JOLITA URBANAVIČIENĖ

Інститут литовської мови

Напрями наукових досліджень: діалектологія, експериментальна фонетика, фонологія, лексикографія, контакти балтійських і слов’янських мов.

МОВНІ УСТАНОВКИ СХІДНИХ І ПІВДЕННО-СХІДНИХ ВІЛЬНЯН

Мовні установки мешканців Східного та Південно-Східного Вільнюса (вільнян)

АНОТАЦІЯ

Статтю підготовлено на основі матеріалів проєкту Сучасні геолінгвістичні дослідження в Литві: оптимізація мережі пунктів та інтерактивне поширення діалектної інформації, який реалізовувався в Інституті литовської мови у 2011–2013 роках. Заповнені під час реалізації проєкту соціолінгвістичні анкети дають змогу досліджувати використання мов і діалектів з огляду на різні соціальні чинники, охоплюючи найважливіші сфери мовного вжитку та вікові групи (молодшу (до 30 років), середню (31–50 років) і старшу (від 51 року) генерації). У статті аналізуються дані з 34 пунктів східноаукштайтського вільнянського піддіалекту, зібрані в околицях Тверечюса, Адутишкіса, Швенчоніса, Швенчонеляя, Мєлягєнаса, Струнайтіса та Сарі. Досліджується використання літературної мови, вільнянської говірки та слов’янських мов (білоруської, польської, російської) у трьох сферах: індивідуальній (мислення), приватній (дім, сім’я) та публічній (сільська громада, офіційна комунікація, школа, церква).

АНОТАЦІЯ

Статтю підготовлено на основі матеріалів проєкту «Сучасні геолінгвістичні дослідження в Литві: оптимізація мережі пунктів та інтерактивне поширення діалектної інформації», що реалізовувався в Інституті литовської мови у 2011–2013 роках. Соціолінгвістичні анкети, заповнені під час реалізації проєкту, дають змогу досліджувати використання мов і діалектів з огляду на різні соціальні чинники, охоплюючи найважливіші сфери мовного вжитку та вікові групи (молодшу (до 30 років), середню (31–50 років) і старшу (від 51 року) генерації). Дані з 34 пунктів східноаукштайтського вільнянського піддіалекту зібрано в населених пунктах Тверечюс, Адутишкіс,

КЛЮЧОВІ СЛОВА: мовні установки, домен, диглосія, відкритий престиж, прихований престиж.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: мовні установки, домен, диглосія, відкритий престиж, прихований престиж.

Straipsniai / Articles

63

JOLITA URBANAVIČIENĖ

Швенчёнис, Швенчёнеляй, Мелагенай, Струнайтис, Саряй, які діалектологи відносять до східних і південно-східних піддіалектів Вільнюського говору, є предметом аналізу. Зв’язки між стандартною мовою, Вільнюським говором і слов’янськими мовами (білоруською, польською, російською) проаналізовано на основі їх уживання в різних сферах: індивідуальній (мислення), приватній (дім, сім’я) та публічній (сільська громада, офіційне спілкування, школа, церква).

ПРОБЛЕМАТИКА ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Ідеологія регіоналізації (як протилежності глобалізації), що набуває популярності в Європі останніми роками, стимулює дослідження діалектних настанов і соціальної цінності діалектів. У Литві найбільшу увагу приділяють мовним настановам мешканців міст (оскільки більшість — дві третини — литовців живе в містах) і молоді (ця вікова група дає змогу проводити прогностичні дослідження мовної поведінки суспільства) (див. Vaicekauskienė, Sausverde 2012; Ramonienė 2013)¹. У сільській місцевості соціальну цінність діалектів ще не досліджено вичерпно; проведено лише аналіз окремих ареалів, наприклад, Йонішкеліса, р-н Пасваліса (Ramonienė 2006: 137–147), Лидюокяй, р-н Укмерге (Aliūkaitė 2005: 38–47). Геолінгвістичні (горизонтальні) і соціолінгвістичні (вертикальні) (щодо термінів див. Aliūkaitė 2013 і цитовану там літературу) дослідження сільських діалектів має стимулювати проєкт, що його Литовський інститут мови виконував у 2011–2013 рр. Сучасні геолінгвістичні дослідження в Литві: оптимізація мережі пунктів та інтерактивне поширення діалектної інформації (керівниця проєкту Danguolė Mikulėnienė, код проєкту № VP1-3.1-ŠMM-07-K-01-028), метою якого є зібрати й проаналізувати найновіші Атласу литовської мови дані пунктів. У цій статті узагальнено соціолінгвістичний матеріал, зібраний у межах проєкту в 34 пунктах, які діалектологи відносять до східних і південно-східних вільнюських говорів². Адутішкіс (485), Пірштялішке (458), Свірки (458²), Кавалтішке (460), Якеляй (460²), Юргелішке (457), Бачкинінкай (457²), Тречюнай (484), Мілкушкай (484²), Швенчёніс (483), Жиболішке (508), Струнайтис (508²), Ропішке (509), Відутіне (509²), Мелагенай (507), Саряй (507²), Шути (527), Швенчёнеляй (482), Кретуонай (455), Решкутенай (455²), Цейкинеляй (417), Цейкиняй (417²), Шюленай (419), Мелагенай (418), Гражуляй (456), Швентой (456²),

¹ Варто згадати проєкти Використання мов і національна ідентичність у містах Литви, 2007–2009 рр. (виконував Вільнюський університет, керівниця проєкту Meilutė Ramonienė), Литовська мова: ідеали, ідеології та злами ідентичності, 2010–2013 (виконував Литовський інститут мови, керівниця проєкту Loreta Vaicekauskienė).

² Поруч із назвою пункту вказано його номер в Атласі литовської мови. Якщо пункт Литовського атласу мови занепав (занепадає), а в його околицях (на відстані 8–12 км) виникло інше велике поселення, статус пункту надається останньому (такий новий пункт позначається додаванням індексу до номера старого пункту ²). У такому разі матеріал збирався в обох пунктах — старому й новому.

64

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Rytų ir pietryčių vilniškių kalbinės nuostatos

Радішке (459), Гілути (459²), Тверечюс (420), Лазінки (423), Навікай (423²), Секоніс (421), Діджясаліс (421²), Восюнай (422). У попередніх дослідженнях східних верхньолитовських вільнюських говорів наявні соціолінгвістичні дані (пор. Kardelis 2009; Kardelis et al. 2003); аналізується вживання діалекту, недіалектного мовлення та різновидів слов’янських мов у вільнюському ареалі (Kardelis 2013), однак мовні настанови носіїв Вільнюського говору досі не досліджувалися.

