ЛЕКСИКОГРАФІЧНІ ПРАЦІ ПІЛІПО РУЙГІСА ТА КРИСТЙОНАСА ГОТЛІБА МІЛЬКУСА

(Напередодні 250-річчя та 200-річчя виходу словників Піл. Руйгіса і К. Г. Мількуса)

У XVIII ст. більшість діячів культури Малої Литви дбали про очищення, збагачення та унормування литовської мови. З цією метою писали граматики й словники, з яких лише деякі (Ф. Гаакка, Піл. Руйгіса та К. Г. Мількуса) були надруковані, а рукописи кількох десятків інших не всі збереглися до наших днів. Ці словники й граматики мали допомогти німецьким урядовцям, купцям і священникам, яких відряджали до Малої Литви, опанувати литовську мову, а перекладачам релігійної літератури — знайти відповідні литовські слова. Цій самій меті слугували двомовні словники Піл. Руйгіса та К. Г. Мількуса. У цій статті розглянуто, як удосконалювалася лексикографічна техніка цих словників, як їхні автори унормовували мову та збагачували литовську лексикографію.

Минуло кілька десятиліть після виходу словника Ф. Гаакка¹ 1730 року, коли 1747 року в Кенігсберзі лютеранський священник із Вальтеркемена Піліпас Руйгіс надрукував другий двомовний словник Малої Литви — «Словник литовської та німецької і німецької та литовської мов»². Цей словник удвічі більший і значно досконаліший за словник Ф. Гаакка. У заголовку зазначено, що до словника внесено слова й вислови, уживані у Святому Письмі та суспільному житті. У передмові, написаній 11 травня 1744 року, конкретніше вказано, коли розпочалася його підготовка, та названо джерела. Тут Піл. Руйгіс стверджує, що почав укладати словник 1733 року (на думку П. Йоніка — 1709 року)³. Він хотів допомогти нелитовським лютеранським священникам добре вивчити литовську мову. Піл. Руйгіс стверджує, що німецьку частину свого словника взяв зі словника Х. Е. Вайсмана (Lexicon bipartitum latino-germanicum et germanico-latinum), а для литовської частини добирав слова з живої народної мови та словників К. Сирвіда і Ф. Гаакка; використав також рукописні матеріали Е. Діцеліуса (Дізеліус), свого попередника у Вальтеркемені⁴. У передмові він згадав рукописні словники Теофілія Шульца та Якуба Перкунаса. Піл. Руйгісу допомагали кілька лютеранських священників, які краще знали литовську. Словник Піл. Руйгіса має 615 сторінок. У першій, литовсько-німецькій частині словника, яку автор називає аналітичною, — 192 сторінки; до неї внесено 7680 слів і словосполучень. Друга, німецько-литовська, частина значно більша — 423 сторінки. У ній приблизно 24 000 литовських слів і словосполучень. Слова подано не у звичному алфавітному порядку, а гніздами (похідні наведено при основних словах), наприклад: Bittė (Bittinis, Bičžus, Bičžullis, Bit=Kopis); Perkų (Nūperku, Atperku Atpirkimm as, Pirkikklas, Perkaklis); Wårnas (Wårnas krankia, Wårna, Warnėnas, Warnukštis). У словнику подано називний відмінок іменників та прикінцеву частину основи родового відмінка із закінченням

Vocabylarivm Lithvanico-Germanicvm et Germanico-Lithvanicvm... von F r i e d e r i c h W i l h e l m H a a c k..., Halle, 1730.

Littauisch-Deutsches und Deutsch-Littauisches Lexicon.. von P h i l i p p R u h i g..., Königsberg..., 1747.

J o n i k a s P. Lietuvių kalba ir tauta amžių būvyje, Čikaga, 1987, 140.

З і н к я в і ч ю с Z. Lietuvių kalba XVIII—XIX a., Вільнюс, 1988, 259.

