ПЕТЕРІС ВАНАГС

Латвійський університет, Стокгольмський університет

Ідентифікатор ORCID: orcid.org/0000-0003-0718-364X

Напрями наукових досліджень: історія балтійських мов, історія латвійської літературної мови, мовна політика.

DOI: doi.org/10.35321/all88-15

Далія Кіселюнайте

МОВА КУРШИНІНКІВ КУРШСЬКОЇ КОСИ: ЧАСТИНА I. ФОНЕТИКА І ФОНОЛОГІЯ

Вільнюс: Інститут литовської мови, 2022, 219 с. DOI doi.org/10.35321/e-pub.41.kursininku-kalba-I-dalis ISBN 978-609-411-320-8 (загальний), ISBN 978-609-411-321-5 (частина I)

Мова куршинінків — це певна балтійська ідіома, якою розмовляли на Куршській косі та прилеглих до неї територіях, можливо, від XV–XVI ст. до другої половини XX ст. Це була мова переселенців із латиської Курляндії та їхніх нащадків, яка зазнала впливу сусідніх мов (німецької та литовської) і зникла через зміну історичних та політичних обставин. Вона фіксується від XIX ст., але дослідники новітнього часу ще встигли записати мовлення її останніх носіїв. Найбільше уваги цьому різновиду балтійських мов в останні десятиліття приділила професорка Клайпедського університету Далія Кіселюнайте, як збираючи значний матеріал, так і публікуючи багато статей на цю тему. Рецензована монографія — це узагальнення її досліджень і подальше заглиблення в цю проблематику.

Монографія складається зі Вступу, двох основних розділів і Висновків. Її доповнюють також додатки — фрагменти мовних записів, які цитуються й обговорюються в книзі. Перша частина книги «Витоки, історія, статус, соціолінгвістичний портрет, документування та дослідження мови куршинінків» (с. 15–74) — це широкий вступ до теми загального характеру. Авторка, спираючись на обширну наукову й теоретичну літературу з усіх розглянутих питань, обговорює витоки мови, історію Куршської коси, зміни чисельності населення, поселення в регіоні рибалок, які розмовляли куршською (латиською), історичні події, через які виникли нові хвилі імміграції та відбувалися інші

Recenzijos / Reviews

303

PĒTERIS VANAGS

соціальні процеси. Д. Кіселюнайте широко розглядає питання статусу мови куршинінків — як краще охарактеризувати ідіому. На думку авторки, найкраще підходять терміни gele k to, соціолекту та етнолекту. Усі припущення ґрунтуються на серйозних міркуваннях, однак це не виключає можливості визначати ідіому і як окрему, хоч і новішого походження, балтійську мову.

Далі в розділі розглядаються двомовність, яка існувала на косі кілька століть, та проблематика престижу мови куршинінків. Дуже цінним є також підрозділ про документування й дослідження мови куршинінків. Тут зібрано значний матеріал із посиланнями на джерела. Згадуються праці Адальберта Беззенбергера, Юріса Плакіса (Jurio Plāķio), Ріхарда Пітша, Вольфганга П. Шміда, Фрідгелма Гінце та інших дослідників. Згадано також тих дослідників і ентузіастів мови (Яніс Кушкіс (Jānis Kuškis), Лаймдуотас Цеплітіс (Laimdots Ceplītis), Аустріс Грасіс, Ілмарс Берновскіс, Ріхард Пітш, сама авторка монографії), які в другій половині XX ст. та на початку XXI ст. зібрали досить значну колекцію записів живої мови куршинінків. Перша частина книги завершується міркуваннями про життєздатність мови куршинінків та можливості її відновлення.

Друга частина монографії «Фонетика і фонологія мови куршинінків» (с. 75–185) присвячена опису фонетики ідіоми. Вона починається коротким оглядом історії досліджень фонетики й фонології мови куршинінків (с. 75–78). Після цього вступу системно розглядаються склад (с. 78–81), наголос — місце наголосу та інтонації (с. 81–91), вокалізм (с. 91–135) і консонантизм (с. 135–178). Кожен розділ складається з кількох або навіть багатьох підрозділів. Висновки зроблено на підставі багатого матеріалу, записаного як самою авторкою, так і зібраного зі старіших записів або нотаток. Кожна особливість мови куршинінків порівнюється з рисами латиської мови, особливо куршських говорів, визначається можливий вплив інших мов, а також інновації самої ідіоми куршинінків. Мовні явища намагаються розглядати як у синхронному, так і в діахронному аспекті.

