HARALD BICHlMEIER

Саксонська академія наук

Martin-Luther-Universität Halle-Wittenberg

Наукові напрями досліджень: давньоєвропейська гідронімія, індоєвропейська, кельтська й германська етимологія, історична фонологія та морфонологія, мікенська мова, давньоіранський синтаксис.

VÁCLAV BLAŽEK

Masaryk University

Наукові напрями досліджень: давньоєвропейська гідронімія; індоєвропейська, кельтська, балтійська, слов’янська й тохарська етимологія; історична фонологія та словотворення, семантична типологія.

ЕЛЬБА — ДО ДЖЕРЕЛ ГІДРОНІМА^*

Ельба: про витоки одного гідроніма

А Н О Т А Ц І Я

У статті гідронім Albis/Elbe/Labe розглянуто з різних поглядів: географічного, історичного (з огляду на джерела), а також діахронічної фонології та морфології, особливо словотвору. Етимологічні пропозиції, висунуті в контексті германської, кельтської та так званої «давньоєвропейської гідронімії», оцінюються з погляду їхньої семантичної мотивації у світлі семантичної типології назв водойм.

* Автори дякують двом анонімним рецензентам статті за різноманітні корисні зауваження щодо змісту, а також щодо пропущеної літератури.

К Л Ю Ч О В І С Л О В А: гідронім, історична фонологія, історична морфологія, словотвір, етимологія, семантична типологія, слов’янська гідронімія, германська гідронімія, кельтська гідронімія, давньоєвропейська гідронімія, суфіксальна система Каланда—Вакернагеля.

К Л Ю Ч О В І С Л О В А: гідронім, історична фонетика, історична морфологія, словотвір, етимологія, семантична типологія, слов’янська гідронімія, германська гідронімія, кельтська гідронімія, давньоєвропейська гідронімія, суфіксальна система Каланда й Вакернагеля.

Straipsniai / Articles

125

HARALD BICHLMEIER, VÁCLAV BLAŽEK

АНОТАЦІЯ

У статті гідронім Albis/Elbe/Labe розглядається з різних поглядів: географічного, історичної документації, діахронічної фонетики та морфології, особливо словотвору. Етимологічні спроби, здійснені в контексті германської, кельтської та так званої «давньоєвропейської» гідронімії, оцінюються з огляду на їхню семантичну мотивацію у світлі семантичної типології.

1. ГЕОГРАФІЧНІ ВІДОМОСТІ

Ельба бере початок у Крконошах/Krkonoše на так званій Labská louka (буквально «Ельбська лука») на висоті 1 386 або 1 387 м, приблизно за кілометр на південний захід від гори Віолік. Вона впадає в Північне море між містами Куксгафен і Фрідріхскоог через естуарій завдовжки близько 100 км і завширшки від 2,5 до 15 км. Річка дренує територію площею 144 055 або 148 286 км², її довжина становить 1 096 км (за іншими даними — 1 154 або 1 165 км [залежно від того, де локалізовано власне гирло]). Ельба разом із Влтавою, витік якої міститься в Богемському лісі¹, має загальну довжину навіть 1 245 або 1 329 км, адже сама Влтава має завдовжки 430, 433 або 440 км, тоді як довжина Ельби до злиття з Влтавою становить лише 255 км.

2. СУЧАСНІ НАЗВИ ЕЛЬБИ

У сучасних мовах уживаються такі назви: німецька літературна, нідерландська, англійська, шведська, фінська Elbe, данська Elben (разом із постпозитивним артиклем), нижньонімецька Elv, каталонська, іспанська, португальська, італійська, румунська, угорська Elba, російська El’ba, верхньолужицька Łobio, нижньолужицька Łobje, польська Łaba.

3. ІСТОРИЧНА ФІКСАЦІЯ ГІДРОНІМА

Гідронім засвідчений від I ст. н. е. (нижче наведено вибрані свідчення)²:

¹ Наприкінці I ст. н. е. Тацит локалізує витік Ельби в баварсько-богемському прикордонному регіоні (пор. прим. 7). Лише Діон Кассій, який до 229 р. н. е. був проконсулом у Паннонії, локалізував витік Ельби у Вандальських горах, тобто в Крконошах (пор. прим. 9).

² Vgl. etwa schon Pape/Benseler 1863–1870: I, 53; Udolph 1990b: 89–98.

126

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Elbe – zu den Quellen eines Hydronyms

18 р. н. е. Ἄλβις³ [Страбон VII, 292];

30 р. н. е. Albis⁴ [Веллей Патеркул II, 106.2];

44 р. н. е. Albis⁵ [Мела III, 30–31]; 61–65 рр. н. е. Albis⁶ [Лукан, Pharsalia II, 52];

77 р. н. е. Albis⁷ [Пліній IV, 100];

³ Διέχει δὲ τοῦ Ἄλβιος ὁ Ῥῆνος περὶ τρισχιλίους σταδίους, εἴ τις εὐθὺ πορεύσας εἴχε (v.l. ἔχει) τὰς ὁδούς νυνὶ δὲ διὰ σκολιάς καὶ ἑλώδους καὶ δρυμῶν κυκλοπορεῖν ἀνάγκη. «Рейн розташований приблизно за три тисячі стадій від Ельби, якщо припустити, що можна було б скористатися прямими дорогами; насправді ж доводиться робити чимало гаків через звивисту, болотисту й лісисту місцевість». (Radt 2003: 240f.).

⁴Fracti Langobardi, gens etiam Germana feritate ferocior; denique quod numquam antea spe conceptum, nedum opere temptatum erat, ad quadringentesimum miliarium a Rheno usque ad flumen Albim, qui Semnonum Hermundurorumque fines praeterfluit, Romanus cum signis perductus exercitus. Et eadem mira felicitate et cura ducis, temporum quoque observantia, classis, quae Oceani circumavigaverat sinus, ab inaudito atque incognito ante mari flumine Albi subvecta, cum plurimarum gentium victoria parta cum abundantissima rerum omnium copia exercitui Caesarisque se iunxit. <http://penelope.uchicago.edu/Thayer/L/Roman/Texts/Velleius_Paterculus/2D*.html> «Лангобардів було розбито — плем’я, лютіше навіть за диких германців; і зрештою сталося те, про що ніхто ніколи раніше й не думав, не кажучи вже про спробу здійснити: римське військо зі знаменами було проведене від Рейну до річки Ельби, що протікає землями семнонів і гермундурів, аж до чотирисотого мильного каменя. Завдяки тому самому дивовижному щастю, турботі полководця й уважному вибору часу флот, що обігнув затоки Океану й, пройшовши невідомим і незнаним досі морем, піднявся річкою Ельбою, після перемоги над численними народами та з величезною кількістю всіляких багатств приєднався до війська Цезаря».

⁵Найвищі гори — Таунус і Ретико, якщо не зважати на ті, назви яких римський язик ледве може вимовити. Серед річок, що течуть до інших народів, найвідоміші Дунай і Рона; серед тих, що впадають у Рейн, — Майн і Ліппе; серед тих, що течуть в океан, — Емс, Везер і Ельба. За Ельбою, як повідомляють, лежить величезна затока Кодан, повна великих і малих островів. [http://www.thelatinlibrary.com/pomponius3.html]]

⁶Fundat ab extremo flavos Aquilone Suevos Albis, et indomitum Rheni caput. «Ельба тече з далекої півночі до білявих свевів, а витік Рейну неприборканий».

⁷Amnes clari in oceanum defluunt Guthalus, Visculus sive Vistla, Albis, Visurgis, Amisis, Rhenus, Mosa. «До Океану впадають такі відомі річки: Guthalus (нині Преголя або, можливо, Одра), Visculus або Vistla (Вісла), Albis (Ельба), Visurgis (Везер), Amisis (Емс), Rhenus (Рейн), Mosa (Маас)». — Із послідовності назв річок видно, що Пліній локалізував річку Guthalus на схід від Вісли; отже, це могла бути Преголя, а можливо, Неман/Nemunas. За Соліном [20], річка Guthalus текла на захід від Вісли/Wisa, тож найімовірніше, йдеться про Одру. П. Й. Шафарик (1862: 539f., прим. 41) висловлює привабливу думку, що цей гідронім відповідає скандинавському гідроніму Göta-Älv = Gothelba в Адама Бременського. Тоді вихідною формою був би латинський іменник чоловічого роду *Gutalbus, тобто «готський Albus».

