DALIA SVIDERSKIENĖ

Інститут литовської мови

ORCID id: orcid.org/0000-0003-3060-4713

Напрям наукових досліджень: ономастика (дослідження словотвору, походження та мотивації власних назв).

DOI: doi.org/10.35321/all83-14

ЩОДО ТЕРМІНА ŽEMĖVARDIS

Щодо терміна žemėvardis

АНОТАЦІЯ

У статті розглядаються процес і результат термінологізації питомого слова žemėvardis, що функціонувало у вжитку міжвоєнного науковця Казимира Алмінаускіса, поняття, місце терміна у системі питомої термінології, його співвідношення з іншими термінами, уживаними в литовській топономастиці. Після розкриття концептуальної інформації, яку подає цей мовний знак, окреслено ширші можливості його використання. Статтю доповнюють енциклопедичні дані, фрагменти історії записування географічних назв із живої мови (мовлення), а також інформація зі словника географічних назв Литви Lietuvos vietovardžių žodyno — національного топонімічного реєстру минулого століття; їх доповнюють приклади питомої топонімії з анкет Žemės vardų, що репрезентують культурну семантику міжвоєнного села.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: топонім, питомий термін, аналіз тексту вживання, аналіз контексту, термінологічна номінація, мотивація, система термінології, міжгалузева комунікація.

АНОТАЦІЯ

У статті розглядаються процес і результат термінологізації питомого слова žemėvardis («назва землі»), яке функціонувало в мові міжвоєнного науковця Казимира Алмінаускіса, його поняття, місце терміна в системі питомих термінів, його зв’язок з іншими термінами, уживаними в литовській топономастиці. Після розкриття концептуальної інформації, яку надає цей мовний знак, окреслено ширші можливості використання терміна. Статтю доповнюють енциклопедичні дані, фрагменти історії збирання географічних назв із живої мови (мовлення); їх надалі доповнюють

310

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII

Termino žemėvardis klausimu

інформацією з національного реєстру топонімії попереднього століття Словника литовських топонімів та прикладами місцевої топонімії, що репрезентують культурну семантику міжвоєнного села, із анкет «Назви земель».

КЛЮЧОВІ СЛОВА: топонім, автохтонний термін, аналіз тексту вживання, контекстуальний аналіз, термінологічна номінація, мотивація, система термінів, міждисциплінарна комунікація.

Вступ. Термінологію власних назв можна кваліфікувати як частину всієї лінгвістичної термінології з властивими лише їй особливостями. На жаль, у словниках загальнішого характеру цієї галузі науки (Šmilauer 1963; Подольская 1978, 1988; GTSGN 2002) не трапляються одиниці національної термінології, які найкраще відображають поняття мовної спільноти, моделі їхнього найменування, систему та галузь, яку вони репрезентують. Із розвитком науки виникає потреба відбору термінів, що й стає одним із найважливіших завдань дослідника. Визначені науковцями принципи й критерії відбору термінів зумовлюють подальші етапи термінологічної діяльності: реалізацію обраних методів дослідження, накопичення інформації, необхідної для подальшого вживання термінів і укладання словників, з опорою як на вимоги до терміна, так і на розроблені методичні принципи термінологічної роботи, критерій визначеності терміна, принципи синхронності, системності та нормування, які практично реалізуються через моделювання логіко-концептуальної системи¹. Термінологія як «спеціальна лексика мови потребує також спеціального нормування, заснованого не на літературній, а на природній її істинності й правильності, зумовленій не традицією слововжитку чи словотворення, чинними в певній мові, а обставинами, продиктованими цією мовною підсистемою»². На думку литовської термінологині Albinos Auksoriūtės, «дуже важливо, щоб литовська мова вживалася і в публічному житті держави, і у світі науки» (Auksoriūtė 2020). Зв’язок наукової мови з живою народною мовою, не перетворюючи її на суто штучний засіб спілкування фахівців, згадував і Kazimieras Gaivenis (1987: 84). Останнім часом дедалі більше виправдовує себе когнітивний підхід до аналізу морфологічної мотивації

¹ Dėl jų žr. tradicines nuostatas deklaravusių lietuvių terminologų (Gaivenis 1987: 83–91; Gaivenis, Keinys 1990: 210) ir šiuolaikinių, antropocentrinės paradigmos rėmuose dirbančių rusų mokslininkų (Костерина, Кондратюкова 2014: 133–137; Васильева 2014, 2015) darbus.

² «Спеціальна лексика підлягає особливому нормуванню, в основі якого лежить не літературна, а виробнича правильність, продиктована не нормами слововживання чи словотворення цієї мови, а умовами відповідної підсистеми» (Суперанская 2003: 28).

Straipsniai / Articles

311

DALIA SVIDERSKIENĖ

дослідження, отже, терміни також не уникають його. Як стверджує російська мовознавиця Jelena S. Kubriakova, «передавана словами інформація упаковується в мотивований знак, який зазвичай частинами передає своє значення і найкраще узгоджує пізнавальні та комунікативні потреби» (Кубрякова 2004: 393)^³. «Під час кожного мовленнєвого акту в свідомості актуалізується ментальний зміст суб’єктивного характеру, а зміст, актуалізований із конкретним словом, є справжнім, реальним значенням слова в ситуації мовленнєвого акту. Реальне значення — це те, що людина думає, що має на увазі, коли сприймає (чує або сама вживає) певне слово. Значна частина такого значення є спільною для всіх мовців завдяки подібному життєвому досвіду, повторюваності типових комунікативних ситуацій» (Gudavičius 2011: 111). Значення розуміється як єдність змісту й форми. Щоб зрозуміти зміст, репрезентований мовним знаком, потрібно осягнути прагматичну ознаку, яка дала імпульс виникненню мовного знака. На думку Nikolajaus F. Alefirenko, «внутрішня форма мовного знака вважається синхронним епідигматичним компонентом його семантичної структури, що виконує функцію ідіоетнічної основи непрямої номінації, тобто відображає денотативну ознаку, за якою було названо один із можливих фрагментів дійсності» (Алефиренко 2009)^⁴.

У мовознавстві визнано, що «призначення терміна полягає не лише в точному вираженні наукового поняття, а й у виконанні функції певного інструмента пізнання, з’ясуванні того нового, що з’являється в середовищі певної галузі науки, якій він служить» (пор. Блинова 1981: 28)^⁵. Отже, вважаючи, що автохтонний термін міг би утвердитися в науці про власні назви, яка розвивається, і виявити її національні когнітивні риси, основним джерелом аналізу було обрано складену Казімєрасом Альмінаускісом у міжвоєнний період Instrukcija žemės vardynui surašyti (далі — Instrukcija; LŽVI). У розділі Apie žemės vardyną, jo reikšmę ir surašymą сказано: «Серед фольклору та народного мистецтва почесне місце у народній творчості посідає земський реєстр назв» (Alminauskis 1934: 3). В умовах глобалізації, яка, здається, повторює міжвоєнну ситуацію^⁶, що описується опозицією слів «(з)никнути чи (з)берегтися», не дозволяє

^³ «Передавана ним інформація упаковується в мотивований знак, який, як правило, розчленовано передає своє значення, а також є знаком, що оптимально узгоджує свої когнітивні та комунікативні завдання» (Кубрякова 2004: 393).