Кілька спостережень і міркувань, що виникли під час читання дуже цінної монографії. Розглядаючи наголошування (с. 81–82), згадується, що іноді в дієсловах із префіксом трапляється ненаголошений префікс ne- (ni-), напр., praes. 1. niʼat-secerūos ‘не пам’ятаю’, praes. 3. nepalžīj ‘не допоміг’, praes. 3. niʼāzmaksa.i̯į ‘не заплатив’. Подібні факти вказували й попередні дослідники, напр., Адальберт Беззенбергер (1888: 42) наводить кілька прикладів із наголошеним коренем і після інших префіксів, напр., atnāku, salau­lāt. Постає питання, чи не є це реліквією давнішої й вільнішої системи латиського наголошування, відображення якої помітні також у латиській поезії XVII–XVIII ст. (пор. Ancītis 1936).

Цікавий випадок аналогового вирівнювання, якого немає в літературній латиській мові, згадано на с. 96. Як раніше описав і Плакіс (Plāķis 1927: 48, 64), у парадигмі дієвідмінювання дієслова артикуляція голосних кореня /e/ та /æ/ вирівнюється, «тому в praes. 2. sg. кореневий ē такий самий, як у 1. sg. es bēgu, tu bēgi і т. ін.»

304

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVIII

Далія Кіселюнайте. Мова куршинінків Куршської коси: частина I. Фонетика і фонологія

Як і в кількох говорах південної Курляндії, куршинінки вживали іменник pušis ‘хлопець, наймит’ (с. 100) із вторинним š у gen. sg. та формах множини.

Не зовсім можна погодитися з твердженням авторки, що «давніша структура прийменників зберігається в префіксах: латиське uz у дієсловах має дифтонгічну форму: fut. 2. sg. uõzdaba. ‘бережи’ (MS), partic. a. praet. m. N. sg. uõzauš s ‘вирощений’ (EK_03), praet. 3. uõzlik ‘поклав’ (EK_31)» (с. 101). У цьому конкретному випадку порівняння, найімовірніше, вторинне (Endzelīns 1951: 688–689).

Сумнівним є й таке твердження авторки: «Прийменник aiz тут монофтонгується до az, а в префіксі, як і в південнокурземських говорах, його форма має довгий голосний āz: praet. 3. āzmaksaī ‘заплатив’ (EK_28), az gāl’ da ‘за столом’» (с. 101). Тут, найімовірніше, не монофтонгізація, а збережена архаїчніша форма прийменника (Endzelīns 1951: 636; Rudzīte 1964: 144).

Можливо, через недогляд з’явилося таке речення: «У мовленні сучасних інформантів відповідники лат. л. м. префікса pār- ‘напрям дії через якийсь предмет, наскрізь, протягом певного часу тощо’ і par- ‘напрям зворотного руху’ також не завжди чітко розрізняються» (с. 105). У літературній латиській мові немає префікса par-, а лише pār-, який має обидва згадані відтінки значення.

На с. 110 авторка стверджує: «Усі випадки з анаптиксою показують, що вирішальне значення, імовірно, мали скорочення першого компонента мішаних дифтонгів і переміщення наголосу на приголосний. Цей процес міг початися в земгальських говорах і так званому курземському “земгальському куті”, звідки, як припускав Endzelīnas, більша частина населення прийшла до північної частини коси. Особливо закономірно перший компонент скорочувався в дифтонгах із r, а потім і в інших. У цьому відношенні обидва члени опозиції інтонацій куршинінків зблизилися (нетривала інтонація втратила свої розрізнювальні ознаки штовханої інтонації, а тривала здавна зберігала короткий перший компонент)». Проте Jānis Endzelīnas пояснює процес навпаки (Endzelīns 1951: 152): короткий голосний перед таутосилабічним r — це збереження давньої короткості, характерне для мови давніх земгалів, а не вторинне явище.

Говорячи про історію закінчень 1-ї та 2-ї особи множини дієслів -am / -ām, -at / -āt (с. 126–127), стверджується, що «Endzelīnas намагається пов’язати скорочення зі скороченням форм D.–I. множини іменників (у мові куршинінків воно справді є) (Endzelīns 1951: 884), однак у говорах Курляндії такий зв’язок, імовірно, не властивий якійсь географічно чіткіше окресленій території. Крім того, ще потрібно пояснити, чому форми іменників із –ām у латиських говорах, за Endzelīnas, вплинули також на форму 2-ї особи, яка фонетично не подібна?» Схоже, думка Endzelīnas у цьому випадку дещо інша — спочатку він шукає фонетичні паралелі між уживанням закінчень множини D.–I. та множини 1 -am / –ām, а вже потім стверджує, що внаслідок фонетичного скорочення закінчення множини 1 виникло й аналогічне закінчення множини 2 –at із коротким голосним.

