This is a machine-generated translation of the original document and may contain errors, omissions, or changes in meaning. Do not rely on this translation for quotations, citations, or authoritative references. Please consult and cite the original document.
Preparing document pages…
Page 1
МАРІ-ЛУЇЗЕ ХЕКМАНН Потсдамський університет ORCID i d: orcid.org/0000-0001-6924-8942
Наукові напрями досліджень: середньовічна історія, церковна, військова та екологічна історія, історія конституцій і уявлень, спеціальні історичні дисципліни, зокрема дипломатика та кодикологія.
DOI: doi.org/10.35321/all90-02
ЦИФРОВЕ ПРОФІЛЮВАННЯ ЯК МЕТОД РАННЬОСЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ДИПЛОМАТИКИ. НА ПРИКЛАДІ ГРАМОТИ ОТТОНА I У САНКТ-ПЕТЕРБУРЗІ¹
Професору, доктору Владіміру Івановичу Мажузі до 75-річного ювілею 15 квітня 2024 року
Цифрове профілювання як метод ранньосередньовічної дипломатик. На основі документа Оттона I із Санкт-Петербурга².
Присвячується проф. д-ру Владіміру Івановичу Мажузі, який 15 квітня 2024 року святкує своє 75-річчя
¹ Ця стаття ґрунтується на доповіді, виголошеній на міжнародній конференції „Західноєвропейські рукописи та грамоти від пізньої античності до ранньомодерного періоду в петербурзьких колекціях. Дослідження, каталогізація та оцифрування“ (Санкт-Петербург, 19–22 вересня 2019 року). Вона відповідає інтересу ювіляра та його академічного оточення до форми й змісту грамот і правових текстів. Vgl. Mažuga 2000; Čirkova 2019.
² Ця стаття підготовлена на основі міжнародної конференції „Західноєвропейські рукописи та історичні документи пізньої античності й ранньомодерного часу у фондах Санкт-Петербурга. Дослідження, каталогізація та оцифрування“, що відбулася в Санкт-Петербурзі 19–22 вересня 2019 року.
Straipsniai / Articles
23
Page 2
MARIE-LUISE HECKMANN
АНОТАЦІЯ
На підставі низки зовнішніх і внутрішніх критеріїв проаналізовано документ Оттона I, що зберігається в Санкт-Петербурзі, та віднесено його до одного з 39 поіменно відомих писарів імператорської канцелярії. Основою ідентифікації є signa, а також розмір, формат, згини, макет і письмо імператорської грамоти. Однак ідеться також про мовне забарвлення власних назв і назв місцевостей, формуляр Corro ratio та порівняння маршруту. Використаний для цього метод Digital Profiling надалі перевіряється на придатність для ідентифікації писаря на підставі порівняльних прикладів. Корисними є результати італійських, російських і німецьких досліджень.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: профілювання писаря, ранньосередньовічна дипломатика, королівські та імператорські грамоти, ідентифікація писаря, матеріальність, писемність і знаки.
АНОТАЦІЯ
На підставі низки зовнішніх і внутрішніх критеріїв проаналізовано документ Оттона I, що зберігається в Санкт-Петербурзі, та віднесено його до одного з 39 поіменно відомих писарів імператорської канцелярії. Основою ідентифікації є signa, а також розмір, формат, згини, макет і шрифт імператорської грамоти. Однак ідеться також про мовне забарвлення власних назв і назв місцевостей, формули corroboratio та порівняння маршруту. Використаний для цього метод цифрового профілювання надалі перевіряється на придатність для ідентифікації писаря на підставі порівняльних прикладів. Корисними є результати італійських, російських і німецьких досліджень.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: цифрове профілювання, ранньосередньовічна дипломатика, імператорські грамоти, ідентифікація писарів, матеріальність, письмо та знаки.
24
Acta Linguistica Lithuanica XC
Page 3
Digital Profiling als Methode der frühmittelalterlichen Diplomatik. Ausgehend von einer Urkunde Ottos I. in St. Petersburg
1.
СЛІДАМИ НЕВІДОМОГО ПИСАРЯ
Рис. 1: D O I. 371 (969 IV 18, Cassana)³
Зображений документ одразу ж на перший погляд виразно демонструє кілька речей: це письмовий документ, ширший, ніж високий. Очевидно, у давніші часи його зберігали не розгорнутим (тобто «пласким»), а складеним на 4 X 3 поля. У тексті, крім того, можна розрізнити два види письма: одне з літерами, сильно витягнутими у висоту (Elongata), інше — з крихітними літерами на базовій лінії, що у верхній частині мають петлі, а в нижній частині закінчуються відростками різної довжини. До цього в нижній частині документа додаються знак, утворений своєрідним поєднанням двох великих літер T, темно забарвлений чотирикутний отвір, оточений двома світлішими колами, а також круглий відбиток, що прилягає до нього праворуч. Привертає увагу й нерегулярний контур
³ Скан створено за: Bolʾšakov 2012: 201.
Straipsniai / Articles
25
Page 4
MARIE-LUISE HECKMANN
і кілька отворів (здебільшого помітних на краях). Пергамент має темно-жовтий колір. Завдяки чітко структурованому, хоча на перший погляд і не надто зрозумілому базовому порядку документ справляє ієратичне враження та через свою незвичність, можливо, навіть викликає в деяких спостерігачів благоговіння. Писар спочатку залишається невідомим, оскільки, здається, немає ні підпису, ні іншої вказівки на його індивідуальність. Отже, постає питання: як вийти на слід цього писаря?
Досі дослідження ранньосередньовічних королівських і імператорських дипломів спираються передусім на палеографічні⁴, графічні, риторичні, семіотичні та символічні ознаки (тобто загальне враження й значення окремих елементів)⁵, на аналіз формул (наприклад, інвокації, арені та нарації)⁶, на взаємозв’язки між походженням, правом, управлінням і політикою (диспозиційні та інтервенційні формули)⁷, а також на аналіз практики здійснення влади середньовічних королів та імператорів (на основі Actum і Datum як засобів аналізу маршруту перебування)⁸.
Також розглядається виникнення королівської чи імператорської грамоти⁹. При цьому йдеться, не в останню чергу, про внесок видавців і адресатів у так звану диктовку диплома¹⁰. Символи та знакові дії під час використання грамоти як символу влади¹¹ у попередніх дослідженнях розглядаються так само, як і сигни та інші знаки влади¹². Натомість значення власних імен, які часто вилучаються з грамот, розглядається лише в окремих випадках¹³. Дослідження єпископських грамот, які
⁴ Sredinskaja 2014. Щодо ранньосередньовічної писемності див. також Hoffmann 1986; Ganz 1990: 36–80; Methoden 1999; Hoffmann 2005; 2012: 160–216.
¹⁰ Kruisheer 1979; Johanek 1990; Mersiowsky 2015: 114, Teil 1.
¹¹ Keller 1998.
¹² Рюк 1996; Келлер 1997.
¹³ Шлауг 1962; Тіфенбах 1984.
26
Acta Linguistica Lithuanica XC
Page 5
Digital Profiling als Methode der frühmittelalterlichen Diplomatik. Ausgehend von einer Urkunde Ottos I. in St. Petersburg
наведені нижче для порівняння, як правило, виникли в межах краєзнавчих досліджень14.
Узагальнення, яке систематично охоплює внутрішні та зовнішні ознаки основного корпусу ранньосередньовічних грамот, порівняльно їх опрацьовує та вписує результати в ширший контекст, у цьому зв’язку виявляється актуальним дослідницьким завданням. Королівські й імператорські грамоти кінця 9-го та першої половини 10-го століття становлять особливо придатний корпус джерел для такого дослідження, однак через їхню високу складність15 вони також є особливим викликом.
Методика профілювання писарів (Digital Profiling), розроблена в новішому дослідженні з допоміжних історичних дисциплін, спрямована на подолання цієї лакуни. Її основне питання полягає в тому, чи можна на підставі однієї, кількох або всіх ознак певної королівської чи імператорської грамоти ідентифікувати конкретного писаря.
Спочатку буде представлено нову методику. Далі за допомогою нової методики буде ідентифіковано писаря, відповідального за укладення диплома імператора Оттона Великого, який нині зберігається в Санкт-Петербурзі. Нарешті, кілька прикладів застосування методики прокладуть шлях до підсумку щодо єпископів ранньої Оттонської доби як писарів королівських та імператорських грамот. У заключному висновку йдеться про сферу застосування та межі нової методики.
2. ПРОФІЛЮВАННЯ ПИСАРІВ (DIGITAL PROFILING)
Профілювання писарів (Digital Profiling) ґрунтується на комплексі з п’ятдесяти критеріїв, застосованих до дипломів п’яти королів, відповідно імператорів: Арнульфа, Людовіка Дитяти, Конрада I, Генріха I та Оттона I. У такий спосіб мають стати очевидними тяглості та розриви в дипломатиці ранньосередньовічних королівських та імператорських грамот.
Дослідження особливо розглядає внесок писаря у виготовлення грамоти. При цьому воно доходить такого висновку: «Творця диплома — радше індивідуального мистецького твору — можна відразу розпізнати за його стилем. Деякі одержувачі, схоже, навіть надавали значення тому, щоб отримувати шедеври певних митців. Їхні
14 Напр., Wisplinghoff 1954; Johanek 1969; Ludwig 2008; Die ältesten Urkunden 2008.
15 Щодо складності оттонських грамот див. Rück 1991; Schulze 2007: 23–40.
Straipsniai / Articles
27
Page 6
MARIE-LUISE HECKMANN
Майстерність [тобто майстерність писарів] найвиразніше виявляється у знаках, нанесених із великою вправністю. Однак майстер завжди зважав на невеликі зміни, завдяки чому кожен твір ставав унікальним. Відмінності, крім того, підкреслюють, що писарі прагнули постійно розвиватися як митці, не відмовляючись водночас від свого безпомилково впізнаваного почерку.“
16
Якщо дотримуватися цієї тези, то укладачами грамот були члени високоспеціалізованої та естетично вправної освітньої еліти.
Ключ до віднесення окремих грамот до певних писарів — згідно із зазначеним дослідженням — полягає в унікальному для кожного випадку поєднанні кількох ознак. Особливо інформативними є три сигна, які трапляються на більшості королівських і імператорських дипломів цієї епохи: Chrismon, Monogramm і Rekognitionszeichen, тобто знаки звернення до триєдиного Бога, підпису правителя та визнання формальної правильності й повноти грамоти.
Для ідентифікації писаря корисними є також формальні складові Corroboratio (формул підтвердження), а також кількість і розташування елементів Eschatokoll (заключної частини грамоти). Для віднесення грамот до певного писаря важливе значення має також мовне забарвлення, як правило, латинських особових і географічних назв (при цьому саксонсько-нижньонімецьку, франксько-верхньонімецьку та італійську вимову можна прочитати в орфографії).
За словами автора, цінні орієнтири для того, щоб «вийти на слід» невідомого писаря, дають також особливості Actum (моменту здійснення правочину) і Datum (моменту оформлення грамоти), а також окремі графічні та палеографічні ознаки (наприклад, оформлення сигн, використання скорочень, застосування малих і великих літер або використання тиронських нот — античного таємного письма — чи грецьких літер у Rekognitionszeichen).
