МОВОЗНАВЧІ НОТАТКИ

1. Лит. gaibjė

Лит. gaibjė «стадо» LKŽ III 15, можливо, належить до тієї самої семантико-дериваційної моделі «дістати, набути, взяти» → «(дістаті, набуті) статки» → «домашня худоба (|| стадо)», що й багато інших назв худоби (та її стад) у різних мовах¹. Відповідним дієсловом могло б бути ap-giėbti (-ia) «охопити, обійняти» Міелагенай (пор. також подальший семантичний розвиток nu-, su-giėbti, -ia «дещо розуміти, тямити, могти» Міелагенай, Скірснемуне)². Їхніми спорідненими відповідниками в германських мовах, очевидно, слід вважати норв. діал. keiva «ліва рука», keiv «кривий, скручений» (іє. *geibh-). До того самого кореня, але без форманта, схоже, належать і лит. į-gyti (-gyja) «дістати, придбати», nu-gyti (-gyja) «дістати» LKŽ III 357–8.

Те, що gaibjė «стадо» було, найімовірніше, не вигаданим, а живим словом литовських говірок (хай і вузьковживаним), засвідчує вже сама його фіксація у старих словниках прусських литовців: Gaibje, ės (kaip Gauje, ės)³. Цілком очевидно, що тут його записано так, як його вимовляли, тобто gaibjė, gaibjės, gaibjei тощо (як gauje, gaujės, gaujei тощо). Отже, gaibjė (як і gaujė, пор. gaujė Кретинга) перейшло до ė-основи через нейтралізацію різниці між основами на ǽ та ē після палатальних приголосних, властиву не одній західнолитовській говірці⁴. Отже, це слово насправді належить до ǽ-основи (тобто gaibja < *gaibjā), до якої належать і слова зі збірним значенням (наприклад, gaujā).

2. Балтійське *galvā

Семантичний зв’язок балтійської назви голови *galvā з балт. *gala(n) «кінець», що повторюється також в інших індоєвропейських і неіндоєвропейських мовах⁵, є досить очевидним. Не настільки очевидним є словотвірне співвідношення цих слів (закінчення основи -ā, елемент -v-, довгий голосний кореня або акут).

Можна припустити, що у прабалтійських діалектах назва голови була іменником жіночого роду u- (або ū-) основи *galus (або *galūs), подібно до нерідкісних назв частин тіла в інших індоєвропейських мовах (пор. fem. лат. manus «рука», гот. handus «те саме», гр. γένυς «щелепа», давньоінд. bhruḥ «брова»). На те, що поряд з іменником o-основи *gala(n) «кінець» у прабалтійських діалектах існувало й слово u-основи *galu- «кінець, вершина, голова», вказують прийменник galū і численні складні слова (galūardis, galūdaržė, galūdienis, galūdirvis, galūgalvis, galūkai-mė тощо⁶), першим компонентом яких galū-, найімовірніше, і є чиста u-основа. Для цієї основи було характерно, що в парадигмах іменників жіночого роду, особливо у формах непрямих відмінків, поряд із *-eu- / -ou- з’являвся також аблаутний ступінь закінчення основи *-ue- / -uo-, пор. наприклад давньоінд. род. і абл. одн. dhenoḥ, dhenvāḥ, дав. одн. dhenāve, dhenvāi тощо (наз. одн. жін. р. dhenūḥ «корова»). Те, що останнього

¹ Этимология 1971, Москва, 1973, p. 281 tt.

² LKŽ III 286.

³ Докладніше див. A. Sabaliauskas, Iš baltų kalbų gyvulininkystės terminologijos istorijos, LKK XII 18.

⁴ Plg. J. Gerullis ir Chr. Stangas, Lietuvių žvejų tarmė Prūsuose, Kaunas, 1933, p. 31.

⁵ В. Н. Чекман, Балтийское и славянское *galvā, — III Sąjunginė baltų kalbotyros konferencija. Pranešimų tezės, Vilnius, 1975, p. 154–5; пор. також „Baltistica“, VI, 1970, p. 47–8.