221

або лише одне закінчення, наприклад: Aitwaras, aro; Keddē, ēs; Kancía, cíos; Kòja, ôs; Rogês, giù; Waidas, do. Певними скороченнями позначено рід іменників, наприклад: Buddelis, io, m; Kélmas, mo, m; Kiaulė, ēs, f. У реєстровій формі дієслова подано форму першої особи однини теперішнього часу, далі вказано форми першої особи минулого одноразового й майбутнього часів, а наприкінці пишеться інфінітив, наприклад: Abbejóju, Abbejójau, Abbejójų, Abbejóti; Galándu, ándau, ãu, g̃ti; Gabenu, enau, ę̃u, ę́nti; Kapóju, ójau, ó̃ju, óti; Guwėnu, enau, ę̃u, ę́nti; Rabaū, biáu, bysu, byti. Прикметники подано повною формою чоловічого роду, а для жіночого й середнього родів (середній рід зазначено не скрізь) — прикінцевою частиною основи із закінченням, наприклад: Gražus, ži, žiu; Kiáuras, rá; Ruddas, dá; Tam[ús, [i, [ù.

Правопис у словнику Піл. Руйгіса досить послідовний. Як і більшість авторів Східної Пруссії того часу, він спирався на абетку, укладену Д. Клейном⁵. Наслідуючи Д. Клейна, Піл. Руйгіс позначає носові голосні поперечною рискою, наприклад: Apbaudau Mietą R65, Szwėsey žibbąs R198, але робить це непослідовно. Іноді носові голосні він позначає звичайним способом — ą, ę, наприклад: Szę Dieną R203, Ne tikray mokas Darbą R211, Drą[s]us R220. Так званий носовий прийменник į він пише з косою рискою ǀ, наприклад: Užėimi ǀ Namus R114, ǀ Widų R200, а іноді так само пише й не прийменник į, наприклад: Sápnas piktas ǀwyksta R116, ǀlanda R208, Kaip ǀmanai R263. Вузьке ė зазвичай пишеться як ē і зберігається всередині та в кінці слова, наприклад: Dilgelē R84, Gegužē, Garbē, Jaunyštē. Однак іноді ė позначається буквосполученням ie: Kiekštas, Mieła, а навпаки, ie позначається літерою ē: Mēgas, Rēbuttys, Wēwer[ys. Дифтонг uo позначається літерою ū, наприклад: ūdas, ūdega, ūga, ū[is, ū[bwis. Так відображено змішування дифтонгів ie, uo та голосних ė, o у говорах Прусської Литви. Часто замість змішаних дифтонгів en, in пишеться ę, į, наприклад: Graudenu, enau, ę[ju, ę́nti; Grūždenu, enau, ę[ju, ęti; Ilginu, inau, į[ju, įnti; Jòdinu, inau, į[ju, įti. Для правопису приголосних того часу характерне подвоєння приголосних. Особливо поширене воно було в Малій Литві, де відчувався сильний вплив німецького правопису. Подвоєнням хотіли показати короткість голосного перед подвоєним приголосним⁶. Піл. Руйгіс подвоює приголосні після коротких a, e, i, u, наприклад: Pellēda, Kallu, Luppū, Diddelįs, Drugys, Ėkkėčios, Middus, Miggis, Pentinnas. Твердий приголосний č він пише дволітерним знаком cž, наприклад: Cžūpryna, Cžóžu, а м’який č — знаком ć, наприклад: Paparčiei, čūu; Bagočius, čiaus; Bučioju. Для позначення приголосного š він уживав готичний дволітерний знак [ß на початку слова, наприклад: Sžaltis, Sžápas, Sžárka, Sžaure, Sžermukšnis, Sžernas, Sžėtonas, Sžirmas, Sžwarūs, а всередині слова — ß, наприклад: Sžefelis, Sžefį, Sžefskas, Sžykštūs, Taßla, Tróßkulys, Wißta. Закінчення називного відмінка множини іменників пишеться як ei, наприклад: Broláwaikei, Cžobrélei, Gimdytojei, Gywplaukei, Karčžei. Іноді в називному відмінку однини іменників а-основи випадає голосний a, наприклад: Wūnags. Трапляється, що те саме слово подано з різними прикінцевими частинами основи, наприклад: Pagónas, -óno ir Pagonis, -iês R196. У словнику Піл. Руйгіса частину слів акцентовано за граматикою Д. Клейна

⁵ Plg. Palionis J. Lietuvių literatūrinės kalbos istorija, Vilnius, 1979, 19.

⁶ Пор. там само, 24.

222

зазначені правила. Наголошування слів, наведених у цьому словнику, наприклад: Brólis, Dáiktas, Galwà, Kálwis, Žándas, Žinnóti, Žinójojau тощо, нічим не відрізняється від сучасного. Недоліком є те, що в словнику Піл. Ругіса в багатьох місцях знаки наголосу позначають не лише наголос, а й довготу голосних і дифтонгів.⁷

У словнику Піл. Ругіса більше слів розмовної мови, ніж у Ф. Гаака. Правопис деяких із них ілюструється короткими словосполученнями, а іноді прислів’ями та приказками⁸, наприклад: prie Kapóju (Sufikapója Gaidys Ju kittu), prie Kélmas (Trys Kélmai Bíčiu), prie Kífféłaus (Devints Wandù nu Kífféłaus), prie Kráuju (Lizda kráuju Paukščéje), prie Kérbas (Kérbas Jáutis, kėrba Kárwe). Біля багатьох слів наведено лексичні паралелі, серед яких чимало синонімів (хоча не завжди вони є синонімами), наприклад: Warpas — Žwánas R179, Menkas — Ledakas — Práftas — Blogas R310, Kibkos dréba — urtpa R312, Gérklė — Gurklys R312, Perfulas — Sopéjimas — Perbėjimas R313, Kibkà — Kója — Blauždkaulis — Rétas — Kulbé — Blaužda R305, Nufiminu — Nuljūtu R375.

У словнику Піл. Ругіса серед запозичень переважають слов’янізми, наприклад: Aduna, Altorus, Afaba, Bacžka, Bagótas, Bagóčius, Béjas, Cžédiju, Cžéltis, Cžyltas, Dabóju, Dawádas, Dėka, Griežnas, Klápatà, Kodylas, Kóžnas, Kulnerus тощо. У словнику чимало й германізмів, наприклад: Dékis «покривало», Dimžakas «кишеня», Dillės «кріп», Girmolė «морква» тощо.

Після того як наклад словника Піл. Ругіса закінчився, 1800 року Крістійонас Готлібас Мілкус видав «Литовсько-німецький і німецько-литовський словник»⁹. У заголовку словника автор пише, що уклав його на основі словника Піл. Ругіса.

У передмові К. Г. Мілкус зазначає, що його найбільшим клопотом було укласти ґрунтовний словник, використовуючи словник Піл. Ругіса та інші словники й доповнюючи їх власними мовними знаннями. Найімовірніше, більшу частину нової лексики К. Г. Мілкус узяв із рукописного «Німецько-литовського і литовсько-німецького словника» Я. Бродовського (Lexicon Germanico-Lithvanicvm et Lithvanico-Germanicvm)¹⁰, наприклад: Kója (Pakója; Kóju Mažgójimas) R — Koja (Eik Ju Kojomis; Kojas ir Rankas atfįgeręs; Bėda Kojas taįjo; Bepig po kitto Stalù Kojas pakifus Jėdėt; Kojomis negal); Pakoja; Bekojis, (Eik tu Bekojį); Palvczkojis; Trikojis MŽ — Kója (Eik Ju Kójo­mis; Kojas ir Rankas atfįgeręs; Bėda Kójas taįjo; Bekójis; negallys Kojomis; Trikojis) B513, 514.

Можливо, К. Г. Мілкус мав під рукою «Словник трьох мов» К. Сирвіда (Dict ionarium trium linguarum). Новотвори К. Сирвіда, наприклад:trintu vai. knygininkas трапляються і в словнику К. Г. Мілкуса.

Незважаючи на те, що К. Г. Мілкус повністю переписав словник Піл. Ругіса, ці два словники мають і відмінності. Передусім вони різняться обсягом. Словник К. Мілкуса має 928 сторінок, у ньому наведено близько 41 000 слів. Отже, він на 315

7 V i t k a u s k a s V. Чи складне литовське наголошування, Вільнюс, 1988, 24.

8 B a l a š a i t i s A. Слова і словники, Вільнюс, 1984, 64.

9 Littauisch-deutsches und Deutsch-littauisches Wörter-Buch... von Christian Gottlieb Mielcke, Königsberg, 1800.

10 Z i n k e v i č i u s Z. Там само, 265—266.

223

більший за обсягом на сторінок від словника Піл. Ругіса такого самого формату, і в ньому приблизно на 9320 слів більше, якщо не рахувати різних словосполучень та фразеології. Лексичних доповнень особливо багато в першій частині словника. Німецько-литовська частина словника не зазнала значних змін: порівняно з відповідною частиною словника Піл. Ругіса її лише доповнено рідкіснішими висловами. Про це пише К. Г. Мілкус у передмові до свого словника. Там він також указує призначення словника: знання литовської мови, за його словами, потрібне вчителям, священнослужителям, суддям і купцям. Її слід вивчати за граматиками та словниками¹¹, адже селяни не можуть надати жодних відомостей про свою мову. Отже, К. Г. Мілкус призначив свій словник для практичних потреб, що й визначило характер його лексики.

Лексику в обох словниках упорядковано однаково: перша частина — литовсько-німецька, друга — німецько-литовська. Слова як Піл. Ругіса, так і К. Г. Мілкуса згруповано за гніздами. Різниця полягає в тому, що К. Г. Мілкус розширив гнізда деяких слів, наприклад: Būras R — Būras (Būrus Jodinu, Burką, Burijskas, Burijskay) MŽ; Dagys (Dagillis) R — Dagys (Dagau, Idagau, Dagillis, Dagillėlis, Dagillėlei) MŽ; Dailūs R — Dailus (Dailey, Dailinu, Dailáuju, Sudailáuju, Dailydą, Dailydžia, Dailydyjtė, Dailummas) MŽ; Gabenų (Atgabenu, Nugabenu) R — Gabėnų (Gabaną, Atgabėnu, Nugabėnu, Nuſigabėnu, Atſigabėnu, Uſſigabėnu, Iẛgabėnu, Pargabėnu, Prigabėnu, Priſigabėnu) MŽ. Словникова стаття К. Г. Мілкуса складніша за статтю Піл. Ругіса: у ній знаходимо більше лексикографічних елементів — пояснень, прислів’їв, фразеологізмів, наприклад: Galwijas (Galwijas pėnims) R — Galwijas (Oẛka ne Galwijas, Merga ne Ṡzeimyna; Galwijai pėnami) MŽ; Ṡzáudas (Ṡzaudai) R — Ṡzaudas (Ṡzaudai; Iẛ Ṡzaudū iẛėjęs, o Ṡzėno ne pawyęs; Ṡzaudai iẛtiẛini; Trakni, Swėto Lobis Ṡzaudū Kulis) MŽ; Ṡzū (Ṡzunnės; Ṡzunnytis; Ṡzunnyčiai; Ṡzun=Gálwis; Ṡzuns=ūdega) R — Ṡzū (Iẛ Ṡzun’s prapūle; Ṡzun’s Balſas ne eit ÷ Dangu; Kad tawo Ṡzunė Swėtimi pjája, tai gyk, bet kad tawo Ṡzunnys pjáuja’, neẛikiẛk; Strampas wiẛados gul pas Ṡzunnė; Ar tur Ṡzū Gėdós; Ṡzunnytis; Ṡzunnyczei; Ṡzunniẛkas; Ṡzunniẛkay; Ṡzungalwis; Ṡzuns Ūdega; Ṡzunsūdėgius; Ṡzunlaibkei; Ṡzunmetės; Ṡzunremunės; Ṡzunẛudai; Kur daug Ṡzunnū, cze ir daug Ṡzúnẛudū) MŽ.

