С. Д. Шелов. ТЕРМІН. ТЕРМІНОЛОГІЧНІСТЬ. ТЕРМІНОЛОГІЧНІ ВИЗНАЧЕННЯ¹

Філологічний факультет Санкт-Петербурзького державного університету

Санкт-Петербург, 2003, 280 с.

Член Комітету з дослідження термінології науки Росії Сергій Шелов давно й добре відомий фахівцям із термінології. Оновлена російська термінологія черпає науковий досвід і за кордоном, не зневажаючи принципів власних творців основ термінології. Такі ідеї простежуються і в найновішій монографії С. Шелова Термін. Термінологічність. Термінологічні визначення.

Як зазначено у Вступі до книжки, це філологічне дослідження є новою, істотно переробленою і доповненою двома розділами версією монографії, виданої 1998 року. У цій праці автор пропонує новий погляд на термін і термінологічність. По-новому даються відповіді на важливі питання: що таке термін, визначення терміна, які існують типи визначень термінів і вимоги до них, поняттєва структура термінів, зафіксована у визначеннях.

Усі термінологи погодилися б із думкою С. Шелова, що терміни становлять найцікавішу й доволі широку частину лексики сучасних мов. Лінгвістичну проблематику терміна та його історію висвітлено в працях таких дослідників, як А. Чайутін, В. Даниленко, В. Лейчик, В. Никифоров, А. Суперанська та ін. Теоретичні питання неминуче пов’язані з упорядкуванням і стандартизацією термінології (Д. Лотте, І. Волкова). Є праці, у яких термін як одиницю наукової теорії досліджують у наукознавчому або філософському аспекті (Е. Мамчур, Е. Мульченко, В. Налімов). Логічний напрям представляють П. Ахінштейн і В. Карпович. У лінгвістичній літературі надзвичайно варіюється визначення поняття терміна. Однак основні вимоги до термінів як особливих слів і словосполучень усталилися в термінології багатьох країн і формулюються так: точність поняттєвої семантики терміна, однозначність терміна, стилістична нейтральність і уникнення експресії, номінативність, системність терміна. Одні з найважливіших вимог до термінів у теорії литовської термінології — правильність (Gaivenis 2002: 36), однозначність (Keinys 1980: 28). У лінгвістичній літературі широко обговорюють системність терміна. Значна частина дослідників визнає її ознакою терміна

¹ Сергій Шелов. Термін. Термінологічність. Термінологічні визначення, Санкт-Петербург: Філологічний факультет Санкт-Петербурзького державного університету, 2003, 280 с.

160

(А. Чайутін, Б. Городецький і В. Раскін та ін.). Однак, за словами С. Шелова, конкретні прояви системності важко вважати надійно встановленими. Досить категоричний висновок зроблено щодо перших чотирьох властивостей терміна (однозначність, точність, відсутність емоційності й експресивності, номінативність): нібито вони не можуть вважатися властивостями, за якими терміни характеризуються як спеціальні слова та вирізняються із загальнолітературної лексики (с. 22). Системність підкреслюється вже як найважливіша ознака терміна, що формує слово чи словосполучення саме як термін. Ще категоричніше висловлюються Б. Городецький і В. Раскін: термін, узятий окремо, — фікція. Він існує лише в системі термінів. Інші автори наголошують на робочій системності (Р. Будагов), а на думку третіх, це сукупність термінів, у якій терміни пов’язані між собою на поняттєвому, лексико-семантичному, словотвірному та граматичному рівнях і яка має зв’язки з певною галуззю науки, проблемою, темою, школою тощо (Ф. Березін, Б. Головін).

Насамперед С. Шелов наголошує на зв’язку терміна з поняттям і точності його поняттєвої семантики. Головна ознака терміна, за С. Шеловим, — здатність виражати поняття. Принципове питання — як відмежувати спеціальне поняття від неспеціального. Слова земля, стеля, батько також виражають поняття, то чим же вони відрізняються від термінів? За словами автора, цю відмінність показує визначення, що відповідає вимогам логіки й лінгвістики. Останні С. Шелов розглядає в окремому (IV) розділі. Спираючись на різні погляди, С. Шелов пропонує подвійний підхід до значення слова — лексикологічний і термінологічний. У другому випадку значення терміна і є його поняттям.

За мовними вимогами до термінів автор виокремлює дві тісно пов’язані характеристики. Це однозначність терміна та його семантична, поняттєва строгість, або точність. Протиставляються категорії точності й неточності. Питання точності виходить за межі проблематики термінології. У математиці точність обов’язкова, адже тут не може бути «майже трикутника» та подібних найменувань. Д. Лотте часто розглядає неточність термінів — ситуацію, коли термін хибно орієнтує на той чи інший предмет або явище. Автор монографії наводить влучні приклади точності й неточності семантичного змісту термінів: дитина, підліток, юнак, людина середнього віку, літня людина, стара людина; низький зріст, невисокий зріст, середній зріст, високий зріст.

Немає спільної думки щодо можливості чи неможливості емоційного забарвлення терміна. С. Шелов наводить думку А. Реформатського про те, що слід розмежовувати терміни, які виходять за межі термінологічного поля (наприклад, у текстах художнього стилю), тобто терміни, що зазнали перенесення значення або стилістичної конотації.

161

Думки розходяться й щодо номінативності терміна. Г. Вінокура й А. Реформатський визнають лише іменникові терміни, тоді як В. Даниленко схильна включати до термінології не тільки прикметники, а й прислівники, а також дієслова. С. Шелов погоджується, що термін не обов’язково має бути іменником. Докладніше ця тема не розглядається: для аналізованого матеріалу автор обирає лише іменникові терміни або терміни, головним компонентом яких є іменник.

У розділі – Визначення термінів: види та сутність. С. Шелов недарма цитує слова Р. Декарта: «Визначте значення слів — і ви позбавите світ половини його помилок». Для деяких дослідників наявність визначення є необхідною ознакою розпізнавання терміна. У статті 1972 року Більше уваги термінології Ю. Крупас писав: «Нині перед нами постало завдання перейти від інвентаризації термінів до укладання терміносистем, до термінологічних дефініцій, готуючи широкі за охопленням, системні тлумачні термінологічні словники» (Kruopas 1998: 528). Дослідження змісту терміна, зафіксованого визначенням, стає найважливішим у вивченні всіх фундаментальних питань теорії термінології — семантики терміна, структури термінологічних понять, системи термінів, мотивації термінів тощо (с. 32). Визначення — не єдиний спосіб зафіксувати значення спеціальної лексичної одиниці. Значення можна пояснювати також описовим способом, за допомогою характеристики, порівняння тощо. Однак перевага визначення полягає в дотриманні вимог логіки та лінгвістики. С. Шелов цілком погоджується з думкою, що в тлумачному термінологічному словнику достатньо зафіксувати сукупність ознак предмета, щоб відрізнити його від інших предметів, а решта ознак уже становить енциклопедичні знання про цей предмет. Завдання визначення полягає не в тому, щоб підтвердити чи описати, а лише в тому, щоб установити й окреслити об’єкт та відрізнити його від інших (с. 33).

Далі автор переходить до типології термінологічних визначень. Розглядаються функція визначення, його структура та класифікація визначень. Крім логічної проблематики, визначення мають також лінгвістичні характеристики (морфологічні, синтаксичні, словотвірні, семантичні), а також потребують відповідної лексикографічної техніки. У книжці С. Шелова орієнтиром є номенклатура визначень, прийнята в логіці.

1. Класифікаційні визначення (родовидовые или классифицирующие определения, с. 37). У визначенні розрізняють родове поняття та його видові ознаки, які дають змогу відмежувати відповідне видове поняття й проголосити його значенням визначуваного терміна. Визначення цього типу, історія яких починається від Платона й Аристотеля, трапляються в усіх тлумачних термінологічних словниках. Класифікаційні визначення поділяються на партиитивні (не зазначається рівень класифікації родового поняття) і тотативні (формують поняття з видових або партиитивних представників за тією чи іншою ознакою).

162

2. Перелічувальні визначення (перечислительные определения, с. 45). Сама назва свідчить, що в цьому разі поняттєвий зміст терміна фіксується шляхом перелічення елементів, які його представляють. Наприклад, головні члени речення — «підмет і присудок».

3. Цілком інший характер мають контекстуальні визначення (контекстуальные определения, с. 51). Їх визначають як точне перелічення всіх контекстів, що вказують на значення визначуваного терміна, наприклад: Стилістика вивчає ті мовні форми, які описує граматика та лексикографія. Межі тексту такого визначення — початок і кінець — чітко окреслені: що довший контекст, потрібний для тотожності поняттєвого змісту відповідної визначуваної одиниці, то більшої термінологічності цієї одиниці потрібно виявити. Тому такі важливі точні межі та довжина контекстуального визначення. Неаксіоматичні контекстуальні визначення, за словами С. Шелова, трапляються у словниках цитатного типу, як-от Лингвистический словарь Пражской школы (Словник мовознавства Празької школи, 1964), E. Hampo Словарь американской лингвистической терминологии (Словник американської лінгвістичної термінології, 1964) та ін.

4. Операційні визначення (операциональные определения, с. 62). Визначення цього типу відрізняються від згаданих тим, що за їх допомогою реалізуються також деякі нелінгвістичні процедури. Операційні визначення завжди пов’язані з певним імперативом, адресованим людині, яка сприймає текст визначення, щоб мати змогу створити або сконструювати об’єкт: зроби так, спостерігай так! У них відображена операційна діяльність, тому такі визначення характерні для фізики та математики; наприклад, кислотно-основний індикатор — «органічна сполука, яка змінює колір у певному інтервалі pH» (ChŽ 1997).

5. Мономорфні та поліморфні визначення (мономорфные и полиморфные определения, с. 67). Це підсумковий підрозділ, у якому всі типи визначень поділяються на дві групи. Особливістю мономорфних визначень є чітко окреслений зміст визначуваного терміна — без проміжних переходів, без градації характерних ознак, якості та відношень. Такі визначення не допускають об’єктів, що визначаються як «майже», «більш-менш» тощо, наприклад: односкладне речення — «просте речення, що має лише один головний член речення» (KTŽ 1990).

Поліморфні визначення, навпаки, дають змогу вільніше інтерпретувати семантику поняття, наприклад: асоціація — «зв’язки між процесами свідомості, за яких виникнення одних уявлень, понять, ідей або емоцій викликає появу інших, подібних, суміжних і контрастних уявлень, понять тощо» (PT 1993). Типовий спосіб вираження поліморфізму — слова «і так далі», «і подібне»; такі визначення легко

163

інтерпретувати. Вони недостатньо точні, тому, як і синонімічність та багатозначність, не рекомендуються в нормативній термінографії. Однак роль явища поліморфізму не завжди є негативною (с. 85), тому вилучити такі терміни зі складу термінології неможливо.

Розділ II – Визначення термінів і поняттєва структура термінології: аналіз класифікаційної ієрархії понять. Запроваджуються нові класи визначень, які називаються загальними визначеннями (с. 128), що не мають видової ознаки, а весь текст визначення становить родовий фрагмент, і неспецифічними визначеннями, у яких не фіксується видова відмінність, найближча до визначуваного поняття (с. 131). І лише потім подається остаточна класифікація визначень термінів (6 типів).

Розділ III – Визначення і мотивація термінів. Ще в 1930-х роках Д. Лотте писав, що значення терміна, зафіксоване в його визначенні, має узгоджуватися з мовною структурою терміна. В. Даниленко наголошує на важливості розглядати мовну структуру терміна та його визначення як цілісність, звертаючи увагу на їхню граматичну, словотвірну та іншу узгодженість. У цій праці синхронно обґрунтовано зв’язок між структурою терміна та формулюванням, яке його визначає, а також з’ясовано, за яких умов такий зв’язок є лише факультативним, а за яких — необхідним.

Розділ IV – Логічність і лінгвістичність визначення термінів. Ступінь термінологічності. У цьому розділі автор аналізує можливість дотримання логічних і лінгвістичних вимог у термінографії. Найбільшу увагу приділено тим словникам, у яких ці вимоги мають виконуватися насамперед, — нормативним словникам термінів. Перелічено сім логічних вимог до визначення терміна: 1) необхідна пропорційність визначення (соразмерность) — однаковий обсяг визначуваного й визначального; 2) необхідність уживання у визначенні найближчого роду та видової відмінності (per genus proximum et differenciam specificam); 3) необхідна специфічність видової відмінності; 4) у системі визначень неприпустиме хибне коло (circulus vitiosus); 5) неприпустимість логічно суперечливих визначень; 6) необхідна ясність і точність визначень; 7) неприпустимі негативні визначення. Найзагальнішою з усіх вимог є шоста — ясність і точність усієї системи.

Далі нагадуються давні істини термінології: 1) вимога однозначності всіх лексичних одиниць, ужитих у визначенні; 2) мовна системність, тобто частини змісту мають виражатися однотипними мовними конструкціями.

У заключному слові погляд С. Шелова спрямований і в майбутнє: очікується, що надалі зв’язки термінології розширяться не лише з традиційними напрямами досліджень, а й із найновішими напрямами мовознавчих студій — герменевтикою, когнітивною лінгвістикою, комп’ютерною лінгвістикою тощо.

164

Додаток до книги — характеристика визначень термінів і аналіз класифікаційної ієрархії понять. Тут наведено перелік термінів, термін і формулювання його визначення, формулювання родового фрагмента, тип визначення, а також важливу частину — примітки, пов’язані з процедурою аналізу та неточностями системи визначень.

С. Шелов — представник семасіологічного напряму термінології. Як видно зі списку літератури (найбільше в ньому позицій — вісімнадцять — займають статті професора), сам С. Шелов багато писав про логічний і мовний аспекти визначень термінів.

Досі ми спиралися на праці Т. Канделакі, Д. Лотте, А. Суперанської та інших видатних російських науковців, а тепер зможемо навчатися й за посібником із термінології професора С. Шелова. Актуальність визначення термінів у литовській термінології — питання давнє, але реалізоване незначною мірою.

LITERATŪRA

ChŽ 1997: Chemijos terminų aiškinamasis žodynas, Vilnius.

Gaivenis K. 2002: Lietuvių terminologija: teorijos ir tvarkybos metmenys, Vilnius.

Keinys St. 1980: Terminologijos abėcėlė, Vilnius.

Kruopas J. 1998: Rinktiniai raštai, Vilnius.

KTŽ 1990: Gaivenis K., Keinys St. Kalbotyros terminų žodynas, Kaunas.

PT 1993: Pedagogikos terminai, Kaunas.

Solvita LABANAUSKIENĖ

Gauta 2005-11-02

Lietuvių kalbos institutas

P. Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius

E. paštas [email protected]

165