Straipsniai / Articles

127

HARALD BICH LMEIER, VÁCLAV BLAŽEK

98 р. н. е. Albis⁸ [Tacitus, Germania 41; Ann. I,59 та ін.]

бл. 150 р. н. е. Ἄλβις⁹ [Птолемей II, 11, 1–2];

бл. 200 р. н. е. τοῦ Ἀλβίου¹⁰ [Кассій Діон LV, 1,2];

бл. 200 р. н. е. τὸν Ἀλβίαν [Кассій Діон LV 10a,2];

бл. 200 р. н. е. τοῦ Ἄλβιδος [Кассій Діон LV 1,28];

бл. 300 р. Alba [Mamertin. Senet. Maximiani 10,4];

бл. 300 р. ad Germanicum Albam (вар. album) [Paneg. Constantino Aug. 21,5];¹¹

⁸ У Гермундурів бере початок Albis, славетна й колись відома річка, про яку нині, однак, чують «У країні гермундурів бере початок Ельба, знаменита й колись відома річка, про яку тепер рідко чути» [Germania 41].

⁹ 1. Західний бік Німеччини обмежує річка Рейн, а північний — Германський океан; його опис такий. Після гирла Рейну (річки),...

гирло річки Вісург 28° 30´ (27° 30´) 54° 20´ гавань Манарманіс (Марарманіс) 28° 54° 45´ (15´) гирло річки Амісій 29° 55´ витоки річки 32° 52° гирло річки Вісургій (Вісург) 31° 55´ 15´ (55°) витоки річки 34° 52° 30´ гирло річки Альбій (Лабій) 31° 56´ 15´ витоки річки 39° 50° 2. Виступ Кімврійського півострова за Альбісом 32° 56´ 50´

«1. Західний бік Німеччини обмежує Рейн, а північний — Германський океан / Північне й Балтійське моря; його опис такий: після [східного] гирла Рейну;... гирло Відру 28° 30´ (27° 30´) 54° 20´ гавань Манарманіс (Марарманіс) 28° 54° 45´(15´) гирло Амісії/Емсу 29° 55° витоки річки 32° 52° гирло Вісургіса/Везера 31° 55° 15´ (55°) витоки річки 34° 52° 30´ гирло Альбіса/Ельби 31° 56° 15´ витоки річки 39° 50° 2. На Кімврійському півострові/в Данії: мис на північ від Ельби 32° 56° 50´» (Stückelberger/Graßhoff 2006: 220–223).

¹⁰ і звідти рушив до Херсусіди, перейшов Вісург і просунувся до Альбія, спустошуючи все на своєму шляху. Адже той [Альбій] бере початок у Вандальських горах і впадає у Північний океан повноводною річкою. Він спробував переправитися через неї, але не зміг; тоді, спорудивши трофеї, відступив «Звідти він [Друз] рушив далі до землі херусків, перейшов Везер і просунувся аж до Ельби, спустошуючи все на своєму шляху. Та [Ельба] бере початок у Вандальських горах і впадає могутнім потоком у Північний океан. Він спробував переправитися через цю річку, але не зміг, тож, спорудивши трофеї, відступив». <http://zocher-regel.gmxhome.de/ArbaloSchlacht/CassiusDioDrususTod.html>

¹¹ Vgl. zum Zitat Udolph (1990b: 90), der dies als „Rasch 5“ zitiert, wobei wiederum „Rasch“ im Literaturverzeichnis nicht auftaucht. Gemeint ist wohl die Dissertation Gerhard Raschs, in deren gedruckter Version (Rasch 2005[1950]) befindet sich die Aufstellung auf S. 12.

128

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Elbe – zu den Quellen eines Hydronyms

V ст. Alba [Solin XX 2];

бл. 700 Albis [Географ Равеннський IV, 18];

786 ab Albia fluvio [Гамбурзька книга документів I 3];

805 Albia [Chronicon Moissiacense; MMFH I: 58];

IX ст. Ælfe mupa [Orosius] та ін.;¹²

близько 1120 року празький літописець Косма вживав поруч латинізовані форми Alb, Albe, Albye, також Albia, і місцеву форму Labe, яка чергувалася з формою Albea;¹³

середньоверхньонімецькою формою гідроніма вже була Elbe;

в англосаксонських документах засвідчено форми Ielf, Ælf.¹⁴

4. ЕТИМОЛОГІЯ

Попередні міркування щодо походження гідроніма можна, залежно від мовного визначення гаданого джерела, узагальнити у трьох групах:

4.1. Германська

Holder (1896: 85) und Schwarz (1931: 28; 1961: 48) ordneten den Namen der Elbe unter den Hydronymen germanischen Ursprungs ein. Dies geschah im Hinblick auf aisl. elfr, nisl. elfur, fär. elvur/elfa, norw. elv > dän. elv, schwed. älv ‘Fluss’, schwed. dial. älv ‘vertieftes Flussbett’, älve ‘steiles Flussufer’, mnd. elve ‘Flussbett’.¹⁵

Однак уже у схоліях до праці Адама Бременського XI ст. (IV, 21; пор. Udolph 1994: 857–859) з’являється раціональне пояснення, що виходить із переходу власної назви в загальну:

GotheIba [сьогодні Göta-Älv] fluvius a Nordmannis Gothiam separat, magnitudine non impar est Albiae Saxonum, unde ille nomen sortitur

«Річка Готельба відокремлює Готію від норманів. За розмірами вона не поступається Ельбі саксів, від якої й походить та назва».

Подібного розвитку зазнав і гідронім Wisła, що в південнопольських діалектах має форму wisła — «повінь, весняне водопілля», кашубською.

Vgl. ausführlicher dazu Udolph 1990b: 89f.

Пор. Bretholz 1923: 6, 39, 49, 56, 93, 206, 218.

Пор. de Vries 1962: 100.

Пор. de Vries 1962: 100; Magnússon 1995: 151; Bjorvand/Lindeman 2007: 223; Kroonen 2013: 20: *albī- жін.

Straipsniai / Articles

129

HARALD BICHLMEIER, VÁCLAV BLAŽEK

vjislo «русло річки, струмок»¹⁶ трансформувалося, або гідронім Dunaj («Дунай»), що стало відповідником укр. dunáj «повінь, велика кількість води», рос. діал. «русло струмка, що виходить із землі».¹⁷

Щось подібне відоме, наприклад, і з трансформації імені Карла Великого у спільнослов’янський апелятив *karlb «король».¹⁸ Як непрямий аргумент проти германського походження J. Udolph (1994: 857) наводить міркування, що було б дивно, якби така велика й значуща річка мала молодшу назву, ніж її притоки, для яких зазвичай припускають догерманське походження, як-от у випадку назв Ізера/Jizera та Еґер/Ohře в Богемії або Заале, Ільм, Зеве, Білле, Осте та інших у Німеччині.

4.2.

Кельтська мова

У чеській історичній та археологічній літературі постійно трапляється твердження, що догерманські гідроніми, як-от Elbe/Labe, Eger/Ohře, Iser/Jizera¹⁹ тощо, мають кельтське походження.²⁰ Однак жодна з цих назв не має рис, винятково характерних для кельтських мов. Подібні назви річок трапляються не лише на територіях, де раніше мешкали кельти, як-от

Alba (струмок неподалік узбережжя в Іспанії [Plinius 3, 22]);

Aube (притока Сени: 877 Alba, у Равеннського географа Albis);

Aubetin (притока Ґран-Морена: 632 Alba);

Albe (притока Саару: 1200 Alba);

Alb (притока Рейну поблизу Карлсруе: 890 Alpa-gowe) тощо;²¹

можливо, також назва річки Лаборець у Східній Словаччині Laborec (притока Латориці: 1150 Loborcy, 1254 Laborch);²²

але й далеко за межами тієї території розселення, наприклад, гр. Ἀλφειός (річки в Аркадії, Еліді та Віфінії);

¹⁶ Vgl. Udolph 1990a: 309.