^⁴ «Внутрішня форма мовного знака розглядається як синхронний епідигматичний компонент його семантичної структури, що слугує ідіоетнічною основою опосередковано-похідної номінації, тобто відображає ту денотативну ознаку, за якою й було названо відповідний фрагмент реальної дійсності» (Алефиренко 2009).

^⁵ «Термін покликаний не лише гранично точно виражати наукове поняття, а й слугувати своєрідним інструментом пізнання, виявлення нового в тій галузі наукового знання, яку він обслуговує» (Блинова 1981: 28).

^⁶ Думки, висловлені K. Alminauskio, сьогодні ніби перегукуються з думками литовської географині Filomenos Kavo­liūtės: «Назви населених місць разом з іншими топонімами формують специфічний

312

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII

Termino žemėvardis klausimu

здійснитися невщухаючий інтерес до сфери власних назв^⁷. Отже, це дослідження важливе як для топономастики, так і для термінології, оскільки «своєрідність ономастики, її становище в середовищі гуманітарних знань неодноразово спричиняли численні суперечки, так само як і невизначеність щодо статусу власних назв у мовознавстві та їхнє різноманіття вплинули на процес ономастичної термінологізації» (Матвеев 2005: 5)^⁸. Крім того, «народні терміни є невичерпним джерелом поповнення наукової термінології. У деяких випадках вони точніше й прецизійніше інформують про зміст географічного об’єкта, природного явища та його відтінки» (Мурзаев 1984: 4)^⁹.

Мета статті – спираючись на документ Інструкція К. Алмінаускаса, що репрезентує ситуацію міжвоєнного загального перепису топонімів з метою їх збереження, визначити обсяг змісту, який передає мовний знак žemėvardis, на підставі отриманих даних окреслити поняття питомого терміна žemėvardis, передбачити подальші можливості використання цього терміна та слова. Для його реалізації поставлено такі завдання: 1) з’ясувати походження слова žemėvardis; 2) представити енциклопедичне поняття терміна žemėvardis, усталене в топономастиці, його термінологічне оточення, контекстуальних партнерів, пояснити (інтерпретувати) мотивацію, розкрити структурну модель; 3) спираючись на текст Інструкції К. Алмінаускаса та новітній контекст досліджень питомої топономастики, розкрити (інтерпретувати) зміни погляду на називаний фрагмент дійсності (назви місць), що зумовлюють корекцію змісту поняття žemėvardis.

Отже, щоб можна було встановити (інтерпретувати), виокремити, що в мові є новим, як це співвідноситься з тим, що є досі вживаним старим, дослідження здійснюється на лексико-семантичному, синтаксичному та лінгвокультурному рівнях, цілеспрямовано поєднуючи ономасіологічний і семасіологічний методи. Крім них, у статті застосовано теоретичні

культурно-ментальні пласти краю, нерозривно пов’язані із суспільством і не менш значущі, ніж звичаї чи традиції» (Kavoliutė 2019: 740).

^⁷ «Нематеріальна культурна спадщина – жива, процвітаюча, що передається з покоління в покоління, дарує людині таке необхідне відчуття ідентичності – завжди посідала важливе місце в житті суспільства: від повсюдних традицій, що вросли в кров, до звичаїв, які щиро плекають невеликі громади та якими вони щедро діляться з усіма, хто хоче пізнати й відчути наш [...] світогляд, навіть своєрідні риси, що збереглися в характерах людей». Доступ в інтернеті: http://lki.lt/lietuvos-nemate-rialaus-kulturos-paveldo-vertbyiu-savade-vietovardziu-atminties-ir-vartojimo-tradicija/ [переглянуто 2020-07-11].

^⁸ „Своeобразие ономастики, положение ее в среде гуманитарных знаний не раз вызывало многочисленные споры, так же как неопределенность научной позиции имен собственных в лингвистике и их многообразие повлияли на процесс ономастической терминологизации“ (Матвеев 2005: 5).

^⁹ „Народные термины – неисчерпаемый источник пополнения научной терминологии. В ряде случаев они более точно и предметно информируют о содержании и нюансах географического объекта, природного явления“ (Мурзаев 1984: 4).

Straipsniai / Articles

313

DALIA SVIDERSKIENĖ

аналізу, описовий аналітичний і методи компонентного аналізу, дотримано правил якісних досліджень¹⁰, орієнтованих на об’єкт дослідження. Стаття цінна для термінології, термінографії, топономастики, культурної географії, соціолексикології, міждисциплінарної комунікації, цікава з освітнього погляду.

1. Походження слова žemėvardis. Слово žemėvardis, утворене способом складання, складається з двох компонентів. Перший пов’язаний із лит. žemė, другий – із лит. vardas. Походження першого структурного компонента слова можна пояснити на підставі даних Бази даних етимологічного словника литовської мови (далі – LKEŽBе), укладеної у Вільнюському університеті¹², згідно з якою лит. žemė [...], як і в інших споріднених мовах, семантично пов’язане з ‘тим, що лежить низько, тим, що є низько’ (цит. за Buck 1949: 16). Далі, орієнтуючись на найтиповіше, найсамостійніше, стилістично нейтральне значення, наведене в Словнику литовської мови (далі – LKŽe), позначене першим номером, з’ясовується, що лит. žemė означає ‘поверхня (нашої планети), [...] (часто протиставлена небесному склепінню)’ і відтінок цього значення¹³ | ‘дно (у воді)’. Останні компоненти значення доповнюють і розгортають структуру значень інші значення багатозначного слова žemė: 4. ‘верхній сипкий (зазвичай оброблюваний або іншим чином використовуваний) шар поверхні нашої планети’; 5. ‘матеріал, що утворює поверхню нашої планети || ‘глина’ || ‘бруд, нечистоти’; 6. ‘ділянка, площа, поле, призначені для певних потреб’; 7. ‘суходіл’ || ‘берег, окраїна’; 8. ‘пахане, оброблюване поле, ґрунт’; 9. ‘приватна (зазвичай оброблювана) ділянка, угіддя’ || ‘приватне володіння’ || ‘господарство’ || ‘волока’; 10. ‘шар, придатний для росту й вирощування рослин, ґрунт’; 11. ‘територія, край, країна, населена одним народом або народами’ || перен.¹⁴ ‘жителі певного краю чи країни, народ’ || ‘держава’ || ‘етнічна територіальна одиниця’ || ‘околиці, місцевість, область’ || ‘батьківщина, рідний край, отчий край’.

