LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXVI (1996)

LIETUVIŲ KALBA: TYRĖJAI IR TYRIMAI

З архівів From Archives Aus Archiven

Jurgis GERULIS

Лейпциг

ЩОДО ОЦІНКИ ПРУССЬКОГО ЕНХІРИДІОНА*

Зрозуміло й очевидно, що мову прусського Енхіридіона оцінюють доволі по-різному. Адже неможливо точно, математично довести, наскільки погана мова цього тексту передає розмовну мову того часу, або наскільки її невпорядкований вигляд пояснюється нездатністю Абеля Вілліса.

Лескієнас, Брюкнер, Бернекер, Ендзелін та інші суворо засуджували Вілліса. Беззенбергер, Траутманн і, можливо, ван Вейк дотримуються стриманішої позиції, але по суті обидві думки не такі вже й різні, як здається спочатку, коли читаєш праці. Згадані вчені, мабуть, підписалися б під тим, що Беззенбергер каже в KZ** 41,67: ”Щоб... мене не зрозуміли неправильно, хочу остаточно пояснити: я також вважаю, що його прусська мова жахлива, а переклад часто дуже недбалий. Для мене важливо правильно сформулювати закид йому та його мові.”

Як уже сказано, немає згоди лише щодо міри осуду.

Іншої думки дотримується Едуард Германн. У своїй статті KZ 47, 147 і далі він заявляє, що Абель Вілліс — добрий знавець прусської мови, який виконав свою роботу сумлінно й упорядковано. Іншими словами, це, мабуть, означає, що Вілліс виконав своє завдання так само добре чи погано, як його сучасники Мажвідас або Вілентас; насправді навіть краще, бо, як на мене, переклади Мажвідаса місцями щонайменше погані й без оригіналу просто незрозумілі. Адже як можна довести, що єдиний вислів або єдина форма, яку Германн вважає правильною, тобто нібито повсюдно вживана близько 1560 року в околицях Пабетенів (Pobethen), є помилковою? Це легко можна зробити, наприклад, на підставі живої мови, використавши латиський катехізис 1586 року. Навіть якби та місцевість була мені відома, я все одно вважав би недоцільним підраховувати й більш чи менш переконливо обґрунтовувати, що, на мою думку, в Енхіридіоні є непрусським, тобто виникло з вини Вілліса. Тут я обмежуся кількома суттєвими або суто історичними заувагами, зібраними з джерел, які частково не так легко зрозуміти. Самого перекладу торкнуся лише побіжно.

* Перекладено з: Georg Gerullis, Zur Beurteilung des altpreussischen Enchiridions. — Streitberg-Festgabe, Leipzig: Markert u. Petters Verlag, 1924, 96—104.

Упорядники цього тому LKK щиро дякують професорові Ікуо Мураті (Токіо), який подарував згадану книжку.

^** KZ = Журнал порівняльного мовознавства в галузі індоєвропейських мов. Заснований А. Куном. Берлін, 1952 і далі. — Ред.

199

Розглядаючи переваги чи недоліки Enchiridion’а, зрештою важливо поставити два запитання: 1. чи добре Вілліс знав пруську мову?; 2. якщо знав, то чи є змішана мова тексту точним відображенням пруської мови 1560 року, чи це наслідок неспроможності Віллі як перекладача?

Як відомо, Абель Вілліс був пастором у Пабетені в Самланді (Samland), неподалік від «Судоуїшера Вінкеля» (Sudauischer Winkel). Уперше його згадано там 1554 року, але, ймовірно, він працював у цьому місці й раніше, адже його попередник Михаель Вілліс залишив Пабетен 1540 року: D. H. Arnoldt, Kurzgefaßte Nachrichten von allen seit der Reformation... in Ostpreußen gestandenen Predigern, 1777, p.29 (Samland). Та обставина, що обидва мали те саме прізвище, а крім того, що 1527 року якомусь Маттіасу Віллісу було надано млин у Пабетені на кулмському праві (Altpreuß. Monatschrift 11, 536), дає підстави припускати, що Абель Вілліс походив із місцевої німецької родини і, оскільки йому доручили переклад Enchiridion’а, мабуть, було відомо, що він знав розмовну пруську. Невдовзі я наведу документи, які це підтверджують.

Але наскільки добре Абель Вілліс знав пруську мову? Тут часто згадують лист Абеля Вілліса до Функа, у якому він скаржиться, що в нього відібрали перекладача (Neue Preuß. Prov.-Blätter, andere Folge VII, 396 т.); кожен, хто судить об’єктивно, дійшов би тієї самої думки, що й Лескін: Die Declination im Slav.-Lit.u.Germ., p. 60., примітка: «Цей текст, мабуть, не потребує жодних коментарів: пастор зовсім не знав пруської мови або знав її дуже погано». Адже той, хто щонеділі користується послугами перекладача (у будні ця людина мала працювати на власній землі або на землі свого поміщика), звісно, сам не спроможний виголошувати проповіді пруською тощо. Однак мені незрозуміло, чому Германн, а також Беззенбергер і Траутманн не обурюються через наявність перекладача! Адже в цьому випадку лист не має жодної ваги порівняно з тим, чого не помітили обидві сторони. Із праці згаданого Арнольдта, op. cit., p. 30, з’ясовується, що через великі розміри парафія Пабетен певний час мала, крім пастора, ще одного «диякона» (помічника священнослужителя), а під заголовком «Diaconi» Арнольдт зазначає: «Спочатку вони мали перекладача». Ми достеменно знаємо, що Пауль Зундер, диякон Абеля Вілліса, коли 1558 року прибув до Санкт-Лоренца на пастирське служіння, виконував свої обов’язки в синагозі за допомогою перекладача (Arnoldt op. cit., p. 27, 28), а з актів візитації 1569 року (Ostpreuß. Foliant 1277, Державний архів у Кенігсберзі) видно, що на той час у Пабетені не було жодного перекладача (p. 68)¹. Лише в тому разі

¹ K.N. Згодом у Ostpreuß. Foliant 1271, p. 187^r, під 1543 (чи 1541?) роком я знайшов таку примітку: «P o b e t h e n. Inter Parochum et Molitorem Meister Mats Bübisch oder Will (qui domini Michaelis frater est) discordia Viguit aliquamdiu... Vult enim Molitor domini Michaelis filium habere parochum Pobethensis Ecclesiae. Accusabat parochum Quod... Item das Er Nicht durch Einen Tolcken prediget». /«Пабетен. Пастор і мельник Матас Бюбіш або Вілль (він брат пана Михаеля) досить довго не ладнали... Адже мельник хоче, щоб син пана Михаеля був пастором церкви в Пабетені. Він звинувачував пастора, що... Також той проповідує не через перекладача». / Невже Абель Вілліс проповідував поганою пруською? Утім, вважалося за честь обходитися без перекладача. Це чітко підкреслює єпископ, op. cit., p. 189^v, описуючи візитацію в Гайлігенкройці («Судоуїшер Вінкель»): «S. Crux. Parochus est diligens in Officio. Exacte Nouit Prutenice. Nec eget Interprete Oder eines Tolcken». /«S. C r u x. Пастор сумлінно виконує свої обов’язки. Добре знає пруську. Не потребує перекладача». / Крім того, оскільки цей священник під час візитації 1543 (чи 1541?) року привернув увагу візитатора знанням пруської мови, його залучили до перекладу пруського катехізису 1545 року. Це, ймовірно, був Каспар Зундер, який, за словами Арнольдта, op. cit., p. 6, був першим священнослужителем у Гайлігенкройці, відомим на ім’я. Він помер

200

його могли б узяти на роботу перекладачем, якби наступник Абеля Вілліса не знав пруської (p.43². Те, що йому допомагав колишній перекладач, «який, мабуть, краще за інших знав цю мову», і «виправляв переклад», з огляду на складність тексту не дає підстав робити жодних висновків про недостатнє знання мови. Так само закид Германа в KZ 47, 149 означає, що герцог Альбрехт мав же більше священнослужителів, які розмовляли пруською, і йому не треба було обирати когось, «хто не розрізняв навіть відмінків і чисел у пруській мові». Адже вибором перекладача опікувався придворний проповідник Функ, до нього Вілліс і звертається як до свого «хрещеного батька». Функ здобув найбільшу прихильність герцога, однак перебував у найбільшій ворожнечі з дворянством і майже всім духовенством. Лише небагато священнослужителів були осіандристами й водночас прихильниками партії Функа. У Самланді їх було лише троє, серед них і Абель Вілліс (Ch. Hartknoch, Preuß. Kirchen-Historia 1686, p. 366). У своєму Enchiridion’і Вілліс використав також аґенду 1558 року, яку багато хто відкинув як осіандристську³. Коли вороги скинули Функа і навіть стратили його 1566 року, Вілліса кинули до в’язниці (Arnoldt op. cit., p. 29). За фанатичної ненависті, що того року розділила осіандристів і неосіандристів, Функ не міг доручити завдання одному зі своїх ворогів, а не однодумцеві, цілком незалежно від того, що інший, можливо, відмовився б узяти за основу аґенду 1558 року, яку Функ і герцог Альбрехт намагалися запровадити. Про ці огидні релігійні чвари див. C. A. Hase, Herzog Albrecht von Preußen und sein Hofprediger, p. 205 і далі.

Лише спираючись на прямі докази, ми маємо спробувати відповісти на запитання, чи добре, чи лише погано Вілліс знав пруську мову, а наразі це неможливо. Поки що встановлено тільки те, що Вілліс сам проводив богослужіння пруською.

Отже, єдиним критерієм усе ж є мова. Звісно, вона надзвичайно заплутана. Відмінки, закінчення, числа змінюються майже як завгодно. Той, хто, як і я, виріс у двомовному краї, добре пригадає не одного німецького пастора, який щонеділі виголошує проповіді подібною до литовської «гончарською» мовою. Парафія мало що розуміє з цього белькотіння. (Нехай мені вибачать різке висловлювання, але, на жаль, іноді воно доречне). Чи краще пруси, які відвідували церкву, розуміли зміст? Моє мовне чуття, яке, звісно, цілком суб’єктивне, підказує мені, що вони могли зрозуміти ще менше, особливо з цього Enchiridion’а.

Безперечно, Германн також твердо переконаний у протилежному. На його думку, переклад, якщо не зважати на дрібниці, вдалий і для того часу справді пруський. Щоб це виглядало переконливо, він наводить різні твердження про пруську мову того часу; деякі з них уже висловлювали й інші, але не настільки категорично.

Перевірмо на підставі сучасних праць, наскільки він має рацію!

Поки що не лише Германн, а й усі ми кажемо, що близько 1560 року пруська мова була мовою, яка вмирала або майже вимерла. Це правильно лише щодо періоду

1575 р.

² Із перелічених у цьому томі церков Самланду 1569 року лише одній — у Юдіттені поблизу Кенігсберга — не був потрібен перекладач. У Рудаві (Rudau), Пабетені, Санкт-Лоренці, якщо пастор не знав пруської, мав бути такий перекладач; отже, тогочасні пастори знали пруську. У Варгені (Wargen), Шакені (Schaken), Постніккені (Postnicken) і Каймені (Caymen) перекладачам платили заробітну плату.

³ У A fsl Ph XXXIX, 66 я згадую «аґенду, натхненну Осіандером», проте не зауважую, що Осіандер помер ще 1552 року.

201

щодо, але не зовсім так, як ми це собі уявляємо. Насправді не може бути сумніву, що близько 1700 р. прусська мова, загалом кажучи, вже померла (пор. Trautmann, Altpreuß. Sprachdenkmäler, т. VII). Однак і після 1700 р. вона могла ще кілька десятиліть зберігатися як домашня мова в якомусь віддаленому місці — так само, як сьогодні в тій чи іншій куршській (латиській) родині на Куршській косі латиською говорять лише вдома, а в інших ситуаціях — литовською, або, mutatis mutandis, у деяких литовських селах колишньої Віленської губернії, що білорусизувалися. Сучасники часто не помічають таких мовних решток.

Прусська мова, мабуть, згасла дуже швидко, адже близько 1625 р. вона ще була порівняно поширеною, отже остаточно зникає через 75 років! Досі покладалися на слова з передмови до Давидового Псалтиря 1625 р., згідно з якими тоді прусською говорили лише подекуди вздовж узбережжя Самбії: «стародавньою прусською мовою, якою ще в Пруссії, у Фішгаузені, Жоках і на узбережжі Лабіави (Лабіау), а також біля Куршської затоки користуються деякі люди». Однак пан доктор Кролльманн із Кенігсберга⁴ знайшов у домашньому архіві князів Дона запис приблизно 1620 р., у якому прусський бургграф Крістоф Дона (народився 1583 р.) зазначає: у його дитинстві господині мусили знати три мови, щоб порозумітися зі слугами: німецьку, польську та прусську. Його дядько, бургграф Фабіан Дона, розповідав йому, що коли 1581 р. Мельхіор, барон фон Редерн (пор. Allgem. Deutsche Biographie 29, 23), відвідав Дона в Морунгені (Mohrungen), його здивувала прусська мова. Оскільки він дуже швидко опановував мови, згодом він написав кілька листів прусською матері молодого графа. Отже, 1581 р. навіть на заході ареалу прусської мови, у Помезанії (Pomesanien), прусська мова ще жила; і якщо в дитинстві графа, близько 1590 р., прусські слуги ще не були двомовними, то близько 1620 р. пруси, хоча й поряд із німецькою, усе ще вживали свою давню мову. Це підтверджує й Arnoldt, op. cit., с. 28, зазначаючи, що в Санкт-Лоренці, розташованому за найкоротшим шляхом за 7 км від Пабеттена, до 1602 р. проповіді належало виголошувати за допомогою перекладача. Отже, самбійські пруси загалом стали двомовними лише після 1600 р., коли їм уже не потрібен був перекладач під час богослужінь. Нас не повинні вводити в оману прізвища мешканців прусських сіл того часу (у реєстрах візитацій). Майже всі вони християнські й німецькі, тоді як книги господарств і земельних ділянок Самбії 1404 р. та пізніші акти написані переважно прусською. Це наслідок суворо запровадженого наказу самбійського єпископа Михаеля (1425 р.) (H. F. Jacobson, Geschichte der Quellen des Kirchenrechts I, 1, с. 127, у додатку): «ut pueros suos per corum plebanos baptisatos nec in fluminibus nec aliis rebaptisent aut alia nomina imponant quam eis in baptismo sunt imposita». /«щоб дітей своїх, охрещених їхніми парафіяльними священниками, не перехрещували ні в річках, ні деінде, і не давали їм інших імен, ніж ті, які їм дали під час хрещення»./

Утім, уже за часів Willio можна було говорити про вмираючу прусську мову так само обґрунтовано, як приблизно про сучасну литовську мову у Східній Пруссії, на південь від Німану. Але що Hermannas та інші мають на увазі, кажучи «вмираюча», не можна визнати, доки не буде наведено доказів.

Звісно, у цей період розвитку мови могло траплятися все те, що неупереджений читач зазвичай вважає найгрубішими помилками перекладача. Наприклад, «Тому ми мусимо боятися його гніву» в прусському перекладі Абеля Willio звучить так: «Stesse paggan turrimai mes noūmas biāwi per tennēison nertien (Trautmann op. cit.

⁴ Нехай тут ще раз буде висловлено подяку за люб’язне повідомлення.

202

29,11). Латиною це було б так... debemus nos timere per eorum iracundiam. Або «Господарям і господиням» Steinmans (мн. дав.) Buta Rikians (мн. знах.) the Buttas waispattin (одн. знах.). Особливо варіює займенник stas «який» у родовому відмінку однини жіночого роду. У перекладі Willio він може мати такі форми: steises, stesses, stēisei, steisei, steise, stessei, stesse, stēison, stēisan, steison.

Де таке буває в живій мові!? Та сама ситуація мала б повторитися й сьогодні в південній частині Прусської Литви, але там литовська мова вмирає зовсім інакше: після 1750 р. Донелайтіс пише свої гімни чудовою литовською мовою в Толмінкемісі, де близько 1850 р. литовської мови вже немає. Абель Willis перекладає у 1550–1561 рр., тобто також приблизно за 100 років до зникнення мови. На південь від Німану й досі можна знайти села, де дідусі й бабусі ще вільно говорять литовською, звісно, не змішуючи форм, як Willis, але вживаючи в словнику багато германізмів, навіть у повсякденних висловах. Їхні діти ще розуміють рідну мову, деякі також вільно нею говорять, але дуже неохоче. Онуки знають лише німецьку.

Hermannas стверджує, що близько 1560 р. прусська мова була змішаною. Крім німецької мови, на неї впливали також польська, литовська, латиська та судовська мови. Утім, у Самбії не було впливу польської⁵ та литовської мов; остання ніколи не проникала на захід за Дейму (Deime), за винятком кількох поселень політичних утікачів або полонених із Великого князівства Литовського. А курші (вже латишизовані?) жили близько 1550 р. у Самбії, особливо на узбережжі, але лише Vagi, Non diu Uno in loco Manentes /Кочівники, які недовго залишаються на одному місці/ (Bezzenberger, Kur. Nehrung, с. 264/104/). Так чи інакше, у прусській мові Willio я не можу знайти ані литовської, ані латиської мови, а полонізми є давніми. Залишаються лише судови. Майже 300 років вони жили неподалік від Пабеттена, їх можна було знайти навіть у парафії Пабеттена (пор. далі). Але послухаймо, що 1535 р. про них пише колишній ректор школи Святого Томи в Лейпцигу, а тоді пастор у Кенігсберзі⁶: Prutenis et populus et regio Sudawen vocatur,... habetque supra XXXII vicos... /Прусами називають і судовський народ, і край... і мають вони понад 32 села.../ (A. Aurifaber, Succini historia /Історія бурштину/, Königsberg 1551, у розділі 2 вказує лише 20) Sunt autem indigenae, quorum pauci admodum germanicam linguam novēre, sed suam quandam linguam habent barbaram, qua etiam reliquum fere Prutenorum vulgus utitur. Pertinaciter semper studuit haec gens maiorum suorum vestitum, ritus et cultus servare, nec iunxerunt cum finitimis Prutenis matrimonia... Haec, inquam, et alia id genus multa pertinaciter servaverunt illi, donec cum vicinis Prutenis tandem ab annis viginti, instantibus praefectis, coniugia contrahere coacti sunt. Hinc etiam factum est, ut ab antiquis ritibus suis paulatim recesserint: aegre tamen adhuc a prisca sua idololatria et avitis superstitionibus abstinent, neque ex animo vel papae prius paruerunt, ut nunc evangelio assentiuntur plerique eorum, sed veteres suorum cultus tacitis suffragiis probare non desinunt. /Є місцеві мешканці

⁵ Коли Praetorius у Acta Borussica II, 82 пише, що прусська мова в Самбії через «сілезьких і польських човнярів перетворилася на confusum Chaos», то Bezzenberger обґрунтовано застосовує це зауваження до портових зв’язків (Kur. Nehrung 266(106)). У самій Самбії «човнярам» не було місця.

⁶ У виданні Festschrift A. Bezzenberger, с. 44 і далі, я, на жаль, пропустив це зауваження через неуважність.

203

жителі, лише небагато з яких знали німецьку, але говорили якоюсь своєю варварською мовою, якою користуються майже й усі інші пруси. Це плем’я завжди наполегливо намагалося зберегти одяг своїх предків, релігійні звичаї та спосіб життя, не вступало в шлюби із сусідніми прусами… Стверджую, що це та багато чого іншого цей рід наполегливо зберігав, аж поки нарешті двадцять років тому його представників змусили одружуватися із сусідніми прусами за втручання префектів. Так сталося, що вони поступово відійшли від своїх давніх звичаїв, але й досі важко утримуються від старого язичництва та давніх забобонів. Багато хто з них раніше неохоче корився папі, а тепер не щиро підтримує Євангеліє, проте потай не перестає дотримуватися своїх давніх релігійних звичаїв». / (P. Tschackert, Urkundenbuch zur Reformationsgeschichte des Herzogthums Preussen II, 335 т.). Отже, за 10 років до друкування I і II прусських катехізисів лише небагато ятвягів знали німецьку. Загалом вони настільки відокремлені, що владі довелося силоміць одружувати їх навіть із прусами; про це написано в передмові до I і II катехізисів: Але ятвяги, хоч їхня мова дещо гірша, все ж розуміють цю прусську мову, якою надруковано катехізис, і, мабуть, також уживають і розуміють усі слова.

Ir C. Hennenbergeris (Erclerung der Preüssischen grössern Landtaffel 1595, p. 445) pasakoja mums, kai gintarininkas Joh. Fuchsas († 1567) Merteno Windtmüllerio (1564 m. buvo Knypavos (Kneiphof) miesto tarybos narys) garbei liepė pakviesti 10 sūduvaičių šokėjų, nei viena iš jų nemokėjo vokiškai.

З цих обох записів ми дізнаємося дві речі. По-перше, мова ятвягів не могла зіпсувати прусську мову. Вона сама була лише діалектом прусської мови. Чи стосується це й пана пастора в Heiligenkreutze, серед ятвягів (Ostpreuss. Fol. 1271, p. 189^v): ”Exacte Nouit P r u t e n i c e. Nec eget Interprete Oder eines Tolcken”. / ”Чудово знав п р у с ь к у. Перекладач не потрібен”. / Отже: принаймні мова ятвягів аж ніяк не могла бути германізована. Ці два свідчення суперечать цьому. Але Побетен межував із Судовією, і навіть у самій парафії Побетен жили ятвяги. Коли 1520 р., а потім іще раз 1531 р. шість чи вісім прусських сіл парафії Побетен улаштували язичницьке жертвоприношення⁷ (Lucas David, Preuß. Chronik ed. E. Hennig I, 117 тт.; C. Hennenberger op. cit., p. 353), один ятвяг зіграв роль жерця, за що протягом усього 1531 року мусив публічно каятися в церкві Побетен (Ostpreuß. Foliant B 186, fol. 284^v). Запрошений пастор із Лайгічен (Legitten) мав грізно вилаяти грішників. Проповідь, звичайно, належало виголосити прусською мовою.

За таких обставин, чи правдоподібно, що за 30 років мова тих самих людей настільки занепала, що Германн характеризує її як змішану?

Наскільки вона була германізована, а в словнику, мабуть, цього було зроблено чимало, на неї могла вплинути лише нижньонімецька мова. Але в Enchiridione переважає німецька мова Лютера! Загадка цього перекладу розгадується сама собою, якщо ми погодимося з тим, що кожен об’єктивний читач цього тексту передусім

⁷ Також у парафії Гірмау (Germau), тобто навіть у «кутку ятвягів», ще 1546 р. близько 40 прусів було покарано за участь у такому жертвоприношенні (Preuß. Chronik. des Joh. Freyberg fol. 113^r, рукопис міської бібліотеки Кенігсберга). 1571 р. подібний випадок стався в Тапіау (Tapiau) (Töppen, Neue Preuß. Prov. Bl. /1846/ II, 227).

204

відчуває: перекладач недостатньо добре знав прусську мову для такої роботи. Я охоче додам, що він міг вільно розмовляти нею приблизно так, як балтійський німець-поміщик розуміє латиську. Але цього недостатньо, щоб граматично правильно говорити або щось викладати письмово, особливо коли текст такий заплутаний. Тут навіть добрий перекладач не міг багато допомогти, бо не розумів змісту складних місць. Вілліс або його перекладач добре вловлював лише інтонацію. Пруси з Побетен, мабуть, вимовляли слова дуже чітко. Але як це узгодити з «зіпсованою» мовою?

Звичайно, для тих, хто має характеризувати переклад Вілліса як поганий, не все, що не збігається з литовською чи латиською мовами, є хибним і непросським. Крім того, прусська мова має надто багато виразних особливостей, яких немає в литовській і латиській мовах. Тим прикріше, що Enchiridion Вілліса залишається таким багатозначним; адже з поганої праці Вілліса навряд чи вдасться задовільно з’ясувати, що є суто прусською особливістю, яка відрізняється від литовської та латиської мов, а що слід приписати лише справжньому німецькому, тобто нижньонімецькому, впливу.

Переклала Hijolė Čepienė*

ЛИСТ ЮРГІСА ГЕРУЛІСА ДО ЙОНАСА ЯБЛОНСКІСА

У бібліотеці Інституту литовської літератури та фольклору (F 52—199) зберігається лист Ю. Геруліса до Ю. Яблонскіса від 29 листопада 1922 р. Лист цікавий поглядами Ю. Геруліса на питання літовської літературної мови та правопису, а також його власною мовою. Мову й пунктуацію опублікованого листа не виправлено (виправлено лише пару очевидних коректурних помилок).

А. Сабаляускас

29. XI. 22

Вельмишановний пане,

щиро дякую за надсилання «Граматики литовської мови». Чи не було б добре продавати в Німеччині й книги пана, а також кілька інших, як-от «Мову й старовину» Бюги тощо? «Швітуріс» і Комісія з видання могли б у Вінтера в Гайдельберзі влаштувати «комісіон» для таких книжок. Недостатньо писати добрі книжки, потрібна ще й пропаганда! Мабуть, робити це доведеться не заради честі авторів, а заради Литви. Люди мають дізнатися, що в Литві ведеться цілком серйозна праця, просто про неї не знали. Такі дилетанти, як той Басанович, ганьблять нас! (Знаю, що Б. працював для Литви завзятіше, ніж сотня інших, але світ читає його праці про фракійців і сміється з такого «литовського мовознавця».) Щодо правопису, я наполегливо наказав Бюзі, коли він гостював у мене вдома, видати разом із паном короткий посібник із правопису. Моя думка така: навіть недосконалий правописний посібник набагато кращий за такий, який, мабуть, без узгодження¹

* Цитати з латинської мови переклав Казіс Ейгмінас.

205