Acta Linguistica Lithuanica 2025, т. 93, с. 1–17 Посилання на зміст / Turinį nuoroda ISSN 2669-218X (online / електронна версія)

ОСНОВНИЙ ТОН І ІНТЕНСИВНІСТЬ ДЕЯКИХ МАРКЕРІВ ЕПІСТЕМІЧНОЇ МОДАЛЬНОСТІ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ ТА МОДАЛЬНИХ ФРАЗ

Основний тон та інтенсивність у маркерах епістемічної модальності литовської мови й модальних фразах

ЕМІЛІЯ КАРБОНІ Університет Вітаутаса Великого Електронна пошта: [email protected] ORCID ID: https://orcid.org/0009-0007-5232-4479 Напрям наукових досліджень: фонетика.

https://doi.org/10.35321/all93-03

АНОТАЦІЯ

Метою описаного в статті дослідження є визначення найважливіших характеристик основного тону та інтенсивності в модальних фразах: який основний тон та інтенсивність властиві модальним фразам, чи вирізняються модальні маркери основним тоном та інтенсивністю, чи можуть ці ознаки сигналізувати різний ступінь упевненості в модальних фразах. Матеріал дослідження складається із 17 речень із лексичними маркерами модальності, речення, у якому модальність виражена фонетично, та нейтрального щодо модальності речення. Ці речення були прочитані по три рази. Відібрані для дослідження акустичні параметри (середнє значення, мінімум і максимум основного тону та інтенсивності) визначено за допомогою програми аналізу звуків «Praat». Загалом проаналізовано 57 записів. У дослідженні застосовано експериментальний, інструментальний метод аналізу звуків та описовий методи. Результати показують, що фрази, які імітують невпевненість, мають дещо вищі параметри основного тону та нижчу інтенсивність, ніж нейтральні фрази такої самої структури. Модальні фрази з модальними маркерами мають тенденцію до вищого основного тону та більшої інтенсивності, ніж нейтральна фраза, однак результати неоднозначні. Модальні слова характеризуються вищим основним тоном і більшою інтенсивністю, ніж решта фрази. Отже, вони виділяються, і таким чином акцентується модальність фрази. Фрази, що позначають більшу або меншу впевненість, вимовляються інтенсивніше й із нижчим основним тоном, ніж фрази, що виражають сумнів.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: інтенсивність, модальність, маркери модальності, основний тон.

Авторське право © 2025 Emilija Carboni. Опубліковано Інститутом литовської мови. Це стаття відкритого доступу, поширювана на умовах ліцензії Creative Commons Attribution, яка дозволяє необмежене використання, поширення та відтворення на будь-якому носії за умови зазначення автора та джерела. // Видано Інститутом литовської мови. Ця стаття є статтею відкритого доступу, що поширюється на умовах ліцензії «Creative Commons» із зазначенням авторства, яка дозволяє необмежено використовувати, поширювати та відтворювати вміст на будь-якому носії із зазначенням автора та джерела.

Отримано: / Gauta: 2025–06–20. Прийнято: / Priimta: 2025–12–05.

1

РЕЗЮМЕ

Дослідження має на меті визначити ключові характеристики основної частоти (висоти тону) та інтенсивності в модальних фразах: яка висота тону та інтенсивність є типовими для модальних фраз, чи позначені модальні слова висотою тону та інтенсивністю і чи можуть ці ознаки сигналізувати про різний ступінь упевненості в модальних фразах. Матеріал дослідження становлять 17 речень, що містять лексичні модальні маркери, а також одне речення, у якому модальність виражено фонетично, і одне нейтральне речення. Кожне речення було прочитано тричі. Відібрані для аналізу акустичні параметри (середні, мінімальні та максимальні значення висоти тону й інтенсивності) визначалися за допомогою програми аналізу звуку «Praat». Загалом було проаналізовано 57 записів. У дослідженні застосовано експериментальний, інструментальний акустичний та описовий методи. Результати свідчать, що фрази, які імітують невпевненість, мають дещо вищі параметри висоти тону та нижчу інтенсивність порівняно з нейтральними фразами такої самої структури. Модальні фрази, що містять модальні маркери, мають тенденцію до вищої висоти тону та більшої інтенсивності, ніж нейтральна фраза, хоча результати можуть бути неоднозначними. Модальні слова характеризуються вищою висотою тону та більшою інтенсивністю, ніж решта фрази, тим самим підкреслюючи модальність фрази. Фрази, що виражають більшу або меншу впевненість, вимовляються з більшою інтенсивністю та нижчою висотою тону порівняно з фразами, що виражають сумнів.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: основна частота, інтенсивність, модальність, модальні маркери.

ВСТУП

Категорія модальності в лінгвістичних працях і далі викликає чимало дискусій, тому подати точне визначення модальності досить складно. У мовознавство це поняття прийшло з логіки, яку нині називають модальною логікою (лат. modus — спосіб, узгодження, спосіб дієслова), де так звані «модальності <...> призначені семантично визначати істинність висловлювання» (Kaufmann ir kt. 2006: 71) (тут і далі переклад авторки статті), отже, модальність логіки та філософи описують, спираючись на поняття можливості / неможливості (англ. possibility / impossibility) та необхідності (англ. necessity).

У мовознавстві модальність вважають семантичною категорією мови. Подекуди, спираючись на міркування логіків, модальність вважають «лінгвістичним явищем, яке дає змогу за допомогою граматичних засобів говорити про не обов’язково реальні ситуації» (Portner 2009: 1), іншими словами, нею виражається співвідношення висловлювання з дійсністю (наскільки висловлювання є істинним, можливим). В інших випадках спираються на думку філософів, згідно з якою модальність може також відображати ставлення мовця до змісту пропозиції (пор. Lyons 1977; Perkins 1983; Kaufmann ir kt. 2006 та ін.), тобто на модальність дивляться як на мовний засіб, що дає змогу виражати «оцінку мовця» (Palmer 2003: 3) або вказує на «ставлення до описуваної ситуації» (Nuyts 2006: 1). За словами литовських лінгвістів, модальність як семантична категорія виражається в кожному реченні та вказує на «співвідношення змісту з об’єктивною дійсністю» (Sriubaitė 2011: 252). Хоча погляди деяких лінгвістів відрізняються, були спроби систематизувати цю категорію.

