Lietuvių kalbos veiksmažodžių valentingumas ir jo aprašymo principai

Nijolė Sližienė

Go to original

Preparing document pages…

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXIII (1995)

GRAMATIKA IR LEKSIKOLOGIJA

NIJOLĖ SLIŽIENĖ

ВАЛЕНТНІСТЬ ДІЄСЛІВ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ ТА ПРИНЦИПИ ЇЇ ОПИСУ

1. Вступні зауваги

1.1. Дієслово є центром дієслівного речення. Навколо нього групуються інші слова речення — окремо або разом зі своїми залежними словами, утворюючи різноманітні синтаксичні структури.

Одні слова досить вільно поєднуються з дієсловом: у реченні вони можуть бути або не бути, а їхня форма та значення залежать не від семантичних властивостей дієслова, а лише від потреб висловлення думки, тобто від того, що саме хочуть сказати, наприклад: У цій залі вони співають щовечора; Вона співає щовечора; Вона співає для публіки; Вона співає сильним голосом; Вона дуже гарно співає тощо.

Поєднання інших слів зумовлене значенням дієслова. Кожному дієслову властиві певні сполучувальні можливості, які реалізуються в реченні, коли до нього приєднуються відповідні слова та їхні форми. Наприклад, дієслову їсти потрібні два відмінки іменника — називний і знахідний: Дитина їсть яблуко; давати вимагає трьох відмінків — називного, знахідного й давального: Учитель дав учневі книжку, а дієслову спати достатньо одного називного: Батько спить. З цими словами дієслова утворюють ядро дієслівних речень, тобто певні структурні моделі речень. Ці сполучувальні можливості дієслів становлять те, що в сучасному мовознавстві називають валентністю дієслів.

Щоб скласти правильне в усіх відношеннях речення, потрібно зважати на валентнісні властивості дієслова-присудка, тобто знати, скільки і яких слів та їхніх форм мають із ним уживатися, які форми в реченні обов’язкові, а які можна пропустити, а також яким є значення цих слів. Щоб людям було легше орієнтуватися в розмаїтті вживання дієслів, укладають спеціальні словники сполучуваності дієслів.

1.2. Словники, у яких зазначено вживання дієслів з іншими словами, досить різноманітні. Одні з них показують, з якими формами слів сполучається те чи те дієслово, ужите в тому чи тому значенні. Такими є деякі словники російської мови, присвячені сполучуваності дієслів (або також інших частин мови). Наприклад, у словнику «Учебный словарь сочетаемости слов русского языка»¹ сполучуваність дієслова лить у значенні «лити» подано так:

¹ Учебный словарь сочетаемости слов русского языка. Под редакцией П. Н. Денисова, В. В. Морковкина. Москва, 1978.

Лити що: воду, молоко, розчин...

Лити що-небудь у що: у таз, у відро, у бочку, у чайник, у чашку, у склянку, у графин, у колбу... Лити що-небудь на що: на голову, на руки, на підлогу, на землю, на траву... Лити що-небудь із чого: з лійки, з чайника, з графина, з відра...

Лити як: обережно, потихеньку, повз, через край...

Стати, почати, продовжувати, наказати кому-небудь, змусити кого-небудь лити що-небудь

Після цього наводиться одне-два ілюстративні речення.

Як бачимо, намагаються подати всі словоформи, які лише можуть сполучатися з цим дієсловом, зовсім не зважаючи на те, що зумовлює їхній зв’язок: значення дієслова, його валентні властивості чи властива йому як певній частині мови суто граматична здатність приєднувати інші слова та їхні форми.

У словнику ”The Russian Verb”² зазначено лише керовані дієсловами й деякі приєднувані словоформи (відмінки, прийменникові конструкції, інфінітиви); їхню наявність у реченні зумовлюють значення дієслів, їхні валентні властивості. Наприклад, сполучуваність значення того самого дієслова лить «лити» вказано вже значно вужче:

(1) перех. що? воду, рідину; куди? у відро, у склянку (в+Зн); на тарілку, на підлогу (на+Зн); із чого? з крана, з кухля (з+Р); чим? кухлем, ложкою.

Прикладів речень не наведено.

Інші словники спеціально присвячені валентності дієслів. Таким, наприклад, є словник валентності дієслів німецької мови, укладений G.Helbig і W.Schenkel (Helbig—Schenkel 1975). У вступній частині досить широко викладено теоретичні основи валентності дієслів, а далі подано приблизно 500 дієслів. Їхню валентність указано моделями трьох рівнів. На першому рівні позначено кількість обов’язкових і факультативних валентних супутників, на другому — їхні форми, на третьому вказано значення валентних супутників і наведено приклади. Значення багатозначних дієслів найчастіше пов’язані з різною валентністю. Ось, наприклад, як у цьому словнику показано валентність дієслова gehen «рухатися ногами, йти» (Sn — називний відмінок, pS — прийменникова конструкція, I — інфінітив; +Anim — істота, Dir — напрямок, Act — дія):

I. йти₁+(1) = 2 II йти → Sn, (pS / I) III. Sn → +Anim (хлопчик, кінь іде до стайні.) p = у, на... (прийменники напрямку). pS → Dir (Він іде до міста.) I → Act (Він іде за покупками.)

На першому рівні зазначено, що дієслово має одного обов’язкового й одного необов’язкового (факультативного) супутника, отже, воно двовалентне. На другому рівні

² V. A n d r e y e v a - G e o r g, V. T o l m a c h e v a. The Russian Verb (Prepositional Government). Moscow, 1975.

зазначено, що обов’язковим супровідником є іменник у називному відмінку, а факультативним — прийменникова конструкція або інфінітив. На третьому етапі пояснюється значення цих форм. Іменник у називному відмінку позначає живу істоту, а прийменникова конструкція виражає напрямок дії, оскільки до її складу входять прийменники зі значенням напрямку. Інфінітив — це дія. Тут же для кожного супровідника подано приклади речень.

Кожен словник є корисним для читачів, хоча словники різняться обсягом і характером поданої інформації. У лінгвістиці останнім часом з’являється дедалі більше словників валентності (не лише дієслів, а й інших частин мови, наприклад іменників і прикметників).

1.3. Нині в Інституті литовської мови укладають «Словник сполучуваності дієслів литовської мови» (т. I передано до друку 1991 р., т. II пишеться). У ньому сполучуваність дієслів визначається на основі їхніх валентнісних властивостей, отже, по суті, це словник валентності дієслів литовської мови. На відміну від словника G.Helbigo та W.Schenkelio, у ньому вказано не лише форму й значення валентнісних супровідників дієслова, а й їхні семантичні функції (тобто семантичну валентність дієслова).

Сполучуваність дієслів у словнику описується на основі певного розуміння дієслівної валентності, викладеного в попередніх працях авторки (1978; 1980; 1985; 1986; 1989; 1990), а також у вступі до словника, що укладається. Тут коротко розглянемо лише основні положення, щоб було зрозуміло, як валентність розуміється в словнику, що укладається, і як вона пов’язана зі значенням дієслів.