3. ГРАМОТА З САНКТ-ПЕТЕРБУРГА
Грамота, яку буде проаналізовано нижче, була укладена 18 квітня 969 року в Cassana. Дата й місце видачі дають змогу швидко ідентифікувати цей документ як диплом Оттона I № 371. Грамота тривалий час була відома лише з
16 Schnase 2019: 82.
28
Acta Linguistica Lithuanica XC
Page 7
Digital Profiling als Methode der frühmittelalterlichen Diplomatik. Ausgehend von einer Urkunde Ottos I. in St. Petersburg
відомі за двома пізнішими копіями. За редактором MGH Емілем фон Оттенталем, їхній текст має ґрунтуватися на співпраці італійських писарів B і D. Диктат при цьому передусім пов’язують з It D (тобто з четвертим писарем Оттона Великого в Італії)17. Оригінальну грамоту ще раз надруковано 1913 року, також за однією з двох копій18. 1937 року її критично видано в Росії, а 2012 року — в Австрії; в обох випадках за основу взято оригінал, що зберігається в Санкт-Петербурзі19. Свого часу в XIX столітті грамота потрапила з Верхньої Італії до Росії, а там — до колекції допоміжного історика Миколая Петровича Лихачова (1862–1936). Цей член Російської академії наук вважався визнаним фахівцем із водяних знаків20, що добре відповідає його інтересу до грамот різних епох.
4. ФОРМАЛЬНИЙ АНАЛІЗ
У грамоті можна розпізнати такі зовнішні та внутрішні ознаки:
1) Вона має площу 0,32 м², ширину 564 мм і висоту 414 мм (за Ghignoli), та звичний для того часу альбомний формат. За Оттона Великого (936–976) королівські й імператорські грамоти з Італії часто мали ширину 500–549 мм, тоді як на північ від Альп часто досягали 350–499 мм. За висотою грамоти з Італії також були тенденційно дещо більшими21;
2) Грамоту складено вчетверо по висоті й вчетверо по ширині. Це стандартний спосіб, відомий із кінця IX століття; у випадку It B, одного з двох імовірних писарів, причетних до грамоти, він трапляється щонайменше ще двічі22;
17 ÄdG 508 f. (= MGH D O I. 371).
18 Gabotto et al. 1913: 102–104, Nr. LXV.
19 Anninskij 1937: 141–150 (російською), 151–160 (латинською). Ghignoli 2012: 245–247 (латинською). Vgl. Nowak, Weigl 2017: 396, Nr. 13 f.
21 Schnase 2019: 281 f., Tabelle 129: DD O I. 243 (428: 500), 334. 356 (434: 467), 357. 378 (470: 520), 390. 407. 408. 410. D O II. 17 (470: 551). Vgl. auch ebd.: 121 f.
22 Ebd.: 154, 190, 342, Tabelle 49, 99, 149.
Straipsniai / Articles
29
Page 8
MARIE-LUISE HECKMANN
3) Якщо розглядати палеографічно, хрисмон складається із закрученого діагонального штриха та простого стрижня, який перетинає рівнобічний діагональний хрест²³;
4) Рядок сигнуму (свідчення формальної правильності та повноти грамоти) починається зі зміщенням відносно рядка рекогніції (свідчення формальної повторної перевірки грамоти), а саме приблизно на тій самій позиції, що й розташований посередині монограм;
5) Крім того, він відступає праворуч і додатково позначений вертикальним штрихом;
6) Монограма має ромбоподібне O і не має гасти;
7) Слово subscript розташоване між ім’ям правителя та епітетом;
8) Відсутні як знак рекогніції, так і et-лігатура;
9) Первісно продавлена печатка містилася праворуч від сигнуму та рядка рекогніції. Її діаметр становив приблизно 47 мм, і вона, ймовірно, була ідентичною або другій, або четвертій королівській печатці Оттона I²⁴;
10) Відбиток печатки праворуч від її колишнього місця розташування дає підстави припускати, що з часом печатка була втрачена.
Рядок сигнуму, зміщений праворуч (4), відсутність знака рекогніції (8), подане в скороченій формі слово subscript (7), а також ступінчасте розташування рядків сигнуму й рекогніції (5) вказують на Італію як батьківщину писаря²⁵. Для ідентифікації писаря корисні не лише форма хрисмону (1) та позначення рядка сигнуму (4), а й літера S, яка утворює своєрідний посохоподібний вигин, починається на нижній виносній частині й часто завершується петлею у верхній виносній частині²⁶.
До цього додається типова формула підтвердження шуканого писаря. Тут слід зазначити, що корроборація в канцелярії Оттона I складається щонайбільше із семи компонентів. До них належать: 1) формула постанови; 2) формула діяльності; 3) формула вічності; 4) формула вірних; 5) наказ написати; 6) формула засвідчення та 7) наказ скріпити печаткою. Чим урочистішою була грамота правителя, тим більше компонентів містила корроборація. Корроборацію для аналізу можна також подати за допомогою типових комбінацій чисел. При цьому діє правило: що довша послідовність цифр, то урочистішим є диплом. Але існують
²³ Курсивом виділено найважливіші ознаки для ідентифікації писаря.
²⁴ Ghignoli 2012: 239 f. Інакше: Schnase 2019: 265, таблиця 117. Згідно з цим, у грамотах писаря S O I. 22 здебільшого трапляється четверта печатка Оттона I.
²⁵ Schnase 2019: 133 f.
²⁶ Там само: 105.
30
Acta Linguistica Lithuanica XC
Page 9
Digital Profiling als Methode der frühmittelalterlichen Diplomatik. Ausgehend von einer Urkunde Ottos I. in St. Petersburg
також індивідуальні відмінності, залежно від мовної вправності та відчуття стилю писаря²⁷.
Згини
Chrismon
Розташування рядків Signum, Rekognitions- і Apprektions, а також форма монограми (есхатокол)
Розташування відбитка печатки
Рис. 2 a–d: D O I. 371 (деталі)
Формула підтвердження в цьому випадку має чотири складові й звучить так: Et ut verius credatur diligentiusque ab omnibus observetur, manu propria roborantes anulum nostrum inferius imprimo iussimus. Українською це за змістом означає: «Щоб їй вірили як істинній і щоб усі ретельно її дотримувалися, ми наказали власноруч підтвердити грамоту та поставити нижче нашу печатку». З огляду на наведену схему Corroboratio починається формулою постанови (1) Et ut verius credatur. За нею йде формула вірності (4) diligentiusque ab omnibus observetur, формула дії (2) manu propria roborantes і наказ про запечатування (7) anulum nostrum inferius imprimo iussimus. Це формулювання цілком типове для шуканого писаря²⁸ і для простоти може бути закодоване послідовністю чисел 1, 4, 2, 7. Як показує кількість чотирьох складових, Corroboratio грамоти також вказує на певну урочистість надання права.
²⁷ Див. там само: 70–72, 84–86, 139–146.
²⁸ Там само: 307 і далі, таблиця 141. Див. там само: 105 і далі.
Straipsniai / Articles
31
Page 10
MARIE-LUISE HECKMANN
5. ІДЕНТИФІКАЦІЯ ПИСАРЯ
Як засвідчує сукупний розгляд названих та інших ознак, писарем грамоти № 371 був Гумберт із Парми. У дипломатиці Гумберт не є невідомою постаттю. Він уклав не лише кілька дипломів, а й деякі єпископські грамоти, особливості письма яких докладно розглянуто в новішому дослідженні з Італії29. На підставі реконструкції королівського ітинерарію та інших вказівок дослідники вже тривалий час припускали, що писар, позначений Сікелем як It B, є тією самою особою, що й єпископ, а згодом архієпископ Парми. Відтоді уявлення про цього писаря як про «підлеглого канцелярського помічника» дедалі більше піддається сумніву30.
Представлений аналіз підтверджує це припущення. Так, петербурзька знахідка добре вписується в ітинерарій названого писаря31. Свідчення про діяльність цього писаря вказують на Північну та Середню Італію як на сферу його діяльності, тоді як дати 31 січня 965 року та 29 липня 972 року позначають часові межі виготовлення грамот за дорученням правителя32. Якщо врахувати грамоту зі Санкт-Петербурга, Гумберт із Парми написав майже двадцять (тобто близько чотирьох відсотків усіх) грамот Оттона I та щонайменше один диплом Оттона II33.
Як додатковий доказ ідентифікації шуканого писаря з Гумбертом із Парми коротко розглянемо інший диплом із його скрипторію. Оформлення хрисмона й монограми, а також розташування трьох конститутивних рядків (рядка сигнуму, рекогніційного рядка, Apprec a tio) в ескатоколі D O I. 356 цілком зіставні з даними D O I. 37134.
31 Schnase 2019: 192, таблиця 102: DD O I. 274, 334, 356, 357, 378, 390, 407, 408, 410; D O II. 17.
32 Там само: 244 і далі, таблиці 102 і далі: місця датування та складання: San Ambrogio: D O I. 274, Benevent: D O I. 356. D O II. 17; графство Penne: D O I. 357; Cassano: D O I. 371; Percena: D O I. 378; Ravenna: DD O I. 407, 410; Rom: D O I. 408.
33 DD O I. 274, 334, 356, 357, 378, 390, 407, 408, 410; D O II. 17. Пор. Schnase 2019: 243, таблиця 101, відповідно 244, таблиця 102. За Huschner 2003: 101 і далі, крім того, DD O I. 239, 243, 337, 339, 371, 373, 401 (?), 413, 414.
34 D O I. 356; Lichtbildarchiv (= LBA) 3835. Ці та інші знімки грамот (частково дещо модифіковані) за: https://lba.hist.uni-marburg.de/ (останній перегляд: [доступ 5.12.2023]). Висловлюємо подяку Lichtbildarchiv Älterer Originalurkunden за ці та інші зображення, що перебувають у суспільному надбанні.
32
Acta Linguistica Lithuanica XC
Page 11
Digital Profiling als Methode der frühmittelalterlichen Diplomatik. Ausgehend von einer Urkunde Ottos I. in St. Petersburg
Іл. 3: D O. I. 356 (968 II 15, Беневент)35
На дипломі для монастиря Герсфельд від 15 лютого 968 року також збереглася печатка. У цьому випадку йдеться про п’яту печатку Оттона I.
Іл. 4: П’ята печатка Оттона I (968 II 15, Беневент)36
35 LBA 3835.
36 HStAM Best. Urk. 56 Nr. 2844. Щодо ідентифікації печатки див. Posse 1909: Tafel 41. Державному архіву Марбурга висловлюється подяка за наданий для публікації матеріал.
Straipsniai / Articles
33
Page 12
MARIE-LUISE HECKMANN
6. ОСОБЛИВОСТІ ПОЧЕРКУ
Короткий огляд ще восьми дипломів Оттона I та кількох тогочасних єпископських грамот має засвідчити послідовність методу профілювання писарів як інструменту для ідентифікації досі невідомих писарів. Усі представлені далі королівські або імператорські грамоти легко відрізнити від творів Гумберта Пармського за формою сигнумів і розташуванням трьох рядків есхатоколу. Як можна показати, їх уклали архієпископи Брун Кельнський37, Генріх Трірський38 та Віллігіс Майнцський39. Кожен із цих трьох писарів уклав понад двадцять імператорських грамот. Вони діяли в ранній, середній та пізній періоди правління Оттона I відповідно, що через більшу кількість свідчень робить їх своєрідними «керівними викопними рештками» цього дослідження.
У першому випадку йдеться про два дипломи Оттона I, які, ймовірно, склав його молодший брат Брун. Імовірно, за дипломатичною сиглою BA40 приховується саме Брун. Якщо це ототожнення правильне, Гессен, Саксонію та Середній Рейн можна вважати його переважними районами діяльності. Отже, Брун мав порівняно великий надрегіональний радіус пересування, що добре узгоджується з його діяльністю, засвідченою іншими джерелами41. У королівській канцелярії Брун засвідчений як канцлер, архіканцлер та архікапелан. Після своєї діяльності як королівський писар (943–953), якщо це ототожнення правильне, він обіймав посаду архієпископа Кельна (953–965). Під час свого понтифікату він висвятив кількох клириків зі свого оточення, а також ченців «Горцської реформи» на єпископів своєї дієцезії. Крім того, він — цілком у дусі поєднання Regnum і Sacerdotium — діяв як архігерцог Лотарингії42.
