ІЗ ЗАРУБІЖНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ

ОГЛЯД ЗАРУБІЖНИХ ТЕРМІНОЛОГІЧНИХ ШКІЛ

Основи термінологічної науки намагалися закласти в четвертому десятилітті XX століття. Зацікавлення термінологією виникло відразу в кількох країнах — Австрії, Німеччині, Росії, Чехії. Праці науковців цих країн дають змогу виокремити дві термінологічні школи: Віденську та російську.

Представники цих шкіл дотримуються подібних принципів; відмінність лише в тому, якій частині теорії приділяють найбільше уваги. Можна помітити три підходи, які, по суті, не суперечать один одному:

▪ Термінологія — міждисциплінарна, але самостійна наука. Загальна теорія термінології ґрунтується на підході, за яким найважливішими є природа понять, їхні зв’язки, а також зв’язки між термінами й поняттями. Такий рух від поняття до терміна відрізняє методи термінології від методів лексикографії.

▪ Найбільшу увагу приділяють філософії, тобто логічній класифікації систем понять.

▪ Основну увагу зосереджено на мовознавстві, яке розглядає термінологію як частину словникового складу мови, а спеціальні мови — як підсистеми загальновживаної мови. До термінології застосовують методи лінгвістики та лексикографії (Felber 1984: 31; Cabré 1999: 7).

Віденська школа спирається на праці австрійського науковця та інженера Е. Вюстера. У 1931 р. за дисертацію «Internationale Sprachennormung in der Technik» («Міжнародне нормування технічної мови»), захищену в Штутгартському університеті, йому було присуджено ступінь доктора. Того ж року працю, у якій викладено основи теорії термінології, було доповнено й опубліковано. У 1935 р. книжку переклали та видали в СРСР. У цій праці, яка й досі не втратила актуальності, термінологію розглянуто як засіб комунікації, що вивчає природу понять, їхні взаємозв’язки та властивості, визначення, творення термінів, стандартизацію понять і термінів, їх інтернаціоналізацію. Результатом термінологічних досліджень Е. Вюстера стала загальна теорія термінології. Важливий її аспект — стандартизація понять і термінів.

119

Після Другої світової війни Е. Вюстер присвячував більшу частину часу розробленню принципів термінології для ISO (Міжнародної організації зі стандартизації). Він сам підготував проєкти майже всіх документів. Результат багаторічної праці Е. Вюстера — близько 500 публікацій про термінологію, стандартизацію термінів, документування, транслітерацію, теорію символів, класифікацію, теорію тезаурусів, УДК (Універсальну десяткову класифікацію) тощо. Найважливішими працями колега й послідовник Е. Вюстера Г. Фельбер вважає такі: «Internationale Vereinheitlichung von technischen Fachausdrücken» («Міжнародна уніфікація технічних фахових термінів») (1957), «Das Worten der Welt» («Найменування світу») (1959), «Die Struktur der sprachlichen Begriffswelt und ihre Darstellung in Wörterbüchern» («Структура мовного світу понять і його відображення у словниках») (1959), «Begriffs- und Themaklassifikationen. Unterschiede in ihrem Wesen und ihrer Anwendung» («Класифікації понять і тематичні класифікації. Відмінності їхньої сутності та застосування») (1971), «Die Umkehrung einer Begriffsbeziehung und ihre Kennzeichnung in Wörterbüchern» («Обернення зв’язку між поняттями та його позначення у словниках») (1974) (Felber 1984: 34). Стисло ідеї Е. Вюстера викладено у підготовленому ним самим вступі до загальної теорії термінології та термінографії, призначеному для слухачів курсу з термінології, який читали у Віденському університеті. «Einführung in die Allgemeine Terminologielehre und terminologische Lexikographie» («Вступ до загальної теорії термінології та термінологічної лексикографії») було надруковано вже після смерті Е. Вюстера, 1979 року, як 8-й том видання «Schriftenreihe der Technischen Universität Wien». Докладніше про Е. Вюстера див. Terminologija 5, 126–129.