¹⁷ Пор. ÉSSJa V, 156f.

¹⁸ Пор. Berneker 1924: 572f.; ESJS 357.

¹⁹ Vgl. zu diesem Flussnamen Bichlmeier 2013: 425.

²⁰ Пор., наприклад, Dobiáš 1964: 31; Drda/Rybová 1998: 11.

²¹ Пор. Krahe 1964: 52f.

²² Пор. Lutterer/Majtán/Šrámek 1982: 170.

130

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Elbe – zu den Quellen eines Hydronyms

Albula (інша назва Тибру та річки поблизу Тібура — обидві в Лації): Göta-Älv, Klar-Älv, Ljusne-Älv, Vindel-Älv та інші річки Скандинавії.

Значення «білий (потік)», яке приписують гідроніму Albis, також не має прямого підтвердження в кельтських мовах. Можна знайти лише похідні, що сягають первинного значення «білий» або «світлий». Їх запозичили з галльських діалектів спершу нелітературні романські діалекти, а згодом і мови: *albēna > швейцарсько-французьке orbeina, долина Соана (П’ємонт) albena, ретороманське обвальденське amblana та ін. «біла куріпка»,²³ *albūka > окситанське (Дофіне) obūzo «білий ломонос» / «Clematis vitalba»,²⁴ поряд із *albūka > окситанське (Морван) obū, (Руерг) aubūgo «біла, мергелиста земля».²⁵

Назвою Albion античні автори позначали Британію; наприклад, у 70-х роках I ст. н. е. Пліній [4, 102]:

Albion ipsi [Britanniae insulae] nomen fuit, cum Britanniae vocarentur omnes, de quibus mox paulo dicemus.

«Раніше вона [острів Британія] називалася Альбіоном, тоді як тепер усі [острови], про які ми невдовзі трохи розповімо, називаються Британіями».

До того самого походження належить давньоірландська назва Британії, а пізніше й Шотландії — Albu. Обидва топоніми, Albion та давньоірл. Albu, можна вивести з кельтської праформи *albi̯ōn-, від якої походить також валлійське elfydd «світ».²⁶ Очевидно, сюди ж належить і перший компонент складних галльських особових імен типу Albio-rix «цар світу» (так називали галльського бога, відповідника римського Марса; пор. CIL XII, 1300). Зв’язок зі значенням «білий, світлий», яке безпосередньо передає лат. albus, убачає, наприклад, Holder (1896: 83f.) у характерних крейдяних скелях на південному узбережжі головного британського острова.²⁷ Валлійська і, очевидно, також галльська назва «світу» має відповідник у спільнослов’янському *soětъ «світлий, світ».²⁸

²³ Пор. REW № 319b.

²⁴ Пор. REW № 324a.

²⁵ Пор. REW № 325.

²⁶ Пор. Meid 1990; EDPC 29.

²⁷ Stüber 1998: 101f. trennt indes (im Gefolge von Hamp 1989: 109f.) urkelt. *albi̯ōn- ‘Welt’ von lat. albus etc., gibt aber (ebensowenig wie Hamp) eine Etymologie im eigentlichen Sinne bzw. eine für die dem keltischen Lexem zugrundeliegende Wurzel anzusetzende Grundbedeutung an. Die ebenda erwogene vor- bzw. nichtindogermanische Herleitung des Worts erscheint etwas an den Haaren herbeigezogen.

²⁸ Пор. IEW 30; ESJS 908–910.

Straipsniai / Articles

131

HARALD BICHlMEIER, VÁCLAV BLAŽEK

4.3. Давньоєвропейська

На підставі більш-менш загального поширення гідронімів певної структури, особливо характерних для європейського континенту, було сформульовано гіпотезу так званої «давньоєвропейської гідронімії». Її засновник Ганс Крае та його послідовники Вольфганг П. Шмід, Юрген Удольф та інші виходять із того, що це спадщина першої хвилі міграції, яка принесла індоєвропейську мову (мови) до Європи. Однак ішлося вже не про недиференційовану прамову, а про її основний потік, що певним чином зберігся після відокремлення анатолійської, тохарської, індоіранської, вірменської та грецької гілок. Словотвірні суфікси, якими розширюються гідронімічні основи, безперечно є індоєвропейськими, як і гідронімічний корінь пізньоіндоєвропейської мови *alb^h- < праіндоєвропейської мови *h²el-b^h-, на якому ґрунтується назва Ельби/Лаби, а також численні інші європейські гідроніми:²⁹

−ā

−ī/−iā

−nā

−rā

−lā

−(V)nt(i)ā

Albaₑ (1. Jh.) [Plin. 3, 22]

Albis (1. Jh.) > Elbe^D&Labě^CZ

Albina (777) > Alm^A

Alvra^CH

Albula = Tiber^I [Verg. Aen. 8,332]

Albenta (16. Jh.) > Elbentas^LT

Alba (632) > Aubetin^F

Elber^N

Albula [Plin. 3,110] > Fiume dell’Albero^I

Labenza (864) > Lafnitz^A

Alba (817) > Alf^D

Albuera^E

Alfenz^A

Alba (877) > Aube^F

Aubance^F

Alba (986) > Alb^D

Ulvunda^NO

Alba (1095) > Alp^CH

С К О Р О Ч Е Н Н Я: A — Австрія; CH — Швейцарія; CZ — Чеська Республіка; D — Німеччина; E — Іспанія; F — Франція; I — Італія; LT — Литва; No — Норвегія.

Загалом тут ідеться про суфікси деривації, продуктивні в більшості індоєвропейських мовних гілок і реконструйовані для прамови. Залишається визначити походження та значення гідронімічної основи пізньопраіндоєвропейської мови *alb^h-.

²⁹ Див. Krahe 1953: 40–42; Krahe 1964: 52f., 76, 101f.; табл. 1 між с. 63 і 64.

132

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Elbe – zu den Quellen eines Hydronyms

4.3.1. Krahe (1964: 52f.) вважав, що йдеться про позначення «білого» або «світлого» кольору води певної річки чи певного ландшафту (ландшафтного утворення), яким протікає водотік. Свою думку він ґрунтував на даних, зокрема, італійської гілки індоєвропейської мовної сім’ї: лат. albus «білий» з похідними лат. alburnus «білуватий», albarus «біла тополя»,³⁰ умбр. знах. в. мн. ч. с. р. alfu, від. в. мн. ч. с. р. alfer «білий».³¹ Значення «білий» зберігають і пізніші грецькі глоси ἀλφούς · λευκούς³² та ἄλωφούς · λευκούς,³³ засвідчені близько 500 р. н. е. александрійським лексикографом Гезихієм. Давнішим є гр. ἀλφός «білий висип тощо при проказі»; це слово було відоме вже Гесіодові, близько 700 р. до н. е.³⁴

Імовірно, споріднені форми в інших індоєвропейських мовах уже не давали змоги безпосередньо звернутися до первісного апелятива: прагерм. *alb-it-/-ut- > давньосканд. elptr і ǫlpt, пізніше також álpt, давньоісл. álft, давньоангл. (кентський діалект) ælbìtu, (вессекський діалект) ielfetu, пізніше ylfet(t)e, давньоверхньонім. elbìz, вар. albìz, alpiz, aluiz тощо «лебідь», але середньонижньонідерл. alft, elft «оселедець-алоза (Alosa Alosa)»;³⁵ праслов’ян. *olb-ędb/-ǫdb > болг. lébed, макед. labed/lebed, серб.-хорв. läbūd, словен. labód, словац., чеськ. labuť, пол. łabędź, кашуб. łabądz, західнорус. lébedz’, укр. lébid’, рос. lébed «те саме».³⁶

Гіпотетичний корінь прагерм. *alb- зі значенням «білий, світлого кольору» міг також мотивувати виникнення таких слів, як нововерхньонім. діал. Alben «вапнистий пісок під родючим ґрунтом», швед. діал. alf «те саме».