2. Три рівні валентності: синтаксична, семантична та лексична валентність

2.1. Дієслівною валентністю вважають зумовлену значенням дієслова властивість відкривати певну кількість вільних позицій, які в реченні заповнюють слова (або їхні відповідники) певного значення й форми. Валентність пов’язана з трьома рівнями: абстрактним рівнем логічної семантики та двома конкретними мовними рівнями — синтаксису й лексичної семантики. На абстрактному рівні визначають кількість вільних позицій дієслова та семантичні функції слів, здатних їх заповнювати (агенс, пацієнс тощо), а на конкретних мовних рівнях добирають слова й форми, здатні займати ці позиції та виступати валентнісними супровідниками дієслова. На синтаксичному рівні визначають граматичну форму супровідників і їхню обов’язковість або факультативність, а на рівні лексичної семантики — їхню семантику (тобто те, слова яких семантичних класів можуть бути супровідниками цього дієслова). Таким чином, на рівні логічної семантики визначається семантична валентність дієслова, на синтаксичному рівні — синтаксична, а на рівні лексичної семантики — лексична валентність. Це три аспекти валентності, нерозривно пов’язані між собою та залежні від значення дієслова. У словнику їх позначають так³:

³ У статті вжито такі символи позначення синтаксичної та лексичної валентності: Nom — називний відмінок (іменника або його еквівалента), Gen — родовий відмінок, Dat — давальний відмінок, Acc — знахідний відмінок, Instr — орудний відмінок, AdvLoc — адвербіальний супровідник, що позначає місце, plur — множина; Hum — особа (а також колектив осіб, установа тощо), +Anim — жива істота, —Anim — неживий предмет, Abstr — абстрактне поняття. Символи позначення семантичної валентності та їхні пояснення наведено далі, див. 2.4.

нагородити, ~жа, ~джу₃

Nom Acc Instr [A₁ P Con] – синтаксична та семантична валентність

Nom Hum

Acc Hum

Instr ±Anim лексична валентність

2.2. Щоб визначити валентність дієслова, потрібно знати його значення. Значення дієслова зазвичай з’ясовується в реченні, де навколо дієслова групуються інші слова речення. Значення складається з певних елементів (так званих сем), які потребують відповідного доповнення. Звідси випливають потенційні можливості дієслова сполучатися з іншими словами, що реалізуються в реченні словами, які приєднуються до дієслова, — його валентнісними супровідниками. Ці слова також допомагають з’ясувати значення дієслова. Напр., у реченні Žmogus eina per lauką дієслово eiti означає рух шляхом з однієї точки до іншої, а в реченні Laikrodis eina позначає лише роботу певного механізму. Ці відмінності у значенні пов’язані з тим, скільки слів і яких форм уживається з дієсловом, а також із лексичним значенням цих слів.

2.3. Дієслово зі своїми валентнісними супровідниками (тобто ядро речення) відображає певну ситуацію. Людина сприймає її як структуру предметів, їхніх ознак або відношень. Це абстрактна структура думки, якій відповідає предикат дієслівного речення з певною кількістю аргументів. У реченні предикату відповідає дієслово, а аргументам — слова, приєднані до дієслова й виступаючі його валентнісними супровідниками.

2.4. Відношення між предикатом — дієсловом і лексикалізованими аргументами сприймаються як певні семантичні функції (у лінгвістичній літературі, наприклад у працях Ch.J.Fillmore’o та ін., їх також називають семантичними відмінками). У працях окремих дослідників їхня кількість і характер досить різняться; частково це залежить від напряму цих праць і поставлених у них завдань. У словнику, що укладається, під час зазначення семантичної валентності дієслів розрізняють такі семантичні функції.

А г е н с₁ [A₁] — ініціатор і виконавець дії (žmogus aria); а г е н с₂ [A₂] — неживий, нематеріальний виконавець дії (спричинювач), який не має ініціативи (trauk inys ateina, saulė a u ža); агенс [A] — загальна функція агенса; а г е н с c [A꜀] — каузований агенс, тобто діяч, який виконує дію з ініціативи іншої особи (ji kerpasi pas gerą kirpėją); п а ц і є н с [P] — той, на кого спрямовано дію, або носій фізичного стану (kažkas sudaužė stiklinę, stiklinė sudužo, gėlės kvepia); р е з у л ь т а т и в н и й п а ц і є н с [Pᵣₑz] — результат дії (jie stato namą, kilo maištas); п е р ц и п і є н с [Pcp] — носій психічного стану (vaikas nori miego, Jonui rūpi darbas); б е н е ф а к т и в [B] — адресат, одержувач, власник (jis parodė sūnui gandrą, Petras gavo laišką, tėvai turi sodą); к а у з а т о р [C] — ініціатор дії або стану (ponas išskirdino mišką, tėvas brinki na ratus); к а у з а т и в [Caus] — причина дії або стану (jie baiminosi dėl ateities, pradžia darbą gaišina); к о н т р а г е н с [CA] — сила, що діє проти агенса, протилежна йому (vilkas gynėsi nuo šunų, nuo bado; žmonės kovoja su kenkejais); к о м і т а т и-

vas [Com] — другорядний агенс, пацієнс, перципієнт, бенефіціант (Jonas ginčijasi su Petru, jis sukiršino brolį su seseria, Marcė susipyko su Pramu, tėvas padalijo turtą Jurgiui su Antanu); результат [R] — результат зміни предмета, перетворення на щось (vanduo pavirto į ledą, ledą, ragana pavertė jį akmeniu); контентив [Con] — зміст дії, стану (girdžiu balsus, žmonės laukia giedros, jam reikia pinigų, sūnus mokosi stalium, krantas apaugo alksniais, kambarys priėjo dūmų); джерело [O] — витоки дії, стану, вихідний матеріал (початковий стан) (gavau iš brolio laišką, jis krečia iš molio tvartą, iš vaikų pasidaro žmones); мотив [M] — підстава дії, стану (atsilyginau jam už darbą, ji nubaudė už vagystę, atidirbau už brolį); інструмент [I] — засіб дії (įsidūriau su adata, važiuoju su dviračiu, pagaląsk peilį į akmenį, jis joja ant arklio); компаратив [Comp] — стандарт порівняння (kopija atitinka originalą, sūnus lygiuojasi į tėvą, Agnė skiriasi nuo kitų vaikų); ретрибутив [Rt] — відшкодування за щось (pirkau (pardaviau) knygą už du rublius, atsilyginau jam darbu); фінитив [Fin] — мета, призначення (katė tyko pelės, ieškau pelio, dalį pinigų skyrė kelionėms); квантитив [Q] — кількість (обсяг, вага, місткість, ціна предметів, тривалість дії тощо) (paskaita truko dvi valandas, duona sveria kilogramą); модус [Mod] — якість, спосіб дії (jis gražiai elgiasi, gerai gyvena; darbą vertino teigiamai, jis jaučiasi pavargęs, atrodo ligonis, arklius laiko supančiotus); локатив [L] — місце дії, стану (kambaryje bilda, jie gyvena netoli, knyga guli ant stalo); директив [Dir] — загальна функція напрямку дії, має три різновиди: a) вихідна точка [Ab] (išėjo iš namų, atsikėlė nuo kėdės, nurišo tvarstį nuo galvos); b) шлях [Via] (žmonės eina keliu, per lauką; vaikai laksto po koridorių, lipa laiptais, eina pro šalį); c) кінцева точка [Ad] (parėjome namo, įėjau į kambarį, priėjau prie lango).