Метод дослідження — пряме поглиблене інтерв’ю (тривалістю приблизно 1,5 години), під час якого опитували литовськомовних інформантів — від 1 до 7 у кожному пункті³, відібраних за принципом випадкової багатоступеневої вибірки. Під час відбору інформантів ураховували вік (інформанти представляють три покоління: молодше (до 30 років), середнє (31–50 років) і старше (від 51 року)), освіту (у кожному пункті, якщо це було можливо, опитували одного місцевого інтелігента) і стать (намагалися опитати порівну чоловіків і жінок⁴). Під час розмови, поряд з іншими анкетами, заповнювали соціолінгвістичну анкету інформанта, укладену Laima Kalėdienė та Daiva Aliūkaitė. Матеріал дослідження в цій статті становлять дані 120 анкет, заповнених у Швенчёнському та Ігналінському районах (точний перелік пунктів див. вище).

Початковою метою дослідження було визначити сфери (домени) вживання Вільнюського говору та стандартної мови: у яких комунікативних ситуаціях частіше вживають стандартну мову, а в яких — говір. Безперечно, таке формулювання проблеми є умовним, оскільки межа між стандартним мовним варіантом і територіальним різновидом мови не завжди чітка⁵. Крім того, таке дослідження, проведене методом прямих інтерв’ю, виявляє лише мовні настанови користувачів діалекту, а не реальне мовлення. Водночас дослідники погоджуються, що мовні настанови найчастіше визначають мовну поведінку індивідів (див. Ramonienė 2013 і цитовану там літературу), а зміна мовних настанов є одним із найважливіших чинників мовних змін (Vaičekauskienė, Sausverde 2012).

Під час проведення дослідження довелося розширити поле проблематики через специфіку досліджуваного регіону: інформанти зазначали, що в повсякденних ситуаціях уживають не лише стандартну мову та Вільнюський говір, а й слов’янські (польську, білоруську, російську) мови. Отже, дослідження охопило не лише диглосію (стандартну мову й діалект), а й білінгвізм (кілька різних мов);

³ Кількість інформантів залежить від життєздатності пункту: у пункті, що занепадає, записано 1–2 інформантів, у життєздатному — 6–7 інформантів.

⁴ Кількість жінок-інформанток дещо більша, ніж чоловіків, з об’єктивних причин (частка жінок серед мешканців, особливо старшого покоління, відносно більша, ніж частка чоловіків) і екстралінгвістичних причин (природна комунікабельність жінок, прихильніше попереднє ставлення до дослідження тощо).

⁵ Pavyzdžiui, Daiva Aliūkaitė (2010: 41) skiria tris tarminio kalbėjimo variantus: 1) tarminį kalbėjimą (nuosekliai reiškiasi tarmės ypatybės), 2) pusiau tarminį kalbėjimą (nenuosekliai reiškiasi tarmės ypatybės) ir 3) naująjį dialektą (tarmės ypatybės nesireiškia). Joshua Fishmanas skiria 8 tarmės nykimo (vadinasi, ir perėjimo prie standartinio kodo) pakopas (Fishman 1991: 88–109). Tarmė ir bendrinė kalba, susiklosčius diglosijos situacijai, susilieja į tarpinę kalbą (intermediate language) (žr. Auer 2011; plg. Vaičekauskienė, Sausverde 2012).

Straipsniai / Articles

65

JOLITA URBANAVIČIENĖ

ю. У статті вжито узагальнені терміни на позначення слов’янських мов⁶: польська мова, білоруська мова, російська мова, однак у докладніших майбутніх дослідженнях слід також розрізняти літературну мову та її місцевий варіант, наприклад, польську мову (якої навчають у школі, нею правлять богослужіння) і місцевий польський говір (яким розмовляють удома, у сільській громаді). Слід додати, що досліджувана територія є однорідною з діалектного погляду, тому термін діалект у статті в усіх випадках означає східноаукштайтський вільнюський піддіалект.

Кінцева мета дослідження — визначити мовні настанови східних і південно-східних вільнюків щодо діалекту, літературної мови та слов’янських мов. Мета полягає в тому, щоб з’ясувати, які мовні коди пов’язуються з різними сферами вживання мов. Окремо аналізуються три основні сфери, або домени: індивідуальна (мислення), приватна (дім, сім’я) та публічна (сільська громада, офіційна комунікація, школа, церква) (див. Karaliūnas 2008: 316).

ІНДИВІДУАЛЬНА СФЕРА

Інформантів запитували, якими мовами (різновидами мов) вони думають, рахують і розмовляють із тваринами.

Більшість (78%) інформантів старшого покоління стверджують, що в особистому просторі розмовляють діалектом. У молодших вікових групах уживання діалекту зменшується: зізнається, що розмовляє діалектом, лише кожен другий (50%) інформант віком 31–50 років і 15% інформантів молодшого покоління. Уживання літературної мови також обернено пропорційне віку інформантів: про те, що розмовляють стандартним різновидом мови, стверджують 10% представників старшого, 15% середнього та 50% молодшого покоління. Значна частка інформантів (10% старшого, 31% середнього та 30% молодшого покоління) зазначили, що в індивідуальній сфері вживають і літературну мову, і вільнюський діалект⁷: до тварин частіше звертаються діалектом, а рахують частіше літературною мовою. Невеликій частці інформантів (3% старшого, 4% середнього та 5% молодшого покоління) в індивідуальній комунікації потрібні також різновиди слов’янських мов. Цих осіб, які вживають кілька (два або три) різновиди мов навіть тоді, коли комунікація є індивідуальною, слід вважати представниками індивідуального білінгвізму (Karaliūnas 2008: 334). Наприклад, інформантка (нар. 1969 р.) із пункту Відутіне (509²) розповіла, що розмовляє з тваринами вільнюським діалектом або польською мовою, а рахує й думає польською або білоруською мовою. Такі особи зазвичай походять зі змішаних сімей, у яких для спілкування недостатньо однієї мови.

Мовні настанови в індивідуальній сфері узагальнено в таблиці 1.

⁶ Інші дослідники в подібних працях не розрізняють слов’янські мови докладніше — обмежуються терміном різновиди слов’янських мов (див. Kardelis 2013).

⁷ Уживання діалекту й літературної мови в цьому випадку не означає їхнього злиття в один континуум (диглосії, пор. Auer 2011). Інформанти зазначають, що можуть розмовляти як літературною мовою, так і діалектом (ситуація диглосії).