Надалі ідеї Віденської школи розвивають Г. Фельбер, Г. Будін, К. Галінський, В. Недобиті. Варто згадати підготовлений Г. Фельбером навчальний посібник «Terminology manual» («Посібник з термінології») (UNESCO, Paris, 1984).

Найвиразніша риса Віденської школи — увага до понять і спрямування термінологічної роботи на стандартизацію термінів і понять. Термінологією тут переважно займаються фахівці окремих галузей. У цьому напрямі працює більшість країн Центральної та Північної Європи — Австрія, Німеччина, Норвегія, Швеція, Данія.

Теоретичні засади російської термінологічної школи почали формуватися на початку 1930-х років.

120

Методологію термінологічної роботи досить професійно виклав засновник російської термінологічної школи Дмитро Лотте. Маючи інженерну, а не лінгвістичну освіту, він достатньо кваліфіковано досліджував такі лінгвістичні явища спеціальної лексики, як синонімія, полісемія та омонімія, словотворення й сполучення слів, абревіація різних типів лексичних форм, запозичення й асиміляція лексем і морфем, визначив загальні принципи впорядкування термінології та сформулював найважливіші вимоги до «ідеального» терміна. Праці Д. Лотте, Е. Дрезена, Г. Вінокура, А. Реформатського заклали підвалини російської термінології. 1933 року було створено Комісію з технічної термінології Академії наук СРСР (Комиссия технической терминологии), пізніше — Комітет наукової і технічної термінології, а тепер — Комітет наукової термінології (Комитет научной терминологии), головним завданням якого було створення теорії термінології та методології впорядкування термінології.

Другий етап розвитку термінології в Радянському Союзі розпочався наприкінці 1940-х років і тривав до кінця 1960-х. У цей період досліджували статус терміна, що спричинило гострі дискусії (праці А. Реформатського, Л. Капанадзе та ін.), співвідношення термінів і номенклатурних назв, логічні аспекти термінології та питання перекладу термінів.

Наступний етап розвитку російської термінології, що охоплював 1970–1980-ті роки, вирізнявся помітним збільшенням кількості праць із термінології, розширенням географії досліджень і появою регіональних центрів та термінологічних груп. Основним напрямом досліджень стає майже стандартний структурно-семантичний опис конкретних терміносистем. Центром термінології залишається Москва; термінологічну роботу ведуть у кількох організаціях міста. Комітет наукової і технічної термінології продовжує дослідження, розпочаті Д. Лотте. У Московському поліграфічному інституті Т. Канделакі почала читати перший спеціальний курс із теорії термінології. Інтенсивні різнобічні дослідження термінології проводили на філологічному факультеті Московського державного університету, де працювали П. Денисов, В. Даниленко, В. Лейчик, В. Прохорова, П. Веселов, Р. Цаголова. Крім того, тут була створена термінологічна група професорки О. Ахманової, до якої входили Г. Агапова, Н. Гві

121

шіані, М. Глушко, С. Гриньов, В. Налєпін, і було надруковано один із перших підручників з термінології російської школи «Terminology: Theory and Method» («Термінологія: теорія і метод»).

У цей час виникає Ленінградський центр термінології, який найбільшу увагу приділяє історичним дослідженням термінології (Л. Кутіна, Ф. Сороколетов, Е. Коновалова, Е. Чупіліна, А. Герд), термінографії (А. Герд, А. Мойсеєв, М. Антонова) та вивченню номенів (Л. Комолова).

Б. Головін заснував Горьківську термінологічну групу. До неї входили Р. Кобрин, В. Немченко, К. Авербух, Л. Пекарська, О. Макаричіна та ін. Ця група вирізнялася тим, що почала ширше застосовувати методи лінгвістичної статистики, шукати найпоширеніші моделі творення термінів, досліджувати проблеми автоматизації термінологічних досліджень тощо. У Горьківському державному університеті у 1970–1980-х роках видавали збірник «Термин и слово» («Термін і слово»), у якому друкували статті про специфіку терміна й терміносистем, функціонування термінів у наукових текстах і порівняльні дослідження термінів різних мов.

У той самий час, що й Горьківська, виникла Воронезька група під керівництвом С. Іванова та Е. Анюшкіна. Вона приділяла значну увагу проблемам термінографії, досліджувала технічну термінологію, широко застосовувала статистичні методи. У 1980-х роках воронезькі термінологи видавали збірник наукових праць «Отраслевая терминология» («Галузева термінологія»). У збірниках розглядали актуальні проблеми термінології, пов’язані зі створенням, функціонуванням і розвитком термінів галузей господарства.

Дослідження з термінології проводили також в Омську та Челябінську. Омський термінологічний центр під керівництвом Л. Ткачової досліджував екстралінгвістичні процеси в термінології, соціолінгвістичні аспекти створення термінів, ідеологізацію наукових і технічних термінів. Челябінська термінологічна група, заснована Л. Шкатовою, розв’язувала ономасіологічні проблеми російської термінології, щороку проводила конференції та публікувала їхні доповіді.

В останньому десятилітті XX ст. помітний якісний стрибок у розвитку термінології, на який значною мірою вплинули вже розглянуті термінологічні групи й центри, видані ними збірники наукових праць та

122

ще кілька організацій і фундаментальних праць, виданих після 1990 року.

Велику роботу зі стандартизації термінів виконує Всеросійський науково-дослідний інститут класифікації термінології та інформації зі стандартизації і якості (Всероссийский научно-исследовательский институт классификации терминологии и информации по стандартизации и качеству), який від 1968 р. видає науково-технічний інформаційний збірник «Научно-техническая терминология» («Наука і технічна термінологія»). На початку останнього десятиліття XX ст. тематика збірника значно розширилася: до неї додалися теоретичні питання впорядкування термінології, її творення, формування термінології нових галузей науки та нових терміносистем.

Група з термінології, що діє в Інституті мовознавства Академії наук під керівництвом А. Суперанської, підготувала фундаментальні монографії «Общая терминология: Вопросы теории» («Загальна термінологія: питання теорії») (1989) і «Общая терминология: Терминологическая деятельность» («Загальна термінологія: термінологічна діяльність») (1993). Ці праці засвідчили перехід від кількісного етапу до якісного й до нового теоретичного рівня термінології.

У 1992 р. було засновано Харківське товариство лексикографів під керівництвом В. Дубічинського. Членами товариства є науковці з різних країн, які досліджують проблеми впорядкування термінів і лексикографії. Воно організовує наукові конференції та семінари, матеріали яких друкує у збірнику наукових праць із лексикології та лексикографії «Vocabulum et vocabularium» (1994–1998), а також видає інформаційний бюлетень «Lex».

Важливою подією, що засвідчила початок нового етапу впорядкування термінів у Росії, стало заснування 1993 р. з ініціативи В. Татаринова Російського товариства термінологів (РоссТерм). Основні завдання цього товариства: координація наукових досліджень із термінології та термінографії, організація наукових конференцій і семінарів, публікація праць у збірнику товариства «Терминоведение» («Термінологія», гол. ред. В. Татаринов), підтримання зв’язків з іноземними термінологами тощо. Товариство щороку організовує міжнародні наукові конференції «Терминологические чтения РоссТерма» («Термінологічні читання РоссТерма»), матеріали яких друкуються у збірниках «Терминоведение» («Термінологія») (1994–1998) і «Термино-

123

знавство та викладання іноземних мов» («Термінологія та викладання іноземних мов») (1999).

До найвагоміших досягнень термінології останнього десятиліття XX ст. належать монографії В. Лейчика та Л. Бесекірської «Терминоведение: предмет, методы, структура» («Термінознавство: предмет, методи, структура») (1998) і В. Татаринова «Теория терминоведения. Т. 1. Теория термина: история и современное состояние» («Теорія термінознавства. Т. 1. Теорія терміна: історія та сучасний стан») (1996). У цих ґрунтовних теоретичних працях узагальнено результати термінологічних досліджень за останні 30 років, викладено найважливіші постулати термінознавства, основні напрями й методи термінологічних досліджень, актуальні проблеми та завдання розвитку термінології.

