LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, II

LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

ЗАНЕПАД ВІДМІНЮВАННЯ ІМЕННИКІВ (Ų)

J. KAZLAUSKAS

Зникнення основи на ū та її вплив на основу на u

Окремий тип відмінювання іменники з основою на ū утворюють у давньоіндійській, грецькій і слов’янських мовах. У балтійських мовах маємо лише залишки відмінювання на ū. Єдине слово, що зберегло форми деяких відмінків основи на ū, — колишнє односкладове žuvìs «риба», сучасний називний відмінок однини якого утворився під впливом інших відмінкових форм замість *žūs; пор. гр. ἰχθύς¹. У давніх пам’ятках литовської мови й нині в діалектах уживається форма родового відмінка однини на ū žuvẽs² (Linkmenys та ін.); пор. прасл. svekrъve (наз. svekrъ — свекруха; пор. давньоіндійське śvaśrūḥ, лат. socru), гр. ἰχθύος — риби, давньоіндійське bhuvaḥ (наз. bhūḥ — земля); називний відмінок множини — žìzves (Svedasai, Leipalingis та ін.), пор. прасл. svekrъvi, що виникло замість *svekrъve, гр. ἰχθύες, давньоіндійське bhuvaḥ; родовий відмінок множини — žuvų³ (також у літературній мові), пор. прасл. svekrъvъ, гр. ἰχθύων, давньоіндійське bhuvām. Тепер у багатьох діалектах уживаються вже форми на i žuvìes, žuvys, навіть žuvų; до цього відмінювання належить і майже зникле bruvìs,-iẽs⁴ «брова» (SzD 18, Tverečius), що виникло, як і žuvìs, замість *brūs, род. *bruvēs; пор. давньоіндійське bhṛūḥ — брова, гр. ὀφρύς, прасл. brъvь з *bry (пор. прасл. krъvъ — кров і старопольське kry, полабське kroi < kry, кашубське kry).

У балтійських мовах не збереглося виразних багатоскладових слів і форм з основою на ū. Основу на ū могло мати іменник множини pelùs, який у «Постилі» М. Даукантаса має жіночий рід: tomìs pėlùmis⁸⁶₁₇; пор. латиське жіночого роду, множини, називного відмінка pelus, а також діалектне peluas, що виникло, мабуть, за аналогією з родовим відмінком множини *peluvuon (пор.

¹ Про формальне співвідношення лит. žuvis і гр. ἰχθύς див. F. Specht, Die Flexion der n-Stämme im Baltisch-Slavischen und Verwandtes, KZ 59, 221, 228, 288. Тут і далі арабські цифри позначають сторінку цитованого джерела. Пояснення всіх скорочень наведено наприкінці статті.

² Пор. род. одн. žuvies DP 228₄₁, žuvẽs DP 523₅, zuwes PS II 248₂₁ та ін. Тут і далі нижні арабські цифри позначають рядок цитованого джерела.

³ Пор. род. мн. žuvų DP 299₃₃, 379₁₆, 521₆, žuvũ DP 123₃₂, žuwu PS I 88₂₀, 370₂₅, ₂₈, ßuwu Br P I 234₁₉, 306₆, II 272₆. У графемі давніх мовних пам’яток ʒ (з діакритичними знаками) всюди передано літерою ž, графему ʒ — літерою z, а ʃ — літерою s.

⁴ Пор. також brivai < bruvai MLLG 4, 168 (Zietela), «дівчина з чорними бровами» (Latakiškė).

2. Kalbotyros klausimai II.

17

давн. сл. svekrъvь, гр. ὀφρύων та ін.), який збігся з родовим відмінком іменників ū-основи. Форми ū-основи має давальний, орудний і місцевий відмінки множини ū-відміни в давньослов’янській мові, наприклад, svekrъvamъ, svekrъvami, svekrъvachъ, що виникли за зразком род. мн. svekrъvь. Таким чином, могли виникнути й форми наз. мн. латвійських діалектів dzirnuvās, пор. давн. сл. žrьny — жорна, гот. -qairnus⁵. За формою до ū-основи могли б належати також латвійські давальний — орудний відмінки множини pelīm, dzirnīm, ragūm⁶, пор. давньоіндійський двоїни давальний — орудний-аблатив vadhūbhyām (наз. одн. vadhūḥ — жінка), але вони можуть бути новотворами, утвореними за зразком основи (avīm)⁷.

Відмінювання іменників ū-основи в балтійських мовах зникло. Це зумовив фонетичний збіг форм деяких відмінків з u-основою. Рано фонетично могли збігтися знахідні відмінки однини й множини u- та ū-основ, пор. знах. одн. ū-основи давньоіндійське vadhūm, гр. ὀφρύν, давн. сл. liuby (у висловах liuby dėjati, prėliuby dėjati⁸), знах. мн. давньоіндійське vadhūḥ, гр. ὀφρύς. Відповідні форми литовської мови мали бути: знах. одн. *pelūn, знах. мн. *pelūs. Після скорочення довгих голосних у таутосилабічних сполуках із n та акутованих закінчень слів ці форми відмінків розвинулися в тотожні форми з u-основою, пор. знах. одн. *sūnun, знах. мн. *sūnuns > sūnus. Після збігу форм знахідного відмінка однини й множини, які найчастіше варіювалися, почалося змішування цих основ. У називному відмінку множини узагальнилася форма ū-основи pelūs < *peluves, пор. давн. сл. *svekrъve, давньоіндійське śvaśruvaḥ, гр. ϝψῡές та ін., оскільки вона краще відповідала всій системі відмінювання іменників, пор. наз. мн. rankās, žemės, avīs і знах. мн. rankas, žemes, avis. Давню форму ū-основи було витіснено. Тепер вона ще трапляється в деяких литовських говорах. В околицях Дебейкяй і на захід від Алунти вживаються форми наз. мн. lietaus, sūnaus, pietaus, gražaus, smulkaus та ін.⁹ Закінчення -aus розвинулося з балтійського -*aves, пор. давн. сл. synove, а -*aves виникло замість і.-є. -*eves, пор. гр. πῆχεες, гот. sunjus, давньоіндійське sūnavah, найімовірніше під впливом род. мн. *sūnavon (пор. давн. сл. synovъ).

Після появи двоскладового називного відмінка множини sūnus було переформовано й родовий відмінок множини. Замість *sūnavon за зразком інших основ утворили *sūnun, аналогічно до *vyrųon, *rankuon, *akmenuon та ін. при формах наз. мн. vyrai, rankės, akmenės та ін. Навряд чи родовий відмінок множини в прабалтійській мові міг мати закінчення -*ōn, як припускає Я. Ендзелінас¹⁰, оскільки наз. мн. -aus < *aves могло виникнути лише під впливом род. мн. -*avon.

⁵ Див. J. Endzelīns, Latviešu valodas gramatika (далі — Gramatika), 449, Rīgā, 1951.

⁶ Так вважає багато індоєвропеїстів, пор. J. Schmidt, Die Pluralbildungen der indogermanischen Neutra... 67, Weimar, 1889; F. Specht, Zur litauischen Nominalflexion, IF 42, 295 та ін.

⁷ Див. J. Endzelīns, Gramatika, 448.

⁸ Пор. A. Селищев, Старославянский язык, 2, 111, Москва, 1951; H. ван-Вейк, История старославянского языка (далі — История...), 258, Москва, 1957.

⁹ Пор. також MLLG 4, 426; K. Būga, Kalbos dykai, 16, Kaunas, 1909; A. Baranowski—F. Specht, Litauische Mundarten, 2, 106, Leipzig, 1922; F. Specht, Zur litauischen Nominalflexion, IF 42, 293.

¹⁰ Див. J. Endzelīns, Gramatika, 448.

18

Інші відмінки було узагальнено за зразком u-основи (про одн. дав. див. нижче). Форми на ū-основу були витіснені формами на u-основу, які утворювали паралель із відмінюванням на i, співвідносячись коротким кінцевим u з відповідними відмінками i-основи, пор.: одн. наз. sūnus — ugnis, род. sūnaus — *ugneis, знах. *sūnun — *ugnin, оруд. sūnumi — ugnimi, місц. *sūnuo — *ugnie, мн. наз. sūnūs — ugnys, дав. sūnumus — ugnimus, оруд. sūnumis — ugnimis, місц. sūnusu — ugnisu¹¹.

Зближення іменників на (i)u- та (i)o-основу

Тип відмінювання на u був нечисленним в індоєвропейських мовах. Тому на нього впливали сильніші типи відмінювання на o, ā, i. У грецькій мові трапляються іменники на u-основу, що перейшли до o-основи, пор. υἱός класичної грецької доби замість υἱύς¹². У латинській мові відмінювання на u зазнало сильного впливу відмінювання на o та i¹³. У кельтських мовах на нього також впливало відмінювання на i¹⁴. У германських мовах тип відмінювання на u почав руйнуватися на початку історичного періоду германських мов¹⁵ під впливом відмінювань на o, i та ā. Занепад відмінювання на u у слов’янських мовах почався ще у праслов’янській мові¹⁶.

Занепад відмінювання іменників на u-основу зумовлений фонетичними причинами. Наприклад, у слов’янських мовах дуже рано збіглися форми називного й знахідного відмінків однини u- та o-основ: ide. -us (пор. санскр. -uḥ, гр. -υς, лит. -us, лат. -us) і -um (пор. санскр. -um, гр. -υν, лат. -um, лит. -ų) у слов’янській мові перейшли в -ъ. Такий самий закінчок унаслідок фонетичних змін виник і в називному та знахідному відмінках однини o-основи у слов’янській мові¹⁷. Це спричинило нівеляцію іменників на u-основу та їхній перехід до сильнішого відмінювання на o. У найдавніших пам’ятках слов’янських мов слова на u-основу часто відмінюються за зразком o-основ, пор. одн. род. syna, дав. synu, місц. vьršė — угорі тощо. У слов’янських мовах знаходимо лише сліди іменників на iu-основу у кличному відмінку однини, пор. mǫžiu, koniu тощо¹⁸, а можливо, і в давальному відмінку однини, пор. mąževi.

У балтійських мовах, як і у слов’янських, а також почасти у германських і латинській мовах, іменники на u-основу занепадають, переходячи до o-основи. У прусській мові

¹¹ Про одн. місц., мн. знах. тощо див. нижче.

¹² Див. П. Шантрен, Историческая морфология греческого языка, 78, Москва, 1953.

¹³ Див. A. Ernout, Historische Formenlehre des Lateinischen, 78, Heidelberg, 1920.

¹⁴ Див. Г. Льюис и Х. Педерсен, Краткая сравнительная грамматика кельтских языков, 214, Москва, 1954.

¹⁵ Див. Э. Прокош, Сравнительная грамматика германских языков, 214, Москва, 1954.

¹⁶ Пор. А. Мейе, Общеславянский язык, 330, Москва, 1951. А. Шахматов, Историческая морфология русского языка, 20, Москва, 1957; Н. Ван-Вейк, История..., 241.

¹⁷ Пор. А. Мейе, Общеславянский язык, 330, Москва, 1951; А. Шахматов, Историческая морфология русского языка, 20, Москва, 1957; Н. Ван-Вейк, История..., 241.

¹⁸ Див. K. Brugmann, Grundriss der vergleichenden Grammatik der indogermanischen Sprachen (далі Grundriss...) 2, 1, 224; W. Vondrak, Vergleichende slavische Grammatik, 2, 5, Göttingen, 1908; А. Мейе, Общеславянский язык, 333; Селицев, Старославянский язык, 2, 94; Ф. Фортунатов, Избранные труды, 2, 141, 402, Москва, 1957; Л. П. Якубинский, История древнерусского языка, 161, Москва, 1953.

19

У пам’ятках поряд із формами u-основ уживаються вже й форми o-основ, пор. одн. наз. sūñs — sūnus, род. sūnãs (як deivas — dievo), знах. sūnãnan, dangãn — dangų, peckan — galvijus. У давніших пам’ятках прусської мови u-основа ще збереглася краще, ніж в останньому, третьому катехізисі¹⁹. Тип відмінювання на u зникає і в литовській та латиській мовах. У латиській мові іменники чоловічого роду з u-основою тепер мають уже множину за типом o-основи²⁰, а іменники з iu-основою цілком зникли²¹. У литовській мові іменники з u-основою також зникають, переходячи до o-основи; особливо часто в діалектах трапляється їхня множина за типом o-основи. У літературній мові відмінювання на u майже збереглося, а множина відмінювання на iu вже має тип io-основи.

Множина, а не однина, зникає швидше, бо o- і u-основи мають омонімні форми відмінків множини. Окрім родового, до однакових форм зійшлися знахідні відмінки іменників з o- та u-основами. Знах. мн. u-основи sūnus розвинулося з *sūnuñs, пор. дав.-інд. sūnūn, гр. крит. υυϝς, гот. sununs, дав.-сл. syny та ін. Знах. мн. o-основи vilkus розвивався неоднаково в жмудських і аукштайтських говорах. Жмудини довше зберігали давнє n у закінченні знахідного множини²². На це вказують знахідні форми займенникових прикметників gerūñcius < gerunsius, jūdūñcius < jūodunsius (Куршенай), жмудських доунінінків baltūsius, gerūsius (Кретинга та ін.) < baltunsius, gerunsius, а не від baltuosių, geruosių, бо в такому разі тут мали б бути* balousius тощо, пор. одн. орудн. baltuoju < baltūoju. Сама форма знахідного множини vīrus із вузьким u у закінченні свідчить про її недавнє походження, про появу вже після того, як перестав діяти жмудський закон розширення u, адже жмудські кретингські говірки розширюють давнє коротке u, пор. одн. наз. sūnos. Кретингські жмудські говірки розширюють також u < uo, пор. одн. орудн. vīro < vīru < *vīruo. Отже, і з цієї причини знах. мн. vīrus не може походити від *vīruos. На походження знах. мн. vīrus від *vīruns указують також форми місцевого множини в жмудських говорах, утворені від знахідного за допомогою постпозиції, пор. galūsi (Куршенай), viejējs (Кретинга) та ін. < galuns-, viejuns-; пор. «Геновайте» Л. Івінскіса²³: anunse amžunse 9, 16, tunse daiktunse 38, kapunse 35, 106, namunse 17, 102, 124, 155, nuludimunse 37, nasrunse 82, kununse 94, metunse 62, 124, rumunse 10, 19, 44, 141, 162, 180, rubunse 13, tarpunsė 49, margunse 83, viduriunse 179, žodunse 121 та ін., kurjunse LChr 321₁₄, ūnsi LChr 323₃₃ (Ендрєявас) та ін.²⁴

В аукштайтському говорі розвиток форми знахідного множини відбувався інакше: vilkùs < *vilkūos (пор. gerūosius) < *vilkuons < *vilkōns, пор. дав.-інд. vṛkā́ṃśa; щодо -ns пор. прус. deiwans, гр. діал. ἀδελφούς та ін.²⁵. Отже, в аукштайтському говорі знахідні відмінки іменників з o- та u-основами могли збігтися лише після того, як *sūnuns розвинулося в sūnus, а *vilkūos — у vilkus, тобто після скорочення довгих циркумфлексних

¹⁹ Див. R. Trautmann, Die altpreussischen Sprachdenkmäler, 230 Göttingen, 1923.

²⁰ Див. J. Endzelīns, Gramatika, 443.

²¹ Пор. J. Endzelīns, Baltu valodu skaņas un formas, 73, Rīgā, 1948.