66

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Rytų ir pietryčių vilniškių kalbinės nuostatos

ТАБЛИЦЯ 1. Мовні установки в індивідуальній сфері

Мовні різновиди

Частка користувачів (у відсотках)

Старше покоління

Середнє покоління

Молодше покоління

Вільнюський говір

78

50

15

Літературна мова

10

15

50

Вільнюський говір, літературна мова

10

31

30

Вільнюський говір, польська мова

1

Літературна мова, польська мова

1

Літературна мова, російська мова

5

Вільнюський говір, білоруська мова, польська мова

4

Дослідження виявило невідповідність мовної та етнічної ідентичності частини інформантів. І мовна ідеологія, і національна самосвідомість формуються під впливом різноманітних соціополітичних чинників (пор. Saville-Troike 1990, 181–182). Для околиць Східної Литви, які протягом XX ст. зазнавали домінування польської та російської мов (у роки Другої світової війни — також білоруської та німецької), особливо характерна ситуація, коли «національність не завжди збігається з рідною мовою» (Kardelis 2009, 60; про невідповідність офіційно задекларованої національності та мови повсякденного спілкування в ареалі Адутишкіс — Камояй див. Urbanavičienė 2011: 109–110). Кожен десятий (11%) литовськомовний інформант, який брав участь у дослідженні, офіційно не декларує литовської ідентичності. Такі випадки зафіксовано лише серед інформантів старшого та середнього поколінь. Більшість із них — 85% — у документах записані поляками, а решта взагалі не декларує своєї ідентичності, оскільки не може визначитися, яку обрати. Наприклад, інформантка (нар. 1933 р.) з Адутишкіса (485) стверджує, що могла б зарахувати себе і до литовців, і до білорусів. Інформант (нар. 1940 р.) зі Свірок (458²), який раніше був поляком, тепер замість зазначення ідентичності ставить риску. Інформантка (нар. 1969 р.) із Сарів «не вважає себе ніким». У групі інформантів молодшого покоління невідповідності між мовною та етнічною ідентичністю не виявлено. Осіб, які пов’язують свою ідентичність не з мовною спільнотою, а лише з місцем проживання, можна вважати представниками локальної ідентичності.

ПРИВАТНА СФЕРА

Приватна сфера — одна з найважливіших сфер, що формують мовну ідентичність індивіда, адже в домашньому просторі забезпечується передавання мови від покоління до покоління та її життєздатність. Вона пов’язана з комунікативними потребами чотирьох різних поколінь (дідусів і бабусь — батьків — дітей — онуків), із взаєминами між людьми та їхніми вимірами (близькістю — відчуженістю, теплотою — холодністю). Одним різновидом мови можуть користуватися з домашніми,

Straipsniai / Articles

67

JOLITA URBANAVIČIENĖ

іншим — із родичами, яких бачать рідше. Інформанти середнього та молодшого поколінь стверджують, що в приватній сфері користуються діалектом майже вдвічі частіше, ніж в індивідуальній (пор.: середнє покоління — 50% і 27%, молодше покоління — 30% і 15%). Старше покоління, навпаки, у сім’ї говорить діалектом рідше, ніж в індивідуальній сфері (відповідно 55% і 77%). Чверть (25%) інформантів старшого й молодшого поколінь та третина (34%) інформантів середнього покоління стверджують, що вдома диглосно користуються як літературною мовою, так і діалектом. Діалектом найчастіше розмовляють із дідусями й бабусями та родиною батьків (братами, сестрами), а також зі своїм партнером (чоловіком, дружиною), якщо він є носієм того самого діалекту, а з дітьми та онуками — літературною мовою⁸. Пор.: літературною мовою спілкуються з дітьми 7% інформантів старшого покоління, з онуками — 14%. Майже кожен другий (44%) представник середнього покоління стверджував, що розмовляє зі своїми дітьми літературною мовою⁹.

Цікаво, що найприхильніше до літературної мови ставляться представники старшого покоління. Пор.:

Тепер уникаєш тих [діалектних] слів, говориш більш по-литовськи, переходиш до красивішої мови... Було б краще говорити літературною мовою [розмовляти], часи змінюються. Треба писати правильно, мова має бути правильною, граматичною. (Інформантка (нар. 1945 р.) із пункту Відутіне (509²).)

Треба говорити граматичніше [говорити], культурнау (культурніше). (Інформантка (нар. 1942 р.) із пункту Шутай (527).)

Старше покоління наділяє літературну мову соціальною перевагою — її пов’язують із вищим суспільним статусом, більшими кар’єрними можливостями, кращою освітою (пор. Ramonienė 2013). Натомість середнє й молодше покоління в приватній сфері користуються літературною мовою вдвічі рідше, ніж в індивідуальній (пор.: у сім’ї відповідно 4% і 25%, в індивідуальній сфері — 15% і 50%). Отже, процеси акомодації (пристосування до співрозмовника) спонукають старше покоління переходити на літературну мову, а середнє й молодше покоління — на діалект.

У сімейному спілкуванні нерідко трапляється явище білінгвізму: 21% інформантів старшого покоління, 35% середнього покоління та 15% молодшого покоління стверджують, що в домашньому середовищі говорять не лише литовською, а й слов’янськими мовами. У домашньому середовищі один інформант може користуватися від двох до чотирьох різних мовних різновидів (див. таблицю 2).

⁸ Пор. ситуацію у Вільнюсі: «Діалект уживають із членами тієї родини, у якій людина народилася й виросла. Створивши сім’ї, вільнюсці значно рідше розмовляють зі своїми партнерами діалектом, і лише кожен п’ятий передає свій діалект дітям, кожен десятий — онукам» (Gudavičienė 2010: 226). Пор. також спостереження Лайми Невінскайте про мову в сім’ях мешканців Клайпеди: «Порівняно мало людей розмовляють діалектом із дітьми — рідше, ніж із друзями, старшими членами родини і навіть на роботі» (Nevinskaitė 2010: 265).

⁹ Найчастіше батьки вважають, що діалекти можуть заважати добре опанувати літературну мову (Balčiūnienė 2007: 153).

68

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Rytų ir pietryčių vilniškių kalbinės nuostatos

ТАБЛИЦЯ 2. Мовні настанови у приватній сфері

Мовні різновиди | Частка користувачів (у відсотках) | Старше покоління | Середнє покоління | Молодше покоління | Віленський говір | 54 | 27 | 30 | Літературна мова | | 4 | 25 | Віленський говір, літературна мова | 25 | 34 | 25 | Віленський говір, білоруська мова | 4 | 4 | | Віленський говір, польська мова | 6 | | | Віленський говір, російська мова | | 4 | | Літературна мова, польська мова | 4 | | 5 | Літературна мова, білоруська мова | | 4 | | Літературна мова, російська мова | | | 10 | Віленський говір, літературна мова, польська мова | 3 | 7 | | Віленський говір, літературна мова, російська мова | 2 | 4 | 5 | Віленський говір, літературна мова, білоруська мова | | 4 | | Віленський говір, літературна мова, російська мова, польська мова | 2 | 4 | | Віленський говір, літературна мова, білоруська мова, російська мова | | 4 |

Наприклад, інформант (нар. 1937 р.) із Лазинків (423) згадує, що в родині батьків говорив діалектом, із бабусями й дідусями — польською; з дружиною російської національності спілкується російською, з дітьми, які живуть у Вільнюсі, — літературною мовою, з тими, хто виїхав до Латвії, — російською, з онуками — литовською літературною мовою або російською. Інформант (нар. 1937 р.) із Діджясаліса (421²) зазначив, що з бабусями й дідусями та батьками говорив діалектом, із дружиною — російською, з дітьми й онуками — литовською літературною мовою.

Інформанти середнього покоління, народжені приблизно в 1960–1980 рр., серед усіх досліджених поколінь мають найбільше контактів зі слов’янськими мовами. Інтенсивніша багатомовність цього покоління може бути пов’язана із соціалізмом, що процвітав у період їхнього дорослішання, двомовними школами, інтенсивними контактами із сусідами-білорусами та частими шлюбами зі слов’янами. Пор.: інформантка (нар. 1962 р.) зі Струнайчя (508²) стверджує, що з бабусями й дідусями говорила білоруською, з батьками, братами й сестрами спілкується віленським говором, із чоловіком із Білорусі — російською, з дітьми — літературною мовою. Інформантка (нар. 1969 р.) із Відутіне (509²) зазначила, що в родині батьків говорила польською, з родичами по матері — литовською літературною мовою, а з чоловіком і дітьми говорить так, як чоловік, — віленським говором.

Молодше покоління зі слов’янських мовних різновидів використовує лише російську та польську мови. Білоруська мова зникає з мовного репертуару молоді. Її вважають непрестижною та безперспективною, тому молодь її не знає — білоруську мову замінює російська.

Straipsniai / Articles

69

JOLITA URBANAVIČIENĖ

Ситуація, коли в домашньому середовищі щодня використовують не лише литовську, а й кілька (дві або три) слов’янських мовних різновидів, є характерною для багатомовності¹⁰.

ПУБЛІЧНИЙ ПРОСТІР

Комунікація в публічному просторі охоплює різні сфери життя та соціальні ролі. У цій статті окремо аналізуються мовні настанови користувачів діалекту щодо чотирьох сфер суспільного життя — сільської громади, установ і зборів (офіційної комунікації), школи та церкви. Комунікація в сільській громаді, як і індивідуальна та приватна комунікація, належить до повсякденного спілкування, тоді як комунікація в установах, на зборах, у школі та церкві вважається престижною (див. Karaliūnas 2008: 345). Імовірно, для повсякденного спілкування інформанти частіше обиратимуть діалект, а для престижного спілкування — літературну мову.

1. Сільська громада

Діалектне мовлення більше пасує для спілкування в сільській громаді, оскільки воно щиріше, тепліше й відкритіше, ніж стандартна літературна мова (пор. Girdenis 2000: 250; Aliūkaitė 2005: 42). Інформантів запитували, яким різновидом мови вони спілкуються у своєму сільському оточенні із сусідами різного віку, зі знайомими та незнайомими людьми. Сільський простір є напівпублічним, оскільки інформанти або добре знають співрозмовника, або розмовляють у знайомому середовищі. Від взаємин між мовцями (близькість — чужість) залежать статус комунікативного акту (фамільярний — формальний) і вибір мовного різновиду. Активна чи пасивна участь у розмові особи з іншого мовного середовища може спонукати до вживання стандартного коду — літературної мови.

Дослідження показало, що в сільській громаді лише невелика частина інформантів уживає виключно літературну мову: 6% представників старшого покоління, 8% середнього покоління і 20% молодшого покоління (пор.: в індивідуальних і приватних сферах літературну мову вживають частіше¹¹). Також лише невелика частина стверджує, що розмовляє виключно діалектом

¹⁰ Vytautas Kardelis звертає увагу на те, що «описуючи соціолінгвістичну ситуацію, необхідно чітко розрізняти знання іноземної мови та факти справжньої двомовності» (Kardelis 2009: 66). Він стверджує, що в сільських місцевостях литовськомовних ареалів північно-східних вільнюків «не можна виявити жодних значних проявів двомовності» (Kardelis 2009: 68), однак визнає, що в південно-східних змішаних ареалах мовні контакти можуть бути максимальними. Наше дослідження показує, що з багатомовністю у приватному просторі стикається кожен четвертий (25%) представник східних і південно-східних вільнюків.

¹¹ Отже, не можна погодитися з твердженням Loretos Vaicekauskienės та Érikos Sausverdės, що «вживання діалектів у Литві загалом є диглосним і однозначно пов’язується передусім із приватним, особливо сімейним, простором і більшою мірою з людьми старшого віку» (Vaicekauskienė, Sausverde 2012). На території східноаукштайтських вільнюків позиція діалекту найсильніша у спілкуванні сільської громади.

70

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Rytų ir pietryčių vilniškių kalbinės nuostatos

середнього покоління (4%) і молодшого покоління (10%) інформантів. Однак майже половина (41%) представників старшого покоління в сільському середовищі розмовляє виключно діалектом. Кожен другий інформант, незалежно від віку, диглосно вживає діалект і літературну мову: спілкуючись із незнайомими людьми, надає перевагу літературній мові, а із сусідами — діалекту. Обираючи засіб спілкування, зважають також на вік сусідів: наприклад, інформанти старшого покоління розмовляють діалектом зі своїми ровесниками, а із сусідами середнього та молодшого поколінь — літературною мовою (пор. аналогічне спілкування між бабусями й дідусями та онуками).

Саме інформанти називають діалект основним засобом спілкування в сільській громаді, часом із неприхованим жалем через те, що змушені розмовляти діалектом. Пор.:

Діалектом розмовляю із сусідами. Усі вони говорять діалектом, то як же я тут одна буду литовкою [...]. Можливо, було б краще, якби всі ми говорили літературною мовою, але в селі говорять діалектом. І що тепер поробиш, уже ж їх не переробиш. (Інформантка (нар. 1933 р.) із пункту Шіуленай (419).)

Tarmė suvokiama kaip „grupinė tapatybė“ (Ramonienė 2006: 145), „savos grupės kalbinės elgsenos atributas“ (Vaicekauskienė, Sausverde 2012), „socialinis solidarumas“ (Ramonienė 2013). Kaimo bendruomenės komunikaciją sudaryta iš individualių komunikacijos aktų, kuriuose kalbos pasirinkimą nulemia ne atskiras žmogus, o bendruomenės normos ir socialinis statusas. Individai, siekiantys būti lygiaverčiais kaimo bendruomenės nariais, nejaučia atskirties, vartoja tarmę. Ir atvirkščiai – norintys išlaikyti socialinį atstumą, pabrėžti savo aukštesnį išsilavinimą, socialinę padėtį ar kilmę asmenys vartoja bendrinę kalbą.

Діалект можна вважати консолідуючим кодом сільської громади, а складні глибинні процеси, що підтримують уживання діалекту, — прихованим престижем діалекту¹² (Trudgill 1972: 179–195; Miliūnaitė 2010: 241; Ramonienė 2006: 145). З одного боку, позитивне ставлення до діалекту публічно не демонструється (навпаки, чимало респондентів визнають, що діалект «некрасивий», «поганий»), з іншого — діалект уживається в різних ситуаціях сільського громадського життя. Членам громади, які не розмовляють діалектом, не довіряють, а з тими, хто говорить діалектом, виявляють солідарність. Пор.:

У селі здаватимешся панею, якщо не говоритимеш діалектом. (Інформантка (нар. 1962 р.) із пункту Шіуленай (419).)

У сільській громаді діалект оцінюють як засіб спілкування між членами громади. До осіб, яких не визнають справжніми членами громади

¹² Прихильність до діалекту, що не виявляється відкрито, в околицях Йонішкеліс (Пасвальський район) описала Meilutė Ramonienė: «У неофіційному середовищі вживання літературної мови здебільшого не толерується; до членів власної мовної громади, які розмовляють не діалектом, ставляться як до відчужених, із них насміхаються, їм не довіряють» (Ramonienė 2006: 145).

Straipsniai / Articles

71

JOLITA URBANAVIČIENĖ

(наприклад, місцеві інтелігенти), заздалегідь приписується престижніший різновид — літературна мова. Наприклад, учителька, яка працює в Діджясалісі, зізнається, що уникає говорити діалектом у громадських місцях:

Коли зустрічаю подругу, яка знає діалект, тоді говорю діалектом. Та вже ж я вчителька... Як тут діалектом розмовляти? Я думаю, що добре говорити діалектом, коли зустрічаєш знайому людину, але я сама себе ловлю на думці: ну хто знає, як на мене подивляться, коли я заговорю діалектом. Я озираюся, чи ніхто не чує. Відповідаю діалектом, але озираюся. (Інформантка (нар. 1957 р.) із пункту Тверечюс (420).)

Відкритих проявів престижу діалекту небагато, однак цікаво, що його демонструють представники молодшого покоління. Молодь прагне створити власний мовний репертуар, відмежовуючись від старшого покоління — батьків, дідусів і бабусь. Однією з таких форм самовираження, що відображає їхню локальну ідентичність, є діалектне мовлення. Пор.:

Мої знайомі намагаються вживати ці [діалектні] слова. Може, вони їм тут подобаються? Усі мої знайомі, друзі намагаються говорити діалектом. Коли повертаються в ту місцевість [із міста в село]. Або з новими друзями говорять діалектом, бо цікаво, як хто що скаже. Ці діалектні слова цікаві. Таке враження, що всі хочуть підкреслити, звідки вони [родом], тому й говорять діалектом. (Інформантка (нар. 1989 р.) із пункту Мелягенай (418).)

Згадані в розповіді інформантки оцінки діалекту «гарно», «цікаво» свідчать про відкрите прихильне ставлення до діалектів (на відміну від представників середнього і особливо старшого поколінь). Така оцінка місцевих діалектів відрізняється від негативного або нейтрального ставлення міської молоді до діалектів¹³. Пор.: «До сільських регіональних діалектів [...] ставляться прихильніше, ніж до нестандартних міських варіантів» (Ramonienė 2013).

Vienalyčių kalbinių bendruomenių beveik nebūna (plg. Karaliūnas 2008: 323), ypač rytų ir pietryčių vilniškių teritorijoje, kur įvairiais lygmenimis kontaktuoja baltų ir slavų kalbos. Norėdami patenkinti komunikacijos poreikį pakraštinių arealų gyventojai – lietuviai ir slavai – išmoksta vieni kitų kalbas. Tai pastovūs ir natūralūs kalbų kontaktai (Karaliūnas 2008: 32), kurie nesukelia konfliktų ir yra šio regiono žmonių kasdienio gyvenimo dalis (apie Adutiškio ir Kamojų daugiakalbes bendruomenes žr. Urbanavičienė 2011: 95–114). Šalia vilniškių patarmės ir bendrinės kalbos slavų kalbų atmainas kaimo bendruomenėje teigia vartojantys 13% vyresniosios kartos, 27% vidurinės kartos ir 20% jaunesniosios kartos informantų (žr. 3 lentelę).

¹³ Пор. спостереження Інети Дабашинскене та Рамінти Гарукайте щодо мовних настанов молоді міста Каунаса: «У питанні діалектів молодь частіше дотримується нейтрального або негативного погляду. Очевидно, для молоді вживання діалектів частіше асоціюється із селом і не є ознакою сучасного життя» (Dabašinskienė, Garuckaitė 2010: 245).

72

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Rytų ir pietryčių vilniškių kalbinės nuostatos

ТАБЛИЦЯ 3. Мовні настанови в комунікації сільської громади

Різновиди мовлення

Частка користувачів (у відсотках)

Старше покоління

Середнє покоління

Молодше покоління

Віленський говір

41

4

10

Літературна мова

6

8

20

Віленський говір, літературна мова

40

61

50

Літературна мова, російська мова

10

Віленський говір, літературна мова, російська мова

6

19

5

Літературна мова, російська мова, польська мова

1

4

5

Літературна мова, білоруська мова, польська мова

1

Віленський говір, білоруська мова, польська мова

1

4

Віленський говір, літературна мова, російська мова, білоруська мова

1

Віленський говір, літературна мова, польська мова, російська мова

3

Різновиди слов’янських мов — російської, польської, білоруської — використовуються в змішаних ареалах. На східній околиці віленського говору особливо виразні процеси акомодації (пристосування): оскільки більшість мешканців володіє всіма місцевими різновидами мов, вони дозволяють співрозмовникові обирати засіб комунікації («якою мовою до мене звертаються, тією і розмовляю»).

Результати дослідження свідчать про зникнення білоруської мови з мовного репертуару молодшого покоління (пор. її невикористання і в приватній сфері), тоді як російська та польська мови й надалі вживаються. Варто зазначити, що старше покоління вживає слов’янські мови поряд із говіркою, а середнє та молодше покоління — поряд із літературною мовою. Отже, у змішаних сім’ях говірка поступається місцем літературній мові. Також видно, що інформанти старшого покоління в сільських громадах використовують більшу кількість мов (до чотирьох мовних різновидів), тоді як репертуар мов, якими користуються середнє та молодше покоління, менший (до трьох мовних різновидів).

2. Офіційна комунікація

Офіційну комунікацію проаналізовано за використанням мовних різновидів у трьох різних ситуаціях: у магазині, установі та на зборах. Вибір засобу комунікації в установах пов’язаний із політичними умовами, які в цьому регіоні змінювалися дуже динамічно (див. Urbanavičienė 2010: 46). Мову зборів визначають соціальні обставини, тобто говорять мовою домінантної соціальної групи. У сільських магазинах засіб комунікації визначають психологічні причини та виміри близькості (говорять діалектом) — відчуженості (говорять літературною мовою).

Straipsniai / Articles

73

JOLITA URBANAVIČIENĖ

У всіх згаданих ситуаціях майже половина (48%) інформантів старшого покоління заявила, що говорить діалектом. Серед представників середнього й молодшого поколінь значно менше інформантів визнають, що говорять лише діалектом, — відповідно 4% і 10%. Використання літературної мови також пов’язане з віком людини: що молодший інформант, то частіше він говорив би публічно престижним різновидом литовської мови. Пор.: про використання літературної мови в офіційній комунікації заявили 15% представників старшого покоління, 31% середнього покоління і 55% молодшого покоління. Кожен четвертий (25%) представник молодшого покоління, кожен третій (30%) представник старшого покоління і кожен другий (53%) представник середнього покоління в ситуаціях офіційної комунікації використовував би і літературну мову, і діалект. Якщо розглянути ці ситуації окремо, видно, що в установах (старостві, бібліотеці, пошті, магазині, медпункті та інших місцях) більшість інформантів віддала б перевагу літературній мові, а в сільських магазинах (особливо якщо там працює місцева людина) — діалекту.

Мовний різновид, уживаний на зборах, слід розглядати як мовний код усієї сільської громади, що об’єднує в одному просторі членів різних мовних спільнот. Комунікація на зборах моделюється по-різному в литовськомовних ареалах і в змішаних. У литовськомовних ареалах під час зборів частіше говорять діалектом, ніж літературною мовою, наприклад, у Мєлаґєнай (419), Рєшкутєнай (455²), Швянтої (456²). У змішаних ареалах на зборах можуть говорити однією зі слов’янських мов (наприклад, у Ропішкє (509) — польською). Засіб спілкування може бути обраний спонтанно, з огляду на співрозмовників, тобто вибір мовного різновиду визначають процеси акомодації; наприклад, інформант із Зіболішкє (508) (н. 1935 р.) наголошує, що на зборах говоритиме «так, як говоритимуть інші».

Слов’янські мови поряд із різновидами литовської мови використовують 5% представників старшого покоління, 12% середнього покоління і 10% молодшого покоління (див. таблицю 4).

⁴ ТАБЛИЦЯ. Мовні установки щодо офіційної комунікації

Мовні різновиди | Частка користувачів (у відсотках) | Старше покоління | Середнє покоління | Молодше покоління | Віленський говір | 49 | 4 | 10 | Літературна мова | 15 | 31 | 55 | Віленський говір, літературна мова | 31 | 53 | 25 | Літературна мова, російська мова | 1 | 8 | 10 | Літературна мова, польська мова | 1 | | | Віленський говір, російська мова | 1 | | | Віленський говір, польська мова | 1 | | | Віленський говір, літературна мова, російська мова | 1 | 4 |

74

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Rytų ir pietryčių vilniškių kalbinės nuostatos

Порівняно з комунікацією сільської громади в офіційних ситуаціях слов’янські мови вживаються рідше, їхній репертуар звужується, однак помітно зростає значення престижного різновиду — литовської літературної мови. Інформанти стверджують, що зовсім не використовують білоруську мову в актах офіційної комунікації. Лише представники старшого покоління визнають, що говорять польською в офіційних ситуаціях. Імовірно, середнє й молодше покоління перейшли з білоруської та польської мов на російську (пор.: у досліджуваному регіоні більше не залишилося польських шкіл). У змішаних ареалах російська мова вживається поряд із діалектом і літературною мовою; наприклад, у Шутай (527) російською говорять у магазині, а в Бачкінінкай (457²) — на зборах.

3. Церква

Окрема сфера суспільного життя — церква — також має визначений набір мовних різновидів: тут конкурують діалект, літературна мова та польська мова. Інформантів запитували, якою мовою вони моляться, сповідаються, навчають інших молитов, якою мовою спілкуються зі священником. У всіх вікових групах домінантною мовою релігії є літературна мова, пор.: нею послуговуються 26% інформантів старшого покоління, 65% інформантів середнього покоління та 85% інформантів молодшого покоління. Лише діалектом моляться і спілкуються зі священником 26% представників старшого покоління, 4% середнього покоління та 10% молодшого покоління. Зафіксовано випадки диглосії — частина інформантів уживає для релігійних потреб як літературну мову, так і діалект (36% представників старшого покоління, 23% середнього покоління та 5% молодшого покоління): зазвичай зі священником або під час сповіді говорять діалектом, однак моляться літературною мовою, тобто «так, як у книжечці написано».

Мовні установки інформантів — надання переваги літературній мові в церкві — свідчать про те, що релігійна сфера сприймається як престижна. Установки мовців щодо слов’янських мов менш прихильні, оскільки ті мають нижчу соціальну цінність. У релігійній сфері з-поміж слов’янських мов уживається лише польська, яку здавна пов’язують із католицизмом. Польською мовою частіше послуговуються інформанти старшого покоління, які за польських часів (1920–1939 рр.) закінчили польські школи: вони моляться польською, слухають по радіо меси, сповідаються. Польською мовою поряд із віленським діалектом і літературною мовою для релігійних потреб послуговуються також 8% представників середнього покоління (найчастіше зазначають, що моляться польською). Молодше покоління стверджує, що не вживає польської мови в церкві.

Мовні установки інформантів щодо трьох мовних різновидів — літературної мови, діалекту та польської мови — узагальнено в таблиці 5.

Як усі три мовні різновиди співіснують в одній особі, добре ілюструє приклад інформантки зі Струнайтіса (508²) (нар. 1930 р.): вона говорить діалектом зі священником і під час сповіді, літературною мовою навчає молитов онуків, а сама молиться польською.

Straipsniai / Articles

75

JOLITA URBANAVIČIENĖ

ТАБЛИЦЯ 5. Мовні установки в релігійній сфері

Мовні різновиди Частка мовців (у відсотках) Старше покоління¹⁴ Середнє покоління Молодше покоління Віленський говір 26 4 10 Літературна мова 26 65 85 Віленський говір, літературна мова 36 23 5 Віленський говір, польська мова 3 Літературна мова, польська мова 3 4 Віленський говір, літературна мова, польська мова 1 4

4. Школа

Ще однією важливою сферою суспільного життя, що формує мовну ідентичність і втілює мовну політику, є школа. Через специфіку регіону (багатомовність, політичні катаклізми) інформанти, які тут живуть, закінчували школи з різними мовами викладання. Особливо складним був освітній досвід старшого покоління (усі інформанти середнього та молодшого поколінь навчалися литовською): інформанти, народжені в 4-му десятилітті XX ст., пережили різні трансформації мовної політики. Кожен четвертий (26%) закінчив школи з двома, трьома і навіть чотирма різними мовами викладання (див. таблицю 6).

ТАБЛИЦЯ 6. Мови навчання трьох різних поколінь

Мова навчання Частка учнів (у відсотках) Старше покоління Середнє покоління Молодше покоління Литовська мова 67 100 100 Польська мова 5 Литовська мова, польська мова 8 Литовська мова, російська мова 4 Польська мова, російська мова 2 Литовська мова, російська мова, польська мова 5 Литовська мова, польська мова, білоруська мова 2 Литовська мова, російська мова, польська мова, білоруська мова 2 Литовська мова, російська мова, польська мова, німецька мова 3 Навчалися вдома 2

¹⁴ 5% інформантів заявили, що не ходять до церкви й не моляться, тому не відповіли на запитання про релігію.

76

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Rytų ir pietryčių vilniškių kalbinės nuostatos

Пор.: інформант (нар. 1929 р.) із Восюнів (422) стверджує, що навчався не лише литовською та польською, а й російською та німецькою мовами (у роки Другої світової війни). Те саме зазначив і інформант (нар. 1929 р.) із Цейкіняй (417²). Інформантка зі Струнайтіса (508²) (нар. 1930 р.) стверджує, що навчалася не лише литовською, а й трьома слов’янськими мовами — польською, російською, білоруською (околиці Литви належали Білорусі).

На думку дослідників, освіта — один із найважливіших чинників, що формують мовні настанови (Garrett 2010: 22; Ramonienė 2013). Пор.: у Східній Литві школа була сильнішим інструментом полонізації, ніж церква, польська адміністрація чи маєтки (Kardelis, Navickaitė 2006: 495). Це дослідження лише підтверджує, що мовні настанови мешканців окраїнних районів Вільнюського краю формувалися за дуже складних обставин.

ВИСНОВКИ

Мовні настанови мешканців Східного та Південно-Східного Вільнюського краю, що охоплюють три сфери вживання мовних різновидів (індивідуальну, приватну та публічну), можна узагальнити на двох рівнях: вертикальному та горизонтальному. Горизонтальний (або кількісний) рівень результатів показує, що віленський діалект за виконуваними функціями посідає друге місце після літературної мови — його не вживають лише в школі як мову навчання (див. таблицю 7). Далі, у напрямку зменшення соціальної ваги, розташовуються російська, польська та білоруська мови.

Т А Б Л И Ц Я 7. Мовні настанови мешканців Східного та Південно-Східного Вільнюського краю

Мова, діалект | Покоління | Сфери вживання мови | Індивідуальна сфера | Приватна сфера | Публічна сфера | Сільська громада | Офіційна комунікація | Церква | Школа | Віленський діалект | Від 51 року | + | + | + | + | + | 31–50 років | + | + | + | + | + | До 30 років | + | + | + | + | + | Литовська літературна мова | Від 51 року | + | + | + | + | + | + | 31–50 років | + | + | + | + | + | + | До 30 років | + | + | + | + | + | + | Польська мова | Від 51 року | + | + | + | + | + | + | 31–50 років | + | + | + | | + | | До 30 років | | + | + | | |

Straipsniai / Articles

77

JOLITA URBANAVIČIENĖ

Мова, діалект | Покоління | Сфери вживання мови | Індивідуальна сфера | Приватна сфера | Публічна сфера | Сільська громада | Офіційна комунікація | Церква | Школа | Білоруська мова | Від 51 року | + | + | + | 31–50 років | + | + | + | До 30 років | | | | Російська мова | Від 51 року | + | + | + | + | 31–50 років | + | + | + | До 30 років | + | + | + | +

Вертикальна (або якісна) оцінка отриманих результатів засвідчує зниження цінності діалекту, що корелює зі зменшенням віку інформантів: представники середнього та молодшого поколінь у всіх досліджених сферах уживання рідше обирають діалектне мовлення, ніж старше покоління (див. рис. 1 і 2).

РИС. 1 І 2. Мовні настанови щодо вживання діалекту та літературної мови в індивідуальній, приватній і публічній сферах (у відсотках)

Інші висновки цього дослідження:

1. Для частини інформантів характерне диглосне вживання літературної мови та діалекту, зумовлене соціальними бар’єрами, наприклад: у приватній сфері — віком (комунікація між батьками й дітьми, дідусями й онуками), у публічній сфері — освітою, соціальним класом, соціальною дистанцією (комунікація між знайомими й незнайомими, офіційна й приватна комунікація).

78

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Rytų ir pietryčių vilniškių kalbinės nuostatos

2. Якщо соціальних перешкод немає, позиції діалекту залишаються сильними, особливо в публічному просторі — сільській громаді, де його підтримує прихований престиж діалекту. Як в індивідуальній, так і в приватній сфері діалекту уникають з утилітарних причин: краща кар’єра й вищий соціальний статус асоціюються зі стандартною мовою.

3. Відкритий престиж діалекту демонструє лише молодше покоління, яке схильне включати діалект до свого репертуару мовних засобів і перетворювати його на частину власної ідентичності.

4. Дослідження виявило зниження соціального статусу слов’янських мов. Молоде покоління повністю відмовилося від білоруської мови, польська мова відступає з публічної сфери, а соціальна цінність російської мови знизилася.

5. Виявлено мовну толерантність та акомодаційну поведінку інформантів, які живуть у багатомовних ареалах: співрозмовникові дозволяють обирати засіб комунікації.

6. Кожен десятий інформант (11%) не декларує литовської ідентичності. Невелика частина інформантів (3%) пов’язує свою ідентичність не з мовною спільнотою, а з місцем проживання. Це — представники локальної ідентичності.

LITERATŪRA

Aliūkaitė Daiva 2005: Terminis kalbėjimas: (galimi?) socialiniai kalbėjimų koreliatai. – Lituanistica 1(61), 38–47.

Aliūkaitė Daiva 2010: Naujasis dialektas: galimas tarminio kalbėjimo vertinimo scenarijus. – Respectus Philologicus 18(23), 41–57.

Aliūkaitė Daiva 2013: Horizontalusis ir vertikalusis kalbos kontinuumo skaidumas: XXI amžiaus kalbėjimo variantai paprastojo kalbos vertintojo požiūriu. – Taikomoji kalbotyra 2. Interneto prieiga: www.taikomojikalbotyra.lt.

Auer Peter 2011: Dialect vs. standard: A typology of scenarios in Europe. – The languages and linguistics of Europe. A comprehensive guide, 485–500.

Balčiūnienė Ingrida 2007: Gimtosios kalbos įsisavinimas. – Kalbos kultūra 80, 153–158.

Dabašinskienė Ineta, Garuckaitė Raminta 2010: Kalbinis Kauno praeities ir dabarties savitumas. – Miestai ir kalbos, 231–249.

Fishman Joshua A. 1991: Reversing Language Shift. Clevedon: Multilingual Matters.

Garrett Peter 2010: Attitudes to Language. Cambridge: Cambridge University Press.

Girdenis Aleksas 2000: Tarmės ir mokykla. – Kalbotyros darbai 2, 249–253.

Gudavičienė Eglė 2010: Sociolingvistinis Vilniaus miesto portretas. – Miestai ir kalbos, 207–229.

Straipsniai / Articles

79

JOLITA URBANAVIČIENĖ

Karaliūnas Simas 2008: Kalbos vartojimas ir socialinis kontekstas. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Kardelis Vytautas 2009: Šiaurės rytų aukštaičiai vilniškiai: ribos ir diferenciacija. Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla.

Kardelis Vytautas 2013: Kalbų vartojimas rytų aukštaičių vilniškių patarmėje. – Lietuvių kalba 8 (įteikta). Interneto prieiga: www.lietuviukalba.lt.

Kardelis Vytautas, Birutė Sinočk ina, Wiemer Björn, Zielińska Anna 2003: Situacija językowa na terenie od Wisagini do Hoduciszek na Litwie (Raport z badań terenowych). – Acta Baltico-Slavica 27, 33–52.

Kardelis Vytautas, Navickaitė Agnė 2006: Šiaurės rytų vilniškiai 1920–1930 m. Sociolingvistinės pastabos. – Baltistica 41(3), 489–496.

Miliūnaitė Rita 2010: Kalbos prestižas ir jo planavimas. – Kalbos kultūra 83, 231–256.

Nevinskaitė Laima 2010: Klaipėdiečio sociolingvistinis portretas: kalbų mokėjimas ir vartojimas Klaipėdoje. – Miestai ir kalbos, 251–267.

Ramonienė Meilutė 2006: Nuostatos dėl bendrinės kalbos ir tarmės: Joniškėlio atvejis. – Kalbos kultūra 79, 137–147.

Ramonienė Meilutė 2013: Tarmės socialinė vertė: Lietuvos miestų jaunimo kalbinės nuostatos. – Taikomoji kalbotyra 2. Interneto prieiga: www.taikomojikalbotyra.lt.

Saville-Troike Muriel 1990: The Ethnography of Communication. An Introduction. Oxford: Basil Blackwell.

Trudgill Peter 1972: Sex, covert prestige and linguistic change in urban British English. – Language in Society 1, 179–195.

Urbanavičienė Jolita 2010: Svirkų šnektos fonologinė sistema: vokalizmas ir prozodija. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Urbanavičienė Jolita 2011: Adutiškio – Kamojų arealas: kalbinė tapatybė lietuvių ir baltarusių parib yje. – Kalbotyra 63(3), 95–114.

Vaicekauskienė Loreta, Sausverde Ėrika 2012: Lietuvos tarmių rezervatas. Socialiniai ir geografiniai tarmės mobilumo ribojimai tiesioginių tyrimų duomenimis. – Taikomoji kalbotyra 1. Interneto prieiga: www.taikomojikalbotyra.lt.

80

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Rytų ir pietryčių vilniškių kalbinės nuostatos

Language attitudes of residents of Eastern and South-Eastern Vilnius (Vilniškiai)

S U M M A R Y

The research revealed a decreasing use of the dialect in the individual domain: 78% of the older generation, 50% of the middle generation and 15% of the younger generation informants think (calculate, speak to animals) in the dialect. In the private domain (family) the use of the dialect and the standard language is predetermined by the communication needs of different generations (grandparents – parents – children). In the group of the older generation the need for the standard language notably increases (54% of the informants use the dialect only and 25% - both the dialect and the standard language), whereas the informants of the younger generation – to the contrary – “come back” to using the dialect while talking at home (30% use the dialect only, 25% – both the dialect and the standard language). In public domain (village community) the use of the dialect and the standard language depends on familiarity-unfamiliarity between the communication act participants: 81% of the older generation, 65% of the middle generation and 60% of the younger generation representatives choose the dialect or the standard language interchangeably (based on the talker). In public domain the prestige of the standard language is directly proportional to the informants’ age – in offices, meetings, shops 15% of the older generation, 31% of the middle generation and 55% of the younger generation representatives use the standard language. The use of the standard language in church is even more frequent and is also related to the informants’ age: while praying or communicating with a priest, 26% of the older generation, 65% of the middle generation and 85% of the younger generation representatives use the standard language.

Nevertheless, it is impossible to unambiguously state that a negative attitude towards dialects is under formation (especially among the youth). The dialect is still: 1) common in many communication acts of individual, private and some public domains; 2) as distinct from the prestigious standard language, it is associated with intimacy, informality, familiarity; 3) the dialect is supported by a covert dialect prestige (indirect pressure from the village community); 4) a tendency of the young generation can be observed to include the dialect into the repertoire of their linguistic tools and to make it part of their local identity.

Įteikta 2013 m. lapkričio 4 d.

JOLITA URBANAVIČIENĖ

Lietuvių kalbos institutas

Petro Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius, Lietuva

[email protected]

Straipsniai / Articles

81