⁶ LKŽ III 72 tt.

207

На існування флексії основи типу u (або ū) і в прабалтійських діалектах вказують такі інфінітиви прусської мови, як dātwei «давати», girtwei «хвалити» та ін.⁷ Коли в балтійських мовах зникала основа жіночого роду на u (і ū), найпростішим шляхом для переходу імені жіночого роду *galus (або *galūs) до основи на ā було саме це, адже інші назви частин тіла також мали основу на ā (пор. rankà, rùoka, rancko, nagà, пр. nage «нога», слов. noga, kója, kàja тощо), а також існували форми з основою на u типу *galua- / *galue-, що стали підґрунтям для узагальнення.

Під час тематизації протиставлення вихідного слова й деривата, очевидно, спричинило також подовження голосного кореня похідного слова (*galu- / *galua- / *galue- → *gā-luā) (або, якщо це сталося після виникнення інтонацій, його корінь набув акута), а також його віднесення до рухомої парадигми.

Оскільки в слов’янських мовах також не збереглося іменників жіночого роду з основою на u, можна припустити, що подібний процес відбувався і в праслов’янських діалектах.

3. Пр. — karkis

Немає потреби виправляти другу частину складного слова прусської мови birga-karkis «kelle (ein grösserer Schöpflöffel, черпак, ополоник)» -karkis ні на *karikis⁸, ні на *kartis⁹, оскільки в литовській мові йому могло б відповідати kárka «гомілка свині чи вівці, згин ноги; нога від коліна до стегна; кістка шинки, за яку її підвішують для копчення; п’ята тварини»¹⁰. Аналогічний семантичний зв’язок мають, наприклад, лит. káušas «дерев’яний черпак із короткою ручкою для зачерпування мішанки, води, зерна, борошна тощо; виступ задніх ніг у місці згину; п’ята, кісточка» (пор. kojų káušas Алседжяй) LKŽ V 445–6 (див. також krãjus «боки решета чи сита, обід; підйом стопи; місце на черевику біля підйому»; лат. puõds «горщик; казан» puõdikis⁹ «підйом стопи»).

4. Пр. baytan

Щоб споріднити пр. baytan «zeeb (Sieb, сито)» з лит. sietas, лат. siēts, В. Мажюліс виправляє його на *saytan¹¹. Це цілком можливо, зважаючи на часті неточності написання і навіть помилки в пам’ятках прусської писемності. І все ж варто зазначити, по-перше, що через фрагментарність текстів полісемантичність слова, властива живій мові, у прусській мові повністю втрачена, а по-друге, що (вихідне) значення слова нерідко походить від такого значення, яке історично не має нічого спільного з відомим значенням слова (пор., наприклад, значення лит. rėtis, rėtỹs «сито», «плетений кошик» (у словнику К. Сирвіда) «обладунок» та споріднені з ними лит. rėtis, rėtis, rėtỹs «слід загоєної рани, рубець; вибите ножем місце, скол, вищербина», лат. rēta, rēte «шрам, рана», rēsti, reñta, retēti, -ēja «ставати рідким; ставати нещільним, із проміжками …», rēsti, rēta, -ē, retēti, -ēja «міцніти під час загоєння; рости, загоюючись; ставати рідшим, вкриватися горбками»¹²). Отже, можливо, пр. baytan «сито, решето», як і пр. -karkis, представляє семантичний ланцюг, який-

⁷ Plg. V. Mažiulis, Baltų ir kitų indoeuropiečių kalbų santykiai, Vilnius, 1970, p. 272 tt.

⁸ J. Endzelīns, Senprūšu valoda, Rīgā, 1943, p. 151.

⁹ V. Mažiulis, Prūsų etimologijos, „Baltistica“, XI, 1975, p. 84.

¹⁰ Про нього див. далі: E. Fraenkel, LEW 222.

¹¹ V. Mažiulis, op. cit., p. 85.

¹² E. Fraenkel, LEW 724–5.

