LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXXIV (1994)

LIETUVIŲ KALBOS TARMĖS IR JŲ TYRINĖJIMAI

Вільям ШМАЛЬШТІГАС

НА ЧЕСТЬ ПРОФЕСОРА АНТАНАСА САЛІСА

Мені щиро шкода, що сьогодні я не можу бути з вами, але я вдячний своєму доброму другові й колезі Альгірдасу Сабаляускасу за переклад литовською мовою коротких спогадів про одного з моїх улюблених професорів*. Оскільки незабаром відбудеться конференція, присвячена пам’яті професора Йонаса Казлаускаса, я скажу дещо і про нього.

Мої перші реальні контакти з литовською культурою почалися восени 1950 року, коли я вступив до Пенсильванського університету (University of Pennsylvania) як аспірант. Упродовж першого семестру моїми професорами були Альфредас Сеннас (семінар зі слов’янської філології), Вінцас Креве-Міцкявічюс (російська мова (Russian conversation and composition), радянська російська література), Франц Розенталь (арабська мова), Карлтон Кун (антропологія) та Атанас Саліс (болгарська мова). Оскільки в ті часи відділення слов’янських мов були невеликими, кожен член факультету мав виконувати багато завдань. Тому проф. А. Саліс викладав курс сучасної болгарської мови. На цьому курсі ми користувалися «Грамматикой болгарского языка» видатного російського славіста С. Б. Бернштейна.

До Пенсильванського університету проф. А. Саліс прибув після Другої світової війни на запрошення проф. А. Сенна, якому наприкінці п’ятдесятих років доручили заснувати відділення слов’янських мов. Окрім свого колишнього студента А. Саліса, А. Сеннас також запросив В. Креве-Міцкявічюса та Пранаса Скарджюса, проте ходили чутки, що останній відмовився, бо не хотів працювати з А. Сеннасом. Перше враження, яке справив на мене А. Саліс, було позитивним.

Професор був надзвичайно турботливим і ретельним. Він дав нам, студентам, не лише ґрунтовні знання болгарської мови, а й основи загального мовознавства. Він говорив досить повільно, але голосно й чітко. Хоча його англійська мала легкий акцент, розуміти його було зовсім не складно. (Інакше було з В. Креве-Міцкявічюсом, якого я, власне, ніколи не чув, щоб він говорив англійською. Оскільки в перший рік навчання в Пенсильванському університеті я не знав литовської мови, з В. Креве-Міцкявічюсом я завжди говорив російською. Проф. В. Креве-Міцкявічюс дуже добре знав латину й, мабуть, міг легко читати англійською, але в мене склалося враження, що говорити англійською йому було надзвичайно важко.)

Проф. А. Саліс завжди здавався в доброму гуморі й привітним, готовим

* Варіант цієї статті англійською мовою: S c h m a l s t i e g W. R. To the memory of Professor Antanas Salys // Lituanus, 1992. V. 38, № 3. P. 58—68.

44

присвячувати безліч часу, пояснюючи нам, недосвідченим американським студентам, різні граматичні чи загалом лінгвістичні питання. Мені здавалося, що це була людина з усмішкою на обличчі. У другому семестрі я вивчав багато предметів, які розпочав у першому, але замість курсу радянської російської літератури я відвідував курс давньої російської літератури В. Креве-Міцкявічюса. (У ньому В. Креве-Міцкявічюс намагався пояснити складнощі середньовічного російського епосу — «Слова о полку Ігоревім».) Замість антропології в проф. А. Саліса я почав вивчати прусську мову — свою першу балтійську мову. Бібліотеці Пенсильванського університету якось вдалося придбати кілька примірників «Altpreussische Grammatik» Й. Ендзелінса (Рига, 1944). Ми користувалися цією граматикою як підручником. Я й досі маю примірник, який тоді купив. На другій сторінці обкладинки написано: Auflage 1000. Тепер це, мабуть, бібліографічна рідкість.

У нашій групі було лише п’ять чи шість студентів, але я пам’ятаю тільки двох — якогось Вільяма Ґіббона, місцевого американця, як і я, та Антанаса Клімаса, з яким познайомився 1950 року і з яким відтоді ми друзі. Мабуть, проф. А. Салісу було нелегко викладати елементарну балтійську філологію через прусську мову. Однак, зрештою, йому, здається, це вдалося, бо якось він сказав мені, що я починаю розуміти, що він намагається донести. Я завжди старанно вчився й отримував досить добрі оцінки, але ніщо не давалося мені легко, і часто я не відразу розумів суть лекції.

