REGINA KOŽENIAUSKIENĖ

Вільнюський університет

ПРО ВАДУ КРАСНОМОВСТВА — ПОРОЖНЕЧУ

(за Антанасом Баранаускасом і Казимерасом Яунюсом)

Латинський вислів зі Святого Письма vanitas vanitatum et omnia vanitas («марнота марнот, і все марнота») пасує до всіх життєвих обставин: ним можна описати і злиденність земного й духовного життя, і фальшиві цінності. Марнота, або порожнеча, також підходить для опису браку внутрішнього змісту в мовленні, його беззмістовності, порожнього, балакучого мовлення (такий пустомов, меле дурниці); марнотою називають людську пиху, гординю, бажання похизуватися своїм красномовством.

Слід сказати, що про порожнечу як ваду красномовства майже не згадують у сучасних книжках зі стилістики та риторики, однак це не означає, що про неї не говорили в минулі часи. Тому варто згадати Антанаса Баранаускаса і Казимераса Яунюса, які писали про це і відомі нам радше в інших галузях діяльності, а не як теоретики й практики красномовства. Їхні думки¹ про вимоги до стилю красномовства та його найбільші вади, засновані на класичній світській традиції, є актуальними, не застаріли й мають тривалу цінність для культури мовлення в широкому розумінні. Ця стаття дасть змогу поглянути на цих авторів по-новому.

Спочатку трохи історії. У період заборони литовського друку, після заборони викладати красномовство польською мовою в Ковенській духовній семінарії, єпископ Мотеюс Валанчюс доручив викладати цей предмет «литовською або жмудською мовою і

¹ Це викладено в їхніх конспектах, виданих окремими книжками. У статті цитати скрізь подано за такими виданнями: Духовне красномовство, записане за викладами священика доктора К. Яунюса. Сейни, у друкарні Лаукайтіса і Бвеса, 1909. (У статті позначається KJ, після скорочення вказується сторінка книжки.); А. Баранаускас. Гомілетика, або Наука священного красномовства. Твори IV, Вільнюс: Інститут литовської літератури й фольклору, 2005. (У статті позначається AB і вказується сторінка книжки.) Варто нагадати, що конспекти К. Яунюса були опубліковані раніше, ніж конспекти його вчителя А. Баранаускаса: його книжечка вийшла 1909 року, а книжка А. Баранаускаса — 2005 року, тобто лише через 96 років.

R. KOŽENIAUSKIENĖ. Apie iškalbos ydą – tuštumą (pagal Antaną Baranauską ir Kazimierą Jaunių)

283

цією мовою навчати вихованців виголошувати проповіді² «авторові „Анікщяйського бору“ А. Баранаускасу (1835–1902) — він викладав у цій семінарії у 1866–1884 роках. Його учень К. Яунюс (1848–1908), який навчався в Каунаській духовній семінарії та слухав там лекції А. Баранаускаса з моральної теології, литовської мови й „Гомілетики, або Науки священного красномовства“, згодом сам викладав ті самі предмети. Адже після навчання в Духовній католицькій академії у Санкт-Петербурзі К. Яунюс повернувся до Каунаської духовної семінарії й викладав там у 1880–1892 роках (з 1885 року — професор). К. Яунюс продовжив працю свого вчителя А. Баранаускаса, якого з 1885 року вже було призначено єпископом-помічником Тельшяйської єпархії, а з 1897 року — єпископом Сейнів, у навчанні красномовства (але не копіював його, а підготував цілком нові конспекти з красномовства). Як і його видатний попередник, К. Яунюс удосконалював знання литовської мови майбутніх проповідників. Без знання граматики литовської мови навчати красномовства було неможливо, тому зрозуміло, чому ці священники спочатку з суто практичних міркувань, а згодом із покликання та «запалу» поринули в науку литовського мовознавства і, серед інших заслуг, відомі як науковці. Вони й досі дивують мовознавців широкою лінгвістичною ерудицією, жвавою науковою фантазією, добрим знанням рідної мови, її багатством, плавністю й ясністю, знанням діалектів³.

Праці обох авторів як мовознавців досліджували литовські та зарубіжні науковці, однак їхня діяльність у тій галузі мовознавства, яку А. Баранаускас називав «священним», а К. Яунюс — «духовним» красномовством, майже зовсім невідома. Ці творці теорії та практики литовського красномовства також заслужили визнання як зачинателі науки про стиль литовської мови.

Конспекти А. Баранаускаса значно об’ємніші й містять більше теоретичних матеріалів, але довго залишалися неопублікованими (текст, надрукований 2005 року, налічує 297 сторінок). Книжечка К. Яунюса (40 сторінок), хоч і невелика, була надрукована значно раніше (через рік після його смерті). Систематично викладений курс практики красномовства⁴, лаконічні й чітко сформульовані вимоги до доброго промовця К. Яунюс записав наче у формі компендіуму. Уперше литовськими термінами (пустомовство — також його термін), окрім методично укладених за пунктами характеристик доброго стилю красномовства—

² У Литовському інституті літератури й фольклору зберігається цей надзвичайно важливий документ підтримки й заохочення литовської ідентичності — лист єпископа М. Валанчюса до А. Баранаускаса, датований 31 грудня 1870 року (F.1–176). Отже, від 1871 року (саме того року К. Яунюс вступив до Каунаської духовної семінарії) красномовства почали навчати литовською мовою.

³ Детальніше про це див.: D r o t v i n a s V., G r i n a v e c k i s V. Kalbininkas Kazimieras Jaunius, Vilnius: Mintis, 1970.

⁴ На початку своїх конспектів К. Яунюс сам пояснює, чому береться за практичне навчання красномовства: «Але набагато легшими і, правду кажучи, потрібнішими є практичні правила, без яких проповідник Божого слова не може виконати свого служіння й покликання» (KJ 3).

284

KALBOS KULTŪRA | 81

стилю (про них у цій статті не йтиметься), він указує на недоліки стилю, як він їх називає, jeibės (лат. defectus): неясність мовлення (obscuritas), надмірна пишномовність (fucus, artificia), убогість або низький стиль мовлення (vilitas) і — пустотність мовлення (vanitas). Пустотність, як побачимо, охоплює і неясність, і надмірну пишномовність, і ще чимало різноманітних етичних вад особистості промовця.

У цій статті ми розглянемо цю ваду стилю красномовства, забуту, але знову актуальну в наші дні. Спиратимемося на праці обох авторів, оскільки їхні думки не суперечать одна одній і не повторюються, а лише взаємно підтримують, доповнюють і розвивають одна одну.

Отже, за А. Баранаускасом і К. Яунюсом пустотність мовлення можна визначити так: це багатослівне, надмірно пишномовне, гучне, але неясне, наче затягнуте туманом, необґрунтоване й нерозумне говоріння про те саме знову і знову іншими словами, без повідомлення чогось конкретного.

А. Баранаускас називає пустомовця й багатослівця хвальком. Невдале повчання такого промовця, мовляв, «галасливе й балакуче» (AB 144). Адже саме це ми маємо на увазі, коли кажемо: порожні горщики голосно дзвенять. Автор вважає, що «святі слова мають текти, мов велика тиха ріка, а не стрімголов бити, мов струмок із крутого схилу»⁵ (AB 184). Навіть якби промовець обрав добрий предмет (тобто належну тему), «пустота не дасть йому добре його викласти, бо бажання похвалитися, і пустота завжди ставить блиск вище за сутність [...]. Додаймо до цього ще й інші вади пустоти: надмірне прикрашання мовлення⁶, нагромадження надмірних прикрас красномовства, зверхній тон, перебільшення жестів і вимови⁷, — і не дивно, що проповідь проповідників-хвальків утрачає весь запал, аромат, а разом із тим і всю користь» (AB 105).⁸

К. Яунюс, як і А. Баранаускас, називає пустим таке мовлення, з якого слухачі не отримують жодної користі. Так буває, коли промовець «нанизує пусті й беззмістовні слова та речення», меле язиком, говорить багато й довго, але весь час повторює те саме. Слухачі від такого промовця «отримують чимало різних неясних вражень, чують і уявляють багато речей, але з усього сказаного нічого не вчаться й не дістають жодної користі» (KJ 5). Отже, таке «красномовство безплідне й неврожайне» (KJ 7).

⁵ Під час цитування деякі звуки, своєрідно записані А. Баранаускасом, передано сучасним правописом.

⁶Kalbos intaisymu називається стиль.

⁷Сукрутимай і вимовлення — це жести й голос, тон, інтонація, артикуляція. К. Яунюс називає це жестикуляцією та всією поведінкою під час виголошення проповіді (KJ 6).

⁸Kaznodėjas (пол.) — проповідник; у деяких конспектах AB — bylasakis. К. Яунюс називає проповідника проповідником Божого слова.

R. KOŽENIAUSKIENĖ. Apie iškalbos ydą – tuštumą (pagal Antaną Baranauską ir Kazimierą Jaunių)

285

Якщо порівняти книжки обох авторів про красномовство, причини мовленнєвої порожнечі стисло можна викласти так:

1. Промовець не підготувався і не спланував свого виступу.

2. Промовець самозакоханий, пишається собою і хоче сподобатися слухачам за будь-яку ціну.

3. Промовець настільки захоплюється мовними прикрасами, що забуває про зміст.

Ці причини мовленнєвої порожнечі розглянемо докладніше. А. Баранаускас, спираючись на св. Бернарда, пише: Infunde ut effundas (лат.) «спершу треба наповнити те, з чого маємо намір вилити». Якщо посудина не наповнена (не підготовленося), промова порожня: багато слів, мало знань, думки неясні, речі загальні⁹, аргументи¹⁰ лише на вигляд, часто неправдиві (AB 121). Обидва автори наголошують на важливості працьовитості (labor) — серйозно готуватися до проповідей, збирати матеріал, читати джерела, писати, обдумувати, виправляти, переписувати, готуватися говорити й належно виголошувати промову. Інакше важко домогтися, щоб проповідь була виголошена за правилами доброго красномовства і була, як пише К. Яунюс, без «єйб», тобто без недоліків. Автори згадують і дальшу підготовку (читання творів Отців Святої Церкви та світських класиків, вивчення Святого Письма, всебічний розвиток), і безпосереднішу підготовку до виголошення проповіді — її планування, добір і виклад аргументів, компонування промови, обдумування всіх її частин.

Працьовитість і добра підготовка потрібні не лише проповідникові: «і духовного, і світського працівника лінощі доводять до злиднів» (KJ 11), — каже К. Яунюс і закликає брати приклад працьовитості у майстрів світської риторики. «Тих, кого звеличуємо й любимо, не зустрічаємо порожніми чи нерозумними словами», — пише А. Баранаускас про повагу до слухачів, виявлену доброю підготовкою (AB 146).

Треба наголосити, що обидва автори виявляли велику повагу до майстрів класичної риторики зі світських авторів, відзначали їхню працьовитість і серйозну підготовку до промов, цитували чимало їхніх думок мовою оригіналу, пристосовуючи їх до своїх семінарських слухачів: майже на кожній сторінці можна знайти міркування, поради й афоризми «мислителів» Аристотеля, Демосфена, Платона, Цицерона, Горація, Сенеки, Квінтиліана та інших мудрих мужів. К. Яунюс пише: «Демосфен, прагнучи опанувати красномовство, усамітнювався від людського товариства, сім разів власноруч переписав історії Фукідіда і багато років трудився та вправлявся…»

₉Abelni — загальні, абстрактні.

₁₀Davad ai (пол.) — аргументи, висновки.

286

KALBOS KULTŪRA | 81

безперервно. Не меншою була працьовитість і Цицерона, адже він сам каже: „acerrimo studio tenebar“. І сьогодні всі, хто прагне здобути світське красномовство, не лякаються жодної праці, жодного тренування. Отже, тепер слід тут запитати, чи меншої праці варте духовне красномовство, яке примножує славу Божу й веде людей до вічного спасіння?» (KJ 11).

Про другу причину порожнечі — самолюбство — А. Баранаускас каже, що «підніматися на кафедру¹¹, спонукуваному марнославством або любов’ю до самого себе, — це противитися образам Христа Господа й Апостолів, зневажати Бога, грішити проти ближнього, шкодити самому собі...» (AB 101–102). Автор вважає, що розповіді про самого себе, пошуки слави для себе — це голос не любові до Бога й ближнього, а марнославства. Також «слід стерегтися вихваляння мудрістю й ученістю: нехай краще дбає про те, щоб усі його розуміли, а не називали його вченим» (AB 137). Було б негідно, якби проповідник шукав собі марної слави й більше дбав про себе, а не про духовне спасіння своїх слухачів. К. Яунюс наполегливо наголошує, щоб промовці «стереглися огидної впертості самолюбства» (KJ 17), вважаючи самолюбство великою порочністю.

У розділі книги «Про доброту й святість життя» А. Баранаускас процитував відоме визначення оратора Катона Старшого Vir bonus dicendi peritus — «Чесна людина, досвідчена в красномовстві». Необхідно наголосити, що це визначення оратора, у якому чесноту поставлено вище навіть за саме красномовство, протягом багатьох століть існувало в школах європейських держав як постулат. І А. Баранаускас, і К. Яунюс також ставлять на перше місце моральну гідність промовця, святість його думок і поведінки. Розвинувши й підкріпивши слова Катона Старшого віршами Вергілія, А. Баранаускас прокоментував їх і завершив риторичним запитанням: «Якщо ж таким мав бути язичницький адвокат, то яким же має бути проповідник, що навчає святості й веде людей до святині?» (AB 106).

Третя причина порожнечі — промовцеві «не треба хитрувати, аби показати себе, і шукати надто пишного красномовства» (AB 68). А. Баранаускас порівнює таких промовців із деревами, що зеленіють листям, але не мають плодів (AB 71). Автор широко виклав свій погляд на надмірно пишну мову, яка «не доводить до добра», а лише веде в нікуди. Його аргументи такі: істина має бути високою, думка глибокою, а слова простими й зрозумілими, адже так говорив і саме такий приклад мовлення дав Христос і всі святі. Прагнення до блиску не свідчить ані про добрий стиль, ані про смак промовця. За його словами, «перебільшення, як і всюди, так і в мові—

¹¹Kozelnyčia (пол.) — кафедра. К. Яунюс уже вживає литовський термін.

R. KOŽENIAUSKIENĖ. Apie iškalbos ydą – tuštumą (pagal Antaną Baranauską ir Kazimierą Jaunių)

287

у науці швидко збивається зі шляху». Ось наш промовистий проповідник П. Скарга¹² не шукав гарних слів, бо це суперечило б мудрому розуму. А. Баранаускас наводить приклад Квінтиліана, вчителя римського красномовства, який засуджував адвокатів за красномовство: захищаючи майно людини чи навіть її життя, вони часом прагнуть не стільки переконати суддів і схилити їх на свій бік, скільки похвалитися вмінням гарно говорити (AB 69).

Можна було б додати, що хоча К. Яунюс сліпо не наслідував свого вчителя А. Баранаускаса¹³, проте був дуже уважним і здібним учнем, перейнявши те, що справді було цінним у лекціях А. Баранаускаса і що має знати добрий промовець. Отже, К. Яунюс також пов’язує порожнечу мовлення з хитрощами й прийомами світського красномовства (artificia), до яких вдається промовець, бажаючи блиснути, показати себе, як каже К. Яунюс, «покрасуватися». Сама християнська істина настільки прекрасна й могутня, що їй не потрібні штучні прикраси: достатньо передати її ясно — такою вона подобається слухачам і зворушує їхні серця. Однак боятися треба не краси красномовства, а того, щоб різноманітні прикраси не затьмарили важливість змісту. Мовні прикраси не повинні існувати лише заради самих себе, а мають служити тому, щоб слухачі краще розуміли предмет і щоб істина «глибоко проникала в розум і серце» (KJ 8), адже «немає іншого шляху до людського серця, як тільки через його розум» (KJ 18).