Структура словника К. Г. Мілкуса загалом така сама, як і словника Піл. Ругіса. Автори однаково подають іменники та прикметники. Відмінність від Піл. Ругіса полягає лише в розташуванні дієслів. К. Г. Мілкус спочатку перелічує всі форми дієслова і лише потім подає німецький відповідник, наприклад: Gimdau, džia u, įẛu, iti ich gebäre; Láukiu, kiau, áukẛu, áukti, ich warte. Піл. Ругіс після заголовної форми першої особи зазначає німецький відповідник слова.

Є й орфографічні відмінності. Піл. Ругіс дотримувався абетки Д. Клейна, хоча дещо змінював її, а К. Г. Мілкус відступив від неї більше. У словнику К. Г. Мілкуса вже немає носових голосних із поперечною рискою. В інших випадках у написанні носових літер він не відрізняється від Піл. Ругіса; так само пише носове ū у родовому відмінку множини, наприклад: Ar

¹¹ Литовсько-німецький і німецько-литовський словник..., автор Крістіан Готліб Мілке, 2–4.

224

ne turri [mulkū? MŽ; Waikū Waikai MŽ311, Tēwū Tēwai MŽ. Носовую į пишет с наклонной чертой -, например: - widduwi- MŽ152, Surabau- Knugas MŽ152. К. Г. Мілкус у всіх випадках передає звук ч двознаковою літерою cz, наприклад: Aukbėgjāusas, Buczioju, Czaudullys, Czọžinyczia, Drumsczìu, Marti, czios.

К. Г. Мілкус розставляє наголоси в словах значно рідше, ніж Піл. Ругіс. Загалом наголошування в обох авторів нічим не відрізняється, хоча іноді те саме слово має різний знак наголосу (або діакритичний знак), наприклад: Gabenų R. — Gabėnų MŽ. Обидва вживають ті самі знаки наголосу, не мають послідовної системи й часто позначають ними довготу голосних і дифтонгів¹².

Словник К. Г. Мілкуса, як і словник Піл. Ругіса, написаний західноавкштайтським діалектом Малої Литви. Це створило сприятливі умови для діячів національного відродження — представників того самого діалекту — скористатися писемною літературною мовою, сформованою в Малій Литві.

Словник К. Г. Мілкуса свого часу був популярним не лише в Малій, а й у Великій Литві. На нього спирався видатний литовський мовознавець і дослідник XIX століття Д. Пошка.¹³ Словником К. Г. Мілкуса користувалися й пізніші лексикографи Малої Литви; особливо важливі для мовознавства та практики словники уклали Г. Ф. Нессельман і Фр. Куршайтіс.

Сьогодні праці К. Г. Мілкуса та Піл. Ругіса цікаві й важливі для історії литовської лексикографії як одна зі значущих спроб укласти двомовні словники, покликані сприяти утвердженню литовської мови в суспільному, науковому та культурному житті, унормуванню лексики літературної литовської мови, а також закласти основи вивчення та вживання литовської мови. Мовознавчі праці діячів культури Малої Литви допомагають висвітлити розвиток літературної мови, шляхи й способи збагачення та вдосконалення мовних засобів.

Algis Rubinas

12 Віткаускас В. Там само, 24.

13 Vanagas V. Dionizas Poška, Vilnius, 1994, 146.

225