Важливе значення для термінології мають ідеї С. Гриньова, викладені в його книжках «Введение в терминоведение» («Вступ до термінознавства») (1993) і «Исторический систематизированный словарь терминов терминоведения» («Історичний систематизований словник термінів термінознавства») (1998). Такий словник укладено вперше; він містить 3245 термінів. На думку автора, цей словник свідчить про достатню зрілість термінології як комплексної наукової прикладної дисципліни.

Актуальними й перспективними видаються дослідження визначень термінів у монографії С. Шелова «Определение терминов и понятийная структура терминологии» («Визначення термінів і поняттєва структура термінології») (1998). У праці по-новому розглянуто такі питання, як мовна природа термінів, типи визначень термінів, поняттєва структура термінології тощо.

Основні напрями й методи термінологічних досліджень російської школи до 1972 р. визначено й викладено у двох книгах хрестоматії В. Татаринова «История отечественного терминоведения. Т. 2. Направления и методы терминологических исследований» («Історія вітчизняного термінознавства. Т. 2. Напрями й методи термінологічних досліджень») (1995, 1999).

Інші школи й центри термінології. Празький термінологічний центр виріс із Празької школи функціональної лінгвістики. У 1930-х роках у Чехії розвивалася теорія літературної мови, тобто націо-

124

національної багатофункціональної мови та її стилістичної диференціації, а також теорія культури мови, що заклала основи сучасної термінологічної діяльності в Чехії та Словаччині (Vančura, Kopecký, Čoda). Празький термінологічний центр спирався також на ідеї E. Wüster. Дотримувалися погляду, що мова науки, тобто спеціальна мова, є функціональною мовою. Найменша одиниця функціональної мови — термін. Термінологічна система — це система позначень (designations), які називають систему понять. Празькі лінгвісти розрізняли чотири стилі: професійний, естетичний, публіцистичний і розмовний. Професійний стиль вважається ядром літературної мови. Термін — професійна лексична одиниця та частина професійного функціонального стилю національної літературної мови. Мовні норми можуть бути кодифіковані. Це допомагає забезпечити сталість мови. Кодифікація термінології — це подання термінів і визначень, що позначають поняття, у термінологічних словниках і стандартах. Більшу увагу приділяли стандартизації, оскільки стандарти розробляє певна установа, тому вони надійніші й об’єктивніші за словники, які укладає окрема особа. Виокремлюють чотири аспекти практичної роботи: 1) аналіз наукових і технічних текстів, 2) застосування методології культури мови (свідоме усвідомлення), 3) застосування принципів теорії номінації, зокрема теорії словотвору, 4) застосування логічних принципів для класифікації термінів і понять (Felber 1984: 35–36). Основну увагу приділяють структурному й функціональному опису спеціальних мов, значну увагу приділяють стандартизації.

Термінологічну роботу в Чехословаччині переважно виконували Комітет зі стандартизації термінології Чехословаччини, яким керували Інститут чеської мови та Словацька академія наук. Найвидатнішим представником Празької школи вважається Л. Дрозд. Варто згадати праці чеських і словацьких термінологів — L. Drozdo „Deutsche Fach- und Wissenschaftssprache“ („Німецька фахова й наукова мова“) (разом із W. Seibicke, Wiesbaden, 1973), J. Horeckio „Základné problémy terminológie“ („Основні проблеми термінології“) у виданні „Aktuálne problémy lingvistickej terminológie“ (Bratislava, 1976), B. Havraneko „Terminologie“ („Термінологія“) у виданні „Ottov slovník naučný nové doby. Dodatky VI. S. 1074“ (Praha, 1943), B. Poštolkovos, M. Roudny, A. Tejnoro „O české terminologii“ („Про чеську термінологію“) (Praha, 1983).

125

M. T. Cabré skiria keturis terminologijos raidos etapus: ištakų (1930–1960), kūrimosi (1960–1975), būmo (1975–1985) ir plėtros (1985 – iki šių dienų) (Cabré 1999: 5). Pirmuoju etapu didžiausią įtaką terminologijos raidai turėjo minėtos mokyklos, 20 a. VIII ir IX dešimtmečiais terminologinė veikla išplito Kanadoje, Prancūzijoje, Belgijoje, Skandinavijos šalyse, pastaruoju metu – ispaniškai ir portugališkai kalbančiose šalyse ir Japonijoje bei Kinijoje.

У Канаді основну увагу приділяють зіставленню термінів різних мов, питанням перекладу та творення термінів, уживанню й стандартизації, термінологічним банкам. Творення термінів досліджував і неонімію запропонував один із найвідоміших канадських термінологів G. Rondeau. Варто згадати його працю „Introduction à la terminologie“ („Вступ до термінології“) (Montreal, 1984). Багато про термінологію писали A. Rey і R. Kocourek. У Канаді та інших франкомовних країнах основну увагу приділяють традиційному лінгвістичному підходу до термінології, термінологічна діяльність часто орієнтована на переклад і мовне планування. 1979 року в університеті Лаваля в Квебеку засновано дослідницький центр „Groupe Interdisciplinaire de Recherche Scientifique et Appliquée en Terminologie“ (GIRTERM), яким керував проф. G. Rondeau.

У Скандинавії термінологічна робота розвивається дуже швидко. Наприкінці VIII — на початку IX десятиліття тут створено термінологічні центри та національні термінологічні банки. У країнах Півночі основну увагу приділяють емпіричним дослідженням, застосуванню методів E. Wüster до галузей, у яких їх раніше не застосовували, наприклад до права чи економіки, а також навчанню термінології. Переважає прагматичний підхід до стандартизації: стандартизувати потрібно лише те, що необхідне й доречне. Варто згадати підручник із термінології „Terminology: an introduction“ („Термінологія: вступ“), підготовлений H. Picht і J. Draskau у Копенгагенській школі економіки (Guildford, Surrey, 1986).

Термінологічною роботою займаються й в інших європейських країнах. У Німеччині основну увагу приділяли не стільки власне термінології, скільки спеціальній мові. Теорія термінології розвивається паралельно з теорією класифікації та інженерією знань. Варто згадати праці L. Hoffmann, I. Dahlberg, K.-D. Schmitz. У Великій Британії

126

у подібному напрямі працював J. C. Sager в Манчестерському університеті. Найвідоміші його праці — „English special languages. Principles and practice in science and technology“ („Спеціальна англійська мова. Принципи й практика у сфері науки та техніки“) (разом із D. Dungworth і P. McDonald, Wiesbaden, 1980) та „A practical course in terminology processing“ („Практичний курс опрацювання термінології“) (Amsterdam / Philadelphia, 1990). Термінологів можуть зацікавити праці наших сусідів — S. Gajda „Wprowadzenie do teorii terminu“ („Вступ до теорії терміна“) (Opole, 1990) і V. Skujiņa „Latviešu terminoloģijas izstrādes principi“ („Принципи розроблення латиської термінології“) (Rīga, 1993).

Термінологічна діяльність у європейських країнах дуже широка й різноманітна. У багатьох країнах створено національні термінологічні центри й термінологічні банки. 1996 року в Данії засновано EAFT – European Association for Terminology (Європейська асоціація з термінології).

Серед організацій, що розвивають термінологічну діяльність у світовому масштабі, передусім варто згадати п’ять — Infoterm, TermNet, IITF, ISO TK/37 і GTW.

Infoterm – International Information Centre for Terminology (Міжнародний інформаційний центр термінології) засновано 1971 року з ініціативи E. Wüster. Його мета — підтримувати співпрацю у сфері термінології, розвиток надійної та багатофункціональної термінології, надавати інформацію про термінологічну діяльність у різних країнах і створювати мережу термінологічних організацій.

Наприкінці VIII десятиліття XX століття UNESCO доручила Infoterm підготувати план міжнародної термінологічної мережі. 1988 року засновано TermNet. До його завдань належать створення й поширення програмного забезпечення для термінологічної роботи, підготовка та видання друкованої продукції, організація навчання. Нині TermNet налічує близько 50 членів із 20 країн. Разом з Infoterm, GTW і IITF ця організація готує та щокварталу видає журнал „TermNet News“ („Новини TermNet“), у якому основну увагу приділено термінологічним банкам, навчанню термінології, мовному плануванню та стандартизації термінології. Організація також видає монографії, бібліографії та збірники матеріалів конференцій.

IITF – Internationales Institut für Terminologieforschung (Міжнародний інститут термінологічних досліджень) засновано 1989 року як Aust-

127

міжнародна асоціація, що ґрунтується на законодавстві Республіки. З 1990 р. IITF раз на пів року видає журнал «Terminology Science and Research» («Наука і дослідження термінології»), присвячений різним теоретичним аспектам термінології, а також укладає та видає збірники доповідей конференцій і термінологічні словники; з 1991 р. — серію монографій «IITF Series». У цій серії вийшли такі книжки: H. Felber «Allgemeine Terminologielehre und Wissenstechnik. Theoretische Grundlagen» («Загальна теорія термінології та інженерії знань»), U. Reinke «Der Austausch terminographischer Daten» («Обмін термінографічними даними»), «Selected Readings in Russian Terminology» («Вибрані праці з російської термінології»), «International Conference on Terminology Science and Terminology Planning. IITF Workshop Theoretical Issues of Terminology Science» («Міжнародна конференція з науки про термінологію та планування термінології. Семінар IITF з теоретичних питань науки про термінологію»), B. Moschitz-Hagspiel «Die Sowjetische Schule der Terminologie (1931–1991)» («Радянська школа термінології»), P. Weissenhofer «Conceptology in Terminology Theory, Semantics and Word Formation» («Концептологія в теорії термінології, семантика та словотворення»), «Beiträge zur Terminologie und Wissenstechnik» («Питання термінології та інженерії знань»), P. Sandrini «Terminologiearbeit im Recht. Deskriptiver begriffsorientierter Ansatz vom Standpunkt des Übersetzers» («Термінологічна робота у сфері права»), C. Laurén, J. Myking, H. Picht «Terminologie unter der Lupe» («Дослідження термінології»).

Технічний комітет 37 «Термінологія» було створено 1936 р. з ініціативи E. Wüster. Після Другої світової війни його діяльність продовжив комітет Міжнародної організації зі стандартизації (ISO), який зберіг ту саму назву. Нині діють три підкомітети, що розробляють стандарти, які регламентують принципи й методи термінології, укладання термінологічних словників і комп’ютеризацію термінологічної діяльності.

GTW — Gesellschaft für Terminologie und Wissenstransfer (Асоціацію термінології та передавання знань) засновано 1986 р. як міжнародну асоціацію, діяльність якої ґрунтувалася на законодавстві Німеччини; її метою було провести 1987 р. перший конгрес із термінології та інженерії знань (TKE). Цей захід відбувається раз на три роки й присвячений комп’ютеризації термінографії.

128

Періодичних видань, присвячених термінології, небагато, тому слід згадати журнал «Terminology» («Термінологія»), який видавництво «John Benjamins Publishing Company» видає двічі на рік із 1994 р. Він присвячений теоретичним і практичним проблемам термінологічної роботи; особливу увагу приділено новим напрямам, як-от представленню й передаванню даних, інформаційним технологіям, термінологічним базам даних. Чимало статей присвячено термінології окремих галузей.

LITERATŪRA

Cabré M. T. Terminology: Theory, methods and applications, Amsterdam/ Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 1999.

Felber H. Terminology manual, Paris: UNESCO, INFOTERM, 1984.

Гринев С. В. Введение в терминоведение, Москва, 1993.

Новодранова В. Ф. Терминологический взрыв в 90-ые годы XX в. – Научно-техническая терминология: научно-технический реферативный сборник. Вып. 1, Москва, 2000, 4–9.

Суперанская А. В. Терминология XX века. – Ten pat, 37–38.

Jolanta GAIVENYTĖ-BUTLER Albina AUKSORIŪTĖ

Jolanta GAIVENYTĖ-BUTLER Lietuvių kalbos institutas Antakalnio g. 6, 2055 Vilnius E. paštas [email protected]

Gauta 2001 09 25

Albina AUKSORIŪTĖ Lietuvių kalbos institutas Antakalnio g. 6, 2055 Vilnius E. paštas [email protected]

129