²² Загалом жмудини довше зберігають давні кінцеві приголосні слова n, m; пор. род. мн. з наголошеними закінченнями: sūnūn, sūnūm (Картена) та ін.

²³ L. Iwinskis, Genawėje pasaka viena tarp gražiausių..., Wilnuje, 1858.

²⁴ Див. також F. Kurschat, Grammatik der litauischen Sprache, 150, Halle, 1876; A. Schleicher, Litauische Grammatik, 176, Praga, 1856.

²⁵ Пор. И. Эндзелинъ, Славяно-балтийские этюды, 167, Харьковъ, 1911.

20

кінцевих голосних і дифтонгів ie, uo, o у жемайтському діалекті *vilkuons — у *vilkūns.

Скорочення кінцевих наголошених складів у литовській мові, на думку К. Бюги, відбувалося не раніше XII — XIII ст.²⁶ Збіг часто вживаних форм знахідного відмінка множини спричинив перехід усієї множини u-основи до o-основи. Множина o-основи впливала на однину u-основи. Немале значення для зникнення u-основи мав також збіг форм називного-знахідного двоїни o- та u-основ з тих самих причин, пор. *vilkūo (гр. ἀδελφώ, давньоіндійське vrkā(u), давньослов’янське ducha) > vilkū і *šūnū (давньоіндійське sūnu, давньослов’янське syny) > šūnu. Можливо, раніше іменників u-основи було дещо більше, але всі вони повністю перейшли до o-основи. Так сталося з pėkas «голова худоби», kvailys «дурень» (Швенчоніс); і manašis pėkas (= «голова худоби») ne smekas (= «змія»)²⁷. Раніше, мабуть, ширше вживалося й u-основне ledus замість звичайного ledas, пор. ledus (Лазунай), род. одн. led aus TD VII 173, 174 (Селіняй, Байчяй; Клайпедський край), латиське ledus, давньослов’янське ledъ²⁸ (o-основа з формами u-основи). Можливо, u-основою було й rytas «ранок», пор. латиське діалектне rītus, але через часте вживання поряд із vakaras «вечір» (пор. rytas vakaras «ранок — вечір») воно легко могло перейти до o-основи.

Тепер у литовській мові небагато іменників u-основи. Значна їх частина — широко вживані, дуже давні литовські слова, що мають відповідники в інших індоєвропейських мовах, наприклад: sūnus «син», пор. давньослов’янське synъ, готське sunus, давньоіндійське sūnuḥ, авестійське hūnu тощо; medus «мед», пор. латиське medus, прусське meddo < *medu, давньослов’янське medъ, гр. μέθυ «хмільний напій», давньоверхньонімецьке metu — «мед», давньоіндійське madhu — «мед, хмільний напій» тощо; vidus «середина», пор. латиське vidus, давньоанглійське widu «ліс», давньоверхньонімецьке witu «ліс» тощо; viršus «верх», пор. латиське virsus, давньослов’янське vrьchъ (оруд. одн. місц. vrьchu — «нагорі») тощо; можливо, alus «пиво»²⁹, пор. латиське alus, прусське alu «мед», давньослов’янське olъ тощо; dangus «небо», пор. прусське dangus; lietus «дощ», пор. латиське lietus; інші — запозичення, наприклад midus «медовуха»³⁰, cukrus «цукор»³¹, turgus «ринок» тощо. Треті — давні іменники u-основи, які нині вже зникають, наприклад pėkus (Зіетела, Жасечяй), пор. прусське pecku, готське faihu, давньоіндійське paśu, авестійське pasu-, латинське pecū тощо. У пам’ятках XVI ст. pėkus іще часто трапляється, наприклад: наз. одн. pėkus BrP I 224₂₃, pėkus Br P II 464₉, BrB (часто), pėkus SzD 32, pėkus DP 350₃₁, pėkus DP 349₄₀; род. одн. pėkaus BrP II 194₁₄, E 13₁₀–₁₁, BrB (часто), pėkaus DP 428₁₈, pėkaus DP 290₄₀; знах. одн. pėku BrP I 93₁₉, pėku DP 307₁; місц. одн.

²⁶ Žr. K. Būga, Lietuvių kalbos žodynas, I sąs., XXXIII, Kaunas, 1924. Kad XII — XIII a. lietuviai būtų išlaikę ilguosius tvirta pradžius žodžio galo balsius, K. Būgos manymu, rodo iš sen. rusų kalbos pasiskolinti žodžiai storasta, gromata, muka ir muilas (rusų моло), vynas (rusų вино), dyvas (rusų диво). Jeigu lietuvių kalboje tada tvirtapradžiai žodžio galo balsiai būtų sutrumpėję, tai turėtume *muila, *vyna, *dyva, kaip ištariami XIV — XV aa. skoliniai pekla (lenkų piekło), prova (lenkų prawo) ir kt.

²⁷ Див. J. Būtenas, Švietimo darbas, 48, 1930.

²⁸ Див. H. Bahr-Bejk, История..., 244; E. Fraenkel, BS 2, 248; KZ 61, 272.

²⁹ Див. E. Fraenkel, Litauisches etymologisches Wörterbuch (далі — Wörterbuch), 8 тощо, Göttingen, 1955.

³⁰ Див. E. Fraenkel, Wörterbuch, 446; K. Būga, Kalba ir senovė, 65, 218, Kaunas, 1922; P. Skardžius, Lietuvių kalbos žodžių daryba, 55, Vilnius, 1943.

³¹ Див. E. Fraenkel, Wörterbuch, 70.

21

pēkumì E 15₉, BrB (часто), pēkumì DP 40₄₇ тощо. Давній іменник pelūs (Купішкіс, Дусетос та ін.), пор. лат. pelus (поряд із pelavas), прус. pelvo, укр. polóva, чеськ. мн. pléva та ін., також слово, що вже зникає. У текстах XVI ст. воно ще вживається, пор. мн. наз. pelus BrP I 119₂₇, мн. оруд. тими pelumis DP 86₁₇, pelumis PS I 82₂₉ та ін. У деяких говорах його замінив o-основний pelai (Немайюнай та ін.).

Четверті — уживані лише в окремих говірках, наприклад badūs — борсуки (Лейпалингіс), šeškūs (Єзнас, Немайюнай, Кведарна та ін.), šeškus (Дусетос), sniegūs (Лазунай; виникло, можливо, під впливом ledus)³², stogus (Біржай, судячи з род. одн. stōgos = stog aus), opšrūs — борсук, gelčkūs — жовтий кіт, jūočkus, kurčkus — глухий, dvāskus — сухорлявий, dribkus — гладкий товстун, pliūrp-kus — балакун (Юрбаркас) та ін.

У литовській мові поширеніша iu-основа³³. Деякі її представники могли також давно перейти до io-основи. Наприклад, рибалка з погляду словотвору може бути давнім iu-основним словом, пор. лит. žvejas: žveja, жмуд. žveju — «ловлю рибу», та давньоіндійськ. mṛgayuḥ — «мисливець»: mṛgayā — «полювання»; mṛgayate — «полює». iu-основним раніше могло бути й вітер³⁴, пор. одн. місц. vėjuje, одн. клич. vėjau, давньоіндійськ. vāyuḥ — «вітер».

Розвиток давального відмінка однини

Сучасну форму давального відмінка однини іменників литовської мови з u-основою — sūnui — мовознавці пояснюють по-різному. Одні виводять її з і.-є. -*evai або -*evei, пор. давньоіндійське sunave, давньослов’янське synovï³⁵; інші — з *sūnvai, *sūnu-vai, *sūnuvei³⁶. Однак фонетичний розвиток усіх цих архетипів до sūnui навряд чи можливий. Із *sūnvai, -ei могло розвинутися лише *sūnovie з циркумфлектним -ie; *sūnuvei могло дати лише *sūnuvie. Перехід *-uvie > *uie > -ui навряд чи був можливим. Навіть якщо припустити, що такий розвиток міг відбутися, нез’ясованими залишаються жмуд. дав. *sūnuo і герветське sūnuo, чиє -uo в жодному разі не могло виникнути описаним шляхом.

На думку N. van Wijko³⁷, давальний відмінок однини sūnui виник за зразком інших основ шляхом додавання до основи закінчення -i: galvā > galvai galvai, žemēi žemei, *šird(s)i širdi, отже, також і sūnus: sūnui. У такому разі знову залишаються незрозумілими згадані давальні форми sūnuo. Жемайтське *sūnuo (у доунінінків sūnou, у дунінінків sūnū), форма з Герветчая sūnuo тотожна давальній формі основи на o vaikuo і, без сумніву, виникла в основі на u з основи на o замість старих давальних форм основи на u, слідів яких у балтійських мовах ми не маємо. З основи на o буде запозичено також

³² Див. E. Fraenkel, Das im Wilnagebi͡e gesprochene Litauisch BS 2, 48.

³³ Див. P. Skardžius, зазнач. праця, 76 і далі.

³⁴ Див. J. F. Lohmann, лит. žvejas — «рибалка», žveja — «рибальство»=; mṛgayuḥ — «мисливець», mṛgayā — «полювання». KZ 57, 241.

³⁵ Див. J. Schmidt, Die Pluralbildungen der indogermanischen Neutra... 67, Weimar, 1889. O. Wiedemann, Handbuch der litauischen Sprache, 31, 61, Straßburg, 1897.

³⁶ Див. A. Leskien, Die Bildung der Nomina im Litauischen, 91, Leipzig, 1891. A. Baranowski—F. Specht, Litauische Mundarten, 2, 174. F. Specht, IF 42, 295.

³⁷ Див. ZfslPh 12, 248.

22

у східноаукштайтських говірках давальний відмінок із -uⁱ³⁸, -a. Давальний відмінок однини, як досить рідко вживаний відмінок, швидко піддається впливу інших основ, пор. швидше зникнення старих форм давального відмінка основи на į, швидше зникнення давального відмінка множини прикметників основи на u, ніж орудного, вплив відмінювання іменників на давальний відмінок прикметників: balui, gerui (Сведасай)³⁹.

Розвиток орудного відмінка однини

Стара форма орудного відмінка однини sūnumi, пор. дав.-сл. synъmь, лат. su- прислівникова форма орудного virsum, у старих литовських пам’ятках збереглася неоднаково. У деяких із них, наприклад у творах М. Дауґши та К. Ширвіда, вживаються лише форми орудного відмінка однини іменників u-основи. Про стійкість форми орудного відмінка однини u-основи у XVI ст. свідчить те, що в деяких старих пам’ятках її мають ще й прикметники u-основи. Особливо багато таких прикметників у «Постилі» М. Дауґши: apžkrimi 476₃₆, apvalumi 365₅₁, 367₃₆, báisumi 3₁₀, 10₄₀, 94₂₁, 165₃₁, 169₂₈, 384₅₂, 391₁₄, 424₅₁, 477₄₇, biaurumi 482₂₇–₂₈, brágumi 146₂, 182₂₂, 240₁₄, 291₁₇, 429₁₀, 479₉, 553₃₈, 572₄₉, brūgumi 481₂₇, būdrumi 392₃₁, 554₄₄, 35₃₅, dósnumi 84₂₄, 298₂₁, 511₁₈, gáilumi 302₂₇, gąstumi 355₂₈–₂₉, gáusumi 147₄₃, 358₇, 563₂₃, graudumi 177₃₂, 476₃₈, grúbumi 90₄₀, imánumi 161₁, kàntrumi 9₁₆, 178₂₅, kàrtumi 285₂₉, láimumi 86₁₇, 200₄₀, 273₃₉, 349₄₇, 590₃₀, 616₃₂, łapumi 406₃₃, 501₆, lagwumi 219₂₀, ligumi 40₃₃, 79₂₁, 150₄₆, 170₂₅, 244₃₉, 249₃₅, 261₃₄–₃₅, 434₁₃, 438₂₄,₂₆, 448₈, 470₄₀, 482₂₇,₃₇, 517₁₃, lóbumi 355₂₉, malonumi 171₁₉, 250₃₆,₃₇, 347₂₄, 368₃₄–₃₅, 424₅₀, 617₂₁, méilumi 96₂₃, 358₂₉, méilingumi 406₃₄, 389₃₃, méitaširdumi 434₈, métaširdumi 587₂₂, nóbažnumi 609₄₁, paktusnumi 103₁₁, 186₅₁, 210₁₂, 256, 264₁₁–₁₂, 328₄₄, 365₂₄, 465₃, 482₃₈, 501₁, 419₂₆, padórumi 160₃₃, 161₂, patógumi 362₃₄, 407₈, 467₃₄, 478₃₉, 482₃₀, 490₄₃, 495₃₆, pigumi 90₃₉, 264₃₅, 455₄₂, planumi 90₃₀, 270₅, 274₃₄, priežumi 608₈, prįzwalumi 255₂₃, pìtlumi 533₄, rómum 84₂₄, 398₄₄, 422₁₃, 424₅₀, 437₂₃–₂₄, saldumi 101₄, sargumi 35₃₅, skáistumi 332₄₂, smárkumi 62₄₇, 168₄₆, 174₂₇, 191₄₈, 361₄–₅, 384₅₁, stiprumi 234₆, 31₅₃, 277₂₄, 334₁₉, 350₈, 448₃₃, 543₁₈, 607₂, staigumi 499₉, síkumi 191₄₉, 512₁₂, bąkumi 594₆, žviesumi 66₄₂, 152₃₃, 560₃₉, 594₆, tąkumi 367₂₈, teisumi 84₃₇, 120₄₀, 161₄₉, 168₄₆, 171₅, 284₃₉, 310₄₀, 348₂₃, 366₉ (2 kartus), 371₂₇, 424₅₁, 434₈,₂₄₅, 352₃₈, 359₄₁, 393₂₄, 543₁₅, 607₁₉, tiésumi 483₂₂, weikumi 3₁₉, 237₁₄, 15₄₃, žimumi 178₁₉, 355₂₈. Форм прикметників io-основи в орудному відмінку однини тут не трапилося. У творах К. Ширвіда також вживаються форми u-основи teysum PS I 25₂₀, teysumi PS I 327₁₆, sotumi PS I 379₂₂, klausumi PS II 216₂₈, 217₇, поряд із brungu PS II 214₂₄, brungiu PS I 227₄, II 100₇, 207₄, ipatu PS I 116₁₅, II 137₂₉, 164₅, meylu PS I 37₂₁, 71₁₇, smuku PS I 309₈, žimu PS I 98₂,₂₄₂, gilu PS II 153₁, skalsu PS II 208₁₉, 210₂₃, gausu PS II 210₂₂, plačiu PS I 305₇, tunkiu PS I 360₈, patogiu PS II 87₂₅. Вони часто трапляються і в «Маргариті Теологіці» 1600 р.:

³⁸ Пор. K. Brugmann, Grundriss..., 112, 605.

³⁹ У деяких литовських говорах (Панделіс, Купрелішкіс та ін.) уживаються форми давального відмінка однини dangum, sūnum, medum, turgum, karalum, šaučum тощо. Це форма орудного відмінка, уживана у значенні давального.

23

teisami 61ᵇ, 78ᵇ, 79ᵃ, 84ᵃ, 88ᵇ, 264ᵃ, ischkumi 111ᵇ, 204ᵇ, 208ᵇ, APM 27ᵇ, 27ᵇ, netsiumi 79ᵃ, matczami 113, macsnumi 117ᵇ поряд із ischku 112ᵇ, 133ᵃ, stipru 72ᵃ, 98ᵃ. В інших старих пам’ятках вони трапляються рідко, пор.: 1) у «Біблії» Й. Бреткуна gražumi Gen. 24, kitum Pred 9, ligumi Jes. Sir 13, teisami Hiob 32, 2) у катехизмі М. Петкевічюса biaurum 53₁₈, cistumi 62, neteysum 86, teysumi 62, 3) у творах Д. Клейна baisumi KIM 35, brangumi KIM 114, 178, įpkumi KIG 130. М. Мажвідас, Б. Вілентас і Й. Бреткун у «Постилі» взагалі не вживають форм орудного відмінка однини прикметників u-основи.