2.5. Предикативна структура (F(x) або xRy....) з визначеними семантичними функціями аргументів є семантичною структурою речення, а також структурою семантичної валентності дієслова, що виступає присудком (SemVS).

Щоб можна було встановити SemVS дієслова, потрібно мати утворені з ним речення. Лише в реченні з’ясовується значення дієслова і те, як інтерпретується сприймана нами ситуація. Наприклад, реченням (1) Monika nukraustė indus nuo stalo описується ситуація, у якій є три учасники (референти): особа, яка прибирає (діяч, або агенс), посуд, який прибирають (зазнавані впливу предмети, або пацієнс), і стіл, з якого його прибрали (місце, де почалася дія і від якого віддалилися предмети, на які впливали, тобто вихідна точка). Семантична структура цього речення складається з предиката і трьох актантів (тобто аргументів із визначеними семантичними функціями) — агенса, пацієнса і вихідної точки, які цілком відповідають ролям референтів у ситуації, яку ми уявляємо; отже, у цьому випадку семантична структура є прямим відображенням цієї ситуації. А ось реченням

(2) Monika nukraustė stalą ту саму ситуацію описано вже інакше. Предикат тут має лише два актанти — агенса і пацієнса, — і вони не відповідають ролям референтів у ситуації, яку ми уявляємо. Стіл, з якого прибирають посуд, у цьому реченні трактується як пацієнс (тобто як предмет, на який впливають), що висуває на перший план актуальність цього учасника ситуації, тоді як посуд, який прибирають, стає цілком неактуальним і не має відповідника ані в реченні, ані в його семантичній структурі. Речення відрізняються за сигніфікативним аспектом: у першому сказано, що робили з посудом, у другому — зі столом. Отже, семантична структура речення (як і семантична валентність дієслова) передає лише певні аспекти сприйманої нами ситуації (пор. Starosta 1978: 512–518, 522–523). Різне трактування ситуації відображається в різних структурах семантичної валентності дієслова: (1) [A₁ P Ab], (2) [A₁ P]. Із цими відмінностями валентності пов’язані певні відмінності у значенні дієслова: у першому випадку дієслово означає «зняти, прибрати щось звідкись», а в другому — «зробити так, щоб було порожньо, спорожнити».

Отже, зважаючи на значення дієслова в реченні та на те, як інтерпретується описувана ситуація, ми можемо передбачити семантичні функції валентних супровідників дієслова й установити SemVS дієслова.

2.6. З іншого боку, про SemVS дієслова можна судити також за граматичною формою його валентних супровідників. Супровідники дієслова є синтаксичними відповідниками актантів предиката. Між відмінками (окремими або з прийменниками, тобто так званими прийменниковими конструкціями), які є найхарактернішими формами супровідників дієслова, і семантичними функціями актантів існує певний зв’язок, хоча повної відповідності (1: 1) немає. Деякі семантичні функції мають досить регулярне вираження. Наприклад, називний відмінок при дієсловах зі значенням дії зазвичай відповідає агенсу (напр.: vaikas verkia, musė skraido po kambarį), а при дієсловах зі значенням стану або процесу відповідає пацієнсу (напр.: vaikas miega, stiklinė sudužo), бенефіціанту (при дієсловах зі значенням володіння, напр.: tėvai turi namą, brolis išlošė televizorių) або перципієнту (при дієсловах перцепції, напр., vanagas mato grobį). Знахідний відмінок при дієсловах зі значенням дії найчастіше відповідає пацієнсу (напр., kiškiai apgraužė medelius) і нерідко контентиву (змісту дії, напр., berniukai žaidžia krepšinį), а при дієсловах зі значенням стану або процесу найчастіше відповідає контентиву (змісту стану, напр.: girdžiu triukšmą, komanda laimėjo rungtynes), рідше — пацієнсу (поряд із бенефіціантом, напр.: jie [B] gavo butą, mes [B] turime sodą). Давальний відмінок відповідає бенефіціанту як при дієсловах зі значенням дії, так і при дієсловах зі значенням стану чи процесу (пор.: tėvas parodė sūnui gandrą, Jonui sekasi, namas atiteko broliui), а перципієнта він позначає лише при дієсловах зі значенням стану (перцепції) (напр., Rimui patinka rožės).

2.7. У словнику SemVS дієслова записують, позначаючи семантичні функції аргументів. Наприклад, семантична валентність дієслова duoti позначається так: [A₁ P B]. Отже, значення цього дієслова осмислюється як відношення між агенсом, пацієнсом і бенефіціантом, а дієслово є тривалентним. SemVS дієслова sirgti позначається [P]; його значення осмислюється як ознака пацієнса (єдиного актанта), тому дієслово є одновалентним.

SemVS позначає кількість і характер актантів дієслова на абстрактному рівні логічної семантики та вказує, скільки валентних супровідників має дієслово на зовнішньому синтаксичному рівні та які їхні семантичні функції. Граматична форма супровідників залежить від того, з якими словоформами дієслово сполучається в реченні, тобто від його сполучувальних можливостей. Наприклад, порівняймо дієслова перцепції боятися й радіти: SemVS обох — [Pcp Con], але одне вживається з родовим відмінком (боїться вовка), а інше — з орудним (радіє весні). Дієслова належать до тієї самої семантичної групи, але їхня сполучуваність різниться. Синтаксична структура валентності (SinVS) одного з них — Nom Gen, іншого — Nom Instr.

Супроводжувачами дієслова є лише ті залежні від нього словоформи, які відповідають актантам SemVS цього дієслова. Знаючи SemVS дієслова, можна принаймні частково передбачити його SinVS, оскільки, як ми бачили раніше (пор. 2.6), між формами супроводжувачів і семантичними функціями актантів існує певна, хоч і неповна, відповідність.

2.8. Семантичні функції актантів тісно пов’язані з лексичними значеннями супроводжувачів дієслова; від них значною мірою залежить, слова яких семантичних класів можуть бути супроводжувачами цього дієслова. Наприклад, агенс, реципієнт, бенефіціант, каузатор зазвичай пов’язані з живою істотою, тому в реченні їм найчастіше відповідають конкретні іменники, що позначають живу істоту; контентив дуже часто пов’язаний з абстрактними поняттями й у реченні відповідає абстрактним іменникам, підрядним частинам складних речень, інфінітивам тощо. Однак багато що тут визначає також лексичне значення кожного дієслова та його здатність до семантичного узгодження з іншими словами. Тому, наприклад, ми кажемо: гавкає собака, нявчить кішка, ірже кінь, а рохкає свиня. Здатність дієслова сполучатися зі словами певного значення, або можливість його семантично узгоджуватися з іншими словами, зазвичай називають його лексичною валентністю.

Лексична валентність визначає все оточення дієслова в реченні, або його лексичну дистрибуцію (тобто всі слова, які можуть приєднуватися до дієслова), тоді як його валентні супроводжувачі становлять лише її частину: це ті слова й форми, яких вимагає значення дієслова і які входять до ядра речення. Під час опису валентності дієслів актуальною є лише ця частина лексичної валентності.