Походження другого структурного компонента – від лит. vardas ‘назва, дана не одному певному, а кожному предмету, явищу, дії тощо певного виду’. Пор. також –onimas [onimai] друга частина складного слова, що означає

¹⁰ «Якісне (квалітативне) дослідження – це систематичне, неструктуроване дослідження випадку чи групи індивідів, ситуації або події в природному середовищі з метою зрозуміти досліджувані явища та подати їхнє інтерпретаційне, холістичне пояснення» (Kardelis 2002).

¹¹ Соціолексикологія – наука, що досліджує зв’язки вживання слів із місцем проживання людей, професією, соціальним статусом. Узагальнено кажучи, це наука про взаємини слів і суспільства.

¹² Керівниця проєкту проф. д-р Daiva Sinkevičiūtė. Доступ в інтернеті: http://etimologija.baltnexus.lt/ [переглянуто у вересні–жовтні 2020 р.].

¹³ Надалі для позначення відтінку (-ів) значення вживається знак ||.

¹⁴ Такі скорочення, як LKŽe, окремо не пояснюються.

314

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII

Termino žemėvardis klausimu

«ім’я», «назва», «слово» (TŽŽ 2013: 822), оніми [гр. onyma – ім’я] мовозн. власні слова або словосполучення, що називають об’єкти (там само)¹⁵.

2. Поняття терміна, термінологічне оточення, місце в системі, мотивація, структурна модель. Згідно з енциклопедичними даними, топоніми, або географічні назви, тобто власні назви місць, насамперед поділяються на назви нежилих місць і назви населених місць. Назви нежилих місць, у свою чергу, поділяються на дві великі групи – гідроніми та землеверди. Землеверди – це назви гір, пагорбів, урвищ, ярів, долин, лук, пасовищ, полів, перелогів, гравійних кар’єрів, глиняних кар’єрів, лісів, вирубок, борів, чагарників, хащ, доріг, стежок тощо. Землеверди є найчисленнішими литовськими топонімами. Їх записано понад 500 000. За походженням і часом виникнення вони є найрізноманітнішими серед топонімів. Це назви переважно невеликих і не дуже важливих місць; зі зміною історичних і соціальних обставин вони змінюються, зникають або виникають нові. До офіційних документів їх потрапляє менше, їх рідше легалізують. Однак для комунікації та орієнтації землеверди не менш важливі, ніж назви водойм або населених місць (LKE 2008: 599, 556–557)¹⁶. Цей (по)діл розкриває положення землевердів у загальній системі термінів топонімії – вони опиняються на нижчому рівні назв нежилих місць і разом із гідронімами¹⁷ утворюють підвид топонімів, або географічних назв.

Грасильда Блажене, спираючись на досвід німецької ономастики, стверджує, що «ті топоніми, які залишаються після виокремлення ойконімів і гідронімів, найдоцільніше було б називати землевердами, або назвами нежилих місць» (Blažienė 2006: 27). Концепція системи топонімів, або географічних назв, Віталії Мацієяускене розкривається з опису джерела Lietuvos vietovardžių žodyno, картотеки, що зберігається у фондах Центру досліджень балтійських мов і ономастики Інституту литовської мови: «Її збирали майже все двадцяте століття, а нині вона налічує близько 600 тисяч карток. На них записані литовські географічні назви, зібрані в різний час і різними способами з живої мови, – назви населених місць, назви водойм і назви різних інших об’єктів земної поверхні (ріллі, височин, боліт, бродів, ярів, ґрунтів,»

¹⁵ Див. також представника російської термінології: «Топоним (от др.–греч. τόπος – место + ὄνομα – имя, название) – разряд онимов, имя собственное, обозначающее собственное название природного объекта на Земле или объекта, созданного человеком на Земле. Топонимы изучаются наукой топонимикой, являющейся разделом ономастики» (Подольская 1988: 127).

¹⁶ Dar žr. TŽŽ 2013: 822: toponimas (topo– + gr. onyma – vardas), kalbot. vietovardis, gyv. vietos arba kito geogr. objekto tikrinis vardas. LKŽE duomenimis, vietāv ardė ‘tikrinis vietos vardas, pavadinimas’ [Aukštaičiuose yra pavardžių ir vietovardžių – Kušlaukčių Vaižg.].

¹⁷ Dėl šio termino vartojimo tiek siaurąja, tiek plačiąja prasme žr. Vanagas 1999: 239. Pirmuoju atveju terminu hidronimas pavadinami upės ir ežerai, antruoju – ir kiti tikriniai vandens telkinių – jūrų, vandenynų, ežerų, upių, tvenkinių, griovių, brastų, pelkių, liūnų ir kt. – vardai.

Straipsniai / Articles

315

DALIA SVIDERSKIENĖ

пасовищ, канав, заток, гір, пагорбів, доріг, полів, лісів, боліт, трясовин тощо)». Таких географічних назв дуже багато, вони найменше досліджені (Maciejauskienė 2002: 102)¹⁸. Група об’єктів, названа в енциклопедії землевердами, у цієї авторки залишається неназваною, однак очевидно, що ономастка виокремлює її з-поміж назв інших класів (підкласів).

Як уже стало звичним, у всіх працях, присвячених литовській регіональній (ареальній) топоніміці, – у колективній монографії литовських учених Lietuvių vietovardžiai, žemėvardžiai ir vandenvardžiai Europos kontekste (LOFGEK 2019), у студіях Ілони Міцкене, Ренати Ендзеліте, Нерії Барткуте, у виданнях серії локальних досліджень «Versmė» – для позначення назв земельного покриву, тобто гір, полів, луків, лісів, доріг, стежок тощо, уживається термін žemėvardis. Його вживав також географ, який писав про мовні питання, Станіслав Тарвідас (1958: 5, 46), мовознавці Броніс Савукінас (1963: 235)¹⁹, Александрас Ванагас (1988: 16), Марія Размукайте (2003: 67), етнолог Ауксооле Чепайтене (2013: 112, 129).

Обставини виникнення терміна та його мотивація із синхронного погляду, здається, легко зрозумілі – виникла необхідність назвати зони сухої поверхні землі (земельного покриву), що вирізняються з навколишнього середовища (оброблювані, гірські, лісисті, ті, якими ходять, їздять тощо). Мотивація дає змогу зрозуміти інші вживані видові терміни цього самого рівня: водяні назви, назви населених місць. У литовській топоніміці паралельно вживаються також терміни змішаного походження: як литовські, так і такі, що мають основи грецького походження. Синонімічно вживаються терміни: водяна назва – гідронім; назва населеного місця – ойконім; назва болотистого місця – гелонім; назва гори – оронім; назва поля, луки – агронім; назва лісу – дримонім; назва дороги, стежки – годонім. За потреби ці назви узагальнено називають географічними назвами або топонімами, а ороніми, агроніми, дримоніми, годоніми – землевердами.

Отже, термінологічна модель сформувалася з основного компонента назва, що означає клас (категорію) власних слів, і другорядного земля, що означає місце й позначає підклас неживих об’єктів. Для розуміння інформації, яку подає цей мовний знак, необхідно зважати на синтаксичні зв’язки між основним і другорядним компонентами (відповідно назва і земля), оскільки важливою є не сума значень окремих компонентів, а смислова цілісність, тобто значення деривата.