208

кінцем було б лат. biete «ein Kalk-, Lehmschlägel» ME I 306. Співвідношення голосних у коренях було б таким, як, наприклад, у пр. playnis: лит. plienas, лат. pliens, а сполучну семантичну ланку, можливо, становило б лат. bite «der Proviantsack, die Speisepaudel» ib. 304 (далі пор. дієслова bit «schieben», bi-d-id «schieben, rücken, schiebend stossen»).

S. KARALIŪNAS

ЩОДО ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ПАРИ ФОНЕТИЧНИХ ЯВИЩ

1. Відповідники ie, uo літературної литовської мови в діалекті дунінінків

Те, що вже в XVI ст. у дунінінків i˙ ~ y і i˙ ~ ie вимовлялися однаково, добре засвідчують дані словника Й. Спрогіса¹. Тут топоніми дунінінкської території, записані російською мовою, поряд із жемайтськими формами з u (=жем. i˙, літ. ie) часто подаються також із e, ie (=літ. ie), наприклад: Сетова (с. 289), Ситова (с. 290) «річка, що з’єднує Паршежеріс із Лукстасом»; Скабя пиева (с. 290) (Паванденська волость), Кявлес пивас мишкас (с. 159) (Каршувська волость), Жардинветис (с. 112) «поле Каршувської волості», Жардинвиты (с. 112) «поле Каршувської волості» та ін. Форми з e, ie (=літ. ie) — найімовірніше, результат литовізації топонімів. Що це, мабуть, справді так, свідчать наявні в цьому словнику гіперкоректні форми топонімів, тобто написання e (=ie) замість i˙ ~ y, наприклад: Ежня (с. 108) = Ėžnė «річка Каршувської волості» поряд із Поижни (с. 246) = Payžnys «маєток Каршувської волості»; Пекойти (с. 225) = Pykaičiai «маєток Паюрської волості» поряд із Пикойти (там само) та ін. Отже, вже й у XVI ст. носії дунінінкських говірок не могли розрізняти в них збіглі лит. y та ie (а також ū та uo).

Перші згадки про відповідність дифтонгів ie, uo звукам į, ū у жемайтських говірках уже трапляються в граматиці литовської мови А. Шляйхера². Пізніше це твердження конкретизував і деталізував Й. Юшка³. Воно чітко засвідчене також у працях усіх мовознавців, які досліджували жемайтські говірки дунінінків, — К. Яунюса, А. Саліса, Й. Геруліса, П. Йоніка, В. Грінавецького, З. Зінкявічюса, А. Балашайтіса, В. Віткаускаса та інших, а також у текстах цих говірок, порівняно кваліфіковано записаних у виданні «Литовські діалекти»⁴. Однак мовознавець А. Гірденіс не визнає цього збігу. У статті «Що мають дунінінки замість ie, uo літературної мови»⁵ він прагне перевірити, чи «відповідниками ie, uo загальнолітовської мови в жемайтському діалекті дунінінків є довгі монофтонги į, ū, які не відрізняються від довгих į, ū = y, ū» (с. 143). Для цього, як зазначає автор статті, було підібрано «пари слів, які в загальнолітовській мові та аукштайтських діалектах розрізняються лише опозиціями ie: i, uo: ū: grūodas: grūdas, kuodas: kūdas “худий”, liėti:

¹ Див. Географический словарь древней жомойтской земли XVI столетия, Составленный Иваном Яковлевичем Спрогисом, Вильна, 1888, 363 стр.

² Žr. Handbuch der litauischen Sprache von August Schleicher, I, Grammatik, Prag, 1856, p. 5.

³ Див. Jon’s Juszka, Kalbos lėtuviško ležuvo’oir lėtuviškas statrazimas arba ortografija, Peterburge, 1861, p. 12, 14.

⁴ Див. LKT, с. 93–129.

⁵ Див. A. Girdenis, Ką turi dünininkai vietoj literatūrinės kalbos ie, uo, „Baltistica“ VI(2), 1970, с. 143–146.

14. Užs. Nr. 1026

209