ІРИНА МИХАЙЛІВНА ГАНЖИНА

Кафедра російської мови Тверського державного університету

Ідентифікатор ORCID: orcid.org/0000-0002-5081-9693

Галузі досліджень: історична ономастика, антропонімія.

DOI: doi.org/10.35321/all85-08

ПРО ДЕРИВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ХРИСТИЯНСЬКИХ ОСОБОВИХ ІМЕН У СЕРЕДНЬОВІЧНОМУ ДІЛОВОМУ ПИСЕМНОМУ МОВЛЕННІ

Про дериваційний потенціал християнських особових імен у середньовічній діловій писемності

АНОТАЦІЯ

У статті розглядається деривація територіальної системи форм християнських особових імен, зафіксованих у тверських ділових документах XVI^th–XVII^th століть. Автор зосереджується на словотвірних механізмах, що сприяли появі численних побутових форм імен. Саме ці структурні трансформації, поєднані з фонетичними змінами, формують унікальний антропонімічний «взірець» будь-якої конкретної території.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: історична регіональна антропонімія, християнське особове ім’я, повна форма імені, якісна форма, формант, іменне гніздо, афікс, інваріант.

АНОТАЦІЯ

У статті розглядається виникнення територіальної системи форм християнських особових імен, зафіксованої у тверських ділових документах XVI–XVII ст. Автор зосереджує основну увагу на словотвірних механізмах, які сприяли появі численних побутових форм імен. Саме ці структурні трансформації разом із фонетичними змінами утворюють унікальну антропонімічну «модель» будь-якої конкретної території.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: історична регіональна антропонімія, християнське особове ім’я, повна форма імені, якісна форма, формант, іменне гніздо, афікс, (ін)варіант.

160

Acta Linguistica Lithuanica LXXXV

On the Derivational Potential of Christian Personal Names in Medieval Business Writing

ВСТУП

XVI–XVII ст. — важливий період в історії російської антропонімічної системи, коли формуються норми російської національної мови, а разом із ними — й антропонімічні норми. Основою національної мови стала «розмовна мова Московської Русі в її складному розмаїтті […] — істотніша й визначальніша, ніж традиції книжно-слов’янської мови» (Ларин 1944: 17). Водночас історики мови зазначають, що важливою характерною ознакою формування національної мови є органічне зближення раніше протиставлених і відокремлених систем писемної та розмовної мови, їхня контамінація (Ларин 1961: 25). Подібний процес взаємодії книжних традицій і розмовної мови з переважанням останньої спостерігаємо й в антропонімічній системі досліджуваного періоду.

Об’єктом цього дослідження є християнські особові імена та численні форми, що виникли в розмовній мові й уживалися на території тверських земель у донаціональний період.

Метою дослідження є опис дериваційних можливостей іншомовних християнських особових імен на тверській території в період формування російської національної мови, їхньої морфологічної та словотвірної перебудови, що відбувалася в народній мові як у повних, так і в якісних формах.

Джерелами дослідження є регіональні пам’ятки писемності донаціонального періоду, а саме ділові тексти XVI–XVII ст. (АФЗХ, ДК, КБП, НВЖМ, НМБМ, ПК, ПСЕІ, ТА, ТД, ТДП, ТПК, ЦБІ), у яких зафіксовано велику кількість різних варіантів і форм християнських особових імен та відображено живу розмовну мову того часу, коли складалися основні антропонімічні норми (як офіційні, так і розмовно-побутові).

МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

У процесі роботи було застосовано традиційні для ономастичних досліджень методи: описовий (що охоплює збирання матеріалу, послідовність опису, його систематизацію, характеристику), а також прийоми формантного методу (виокремлення форманта антропоніма та встановлення ономастичного ряду на підставі ідентичності формантів в особових іменах). У сфері морфодеривації було задіяно методику

Straipsniai / Articles

161

IRINA MIKHAILOVNA GANZHINA

морфемного та словотвірного аналізів, словотвірного гніздування.

ПРО ДЕРИВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ХРИСТИЯНСЬКИХ ОСОБОВИХ ІМЕН У СЕРЕДНЬОВІЧНІЙ ДІЛОВІЙ ПИСЕМНОСТІ

У досліджуваний період нехристиянські оніми витіснені на периферію, а значно переважаючі християнські особові імена (ХОІ) уже добре пристосувалися до російської мови і у фонетичному, і в словотвірному, і частково навіть у семантичному плані.

Матеріали тверської ділової писемності цього періоду дають змогу говорити про виняткове багатство словотвірних можливостей ХОІ, які являють собою добре сформовану систему, що включає велику кількість як квалітативних, так і різноманітних розмовних форм повних імен. Розгляньмо, завдяки чому створюється це багатство.

Вражає саме різноманіття афіксів (зауважмо, що суфіксальним способом утворено понад 90% відхристиянських іменних дериватів), до складу яких входять майже всі приголосні звуки. Наприклад:

Максем-ов-ко < Максим,

Самь-сылГ-а < Самсон,

Гри-ГД-я < Григорий,

Пен-юЙ < Пентелей < Пантелеймон,

Петр-ок < Петр,

Юр-Л-о < Юрий,

Савость-М-а < Савостьян < Севастиан,

Вах-оН-я < Вахромей < Варфоломей,

Степ-ур-а < Степан,

Леван-иС < Леонид / Леонтий,

Ин-юТ-а < Иннокентий,

Март-юХ-а < Мартин / Мартьян < Мартиниан,

Мат-щЦ-а < Матвей,

Фед-Ч-а < Фёдор,

Ефи-Ш < Ефим < Евфимий,

Кузьм-иЩ-е < Кузьма < Косма тощо.

162

Acta Linguistica Lithuanica LXXXV

On the Derivational Potential of Christian Personal Names in Medieval Business Writing

Водночас нерідко для зручності вимови на морфемному шві виникали своєрідні інтерфікси, у ролі яких могли виступати всі голосні фонеми російської мови, і таким чином багато суфіксів функціонували у своїх варіантах: -ай-/-ей-/-уй, -ак-/-ик-/-ок-/-ук-/-ык-; -ел-/-ил-/-ол-/-ул-/-ыл-; -ан-/-ин-/-он-/-ун-; -ит-/-ут-/-ят-; -ец-/-иц-; -ач-/-ич; -аш-/-ош-/-уш-/-ыш- та ін. Пор.:

МосЯПа < Мосей < Мойсей, СамсЫПа < Самсон, МартЮТа < Мартин; ФедЯИ < Федір, МалЕЙ < Малафей (Малах) < Малахія, ПенЮЙ < Пентелей < Пантелеймон;

АксАК < Аксен(тей) < Авксентій, КостОК < Костентин < Костянтин, МитЮК < Митрей < Димитрій) / Митрофан тощо.

Однак наш матеріал показує, що не всі суфікси у XVI–XVII ст. були однаково вживаними. Так, суфікси -Би -Пу в документах не зафіксовані, суфікси -В-, -Г-, -Д-, -М-, -Р-, -С рідкісні, тоді як суфікси -Й-, -Х-, -Ш- із їхніми інваріантами досить частотні, а суфікси К- надзвичайно частотні й у багатьох аспектах універсальні. Від ступеня продуктивності цих морфем безпосередньо залежали їхні сполучувальні можливості, коли в одній якісній формі поєднувалися два, а іноді й три суфікси, утворюючи єдиний складний формант. Пор. складні варіанти на основі суфіксів -Ш-:

-Ш-К(а, -о) (Горашка < Горасим < Герасим; Єфішка, Єфішко, Офішко < Євфимій; Ігнашка, Ігнашко < Ігнатій, Поташко < Потап < Потапій);

-АШ-К-/-ЯШ-К(а,-о) (Дмитрашка < Димитрій, Коняшко < Конон; Лукашко < Лука / Лукиан; Петрашка < Петро);

-УШ-К-/-ЮШ-К(а,-о) (Євтюшка < Євтихій, Калушка < Каллінік, Макушка < Максим / Макарій, Мітюшка < Мітрей < Димитрій);

-Ш-АК (Даніак < Данило, Кошак < Конон / Костянтин / Кондратій / Корнилій, Маншак < Мануїл, Мішак < Михайло / Мітрей < Димитрій / Митрофан / Міна / Мирон / Міхей, Першаак < Перфілей < Порфирій);

-Ш-ИК (Анжик — імовірно, *Аншик: у текстах нерідка заміна глухого / дзвінкого < Андрій / Андроник / Антипа / Антоній);

-Ш-УК (Ішук / Єшук < Іван / Ілля, Лашук < Лахтіон < Галактіон / Лавр / Лаврентій / Лазар, Лешук < Леонід / Олексій < Алексій);

-Ш-УК(а) (Машука < Мануїл / Максим / Макарій / Матвій);

-Ш-АН(я) (Машаня < Мануїл / Максим / Макарій / Матвій);

-Ш-ЕН(я) (Тешеня < Тихон);

-Ш-ЕН(ь) (Тішень < Тихон, Пашень < Павло / Пахомій / Потапій, Фешень < Федір, Мішень < Михайло / Мітрей < Димитрій / Митрофан / Міна / Мирон / Міхей, Юшень < Юрій);

-Ш-ИН(я) (Гашня < Гавриїл);

Straipsniai / Articles

163

IRINA MIKHAILOVNA GANZHINA

-Ш-УН(я) (Гошуня < Гавриїл); -Ш-УЙ (Кашуй < Конон / Каллінік / Костянтин); -Ш-АЙ (Кашай < Конон / Каллінік / Костянтин); -Ш-АР(а) (Кішара < Кирило / Кипріан / Кіт < Тит); -Ш-УР (Вошур < Вохрамей < Варфоломій / Василь / Варлаам); -Ш-ИЦ(а) (Лещиця < Лексій < Алексій); -Ш-УТ(а) (Вашута < Вохрамей < Варфоломій / Василь / Варлаам, Гашута < Гавриїл, Гришутa < Григорій, Мішюта < Іван / Ілля, Паршюта < Парамон / Порфирій); -Ш-УТ / ЮТ-К(а) (Машютка < Мануїл / Максим / Макарій / Матвій, Мішутка < Михайло / Мітрей < Дмитро / Митрофан / Міна / Мирон / Міхей); -Ш-ЕН-К(а) (Мішенька < Михайло / Мітрей < Дмитро / Митрофан / Міна / Мирон / Міхей); -Ш-УР-К(а) (Вашурка < Варфоломій / Василь / Варлаам).

Водночас аналіз показує, що продуктивність окремих формантів нерідко зростала в разі додавання до них найчастотнішого суфікса -К-, який завжди замикав більшість комбінацій, — порівн. також:

-УН-К(а) (Карпунка, Петрунка); -ИС-К(о) (Іваніско); -УЙ-К(а) (Петрушка); -ОВ-К(о) (Максемовко) та ін.

Вочевидь, деякі з подібних послідовностей із часом набули здатності функціонувати як єдиний словотвірний елемент, однак, судячи з матеріалів середньоросійської ділової писемності, цей процес був тривалим і ускладнювався явищами перерозкладу, взаємопроникненням контактуючих морфем, утратою проміжних ланок словотвірного ланцюжка, аналогіями, формально-асоціативними відношеннями, що нерідко призводило до омонімії у сфері іменного формотворення. У досліджених документах, які мали офіційний характер, на відміну від сучасної розмовної мови, кількість форм зі складними формантами порівняно з простими була невеликою, оскільки подвійна, а тим більше потрійна суфіксація, за спостереженнями дослідників, «здебільшого відображає посилення експресивного забарвлення» (Сальмон 2002: 53).

Крім того, форма одного й того самого імені (як повного, так і квалітативного) могла оформлюватися різними фіналями:

Єліферій, Олферій, Олфрей (Алфрей), Олфер < Єлеферій; Захарія, Захарей, (Зохарей), Захар < Захарія; Ігнатій, Ігнатей, Ігнат < Ігнатій;

164

Acta Linguistica Lithuanica LXXXV

On the Derivational Potential of Christian Personal Names in Medieval Business Writing

Єремей, Єрема ≤ Єремія; Ларя, Ларь ≤ Ларіон; Акіш (Окіш), Акіша ≤ Іакінф; Іванок (Ванок), Іванко (Іванько), Іванка (Ванка) ≤ Іван; Іюда (Юда), Іюд ≤ Юда; Калина, Коленик (Колянник) ≤ Калінник; Карп, Карпа ≤ Карп; Кірей, Кур (Чюр), Чюран, Чюрік, Чюрак, Чюрка ≤ Кір / Кіріан / Кирило; Кирило (Кирило), Кирила, Кирило (Чурило, Чюрило) тощо.

Цікаво, що під час входження іншомовних особових імен до ономастичної системи російської мови їхні повторювані кінцеві частини (−ий, −ей, −ан, −а, −им, −он, −ія та ін.) стали сприйматися як своєрідні афікси, унаслідок чого нерідко відбувалася реструктуризація повних форм ХЛІ за рахунок усічення, нарощення або зміни фіналей (детальніше про це див.: Ганжина 2013, 2015).