316

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII

Termino žemėvardis klausimu

3. Ретроспектива вживання терміна.

3.1. У Instrukcijoje сказано, що земний ономастикон «складають топоніми²⁰⁾ і землевардіси²¹⁾, якими люди назвали майже кожне місце: поле, ліс, озерце, струмок, луку... пагорок... кожне іншим, відмінним від інших ім’ям» (Alminauskis 1934: 3). Насамперед слід розглянути випадок уживання žemėvardžio, значення якого у виносці до Instrukcijos пояснює сам автор: «Землевардіси у широкому значенні охоплюють усі назви місцевостей земної поверхні, отже, і топоніми» (там само). Із сказаного можна зрозуміти, що поняття терміна žemėvardis, функціонування якого засвідчене у вжитку К. Алмінаускіса, формувалося на основі уявлення «це те, що внизу», коли всі сегменти навколишнього середовища (простору) сприймалися як протиставлення небу. Отже, на думку міжвоєнного мовознавця, žemė є основою систематизації viršus / apačia («верх / низ»). Концепт цієї опозиції декларується також у словниках символів (Bekeris 1996: 318; Lapinskienė 2007: 176)²². У сучасній власній топономастиці²³ інакше: топонімами, або назвами місцевостей, вважають також назви об’єктів Всесвіту — зірок, сузір’їв, планет, комет тощо (інакше космоніми й астроніми) (див. також LKE 2008: 557).

3.2. Твердження К. Алмінаускіса про те, що майже кожне місце (vietelė²⁴ — К. А.) назване²⁵ іншим, відмінним від інших, ім’ям, підтверджує список скорочень посилань на об’єкти Lietuvos vietovardžių žodyno, укладений для практичних потреб ідентифікації місць²⁶. Як стверджує головний редактор словника Лаймутіс Білкіс, «порівняно з томом I дещо розширено поняття топонімів: до тому II включено назви окремих географічних об’єктів (каменів, дерев), будівель із певними земельними ділянками (корчм, куметинів, лазень), об’єктів сполучення (кладок, мостів). Це зроблено для того, щоб ці оніми, часто цікаві за структурою та походженням, не припадали пилом в архіві й поступово не відійшли в забуття» (LVŽ II: VII). Отже, нескладно припустити, що в нашій культурі називають майже всі соціально важливі сегменти земного покриву. Їхню належність до певного класу чи підкласу показує посилання на об’єкт. Для відрізнення назв одна від одної це посилання використовували (і досі використовують) як інформанти назв місць, так і вчителі та лісничі, які записували їх в анкети, а також дослідники. Це підтверджують таблиці 7-ї графи «Предмет» стандартизованих аркушів Žemės vardų anketų²⁷, де зазначалося, який фрагмент дійсності називається. Як показують новітні дослідження литовської топономастики, посилання на фізіографічний термін не усувається із семантики назви місця — воно необхідне для обґрунтування номінації та мотивації назви місця²⁸. Це необхідна інформація, ототожнювана з притаманною власним назвам властивістю виражати одиничне поняття²⁹.

3.3. Неоднорідність змісту землевардісів та їхня конкурентність щодо одне одного засвідчують і висловлені далі думки К. Алмінаускіса: «Ці назви землі докладно показують нам прив’язаність народу до своєї землі, її любов і прихильність. Люди й найменший куточок землі називають власним ім’ям, інакше кажучи, усвідомлюють його і тим самим наближають до себе» (Alminauskis 1934: 3). Виділене речення показує, що упорядник Instrukcijos звернув увагу на зв’язки назв землі

Straipsniai / Articles

317

DALIA SVIDERSKIENĖ

із людьми, представниками певної мовної спільноти, які ототожнюють місця із собою, але водночас і відрізняють їх одне від одного за певною ознакою^³⁰. У власній топонімії трапляються приклади, що це підтверджують. Один із них, заснований на суб’єктивізмі, — місцем є людина: болото — це Panaïtė (Vv^³¹). Стефан Ульман одним із напрямів метафоризації також називає антропоморфізми (див. Ульман 1970). Це слова, що характеризують людське тіло, дух, діяльність, ужиті для називання предметів неживого світу^³². Таке називання топооб’єктів активізує в адресата асоціації з людиною^³³. Прикметники, що характеризують людину (живу істоту), є основою номінації наведених далі землевардісів: ґрунт Mùdrė (Brb); болото Skaitė (Kdn), лука Skaitė (Lbv); за словами інформанта назви місцевості з с. Мелагяй Žemės vardų anketos, назва оброблюваної землі, частини луки Piktãbalė (Kdn) походить від того, що колись на тому місці було болото, в якому тонула велика кількість худоби. За словами Вайди Друк[те]нін[і]те, яка досліджувала дієслова в переносному значенні, ці «опиняються на периферії семантичних груп, оскільки в багатьох випадках те саме дієслово, ужите в прямому й переносному значеннях, потрапляє до різних семантичних груп» (Drukte inytė 2002: 318). У контексті порушеного питання це спостереження особливо важливе, адже попереджає про зміни значення, певні деформації у структурі значення назв місць.

3.4. «Землевардіси нерідко знайомлять нас із давнішими обставинами життя народу й дають змогу глибше проникнути в його душу», — сказано в Instrukcijoje (Alminauskis 1934: 3). «З деякими^³⁴ із них (із землевардісами — примітка автора) пов’язані спогади про давні часи, стародавні чари, вірування та подібні явища історії культури народу, про які без них ми нічого не знали б»^³⁵ (там само). Із речень, записаних у Instrukcijoje, можна зрозуміти (інтерпретувати), що

30 Епіграф Казимира Буґи, який став опорою для доповідей і статей багатьох литовських дослідників, що наголошували на важливості топонімів, і в цьому контексті не втрачає значення через ставлення мовознавців початку минулого століття до власних назв своєї землі, свого краю. «Назвами місць до нас промовляє сама земля. Слова її мови — це назви міст, сіл, річок, озер, боліт, пущ, гір тощо» (Būga 1961: 491).

31 Скорочення, такі як LVŽ, окремо не пояснюються.

32 Dar žr. Gudavičius 2007: 165–168. Tatjana Fedotova (Užbaik alės valstybinis humanitarinis-pedagoginis universitetas) šią metaforos rūšį toponimikoje vadina kognityvine (žr. Федотова 2008: 48, 49).

33 Антропоморфні метафори становлять основу персоніфікації — стилістичних фігур, коли предметам неживого світу надають людських властивостей і ознак (пор. Gudavičius 2009: 117).

34 Написання, як у Instrukcijoje.

35 Зміст 3-го аркуша анкет: 13. «Історичні відомості», 14. «Археологічні відомості», 15. «Пояснення походження назв», 16. «Фольклорні відомості». Стандартизований аркуш анкети завершується таблицею з позначеннями вікового діапазону інформантів, тобто інформацією про те, до якої вікової групи вони (він/вона) належали.

318

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII

Termino žemėvardis klausimu

землевласної назви поняття пов’язується з певним періодом, історією народу³⁶, територією, людством, його антропологічними спільностями й відмінностями, індивідами (способом існування, що зберігає цю інформацію функцією землевласних назв, з якої можна робити висновки про внутрішній світ, світогляд, сприйняття світу, стандарти мислення людей, які жили на певній території. Отже, як точно зауважив Kazimieras Būga, «наше минуле, наше буття (історія) тісно пов’язані з лексиконом мови» (LKŽe). Подібної думки про топоніми дотримуються й сучасні дослідниці: «Дослідження топонімів є особливими тому, що, щоб дізнатися походження та значення назви, потрібно відчинити двері не лише у світ слів, а й у світ природи, історії, міфології, географії, психології [...]» (Kiseliūnaitė, Simutytė 2005: 7); «Мікротопоніми та інші топоніми: відображення людського сприйняття світу» (Sinkevičiūtė 2015: 75). Поняття терміна мікротопонім, уживаного останньою авторкою, пов’язане з локальністю: перший структурний компонент показує, що мікро — це топоніми певної території³⁷ (пор. також словосполучення землевласні назви місцевості, записане в одній з анкет), індивідуальністю³⁸, своєрідністю, винятковістю (інакшістю). Усвідомлений зміст зближує поняття цього терміна з землевласної назви³⁹поняттям, надаючи додаткову інформацію щодо його неофіційності⁴⁰, обмеженості вживання лише в певній галузі (галузях) науки, а також розкриває співвідношення з терміном

³⁶ Пор. також: «Назви місць є для нас такими дорогими, що в руках знавця вони можуть слугувати історичними документами» (Būga 1961: 743); «Де в давнину жило те чи інше плем’я, нам може сказати земля: потрібно лише вміти її запитати й зрозуміти її відповідь» (там само, 491).

³⁷ Щодо інтерпретації першого структурного компонента терміна мікротопонім див. Васильева 2014: 117–126.

³⁸ Більше прикладів, що ілюструють, як певний ландшафтний (природний, природно-територіальний) факт символізує факт психологічного стану індивіда, D. Sviderskienė зібрала з дослідження литовської етнологині, дослідниці фольклору, балтійської релігії та міфології Radvilė Račėnaitė, яка, спираючись на матеріали анкет «Назви землі» Alytaus і Trakų повітів, аналізувала, як спогади про минуле закріплюються в різних жанрах оповідей і як вони взаємодіють із ландшафтом; зі статті Vigimantas Butkus, який досліджував топографію літератури; зі статті литовської міфологині, фольклористки Daiva Vaitkevičienė, підготовленої на основі прочитаної доповіді «Почути місце й бути почутим», де згадуються «балотні бурбельки» (відповідно див.: Sviderskienė 2015: 173–174, 183; 2016: 261).

³⁹ Dėl termino vartosenos lietuvių toponimikoje žr. Bilkis 1997: 35–57; dar žr. Подольская 1978: 86: „Микротопоним – Собственное имя (чаще) природного, физико-географического объекта, (реже) созданного человеком, имеющее узкую сферу употребления: функционирующее в пределах лишь микротерритории, известное узкому кругу людей, живущих в близи именуемого микрообъекта, в т. ч. микрогидроним, микроойконим, микроороним, микрохороним, названия урочищ, хозяйственных угодий, микросооружений (колодцев, мостов, будок, вышек, зимовий, кордонов, охотничьих домиков и т. п.).“

⁴⁰ Це спостереження також пор. з енциклопедичними відомостями, наведеними в 2-му розділі цієї статті.

Straipsniai / Articles

319

DALIA SVIDERSKIENĖ

топонім, який перебуває на вищому щаблі ієрархічної структури та вживається на офіційному рівні в науковій мові.

G. Blažienė, розглядаючи проблеми дослідження прусських землевласних назв, стверджує, що «землевласні назви, або назви нежилих місць, уживаються нечисленною групою людей, наприклад мешканцями одного села», і, продовжуючи, посилається на думку L. Bilkis: «Потрібно бути знайомим із місцевістю, де існує його назва» (див. також: Blažienė 2006: 27; Bilkis 1997: 49). Сукупність землевласних назв як назв місць, розташованих усередині певної адміністративної одиниці⁴¹, у певному мовному середовищі, що відображає мовні, культурні, історичні регіональні (ареальні) особливості, досліджує Dalia Sviderskienė. Реалізувати це дослідниці допомагає одиниця міжвоєнної спадщини — анкети Литовського земельного реєстру.

4. Перспектива вживання терміна, слова землевласна назва.

4.1. На підставі аналізу вживання землевласної назви можна стверджувати, що поняття змінилося й розширилося. Землевласними назвами, продовжуючи традицію, називають не лише назви елементів земного покриву — гір, полів, луків, лісів, доріг, стежок, — а й назви місць нетипової структури, пов’язані з історичною, етнокультурною сферами розвитку та функціонування. Особливо обґрунтованим таке вживання терміна видається в межах антропоцентрично орієнтованої регіональної (ареальної) топономастики. Основний аргумент положення полягає в тому, що топоніми є результатом лінгвістичного та екстралінгвістичного досвіду членів певної мовної етнічної спільноти⁴³. Неофіційні топоніми інформативні лише у вживанні (мовленні), у соціокультурному, етнокультурному середовищі їх виникнення. Не знаючи онімного контексту, назва місця може стати причиною непорозуміння. Оскільки топоніми є свідками минулого, що зростають (консервують) загальні (власні та запозичені) слова, антропоніми, не зафіксовані в сучасних зібраннях, навколишнє середовище, його деталі, сліди історико-культурних зв’язків народів, представників нетипової структури певної етнічної території з притаманною їм «інфраструктурою», їх можна називати землевласними назвами.

41 Міжвоєнного Маріямпольського повіту.

42 Під час дослідження реєстру назв було помічено, що записані на аркушах «Назв землі» топоніми Назв землі називає землевласними назвами вчитель, який їх записав: в анкеті села Žilvyčiai Seirijų волості Alytaus повіту знайдено прикріплений аркуш із власноруч записаною інформацією, що це підтверджує. Землевласні назви села Žilvyčiai (13) записав Kalėdos Juozas, отримано від учителя Stračiūnai Liegaus Pranas. Ті самі землевласні назви місцевості (виділено автором) записав також учитель Krikštonys Lekavičius Rapolas, на аркуші якого лише 4 землевласні назви (утричі менше?!). A. N. 1936-IV-24. Трапився випадок, коли в таблиці незаповненої анкети Назв землі був єдиний запис: «землевласних назв немає».

43 Докладніше про дослідження, послідовно здійснювані останніми роками й такі, що дали результати цього типу, див.: Sviderskienė 2015, 2016, 2017, 2019.

320

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII

Termino žemėvardis klausimu

4.2. Аргументи Пранаса Скарджюса, що обґрунтовують цінність складних слів, дають змогу передбачити подальші можливості використання zemėvardžio як слова нашої мови: «За своєю природою вони здебільшого придатні для точнішого, конденсованішого й багатшого, змістовнішого способу вираження. Тому складні слова дуже часто мають значно багатший, насиченіший і водночас специфічніший зміст, ніж окремі частини груп слів, які ще не сприймаються як єдність» (Skardžius 1943: 396). «Таким чином, складні слова становлять один із основних спеціальних засобів вираження [...], [...] вони найчастіше містять щось вибране» (там само, 397). Встановлено, що походження й тематичне оточення другого структурного компонента ва́рдаса не обмежуються топонімікою, пор.: асменва́рдіс — термін антропоніміки, що означає власні імена осіб; пор. також термін ономастики зоонімас із другим структурним компонентом грецького походження, що виконує ту саму функцію називання. Усіх представників цих класів в умовах глобалізації об’єднує виклик (з)никнення, (з)береження та ідея збереження. Отже, спираючись на аналогію, на основі якої в міжвоєнний період з метою збереження назв місцевостей були (по)названі анкети Žemės vardai (пор. суміжну форму назви анкет Žemėvardžiai⁴⁴), zemėvardžiais можна кваліфікувати й називати автохтонних представників та представників інших семантичних груп, важливих як складники ідентичності⁴⁵. Їхній список не є вичерпним, оскільки, як зазначав К. Алмінаускіс в Instrukcijoje, «сотні тисяч zemėvardis приховані серед людей».

Висновки. У статті, проаналізувавши Instrukciją vietovardžių rinkėjams К. Алмінаускіса (1934) як основний текст виникнення терміна zemėvardis, топонімічний контекст, багатогалузеве наукове середовище, у якому, наскільки відомо, функціонує цей термін, з урахуванням специфіки об’єктів (реальних), які називає термін,

⁴⁴ Мовний матеріал, який збирало Товариство любителів науки Литви, також було названо Žemėvardžiai. У фондах Центру досліджень балтійських мов і власних назв Інституту литовської мови знайдено ці дещо меншого формату (A4), ніж під час загального перепису назв місцевостей, стандартизовані листки Žemės vardų, що становлять абсолютну більшість, (с)формовані з багатоколонковими таблицями, які містять інформацію про сільське оточення. На титульному аркуші матеріалу, крім зазначеного, подано й інші відомості: Офіційна назва: Driškūnų (Dryszkūny) села, маєтку, хутора, фільварку, містечка, колонії, gir-jos (лісництва — прим. авт.), Дауґелішіської волості Швенчйоніського повіту. Укладач: прізвище, ім’я Švilpa Kazimieras, заняття mokytojas, ūkininkas. Місце народження: Lobiniai valsčius, Dūkšto apskritis, Breslauja. Адреса: Velniadvario pst., Gyvatbalio kaim., Pumpėnų apsk. Відомості записано в грудні 1939 р. Інформацію про цей одиничний об’єкт нематеріальної спадщини в цій статті опубліковано вперше.

⁴⁵ Лорета Вайчюліте-Семеніене, яка прагнула відновити концепт ідентичності за tapatus, –i та його похідними в сучасній литовській публіцистиці, за даними дослідження виокремила такі рівні людської ідентичності: соціальний (близьке / далеке; сім’я / людство) ↔ я (сталий / змінний; допомога / подібний) ↔ місце (близьке / далеке; рідне / світ) ↔ час (минуле / теперішнє / майбутнє) (детальніше див. Vaičiulytė-Semėnienė 2018: 131). Див. також узагальнювальні висновки цього унікального дослідження, у яких окреслено зв’язки з місцем, світобаченням індивіда, усвідомленням самобутності та інакшості (там само, 137–138).

Straipsniai / Articles

321

DALIA SVIDERSKIENĖ

з’ясувалося, що (1) zemėvardis займає проміжне становище між живим елементом мови та точно зафіксованими системними одиницями термінології. У ході комплексного якісного дослідження встановлено (2) структурну модель і семантичну амплітуду цього терміна. З’ясовано, що семантична сфера žemė пов’язана з (a) вираженням навколишнього середовища (простору) — земля як розташоване внизу місце поверхні (не виключаючи також дна у воді як позиції земної поверхні), (b) вираженням рельєфу — земля як частина поверхні, що характеризується певними антропогенними та геогенними розрізнювальними ознаками (пор.: заселена, волога, поросла певними видами рослин, оброблювана, сегменти земної поверхні, якими ходять, їздять тощо), (c) земля ототожнюється з певним краєм, місцем проживання, (d) соціально значущими культурними та іншими об’єктами. У ході дослідження з’ясовано також (e) лінгвокультурну конотацію: земля є живою.

Досі традиційно термін zemėvardis у власній топономастиці означав поняття власних назв ґрунтового покриву (гір, полів, лук, лісів, доріг, стежок тощо). Аналіз термінологічного оточення дав змогу зрозуміти багатший зміст терміна zemėvardis і передбачити ширші можливості його використання. Передбачається, що поняття терміна zemėvardis — це назви ґрунтового покриву, сформовані в певний час, на певній території природним способом номінації, важливі в орієнтаційному, комунікативному та емоційному значеннях, що відображають психологію буття членів місцевої мовної спільноти. Отже, особливо обґрунтованим виглядало б майбутнє вживання терміна zemėvardis у галузі антропоцентрично орієнтованих досліджень регіональної (ареальної) топономастики. Цю передумову підтверджує досвід досліджень, які здійснює авторка статті, що виявляє спільну рису номінаційних рішень певної поліетнічної території, яка полягає у прагненні посилити принцип семантичної цілісності фрагментації та організації простору завдяки певному суб’єктивізму. Локальна модель міжвоєнної інформаційної системи, ^(s1)сконструйованої за адміністративними одиницями (повітами, волостями, селами, маєтками, хуторами), анкет литовського земельного реєстру, зміцнює це припущення. Крім того, як показало проведене дослідження, земе̇ — найтиповіший виразник ознак місця, тобто території, простору, у якому щось є або відбувається.

Узагальнюючи сказане, можна констатувати, що (3) zemėvardis — складник ідентичності. Отже, zemėvardžiais можуть називатися не лише назви місцевостей, а й представники інших семантичних груп, пов’язані з ідентичністю нашого народу, які в умовах глобалізації стикаються з викликом (з)никнення, (з)береження.

(4) Широке zemėvardžio поле вживання зумовлює його багатий семантичний зміст; виявлена внутрішня форма пов’язана з локальністю, самобутністю, винятковістю, ідентичністю, через що в різних ситуаціях цей мовний знак може задовольняти різні потреби наукової комунікації та освіти — залежно від інтенцій дослідників.

322

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII

Termino žemėvardis klausimu

ЛІТЕРАТУРА І ДЖЕРЕЛА

Auksoriūtė Albina 2020: Labai svarbu, kad lietuvių kalba būtų vartojama ir viešajame valstybės gyvenime, ir mokslo pasaulyje. Prieiga internete: https://www.manokrastas.lt/straipsnis/albina-auksoriute-labai-svarbu-kad-lietuviu-kalba-butu-vartojama-ir-viesajame-valstybes-gyvenime-ir-mokslo-pasaulyje [žiūrėta 2020 m. rugpjūtis–rugsėjis].

Bekeris Udo 1996: Simbolių žodynas, pakart. leidimas, Vilnius: Vaga.

Bilkis Laimutis 1997: Lietuvių helonimai: termino teikimas, sąvoka, vieta toponiminėje sistemoje. – Lituanistica 1(29), 35–57.

Blažienė Grasilда 2005: Prūsų žemėvardžių tyrinėjimo problemos. – Baltistica. Priedas 6, 27–40.

Būga Kazimieras 1961: Rinktiniai raštai 3, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla.

Drukteinytė Virginija 2002: Perkeltinė metaforinė reikšmė ir sintagminė jos charakteristika. – Vārds unt tā petīšanas aspekti: rakstu krājums 6, 313–322.

Gaivenis Kazimieras 1987: Margas žodžių pasaulis: Kalba ir žmonės, Vilnius: Mokslas.

Gaivenis Kazimieras, Keinys Stasys 1990: Kalbotyros terminų žodynas, red. K. Morkūnas, Kaunas: Šviesa.

GTSGN – Глосарій термінів для стандартизації географічних назв. Група експертів Організації Об’єднаних Націй з географічних назв, Організація Об’єднаних Націй, Нью-Йорк, 2002.

Gudavičius Aloyzas 2007: Gretinamoji semantika, Šiauliai: Šiaulių universiteto leidykla.

Gudavičius Aloyzas 2009: Etnolingvistika (Tauta kalboje), Šiauliai: Šiaulių universiteto leidykla.

Gudavičius Aloyzas 2011: Reikšmė – sąvoka – konceptas ir prasmė. – Res humanitariae 10, 108–119.

Kardelis Kęstutis 2002: Mokslinių tyrimų metodologija ir metodai, Kaunas: Judex.

Kavoliūtė Filomena, sud., 2019: Žemė prašo nepamiršti vardų: Mūsų mirusių kaimų knyga, Vilnius: Petro ofsetas.

Kiseliūnaitė Dalia, Simutytė Laima 2005: Kuršių Nerijos vardai, Klaipėda: Klaipėdos universiteto leidykla.

Lapinskienė Lionė 2007: Simbolinių reikšmių žodynas, Vilnius: Magilė.

Straipsniai / Articles

323

DALIA SVIDERSKIENĖ

LKE – Енциклопедія литовської мови, упоряд. K. Morkūnas, ред. V. Ambrazas, Вільнюс: Інститут видавництва науки та енциклопедій, 1999.

LKE – Енциклопедія литовської мови, упоряд. K. Morkūnas, ред. V. Ambrazas, 2-ге уточнене й доповнене видання, Вільнюс: Інститут видавництва науки та енциклопедій, 2008.

LKEŽBe – База даних етимологічного словника литовської мови. Доступ в інтернеті: http://etimologija.baltnexus.lt/ [переглянуто у вересні–жовтні 2020 р.]

LKŽe – Словник литовської мови 1–20 (1941–2002), редколегія G. Naktinienė, J. Paulauskas, R. Petrokienė, Ž. Šimėnaitė, V. Vitkauskas, J. Zabarskaitė, головний редактор G. Naktinienė; електронна версія, 2-ге електронне видання, Вільнюс: Інститут литовської мови, 2017. Доступ в інтернеті: www.lkz.lt [переглянуто у березні–червні 2020 р.].

LOFGEK – Литовські назви місцевостей, урочищ і водойм у європейському контексті, ред. G. Blažienė, L. Bilkis, науковий редактор H. Bichlmeier, Гамбург: Baar-Verlag, 2019.

LVŽ I – Словник топонімів Литви 1, редколегія L. Balode, V. Blažek, G. Blažienė, V. Kardelis, A. Ragauskaitė, S. Temčinas, J. Udolph, Вільнюс: Видавництво Інституту литовської мови, 2008.

LVŽ II – Словник топонімів Литви 2, автори L. Bilkis, G. Blažienė, M. Norkaitienė, A. Ragauskaitė, M. Razmukaitė, D. Sviderskienė, відповідальний редактор L. Bilkis, Вільнюс: Видавництво Інституту литовської мови, 2014.

LVŽ III – Словник топонімів Литви 3, автори V. Adamonytė, L. Bilkis, G. Blažienė, D. Kačinaitė-Vrubliauskienė, M. Norkaitienė, A. Ragauskaitė, M. Razmukaitė, D. Sviderskienė, відповідальний редактор L. Bilkis, Вільнюс: Видавництво Інституту литовської мови, 2018.

LŽVI – Земельний реєстр Литви. Інструкція зі складання земельного реєстру Литви, уклад. K. Alminauskis, Клайпеда: Акціонерне товариство «Ритас», 1934.

Maciejauskienė Vitalija 2002: „Lietuvos vietovardžių žodynas“: pobūdis ir sandara. – Lituanistica 2(50), 102–117.

Maciejauskienė Vitalija 2002a: Lietuvių vietovardžiai – visuomenei ir mokslui. – Kalbos kultūra 75, 56–65.

Maciejauskienė Vitalija 2002b: Koks bus naujasis lietuvių vietovardžių žodynas. – Gimtoji kalba 9, 3–7.

Mitkevičienė Asta 2016: Terminas kontekste (žodžių junginio lygmeniu). – Terminologija 16, 73–104.

Razmukaitė Marija 2003: Sudėtiniai Lietuvos oikonimai. – Baltu filologija 12(2), 63–80.

324

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII

Termino žemėvardis klausimu

Savukynas Bronys 1963: Kilmininkiniai lietuvių vietovardžiai. – Lietuvių kalbotyros klausimai 6, 235–246.

Sinkevičiūtė Daiva 2015: Tikrinė lietuvių kalbos leksika. Pagrindiniai sluoksniai. Užduotys studentams: e. knyga, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla.

Skardžius Pranas 1943: Lietuvių kalbos žodžių daryba, Vilnius: Lietuvos mokslų akademija, Lietuvių kalbos institutas.

Sviderskienė Dalia 2015: Dėl pragmatinės lingvistinės vietovardžių analizės (remiantis Marijampolės apskrities vietovardžiais). – Acta Linguistica Lithuanica 73, 166–199.

Sviderskienė Dalia 2016: Sudurtinių Marijampolės apskrities helonimų motyvacija. – Acta Linguistica Lithuanica 75, 243–273.

Sviderskienė Dalia 2017: Sudėtinių Marijampolės apskrities helonimų motyvacija. – Acta Linguistica Lithuanica 77, 78–102.

Sviderskienė Dalia 2019: Priesaginių Marijampolės apskrities helonimų motyvacija. – Acta Linguistica Lithuanica 81, 110–140.

Vaičiulytė-Semėnienė Loreta 2018: Žmogaus tapatybės konceptas pagal tapatus, –i ir jo vedinius dabartinės lietuvių kalbos publicistikoje. – Acta Linguistica Lithuanica 79, 78–102.

Šmilauer Vladimir 1963: Úvod do toponomastiky, Praha: Státní pedagogické nakladatelství.

Tarvydas Stanislovas 1958: Lietuvos vietovardžiai, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla.

TŽŽ – Словник міжнародних слів, ред. колегія: A. Kaulakienė та ін., Vilnius: Alma littera, 2013.

Vanagas Aleksandras 1988: Perkeltiniai vietovardžiai Lietuvoje. – Mokslas ir gyvenimas 5, 14–17.

Алефиренко Николай Ф. 2009: Когнитивно-дискурсивная парадигма языкового знака. – Язык. Текст. Дискурс: научный альманах под ред. Г. Н. Манаенко, вып. 7, Ставрополь, 7–17.

Блинова Ольга И. 1981: Термин и его мотивированность. – Терминология и культура речи, Москва: Наука, 28–37.

Васильева Наталия Н. 2014: Традиционное и новое в русской топонимической терминологии. – Mikrotoponimia / Makrotoponimia: Problematyka wstępna, red. A. Gałkowski, R. Gliwa, Łódź: Wydawnictwo Uniwersytetu Łódzkiego, 117–126.

Straipsniai / Articles

325

DALIA SVIDERSKIENĖ

Васильева Наталия Н. 2014а: Про координування ономастичної термінології. – Вісник Нижньогородського університету ім. Н. І. Лобачевського 2(1), 373–377.

Васильева Наталия Н. 2015: Нужен ли ономастике новый терминологический словарь? – Этнолингвистика. Ономастика. Этимология: материалы III междунар. науч. конф. Екатеринбург, 7–11 сентября 2015 г., отв. ред. Е. Л. Березович; ред. Е. О. Борисова, Н. В. Кабинина, М. Э. Рут, Л. А. Феоктистова, 60–62.

Костерина Юлия Е., Кондратюкова Людмила К. 2014: Критерии и принципы отбора терминов. – Омский научный вестник 1(125), 133–137.

Кубрякова Елена С. 2004: Язык и значение. На пути получения знаний о языке: части речи с когнитивной точки зрения. Роль языка в познании мира, Москва: Языки славянской культуры.

Матвеев Александр К. 2005: Ономастика и ономатология: терминологический этюд. – Вопросы ономастики 2, 5–11.

Мурзаев Эдуард М. 1984: Словарь народных географических терминов. Москва: Мысль.

Подольская Наталья В. 1978: Словарь русской ономастической терминологии, отв. ред. А. В. Суперанская, Москва: Наука.

Подольская Наталья В. 1988: Словарь русской ономастической терминологии, изд. 2-е, перераб. и доп. А. В. Суперанская, Москва: Наука.

Суперанская Александра В., Подольская Наталья В. 2003: Общая терминология: Вопросы теории, отв. ред. А. В. Суперанская, Н. А. Подольская, Н. В. Васильева, Москва: ЛИБРОКОМ.

Ульльман С. 1970: Семантические универсалии. Prieiga internete: http://www.philology.ru/linguistics1/ullman-70.htm [žiūrėta 2020–11–09].

Федотова Татьяна В. 2008: Специфика метафорических топонимов в аспекте восприятия мира человеком. – Вестник ВГУ, серия: Лингвистика и межкультурная коммуникация 2, 48–51.

326

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII

Termino žemėvardis klausimu

Про термін Žemėvardis

Р Е З Ю М Е

Після аналізу Instrukcija vietovardžių rinkėjams («Інструкція для збирачів географічних назв») (1934) Казімієраса Алмінаускіса як основного тексту, у якому виник термін žemėvardis («назва землі»), його топонімічного контексту та міждисциплінарної наукової галузі, у якій, наскільки нам відомо, функціонує цей термін, а також з урахуванням специфіки об’єктів (явищ), яких він стосується, з’ясовано, що (1) žemėvardis посідає проміжне місце між елементом живої мови та точно зафіксованими системними одиницями термінів. Комплексне якісне дослідження визначило (2) структурну модель цього терміна та його семантичну амплітуду.

Встановлено, що семантична сфера žemė (земля) пов’язана з (a) вираженням навколишнього середовища (простору) — землею як низькою поверхнею (не виключаючи положення дна водойми як поверхні землі), (b) вираженням рельєфу — землею як частиною поверхні, що характеризується певними антропогенними й геогенними властивостями (пор. заселена, волога, поросла рослинами певного типу, оброблена, ділянки земної поверхні для ходіння, їзди тощо), (c) земля ототожнюється з певним регіоном, місцем проживання, (d) суспільно значущими культурними та іншими об’єктами. Дослідження також виявило (e) лінгвокультурну конотацію: земля є живою. Це обґрунтовує традиційне поняття терміна žemėvardis, усталене в місцевій топоніміці, — власні назви земельного покриву (пагорбів, полів, луків, лісів, доріг, стежок тощо); це також дає змогу осмислити багатший зміст терміна žemėvardis і передбачити ширші можливості його використання. Імплікована концепція терміна žemėvardis така: назви земельного покриву, сформовані в певний час на певній території шляхом природної номінації, важливі в орієнтаційному, комунікативному та емоційному аспектах і відображають психологію буття членів місцевої мовної спільноти. Використання цього терміна в галузі антропоцентричної регіональної (ареальної) топономастики в майбутньому видається особливо ймовірним. Наведене припущення підтверджується дослідницьким досвідом автора, який висвітлює спільну рису номінативних рішень певної політехнічної галузі: прагнення посилити принцип семантичної цілісності фрагментації та організації простору завдяки певному суб’єктивізму. Місцева модель міжвоєнної інформаційної системи — анкети Land Names, укладені на основі адміністративних одиниць (повітів, районів, сіл, маєтків, окремих хуторів), — посилює це припущення.

Беручи до уваги викладене вище, можна зробити висновок, що (3) земляна назва є складником ідентичності. Отже, не лише назви місцевостей, а й представники інших семантичних груп (як зазначав Alminauskis, «серед назв сотень тисяч земельних ділянок приховані

Straipsniai / Articles

327

DALIA SVIDERSKIENĖ

«людей»), пов’язані з ідентичністю нашої нації та поставлені перед викликом зникнення й виживання в умовах глобалізації, можуть називатися žemėvardžiai.

Подано 6 грудня 2020 р.

DALIA SVIDERSKIENĖ

Lietuvių kalbos institutas

Petro Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius, Lietuva

[email protected]

328

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII