VIRGINIJA VASILIAUSKIENĖ

Інститут литовської мови

Напрями наукових досліджень: історичний синтаксис, синтаксична типологія, мова давніх писемних пам’яток, правопис.

ШРИФТИ ТА ПРАВОПИС У «PUNKTŲ SAKYMŲ» КОНСТАНТІНАСА СИРВІДАСА

Шрифти та правопис у книзі проповідей Константінаса Сирвідаса «Gospel Points»

АНОТАЦІЯ

У статті розглянуто шрифти та найважливіші особливості правопису в «Punktų sakymų» Константінаса Сирвідаса (SP). На правопис SP найбільше вплинули латинська та польська мови. Правопис і шрифти першої (1629) та другої (1644) частин «Punktų sakymų» часто відрізняються. Деякі шрифти й способи написання в обох частинах мають епізодичний характер. Різноманітність шрифтів із діакритичними знаками, уживаних у SP, більша, ніж у постилі Мікалоюса Дауки та «Ewangelie Polskie y Litewskie» Йонаса Якнавічюса. Більшість діакритичних знаків у SP трапляються дуже рідко, але частина з них уживається досить послідовно. У деяких випадках діакритичні знаки позначали наголошений склад або слугували засобом розрізнення гомоформ і гомографів. Варіювання в позначенні щілинних приголосних і африкат могло виникнути як із технічних причин, так і відображати зміни, що відбувалися в мові віленців. За зразком латинської мови слова скорочували, а пропуски позначали. На відміну від основного тексту SP, набраного готичним шрифтом, для великих літер курсивної антикви <I> та <J> використовували три різні шрифтові знаки. Послідовно вживалася <ł>. Довгі голосні графічно не позначалися (<y> та <ū> виконували інші функції). У багатьох випадках варіювалося позначення [e] і [ai] після м’якого приголосного, передавання асимільованих приголосних і написання префікса iš- (прийменник завжди пишеться iš). На написання слів разом і окремо впливали просодика, зразки інших мов, технічні особливості друку та мовна компетентність видавців. Сполучення часто пишуться одним словом. Ne Написання разом чи окремо також залежало від форми дієслова. Уживання великих літер ґрунтувалося на традиції латинської та польської мов і на цитованому джерелі.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: Сирвідас, шрифти, діакритичні знаки, правопис, вплив латинської мови.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: Сирвідас, шрифти, діакритичні знаки, правопис, вплив латинської мови.

30

Acta Linguistica Lithuanica LXIX

Konstantino Sirvydo Punktų sakymų spaudmenys ir rašyba

АНОТАЦІЯ

У цій статті описано використання шрифтів, а також основні принципи орфографії у збірці проповідей Константінаса Сирвідаса Gospel Points (SP). На орфографію SP переважно вплинули латинська й польська мови. Більшість різноманітних діакритичних знаків уживається рідко, але здебільшого послідовно. У певних випадках ці діакритичні знаки позначають наголошений склад або слугують для розрізнення омографів і омоформ. Варіативність позначення фрикативних приголосних і африкат пояснюється як технічними причинами друку, так і відображенням змін у мовленні мешканців Вільнюса. Шрифти, що використовувалися для позначення скорочень і пропусків, відповідали латинським традиціям. У тих частинах тексту, які були набрані антиквою курсивом, для позначення великих літер <I> та <J> використовувалися три різні шрифти. Для розрізнення довгих і коротких голосних спеціальних літер не застосовували. Варіативність спостерігається в позначенні: (1) [e] та [ai] після м’якого приголосного; (2) дзвінких приголосних перед глухими та глухих перед дзвінкими; (3) префікса iš-. На принципи написання сусідніх слів разом або окремо впливали просодичні особливості, основні норми інших мов, технічні характеристики друкарського процесу, а також мовна компетенція редакторів і складачів. Використання великих літер ґрунтується на латинській і польській традиціях або запозичене з цитованих джерел.

Через те, що рукопис «Punktų sakymų» Константінаса Сирвідаса Punktų sakymų (далі — SP) не зберігся, важко точніше визначити, наскільки набори шрифтів друкарні та шрифти, вибрані друкарями, відповідали орфографічній концепції самого автора й уживаним ним письмовим знакам. Іншими словами, невідомо, яким було співвідношення між письмовими знаками, вживаними в рукописі Сирвідаса, та відповідними їм шрифтами в друкованому тексті¹. Тут варто пригадати висловлений Сирвідасом у передмові, написаній польською мовою, жаль з приводу того, що його книжку через брак коштів видано без акцентів: «Для литовської мови потрібні певні знаки, які латиною називаються accentus, щоб той, для кого литовська мова не є рідною, міг добре вимовляти й читати, однак для цього знадобилися б також нові спеціальні друкарські шрифти, а отже, і додаткові витрати, яких я зараз не зміг би покрити»². Отже, автор розумів, що ідеальної відповідності тут бути не може. Немає сумніву, що друкарі й редактори втручалися в текст і пристосовували його до технічних можливостей друкарні. На це вказують не лише дослідження інших давніх текстів (Subačius 2001: 129–152), а й самі SP: надмірно часте варіювання графем у тих самих позиціях одного й того самого слова, наявність або відсутність діакритичних знаків у тих самих сусі-

¹ З цієї причини в статті часто вживається термін шрифтовий знак, щоб не ототожнювати рукописні та друковані графеми.

² SP I [VIII]: «Для литовської мови потрібні були б якісь риски, що латиною називаються акцентами, аби той, хто від природи не знає литовської, міг завдяки їм правильно говорити й читати; але для них потрібні були б також особливий друк і витрати, яких я тепер не міг би мати» (литовською процитовано за: Koženiauskienė 1990: 296).

Straipsniai / Articles

31

V I R G I N I J A V A S I L I A U S K I E N Ė

словах, що містять такі знаки, а також спеціальне скорочення слів, щоб умістити текст у вузькі рамки «пунктів». Окрім людського чинника, принаймні частково пов’язаного з технічними можливостями друкарень того часу, варіативність зумовила й порівняно слабка, по суті ще лише формована традиція писемної мови. На відміну від Миколая Даукши чи Даніеля Кляйна, для Сирвідаса ніхто не виготовив спеціальних шрифтів (Aleknavičienė 2006: 280, 284). Йому доводилося користуватися наборами шрифтів (гарнітурами), призначеними для друку латинських і польських текстів. Складну орфографію постили Даукши (далі — DP) та частину вживаних ним шрифтових знаків пізніші укладачі й друкарі книжок ВКЛ поступово модифікували, зосереджуючись насамперед на функціональності й зручності використання. Від деяких запроваджених Даукшею шрифтових знаків відмовилися вже в анонімному катехізисі 1605 року (LK): не вживається <ē>, замість <ū> часто пишеться <uo>, а носові графеми в катехізисі були непотрібні через особливості діалекту (Palionis 1967: 38–39; 1995: 27). Орфографія Сирвідаса, простіша за орфографію Даукши, надовго утвердилася спершу у східному, а згодом і в середньому варіанті писемної мови.

1. ШРИФТОВІ ЗНАКИ «PUNKTŲ SAKYMŲ» ТА ЇХ ВЖИВАННЯ

1.1. Під час підготовки тексту транскрипції для критичного видання SP³ було відібрано й систематизовано всі вжиті в ньому шрифтові знаки. Порівняно зі шрифтовими знаками DP, описаними Йонасом Пальонісом, у литовському тексті SP очевидно більше розмаїття знаків із діакритиками (тут не виявлено лише деяких приголосних із діакритиками, вживаних у DP: <ǵ>, <m̄>, <ṕ>, <ṕ>, <ṙ>; а також двох диграфів <ē>, <ū>), проте частота їх уживання значно нижча (наголос не позначається). Меншу кількість шрифтових знаків, найімовірніше, пояснює те, що Пальоніс описав, за його власними словами, не всі шрифтові знаки, а лише ті, що вживалися регулярніше (Palionis 1967: 33), тоді як під час підготовки згаданого вище тексту транскрипції SP було відібрано й зареєстровано всі шрифтові знаки, незалежно від регулярності та частоти їх уживання. Як показує наше дослідження, і щодо SP Пальоніс у своїх книжках наводить не всі, а лише ті шрифтові знаки, що вживалися регулярніше (Palionis 1967: 39–41; 1995: 28). Для загального огляду шрифтових знаків окремих давніх литовських книжок варто розрізняти частоту вживання знаків із діакритиками та їхнє розмаїття.

1.2. Другу частину «Punktų sakymų»Punktų sakymų (SP II, видану 1644 року) до друку підготував і переклав польською мовою помічник Сирвідаса та продовжувач його праці, єзуїт Йонас Якнавічюс, тому цілком обґрунтованим видається припущення, що в SP, особливо в другій частині

³ Це видання за угодою з відділом історії мови та діалектології Інституту литовської мови підготували Віргінія Васіляускене й Крістіна Рутковська. У 2008–2011 роках його підготовку підтримувала Державна комісія литовської мови. Текст транскрипції литовської частини SP підготувала Віргінія Васіляускене, а польської частини — Крістіна Рутковська.

32

A c t a L i n g u i s t i c a L i t h u a n i c a L X I X

Konstantino Sirvydo Punktų sakymų spaudmenys ir rašyba

(SP II), використовувані шрифтові знаки не повинні суттєво відрізнятися від тих, що використовувалися у підготовлених Якавічюсом Ewangelie Polskie y Litewskie (далі JE, виданих 1647 року), тим паче що їх розділяв лише трирічний проміжок. Згідно з дослідженням Мілди Лучінскєне (Lučinskienė 2005: 30), майже всі шрифтові знаки, виявлені в Ewangelie Polskie y Litewskie Якавічюса, використовувалися також у литовській частині тексту SP (за винятком <ą>, <ò>, <ù>). Однак набір шрифтових знаків JE порівняно з SP не такий багатий: у JE не вживаються <q> і <x>, бракує значної частини діакритичних знаків, наявних у SP: <ă>, <ă>, <á>, <ã>, <č>, <ê>, <ē>, <í>, <ì>, <î>, <ī>, <ĩ>, <ȳ>, <ŷ>, <m̄>, <ń>, <ň>, <ô>, <ò>, <ō>, <š>, <û>, <ũ>, <ų>, <ŵ>, <ž>, <Ʒ> або <Ǯ>, <Ǯ>, <Ǯ>, <Ǯ>. Крім того, у SP використовуються також спеціальні знаки, запозичені з латини, — <q>, <⁹> і <°> для позначення скорочень у кінці слова.

1.3. У литовському тексті SP вживаються такі шрифтові знаки з діакритичними знаками (див. рис. 1–60):

а: <á>, <à>, <ă>, <â>, <ã>, <ā>, <ă>, <à>, <ā>.

c: <ć>, <č>, <ċ>.

е: <é>, <ê>, <ę>, <ē>, <è>.

і: <í>, <ì>, <î>, <ĩ>.

y: <ȳ>, <ŷ>.

l: <ł>.

m: <m̄>.

н: <ń>, <ñ>, <ň>, <ṅ>.

o: <ó>, <ô>, <ò>, <ō>, <õ>.

s: <ś>, <š>, <ŝ>.

u: <û>, <ũ>, <ū>, <ų>.

w: <ŵ>.

z: <ź>, <ż>, <z̄>.

Ʒ: <Ǯ>, <Ǯ> або <Ǯ>, <Ǯ>, <Ǯ>.

Ȝ: <Ȝ>, <ȝ>.

Деякі з перелічених тут шрифтозначків із діакритичними знаками використовуються особливо рідко, в поодиноких випадках: у всій книжці або окремих її частинах вони трапляються лише один чи кілька разів. У польському тексті SP діакритичні знаки різноманітніші й частіші, ніж у литовському (їх досліджує Kristina Rutkovska).

1.4. За частотністю та систематичністю (послідовністю) всі шрифтозначки з діакритичними знаками, уживані в SP I і SP II, можна розподілити так:

(1) шрифтозначки з діакритичними знаками, часто й систематично вживані в SP I і SP II: <ć>, <ł>, <ś>, <ǯ>, <ǯ>;

(2) шрифтозначки з діакритичними знаками, нерегулярно, але порівняно часто вживані в SP I і SP II: <á>, <à>, <č>, <ǯ>;

(3) дуже рідко й нерегулярно вживані шрифтозначки з діакритичними знаками⁴:

SP I: <à>, <â>, <ã>, <č>?, <é>, <ê>, <ę>; <í>?, <ì>?: <î>, <ń>, <ň>, <ṅ>?, <ó>, <ô>, <ò>, <ō>, <û>, <ũ>, <ų>, <ŵ>, <ǯ> або <Ǯ>; SP II: <à>, <ă>?, <à>?, <ā>, <ę>, <ē>, <ĩ>, <ȳ>, <ŷ>, <m̄>, <ń>, <ṅ>, <ō>, <ŝ>?, <ũ>, <ū>, <ǯ> або <Ǯ>, <ǯ>, <ǯ>;

⁴ Знаком питання позначено шрифтозначок, який уживається особливо рідко і в якого діакритичний знак відтиснувся нечітко.

Straipsniai / Articles

33

V I R G I N I J A V A S I L I A U S K I E N Ė

(4) лише в перикопах і заголовках пунктів уживаються шрифти з діакритичними знаками (латинська антиква та курсив):

SP I: <š>, <ž>, <ž>; SP II: <ė>, <ž>, <ž>, <ž>.