Ймовірно, спорідненими є також алб. elb «ячмінь» (~ гр. ἄλφι «ячмінне борошно або крупа») та хет. alpa- «хмара», де в аблаутному варіанті *h₂olbh₀-³⁷ закономірно втрачено ларингал *h₂- у початковій позиції.

4.3.2. «Давньоєвропейська» гіпотеза також зазнає розвитку. Молодше покоління її прихильників, на чолі з В. П. Шмідом і Юргеном Удольфом, віддає перевагу «гідрологічнішій» етимології гідроніма Elbe/Albis/Labe. Припускають, що гідроніми типу *Al⁰, *Alb⁽ʰ⁾⁰, *Ald⁽ʰ⁾⁰,

³⁰ Пор. REW №№ 318, 329a.

³¹ Пор. Untermann 2000: 79f.; EDL 32.

³² Пор. Latte 1953: 117.

³³ Пор. Latte 1953: 119.

³⁴ Пор. LfgrE I, 591.

³⁵ Пор. EWA II, 1032–1036.

³⁶ Пор. Vasmer 1986–1987: II, 470f.; ESSJa VI, 19; 32, 50f.; EDPS 365.

³⁷ Пор. IEW 30f.; EDHIL 169; EDG 77f.; Bichlmeier 2012: 388f.

Straipsniai / Articles

133

HARALD BICHLMEIER, VÁCLAV BLAŽEK

*Alm⁰, *Aln⁰, *Al(V)nt⁰, *Als⁰, *Alist⁰ зрештою мають одне й те саме походження, тобто сягають одного й того самого праіндоєвропейського кореня. ³⁸ Питання походження лабіального елемента після цього кореня (чи то розширення кореня, чи суфікс) ці два дослідники серйозно не порушували й, відповідно, не розв’язали задовільно (див. нижче). За вихідний пункт вони беруть дієслівний корінь (пра)індоєвр. *el-/*ol- «текти».³⁹ Аблаут *e-: *o-, згідно із сучасним поглядом індоєвропеїстики, передбачає початковий ларингал *h₁-. Отже, згідно із сучасною науковою думкою, тут має бути праіндоєвропейський корінь *h₁elh₂- «гнати кудись» (LIV² 235), значення якого цілком природно могло мотивувати назви річок зі швидкою течією.

Складніше пояснити початкове a- замість очікуваного e- або o- у мовах, де пізньопраіндоєвропейські *a та *o не злилися (як у балтійських, слов’янських і германських мовах), тобто в кельтських та італійських мовах (а також у грецькій, яку залучаємо для контролю). P. Schrijver (1991: 65–73) показав, що послідовності *h₁RC- і *h₂RC- в італійських мовах, імовірно, однаково розвинулися в *aRC-. У кельтській можна припускати паралельний розвиток принаймні в більшості випадків,⁴⁰ однак це правило не діє, якщо після *-l- стояв голосний. Отже, найпростішим залишається припущення про два різні первісні дієслова руху, що відрізнялися принаймні початковим ларингалом. Вони наявні також у вже згаданому праіндоєвропейському *h₁elh₂- «гнати кудись» (LIV² 235) поряд із праіндоєвропейським *h₂elh₂- «блукати без мети» (IEW 27f.; LIV² 264); за значенням перший корінь радше підходить для швидкоплинних вод, а другий — для повільніших, можливо, звивистих водотоків. Такий звивистий водотік на значному відтинку була й Ельба ще у XIX ст., перш ніж на ній провели відповідні інженерні роботи.

Однак це розв’язання передбачає існування лабіального суфікса й зумовлює необхідність пояснити також його. Задовільне розв’язання запропонував Hyllested (2010: 203–208), показавши, що

³⁸ So folgt etwa auch Fischer 1996: 65 dem Vorschlag Schmids 1993: 39f. und setzt mit diesem idg. *albhā- ‘Fluss’ an (wobei völlig unklar bleibt, wie daraus ebenda genanntes aisl. elfr entstanden sein soll, wenn kein Umlaut bewirkendes *-i/ī- im Suffix enthalten ist), während etwa HOS I, 239 neben der traditionelleren Ansicht, dass der Name der Elbe auf einem Adjektiv der Bedeutung ‘weiß’ beruhe auch eine Vorform germ. *albhī- ‘Fluss’ erwägt.

³⁹ Пор. Schmid 1983: 305f.; той самий автор 1985: 139; той самий автор 1986: 100f.

⁴⁰ Пор. Zair 2012: 29–38.

134

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Elbe – zu den Quellen eines Hydronyms

Суфікси на основі праіндоєвропейського *–bʰ– могли утворювати віддієслівні іменники (імена діяча, імена дії, імена результату дії⁴¹).⁴²

4.3.3. Незалежно від того, чи віддають перевагу «білій» або «звивистій» етимології,⁴³ необхідно з’ясувати кінцеву частину гідроніма. З погляду пізньопраіндоєвропейської морфології окреслюються такі можливості:⁴⁴

(a) Абстрактний іменник *albʰi– від прикметника *albʰo–. Якщо прикметник означав «білий, світлий», то абстрактний іменник означав «білість, світлість».

(b) Пізньопраіндоєвропейське *albʰi– як складник незасвідченого скороченого композита в межах суфіксальної системи Каланда—Вакернагеля. Тут слід додати, що такий гідронімний корінь пізньопраіндоєвропейське *albʰ– утворює також із додатковим суфіксом Каланда—Вакернагеля –ro–(/–rā–): Elber, Alwra, Albuera (див. таблицю 1).

(c) Гістеродинамічна *–ī–основа (наз. *–ih₂: род. *–ih₂–ós); зразки: вед. urḱís «вовчиця», род. urḱyàs, давньоскан. ylgr «те саме» (< прагерм. *uulgʷīz), род. ylgar.

(d) Протеродинамічна *–ī–основа (наз. *–ih₂: род. *–i̯eh₂–s); зразки: вед. devī́ «богиня», род. devyās, гот. mawi «дівчина» (< прагерм. *mag̑uî), род. maujos.

(e) Деякі прикметники з пізньопраіндоєвропейським *–ī(–) можуть мати також комітативну функцію, якщо їхнє закінчення інтерпретувати як закінчення інструменталя *–i–h₁

⁴¹ Див. також, поряд з іншими прикладами прикметників на позначення кольору, утворення праіндоєвропейської мови *tih₁–bʰo– > гр. τῖφος «стояча вода, болото» поряд із праіндоєвропейським *tih₁–ro– > лит. týras «бруд» або праіндоєвропейського *sal–bʰo– *grau «брудний» > «бруд, екскременти» > вірм. alb «гній, послід», хет. *šal–pa– «(собачі) екскременти» тощо (пор. Hyllested 2010: 203–205).

⁴² Тут слід зауважити, що суфікс, який далі позначатимемо як *–bʰo–, можна пояснювати як власне суфікс; водночас не виключено, що на давнішому етапі це був другий компонент композита *–bʰh₂–o–, утворений від праіндоєвропейського кореня *bʰeh₂– «блищати, сяяти, світитися» (LIV² 68f.).

⁴³ У літературі нерідко наводять обидва пояснення, не обираючи між ними, наприклад у Bily 1996: 160 або HOS I, 239.

⁴⁴ Vgl. Bichlmeier 2012: 384–388; ebenda 381 werden der Vollständigkeit halber auch die hypothetischen Kandidaten *h₁el–bʰ–/*h₁ol–bʰ– ‘rot(braun) seiend’ angeführt, deren Nullstufe uridg. *h₁l̥–bʰ– sich auf keltischem und wohl auch auf alteuropäischem Boden zu *albʰo entwickelte. Die Schwäche dieser Erklärung bleibt freilich, dass eine Bildung aus uridg. *h₁el– ‘rot(braun)’ mit dem Ableitungssuffix *–bʰ– im urindogermanischen Lexikon keine direkte materielle Stütze hat (vgl. IEW 462–464), wenngleich freilich Ableitungen von einem auch sonst nachweisbaren n-Stamm zu dieser Wurzel durchaus existieren, vgl. gr. ἔλαφος ‘Hirsch’ < uridg. *h₁el–n–bʰo– neben gemeinlaw. *jelenъ < urslaw. *(j)eleni– < *h₁el–en– + –i–).

Straipsniai / Articles

135

HARALD BICHLMEIER, VÁCLAV BLAŽEK

поєднує основи на i. ⁴⁵ У принципі, вед. devī «богиня» також може бути комітативним похідним від вед. devá- «бог» і спочатку означати «разом із богом (що з’являється)» тощо.

За моделями (c) і (d) утворюються іменники жіночого роду — як субстантиви, так і прикметники. З огляду на переважання (хоча й не цілковите) жіночого роду в індоєвропейських назвах річок ці дві моделі видаються найімовірнішими кандидатами. Якщо вихідною формою була західногерм. *Albī, Gen. *Alb(i)jōz, на що вказують також результати запозичень у західнослов’янських мовах, то вибір звузився б до моделі (d), тобто до «зразка» devī. Це має ще один привабливий побічний наслідок: низка річок у різних індоєвропейських традиціях шанувалася як божества. Отже, відмінювання назви такої річки, що позначала річку, шановану як божество, за зразком devī «богиня» навряд чи є анахронічною вигадкою.

5. РОЗВИТОК НА СЛОВ’ЯНСЬКОМУ ҐРУНТІ

Слов’яни познайомилися з гідронімом Elbe/Albis не раніше VI ст. н. е. Західнослов’янські форми, як-от полаб. Lābi, верхньолуж. Łobjo, нижньолуж. Łobje, давньочеськ. Labě, чеськ. Labe (с. р.)⁴⁶, відображають не праслов’янську вихідну форму *Olbbji, Gen. *Olbbję⁴⁷, як довго стверджувалося в літературі, а радше праслов’янську *Olb’e с. р. (як праслов’янські *pol’e «поле», *mor’e «море»). Праслов’янська *Olbbji, Gen. *Olbbję радше була б формою жіночого роду й так само, як праслов’янська *Olbbję с. р., дала б чеськ. *Labí тощо.⁴⁸ Виходячи з цього, можна поміркувати, чи мав гідронім у західногерманських діалектах тодішніх мешканців басейну Ельби на час контактів, очевидно, форму західногерм. *Albī, Gen. *Alb(i)jōz, тобто відмінювався за зразком вед. devī — див. вище (d), чи мав форму західногерм. *Albīz, Gen. *Alb(i)jaz, тобто відмінювався за зразком вед. vṛkís — див. вище (c). У слов’янській мові в будь-якому разі відбулося парадигматичне вирівнювання називного відмінка за основою інших відмінків, а також

⁴⁵ Пор. Widmer 2005.

⁴⁶ Пор. Shevelov 1964, 396.

⁴⁷ Vgl. etwa Profous 1949: 472.

⁴⁸ Пор. Rozwadowski 1948: 170f. з прим. 2.

136

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Elbe – zu den Quellen eines Hydronyms

припускати перехід від первісно жіночого до середнього роду. Однак це могло радше відбутися на основі парадигми типу (c), побудованої на західногерм. *Alb(i)ja- (→ праслов’ян. *Olb’e), оскільки парадигма, побудована на основі західногерм. *Alb(i)jō- ж. р. (з довгим «тематичним голосним»), імовірніше дала б праслов’ян. *Olb’a- ж. р. або *Olbbja- ж. р., з яких засвідчені форми середнього роду в західнослов’янських мовах пояснити важче. Запозичення мало відбутися ще до початку умлаутних процесів у західногерманському діалектному континуумі. Після слов’янської метатези плавних у групі *oRT, яку приблизно датують 750–850 рр. н. е.,⁴⁹ тобто ще до розпаду західнослов’янської гілки близько 900 р. н. е.,⁵⁰ на західнослов’янському ґрунті гідронім набув форми *Lab’e, яка через свою фонологічну форму отримала середній рід.⁵¹ У чеському (та й загалом слов’янському) ландшафті назв річок ця назва з таким родом стоїть досить осібно. Щоправда, спочатку назва могла ще мати жіночий рід, але довести це неможливо. Перехід, імовірно, відбувся через однаковість закінчень, адже давньочеське -ě > чеське -e трапляється як у парадигмах відмінювання середнього, так і жіночого роду; однак аналогія, за якою мав відбутися цей перехід, залишається цілком незрозумілою, зважаючи на те, що майже всі інші назви річок мають жіночий рід.

Дещо осторонь стоїть тут польськ. Łaba < праслов’ян. *olba- ← західногерм. *albō-⁵², в основі якого, очевидно, лежить давня форма з рухомим закінченням на o-, як, наприклад, лат. albus «білий» (якщо припустити тотожність етимології).

6. ПОГЛЯД НА СЕМАНТИЧНУ ТИПОЛОГІЮ

Називання водотоків за кольором є дуже поширеною семантичною мотивацією, причому білий або світлий колір користується особливою популярністю.⁵³ У Чеській Республіці до таких належать, наприклад,

⁴⁹ Пор. Shevelov 1964: 633f.; Lamprecht 1987: 161–163.

⁵⁰ Пор. Novotná/Blažek 2007: 201.

⁵¹ Die ältere Ansicht (vgl. Profous 1949: 472; Schwarz 1961: 363), nach der *Labbъji, Gen. *Labbję entstanden sei, ist nicht länger haltbar; vgl. dazu auch die oben in Anm. 47 zitierte Literatur.

⁵² Пор. Rozwadowski 1948: 171f.

⁵³ Однак слід наголосити, що принаймні тоді, коли поряд із «білою» річкою існує також «чорна» річка, це не обов’язково має бути пов’язано з забарвленням, а може просто слугувати розрізненню розташованих близько одна до одної річок або верхів’їв, що десь зливаються в одну

Straipsniai / Articles

137

HARALD BICHLMEIER, VÁCLAV BLAŽEK

Біліна (84 км), лівий доплив Ельби/Лаби; Бєлунка (25 км), лівий доплив Ельби/Лаби; Біла вода (після злиття зі Слоупським потоком утворюється Пунква); щонайменше шість потоків із назвою Бєла (допливи Світави, Клодзької Ниси/Ниси-Клодзької/Глацер-Нейсе (Сілезької Нейсе), Їзери/Ізери, Дикої Орлиці, Гейловки та Хотовицького потоку); три водотоки з назвою Білий потік (допливи Біліни, Бездржевського потоку, Свратки); витоки більших річок, як-от Біле Лабе/Вайсвассер (лівий доплив Ельби/Лаби), Біла Опава/Вайсе Оппа (правий доплив Стредньої Опави), Біла Десна (правий доплив Десни), Біла Остравіце/Вайсе Остравіца (після злиття з Чорною Остравіце/Шварцен Остравіца утворюється Остравіце/Остравіца). Не слід оминути увагою Світаву/Звітта(ву) (97 км), лівий доплив Свратки/Шварцах, і Светлу (12 км), правий доплив Студеної Влтави/Кальтен-Молдау. До слов’янських гідронімів цього походження належить найдовша річка російсько-башкирської водної системи — Бєлая (1430 км), доплив Ками. Прозорою є також назва двох ісландських річок на ім’я Хвітау (185 і 117 км). В Азії варто згадати західноіранську річку Сефід-Руд (670 км), що впадає в Каспійське море з півдня; давньоіндійську назву річки Ѕ́ветья [RV X,75,6], якою у ведичну добу називали одну з приток верхнього Інду. У Центральній Азії йдеться, наприклад, про уйгурську річку Акса (282 км), одну з головних витокових річок Тариму на північному заході Китаю, і однойменну річку Акса (316 км) у Казахстані, яка живить озеро Балхаш. У Китаї найдовша «Біла річка» — 白河 Бай Хе (1329 км), що протікає через Пекін/Бейцзін і нині називається Хай Хе — «Морська річка». В Африці, крім Білого Нілу, можна назвати, наприклад, західноафриканську річку Бакойє (560 км), назва якої мовою мандінго означає «біла річка»; після злиття з річкою Бафінг («Чорна річка») річка називається Сенегал. В Америці до таких прозорих гідронімів належить, наприклад, Вайт-Ривер (265 км), доплив Юкону на Алясці; Бланко-Ривер (140 км) у центральному Техасі, що впадає в річку Сан-Маркос; бразильська Ріу-Бранку (1300 км, площа басейну 195 000 км²), доплив Ріу-Негру (2300 км), який, своєю чергою, є однією з північних приток Амазонки. В Океанії до них належить, наприклад, маорійська назва Вайма на Північному острові Нової Зеландії та багато інших.