У словнику лексичну валентність дієслів характеризують, зазначаючи, слова яких семантичних класів можуть бути валентними супроводжувачами цього дієслова. Наприклад, SinVS дієслова bijoti — Nom Gen, а його лексичну валентність описують так: Nom + Anim, Gen ± Anim, Abstr; це означає, що у формі називного відмінка вживаються слова, які позначають живих істот, а у формі родового — і живих істот, і неживі предмети, і абстрактні поняття (наприклад: vaikas bijo šunies, diržo, tamsos). У певних випадках, наприклад, коли лексична реалізація якогось супроводжувача дуже обмежена або коли синонімічні дієслова різняться лише лексичним вираженням певного супроводжувача, зазначають і конкретні слова (наприклад, у позиції знахідного відмінка при дієслові dėti, коли йдеться про птахів, змій і деяких тварин, може вживатися лише іменник kiaušinis).

3. Обов’язкові та факультативні супроводжувачі дієслова

3.1. Супроводжувачі дієслова, які не можна опустити в реченні, а в разі їх пропуску речення стає неповним і неграматичним, називаються обов’язковими. Супроводжувачі, які можна опустити в реченні й через це речення не перестає бути граматичним, називаються факультативними.

Обов’язковість або факультативність супроводжувачів визначають за допомогою трансформації вилучення: по черзі пропускаючи той чи інший член речення, встановлюють, які з них обов’язкові, а які факультативні.

3.2. Обов’язкових супровідників буває не більше трьох, однак найчастіше їх буває один або два.

У ширшому контексті речення можуть уживатися й без обов’язкових супровідників, якщо інформація, яку вони передають, і без того зрозуміла, відома, тобто вже згадана раніше. У діалозі пропуск обов’язкових супровідників іноді навіть необхідний, щоб уникнути комунікативного надлишку, наприклад: “Юргайці купили новий televizorių”. — “І ми купимо” (зрозуміло, що телевізор).

Структурна обов’язковість валентних супровідників дієслова в реченні відрізняється від комунікативної обов’язковості інших членів речення. Те чи інше слово може бути необхідним для дієслова лише в певному реченні; якщо його пропустити, речення стає безглуздим, наприклад:

(3) Ти заміниш мені всі скарби світу.

(4) Гарна курка замінить і гуску.

Якщо вилучити слово man, речення (3) (Ти заміниш усі скарби світу) матиме інше значення.

3.3. Факультативні супровідники, як і обов’язкові, відповідають актантам SemVS дієслова й входять до його валентності за кількістю — під час визначення кількісної валентності їх рахують разом з обов’язковими супровідниками. Наприклад, у реченні (5) Чоловіки в’ють мотузки з клоччя дієслово vyti має три супровідники, отже, є тривалентним, хоча прийменникова конструкція факультативна й може бути пропущена: (6) Чоловіки в’ють мотузки. Під час запису синтаксичних моделей валентності факультативні супровідники беруть у дужки. У цьому разі SinVS дієслова vyti — це Nom Acc (iš Gen).

Речення без факультативних супровідників означають приблизно те саме, що й речення з ними (пор. Храковский 1974: 350; Helbig 1971: 276; 1977: 65; 1979: 70; Viehweger 1977: 350), адже ними позначається певна частина ситуації, яку ми сприймаємо. Семантично інтерпретована, вона стає частиною SemVS дієслова й у дуже узагальненому вигляді входить до значення дієслова. Наприклад, почувши речення (7) Батько [A₁] продав коня [P], ми вже знаємо, що хтось того коня купив і що за нього сплатили певну суму грошей. Факультативні супровідники позначають менш актуальну для значення дієслова частину ситуації. Коли ця інформація стає важливою для мовця, її конкретизують, називаючи факультативні супровідники, наприклад:

(8) Батько продав коня сусідові [B].

(9) Він продав коня за дві тисячі літів [Rt].

В особовому реченні можуть бути відсутні займенники 1-ї чи 2-ї особи в називному відмінку, оскільки значення цих займенників імпліковане у значенні дієслівних форм 1-ї та 2-ї особи, пор.: Я продаю коня — Продаю коня; Ви їдьте додому — Їдьте

додому. В інших випадках називний відмінок підмета в реченні є обов’язковим, а речення без нього трактуються як самостійні моделі безособових речень. Факультативний знахідний відмінок додатка трапляється досить рідко, оскільки ним, як і називним відмінком, у реченні зазвичай виражають найважливіші складники описуваної ситуації. Тавтологічні називні та знахідні відмінки (дощ іде, бідувати біду) у реченні надлишкові й не вважаються факультативними супровідними компонентами.

4. Вільні члени

4.1. Ті слова речення, які не є ані обов’язковими, ані факультативними супровідними компонентами дієслова, — це вільні члени. Їх наявність у реченні зумовлена не значенням дієслова, а його суто граматичною здатністю приєднувати слова, властивою йому як певній частині мови. Вільні члени можна досить вільно додавати до речення або опускати, однак зважають на їхню семантичну сумісність із дієсловом. Наприклад, не кажуть раптово лежить, спить, сміється або довго підскочив, ум’яв, убив, бо тут не узгоджуються значення миттєвості й тривалості.

На відміну від факультативних супровідних компонентів, вільні члени не мають опори на дієслово SemVS, тому після їх усунення з речення одразу зникає інформація, яку вони передавали (пор. Храковский 1974: 9). У предикативній структурі речення вони відповідають не аргументам предиката, а окремим предикатам, тому на синтаксичному рівні їх можна трактувати як згорнуті речення й замінювати підрядними частинами складних речень, конструкціями з дієприслівниками та дієприкметниками, самостійними реченнями тощо. Напр.: (10) Ми поїдемо додому ввечері ← Ми поїдемо додому, коли настане вечір/із настанням вечора; Ми поїдемо додому. Це буде ввечері.

Вільні члени згадуються у словнику валентностей лише в окремих випадках, коли дуже часто вживаються з певним дієсловом, ніби заступаючи його валентні супровідні компоненти, наприклад:

(11) Я почув зовсім інакше (пор. щось інше).

(12) Так (пор. цього) хотів батько.

(13) Алдуті в дитячому садку (пор. дитячий садок) не сподобалося.

(14) На Англію у шахті (пор. шахті) він віддав усе своє здоров’я (LKŽ).

(15) Сім’я сіла снідати (пор. біля столу, за столом).

Однак і в таких випадках вільні члени не включаються до синтаксичних моделей, а подаються в побіжних примітках.

4.2. До SinVS дієслів не належить і так званий вільний давальний відмінок, який загалом є необхідним у реченні, оскільки семантично його вимагає інший іменник. Між ними існує відношення частини й цілого (посесивне), яке в інших випадках виражається родовим відмінком, пор.:

(16) Мої руки мерзнуть.

(17) У мене мерзнуть руки.

Уживання давального, а не родового відмінка свідчить про те, що давальну форму тут зумовлює дієслово, а не іменник. Отже, давальний відмінок у реченні пов’язаний подвійним зв’язком: з іменником — семантичним, а з дієсловом — синтаксичним. Тому деякі дослідники вважають його дієслівним ва-

lentiniu palydovu (Erben 1968: 120). Iš tikrųjų tam nėra pagrindo, nes naudininkas, matyt, yra ne veiksmažodinio sakinio branduolio, o viso sakinio sintaksinės struktūros elementas, reiškiantis veiksmu suinteresuotą asmenį, rečiau daiktą, kuriam kas nutinka (beneficientą). Valentingumo požiūriu jis laikomas laisvuoju nariu ir dėl to veiksmažodžių junglumo žodyne tarp valentinių palydovų nenurodomas⁴. Tačiau visada reikia prisiminti, kad sakinyje normaliomis, įprastinėmis sąlygomis jis būtinas, jeigu kuris nors veiksmažodžio palydovų yra visumos dalį reiškiantis daiktavardis.

4.3. До семантичної валентності дієслова залучається такий давальний відмінок, яким керують дієслова і який у семантичній структурі речення відповідає пацієнсу, пор.:

(18) a. Мене [P] вкусила бджола. b. Бджола вкусила мене [B] у чоло [P].

(19) a. Господар відшмагав коня [P] батогом. b. Він відшмагав коня [B] по спині [P].

У реченнях (18) a і (19) a давальний відмінок є обов’язковим актантом дієслів, оскільки перебирає функцію пацієнса у прийменникових конструкцій, що позначають безпосередньо уражену частину цілого. У реченнях b давальний відмінок є вільним членом, оскільки пацієнс реалізується прийменниковими конструкціями. Останні, хоча й не мають семантичної самостійності, заповнюють валентність дієслова, і предикація речення виглядає повною. Таким чином, дієслова, що можуть керувати або давальним відмінком, або прийменниковою конструкцією, вживаються за двома моделями синтаксичної валентності, наприклад:

(18) a. Nom Dat [A₁ P] b. Nom yAcc [A₁ P]

Як бачимо, структури семантичної валентності дієслова вкусити в обох реченнях однакові, відрізняються лише їхні синтаксичні відповідники. У таких випадках різні синтаксичні моделі у словнику часто об’єднуються в одну модель з альтернативними формами, наприклад: Nom Dat/yAcc [A₁ P].

5. Значення дієслова і валентність, як їхній взаємозв’язок відображається у словнику сполучуваності дієслів

5.1. Оскільки валентність дієслів залежить від їхнього значення, те саме дієслово, вжите в різних значеннях, щоразу повинно мати різну валентність — синтаксичну, семантичну або принаймні лексичну. Завдання словника сполучуваності — показати, як значення дієслова пов’язані з його валентністю. Розгляньмо, як це робиться на прикладі конкретних дієслів⁵.

го́бти, ~я, ~ė

1. gobti (ap-, už-)₃ обгортати, огортати чимось

Називний, знахідний (орудний) [A₁ P Con].

⁴ Plačiau apie laisvąjį naudininką, taip pat literatūrą šiuo klausimu žr. Slizienė 1986: 60—62.

⁵ Скорочення джерел, що трапляються в наведених нижче ілюстративних реченнях, такі самі, як в академічному «Словнику литовської мови» (назву самого словника скорочено як LKŽ). Символи позначення синтаксичної та лексичної валентності пояснено у примітці 3, а семантичної валентності — у переліку семантичних функцій (див. 2.4).

Nom Hum | Жінки покривають молоду наречену наміткою; Ap-

Acc ±Anim | укрий мені голову; укрий дитину тепло;

Instr −Anim | У ліжку холодно, укрий мене кожухами

2. gobti (už-)₃ покривати, огортати, обв’язувати (на що)

а) Nom Acc Dat [A₁ P B]

b) Nom Acc antGen [A₁ P Ad]

Nom Hum | a) Жінки покривали молоду наречену наміткою; Ти неправильно укри-

Acc −Anim | вав мені голову хусткою; b) Жінки покривали молоду наречену на

Dat Hum | голові наміткою; Укрий мені плечі кожухом

antGen −Anim |

3. gobti (ap-)₂ бути вкритим; огортати

Nom Acc [Con P]

Nom −Anim | Її голову вкривало довге густе волосся; Дитину вкривали теплі

Acc ±Anim | кожухи; Чорна хмара вкрила сонце

Кожне значення дієслова gobti пов’язане з окремою синтаксичною, семантичною та лексичною валентністю.

звернути, ~є, звернув

1. обернути, повернути

Називний Знахідний уЗнахідний [A₁ P Ad]

Nom +Anim | Дівчина повернула до неї залите слізьми обличчя (Grigienė)

Acc ±Anim | Krėv; Тигр повернув до нас вишкірену пащу; Pakin-

įAcc ±Anim | запрягайте конячок і поверніть [їх] до воріт JV

2. спрямувати, зосередити (увагу тощо)

Називний Знахідний уЗнахідний [A₁ P Ad]

Nom +Anim | Селяни звернули увагу на коноплі, на конопляне

Acc Abstr | вирощування; Зверніть погляд на цього племінного коня;

įAcc ±Anim, | Собака миттю звернув увагу на шарудіння за дверима

Abstr

3. привернути до себе (увагу інших тощо)

Називний Знахідний (уЗнахідний) [C/Caus P Ad]

Nom ±Anim, | Але тієї ж миті увагу всіх до себе привернув

Abstr | Einžukas [C] Simon; Така його дивна поведінка

Acc Abstr | [Caus] привернув увагу всіх; Мій погляд привертають до

doAcc до себе | дві сосни, що стоять за огорожею саду [Caus]

Розрізняють три значення дієслова, хоча синтаксична валентність у перших двох випадках цілком однакова, а в третьому випадку відрізняється лише факультативністю прийменникової конструкції. Перші два значення не різняться і за семантичною валентністю, їхні відмінності пов’язані лише з лексичною валентністю. Третє значення відрізняється більше: у цьому випадку, крім синтаксичної, різниться також семантична й лексична валентність.

5.2. Не слід вважати, що відмінна синтаксична валентність уже свідчить про вживання дієслова в іншому значенні. Це далеко не завжди так.

Пор. (20) a і b, де дієслово atsikratyti вжито в тому самому значенні, а його SinVS в обох випадках різні:

(20) a. Senis [B] atsikratė posūnio [Con]. Nom Gen

б. Старий [B] позбувся пасинка [Con]. Nom Instr

У цьому випадку семантична й лексична валентність, як і значення дієслова, однакові. Різні SinVS функціонують як паралельні моделі. Однак такі випадки трапляються нечасто. Частіше дієслово в тому самому значенні вживається в різних синтаксичних структурах через неоднакову семантичну інтерпретацію сприйманої нами ситуації, коли в одному випадку висувається на перший план один її учасник, а в іншому — інший. Пор. (21) a і b:

(21) a. Sigutė [Pcp] prisiminė vaikystę [Con]. Nom Acc

б. Сигура [Pcp] пригадала дитинство [Con]. Nom Dat

У першому реченні називним відмінком більше висувається на перший план Sigutė [Pcp], у другому — дитинство [Con], водночас більше підкреслюється мимовільність стану.

Трапляються також дієслова, вживання яких відповідно до різних моделей синтаксичної валентності пов’язане з досить тонкими відтінками значення, оскільки описується та сама ситуація і її семантична інтерпретація однакова. Пор. (22) a і b:

(22) a. Jurgis [Pcp] abejoja savo draugais, jų pažadais [Con]. Nom Instr

б. Юргіс [Pcp] сумнівається щодо сина, щодо землі [Con]. Nom dėlGen

У першому реченні мається на увазі, що Юргіс не довіряє своїм друзям, їхнім обіцянкам, а в другому — що він не знає, як учинити із сином, із землею.