Аналіз corroborationes королівських грамот, імовірно укладених Бруном, підтверджує, що писар володів піднесеним і навіть урочистим стилем грамот43. У піднесеному стилі, наприклад, сформульовано
37 Про Бруна Кельнського див. Wolf 1989; Schwenk 1995 і Schwenk 1995a.
38 Про Генріха Трірського див. Ries 1969.
39 Про Віллігіса Майнцського див. Büttner 1975; Heinemeyer 1976; Goez 1990; Hehl 2000; Heckmann 2011; Haarländer 2014.
40 Писар № 4, за: Schnase 2019: 242, Tabelle 101.
41 Джерела про діяльність Бруна як молодого клирика загалом досить мізерні; Schwenk 1995a: 100.
Digital Profiling als Methode der frühmittelalterlichen Diplomatik. Ausgehend von einer Urkunde Ottos I. in St. Petersburg
Формула підтвердження грамоти, якою король 7 лютого 950 року у Вормсі дарує монастирю Санкт-Галлена три двори. Тут ідеться: Iussimus quoque inde hoc presens preceptum conscribi per quod volumus firmiterque iubemus, ut hec nostre traditionis condonatio amodo et deinceps omni tempore firma stabilisque permaneat sine ullius contradictionis obstaculo, manu propria nostra firmatum anuliq ue nostri inpressione (!) sigillatum (5, 1, 2, 4, 5, 6, 7)⁴⁴. Лише через два дні було підтверджено грамоту, якою король підтверджує монастирю Пфеферс право вибору та імунітет. Формула, запозичена з попередньої грамоти, у цьому випадку звучить так: Et ut hec auctoritas huius emunitatis [імовірно, виправлено з imunitatis.] ac confirmationis nostre firmior habeatur et per futura tempora a fidelibus nostris verius credatur et diligentius observetur, manu propria subter eam confirmavimus et anulo nostro [nostro над рядком] sigillari iussimus (1, 2, 3, 4, 2, 7, 6)⁴⁵.
• Код 127: D O.I. 97 – обмін майном, Магдебург, 948 III 30 • Код 1267: D O.I. 77 – передача суверенних прав (regalia), Фрозе, 946 V 30 • Код 13267: D O.I. 100 – дарування абатства, Аахен, 948 IV 30 • Код 124267: D O.I. 164 – передача суверенних прав (regalia) і дарування, Кведлінбург, 953 IV 21 • Код 1423267: D O.I. 64 – дарування королівського лену, Альштедт, 945 V 1
Іл. 5: Урочистість і правовий акт у вибраних грамотах Оттона I.
За формулярним матеріалом Corroboratio можна виявити не лише особисті вподобання писаря, а й відносини обміну між окремими або кількома писарями⁴⁶. Детальнішого
⁴⁴ ÄdG 202 (D O.I. 119). ⁴⁵ ÄdG 203 (D O I. 120). ⁴⁶ Чотиричленну формулу 1, 2, 6, 7 також використовують писарі 1, 2, 5, 11, 15, 29 і 30; п’ятичленну формулу 1, 3, 2, 6, 7 також використовують писарі 1, 2, 3, 11, 23, 25, 30, 32, 33 і 35; шестичленну формулу 1, 2, 3, 4, 2, 7, 6 також знають писарі 12, 24, 30 і 36; 1, 4, 2, 6, 7 особливо часто використовують писарі 22, 23, 24, а також писарі 3, 4, 16, 26, 27, 28 і 32; 1, 2, 4, 2, 6, 7 також використовують писарі 22, 24 і 26. Пор. Schnase 2019: 302–317: таблиця 141.
Stráipsniai / Articles
35
Page 14
MARIE-LUISE HECKMANN
Потребує дослідження питання, чи надавали перевагу певним формулам для певних правових актів. Далі наведено ще два приклади грамот писаря Бруна з Кельна.
Іл. 6: D O I. 120 (950 II 9, Вормс)⁴⁷
Як особливі зовнішні ознаки грамот, які Брун із Кельна виготовив для свого брата Оттона I, можна назвати:
З макета видно, що весь текст грамоти написано з вирівнюванням за лівим краєм. Контекст і есхатокол чітко відокремлені один від одного. Печатка та рекогніційний знак займають праву третину (повністю або значною мірою) вільної середньої смуги, яка відділяє протокол і контекст від есхатоколу.
Якщо порівняти оформлення есхатоколу королівських грамот, які слід приписати писареві Бруну, між собою, виявляється кілька особливостей: у десяти випадках рядок сигнуму та рекогніційний рядок розташовані на одній
⁴⁷ Санкт-Галлен, Архів монастиря, грамоти Пфеферса (861–1500) 0000.32, у: Monasterium.net, URL </mom/CH-StiASG/StiAPfae/0000.32/charter>, доступ станом на 2024-02-26Z. Висловлюємо подяку Архіву монастиря Санкт-Галлена за дозвіл на публікацію.
36
Acta Linguistica Lithuanica XC
Page 15
Digital Profiling als Methode der frühmittelalterlichen Diplomatik. Ausgehend von einer Urkunde Ottos I. in St. Petersburg
Висота: в одинадцяти інших випадках верхню межу рядка рекогніції утворює нижня смуга рядка сигнума, лише в одному прикладі рядок рекогніції розташований значно нижче, ніж рядок сигнума48. Монограма в 14 випадках міститься між ім’ям правителя та епітетом і лише в одному випадку — в епітеті49. Королівська печатка в 18/22 випадках розташована або була розташована ліворуч від рекогніційного знака50. У 15 випадках використано першу печатку Оттона Великого. Це відповідає ранньому часу укладання Urkunden51. Chrismon, що складається з дуги та стрижня, добре відрізняється від інших Chrisma: дуга має крендельоподібну прикрасу, яка завершується чотирма ніжками «X». Стрижень складається зі змієподібної лінії, часто забезпеченої окремими тиронськими нотами. Зазвичай він містить центральний проділ із розташованим унизу нотним полем52. Рекогніційний знак має два, чотири або п’ять ярусів. У 10/20 випадках розпізнаються центральний проділ, стрічка з петлями у формі вісімки та поле з тиронськими нотами. Решта десяти рекогніційних знаків оформлені подібним чином53. Монограма короля складається з двох великих T, сполучених поздовжньою поперечиною. Посередині її перетинає горизонталь, яка зверху й знизу завершується малим ромбоподібним O (надалі позначається як T8T)54
У палеографії вирізняється небагато: перший рядок, рядок сигнума та рядок рекогніції завжди виконані елонгатою, тоді як датувальний рядок, як і решта тексту Urkunde, написаний дипломатичним мінускулом. Для скорочених позначень днів, а також назв місяців часто використовуються великі літери55. Як характерні літери слід назвати A і G: літера A у дванадцяти випадках відкрита й має округлий лівий та округлий правий стрижні, у дев’яти інших випадках вона також відкрита, однак із вигнутими лівим і правим стрижнями56. Літера G у 19/24 випадках округла й має замкнену верхню та заокруглену нижню дуги, у трьох інших випадках вона також
округлий і має замкнену верхню та вигнуту нижню дугу57.
Рис. 7: D O I. 126 (950 VII 16, Німбург)58
57 Див. там само: 263, таблиця 112.
58 LBA 2666.
38
Acta Linguistica Lithuanica XC
Page 17
Digital Profiling als Methode der frühmittelalterlichen Diplomatik. Ausgehend von einer Urkunde Ottos I. in St. Petersburg
Рис. 8: Грамота архієпископа Бруна Кельнського для монастиря Св. Цецилії (962 XII 25, Кельн)59
Якщо порівняти згадані дипломи з грамотою, яку Брун як архієпископ видав для Кельнського монастиря Св. Цецилії, то палеографічний аналіз засвідчує значну відповідність у лігатурі st. У єпископській грамоті, так само як і в королівських грамотах, за дуже небагатьма винятками60 ужито відкрите, округле a. Також порівнюваним є характер письма: в усіх трьох випадках літери круто спрямовані вгору, у верхніх штрихах f і s є петлі. Натомість верхні штрихи b, d та l завжди закінчуються дугами, спрямованими праворуч. Міжрядкові інтервали становлять
59 HStA Köln HUA Nr. 3a. Див. Oediger 1978: 138, Nr. 449. LBA 9174.
60 Так у слові mancipia та в імені Hartger у ряді свідків.
Straipsniai / Articles
39
Page 18
MARIE-LUISE HECKMANN
у всіх трьох грамотах оформлено рівномірно. Між нижніми виносними елементами одного рядка та верхніми виносними елементами наступного рядка щоразу залишається достатньо простору. Розташування рядків, вирівнювання тексту по лівому краю та подібно оформлені хризмони єпископської грамоти й дипломів Оттона I, які приписують Бруну, роблять ідентифікацію Бруна як писаря правдоподібною. Однак єпископська грамота — написана відмінним письмом — вказує на те, що її написав канцлер Мегінгеро, а архієпископ засвідчив її власноруч. Про це сказано: Ego Bruno dei gratia archiepiscopus hanc cartam a Meginhero cancellario scriptam manu propria sigillo impresso confirmavi. Цей аспект буде розглянуто нижче.
Рис. 9: D O I. 200 (959 IV 9, Quedlinburg)⁶¹
⁶¹ LBA 10560.
40
Acta Linguistica Lithuanica XC
Page 19
Digital Profiling als Methode der frühmittelalterlichen Diplomatik. Ausgehend von einer Urkunde Ottos I. in St. Petersburg
Рис. 10: D O I. 206 (960 II 12, Frankfurt)⁶²
У другому випадку, який буде представлено, пізніший архієпископ Тріра Генріх (956–964) виявляється укладачем грамот. У дипломатиці йому досі відповідала сигла LF⁶³.
Грамоти Генріха Трірського можна розпізнати за такими ознаками: 1. хрисмон і рекогніційний знак утворюють кінцеві точки діагональної осі зліва вгорі направо вниз; 2. хрисмон у формі їжака; 3. багатоярусний рекогніційний знак, поля якого заповнені різними штрихуваннями та орнаментальними візерунками; 4. це
⁶² LBA 10031.
⁶³ Ідентифікація за Schnase 2019: 242, Tabelle 101.
Straipsniai / Articles
41
Page 20
MARIE-LUISE HECKMANN
Монограма складається з двох T, які внизу закінчуються ромбами (для літери o) і з’єднані між собою поперечною рискою; 5. протокол, контекст, рядок сигнуму та рекогніції або ж рядок апреціації чітко відокремлені один від одного; 6. рядок сигнуму та рекогніції розташовані на одній лінії; 7. рядок сигнуму зміщений ліворуч; 8. другий рядок згори зміщений праворуч; 9. c містить верхню петлю як оздобу. Для порівняння залучено грамоту єпископа Генріха I Майнцського від 964 року.
Рис. 11: Грамота єпископа Генріха I Майнцського (964)64
У палеографічному плані (дуктус, скорочення та оздоби дипломатичного мінускула, а також елонгати) вона має певну схожість із двома дипломами короля65. Натомість напис Corroboratio і Chrismon оформлено виразно інакше. У Corroboratio, написаній переважно маюскульним письмом, міститься текст Ego Heinricus dei gratia Trevirorum licet indignus archiepiscopus hoc signum propriis manibus feci.
64 LBA 7262.
65 Щодо ролі дуктусу в палеографії див. Mažuga 2022.
42
Acta Linguistica Lithuanica XC
Page 21
Digital Profiling als Methode der frühmittelalterlichen Diplomatik. Ausgehend von einer Urkunde Ottos I. in St. Petersburg
У третьому випадку, який має підкреслити šreiberprofilierung як метод ідентифікації писаря, йдеться про три дипломи Оттона I або його сина Оттона II, які можна приписати Віллігісу Майнцському (975–1011) як писарю в період його діяльності. Досі його сигла мала вигляд WC66.
Рис. 12: D O I. 423 (972 X 18, Nierstein)67
66 Ідентифікація за Schnase 2019: 242, таблиця 101.
67 LBA 2700.
Straipsniai / Articles
43
Page 22
MARIE-LUISE HECKMANN
Рис. 13: D O II. 27 (972 X 18, Нірштайн)68
LBA 2701.
44
Acta Linguistica Lithuanica XC
Page 23
Digital Profiling als Methode der frühmittelalterlichen Diplomatik. Ausgehend von einer Urkunde Ottos I. in St. Petersburg
Рис. 14: D O II. 44 (973 VI 27, Вормс)69
Для трьох дипломів, які Віллігіс Майнцський уклав як писар, слід констатувати значні збіги в оформленні хрисмона, монограми, а також рядка сигнуму та рекогніційного рядка. Палеографічні дані також добре зіставні. Вони характеризуються, зокрема, утворенням петель у скороченнях і лігатурах. На всіх трьох грамотах хрисмон складається з дуги з трьома s-нотами та нанесеними зверху хвилястими рисками. Стовбур також укритий хвилястими рисками70. Монограма ліворуч і праворуч складається відповідно з одного
69 LBA 2705.
70 Пор. Schnase 2019: 317 і далі, таблиця 142 (S O I. 32).
Статті / Articles
45
Page 24
MARIE-LUISE HECKMANN
великих T, поєднаних між собою рівноплечим хрестом. Вертикальна перекладина хреста зверху і знизу закінчується маленьким o. Однак ця форма монограми — і це слід взяти до уваги — засвідчена щонайменше для 16 із приблизно п’ятдесяти відомих писарів за Оттона Великого71. У всіх трьох згаданих випадках рядок сигнуму та рекогніційний рядок простягаються на два рядки й заповнюють простір між контекстом і аппрекацією. Вони починаються вирівняно ліворуч на тій самій лінії, що й текстовий блок із протоколу та контексту.
Архієпископ Віллігіс Майнцський (975–1011) був писарем Оттона I від 11 квітня 965 року до 25 січня 975 року72. Для підтвердження королівських грамот він віддавав перевагу формульному матеріалу, який лише в одному випадку складався з двох членів, а в інших — із п’яти, шести або навіть восьми членів73. Цей результат не лише підкреслює значні мовні здібності писаря, а й указує на різнобічний обмін з іншими писарями пізнього періоду Оттона I. Формули, що закінчуються кодами 2, 6, 7; 5, 6, 7 або 5, 7, 6, користувалися особливою популярністю серед писарів цієї епохи.
7 ОТТОНСЬКІ ЄПИСКОПИ ЯК ПИСАРІ
Як висновок із усього сказаного вище, природно розглянути писарів також як групу. Наведені приклади, як уже було виражено терміном «керівні скам’янілості», очевидно представляють три покоління писарів, які за Оттона I послідовно змінювали одне одного. Зміна писарів щоразу відбувалася під час розширення влади короля саксів і франків: спочатку після походу до Італії 951 року; потім під час імператорської коронації 962 року; і, нарешті, унаслідок одруження та підвищення статусу Оттона II після його шлюбу з візантійською принцесою Феофано 967 року. Більшість писарів походила з високої знаті, і згодом їх призначали єпископами. Їхня служба у виготовленні королівських або імператорських грамот відбувалася послідовно: або коли король щороку відвідував певний регіон, або щоразу, коли він на певний час залучав прелатів до свого почту74.
71 Пор. там само: 325, таблиця 143.
72 Пор. там само: 244, таблиця 102.
73 Пор. там само: 302 (12), 305 (13267), 308 (124267), 309 (12567), 312 (12576, 132576), 313 і далі (1242576), 314 (14323267), 315 (12342567, 143242567).
74 Пор. там само: 246–249, таблиця 104.
46
Acta Linguistica Lithuanica XC
Page 25
Digital Profiling als Methode der frühmittelalterlichen Diplomatik. Ausgehend von einer Urkunde Ottos I. in St. Petersburg
У дусі зазначеного висновку нижче в табличній формі наведено писарів Арнульфа Каринтійського, Людовика Дитяти, Конрада I та Оттона Великого й оцінено відповідні результати.
Рис. 15: Писарі Арнульфа Каринтійського, Людовика Дитяти та Конрада I.
Виявляється, що писарі короля на межі IX–X століть походили або з монастирів, або з єпископських шкіл.
Із наведених нижче двох таблиць порівняння за період правління Оттона I можна зробити такий висновок: більшість писарів Оттона I працювали на нього від одного до п’яти, а іноді навіть десяти років. Найдовше засвідчена діяльність Туто з Падерборна — тридцять років писарської роботи для короля. Натомість численні писарі з’являються лише один раз; вирішальними для цього є, з одного боку, випадковість збереження джерел, а з іншого — велика кількість досі неідентифікованих писарів (щонайменше 32/67).
Strai̯psniai / Articles
47
Page 26
MARIE-LUISE HECKMANN
Рис. 16: Писарі та кількість грамот за Оттона I (частина писарів працювала також за Генріха I або Оттона II)
Близько тридцяти з приблизно п’ятдесяти писарів за Оттона I були або стали єпископами; один із них навіть піднявся до папського престолу, семеро були ченцями, зокрема двоє абатами, або ж представниками білого духовенства. Двоє засвідчені як канцлери. Навіть якщо ці цифри можуть відображати лише тенденції, збіги між датами видачі імператорських грамот і термінами перебування єпископів на посаді показують, що існувала відповідальність за обидва види діяльності. Той факт, що виготовлення грамот правителів могло відбуватися як до, так і під час перебування писаря на посаді єпископа, свідчить, що виробництво грамот не було окремим етапом кар’єри.
Якщо ж узяти до уваги часовий аспект порівняння й розглядати двір як мобільне об’єднання осіб, то єпископи постають регіональним елементом королівської практики управління, який через надання церковного майна та владних прав завжди залишався прив’язаним до відповідних дієцезій. Водночас єпископи належали до високоспеціалізованої еліти, освіта, підготовка та підвищення кваліфікації якої відбувалися в єпископських школах і в оточенні єпископських кафедр. Наскільки ті самі писарі відповідали за правові та літургійні документи, і досі залишається відкритим питанням. Книжне та ділове письмо
48
Acta Linguistica Lithuanica XC
Page 27
Digital Profiling als Methode der frühmittelalterlichen Diplomatik. Ausgehend von einer Urkunde Ottos I. in St. Petersburg
частково істотно відрізняються, а кількість свідчень з однієї й тієї самої єпископської кафедри зазвичай є «радше невеликою»⁷⁵.
Рис. 17: Писарі Оттона I та періоди їхнього перебування на посаді єпископів (частина писарів працювала також за Генріха I або Оттона II)
Єпископи оттонівської доби, якщо розглядати їх загалом, уособлюють тісне переплетення Regnum і Sacerdotium, яке окреслилося від початку IX століття, а в середині XI століття досягло свого апогею. Цей тісний зв’язок почав розпадатися лише на межі XII століття під впливом Григоріанської церковної реформи. З цього розвитку поступово постали дві основні форми папської грамоти (булла, мандат), які — починаючи з понтифікату Лева IX (1049–1954) — мають особливі печатки, власні signa, усталений формат (вертикально-прямокутний замість горизонтально-прямокутного), певні види складання, стандартизовані залежно від використання шрифти та усталені формули⁷⁶.
⁷⁵ Для порівняння варто було б залучити, наприклад, фонди Бамберга, Кельна, Карлсруе, Магдебурга, Мюнхена та Тріра, можливо, також Фріауля, Мерзебурга, Наумбурга й Цюриха.
Основна теза представленого дослідження полягає в тому, що ранньосередньовічні королівські або імператорські дипломи є індивідуальними мистецькими творами, а їхні продуценти — унікальними митцями, яких можна ідентифікувати за іменами. Цю основну тезу можна передусім підтвердити тоді, коли наявний більший ансамбль порівняльних зразків, який на підставі кількох узгоджених ознак можна приписати одному писареві. Отже, неодмінною передумовою профілювання писарів є велика кількість різноманітних ознак і певна кількість порівняльних зразків.
Для ідентифікації писарів у період правління Оттона Великого визначальними виявилися сигна (здебільшого рекогніційний знак, часто хрисмон, іноді також монограма), а також розташування сигнум- і рекогніційних рядків. Крім того, Actum і Datum, які аналізуються за допомогою ітинерарного аналізу, особливо придатні для подальшого підтвердження ідентифікації писаря.
Менш індивідуалізованими видаються письма, вживання великих і малих літер, скорочення та лігатури, тобто палеографічні ознаки ранньосередньовічних королівських та імператорських грамот. Утім, завдяки фіксації ознак вдалося виявити вподобання одного або кількох писарів щодо певних типів літер або також щодо окремих способів письма (дуктусу).
Відомій з кодикології тезі про скрипторій (Бернгард Бішофф) у цьому контексті надалі слід приділяти увагу також у виробленні грамот. Інакше кажучи: те, що такі специфічні зразки, як ініціали, декоративні шрифти, оформлення писемного простору або зміна забарвлення пергаменту, означають для локалізації скрипторію, можливо, можна сказати й про регіональну атрибуцію групи грамот. Для цього корисними є відповідний набір великих і малих літер, скорочень та лігатур, можливо, також використання декоративних шрифтів (Elongata) і формування петель певних літер.
Як окреме спостереження слід зафіксувати, що два порівняльно залучені єпископські документи Бруна Кельнського та Генріха Трірського мають відповідно відмінне письмо в межах Corroboratio. Їхній
50
Acta Linguistica Lithuanica XC
Page 29
Digital Profiling als Methode der frühmittelalterlichen Diplomatik. Ausgehend von einer Urkunde Ottos I. in St. Petersburg
відповідний текст в обох випадках підкреслює власноручність засвідчення⁷⁷.
Мовне забарвлення назв місцевостей та особових імен, так само як і використання тиронських нот та грецьких літер у рекогніційному знаку, потребує подальшого ґрунтовного дослідження. Однак воно принаймні дає змогу зробити висновок про свідомий підхід, а також про дуже добру освіту відповідних писарів. Тут точніше локалізоване ймовірне місце діяльності укладача грамоти поблизу відповідної єпископської школи могло б іще більше посилити аргументацію.
Формуляр Corroboratio у представленому дослідженні свідчить про широту стилістичних здібностей і, можливо, корелює з правовим актом. Водночас він радше відповідає стилістичним звичкам груп писарів, ніж указує на індивідуальні способи мовлення чи письма. Однак трапляються винятки.
Профілювання писарів як метод принаймні відкрило нові питання та перспективи. Так, засвідчений у Салічну добу «власний диктат в арензі», тобто індивідуальна ознака, яку досі приписували видавцеві, можливо, все ж становить ще один випадок застосування профілювання писарів. Або, провокативно запитуючи: чи був єпископ (Лев Верчелльський), а не король (Генріх II), писарем відомого диплома D H II. 34⁷⁸?
Додаток⁷⁹
SOI. 4: Четвертий писар Оттона I.
Ідентифікація: Брун Кельнський⁸⁰
Сигла: BA
Приклади: DD O I. 120, 126
⁷⁷ Пор. також Ghignoli 2015: 69–78.
⁷⁸ Anders: Hoffmann 1988: 415.
⁷⁹ У додатку як приклад наведено деякі дані для двох профілізацій писарів. Скупчення ознак або інші особливості виділено курсивом.
⁸⁰ Див. Schnase 2019: 242, таблиця 101.
Straipsniai / Articles
51
Page 30
MARIE-LUISE HECKMANN
Внутрішні ознаки
Загалом відомо 25 оригіналів⁸¹
→ Писар приблизно п’яти відсотків усіх грамот Оттона I.
→ Гессен, Середній Рейн і Саксонія як пріоритетні сфери діяльності (відносно великий радіус переміщень)
Перебування: Balgstädt: D O I. 55 (943 V 24); Kissenbrück: D O I. 56 (944 II 29); Allstedt: D O I. 57 (944 V I); Elten: D O I. 59 (944 VII 18); Allstedt: D O I. 65 (945 V 4); Magdeburg: D O I. 69 (945 VI 11); Frohse: D O I. 77 (946 V 30); Frankfurt: D O I. 83A und B (946 XI 28, 2 Originale), Salz: D O I. 87 (947 II 14); Magdeburg: D O I. 96 (948 III 27), D O I. 97A und 97B (948 III 30, 2 Originale); Aachen: D O I. 100 (948 IV 30), D O I. 102 (948 V 2); Ingelheim: D O I. 103 (948 VI 11); Frankfurt: D O I. 109 (949 II 2); Dahlum: D O I. 116 (950 I 1); Busendorf: D O I. 117 (950 I 18); Worms: D O I. 119 (950 II 7), D O I. 120 (950 II 9); Nimburg: D O I. 126 (950 VII 16); Wallhausen: D O I. 134 (951 VII 28); Frankfurt (mit dem 6. Siegel Ottos I.): D O I. 159 (952 XII 30), D O I. 160 (953 I 1)⁸³.
→ Майже десять років писарської діяльності (943–953) до сходження на посаду архієпископа Кельна (953–965)
⁸¹ Див. там само: 243, таблиця 102. Крім того, DD O I. 64 (Allstedt, 945 V 4) і 164 (Quedlinburg, 953 IV 21) як копії, які BA на підставі диктату приписує цьому писареві.
⁸² Див. там само: 244, таблиця 103.
⁸³ Див. там само: 244 і далі, таблиця 103; 246, таблиця 104. D O I 59 написано спільно з Фрідріхом із Майнца. D O I. 134 — сучасна копія.
52
Acta Linguistica Lithuanica XC
Page 31
Digital Profiling als Methode der frühmittelalterlichen Diplomatik. Ausgehend von einer Urkunde Ottos I. in St. Petersburg
interventum (1), nos adiit (1), obtulerunt nostris obtutibus (1), per interventum (3), petitionem (1), peticioni obtemperantes (1), pulsaverunt nostras aures (1), veniens ad nos detulit preceptum, deprecatus est (1)84.
→ Звернення придворних до привілеїв
Посередники: Едіт (1), брат Оттона Брун (4), брат Оттона Генріх (2), син Оттона Людольф (3), герцог Германн (3), архієпископ Фрідріх Майнцький (1), абат Тієто зі Санкт-Галлена (1), абат Хадамар із Фульди (2), абат Бертольд з Інде (1), абат Родвіг із Горнбаха (1), абат Ансфрід із Санкт-Арнульфа в Меці (1), єпископ Адальберт Мецький (2), єпископ Бальдрік (1), маркграф Геро (2), граф Конрад (2), герцог Конрад (2), вірні (1)85.
→ Тісні контакти Бруна Кельнського як молодшого брата короля та високого духовного сановника з королівською родиною, а також із високими світськими й духовними посадовцями при дворі, серед яких багато абатів і кілька єпископів
→ Звернення придворних до привілеїв
Одержувачі: абат Хадамар із Фульди (1), брати Фолькмар і Ріхберт (1), Ебергард (1), вірний Рудольф (1), церква в Камбре (1), монастир Корвей (1), монастир Санкт-Моріц у Магдебурзі (2), монастир Гершфельд (2), монастир Горнбах (1), монастир Корнелімюнстер (1), монастир Пфеферс (1), монастир Райхенау (3+), монастир Санкт-Галлен (1), монастир Сенон (1), монастир Санкт-Еммерам у Регенсбурзі (1), маркграф Крістіан (1), маркграф Геро (2), матрона Гельмбург (1), Мегінґоз (1), майєр Ветті (1), ченці Санкт-Арнульфа в Меці (1), монастир Ессен (1)86.
→ Регіональна мобільність одержувачів, серед яких представники багатьох монастирів, у напрямку мандрівного королівського двору для отримання грамоти, складеної молодшим братом короля
Формули корроборації:Складові: 1 (= формула постанови) auctoritas (9), condonatio (3), praeceptum (7), stipulatione subnixum (1), vicissitudo (1). 2 (= формула діяльності) firma & stabilis permaneat (4), firma et inconvulsa permaneat (1), firma permaneat (1), firma permaneat, veriusque credatur (1), firma stabilisque perduret (1), firma stabilisque permaneat (2), firma
84 Пор. там само: 294, таблиця 139.
85 Пор. там само: 255–257, таблиця 109.
86 Пор. там само: 258–260, таблиця 110.
Straipsniai / Articles
53
Page 32
MARIE-LUISE HECKMANN
і нехай залишається непорушним і вважається більш правдивим (1), ми зміцнили, щоб залишалося непорушним (1), нехай вважається більш міцним і більш правдивим. & і нехай ретельніше дотримується (1), незаперечно (sic!) нехай набуде більшої сили в ім’я Бо (sic!) (1), нехай набуде більшої сталості в ім’я Бо (sic!) (1), нехай має силу (1), нехай може залишатися непохитним (1), нехай вважається більш правдивим і ретельніше дотримується (1). 3 (= формула вічності) віднині й надалі (1), у прийдешні часи (1), у наші майбутні та прийдешні часи (2), плин прийдешніх часів (1), плин прийдешніх часів (3). 4 (= формула вірних) усім колишнім васалам (sic!) (1), вірним (2), вірних (1). 5 (= наказ писати) написати (5). 6 (= формула засвідчення) ми підтвердили власноруч (1), скріплено власноруч (1), скріплено власноруч (6), ми скріпили власноруч (13), міцне власноруч (1), скріплене власноруч (1). 7 (= наказ опечатати) наказуємо підтвердити перснем (2), наказали позначити перснем (5), наказуємо позначити перснем (3), позначене перснем (1), скріплене перснем (2), наказали опечатати перснем (3), наказуємо опечатати перснем (1), опечатане перснем (5), наказуємо (1). Комбінації: 1, 2, 7 (1), 5, 6, 7 (3), 1, 2, 6, 7 (8), 1, 3, 2, 6, 7 (4), 1, 4, 2, 6, 7 (1), 1, 2, 4, 2, 6, 7 (1), 1, 3, 2, 4, 2 (2), 1, 2, 3, 4, 2, 7, 6 (1), 1, 4, 2, 3, 2, 6, 7 (1)⁸⁷.
→ Поділ формул за мотивами (кодами) уможливлює семантичний аналіз, що виходить за межі буквального порівняння диктату
→ Використання писарем двох стандартних формул, які вказують на певну урочистість документа; водночас він має здатність укладати документи для всього діапазону урочистості
→ Складність формул як відображення ступеня урочистості
→ Ступінь урочистості як вказівка на ранг адресатів в очах короля або також на вид правового акта
→ Висновки щодо регіонального походження писарів на підставі мовних ознак
→ У цьому випадку: рейнський віяловий діалект (рипуарський)? (b замість p на початку слова, f замість p на початку слова, c замість t між голосними, k замість ch у кінці слова, пом’якшення голосних перед і після g, дифтонги ai та iu)
Зовнішні ознаки
Стан збереженості
Формати (як правило, письмовий простір): Висота (у мм): 250–299 (2), 300–349 (2), 350–399 (8), 400–449 (8), 450–499 (5); ширина (у мм): 400–449 (2), 450–499 (15), 500–549 (1), 550–599 (5), 600–649 (2); площа (у мм або м²): DD O L. 55 (279 X 472 ~ 0,13 м²), 57 (330 X 459 ~ 0,15 м²), 59 (350 X 400 = 0,14 м²), 65 (440 X 550 ~ 0,24 м²), 69 (373 X 462 ~ 0,17 м²), 77 (387 X 463 ~ 0,18 м²), 83A (446 X 473 ~ 0,21 м²), 83B (468 X 458 ~ 0,21 м²),⁹⁰ 87 (364 X 462 ~ 0,17 м²), 96 (450 X 460 ~ 0,21 м²), 97A (437 X 458 ~ 0,2 м²), 97B (371 X 486 ~ 0,18 м²)⁹¹, 100 (386 X 552 ~ 0,21 м²), 102 (433 X 545 ~ 0,24 м²), 104 (360 X 580 ~ 0,21 м²), 109 (465 X 605 ~ 0,28 м²), 116 (268 X 465 ~ 0,13 м²), 117 (447 X 470 ~ 0,21 м²), 119 (460 X 570 ~ 0,26 м²), 120 (440 X 620 ~ 027 м²), 126 (397 X 468 ~ 0,19 м²), 159 (444 X 576 ~ 0,26 м²), 160 (344 X 464 ~ 0,16 м²)⁹².
→ Перевага виразного альбомного формату за наявності книжкового формату
⁸⁹ Див. там само: 253 і далі, таблиця 108. ⁹⁰ LBA 2806. Зовнішні розміри. ⁹¹ LBA 15901. Зовнішні розміри. ⁹² Див. Schnase 2019: 281, таблиця 129.
Straipsniai / Articles
55
Page 34
MARIE-LUISE HECKMANN
Згини: 1 X 4 поля (1), 2 X 4 поля (2), 2 X 5 полів (1), 2 X 6 полів (2), 2 X 7 полів (3), 2 X 8 полів (1), 3 X 3 поля (1), 3 X 6 полів (2), 3 X 8 полів (1), 4 X 3 поля (1), 4 X 4 поля (4), 4 X 5 полів (1), 4 X 6 полів (4), 4 X 9 полів (1), 5 X 3 поля (1), 5 X 4 поля (1)⁹³.
→ Перевага згинів малого, але лише зрідка найменшого формату
Макет
Вирізи та крапкування: виріз монограми в рядку сигнуму (3), виріз монограми в рядку рекогніції, виріз рекогніційного знака в текстовому блоці (1), виріз монограми в рядку сигнуму, крапкування рядка сигнуму (1), виріз монограми, крапкування рядка рекогніції (1), виріз монограми в рядку сигнуму, крапкування рядка сигнуму, крапкування рядка рекогніції (9).
Виріз монограми в рядку сигнуму, виріз рекогніційного знака в текстовому блоці, виріз печатки в текстовому блоці, крапкування рядка сигнуму (2), виріз монограми в рядку сигнуму, виріз рекогніційного знака в текстовому блоці, виріз печатки в текстовому блоці, крапкування рядка сигнуму, крапкування рядка рекогніції (4), виріз монограми в рядку сигнуму, крапкування рядка сигнуму, крапкування рядка рекогніції, крапкування печатки в текстовому блоці (1), крапкування рядка сигнуму, крапкування рядка рекогніції, дописування монограми між рядками сигнуму й рекогніції (1)⁹⁴.
Позначення рядка сигнуму: дві крапки, кома, трикутне (6), три крапки, кома, чотирикутне (5), відсутнє (4), три крапки, кома (3), три крапки одна над одною (2), одна крапка посередині (1), одна крапка праворуч, одна крапка ліворуч від рекогніційного знака (1), дві крапки поруч, кома під ними (1)⁹⁵.
⁹³ Див. там само: 282 і далі, таблиця 130.
⁹⁴ Див. там само: 289–291, таблиця 137.
⁹⁵ Див. там само: 326, таблиця 144.
56
Acta Linguistica Lithuanica XC
Page 35
Digital Profiling als Methode der frühmittelalterlichen Diplomatik. Ausgehend von einer Urkunde Ottos I. in St. Petersburg
Оформлення есхатоколу: рядок сигнуму та рекогніційний рядок на однаковій висоті (10), нижня смуга рядка сигнуму зверху обмежує рекогніційний рядок (11), рекогніційний рядок розташований значно нижче за рядок сигнуму (1)96.
→ Організація писального простору за допомогою циркуля
Пошкодження: накладене повторно печаткою, печатка неушкоджена: лігатура Et і рядок Actum перекриті повторною печаткою (1), накладене повторно печаткою, печатка частково зруйнована: рекогніційний знак частково перекритий повторною печаткою (1), накладене повторно печаткою, печатка частково зруйнована: нижні виносні елементи Corroboratio частково змінили колір, рядок Actum перекритий повторною печаткою (1), накладене повторно печаткою, печатка зруйнована. Зміна кольору воску: рядок Actum частково змінив колір (1)97.
→ Вказівка на послідовність виготовлення: печатку, очевидно, було поставлено насамкінець
→ Загалом пошкоджень мало через дбайливе зберігання для забезпечення правової чинності98
Знаки
Хрисмон: дуга: бантоподібна прикраса та «X», стрижень: часто стрічка з вісімкоподібними петлями, хвилясті або змієподібні лінії, тиронські ноти; хаста: переважно вигнута ліворуч, ромбоподібне «o», T8T (18), іноді пряма (2) або відсутня хаста (4)99.
Рекогніційні знаки: переважно 2-, 4- або 5-ярусні. Середній проділ, стрічка з вісімкоподібними петлями, поле нот (10), середній проділ, стрічка з вісімкоподібними петлями, стрічка з вісімкоподібними петлями, поле нот (3), часто середній проділ, стрічка з вісімкоподібними петлями, хрестове поле або поле нот чи 2 поля нот, одноразово аркади з «z»-знаком, стрічка з вісімкоподібними петлями, поле нот, ряд хвилястих рисок, одноразово чубок, поле нот100.
96 Пор. там само: 284, таблиця 131.
97 Пор. там само: 292, таблиця 138.
98 DD O I. 83B і 97B як приклади чистових копій без правової чинності.
99 Пор. Schnase 2019: 317, 320, таблиця 142.
100 Пор. там само: 327, 328, 329, 333, таблиця 145.
Straipsniai / Articles
57
Page 36
MARIE-LUISE HECKMANN
Печатка: Перша печатка Оттона I (14)101.
Письмо
Великі літери (з технічних причин друку без відтворення скорочувальних знаків): Signum (7+), Invictissimi (1+). Brun (1+). Anno (3+), Incarnationis (1), Incarnat (1). Indictione (1), Indictione (1). Regnante (7+), Serenissimo (1+), Ottone (3+), Ottonis (1). Actum (4), Actvm (1), Actu (5), тут без відтворення скорочувального знака), Fel (1+), ameN (15)102.
Скорочення (з технічних причин друку без відтворення скорочувальних знаків): Рядок сигнуму: signu (3+), advice (4+). Рядок дати:Опорні дати: KL (3), Kl (15+), KAL (1), ID (2), Id (2), Non (1), NoN (1). Назви місяців: IAN (1+), FEB (4+), Mart (2+), Mai (6+), IVN (1), Ivn (1), Ivnii (2+), Aug (1+), DECEb (2+). Зазначення індикту: Indict (1), indict (16+), in (1). Роки правління: dni (10+), dom (1+), pio (8+). Рядок actum: Actu (5), actu (7+), d (19+), no (19+), am (1+). Опорні дати: KAL (1), Kl (15+), KL (3), ID (2), Id (2), NON (2+). Назви місяців: IAN (1+), FEB (4+), MART (2+), APR (1+), MAI (6+), IVN (2+), IUN (1), AUG (2+), DECEB (1+)103.
Орнаментальні літери на початках рядків (капітелі): Літера S: S-подібний стрижень із верхньою петлею, центральним відростком ліворуч і нижньою частиною, що вигинається ліворуч (19), округлий, округла дуга, правий і верхній сегменти дуги злиті та вигнуті (натиск) (12), округлий, округла дуга (3). Літера A: Відкрита, округлий лівий стрижень, округлий правий стрижень (12), відкрита, вигнутий лівий стрижень, вигнутий правий стрижень (9)104.
→ Чи є описані особливості оформлення характерними для тогочасних тенденцій або ж уподобаннями певного писаря, слід встановити шляхом порівняння з іншими даними в таблицях. Брун із Кельна, здається, надавав перевагу виразній elongata як шрифту для виділення, тонко написаному дипломатичному мінускулу з невеликими верхніми виносними елементами, а в оформленні — відокремленню початків рядків і знаків. Хрисмон, монограма та рекогніційний знак відповідають
101 Див. там само: 344, таблиця 148. 102 Див. там само: 267, таблиці 115. 103 Див. там само: 275–279, таблиці 124–128. 104 Див. там само: 263 і далі, 266, таблиці 112–114.
58
Acta Linguistica Lithuanica XC
Page 37
Digital Profiling als Methode der frühmittelalterlichen Diplomatik. Ausgehend von einer Urkunde Ottos I. in St. Petersburg
натомість, як і розташування есхатоколу та його рядків, імовірно, радше тогочасним уявленням про смак і симетрію, ніж особистим особливостям писаря
У рекогніційних знаках щонайменше 19 грамот Бруна з Кельна містяться грецькі знаки. Можливо, вони позначають датування здійснення (Actum) грамот105.
→ Знання та цінування грецької мови й грецьких числових знаків свідчать про дуже добру освіту в тривіумі. Імовірні математичні здібності, крім того, дозволяють зробити висновок про ґрунтовну освіту писаря в квадривіумі, особливо в основних арифметичних діях — додаванні та множенні, можливо, із застосуванням абака. Порівняння з іншими писарями показує, що також Адальберт із Магдебурга, Бізо з Падерборна, Дітріх із Меца, Ернуст, Фрідріх із Майнца, Петрус із Павії, Ратер із Верони, Відо з Модени та Вігфрід із Вердена володіли рудиментарними знаннями грецької
S O I. 22106
Двадцять другий писар Оттона I (четвертий писар з Італії) Ідентифікація: Гумберт із Парми Становище: єпископ, архієпископ Сигла: It B Приклади: DD O I. 356, 371
Внутрішні ознаки
Кількість: Щонайменше дев’ятнадцять грамот: DD O I. 239. 243. 274. 334. 337. 339. 356. 357. 371. 373. 378. 390. 401 (?). 407. 408. 410. 413. 414. D O II. 17.
105 Див. там само: 336, таблиця 147.
106 Видання за копіями: ÄdG 508 і далі (= MGH D O I. 371); Gabboto et al. 1913: 102–104, № LXV; за оригіналом: Anninskij 1937: 141–150 (російською), 151–160 (латинською); Chignoli 2012: 245–247. Див. Huschner 2003: 101 і далі; Chignoli 2015; Schnase 2019: 242–249, 258–265, 284–287, таблиці 101–104, 110–113, 131–133.
Straipsniai / Articles
59
Page 38
MARIE-LUISE HECKMANN
→ Гумберт — писар приблизно чотирьох відсотків усіх грамот Оттона I, а також писар єпископських грамот, серед яких кілька з особистим підписом
Діяльність як писаря: 965 I 31 — 972 V 25.
Datumund Actum sorte: Сан-Амброджо: D O I. 24 (962 VII 29). Разом із писарем S O I. 24 (= Амбросієм із Бергамо): Вада: D O I. 334; Феррара: D O I. 390; Беневенто: D O I. 356, D O II. 17; графство Пенне: D O I. 357; Касссано: D O I. 371; Перчена: D O I. 378; Равенна: DD O I. 407, 410; Рим: D O I. 408.
→ Верхня та Середня Італія як сфера діяльності
Перебування, засвідчені оригінальними грамотами107: Орта: D O I. 243 (962 VII 29)108; С. Амброджо: D O I. 274 (965 I 3); Вада: разом із S O I. 24 (= Амбросієм із Майнленду): D O I. 334 (966 XII 2); Беневенто: D O I. 356 (968 II 15); Беневенто: D O II. 17 (968 II 15); на річці Рікарія в області Пенне: D O I. 357 (968 V 4); Перчена: D O I. 378 (969 VIII 10)109; Феррара: разом із писарем S O I. 25 (= Амбросієм із Майнленду): D O I. 90 (970 III 22); Равенна: разом із S O I. 25 (= Гумбальдом із Мантуї): D O I. 407 (972 I 8); Рим: D O I. 408 (972 IV 22); Равенна: D O I. 410 (972 V 25).
107 Див. Schnase 2019: 354–357.
108 Див. http://archivista.icar.beniculturali.it/fonds/30447/units/715399 [доступ 8.12.2023].
109 Доступ: https://www.beweb.chiesacattolica.it/istituticulturali/istituto/2717/Archivio%20storico%20diocesano (на запит від 8.12.2023 щодо місцезнаходження грамоти досі не отримано відповіді).
60
Acta Linguistica Lithuanica XC
Page 39
Digital Profiling als Methode der frühmittelalterlichen Diplomatik. Ausgehend von einer Urkunde Ottos I. in St. Petersburg
СКОРОЧЕННЯ
DD H II. – Диплом(и) Генріха II.
DD O I. – Диплом(и) Оттона I.
HStAM – Головний державний архів Марбурга
LBA – Фотоархів давніх оригінальних грамот; доступ: https://lba.hist.uni-marburg.de/.
mm – міліметр
m² – квадратний метр
StiASG – Архів монастиря Санкт-Галлена
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
ÄdG – Грамоти Конрада I, Генріха I та Оттона I, за ред. T. Sickel, Hannover: Hahnsche Buchhandlung, 1879–1884. Доступ: https://www.dmgh.de/mgh_dd_ko_i_dd_h_i__dd_o_i/index.htm#page/III/mode/1up.
Anninskij Sergej A. 1937: Аннинский, Сергей А, Диплом Оттона I (969 г.) в коллекции АН СССР [Диплом I (969 р.) у колекції АН СРСР]. – Вспомогательные исторические дисциплины: сборник статей [Допоміжні історичні дисципліни: збірник статей], М., Л.: Академія наук СРСР [М., Л.: Академія наук СРСР], 141–160.
Bautier Robert-Henri 1984: Канцелярія та королівські акти в каролінзьких королівствах. – Bibliothèque de l’École des Chartes 142, Paris, Genève: Librairie Droz, 5–80. Доступ: https://www.persee.fr/issue/bec_0373-6237_1984_num_142_1.
Bernhardt John W. 1993: Мандрівне королівство та королівські монастирі в ранньосередньовічній Німеччині, бл. 936–1075, Cambridge: Cambridge University Press.
Bolʹšakov Andrej O. 1993: Большаков, Андрей О. З колекції академіка Н. П. Ліхачова: каталог виставки [З колекції академіка Н. П. Ліхачова: каталог виставки], Санкт-Петербург: Издат. Седа–С [Санкт-Петербург: Издат. Седа–С].
Bolʹšakov Andrej O. 2012: Большаков, Андрей О. «Звучат лишь письмена...». К 150-летию со дня рождения академика Николая Петровича Лихачева: каталог выставки [«Звучат лишь письмена...». До 150-річчя від дня народження академіка Миколи Петровича Лихачова: каталог виставки], 20 апреля – 22 июля 2012 г. [20 квітня – 22 липня
Straipsniai / Articles
61
Page 40
MARIE-LUISE HECKMANN
2012 р.], Санкт-Петербург: Видання Державного Ермітажу [Санкт-Петербург: Издат. Государственного Эрмитажа].
Burkhardt Johannes 2000: Narrationes в оттонських королівських і імператорських грамотах. – Праці Марбурзького інституту допоміжних історичних дисциплін, за редакцією E. Eisenlohr, P. Worm, Марбург: Selbstverlag, 133–177. Доступ: https://www.mgh-bibliothek.de/dokumente/a/a125681.pdf.
Büttner Heinrich 1975: Архієпископ Willigis Майнцький (975–1011). – До історії ранньосередньовічної імперії на Рейні, Майні та Неккарі, за редакцією A. Gerlich, Дармштадт: Wissenschaftliche Buchgesellschaft, 301–313.
Čirkova Aleksandra V. 2007: Папські грамоти для французьких церков із колекцій у Санкт-Петербурзі (XI–XIII століття). – Папський акт і його критика, дослідження, укладені R. Große, Ser. Дослідження та документи для опрацювання Gallia Pontificia, 5, Бонн: Bouvier, 265–293. Доступ: https://perspectivia.net/servlets/MCRFileNodeServlet/ploneimport_derivate_00011845/chirkova_papsturkungen.pdf.
Čirkova Aleksandra V. 2010: Чиркова, Александра В. Послания папы Александра III (1159–1181) из архива Генуэзской республики в собрании РНБ [Послання папи Олександра III (1159–1181) з архіву Генуезької республіки у зібранні РНБ]. – Допоміжні історичні дисципліни [Vspomogatel’nye istoričeskie discipliny] 31, 131–158. Доступ: https://ahd.spbiiran.ru/wp-content/uploads/2024/03/2010-09-tchirkova-a-v-XXXI.pdf.
Čirkova Aleksandra V. 2019: Чиркова, Александра В. Західноєвропейська дипломатика Середніх віків і Раннього Нового часу [Західноєвропейська дипломатика Середніх віків і Нового часу], Санкт-Петербург: Нестор-Історія [Санкт-Петербург: Нестор-История]. Доступ: https://spbiiran.ru/zapadnoevropejskaya-diplomatika-srednih-vekov-i-rannego-novogo-vremeni-monografiya-a-v-chirkovoj/.
Codea Krista 2008: Інтервентні особи та прохачі, переважно для лотаринзьких адресатів у грамотах правителів із Людольфінгів (919–1024): просопографічне дослідження, Бонн: Dissertationsdruck. Доступ: https://bonndoc.ulb.uni-bonn.de/xmlui/handle/20.500.11811/3289.
Fichtenau Heinrich 1957: Аренга. Пізня античність і Середньовіччя у відображенні формулярів грамот, Грац, Кельн: H. Böhlau.
Fichtenau Heinrich 1960: Риторичні елементи в оттонській і салічній правительській грамоті. – Повідомлення Інституту австрійських історичних досліджень 68, 39–62.
Fichtenau Heinrich 1986: Дослідження формулярів грамот. – Повідомлення Інституту австрійських історичних досліджень 94, 285–339.
62
Acta Linguistica Lithuanica XC
Page 41
Digital Profiling als Methode der frühmittelalterlichen Diplomatik. Ausgehend von einer Urkunde Ottos I. in St. Petersburg
Finckenstein Albrecht Finck von 1989: Єпископ і імперія. Дослідження процесу інтеграції Оттонівської та ранньосалічної імперії (919–1056), Зігмарінген: видавництво Jan Thorbecke.
Frenz Thomas 2000: Папські грамоти Середньовіччя та Нового часу, 2-е вид., Штутгарт: видавництво Franz Steiner.
Gabotto Ferdinando et al. 1913: Документи капітульного архіву Санта-Марія-ді-Новара, т. 1 (729–1034), ред. F. Gabotto, Турин: Verlag (Novara) Tip. Parzini, Pinerolo.
Ganz David 1990: Корбі в Каролінзькому ренесансі, Зігмарінген: видавництво Jan Thorbecke.
Ghignoli Antonella 2012: Традиція та критика тексту, один документальний варіант. Диплом Оттона I для fidele Ingo (D.O.I.371). – Sit liber gratus, quem servulus est operatus. Студії на честь Алессандро Пратезі з нагоди його 90-річчя. За редакцією Paolo Cherubini та Giovanna Nicolaj, т. 1, Ватикан: Ватиканська школа палеографії, дипломатики та архівознавства, 231–247. Доступ: https://core.ac.uk/download/pdf/141653775.pdf.
Ghignoli Antonella 2015: Уберто, єпископ Парми, та його письмо. – Архів дипломатики, історії письма, сфрагістики та геральдики 61, 55–89.
Goez Werner 1990: Життя і діяльність святого Вілліґіса. – 1000 років Санкт-Стефана в Майнці, за ред. H. Hinkel, Майнц: видавництво Товариства церковної історії Середнього Рейну, 15–32. Доступ: https://www.mgh-bibliothek.de/dokumente/a/a136871.pdf.
GS – Графічні символи в середньовічних грамотах. Внески до дипломатичної семіотики, за ред. P. Rück, Зігмарінген: видавництво Jan Thorbecke, 1996.
Haarländer Stephanie 2014: Вілліґіс Майнцький, або Влада і святість. – Вілліґіс Майнцький. Оточення – вплив – інтерпретація. Внески до ювілею Вілліґіса в Санкт-Стефані, за ред. R. Heyder, B. Nichtweiß, Вюрцбург: видавництво Echter, 11–36.
Hausmann Friedrich, Alfred Gawlik 1987: Реєстр аренд до королівських та імператорських грамот від Меровінгів до Генріха VI, серія Monumenta Germaniae historica. Допоміжні матеріали, 9, Мюнхен: Monumenta Germaniae Historica.
Heckmann Marie-Luise 2011: Libellus Willigisi. Транскрипція [з] Російської державної бібліотеки в Москві, фонд 183, № 368. Доступ: https://www.hs-augsburg.de/~harsch/Chronologia/Lspost12/LibellusWilligisi/Libellus_Willigisi.pdf.
Heckmann Marie-Luise 2014: Мотиви походження в аренгах грамот раннього та високого Середньовіччя. – Говорити про причини, атіологічний пошук, Telling
Straipsniai / Articles
63
Page 42
MARIE-LUISE HECKMANN
походження. У пошуках етіології, за ред. Ch. Reitz, A. Walter, Ser. Spudasmata, 162, Hildesheim, Zürich, New York: Georg Olms Verlag, 301–346.
Hehl Ernst-Dieter 2000: Willigis von Mainz. Папський вікарій, митрополит і політик імперії. – Єпископ Бурхард Вормський (1000–1025), за ред. W. Hartman, Mainz: Verlag der Gesellschaft für mittelrheinische Kirchengeschichte, 51–77.
Heinemeyer Walter 1976: Архієпископ Willigis von Mainz. – Blätter für deutsche Landesgeschichte 112, 41–57. Доступ: https://www.digitale-sammlungen.de/de/view/bsb00000316?page=,1.
Hoffmann Hartmut 1986: Книжкове мистецтво та королівська влада в Оттонській і ранньосалічній імперіях, 2 частини, Stuttgart: Anton Hiersemann Verlag.
Hoffmann Hartmut 1988: Самодиктування в грамотах Ottos III. та Heinrichs II. – Deutsches Archiv für Erforschung des Mittelalters 44, 390–423. Доступ: https://resolver.sub.uni-goettingen.de/purl?PPN345858735_0044.
Hoffmann Hartmut 2005: Нотаріуси, канцлери та єпископи при Оттонському дворі. – Deutsches Archiv für Erforschung des Mittelalters 61, 435–480. Доступ: https://resolver.sub.uni-goettingen.de/purl?PPN345858735_0061.
Hoffmann Hartmut 2012: Скрипторії та книжкова мініатюра. Рукописи й тексти IX–XI століть, Hannover: Hahnsche Buchhandlung.
Huschner Wolfgang 2003: Трансальпійська комунікація в Середньовіччі. Дипломатичні, культурні та політичні взаємодії між Італією і північноальпійською імперією (IX–XI століття), т. 1, Hannover: Hahnsche Buchhandlung.
Huschner Wolfgang 2006: Оттонська канцелярія в новому світлі. – Archiv für Diplomatik, Schriftgeschichte, Siegelund Wappenkunde 62, 353–370. Доступ: https://www.mgh-bibliothek.de/dokumente/a/a135509.pdf.
Huschner Wolfgang 2015: Оттонський імператорський двір (962–1002). Спектр завдань і кадрова структура. – Le corti nell’alto Medioevo, Spoleto, 24–29 aprile 2014, Spoleto: Fondazione Centro Italiano di Studi sull’Alto Medioevo, 197–230.
Johanek Peter 1969: Ранній період існування грамот із печатками у Вюрцбурзькій єпархії, Würzburg: Kommissionsverlag Ferdinand Schöningh.
Johanek Peter 1990: Грамота правителя та коло адресатів. Канцелярія Людовика Благочестивого в писемності доби Каролінгів. – Charlemagne’s Heir. New Perspectives on the Reign of Louis the Pious (814–840), за ред. P. Godman, R. Collins, Oxford: Oxford University Press, 409–424.
Keller Hagen 1997: Оттонські печатки правителів. Спостереження та питання щодо форми, змісту й функції в історичному контексті. Значення
64
Acta Linguistica Lithuanica XC
Page 43
Digital Profiling als Methode der frühmittelalterlichen Diplomatik. Ausgehend von einer Urkunde Ottos I. in St. Petersburg
епохи Оттонів для розвитку зображення печатки та грамоти з печаткою. – Образ і історія. Студії з політичної іконографії. На пошану Гансмартіна Шварцмайєра з нагоди його шістдесят п’ятого дня народження, за редакцією К. Крімма, Х. Джона, Зігмарінген: Jan Thorbecke Verlag, 3–51.
Keller Hagen 1998: Про печатки Каролінгів та Оттонів. Грамоти як «знаки влади» у комунікації короля з його вірними. – Дослідження раннього Середньовіччя 32, 400–441.
Kölzer Theo 1998: Оттонсько-салічна правительська грамота. – Типологія королівських грамот. Колоквіум Міжнародної комісії з дипломатії в Оломоуці 30.8.–3.9.1992, за редакцією J. Bištřický, Оломоуц: Univerzita Palackého, 127–142. Доступ: https://www.mgh-bibliothek.de/dokumente/a/a119180.pdf.
Kruisheer Jaap 1979: Виготовлення канцелярією, виготовлення адресатом і виготовлення третіми особами. Методологічні зауваження з нагоди деяких новіших досліджень. – Архів дипломатичної науки, історії письма, сфрагістики та геральдики 25, 256–300.
Ludwig Thomas 2008: Грамоти мейсенських єпископів. Дипломатичні дослідження X–XIII століть, Кельн, Веймар, Відень: H. Böhlau.
May Georg 1995: Ego N.N. Catholicae Ecclesiae Episcopus. Виникнення, розвиток і значення однієї форми підпису з огляду на універсальний єпископат папи, Ser. Канонічні студії та тексти, 43, Берлін: Duncker & Humblot.
Mažuga Vladimir I. 2000: Мажуга, Владимир И. Найдавніші грамоти єпископів і князів Священної Римської імперії у зібранні Санкт-Петербурзької філії Інституту російської історії [Drevnejšie gramoty episkopov i kniazej Sviaščënnoj Rimskoj imperii v sobranii Sankt-Peterburgskogo filiala Instituta rossijskoj istorii]. – Допоміжні історичні дисципліни [Vspomogatel’nye istoričeskie discipliny] 27, 273–293. Доступ: https://ahd.spbiiran.ru/wp-content/uploads/2024/03/2000–16-mazuga-v-i-XXVII.pdf.
Mažuga Vladimir I. 2022: Мажуга, Владимир И. Про стиль і техніку латинського письма VIII–XIII ст. [O stile i technike latinskogo pis’ma VIII–XIII vv]. – Історія письма від Античності до Нового часу. Нариси з епіграфіки, палеографії та дипломатистики [Istorija pis’ma ot Antičnosti do Novogo vremeni. Očerki po epigrafike, paleografii i diplomatike], Москва–СПб: Альянс–Архео [Moskva–SPb: Al’jans–Archeo], 214–222.
Mერსiowsky Mark 2015: Грамота в Каролінзьку добу. Оригінали, практика складання грамот і політична комунікація, 2 т., Ser. Monumenta Germaniae Historica, Schriften, 60, Вісбаден: Harrassowitz Verlag.
Straipsniai / Articles
65
Page 44
MARIE-LUISE HECKMANN
Merta Brigitte 1994: Право і пропаганда в наративах каролінзьких королівських грамот. – Історіографія в ранньому Середньовіччі, за ред. A. Scharer, G. Scheibelreiter, Відень, Мюнхен: R. Oldenbourg Verlag, 141–157.
Методи – Методи опису письма, за ред. P. Rück, Штутгарт: Jan Thorbecke Verlag, 1999.
Müller-Mertens Eckhard 1980: Структура імперії у відображенні практики владарювання Оттона Великого. З історіографічними пролегоменами до питання «Феодальна держава на німецькій землі: відтоді німецька феодальна держава?» Берлін: Akademie-Verlag.
Neumann Ronald 1978: Аренги грамот Оттона Великого. – Архів дипломатики. Історія письма, сфрагістика та геральдика 24, 292–358.
Nowak Przemysław, Weigl Herwig 2017: Західноєвропейські грамоти в колекції Nikolaj Petrovič Lichačëv у Санкт-Петербурзі. З публікацією Littera Innocenz’ III. для бенедиктинського монастиря Monforte de Lemos від 10 червня 1212 року. – Повідомлення Інституту австрійських історичних досліджень 125(2), 385–400.
Oediger Friedrich W. 1978: Регести архієпископів Кельна в Середньовіччі, т. 1, Дюссельдорф: Droste Verlag.
Patt Sarah 2016: Дослідження «Formulae imperiales». Концепція грамот і використання формуляра в канцелярії імператора Людовика Благочестивого (814–840), серія Monumenta Germaniae Historica, Дослідження й тексти, 59, Вісбаден: Harrassowitz Verlag.
Posse Otto 1909: Печатки німецьких імператорів і королів, т. 1, Дрезден: Wilhelm und Bertha v. Baensch Stiftung. Доступ: https://gdz.sub.uni-goettingen.de/id/PPN840591144.
Ries Hermann 1969: Генріх I. – Нова німецька біографія, т. 8, Берлін: Duncker & Humblot, 402–403. Доступ: https://www.deutsche-biographie.de/pnd137324847.html#ndbcontent.
Rück Peter 1991: Грамота як витвір мистецтва. – Імператриця Феофано. Зустріч Сходу і Заходу на межі першого тисячоліття. Меморіальне видання Кельнського музею Шнітґена до 1000-ї річниці смерті імператриці, т. 2, за ред. A. von Euw, P. Schreiner, Кельн: Schnütgen-Museum, 311–333.
Rück Peter 1996: Візуальні свідчення про короля. Канцелярські знаки, королівські монограми та сигнет Салічної династії, Марбург-ан-дер-Лан, Philipps-Universität Marburg.
Rück Peter 2000: Папська грамота високого Середньовіччя як засіб сучасної естетики. – Праці Марбурзького інституту допоміжних історичних наук, за ред. E. Eisenlohr, P. Worm, Марбург-ан-дер-Лан: Universitätsbibliothek Marburg, 3–29.
66
Acta Linguistica Lithuanica XC
Page 45
Digital Profiling als Methode der frühmittelalterlichen Diplomatik. Ausgehend von einer Urkunde Ottos I. in St. Petersburg
S c h e t t e r R u d o l f 1935: Втручання світських і духовних князів у німецькі королівські грамоти від 911 до 1056 року: дисертація з філософії, Берлін: Bottrop i.W.
S c h i e f f e r R u d o l f 1998: Посередник духовенства й народу. Про духовний вплив на розуміння та представлення оттонівського королівства. – Репрезентація влади в оттонівській Саксонії, за редакцією E. Schubert, G. Althoff, Ser. Доповіді та дослідження, 46, Sigmaringen: Jan Thorbecke Verlag, 345–361.
S c h l a u g W i l h e l m 1962: Давньосаксонські особові імена до 1000 року, Lund: CWK Gleerup; Копенгаген: Ejnar Munksgaard.
S c h n a s e R o b e r t 2019: Scriba anonymus scripsit et subscripsit. Анонімний писар написав і підписав. Тяглість чи впорядкування заново в документуванні? Порівняння профілів писарів за Арнульфа Каринтійського (887–899) та Оттона I (936–973), Baden-Baden: Deutscher Wissenschafts-Verlag.
S c h u l z e H a n s K. 2007: Шлюбна грамота імператриці Феофано, грецька імператриця та Священна Римська імперія 972–991, Hannover: Hahnsche Buchhandlung.
S c h w e n k P e t e r 1995: Бруно Кельнський (925–965): його життя, його творчість і його значення, Espelkamp: Verlag Marie Leidorf.
S c h w e n k P e t e r 1995a: Бруно Кельнський (925–965) та його значення у Вестфальсько-Нижньосаксонському регіоні. – Нижньосаксонський щорічник з історії краю 67, 99–138. Доступ: https://www.historische-kommission.niedersachsen.de/startseite/onlineangebote/niedersaechsisches_jahrbuch_landgeschichte_online/niedersaechsisches-jahrbuch-online-113570.html.
S r e d i n s k a j a N a t a l i j a B. 2014: Срединская, Наталия Б. Дослідження нотаріальних актів Північної Італії за матеріалами зібрання Н. П. Лихачова [Issledovanie notarialʹnych aktov Severnoj Italii po materialam sobranija N. P. Lichačeva]. – Спадщина Миколи Петровича Лихачова: інтерпретація тексту й образу [Nasledie Nikolaja Petroviča Lichačeva: interpretacija teksta i obraza], матеріали наукової конференції, присвяченої 150-річчю від дня народження академіка Миколи Петровича Лихачова [materialy naučnoj konferencii, posvjaščennоj 150-letiju so dnja roždenija akademika Petroviča Lichačeva] (1862–1936), ред. Е. В. Степанова [red. E. V. Stepanova], Санкт-Петербург: Издат. Государственного Эрмитажа [Sankt-Peterburg: Izdat. Gosudarstvennogo Ėrmitаža], 109–121.
T i e f e n b a c h H e i n r i c h 1984: Ксантен, Ессен, Кельн. Дослідження північного кордону давньоверхньонімецької мови на нижньорейнських особових іменах IX–XI століть, Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht.
W i s p l i n g h o f f E r i c h 1954: Канцелярія кельнських архієпископів у X столітті. З екскурсом про архієпископську канцелярію в Трирі. – Щорічник Кельнського
Straipsniai / Articles
67
Page 46
MARIE-LUISE HECKMANN
товариства з історії 28, 41–63. Доступ: https://www.deutsche-digitale-bibliothek.de/item/EFSO]52NZCCO3V24QCPRPJR3WZAABXAB.
Wolf Gunther G. 1989: Архієпископ Брун I Кельнський і сприяння вченим студіям у Кельні. – Кельнський університет у Середньовіччі. Духовне коріння та соціальна дійсність, за редакцією A. Zimmerman, підготовлено до друку Gudrun Vuillemin-Diem, Berlin, New York: Walter de Gruyter, 299–311.
Wolfram Herwig 1973: Латинські титули правителів у IX і X століттях. – Intitulatio 2. Латинські титули правителів і князів у IX і X століттях. Повідомлення Інституту австрійських історичних досліджень, дод. том 24, за редакцією K. Brunner, A. Scharer, H. Wolfram, Wien, Köln, Graz: H. Böhlau, 19–178.
Worm Peter 2004: Каролінзькі рекогніційні знаки. Рядок канцлера та його графічне оформлення на правительських грамотах VIII і IX століть, Marburg an der Lahn: Universitätsbibliothek Marburg.
Zwierlein Susanne 2016: Дослідження аренг у грамотах імператора Людовика Благочестивого (814–840), Wiesbaden: Otto Harrassowitz.
Цифрове профілювання як метод ранньосередньовічної дипломатики. На основі грамоти Оттона I із Санкт-Петербурга.
Присвячується проф. д-ру Владіміру Івановичу Мажузі, який 15 квітня 2024 року святкує своє 75-річчя
РЕЗЮМЕ
У статті на основі зовнішніх і внутрішніх критеріїв аналізується грамота Оттона I, що зберігається в Санкт-Петербурзі; її авторство приписується одному з 39 відомих писарів імператорської канцелярії. Основою ідентифікації є сигна, а також розмір, формат, оформлення та письмо імператора в грамоті. Не менш важливими є мовні нюанси особових і географічних назв, як і сукупність формул корроборації. Надалі на основі порівняльних прикладів перевіряється придатність застосованого тут методу цифрового профілювання для ідентифікації писаря.
У ході дослідження з’ясувалося, що грамоти короля та імператора Оттона I є комплексними й характеризуються численними властивими їм та інформативними ознаками, такими як горизонтальний
68
Acta Linguistica Lithuanica XC
Page 47
Digital Profiling als Methode der frühmittelalterlichen Diplomatik. Ausgehend von einer Urkunde Ottos I. in St. Petersburg
формат, хрисмона, ідентифікаційний знак або скорочення, які в пізніших грамотах уже не трапляються.
Крім того, щоб надійно ідентифікувати писаря, грамоти правителя потрібно пов’язати з відомими особами, які діяли в його оточенні, зібравши про них більше інформації. За часів правління Оттонів єпископи становлять найбільшу групу таких осіб, що відповідає висунутим вимогам і характеризується високим рівнем грамотності. Тому особливо ймовірно, що багато документів короля та імператора Оттона I були підготовлені єпископами, які, можливо, працювали писарями в його канцелярії. Ця теза вже сформульована в одній із частин дослідження. Якби гіпотеза про профілювання єпископів як писарів підтвердилася, наведені ідентифікації суттєво змінили б уявлення про значущість, писемність і систему комунікації кінця IX — початку X століття. Або, образно кажучи: слід писарів, які виконували невідкладні доручення правлячого короля, вів би від їхньої діяльності в трьох туманах до добре відомого й яскраво освітленого собору.