Можливо, помилково стверджується, що «[У латиських говорах закінчення форм ā-основи переходить до парадигми a-основи рідше (gads > gadus ‘трапляється, буває’), ніж навпаки» (с. 128). Тут явище слід пояснювати протилежно — закінчення a-основи

Recenzijos / Reviews

305

PĒTERIS VANAGS

рідко переходить до парадигми ā-основи. Далі авторка міркує про цей процес: «Чи ця тенденція була принесена куршинінками вже з Курляндії, чи виявляється як певне вирівнювання системи [...], ще потрібно дослідити [...].» У цьому питанні слід урахувати й зауваження Endzelīnas (Endzelīns 1951: 905), що в Ніці, Грамзді та Вайньоде відмінність між –as і –ās зберігалася.

Пишучи про поширення i та u (с. 134), авторка як приклад наводить форму iemacėnate (= iemācināt) ‘навчити’. Такий суфікс указував і Plaķis (Plāķis 1927: 65–66), напр., māčēnu, kūrēnu. Варто зазначити, що суфікс -en замість -in широко вживається в текстах XVI та XVII ст., зокрема й у Georgo Mancelio, напр., aitzenah t, dah wena, pafudenati¹. Отже, це може бути давнє явище і не обов’язково фонетичне.

Так само й похідні з -enieks: zemēnieks ‘земляк, житель іншого берега моря’ та ін.» (с. 134) цілком відповідають формам західної Курляндії (Endzelīns 1951: 362) і писемних пам’яток XVI–XVII ст. із –enieks, напр., Mancelio Darbeneeki, Ghrāzeneeku, Muiteneekus².

Говорячи про долю сполучень ķi та ģi, згадані форми дієслів ia-основи es ląžuos, šūtsch u / šōutsch u, lūdschu, luhdʒcho, luhdʒchu, luhdʒchohs, brautfcho, peēsautfcho, patteitfchu, aiʒleedfchu, kleedfchu, šūhdfchu, Beidfchu, Brautfchu, Kleedfchu, Leedfchu, Schņahtfchu, Schņaudfchu, Šmeltfchu, trentšchu, beidfchu, kleedfų, fchņa udfų, šle hdfų, šneedfų, fteidfų, brauʒu

¹ Див. докладніше http://senie.korpuss.lv/index.jsp?wordform=%25ena%25&source=Manc1631_Cat&source=Manc1631_LGL&source=Manc1631_LVM&source=Manc1631_Syr&source=Manc1637_Sal&source=Manc1638_L&source=Manc1638_PhL&source=Manc1638_Run&source=Manc1654_LP1&source=Manc1654_LP2&source=Manc1654_LP3&sort=asc&limit=50&cols=4.

² Див. докладніше http://senie.korpuss.lv/index.jsp?wordform=%25eneek%25&source=Manc1631_Cat&source=Manc1631_LGL&source=Manc1631_LVM&source=Manc1631_Syr&source=Manc1637_Sal&source=Manc1638_L&source=Manc1638_PhL&source=Manc1638_Run&source=Manc1654_LP1&source=Manc1654_LP2&source=Manc1654_LP3&sort=asc&limit=50&cols=4.

³ Див. докладніше http://senie.korpuss.lv/index.jsp?wordform=luhd%25&sort=A-Z&limit=50&page=2&cols=4&source=SENIE.

306

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVIII

Далія Кіселюнайте. Мова куршинінків Куршської коси: частина I. Фонетика і фонологія

(tɕchu), brehzu (tɕchu), mautɕchu, pluhzu (tɕchu), rauzu (tɕchu), šmelku (tɕhu), tee-zu (tɕchu),trauzu (tɕchu), treezu (tɕchu), trenku (tɕchu) (Stender 1783: 111–115). Хоча в автентичності частини цих форм можна сумніватися (пор. «Rodas man šaubas arĩ par to, vai tiešām ir kaut kur bijušas pazīstamas tagadnes formas kā beidžu, kliedžu та ін. (замість правильних beidzu, kliedzu та ін. [...], — як стверджує J. Endzelynas (Endzelīns 1914: 909)), зафіксований у ще живій мові куршинінків випадок уживання підтверджує поширеність процесу аналогії в мові. Предки останніх куршинінків, можливо, принесли цю тенденцію ще під час переселення зі старої Курляндії.

На с. 175 написано, що «į зникає після приголосного кореня або суфікса, а –s у формі N. sg. переходить у –š (cel̨š ‘шлях’, kaimiņš ‘сусід’ та ін.)». Це неправда, оскільки в цих словах після зникнення голосного закінчення з l / n та į виник палатальний приголосний l / ņ, і саме після нього звук перейшов у š.