Як видно навіть із попередніх прикладів, різноманіття іменних форм визначалося також тим, що суфікси в усьому різноманітті своїх варіантів могли приєднуватися до різних фонетичних варіантів розмовних, народних, діалектних форм хрестильних імен — пор. іменні гнізда: Іоаким ≥ Акім, Окім, Єкім, Яким, Акіш, Окіш, Акіша, Єкімко, Якимець, Якимка, Якимко; Іосиф ≥ Іосиф, ОсІф, Осип, Єсип, Осипка, Осипко, Оська, Оска, Єсипко, Єська, Єска, Єсюк; Ємеліан ≥ Ємельян, Омельян, Амельян, Мельян, Омельянко, Омельянка, Омелька, Омелка, Омеля, Оменя, Амелка, Мелюша; Євсевій ≥ Євсевей, Євсивей, Овсевей, Євсей, Овсей, Осей, Євсевейко, Євсейошка, Євсеїк, Овсейко, Овсяник тощо.

Самі твірні основи для якісних форм могли бути як повними, так і різною мірою скороченими, що ще більше урізноманітнювало антропонімічну картину. Наприклад: Іван ≥ ІВАН-ець, ІВАН-ок, ІВАН-ко, ІВАН-ка, ІВАНЬ-ко, ІВАН-ус, ІВАН-іско, ІВАН-ик, ЄВАН-ча, ЯН-ка — ІВА-ші, ІВА-шко, ІВА-шка — І-шутa — ВАН-ка, ВАН-ок — ВА-жно, ВА-хоня; Конон ≥ КОНОН-ка, КОНОН-ко, КОНАН-ець — КОН-ей, КОН-яшка, КОН-яшко, КОН-ашко, КОН-ша — КО-ка, КО-шко, КО-шутa, КА-шутa; Димитрій ≥ ДМИТР-ок-ъ — МИТР-ох-а — МИТ-к-а — МИ-н-я; Юрій ≥ ЮР-к-а — Ю-ш-к-а; Олексій ≥ ОЛЕ-х-ъ, ОЛЕ-ши-а — ОЛ-ух-ъ — ЛЕ-ши-к-а, ЛЕ-ши-щу-а тощо. Отже, надзвичайна строкатість і різноманіття форм ХОІ у давньоруській мові виникали завдяки сукупності чинників і залежали

Straipsniai / Articles

165

IRINA MIKHAILOVNA GANZHINA

від способу творення онімів із їхнім флексійним варіюванням; від того, до повного чи усіченого імені додається суфікс; від різного ступеня усічення основи того самого похідного імені; від м’якості чи твердості тієї самої усіченої частини імені (пор.: Васка — Васька, Сенька — Сенька, Мітка — Мітька тощо); від того, який варіант особового імені лежав в основі похідної форми: наближений до церковного чи народний у різних його фонетичних модифікаціях (Герасимка — Горасимко; Нікітка — Мікітка; Матфієць — Матвійко; Тітко — Китай; Лутьянко — Лук’янко; Осипко — Єска та ін.).

ВИСНОВКИ

Досліджений матеріал переконливо показує, що палітра імен, які використовувалися в минулому, була значно яскравішою, різноманітнішою й багатшою, ніж у сучасній російській мові, а ХЛІ мали широкий діапазон варіативності — як у повних, так і в кваліпативних формах. Зібрані разом, вони утворюють цілком неповторний антропонімічний візерунок, власні локально обмежені іменні гнізда. Тому розроблення регіонального антропонімічного словотвору (з урахуванням локальних морфонологічних явищ, що супроводжували словотвірні процеси) дасть змогу наблизитися до розв’язання багатьох досі не вирішених проблем — таких як географія особових імен та їхніх форм; питання про їхню соціальну диференціацію; про їхнє місцеве, локальне фонетичне й морфологічне забарвлення; про діахронічні локальні морфонологічні явища, що супроводжували словотвірні процеси; питання, від якої форми християнського імені утворено окремі кваліпативи; реконструкція вихідного імені в групі так званих асоціативних імен та ін. І, звичайно, вивчаючи антропоніми в діахронному аспекті, ми маємо право очікувати розв’язання етимологічних загадок, оскільки варіанти й форми імен, що вийшли з ужитку, та похідні від них зафіксовано в безлічі сучасних російських прізвищ і в тисячах ойконімів.

БІБЛІОГРАФІЯ ТА ПОСИЛАННЯ

АФЗХ — Зімін Олександр А. 1956: Акти феодального землеволодіння та господарства 2, відповідальний редактор Л. В. Черепнін, Москва: Інститут історії АН СРСР.

166

Acta Linguistica Lithuanica LXXXV

On the Derivational Potential of Christian Personal Names in Medieval Business Writing

Ганжина Ірина М. 2013: Реструктуризація християнських особових імен у донаціональний період: імена на –а, –ія. — Питання ономастики 2(15), 128–136.

Ганжина Ірина М. 2015: Реструктуризація християнських особових імен у донаціональний період: імена на *-ō (–ъ, –о). — Питання ономастики (Problems of Onomastics) 1(18), 165–174.

ДК — Дозорна книга міста Твері 1616 року, редактор В. Н. Сторожев, Твер: Друкарня Губернського правління, 1890.

КБП — Новгородські писцові книги, видані Археографічною комісією 6, під редакцією П. І. Савваїтова, Санкт-Петербург: Друкарня Безобразова, 1910.

Ларин Борис А. 1944: Розмовна мова Московської держави XVI–XVII ст. у записах іноземців: тези доповіді на сесії, присвяченій 125-річчю Ленінградського університету. — Ленінград, 1944.

Ларин Борис А. 1961: Початковий етап формування російської національної мови. — Розмовна мова Московської Русі, Ленінград: Видавництво Ленінградського університету, 22–34.

НВЖМ — Архів Новоторзького Воскресенського жіночого монастиря, Стариця: Друкарня І. П. Крилова, 1910.

НМБМ — Грамоти Новоторзького чоловічого Борисоглібського монастиря, Твер: Тверська вчена архівна комісія, 1903.

ПК — Писцові книги Московської держави XVI століття 1, редактор Н. В. Калачов, Санкт-Петербург: Видання Імператорського російського географічного товариства, 1877.

ПСЕІ — Пам’ятки соціально-економічної історії Московської держави XIV–XVII ст. 1, редактори С. Б. Веселовський, А. І. Яковлєв, Москва: Видавництво Центрархіву РРФСР, 1929.

Сальмон Лаура 2002: Особове ім’я в російській мові: семіотика, прагматика перекладу, Москва: Індрик.

ТА — Тверські акти, видані Тверською вченою архівною комісією, вип. 1: Акти 1506–1647 рр., редактор С. Шумаков, Твер: Друкарня Губернського правління, 1896–1897.

ТД — Сторожев Василь Н. 1893: Тверське дворянство XVII ст., вип. 2, Твер: Тверська вчена архівна комісія.

ТДП — Бондарчук Наталія С., Кузнєцова Роза Д. 1986: Тверська ділова писемність XVII–XVIII ст., Калінін: КДУ.

Straipsniai / Articles

167

IRINA MIKHAILOVNA GANZHINA

ТПК — Торопецька писцова книга 1540 року. — Археографічний щорічник за 1963 рік, Москва, 1964.

ЦБІ — До матеріалів для церковної та побутової історії Тверського краю у XV–XVI ст. 2, редактор М. Рубцов, Стариця: Друкарня І. Н. Крилова, 1905.

Про дериваційний потенціал християнських особових імен у середньовічній діловій писемності

РЕЗЮМЕ

На основі розмовної мови у XVI–XVII ст. активно формувалися норми російської національної мови, а разом із ними — й антропонімічні норми. До того часу широко вживалися іншомовні християнські особові імена, які на фонетичному, словотвірному й навіть частково семантичному рівнях пристосовувалися до російської мови. Матеріал тверських ділових писемних пам’яток цього періоду засвідчує найширші словотвірні можливості християнських особових імен у розмовній мові. У статті аналізуються причини, що зумовили таке виняткове різноманіття як повних, так і якісних форм імен:

1) велике різноманіття суфіксів, зокрема майже всіх приголосних російської мови; 2) поява в багатьох формантах своєрідних інтерфіксів, якими виступають різні голосні, — отже, більшість суфіксів мала власні варіанти; 3) здатність суфіксів поєднуватися між собою та утворювати складні форманти; 4) можливість додавання суфіксів до різних народних фонетичних варіантів — як до повної, так і до скороченої первинної основи імені; 5) навіть той самий корінь (основа) імені міг мати різну кінцеву частину й відповідно належати до різних парадигматичних класів.

Уся система християнських особових імен у донаціональний період була значно яскравішою, різноманітнішою та багатшою, ніж у сучасній російській мові. Дослідження регіонального словотворення антропонімів дасть змогу наблизитися до розв’язання багатьох ще не вирішених антропонімічних проблем.

Надійшла 31 вересня 2021 р.

ІРИНА МИХАЙЛІВНА ГАНЖИНА

Кафедра російської мови Тверського державного університету, вул. Чайковського, 70, Твер, 170002, Росія [email protected]

168

Acta Linguistica Lithuanica LXXXV