Після реєстрації всіх шрифтів із діакритичними знаками, уживаних у SP, видно, що їхнє розмаїття більше у SP I, а кількість — у SP II; частіше вживання їх у SP II зумовлене дуже частим <á>.

1.5.

Шрифти для позначення приголосних [š], [ž] і африкати [č]

Для позначення щілинних приголосних [š] і [ž] у SP уживаються такі шрифти з діакритичними знаками: <ś>, <š>?, <š>, <ӡ>, <ӡ>, <ӡ>, <ӡ> або <ӡ>, <ӡ>, <ӡ>, <ź>, <ź>, <ž> (див. рис. 38, 40–42, 48–58); африкату [č] позначають <ć>, <ċ>, <ċ>? (див. рис. 10–12). Крім того, [š] може позначатися також диграфами <ß>, <ſz>, а [č] — диграфом <cȝ> (дуже рідко).

1.5.1. Великі <ӡ>, <ӡ> епізодично вживаються лише у SP II: Žydu SP II 162₁₉–₂₀, 202₄, 332₃; Žynio SP II 104₈, Žodžiey SP II 83₂₆. В усіх інших випадках замість них уживається <ӡ>⁵. <ś> дуже рідко трапляється в перикопах SP I, надрукованих курсивом: graši _317₈, а єдиний випадок <č> міститься в основному тексті SP I: lynčiuoguofna _373₁₀ (форма діакритичного знака тут незвична). Дуже рідко трапляється також у SP II <ś>, яке по суті слід вважати погано відбитим <ś>: ráßtas s. SP II 188₁₃; páráśitam 254₆, karaliśčiu SP II 14₁₆–₁₇.

1.5.2. <ź>, <ż> і <ž> уживаються в тексті, набраному латинською антиквою та курсивом. В антикві SP II діакритичний знак над шрифтом <ž> (див. рис. 50) нагадує порожню крапку і за формою відрізняється від <ź> та <ż>, уживаних в інших місцях тексту: Nežadžia _51₁₆, Bažnīčia _153₁₇, žìames _153₁₉, Vžftokles _180₈, ażuturet _239₃. Останні два шрифти вживаються як у SP I, так і в SP II. <ź> послідовно вживається в африкаті <dź> у SP II: żodźiey _248₂₂, żuǯwes _248₂₀, Ižkur _116₂₅, didžio _116₂₆; пор. із SP I: ižpažino _163₁₆, ižpilde _163₁₇, žodieys _244₂₁, žiames _269₉.

1.5.3. Форма діакритичних знаків дуже різниться у шрифтів <ӡ>, <ӡ>, <ӡ>, <ӡ> або <ӡ> основного тексту, набраного швабахою (див. рис. 51–58). Над цими шрифтами вживаються діакритичні знаки у формі крапки, акута, риски та дужки або / і галочки. Через якість друку їх часто важко відрізнити один від одного: обтр-

⁵ Інші великі літери також уживалися без діакритичних знаків. Про це вже писав 1929 року Franzas Spechtas: „In Unzialschrift stehen C, S, Z, L auch č, š, ž, ł, d. h. es fehlen die diakritischen Zeichen“ (Specht 1929: 13).

34

A c t a L i n g u i s t i c a L i t h u a n i c a L X I X

Konstantino Sirvydo Punktų sakymų spaudmenys ir rašyba

Акут або рисочка, що відтиснулися, можуть мати вигляд крапки, а погано відтиснута крапка — нагадувати дужку; наприклад, у слові žmones SP I 326₁₂ дужка виглядає як розмазана крапка, тоді як дужка у слові gražuolė SP II 244₂₇, найімовірніше, є не до кінця відтиснутою крапкою. Діакритичні знаки у формі гачка та дужки над <ž> і <ž> у тексті SP трапляються лише по кілька разів. У SP I вони більше нагадують гачки, а в SP II — дужки: tulžis SP I 321₂₁; didžiu SP II 199₅–₆.

У сумнівних випадках було зроблено спробу збільшити відбиток, але при значнішому збільшенні форма діакритичного знака починала відрізнятися від тієї, яку було видно неозброєним оком, тому покладатися лише на такий спосіб ідентифікації нечіткого діакритичного знака було б досить ризиковано. У SP II діакритичний знак над <ž> (див. рис. 57, 58), як і у випадку антикви <ž>, нагадує горизонтально видовжену крапку (пор. з рис. 50). Умовно його позначали рисочкою над літерою, щоб відрізнити від традиційного діакритичного знака у формі крапки.

Порівняння окремих літер, що позначають ту саму графему, показує, що форма як самих літер, так і їхніх діакритичних знаків у друкарських наборах не була однаковою; наприклад, деякі <ž> відрізняються між собою. Те саме можна сказати і про чимало інших літер, особливо тих, що мають діакритичні знаки.

1.5.4. Щілинні приголосні [š], [ž] і африкату [č] у SP нерідко можуть позначати літери без діакритичних знаків <ſ>, <s>, <з>, <z>, <c>, і навпаки, замість <ś> можуть з’являтися <ſ>, <s>: šilpnas SP II 12₂ і filpnas SP I 211₁₇; žiemes SP I 65₁₆ і žiemes SP I 261₁₃; žimus SP II 41₁₆–₁₇ і žimus SP I 68₈; karſčiaus SP II 50₁₆, karščiaus SP II 38₁, karſčiuole SP I 244₁₇; čielas SP I 247₁₅ і celas SP I 67₂₅; ſiurkſčiev SP II 57₁₅ і šiurkſčtibes SP II 107₂; ſzwynčiaufias SP II 89₈ і ſzwynčiausiami SP II 239₁–₂; ſirdiy SP II 16₈ і sirdiy SP II 239₂₂ та βyrdies SP II 169₁₂; parajzie SP 217₃₀, parašie SP I 349₂₈ і parafie SP I 307₅–₆ тощо. Порівняймо також написання слів із коренем śvies-, уживаних у SP: (fwief- / fwies- / świef- / świes- / βwief- / świes- / βwies-): fwielibes SP I 20₂₉, SP II 32₂₉; fwiesibe SP II 28₅; świeſibe SP I 353₂₄, SP II 197₁₁; świesibe SP I 354₆; βwieſibes SP I 202₆, SP II 215₇–₈; świeſibes SP I 353₂₇; świeśibi SP II 33₁₃; βwieśiaus SP II 201₂₆.

З огляду на те, що наведені випадки не були поодинокими й випадковими, а також траплялися в інших друкованих виданнях того періоду (Palionis 1967: 37)⁷, принаймні частину з них слід віднести до особливостей уживання літер у друкованих книгах того часу. Частина діакритичних знаків на цих літерах могла просто не відтиснутися, однак чергування літери з діакритичним знаком і без нього в тих самих, часто навіть

⁶ У твердженні Франца Spechto «Für den dentalen Sibilanten wird ſ und s promiscue gebraucht, nur pflegt ſ nicht im Anlaut zu stehen» найімовірніше, закралася коректорська помилка — мало бути: «...nur pflegt s nicht...»

⁷ У катехізисі Меркеліса Петкевічюса 1598 року приголосні š, č позначаються однолітерними s, ſ, c або однолітерними літерами з діакритичними знаками ś, ć.

Straipsniai / Articles

35

V I R G I N I J A V A S I L I A U S K I E N Ė

ужитих поряд словах (пор. SP I, с. 20 і 353), — причому не епізодично, а впродовж усього тексту SP, — свідчило б про те, що діакритичні знаки, принаймні під час друку, не завжди вважалися суттєвою розрізнювальною ознакою графеми⁸. Іншими причинами такого варіювання могли бути відсутність літер із діакритичними знаками для позначення великих літер і вимова мешканців Вільнюса, сформована під впливом іншомовного оточення; наприклад, слова з коренем silpn- 21 раз пишуться з <l>, <s> і 11 разів — з <ś>. У SP II частотність цих літер приблизно однакова (відповідно 12 і 10 разів): filpniby SP I 185₁₉, filpnina SP II 57₁₄, silpnu SP I 211₂₃, silpſta SP II 75₂₄, śilpnu SP I 61₃₁, śilpnibes SP II 218₁₃.

Варіювання літер, що позначають м’які [s] і [ś], у тих самих словах частіше трапляється в запозиченнях із польської та білоруської мов. Крім того, <ś> у SP II обирають відносно частіше, ніж <s> та <ſ>; наприклад: silos у SP I вжито 6 разів, а в SP II — 3; śilos — відповідно 2 і 3 рази; świetas у SP II вживається частіше, ніж ſwietas; у SP I śwletas трапляється дуже рідко і може вважатися коректорською помилкою; ſmertis переважає в обох частинах SP; śmertis п’ять разів ужито лише в SP II. Як уже зазначалося, таке написання, найімовірніше, відображає коливання вимови в багатомовному литовському розмовному мовленні Вільнюса. За словами Зігмаса Зінкявічюса, полякам було нелегко розрізняти литовські [š] і [s] (Zinkevičius 1981: 30–32). В обох випадках вони чули польський [ś], тому й писали дуже непослідовно: <s> або <sz>.

Чи можна пов’язати варіювання <ź> і <z>, <č> і <c> у тих самих словах із нейтралізацією опозицій між [ž] і [z], [č] і [c] у мовленні тогочасних мешканців Вільнюса, неможливо ні підтвердити, ні спростувати, спираючись лише на дані SP.

Отже, варіювання літер із діакритичними знаками та без них для позначення щілинних приголосних і африкат було зумовлене не однією, а кількома обставинами: традицією їх уживання в тогочасних друкованих виданнях, вимовою, відсутністю літер для позначення великих літер із діакритичними знаками та якістю друку.

1.6. Літери з діакритичними знаками над <a>

Найбільше різноманітних діакритичних знаків знаходимо над <a>: <á>, <à>, <à>, <á>, <à>?, <á>?, <â>, <ã>, <ā> (див. рис. 1–9)⁹. Із них частіше й систематичніше вживається лише <á>, який можна пов’язати з польським «піднесеним»<á>. У литовському тексті SP II ця літера досить часто позначає короткий ненаголошений [a]. <á>

⁸ У постилі Мікалоюса Даукши писали: dabókites, artés 16₃₃, netikéfites 16₃₆, paáugſtinos 87₁₀, Bažniczios 87₁₈, Bažniczia 87₁₉, gárſtĭczios 87₆, garſtĭczios 87₃₈ тощо.

⁹ <à>, <â>, <ã>, <ā> детальніше описано разом з іншими літерами відповідної форми з діакритичними знаками (див. 1.7; 1.8; 1.13).

36

Acta Linguistica Lithuanica LXIX

Konstantino Sirvydo Punktų sakymų spaudmenys ir rašyba

і вживання <à> у SP не відрізняється: kárálifti SP II 87₁₅, ážulayko 89₂₅, reykálu 103₅, Sámarítonas 119₁₄–₁₅, niekádu 120₂₈, átaimo 126₁₄, ážuláyko 149₂₃–₂₄, márindámi 155₂₃, iftáte 153₂₂, áźndingie SP I 223₁₃–₁₄, gieldžimis SP II 155₁₃–₁₄, átleyde 167₅, ádunt 177₂₀, eydámás 178₂₉, ažufirakina SP I 332₃, prieżáftu 365₄–₅. Візуально ці дві літери також не завжди можна відрізнити одну від одної. У SP I вони вживаються значно рідше, і тут найчастіше обирають не <á>, а <à>. У SP II кілька разів трапляється <à>; за вживанням воно не відрізняється від <á> та <à>, а зафіксоване в цій частині один раз <à>, найімовірніше, є не дуже чітко надрукованим <á>; незрозуміла й функція <à>, ужитого кілька разів у SP II: через невеликий нахил праворуч діакритичний знак нагадує апостроф і акут, а в слові gálu SP II 247₁₃ це, можливо, дещо розмазана під час друку крапка, форма якої через це змінилася.

1.7. Літери зі знаком гравіса

Gravis ant <à> dukart pavartotas lotyniškojoje antikvoje (Strockis 2004: 294–295): à kayre labay ilga bus SP I 240₂₀–₂₁. Gravio ženklas kituose dviejuose švabachu išspausdintuose žodžiuose atrodo neįprastai, kiek pasislinkęs į šoną (žr. 3 pav.). Be <à>, gravio formos diakritikai dar atsitiktinai gali būti pavartoti ant <č>, <è>, <ì>, <š> (žr. 12, 18, 19, 42 pav.) ir yra būdingesni lotyniškajai antikvai: <è> (SP II) ir <š> (SP I) aptinkami tik antikvoje, nelabai aiškios formos <ì> antikva ir švabachu surinktame tekste, o <č> (SP I) vienąkart pavartotas švabachu išspausdintoje teksto dalyje.

1.8. Літери зі знаком циркумфлекса

Діакритичні знаки у формі циркумфлекса в поодиноких випадках уживаються в SP I над <â>, <ê>, <î>, <ô> та <û> (див. рис. 7, 14, 20, 38, 43): kuriâs (acc. pl.) 171₂₆, 373₁₉, gieriâus (adv. cmp.) 198₁₇, mariâs (acc. pl.) 269₁₈, iiêmus (dat. pl.) 367₂₅; čía 267₉, marios (nom. pl.) 268₇, takiuôs (acc. pl.) 367₁₁, iuôs (acc. pl.) 198₂₄, tuôs (acc. pl.) 367₂₄, kuriûo (instr. sg.) 368₁₁, punciûofna (il. pl.) 373₈, kuriû (instr. sg.) 352₈, Iûoda (nom. sg.) 229₂₃, gieriaûs 199₂₃, 360₁₈, perfḳrodûs 14₁₉, perfmegiûs 14₂₁. Ними найчастіше позначено наголошені склади займенників у множині знахідного відмінка, іноді — в однині орудного відмінка. Ці склади частіше довгі, ніж короткі. В інших поодиноких словах і ненаголошених довгих складах поява цього діакритичного знака, імовірно, випадкова або є коректорською помилкою (функція <î> незрозуміла). У частині слів літера з цим діакритичним знаком могла не лише позначати наголошені склади, а й допомагати розрізняти омографи та омоформи (наприклад: gieriâus, gieriaûs, kuriâs, mariâs, perfḳrodûs,

Straipsniai / Articles

37

VIRGINIJA VASILIAUSKIENĖ

perſmegiùs). Також слід звернути увагу на розподіл цього діакритичного знака: він не рівномірно розподілений у всьому тексті, а часто зосереджується в певних місцях і на певних сторінках тексту, де частіше трапляються й діакритичні знаки інших форм (акут, циркумфлекс, риски).

1.9. Інші окремі літери з діакритичними знаками

Окремі літери <ó> та <ò> могли позначати наголошений склад або розрізняти форми: wiró (род. одн.) 219₂₁, ó¹⁰ 175₂₄, Maldõs (наз. мн.) 67₂₄, Iõnuy (пор. Iãnowi) 140₁₇, neflidabōdami 84₃₀. Визначити конкретніші функції <ó>, <ò> і <ô> (див. 1.8.) у SP, як, наприклад, у текстах Baltramiejaus Vilento (Kabašinskaitė 2005: 56–62), неможливо через надто малу кількість прикладів.

Акутом над <é> позначається наголошений, зазвичай довгий склад: kuriuosé (місц. одн.) 177₁₁, kurié (наз. мн.) 162₈, praiéwu (род. мн.) 177₂₆, gaylétus (умов. спосіб, 3-тя ос.) 158₁₉, apé 176₁₁; однак трапилася й пара випадків у ненаголошеному довгому складі: Wiéta (наз. одн.) 203₇ та éſſibi (знах. одн.) 171₃.

У SP кілька разів ужито дві приголосні літери з акутом <ń> та <ẃ> і одну приголосну літеру з крапкою <ṅ>. У цих особливо рідкісних випадках літерами <ń> і <ṅ> здебільшого позначено м’який [n], як у польській мові. Призначення діакритичного знака у відмінкових закінченнях слів fkrinion SP I 369₃₀ та kloniñ SP II 248₁₈ неясне: <ń> могли сплутати з рископодібним діакритичним знаком над голосною, або це <ń> могли додати пізніше під час відновлення колишнього скорочення (пор. peklõ SP I 279₁₂, wietō SP II 247₂₁).

Двічі в SP I, найімовірніше випадково, вжито <ẃ> у словах wúnduo 264₅ та wífi 286₁₁. Його функція неясна.

1.10. Літери з діакритичними знаками та наголос

Як уже зазначалося у вступі, у SP не вживалися спеціальні літери з діакритичними знаками, призначені виключно для позначення наголосу. У розділах 1.6, 1.7, 1.8 і 1.9 наведені ймовірні рідкісні випадки позначення наголосу переплітаються з іншими функціями цих літер і не є послідовними та однозначними, якщо розглядати разом усі наявні приклади вживання якогось окремого діакритичного знака. Оскільки рідко чи особливо рідко вживані діакритичні знаки зосереджені в певних місцях тексту, цілком можливо

¹⁰ Діакритичні знаки в цьому випадку наявні й над відповідними словами в польській частині тексту, пор.: mężą 219₂₁ та á.

38

Acta Linguistica Lithuanica LXIX

Konstantino Sirvydo Punktų sakymų spaudmenys ir rašyba

можливо, що вони потрапили сюди з інших, імовірно рукописних, джерел, якими міг скористатися Sirvydo. Через рідкісність, переплетення з іншими функціями та відсутність послідовності виокремити й точно визначити випадки використання друкарських літер із діакритиками для позначення наголосу було неможливо.

1.11. Друкарські літери з поперечною рискою

У SP кілька разів ужито друкарські літери з поперечною рискою <a>, <ę> і <ų> (лише SP I; див. рис. 15 і 44). Вони не позначали носових звуків, як DP, оскільки в східноаукштайтському діалекті носові звуки на той час уже зникли, тож до тексту Sirvydo вони могли потрапити випадково з польської частини тексту або ж мали бути пристосовані до інших функцій. Функція друкарської літери <ų> у словах geriaus 368₂₆ і fų 370₈ незрозуміла (позначено довгий наголошений склад?). До коректурних помилок, імовірно, слід віднести й уживання <ę> у слові metu (instr. sg.) SP I 1₄, а також у словах βwęčiaufi SP I 369₈ і paļipeneimo (поперечна риска над <ę> нечітка) SP II 176₃, де позначення <n> у слові дублюється. В інших трьох випадках <a> і <ę> позначають пропущене <n>: Kadąg I 96₂₂, nutrėkimu SP II 34₁₁, bedrautumite SP II 168₂.

1.12. Друкарська літера <ł>

У всьому тексті SP друкарська літера <ł> порівняно послідовно й систематично позначає твердий (1) або депалаталізований (2) звук [ł] перед вокалізмом типу [e], [ei], [ė], [i] (Palionis 1967: 84–85):

(1) łūsis SP I 295₂₁, fumala SP I 310₆, mieláśirdingus SP II 27₂₈, łaymibe SP II 247);

(2) łeyzdawos SP I 128₆, łeydźiaji SP II 9₂₇, łeyftu SP I 343₁₈, naßle SP I 314₈, nupleßt SP II 247_5–6, łepinimay SP I 301_4–5, gayłeimu SP I 141₃₁, pergałeimas SP II 229₁₀, łingwa SP I 51₃₀, SP II 36₁.

Після твердого [ł] змінені голосні часто позначаються <a>, <y> (частіше в SP II¹¹): pałayftułe SP I 374₉, pełanuołe SP II 179₂₈, ʃłankfti SP II 179₁₅, ne ápłayft SP II 177₂₁, ápłaydus 177₂₄, apłayʒdamas 177₂₇, nułynkiame SP II 148₆, nułynkias SP I 105₂₄, ßakieły SP I 369₃₀. Задній [ė] позначається <e>: pergałeio SP I 185₁₇, parpuołe SP I 60₄, gułeio SP I 269₂ saute SP II 4₂₇, tiłetu SP II 73₂₄.

¹¹ У SP II можуть ствердівати й інші приголосні, наприклад: graytay 61₉; trácias 76₁₂, žynot 196₂₂, prywerʃt 186₂₇, ßytkuose 179₃₀, ßyrdies 169₁₂, але трапляються приклади й у SP I: žynklina 252₇.

Straipsniai / Articles

39

VIRGINIJA VASILIAUSKIENĖ

[ł] залишається твердим у деяких сполуках приголосних:

[łpn] перед вокалізмом типу [e] та [i]: filpniby SP I 185¹⁹, filpnefnio SP II 97¹⁴, filpniem us SP II 69³¹, filpnina SP II 57¹⁴, šilpnesnia SP II 12⁹, šilpni SP II 97⁶, šilpnefnio SP I 129¹⁹, Silpnibe SP I 183⁷ (м’який <ł> написано лише у трьох кореневих словах silpn- із 20 вжитих);

[łb] перед вокалізмом типу [e]: kalbet SP I 213²¹, SP II 63⁵, kalbefis SP I 227²⁷, kalbedami SP II 240⁸, kalbečia SP 120³, kalbeio SP 202¹⁰ (м’який <ł> написано лише у двох інфінітивах слів із коренем kalb- у SP II), giebek SP I 278²⁹, gialbeio SP II 165^28–29.

Помилок у позначенні [ł] небагато. Надійнішими є ті випадки, коли тверде <ł> вжито помилково, оскільки через якість друку риску над <ł>, тобто позначення твердості, не завжди можна розгледіти. У списку коректурних помилок SP, поданому Franz Specht (Specht 1929: 48–61), зазначено такі неточності у позначенні <ł> (SP I 1–100):

(1) твердість [ł] не позначено: ßalmu 13₈, puolys 35₅, tulus 40₄, apfiwilko 55₁, dungalu 55₁₁, nulei 72₂₉, waldo 75₂₁, klaufiamas 79₂₅, klausia 82₁₀, klaußikime 83₁₇, labay 89₃₁;

(2) твердість [ł] позначено помилково: wėlinas 14₃, tuofas 31₂₇, wilties 40₁, karalaufp 45₈, ilgiaujius 52₂₅, weł 56₁₁, gayliftawimu 57₅, karalu 72₂₇, familios 75₂₆, pagal 91₁.

Слово fuodele (instr. sg.) SP I 36¹⁵, у якому позначено твердість [ł], можна виправити двома способами: fuodele і fuodely (відновлюючи діалектну форму). Specht віддає перевагу останньому варіанту.

В оригіналі SP, використаному Specht і покладеному в основу факсимільного видання (ŠPS 1929), похилий штрих, що позначає твердість <ł>, не скрізь можна розгледіти, однак у деяких словах, внесених до його списку помилок, твердість була позначена й чітко видна в інших примірниках SP, що збереглися¹², наприклад: algoia SP I 20₂₇, bilo SP I 72₁, pelenays SP I 85₁₂, tulu SP I 97₁₃.

Цей дуже докладний список помилок загалом відображає стан дослідження старих писемних пам’яток і діалектів того часу, тодішнє розуміння коректурних помилок, а також особливості оригіналу, за яким підготували факсимільне видання (не в усіх примірниках дрібні деталі шрифту, особливо діакритичні знаки, віддруковані однаково чітко).

¹² Plg. Lietuvos diplomatui Jurgiui Šauliui (1879–1948) priklausiusį ir šiuo metu Pensilvanijos universitete saugomą Punktų sakymų konvoliutą: Annenberg Rare Book and Manuscript Library, University of Pennsylvania; Location: Rare Bk & Ms Library RBC; Call Number: 491.922 Si78.2.

40

Acta Linguistica Lithuanica LXIX

Konstantino Sirvydo Punktų sakymų spaudmenys ir rašyba

1.13. Літери з діакритичним знаком у формі риски та/або циркумфлексної тильди

Діакритичні знаки на голосних літерах, що нагадують циркумфлекс (SP I) і риску (SP II) <ã>, <ā>, <ē>, <ĩ>, <ȳ>, <ȳ>, <õ>, <ō>, <ū>, <ǖ> (див. рис. 8, 9, 17, 21–24, 38, 39, 45, 46) у тексті SP послідовно, але нечасто позначають пропущені таутосилабічні [m] і [n] (Palionis 2005: 31–33; Strockis 2004: 294–295)¹³ і їх слід вважати тильдами — спеціальними знаками скорочення: darbūp₆ SP I 52₆, nuteriojųiā SP I 149₂₉, bud{ūlp SP I 287₁₃, peklō SP I 279₁₂, wietō SP II 247₂₁, füti SP II 9_4–5, pafkūdoy SP II 153₇, idāt SP II 34₂₅, ūt SP II (10x), pafjrētū SP II 97₂₇, βwētas SP II 73₂₇, trūpay SP II 46₁₁, βw{ȳ}tas SP II 8₁₅. У двох випадках пропущене [n] у SP II позначає також літера з поперечною ніжкою <ę> (див. 1.11.). А <ñ> (у SP I, найімовірніше, <ñ>) і <m> (див. рис. 29, 33, 34) найчастіше позначають подвоєння приголосних у запозичених словах: Paños (пор. пол. 3 Pānny) SP I 67₁₆, Hofāna (пор. гр. hōsanna) SP II 144₁₀, fūmu (пор. лат. summa) SP II 164₂. Запровадження цих знаків скорочення за зразком латинської мови мало за потреби заощаджувати місце у вузьких рядках SP.

1.14. Літери для скорочення кінця слова

До таких літер належать: <g>=us, <ᵍ>=us, <ᵒ>=go, <ĝ>=go¹⁴ (див. рис. 61, 62, 63) і двокрапка (найчастіше у SP II): Tūlg SP I 251₁₀, mg SP I 100₂₈, Chrift⁹ SP I 100₂₃, Kaln⁹ SP II 39₄, kitiem⁹ SP II 28₁₇, žimčiū⁹ SP II 27₁₃, širg⁹ SP II 257₁₈, Wieβ: SP II 146₁₃, Wieβp: SP II 165₁₂, Pfal: SP II 52₁₁, Pfa: SP II 149₁₂, Dowid: SP II 122₄.

1.15. Літери <I>, <J>, <J> і <j>

В основному тексті SP, надрукованому готичним шрифтом, для позначення звуків [i] і [j] на початку слова вживається одна велика літера (Subačius 2003: 227–228)¹⁵. Антиква

¹³ Уживання діакритичних знаків у формі циркумфлекса та/або риски (тильд) у литовському тексті SP запозичено з латинської мови, де тильдами позначали пропущені таутосилабічні <m> і <n>. Такі позначення трапляються також у великій кількості в латинських маргіналіях SP (Petreikis 2011: 67–85).

¹⁴ Скорочення кінця слова цими знаками ще частіше позначаються в польському тексті SP і латинських маргіналіях. Цей спосіб скорочення кінця слова запозичено з латинської мови.

¹⁵ У текстах, надрукованих готичним шрифтом, <I> та <J> не розрізнялися. Під час переходу до антикви в Литві друкарі певний час іще дотримувалися традицій уживання готичного шрифту й також не розрізняли <I> та <J>: вибирали одну з цих літер для позначення обох звуків [i] і [j] або вживали їх упереміш.

Straipsniai / Articles

41

V I R G I N I J A V A S I L I A U S K I E N Ė

У надрукованих курсивом перикопах для позначення обох цих звуків використовуються три різні за формою шрифтові знаки¹⁶: <I>, <Ƒ>, <J> (див. рис. 25, 26, 27; Gelumbeckaitė 2003a: 81–82; 2003b: 302; пор. Juda 2001). У SP I вживаються лише перші два: у дев’яти перикопах у всіх випадках лише <Ƒ> (SP I: 1, 69, 122, 214, 234, 262, 281, 296, 317), в одній перикопі в усіх випадках лише <I> (див. SP I: 195), а в чотирьох перикопах <I> і <Ƒ> чергуються (див. SP I: 32, 163, 338, 358), наприклад:

SP I 32: fžgirdis, Jonas, Jezus, Jonuy, Jefus, fonu;

SP I 338: IezauIp, fƀeio, fr 2x, fumus, fra;

SP I 195: Iezus, Ierozolimu, Jezus, Ierozolimoy, Jeruzalem, Ir 4x, Jezus;

SP I 122: fudeios, ftureios, fonop, fr 2x, fordano, flaiiofias.

У перших трьох перикопах SP II <I> і < Ƒ> також уживаються впереміш (див. SP II: 1, 21, 43–44), але в останніх семи з’являється ще один, досі не вживаний шрифтовий знак іншої форми <J> (SP II 77–78, 108–109, 143–144, 172–173, 225, 235–236, 248–249):

SP II 1: IEZVS, Jezus, IEzus, fr, fey 2x;

SP II 77–78: Iezus, Jezus, Iž, Jeme, Jog, Jra;

SP II 143–144: Jezus, Ieroſolimosъ, Jezus, Jezus;

SP II 172–173: Jezus, fr, Iudaƶius, Iƀkarioto, Ir, Jezus 2x, fey, Ius, Jey.

З прикладів видно, що всі три розглядувані шрифтові знаки могли позначати як [j], так і [i] і не були закріплені лише за одним із них, тобто їхні функції не розрізнялися. У SP I можна помітити спроби впорядкувати вживання двох різних знаків, обмежуючи їхнє варіювання в тексті й частіше обираючи для обох функцій <Ƒ>. У SP II варіювання, схоже, вважається нормою й ніяк не обмежується. Однією з причин нерозрізнення позначень [i] та [j] в антиквенному тексті SP, безперечно, мало бути оточення готичним текстом: основним шрифтом тексту SP був готичний, а не антиквенний (Aleknavičienė 2006: 286). Іншою причиною, що мала спричиняти плутанину, була властива східним і центральним литовським говорам протетична [j] на початку слова перед голосними переднього ряду (Palionis 1995: 50; Zinkevičius 1996: 102) (у перикопах: Jeme SP I 358₃, Jeme SP II 21₃, Jeme SP II 78₁₃, у тексті проповідей: iiebƀoio SP II 97₃₀₋₃₁).

У SP I <j> не вживається. У SP II цей шрифтовий знак трапляється 20 разів (див. рис. 28). Майже всі випадки зосереджені на с. 1–47: у перикопах це здебільшого форми займенника jis: ijƀai 1₈, (2x), ij 1₁₆ (acc. sg.) (6x), jiemus 21₇, juos 44₂, priima 44₃¹⁷; а в проповідях,

¹⁶ У SP ці шрифтові знаки за формою дещо відрізняються від відповідників, обраних у статті для їх позначення. Перший знак має точну форму римської одиниці, другий — подовжену, трохи загнуту вертикаль із горизонтальною рискою посередині, третій — подовжену, трохи загнуту вертикаль.

¹⁷ У відповідних місцях JĘ пишеться так: ijƀai 40₁₆, ii 40₂₃, iemus 42₂₀, juos 46₁₃, priima 46₁₆.

42

A c t a L i n g u i s t i c a L i t h u a n i c a L X I X

Konstantino Sirvydo Punktų sakymų spaudmenys ir rašyba

без ij 34₁₈ (6x), із <j> ще пишуться igija 6₂₃ і kalaviju SP II 18₇. Кілька разів <j> зафіксовано в подальших місцях тексту проповідей (не перикоп): bijos SP II 52₅, wienatij SP II 215₂₉. У всіх словах <j> стоїть після <i>: пишеться <ii>¹⁸ (Jolanta Gelumbeckaite 2009:19), тому в процесі дослідження постало питання, чи ij¹⁹ не може бути означеною формою займенника jis — jįjį, однак так пишеться й у позиціях, де це слово не стоїть наприкінці, а також в інших словах. Наявні означені форми займенників у SP II зазвичай пишуться з <y>: toy (nom. sg.) 60₄, 100₂₇, tiey 1₇, 132₁₈, nekuriey 4₁₁, 42₂₀. Отже, на сторінках SP II 1–47, що охоплюють майже перші три проповіді (разом із перикопами), епізодично робилася спроба розрізняти позначення [i] та [j], вводячи малу літеру <j>. Крім того, як уже зазначалося, ця частина тексту вирізняється ще й тим, що в її перикопах не вживається <I>.

У SP I <j> не вживається ні в основному готичному тексті, ні в надрукованих антиквою перикопах. Тут [i] і [j] завжди співвідносяться з <i>, <I> у тексті, набраному готичним шрифтом, і з <i>, <I>, <j> у латинській антикві.

1.16. Зразки друкарських літер, уживаних у SP

РИС. 1. SP II 65–5

РИС. 2. SP I 364–3

РИС. 3. SP I 333–24

РИС. 4. SP II 170–32–4

РИС. 5. SP II 179–2

РИС. 6. SP II 191–23

РИС. 7. SP I 198–17

РИС. 8. SP I 149–29

РИС. 9. SP II 73–23

РИС. 10. SP I 35–6

РИС. 11. SP I 303–29

РИС. 12. SP I 373–10

¹⁸ У Psalmtere Dowido (Der Psalter Davids Deutsch und Litawisch [RPs 1625]) Йонаса Резі Psalmtere Dowido (Der Psalter Davids Deutsch und Litawisch <ij> та <gh> є алографами <j>.

¹⁹ У SP II форма займенника jį пишеться трьома способами: найчастіше ii, епізодично ij і gi. У SP [j] позначається <i>, <y>, епізодично в SP II також <j> (с. 1–47) і <g> (SP II, с. 53–58; 112–113; 121–126, а також один раз у SP I 211₃₁, якщо там справді не частка gi).

Straipsniai / Articles

43

V I R G I N I J A V A S I L I A U S K I E N Ė

1 3 P A V. SP I 162-8

1 4 P A V. SP I 367-25

1 5 P A V. SP II 34-12

1 6 P A V. SP I 372-30

1 7 P A V. SP II 73-27

1 8 P A V. SP II 236-12

1 9 P A V. SP I 332-2

2 0 P A V. SP I 268-7

2 1 P A V. SP II 104-18

2 2 P A V. SP II 172-10

2 3 P A V. SP II 103-4

2 4 P A V. SP II 14-3

2 5 P A V. SP II 75-22

2 6 P A V. SP II 76-10

2 7 P A V. SP II 76-19

2 8 P A V. SP II 1-16

2 9 P A V. SP II 164-2

3 0 P A V. SP I 369-30

3 1 P A V. SP II 242-18

3 2 P A V. SP I 373-16

3 3 P A V. SP I 93-7

3 4 P A V. SP II 70-19

3 5 P A V. SP I 219-21

3 6 P A V. SP I 140-17

3 7 P A V. SP I 367-24

3 8 P A V. SP II 235-4

3 9 P A V. SP II 247-21

4 0 P A V. SP II 40-12

4 1 P A V. SP II 188-13

4 2 P A V. SP I 317-18

44

A c t a L i n g u i s t i c a L i t h u a n i c a L X I X

K onstantino Sirvydo Punktų sakymų spaudmenys ir rašyba

43 РИС. SP I 373–8

44 РИС. SP I 368–26

45 РИС. SP II 108–25

46 РИС. SP II 138–23

47 РИС. SP I 264–5

48 РИС. SP I 318–9

49 РИС. SP II 78–19

50 РИС. SP II 153–17

51 РИС. SP I 380–17

52 РИС. SP I 321–21

53 РИС. SP I 326–12

54 РИС. SP II 199–6

55 РИС. SP I 298–17

56 РИС. SP II 15–3

57 РИС. SP I 355–5

58 РИС. SP II 56–5

59 РИС. SP II 104–8

60 РИС. SP II 202–4

61 РИС. SP I 194–13

62 РИС. SP II 39–4

63 РИС. SP II 27–13

2. ПРАВОПИС «PUNKTŲ SAKYMŲ»

2.1. На правопис SP найбільший вплив справила найважливіша наукова мова того періоду — латинська, і лише потім польська. Цей вплив мав бути двоетапним: (1) завдяки використанню згаданих мов у наукових і комунікативних цілях їхні принципи правопису природно переймалися й адаптувалися до литовської мови; (2) через шрифти — систематизуючи, узагальнюючи, поєднуючи або розмежовуючи функції письмових знаків відповідно до технічних можливостей друкарень. Перший етап більше пов’язаний із самим процесом письма, другий — з адаптацією рукопису до друку. Після цього можна говорити і про зворотний вплив друкованого тексту на систему правопису (Subačius 2001: 129–152).

Straipsniai / Articles

45

V I R G I N I J A V A S I L I A U S K I E N Ė

2.2. Позначення довгих і коротких голосних

У SP, як і в інших католицьких писемних пам’ятках того часу, довгі й короткі голосні здебільшого графічно не розрізнялися. Подвоєння голосних для позначення довгих не охоплює всього твору. Воно здебільшого епізодично трапляється в середині тексту частини II SP і вважається втручанням анонімного редактора: tiiko 142₁₄, prekii 26₂₂, iir 170₉, Karaluus (nom. pl.) 202₁₄, kuu 78₁₀, geruu darbuu (gen. pl.) 175₁₃ (Zinkevičius 1971: 153–167; 1972: 79–100; 1977: 237–244; 1988: 257–259). Нечасто й непослідовно довгий голосний може позначатися літерою <y>: piktyby (acc. sg.) SP I 147₁₅, świełbyby (acc. sg.) SP I 138₁₁, żalty (acc. sg.) SP I 182₉, didy (acc. sg.) SP II 13₂; трапляються й випадки змішування: dydi (acc. sg.) SP II 206₁₂. У слові ybklaujfiu SP I 198₉–₁₀ <y> найімовірніше позначає не [i], а [ii] (разом із доданим [j]). Найчастіше й найпослідовніше <y> вживається:

1. У дифтонгах <ay>, <ey>, <uy>: łaymingay SP I 280₁₀, weydu SP I 352₁, żmoguy I 58₂₉; pageydimay SP II 188₈; випадки з <i> поодинокі: kaip SP I 205₆; funkiei SP I 234₁₃ (у перикопах!). Останні приклади з погляду графіки Сирвида можна було б вважати коректурними помилками. Порівняння перикоп SP із відповідними текстами JĖ дає підстави вважати, що тут найімовірніше доклав руку Якавічюс. Коли позначення цих дифтонгів не збігається в перикопах SP та відповідних місцях JĖ, у JĖ зазвичай пишеться <ai>, <ei>, <ui>.

2. (a) У редукованих закінченнях місцевого відмінка в позиції [i] (систематичніше у SP I): śirdiy SP I 138₂₃, naktiy SP II 66₃₂; ugniy SP I 160₆; żodiy SP I 354₁₄; żmogifłey SP I 138₁₁; pakaũy SP I 370₁₀; у SP II у деяких випадках у позиції [i] вже з’являється <i>, а <y> позначає довгий голосний: śirdyi 29₁₈, 63₃₁, żodyi 61₅; (b) у позиції [ii] у займенникових формах SP II: Seniey 134₁₃, tikroy tieła 141₁₉, wirefniey 54₂₀, świetifβkiey Vkiniḱay 54₂₁.

Менш послідовно <y> вживається:

1. Після депалаталізованих приголосних (особливо у SP II): prywało SP I 5₁₂, ſtypray SP I 7₂₃; nułynkias SP I 105₂₄, ſtyprafnis SP II 146₁₂, Sżytays SP II 18₈, βyłkuoſe SP II 179₃₀, Żynoio SP II 104₇, niepryimtinas SP II 137₅, βyrdies SP II 169₁₂, żyba SP II 184₁₇.

2. У закінченні місцевого відмінка однини: paguldimy SP I 83₃; puody SP II 107₅; raβty SP I 13₅; daykty SP II 98₁₃; <i> у цій позиції трапляється, але нечасто: paguldimi SP I 332₂₀, daykti SP II 112₄, raβti SP I 47₁₆. У SP I зазвичай знаходимо <y>, а у SP II частіше <i> (пор. kuny 11x у SP I і 2x у SP II; kuni 9x у SP II).

3. У запозиченнях: żywatas SP II 59₁₈, tyranay SP I 13₂₆, żyday SP I 138₂₆, Synagoga SP I 333₃, herezya SP I 254₁₄.

У SP II функції <y> порівняно з SP I звузилися. У багатьох випадках <i> може вживатися в тих самих позиціях, що й <y>.

46

Acta Linguistica Lithuanica LXIX

Konstantino Sirvydo Punktų sakymų spaudmenys ir rašyba

<u> уживалося для позначення як короткого [u], так і довгого [ū]²⁰. Подвоєне <uu> для позначення довгого звука трапляється лише епізодично у SP II і має ту саму природу, що й <ii>: Karalus (nom. pl.) SP II 202₁₄; geruu darbuu (gen. pl.) SP II 175₁₃. Літера <ū> із рискою у SP позначає пропущені гомоорганні [m] і [n] (див. 1.13.).

2.3.1. Позначення [e] після м’якого приголосного

Позначення [e] після м’якого приголосного дуже варіюється: у SP I частіше писали <e> або <ie> (додатково позначаючи м’якість приголосного), а в SP II також <ia> (у деяких місцях тексту SP II — послідовно) (Specht 1929: 17)²¹. Це свідчило б про те, що в діалекті упорядників частини SP II [e] був ширшим, ніж у діалекті Sirvydo, а пом’якшення приголосних — інтенсивнішим (Zinkevičius 1996: 100–101). Якщо розглядати обидві частини SP разом, виявляються такі варіанти:

de / dia-: degina SP I 302₂₀, diaǧina SP II 76₂₀, diagintu SP II 160₂, dešine SP I 241₈, SP II 244₂, diaβne SP II 186₃₀, deβne SP II 229₂₅–₂₆, deftis SP I 370₂₃, SP II 70₁₆, diaftis SP II 170₄;

ge- / gie- / gia-: geria SP I 46₁₆, gieria SP II 50₁₅, giaria SP II 92₁₄, gema SP I 104₂₂–₂₃, SP II 51₁₇, gema SP I 22₃, SP II 123₂₅, giema SP I 106₂₉, SP II 97₂₀, geray SP II 184₂₉, giera (adj. nt.) SP I 284₁₇, gieras SP I 201₁₉–₂₀, giara SP I 172₂₆, SP II 186₃₁, giaras SP II 55;

kie- / kia-: kielo SP I 161₁, SP II 240₃₂, kialo SP II 87₉, kieltis SP I 178₂, SP II 228₁₆, kialtis SP II 158₁₁, kieltuwu SP I 269₃, SP II 157₆, kialtuwu SP II 95₁₃–₁₄, βakiele SP I 311₁₂, βákialu SP II 171₂₀ (слів, що починаються на ke-, немає);

me- / mie- / mia-: metas SP I 331₅, SP II 140₂₈, miatas SP II 169₂₃, medžiu (instr. sg.) SP I 310₂₀, SP II 65 (acc. sg.), miadžiu (gen. sg.) SP II 170₃₀–₃₁, ftameni SP I 103₄, ftamenio SP I 76₉, akmenimis SP I 186₂₃, SP II 45₁₆, akmienimis SP I 377₉;

ne- / nie- / nia-: nuniaβa SP II 188₁₁–₁₂, nendres SP II 99₈, niendri SP II 166₇, niandri SP II 166₁₁, neprietelaus SP I 25₂, SP II 12₃₀, niepretelaus SP II 74₂₀–₂₁;

pe- / pie- / pia- / pea-: péciu SP II 204₂₀, pécio SP I 194₇, piéciu SP II 218₁₆, piácio SP II 205₂, pekłos SP I 275₁₁, SP II 52₈, pieklįβkay SP II 42₂₀–₂₁, piakliβkas

²⁰ Дотримуючись традиції латинської мови, на початку слова [u] зазвичай позначають літерою <v>. <u> на початку слів ужито лише 8 разів, і це слід вважати коректорською помилкою: užgimimo SP II 124₁₆; uolos SP I 270₁; uolas SP I 50₂₁; uoga SP I 321₂₀; uoday SP I 260₁₈; 316₁₂; unt SP II 200₈; 204₁₄.

²¹ Найбільшу концентрацію <ia> авторка статті зафіксувала у SP II 166–183. На це звернув увагу й Franz Specht (1929: 17). Однак першим цей варіантний ряд помітив і описав інший німецький мовознавець Richard Garbe у виданні SP I 1884 року. За його словами, <ie> найчастіше пишеться після приголосних <g>, <k>, <š>, <ž>, а після інших приголосних трапляється рідко (Garbe 1884, 13).

Straipsniai / Articles

47

V I R G I N I J A V A S I L I A U S K I E N Ė

SP II 206₂₄–₂₅, piakłos SP II 75₃₂, Petras SP I 49₈, SP II 207₁₅, Piatras SP II 17₂₈, Peatras SP II 186₁₁, 207₁;

re- / rie- / ria-: retos SP I 75₇–₈, Riatas SP II 182₂₈, regiedami SP I 19₆, SP II 34₁₀, riegiedamas SP II 48₁₉, riag SP II 177₁₅;

se- / sia-: fenu (зн. в.) SP I 56₁₃, SP II 123₃–₄, fianu SP 171₂₆;

ste- / stia-: ftebįli SP I 329₂₈, II 71₅, ftiabili SP II 176₁₉;

šie- / šia-: šiesielis SP I 125₂₇, plišieli SP II 27₆, kaŭšielis SP I 314₁₄, šieši SP I 214₁₀, šiaßtu SP I 317₁₀ (перикопи) (слів, що починаються на <še>, немає);

we- / -wie- / wia-: welinas SP I 293₃, SP II 46₁₂, wialinas SP II 77₁₇–₁₈, wede SP II 95₆, wiade SP II 177₃₁, giwena SP I 308₁₃, giwiena SP I 308₂₂–₂₃, giwianimo SP II 169₂₁;

že- / žie- / žia-: žemes SP II 138₄, žiames SP I 12₇, SP II 151₃₂, žiemes SP II 246₁₄, žemibe SP II 216₂₅–₂₆, žiemay SP II 48₂, žiamious SP II 183₂₅, nužemintus SP II 47₁₄, nužiamintays SP II 47₁₇–₁₈, Nužiemindawau SP II 67₃.

У SP I [e] позначено більш послідовно, найчастіше як <e> або <ie>; <ia> найбільше зосереджується в одному визначеному місці тексту SP II, решта тексту за позначенням [e] загалом не відрізняється від SP I. Найінтенсивніше перед [e] слід було пом’якшувати [k] — після <k> завжди пишеться знак м’якшення (Palionis 1995: 30). Знак м’якшення також пишеться після [š], що позначається літерою <š>; <ß> у двох словах, імовірно, мало позначати веляризований [š], або ж тут закралася коректорська помилка: βeymina SP II 181₆ і βeymina SP I 317₅ (перикопи), пор. написання šiey-min- 5 разів, переважно в SP I.

2.3.2. Позначення [ai] після м’якого приголосного

Диграф [ai] після м’якого приголосного позначається чотирма способами: <ey>, <iey>, <iei>, <iay>: pageydimu SP II 140₃₁, pagieydimus SP I 266₁₀, SP II 259₁₀, pagiaudimuołe SP II 178₂₁–₂₂, gieyde SP I 127₃, SP II 27₈, geyde SP II 180₂₃, weydo SP I 90₁₀, SP II 148₄, wiaydo SP II 219₁₉, wieykiey SP I 268₁₀, weykiey SP I 52₂₉–₃₀, SP II 106₂–₃, meyłes SP I 89₂₀, SP II 107₂, miayłes SP II 184₁, funkiey SP I 198₂₇, SP II 88₂₅, funkiei SP I 234₁₃ (перикопи), βeymina SP II 181₆, šieymiu SP I 254₁₁–₁₂. Найчастіший варіант — <iey>; <iay> характерний для певних місць тексту SP II.

2.4.1. Позначення дзвінких і глухих приголосних на їх стиках

У випадках асиміляції приголосні частіше записуються за морфологічним принципом, однак жодного з принципів послідовно не дотримуються: pabaygtu (4x) SP II 62₂₆–₂₇, pabaiktu SP II 182₁₃–₁₄, àžudingie SP II 18₂₂–₂₃, àžudingt SP I 255₂₆, àžudingta SP I

48

A c t a L i n g u i s t i c a L i t h u a n i c a L X I X

Konstantino Sirvydo Punktų sakymų spausdmenys ir rašyba

310₁₇–₁₈, užjudenktu SP II 18₂₇, ažudinktu SP II 40₁₀, ažudinkta SP II 209₃₂–₃₃, apjidenktumite SP II 175₂₁, ažudegtas SP I 144₉–₁₀, prabyngtay SP I 53₂, prabinktay SP I 273₂₁, užjudegtas SP II 76₅–₆, ažudektu SP II 240₁₃–₁₄, ažudirbtu SP I 323₂₅, dirbt SP I 330₁ (4x), dirps SP II 35₂₆, Dirpkite SP II 177₃₂, iżwerβtu SP I 85₁₃, iżweržto SP I 13₁₇. Друга особа однини наказового способу в SP II написана двічі: nunuoging 169₂₉; saugog 141₈ (-k + g(i) = g: nunuogink gi?).

Написання дієприслівників часто ґрунтується на фонетичному принципі: nuleyzdama SP I 333₁₈, pamezdami 258₅, ibrizdami 187₂, drauždami 258₄, žiždamas 213₁₉; fuleyzda-mas SP II 12₈, žayzd amas 58₃, melždami 103₁₃, rauždami 176₁, fkuzdamafis 142₅, melždamies 202₁₀–₁₁.

Однак трапляються також випадки з <s>: fukdamafis SP II 55₁₅, ibmesdamas SP II 72₁₀,

На стику кореня й суфікса іноді можуть стояти поруч два приголосні, що належать до різних морфем, без їх злиття: apjidingkite SP II 132₅, Džiaugkites SP I 326₂, biegkt SP II 172₁₇ (пор. per bekt SP II 217₁₉), nulaužsiu SP I 310₂₈. З огляду на мовну компетенцію Sirvydo, найімовірніше, таким чином прагнули виявити процес творення дієслівних форм, замаскований асиміляцією (пор. із iżližios SP I 7₆, užJet SP I 285₅). Це могло бути одним із запропонованих способів написання — зберігати морфеми цілими, незміненими на їхніх стиках.

Незрозуміло, до коректурних помилок чи до спроб унормування правопису (гіпернормалізмів) слід віднести ці поодинокі випадки: ungβtu SP II 104₁₂, lisdus SP I 305₁, mafgot SP II 173₅ (пор. на тій самій сторінці mazgofi 173₁₀).

Загалом приголосні фонетично частіше записуються в SP II.

2.4.2. Позначення [ш] і [с] перед [ч]

Як [ш], так і [с] у позиції перед [ч] позначалися не завжди з огляду на їхнє походження (пор. tuščias і skai tus), а їхнє позначення було дуже варіативним. Крім того, в утвореному збігові приголосних по-різному позначалася й африката [ч]. Очевидно, що передавання цих приголосних графічними знаками мало створювати проблеми для тогочасних авторів і видавців книжок, спричиняючи досить значну варіативність. У SP трапляються такі варіанти:

[ш] у позиції перед [ч]: <fc>, <lć>, <lċ>, <sć>, <ść>, <ść>, <śċ>, <lcз> <lcзć>, <βć>: karfciomis SP I 232₁₃, tufcias SP II 40₁₂–₁₃, karfciaus SP II 50₁₆, kumfciomis SP II 199₂₃, Krikfcionis SP II 202₁₀, tewikfcion SP II 187₂₈, karfčiuofe SP I 244₁₇, krikfcionie SP I 162₁₀, tewikfčiu SP I 217₂₈, tufčiu SP II 156₄, krikfčioniu SP I 320₁₁–₁₂, waykčioia SP I 351₄, paukčiey SP I 308₁₂, paukśiey SP I 311₄, karśčiaus SP I 65₂₂, tusčias SP I 44₂₂, krikścionimus SP I 360₂₁, tewikścion SP I 343₇–₈, paukś-cio SP I 107₁₈, krikścionis SP I 112₁₆, paukśiey SP I 189₂, tusčiey SP II 6₂₇, krikś-

Straipsniai / Articles

49

VIRGINIJA VASILIAUSKIENĖ

čionis SP I 239₁₈, SP II 179₃₀, tuščio SP I 244₁₉, tułczus SP II 202₁₃, namikfčėiey SP II 186₉, brikfčionie SP II 232₂–₃, karbčio SP I 329₁₇; [с] у позиції перед [ч]: <lc>, <lć>, <sć>, <ść>, <sć>: rupefčiu SP I 134₂, rufcioy SP I 105₂₇, fkayfčiaufi SP II 271, karalifciu SP I 134₁₇ (пор. DP: rupefčiu 16₃₄, ižgafcio 13₂₀), rupefčiu SP I 248₄–₅, fkayfčiaufia SP I 211₂, karalisčiu SP I 132₁₄, rusčiaufia SP I 272₂₉, rupesčiu SP I 144₂₇, SP II 62₁₀, ižwerščiey SP II 14₃, wagiščiu SP I 147₁₁, karališčiu SP II 154₁₅–₁₆, fkaiščiaus SP II 38₂₂, karališčiu SP II 14₁₆–₁₇.

Найімовірніші причини такого написання вже називалися раніше — непослідовне вживання тих самих літер із діакритичними знаками та без них (див. 1.5.4.) і відсутність чіткіших орфографічних норм. При позначенні згаданих приголосних не дотримувалися послідовно ані морфологічного, ані фонетичного принципу. У цьому випадку не слід виключати й інших причин: таке позначення могло відображати особливості вимови мешканців Вільнюса — термінальні або спричинені мовною інтерференцією, що охоплювали щілинні приголосні й африкати.

2.4.3. Позначення [ш], [ж] на стиках префіксів iš-, iš-, už- з іншими морфемами

Написання префіксів iš-, iš-, už- на стиках з іншими морфемами (особливо з рефлексивною часткою si) варіюється: i{ž}liveržtu SP II 48₂₅, i{ž}taria SP II 5₁₃, išpa{ž}ini-mo SP II 172₄, ižleyzdawo SP II 28₂₂–₂₃, ižtrinta SP II 163₂₃, iβtrint SP II 231₂₈, Ižjim{á}no SP II 83₇, iβsimano SP I 332₂₃, iɪmano SP I 228₂₃, i{ž}naykinta SP II 154₄, iβnaykie SP I 185₂₁–₂₂, iβfimano SP I 305₁₈, iβfikalbet SP II 53₁₅, iβluoia SP II 72₉; ižlipilde SP II 220₁₂–₁₃, ižagtas SP I 174₂, iſſipildis SP I 1₁₈, ižizios SP I 7₆, if{ž}iotu SP II 69₂₅–₂₆, i{ž}metimo SP II 61₁₉–₂₀, ižmeft SP II 56₃, iβmes SP II 57₃, vžfet SP I 285₅, vži̇kielunčio SP I 310₃₀, vžtekiet SP I 347₇, vž{ž}ingг SP II 234₃₂, vſimatis SP II 177₁₂, vſimeftu SP II 176₈, VJžwefdamas SP II 37₆, vβžerſi SP I 349₂. Через варіативність написання не завжди зрозуміло, яке дієслово вжито: įstatyti ar išstatyti:

Від одного способу дії тих лінощів Господь береже жінку SP I 232₃–₅. Бо Він береже церкву, як царство, якимсь SP II 151₁₇–₁₈.

У SP помітні очевидні спроби послідовно позначати обговорювані префікси в різних позиціях, однак варіативності все ж не вдалося уникнути, тому їхнє написання не можна назвати цілком послідовним (Palionis 1995: 30). Приклади свідчать, що найскладніше було виокремити й зафіксувати ці префікси на стику з рефлексивною часткою si. Однак і тоді найчастіше обирали варіант užsi-. У SP вживаються дві форми префікса iš-: iż-, iż-, iż-, iż, iz-, iż-, iż- (із <ž>) або isz-, iβ- (із <š>). Вибір однієї з них залежить від початку кореня

50

Acta Linguistica Lithuanica LXIX

Konstantino Sirvydo Punktų sakymų spaudmenys ir rašyba

звукового вираження: isz-, iβ- не пишеться перед дзвінкими приголосними, тоді як iž- трапляється майже в усіх позиціях (не виявлено перед ey, e: IS3eio SP 350₂₉, iβeyt SP I 39₁₅, SP II 121₅, iβeymay SP I 351₁₁, iβeykite SP II 168₈, Iβeiau SP II 242₂₁), тому написання деяких слів, що починаються глухим приголосним або напівголосним, варіюється: ižkaktu SP I 352₁₅, ižkako SP II 243₂₂, ižkafa SP I 208₂₄, SP II 209₂₆, iβkafa SP I 208₂₀, ižmanimu SP I 251₂₄, iβmanimu SP I 94₁₉, ižmintis SP II 215₃–₄, iβmintis SP I 63₂₂, SP II 156₁₉, ižreyβkia SP I 128₁₂, iβreyβkia SP I 82₁₈, SP II 12₁₂, ižfakit SP I 159₈, iβfakit SP I 161₂₈, ižkayto SP I 126₁₄, SP II 149₁₃ iββkayto SP I 333₂₇, SP II 122₁₆, ižwidis SP I 129₂₇, SP II 18₂₄, iβwidis SP I 209₂₈. iβ- трапляється перед напівголосними значно частіше, ніж iž-.... У випадку прийменника iš позиція не має значення — у SP його послідовно пишуть із <ž>: iž, iz, iž, iž, iz, iž, iž. Три випадки з iβ (SP I 95₂, 310₂₅, SP II 172₂₄ (перикопи) слід вважати випадковими.

2.4.4. Позначення [n] перед [b], [p]

Форму префікса im- досить послідовно вжито перед [b] і [p]: imbers SP II 107₉, impuola SP I 108₂₀ (загалом 23 рази у формах дієслів ipulti та ipuldinėti), і лише один раз написано inpuolys SP II 75₅.

2.5. Приголосні іншомовного походження, диграфи, гемінати

<f> і <h> вживаються в міжнародних словах, а <x> — у литовських словах і запозиченнях для позначення збігу приголосних [ks]: affektays SP I 294₁₅, Iozafu SP I 181₂₃, heretikay SP I 204₁₁, hijtoríu SP I 205₁₃, herefiju SP I 251₁₂, holofe SP I 255₂, džiauxmu SP I 201₁₂, linxmibes SP II 97₂, paduxi SP II 99₉, uxnoy SP II 243₃, uxufo SP II 163₁₅, auxi SP II 36₂₄, axtinays SP II 63₂. <Ch> уживається в іншомовних власних назвах — особових і етнонімах: Chrijtus SP I 367₂₆; SP II 242₆, Chaldaycзykų SP II 168₇–₈, Chaneneus SP II 7₁₄, Cherubinay SP II 197₁₆–₁₇, Chrijtoftomas SP II 47₁₀–₁₁. <C>, <c> пишеться замість <k> у запозиченнях із латини або словах, що прийшли через латину: cedrus SP I 141₅, Casus SP I 306₂₁, cometa SP II 140₂₁, Cyrillus SP II 93₇. У латинізмах також уживається <q>: queftiiu SP II 306₈. У міжнародних словах, утворених на основі латинської та грецької мов, пишуть <Th>, <th> і <rh>: theologay SP I 238₂₆, katholiku SP I 226₆, Thomas SP I 99₇, Theophilaktus SP II 178₃₁, myrrhu SP I 225₂₅. З тієї самої причини може вживатися <y> або подвоюватися приголосні: tyrannu SP II 146₂₇ (пор. лат. tyrannus), affektays SP I 294₁₅ (пор. лат. affectus). Гемінати <fs> і <ff> у формах теперішнього часу дієслова būti, імовірно, також виникли під впливом латинського дієслова

Straipsniai / Articles

51

VIRGINIJA VASILIAUSKIENĖ

esse: efsi (27 випадків), effi (15 випадків), efsiby SP I 172₁₁, effuntiemus SP I 278₁₇, efsigu SP I 82₁₄. В іншомовних словах є й інші гемінати (див. приклади вище в цьому підрозділі)²².

2.6. Написання слів разом і окремо

За відсутності граматик і кодифікованих у них норм написання слів разом і окремо визначали кілька внутрішніх і зовнішніх чинників: (1) просодика; (2) вплив інших мов; (3) технічні особливості друку та формат сторінки, мовна компетенція друкарів і видавців. Правопис SP багато в чому випливає з природного відчуття інтонації рідної мови та її змін і смислових нюансів; тому за відсутності чітких правил словосполучення досить часто пишуться одним словом, а односкладові слова, що не мають самостійного наголосу (енклітики й проклітики), природно приєднуються до довших слів із самостійною інтонаційною та смисловою функцією. Інтонаційні паузи, порядок слів і контрастний наголос обираються свідоміше й тісніше пов’язані з риторикою проповідей.

Одним словом можуть писатися прислівники або адвербіалізовані сполуки, утворені з прийменника й непрямого відмінка (1); сполуки займенника з непрямим відмінком (2); сполуки прийменника be із займенником (3); сполуки займенників, а також займенників із частками (4):

(1) У SP I be пишеться разом (за винятком одного випадку) у сполуках зі значенням кількості: begalo (14 разів), be galo (1 раз) SP I 204₁₄, bemieros SP I 171_1–2, beikayčiaus SP I 313₂₆; натомість у SP II be galo (8 разів) пишеться двома словами (більшість таких випадків зосереджена на с. 211–218 SP II). У сполуках зі значенням якості й місця: ižtolo SP II 187₁₈; ižkur SP II 184₂₀.

(2) У SP I tuometu (15 разів), tuo metu (9 разів); у SP II tuometu (2 рази), tuo metu (17 разів).

(3) Ne turi įbmonios / ney luofo noro / a beto ne deftis ne vienas nufideimas SP I 283₂₁.

(4) kunorint SP II 151₃₂, kokinoris SP I 88₂₉, kokiaf=norint SP II 198₃₀, iogipaties (тобто jo gi paties) SP II 206₈, kurys giwienas (тобто kuris gi vienas) SP II 86₃₁.

Прийменник be від другого компонента складної частки nebe — be — краще відрізняється в SP I:

Ne be ludimo aba fwječćimo fawi pati paliko SP I 97₁₄. Nes nebe priežaflies ne tare Ewángelijita / iþmete welinu SP II 61₆.

²² До рідкісних, непослідовних випадків написання слід зарахувати darīsime SP I 140₉. Це слово вжито в цитаті з Vulgatos (Лк 3,14). Отже, на деякі неясні й заплутані питання щодо правопису SP можна буде відповісти точніше лише після того, як цитати (вони можуть становити 20–25 відсотків усього тексту SP) буде відокремлено від авторського тексту, а обидва текстові рівні досліджено окремо.

52

Acta Linguistica Lithuanica LXIX

Konstantino Sirvydo Punktų sąkymų spaudmenys ir rašyba

У формах двоїни займенників числівник du не зливається в одне слово із займенниками:

Ті двоє учнів, розмовляючи про страждання Спасителя, сумували, щоб Господь прийшов до них SP II 240₇. Так ці двоє учнів, слухаючи Господа, який пояснював Писання, були просвітлені вірою SP II 240₂₆.

Вважають, що написання ne окремо від дієслів виникло під впливом польської мови (Palionis 1995: 31). Однак написання ne окремо не однаково часте з усіма дієсловами, тим паче — з усіма формами дієслів (особливо з пасивними дієприкметниками). Крім того, випадків варіювання тут теж чимало, наприклад, SP I: negal (52x), ne gal (19x), negali (4x); SP II: negal (7x), ne gal (32x), negali (1x), ne gali (3x); SP I: nežino (15x), ne žino (6x); SP II: nežino (3x), ne žino (1x); ne kinčia SP II 216₂, ne kinčia SP I 117₇; nebiokites SP I 87₂₈, ne biodamies SP I 64₇. Зі зворотними дієсловами ne пишеться разом: nefirado SP I 49₆, nefileyde SP II 242₁₅. Лише один раз ne написано окремо, найімовірніше, помилково: ne įf̄augo SP I 372₁₄. З пасивними дієприкметниками, подібно до прикметників, ne частіше пишеться разом, ніж з особовими формами дієслова: neižagtas, neižāgtas (SP I 2x; SP II 1x); ne i(n)žagtas (SP II 2x); neįßlakitas, neižßlakitas (SP I 12x; SP II 2x); ne ibßlakitas, ne ižßlakitas (SP I 7x; SP II 7x); SP I: neful̄twertas (4x), ne futwertas (2x).

Не окремо від дієслів частіше пишеться в SP II. З одними дієсловами не пишеться частіше разом, з іншими — окремо, без чіткішої мотивації.

У SP II прийменники та префікси можуть плутатися між собою: прийменники пишуться разом із наступними за ними словами (1), а префікси — окремо від решти слова (2):

(1) ápekuri 231₁₇, ážuniekų 208₉, ižmielto 220₂, iždungaus 80₂₃, ižkielmo 65₁₂, iždebelies 21₁₂, ižnauio 173₁₈, ižpaminetu 221₁₉, ižnumirušiu 226₁₇, ižparodimo 40₁₁ (2x), ižwirbaus 36₃₁, pernuopehus 30₁₆, polungu 102₁₂;

(2) ažu ſm̄augie ir ſu drafkie 256₂₆, ſu plefi 200₂₇, iž leydžia 166₂₂, ſu eyga 162₆, ažu laykis 120₄, be žadis 73₁₅, iž kif̄t 48₁₀.

Випадки написання прийменників разом трапляються і в SP I (ižkuriu 153₂₉, pawundeni-mis 269₂₈), але в SP II їхня концентрація значно вища; крім того, тут зафіксовано й протилежне явище — коли префікси пишуться окремо.

Однією з причин плутання префіксів і прийменників, мабуть, слід вважати недостатнє знання литовської мови друкарями й редакторами та їхню мовну компетентність загалом. Не слід забувати й про те, що SP II до друку готував не сам автор.

Інші причини — технічні:

(1) зміна місця переносу слова під час набору тексту для друку з рукопису (місце знака переносу змінюється через невідповідність рядків):

Straipsniai / Articles

53

VIRGINIJA VASILIAUSKIENĖ

fu=manim SP II 229₂₃, iš=giditoiu SP II 223₁₉, I=eyk SP II 258₈, I=eyt SP II 85₂₀, fu wieninta SP II 113₇ тощо (див. також перелічені вище).

(2) неоднакові проміжки між окремими словами в тому самому рядку; не в усіх випадках можливо визначити, чи є проміжок між словами, чи його немає; іноді у вузькому рядку не вистачає місця для знака перенесення.

У більшості випадків слова зберігають свої сталі структури в усьому тексті SP і не зливаються із сусідніми словами. Передавання сполук одним словом нерідко мотивоване лексикалізацією (begalo, ištolo, tuometu тощо). Як уже зазначалося, деякі правила написання слів разом і окремо було запозичено з польської мови, але тут було б дуже важливо перевірити також можливий вплив латинської мови, оскільки для деяких інших аспектів правопису та використання шрифтів цей вплив безсумнівний. Точніше відповісти на це запитання можна буде лише після виокремлення з тексту SP біблійних та інших цитат, перекладених з латинської мови, і окремого дослідження особливостей їхнього правопису.

2.7. Написання великих літер

Найчастіше брали за взірець латинську й польську традиції вживання великих літер. З великої літери пишуть власні імена та назви, широко вживаються біблійні імена. Крім того, за зразком латинської та польської мов з великої літери пишуться етноніми, різні релігійні напрями та течії:

Murinas SP I 294₂₀, Tatariev, Turkay SP I 346₈, Ziday SP I 48₁₂, Zyday SP II 93₂₂, Amonitu SP I 35₂₉, Afsironis SP I 170_15–16, Aegipcianus SP I 260₂₀, Aegypčionu SP II 208_4–5, Chaldavczyku SP II 168_7–8, Philitinų SP I 226₁₉, Korinthianump SP I 47_5–6, Medanus SP II 150_22–23, Madionitu SP II 91, Niniwityav SP II 57_18–19, Pharizeußav, Lewitas SP I 81₂₃, Arionay, Eutichionay, Monothelitay SP I 205_14–15, Neftoriany, Lut-heranu SP 290_1–2, Luteru ir Kalwinu SP I 251₂₁.

Стилістичне вживання великих літер не завжди послідовне. Найпослідовніше велику літеру пишуть у слові Dievas (лише 4 випадки вживання малої літери слід вважати коректорською помилкою). Малою літерою це слово пишуть умотивовано, коли йдеться про язичницьких божеств:

Teyp ir Ziday telu iš aukfo Jaw nuleii diewu ii dare SP I 72₂₉.

В обох частинах написання слова bažnyčia має більше варіантів: SP I: Bažnićia 63x, bažníčia 57x; SP II: Bažníčia 28x, bažníčia 5x.

Зі стилістичних міркувань або випадково слова частіше пишуть з великої літери у SP II. Наприклад, у SP I іменники kunigas і kunigaikštis пишуться з малої літери,

54

Acta Linguistica Lithuanica LXIX

Konstantino Sirvydo Punktų sakymų spaudmenys ir rašyba

У SP II слово kunigas приблизно в чверті випадків уже написане з великої літери, а kunigaikštis частіше пишеться з великої, ніж із малої літери.

Подібна варіативність у SP II спостерігається і в написанні Velykų, velino (у SP I velinas пишеться лише з малої літери). Velinas написане з великої літери в цитатах із твору Йона Золотоустого (Homiliae LV in Acta apostolorum. XLI; PG 60: 293) (1) та з Першого послання Петра (1 Пт 5,8) (2):

(1) Nufideimas piktefnis / ira negi Welinas / nes welinas daro žmones nužemintus. Er ne regite apfleftuiu / kad pafweykfla ába luofays nuog pikto Welino tumpta kaip ira nužamintays SP II 47_12–17. Daemone gravius est peccatum; ille namque humiles reddit. Annon videtis daemoníacos, quando a morbo recreantur, quam sint demissi.

(2) Neprietelus / iufų Welinas / kayp lewas rekdamas fukafi / iefbkodamas ku praritu SP II 256_29–32.

Слово demonas Йон Золотоустий уживає в грецькому оригіналі; воно збереглося і в латинському перекладі цього твору.

У наведених поруч цитатах польською мовою це слово також написане з великої літери. Однак у першій цитаті додане перекладачем слово welinas (його немає в грецькому та латинському текстах) трактується по-різному: польською його перекладено інакше — не Dyabel, а czárt, тоді як у литовській цитаті його написано з малої літери, пор.:

Grzech / gorby ieft / niž Dyabel / bo czárt czyni ludzie pokorne. A zá nie widzićie opełtánych / gdy do zdrowia przychodzą / y wolnemi od Dyabłá ftáją się / iáko są pokorni SP II 47_11–15.

У SP I великі літери вживаються систематичніше, послідовніше й рідше, ніж у SP II. У SP II використання великих літер у тексті в окремих випадках видається випадковим, а їх уживання не було остаточно впорядковане під час видавничого процесу:

iop priſigrįbt / Nes ne wieno daykto futwerto ne regieio SP II 114_3–4; kuríu Dáwe CHRyſtufas taridamas SP II 92_6–7; Ir todrin ſtebiſi S. Auguſtinas / Krikſčionies to durnibey SP II 71_4–6; iž kalno aba iž Pilies prieβ neprietelus muβáſi SP II 19_24–26.

ВИСНОВКИ

1. Набори шрифтів, пристосовані до латинських і польських текстів, не могли повною мірою відобразити орфографічну концепцію Сирвідаса. Доводилося зважати на можливості друкарні. З цієї причини, розглядаючи графічні знаки, уживані в SP, перевагу надавали поняттю «літера шрифту». Це давало змогу не ототожнювати рукописні та друковані графеми, адже та сама літера шрифту могла позначати кілька рукописних графем, і навпаки.

Straipsniai / Articles

55

VIRGINIJA VASILIAUSKIENĖ

У DP літери шрифту з діакритиками вживаються дуже широко, але в SP їхнє розмаїття більше. У SP використовують також більше літер шрифту з діакритиками та різноманітніших із них порівняно з JE. Тут налічується близько 51 літери шрифту з діакритичними знаками різних форм. Більшість із них дуже рідкісні й трапляються випадково, проте деякі вживаються послідовно, хоча й рідко. Часто вживаються лише 9 літер шрифту з діакритиками: <ć>, <ł>, <ś>, <ź>, <ž>, <á>, <à>, <č>, <ȥ>. Розмаїття літер шрифту з діакритиками більше в SP I, а частотність у SP II вища через <á>. Літери шрифту <è>, <š>, <ź>, <ž>, <ž̄> вживаються лише в тексті, набраному латинською антиквою та курсивом. Форма діакритиків дуже варіюється над <ź>, <ž>, <ȥ>, <ž> або <ž>. Найбільше варіювання й неясності спостерігається в позначенні фрикативних приголосних та африкат. Тут плутають літери шрифту з діакритиками й без них. Лише на підставі дослідження SP поки що важко сказати, чи ця плутанина виникла з технічних причин (неуважність під час набору тексту, якість друку, трактування діакритиків), чи відображала певні мовні явища й процеси, що відбувалися в мові (інтерференція мов, слід якогось діалекту).

У SP II <á> дуже часто вживається в ненаголошеному складі. Діакритики у формі надрядкового знака <â>, <ê>, <î>, <ô> та <û> могли позначати наголошений склад або слугувати засобом розрізнення слів та їхніх форм. Їх уживають надто рідко, щоб можна було зробити загальніші висновки. Літери шрифту <ę> та <ų> потрапили до литовського тексту SP випадково й не позначали носових звуків. <ę> іноді виконує ту саму функцію, що й <ē>. Літера шрифту <ł> досить послідовно позначає твердий або депалаталізований [l]. Голосні літери шрифту зі знаками у формі риски та циркумфлекса (тильди), за зразком латинської мови, послідовно позначали пропущені тавтосилабічні <m>, <n>. Із латинської мови запозичено також деякі літери шрифту для скорочення кінця слова.

Через рідкісність, поєднання з іншими функціями та відсутність послідовності неможливо виокремити й точніше визначити випадки вживання літер шрифту з діакритиками для позначення наголосу.

Тоді діакритик, найімовірніше, не завжди вважався суттєвою розрізнювальною ознакою літери шрифту.

В основному тексті SP, надрукованому готичним шрифтом (швабахом), для позначення великих <I> та <J> використовується одна літера шрифту. У курсиві-антикві <I> та <J> позначаються трьома різними літерами шрифту. <j> епізодично вживається в SP II, с. 1–47.

2. Найбільший вплив на орфографію SP справила найважливіша наукова мова того періоду — латинська, і лише після неї — польська.

Довгота голосних у SP графічно не позначалася. <y> часто вживається в позиції <j>: майже систематично в дифтонгах <ay>, <ey>, <uy>, а також після депалаталізованих приголосних, у редукованих локативних закінченнях та в запозиченнях. <u> позначає короткий і довгий голосні. Подвоєні літери шрифту для позначення довгих голосних ужито лише кілька разів у SP II.

56

Acta Linguistica Lithuanica LXIX

Konstantino Sirvydo Punktų sakymų spaudmenys ir rašyba

Позначення [e] після м’якого приголосного дуже варіюється: у SP I пишеться <e> і <ie>, а в SP II також <ia> (найбільша концентрація <ia> у SP II на с. 166–183). [ai] найчастіше позначається як <iey> і <iay>, рідше — <ey> і <iei>.

Позначення приголосних у стиках дзвінких і глухих приголосних варіюється: загалом частіше застосовується морфологічний принцип; у SP II фонетичний принцип застосовується частіше, ніж у SP I; за фонетичним принципом досить часто пишуться напівдієприслівники.

Особливо варіюється позначення [š] і [s] перед [č]. Таке варіювання могло виникнути через уже згадану несистематичність уживання діакритичних знаків або ж бути зумовлене певними змінами в системі щілинних та африкат у тогочасній вимові віленців.

Варіюється також написання префіксів iž-, iš-, už- на стиках з іншими морфемами. Найскладніше було зберегти незмінну форму префікса поруч із зворотною часткою si. У SP вживаються дві форми префікса iš-: iž-, iž-, iš-, iš, iz,- iš-, iż- (із <ž>) або isz-, iƀ- (із <š>). Варіанти з <š> ніколи не вживаються перед дзвінкими приголосними, тоді як варіанти з <ž> можливі в усіх позиціях. Позиція префікса iš нейтралізована, і в усіх випадках він пишеться з <ž>.

Приголосні іншомовного походження <f> і <h> уживаються в інтернаціональних словах, а <x> — також у литовських словах для позначення сполуки [ks]. За латинською традицією можуть уживатися також <c>, <th>, <rh>, <fs> і <ff> (у теперішньому часі дієслова būti).

На написання слів разом і окремо у SP впливали кілька внутрішніх і зовнішніх чинників: (1) просодика; (2) приклад інших мов; (3) технічні особливості друку та його формат, мовна компетентність друкарів і видавців. Найчастіше слова зберігають свої сталі структури в усьому тексті SP і не зливаються із сусідніми словами. Передавання сполук одним словом нерідко мотивоване лексикалізацією. Написання прийменників разом з іншими словами, а префіксів окремо у SP II, можливо, пов’язане з мовною компетентністю друкарів і видавців. У SP I особливо варіюються проміжки між словами.

Ne окремо від дієслів частіше пишеться у SP II. З одними дієсловами або їхніми формами ne частіше пишеться разом (особливо з пасивними дієприкметниками), з іншими — окремо, без чіткішої мотивації.

У вживанні великих літер дотримувалися традиції латинського та польського правопису. Окрім уже звичних для нас випадків, у SP з великої літери пишуться етноніми, назви різних релігійних течій і напрямів, хоча й не цілком послідовно, — найважливіші релігійні поняття. Стилістичне вживання великих літер варіюється. Послідовніше великі літери вживаються у SP I. У SP II трапляється чимало коректурних неточностей і помилок. У деяких випадках уживання великих літер Sirvydas переймав із цитованого грецького або латинського джерела.

Straipsniai / Articles

57

V I R G I N I J A V A S I L I A U S K I E N Ė

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРАНІ ДЖЕРЕЛА

A l e k n a v i č i e n ė O n a 2006: [Рец.:] Про давні друкарські шрифти Литви. – Knygotyra 46, 279–294.

БІБЛІЯ, або СВЯТЕ ПИСЬМО. Екуменічне видання. Старий Завіт із єврейської, арамейської та грецької мов переклав Antanas Rubšys, Новий Завіт із грецької мови переклав Česlovas Kavaliauskas. Вільнюс: Литовське біблійне товариство, 1999.

DP – Poltilla CATHOLICKA. Tái éłt: Iżguldimas Ewangelìu kiekwienos Nedelos ir ßwetęs per wiłłús metús. Per Kúnigą MIKALOIV DAVKSZĄ Kanonîką Mėdnikų, iż łėkibło pergūldita. Su walá ir daláīdimu wîreuliuių. W Wilniui / Drukárnioi Akadėmios SOCIETATIS IESV, A.D. 1599.

G a r b e R[i c h a r d] 1884: Szyrwid’s punkty kazań: (punktay sakimu) vom Jahre 1629: mit einer grammatischen Einleitung. – Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht.

G e l u m b e c k a i t ė J o l a n t a 2003: Pirmas lietuviškas pamokslų rinkinys – Wolfenbutelio postilė (1573). Rankraščio kritinio komentuoto leidimo principai ir tyrimo strategija. – Archivum Lithuanicum 5, 51–96.

G e l u m b e c k a i t ė J o l a n t a 2009: Lietuvių kalbos ortografijos reformos (Mažoji ir Didžioji Lietuva). – Lietuvos Didžiosios Kunigaikštystės kalbos, kultūros ir raštijos tradicijos. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 17–27.

JE – EWANGELIE POLSKIE Y LITEWSKIE TAK NIEdżielne iáko y włzytkich Swiąt, ktore w Kościele Katholickim, według Rzymskiego porządku przez cały rok czytáią. Wydáne za dozwoleniem [stárßych. [...] w WILNIE. W Drukániey Akademiey SOC. IESV Roku / 1647.

J u d a M a r i a 2001: Pismo drukowane w Polsce XV–XVIII wieku. – Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Skłodowskiej.

K a b a š i n s k a i t ė B i r u t ė 2005: Diakritiniai ženklai Baltramiejaus Vilento Enchiridione ir Evangelijose bei Epistolose (1579): <ũ>, <ô>, <ò>, <ó>. – Archivum Lithuanicum 7, 45–66.

K o ž e n i a u s k i e n ė R e g i n a 1990: Передмови й присвяти XVI–XVIII століть. Вільнюс: Mokslas.

LK – KATHECHISMAS ABA PAMOKIMAS WIENAM KVRIAMGI KRIKS CZONIVY RAYKIAMAS PARASZITAS Nuog D. IOKVBO LEDESMOS Theologo Soc: IESV. E pergulditas Lietuwißkay / ir Vntrnkárt ißßáultas WILNIVY Drukórnioy Acadėmios SOCIETATIS IESV, Metūlu vźgimimo Wießpatės / 1605.

L u č i n s k i e n ė M i l d a 2005: Jonas Jaknavičius ir 1647 metų katalikiškos Evangelijos lietuvių kalba. – Jono Jaknavičiaus 1647 metų „Ewangelie polskie y litewskie“, par. Milda Lučinskienė. Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla.

58

A c t a L i n g u i s t i c a L i t h u a n i c a L X I X

Konstantino Sirvydo Punktų sakymų spaudmenys ir rašyba

Palionis Jonas 1967: Lietuvių literatūrinė kalba XVI–XVII a. Vilnius: Mintis.

Palionis Jonas 1995: Lietuvių rašomosios kalbos istorija. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

Palionis Jonas, Strockis Mindaugas 2005: Jono Rėzos 1625 m. psalmy no kirčiavimas. – Baltistica 40(1), 31–44.

Petreikis Tomas 2011: Marginalijos kaip knygos istorijos šaltinis: istoriografinis aspektas. – Knygotyra 57, 67–85.

PG – PATROLOGIA GRAECA 60: S. P. N. JOANNIS CHRYSOSTOMI, ARCHIEPISCOPI CONSTANTINOPOLITANI, OPERA OMNIA QUAE EXSTANT, VEL QUAE NOMINE CIRCUMFERUNTUR, AD MSS CODICES GALLICOS, VATICANOS, ANGLICOS, GERMANICOSQUE; NECNON AD SAVILIANAM ET FRONTONIANAM EDITIONES CASTIGATA, INNUMERIS AUCTA; NOVA INTERPRETATIONE UBI OPUS ERAT, PRAERFATIONIBUS, MONITIS, NOTIS, VARIIS LECTIONIBUS ILLUSTRATA; NOVA SANCTI DOCTORIS VITA, APPENDICIBUS, ONOMASTICO ET COPIOSISSIMIS INDICIBUS LOCUPLETATA OPERA ET STUDIO D. BERN. DE MONFAUCON, MONACHI BENEDICTINI E CONGR. S. MAURI. EDITIO NOVISSIMA, IIS OMNIBUS ILLUSTRATA QUAE RECENTIUS TUM ROMAE, TUM OXONII, TUM ALIBI, A DIVERSIS IN LUCEM PRIMUM EDITA SUNT, VEL JAM EDITA, AD MANUSCRIPTORUM DILIGENTIOREM CRISIM REVOCATA SUNT, ACCURANTE ET DENUO RECOGNOSCENTE J.-P. MIGNE, BIBLIOTHECAE CLERI UNIVERSAE, SIVE CURSUUM COMPLETORUM IN SINGULOS SCIENTIAE ECCLESIASTICAE RAMOS EDITORE. TOMUS NONUS. VENEUNT 18 VOLUMINA 160 FRANCIS GALLICIS. EXCUDEBATUR ET VENIT APUD J.-P. MIGNE EDITOREM, IN VIA DICTA D’AMBOISE, OLIM PROPE PORTAM LUTETIAE PARISIORUM VULGO D’ENFER NOMINATAM, SEU PETIT-MONTROUGE, NUNC VERO INTRA MOENIA PARISINA. 1862.

SP I – PVNKTY KAZAN od Adwentu až do Połtu / Litewskim językiem, z wytłumaczeniem ná Polskie PRZEZ Księdzá KONSTANTEGO SZYRWIDA / Theologá Societatis IESV / Z DOZWOLENIEM STARSZYCH wydáne. W WILNIE W Drukárni Akádemiey Societatis IESV Roku M. DC. XXIX.

SP II – PVNKTY KAZAŃ NA POST WIELKI Ięzykiem Litewkiém Przez W. X. CONSTANTEGO SZYRWIDA Theologá Societatis IESV nápiláne. á Teraz ná Polłki Ięzyk przetłumaczone / y oboiem do Druku podáne. Zá pozwoleniem Stárßych. W Wilnie / W Drukárni Akademii Societatis IESV. Roku Pańskiego, 1644.

Specht Franz 1929: Šyrwids Leben und Schriften. – Šyrwids Punktay sakimu (Punkty kazan), Teil I: 1629, Teil II: 1644, litauisch und polnisch mit kurzer grammatischer herausgegeben von Dr Franz Specht, Professor an der Universität Halle-Wittenberg. Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht, 7–61.

Strockis Mindaugas 2004: Graikų ir lotynų kirčiavimo įtaka lietuvių kirčio žymėjimui. – Baltistica 39(2), 289–307.

Straipsniai / Articles

59

V I R G I N I J A V A S I L I A U S K I E N Ė

S u b a č i u s G i e d r i u s 2001: Вплив друкарів на правопис та його стандарти. – Archivum Lithuanicum 3, 129–152.

S u b a č i u s G i e d r i u s 2003: Графеми <I> та <J> у литовських текстах XVIII–XIX століть. – Archivum Lithuanicum 5, 227–262.

ŠPS – Šyrwids Punktay sakimu (Punkty kazan), Teil I: 1629, Teil II: 1644, litauisch und polnisch mit kurzer grammatischer herausgegeben von Dr Franz Specht, Professor an der Universität Halle-Wittenberg. Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht, 1929.

Z i n k e v i č i u s Z i g m a s 1971: Про генезу та мову «Пунктів проповідей» К. Сирвідаса. – Baltistica 7(2), 153–167.

Z i n k e v i č i u s Z i g m a s 1972: Східна мова литовських писемних пам’яток XVII ст., її походження та зникнення. – Baltistica 8(1), 79–100.

Z i n k e v i č i u s Z i g m a s 1977: Про походження мови литовських писемних пам’яток. Baltistica 13(1), 237–244.

Z i n k e v i č i u s Z i g m a s 1981: Сирвідас чи Ширвідас? – Baltistica 17(1), 28–41.

Z i n k e v i č i u s Z i g m a s 1988: Історія литовської мови 3. Мова давніх писемних пам’яток. Вільнюс: Mokslo.

Z i n k e v i č i u s Z i g m a s 1996: Історія литовської мови. – Вільнюс: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

Шрифти та правопис у книзі проповідей Константина Сирвіда «Точки Євангелія»

Р Е З Ю М Е

Шрифти, доступні у друкарні Вільнюського університету, не могли повною мірою відобразити орфографічну концепцію Сирвіда. Вони були переважно пристосовані для друку книжок латиною та польською мовою. Сирвід мусив зважати на технічні обмеження друкарні. З огляду на це, говорячи про графеми у SP, ми вживаємо іменник «шрифт», щоб розрізняти друковані й рукописні літери. Одним і тим самим типом друкованої літери могли передаватися кілька різних рукописних літер, а одну й ту саму рукописну літеру могли друкувати різними шрифтами.

У найдавніших книжках, надрукованих литовською мовою, різняться набір діакритичних знаків і частота їх уживання. У книзі проповідей Даукши діакритичні знаки вживаються дуже часто, однак у SP їх різноманітність більша.

На правопис SP найбільше вплинула латина, яку на той час вважали основною нормативною мовою науки. Вплив польської мови був менш значним.

У SP використано більше різних шрифтів, ніж у «Evangelie Polskie y Litewskie» Йонаса Якнавічюса: у цій книжці вжито 51 шрифт із різними діакритичними знаками. Більшість із них

60

A c t a L i n g u i s t i c a L i t h u a n i c a L X I X

Konstantino Sirvydo Punktų sakymų spaudmenys ir rašyba

уживалися рідко, однак послідовно. Лише 9 діакритичних знаків трапляються дуже часто: <č>, <ł>, <ś>, <ź>, <ż>, <á>, <à>, <ċ>, <ž>. У SP I різноманітність діакритичних знаків більша, але у SP II вони трапляються частіше (переважно завдяки особливо частому <á>). <è>, <š>, <ź>, <ż>, <ž> уживаються лише в текстах, набраних латинською антиквою. Форми діакритичних знаків над літерами <ź>, <ż>, <ž>, <ż> або <ž> значно варіюються впродовж усього тексту. Найбільше непослідовності й плутанини виявлено в позначенні фрикативних приголосних і африкат. Літери з діакритичними знаками й без них чергувалися без очевидної причини. Лише на підставі даних SP важко сказати, чи були непослідовності зумовлені технічними особливостями друку, чи відображали глибші мовні процеси, як-от інтерференцію або певні сліди різних діалектів.

<á> найчастіше траплялася в ненаголошеному складі. <â>, <ê>, <î>, <ô> та <û> могли позначати наголошені склади або слугувати засобом розрізнення словоформ. Однак ці діакритичні знаки трапляються надто рідко, щоб робити певні висновки про їхні справжні функції. <ę> та <ų> не позначали носових звуків і в тій частині тексту SP, яку надруковано литовською мовою, були випадковими. У деяких випадках <ę> вжито замість <ê>. <ł> послідовно позначає твердий, або непалаталізований, приголосний [l]. Голосні з діакритичними знаками у формі риски й тильди вживалися для позначення пропущених <m>, <n>, як у латині. Спосіб позначення скорочених закінчень також запозичено з латини.

Тоді деякі друкарі, ймовірно, не надто зважали на те, чи мала літера діакритичний знак.

В основному тексті SP, надрукованому шрифтом швабахер, для позначення і <I>, і <J> використовувалася лише одна літера. У тих частинах тексту, які набрано курсивною антиквою, для позначення великих літер <I> і <J> під час друку використовувалися три різні літери. У SP II, с. 1–47, іноді вживалася мала літера <j>.

2. У SP довгі голосні ніяк не відрізнялися від коротких. <y> уживалася так: (1) для позначення <j>; (2) у дифтонгах <ay>, <ey>, <uy>; (3) після непалаталізованих приголосних; (4) у скорочених закінченнях місцевого відмінка. <u> позначала і короткий, і довгий голосний. Подвоєні приголосні для позначення довгих голосних трапляються у SP II лише кілька разів.

Спосіб позначення [e] після палаталізованого приголосного варіюється: у SP I його позначено як <e> або <ie>, а у SP II також як <ia> (найбільше скупчення <ia> виявлено у SP II, с. 166–183). [ai] переважно позначається як <iey> і <iay>, іноді також як <ey> і <iei>.

Позначення дзвінких приголосних перед глухими, а глухих перед дзвінкими часто варіюється, однак у правописі найчастіше застосовувався морфонологічний принцип. У SP II приголосні частіше, ніж у SP I, позначаються відповідно до фонологічного принципу, особливо в написанні напівдієприкметників.

Найбільша непослідовність у позначенні [š] і [s] спостерігається перед [č]. Такі непослідовності можуть бути спричинені як несистематичним уживанням діакритичних знаків, так і певними змінами вимови в мовленні мешканців Вільнюса.

Позначення префіксів iž-, iš-, už- також непослідовне на стиках з іншими морфемами, особливо коли за цими префіксами йде зворотний маркер si. Префікси писали двома способами — з <ž> (iž-, iž-, iš-, iž, iz-, iż-, iż) і з <š> (isz-, iż-). Префікси з <š> ніколи не трапляються перед дзвінкими приголосними, тоді як префікси з <ž> можливі в будь-якій позиції. Прийменник iš у SP завжди позначено як iž. У цьому випадку позиційна відмінність нейтралізується.

Straipsniai / Articles

61

VIRGINIJA VASILIAUSKIENĖ

Дві приголосні іншомовного походження <f> і <h> вживаються в міжнародних словах. <x> також використовується в литовських словах для позначення сполучення двох приголосних ks. Літери <c>, <th>, <rh>, <ſs> і <ſſ> (у формі теперішнього часу дієслова būti) можуть уживатися відповідно до латинської традиції.

Злиття суміжних слів або їхнє написання окремо залежало від кількох чинників: (1) просодики; (2) впливу інших мов; (3) технічних обмежень друку й формату сторінки; (4) мовних навичок (компетентності) редакторів і складачів. У SP розмір пробілів між словами дуже різниться.

Ne у SP II частіше пишеться разом із дієсловами, ніж у SP I. Однак немає чіткого пояснення, чому ne частіше пишеться разом із деякими дієсловами (наприклад, пасивними дієприкметниками), а в інших випадках пишеться окремо від дієслів.

Великі літери можуть уживатися подібно до латинської та польської мов. Окрім традиційного вживання великих літер у сучасній литовській мові, їх також використовували для етнонімів, релігійних течій і основних релігійних понять. У SP I ці літери вживали послідовніше. У SP II виявлено більше помилок і більше помилок друку під час читання коректур. Стилістичне вживання великих літер має тенденцію змінюватися. У деяких випадках Sirvydas використовував великі літери у цитатах із грецьких або латинських джерел.

Отримано 17 грудня 2013 р.

VIRGINIJA VASILIAUSKIENĖ

Інститут литовської мови

Minties Rato g. 19–3, LT-50277 Kaunas

ел. пошта: [email protected]

62

Acta Linguistica Lithuanica LXIX