НАТАЛІЯ КОРОЛЬОВА Навчально-науковий інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка ORCID id: orcid.org/0000-0001-5014-5302

Галузь досліджень: методика викладання класичних мов, антична культура, середньовічна латина, нова та сучасна латина.

ОЛЕСЯ ЛАЗЕР-ПАНЬКІВ Навчально-науковий інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка ORCID id: orcid.org/0000-0001-5281-5816

Галузь досліджень: методика викладання класичних мов, класичні мови, давньогрецька та латинська пареміологія, антична культура.

DOI: doi.org/10.35321/all86-11

ЛАТИНСЬКІ НАПИСИ НА ТВОРАХ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА ЖАНРУ АЛЕГОРІЇ

Латинські написи алегорії жанру у творах образотворчого мистецтва

АНОТАЦІЯ

У статті представлено аналіз латинських написів на картинах, фресках і гравюрах жанру алегорії. Досліджено джерела запозичень, функціональне й семантичне навантаження, а також графічні та мовні особливості латинських написів. Для супровідних написів художники використовували фрази з творів античних авторів, Біблії, творів сучасників і оригінальні фрази, авторство яких не вдалося встановити. Аналіз мовних і графічних особливостей латинських написів на творах образотворчого мистецтва жанру алегорії виявив низку змін, типових для мовної практики того часу. Переважна більшість із них була зумовлена процесами, що відбувалися в пізній латині, ранньосередньовічній латині, і частково засвідчена античними граматиками. The

258

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVI

Latin Inscriptions on Fine Art Works of Allegory Genre

написи відрізняються формою подання (поетичною та прозовою) і обсягом (від одного слова до детальних пояснень), що залежить від їхнього функціонального навантаження.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: алегорія жанр, латинські написи, функціональні особливості, джерела запозичень, мовні особливості, графічні особливості.

АНОТАЦІЯ

У статті аналізуються латинські написи, використані в картинах, фресках і гравюрах жанру алегорії. Досліджено джерела запозичення латинських написів, функціональне та семантичне навантаження, графічні й мовні ознаки. Написи, що доповнюють твори мистецтва, складаються з фраз із творів античних авторів, Біблії, творів авторів періоду їхнього життя, а також оригінальних фраз, авторство яких не вдалося встановити. Алегорії Аналіз мовних і графічних ознак латинських написів, використаних у творах образотворчого мистецтва жанру, виявив численні зміни, характерні для мови конкретного періоду. Більшість змін була зумовлена процесами, що відбувалися в пізній латині та латині раннього Середньовіччя і частково засвідчені в античних граматиках. Написи відрізняються як формою подання (поезія та проза), так і обсягом (від однослівних до детальних пояснень), що залежить від їхнього функціонального навантаження.

ОСНОВНІ СЛОВА: алегорії жанр, латинські написи, функціональні ознаки, джерела запозичень, мовні ознаки, графічні ознаки.

ВСТУП

Алегорія пройшла тривалий шлях розвитку й органічно проникла в різні сфери культури. Жанр алегорії представлений у літературі, музиці, скульптурі, а також в образотворчому мистецтві. Слово «алегорія» походить від грецького ἀλληγορία (ἄλλος інший + ἀγορεύω говорити). Це завуальована, образна мова, один зі способів естетичного освоєння дійсності, сприйняття образів предметів і явищ через образ, що ґрунтується на алегорії. Найчастіше у візуальних алегоріях зображуються абстрактні поняття, типові явища, персонажі, міфологічні герої — носії певного алегоричного змісту, закріпленого за ними. Алегорія може являти собою низку образів, поєднаних єдиним сюжетом.

Об’єктом нашого дослідження є латинські написи на картинах, фресках і гравюрах жанру алегорії. Предметом дослідження є джерела запозичень, функціональне та семантичне навантаження, а також графічні й мовні особливості латинських написів.

Мета дослідження — систематизувати латинські написи з творів мистецтва алегоричного жанру за тематичним принципом, проаналізувати й описати функціональні, мовні та графічні особливості написів.

Straipsniai / Articles

259

NATALIIA KOROLOVA, OLESIA LAZER-PANKIV

до лінгвістики. Досягнення мети передбачає виконання таких завдань: 1) зібрати дані та сформувати вибірку творів мистецтва allegory жанру з латинськими написами; 2) визначити функціональні та семантичні особливості написів; 3) встановити джерела написів; 4) проаналізувати їхні мовні та графічні особливості.

Латинські написи використовувалися у творах образотворчого мистецтва різних жанрів і напрямів (релігійний, міфологічний живопис, портрет, твори жанру vanitas тощо). Жанр allegory не є винятком: латинські написи досить поширені на фресках, гравюрах і картинах цього жанру, а розуміння зображення іноді неможливе або неправильне без коректної інтерпретації цих написів. Для сучасних глядачів ситуація ще більше ускладнюється тим, що деякі пам’ятки цього жанру збереглися в поганому стані. На жаль, неправильне прочитання і, відповідно, тлумачення деяких написів трапляється не лише на аматорських мистецьких сайтах, а й навіть в офіційних каталогах авторитетних музеїв і галерей. Саме потреба в адекватній інтерпретації, а також у правильному дешифруванні та експлікації латинських написів визначає актуальність дослідження, особливо з огляду на недостатню їх вивченість і відсутність узагальнювальної праці, присвяченої дослідженню латинських написів жанру allegory на картинах, фресках і гравюрах, їхнього змісту, джерел, мовних особливостей, функціонального навантаження тощо. У цьому дослідженні застосовано новий підхід до опису творів алегоричного жанру з погляду синкретизму образотворчого мистецтва та його словесного втілення.

1. МЕТОДОЛОГІЯ

Дослідження ґрунтувалося на фундаментальних наукових працях з історії мистецтва, а також на окремих статтях і монографіях (Bailey 2012; Bayer 2009; Gombrich 2018; Hall 2018; Honour & Fleming 2005; Smith & Steinhoff 2012; Stokstad 2008; Syson 2007; Thuillier 2002). Сучасні праці про жанр allegory висвітлюють діяльність окремих мистецьких шкіл і творчість конкретних майстрів, однак основна увага дослідників зосереджена на невербальному рівні картин (Bellanti 2006; Cheney 2017; Dessi 2007; Filippetti 2002; Frojmovič 1996; Jenkins 1972; Nordenfalk 1985; Pfeiffer 1975; Serebrennikov 1986; Tucker 2015; Veldman 1980, etc.). Попри те, що написи, проаналізовані в нашому дослідженні, згадувалися в різних публікаціях, вони не стали предметом спеціального вивчення. Водночас такий акцент видається виправданим і корисним, оскільки написи часто є невід’ємною частиною твору та пояснюють зображення або уточнюють їхній зміст.

260

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVI

Latin Inscriptions on Fine Art Works of Allegory Genre

Джерелом добору дослідницьких даних (а саме картин, гравюр і фресок жанру allegory) стали довідкові видання та каталоги великих музейних зібрань, у яких подано детальну фактологічну інформацію про творчість майстра, онлайн-каталоги музеїв,¹ а також матеріали, представлені на сайтах WikiArt, DeviantArt, GettyImages.

Для проведення дослідження було сформовано репрезентативну вибірку картин, фресок і гравюр алегоричного жанру з латинськими написами, що дає змогу зробити певні висновки та узагальнення щодо жанру загалом. Основними критеріями добору були тематичний, хронологічний і географічний; тому було взято до уваги твори як сакральної, так і світської тематики різних періодів і територіальної належності. Також враховувалися повнота змісту тексту, ступінь його узгодженості (співвідношення тексту й зображення), інформативність, розмір тощо. Отже, було відібрано 231 твір алегоричного жанру, створений у ^14th–20th століттях. Для порівняльного аналізу використано деякі алегорії з латинськими назвами, позбавлені написів (Astrologia by Edward Burne-Jones; Iustitia by Maarten van Heemskerck; Prudentia and Sol Iustitiae by Albrecht Dürer; Amor Imperator by Franz von Stuck; Melancholia by Lucas Cranach), а також ілюстрації з рукописів і стародруків (The Four Horsemen of the Apocalypse in Apocalypse of Saint-Sever; The Septem Liberales Artes by Francis Cleyn, etc.).

2. ТЕОРЕТИЧНЕ ПІДҐРУНТЯ: ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ ЖАНРУ ALLEGORY

Алегорія починає свій довгий шлях у давньогрецькій літературі в 6^th столітті до н. е. як алегоричне тлумачення поезії — епічних творів Гомера (зокрема Феагена з Регія та Ферекіда із Сіроса) (Domaradzki 2017: 303–306). Алегореза — це техніка інтерпретації, яка розкриває прихований (тобто «алегоричний») зміст твору.

Грецький філософ Клеанф (середина 3^rd століття до н. е.) першим ужив термін ἀλληγοριακῶς (Robins 2013: 28); Деметрій Фалерський (приблизно 355–283 рр. до н. е.) ужив термін ἀλληγορία: «νῦν δὲ ὥσπερ συγκαλύμματι τοῦ λόγου τῇ ἀλληγορίᾳ κέχρηται· πᾶν γὰρ τὸ ὑπονοούμενον φοβερώτερον, καὶ ἄλλος εἰκάζει ἄλλο τι· ὁ δὲ σαφὲς, καὶ φανερόν, καταφρονεῖσθαι εἰκός, ὥσπερ

¹ British Museum, Galleria Borghese, Louvre Museum, Metropolitan Museum of Art, Prado Museum, State Hermitage Museum, State Tretyakov Gallery, Uffizi Gallery, Vatican Museums, etc.

Straipsniai / Articles

261

NATALIIA KOROLOVA, OLESIA LAZER-PANKIV

τοὺς ἀποδεδυμένους” (У фактично вжитій фразі промовець немовби огорнув свої слова покровом алегорії. Будь-який вислів із темним натяком сильніше наводить жах, і різні слухачі по-різному здогадуються про його зміст. З іншого боку, ясні й зрозумілі речі схильні зневажати, так само як і людей, коли вони позбавлені свого одягу) (Dem. Phal. Eloc. 2. 100).

Heraclitus Grammaticus (1^st століття н. е.) у своєму трактаті Quaestiones Homericae подає пояснення алегорії в контексті тлумачення образу богів: “ὁ γὰρ ἄλλα μὲν ἀγορεύων τρόπος, ἕτερα δὲ ὧν λέγει σημαίνων, ἐπωνύμως ἀλληγορία καλεῖται” (адже троп, який говорить одне, але означає щось інше, ніж те, що він висловлює, саме тому й називається «алегорією») (Heraclit. QH 5.2).

The allegorical interpretation of myths about the gods practiced by the Greeks became widespread in Rome. Aelius Donatus in Ars Grammatica gives the following definition of allegory: “Allegoria est tropus, quo aliud significatur quam dicitur” (Allegory is a figure that signifies something different from what it says) (Donat. Ars gram. 3. 6).

Подібне визначення знаходимо в Isidore of Seville (560–636): “Allegoria est alieniloquium. Aliud enim sonat, aliud intelligitur” (Алегорія — це іншомовлення, адже говориться одне, а розуміється інше) (Isid. Orig. 1.22) та в Marius Plotius Sacerdōs (3^rd століття н. е.): “aliud significans quam continetur in verbis” (означає інше, ніж міститься у словах) (Sacerd. Ars gram. 1. 149–153).

Попри те, що алегорія виникла в літературі та міфології, вона втілилася в живописі, скульптурі й архітектурі. Алегорія в живописі та скульптурі — це фігура або група, що зображує абстрактну ідею чи сферу діяльності, наділену постійними «промовистими» атрибутами (Krasnova 2002: 10–11). Алегорія — це тип знака, який установлює зв’язок між образом і значенням за прямою аналогією та не передбачає багатошарових рівнів змісту, що поступово розкриваються, як у символі. Алегорія у витончених мистецтвах — це художній образ із підтекстом, образ із прихованим значенням, за допомогою якого можна передавати різноманітні абстрактні поняття, ідеї та життєві цінності, висловлювати особисті погляди або торкатися заборонених тем завдяки її «величезній силі ілюструвати складні ідеї та концепції у спосіб, легко доступний і відчутний для глядачів, читачів або слухачів» (Art Terms, n.d.).

Жанр алегорії у витончених мистецтвах виник у давнину. Грецькі митці використовували персоніфіковані абстракції для внутрішніх процесів, емоцій і станів, таких як гнів або заздрість, які вони ще не могли виразити за допомогою міміки та жестів. У елліністичний і римський періоди божественних істот наділяли певним характерним атрибутом або навіть замінювали алегорією. Відтоді, не

262

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVI

Latin Inscriptions on Fine Art Works of Allegory Genre

а й державні та політичні процеси: свободу, владу, справедливість тощо.

У Середньовіччі алегорія слугувала моральним і теологічним цілям. У цей період найчастіше зображували постаті, що уособлювали чесноти й вади. У витончених мистецтвах доби Відродження спостерігається секуляризація зображення моральних алегорій; вони наповнюються гуманістичним змістом. Персоніфікації репрезентуються через інтелектуальні якості, науки, аспекти світу, планети тощо, тобто через ті образи, в яких алегоричний ключ розкриває загальні уявлення про світ і місце людини в ньому.

У мистецтві бароко митці, спираючись на античні традиції, створювали твори, сповнені алегоричного змісту, ніби намагаючись провести паралелі між минулим і майбутнім. Вільно поєднуючи історичних і міфологічних персонажів, язичницькі та християнські образи в єдиному візуальному просторі, автори створювали нові смислові зв’язки, алюзії, ідейний підтекст. Такі композиції потребують освіченого, інтелектуального глядача, але іноді вони настільки заплутані, що супроводжуються написами, поясненнями і навіть окремою програмою, представленою в літературній, поетичній формі (Vlasov 2008: 242).

У зв’язку з цим сформувалося ціле вчення про алегоричні знаки та образи. Зображуючи абстрактні постаті, що уособлюють чесноти, вади, почуття тощо, митці спиралися на такі видання, як Emblematum Liber Andrea Alciato (1531) або Iconologia Cesare Ripa (перше видання 1593 et seq.). Крім того, існували окремі збірки прислів’їв на морально-етичні теми, які супроводжували абстрактні зображення. Серед найвизначніших збірок — Adagia Collectanea (1500) та Adagiorum Chiliades (1508) Erasmus of Rotterdam. Вірші, які згодом увійшли до Anthologia Latina^², також були дуже популярними написами.

Johann Joachim Winckelmann, засновник теорії неокласицизму, який першим дослідив значення алегорії у витончених мистецтвах, поділяє алегорії на два типи: піднесені й простіші. До картин першої категорії належать ті, у яких приховано значення, почерпнуте з античних міфів або філософії. До другої категорії належать картини з більш відомими значеннями, як-от персоніфікації чеснот і вад. Говорячи про те, що будь-яка алегорія має щось загадкове й доступне не кожному, J. J. Winkelmann виступав проти надмірного захоплення нею. Він дорікав тим, хто намагався зробити її повчальнішою, зазначаючи в написах те, що

^² Anthologia Latina — це збірка давніх латинських віршів невеликого обсягу, опублікована німецьким філологом Alexander Riese у 1869–1879 роках. Найціннішу частину Anthologia Latina взято з так званого Codex Salmasianus (8ᵗʰ століття). У Середньовіччі списки цих віршів були широко відомі й включалися до різних збірок.

Straipsniai / Articles

263

NATALIIA KOROLOVA, OLESIA LAZER-PANKIV

що означали картини, а чого вони не означали, і закликав учитися в античних художників, які здебільшого пояснювали свої картини такими знаками, що були унікальними для однієї конкретної речі й жодної іншої (Winckelmann 1935: 163–170).

Артур Шопенгауер зазначає, що «алегорична картина [...]? одночасно виконує дві функції: вираження поняття та вираження ідеї. Лише останнє може бути твором мистецтва; інше є чужою метою, грайливою забавою — змусити картину одночасно слугувати написом» (Schopenhauer 2021: 232).

Особливостям алегорії також були присвячені інші праці (Γιαγζόγλου 2001; Katzenellenbogen 1939; Mertens 2015; Michel 1987; Spanily 2010; Vandendorpe 1999; 2005; Warncke 2005; Whitman 2000; Zlatar 1997 та ін.).

3. ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ НАПИСІВ

Алегорія художнього мислення пронизує мистецтво всіх стилів і напрямів, алегоричні образи присутні у творах різних жанрів — релігійному та міфологічному, натюрморті, пейзажі тощо. Вони були призначені передусім для освічених людей, здатних розпізнати прихований зміст в образах людей, тварин, предметів або атрибутів, що супроводжують головних персонажів полотна. Усі елементи алегоричного полотна були «словами».

Водночас питання написів, що супроводжують малюнки та гравюри, потребує пильної уваги, адже часто саме з їхньою допомогою розкривається образ, який важко зрозуміти на підставі його атрибутів. Написи (так звані tituli), походження яких пов’язане з пояснювальними написами на різних предметах античності, утворюють єдність з елементами алегоричної картини: вони пояснюють або коментують зображення та допомагають перетворити візуальну картину на вербальну. Як зазначає Vandendorpe, зокрема, «задоволення, яке мають приносити ці картини, народжується з відповідності між зображеними атрибутами та абстрактним поняттям, позначеним написом [...]. Алегорія стає зрозумілою лише тоді, коли, знайшовши ключ до прочитання напису над картиною, ми потім розшифровуємо різні символи, пов’язуючи їх із метафоричними висловами, запозиченими з повсякденної мови» (Vandendorpe 2005: 31–32). Наприклад, сутність зображення звичайної дівчини із дзеркалом у руці, яка сидить на кам’яній лаві осіннього дня пополудні, розкриває напис MELANCHOLIA (Melancholia Арнольда Бекліна). На мініатюрі The Four Horsemen of the Apocalypse (сторінки 108v і 109r Apocalypse Святого Северина) вершника, який уособлює Смерть, можна ідентифікувати лише за написом mors

264

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVI

Latin Inscriptions on Fine Art Works of Allegory Genre

над його головою. Тіціан розмістив у верхній частині The Allegory of Age Governed by Prudence напис: EX PRAETERITO PRAESENS PRVDENTER AGIT, NI FVTVRVM ACTIONEM DETRIPET (From the experience of the past, the present acts prudently, lest it spoil future actions^³), який є ключем до розшифрування алегорії цього полотна: порада діяти розсудливо й обережно, передаючи цей досвід своїм нащадкам.

Предметом зображення на картинах жанру allegory були чесноти й пороки (89), науки та мистецтво (68), а також загальні уявлення про світ і місце людини в ньому: інтелектуальні якості, почуття, пори року тощо (74) (рис. 1). Це могли бути як цикли картин (наприклад, The Four Monarchies Етьєна Делона; Series The Four Temperaments, Seasons and Planets Мартена ван Гемскерка), так і окремі зображення (Allegory of Transience Яна ван ден Гукке; Allegory of Celestial Love Содоми).

Рисунок 1. Тематика латинських написів на творах мистецтва жанру allegory (у%)

Абстрактні персонажі, яких найчастіше зображували у творах мистецтва алегоричного жанру, — це постаті, що уособлюють чесноти або пороки (89). Hall зазначає, що «ідея персоніфікації абстрактного поняття за допомогою людської (зазвичай жіночої) постаті була запозичена ранньою Церквою з класичної античності; Церква використовувала її для повчання моралі, зображуючи чесноти й пороки в конфлікті» (Hall 2018: 347). Цикл семи головних християнських чеснот (трьох «богословських чеснот», тобто віри, надії та любові (I Cor. 13:13), і чотирьох «кардинальних чеснот», тобто справедливості, розсудливості, мужності та поміркованості), іноді

^³ Наведені тут і нижче переклади взято зі спеціалізованих вебсайтів та онлайн-каталогів музеїв.

Straipsniai / Articles

265

NATALIIA KOROLOVA, OLESIA LAZER-PANKIV

у парі з відповідними вадами, широко представленими в середньовічній скульптурі та фресках.

Зображення чеснот і вад здебільшого супроводжувалися однослівними tituli, що допомагали ідентифікувати зображення: SPES, COGNICIO, PRVDENCIA, TEMPERANCIA, FIDES, IVSTICIA, CHARITAS, PACIENTIA, FORTITUDO, OBEDIENTIA, HVMILITAS, ARDOR, IMMUNDITIA, GULA, ACCIDIA, LVXVRIA, SVPERBIA, IRA, INVIDIA, AVARICIA тощо (наприклад, St. Francis Cycle Джотто; Cognition and the Seven Virtues Ганса Себальда Бегама; The Seven Virtues Франческо Песселліно; The Virtues and Vices Генріха Альдегревера; The Seven Christian Virtues Майстра IB; The Seven Virtues Лукаса ван Лейдена; The Seven Deadly Sins and the Four Last Things Ієроніма Босха). Іноді художники урізноманітнювали tituli епітетами: FIDES RECTA, CARITAS CONSVMMATA (Allegory of Faith, Allegory of Charity П’єтро ді Франческо дельї Оріолі).

Також була широко поширена практика розлогих коментарів. Вони часто лише супроводжували алегоричні постаті й не мали безпосереднього зв’язку з образною структурою рисунків, наприклад The Vices and the Virtues Пітера Брейгеля Старшого. З іншого боку, Джотто простежує відповідність між зображенням і написом. Allegories of Seven Virtues and Vices у капелі Скровеньї мають короткі tituli і розлогі коментарі, що ілюструють зображення, зосереджуючись на характеристиках і діях представлених алегорій.

У Allegory of Old and New Testament Гарофало міститься велика кількість написів різного обсягу, переважно номінативних та інформативних: PARADISVS, ECCLESIA CRISTI, INICIAT, PVRGAT, PERFICIT, SINAGOGA, TEMPLVM SALOMONIS, INFERNVS тощо.

Тлумачення Біблії, представлене в An Allegory of the Old and New Testaments Ганса Гольбейна Молодшого, також містить велику кількість написів подібного змісту, зокрема: GRATIA, LEX, PECCATVM, MORS, MYSTERIVM IVSTIFICATIONIS, ESAYAS PROPHETA, HOMO, IOANNES BAPTISTA, AGNVS DEI, IVSTIFICATIO NOSTRA, VICTORIA NOSTRA.

Allegory of Celestial Love Содоми можна тлумачити як небесну любов, що перевершує земну. На зображенні жінка ллє воду з глечика на вогонь на вівтарі з написом STINSI TERENAS (I extinguished the earth). Позаду нього ми бачимо tabula ansata з написом CELESTES (Heavenly).

Також наведемо приклади алегорій, пов’язаних зі secular themes.

Зображення чеснот і вад також має тут важливе значення (15). Зал Дев’яти Палаццо Публіко в Сієні прикрашений фресками The Allegory of Good and Bad Government Амброджо Лоренцетті. Погане правління — це

266

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVI

Latin Inscriptions on Fine Art Works of Allegory Genre

представлені такими алегоріями: TYRANNIDES,^⁴ AVARITIA, SVPERBIA, VANA GLORIA, CRVDELITAS, PRODITIO, FRAVS, FVROR, DIVISIO, G VERRA, IVSTITIA. Добрий уряд супроводжується FIDES, CARITAS, SPES, IVSTITIA, TENPERANTIA, MAGNANIMITAS, PRVDENTIA, FORTITVDO, PAX, SAPIENTIA, CONCORDIA (Vasari 1878: 527–535).

Стелю Palazzo Pubblico у Сієні прикрашають три фрески із серії Політичні чесноти Доменіко Беккафумі з латинськими tituli: CONCORDIA, IUSTICIA, CARITAS. У верхньому лівому куті Вибору між чеснотою та пороком Паоло Веронезе міститься напис: HONOR ET VIRTVS POST MORTEM FLORET (Честь і чеснота розквітають після смерті).

До теми чеснот і пороків зверталися також багато інших майстрів. Переважна більшість таких картин має лише латинські tituli (наприклад, Modestia et Vanitas Джованні Вольпато; Fortuna Ганса Себальда Бегама тощо).

Популярними об’єктами зображення були так звані «trivium (граматика, діалектика та риторика) і quadrivium (арифметика, геометрія, астрономія та музика)), список яких сформувався в класичній античності, наприклад Сім вільних мистецтв Франческо Песселліно з латинськими tituli ARISMETRICA, ASTROLOGIA, GEOMETRIA, GRAMMATICA, LOGICA, MVSICA, RHETHORICA; Вільні мистецтва Георга Пенца: ARITHMETRIA, ASTROLOGIA, DIALECTICA, GEOMETRIA, GRAMMATICA, MVSICA, RHETHORICA. До цієї ж серії належать гравюри Сім вільних мистецтв Ганса Себальда Бегама та Гендріка Гольціуса; фрески Джентіле да Фабріано в Залі вільних мистецтв і планет. Подекуди алегоричного втілення набували також інші науки й мистецтва: HISTORIA Ніколаоса Гізіса, напис на картині поруч із фігурою: HISTORIA, напис у розгорнутій книзі: ARTIBUS.

На противагу наведеним вище традиційним прикладам, алегорія Осел у школі Пітера Брейгеля Старшого сповнена сарказму. Художник глузує з прагнення своїх співвітчизників навчатися: PARISIOS STOLIDVM SI QVIS TRANSMITTAT ASELLVM SI HIC EST ASINVS NON ERIT ILLIC EQVVS (Якщо послати дурного осла до Парижа, якщо тут він осел, то там конем не стане).

Алегорія живопису Йоганнеса Вермеєра містить цікаву й важливу інформацію про реалії того часу: стіну на картині прикрашає велика карта з латинським написом: NOVA XVII PROVINCIARUM GERMANIAE^⁵ INFERIORIS DESCRIPTIO ET ACCURATA EARUNDEM...

^⁴ У деяких дослідженнях і каталогах наведено варіант TYRAMMIDES. На нашу думку, правильним написанням є TYRANNIDES.

^⁵ У деяких дослідженнях і каталогах наведено варіант GERMAINIAE. На нашу думку, правильним написанням є GERMANIAE.

Straipsniai / Articles

267

NATALIIA KOROLOVA, OLESIA LAZER-PANKIV

DE NOVO EMENDATA... RECTISSIME EDITA PER NICOLAUM PISCATOREM. Цю карту видав Вішер у 1636 році (Welu 1978: 9).

Алорегорії також уособлювали ідеї психічної та фізичної конституції людини, сформульовані в давнину у вигляді чотирьох темпераментів: The Four Complexions Георга Пенца; The Four Temperaments Маартена ван Гемскерка тощо.

Тема п’яти чуттів уперше з’явилася в ранньому Середньовіччі й традиційно подавалася у вигляді п’яти різних тварин, чиї відчуття розвинені гостріше, ніж у людей (наприклад, гравюри Пенца, Делона, Дрегера).

За словами Велдман, у давнину пори року часто зображувалися персоніфіковано, і «спочатку їх представляли як жіночі постаті, horae, і вони мали більш-менш усталені атрибути» (Veldman 1980: 151). Пітер Брейгель Старший (The Seasons) і Маартен ван Гемскерк (The Seasons and Planets) зверталися до теми пір року.

Одним із популярних героїв алегоричного живопису також був образ смерті (наприклад, гравюра The Child and Death Ганса Гольбейна Молодшого; Allegory of the End of Man’s Life Бернардіно Пассери; Allegory of the Transience of Life Конрада Маєра; Allegory of Death Хуана де Вальдеса Леаля). Ці картини тісно пов’язані з жанром vanitas (Lazer–Pankiv 2021).

4. МОВНІ ТА ГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЛАТИНСЬКИХ НАПИСІВ

4.1. Мовні особливості⁶

Зникнення відмінностей у вимові окремих літер і буквосполучень, недостатнє знання латинської граматики та етимології призвели до таких помилок.

Непослідовне вживання диграфів, зокрема використання літери e замість ae, oe: PENITENTIA (POENITENTIA) (St. Francis Cycle Джотто); PATRIE (PATRIAE) (Political Virtues Доменіко Беккафумі); PRESENTATVR (PRAESENTATVR) і VITE (VITAE) (Allegory of Old and New Testament Гарофало); PRECIPITAVIT (PRAECIPITAVIT), HEC (HAEC), OBEDIENTIA (OBOEDIENTIA), CELIS (COELIS) (Allegories of Seven Virtues and Vices

⁶ Ці зміни характерні для пізньої та середньовічної латини (див. Niedermann 1997; Stolz 1966; Weiss 2009 та ін.).

268

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVI

Latin Inscriptions on Fine Art Works of Allegory Genre

Джотто). Слід зазначити, що цей процес розпочався в класичний період і спочатку вважався ознакою сільської вимови: “ac rustici pappum Mesium, non Maesium, a quo Lucilius scribit: Cecilius pretor ne rusticus fiat” (Varro LL 7.97); “in Latio rure edus qui in urbe, ut in multis a addito aedus” (Varro LL 5.97). Уживання e замість ae також засвідчене написами на вульгарному діалекті Помпеїв: letus, etate, tabule, que тощо.

Водночас диграфи з’являються там, де вони не були етимологічно виправданими (явище гіперкорекції): EFFOEMINAT (EFFEMINAT); CAETERAQUE, CAETEROS et CAETERI (CETERAQUE, CETEROS, CETERI) (The Vices and the Virtues Пітера Брейгеля Старшого).

Взаємозамінність буквосполучень ti і ci перед наступною голосною зумовлена їхньою ідентичною вимовою. Зазвичай ti замінювалося на ci: Avaricia (Avaritia) (The Seven Deadly Sins and the Four Last Things Ієроніма Босха); IVSTICIA (IVSTITIA) (The Vices and the Virtues Пітера Брейгеля Старшого та The Knowledge of God and the Seven Cardinal Virtues Ганса Себальда Бегама); COGNICIO (COGNITIO), PRVDENCIA (PRVDENTIA), TEMPERANCIA (TEMPERANTIA) (The Knowledge of God and the Seven Cardinal Virtues Ганса Себальда Бегама), PACIENTIA (PATIENTIA) (Virtues and Vices Ганса Себальда Бегама та Генріха Альдегревера). Іноді ci замінюється на ti: SPETIALI (SPECIALI) (Allegories of Seven Virtues and Vices Джотто).

Буква k, яка є графічним варіантом звука |k|, часто вживається паралельно з буквою c у написанні того самого імені⁷: KASTITAS (CASTITAS) (Cycle of Frescoes of the Life of Saint Francis Джотто), Karitas (Caritas) і KARITATIS (CARITATIS) (Allegories of Seven Virtues and Vices Джотто).

Непослідовність у написанні букв e–i, o–u, a–e: BENIVOLENTIA (BENEVOLENTIA) (Political Virtues Доменіко Беккафумі); VVLNARASTI (VVLNERASTI) (Allegory of Old and New Testament Гарофало); MELENCOLIA (MELANCHOLIA) (Melencolia I Альбрехта Дюрера); IOCVNDITATE (I V C V N D I T A T E) (Allegories of Seven Virtues and Vices Джотто); MONDVS (MVNDVS) (Allegory of Old and New Testament Гарофало). Цей процес, зокрема, відображений у фресці Рафаеля Philosophy у Stanza della Segnatura: слово CAVSARVM спочатку було написане з O — CAVSAROM.

Заміна грецьких придихових φ (=ph), χ (=ch), θ (=th) і ρ (=rh) латинськими монографами-еквівалентами f, c, t, r: CRISTI (CHRISTI) (Allegory of

^⁷ У класичній латині буква k уживається набагато рідше, ніж буква c, і зберігається як архаїзм на початку слова перед a.

Straipsniai / Articles

269

NATALIIA KOROLOVA, OLESIA LAZER-PANKIV

Old and New Testament Гарофало); MELENCOLIA (MELANCHOLIA) (Melencolia I Альбрехта Дюрера); COLERICVS (CHOLERICUS), COLERA (CHOLERA), MELANCOLICVS (MELANCHOLICUS), MELANCOLICI (MELANCHOLICI), FLEGMATICVS (PHLEGMATICVS), FLEGMATICI (PHLEGMATICI) (The Five Senses Георга Пенца). Водночас дедалі поширенішою стає інша тенденція, пов’язана з гіперкорекцією, — буква h з’являється там, де її вживання не є етимологічно виправданим: CHARITAS (CARITAS) (The Vices and the Virtues Пітера Брейгеля Старшого, The Seven Virtues Франческо Песселліно, The Knowledge of God and the Seven Cardinal Virtues Ганса Себальда Бегама); TERRHENORVM (TERRENORVM), SATHAN (SATAN) (Allegories of Seven Virtues and Vices Джотто); ATHLAS (ATLAS) The Seven Liberal Arts Монограміста Б. У слові RETHORICA (RHETORICA) із серії The Seven Liberal Arts Франческо Песселліно є дві помилки.

Спрощення в написанні подвоєних приголосних унаслідок їхньої регулярної вимови з часом: COMVТATIVA (COMMVTATIVA) (The Allegory of Good Government Амброджо Лоренцетті); GRAMATICA (GRAMMATICA) (The Seven Liberal Arts Монограміста Б.). Відсутність диференціації у вимові також спричиняє спрощення в сполуці exs > ex: EXІSTO (EXSISTO) (The Vices and the Virtues Пітера Брейгеля Старшого).

Дисиміляція носового перед губним mp > np; mb > nb: TENPERANTIA (TEMPERANTIA) (Allegory of Good Government Амброджо Лоренцетті); ANBVLATE (AMBVLATE), COLVNBA (COLUMBA) (Allegory of Old and New Testament Гарофало).

Заміна y на i зумовлена тим, що обидві букви вимовлялися як |i|: LINX (LYNX) (The Five Senses Георга Пенца).

Асиміляція велярних проривних до зубних проривних: ct > (tt) > t: AVТOR (AVCTOR) (The Seven Liberal Arts Монограміста Б.); OLFATVS (OLFACTVS) (The Five Senses Георга Пенца). Це явище підтверджується в Appendix Probi: “auctor non autor, auctoritas non autoritas” (GL 4.198.30).

Регулярне додавання букви p між двома носовими звуками: DAMPNATI (DAMNATI) (Allegories of Seven Virtues and Vices Джотто).

У гравюрі Fortitudo (The Four Cardinal Virtues Лукаса ван Лейдена) можна побачити вплив рідної мови автора на написання слова VORTITVDO (FORTITVDO).

Також трапляються помилки у формі синкопи (без відповідних символів, які можна знайти нижче, у розділі Graphic features): PAUP(ER)TAS, PENTĒ(N)TIA (Cycle of Frescoes of the Life of Saint Francis Джотто); TENPER(AN)TIA (Allegories of Seven Virtues and Vices Джотто); CORON(A)BERIS (Allegory of Old and New Testament Гарофало).

270

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVI

Latin Inscriptions on Fine Art Works of Allegory Genre

У гравюрі TEMPERANTIA (The Vices and the Virtues Пітера Брейгеля Старшого) слово OBSCVRI спочатку засвідчило пропуск літери S, а потім між відповідними літерами було додано малу S: OBS^SCVRI.

Також засвідчено помилки на морфологічному й синтаксичному рівнях: HEC EST VIA ANBVLATE PER EAN (Allegory of Old and New Testament Гарофало); VISV (на зображенні чітко видно стерту літеру E в кінці слова VISV(E)) (The Five Senses Георга Пенца).

Деякі гравюри із серії The Seven Liberal Arts Монограміста B містять грубі помилки в синтаксичній структурі речення: GEOMETRIAM AB AEGYPTIIS PRIMO INVENTA EST; GRAMATICA HERMIPPVS AVTOR FVIT; MVSICA INVENTOR FVIT ORPHEVS ET LINVS.

Хоча більшість лексики середньовічної латини бере початок у класичному періоді, у написах трапляються запозичені слова, наприклад GVERЯA (War) (Allegory of Good Government Амброджо Лоренцетті). Цей варваризм уживали (надаючи перевагу йому перед bellum) усі догуманістичні автори, які писали про міське управління (Skinner 2002: 69). У The Seven Virtues Франческо Песселліно дві крайні чесноти підписано не латиною, а італійською: PRVDENZA (PRVDENTIA) і TEMPERANZA (TEMPERANTIA).

З погляду етимології особливу увагу слід звернути на слова ARISMETRICA (= Ars Metrica, утворене за аналогією до Ars Grammatica) (наприклад, The Seven Liberal Arts Франческо Песселліно; The Liberal Arts Віргіліуса Соліса) та ARITHMETRIA (грецьке ἀριθμός number + μετρέω measure) (The Seven Liberal Arts Ганса Себальда Бегама). У Середньовіччі через хибне уявлення про її етимологію слово «арифметика» отримало додаткову r, ніби воно було пов’язане з «метрикою»; цю додаткову r зазвичай виявляють в італійській літературі до часу винайдення друкарства, у німецьких книжках XVI століття, а пізніше (рідше) — у Франції (Smith 1958: 8). Слід зазначити, що традиційною назвою є ARITHMETICA (грецьке ἀριθμητική) (наприклад, The Seven Liberal Arts Френсіса Клейна та Йоганна Саделера).

Також можна побачити алегоричні зображення з tituli ASTROLOGIA (The Seven Liberal Arts Франческо Песселліно, Монограміста B, Ганса Себальда Бегама) та ASTRONOMIA (The Seven Liberal Arts Френсіса Клейна, Мартена де Воса, Паулюса Фюрста). Кун зазначає, що в XIX столітті астрологія була нерозривно пов’язана з астрономією; разом вони утворювали єдину професійну галузь, а ті, хто здобував популярність в одній галузі, зазвичай були відомими й в іншій (Kuhn 1957: 93–94) (зокрема, астрономи Галілей і Кеплер також були досвідченими астрологами).

Straipsniai / Articles

271

NATALIIA KOROLOVA, OLESIA LAZER-PANKIV

4.2. Графічні особливості

Характерною особливістю графіки є переважне використання літери v для позначення голосного |u| і приголосного |v|^⁸ (The Allegory of Age Governed by Prudence Тиціана; Allegory of Old and New Testament Гарофало). Водночас трапляються написи з розрізненням u–v (The Allegory of Painting Йоганнеса Вермеєра).

У написах, виконаних малими літерами, використовуються різні позиційні варіанти латинської графеми s. Альтернативну видовжену форму ſ уживали на початку та в середині слова: Augusts (Augustus) (Aestas Пітера Брейгеля Старшого; ſuperbia (Superbia) (The Seven Deadly Sins and the Four Last Things Ієроніма Босха).

Лігатури наявні як у написанні малими, так і великими літерами: adolescentiæ (adolescentiae), Aęstas (Aestas), meʃeis (messeis) (Aestas Пітера Брейгеля Старшого). Найчастіше використовується лігатура Æ (=AE): PRÆTERITO (PRAETERITO), PRÆSENS (PRAESENS) у The Allegory of Age Governed by Prudence Тиціана; GLORIÆ (GLORIAE) у Finis Gloriæ Mundi Хуана де Вальдеса Леаля; VENÆ (VENAE), SÆVISSIMA (SAEVISSIMA) у The Vices and the Virtues Пітера Брейгеля Старшого; LÆTI (LAETI), SÆPE (SAEPE) у The Five Senses Георга Пенца.

У деяких написах лігатури використовувалися як для економії місця, так і для оздоблення. Зокрема, у The Allegory of Celestial Love Содоми в слові CELESTES літери CE на початку слова та TE в кінці об’єднано в один символ; так само зроблено з літерами NA у слові TERENAS. У гравюрі SANGVINEVS (The Five Senses Георга Пенца) у словах FRONTIS, DICVNTVR літери NT об’єднано в один знак, а літери AR — у слові HILARES.

Не можна не звернути уваги на велику кількість скорочень у написах. Найчастіше це апокопа кінцевого сонанта m, графічно позначена linea nasalis: SAPIENTIĀ (SAPIENTIAM), DEV̄ (DEUM), STV́LTITIĀ (STULTITIAM) у Allegory of Old and New Testament Гарофало; ACTIONĒ (ACTIONEM) у The Allegory of Age Governed by Prudence Тиціана; PECCATV̄ (PECCATVM) у Allegory of the Old and New Testaments Ганса Гольбейна Молодшого; MORTĒ (MORTEM) The Choice Between Virtue and Vice Паоло Веронезе; IDĒ (IDEM) у Political Virtues Доменіко Беккафумі; EV̄ (EVM), QVĒ (QVEM) у The Vices and the Virtues Пітера Брейгеля Старшого.

^⁸ Розрізнення літер u–v запропонував Леон Баттіста Альберті 1465 року.

272

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVI

Latin Inscriptions on Fine Art Works of Allegory Genre

Закінчення слова може бути скорочене: DIVINAR RER (DIVINARVM RERVM) у Теології Рафаеля в Stanza della Segnatura.

Спостерігається стягнення «сонант + приголосний», яке також позначається linea nasalis над попередньою голосною: PRVDĒTER (PRVDENTER) у Алегорії віку, керованого розсудливістю Тиціана; MŌVDI (MVNDI) в Алегорії Старого й Нового Завітів Ганса Гольбейна Молодшого; VIVAŤ (VIVANT) у Пороках і чеснотах Пітера Брейгеля Старшого, ĪMŪDITIA (IMMUNDITIA) у Циклі фресок із життя святого Франциска Джотто.

Традиційним є скорочення постпозитивного сполучника -que: CAETERAQ (CAETERAQUE), PENEQ (PENEQVE) у Пороках і чеснотах Пітера Брейгеля Старшого.

Скорочення nomina sacra: DNŠ (dominus) у Семи смертних гріхах і чотирьох останніх речах Ієроніма Босха та Š (sancta) у Циклі фресок із життя святого Франциска Джотто.

Напис INIUSTITIA у Алегоріях семи чеснот і пороків Джотто має інше графічне оформлення літери T.

5. ДЖЕРЕЛА ЗАПОЗИЧЕННЯ ЛАТИНСЬКИХ ЦИТАТ

Основну частину tituli становлять короткі заголовки, що містять указівку на зображений об’єкт. Більші написи можна поділити на три групи, які співвідносяться з тематикою картин: цитати з античних джерел і творів авторів раннього Середньовіччя; цитати з творів сучасників; релігійні твори (Біблія). Варто зазначити, що автори картин досить вільно поводяться з цитатами, змінюючи та укладаючи їх відповідно до конкретних потреб або художнього задуму.

5.1. Цитати з античних джерел

Серед проаналізованих латинських написів, використаних у творах мистецтва жанру алегорії, значну частину становлять цитати класичних авторів. Показовим є цикл гравюр Пороки і чесноти Пітера Брейгеля Старшого.

Назва твору Напис і переклад Джерело AVARITIA QVIS METVS, AVT PVDOR EST VNQVAM PROPERANTIS AVARI? Який страх або який трепет коли-небудь буває в того, хто квапливо жадібний? Juven. XIV.177–178

Straipsniai / Articles

273

NATALIIA KOROLOVA, OLESIA LAZER-PANKIV

Назва твору

Напис і переклад

Джерело

IRA

ORA TVMENT IRA, NIGRESCVNT SANGVINE VENAE Гнів змушує обличчя набрякати, а вени чорніють від крові

Ov. Ars 3. 503–504

IVSTICIA

SCOPVS LEGIS EST, AVT VT EVM QVEM PVNIT EMENDET, AVT POENA / EIVS CAETEROS MELIORES REDDET AVT SVBLATIS MALIS CAETERI SECVRIORES VIVANT Мета закону полягає або у виправленні тих, кого він карає, або в тому, щоб через покарання зробити кращими решту; або ж після усунення винного ті, хто залишився, могли жити безпечніше

Sen. Cl. 1.22.1

FORTITVDO

ANIMVM VINCERE, IRACVNDIAM COHIBERE CAETERAQVE VITIA ET AFFECTVS / COHIBERE VERA FORTITVDO EST Перемогти власні пориви, стримувати гнів та інші вади й емоції — ось що є справжньою мужністю

Cic. Marc. 3.8

Наступні дві чесноти містять модифіковані цитати з Epitome пізньоантичного автора Лактанція.

Назва твору

Напис і переклад

Джерело

CHARITAS

SPERES TIBI ACCIDERE QVOD ALTERI ACCIDIT, ITA DEMVM EXCITABERIS AD OPEM FERENDAM SI SVMPseris EIVS ANIMVM QVI OPEM TVNC IN MALIS CONSTITVTVS IMPLORAT Припускай, що те, що трапляється з іншими, трапиться також із тобою. Лише тоді ти спонукаєшся надати допомогу, коли відчуєш співчуття до душевного стану того, хто просить допомоги у скрутний час

Lact. Epit. 65

FIDES

FIDES MAXIME A NOBIS CONSERVANDA EST PRAECIPVE IN RELIGIONEM, QVIA DEVS PRIOR ET POTENTIOR EST QVAM HOMO Передусім ми повинні зберігати віру, особливо у ставленні до релігії, бо Бог стоїть над усіма й могутніший за людину

Lact. Epit. 66

Цитата на гравюрі PRVDENTIA належить одному з найвидатніших церковних діячів раннього Середньовіччя — Мартину Бразькому: SI PRVDENS ESSE CVPIS, IN FVTVRVM PROSPECTVM OSTENDE, ET

274

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVI

Latin Inscriptions on Fine Art Works of Allegory Genre

QVAE POSSVNT CONTINGERE, ANIMO TVO CVNCTA PROPONE (Якщо хочеш бути розсудливим, май на увазі майбутнє й уявляй усе, що може статися) (PL 72: 24).⁹

Фрески Political Virtues Доменіко Беккафумі прикрашені цитатами з творів Сенеки, Цицерона та Саллюстія.

Назва твору

Напис і переклад

Джерело

CONCORDIA

MVTωA BENIVOLENTIA NV(M)Q(VAM) DEBET SENESCERE RVMORES MITIGAT Взаємна доброзичливість ніколи не повинна старіти [щоб] стримувати чутки¹⁰

Cic. Amic. 22 Sen. Ben. 1.3

CARITAS

Бажати одного й того самого, відкидати одне й те саме wanting the same things, rejecting the same things

Sal. Cat. 10

Текст, розміщений у правому верхньому куті Allegory of Transience Яна ван ден Хука NOSCE TE IPSVM (Know thyself), є відомим афоризмом, латинським перекладом грецької фрази ΓΝΩΘΙ ΣΕАΥΤΟΝ, написаної в храмі Аполлона в Дельфах.

Алегорії Рафаеля в Stanza della Segnatura безпосередньо пов’язані із супровідними написами.

Назва твору

Напис і переклад

Джерело

Справедливість

IVS SVVM VNICVIQVE TRIBVIT Справедливість дає кожному його власне

CIC 1, Dig. 1.10

Теологія

DIVINARVM RERVM NOTITIA Знання божественних речей

CIC 1, Inst. 1.1.1

Філософія

CAVSARVM COGNITIO Знання причин

Cic. Top. 18.67

Поезія

NVMINE AFFLATVR Натхнений Божественним

Verg. A. 6.49–51

У нижній частині рами гравюри Aestas Пітера Брейгеля Старшого в центрі читаємо: AESTAS, adolescentiae imago (Літо, образ юності), що стисло пов’язує зміну пір року з людським віком. The

⁹ Цю цитату часто помилково приписують Сенекі. Твір Formula Honestae Vitae було написано за наслідування стилю Сенеки, і майже протягом усього Середньовіччя його вважали твором цього давньоримського філософа: у XII столітті внаслідок випадкової втрати було втрачено передмову про авторство Мартина.

¹⁰ Написи зазвичай об’єднують в один вислів; див., наприклад, Jenkins 1972.

Straipsniai / Articles

275

NATALIIA KOROLOVA, OLESIA LAZER-PANKIV

напис ліворуч: Iulius, Augustus, nec non et Iunius Aestas (липень, серпень, а також червень утворюють літо) є уривком з еклоги Авсонія De Mensibus et Quattuor Anni Temporibus (Aus. Ecl. 1318). Напис праворуч (Frugiferas arvis fert Aestas torrida messeis Спекотне літо приносить на поля родючі врожаї) є скороченою цитатою з тетрастиха про чотири пори року Юліана (AL 571).

Твори сучасників також були популярними. Напис на гравюрі SPES Пітера Брейгеля Старшого IVCVNDISSIMA EST SPEI PERSVASIO ET VITAE IMPRIMIS, NECESSARIA INTER TOT AERVMNAS PENEQVE INTOLERABILES (Солодкою є довіра, що народжується з надії, без якої ми не змогли б витримати численні й майже нестерпні життєві негаразди) є зміненою цитатою іспанського гуманіста J. L. Vives (Vives 1538: 250).

Алегорії окремих вад із циклу The Vices and the Virtues Пітера Брейгеля Старшого містять цитати з твору Zodiacus Vitae італійського лікаря, поета й філософа П’єра Анджело Манцоллі, або Марчелло Стеллато, чи Марцелла Палінгенія Стеллата латиною. Цікаво, що після його смерті 1551 року його оголосили єретиком, католицька церква спалила його кістки, а папа Павло IV помістив його книгу Zodiacus Vitae до першого Index Librorum Prohibitorum (Індексу заборонених книг) у 1559 році. Попри заборону інквізиції, поему переклали кількома європейськими мовами, і за межами Італії вона витримала численні перевидання.

Назва твору | Напис і переклад | Джерело SVPERBIA | NEMO SVPERBVS AMAT SVPEROS, NEC AMATVR AB ILLIS Ніхто з гордих не любить бога над собою, і ним не любимий | PZV 9: 901 LVXVRIA | LVXVRIA ENERVAT VIRES, EFFOEMINAT ARTVS Похіть позбавляє сили й послаблює кінцівки | PZV 4: 315 DESIDIA | SEGNITIES ROBVR FRANGIT LONGA OCIA NERVOS Млявість ламає силу, тривале неробство — нерви | PZV 10: 139–140 GULA | EBRIETAS EST VITANDA, INGLV VIESQVE CIBORVM Уникай пияцтва й ненажерливості | PZV 10: 133 INVIDIA | INVIDIA HORRENDVM MONSTRVM, SAEVISSIMA PESTIS Заздрість — жахливе чудовисько й найжорстокіша пошесть | PZV 4: 414

276

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVI

Latin Inscriptions on Fine Art Works of Allegory Genre

Напис на гравюрі AVDITVS із серії гравюр The Five Senses _{Георга Пенца часто читають як TRVXA PER AVDITV}^¹¹ (замість TRVX APER AVDITV), що є помилковим із кількох причин: форма TRVXA латинського прикметника trux неможлива відповідно до норм латинської граматики; прийменник per має вживатися із знахідним відмінком. Крім того, усі написи з цієї серії гравюр утворюють одну фразу: TRVX APER AVDITV (AVDITVS), LINX VISV (VISVS), MILVVS ODORE (QLFATVS), SIMIA NOS SVPERAT GVSTV (GVSTVS), SED ARANEA TACTV (TACTVS) (Вепр перевершує нас слухом, рись — зором, шуліка — нюхом, мавпа — смаком, а павук — дотиком). Вперше вона з’являється у середньовічного письменника Томи з Кантімпре (Cantimpratensis 1973: 106) у такій формі: Nos aper auditu, lynx visu, simia gustu, Vultur odoratu praecellit, aranea tactu. Оригінальна фраза стосується дикого кабана, і саме його зображення ми бачимо на гравюрі. Припускаємо, що неправильний поділ фрази на елементи виник через scriptura continua.

5.2. Цитати з Біблії

Алегоричні релігійні твори містять цитати з Біблії.^¹²

Назва твору

Напис і переклад

Джерело

The Child and Death Ганса Гольбейна Молодшого

Homo natus de muliere brevi vivens tempore repletur multis miseriis. Qui quasi flos egreditur et conteritur et fugit velut umbra Людина, народжена жінкою, живе недовго й сповнюється численними стражданнями. Вона, наче квітка, виходить і в’яне та тікає, мов тінь

Job 14: 1 (BSV)

Alegoría de la salvación Хуана де Вальдеса Леаля

QVAM REPROMISIT DEVS Те, що Господь обіцяв

Jacob 1: 12 (BSV)

JUSTICIA у Political Virtues Доменіко Беккафумі

PER ME REGES REGNANT Через мене царі царюють

Proverb 8: 15 (BSV)

¹¹ Напр., https://collections.louvre.fr/en/ark:/53355/cl020576776, https://www.rijksmuseum.nl/en/collection/RP-P-OB-11.059.

¹² Наведені тут і нижче переклади взято з вебсайту Biblia Sacra Vulgata (BSV).

Straipsniai / Articles

277

NATALIIA KOROLOVA, OLESIA LAZER-PANKIV

Назва твору

Напис і переклад

Джерело

Сім смертних гріхів і чотири останні речі Ієроніма Босха

Gens absque consilio est et sine prudentia Бо це народ без ради, і немає в ньому розуміння Utinam saperent et intelligerent ac novissima providerent O О, якби вони були мудрі, якби зрозуміли це, якби зважали на свій кінець!

Deuter. 32.28–29 (BSV)

Abscondam faciem meam ab eis et considerabo novissima eorum Я сховаю від них обличчя Моє, побачу, яким буде їхній кінець

Deuter. 32.20 (BSV)

Справедливість у Алегорії доброго правління Амброджо Лоренцетті

DILIGITE IVSTITIAM QVI IVDICATIS TERRAM Любіть справедливість, ви, що судите землю

Wisdom 1 (BSV)

Алегорія смерті Хуаном де Вальдесом Леалем

IN ICTV OCVLI Миг ока

I Cor. 15: 52 (BSV)

Алегорія Старого і Нового Завітів Ганса Гольбейна Молодшого

ECCE VIRGO CONCIPIET ET PARIET FILIVM Ось діва зачне й породить сина

Ісаї 7: 14 (BSV)

MISER EGO HOMO, QVIS ME ERIPIET EX HOC CORPORE MORTI OBNOXIO Нещасна я людина! Хто визволить мене від цього тіла, підвладного смерті?

До римлян 7: 24–25 (BSV)

ECCE AGNVS ILLE DEI QVI TOLLIT PECCATVM MVNDI Ось Агнець Божий, що бере на Себе гріх світу

Від Івана 1: 29 (BSV)

278

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVI

Latin Inscriptions on Fine Art Works of Allegory Genre

Назва твору

Напис і переклад

Джерело

Алегорія Старого й Нового Завіту Гарофало

QVIA NON COGNOVIT MONDVS PER SAPIENTIAM / DEVM PLACVIT DEO PER STVLTITIAM PREDICATIONIS SALVOS FACERE CREDENTES Бо світ через Божу мудрість не пізнав Бога, то Богові до вподоби було через безумство проповіді спасти віруючих

1 Кор. 1: 20 (BSV)

HEC EST VIA ANBVΛATE PER EAN Ось дорога! Ідіть нею!

Ісаї 30: 21 (BSV)

VENTI COLVMBA MEA INFORAMINIBVS PETRE. CORON(A)BERIS DE CAPITE AMANA DE VERTICE SANIR ET HERMON. VVLNARASTI COR MEVM SOROR MEA О моя голубко, що в ущелинах скелі... Поглянь із вершини Амани, із вершини Сеніру та Гермону... Ти полонила моє серце, моя сестро

Пісня над піснями 2: 14; 4: 8–9 (BSV)

NON OFFERRATIS VLTRA SACRIFICIV FRVSTRA INCENSVM ABOMINATIO EST MIHI ORATIONES VESTRAS NON EXAVDIAM MANVS ENIM VESTRE SANGVINE PLENE SVNT Не приносіть більше марних жертв; кадило — огидне для мене... навіть коли ви виголошуєте багато молитов, я не почую: ваші руки сповнені крові

Ісая 1: 13, 15 (BSV)

NON INTRABVNT NISI QVI SCRIPTI SVNT IN LIBRO VITE AGNI І ніяк не ввійдуть до нього... лише ті, хто записаний у книзі життя Агнця

Об’явлення (Апокаліпсис) 21: 27 (BSV)

FACTVS EST DOMINVS OVASI INIMICVS: PRECIPITAVIT ISRAEL TRE. Z. The Lord is become as an enemy, he hath swallowed up Israel

Плач. 2: 5 (BSV)

Straipsniai / Articles

279

NATALIIA KOROLOVA, OLESIA LAZER-PANKIV

6. ВИСНОВКИ

Отже, на підставі аналізу латинських написів, використаних у творах жанру алегорії, можна зробити такі висновки та узагальнення.

Об’єктами, зображеними в алегоричних творах, переважно є чесноти й вади; науки та мистецтво; природа й усесвіт; людина (почуття, здібності тощо); абстрактні поняття. Велика кількість алегоричних образів незрозуміла сучасному глядачеві, оскільки їхнє сприйняття залежить від загального рівня раніше набутих знань і обізнаності з історичним контекстом. Використання латинських написів як невід’ємної частини фресок, картин і гравюр алегоричного змісту було зумовлене особливостями виникнення, формування та розвитку цього жанру. Супровідні написи іноді несуть основне смислове навантаження, а тому їх розуміння є надзвичайно важливим для осягнення змісту, вкладеного автором у твір. Без пояснювальної назви або латинського напису вони цілком можуть залишитися загадкою.

Багато написів мають поетичну форму (переважно гекзаметр або елегійний дистих) (наприклад, Аллегорії семи чеснот і вад Джотто, Віслюк у школі Пітера Брейгеля Старшого). Це могли бути уривки з поем римських поетів (Ювенала, Овідія тощо), твори сучасників (наприклад, П’єра Анджело Манцоллі) або невідомих авторів.

Написи відрізняються не лише формою подання, а й обсягом (від одного слова до розгорнутих пояснень), що залежить від їхнього функціонального навантаження. Однослівні заголовки — титули — ідентифікують об’єкт зображення та виконують номінативну й інформативну функції, уточнюючи деталі й надаючи додаткову інформацію. Короткі вислови, які коментують зображення й допомагають нам зрозуміти його сутність, виконують експлікативну функцію. Деякі розгорнуті цитати й пояснення мають додаткове дидактичне та моралізаторське навантаження. Вербальна частина не завжди є ідентичною малюнкам, але близька до них за ідейним змістом, що свідчить про наявність функції зв’язності. Не слід забувати, що ті, хто брав участь у процесі нанесення написів, також брали участь у доборі текстів і передавали своє розуміння зображення. Відомо, що великі майстерні (наприклад, майстерня Ієроніма Кока) могли доручати добір написів команді фахівців.

Для супровідних написів митці використовували цитати з різноманітних джерел. Це переважно вислови з творів античних авторів і Біблії, що, очевидно, зумовлено орієнтацією суспільства на відповідні взірці та їхньою впізнаваністю для тогочасної аудиторії. Є також цитати з творів сучасників і оригінальні вислови, авторство яких не вдалося встановити.

280

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVI

Latin Inscriptions on Fine Art Works of Allegory Genre

Переважна більшість написів виконана великими літерами. Такі графічні явища, як діакритичні знаки та лігатури, наявні як у малих, так і у великих літерах. Часто шрифт стилізовано з метою створення єдиного композиційного ансамблю.

Наявні помилки часто можна пояснити нестабільністю орфографічних норм не лише пізньої та середньовічної, а й класичної латини: деякі помилки, що трапляються в латинських написах на творах жанру алегорії, засвідчені в античних граматиках. Водночас існують помилки, які можна пояснити впливом рідної мови автора та недостатнім знанням латини деякими художниками й граверами.

С К О Р О Ч Е Н Н Я

AL – Anthologia Latina, Lipsiae: B. G. Teubneri, 1869–1926. Доступно за адресою: https://archive.org/details/pt1a2anthologia01buecuoft/page/64/mode/2up.

BSV – Biblia Sacra Vulgata (б. д.). Доступно за адресою: https://www.biblegateway.com/.

GL – Grammatici Latini: Probi, Donati, Servii, qui feruntur de Arte Grammatica Libri 4, Lipsia: B. G. Teubneri, 1864. Доступно за адресою: https://cutt.ly/zABew70.

PL – Patrologiae cursus completus 72, Series Latina, ed. J. P. Migne, Parisiis: Garnier, 1879, 21–28. Доступно за адресою: https://archive.org/details/patrologiaecurs00_mingoogle/page/n16/mode/2up.

PZV – Palingenius Marcellus Stellatus Zodiacus Vitae, id est de hominis vita, studio, ac moribus optime instituendis libri XII, Rotterodami Apud Joannem Hofhout, 1722. Доступно за адресою: https://cutt.ly/9ABeS5B.

Л І Т Е Р А Т У Р А

Art Terms. Доступно за адресою: https://www.tate.org.uk/art/art-terms/a/allegory.

Bailey Gauvin Alexander 2012: Baroque & Rococo, London, New York: Phaidon.

Bayer Andrea 2009: Art and Love in Renaissance Italy, New York: Metropolitan Museum of Art.

Bellanti Claudio 2006: Giotto: Map of the Scrovegni Chapel 1300–1305, Ponzano, Treviso: Vianello.

Straipsniai / Articles

281

NATALIIA KOROLOVA, OLESIA LAZER-PANKIV

Cantimpratensis Thomas 1973: Liber de natura rerum, Berlin, New York: Walter de Gruyter.