У примітці 276 (с. 177) авторка пише: «Наскільки мені доводилося чути, мешканці Швентойї регулярно вживають m. N. sg. mačs, G. sg. maĝą тощо». Якщо справді називний відмінок вимовляється так, це був би вторинний морфологічний варіант вимови, оскільки результат фонетичного процесу видно в цитованому на тій самій сторінці тексті куршинінків taç maç.

В останньому розділі книги (с. 179–185) авторка узагальнює й описує риси фонетики мови куршинінків, розподіляє їх на кілька груп: ознаки курських лівських говорів латиської мови, риси середнього діалекту, спільні для обох груп говорів риси, інновації мови куршинінків, вплив німецької та литовської мов. Аналіз мовних даних підтверджує гіпотезу про дві історично різні групи куршинінків із півночі та півдня Курляндії, мовні риси яких через внутрішню міграцію згодом почали змішуватися. Тому в зафіксованій мові помітні як риси лівських говорів, так і діалектні риси земгальського кута південної Курляндії. Виникли й місцеві мовні інновації. Однак навряд чи до них слід зараховувати «praes. 1. plūcu ‘наш’, slēžu ‘зачиняю, замикаю’ та ін.» (с. 184), оскільки, як уже згадувалося, такі форми відомі також зі старих писемних пам’яток XVII–XVIII ст., до того ж це не фонетичний, а морфонологічний процес. Можливо, і «випадіння приголосного j перед s, що спричинило прогресивну асиміляцію (s > š), у мові куршинінків охопило також означену форму чоловічого роду називного відмінка: jāunais ‘молодий’, pirm̄ais ‘перший’ та ін.» (с. 184) не є специфічною інновацією куршинінків, оскільки такі форми широко відомі також із говорів південної Курляндії, напр., Rucava, Nyca, Barta та ін. (Endzelīns 1951: 200).

Ширші загальні висновки (с. 186–189) доповнюють списки інформантів і використаної літератури (с. 190–200). Невелике зауваження: описи статей J. Endzelynas, можливо, варто було подати однаково. Нині два джерела цитуються зі збірника Darbu izlase, а два інші — із журналу Filologu biedrības raksti, хоча всі чотири наявні як у первинному, так і у вторинному джерелі.

Текст монографії доповнюють також дуже цінні додатки — усі фрагменти записів, цитовані й обговорені в монографії, які дають змогу почути звучання ще живої мови.

Монографія Далії Кіселюнайте присвячена справді вже зниклому різновиду балтійських мов — мові куршинінків; це вагомий внесок у балтістику, потрібний багатьом

Recenzijos / Reviews

307

PĒTERIS VANAGS

іншим дослідникам, корисний не лише мовознавцям, а й історикам, етнологам та іншим фахівцям. Тепер із нетерпінням очікують обіцяну другу частину монографії — опис граматики.

LITERATŪRA

Adolphi Heinrich 1685: Erster Versuch Einer kurtz-verfas­seten Anleitung Zur Lettischen Sprache, Mitau: George Radetzky.

Ancītis Krišjānis 1936: Pārstatītais akcents nevācu dzejā. – Ceļi 7, Rīga: Ramave, 116–125.

Bezzenberger Adalbert 1888: Ueber die Sprache der preußischen Letten, Göttingen: Vandenhoeck und Ruprecht.

Endzelīns Jānis 1905: Zur Erweichung der Gutturale im Lettischen. – Beiträge zur Kunde der indogermanischen Sprachen 29, 178–195 (= Endzelīns Jānis 1974: Darbu iz­lase 1, Rīga: Zinātne, 290–306).

Endzelīns Jānis 1914: Vecā Stendera Latviešu gramatika un vārdnīca. – Druva 9, 907–911 (= Endzelīns Jānis 1974: Darbu izlase 2, Rīga: Zinātne, 548–553).

Endzelīns Jānis 1951: Latviešu valodas gramatika, Rīga: Latvijas Valsts izdevniecība.

Plāķis Juris 1927: Kursenieku valoda. – Latvijas Universitātes raksti 16, 33–124.

Rudzīte Marta 1964: Latviešu dialektoloģija, Rīga: Liesma.

Stender Gotthard Friedrich 1783: Lettische Grammatik, Mitau: Johann Fried. Steffenhagen.

Įteikta 2023 m. kovo 2 d.

PĒTERIS VANAGS Latvistikas un baltistikas nodaļa Humanitāro zinātņu fakultāte Latvijas Universitāte Visvalža iela 4a, Rīga, LV–1050 [email protected]

Institutionen för slaviska och baltiska språk, finska, nederländska och tyska Stockholms universitet Universitetsvägen 10 E, Stockholm, SE–106 91 [email protected]

308

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII