STEPHEN J. WALTON

Інститут Івара Осена, Університетський коледж Волди

ІВАР ОСЕН І ВИНИКНЕННЯ НОВОЇ НОРВЕЗЬКОЇ ПИСЕМНОЇ МОВИ

Дозвольте почати з подяки організаторам цієї конференції за запрошення сюди й за можливість долучитися до святкування 150^th-ї річниці від дня народження Йонаса Яблонскіса. Десь упродовж 30^th грудня я підніму келих і побажаю йому ще багато щасливих років.

Гадаю, не дуже багато хто з вас чув про засновника нової норвезької писемної мови Івара Осена, так само як, боюся сказати, Йонас Яблонскіс у Норвегії зовсім не є загальновідомою постаттю — навіть серед історичних мовознавців. Мені соромно визнавати, що й я не знав про внесок Яблонскіса у стандартизацію литовської мови, аж поки нещодавно, з цілком очевидних причин, не розшукав відомості про нього. Я, безперечно, не маю належної кваліфікації, щоб докладно порівнювати працю Івара Осена й Йонаса Яблонскіса, однак навіть із дуже поверхового знайомства з внеском Яблонскіса мені впадають в око цікаві подібності й відмінності між цими двома людьми. У розповіді про Осена я хочу зосередитися на деяких загальніших темах, що постають, коли ми розглядаємо діяльність тих «візіонерів-трудівників», які, як їх влучно назвали, відродили або створили стандартні мови Європи у XVIII та XIX століттях. Я постараюся не перевантажувати вас довгим переліком праць, про які ви ніколи не чули, написаних мовою, якої ви не знаєте, або дрібницями політичної історії, що не має для вас жодного значення.

ІСТОРИЧНИЙ КОНТЕКСТ

Утім, корисно було б почати з короткого огляду історичного контексту, у якому відбувалося створення нової норвезької писемної мови. Як ви, напевно, знаєте, ранню північногерманську рунічну писемність

132

KALBOS KULTŪRA | 83

після християнізації заступило письмо латинською абеткою, і в Норвегії та Ісландії розквинула писемна культура давньоскандинавською мовою. Ця писемна традиція мала підґрунтя як у Церкві, так і в осередках світської влади. Однак після 1319 року норвезька держава ослабла, і Норвегія вступила в низку уній із Данією, Швецією або обома країнами, унаслідок чого центр світської влади перемістився за межі країни. Чорна смерть фатально послабила аристократичну основу середньовічного норвезького суспільства, а також духовенство. У міру того як дедалі більше світських текстів писали данською мовою, норвезька залишалася у вжитку в католицькій церкві — принаймні до смерті в 1510 році останнього архієпископа, народженого в Норвегії. Реформацію з її Біблією народною мовою та поширенням грамотності було запроваджено в Норвегії данською короною і данською мовою. Дедалі частіше духовенство, як і світську державну адміністрацію, набирали з Данії, тоді як торгівля перебувала в руках ганзейських купців. Хоча поодинокі рештки народної писемності норвезькими діалектами трапляються від XVI до XIX століття, норвезька мова, по суті, зазнала майже повної втрати сфер уживання як писемна мова. Проте Норвегія — дуже велика країна зі складним рельєфом, без природного центру та з високим рівнем ізольованості. Упродовж усього цього періоду норвезькі селяни продовжували говорити місцевими діалектами, читаючи й пишучи данською. Від 1739 року було запроваджено обов’язкове конфірмування в державній лютеранській церкві, унаслідок чого кожен мав принаймні вміти читати катехізис; від того ж року почала формуватися загальна початкова грамотність. Постала міська адміністративна, торговельна й церковна еліта, яка розмовляла різновидом данської мови, що поступово набув норвезьких фонологічних рис, зберігши водночас данську морфологію, лексику й синтаксис; особливо виразно це виявлялося у збереженні данської системи з двома граматичними родами на противагу норвезькій системі з трьома родами.

КОНТЕКСТ ААСЕНА

У цьому загальному контексті існувало значне місцеве розмаїття як у розвитку діалектного мовлення, так і в розвитку місцевих писемних культур. Івар Аасен народився 5 серпня 1813 року в селянській родині в Ерсті, у регіоні Суннмьоре, що охоплює найпівденнішу частину фюльке Мере-ог-Ромсдал, за 320 км на північ від Бергена, за 560 км

S. J. WALTON. Ivar Aasen and the Genesis of the New Norwegian Written Language

133

на північний захід від Осло. Це регіон, поділений на прибережну смугу з островами біля берега, де основою економіки було рибальство, і гірську, власне альпійську, внутрішню частину з глибокими долинами, куди взимку сонце не проникає місяцями, а клімат, хоч і м’який, надзвичайно вологий. Головною проблемою в цій переважно сільськогосподарській місцевості було те, як відвести надзвичайну кількість води, що падала з неба, стікала схилами гір або виходила з берегів у стрімких потоках. До XVIII століття найкращі розв’язання проблем такого типу почали знаходити в книжках.

Тож не дивно, що наприкінці XVIII століття найжвавіша й найдинамічніша селянська писемна спільнота Норвегії існувала в Суннмьоре — регіоні, самодостатньому в сільськогосподарському сенсі й розташованому посередині між торговельним центром Бергеном і культурним та церковним центром Тронгеймом. Хоча останніми роками з’явилися чіткі свідчення про значно ширшу грамотність, ніж вважалося раніше, навіть у XVII столітті (пор. Fet 1995, 2003), існування розвиненої селянської писемної культури в південному Суннмьоре наприкінці XVIII століття можна пов’язати з низкою відомих культурних діячів. Один із них — священник Ганс Стрьом, інший — один із його парафіян, надзвичайна постать Сіверта Аарфлота. Завдяки книжковим знанням Аарфлот опанував навички й знання з осушення земель та агротехніки, що спершу дало йому змогу поліпшити власне господарство, зробивши його зразком для інших фермерів у цьому районі, а згодом оселитися на одному з найкращих і найсонячніших хуторів округи. Відтак Аарфлот узявся за надзвичайно важливу програму народної просвіти через грамотність, яка на початку XIX століття привела до створення бібліотеки з 2000 томів, першої друкарні та, у 1810–1816 роках, першої газети в сільській Норвегії. Саме ці чинники стали наріжними каменями писемної культури, у якій Аасен народився 1813 року.

На відміну від Яблонскіса, Аасен ніколи не навчався формально й не здобував освіти в університеті, хоча мав змогу відвідувати учительську семінарію, що відкрило б йому шлях до академічних установ. Він зростав наймолодшим із семи дітей на невеликому орендованому хуторі; обидва його батьки померли, коли йому було дванадцять. Він здобув звичайну поверхову освіту від мандрівних учителів, яку отримували діти в сільській Норвегії, — загалом близько десяти днів навчання на рік, — але сестра навчила його читати, і він читав запоєм. У вісімнадцять років він сам став мандрівним учителем на два роки й на власному досвіді зіткнувся з труднощами, яких зазнавали діти, навчаючись не лише читати й писати, а й робити це чужою мовою,

134

KALBOS KULTŪRA | 83

данською. У двадцятирічному віці Аасен два роки навчався в домі сільського пробста на сусідньому острові Герей, де мав здобути достатні знання, щоб згодом вступити до семінарії; він туди не вступив, але сім років був домашнім учителем дітей армійського капітана, далі на північ, проте все ще в тому самому регіоні.

У підлітковому віці Аасен користувався бібліотекою на хуторі родини Аарфлотів у Ексеті, а в домівках і пробста, і капітана були добре укомплектовані книжкові збірки, а також газети й журнали зі столиці та з-за кордону. Наступного року після народження Аасена Норвегія відновила державність, а її незалежність проголосили збори знатних осіб в Ейдсволлі; одним із них був Сіверт Аарфлот. Хоча країна одразу увійшла в унію зі Швецією, яка тривала до 1905 року, вона зробила це як відроджене політичне утворення — із власним парламентом і відносно демократичною конституцією, заснованою на принципах Французької та Американської революцій. До 1830-х років нагальні проблеми перших років після здобуття незалежності — банкрутство й створення дієвої державної адміністрації — поступилися місцем новим питанням, навіяним німецьким і данським романтизмом: у чому полягали особливості норвезької нації, а надто норвезької національної мови? Ба більше, чи існувала норвезька національна мова?

Щодо мовного питання згоди не було ані серед політиків, ані серед учених. Великий Якоб Ґрімм ще 1840 року навіть уявляв, що після відходу до Ісландії того, що він називав «die Kraft der Sprache», норвезькі селяни залишилися розмовляти спотвореним різновидом шведської. Такий погляд був поширений і серед норвезької панівної верстви; одним із відомих обґрунтувань продовження мовної унії з Данією за нової політичної унії зі Швецією була органіцистська метафора норвезької мови як відмираючого фруктового дерева, якому потрібне щеплення від нового данського підщепи, щоб вижити. Цьому погляду заперечував плідний поет Генрік Вергеланн, який доводив, що норвезький ландшафт і історія Норвегії настільки відрізнялися від данських, що національна норвезька писемна мова мала б широко запозичувати лексику із селянських діалектів, які, як вважалося, зберегли так багато давньоскандинавської мови. Після публікації збірки стародавніх балад одним із консервативніших гірських діалектів ненадовго виникла й третя думка: нова писемна мова мала б постати на основі одного з цих діалектів. Норвезьку мову, як висловився прихильник цієї думки, слід було почати наново з того місця, де вона зупинилася п’ятсот років тому. Коротко кажучи, до

S. J. WALTON. Ivar Aasen and the Genesis of the New Norwegian Written Language

135

У 1832 році виникло знамените норвезьке мовне «питання» — питання, яке й досі залишається актуальним, адже ми досі маємо дві письмові форми норвезької мови, які вперто відмовляються злитися.

Ми знаємо, що Аасен уважно стежив за мовними дебатами 1830-х років зі своєї особливої позиції — у незвичній, добре обізнаній селянській писемній культурі, — і вперше взявся викласти свої міркування з цього приводу в 1835 році, у віці двадцяти двох років. Потрібна була нова письмова мова, писав він, яка відображала б демократичні ідеали нової конституції, ухваленої після здобуття незалежності, і була б справді норвезькою в тому сенсі, що кожен житель країни міг би вважати її своєю; сам факт, що конституція називала письмову данську мову в Норвегії «норвезькою», не робив данську норвезькою. Крім того, завдання створення нової національної норми не могли виконати доброзичливі представники данізованого панівного класу. Це завдання мало лягти на того, хто, за його словами, виріс у селянській хаті.

Aasen’s short and analytically brilliant text, written as I said in 1835, was not published until 1909, thirteen years after Aasen’s death in 1896. It was simply put aside, but it circulated in the reading and writing community of peasants in which Aasen grew up. It also contains the plan for what we would now call language revitalisation that Aasen spent the rest of his life carrying out.

ПРАЦЯ ААСЕНА

Страждаючи від утоми після семи років навчання дітей — і хто міг би його за це звинувачувати? — на початку 1840-х років Аасен відчайдушно намагався знайти спосіб піти, поліпшити своє становище й утвердитися або як ботанік, або як відроджувач мови. За сприяння єпископа Бергена, який направив Аасена до директора Норвезької академії наук у Тронгеймі, Аасен отримав грант на вивчення діалектів західної частини Норвегії. Оскільки до Аасена ніхто насправді не вивчав діалектів Норвегії, те, які приховані лексичні й морфологічні скарби минулого вони містили та в яких стосунках перебували між собою, залишалося якщо й не цілком невідомим, то принаймні предметом здогадів і припущень. У вересні 1842 року Аасен вирушив у свій довгий похід — сповнену візіонерського запалу мандрівку шляхами й путівцями сільської Норвегії. Його робоча гіпотеза — зараз я переказую його думку — полягала в тому, що норвезькі діалекти були епіфеноменами базового діасистемного утворення. Ідея

136

KALBOS KULTŪRA | 83

базової єдності норвезьких діалектів належала не Аасену; насправді в Аасена було дуже мало цілком оригінальних ідей, його успіх полягав у блискучому застосуванні чужих ідей. Він мав намір зібрати достатньо діалектних свідчень, щоб створити стандартизовану форму норвезької мови, яка виявила б базове діасистемне утворення і тим самим сама по собі стала б справді демократичною письмовою мовою, зручною для більшості звичайних людей. Академія, надаючи йому початковий грант, мала іншу мету. Її цікавив пошук реліквій мови, яку вона вважала такою, що швидко вимирає; фантазія про те, ніби популярні форми норвезької мови доживають останні дні, і досі властива консервативним мовним пропагандистам. Отже, Аасен узявся спрямувати отриманий грант на власну, відмінну й амбітнішу мету.

У період між 1842 і 1847 роками Аасен подолав трохи більш як 4000 км, здебільшого пішки, збираючи емпіричний мовний матеріал. На самому початку він розробив надзвичайно ефективні методи збору даних, які, хоч і порушували майже кожне правило пізніших соціолінгвістичних досліджень — як щодо репрезентативності інформантів, так і щодо отримання інформації за допомогою прямих запитань тощо, — однак дали Аасену змогу систематизувати свій величезний емпіричний матеріал у процесі його збирання. У своїй біографії Аасена я називаю це його «кумулятивним методом» (Walton 1996: 335–342). Якщо стисло, його методика полягала насамперед у встановленні меж діалектної області. Потім він збирав систематичний лексичний і морфологічний матеріал на найнижчому можливому рівні — рівні «bygda», тобто великого села. Переходячи до нової громади, він повторював цю процедуру, а перетнувши важливі ізоглоси й опинившись у регіоні зі значно відмінним від щойно залишеного діалектом, складав регіональний словник і граматику для попередньої області. У результаті утворювалася пірамідальна структура: внизу — зібрані матеріали окремих сіл, над ними — два-три рівні, а на вершині — національний рівень. Так само як матеріали сіл систематизувалися на рівні області, а матеріали областей — на регіональному рівні, регіональний рівень систематизувався на національному.

Одним із наслідків методу Аасена було те, що він дав йому змогу завершити проєкт у напрочуд короткий термін. Пам’ятаймо: він почав з нуля у 1842 році, але вже до 1847 року завершив рукопис своєї «Граматики народної норвезької мови», а наступного року її було опубліковано. І пам’ятаймо також, що більшу частину цього часу він був у дорозі. Це надзвичайне досягнення.

S. J. WALTON. Ivar Aasen and the Genesis of the New Norwegian Written Language

137

Другим наслідком кумулятивного методу було те, що, оскільки базове діасистемне утворення виявлялося в усіх різноманітних епіфеноменах, після систематизації перших епіфеноменів автоматично систематизувалося й саме діасистемне утворення. Іншими словами, матеріал, який Аасен зібрав першим, з огляду на його місце в процесі збирання й систематизації відіграв фундаментальну роль у формуванні його остаточної норми. Згодом це нескінченно хибно тлумачили як ірраціональну чи ідеологічну схильність до архаїчних західнонорвезьких діалектів, але це не так. Проте Аасен справді використовував письмові форми давньоскандинавської мови, щоб ухвалювати рішення у складних випадках, коли потрібно було реконструювати діасистемну форму, якої не існувало в жодному живому діалекті (і якщо хтось захоче попросити мене навести приклад, я його наведу).

На відміну від Яблонскіса, Аасен виріс у простій селянській родині й ніколи не здобував формальної академічної освіти. Також на відміну від Яблонскіса, його ніколи не засилали. Насправді він жодного разу не перетинав кордонів Норвегії — навіть не бував у Швеції. Він не зазнавав репресій, натомість отримував щедре державне фінансування спочатку від Академії, а потім від парламенту; воно тривало аж до його смерті. І знову ж таки, на відміну від Яблонскіса, він не мав попередніх праць, які могли б його спрямовувати: не було норвезького Юшки, який указав би шлях. Крім того, на відміну від Яблонскіса, Аасен зрештою не лише створив нову письмову мову, а й став її першим видатним автором — поезії, драматургії та есеїстичної прози. Лише роман йому не піддався.

З іншого боку, найважливішою працею Аасена був його словник, як і в Яблонскіса. Перше, описове видання вийшло 1850 року без реконструйованих форм, тоді як друге, нормативне видання виходило частинами з 1871 до 1873 року. На той час Аасен уже опублікував нормативну граматику, переклади, першу п’єсу новонорвезькою мовою, збірку прислів’їв і бестселерну збірку віршів, а також активно працював над тезаурусом, короткою енциклопедією для сільської молоді та дансько-норвезьким словником. Подібно до того, як Йонас Яблонскіс обстоював те, що в дуже корисній праці Зігмаса Зінкявічюса «Історія литовської мови» названо «žmonių kalba», Аасен намагався створити справді народну мову, попри те, що пізніші мовні реформатори вважали за доцільне відкинути деякі з більш етимологізувальних реконструкцій Аасена. Як і Яблонскіс та всі їхні колеги, що працювали над відродженням мов, Аасен використовував власні літературні твори для творення неологізмів. Сила данської писемної традиції в Норвегії, проникнення письмової данської мови в численні норвезькі діалекти та широке й полемічне пере-

138

KALBOS KULTŪRA | 83

опору тому, що сприймалося як комічно історичні форми, — усе це спрямувало Аасена до того, що часто й цілком слушно називають «поміркованим» пуризмом. У новонорвезькій мові Аасена немає й близько такого пуристичного лексичного екстремізму, як, наприклад, в ісландській.

СЬОГОДНІ

Я розглядаю цю конференцію як свідчення тривалого інтересу в Литві до праць Яблонскіса, але, на жаль, нічого не знаю про те, як до нього ставляться в цій країні сьогодні; я впевнений, що багато про це дізнаюся, поки перебуватиму тут. Що стосується Аасена, можу сказати, що після його смерті інтерес до нього на певний час згас і багато років його праці мало цікавили науковців. Його зібрані, але відредаговані листи й щоденники було опубліковано наприкінці 1950-х років. Як не дивно, про Аасена написано лише дві докторські дисертації — обидві в Кембриджському університеті; третя вже наближається до завершення в Единбурзькому університеті, але в Норвегії досі не написано жодної. Однак наприкінці 1990-х років знову помітно зріс суспільний інтерес до Аасена: цьому сприяв Рік Аасена 1996 року (коли з’явилося аж три біографії), заснування Інституту Аасена 1995 року, який у 2002 році розпочав навчання за магістерськими програмами, а також відкриття 2000 року на місці народження Аасена національного центру новонорвезької писемної культури (www.aasentunet.no).

REFERENCES

Aasen I. 1848: Det Norske Folkesprogs Grammatik, Chra.

Aasen I. 1850: Ordbog over det norske Folkesprog, Chra.

Aasen I. 1864: Norsk Grammatik, Chra.

Aasen I. 1873: Norsk Ordbog, Chra.

Fet J. 1995: Lesande bønder. Litterær kultur i norske allmugesamfunn før 1840, Oslo: Universitetsforlaget.

Fet J. 2003: Skrivande bønder. Skriftkultur på Nord-Vestlandet 1600–1850, Oslo: Det Norske Samlaget.

Zinkevičius Z. 1998: The History of the Lithuanian Language, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Walton S. J. 1996: Ivar Aasens kropp, Oslo: Det Norske Samlaget.

Gauta 2010 11 17

S. J. WALTON. Ivar Aasen and the Genesis of the New Norwegian Written Language

139

IVARAS AASENAS IR NAUJOSIOS NORVEGŲ RAŠYTINĖS KALBOS KILMĖ

S a n t r a u k a

Norvegas Ivaras Aasenas (Osen, 1813–1896) buvo iš tų kultūros veikėjų, kurie XVIII–XIX a. Europoje domėjosi valstiečių tarmėmis ir jų pagrindu siūlė kurti naujas ar gaivinti tautines kalbas.

I. Aaseno intelektinę brandą lėmė tai, kad jis augo nuošalioje kaimo bendruomenėje, kuri jau nuo XVIII a. pabaigos puoselėjo itin intensyvią literatūrinę veiklą, o gana daug šios bendruomenės narių priklausė ilgesnes negu šimto metų raštingumo tradicijas turinčioms šeimoms. Taigi jau ankstyvasis mokymas stiprino jo įsitikinimą, kad norvegų valstiečių tarmės tėra paviršius, po kuriuo slypi bendra sistema, t. y. nekodifikuota tautinė kalba.

Iš pradžių I. Aasenas siekė suvienodinti vyraujančią rašto kultūrą, bet vėliau jis sumaniai pritaikė savo tikslams pagrindinių tautinio romantizmo skelbėjų idėjas, gyvavusias XIX a. viduryje. Savo galutinį siekį – naujos ir visuotinai priimtos rašytinės kalbos sukūrimą – jis derino su tuometinių kultūros veikėjų norais atgaivinti senąją valstiečių kalbą. Jo sumanymas sulaukė ir finansinės, ir moralinės paramos, tad naujųjų laikų Europoje I. Aasenas tapo vienu pirmųjų valstybės išlaikomų intelektualų.

Viešumoje I. Aasenas prisiėmė valstiečio-intelektualo vaidmenį, o tai, nors ir skamba paradoksaliai, leido jam dalyvauti platesnėse kultūros sferose. Apskritai, I. Aaseno nuopelnai siejami ne tik su praktinės ir rašytinės kalbos normos kūrimu – jis yra pirmasis literatūrinę ir estetinę vertę turinčių ta kalba sukurtų tekstų autorius. Didžiausio pasisekimo sulaukė poezija ir pjesės, nors jam neblogai sekėsi rašyti ir esė.

Daugelį metų I. Aaseno darbai ir nuopelnai buvo nepagrįstai pamiršti, ir tik pastaraisiais metais susidomėjimas jo veikla gerokai išaugo. Nuo 1996-ųjų, paskelbtų Ivaro Aaseno metais, parengtos bent trys išsamios kalbininko biografijos. Praėjus dar ketveriems metams jo gimtinėje atidarytas muziejus, o susidomėjimas Ivaro Aaseno veikla ir toliau nemažėja. Jo darbai dabar yra politikos ir kalbos filosofijos objektas, o artėjant 2013-iesiems, kai bus minima Ivaro Aaseno 200 metų gimimo sukaktis, dėmesys, tikėtina, tik stiprės.

Ši publikacija yra Jono Jablonskio konferencijoje (2010) autoriaus skaitytas pranešimas. Red. pastaba.

STEPHEN J. WALTON

Ivar Aasen Institute Volda University College Norway

[email protected]

140

KALBOS KULTŪRA | 83