Деякі дієслова в тому самому значенні вживаються відповідно до двох (або більше) моделей синтаксичної валентності, пов’язаних із різною лексичною валентністю, що відповідає певним відмінностям описуваної ситуації, наприклад:

пестити, ~o, ~ė (pa-)₂

Nom Acc/perAcc [A₁ P]

Nom Hum Діти пестять кішку; Своєю ручкою [Severiutė] пестила

Acc ±Anim Mykoliuką per veidelį Vaižg; Батько приголубив дитину

perAcc –Anim голову; Juozapas пестив рукою її по голові Žem

За моделлю з конструкцією perAcc дієслово вживається лише тоді, коли йдеться про пестіння неживого предмета (зазвичай частини тіла). Різні моделі синтаксичної валентності, що відповідають тій самій структурі семантичної валентності, у словнику зазвичай об’єднуються в одну модель з альтернативними супровідними компонентами, між якими ставиться скісна риска (/).

По суті, те саме значення іноді можливе й тоді, коли відрізняються як синтаксична, так і семантична валентність. У словнику в таких випадках дві або більше моделей валентності подаються в одному пункті при одному визначенні значення, наприклад:

likti₁(₂) залишатися, не зникати, не гинути

a) Nom [P]

b) Nom (із)Gen [P O]

c) Nom AdvLoc [P L]

Nom ±Anim, Abstr | a) Панщина залишилася, як за старих часів Myk-Put; Сліди подій, що залишилися; b) З усього скарбу мені залишилися тільки окуляри (із)Gen ±Anim, Abstr Sruog; Але собак залишилося тільки троє (собак); Таких слів тепер залишилося ледь одне-друге; Тепер у неї залишився один син; c) Лише на голому полі залишилося кілька кривуватих сосон Baran; Тут залишилися тільки його сліди; Їхні імена завжди залишаться в пам’яті народу AdvLoc

Хоча для всіх трьох випадків виокремлено спільне значення, з відмінностями семантичної валентності пов’язані певні відтінки значення, що залежать від дещо іншого погляду на описувану ситуацію.

5.3. Так само як різна синтаксична валентність ще не свідчить про те, що дієслово вживається щоразу в іншому значенні, так і однакова синтаксична валентність не свідчить про те, що воно вживається в тому самому значенні. Відповідно до однієї моделі синтаксичної валентності дієслово може вживатися принаймні в кількох значеннях, пов’язаних із відмінностями семантичної або лексичної валентності, які в словнику зазвичай подаються окремими пунктами. Напр.:

1. marinti (nu-)₂ робити неживим, мертвим; нищити

Nom Acc [A P]

Nom ±Anim, Abstr | Хвороби морять людей; Кішка гралася, аж поки не заморила мишу; Той папір морить мух; Волога легко морила ніжні дитячі легені rš; Осінь морить квіти Acc +Anim, −Anim (рослини, частини тварин)

2. marinti (nu-)₂ бути біля того, хто помирає, доглядати його

Nom Acc [A₁ P]

Nom Hum | Мій дядько бабу морив, морив, а вона тільки одужала LKŽ; Син заморив матір на своїх руках Acc Hum

3. marinti алікінити, духовно підносити

Nom Acc [C P]

Nom Hum | Матінко, невже тепер і нас моритимеш за столом? Cv Acc +Anim

Примітка. У реченні часто надлишково вживається Instr badu, напр.: Через свою скупість він морив голодом і худобу, і сім’ю.

4. marinti (nu-)₂ охоплювати, долати (про сон)

Nom Acc [A₂ P]

Nom сон [A₂ P] | Після обіду всіх почав хилити сон; Ледве Ілгіс присів, як солодкий сон його зморив Крєв Acc Hum

5. marinti (nu-)₂ присипляти, заспокоювати

Nom Acc [A₁ Con]

Nom Hum Ти мені голод вгамуй спрагу; Утамували Abstr треба вгамувати свої провини

У всіх наведених тут випадках різними є і семантична, і лексична валентність дієслова.

Коли синтаксична валентність однакова, а значення дієслів настільки близькі, що їх можна однаково сформулювати, задля економії місця в словнику різні моделі семантичної валентності іноді подаються поряд одна з одною в одному пункті або зводяться до однієї за допомогою чергування. Моделі лексичної валентності за потреби також об’єднуються в одну, наприклад: ling uoti гойдатись, коливатись

Nom a) [P]; b) [A₁] Nom a) ± Anim a) Маятникова стрілка починає коливатись rs; Натовп [...] b) +Anim коливається й гуде Bil; b) Як ти танцювала, погойдуючись?

В одному випадку (a) йдеться про стан предмета, в іншому (b) — про дію живої істоти. Ці відмінності значень відображаються в різних моделях семантичної валентності.

gaišinti (iš-, nu-)₂ (голодом) морити, виснажувати; убивати

Nom Acc [A/C P] Nom ±Anim, Tu [C] таким кормом коров мориш (змориш, помориш); Хтось [A₁] зморив нашого собаку; Смажений мухомор Acc +Anim [A₂] морить мух; Голод і хвороби [A₂] морять людей

Однак у словнику частіше в таких випадках там само зазначаються й відмінності значень, пов’язані з різною валентністю дієслова, наприклад:

mainyti (at-, pa-)₂ a) робити іншим, змінювати; b) ставати іншим

Nom Acc a) [A P]; b) [P Con] Nom ±Anim, a) Мікас навмисне змінює голос; Біле покривало обличчя змінює tts; Нещастя змінює людину Kud; b) Здавалося, що й дзвони змінили свій голос rs; снігур узимку змінює забарвлення

Однаковою може бути не лише синтаксична, а й семантична валентність дієслова, тоді як відмінності значень можуть бути пов’язані лише з різною лексичною валентністю. Пор.:

1. bėgti (pra-)₁ іти, плинути (про час)

Nom [P] Nom Abstr Час минає; проминуло літо, рік, два дні, молодість

2. бігти a) бути дірявим, пропускати рідину; b) (ви-) виливатися через край киплячої рідини

Nom [P] Nom −Anim a) Ця діжка протікає; У даху сараю тече; У дитини тече з носа; b) Горщик переливається, накрий; Горщики вилилися й залили вогонь

У першому випадку у формі називного відмінка виступають абстрактні іменники, що позначають час, у другому — іменники, що позначають неживі предмети. Варто звернути увагу й на те, що в цих випадках відрізняється також уживання дієслова з префіксами зі значенням доконаного виду: в одному значенні дієслово вживається з одним префіксом, в іншому — з іншим або лише без префікса.

