ZIGMAS ZINKEVIČIUS

Академік-емерит

Напрями наукових досліджень: балтистика, історія литовської мови, діалектологія, ономастика.

НЕПРАВИЛЬНЕ ВЖИВАННЯ ДЕЯКИХ ВЛАСНИХ І ЗАГАЛЬНИХ СЛІВ (ТЕРМІНІВ)

Огляд розпочнемо з уживання історичної назви нашої батьківщини Велике князівство Литовське, скорочено ВКЛ, коли йдеться про епохи Міндовга, Гедиміна, Вітовта, коли Литва ще була цілком самостійною державою, а не підпорядкованою іншій державі — Польщі, як це сталося пізніше, особливо після Люблінської унії. Держава Міндовга і Вітовта в джерелах називається королівством, а її правителі — королями. Називати цю державу князівством або князівством (хай навіть Великим) — це її приниження, а водночас і спотворення історії. Найчастіше так роблять поляки (навіть історики), прагнучи показати, ніби Литва була малозначущою державою, хоча тоді вона володіла більшими територіями, ніж Польща: з часом ці території простягнулися від Балтійського до Чорного моря. Слід підкреслити, що тоді Литва була цілком самостійною і нікому не підпорядковувалася.

Жителів Литви здавна називали литовцями. Існувала також назва литувінінкай або литув(i)нінкай, яку в новітній час почали застосовувати для позначення мешканців Малої (Прусської) Литви — етнічних литовців, що переселилися зі Східної Пруссії, частини Литви, якою правили німці. Але в нашій пресі назви малолитовців і всіх литовців нерідко плутають, чого не слід робити. Ці дві назви не можна змішувати.

Замість литовець іноді кажуть литовчик, надаючи цьому слову зменшувального значення з відтінком зневаги. Однак литовчик здавна мало інше значення — сина етнічного литовця (а не громадянина Литви). Саме в цьому значенні й слід уживати це слово, а не надавати йому значення, вигадане ворогами Литви.

Назва Аукштайти (Аукштайтія — нове слово) має не одне значення: мовознавці розуміють її по-своєму (діалектологи вживають як назву діалекту), археологи — по-своєму. Тому, за потреби й щоб уникнути непорозуміння, доцільно вказувати, у якому значенні ми її вживаємо, тим паче що від цього залежить розмір території, позначеної цією назвою. У давнину ця назва мала фізіографічне значення й не була пов’язана з діалектом чи етнографічними особливостями людей. Це чітко

Įžvalgos / Insights

253

ZIGMAS ZINKEVIČIUS

це видно з листа литовського правителя Вітовта Великого до імператора Сигізмунда, написаного 11 березня 1420 року. У цьому листі Вітовт зараховує до Аукштайтії верхню частину Литви (тобто височини Вільнюсько-Ашмянського краю), а до Жемайтії — нижню частину (тобто низовини середньої Литви в басейні Невежиса). Фізіографічного значення назвам Aukštaičiai і Žemaičiai надавали також літописці Тевтонського ордену, які перекладали їх німецькою та латинською мовами як верхню (розташовану на височині) і нижню (у низовині) частини Литви.

Ні Вітовт, ні літописці Тевтонського ордену не могли називати жемайтами литовців, які мешкають на території сучасного жемайтського діалекту, адже тоді там жили курші.

Слід наголосити, що в джерелах аукштайти, як і жемайти, вважаються тими самими литовцями, які розмовляли тією самою литовською мовою. Про мовні відмінності в джерелах узагалі не йдеться. Тоді вони були ще невиразними.

Сучасний жемайтський діалект виник пізніше. Вирішальне значення для його формування мав куршський субстрат. Через нього не лише жемайтський діалект значно віддалився від інших діалектів литовської мови, а й самі жемайти успадкували чимало характерних для куршів рис характеру (завзятість тощо). З часом ці риси розвивалися й віддаляли жемайтів від інших литовців. Зрештою це призвело до появи ознак усвідомлення себе окремим етносом, відмінним від литовців.

З огляду на все це слова aukštaičiai ir žemaičiai слід уживати обачно. Адже в минулому вони означали не те, що ми називаємо ними сьогодні. Не зважаючи на це, ми можемо вводити одне одного в оману й не порозумітися.

Найважливіше — завжди пам’ятати, що назва žemaitis на території сучасного поширення цього діалекту є принесеною ззовні.

Уживання назви Žemaičiai (Žemaitija, як і Aukštaitija, є новим словом) ускладнює ще й те, що в XVII столітті назвою žemaičių kalbos позначали один із тогочасних писемних різновидів литовської мови, уживаний у релігійних текстах Жемайтійського єпископства. Вони не мали нічого спільного із сучасним жемайтським діалектом і походили з низовин середньої Литви (басейн Невежиса), де розмовляли аукштайтським діалектом.

Усе сказане створило передумови для неоднакового розуміння слова žemaitis, породило чимало суперечок і навіть, як уже згадувалося, призвело до трактування жемайтів як окремої етнічної одиниці. Тому це слово слід уживати дуже обачно, щоб не змішувати в одне різні мовні одиниці — аукштайтську й жемайтську, які в минулому позначалися ним.

Також обачно вживаймо етнонім Aiščiai. Не слід забувати, що Тацит цією назвою позначав балтське плем’я, яке, як і пруси, належало до західних балтів (термін мовознавців), мова яких дуже відрізнялася від литовської і не може ототожнюватися з нею.

Пізніше слово aisčiai почали вживати на позначення всіх балтів (Казімєрас Яунюс, Казімєрас Буґа та ін.). Це нове, розширене значення цього слова.

254

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

Неправильне вживання деяких власних і загальних слів (термінів)

Усе це потрібно мати на увазі, коли ми вживаємо це слово. Інакше ми штучно й беззастережно перетворимо історичне плем’я західних балтів на литовців.

Назва краю Suvalkija виникла тоді, коли було засновано Сувалкську губернію. Раніше такої назви не було, хоча іноді помилково говорять про Сувалкію як про дуже давню назву. Цього не слід робити.

У міжвоєнний період любили писати й говорити про suvalkiečių tarmę, яка нібито дала початок литовській літературній мові. Насправді сувалкійського діалекту ніколи не існувало. Литовську літературну (особливо писемну) мову перенесли з Малої (Прусської) Литви й пристосували до потреб Великої Литви. Цю роботу виконали мовознавці, передусім Jonas Jablonskis, якого цілком заслужено називають батьком литовської літературної мови.

Окрім Сувалкії, приблизно в тому самому значенні вживають також назву Судува. Насправді Sūduva була одним із племен західних балтів (термін мовознавців), що входило до союзу ятвязьких племен, а отже, була досить далекою від литовців, і її не слід беззастережно ототожнювати з литовцями.

Сучасних жителів стародавнього краю Судува називають sūduviais. Очевидно, цю назву вони успадкували від справжніх (давніх) судувів. Питання про те, наскільки сучасні судуви пов’язані своїм походженням із давньою Судувою, є дискусійним. Так чи інакше, не варто повністю ототожнювати їх зі справжніми (давніми) судувами, які з погляду мови мали істотно відрізнятися від литовців. На жаль, нерідко так і роблять.

На південному сході Литви поширений dzūkų діалект. Назву утворено від вимови африкати dz замість літературномовної dž, тобто від дзукання. Однак дзукають не лише в межах цього діалекту, а й на значно ширшій території.

Раніше розрізняли західних (справжніх) і східних (віленських) дзуків. Однак східні дзуки в такому розумінні насправді є не західними (як справжні дзуки), а східними аукштайтами-віленцями, які лише трохи (одні більше, інші менше) дзукають. Загалом так звані східні дзуки дуже відрізняються від справжніх дзуків, тому не можуть утворювати з ними один і той самий діалект. З цієї причини відмовилися вважати дзукання розрізнювальним критерієм діалекту. Але в пресі й розмовному мовленні на це часто не зважають: кожного, хто хоч трохи дзукає, вважають дзуком. Це створює плутанину. Отже, вживаючи слово dzūkas, слід бути обачним.

Наші східні сусіди — білоруси. Це нова держава. У давнину (за доби Міндовга—Вітовта) такої держави ще не було. Початок назві дала назва області давньої (Київської) Русі Baltoji Rusia (не Rusija, цієї назви тоді ще не вживали).

Назва Baltarusija (від baltas + Rusija, а не Rusia) активно просували за більшовицького правління в Литві, звісно, через імперіалістичні прагнення Росії. Самі білоруси називають свою державу Беларусь (від «Біла Русь», а не «Біла Росія»). Тепер так їх почали називати й росіяни. Однак ми, невідомо чому, вперто тримаємося радянської назви Baltarusija (із –Rusija!), історично

Įžvalgos / Insights

255

ZIGMAS ZINKEVIČIUS

неправильного. Отже, ми стали, як сказав би народ, «святішими за Папу Римського». Час подумати, чим замінити цей совєтизм і перестати ображати наших сусідів, не виводити назву їхньої країни з Росії.

Назви віддаленіших країв, із якими Литва не межує, ми отримали не безпосередньо, а через мови-посередники. Характерний приклад — čigonai. Нині помітна тенденція замінювати слово čigonas самоназвою ромів romas. Не можна схвалити повсюдну таку й подібну заміну, адже тоді німців довелося б називати doičiais, естонців, наслідуючи латишів, — igau­niais тощо. Звісно, в окремих випадках, за потреби, можна вживати сучасні самоназви, але робити це слід обачно.

Тут розглянуто лише ті назви, які неправильно вживає багато людей. Помилки окремих осіб залишено поза увагою, бо їх неможливо навіть зібрати, не кажучи вже про систематичне дослідження. Також не порушується проблема найменування мешканців Віленського краю (Віленщини), адже вона складна й дуже політизована. Це тема окремого дослідження. Те саме стосується плутання назв Росії й Русі, росіян і російськомовних осіб, що трапляється навіть у мовленні істориків.

Надійшла 18 травня 2015 р.

ZIGMAS ZINKEVIČIUS

Justiniškių 41-24, LT-05127 Vilnius, Lietuva

[email protected]

256

Acta Linguistica Lithuanica LXXII