This is a machine-generated translation of the original document and may contain errors, omissions, or changes in meaning. Do not rely on this translation for quotations, citations, or authoritative references. Please consult and cite the original document.
Preparing document pages…
Page 1
DIETER HECKMANN
Історик-архівіст у відставці
Колишній працівник: Таємний державний архів Прусської культурної спадщини.
DOI: doi.org/10.35321/all90-01
ІДЕНТИФІКАЦІЯ АНОНІМНИХ ПИСЕМНИХ ТЕКСТІВ ІЗ ДЕРЖАВИ ТЕВТОНСЬКОГО ОРДЕНУ ПРУССІЇ ЗА ДОПОМОГОЮ НОТАРІАЛЬНИХ ПІДПИСІВ¹.
Професорові, доктору Ґрасільді Блажене з нагоди 75-річчя 15 серпня 2024 року
Ідентифікація анонімних писемних текстів Тевтонського ордену в Пруссії на підставі нотаріальних підписів².
Присвячується проф. д-ру Ґрасільді Блажене, яка 15 серпня 2024 року святкує 75-річний ювілей
АНОТАЦІЯ
У статті представлено метод, який дає змогу ідентифікувати анонімні пізньосередньовічні практичні тексти завдяки збереженим нотаріальним підписам у межах того самого реєстраційного контексту.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: Тевтонський орден, публічні нотаріуси, анонімні писемні тексти, нотаріальні інструменти, нотаріальні підписи, історія Тевтонського ордену, середньовічна та ранньомодерна історія Пруссії, Лівонія, Лотарингія та Сілезія.
¹Дещо змінена версія доповіді, яку автор виголосив у Санкт-Петербурзі на конференції, присвяченій західноєвропейським рукописам і документам від пізньої античності до ранньомодерного часу в санкт-петербурзьких зібраннях (19–21.9.2019).
² Ця стаття є стислою редакцією доповіді, виголошеної на конференції, присвяченій західноєвропейським рукописам та історичним документам пізньої античності й ранньомодерного часу. Конференція відбулася в Санкт-Петербурзі 19–21 вересня 2019 р.
Straipsniai / Articles
11
Page 2
DIETER HECKMANN
АНОТАЦІЯ
У цій статті представлено метод ідентифікації анонімних пізньосередньовічних практичних текстів завдяки збереженим нотаріальним підписам у контексті того самого реєстру.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: Тевтонський орден, публічні нотаріуси, анонімні писемні тексти, нотаріальні інструменти, нотаріальні підписи, історія Тевтонського ордену, середньовічна та ранньомодерна історія Пруссії, Лівонія, Лотарингія та Сілезія.
Під час опрацювання Елбінзької військової книги 1383–1409 років, опублікованої 2013 року, зокрема, вдалося атрибутувати молодшу руку елбінзькому міському писареві Бартоломеусу Штуме³.
Для цього були наявні щонайменше дві основні передумови: 1. Рука Бартоломеуса вперше засвідчена 1408 року як рука допоміжного писаря, а 1409 року — як єдина рука. 2. У документі від 10 грудня 1403 року (рис. 1) Бартоломеус за допомогою власноручного підпису ідентифікує себе як публічного нотаріуса⁴.
Цей результат відкриває простір для подальших запитань, частину яких варто розглянути нижче. Чи є Бартоломеус Штуме унікальним прикладом кар’єри писаря в прусському місті пізнього Середньовіччя?
³ Heckmann, Kwiatkowski 2013: 28–30.
⁴ Там само: 29.
12
Acta Linguistica Lithuanica XC
Page 3
Identifizierung anonymer Schriften aus dem Deutschordensland Preußen mit Hilfe von Notarsunterschriften
Чи існували подібні кар’єри в писарській службі інших укладачів реєстрів у державі Тевтонського ордену Пруссії або в канцеляріях за межами Пруссії? Які висновки дають ідентифікації писарських рук щодо взаємозв’язків писемної спадщини? Це стосується таких тематичних сфер, як, наприклад, вплив публічних нотаріусів на управління документами, дослідження походження або існування писарських ландшафтів. Які методологічні проблеми перешкоджають однозначній атрибуції писарських рук? Конкретно слід було б запитати, чи взагалі існує достатньо текстових зразків, чи тією або іншою мірою позначилися вікові зміни письма, або ж чи не створило використання нових форм літер палеографічних перешкод.
1. ПРИКЛАДИ КАР’ЄР ПУБЛІЧНИХ НОТАРІУСІВ-ПИСАРІВ У ДЕРЖАВІ ТЕВТОНСЬКОГО ОРДЕНУ ПРУССІЇ ТА В РИМСЬКІЙ ІМПЕРІЇ
Дослідникам значно краще відомий кулмський міський писар Конрад Бітшин, ніж Бартоломеус Штуме. Відомістю Бітшин завдячує передусім тому, що 1431 року уклав найдавнішу збірку кулмського права, яке набуло в Пруссії великого значення як для міських, так і для сільських форм поселення. Коли Бітшин отримав апробацію як публічний нотаріус, невідомо. 1423 року він уперше згадується як міський писар Данцига, 1430 року Бішин перейшов на службу до міської ради Кулма, а 1431 року засвідчений там як власник вікаріату в міській парафіяльній церкві. Бітшин залишив посаду міського писаря Кулма не пізніше 1443 року, що, ймовірно, було пов’язано з отриманням двох парафіяльних бенефіціїв у Помезанській єпархії. Попри подальші кар’єрні кроки, Бітшин залишався відданим місту Кулму, оскільки працював для тамтешньої ради випадковим писарем, був власником ще одного вікаріату й щонайменше між 1453 та 1456 роками утримував у Кулмі житло. Руку Бітшина встановлено не за його нотаріальним підписом, а за допомогою інципіту його збірки права5.
Identifizierung anonymer Schriften aus dem Deutschordensland Preußen mit Hilfe von Notarsunterschriften
Натомість публічний нотаріус Петро з Вормдітта від самого початку своєї кар’єри служив ордену — спершу як писар комтура дому самбійського домкапітулу. У цій якості він засвідчений 7 серпня 1376 року. Після вивчення права в Празі Петро з Вормдітта вступив на писарську службу до верховного маршала Тевтонського ордену, де засвідчений у 1396–1399 роках. Звідти він перейшов до канцелярії великого магістра. У липні 1403 року великий магістр призначив його орденським прокуратором при курії в Римі. Посаду прокуратора Вормдітт обіймав до смерті 27 серпня 1419 року⁶. Рука Петра з Вормдітта засвідчена передусім його листуванням, тож під час її ідентифікації дослідники спиралися не лише на його нотаріальний підпис (рис. 3).
Ще одним визначним прикладом є Стефан Матіас з Найденбурга. Як і його покровитель, канцлер великого магістра Андреас Сантберг⁷, Стефан навчався у Віденському університеті. Щонайпізніше з 1441 року Стефан служив писарем у єпископа Помезанії. До цього періоду належить і найдавніше відоме свідчення його підпису як публічного нотаріуса — у виготовленому ним трансумпті грамоти папи Климента III від 6 лютого 1191 року (рис. 4).
Identifizierung anonymer Schriften aus dem Deutschordensland Preußen mit Hilfe von Notarsunterschriften
З канцелярії помезанського єпископа Стефан Матіас з Найденбурга 1448 року перейшов до канцелярії великого магістра в Марієнбурзі. Спочатку Стефана забезпечили канонікатом в Ермландії, потім парафією Святого Миколая в Старому місті Ельбінга, а від 1462 року — знову посадою ермландського каноніка, яку після смерті великого магістра Людвіга фон Ерліхаузена 1467 року він через політичні причини втратив унаслідок відновлення воєнних зіткнень із Польщею. Після примирення між Польщею та орденом, що супроводжувалося політичною амністією прихильників обох сторін конфлікту, 1479 року Стефан повернув свій канонікат. За наполяганням польського короля того самого року домський капітул Кульмзеє висунув його на кулмського єпископа. Стефан з Найденбурга обіймав посаду кулмського єпископа від 1481 року, року своєї консекрації, до смерті 1495 року⁸.
Для Священної Римської імперії, від якої держава Тевтонського ордену Пруссії перейняла публічний нотаріат⁹, Петер-Йоганнес Шулер засвідчив подібні кар’єри публічних нотаріусів. І там публічний нотаріус часто припиняв приватну практику, коли отримував добре забезпечений бенефіцій або прибуткову посаду, наприклад міського писаря, університетського професора, адвоката чи синдика¹⁰. Це спостереження дає достатньо підстав для того, щоб так само зіставляти анонімні писемні тексти з наявними нотаріальними підписами в реєстрах або зібраннях імперських територій та імперських міст.
2. ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКИ ПИСЕМНОЇ СПАДЩИНИ
Канцлер великого магістра Андреас Сантберг або Йоганн Бірсміт, попередник Бартоломеуса Штуме на посаді елбінзького міського писаря, наскільки відомо, не мали апробацій як публічні нотаріуси. Вони є прикладами того, як ідентифікація анонімних писемних текстів можлива і без нотаріального підпису, однак публічні нотаріуси на службі у правителя або міста, безперечно, заслуговують на особливу увагу. Це, ймовірно, пов’язано з тим, що саме з їхнього середовища походив поштовх до реорганізації прусського
управління писемною спадщиною. Передусім від цього виграла система реєстрів як у канцеляріях правителів, так і в міських канцеляріях; це супроводжувалося зміцненням публічної довіри до реєстратури та пов’язаного з нею архіву¹¹. Одним із визначних видів діяльності в цьому контексті була реєстрація грамот про надання земельних прав або пожалувальних грамот маршальської канцелярії, започаткована тогочасним писарем при верховному маршалі Петром з Вормдітта¹².
Майже 20-річне перебування Стефана з Найденбурга у канцелярії великого магістра або діяльність Штуме від 1408 до 1417 року¹³ на службі елбінзької міської ради, безперечно, належать до виняткових випадків, що помітно полегшує пошук їхніх власноручних письмових свідчень у наявній спадщині. Більшість інших писарів, натомість, часто змінювали своїх роботодавців, тому їхні власноручні зразки письма доводилося б виявляти в різних архівах або архівних уламках. Часті переходи між роботодавцями, а зрештою й особисті взаємозв’язки, однак, сприяли також тенденціям до нормування, як-от виникненню службових книг для раціоналізації управління писемною спадщиною або формуванню канцелярського ландшафту з єдиною канцелярською мовою чи єдиними канцелярськими звичаями¹⁴.
Ці спостереження можна розглядати як виклик як для укладання подальших біограм писарів, так і для дослідження походження, особливо щодо реєстраційних уламків або окремих одиниць, що зберігаються в рукописних зібраннях великих бібліотек. Крім того, вони спонукають до каталогізації нотаріальних сигнетів і нотаріальних підписів — двох взаємодіючих засвідчувальних ознак публічних нотаріусів, узагальнених як нотаріальне підписання¹⁵¹⁶.
Identifizierung anonymer Schriften aus dem Deutschordensland Preußen mit Hilfe von Notarsunterschriften
3. МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ПІД ЧАС АТРИБУЦІЇ ПИСАРСЬКИХ РУК
Окрім нестачі текстових зразків, часто дратівливої зміни чорнила, розпорошеності спадщини та прихованої кар’єри писаря, під час ідентифікації анонімної писарської руки часто перешкоджають вікові зміни письма (рис. 5 і 6 із молодою та старою рукою Йоганна Бірсміта).
Нормування, здійснюване школами письма або зумовлене особливими вимогами до читабельності (міссал), а також, не в останню чергу, запровадження нових типів літер, наприклад знаків антикви, можуть так само унеможливити однозначну атрибуцію або принаймні її ускладнити.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
Armgart Martin 1995: Грамоти про надання земельних прав Верхньої Пруссії до 1410 року та їхні видавці, Köln, Weimar, Wien: Böhlau, 253–259.
Conrad Klaus 1963: Виникнення збірки грамот про надання земельних прав маршальської канцелярії. – Preußenland 1, 19–25.
Generalprokuratoren – Доповіді генеральних прокураторів Тевтонського ордену при курії, т. 2, опрацював H. Koeppen, Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht, 1960, 29–34.
GStA PK – Таємний державний архів Прусської культурної спадщини, XX. Головний відділ [HA], Пергаментні грамоти, Schieblade [Schiebl.] 1, Nr. 1a; Schiebl. 62, Nr. 9; Schiebl. L, Nr. 28; Орденський фоліант [OF] 83, 2.
Heckmann Dieter 2009: Публічний нотаріус у державі ордену Пруссії крізь призму рецепції права та канцелярської практики. – Preußenland 47, 37–56.
Heckmann Dieter 2011: Спрощення управління в Пруссії: Тевтонський орден і публічні нотаріуси у XIV та XV століттях. – Streifzug durch Brandenburg-Preußen. Archivische Beiträge zur kulturellen Bildungsarbeit im Wissenschaftsjahr 2011, Berlin: Selbstverlag GStA PK, 57–67.
Heckmann Dieter 2013: Фермент в управлінні. Публічний нотаріат у державі Тевтонського ордену Пруссії. – Archivallische Zeitschrift 93, 207–220.
Heckmann Dieter 2016: Аспекти впорядкування канцелярської справи в прусській державі ордену після другого Торунського миру. – Zapiski Historyczne 81(4), 101–116.
Heckmann Dieter 2020: «Кулмська книга привілеїв» (1431–1456). Опис з метою опрацювання. – Schriftlichkeit im Preußenland, за ред. M.-L. Heckmann, J. Sarnowsky, Osnabrück: fibre Verlag, 187–209.
Heckmann Dieter, Kwiatkowski Krzysztof 2013: Елбінзька військова книга (1383–1409). Рахунки міських ополчень, опрацював D. Heckmann за участю K. Kwiatkowski, Köln, Weimar, Wien: H. Böhlau.
Karp Hans-Jürgen 1996: Найденбург, Стефан фон (бл. 1412–1495). – Єпископи Священної Римської імперії 1448–1648. Біографічний лексикон, за ред. E. Gatz за участю C. Brodkorb, Berlin: Duncker & Humblot, 498–499.
20
Acta Linguistica Lithuanica XC
Page 11
Identifizierung anonymer Schriften aus dem Deutschordensland Preußen mit Hilfe von Notarsunterschriften
Santberg Andreas, Heckmann Dieter 2007: «Хроніка союзу та об’єднання проти насильства й несправедливості» капелана великого магістра Андреаса Сантберга про передісторію Тринадцятилітньої війни в Пруссії (1450–1454), опрацював D. Heckmann за участю M.-L. Heckmann, Marburg: N. G. Elwert.
Schuler Peter-Johannes 1976: Історія нотаріату Південно-Західної Німеччини. Від його початків до імперського нотаріального порядку 1512 року: Thesis, Dissertation, Bühl: Verlag Konkordia.
Weileder Magdalena 2019: Пізньосередньовічні нотаріальні документи. Прокураторії, засвідчені копії та делегатські грамоти з баварських і австрійських фондів, Wien, Köln, Weimar: H. Böhlau.
Ідентифікація анонімних писемних текстів Тевтонського ордену в Пруссії на підставі нотаріальних підписів.
Присвячується проф. д-ру Ґрасільді Блажене, яка 15 серпня 2024 року святкує 75-річний ювілей
РЕЗЮМЕ
Під час роботи з Елбінзькою військовою книгою 1383–1409 років, зокрема, вдалося встановити особу попереднього укладача тексту, елбінзького міського писаря Бартоломеуса Штуме. Дійти цього висновку допомогли дві важливі обставини: 1) документи, написані рукою писаря Бартоломеуса, уперше ідентифіковано 1408 року як документи, виконані допоміжним писарем, а 1409 року — як документи, виконані головним і єдиним писарем; 2) в одному з документів 1403 року Бартоломеус підписався як публічний нотаріус.
З огляду на характер представлених даних така ідентифікація документів періоду панування Тевтонського ордену в Пруссії не є рідкістю. Це стосується не лише спадщини міських канцелярій. Ще більше анонімних писемних текстів ідентифікують саме завдяки публічним нотаріусам, які діяли в канцеляріях прусських правителів і посадовців (великого магістра, єпископа та єпископської курії), а також їхніх службовців, наприклад комтурів і війтів. Добре відомим і особливо вдалим прикладом є внесок тодішнього прокуратора Тевтонського ордену при Римській курії Петра фон Вормдітта та Стефана Матіаса фон Найденбурга, який у 1481–1495 роках обіймав посаду кулмського єпископа. Автентичні підписи обох нотаріусів збереглися на складених ними нотаріальних документах. Ці підписи містять достатньо порівнюваних даних, що дають змогу надійно атрибутувати певні анонімні писемні тексти, особливо ті, що містяться в канцелярських документах і листуванні, конкретному укладачеві. Роботу з ідентифікації канцелярської книги маршальської управи, укладеної Петром фон Вормдіттом, уже виконано, тоді як до роботи над ідентифікацією текстів Стефана фон Найденбурга буде приступлено.
Straipsniai / Articles
21
Page 12
DIETER HECKMANN
Ідентифікацію анонімних писемних текстів на підставі нотаріальних підписів зумовлюють певні обставини їхньої реєстрації, що випливають передусім із канцелярських архівів і великої кількості збережених отриманих автентичних документів. Ідентифікацію, крім іншого, ускладнює брак придатних текстових зразків. У текстах різного часу помітні зміни почерку або застосування нових типів літер, наприклад знаків антикви.
Подано 29 квітня 2024 р.
DIETER HECKMANN
Науковий архівіст у відставці в Таємному державному архіві PK, Berlin Rosenstr. 53, D-14542 Werder [email protected]