Після року навчання в Пенсильванському університеті восени 1951 року я перейшов до Колумбійського університету, де навчався у відомого французького мовознавця Андре Мартіне. Навесні 1952 року мене призвали на військову службу, і лише восени 1954 року я зміг повернутися до Пенсильванського університету.

Я відразу почав відвідувати курси литовської, польської та давньослов’янської мов проф. А. Саліса. У 1954—55 роках курс литовської мови відвідували четверо студентів; серед них був мій добрий друг Семюел Левін, нині добре знаний професор англійської лінгвістики в Нью-Йорку. Того навчального року близько третьої години пополудні Семюел Левін, Костас Остраускас (іноді також Вінцас Мацюнас) і я часто зустрічалися в передпокої бібліотеки Пенсильванського університету, щоб побалакати. Наша трійця, тобто Семюел Левін, К. Остраускас і я, назвала себе клубом литовських патріотів; його гаслом було: «Чикаго сьогодні — світ завтра».

Наш підручник литовської мови був написаний лише литовською, і ми переважно користувалися ним, вивчаючи парадигми, оскільки докладного підручника литовської мови англійською не було. Здається, підручник написав священник Й. Старкус, але я не впевнений, бо не знаю, де цей підручник тепер.

Проф. А. Саліс розумів, які труднощі становить граматика литовської мови для англомовних студентів, тому під час практичних занять перекладав нам більшість граматичних тем. Гадаю, що тут усі ми здобули добрі основи граматики литовської мови, хоча проф. А. Саліс не приділяв уваги розмовній мові. Він швидко й ретельно перевіряв наші письмові роботи, ніби ніколи не втомлюючись указувати на наші елементарні помилки. Тоді ми читали розмножені на мімеографі литовські тексти, частину яких зрештою було надруковано як другий том «Handbuch der litauischen Sprache» проф. А. Сенна (Heidelberg,

45

1957). З примірника цієї книжки, відтвореного фотокопіюванням, К. Остраускас надиктував на мій магнітофон «Piršlybos» Лаздину Пеледи, які я багато разів уважно слухав, намагаючись опанувати розмовну мову. З цього курсу Семюел Левін особливо добре пам’ятає вислів «Aklam kelio neparodysi» (тепер A. Senn, Handbuch II, 19), і щоразу, коли я зустрічаю Семюела Левіна, він повторює мені цей вислів. Боюся, чи не думає він, що це прислів’я стосується мене. (Не слід плутати Семюела Левіна, фахівця з англійського мовознавства, з Юлесом Левіним, балтистом.)

Курси давньослов’янської та польської мов проф. А. Саліс викладав так само методично й ретельно, як і інші, однак дотримувався американської практики викладання і дозволяв студентам у будь-який час перебивати його запитаннями. Якось студент запитав його, як він вивчив польську мову. А. Саліс відповів, що слухав радіопередачі, коли ще жив у Литві.

Проф. А. Саліса я бачив у поганому настрої лише раз — коли поліцейський оштрафував його за неправильно припарковану машину. У всьому кварталі оштрафували тільки його одного, хоча інші машини теж стояли в недозволених місцях.

Спочатку проф. А. Саліс мав бути керівником моєї дисертації, але через якісь адміністративні проблеми вирішили, що моїм керівником буде проф. А. Сенн. Я часто звертався по допомогу до проф. А. Саліса, і обоє — А. Сенн і А. Саліс — брали участь у моїх підсумкових докторських іспитах. Можете уявити моє збентеження, коли постало питання про литовське слово kùnigas. Проф. А. Сенн наполягав, що в цьому слові після другого голосного ніколи не було носового елемента, тобто ніколи не було *kuningas чи чогось подібного, але А. Саліс вважав інакше. Під час іспиту мене запитали про мою думку. Не бажаючи ставати на бік когось одного, я відповів, що можна навести аргументи на користь обох поглядів.

1956 року, здобувши докторський ступінь, я поїхав працювати до Університету Кентуккі (University of Kentucky) у Лексінгтон (Lexinton). Я й після від’їзду з Пенсильванії підтримував зв’язок із проф. А. Салісом. Тоді він запропонував мені допомогти перекласти англійською працю Й. Ендзелінса «Baltų valodu skaņas un formas». Професор вважав, що ми могли б додати кілька литовських парадигм, і тоді ця книжка також придалася б для курсу литовської мови, якому бракувало підручника англійською. Він знайшов для мене литовський переклад «Baltų kalbų garsai ir formos», спочатку підготовлений під керівництвом Йонаса Казлаускаса, і я розпочав цей проєкт. Зрештою А. Саліс відійшов від цієї роботи, і я завершив її за допомогою латвійського мовознавця Беньямінаса Єґерса. Ця робота тривала довго і нарешті була опублікована 1971 року під назвою «Jānis Endzelīns’ Comparative Phonology and Morphology of the Baltic Languages» (The Hague, Paris: Mouton).

Я регулярно писав проф. А. Салісу й мав змогу бачитися з ним доволі часто, особливо після того, як повернувся до Пенсильванії і викладав спочатку в коледжі Лафайєт (Lafayette College) в Істоні (Easton), а згодом — у Пенсильванському державному університеті (The Pennsylvania State University), де працюю й тепер. Він давав мені поради й позичав книжки зі своєї особистої бібліотеки, коли я писав статтю «Lithuanian» (с. 287–300) для книжки «Current Trends in Linguistics» (1963), яку редагував Томас А. Себеок (The Hague: Mouton). Тоді дехто з нас не знав, що означає ініціал A. перед Sabaliauskas. Проф. А. Саліс казав, що, на його думку, це може бути Albinas. Так наш добрий друг

46

Альгірдас Сабаляускас у цій статті став Альбіном.

Переглядаючи папки з документами, я виявив, що маю близько десятка листів проф. А. Саліса, написаних від 1966 року до 27 березня 1972 року. Він завжди був зацікавлений у тому, щоб, якщо це можливо, допомагати литовським мовознавцям подорожувати. У листі від 30 грудня 1966 року він писав: «Ні Казлаускас, ні Мажюліс не можуть “висунути носа” за кордон [...] Мене тільки дивує, що ректор Кубілюс під час урочистостей з нагоди початку навчального року у Вільнюському університеті [...] подав як доконані факти, що Казлаускас і Мажюліс їдуть до США та Франції. Мабуть, ректор тут маневрував політично. Не маючи згоди Москви, він усе публічно оголосив і розголосив, щоб Москві потім було незручно не випустити їх. А відмова знову показала б дурну впертість Москви та її недовіру навіть до офіційних членів партії (і Казлаускас, і Мажюліс є членами партії й, найімовірніше, вступили до неї з міркувань кар’єри). Якщо їх усе-таки не випустять, у Вільнюсі всі багато про це говоритимуть і лаяти “рускіх”.

Тут слід додати, що ні проф. А. Саліс, ні я не вважали, що бути членом партії — це щось осудне. Нам здавалося, що це просто життєвий факт: кожен, хто хоче підтримувати живою литовську культуру в Радянському Союзі, має більше шансів робити це, будучи членом партії. Пам’ятаю, що у сімдесятих роках я намагався спонукати деяких своїх литовських друзів вступити до партії. З іншого боку, не думайте, ніби я коли-небудь був комуністом або поділяв комуністичні погляди. Гадаю, багато моїх колег у Пенсильванському державному університеті вважають мене вкрай консервативним.

5–6 квітня 1968 року в Пенсильванському державному університеті відбулася конференція з балтійського мовознавства — перша на північноамериканському континенті. Я запросив багатьох видатних доповідачів: Антанаса Клімаса, Леонардаса Дамбрюнаса, Гордона Б. Форда, Еріка П. Гемпа, Б. Єґера, Альфреда Сенна, Калверта Воткінса, Воррена Каугілла, Вальдіса Зепса, Геннінґа Андерсена, Джеймса В. Маршанда, Джозефа Лелі, Девіда Робінсона, Йонаса Казлаускаса, Вітаутаса Мажюліса й Антанаса Саліса. Усі запрошені прибули, крім Д. Робінсона (якого тоді не було у США), а також Й. Казлаускаса й В. Мажюліса, які не отримали дозволу на поїздку до Сполучених Штатів Америки. А. Саліс виголосив доповідь «Кілька зауваг щодо розвитку діалектів литовської мови», але, на жаль, не подав її до друку, тому її немає в книжці «Baltic Linguistics» (University Park and London, The Pensylvania State University Press, 1970) — книжці, присвяченій Альфреду Сенну, якого у передмові ми назвали Нестором балтистики Сполучених Штатів Америки. Однак, з іншого боку, ми були раді змогти надрукувати тут статтю Й. Казлаускаса «Про балто-слов’янський давальний відмінок множини й двоїни» («On the Balto-Slavic Dative Plural and Dual», p. 87—91). До цієї книжки також увійшло кілька інших статей, не виголошених на конференції. Згодом ми з радістю отримали дуже прихильну рецензію В. Мажюліса.

Я помітив, що листи, які проф. А. Саліс писав мені від руки, були литовською мовою, а надруковані на машинці — англійською. Це пояснюється тим, що секретарка відділення Пенсильванського університету друкувала його англійські листи, а литовські не друкувала. Перед моєю першою поїздкою до Литви він писав англійською (2 серпня 1968 року): «Гадаю, ви зустрінете багатьох моїх колишніх колег і студентів, наприклад, Й. Бальчіконіса, Й. Круопу, К. Улвідаса, Й. Сенкуса та багатьох інших. Передайте їм мої вітання. Передайте мої побажання також директорові Інституту

47

К. Корсаку».

Я написав А. Салісу про книжку Й. Казлаускаса, і той відповів у листі від 9 серпня 1968 року (англійською): «Книжка Казлаускаса дуже цікава й спонукає до роздумів. Я цілком погоджуюся з його методикою дослідження: першим завданням філолога має бути пояснення форм на підставі внутрішнього розвитку мови, і лише після цього слід робити висновки, пов’язані з балтійськими або індоєвропейськими мовами загалом.

Однак назва книжки оманлива й неправильна. Мало б бути «Питання історичної граматики литовської мови» або, як сказали б кореспонденти, «Beiträge...» Насправді це дисертація на здобуття ступеня доктора філології. Він захистив її цієї весни, а в Радянському Союзі докторська дисертація має велике значення для оплати праці. Оманлива назва насправді звучить ефектніше, ніж «Питання», і, можливо, для кар’єри Й. Казлаускаса це було важливіше».

Я надіслав проф. А. Салісу копію досить безграмотного листа від 10 березня 1970 року. Цей лист тодішньому віцеректору Пенсильванського державного університету, професорові Полу Алтгаузу, надіслав Л. Бажанов. У ньому йшлося: «У зв’язку з академічним навантаженням (академической загруженностью) професор Вільнюського державного університету Йонас Козлаускас (sic!) найближчим часом не зможе приїхати до Пенсильванського державного університету, щоб читати лекції з литовської мови. З повагою, Л. Бажанов, начальник Управління зовнішніх зв’язків Міністерства вищої та спеціальної середньої освіти Литовської РСР».

Отримавши копію цього листа, професор А. Саліс у листі від 30 березня 1970 року писав: «Висновок: ректору Кубілюсу не вдалося пробити московську “сталеву” завісу. І, звісно, лобом стіну не проб’єш. Добре хоча б те, що Москва нарешті відповіла. Цей вислів «в ближайшем (!) будущем» ніби давав змогу припустити, що пізніше, можливо, щось і вийде. Або ж це просто спосіб утішити Вас, який зазнав розчарування».

У листі від 10 квітня 1970 року А. Саліс писав: «Не сушіть собі голови через лист Бажанова. Можете взяти його й відвезти показати Казлаускасу (сам оригінал!). Можете й тепер дуже шкодувати, що Бажанов повідомив Вам, ніби Казлаускас у Вільнюсі так «перек ра утас» роботою. Порадьте йому берегти здоров’я та не перепрацьовувати, адже хороших мовознавців так мало».

Проф. А. Саліс допоміг мені підготуватися до першого візиту до Литви у 1968 році, а згодом, у листі від 1 червня 1970 року, просив мене взяти кілька заборонених книжок для проф. К. Корсака. Тоді я був новачком, який не мав справи з радянською митницею, і дуже хвилювався, але, оскільки був учнем проф. А. Саліса, відчував обов’язок це зробити. Тож я поклав ці книжки у валізу під якісь англійські книжки. Коли літак приземлився в аеропорту Шереметьєво, мене охопила справжня паніка, коли митник, перевіряючи мою валізу, взяв литовські книжки й почав їх розглядати. Мені здається, він думав, що ці книжки англійські, бо в них був латинський шрифт. Потім він подивився мені просто в очі й запитав: «Есть у вас книги на русском языке?» Я міг чесно відповісти: «У меня нет никаких книг на русском языке». Згодом я цілком звик перевозити заборонені литовські книжки до Радянського Союзу, і мені здавалося, що я принаймні трохи продовжував традиції давніх литовських книгонош. Проф. А. Саліс також дав мені передати синові свого родича іграшкову модель американського військового літака (Sabre Jet airplane). Я й через неї хвилювався, бо думав, що навіть вигляд такої іграшки може стривожити радянських митників. Нарешті я наважився на компромі-

48

… усміхнувшись, знімаючи емблему ВМС США, яка свідчила, що іграшка справді була моделлю військового літака.

Пізніше я без перешкод проніс крізь радянську митницю кілька томів зібрання творів самого проф. А. Саліса. Навіть доньку Роксану я залучив до цієї благородної справи. У 1986 році ні вона, ні радянський митник, перевіряючи її багаж, не збагнули, де було видано III том «Творів» А. Саліса, хоча навіть на обкладинці було чітко зазначено Roma. На щастя, ні Роксана, ні митник не були великими поліглотами, і після розмови ламаною англійською їй дозволили взяти книжку й нарешті доставити її до Вільнюса.

У згаданому листі від 1 червня 1970 року проф. А. Саліс також писав: «Мені навіть незручно обтяжувати Вас цією посилкою. Але, можливо, колись, знову відвідавши Литву (приблизно через пару років), я зможу щось Вам привезти».

Проф. А. Саліс згадував, що отримав, хоч і з чималим запізненням, запрошення на конференцію балтистів, яка мала відбутися у Вільнюсі 1970 року. Він підозрював, що секретарка відділу десь його загубила. Він писав, що проф. Й. Казлаускас запрошує його на ту саму конференцію. Мене просили дуже подякувати йому. Однак кишеня проф. А. Саліса не дозволяла йому щороку літати до Литви. Він писав, що доведеться почекати й заощадити на поїздку пізніше. Незабаром він мав написати мені про всі справи. Крім того, просив мене передати їм (родині Казлаускасів) найкращі побажання: вони обоє такі милі, прості й щирі. Якщо мені вдасться якимось чином запросити їх до Америки, — писав він, — скажіть їм, що у нас вони будуть бажаними гостями. Далі він писав, що К. Корсак керує своїм Інститутом «твердою рукою». «Якщо Вам щось буде потрібно, звертайтеся безпосередньо до нього».

Po prof. J. Kazlausko mirties aš gavau laišką (1970. XII. 28), kuriame prof. A. Salys rašė: ”Kazlausko laidotuvių kalbėtojų sąrašas ypatingas[...] Nebuvo rektoriaus Kubiliaus nei Korsako, taip pat nė vieno ruso, kur dirba lituanistikos srityje (o jų juk yra keletas) [..] Juk ir apskritai Kazlausko mirtis norėta negirdomis praleisti. Tik, matyti, kaip gandai ėmė plisti, nebegalėjo tylėti, ir ”Tiesa” XII. 4. paskelbė tą sufabrikuotą mirties versiją. Taigi, tylėjo ištisus du mėnesius”.

Я надіслав проф. А. Салісу некролог, який написав для журналу «General Linguistics». У відповідь він писав: «Не думаю, що Ваша некрологічна стаття є задовільною. Складається враження, що Ви вірите версії смерті, опублікованій у “Тєсос”. Це було б водою на млин радянської влади. Вони сказали б, що американці приймають офіційну версію смерті за чисту монету, а наклепи й вигадки поширюють лише “буржуазні націоналісти”».

У пізнішому листі від 11 березня 1972 року він дякував мені за словник «Lithuanian-English Glossary of Linguistic Terminology» (Dept. of Slavic Languages, The Pennsylvania State University, 1971), який ми підготували разом із проф. А. Клімасом. Проф. А. Саліс знайшов у ньому чимало помилок, зокрема й у тлумаченні слова priedzukis (‘person living close to the Dzukish dialect area’). Він пояснив, що йдеться не про людину, яка живе поблизу дзуків, а про місцевість, розташовану поруч із ними.

Мені довелося відвідати проф. А. Саліса, мабуть, за тиждень до його смерті, у лікарні Пенсильванського університету. Тоді я приніс із собою цілий пакунок листів, які нещодавно отримав від різних литовських мовознавців — А. Сабаляускаса, З. Зінкявічюса, В. Мажюліса, Й. Пальоніса, С. Каралюнаса та багатьох інших. Він читав

49

усі ці листи із зацікавленням, але я бачив, що він втомлюється й хоче відпочити, тож не затримався надовго. Хоча втрата батьківщини була для нього тяжкою, він ніколи не скаржився. Тоді в мене склалося враження, що він відчуває наближення смерті, але був задоволений своїм життям. Як учитель, учений, автор і діяч литовської культури, він устиг зробити так багато.

З англійської переклав

A. Sabaliauskas

50