Іноді, коли значення дієслова розрізняються лише лексичною валентністю, їх подають в одному пункті; тоді в одному місці зазначають і відмінності лексичної валентності (різні структури лексичної валентності об’єднують в одну), наприклад:

³ обсадити подбати: a) щоб хтось обсадив щось навколо, b) щоб щось обсіяли суцільно

Nom Acc Instr множ. [C P Con]

Nom Hum a) Увесь стіл ми обсадимо гостями; Стареньку вони обсадили поважними гостями; b) Гостями ми обсадили всі лави й стільці

Acc a) ± Anim

b) — Anim

Instr Hum

Іноді однаковою є не лише синтаксична та семантична, а й, на перший погляд, лексична валентність; тоді різні значення дієслова можуть бути пов’язані з досить тонкими відмінностями лексичної валентності, які найчастіше зазначають у визначенні значення дієслова або в структурі лексичної валентності. Напр., пор. наведене вище bėgti 2 та наведене далі bėgti 3: 3. бігти (ви-)l a) танути, зникати (про сніг); залишатися без снігу; b) розпускатися, спускатися (про петлі мережива)

Nom [P]

Nom — Anim a) Сніг уже сходить (зійшов); Дорога біжить (сніг із неї тане); b) Петлеві петлі біжать (спустилися)

Крім того, у цих останніх значеннях (див. bėgti 3) дієслово вживається також з іншим префіксом зі значенням доконаного виду (порівняно з bėgti 1 і bėgti 2).

Однак слід сказати, що в словнику тонкощі лексичної валентності зазначаються не завжди, і тоді читачеві залишається самому робити про них висновки з наведених ілюстративних речень, наприклад:

триматися₂ a) міцно стояти, висіти, бути прикріпленим до чогось; b) бути десь, жити, перебувати

Nom AdvLoc [P L]

Nom ±Anim a) Я ледве тримаюся на ногах; Сорочка більше не тримається на спині; Картина тримається на цвяху; Чоловік міцно тримався у сідлі; Жито ледве тримається у колосках; b) Безхвості мавпи тримаються в горах, на скелях rš; Батьки живуть у дочки; Що існує на землі й у воді? rš

Відмінність між зазначеними значеннями дієслова пов’язана з дуже тонкими відмінностями лексичного вираження члена з локативним значенням. У другому випадку, на відміну від першого, цей член означає певне більш-менш постійне місце, територію перебування, проживання.

5.4. Отже, зв’язки між значеннями дієслова та його валентністю досить складні. Синтаксична валентність, яка насамперед впадає в око мовцеві, сама по собі не свідчить ні про тотожність, ні про відмінність значень дієслова. Окремі значення дієслова тісніше пов’язані з його семантичною, а не синтаксичною валентністю, крім того, дуже тісно вони пов’язані з лексичною валентністю дієслова. Коли семантична валентність різна, дієслово найчастіше вживається в різних значеннях, проте нерідко в таких випадках помітні лише сигніфікативні відмінності, зумовлені неоднаковою семантичною інтерпретацією описуваної ситуації.

Як видно з наведених прикладів, у словнику подаються окремі значення дієслів і в кожному випадку зазначається синтаксична, семантична та лексична валентність дієслова. Зазвичай виявляються певні відмінності валентності: якщо синтаксична валентність однакова, відрізняється семантична або семантична й лексична валентність; якщо однакові і синтаксична, і семантична валентності, відрізняється принаймні лексична валентність. Дуже часто різними є і синтаксична, і семантична, і лексична валентності.

5.5. Визначаючи валентність дієслів і таким чином з’ясовуючи їхню сполучуваність, у словнику спираються на ті тлумачення значень дієслів, які наведено в «Словнику сучасної литовської мови» (2-ге доповнене видання, 1972) та академічному «Словнику литовської мови» (т. 1—15). У деяких місцях розмежування значень або їхнє тлумачення дещо коригується.

6. Про структуру словника

6.1. Дієслова в укладеному словнику подаються в алфавітному порядку із зазначенням трьох основних форм: інфінітива, теперішнього й минулого часу. Якщо дієслово має лише одне значення або подається тільки в найуживанішому значенні, індекс валентності позначається відразу після останньої форми, а тлумачення значення зазвичай не наводиться. У наступному рядку записується структура синтаксичної валентності, а поруч із нею у квадратних дужках — структура семантичної валентності. У наступному рядку зазначається лексичне вираження супровідників дієслова, тобто належність слів, що виступають супровідниками, до певних найзагальніших семантичних класів (лексична валентність). Поруч наводяться ілюстративні речення. Напр.:

apkálti, àpkala, àpkalė

Nom Acc Instr [A₁ P Con]

Nom Hum Дно кораблів вони оббили тонкими свинцевими листами;

Acc —Anim Майстри оббили хату дошками

Instr —Anim

Після основних форм багатозначного дієслова послідовно наводяться окремі значення дієслова, і в кожному випадку зазначається валентність. Дієслово записується у формі інфінітива, після нього вказується індекс валентності та подається тлумачення значення. Далі, як і після форм однозначного дієслова, записуються структури синтаксичної й семантичної валентності, зазначається лексичне вираження супровідників дієслова. Напр.:

atkasti, àtkasa, àtkasė

1. відкопати² розкопати, відшукати; очистити, копаючи

Nom Acc [A₁ P]

Nom +Anim Собака відкопала кістку; Діти відкопали великого дощового черв’яка; Сторож

Acc ±Anim відкопав стежку

2. відкопати відгрібати копанням, усувати (землю, пісок, сніг)

Наз. Зн. від Р. [A₁ P Ab]

Nom Hum Сторож відкопав сніг зі стежки

Acc −Anim

nuoGen −Anim

Факультативні актанти в структурах синтаксичної валентності подаються в дужках. У колонках прикладів факультативність ілюструють речення з факультативними актантами й без них або факультативні актанти в них подаються в дужках.

Символи, що позначають семантичні функції, у структурах семантичної валентності подаються в тому самому порядку, що й форми валентних актантів, які відповідають цим функціям, у структурах синтаксичної валентності.

6.2. В алфавітному порядку у словнику подаються безпрефіксні дієслова, а також ті префіксні дієслова, які від відповідних безпрефіксних відрізняються не лише видом, а й лексичним значенням (наприклад, їхати, приїхати, виїхати, переїхати, з’їхатися; кувати, обкувати, відкувати, закувати тощо). Ті префіксні дієслова, які від безпрефіксних відрізняються лише видом, подаються разом із ними (наприклад, зробити разом із робити, перемішати разом із мішати тощо).

Префікси вказуються в дужках при окремих значеннях після форми інфінітива, оскільки дієслово, вжите в різних значеннях, дуже часто співвідноситься за видом із різними префіксними дієсловами або для деяких із них узагалі не має відповідників доконаного виду. Наприклад:

gélti, gélia, gėlė

1. gelti (į-)₂ жалити, встромляти жало

Наз. (Зн./Дав./у Зн.) [A₁ P]

Nom +Anim Мене кусають комарі; Коня вжалила бджола; Шершень ужалив мене

Acc +Anim у ногу; Перед дощем дуже кусають комарі

Dat +Anim

įAcc −Anim

2. gelti₁ уміти, мати звичку випускати жало

Nom [P]

Nom +Anim Бджоли, комарі, змії жалять

3. gelti (su-)₁ боліти

Nom/Acc/AdvLoc [P]

Nom −Anim У мене болять усі кістки (усі кістки); Їй стало млосно після

Acc −Anim груди (у животі)

AdvLoc

Префікси вказуються при визначеннях значень, якщо разом подано два або більше значень, пов’язаних із різними префіксальними відповідниками виду дії, наприклад:

брати а) (ну-) здирати шкіру; б) (ви-) чистити (димар); в) (за-, під-) запалювати (сірник)