Лінгвістичну модальність в академічній літературі намагаються описати, характеризуючи її типи та способи вираження, тому існують різні класифікації. У теоретичних підходах, де модальність розглядають з перспективи мовця, розрізняють два типи: внутрішня щодо учасника ситуації (англ. participant-internal modality) та зовнішня щодо учасника ситуації (англ. participant-external modality) модальність, якими виражаються здатність або потреба учасника, обставини, через які ситуація стає можливою або необхідною (van der Auwera, Plungian 1998: 80). Нелегко визначити всі можливі ситуації, до того ж кожна з них може виражатися по-різному. Однак були спроби це зробити, наприклад, Michaelis R. Perkins (1983), описуючи модальність,

2

спирається на поняття, що розрізняються в модальній логіці: алетична, деонтична, темпоральна, епістемічна, волітивна, каузальна, оцінна модальність, модальність імовірності. Іноді обирають пошук конкретних модальних маркерів, сподіваючись, що, наприклад, в англійській мові «систему модальності найкраще ілюструють функції модальних дієслів»^¹ (Palmer 2003: 2). На думку Paulo Portner (Portner 2009: 2), найдоцільніший спосіб досліджувати модальність — з’ясувати, якими засобами вираження вона позначається, отже, у семантиці англійської мови «насамперед аналізують допоміжні дієслова <...>, прислівники <...>, прикметники <...>, які найбільше пов’язані з описом гіпотетичних ситуацій»^².

Узагальнивши погляди лінгвістів, бачимо, що будь-яке визначення модальності веде до подвійного розмежування: одна модальність вказує на ставлення мовця до змісту висловлювання, а інша — на співвідношення змісту висловлювання з дійсністю. Отже, на цій підставі в академічній літературі розрізняють епістемічну та неепістемічну модальність. Щодо першого терміна зазвичай суперечок немає: він походить від грецького слова episteme, що означає знання, пізнання, отже, епістемічна модальність залежить від знань, якими володіє мовець (пор. Kaufmann ir kt. 2006; Portner 2009), або від браку цих знань (пор. Perkins 1983), наприклад, Я не впевнений, чи спричиняють ці ліки побічні ефекти. Для такого тлумачення зазвичай використовують уже згадані поняття упевненості, невпевненості, сумніву. Це найпоширеніший вид модальності, який «вказує на ступінь упевненості мовця щодо того, що говориться» (de Haan 2006: 29), і способів його вираження може бути багато.

У працях з литовського мовознавства поняття епістемічної модальності вживається подібно: зазначається, що вона показує, «наскільки певне твердження мовця відповідає дійсності і наскільки мовець переконаний у тому, про що говорить» (Jasionytė-Mikučionienė 2015: 1); крім того, усвідомлюється, що в реальному мовленні визначити оцінку мовцем дійсності складно, і вказується, що це «градуальна оцінка, оскільки її діапазон охоплює і епістемічну впевненість, і епістемічний сумнів (невпевненість). Природно, що між цими двома крайнощами є дуже багато проміжних варіантів» (Usonienė 2016: 64).

Значно складніше описати неепістемічну модальність, яку подекуди (de Haan 2006; Česnulienė 2012) просто називають деонтичною (англ. deontic modality), однак у більшості випадків її поділяють на деонтичну та динамічну (англ. dynamic modality) (Palmer 2003; Kaufmann ir kt. 2006; Nuyts 2006; Šolienė 2013 та ін.). Традиційно деонтичною модальністю (гр. deon — обов’язок) виражається «необхідність, можливість морально відповідального діяча виконувати певні дії» (Lyons 1977: 823), отже, цей тип модальності відрізняється від епістемічного тим, що залежить від зовнішніх чинників і не характеризує зміст висловлювання, «ґрунтується на соціальній або етичній нормі» (Jasionytė-Mikučionienė 2016: 3), показує, що «прийнятно або неприйнятно» (Portner 2009: 2), наприклад, Ти мусиш учитися.

У деяких працях розрізняють динамічну модальність, яка, на відміну від деонтичної, вказує не на зовнішню настанову, а на внутрішню можливість, здатність суб’єкта (пор. Palmer 2003; Nuyts

^¹ «Системи модальності найкраще ілюструють функції модальних дієслів <...>» (Palmer 2003: 2).

^² «У семантиці ця стратегія передусім передбачала вивчення певних допоміжних дієслів, таких як must, певних прислівників, таких як maybe, і певних прикметників, таких як possible, оскільки значення цих слів, очевидно, пов’язані із ситуаціями, які не є реальними» (Portner 2009: 2).

3

2006), навіть якщо цей суб’єкт є лише граматичним, наприклад, Ці ліки можуть спричинити побічний ефект. Або динамічну можливість можуть зумовлювати й зовнішні обставини, наприклад, Він може втекти (тобто для цього немає перешкод) (пор. Palmer 2001: 77; van der Auwera, Plungian 1998: 80). Так само й у працях з литовського мовознавства динамічною модальністю вважають зумовлену будь-якими причинами можливість або необхідність, коли «певна ситуація або дія описуються як можливі чи необхідні через зовнішні обставини, що їх зумовлюють, через здібності або бажання суб’єкта-учасника» (Šolienė 2013: 28).

Існують і інші підтипи модальності та способи їх розмежування, наприклад, описана Яном Nuyts (2006) алетична модальність, згадувана P. Portner модальність дискурсу, речення, частини речення (Portner 2009) або модальність Johano van der Auw eros і Vladimiro Plungiano залежна / незалежна від учасника ситуації (van der Auwera, Plungian 1998), однак у працях інших авторів вони ні не називаються, ні детальніше не аналізуються.

Зазвичай основні обговорені типи модальності намагаються розмежувати за лексичними засобами вираження; найпоширенішими з них є модальні прислівники, частки (наприклад: можливо, може, мабуть, справді), дієприкметники (наприклад: можливо, ймовірно, можна), ментальні дієслова (англ. mental state predicate) (наприклад: думати, вважати), допоміжні дієслова (наприклад: могти, мати, мусити) та іменники (наприклад: можливість, імовірність) (пор. Nuyts 2001; Šolienė 2013; Usonienė 2016). Граматичними засобами вираження вважають способи й часи, наприклад, Ці ліки могли б спричинити побічний ефект. Для позначення епістемічної модальності в англійській мові найчастіше вживаються модальні дієслова (Šolienė 2007), у працях деяких науковців (Perkins 1983 та інші) їх також називають первинними модальними маркерами, наприклад, могти (англ. can / may), мусити (англ. must) або will, що вказує на майбутню дію. Литовська мова в цьому аспекті набагато гнучкіша, і модальні дієслова можуть замінюватися частками, прислівниками, наприклад, мабуть / найімовірніше / можливо, ці ліки спричиняють побічний ефект.

Аналіз модальності в англійській мові вже має свої традиції, існує більше теоретичних праць та емпіричних досліджень. Однак не в усіх мовах можна виявити очевидні прояви або відповідники модальності. Наприклад, італійська мова «не має конкретних маркерів для вираження епістемічної модальності чи чітких граматичних форм» (Pietrandrea 2005: 61), основними модальними маркерами вважають італійські дієслова мусити (італ. dovere) і могти (італ. potere), точніше, форми їхнього майбутнього часу та умовного способу (там само). Хоча вираження модальності в мовах може відрізнятися, вважають, що «в мовах, у яких немає окремої класифікації модальних маркерів, для вираження модальності вживаються інші мовні засоби: певні прислівники, інтонація, порядок слів у реченні, специфічне вживання способів» (Favaro 2023: 22), отже, можна сказати, що модальність вважається універсальною мовною категорією, але її вираження в мовах відрізняється.

Більшість праць про модальність литовської мови становлять порівняльні дослідження литовської та англійської мов (Usonienė 2006a; 2006b; Šolienė 2007; 2013; 2015; Šinkūnienė, van Olmen 2012; 2015), які найчастіше виконують на матеріалі прикладів із паралельних корпусів. Такі дослідження корисні для з’ясування того, які можливості вираження модальності взагалі існують у литовській мові; наприклад, було порушено проблему, що досі «у „Словнику литовської мови“ (LKŽe) мабуть

4

ототожнюється з можливо і найімовірніше, що ніби дає підстави вважати, що поняття ймовірності в литовській мові не вимірюється, хоча інтуїтивно різниця очевидна» (Usonienė 2006a: 100).

Хоча найбільше уваги приділено аналізу конкретних маркерів, було помічено, що для вираження епістемічної модальності особливо важливим є весь діапазон упевненості / невпевненості: «вираження може бути різним, лексичним або граматичним, важливо, щоб не змінювався ступінь імовірності» (там само). Імовірно, такі дослідження корисні не лише укладачам словників, а й важливі для перекладачів, оскільки допомагають краще пізнати недостатньо описані мовні категорії; наприклад, було помічено, що «у перекладах маркери епістемічної необхідності замінюються частками епістемічної впевненості, без урахування ступеня впевненості чи можливості» (Šolienė 2007: 98). Огляд праць литовських науковців дає підстави стверджувати, що наразі більше уваги приділяють дослідженням епістемічної модальності.

Ще один важливий аспект досліджень модальності литовської мови — різні дискурси. Кількісні дослідження показують, що найчастіші частки може і можливо «досить часто фігурують у текстах художньої літератури, однак їхнє прототипове вживання характерне для розмовної мови. <...> [а] автори наукових текстів використовують інші лінгвістичні засоби для вираження свого авторського ставлення, схильні брати на себе відповідальність за істинність своїх тверджень» (Šolienė 2015: 156). Проте докладніші якісні дослідження не підтверджують цього спостереження — у науковій мові автори не уникають модальності й не завжди пишуть упевнено (Šinkūnienė 2015). Такі висновки привертають увагу до важливості практичних досліджень і показують, що теоретичний поділ модальності не завжди підтверджується реальним уживанням; наприклад, «розмежування між деонтичним і недеонтичним підтипом необхідності не завжди чітке й залежить від контексту» (Jasionytė-Mikučionienė 2016: 4). Проведені дослідження модальності литовської мови є важливими, однак слід зазначити, що в литовському мовознавстві досі досліджувалася лише писемна мова. Тому важливо розширювати досліджуваний матеріал, охоплювати якомога більше засобів вираження і, звичайно, враховувати контекст уживання модальних маркерів.

Як уже зазначалося, вираженню модальності присвячено чимало праць, однак можливі фонетичні особливості модальності не досліджувалися ні в литовській, ні в інших мовах. Подекуди згадується про важливість інтонації (Sriubaitė 2011; Česnulienė 2012; Favaro 2023), а також в одному дослідженні усної італійської мови стверджується, що «модальність в усному мовленні можуть також передавати інші ознаки, такі як просодичні елементи, вираз обличчя, жести тощо» (Tucci 2011: 87). Проте в жодній із цих статей не пояснюється, які саме особливості інтонації або просодії та як позначають модальність.

Ще один аспект, що ускладнює дослідження фонетичних ознак, полягає в тому, що модальність можна розглядати й із прагматичної перспективи, коли модальні маркери набувають епістемічних, деонтичних та інших значень лише в певному контексті й залежать від вибору співрозмовника, його мовного досвіду та різноманітності вираження. Однак зібрати репрезентативні та якісні зразки спонтанного мовлення з достатньою кількістю різноманітних модальних слів складно; крім того, інтенція мовця все одно залишалася б невідомою, у найкращому разі — лише передбачуваною. Існують праці, у яких досі намагаються провести чіткі межі між мовними категоріями; наприклад, у дослідженні, присвяченому ілокуції (англ. illocution), модальності та ставленню (англ. attitude), зазначається, що деякі автори, «наприклад, Ungeheuer (1972), [мовленнєві акти й модальність] вважали тією самою категорією, <...> а Lüdtke (1980) <...> просто різними способами висловлення змісту авторської настанови

5

щодо видами» (Mello, Raso 2011: 3). Отже, досі незрозуміло, коли в писемному мовленні певні лексичні одиниці можемо вважати модальними маркерами, за допомогою яких автор виражає невпевненість, можливість, імовірність, а коли — вираженням певної ілокуції, коли, наприклад, прагнуть поінформувати, нагадати, уповноважити тощо. Подекуди стверджується, що «і модальність, і ілокуція відображають „ставлення“ автора» (Tucci 2011: 85)³. Подібна ситуація і зі способом висловлення. На думку деяких авторів, «одні способи висловлення пов’язані зі змістом пропозиції (наприклад, іронія, невпевненість, очевидність, здивування тощо), а інші пов’язані із соціальними відносинами співрозмовників під час комунікативного акту (наприклад, ввічливість, зарозумілість, авторитет тощо)» (Moraes ir kt. 2010, cit. iš Mello, Raso 2011: 4). Отже, крім лексичного й граматичного вираження, слід визначити й інші відмінні, точніше — психоакустичні, особливості подібних категорій. Припускається, що дослідження фонетичного вираження допомогли б точніше визначити не лише ці поняття, оскільки «оскільки і евфемізми, і епістемічна модальність виражають ставлення мовця до істинності висловленого твердження, ці два явища тісно пов’язані» (Šinkūnienė 2008: 98). На всі порушені тут і подібні питання поки що не дає змоги відповісти новизна дослідження, тому й емпіричні дані, представлені в цій статті, не можна порівняти з дослідженнями іноземних мов. Також не робиться важливих висновків про місце модальності серед інших семантичних категорій; аналіз обмежено лише маркерами одного типу модальності в реченнях подібної структури з надією, що отримані результати стануть у пригоді в подальших дослідженнях.

Мета дослідження — визначити найважливіші особливості основного тону та інтенсивності в модальних фразах: який основний тон та інтенсивність властиві модальним фразам, чи вирізняються модальні маркери основним тоном та інтенсивністю, чи можуть ці ознаки сигналізувати про різний ступінь упевненості в модальних фразах. Об’єктом дослідження є тривалість (темп) одиниць усного мовлення, основний тон та інтенсивність у фразах читаного мовлення, що виражають модальність (далі — модальних фразах).

Досліджуваний матеріал становить опорна фраза, семантично позбавлена емоційного забарвлення, — Ці ліки підвищують кров’яний тиск, тобто речення, прочитане з нейтральною інтонацією, до якого додано модальні слова; у дослідженні їх поділено на дві групи: такі, що позначають невпевненість, сумнів (навряд чи, я не впевнена, цікаво, можливо, ймовірно, мабуть, здається, здавалося б, очевидно), або різний ступінь упевненості (найімовірніше, ймовірно, найімовірніше, безсумнівно, звісно, найважливіше, на жаль, шкода; останні мають відтінок жалю). Одиниці, що виражають модальність, відібрано за списком, наведеним у функціональній граматиці литовської мови (див. Valeckienė 1998: 76–77).

Після проведення попереднього дослідження з кількома дикторами постало питання, чи могли на отримані результати вплинути логічний наголос, через який модальні слова вимовлялися вище тоном та інтенсивніше; чому одні одиниці було підкреслено сильніше; чи могли диктори не розпізнати деяких маркерів модальності, адже деякі з них (наприклад, може, міг би) були в середині речення і не пов’язані з оцінюванням мовцем змісту висловлення. Тому в цьому дослідженні вжито не предикат із префіксом — спричиняє, а предикат підвищує; його вважають центральним

³ «<…> і модальність, і ілокуція передають «ставлення» мовця» (Tucci 2011: 85).

6

словом фрази (воно завжди отримує логічний наголос), щоб простежити, чи змінюється якимось чином інтонація через модальний маркер на початку. Також відмовилися від модальних маркерів у середині речення.

1. МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСНОВНОГО ТОНУ ТА ІНТЕНСИВНОСТІ МОДАЛЬНИХ ФРАЗ

Під час складання речень вирішено спиратися лише на приклади епістемічної модальності, оскільки саме вони найвиразніше відображають суб’єктивність у мовленні та найчастіше вживаються, тому їхні фонетичні особливості могли б бути помітнішими. Кожне речення прочитано тричі. Крім того, опорне речення тричі прочитано не лише нейтрально, а й зі спробою імітувати модальність (невпевненість, сумнів). Записи підготувала авторка роботи (24 роки); так прагнули уникнути великої різноманітності даних і забезпечити надійність результатів: під час читання речень зберігалася однакова відстань між мікрофоном і ротом, а фрази вимовлялися з намаганням якомога краще передати значення, позначені модальними одиницями; всюди зберігалося те саме центральне слово фрази. Таке рішення було зумовлене також досвідом попереднього дослідження, коли різноманітність дикторів не допомогла виявити можливих закономірностей. Тому тепер очікували: якщо після озвучення з усвідомленням об’єкта дослідження все ж не буде виявлено виразних акустичних відмінностей, можна буде прогнозувати, що модальність виражається семантично та граматично, але не фонетично. Загалом проаналізовано 57 записів: із них 51 запис фраз із лексичними маркерами модальності, 3 — фраз, у яких модальність виражається лише інтонацією, і 3 записи опорних фраз.

Для сегментації та анотування записів і визначення вибраних фонетичних ознак використано програму аналізу звуків «Praat» (Boersma, Weenink 2022, версія 6.2.23). Спочатку запис прослуховували та сегментували його (позначали межі фраз і слів). На рисунку 1 наведено головне вікно аналізу програми, де зверху видно звукову хвилю, у середній смузі — спектрограму, а внизу — анотовану фразу.

Рисунок 1. Головне вікно програми «Praat»

7

Далі в кожному записі обирається досліджуваний сегмент: уся фраза, модальне слово, решта фрази. У цих частинах фраз вимірюються середнє значення та максимум основного тону (F₀), а також стандартне відхилення й мінімум основного тону. Статистичну значущість даних оцінено за критерієм t (рівень значущості становить 0,5). У дослідженні застосовано експериментальний, інструментальний акустичний та описовий методи.

2. ОСНОВНИЙ ТОН МОДАЛЬНИХ ФРАЗ І МОДАЛЬНИХ МАРКЕРІВ

Основний тон (англ. fundamental frequency), позначуваний F₀, показує частоту коливань, спричинених голосовими зв’язками. У цьому дослідженні F₀ вимірюється в герцах (Гц). За допомогою програми отримано середнє значення основного тону досліджуваних сегментів (F₀vid), його найвищі (F₀max) і найнижчі (F₀min) значення. Стандартне відхилення F₀, або standard deviation (далі — F₀SN), показує, наскільки варіює частота основного тону, тобто що ширша амплітуда основного тону, що більше варіювання тону під час мовлення, то більше значення F₀SN отримується.

Результати щодо середнього значення основного тону (F₀vid) показують, що у 7 із 18 модальних фраз F₀vid є вищим, ніж у нейтральній фразі. Статистично значущих відмінностей F₀vid у модальних фразах, що позначають різний ступінь невпевненості, не встановлено; F₀vid фраз, що виражають сумнів і впевненість, майже однаковий: відповідно 215 Гц і 212 Гц. Варто звернути увагу на те, що фраза без модального маркера, але вимовлена з імітацією невпевненості, має досить високий F₀vid і належить до п’яти фраз із найвищим F₀vid (див. таблицю 1).

Таблиця 1. F₀vid фраз і модальних маркерів, F₀min і F₀max фраз (Гц)

8

Найважливіше ці ліки підвищують кров’яний тиск. 208 (±24) 223 204 168 302 На жаль, ці ліки підвищують кров’яний тиск. 209 (±25) 215 208 166 281 Шкода, ці ліки підвищують кров’яний тиск. 212 (±24) 220 210 173 285

У всіх 17 фразах із модальними маркерами стаціонарний фрагмент (Ці ліки підвищують кров’яний тиск) був вимовлений нижчим тоном, ніж модальна одиниця, але різниця дуже варіює; наприклад, у фразах із можливо, мабуть, здається, найімовірніше різниця дуже мала, і можна стверджувати, що модальний маркер також не був виділений основним тоном.

F₀vid модального маркера в середньому в 1,1 раза вищий, ніж у решти фрази; ці відмінності статистично значущі (tₚ=5,4>t₀,₀₅=2,1). Отже, модальні маркери виділяються і, найімовірніше, отримують логічний наголос (англ. phrasal stress) — стають найважливішим словом фрази й виділяються за допомогою F₀ або стають самостійною внутрішньою фразою (англ. intermediate phrase), тобто частиною інтонаційної фрази.

F₀vid маркера gal найбільш подібний до F₀vid стаціонарного фрагмента тієї самої фрази (Ці ліки підвищують кров’яний тиск). Очевидно, на це впливає невелика кількість звуків і лише один склад, тому gal стає клітикою та приєднується до наступного слова, і вся фраза вимовляється з досить високим основним тоном.

Порівнюючи F₀vid як модальної одиниці, що позначає сумнів, так і модальної одиниці, що позначає впевненість, із F₀vid відповідних стаціонарних фрагментів, які йдуть після них, не помічено жодних істотніших відмінностей. Хоча F₀vid модальних одиниць, що виражають сумнів, і решти фрази (відповідно 232 Гц і 210 Гц) дещо вищі, ніж у фразах, що позначають упевненість (модальні одиниці — 228 Гц, решта фрази — 207 Гц), відмінності між відповідними частинами фраз, що виражають сумнів і впевненість, статистично незначущі (критерій t модальних одиниць tₚ=0,58<t₀,₀₅=2,1; решти фрази — tₚ=0,84<t₀,₀₅=2,1).

У дослідженнях емоцій литовської мови (Dereškevičiūtė, Kazlauskienė 2016) встановлено, що під час вираження сильніших емоцій значення стандартного відхилення основного тону (F₀SN) зростають. Передбачалося, що в цьому дослідженні відмінності F₀SN міг би зумовлювати модальний маркер: якщо модальність справді пов’язана з (не)впевненістю, то F₀SN нейтральних фраз був би меншим. Лише у трьох фразах F₀SN такий самий, як у контрольної, в інших фразах F₀SN у середньому в 1,3 раза вищий. Найбільше від нейтральної фрази F₀SN відрізняються фрази з модальними маркерами ледве, не впевнена, можливо, ймовірно, найімовірніше, здається, мабуть, звичайно. Як видно, до цього списку входять як модальні одиниці, що виражають великий, так і малий сумнів; це показує, що F₀SN може варіювати й тоді, коли говорять упевнено, наприклад, під час упевненого читання речення з маркером звичайно тон голосу варіює майже так само, як і під час читання речення з ледве. Крім того, F₀vid цих двох одиниць особливо високий порівняно з рештою фрази.

У досліджених фразах максимум основного тону (F₀max) коливається від 275 Гц до 333 Гц. Найвищі значення F₀max зафіксовано у фразах із модальними маркерами ймовірно, мабуть, звичайно, ледве (319–333 Гц). Видно, що вищий F₀max не пов’язаний із модальною одиницею

9

розбіжностями у значенні: до них належать маркер високої ймовірності зрозуміло і цілком протилежний навряд чи. Отже, різниці F_₀max між фразами, що виражають сумнів і впевненість, не встановлено; середні значення обох груп однакові: відповідно 303 Гц і 302 Гц.

У цьому дослідженні не встановлено різниці F₀min між фразами, що виражають сумнів і впевненість; середні значення обох груп однакові: відповідно 168 Гц і 166 Гц. Слід звернути увагу на те, що F₀max нейтральної фрази та фрази, яка імітує невпевненість, є одними з найнижчих; подібне F₀max мають ще три фрази з модальними маркерами найімовірніше, на жаль, шкода. У цих фразах модальні слова вимовлялися з найнижчим основним тоном, їх найменше виділяли, що й зумовлює низьке F₀max. З іншого боку, F₀min усіх фраз із модальними маркерами нижчий, ніж F₀min нейтральної фрази та фрази, що імітує невпевненість.

Одну з найвиразніших відмінностей виявлено під час аналізу нейтральної фрази та фрази, що виражає невпевненість, без модального маркера: F₀ нейтральної фрази є найвищим на її початку, основний тон підвищується на першому складі слова, далі різко падає й залишається низьким (див. рисунок 2), тоді як у фразі, в якій модальність намагаються виразити лише голосом, F₀ підвищується біля предиката, далі дещо знижується, але залишається високим до кінця всієї фрази (див. рисунок 3).

Рисунок 2. Крива F₀ нейтральної фрази (150–300 Гц)

10

Рисунок 3. Крива F_₀ фрази, вимовленої невпевнено (150–300 Гц)

Іншу тенденцію F_₀ можна побачити на кривих на початку фраз із модальними словами. У таких фразах лише модальне слово вимовляється з вищим основним тоном, тоді як для решти фрази характерним є звичайний F_₀ мовця F_₀ (див. рисунок 4). Отже, модальний маркер отримує логічний наголос, завдяки чому посилюється модальність фрази, яка передусім виражається лексично та граматично.

Рисунок 4. Крива F_₀ фрази з модальним маркером навряд чи (150–350 Гц)

Як видно на рисунку, крива основного тону досягає найвищої точки на модальному слові, одразу після нього знижується — модальне слово очевидно виділене. Таке відокремлення модального слова від усієї фрази та подальше незначне виділення центрального слова фрази підвищує, свідчить про те, що модальні фрази можуть вимовлятися як дві внутрішні фрази: центром однієї є модальне слово, а другої — предикат підвищує. У всіх 17 реченнях із модальними маркерами стаціонарний фрагмент вимовлявся нижчим тоном, ніж модальна одиниця.

11

Із проаналізованих параметрів основного тону найвиразніші закономірності можна пов’язати із F₀серед модальних маркерів, який статистично значущо вищий, ніж F₀серед решти частини фрази. Фрази з модальними маркерами в цьому дослідженні характеризуються вищими F₀max і нижчими F₀min, ніж нейтральна фраза або фраза, що імітує невпевненість, але через малу вибірку останніх фраз статистично оцінити різницю неможливо.

3. ІНТЕНСИВНІСТЬ МОДАЛЬНИХ ФРАЗ І МОДАЛЬНИХ МАРКЕРІВ

Інтенсивність (англ. intensity), або сила, також належить до сукупності акустичних характеристик; вона показує, з якою силою під час мовлення вібрують голосові зв’язки. У цьому дослідженні інтенсивність вимірюється в децибелах (дБ).

Із 18 модальних фраз 13 були прочитані з більшою інтенсивністю, ніж опорна фраза. Найменше середнє значення інтенсивності властиве фразі, прочитаній невпевнено, без модального маркера. Фрази з маркерами можливо, найімовірніше, я не впевнена, ймовірно, мабуть найменше відрізняються від опорної фрази: їхнє середнє значення інтенсивності становить від 47,06 до 48,34 дБ, тоді як середнє значення інтенсивності інших фраз значно вище — від 60,62 до 61,91 дБ (див. таблицю 2).

Таблиця 2. Середнє значення інтенсивності фраз і модальних слів (INTvid) та максимум інтенсивності фраз (INTmax) (дБ)

Речення | INTvid усіх фраз | INTvid модального слова | INTvid частини фрази | INTmax фрази Ці ліки підвищують кров’яний тиск. (нейтральна фраза) | 49,16 | - | - | 55,26 Ці ліки підвищують кров’яний тиск. (імітація модальності) | 45,79 | - | - | 51,81 Навряд чи ці ліки підвищують кров’яний тиск. | 61,09 | 63,32 | 60,26 | 68,14 Я не впевнена, чи ці ліки підвищують кров’яний тиск | 47,18 | 48,98 | 46,36 | 55,55 Цікаво, чи ці ліки підвищують кров’яний тиск. | 61,39 | 63,86 | 61,43 | 68,65 Можливо, ці ліки підвищують кров’яний тиск. | 47,06 | 51,18 | 49,04 | 52,68 Певно, ці ліки підвищують кров’яний тиск. | 61,91 | 64,22 | 61,03 | 68,28 Мабуть, ці ліки підвищують кров’яний тиск. | 48,34 | 48,80 | 48,09 | 54,63 Здається, ці ліки підвищують кров’яний тиск. | 61,06 | 62,06 | 60,82 | 67,32 Схоже, ці ліки підвищують кров’яний тиск. | 60,62 | 62,25 | 59,89 | 67,16 Очевидно, ці ліки підвищують кров’яний тиск. | 61,54 | 62,46 | 61,26 | 67,79 Найімовірніше, ці ліки підвищують кров’яний тиск. | 46,89 | 47,10 | 46,71 | 52,96

12

Ймовірно, ці ліки підвищують кров’яний тиск. 47,94 47,19 48,25 53,80 Мабуть ці ліки підвищують кров’яний тиск. 61,45 62,61 60,99 68,80 Безперечно, ці ліки підвищують кров’яний тиск. 62,48 65,59 60,71 68,95 Звичайно, ці ліки підвищують кров’яний тиск. 60,76 62,84 59,81 66,88 Найважливіше ці ліки підвищують кров’яний тиск. 62,26 63,34 61,75 68,66 На жаль, ці ліки підвищують кров’яний тиск. 61,67 63,77 60,68 67,67 Шкода, ці ліки підвищують кров’яний тиск. 62,87 65,59 61,95 69,13

Середнє значення інтенсивності мало залежить від типу модальності: з більшою силою можуть вимовлятися як фрази, що позначають сумнів, так і фрази, що позначають упевненість. Для фраз, що позначають більшу або меншу впевненість, характерна більша інтенсивність (у середньому 58,29 дБ), ніж для фраз, що позначають сумнів (56,69 дБ). Однак через значне розсіювання значень в обох групах різниця не є статистично значущою (tₚ=0,48<t₀,₀₅=2,1).

Усі модальні маркери мають більшою чи меншою мірою вищу інтенсивність, ніж решта фрази. Модальні маркери вимовлялися в 1,6 раза⁴ сильніше, ніж уся решта фрази, хоча через значне розсіювання значень різниця не є статистично значущою (tₚ=0,93<t₀,₀₅=2), але слід визнати, що для статистичної значущості відмінностей інтенсивності в майбутньому потрібно буде шукати інші статистичні критерії.

Інтенсивність модальних слів, що виражають різний ступінь упевненості, загалом у 1,3 раза вища, ніж інтенсивність модальних слів, що виражають сумнів. Найвище середнє значення інтенсивності встановлено в маркерах певно, безперечно, шкода. Середнє значення їхнього основного тону також було одним із найнижчих, хоча й вищим порівняно зі стаціонарним фрагментом, тому можна припустити, що невисокий основний тон компенсується більшою інтенсивністю.

Якщо розподілити модальні маркери за середнім значенням інтенсивності, першими п’ятьма, що характеризуються найвищими значеннями інтенсивності, крім уже згаданих безперечно, шкода, певно, є «цікаво» та «на жаль». Найменше F₀vid встановлено для «на жаль», «мабуть», «найімовірніше», «певно», «шкода». Як видно, три з них були прочитані інтенсивніше. Для двох інших маркерів — «найімовірніше», «мабуть» — характерні і низький F₀, і мала інтенсивність. Модальне слово ймовірно, найбільше виокремлене за F₀vid, було прочитане з найменшою інтенсивністю, тоді як жодне зі слів із найвищим F₀vid — ймовірно, очевидно, навряд чи, мабуть — не характеризувалося високим середнім значенням інтенсивності.

Інтенсивність модальних фраз, що виражають упевненість, та її максимум у 1,3 раза вищі, ніж у фраз, що виражають сумнів. Найменше значення максимуму інтенсивності

⁴ Співвідношення інтенсивності обчислено інакше, ніж співвідношення основного тону, де одне значення ділиться на інше. Якщо загальне середнє значення інтенсивності модального маркера становить 59,13 дБ, а решти частини фрази — 57,002 дБ, то співвідношення інтенсивності дорівнює 10⁽⁵⁹,¹³⁻⁵⁷,⁰⁰²⁾/¹⁰=1,6.

13

характерна для невпевнено вимовленої фрази без модального маркера. Перевіривши, у якому місці крива досягає найвищої точки, в усіх записах бачимо однаковий результат — найбільша інтенсивність досягається під час вимовляння предиката, на якому також підвищувалася крива основного тону. Може виникнути питання, чому значення інтенсивності цієї фрази нижчі, а основного тону — вищі, ніж у базової, якщо в обох фразах підкреслюється те саме слово. Суттєва відмінність між цими фразами полягає в акустичних особливостях кінцівки. Щоб прочитати речення, що виражає невпевненість, кінцівка фрази розтягується, темп уповільнюється, інтенсивність зменшується, а основний тон, навпаки, підвищується.

За всіма проаналізованими параметрами інтенсивності модальні фрази, що виражають більшу або меншу впевненість, та їхні модальні маркери вимовляються інтенсивніше, ніж фрази, що виражають сумнів, і їхні модальні маркери. Фраза, що імітує невпевненість, має найменшу інтенсивність, а її максимум інтенсивності також є найменшим.

ВИСНОВКИ

Після дослідження основного тону та інтенсивності у фразі, нейтральній щодо модальності, у фразі, що імітує невпевненість, і в модальних фразах із модальними маркерами можна зробити такі висновки.

Досліджені параметри основного тону нейтральної фрази та фрази, що імітує невпевненість, подібні. Середнє значення та мінімум основного тону нейтральної фрази і фрази, що імітує невпевненість, подібні; очевидних тенденцій не виявлено. Модальні слова вимовляються з вищим основним тоном, ніж решта фрази, а вся модальна фраза відрізняється від нейтральної вищим максимумом основного тону. Отже, у модальній фразі модальний маркер підкреслюється й отримує логічний наголос або стає самостійною внутрішньою фразою. Фонетичні особливості модального слова та його статус у структурі просодичної фрази ще слід дослідити докладніше.

Виокремлення модального слова зумовлює також більше стандартне відхилення середнього значення основного тону модальних фраз. Хоча всі досліджені параметри основного тону показують, що фрази, які позначають сумнів, мають тенденцію до вищого основного тону, відмінності надто малі, щоб робити надійні висновки.

Середнє значення та максимум інтенсивності фрази, що імітує невпевненість, є найменшими в дослідженому матеріалі. Отже, невелика інтенсивність могла б бути однією з ознак вираження модальності голосом, але для цього необхідно провести додаткові дослідження.

Модальні фрази з модальними маркерами мають тенденцію до більшої інтенсивності, ніж нейтральна фраза, але результати неоднозначні. Однак максимуми інтенсивності цих фраз не завжди є більшими, ніж у нейтральної фрази.

Модальні маркери в дослідженому матеріалі вимовлялися з більшою інтенсивністю, ніж решта фрази. Усі досліджені параметри інтенсивності показують, що фрази, які позначають більшу або меншу впевненість, вимовлялися інтенсивніше, ніж фрази, що виражають сумнів.

Підсумовуючи, можна стверджувати: 1) параметри основного тону фрази, що імітує невпевненість, дещо вищі, а параметри інтенсивності — нижчі, ніж у нейтральної фрази такої самої структури; 2) модальні фрази з модальними маркерами мають тенденцію до вищого

14

вищою частотою основного тону та більшою інтенсивністю, ніж нейтральна фраза, але результати неоднозначні; 3) модальні слова характеризуються вищою частотою основного тону та більшою інтенсивністю, ніж решта фрази; вони виділяються, і таким чином акцентується модальність фрази; 4) фрази, що позначають більшу або меншу впевненість, вимовляються інтенсивніше й із нижчою частотою основного тону, ніж фрази, що виражають сумнів.

Виявлені тенденції дають підстави припустити, що модальність у читаному мовленні може виражатися не лише лексичними чи граматичними, а й акустичними засобами. Ці результати визначають напрями подальших досліджень: збільшити досліджувану вибірку, залучити більше дикторів і підготувати більше речень (врахувати місце модального маркера в реченні та відтінки його значення), аналізувати більше акустичних ознак (флуктуації частоти й амплітуди, тривалість тощо); обраний поділ маркерів модальності лише на дві групи слід переглянути.

Необхідно звернути увагу на те, що вираження модальності може залежати від мовця, тому для докладнішого дослідження потрібна більша вибірка даних. Однак спиратися на записи спонтанного мовлення складно, оскільки не завжди зрозуміло, чому мовці обирають ті чи інші маркери модальності. Для цього слід досліджувати контрольоване мовлення та проводити опитування учасників розмов. Крім того, досі залишається незрозумілим, чи справді модальність і невпевненість є рівнозначними поняттями, чи відрізнялися б фонетичні особливості інтеракційних, ілокутивних і манерних висловлень.

LITERATŪRA

Boersma Paul, Weenink David 2022: Praat: Doing Phonetics by Computer, version 6.2.23. Prieiga internete: https://praat.org.

Česnulienė Vida 2012: Modaliniai konektoriai mokslinio ir publicistinio stiliaus tekstuose [Modal Connectors in the Texts of Scientific and Publicistic Style]. – Žmogus ir žodis 14(1), 30–34.

de Haan Ferdinand 2006: Typological Approaches to Modality. – The Expression of Modality, ed. W. Frawley, Berlin, New York: Mouton de Gruyter, 27–69. DOI: https://doi.org/10.1515/9783110197570.27.

Dereškevičiūtė Sigita, Kazlauskienė Asta 2016: Emocijos: jų atpažinimas ir kai kurie akustiniai požymiai [Emotions: Recognition and Some Acoustic Features]. – Baltistica, 51, 129–148. DOI: 15388/baltistica.51.1.2242.

Favaro Marco 2023: Modal Particles in Italian: Adverbs of Illocutionary Modification and Sociolinguistic Variation, Berlin: Language Science Press. DOI: https://doi.org/10.5281/zenodo.10259474.

Jasionytė-Mikučionienė Erika 2015: Modalumo tyrimas senuosiuose XVI–XVII a. lietuvių kalbos raštuose [A Study of Modality in Old 16th–17th Century Lithuanian Writings]. – Gimtoji Kalba 9, 12–14.

Jasionytė-Mikučionienė Erika 2016: Semantinės ir struktūrinės modalumo raiškos priemonių ypatybės senuosiuose (XVI a.) lietuvių kalbos raštuose [Semantic and Structural

15

Properties of Modal Markers in Old Lithuanian Writings (the 16^th Century)]. – Lietuvių kalba 10, [1–22]. DOI: http://dx.doi.org/10.15388/Lietkalb.2016.10.9926.

Kaufmann Stefan, Condoravdi Cleo, Harizanov Valentina 2006: Formal Approaches to Modality. – The Expression of Modality, ed. W. Frawley, Berlin, New York: Mouton de Gruyter, 71–106.

Mello Heliana, Raso Tommaso 2011: Illocution, Modality, Attitude: Different Names for Different Categories. – Pragmatics and Prosody: Illocution, Modality, Attitude, Information Patterning and Speech Annotation, ed. H. Mello, A. Panunzi, T. Raso, Firenze: Firenze University Press, 1–18.

Nuyts Jan 2001: Epistemic Modality, Language, and Conceptualization: A Cognitive–Pragmatic Perspective, Philadelphia: John Benjamins Publishing Company. DOI: https://doi.org/10.1075/hcp.5.

Nuyts Jan 2006: Modality: Overview and Linguistic Issues. – The Expression of Modality, ed. W. Frawley, Berlin, New York: Mouton de Gruyter, 1–26.

Palmer Frank R. 2001: Mood and Modality, 2^nd ed., Cambridge: Cambridge University Press.

Palmer Frank R. 2003: Modality in English: Theoretical, Descriptive and Typological Issues. – Modality in Contemporary English, ed. by R. Facchinetti, F. Palmer, M. Krug, Berlin, New York: Mouton de Gruyter, 1–17. DOI: https://doi.org/10.1515/9783110895339.1.

Perkins Michael R. 1983: Modal Expressions in English, London: Frances Pinter. DOI: https://doi.org/10.2307/414408.

Pietrandrea Paola 2005: Epistemic Modality: Functional Properties and the Italian System, Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins Publishing Company.

Portner Paul 2009: Modality, Oxford: Oxford University Press.

Lyons John 1977: Semantics, Cambridge: Cambridge university press.

Sriubaitė Jurgita 2011: Text Modality and the Modus in Lithuanian and English art Review. – Kalba ir kontekstai 2, 249–257.

Šinkūnienė Jolanta 2008: Autoriaus pozicijos švelninimas: tarpdal ykiniai ir tarp kalbiniai raiškos priemonių ypatumai [Hedging in Lithuanian and English Research Articles: A Cross – Disciplinary and Cross – Linguistic Study]. – Kalbotyra 58, 97–108.

Šinkūnienė Jolanta 2015: Neepisteminis modalumas lietuvių ir anglų mokslo kalboje: kiekybiniai ir kokybiniai vartosenos ypatumai [Nonepistemic Modality in English and Lithuanian Academic Discourse: Quantitative and Qualitative Perspectives]. – Kalbotyra 67, 131–154. DOI: http://dx.doi.org/10.15388/Klbt.2015.8946.

Šinkūnienė Jolanta, van Olmen Daniel 2012: Modal Verbs of Necessity in Academic English, Dutch, and Lithuanian: Epistemicity and/or Evidentiality? – Darbai ir dienos 58, 153–181.

16

Šolienė Audronė 2007: Epistemic Modality in English and Lithuanian Translations. – Kalba ir kontekstai 2, 90–102.

Šolienė Audronė 2013: Episteminio modalumo ekvivalentiškumo parametrai anglų ir lietuvių kalbose: daktaro disertacija [Parameters of Epistemic Modality Equivalence in English and Lithuanian: Doctoral Dissertation], Vilnius: Vilniaus universitetas.

Šolienė Audronė 2015: Multifunctionality of Modal Markers: Lithuanian Epistemic Adverbials gal and galbūt ‘perhaps/maybe’ vs. Their Translational Correspondences. – Kalbotyra 67, 155–176. DOI: http://dx.doi.org/10.15388/Klbt.2015.8947.

Tucci Ida 2011: Illocution and Modality in Spoken Italian: Performing a Speech Act Through Words and Judging Their Semantic Content: a Corpus-Based Analysis. – Pragmatics and Prosody: Illocution, Modality, Attitude, Information Patterning and Speech Annotation, ed. H. Mello, A. Panunzi, T. Raso, Firenze: Firenze University Press, 83–100.

Usonienė Aurelijia 2006a: Episteminio modalumo raiška: ekvivalentiškumo bruožai anglų ir lietuvių kalbose [The Expression of Epistemic Modality: Equivalence Features in English and Lithuanian]. – Darbai ir dienos 45, 97–108.

Usonienė Aurelijia 2006b: Tikimybės veiksmažodžiai anglų ir lietuvių kalbose: atitikmenų paieška [Verbs of Probability in English and Lithuanian: In Search of Equivalents]. – Baltistica, 41, 321–332. DOI: http://dx.doi.org/10.15388/baltistica.41.2.1002.

Usonienė Aurelijia 2016: Reikšmės pasaulis: tekstynais paremti semantiniai kalbų tyrimai [The World of Meaning: Text-Based Semantic Language Research], Vilnius: Vilniaus universitetas.

Valeckienė Adelė 1998: Funkcinė lietuvių kalbos gramatika. Kalbos ugdymo programa [Functional Grammar of the Lithuanian Language. Language Education Program], Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

van der Auwera Johan, Plungian Vladimir 1998: Modality’s Semantic Map. – Linguistic Typology 2(1), 79–124.

17