В індоєвропейських мовах трапляється кілька випадків, коли назва кольору входить до назв водойм:

яка після злиття може стати назвою більшої річки, що вже не має додаткового компонента в назві. Пор., наприклад, (з іншою парою кольорів) Червоний Майн Roten Main і Білий Майн Weißen Main, які зливаються, утворюючи Майн Main тощо (пор. Holzer 1994–1995; 2007: 96).

138

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Elbe – zu den Quellen eines Hydronyms

(a) праслов. *balta- > праслов’ян. *bolto- «болото, багно» на противагу лит. báltas «білий»; пор. також польськ. діал. biel, білорус. bel «заболочений луг» на противагу праслов. *bēla- > праслов’ян. *bělъ(jь) «білий».⁵⁴

(b) пракельт. *dubro- «темний» > давньоірл. dobur «вода» очевидно постало внаслідок контамінації пракельт. *dubu- «чорний» і *dubno- «глибокий», з одного боку, та *udro- «вода» — з іншого.⁵⁵

Прикладів повільніших, меандруючих річок, нижня течія яких (здебільшого) виявлялася визначальною під час найменування, менше, але, можливо, це також зумовлено тим, що такі менш виразні гідроніми викликають менший інтерес у етимологів. Наведемо принаймні кілька прозорих слов’янських гідронімів:

Mda — 101 км, притока Мсти (445 км) у Новгородській області;

Nemda — 162 км, права притока Піжми → Вятки → Ками → Волги;

Nëmda — 146 км, ліва притока Волги на території колишньої Костромської губернії;

Vasmer (1986–1987: 2, 588) erklärt beide Hydronyme als ein Gegensatzpaar *Mъda ‘langsamer (Fluss)’: *Ne-mъda ‘nicht langsamer (Fluss)’, vgl. russ.-ksl. izmъděti ‘ohnmächtig, schwach werden, debilitari.

На західнослов’янській території трапляється подібний гідронім, але розширений суфіксом l (пор. праслов’ян. *mъdblъ(jь) > старослов. mъdlъ «млявий», тобто «ледачий, повільний», чеськ. mdlý і праслов’ян. *mъd(b)lnъ(jь)⁵⁶ (поряд із *mъdblъ° > рос. médlennyj «повільний»).

Mulde — 147 км, ліва притока Ельби/Лаби, у яку вона впадає біля Дессау. Вона утворюється внаслідок злиття Zwickauer Mulde/Cvikovská Modla (167 км) і Freiberger Mulde/Freiberská Modla (124 км) біля Сермута (Саксонія).

Modla — річка завдовжки 27 км, ліва притока Ельби/Лаби, у яку вона впадає в Ловосиці, тобто між гирлами Егеру/Огрже та Білини.

Додамо, що, ймовірно, йдеться про сорбізми, оскільки o є регулярним сорбським рефлексом праслов’ян. *ъ; пор. нижньолуж. архаїчне módły «слабкий, безсилий, виснажений; мертвий», верхньолуж. modły поряд із східнонижньолуж. medly⁵⁷.⁵⁸

Пор. ĚSSJa 2, 79–81 (*bělъ(jь)); 2, 179–181 (*bolto); ESJS 61 (bělъ), 65f. (blato).

Vgl. Hamp 1972: 236; EDPC 107f.

Vgl. Vasmer 1986–1987: 2, 590f.; ĚSSJa 20, 210f.; ESJS 516f.; EDPS 332.

Пор. Schuster-Šewc 1983–1996: 939.

Vgl. zum Weiteren Vondrová/Blažek 2001, 312; Udolph 1986 lehnt die ganze auf ‘langsam’ aufgebaute Etymologie dieser slawischen Hydronyme ab und setzt stattdessen für die westslawischen Hydronyme eine Dissimilation aus *mold-l- vom Verb gemeinslaw. *melti ‘mahlen’ voraus.

Strp̄snai / Articles

139

HARALD BICH(L)MEIER, VÁCLAV BLAŽEK

7. ПІДСУМОК

Очевидно, що етимології назви Ельби/Лаби, засновані на лексемах зі значенням «білий, світлий», «повільний» або «звиватися» тощо, можливі не лише з погляду фонетики, а й з погляду семантичної типології. Єдина слабкість останньої з них полягає в тому, що в апелятивній лексиці окремих індоєвропейських мов не засвідчено розширення коренів праіндоєвроп. *h₁elh₂- і праіндоєвроп. *h₂elh₂- за допомогою лабіального елемента/суфікса. Порівняння цих етимологій свідчить на користь етимології, заснованої на значенні «білий», як імовірнішої, хоча дві інші не можна цілком виключити. Переважна етимологія спирається на чітко визначений комплекс кореня праіндоєвроп. *h₂el-b_h-, імовірно виявляє гістеродинамічну (менш імовірно — протеродинамічну) i_h2-основу, що утворює іменники жіночого роду й прикметники, та має семантичні паралелі в численних «білих» річках, а також у загальному використанні назв кольорів для найменування водойм.

LITERATURVERZEICHNIS

Adam Brémský 2009: Činy biskupů hamburského kostela. Praha: Argo.

Berneker Erich 1924: Slavisches etymologisches Wörterbuch. Erster Band: A–L. 2. unveränd. Aufl. Heidelberg: Winter.

Bichlmeier Harald 2012: Anmerkungen zum terminologischen Problem der ‚alteuropäischen Hydronymie’ samt indogermanistischen Ergänzungen zum Namen der Elbe. – Beiträge zur Namenforschung, Neue Folge 47/4, 2012, 365–395.

Bichlmeier Harald 2013: Analyse und Bewertung der sprachwissenschaftlichen Standards aktueller Forschungen traditioneller Art zur ‚alteuropäischen Hydronymie’ aus der Perspektive der heutigen Indogermanistik. – Namenkundliche Informationen 101/102, 2013, 397–437.

Billy Pierre-Henri 1993: Thesaurus Linguae Gallicae. Hildesheim – Zürich – New York: Olms-Weidmann.

Bily Inge 1996: Ortsnamenbuch des Mittelelbegebietes. (Deutsch-slawische Forschungen zur Namenkunde und Siedlungsgeschichte 38) Berlin: Akademieverlag.

Bjorvand Harald / Lindeman Frederik Otto 2007: Våre arveord. Etymologisk ordbok. Revidert og utvidet utgave. Oslo: Novus forlag (Instituttet for sammenlignende kulturforskning).

Blažek Václav 2000: Keltové – Germáni – Slované. Lingvistické svědectví o kontinuitě a diskontinuitě osídlení střední Evropy. – Čeština: univerzália a specifika 2, ed. Zdeňka Hladká, Petr Karlík. Brno: Masarykova univerzita, 9–30.

140

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Elbe – zu den Quellen eines Hydronyms

Bretholz Bertold (Hg.) 1923: Cosmae Pragensis: Chronica Boemorum. Berlin: Weidmann.

Cassius Dio Cocceianus: Historiae Romanae, ed. by Earnest Cary, Herbert Baldwin Foster. London: Heinemann – New York: Harvard University Press 1914.

Dobiáš Josef 1964: Dějiny československého území před vystoupením Slovanů. Praha: ČSAV.

Drda Petr / Rybová Alena 1998: Keltové a Čechy. Praha: Academia.

EDG – Beekes Robert with the assistance of Lucien van Beek: Etymological Dictionary of Greek (Leiden Indo-European Etymological Dictionary Series 10) Leiden–Boston: Brill, 2010.

EDHIL – Kloekhorst Alwin: Etymological Dictionary of the Hittite Inherited Lexicon. (Leiden Indo-European Etymological Dictionary Series 5) Leiden – Boston: Brill 2008.

EDL – de Vaan Michiel: Etymological Dictionary of Latin and the other Italic Languages. (Leiden Indo-European Etymological Dictionary Series 7) Leiden – Boston: Brill 2008.

EDPC – Matasović Ranko: An Etymological Dictionary of Proto-Celtic. (Leiden Indo-European Etymological Dictionary Series 9) Leiden – Boston 2009.

EDSIL – Derksen Rick: Etymological Dictionary of the Slavic Inherited Lexicon. (Leiden Indo-European Etymological Dictionary Series 4) Leiden – Boston 2008.

ESJS – Havlová, Eva et al.: Etymologický slovník jazyka staroslověnského. Praha: Academia [bis Fasz. 13], Tribun EU [ab Fasz. 14] 1989ff.

ĖSSJa – Trubačev Oleg N. (Hg.): Ėtimologičeskij slovar’ slavjanskich jazykov. Moskva: Nauka 1974ff.

EWA II – Lloyd Albert L. / Lühr Rosemarie / Springer Otto: Etymologisches Wörterbuch des Althochdeutschen. Band II. Göttingen – Zürich: Vandenhoeck & Ruprecht 1998.

Fischer Reinhard 1996: Brandenburgisches Namenbuch Teil 10: Die Gewässernamen Brandenburgs. Mitautoren: Elżbieta Foster, Klaus Müller, Gerhard Schlimpert †, Sophie Wauer, Cornelia Willich. Weimar: Hermann Böhlaus Nachfolger.

Hamp Eric P. 1972: Keltic *dubpo- ‘water’: the story of a lexeme. – Smith M. Estellie (Hg.): Studies in Linguistics in honor of George L. Trager. The Hague – Paris: Mouton, 233–237.

Hamp Eric P. 1989: Miscellaneous notes. – Bulletin of the Board of Celtic Studies 36, 107–110.

Holder Alfred 1896, 1904, 1907: Alt-celtischer Sprachschatz, I–III. Leipzig: Teubner.

Straipsniai / Articles

141

HARALD BICHlMEIER, VÁCLAV BLAŽEK

Holzer Georg 1994–1995: Weiße und schwarze Flüsse. – Österreichische Namenforschung 22/23, 35–53.

Holzer Georg 2007: Slavische Gewässernamen in Niederösterreich: ihre Bildung und ihr Verhältnis zu den Geländenamen. – Greule Albrecht, Janka Wolfgang, Prinz Michael (Hgg.): Gewässernamen in Bayern und Österreich. 3. Kolloquium des Arbeitskreises für bayerisch-österreichische Namenforschung (Regensburg, 27./ 28. Februar 2004). (Regensburger Studien zur Namenforschung 1) Regensburg: edition vulpes 2005, 95–109.

Hyllested Adam 2010: PIE *-bh- in verbs and Nouns: Distribution, Function, Origin. – Lühr Rosemarie / Ziegler Sabine (Hgg.): Protolanguage and Prehistory, Akten der XII. Fachtagung der Indogermanischen Gesellschaft (vom 11. bis 15. Oktober 2004 in Krakau) Wiesbaden: Reichert 2009[2010], 202–214.

IEW – Pokorny Julius: Indogermanisches etymologisches Wörterbuch. Bern – München: Francke 1959.

Krahe Hans 1953: Alteuropäische Flußnamen. – Beiträge zur Namenforschung 4, 37–53.

Krahe Hans 1964: Unsere ältesten Flußnamen. Wiesbaden: Harrassowitz.

EDPG – Kroonen Guus: Etymological Dictionary of Proto-Germanic. (Leiden Indo-European Etymological Dictionary Series 11) Leiden - Boston: Brill 2013.

Lamprecht Arnošt 1987: Praslovanština. Brno: Universita J.E. Purkyně.

Latte Kurt (Hg.) 1953: Hesychii Alexandrini Lexicon. Volumen I: A–Δ. Kopenhagen: Ejnar Munksgaard.

LfgrE – Snell Bruno / Meier-Brügger Michael (Hgg.): Lexikon des frühgriechischen Epos, Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht 1955–2010.

LIV² – Lexikon der indogermanischen Verben. Die Wurzeln und ihre Primärstammbildungen, unter Leitung von Helmut Rix bearb. von Martin Kümmel, Thomas Zehnder, Reiner Lipp, Brigitte Schirmer Zweite, verb. u. erw. Aufl. bearbeitet von Martin Kümmel und Helmut Rix. Wiesbaden: Reichert 2001.

Lutterer Ivan / Maitán Milan / Šrámek Rudolf 1982: Zeměpisná jména Československa. Praha: Mladá fronta.

Magnússon Ásgeir Blöndal 1995: Íslensk orðsjafabók. 3., verb. Aufl. Reykjavík: Orðabók Háskólans.

(Pomponii) Melae De Chorographia Libri Tres, recognovit Carolus Frick. Stuttgart: Teubner 1968.

Meid Wolfgang 1990: Über Albion, elfy dd, Albiorix und andere Indikatoren eines keltischen Weltbildes. – Ball Martin J. / Fife James / Poppe Erich / Rowland Jenny (Hgg.): Celtic Linguistics. Leithyddiaeth geltaidd. Readings in the Brythonic Languages. Festschrift for T. Arwyn Watkins. Amsterdam – Philadelphia: Benjamins, 435–439.

142

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Elbe – zu den Quellen eines Hydronyms

MMFH I – Magnae Moraviae Fontes Historici I: Annales et Chronicae, ed. Dagmar Bartonková et alii. Brno: Masarykova univerzita 2008.

Much Rudolf 1911–1913: Albis. – Reallexikon der germanischen Altertumskunde, herausgegeben von Johannes Hoops. Strassburg: Trübner, 55f. <http://archive.org/stream/reallexikonderg01hoop#page/56/mode/2up>

Novotná Petra / Blažek Václav 2007: Glottochronology and its application to the Balto-Slavic languages, I. – Baltistica 42/2, 2007, 185–210.

Pape Wilhelm 1863–1870: Handwörterbuch der griechischen Sprache, in vier Bänden. Bd. 3: Wörterbuch dergriechischen Eigennamen. 2 Teile. 3. Aufl., neu bearb. von Gustav Eduard Benseler. Braunschweig: Friedrich Vieweg und Sohn.

Plinius Caius: Naturalis Historiae, III–IV, ed. G. Winkler. Darmstadt: Wissenschaftliche Buchgesellschaft 1988.

Pliny the Elder: The Natural History, translated by John Bostock & H.T. Riley. London: Taylor & Francis 1855.

Pomponius Mela’s Description of the world, translated by F.E. Romer. Ann Arbor: The University of Michigan. <http://babel.hathitrust.org/cgi/pt?id=mdp.39015042048507;view=1up;seq=121>

Profous Antonín 1949: Místní jména v Čechách, jejich vznik, původní význam a změny, II (CH–L). Praha: Česká Akademie věd a umění.

Radt Stefan (Hg.) 2003: Strabons Geographika, Band 2: Buch V–VIII: Text und Übersetzung. Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht.

Rasch Gerhard 2005 [Diss. 1950]: Antike geographische Namen nördlich der Alpen. Mit einem Beitrag von Hermann Reichert: „Germanien in der Sicht des Ptolemaios“. Hrsgg. von Stefan Zimmer unter Mitwirkung von Hasso Heiland. (RGA-Ergänzungsband 47) Berlin – New York: de Gruyter.

Ravennatis Anonymi Cosmographia et Gvidonis Geographica, ed. Moritz Pinder et Gustav Parthey. Berlin: Nicolai 1860. http://books.google.nl/books/about/Ravennatis_Anonymi_Cosmographia_et_Gvido.html?id=mlxRV1Gz1ZkC&redir_esc=y

REW – Meyer-Lübke Wilhelm: Romanisches etymologisches Wörterbuch. Heidelberg: Winter 1935.

Rozwadowski Jan 1948: Studia nad nazwami wód słowiańskich. Z mapą. Dzieło pośmiertne. (Prace Onomastyczne 1) Kraków: Nakładnistwo Polskiej Akademii Umiejętności.

Schmid Wolfgang P. 1983: Das sprachgeschichtliche Problem Alteuropa. – Sprachwissenschaft 8, 101–113 [nachgedruckt in Becker Joachim et alii (Hgg.) 1994: Linguisticae

Straipsniai / Articles

143

HARALD BICHLMEIER, VÁCLAV BLAŽEK

Scientiæ Collectanea: Ausgewählte Schriften von Wolfgang P. Schmid. Berlin – New York: de Gruyter, 303–315].

Schmid Wolfgang P. 1985: Das Lateinische und die Alteuropa-Theorie. – Indogermanische Forschungen 90, 1985, 29–146.

Schmid Wolfgang P. 1986: Elbe. – Reallexikon der Germanischen Altertumskunde Bd. 7, hrsg. von Heinrich Beck, H. Jankuhn, K. Ranket und R. Wenskus. Berlin – New York: de Gruyter, 100f.

Schmid Wolfgang P. 1993: Zur Schichtung der Gewässernamen. – Debus Friedhelm (Hg.) 1993: Deutsch-slawischer Sprachkontakt im Lichte der Ortsnamen. Mit besonderer Berücksichtigung des Wendlandes. Neumünster: Karl Wachholtz Verlag, 37–46.

Schuster-Šewc Heinz 1983–1996: Historisch-etymologisches Wörterbuch des Sorbischen. Bautzen: Domowina.

Sedláček August 1920: S nůška starých jmen, jak se nazývaly v Čechách řeky, potoky, hory a lesy. Praha: Česká akademie věd a umění.

Shevelov George Y. 1964: A Prehistory of Slavic. The Historical Phonology of Common Slavic. Heidelberg: Winter.

Schrijver Peter 1991: The reflexes of the Proto-Indo-European Laryngeals in Latin. (Leiden Studies in Indo-European 2) Amsterdam – Atlanta: Rodopi.

Schwarz Ernst 1931: Die Ortsnamen der Sudetenländer als Geschichtsquelle. München: Oldenbourg.

Schwarz Ernst 1956: Germanische Stammeskunde. Heidelberg: Winter.

Schwarz Ernst 1961: Die Ortsnamen der Sudetenländer als Geschichtsquelle. 2., durchges., teilweise umgearb. u. erw. Aufl. München: Robert Lerche.

Šafařík Pavel Josef 1862: Slovanské starožitnosti I. 2. vyd. upravil Josef Jireček. Praha: Tempský. <http://books.google.nl/books?id=9sVJAAAAcAAJ&hl=cs&source=gbs_similarbooks>

Šefčík Ondřej 1997: Předslovanská toponymie českých zemí. Brno: unpublizierte Diplomarbeit an der Philosophischen Fakultät der Masaryk-Universität (FF MU).

Šmilauer Vladimír 1970: Labe a jeho rod. – Zpravodaj místopisné komise ČSAV XI/3, 1970, 404–407.

Štefáček Stanislav 2008: Encyklopedie vodních toků Čech, Moravy a Slezska. Praha: Baset.

Stüber Karin 1998: The Historical Morphology of n-Stems in Celtic: Maynooth: The Department of Old Irish, National University of Ireland.

Stückelberger Alfred / Graßhoff Gerd (Hgg.) 2006: Ptolemaios: Handbuch der Geographie. Griechisch – Deutsch. Einleitung, Text und Übersetzung, Index. 1. Teil: Einleitung und Buch 1–4; 2. Teil: Buch 5–8 und Indices. Basel: Schwabe.

144

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Elbe – zu den Quellen eines Hydronyms

Stückelberger Alfred / Mittenhuber Florian (Hgg.) 2009: Ptolemaios: Handbuch der Geographie. Ergänzungsband mit einer Edition des Kanons bedeutender Städte. Basel: Schwabe.

Tacitus Cornelius P. 1959: Germania, ed. E. Fehrle. Heidelberg: Winter.

Udolph Jürgen 1986: Zum Problem der auf *mъd-l- / *mъd-l- und *mod-l- beruhenden slavischen Appellativa und Namen. – Acta Baltico-Slavica 17, 1986, 295–307.

Udolph Jürgen 1990a: Die Stellung der Gewässernamen Polens innerhalb der alteuropäischen Hydronymie. (Beiträge zur Namenforschung: Beiheft Neue Folge 31). Heidelberg: Winter.

Udolph Jürgen 1990b: Zuflüsse zur unteren Elbe (von Seege und Stecknitz bis zur Mündung). (Hydronymia Germaniae, Reihe A, Lieferung 16) Stuttgart: Steiner.

Udolph Jürgen 1994: Namenkundliche Studien zum Germanenproblem. (RGA-Ergänzungsband 9) Berlin – New York: de Gruyter.

Unterman Jürgen 2000: Wörterbuch des Oskisch-Umbrischen. (Handbuch der italischen Dialekte 3) Heidelberg: Winter.

Vasmer Max 1986–1987: Ètimologičeskij slovar’ slavjanskich jazykov, I–IV, Übersetzung: O.N. Trubačev. Moskva: Progress.

Velleius Paterculus and Res Gestae Divi Augusti, edited and translated by Frederick W. Shipley. Cambridge (Mass.): Harvard University Press (Loeb Classical Library) 1924.

Velleius Paterculus a Florus 2013. Dvojí pohled na římské dějiny, přeložila Bohumila Mouchová. Praha: Arista/Baset.

Vries Jan de 1962: Altnordisches etymologisches Wörterbuch. Leiden: Brill.

Vondrová Marcela / Blažek Václav 2001: Slovanské archaismy a dialektismy v toponymii Čech. – Hladká Zdeňka / Karlík Petr (Hg.): Čeština – univerzália a specifika 3 (Sborník konference v Brně, 22.–24.11. 2000). Brno: Masarykova univerzita, 311–342.

Widmer Paul 2005: Der altindische urḱí-Typus und hethitisch nakkī-: Der indogermanische Instrumental zwischen Syntax und Morphologie. – Die Sprache 45/1–2, 2005, 190–208.

Zair Nicholas 2012: The Reflexes of the Proto-Indo-European Laryngeals in Celtic. (Brill’s Studies in Indo-European Languages and Linguistics 7). Leiden – Boston: Brill.

DANKSAGUNG

Dieser Beitrag entstand mit Hilfe der finanziellen Unterstützung der Česká grantová agentura (Nr. P406/12/0655).

Straipsniai / Articles

145

HARALD BICH LMEIER, VÁCLAV BLAŽEK

Elbė: apie vieno hidronimo ištakas

SANTRAUKA

Straipsnio tikslas – apibendrinti svarbią istorinę informaciją, susijusią su hidronimu Albis / Elbe / Labe bei kitais hidronimais, padarytais su ta pačia šaknimi, aptarti žodžių darybos sunkumus ir galiausiai įvertinti įvairius etimologinius bandymus atsižvelgiant į semantinę tipologiją. Du sprendimai atrodo priimtinesni nei kiti: „baltoji“ etimologija, kurią pasiūlė Hansas Krahe, ir „lėtai tekanti“ etimologija, kurią pirmas pasiūlė, bet plačiau nei ištyrė Wolfgangas P. Schmidas.

Įteikta 2014 m. spalio 14 d.

HARALD BICH LMEIER

Sächsische Akademie der Wissenschaften

Arbeitsstelle Jena: Etymologisches Wörterbuch des Althochdeutschen

Zwätzengasse 12, D-07743 Jena

[email protected]

Martin-Luther-Universität Halle-Wittenberg

Orientalisches Institut, Seminar für Indogermanistik und Allgemeine Sprachwissenschaft

D-06099 Halle (Saale)

[email protected]

VÁCLAV BLAŽEK

Ústav jazykovědy a baltistiky,

Filozofická fakulta Masarykovy University

A. Nováka 1, CZ-60200Brno

[email protected]

146

Acta Linguistica Lithuanica LXXI