Nom Acc [A₁ P]

Nom Hum а) Дитина здирає (обдирає) прутики і дає дідусеві; Acc —Anim б) Він добре чистить димарі (прочищає їх); в) Зіткни (підпали, запали) сірник, посвітли

Префікси, які підходять до всіх значень або до дієслова, поданого лише в одному значенні, зазначаються після заголовкових форм дієслова, після останньої з них, тобто форми минулого одноразового часу, наприклад:

збільшуватися, ~ється, ~валося (по-)₁

збільшувати, ~є, ~вало (по-)

1. збільшувати робити так, щоб стало більше, примножувати

2. множити виконувати дію множення

6.3. Зворотні дієслова, які без зміни значення вживаються паралельно з відповідними незворотними, у словнику подаються разом із ними, наприклад:

пам’ятати, пам’ятає, пам’ятав₂; пам’ятатися, пам’ятається, пам’яталося₂

боятися, боїться, боявся

1. боятися (по-)₂ відчувати, зазнавати страху перед кимось

2. боятися (по-)₂ тривожитися, непокоїтися через щось

3. боятися (по-)₂ не витримати, не перенести

Зворотні дієслова, які відрізняються від відповідних незворотних лише прямим або непрямим значенням зворотності, тобто вказують, що дія спрямована на самого діяча або виконується на його користь (пор.: Мати купає дитину — Мати купається; Вона зірвала (мені) квітку — Вона зірвала собі квітку), у словнику зазвичай не подаються. Ця їхня відмінність від незворотних дієслів є закономірною, тому під час опису валентності вона не має значення.

6.4. У словнику передбачається подати приблизно 2000 дієслів. Прагнуть відібрати ті, уживання яких більш різноманітне й складне, водночас зважаючи на його коливання, припущені помилки тощо.

Присудком ілюстративних речень є особова форма описуваного дієслова або його інфінітив (рідше — дієприкметник активного стану минулого одноразового часу) разом з особовою формою фазового чи модального дієслова (працює, почав працювати, перестав працювати, може працювати). Дотримуємося думки, що фазове або модальне дієслово лише модифікує значення дії, позначеної інфінітивом, тому інфінітив не є його валентним супроводом, а разом з особовою формою дієслова утворює дієслівний центр речення.

7. Підсумкові зауваги

7.1. Мета укладання «Словника сполучуваності дієслів литовської мови» — подати основну інформацію про вживання дієслів з іншими словами та конструкціями. Цим він відрізняється і від «Словника сучасної литовської мови», і від академічного «Словника литовської мови», у яких прагнуть якомога повніше висвітлити значення дієслів, тоді як їхня сполучуваність

більшою чи меншою мірою з’ясовується лише з наведених прикладів. В академічному словнику позначається перехідність або неперехідність дієслів, однак цього не завжди достатньо, щоб правильно вжити те чи інше дієслово й утворити з ним бездоганні речення.

7.2. Сполучуваність дієслів у згаданому словнику описано на основі їхньої валентності. В описі кожного дієслова подано три структури його валентності — синтаксичну, семантичну та лексичну. З них з’ясовується, якої форми й якого значення слова є валентними супроводами цього дієслова, з якими воно утворює ядро дієслівного речення; які з цих супроводів у реченні обов’язкові, а які факультативні, а також якими є їхні семантичні функції.

7.3. Більшість наведених дієслів є багатозначними. У словнику зазначено основні, найчастіше вживані в літературній мові значення дієслів і позначено їхній зв’язок з усіма трьома рівнями валентності (синтаксичною, семантичною та лексичною валентністю). Розбіжності у значеннях можуть бути пов’язані з усіма трьома різновидами валентності або лише з одним чи двома з них.

«Словник сполучуваності дієслів литовської мови», укладений за згаданими принципами, має розкрити різноманітність і норми вживання дієслів литовської мови.

LITERATŪRA

1. E r b e n J. Deutsche Grammatik. Frankfurt am Main, 1968.

2. H e l b i g G. (Hrsg.). Beiträge zur Valenztheorie. Halle (Saale), 1971.

3. H e l b i g G. Zur semantischen Charakteristik der Argumente des Prädikats. — In: Probleme der Bedeutung und Kombinierbarkeit im Deutschen. Leipzig, 1977, S. 40—92.

4. H e l b i g G. Zum Status der Valenz und der semantischen Kasus. — Deutsch als Fremdsprache. H. 2, 1979, S. 65—78.

5. H e l b i g G., S c h e n k e l W. Wörterbuch zur Valenz und Distribution deutscher Verben. Leipzig, 1975.

6. S l i ž i e n ė N. Veiksmažodžių valentingumo klausimu. — Kn.: Lietuvių kalbotyros klausimai, T. 18, 1978, p. 107—123.

7. S l i ž i e n ė N. Subjektyvimo ir objektinimo vaidmuo nustatant lietuvių kalbos veiksmažodžių sintaksinį valentingumą. — Lietuvos TSR mokslų akademijos darbai. A serija, T. 1(70), 1980, p. 93—105.

8. S l i ž i e n ė N. Lietuvių kalbos veiksmažodžių valentingumas ir sintaksinė klasifikacija. — Kn.: Lietuvių kalbotyros klausimai. T. 25, 1986, p. 45—96.

9. S l i ž i e n ė N. Lietuvių kalbos veiksmažodžių reikšmė ir valentingumas. — Baltistica. III (2) priedas, 1989, p. 414—420.

10. S l i ž i e n ė N. Rašomas veiksmažodžių junglumo žodynas. — Kalbos kultūra. Nr. 59, Vilnius, 1990, p. 73—77.

11. S t a r o s t a S. The One Per Cent Solution. — In: Abraham W. (ed.). Valence, Semantic Case and Grammatical Relations. Amsterdam, 1978, p. 459—575.

12. V i e h w e g e r D. u. a. Probleme der semantischen Analyse, als: Studia Gramatica XV. Berlin, 1977.

13. С л и ж е н е Н.К. К вопросу о переменной валентности глаголов литовского языка. Кн.: Baltu valodas senāk un tagad. Rīgā, 1985, c. 167—174.

14. Х р а к о в с к и й В.С. Пассивные конструкции. — В кн.: Типология пассивных конструкций. Диатезы и залоги. Ленинград, 1974, с. 5—45.

LITHUANIAN VERB VALENCE AND PRINCIPLES OF ITS DESCRIPTION

Summary

The present article deals with principles and methods of investigating verb valence and its description in a Dictionary of Lithuanian Verb Valence the first volume of which has already been finished and at present is in print, the second one is still in preparation. The aim of this dictionary is to present general information about the use of Lithuanian verbs with other words and constructions. This information is necessary to ensure the grammatically and syntactically correct use of the particular verb in the sentence.

Verbs ability to take words and constructions in this dictionary is described on the ground of their valence. Syntactic, semantic and lexic valence structures are given. They indicate the right grammatical form and the semantic meaning of the words to be taken as certain complements by the particular verb, distinction between obligatory and optional complements is also made and their semantic functions are defined. All the three valence structures are furnished with examples.

The majority of the verbs presented are polysemantic. The dictionary reveals links between the meanings of verbs and differences in syntactic, semantic and lexic valence.

The dictionary is assumed to include about 2000 verbs.