Cheney Liana 2017: Giovanni Antonio Bazzi, Алегорії кохання: емблематичний запал. – Journal of Cultural and Religious Studies 5, 1–37. DOI: 10.17265/2328–2177/2017.05.006.

Dessi Rosa Maria 2007: Винахід «Доброго правління». До історії анахронізмів у фресках Амброджо Лоренцетті (XIV–XX століття). – Bibliothèque de l’École Des Chartes 165(2), 453–504. DOI: 10.3406/bec.2007.463542.

Domaradzki Mikołaj 2017: Початки грецької алегорези. – Classical World 110(3), 299–321. DOI: 10.1353/clw.2017.0019

Filippetti Roberto 2002: Велика подія за Джотто. Капела Скровеньї, Падуя, Ітака: Кастель-Болоньєзе.

Frojmovič Eva 1996: Алегорії справедливості та комуни Джотто в Палаццо делла Раджоне в Падуї: реконструкція. – Journal of the Warburg and Courtauld Institutes 59, 24–47. DOI: 10.2307/751396.

Γιανναζόγλου Σταύρος 2001: У спосіб алегорії. Зустріч еллінізму та християнства. – Ἴνδικτος 15, 254–259.

Gombrich Ernst Hans 2018: Історія мистецтва, Лондон, Нью-Йорк: Phaidon.

Hall James 2018: Словник сюжетів і символів у мистецтві, Нью-Йорк: Harper and Row.

Honour Hugh, Fleming John 2005: Всесвітня історія мистецтва, Лондон: Laurence King.

Jenkins Marianna 1972: Іконографія зали Консисторії в Палаццо Пуббліко. Сієна. – Art Bulletin 54(4), 430–451. DOI: 10.1080/00043079.1972.10790644.

Katzenellenbogen Adolf 1939: Алегорії чеснот і вад у середньовічному мистецтві від ранньохристиянських часів до тринадцятого століття, Лондон: Warburg Institute.

Krasnova Ol’ga 2002: Мистецтво Середніх віків і Відродження: енциклопедія, Москва: Olma-Press Obrazovanie.

Kuhn Thomas 1957: Коперниківська революція, Нью-Йорк: Random House.

Lazer-Pankiv Olesia, Korolova Nataliia, Stefanova Nataliia 2021: Функціональні, семантичні та мовні особливості латинського тексту на творах образотворчого мистецтва жанру Vanitas. – Wisdom 19(3), 228–242. DOI: 10.24234/wisdom.v19i3.527.

Mertens Katharina Fleury 2015: Показування й позначення: підходи до алегоричного оповідання в Середньовіччі, Вюрцбург: Königshausen & Neumann.

282

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVI

Latin Inscriptions on Fine Art Works of Allegory Genre

Michel Paul 1987: “Alieniloquium”. Elemente einer Grammatik der Bildrede, Bern, Frankfurt, New York: Lang.

Niedermann Max 1997: Précis de phonétique historique du latin, Paris: C. Klincksieck.

Nordenfalk Carl 1985: The Five Senses in Late Medieval and Renaissance Art. – Journal of the Warburg and Courtauld Institutes 48, 1–22. DOI: 10.2307/751209.

Pfeiffer Heinrich 1975: Zur Ikonographie von Raffaels Disputa. Egidio da Viterbo und die christlich-platonische Konzeption der Stanza della Segnatura, Roma: Gregorian University Press.

Robins Robert Henry 2013: A Short History of Linguistics, London: Routledge.

Serebrennikov Nina Eugenia 1986: Pieter Bruegel the Elder’s Series of “Virtues” and “Vices”: Ph. D. Dissertation, University of North Carolina.

Schopenhauer Artur 2021: Iskusstvo pobezhdat’ v sporah. Mysli, Moskva: AST.

Skinner Quentin 2002: Visions of Politics 2: Renaissance Virtues, Cambridge, New York: Cambridge University Press.

Smith David Eugene 1958: History of Mathematics 2, New York: Courier Corporation.

Smith Timothy B., Steinhoff Judith B. 2016: Art as politics in late medieval and renaissance Siena, London: Routledge.

Spanily Claudia 2010: Allegorie und Psychologie. Personifikationen auf der Bühne des Spätmittelalters und der Frühen Neuzeit, Münster: Rhema.

Stokstad Marilyn 2008: Art History, New York: Pearson Education.

Stolz Friedrich, Debrunner Albert 1966: Geschichte der lateinischen Sprache, Berlin: W. de Gruyter.

Syson Luke, Angelini Alessandro, Jackson Philippa et al. 2007: Renaissance Siena: Art for a City, London: National Gallery Company.

Thuillier Jacques 2002: Histoire de l’art, Paris: Flammarion.

Tucker Shawn R. 2015: The Virtues and Vices in the Arts: A Sourcebook, Cambridge: The Lutterworth Press.

Vandendorpe Christian 1999: Алегорія та інтерпретація. – Поетика 117, 75–94.

Vandendorpe Christian 2005: Режими візуального та трансформації алегорії. – Protée, 33(1), 25–38. DOI: 10.7202/012264ar.

Straipsniai / Articles

283

NATALIIA KOROLOVA, OLESIA LAZER-PANKIV

Vasari Giorgio 1878: Життєписи найвидатніших живописців, скульпторів та архітекторів 1, Firenze: G. C. Sassoni. Доступно за адресою: https://cutt.ly/XABryYu.

Veldman Ilja M. 1980: Пори року, планети й темпераменти у творчості Maarten van Heemskerck: космоастрологічна алегорія в нідерландських гравюрах XVI століття. – Simiolus: Netherlands Quarterly for the History of Art 11(3/4), 149–176.

Vives Juan Luis 1538: De anima et vita libri tres. Доступно за адресою: https://cutt.ly/wABe8PL.

Vlasov Viktor G. 2008: Novyj enciklopedicheskij slovar’ izobrazitel’nogo iskusstva 8, SPb.: Azbuka-klassika.

Warncke Carsten-Peter 2005: Символ, емблема, алегорія. Друга мова образів, Köln: Deubner Verlag.

Weiss Michael 2009: Нарис історичної та порівняльної граматики латинської мови, Ann Arbor, New York: Beech Stave Press.

Welu James 1978: Карта на картині Вермеєра «Мистецтво живопису». – Imago Mundi 30, 9–30.

Whitman Jon 2000: Інтерпретація та алегорія: від античності до модерного періоду, Leiden, Boston: Brill.

Winckelmann Johann Joachim 1935: Вибрані твори та листи, Moskva, Leningrad: Academia.

Zlatar Zdenko 1997: Епічне коло: алегореза та західна епічна традиція від Гомера до Тассо, New York: E. Mellen Press.

Латинські написи алегоричного жанру у творах образотворчого мистецтва

АНОТАЦІЯ

Алегорія у образотворчому мистецтві є інтелектуальним жанром. Вона призначена для найбільш освіченого суспільного прошарку, оскільки в ній закодовано широкі культурні, політичні та історичні контексти. Глядач також є дослідником: алегоричні твори мистецтва можна читати як книгу, поступово інтерпретуючи приховані смисли. Алегорія була найпопулярнішою в епохи Бароко, Класицизму та Відродження, але алегоричні елементи можна помітити вже на античних міфологічних зображеннях. Спираючись на приклад чеснот і вад, у Середньовіччі

284

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVI

Latin Inscriptions on Fine Art Works of Allegory Genre

алегорія закликає до духовності та норм праведного життя. Алегорії жанрові твори часто одночасно використовують різні форми подання інформації, що справляють мультимедійний вплив, — текстову та графічну форми. Написи ідентифікують художній образ, описують або уточнюють його зміст. Завдяки їм художник посилює силу алегорії та її порівняльну вагу, а також досягає смислової глибини свого твору. Ці написи складаються з оригінальних та автентичних висловів художників, афоризмів, актуальних для різних епох цитат із релігійних писань і творів античних авторів. Алегорії жанрових творів образотворчого мистецтва аналіз мовних і графічних ознак використаних латинських написів виявив чимало змін, характерних для мови певного періоду. Більшість змін зумовили процеси, що відбувалися в пізній латині, ранньосередньовічній латині та частково засвідчені в граматиках античної доби. Деякі помилки й неточності були зумовлені різними причинами: специфікою функціонування латинської мови в певний період і в певному регіоні, індивідуальним рівнем володіння латинською мовою автором тексту, поетичною формою напису тощо.

Подано 3 лютого 2022 р.

N A T A L I I A K O R O L O V A Навчально-науковий інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка 01601, Україна, Київ, бульвар Т. Шевченка, 14. [email protected]

O L E S I A L A Z E R–P A N K I V Навчально-науковий інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка 01601, Україна, Київ, бульвар Т. Шевченка, 14. [email protected]

Straipsniai / Articles

285