Однак у деяких старих письмових пам’ятках уже трапляються іменники u-основи з формою орудного відмінка, аналогічною до іменників o-основи. Така форма вживається 1) у творах М. Мажвідаса: sunu 45₁₅, žmogų 166₁₈, 153₄, 192₁₀, 204₇, 441₉, 2) у творах Б. Вілентаса: sunu E 12,27₁₃ (поряд із sunumi (6 разів)), Jesu EE 202₁₄ (поряд із Jesumi), Christu EE 208₄–₅, 211₁₄ (поряд із Christumi), 3) у «Постилі» Й. Бреткуна žmogų I 157₂₁, sunu II 88₄, Jesu Kristu II 138₄ (поряд із формами u-основи), 4) у катехизмі М. Петкевічюса sunu 176₁₉ (поряд із sunum 198, 113₂, 215, 226, sunumi 253). Аналогічне становище спостерігається з орудним відмінком однини iu-основи, форма якого на -iu в старих пам’ятках трапляється рідко, пор. karalu EE 14₇ (поряд із karalumi (7 разів), kripu E 33₉, pakau Mž 225₄, sanariu EE 51, sanariu MT 150ᵃ (поряд із sanariumi MT 155ᵃ), su schitu bagotiru BrP II 197, su bagotiriu BrP II 200, liekariu BrP I 190 (пор. род. відм. одн. liekoriaus 191), su Lazaru BrP II 200, didziu neprieteliu BrP II 248.

У пізніших творах останні форми орудного відмінка трапляються частіше. У «Бромі» М. Олшевського 1753 р. знаходимо alėju 130, 142, likzvoriu 152, neprietelu 212, pleščių, poteru 154 (поряд із формами u-основи, пор. ploščiami 69 та ін.). «Evangelie polskie i litewskie» Й. Якнавічюса 1752 р. містить karalu 4 (поряд із karalum 51).

Особливо часто вони трапляються в жемайтських творах, пор. 1) «Живат» 1787 р.: ciesoriu 179, križiu 218, 221 (поряд із дуже частим križiumi), karalu 189, 190, 192 (2 рази), 232 (поряд із karalumi), kupčiu 132, dangų 32 (2 рази), Ložoriu 109, prietelu 134, 212, sekretoriu 290, sunu 37, 130, 165 (2 рази), 234, 252, 288, 296 (поряд із частим sunumi), žmogų 304 (поряд із частим žmogumi, žvyrssumi), 2) «Balso širdies» 1790 р.: sunu 262₅ (поряд із sunumi 9, 196₁₁), žmogų 120₈ (поряд із žmogumi 257, žmogum 246).

У творах С. Даукантаса та М. Валанчюса абсолютну більшість форм орудного відмінка становлять форми на -(i)u, пор. 1) «Історія» М. Валанчюса: karalu 75 (2 рази), 76 (3 рази), 82, 85, 87, 123, 127, prietelu 114, medu 24, sunu 23, 27; 2) «Жемайтське єпископство» М. Валанчюса: popiežiu 46, 120, prokuratoriu 137, sekretoriu 147, sunu 73, 125, wirszu 80, 90 (поряд із рідкісними karalumi 21 та ін.); 3) «Живат» М. Валанчюса: karalu 100, 150, 151, 172, 223, križiu 99, 186, 242, kupčiu 235, ciecoriu 7, 19, 158, 196, 203, litu 29, Messiosziu 183, 225, 256, popiežiu 59, 63 (2 рази), 153, 156, 171, 176, 201, 219, sunu 93, 174, 211, 243, 270, wirszu 49, 125, 153, 211, žmogų 131, šalnieriu 188 (2 рази), 200, 221 (поряд із рідкісними žmogumi 69 та ін.); 4) «Будас» С. Даукантаса: aló 27, 61, qmžio 163, gaspadorio 63, 53, 159, 160, karaló 159, karalió 230, medó 61,

24

midõ 56, 61, skajtlò 34, wirszò 56, 106, 128, 196, wirszù 195, žmógu 160, nebėžmógo 238, doró žmógo 8, 64 (поряд із рідкісним litumi 191 тощо).

У діалектних текстах, записаних А. Баранаускасом⁴⁰, також трапляються орудні відмінки іменників основи (i)u із закінченням -i(u), пор. dideliu kùpczu 314₃ (Батакяй), sò weinu kùpczu 343₂₇ (Дарбенай), budams kòpczò 350₁₁ (Векшняй), sò žalmiėrò 350₂₁ (Векшняй), kùpczu 354₂ (Тиркшляй) sù rozòncu 369₂₉ (Картена́й), pastósio gaspadòriò 380₁₃ (Лайжува), noris būtė gaspadòriò 380₁₉, būte žalmiėrio 381₅ (Лайжува), bõwa dorniò wadinams 396₁₉ (Саланти), swiets dòrniò wadın 400₇ (Саланти), sositkti sù kūkóriu 383₅ (Ґрінтелішке), sù kūkóriu 383₂₈ (Ґрінтелішке), sò karàl 131₂₉, 132₁₀ (Кловайняй), sò gaspadòr’ 141₅₆₇ (Пакруоїс), būwa didž bagòcz (Пушалотас), su sawa tavòrczu (Круопяй), su karàlu 270₂₅ (Пакапе), sù karàlu 184 (Йонішкіс), 198₁₇ (Краке), karàlù 199₁₀ (Краке), pò pàczu 200₂, 204₂₂ (Ґрінкішкіс), su kraùczu 207₃₂ (Пагіряй), būt kùpczù 210₃₄, kùpczù 211₃ (Пагіряй), tókìu bagòczù 211₂₀ (Пагіряй), manì karàlì statyt’ 217₂₇ (Науяместіс), nèprietelì 215₂₅ (Шедува), pakàju 116₂₉ (Папіле), iszėjė su suno 351₁ (Векшняй), su sūnu (Крюкай), sò sūn 141₆₇ (Пакруоїс), sunì 81₂₄ (Вабалнінкас), súni 88₆ (Біржай), su liėtu 266₂₁ (Радвілішкіс), žmógu 354₅ (Тиркшляй), žmógu 356₂₀ (Тельшяй).

Нині значна частина жемайтського діалекту (усі доунінінкай та ін.) вживає лише останні форми орудного відмінка, пор. kàralo, tòrgo, sūno, vėršo (Кретинга, Селеняй, Саланти, Моседіс та ін.). Форми однини орудного відмінка основи u ще вживаються в деяких дунінінкських говірках, що межують з аукштайтськими, пор. kėrdžome, sūnome (лаукувський діалект), rãčum, sūnūm (паграмантіський діалект)⁴¹, sūnum (Шаукенай), alum (Ержвілкас), ūmžum, spīt̄lum, sūnum, dungum (Куршенай) тощо.

У діалектах східних і центральних аукштайтів та дзуків часто вживаються обидві форми (з -um і -(i)u), пор. turgum||turgù, sūnum||sūnù, pūodzum||pūo-dzù (Лінкменіс), sūnu||sūnum, madù||madùm (Скапішкіс), sūn||sununù, tùrg, žmòg||žmògum, vòlì||vòlìnum (Біржай), sūnu, alum, medum, sùkčù (Ґелйонай), sū-nu||sununù, liėtu||liėtum, medum, dungum (Паломене), sūnu||sununù, alù||alùm, medù||medùm, dùngu||dungum (Раґува), tùrgu, liėtu, skìru (Палевене) тощо. У говірках басейну річки Муші форми орудного відмінка на -um уже не трапляються, пор. tòrg, sūn, vòrš, pėč, ãmž (Пашвітинис, Вашкай, Шедува та ін.).

Найкраще форма однини орудного відмінка основи u збереглася в західному аукштайтському діалекті.

Деякі мовознавці⁴² намагаються пов’язати орудний відмінок однини литовських іменників основи u із закінченням -u з авест. -ī. Однак цю форму легко пояснити як новотвір, що виник за зразком орудного відмінка однини основи o. Перехід множини основи u до основи o спричинив також занепад однини основи u. Слова alus, medus, у яких множина не вживається, довше зберігають у діалектах і форму однини орудного відмінка основи u. Форми орудного відмінка однини на -u в давніх пам’ятках нашої мови не свідчать про їхню значну

⁴⁰ Див. A. Baranowski — F. Specht, Litauische Mundarten, 1, Leipzig, 1920.

⁴¹ Див. P. Jonikas, Pagramančio tarmė, 46, Kaunas, 1939.

⁴² Див. A. Baranowski — F. Specht, Litauische Mundarten, 2, 76.

25

давнини, оскільки зближення основ на u та o відбулося ще до початку нашої писемності. У старих пам’ятках трапляється також орудний відмінок однини основ на (i)o, утворений за зразком основ на u, пор. Dievumi PK 12₁₉, 28₂₀–₂₁, 240 (поряд із Dievu), kraujumi MT 99₅–₆, 120ᵇ, 130ᵇ, 152ᵇ, 153ᵃ, 158ᵃ, 166ᵃ, 203ᵃ, 207ᵇ, 250ᵃ, 251ᵇ, 122ᵇ (2 рази), 158ᵇ, APM 3ᵇ32ᵃ, Ponum PK 110, 112 (поряд із Ponu), Brolumi K1 M 70₁₂. Такі новотвори є й у пізніших текстах, пор. tuomi ponu wel ponumi Univ. 5; Dievwm Jass P I 110₂₇, tiewum Jass P I 28₇, Tewumi Jass P I 176₁₈ тощо, broliomi DB 161, ežerum ŽW 134, Diewumi ŽS 78 (2 рази), su wiskupum ŽW 74 тощо.

Отже, немає жодних підстав зіставляти орудний відмінок однини основ на u в литовській мові із закінченням -u з авестійським орудним на -ū. Орудний відмінок однини латиської мови на -u так само легко пояснюється як новотвір⁴³.

В однині основа на u зазнала значного впливу основи на o в орудному відмінку, але не в іншому відмінку, крім давального, тому що нові форми орудного на -u краще відповідали всій системі відмінювання іменників литовської мови; пор. одн. ор. sūnu й одн. знах. sūnų, одн. ор. ranka, žeme, širdžia, vaiku й одн. знах. ranką, širdį, žemę, vaiką.

Розвиток місцевого відмінка однини

Нині майже в усіх литовських говорах, за винятком жемайтського, місцевий відмінок однини основ на u має форму turguj, viršuj тощо. Вона походить від довшої форми turguje, viršuje. Така форма послідовно вживається в «Постилі» М. Дауґши, пор. daguie 195₄₄, dąguie 203₃₉, 255₄₂, 548₂₃, dąnguie 253₂₀, dąnguie 222₂₉, dąguia 470₁₉, pakāuie 543₁₁, tūrguie 220₄₂, tūrguie 92₃₉, widuie 293₁₈ тощо, а також у «Теологічній Маргариті» 1600 р., пор. sunuie 2ᵇ, 12ᵇ, 14ᵇ тощо (загалом близько 90 таких форм місцевого відмінка). Однак уже в пам’ятках XVI—XVII ст. поряд із довгими вживаються й скорочені форми. У катехизмі М. Дауґши 1595 р. серед 22 форм місцевого відмінка однини лише одна має скорочену форму: dągui 61₂₉. У текстах Бреткуна довгі форми ще частіші, проте нерідко трапляються й скорочені, пор. danguie BrP I 10, 21, 312, 345 і dangui BrP I 61, 10, 411 тощо. Частіше скорочені форми тут мають лише адвербіалізовані місцеві відмінки widui, wirschui. У «Молитовниках» Д. Клейна частіше вживаються довгі форми, а в «Нових збірниках пісень» уже частіше трапляються скорочені (у багатьох випадках, очевидно, з ритмічних міркувань). У текстах М. Мажвіда частіші скорочені форми, пор. dangui (близько 17 разів), dangugi (2 рази), danguie (1 раз) тощо. У катехизмі М. Петкевича 1598 р. та «Пунктах проповідей» К. Ширвіда вживаються лише скорочені форми. Скорочені форми переважають також у виданнях Кедайняя 1653 р.

Усе це свідчить, що скорочення форми місцевого відмінка почалося досить рано, ще до початку нашої писемності. У різних литовських говорах скорочення відбувалося в різний час і не було закономірним фонетичним явищем, а було скороченням, зумовленим системою: оскільки найуживаніші відмінки мали на один склад менше, то й місцевий відмінок однини, а також орудний, з часом уподібнився до них, утративши короткі кінцеві голосні e та i.

⁴³ Пор. J. Endzelins, Gramatika, 444.

26

Походження місцевого відмінка danguje пояснюють по-різному. Ф. Шпехт вважає цю форму новотвором, утвореним за аналогією до форм основ на ū: -ūmi: -umi, -ūmus: -umus, -ūmis: -umis, -ūset -use; отже, поряд із -ūje могло виникнути й -uje⁴⁴. Однак у литовській мові немає виразних залишків основ на ū у цих відмінках, а форма на -ūje, здається, нині ніде не трапляється в литовських говорах⁴⁵. На думку Н. ван Вейка, така форма, найімовірніше, виникла за аналогією до давального на -ui, за пропорцією *mergai: *mergaien = sūnui: x⁴⁶. У такому разі постає питання, чому до давального однини namui не утворився місцевий відмінок *namuje?

Давня форма місцевого відмінка однини в литовській мові зазвичай з’ясовується на підставі адесива однини. Адесиви однини основи на u ще широко вживалися в давніх пам’ятках литовської мови. Особливо багато їх у текстах М. Дауґши, пор. Jésup DP 483₁₆, DK 81₂, altōriup DP 296₁₀, 443₃₅, 539₅₁, 547₃₄, 551₁₃, Esaiofiup, Isaiofiup DP 14₁₃, 109₁₉,₂₉, 253₄₁, 257₄₁, 259₃₁, 260₄₂, 261₄₅, 620₄₆, Christup DP 327₂₈, 348₉, 540₁₀, 615₁₂, DK 101₁₇, 81₂, Jeremiófiup DP 60₄,₁₁, 208₂₅, 508₁₉, Ambraziejiup DP 369₃₃, Kaiphojiup DP 167₂₁, 169₄₈, karātup DP 237₄, Lukojiup DP 6₃, 12₃₂, 18₄₀, 25₂₃, 81₈, 101₄₄, 141₂₉,₃₂, 193₂₁, 211₂₄, 274₇, 287₃₅, 293₁₄, 373₃₂, 391₈, 426₂₉, 437₃₉, 461₃, 470₅₀, 476₃, 488₁₄, 491₄₁, 495₁₃, 552₂, 556₃₀, 562₁₆, 571₃, 618₈, Mōrkup DP 75₃₇, 100₂₇, 142₄₆, 347₂₇, Neemiófiup DP 340₂₈, sunup DP 355₃₀, 442₁₈, sunup sawap DK 58₂, 59₁₀, Tobiōfiup DP 108₂₆ 196₂, 214₅₂, tānciup DP 440₁₅, žmōgup DP 255₃₅, 287₉, 315₂₉, 322₂₈, 327₂₇, 344₅₁, 371₄₂, 477₁₈. Такі адесиви трапляються й в інших давніх пам’ятках, пор. 1) у текстах М. Мажвіда: Matheupi 23₄, 24₉, Markupi 24₁₄, 2) у текстах Б. Вілентаса: Mottheupi E 24₈, Marcupi E 25₁, 3) у катехизмі М. Петкевича: sunup tawo milampe 198, sunup 30, 4) у «Теологічній Маргариті» 1600 р.: Lukoschup 156₆, Morkup 123₄, 5) в анонімному катехизмі 1605 р.: mietup sunup 59₁₁, 6) у «Сумі» 1653 р.: sunup 129₃₀, sunup sawampi 137₂–₃, tamp’ žmōgup’ 257, 7) у «Християнських молитовниках» 1653 р.: sunup savo milamp’ 62, sunup savo numiletamp 33 тощо. Судячи з уживаних нині в околицях Гервечяй форм адесива однини žmogur тощо⁴⁷, закінчення -up в адесивах давніх пам’яток мови мало вимовлятися коротко⁴⁸. Адесив žmōgup, як і інесив žmoguje, мав би утворитися від давнього місцевого відмінка *žmāgu та постпозиції. Чи міг колись у балтійських мовах існувати місцевий відмінок *žmāgu?

Давній місцевий відмінок однини іменників основ на u, що походить від праіндоєвропейського *-ō(ž), пор. давньослов’янське synu, давньоіндійське sūnau, зберігся в жемайтському говорі, пор. *turg uoje (у донінінках — torgou, а в дунінінках — tōrgū). Така форма вживається в «Бӯді» С. Даукантаса, пор. amžiuonie (часто), danguouie 81, 91, 82, 102.

⁴⁴ Див. F. Specht, Zur litauischen Nominalflexion, IF 42, 295. Раніше, див. Lit. Mundarten, 2, 97, Шпехт вважав закінчення -uje цілком незрозумілим: „völlig unklarbar bleibt nur die Kürze in dem Loc. Sg. der u-Stämme“.

⁴⁵ Щоправда, Ф. Куршайтіс у граматиці наводить форми місцевого відмінка на -ūje. Їх наводить і Й. Яблонскіс, див. Ryg iškių Jonas, Lietuvių kalbos gramatika, 24, Vilnius, 1922.

⁴⁶ Див. ZfslPh 12, 250.

⁴⁷ Див. A. Laigonaitė, Pašalio vietininkai dabartinėje lietuvių kalboje. Kai kurie lietuvių kalbos gramatikos klausimai (Straipsnių rinkinys), 26, Vilnius, 1957.

⁴⁸ Ф. Шпехт, див. Litauische Mundarten, 2, 96 та IF 42, 295, помилково вважає, що закінчення -up можна вважати довгим. Правильної позиції, вважаючи -up коротким, дотримується Н. ван Вейк, див. ZfslPh 12, 249.

27

(2 рази), 174, 199, dagoji 99, klosztoriuje 27, pakajuje 102, 160, Paryžiuje 239, walstiuoje 167, Wilniouie 103, 242, 231, Wilniouji 70, у «Živatuose» М. Валанчюса: danguoje 44, 65, danguoj 192, у «Genovaitėje» Л. Івінскіса: danguoje 107, 110, 129⁴⁹ та ін. Латгальська говірка верховинців також знає місцеві форми на -uo⁵⁰. Отже, давня балтійська форма місцевого відмінка однини u-основи — *sūnuo. Приєднання постпозиції дало форму *sūnuoje, яка, скорочуючись, перетворилася на латгальське верховинське sūnuo і литовське нижньолитовське *sūnuo.

Місцевий відмінок u-основи мав гостре закінчення. На це вказує сучасний наголос у слов’янських мовах, пор. рос. саду (род. в. одн. сада), берегу (род. в. одн. берега), серб. саду (род. в. одн. сада) та ін. ⁵¹ У балтійських мовах місцевий відмінок однини також мав бути *sūnuo. Після приєднання постпозиції гострий дифтонг uo не міг скоротитися: так виникла нижньолитовська форма *sūnuo < *sūnuoje. Певний час поряд із постпозиційною формою *sūnuoje могла існувати й непостпозиційна *sūnūo, яка, внаслідок скорочення довгих гострих голосних у кінці слова, мала перетворитися на *sūnu. Те, що поряд із постпозиційними місцевими формами могли існувати й непостпозиційні, засвідчують форми місцевого відмінка множини u-основи в литовських говірках⁵². Крім того, саме злиття постпозиції зі словом відбувалося не одномоментно, а було складним процесом, який, імовірно, тривав досить довго, подібно до того, як складним був процес злиття звичайного прикметника із займенником в одне слово — займенниковий прикметник⁵³. Імовірно, за зразком місцевих форм інших основ і форма *sūnu змінилася на sūnuje. У верховинських говірках ця форма закріпилася, бо короткий кінцевий склад u добре узгоджувався тут із формою ілативу однини sūnuna та місцевим відмінком однини i-основи avyje. Якщо це так, то немає потреби й пояснювати адесив однини sūnup впливом приголосного відмінювання⁵⁴. Він міг виникнути з місцевого відмінка *sūnu після приєднання постпозиції або утворитися заново за зразком інесива sūnuje та ілативу sūnuna.

Місцевий відмінок однини u-основи — досить стійкий відмінок. Для слів vidus, viršus найчастіше вживається місцевий відмінок однини; нерідко він уживається і для слів dangus, medus та ін. Тому форми місцевого відмінка, що перейшли до o-основи, трапляються рідше. У старих пам’ятках форми o-основи майже не вживаються⁵⁵; пор. лише mieliausiami suni sawo PS II 206₈, dangie KnN 18₁₉.

⁴⁹ Звісно, усі ці форми є гіпернормалізмами. У XIX ст. жемайти, безперечно, скоротили місцеві форми.

⁵⁰ Див. J. Endzelins, Gramatika, 444.

⁵¹ Див. А. Шахматов, Историческая морфология русского языка, 250; А. Мейе, Общеславянский язык, 332; H. Hirt, Indogermanische Grammatik, 5, 146, Heidelberg, 1929.

⁵² Див. с. 37 і далі.

⁵³ Див. Z. Zinkevičius, Lietuvių kalbos įvardžiuotinių būdvardžių istorijos bruožai, 5 і далі. Vilnius, 1957.

⁵⁴ Див. N. van Wijk, Die pronominalen Adessivformen des Altlitauischen, APh 4, 47; ZfslPh 12,249.

⁵⁵ У старих пам’ятках трапляються також місцеві форми однини прикметників u-основи, пор. 1) у «Postilė» М. Дауки ajbkume 596₆, apgalame 134₇, bragume 197₄₅, laimume 353₈₃, 573₂₆, bwiesume 596₆, wėikume 582₅₃; 2) у «Margaritos Teologika» 1600 р.: baisume sturme 249ₐ; 3) у катехизисі М. Петкевічюса: sunkum trofškume 65₁, sunkume gundime 141; 4) у творах Й. Бреткуна: brangume (на полях замість текстового brangeme) Judic 5, gilume Ps 69, Drach 32, gražume Ps 45, ligume (виправлено з -ame) Luk 23, ligume prafšuidime BrP I 390₁₅, stiprume (виправлено на stiprame) Ps 31; 5) у творах Д. Клейна: brangume czese KIG 384, sunkume uriede KIM 4.

28

і адесив suniep Su 133₁₀⁵⁶. У сучасних литовських говорах уже й локатив нерідко має форму з основою на -o. У текстах, зібраних А. Баранаускасом, знаходимо: dungį 74₂₄ (Вабалнінкас), sodžį 81₇ (Вабалнінкас), pakūjį 98₁₇ (Крінчінас), Vilni 109₅ (Субачюс). Жемайти часто вживають поряд зі старішими формами на u-основу вже й форми на o-основу, пор. veršė, šūnė (Шелняй, Моседіс та ін.). У говорах аукштайтів, особливо в північних аукштайтських говорах, також уживаються форми на o-основу: turgį, liėti (Палевене), tūrgi, dūngį (Рагува), turgį|turgų (Скапішкіс), cūkri (Гелвони), tōrgį||tōrgu, sōdž||sōdžu (Шедува), tōrgį, šūnį, verš (як і vīr) (Пашвітініс, Вашкай) та ін.

У старих пам’ятках зустрічаємо іменники з основами на o та io, що мають форму на u-основу: Diewui este priglausti Mž 188₁₇, diewuie BrB Colos 3, Diewuie BrB Thes 1₂, 2 Thes 1, Juda 1, Diewui (можливо, знахідний відмінок) MT 17ᵃ, Ponnie BrB Joel 2, Sach 10, Jes 61, Tewuie MT 39ᵃ, Tiewuie BrB 1 Thes 1₃, 2 Thes 1, 1 Josan 2, Juda 1. Локативи на o-основу, утворені за зразком u-основи, трапляються і в пізніших текстах, пор. Diewuje Jass P I 164₄ та ін., diewuje GN Matth 27, 43, Joh 3, 21, kialuje GN Mork 10, 32, 35 (поряд із kialieje), kraujuje, mieguje GN Luk 22, 20, Matth 1, 20, pilwuje GN Matth 12, 40, tewuje GN Joh 10, 38, 14₁₀, 11, 20 та ін. Деякі з них могли утворитися за зразком u-основи, бо локативи назв осіб не рідкісні (пор. dieve, pone та ін.), а локатив danguje часто трапляється в старих пам’ятках; інші могли виникнути в окремих говорах поряд із довшими формами локатива інших основ (ā, ē, ī) на -je, пор. miškui, ąžuolui, sviestui (Панделіс).

Знахідний відмінок однини

Знахідний відмінок однини (i)u-основи sūnau, kerdžiau, пор. давньослов. synu, męžiu, давньоіндійське sūno, вплинув і на знахідний відмінок однини деяких литовських іменників io-основи. Такий знахідний відмінок однини iu-основи в литовській мові мають nomina agentis із суфіксами -tojas, -ėjas. Уже в пам’ятках литовської мови XVI—XVII ст. форми знахідного відмінка однини io-основи цих іменників рідкісні, пор. Gelbetoje KIG 530 (2 рази), 531, atpirkėie DK 132₂₈, ižganitoie DK 132₂₈, ižganitoie DP 157₃₁, Mokitoie DP 287₄₄, skaititoie DP 467₁₆ та ін.⁵⁷ Значно частіше тут трапляється знах. одн. на -au, пор. у М. Мажвідаса: atpirktojau 425₁₈, 553₅, atpirktoyau 152₅, atpirktoiau 175₇, Apgintoiau 483₂, gelbetouau 565₂, 566₁₅–₁₆, 566₄, giebetouau 426₂₃, moki-toiau 426₁, 419₁₀, Sutwertoi au 175₅; у Й. Бреткунаса: tirtai au BrP I 415 та ін.; у М. Даукши: atgīditaie u DK 139₁₆₉, Daritoiau DK 123₂₃, Giditoieau DK 128₂₃, Izganitoiau DK 127₂₀, mitetoieau DK 149₁₂, Sutwėréieau DK 139₁₆ та ін.; у М. Петкявічюса: atgaywintoi au 222, abgineiau 117₃, atpirkiejau 203, Gintoiau 37, gialbetoiau 146, rupintoiau 54, Sutwereiau 144 та ін.; у Д. Кляйна: Apgin-

⁵⁶ У Герветчяї, Лазуноса, Зієтела тепер частіше вживаються форми адесива однини з o-основою, пор. sūniek (Герветчяй) та ін.; див. A. Laigonaite, Pašalio vietininkai dabartinėje lietuvių kalboje. Kai kurie lietuvių kalbos gramatikos klausimai (straipsnių rinkinys), 26.

⁵⁷ Про відповідні латиські форми кличного відмінка mācītāj, kalēj див. J. Endzelīns, Gramatika, 398 та ін.

29

toiau KIM 76, KIG 62, Atpirkto jau KIM 73, KIG 1, 396, 596, 617, Gelbėto jau KIM 111, 122, KIG 45, 98, Išganyto jau KIM 31, 29, 58, 111, 116, 88, KIG 63, 393, Išlaikyto jau KIM 77, Linksminto jau KIG 426 (2 рази), Pérgaleto jau KIM 51, 52 та ін.

Чому знахідний відмінок однини зникаючої iu-основи вплинув на іменники io-основи? Знахідний відмінок однини (i)u-основи зазвичай добре зберігається, а форми на o-основу рідкісні, але трапляються, пор. sunai KIG 339, žmãge (Тверечюс), sūn, sūne (= ai, Лінкува). Іменників iu-основи, що найчастіше позначають nomina agentis та назви живих істот, дуже багато, пор. basius, bedžius, dainius, bambalius, išminčius, juodžius, drignius — непосида, driskius, druskius — любитель солоного, duonius, ėdalius, galvočius, kerdžius, kuprius, kušlius, murzius, purvius, seilius, sermėgius, skarmalius, raganius, skurdžius, slunkius, snarglius, sukčius, terlius та ін.⁵⁸. Давній кличний відмінок іменників із суфіксами -tojas, -ėjas міг змішуватися з кличним відмінком жіночого роду на -toja, -ėja, пор. mokytoje і mokytoje (<-a)⁵⁹. Щоб уникнути омонімії, давній чоловічий кличний відмінок міг бути замінений часто вживаною формою кличного відмінка iu-основи. З аналогічних причин форма iu-основи замінила кличний відмінок іменників io-основи також у слов’янських мовах⁶⁰.

З цих іменників форма кличного відмінка iu-основи могла поширитися й на інші іменники io-основи, пор. у народних піснях dievuliau, tėvuliau, brołiau⁶¹, bróło (Лінкува), berniãlio (= iau) L Chr 339₈ (Пумпенай), biarnužėlio L Chr 347₃₉, 348₂₀, biarniãlio L Chr 348₁₁, 349₁ (Науяместіс), ožio (= iau) поряд із oži, oži (Рагува), vélni au (Алуанта)⁶².

Розвиток називного відмінка множини

Іменники основи на iu у старих пам’ятках литовської мови мають також форму називного відмінка множини з основою на iu. У «Пунктах повчань» К. Ширвіда слова karalius, gėrius, ceklerius, neprietelius, prietelius, valsčius та ін. мають лише форму називного відмінка множини з основою на iu: ceklerius PS II 159₇, gierius PS I 301₄₂, II 106₁₂, karalus PS I 167₁₉, 253₁₇, II 99₈, 147₆,₈, 150₉, 202₁₅, neprietelus PS II 222₂₄–₂₅, 230₃,₃₃, walscius PS I 301₂₂, prietelus PS II 6₁₅, Wilnius PS I 50₆, zie gorius PS I 184₂₈. Форми з основою на io має лише називний відмінок множини: senotariey PS II 161₂₀, sunariey PS II 228₃. М. Дауґша в «Постилі» також уживає форми називного відмінка множини з основою на iu: sūkas Adwersō-

⁵⁸ Пор. P. Skardžius, зазнач. праця, 76 і далі.

⁵⁹ Пор. F. Sommer, Der litauische Vokativ brolau und Verwandtes, IF 42, 324; E. Fraenkel, KZ 61, 271.

⁶⁰ Див. A. Шахматов, Историческая грамматика русского языка, 23.

⁶¹ Див. Rygiškių Jonas, Lietuvių kalbos gramatika, 19.

⁶² Одн. кличн. brolau, який уживається вже в пам’ятках XVI ст., див. BrP II 156, 245, 291, 294, 489, поряд із broli BrP I 313, 284, 166, 262, II 292 та ін., утворене, найімовірніше, за зразком sūnau, див. Sommer, IF 42, 323 і далі; E. Fraenkel, KZ 54, 291. Аналогічно до згаданих назв спорідненості утворено й кличн. duk tau, пор.: O dūktau, dūktau, dukrele JLD 877₁₆, Vincau (Leipalingis); за зразком broliau, dievuliau та ін. виникло širdžiau, пор. Patė manų, širdžiau manų JLD 495₁. Щодо gaidau, який часто трапляється у творах Донелайтіса, див. E. Fraenkel, Wörterbuch, 128.

30

rių 139₁₉, patį Adwersōrius 193₁₀, Adwersōrius klepōcie 193₄₉; blūżnierius prakeikti 345₂₁, kiti blūżnierius 444₁₆, tie blūżnierius 469₄₆, blūżnierius… kurie netiki 232₂₂–₂₃; jaunieji blūżnierius 239₄₁, didieji Ciēsorius 323₃₁₂, wissi draugia Karālųs ir Ciēsorius 15₁₀–₁₁, stiebai, arba filōrius 14₃₀, falpius, wīlei 276₅₃₂, kiti paklaidunai kacierius 44₂₁, kaciērius… uβmuβineia 246₂₃, tegi nenaikin kaciērius galβes 255₂₃; kiti karālus 3₇, 4₁, karālus 4₆, karālus ir didieji kunigaikβczey 59₁₃, Karālus Tharso ir Sātos 59₁₄, βitie karālus 62₄₃, aniē βwentiei karālus 323₁₃, aniē didieji… karālus 323₂₁–₂₂, Tris karālus 409₁₆–₁₇, muczelnikai yra labesneis neg Karālus 539₂₁–₂₂, Karālus ir kunigāikβczei 539₂₂, Karālus Kunigāikβczei 208₂₃, wissi draugia Karālus ir Ciēsorius 15₁₀–₁₁, prāmāpai ir karālus 321₄₄, wissi karālus 504₁, trys Karālus 62₄₂, karālus Arābų ir Sabos 59₁₅, karālus 59₁₈, piktāβirdżei karālus 99₅₁, tris karālus 266₅₀, Karālys żemēs 203₃₉, kiti Karālys 212₉, βwenti karalus 503₃₂, βitie Karālys 59₂₀; gentes arba prietelus 382₃₄, nekurie prietelus 485₃₃, brōlei ir prietelus io 229₄₂, βwętieji, o prietelus 343₃₀, aniē didieji prietelus 222₄₅, o neprietelus regēdami 155₁₃, pikti Popieżius 505₇₂, nekurie pōpieżius 50₄₈, tancius yra tūli 71₃₂, tancius, pūtos 472₅₃; sanarīus… rūpinas wieni apē kitūs 547₄₉, wissi sanarius 548₁, kiti sanarius 559₃₀, 568₄₈, mes sanarius 145₄₃, mes sanarius io 604₄₇, sanarius yra Bākos 606₁₅, kur galwā, ten ir sanarius bus 229₄₁, auglus sanārus 306₃₁, kiti sanarius 109₂₂; ney panāczey, ney reteżius 18₂₄–₂₅; kiti skaiczius 611₃₆, sakramentōrius 343₁₅–₁₆, wisi ir czebatōrius ir siūwike 142₃, evekutatai ir βeforius 156₃, eikwotoiei arba βeforius 388₃₇, paloczīus 448₂₇, priwadzieie sektōrius 84₄₂, o βio mēto sektorius wel’ tiki 344₂₂, kiti sektōrius 219₂₇, ne iβtikimēii Thambōbius 402₄₇–₄₈; wissi wīlus 125₅₀, wīlys ir papikcinimai 373₁₁, kokie waisius 513₉, yra wertus waisius nūżaminimo 513₂₁, pikti wāisius 285₂₉; żolnierius ne karunawōie 153₃₄, aniē βarwinikai żalnierius 156₅₀, żalnierius io, kuriē 181₃₇, żalnierius ii nukriżewōio 172₁₂, żalnierius tatāi padare 172₂₀, żalnierius priejidamēs 172₂₁, żalnierius stōras tos 168₇. Форм жіночого роду називного відмінка множини основи на io та iu М. Дауґша вживає лише кілька: Tātōrei 51₃₈, Totōrei 467₆, Totōrei 572₃₈–₃₉, sanariei 8₉, sanarei 527₁₃, 572₄₇, 229₄₇–₄₈, wīlei 276₅₃, wilai 301₃₂, wilai 324₃₅. Лише форми називного відмінка множини з основою на iu вживаються в катехізисі М. Петкевічюса 1598 року: (ne) prietelius 67₁₄, 87₂₀, 88, 89₁₀, 99, 162₅, ricierus 86, stalcius 92. Добре збережений називний відмінок множини з основою на iu — у «Постилі» Й. Мอร์куна, де часто вживаються форми bagočius, karaliūs, neprietelūs, prietelīs, ricielūs, sanariūs, sūnelūs, šeforiūs, vaysiūs.

В інших пам’ятках литовської мови XVI ст. форми називного відмінка множини з основою на io трапляються частіше, ніж форми з основою на iu. У творах автора першої литовської книги називний відмінок множини з основою на iu рідкісний: Nu todel Karalius permanikiet 506₁₆, susstoiose karalus žemes ir kungai 505₁₈, neprietelus 515₁₂, 63. Зазвичай Мажвідас уживає форми з основою на io: karalei 195₁₇, 223₇, 289₇, 292₆, 474₉, neprietelei 287₃, 397₄–₅, 398₅, 401₁₆, 471₇, 473₆–₇, 514₇, 530₁₃, prietelei 97₉, 106₁₁, 469₁₈. У творах Б. Вілентаса поряд із формами називного відмінка множини з основою на io трапляються: karalei (2 рази), kodzei (1 раз), (ne)prietelei (3 рази), reteżei (1 раз), šeforei.

⁶³Останній приклад може бути також одниною називного відмінка основи на iu.

31

(1 раз) ще вживаються й iu-основні форми: швентські Karalus EE 176^16–17, Balnierius EE 214⁵, 216^9–10, 217², 220², szalnierius EE 216¹. У творах Й. Бреткуна форма називного відмінка множини iu-основи також представлена вже досить рідко. У «Постилі» поряд із набагато численнішими формами io-основи karalei (11 разів), kodžei II 72⁷, prietelei (6 разів), retežei PI 280²¹, sanarei (3 рази), žalnierei або želnierei (11 разів), вжито також форми iu-основи karalius P I 60¹⁰², geri prietelius P I 75²⁴, II 195²⁷, 343⁸, schipporus P I 201¹¹. У перекладі «Біблії» Й. Бреткуна часто вживаються форми io-основи karalei, kupčei, prietelei, nepriete-lei, ricerei, ricerai, sanerei, žel­nerei. Однак тут трапляються ще й форми iu-основи karalius, kupčius, dumčius, baius, plaščius, (ne)prietelus, puikorius, liekorius, ricier(i)us, strėlčius, šiparus, šippor(i)us, rubežus, valsčius, žėlnerus, žalnerus. У «Біблії» досить часто -ius виправляється на -ei. У «Margarita Theologica» 1600 р. також переважають форми io-основи: karalei (близько 5 разів), (ne)prietelei 103^b, 209^a, 249^a, rubežei 217^a,b, sanarei 106^a, 215^b, поряд із формами iu-основи popiežus APM 38^b, waisius 127^b, mažesnieghi waisius 158^b, 159^18,19.

У пізніших пам’ятках литовської мови XVII ст. називний відмінок множини iu-основи ще вживається, хоча й дуже рідко. Найкраще він зберігся у «Knyga nobąžnystės» 1653 р.: Bagočius žiames 18¹⁵, karalus 30⁹, 119^b, (ne)prietelus 8^b30^{, 19, 20, 23}, 26, 148, 200^b поряд із формами io-основи (ne)prieteliay 25^b, 44^a, žalnierey 158. У «Maldos krikščioniškos» 1653 р. вжито лише одну форму iu-основи: prietelus 45. Лише одну форму називного відмінка множини iu-основи знайдено також у «Sumoje» 1653 р.: waisius pakutos gausus. Tuos tada vaisius … 15²⁴. Тут уживаються вже форми io-основи bluźnieriay Su 121, kāraley Su 203, neprietelay Su 73, 179, 216, prietelay Su 178, sanariay MKr6, 34, sanariay Su 83, 164, źolnieriay Su 258, źalnieriay Su 259, 261 (3 рази), 263. У «Молитовниках» Д. Клейна також трапляються форми називного відмінка множини iu-основи: Dumczus Rotininkai 16¹⁷, koceras ir kleidunai 13²⁰, wissos tos naudos bey waisus 55, хоча загалом тут уживаються форми io-основи: karalei 127, neprietelei 47, 57, 86, neprietelei 89, prietelei 131. Форми називного відмінка множини iu-основи трапляються також у «Naujosė giesmių knygose» Д. Клейна: Jog neprietelus neigi peklos nasrai Ne yweike mus 205, waisus žėmiški 449⁷, хоча тут також зазвичай уживаються форми io-основи: Karālei 30, 43, 62, 461, néprietelei 357, prietelei 287, 289, 523, sanarei 193, žalnėrai 85⁶⁴.

Флексія називного відмінка множини u-основи у старих пам’ятках литовської мови XVI—XVII ст. збереглася неушкодженою: ssunus EE 57²⁸, sunus PK 189, DP 83²⁰, BrP II 187¹⁰, 436, BrB 191, 2 Cor 6, 2 Luc 2, sunus Ischm 9, Tob 14, 1 Makk 1, Chron 9, 2 Chron 31, Jes 60, Jerem 11, 35, Hiob 1, Ezech 23 тощо, pelus BrP I 119^26,27, Su 39, pealus Su 43¹⁵, vietus MKr 44. Називний відмінок множини u-основи зберігся і в пізніших творах: sunus O Br 3, JE 28, 106. Навіть у творах XVIII—XIX ст., написаних на основі жмудського діалекту, збереглися форми називного відмінка множини u-основи. У «Pavinastysė» П. Клімауциса 1767 р. вжито форму називного відмінка множини sunus 89. У жмудському «Živatas» 1787 р. також трапляються форми називного відмінка множини u-основи

⁶⁴ Незрозуміло, чи це називний відмінок множини, чи однини: Kaip nor žalnerus daro 462, Jeib mus nepriete-lus Buklystemis neraudintu 171, Kada néprietelus skusis ant musu 136.

32

форму називного відмінка sumus 121. У «Balsas širdies» 1790 р. поряд із sunay 158₁₂, pelav 111₆ маємо ще й sumus 147₇. У «Būdė» С. Даукантаса поряд із формою o-основи wisrenije sunay 179 вживається також форма u-основи: Didije sunus 179₂, Tij sunus 162. У «Jonas iš Svisločės» Й. Рупейки поряд із sunay 160 трапляється також sunus 176. У «Žemaičių vyskupystė» М. Валанчюса також ще відома форма називного відмінка множини u-основи: dideli litus 20. В «Istorija» та «Živatai» М. Валанчюса вживаються вже лише форми o-основи⁶⁵.

Тепер у жмудському діалекті називний відмінок множини u-основи повністю зник; лише в південній частині жмудського діалекту ще вживаються форми u-основи⁶⁶. Форма називного відмінка множини u-основи зникає і в інших литовських діалектах. У дзукійських і східноаукштайтських говірках зазвичай уживаються форми o-основи: sūnai, turgai, lietai, viršai⁶⁷ (Leipalingis, Merkinė, Varėna, Linkmenys), sūnai (Tverečius), sūnai, turgai, viršai (Skapiškis), sūnė, dungė (Raguva), sūnai (Gelvonai), sūnai, lietai, pietai, viršai (Palomenė), sūnai, turgai, lietai (Palėvenė), sūnai (Šakyna), lōfige (Šeduva) тощо. Поряд із формами o-основи в діалектах іще вживаються форми u-основи: sūnus||sūne (Biržai), piētōs||piēte, lietōs||liete, sūnōs||sūne, mēdōs||mēde (Pašvitinys). Найкраще форму називного відмінка множини u-основи зберегли західнопівденні аукштайти, хоча й вони часто вживають поряд форми o-основи, пор. viršus||viršai, sūnūs||sūnai, piētūs||piētai, lytūs||lytai (Kybartai, Vilkaviškis, Jurbarkas).

Розвиток давального відмінка множини

Стара форма давального відмінка множини основи (i)u — -(i)um(u)s, пор. давньослов’янське synъmъ. Таку форму в давніх пам’ятках литовської мови має ще й давальний відмінок основи iu. К. Ширвідас уживає лише форми давального відмінка множини основи iu: karalums PS I 135₃, 195₂, 214₂, 234₂, 262₃, 134₄, karalums patiemus PS I 134₃₂, neprietelumus PS I 185₁₁, II 112₂₉, 132₁₉, neprietelumus PS I 347₁. Форм основи io у давальному відмінку множини К. Ширвідас іще не вживає. У «Постилі» М. Дауґші форми давального відмінка множини основи iu також майже виняткові: trimus karalūlums 62₂₇–₂₈, perlaidžia karalūlums 70₂₃, širdes žalnieriumus priūaga 107₁₆, tiēmus žalnieriumus 157₂₄, kaciēriumus atsakit 119₃₄, iumus kaip priētelumus 223₃₂, priētelumus saviemus 417₃₆, Pōpiežiumus... grinēmus 459₂₆, ik˙ pastariausiemus rubēžtumus 604₁₆, padā-

⁶⁵ Форми основи o у називному відмінку множини прикметників трапляються також у жмудських текстах XVIII–XIX ст., пор.: 1) «Živatas» 1787 р.: biaury 311, kantry 328, stypry 187; 2) «Jono iš Svisločės» Ю. Рупейки: graži 225, stipri 188, rami 178; 3) «Būdas» С. Даукантаса: apali 189, drousi 63, 72, 197, iwajri 11, 208, garsī 117, kantri 3, 63, maloni 63, ligi 36, narsi 3, 63, 115, plati 76, skajsti 133, smarki 79, 155, stipri 115, stambi 33, smolki 74, tanki 76, 77, wejkli 43, tajki 63, nożmi 79; 4) «Živatas» М. Валанчюса: bajsi 38, 174, nebragi 58, daili 105, iwajri 213, dransi 220, maloni 6, padori 167, stipri 28, plati 8; 5) «Genovaitė» Л. Івінскіса: apwali 73, maloni 72, stati 176. Деякі з них можуть бути давніми прикметниками основи o.

⁶⁶ Див. P. Jonikas, Pagranančio tarmė, 46.

⁶⁷ Див. K. Morkūnas ir A. Vidugiris, Kai kurie šiaurės rytų Lietuvos tarmių bruožai. Lietuvos TSR Mokslų akademijos darbai, A, 2, 181 (1957).

3. Kalbotyros klausimai II.

33

re rubežiumis tawiėmus pakāiu 487₃₀. Форми основи io у «Постилі» М. Дауґші рідкісні: gimditoiemus... або prietel emus 519₄₈, dāro karālamus 4₅, ne karālamus 41₂₄, kitiėmus... sanariamus 559₂₉. У «Постилі» Ю. Моркуна також значно частіше трапляються форми основи iu: šeforium(u)s (часто), bagočiumis (часто), sanarium(u)s (часто), neprietelum(u)s (часто), karaliumus 322ᵇ, sanariumis 160ᵃ₂–₃, tazvoribiumus 257ᵇ₄₂–₄₃, augliumis III 74ᵃ, ciesorium s III 31ᵃ. Форми основи io тут рідші: sanariamus 277ᵇ, III 12ᵇ, neprieteliams⁶⁸ 12ᵇ, 23ᵃ, prietelems 162ᵇ₁₁, rubežiamus 346ᵃ, šef oriamus 127ᵇ, 306ᵇ.

В інших пам’ятках литовської мови XVI—XVII ст. переважає форма давального відмінка множини основи io. У текстах М. Мажвідаса маємо лише один давальний відмінок множини основи iu — kocerums 233₅. Давальні відмінки інших слів тут уже мають основу io: karalems 557₁₁, neprietelems 337₅. У текстах Ю. Бреткуна форми давального відмінка множини основи iu також рідкісні. У «Постилі» не знайдено жодної форми основи iu. Тут уживаються лише форми основи io: karalems, neprietelems, prietelems, žalnerems тощо. У «Біблії» поряд із частими давальними відмінками основи io karaliams, prietelems, neprietelems, želnerems та ін. трапляються також форми основи iu: karaliums Apok 16₁₂, prietelums Ps 127₃. Деякі форми основи iu тут виправлено на форми основи io, наприклад karaliums Ps 144₁₀ виправлено на karaliams, prietelums Esth 6—i — на prieteliams, žalnierums Matth 28—i — на žalnerams. Одну форму давального відмінка множини основи iu знаходимо також у «Молитовниках» Д. Клейна: rubežums 127₁₇.

У катехизисі М. Петкевичюса, катехизисі М. Дауґші 1595 р., текстах Б. Вілентаса, у «Margarita Theologica» 1600 р. та анонімному катехизисі 1605 р. не знайдено жодної форми давального відмінка множини основи iu. Тут уживаються лише форми основи io, пор. karalams MT 218ᵃ, karaliams PK 134, neprietelems MT 212ᵇ, sanariams MT 138ᵃ, prieteliamus PK Spr 49, prietelamus DK 61₂₆, prietelamus AK 61₂₇. У виданнях Кедайняй 1653 р. також уживаються лише форми основи io: karaliams Su 25, 28, 32, 35, 37, (ne)prieteliar(u)s KnN 8ᵇ, 65, 76ᵃ, 241, MKr 61, Su 156, 198, 210.

Давальний відмінок множини основи u у давніх пам’ятках литовської мови трапляється рідко. У текстах Б. Вілентаса, у II частині «Постилі» Ю. Бреткуна, «Margarita Theologica» 1600 р., анонімному катехизисі 1605 р., «Християнських молитвах» 1653 р., «Сумі» 1653 р. та «Молитовниках» Д. Клейна не маємо жодного прикладу цього відмінка. В інших переглянутих текстах XVI—XVII ст. давальний відмінок множини основи u іще зберігає давню флексію основи u, пор. sunūmus DP I₃₀, 175₃₃, DK 79₂₉, KnN79₂₉, sunumus KnN 228₂₇, PK 21, sunums Mž 65₁₄, PK 209, BrP I 144₂₅, KIG 332. У «Постилі» М. Дауґші прикметники основи u також зберегли форму основи u: budrumis 41₂₇, 55₄₅, tapumis 601₄₆, 615₄, meilabirdumis 340₅, priešburnus 573₃₄, pūtlumus 433₃₂, būviesāmus 226₂₆, 403₁₅, tamsumus 156₄₉ (поряд із biauriemus 495₃₆, kantriemus 448₃₀, paklusniemus 175₃₄, 533₅–₆, teisiemus 2₂₃).

Лише в «Біблії» Ю. Бреткуна вже вживаються також форми давального відмінка множини основи o — поряд із частою формою основи u sunums BrB 18, 127, 128, 132,

⁶⁸ Пор. знахідний відмінок однини neprieteli 153ᵇ, 172ᵃ.

34

134, 148, 187, 1 Makk 1, Jerem 29, 2 Chron 13 тощо тут уживається форма sunamus із основою на o: BrB 143, Esra 9, Neh 13, sunams Neh 13, sunams Jes 66 тощо.

Тепер у литовських говорах форми давального відмінка множини з основою на o вже частіші. У жемайтському говорі вживаються лише вони. У XVIII—XIX ст., як видно, форми давального відмінка множини з основою на u ще вживалися жемайтами. У жемайтському «Živate» 1787 р. ще трапляються форми давального відмінка множини з основою на u, пор. sunums 298. Їх уживає «Būdė» поряд із формами з основою на o, наприклад sunams 13, а також Даукантас: sunóms 176, lytums 14. Сьогодні вони ще відомі в південній частині жемайтського говору⁶⁹.

Дзукай і східні аукштайти вживають переважно форми з основою на o: sūnām || sūnāmī (Leipalingis), turgām, sūnām, viršām (Linkmenys, Varėna, Merkinė), sūnām (Tverečius), sūnām, dungām (Raguva), sūnām, lietām, pietām (Palomenė), sūnām (Gelvonai), turgóm, lietóm (= turgám, lietám) (Palėvenė), sūnām (Debeikiai), sūnām, viršām, pietām (Šiauliai), sūnām (Šakyna), turgám (Sėduva) тощо. Поряд із давальними формами множини з основою на o в деяких говірках уживаються також форми з основою на u: turgóm, viršóm, але sūnóm || sūnūm (Skapiškis), turgám, sūnūm || sūnām (Biržai), lietem || lietom, pietem || pietom, sūnem || sūnom, medem || mēdom (Pašvitinys), pietūm || pietām (Svedasai), pietūm || pietām (Šeduva) тощо.

Як і в називному відмінку, найкраще флексію з основою на u у цьому відмінку зберіг південний варіант західноаукштайтського говору, пор. viršům, vidům, pietům, sūnům (Kybartai, Vilkaviškis, Naumiestis, Jurbarkas).

Розвиток орудного відмінка множини

(i)u-основи давнє закінчення орудного відмінка множини — -(i)umis, пор. давньослов. synǫmi. Давні форми орудного відмінка множини iu-основи ще вживаються в давніх пам’ятках литовської мови. К. Ширвідас уживає лише їх: bus karalums PS I 135₁₂, karalumis PS I 167₆, 221₃₂, II 150₇–₈, gierumis PS II 100₃₀, pahonczumis PS II 202₂₃, neprietelumis PS II 166₁₉–₂₀, 259₄–₅, prietelumis PS I 157₁₇–₁₈, II 8₅, sunarumis PS I 125₁₀, 294₂₉. У «Punktuose sakymų» немає форм io-основи. У «Постилі» М. Дауки також уживаються форми орудного відмінка множини iu-основи: Wądinas Elióßiumis 19₂₄, karálumis būtų buvę 59₂₂, bū karálumis 59₂₃, prieg karálumis stoweio 59₂₅, trimis karalumis wadina 59₂₈, iūs karálumis wadina 59₃₃, tikrāiséis Karálumis 167₂₄, ne duksėtus karálumis 223₄₀, Bwentieji bus karalumis 491₁₇, bū Ciesoriūmis Rimo 459₂₄, girumis kokiais... 439₃₁, ēssa neprietelumis 164₃₅, buvo neprietelumis 167₁₀, budami ne prietelumis 343₄₈, anīs yra neprietelumis 384₈–₉, tápę est’ prietelumis 164₂₃–₂₄, nor būt prietelumis 175₉, prietélumis... tur būt algōti 343₃₀–₃₁, žinomais rubežiumis yra 611₄₃, retėžiumis ir wirwemis rāibioio 157₈, retėžiumis... suriḅimais 508₁₈, wissais sanariumis 153₃₈, wissais sanariumis 442₉, su sanariumis sawáis 229₉, kitáis sanariumis 320₅, Essmē sanariumis 453₄₇, būdami sanariumis 578₄₁, wissais sanariumis 145₂₅, giwais sanariumis 132₄₁, 183₄₉, wienais sanariumis 529₂₉, yra teipaeg sanariumis 547₄₈, praminti sanariumis 606₁₉, essme beforiumis 309₅, Wikariumis sawáis 203₁₃. У «Постилі» М. Дауки вжито лише одну форму орудного відмінка множини io-основи — sanareis 223₈. Добре

⁶⁹ Пор. P. Jonikas, Pagramančio tarmė, 46.

35

зберігся множинний орудний відмінок з iu-основою в «Постилі» Й. Моркуна: augliumis (часто), bagočiumis ₃₇₅^b, giriumis III 47^a, в інших місцях Lozoriomis 241^b, potereliumis 196^b, prieteliumis (часто), poteriumis 310^b, sanariumis (часто), razbaiumis 266^a₁₈, skayčiumis 379^a, vaisiumis 276^b, šef(f)oriumis (часто), viliumis (часто).

Форми орудного відмінка множини iu-основи трапляються і в тих пам’ятках, у яких уживаються лише форми давального відмінка множини io-основи. Наприклад, у творах Б. Вілента ще знаходимо одну форму iu-основи neprietelumis EE 209₂₄ поряд із формами io-основи prieteleis EE 209₂₃ (орудн. одн. dwiem reteßem EE 163₁₇). У катехізисі М. Петкевича також збереглися форми орудного відмінка множини iu-основи: aleiums 51₇–₈, sanariumis 193₂₁, 219₆–₇. У «Margaritoje Teologikoje» 1600 р., де давальний відмінок множини також уже повністю перейшов до io-основи, зустрічаємо такі форми орудного відмінка множини iu-основи: karalumis APM 16₁₀, su neprietelumis 208₈–₆, su reteßumis 262₈, sanariumis 103₂₂, поряд із формами io-основи sanareis 104₄₂₂, 158₈₁₉ (пор. род. одн. sanariaus 138₈–₁₀).

У творах М. Мажвідаса та в «Постилі» Й. Бреткуна форм орудного відмінка множини iu-основи не знайдено. У «Біблії» Й. Бреткуна, здається, трапляється лише одна форма орудного відмінка множини iu-основи — rubežiumis Prov 8₂₇. Тут уже вживаються форми io-основи: karaleis, neprieteleis, prieteleis, rubežeis, stalč eis, sanareis, žel nereis, želnerais, spiegoreis, strelč eis, kupč eis, plašč eis, retežeis.

Серед пізніших пам’яток XVII ст. форму орудного відмінка множини iu-основи ще має «Suma» 1653 р.: po križiums 105₅₂ (поряд із prietelays 124, neprietelays 137 (2 рази)), а також «Молитовник» Д. Клейна: kryžumis 40 (поряд із prieteleis 76, neprieteleis 44).

Орудний відмінок множини основи на u рідко вживається в давніх пам’ятках нашої мови: pietumis BrP I 232₁₀, po prievaizdum is EE 25, Pietumis AK 159₈, sunumis DK 80₃₃, 95₂, 103₂₆, PK 17, 201, 215, MT 127ᵇ, Su 138₄, 138, 282, 288, OBr 112, 131, 138, 228 (2 рази), 237, Su ssun umis EE 172₁₇, litumis BŠ 153₅. У давніх пам’ятках нашої мови широко засвідчений орудний відмінок множини прикметників основи на u. У «Постилі» М. Дауки переважає форма орудного відмінка множини прикметників із основою на u: baisumis 412₂₇, 508₂₁–₂₂, 526₂₃, biaurumis 373₄₁, 428₁₁, bragumis 185₁₅–₁₆, budrumis 555₅₃, 556₈, dárgumis 169₄₆, dósnumis 286₂₃, drasumis 478₄₀, 613₃₆, gardumis 558₁, gražumis 25₆, 303₁₅, kántrumis 243₄₀, 299₁₅, 413₃₄, láimumis 273₃₆, 390₁₃, 533₁₂, katrumis 523₃₄₅, ligumis 25₃₇, 291₁₆, 611₃, malonumis 600₂₂, mėtilafirdumis 284₁, 8, 31₃, 313₃₄, mėtilg umis 409₁₄–₁₅, nemeil gumis 409₄₃–₄₄, mėtilumis 53₈, 359₂₂–₂₃, 429₉, 463₄₁–₂, 464₁, 497₂₅, 52₃₈, 256₁, nemėilumis 356₁₈, paklusnumis 66₄₀,₅₃, 205₂₂,₂₇,₂₉, 380₃₆, 383₅₂, 416₁₄, 523₃₅, patógumis 67₁, 340₇, 425₄₅, 554₃₇, primanumis 109₆, 191₂–₃, 216₂₉,₄₀, 218₁, 385₂₈, 389₂₆, 492₅₄, róm umis 209₃₃, 243₄₀, 299₁₅, 413₃₄–₃₅, 535₃, 624₃, saldum is 365₈–₉, sángumis 622₄₀, stiprumis 447₂₇, 497₂₅, strópumis 434₇, 447₂₇, švėlnumis 302₉, įtakumis 9₁₁, téisumis 3₃₆, 192₃₆, 285₄₁, žimumis 185₃₅. Форма орудного відмінка множини io-основи в «Постилі» М. Дауки рідкісна: brągeis 21₁₀, 182₄₁, 270₁₈, bukleis 254₄₂, įbkreis 362₄₅, švėlniais 21₁₀, švieseys 17₂₅, 205₅, 216₅₁. У «Punktuose sakymų» К. Ширвідаса також трапляються форми орудного відмінка множини прикметників із основою на u: biaurumis PS I 257₁, brungumis PS I 186₂₃,

36

366₁₇, nepatogumis PS II 176₁₆, neteysumis PS I 167₁₃, teysumis PS I 152₁₉, II 224₂₁, поряд із io-kamienų brungieys PS I 217₁₅, sunkieys PS I 60₁₅, 200₂₀, 226₁₃, II 152₂₅, baysieys PS I 83₇, biaurieys PS II 50₄, gražieys PS I 257₁₆, II 129₁,₂₇, 186₂₄, smalšėys PS I 212₂₅, smarkieys PS II 19₂₀, 219₂₆. В інших пам’ятках форма множинного орудного відмінка прикметників з u-основою збереглася слабко. У працях М. Мажвідаса, Б. Вілента, у «Постилі» Й. Бреткуна вона зовсім не вживається. Її залишки маємо ще: 1) у катехізисі М. Петкевичюса: teysumis 120₅–₆₃, 2) у катехізисі М. Дауґші 1595 р.: gražumis 54₂₄, 3) у «Теологіці Маргарити» 1600 р.: teisumis 83₄, 85₄, 86₁, 88₄, 53ᵇ, paklusnumis 50ᵇ, 4) в анонімному катехізисі 1605 р. skaudumis 80₆, 5) у «Книжечках молитов» Д. Клейна: daygumis 48, 6) у «Нових книгах пісень» Д. Клейна: kytrumis 156, 157. Нині в литовських діалектах ця форма, здається, ніде не трапляється.

Як видно з творів Дауґші, у XVI ст. в деяких литовських говорах форма орудного відмінка множини прикметників на u-основу була ще поширеною. Звичайно, поширеною мала бути й форма орудного відмінка множини іменників на u-основу. Іменники з формою на o-основу в орудному відмінку множини трапляються лише в «Біблії» Й. Бреткуна. Поряд із Pietumis Jes 59 та ін. тут маємо sunais III Chron 26₄₄,₄₆,₄₈,₅₀,₅₁,₅₂–₅₃,₅₄,₅₆,₅₈,₆₀,₆₂,₆₄,₆₆,₆₈,₇₀,₇₂,₇₄,₇₆,₇₈,₈₁,₈₃,₈₅,₈₈; Esra 8₅₅,₅₈, sunais Neh 10, sunais Jerem 35 (виправлено на sunumis).

Тепер форма орудного відмінка множини на u-основу повністю зникла в жемайтському говорі. Лише в південній частині ще вживаються форми на u-основу. У «Pavinyastysė» П. Клімачюса 1767 р. орудний відмінок множини на u-основу ще збережений, пор. sunumis 17, 105, 113. У жемайтському «Žyvatas» 1787 р. також уживається орудний відмінок множини на u-основу sunumis 63, 298, 327. В «Історії» М. Валанчюса вже вживаються форми на o-основу: su wisajs sunajs 45, su septinėjs sunajs 116, sunajs 73.

Дзуки та східні аукштайти також уживають форми на o-основу: sūnais, turgais, pietais (Leipalingis, Varėna, Merkinė, Linkmenys)⁷⁰, turgais, sūnais, viršais (Skapiškis, Svėdasai, Gelvonai, Šakyna), sūnais, lietais, pietais (Palomenė), sūnės, dungės (Raguva), torgės, sūnės, žoršės (Pašvitinys), torgės (Šeduva) тощо. Поряд із формами на o-основу в деяких говорах ще трапляються й форми на u-основу: sūnės || sūnųm (Biržai) тощо.

Найкраще форма орудного відмінка множини на u-основу зберігається в південному західноаукштайтському говорі, пор. viršum, vidum, pietum (Kybartai, Vilkaviškis, Jurbarkas тощо). Але й тут часто поряд уже вживаються форми на o-основу, пор. sunumis || sūnais (пазанаваський капсай).

Розвиток місцевого відмінка множини

Форми місцевого відмінка множини давнього u-основи *sūnusu, пор. давньосл. synъchъ, давньоіндійське sūnusu, не засвідчені ані в переглянутих давніх пам’ятках литовської мови, ані, здається, у діалектах. Про їх існування в литовській мові га-

⁷⁰ Пор. також J. Otrębski, Wschodnio-litewskie narzecze Twereckie 1, 244, Kraków, 1934.

37

Про це можна судити лише за формами місцевого відмінка множини sūnuose, viduse, pietuse, які ще вживають західні аукштайтські говірки (пазанавікські капси, Юрбаркас та ін.). Як прислівникові форми ці місцеві відмінки трапляються й в інших литовських діалектах, наприклад: a tik nebūsi pietuse arklių paršėres (= у полудень) (Шакіна), pėtusi buvo užėjęs (Гелвони). До таких форм, мабуть, належать і форми з творів М. Дауґши daguse DP 516₁₄, 532₁₅,₂₈, DK 44₂₆, 46₂₃, daguse DP 301₂, 516₁₃–₁₄, 525₁₄–₃₁, dagusia DP 521₂₇, 466₁,₉,₁₀, dagusė DP 187₄₂, 252₁₁. Послідовне написання -usė не залишає сумніву, що ця форма є u-основною = danguse чи dangūse, оскільки написання М. Дауґши не показує, як її вимовляли — з довгим чи коротким -u-. Оскільки М. Дауґша писав середньою аукштайтською говіркою, надійніше вважати, що цю форму вимовляли з коротким u, тобто danguse. Місцевий відмінок dangūse міг виникнути так. Поряд зі старою індоєвропейською формою місцевого відмінка множини *dangusu утворилася нова постпозиційна форма місцевого відмінка множини dangūse< з родового відмінка множини *danguns і постпозиції. Дві форми місцевого відмінка *dangusu і dangūse, уживані поряд без жодної різниці у значенні, з часом могли внаслідок контамінації дати одну форму danguse. Короткий -u- міг з’явитися тут і внаслідок гармонії з іншими відмінками множини, пор. sūnumis, sūnumus тощо.

Постпозиційна форма місцевого відмінка множини формально збереглася в сучасній жемайтській говірці, пор. tōrgūse, kėrdžūse (Лаукува), turgūsi, turgūš, imžūsi, imžūš (Куршенай) та ін., оскільки тут через особливий розвиток жемайтської фонетики вона збіглася з місцевим відмінком множини основи на o, пор. turgūse < turgunse і galūse < galunse < *galunse. В окремих східноаукштайтських говірках також трапляються залишки цього місцевого відмінка. В околицях Біржая досі вживається місцевий відмінок множини pietūs < *pietunse. За свідченням К. Буґи⁷¹, за його часів старше покоління дусетців іще казало pelūs, pietūs.

У деяких говірках могла вживатися форма dangūsu. Імовірно, таку форму вживав і М. Мажвідас: dangusu 23₆, 36₁₁, 506₄–₅, 532₁₀, dagusu 222₁₅. Щоправда, за написанням М. Мажвідаса неможливо визначити, як вимовляли dangusu чи dangūsu. Однак ні в інших давніх пам’ятках, ні, здається, в литовських діалектах не знаходимо виразних прикладів форм із -usu. З іншого боку, М. Мажвідас так само записує й місцевий відмінок множини основ на (i)o: darbusu 319₁₃, 591₉, namusu 414₁₄, 460₃, 534₁₃–₁₄, 536₇, hukiusu 8₁₅, kieliusu 524₂ тощо, а останні могли вимовлятися лише як namūsu, ūkiūsu, keliūsu, пор. сучасні жемайтські місцеві форми: galūs, beržūs (Селеняй, Кретинга), darūse, laukūse (Лаукува), raštūsi, raštūš, galūsi, galūš (Куршенай). Рефлексом форми namūsu може бути північно-західна донінінкська форма namūs, galūs (із твердим кінцевим s). Вона, очевидно, виникла внаслідок контамінації давнішої форми місцевого відмінка множини основи на o -su з новою постпозиційною формою galūse < *galuns+ постпозиція⁷². Тому й dangusu у М. Мажвідаса слід читати як dangūsu. Формально dangūsu можна було б вважати формою місцевого відмінка множини основи на ū, пор. давньоіндійське ведійське tanīṣu. Але оскільки збереження форм на ū в литовській мові сумнівне, ця форма, найімовірніше, виникла внаслідок контамінації старого місцевого відмінка множини dangusu та нового постпозиційного dangūse (< *danguns+ постпозиція) або під впливом орудного відмінка множини dangūsna (< *danguns+ na). Ілатив та інезив—

⁷¹ Див. K. Būga, Lietuvių kalbos žodynas, I sąs., XXVIII.

⁷² Пор. J. Endzelīns, Gramatika, 408.

38

зив у розвитку литовської мови впливали один на одного, пор. форми ілатива: namuosun, laukuosen, laukuosnu, laukuosne, laukuosin, що утворилися під впливом інезивів namuosu, laukuose. Під впливом ілатива могла виникнути й форма місцевого відмінка множини і-основ у східних дзуків akysù, širdysù (Лінкменіс, Дотіненай, Тверечюс та ін.). У говірці Лінкменіса вживаються також давні форми місцевого відмінка множини і-основ akisù, širdisù. Те, що тут поряд уживані форми з довгим y (akysu тощо) виникли під впливом ілатива akysna (<*akins+na), а не внаслідок контамінації akisu та akyse, як вважає J. Endzelynas⁷³, засвідчує те, що постпозиційні інезиви множини тут зовсім не вживаються і навряд чи коли-небудь уживалися. Інезив основи на o laukuosu, miškuosu замість давнішого місцевого відмінка, відповідного давньослов’янському vlъčехъ та давньоіндійському vr̥kēṣu, у східних дзуків також міг виникнути лише під впливом ілатива laukuosna, miškuosna. На вплив ілатива на інезив указує і той факт, що в тих говірках, де ілатив не становить окремого відмінка, наприклад у західноаукштайтських говорах, місцевий відмінок множини також має форми akise, širdise (з коротким i). Під впливом ілатива могли виникнути й часто вживані поруч із формами інезива laukuose, širdise у Б. Вілентаса, Й. Бреткуна, С. Вайшнораса та Д. Клейна форми laukuosa, širdisa.

Форма місцевого відмінка множини основи на u, оскільки вживалася рідко, рано була замінена формою основи на o. У «Постілях» Й. Бреткуна та «Пунктах повчань» К. Ширвідаса не трапляється жодної форми місцевого відмінка множини основи на u. Форми місцевого відмінка множини основи на iu, засвідчені в цих пам’ятках, уже мають закінчення основи на (i)o, пор. rubėsosu BrP II 106, rubėsusu BrP II 105₁₇, sunariuose PS I 109₁₃, II 199₁₈. Форма місцевого відмінка множини dangùsu в «Біблії» Й. Бреткуна — Apoc 5, Kosn 5, dangùsu Chron 30, dangùsa Amos 9 та ін., dangùsu 263₁₇ у «Margaritos Teologikos» 1600 року; dungùsū 43₃₃, 48₆, dunguosu 44₂₇, 46₂₃ в анонімному катехизмі 1605 року — свідчать про раннє зникнення форми місцевого відмінка множини основи на u. В інших переглянутих давніх пам’ятках литовської мови постпозиційні форми також часто вже мають флексію основи на (i)o, пор. dagùse DK 43₃₂, dagùsē DK 85₅, nepakaiose PK 137₁₄, sanariuose PK 193, sumuose PK 107₂₀, danguose Su 143, 186, 104, 272₁₂, MKr 31, rubežiuose Su 270, sanariuose MKr 7. Перша граматика литовської мови також наводить уже форми основи на (i)o (с. 30—51)⁷⁴. У говорах східних дзуків (поблизу Лінкменіса та ін.), де збереглося давнє індоєвропейське закінчення місцевого відмінка множини -su, іменники основи на u також мають місцевий відмінок множини з основою на o: turguosu, sūnuosu.

В аукштайтських говірках тепер уживаються лише форми основи на o, пор. sūnuosa, pietuosa (Лейпалингіс), sūnuose, pietuose (Паломена), pietuōse (Немайюнай), sūnuōse, tū́rguose, pietuōse (Гарлява), pietuōs (Сведасай), tū́rguos (Дотіненай, Алунта), tū́rguos, sūnuōs, viršūos (Скапішкіс, Палевене, Рагува, Біржай), dunguōs (Рагува), pietuōsi (Гелвони), sūnuōs, tū́rguos (Шяуляй, Шакіна), tōrgos, sūnos (басейн річки Муша). Навіть у говорах, наприклад у пазанавікських капсів і діалекті Юрбаркаса, де ще вживаються форми pietuse, частіше вживаються форми основи на o: tū́rguos (Юрбаркас), sūnuose, sūnūs (пазанавікські капси).

⁷³ Див. J. Endzelīns, Gramatika, 436.

⁷⁴ Форми основи на o наводять також інші граматики литовської мови, пор. у G. Ostermejerio — с. 25, P. Ruigio — с. 42, K. Milk aus — с. 37, F. Hako — с. 253, Universitas — с. 11.

39

Швидше зникнення множини основи iu

У XVI–XVII ст. множина основи iu була ще поширеною в деяких говорах. Це видно з праць К. Ширвідаса, М. Дауґши та Й. Моркунаса, де множина основи iu була ще, можна сказати, цілком збереженою. Усі інші старі пам’ятки фіксують виразне зникнення множини основи iu. Дещо краще в них зберігся називний відмінок множини основи iu; інші відмінки здебільшого вже перейшли до основи io.

У першій граматиці литовської мови⁷⁵ подано множину основи iu, пор.: N. waisus, G. waisių, D. waisums, Ac. waisus, Ab. waisumis.

Д. Кляйнас у «Компендіумі» (с. 31–32) зазначає: «Слова Karalus, Prietėlus, Podžus, Kerdžus багато литовців (а також жмудинів) відмінюють правильно, бо й у множині називного відмінка вони кажуть: tie Karalus, trys Karálus, tie Podžus, tie Kerdžus тощо; в інших місцевостях, особливо у Великій Литві та в наших Пруссах, множина цієї відміни така сама, як у першій відміні: Karalei, Podžei, Prietelei; Karalų, Podžų, Prietelų; Karalėms, Podžėms, Prietėlems тощо».⁷⁶ Із цього зауваження Д. Кляйна видно, що тоді (у середині XVII ст.) множина основи iu, особливо множина називного відмінка, ще часто вживалася.

Парадигму множини основи iu подають також граматика Ф. Гака (с. 253), граматика П. Руїгіса (с. 32), граматика К. Мілкуса (с. 37). К. Мілкус (с. 37) зазначає, що множина деяких іменників цієї основи, здебільшого тих, що позначають особу чи заняття (eine Person oder Amt), відмінюється за першою відміною. Г. Остермеєр на с. 25 граматики зараховує до відмінювання на u також іменники основи iu (Waisùs, Kérdžius, Kárpius, Karálus, Pavõjus, Razbãjus, Prietėlus), зауважуючи (с. 26), що деякі з них, які позначають заняття (Amt, Verrichtung, Handthierung), мають множину на основі io (Karalei, Kerdžei). Множину окремих слів на основі iu ще знають і деякі граматики XIX ст. (див. с. 190 граматики А. Шляйхера⁷⁷, § 4 Бекера, с. 16 Шикопа, с. 21 Паєвського-Ґіля). Отже, можна припустити, що ще в XIX ст. у деяких говорах збереглися флексії множини основи iu. У жмудських текстах XIX ст. трапляється вже лише прислівникова форма орудного відмінка множини основи iu kryžiùmis, пор.: yr križiùmis pule ant žiemes ŽP 162, križiomis szien ir ten sulankstiti JS 98. Таку прислівникову форму орудного відмінка фіксують К. Яунюс (див. с. 107 його граматики) та Й. Яблонскіс (див. с. 24 його граматики 1922 р.).

Множина основи iu у сучасних говорах не трапляється, за винятком називного відмінка окремих слів, наприклад sodžius (Сувалкійська Калварія). Нині важко з’ясувати причини, чому множина основи iu зникала швидше, ніж множина основи u. Найімовірніше

Див. D. Klein, Gramatica Litvanica... 50, Regiomonti. 1653.⁷⁵

⁷⁶«Слова Karalus — король |Prietelus — друг| Podžus — гончар |Kerdžus — пастух| багато литовців |також жмудинів правильно відмінюють; адже й у множині називного відмінка вони кажуть: tie Karalus |trys Karalus| tie Podžus| tie Kerdžus тощо. Але інші, зокрема великолитовці, а також наші прусські литовці, відмінюють множину так само, як іменники першої відміни: Karalei |Podžei| Prietelei. Karalų |Podžų| Prietelų. Karalėms |Podžėms| Prietelėms тощо».

⁷⁷А. Шляйхер, стверджуючи, що іменники на -jus, -ius (ozus džus) мають множину основи io, зазначає: «інші, наприклад waisius, можуть і в множині залишатися вірними відміні на u».

40

Зникненню основи на iu сприяло те, що поряд могли вживатися синонімічні іменники основ на iu та io, пор. mojus-mojimas R II 403, KW 460 і mojis RI 89, KW 260, myrius-mirtis і myris MLLG I 229, gėrius-gražybė PS I 380 і gėris тощо⁷⁸. У наших давніх пам’ятках, де трапляються залишки множини основ на iu, також зустрічаються іменники основ на iu та io, що вживаються поряд, пор. 1) називний відмінок однини у творах М. Мажвідаса karalis 210₃–₄, nepretelis 530₁₁, 478₁₂, знахідний відмінок однини neprieteli 101₇, 398₃, neprietelį 518₉–₁₀, neprieteli 411₄, кличний відмінок однини neprieteli 53₁, neprieteli 223₂ тощо поряд зі знахідним відмінком однини neprietelu 581₄ тощо. 2) називний відмінок однини у творах Б. Вілента neprietelis EE 35₁₀, 39, E 54 і neprietelus EE 39, 3) називний відмінок однини й знахідний відмінок однини у «Постилі» Й. Бреткуна neprietelius та neprieteli P I 297₂₁, 249₁₄–₁₅, 279, II 220, 221 (2 рази), 248, prieteli P II 415 (2 рази), знахідний відмінок однини Lozaru P II 191 (2 рази), 332 і Lazari P I 351 (3 рази), 261, II 178, 198 (2 рази), 522, знахідний відмінок однини в «Біблії» Й. Бреткуна Karali 2Makk 4, Chron 4, Ravd 2 і karaliu Chron 20, 2 Chron 1, karaliu Chron 26 тощо, знахідний відмінок однини Neprieteli Matth 10, Jud 13, 2 Makk 3, 14 тощо і neprieteliu Tob 8, Jerem 30 (виправлено на neprieteli) тощо. 4) sanarius DP 48, 109 тощо і sanaris Mž 586₁₀, E14, 15, 17, sannaris BrP I, 128, 189, 238, BrBCor 12 (3 рази) тощо.

Однина деяких іменників основи на io, у яких кличний відмінок із -au часто вживається, могла бути утворена заново за зразком основи на iu, пор. часті в литовських говорах форми artojus, mokytojus, snaudalius, išganytojus тощо⁷⁹. Так могла утворитися нова група слів, що має однину основи на iu і множину основи на io.

Подальше зникнення відмінювання (i)u в литовських говорах

У деяких литовських говорах через специфічний розвиток їхньої фонетики відмінювання іменників основ на (i)u та (i)o ще більше зблизилося. У східноаукштайтських і дзукійських говорах через перехід an > ą в un > ū, зафіксований уже в анонімному катехизисі 1605 року та у творах К. Ширвідаса, збіглися форми знахідного відмінка однини відмінювань на o та u, пор. vaikų <*vaikan і sūnų. Через це тут прискорилося зникнення основи на u. У деяких говорах навіть називний відмінок однини вже має флексію основи на o, пор. sūnas, ālas, medas (поряд із alus, medus тощо) (Гелвонай, Багаславішкіс тощо), як і називний відмінок ralas.

Для аукштайтських говорів басейну річки Муша характерне скорочення кінця слова. Короткі голосні в кінці слова тут випадають. Випадає також короткий кінцевий u. Через це тут збігаються називні відмінки однини іменників основ на o та u, пор. sūns, turgs, žmōgs (Біржай), tōrgs, sūns, vōr’s, lietes, žmōgs, med’s, āls (Пашвітинис, Шедува тощо). Інші відмінки іменників основи на u за аналогією з називним відмінком також часто перебудовуються за зразком основи на o, пор. родовий відмінок tōrga, sūna (Пашвітинис) тощо.

⁷⁸ Пор. P. Skardžius, min. veik., 79–80 psl.

⁷⁹ Див. P. Jonikas, min. veik., 47.

41

В інших говорах східних аукштайтів, де короткі голосні в кінці слова ще не випали, вони сильно редукуються й ледве чутні. Результат редукції кінцевих u та a тут однаковий, пор. sūnõs, dungõs, alõs, а також miškõs, stalõs тощо (Рамігала, Рагува та ін.). Тому й тут іменники основи на u в однині часто вже відмінюються як іменники основи на o.

У жмудському діалекті зникнення основи на u також прискорив розвиток фонетики. Скорочуючи кінець слова, жмудини ніколи не випускають короткого u, а лише його огублюють, перетворюючи на o, пор. šīnõs, tõrgos, vẽdos, mẽdos тощо. Форма називного відмінка однини основи на u в деяких жмудських говорах збіглася з називним відмінком однини тих іменників основи на o, які зберегли нескорочений кінець слова, оскільки випадіння короткого a утворило б важковимовне скупчення приголосних, пор. dãržos, gūžos, kãklos, miẽšlos, džãukšmos тощо. Крім того, на значній частині жмудського діалекту, за винятком північно-західної частини та південного краю, збігаються форми знахідного відмінка однини іменників основ на o та u, оскільки тут дифтонг an перейшов в on, пор. знахідний відмінок однини lauko < *laukon < *laukan, а u через u перейшло в o, пор. знахідний відмінок однини sūno, veršo тощо. Такий збіг форм називного та знахідного відмінків однини значно прискорив зникнення однини основи на u.

Зникнення іменників основи на iu у говорах відбувається ще швидше, ніж іменників основи на u. У деяких говорах східних аукштайтів це спричинили лише фонетичні чинники, а саме перехід переднього u(iu) в i, пор. знахідний відмінок множини svečis < svečius. Через це тут називний відмінок однини основи на iu із закінченням -ius перейшов у форму, тотожну називному відмінку однини основи на io, пор. vãisis, sūkčis, spiẽčis, karãlis (Рагува, Гелвонай, Вабалнінкас тощо). Імовірно, з фонетичних причин виникли називні відмінки однини, зафіксовані в текстах, зібраних Баранаускасом⁸⁰: karalis 196₁₅,₁₇,₁₈,₂₀ (Крекенава), sziaucz’is 205₇,₈ (Пагиряй), kriaucz’is 205₆,₈ (Пагиряй), знахідний однини karali 196₁₅ (Крекенава), karali 197₁₃,₂₀ (Крекенава), kriauczi 207₅ (Пагиряй), pakaji 207₂₂,₂₄ (Пагиряй), kryži 212₈,₁₄,₁₆ (Пагиряй).

У східноаукштайтських говорах, наприклад, поблизу Паломене, Палевене та ін., однина основи на iu вже майже повністю зникла, хоча переходу iu в i тут немає, а відмінювання на iu зблизилося з відмінюванням на io не більше, ніж в інших говорах. Очевидно, сам процес злиття основи на iu з основою на io тут відбувався швидше. Тут уживаються форми називного відмінка однини: skỹris, bãlis, kriaučis, šiaučis тощо. Інші відмінки також мають закінчення основи на io: однина іменників основи на iu майже повністю зникла й у околицях Герветиці та Зієтели на території БРСР, пор. називний відмінок однини: karalis, bočis, šiaučis.

Нерідко однину іменників основи на iu з відмінюванням на io зустрічаємо й у жмудів, наприклад, kerd is, karalis (Кретинга), karalis 392₁₆,₁₈,₂₀,₂₂ (Шета), lokajis 392₁₇ (Шета).

Висновки

Відмінювання на -u в литовській мові, як і в інших балтійських та індоєвропейських мовах, занепадає. Іменники відмінювання на -ū зникли рано. Особливо занепало

⁸⁰ Див. A. Baranowski – F. Specht, Litauische Mundarten, 1.

42

Множина іменників основи (i)u, яка з фонетичних причин рано набула форми знахідного відмінка множини, однакової з формою основ (i)o. Її занепад пришвидшували однакова з основами (i)o форма родового відмінка множини, а також форма називного-знахідного відмінка двоїни. Форми основи u. Приклади переходу іменників основи u до основи o у множині знаходимо вже в пам’ятках литовської мови XVI ст. (у творах Й. Бреткунаса). Рано до основи o перейшов місцевий відмінок множини. Однак загалом у XVI ст. відмінювання на u було ще досить міцним. Навіть прикметники основи u тут нерідко зберігають форми однини орудного відмінка, множини орудного відмінка, рідше — однини місцевого відмінка та множини давального відмінка основи u. Нині в литовських говорах відмінювання на u збереглося неоднаково. Найкраще воно збереглося в західноаукштайтському говорі. Найбільше занепало в жемайтських, а також східноаукштайтських і дзукських говорах.

Занепадає і однина основи (i)u. Тут найбільшого впливу основи (i)o зазнали давальний відмінок, давніх форм якого на основі (i)u ми зовсім не маємо в балтійських мовах, і однина орудного відмінка, форми якого на основі (i)o трапляються вже в писемних пам’ятках литовської мови XVI ст. (у творах М. Мажвідаса, Б. Вілента, М. Петкевічюса та ін.).

Множина основи iu занепадала ще швидше, ніж множина основи u, тому що 1) здавна могли паралельно вживатися рівнозначні іменники основ io та iu; 2) за аналогією до новопосталого кличного відмінка однини деяких слів основи io із закінченням -iau могла утворитися нова група слів, що має однину на основі iu та множину на основі io.

Множина основи iu, яка нині майже не трапляється в литовських говорах, у писемних пам’ятках XVI—XVII ст. ще вживалася. Найкраще тут збереглися називний та орудний відмінки множини на основі iu як часто вживані відмінки, слабше — давальний, а місцевий відмінок множини на основі iu вже повністю перейшов до основи io.

Якщо судити за давніми пам’ятками литовської мови, у XVI—XVII ст. множина основи iu найкраще збереглася в середньоаукштайтських і східноаукштайтських говорах (М. Дауґша, К. Ширвідас, М. Петкевічюс, Й. Моркунас), слабше — у західних говорах литовської мови (М. Мажвідас, Б. Вілента, Й. Бреткунас, Д. Кляйнас та ін.). Граматики ще XIX ст. фіксують множину на основі iu в деяких іменників.

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ

AK—(анонімний катехізис 1605 року.) Katechismas Aba Pamokimas... Vntrukart išspaus tas Wilniuy 1605. Цитується за виданням E. Sittig, Der polnische Katechismus des Ledezma und die litauischen Katechismen des Daug sza und des Anonymus vom Jahre 1605, Göttingen, 1929.

APh—Archivum Philologicum, I—VIII, Kaunas (1930—1939).

APM—Про папський ліс (переплетено разом із MT).

av.—авестійська мова.

augšz.—латвійські верхньоземці.

43

BrB—Біблія, перекладена литовською мовою Яном Бреткунасом, пастором Литви в Кенігсберзі (1579—1590 рр.), т. I—VIII.

BrP—Постилла... За Яном Бреткунасом, пастором Литви в Кенігсберзі... 1591 (частини I—II).

BS—Balticoslavica, I—III, Vilnius (1933—1938).

BŠ—Balsas sirdies... Wilniuy, 1790.

DB—S. Daukantas, Budą senowęs Lëtuwių Kalnienų ir Žamajtių iszrasze... Jokyb’s Laukys, Petropļie, 1845.

dgs.—множина.

DK—Katechismas Arba Mokslas kiekwienam kriksczionij priwalus... per Kunigą Mikalojų Daugsza... Wilniuie 1595. Цитуємо за виданням E. Sitigo 1929 року.

DP—Postilla Catholica... Per Kuniga Mikalojv D a v k s z a... Wilniui 1599. Naudotasi 1926 m. fotografuotinio leidimu.

E—Enchiridion, Catechismas maszas... per Baltramieju Willentha... Ischspaus tas Karalauczui... Metu M. D. LXXIX.

EE—Євангелія та Послання... через Бальтрамаюса Вілентаса... Караляучюс... Року M. D. LXXIX.

GN—Новий Завіт Ісуса Христа... від Йозапа Арнулпа князя Гедрайтиса, єпископа Жемайтії, Вільнюс, 1816.

gal.—знахідний відмінок.

гр.—грецький.

індоєвр.—індоєвропейський.

IF—«Індогерманські дослідження», Страсбург.

ор. в.—орудний відмінок.

JE—Ewangelie polskie y lietewskie..., Wilno, 1752.

JLD—«Литовські пісні, записані Антанасом Юршкевичюсом», томи I—III, Казань, 1880—1882. Цитується за номерами пісень.

JS—J. Rupeika, Jonas isz Swisloczes..., Wilniuje, 1823.

Jass P—Pamokslay... par kunegu Rapolu Jassykiewicze, I—II dalys, Wilna, 1855, 1857.

род. в.—родовий відмінок.

KIG—D. Klein. Nawjos Giesmju Knigos..., Karalauczuje, 1705.

KIM—Д. Клейн, «Нові потрібні й душам корисні молитовні книжечки…», Кенігсберг, 1704,

KnN—Kniga Nobaznistes Krikščioniszkos..., Kiedaynise, 1653.

KW—Litauisch-deutsches Wörterbuch von Fr. Kurschat, Halle, 1883.

KZ—«Журнал порівняльного мовознавства», Геттінген.

лат.—латиський.

LChr—E. Volteris, Lietùviška chrestomatija, Санктпетербургъ, 1904.

лат.—латинський.

MKr—Maldos Krikščioniszkos..., Kiedaynise, 1653.

MLLG—«Повідомлення Литовського літературного товариства», Гайдельберг (1883—1912) (I—VI).

MT—Margarita Theologica... Per Simona Waischnora..., Karalauczui, 1600.

Mž—М. Мажвідас, «Найдавніші пам’ятки литовської мови до 1570 року». Підготував до друку Ю. Герулліс, Каунас, 1922.

OBr—M. Olševskis, Broma atwerta ing wiecznasti..., Wilniuj, 1753.

PK—Катехізис М. Петкевічюса. Цитується за фототипічним виданням Ю. Балчіконі 1939 року.

прус.—прусський.

PS—K. Šyrwids, Punktay sakimu (Punkty kazań). Teil I—1629, II—1644..., Göttingen, 1929.

R—Литовсько-німецький і німецько-литовський словник… Філіппа Ругіга, Кенігсберг, 1747.

44

давньоанглійська — давньоанглійської.

давньоіндійська — давньоіндійської.

давньослов’янська — давньослов’янської.

Su—Summa Aba Trumpas išguldimas Ewangeliv...; Kiedaynise... 1653.

давньоверхньонімецька — давньоверхньонімецької.

SzD—Dictionarium trium linguarum..., Quinta editio, Vilnae, 1713.

клич. — кличний відмінок.

TD—Праці з фольклору, I-VII, Kaunas (1935—1940).

укр. — українська.

Univ.—Universitas Linguarum Litvaniae... Vilnae, 1737.

наз. — називний відмінок.

місц. — місцевий відмінок.

одн. — однина.

жмудська — жмудської.

ZfslPh—Zeitschrift für slavische Philologie.

ŽP—Žiwatas Pona..., aprašzitas Metusy Pona 1753, y druka Paduotas..., Suprasław... Metusy Pona 1787.

ŽS—Žiwatay szwętụ..., Wilniuj, 1858.

ŽW—Žemajtiu wiskupiste, Aprasze K. Motiejus Wolonczewskis, dalis I, Wilniuj, 1848.

Примітка: наголос довгих голосних і дифтонгів східних аукштайтів ie, uo позначається так само, як і середній знаком s.

ПРОЦЕС УНІФІКАЦІЇ ВІДМІНЮВАННЯ ІМЕННИКІВ З ОСНОВОЮ НА -(i)u ТА З ОСНОВОЮ НА -(i)o.

И. И. КАЗЛАУСКАС

Резюме

Спираючись на великий матеріал, зібраний із давніх пам’яток і сучасних діалектів литовської мови, автор статті досліджує розвиток відмінювання іменників з основою на -(i)u. У статті вказано причини зникнення відмінювання іменників з основою на -ū та розглянуто питання уніфікації відмінювання іменників з основою на -(i)u з іменниками з основою на -(i)o. Перехід іменників множини з основою на -(i)u до класу іменників з основою на -(i)o, вплив форм іменників з основою на -(i)o в однині на іменники з основою на -(i)u досліджуються в історичному аспекті — від давньолитовської мови до її сучасного стану в діалектах. Попутно автор намагається пояснити походження деяких досі не з’ясованих відмінкових форм іменників на -(i)u, наприклад місцевого відмінка однини sūnije та ін.