ВИСНОВКИ

Порожнечу мовлення як одну з найбільших вад стилю слід обговорювати в сучасних працях із риторики та стилістики. Було б корисно ознайомити з цією вадою не лише духовенство, а й учителів, учнів і студентів університетів. Навіть автори книжок із підготовки проповідей, пишучи про стиль проповідей, нині не згадують порожнечу стилю — значну ваду мовлення, що полягає в недостатній стислості, ясності й змістовності. Так, у розділі «Вибір стилю проповідування» (с. 54–62) нещодавно виданої книжки Pamokslų rengimo ir retorikos¹⁴ вимоги до стилю викладено за працями сучасних авторів, яких цитує автор,—

¹² Петрас Скарга — перший ректор Вільнюського університету, видатний проповідник, відомий своїм красномовством.

¹³ «Хоч Яунюс і мій учень, він не вважає вчителя непомильним», — писав А. Баранаускас у листі до Г. Вебера (див. Morkūnas K. Kazimieras Jaunius. – Kalbos kultūra 14, 1968, 92).

¹⁴ Див. Vaičiūnas V. S. Pamokslų rengimas ir retorika, Kaunas: Vytauto Didžiojo universiteto leidykla, 2007.

288

KALBOS KULTŪRA | 81

світських стилістів. У списку літератури не згадано ані А. Баранаускаса, ані К. Яуніуса. Адже саме А. Баранаускас першим заклав підвалини риторики литовських проповідей (хоча й у рукописах-конспектах), а К. Яуніус першим виклав литовською друкованим словом вимоги до стилю проповідей (і безпосередньо застосовував їх до проповідників, хоча вони стосуються всіх промовців). Також К. Яуніус першим систематизував і описав вади стилю, серед них і найбільшу — порожнечу мовлення.

Говорячи про ваду стилю — багатослівність, автори сучасних книжок із риторики та стилістики¹⁵, шкільних підручників литовської мови згадують пустослів’я, але розуміють його значно вужче — здебільшого лише на рівнях лексичної семантики та граматики (морфології й синтаксису): як надмірне вживання плеоназмів, тавтологій, слів-паразитів, так званих вставних і паразитних слів, бездумне нагромадження службових слів, безцільне вживання займенників, віддієслівних іменників чи непотрібних дієприкметникових означень, повторення тих самих слів тощо. Як ми бачили, згадувана А. Баранаускасом і К. Яуніусом стильова порожнеча відрізняється від такого розуміння пустослів’я. Порожнеча — значно ширше поняття, що охоплює всі рівні красномовства, зокрема й питання етики промовця.

Небезпека полягає в тому, що порожнеча — ця знайдена хвороба стилю промовців різних професій — поширюється, мов епідемія. Не лише деякі сучасні священнослужителі (не беремося тут оцінювати їхнє мовлення), а й миряни — політики, представники влади, телеведучі, автори рекламних текстів та інші, хто любить говорити абстрактно, маніпулювати¹⁶ гарними, але безплідними словами, багато й красиво балакати та навіть вихвалятися такою балаканиною, могли б повчитися в перших творців науки про литовське красномовство й почерпнути цінні думки.

Отримано 2008 08 25

¹⁵ Див.: P i k č i l i n g i s J. Kalbos glaustumas. – Dabartinė lietuvių kalba (збірник статей), 1961, 23–105; P i k č i l i n g i s J. Glaustumas. – Lietuvių kalbos stilistika 1, 1971, 120–150; P i k č i l i n g i s J. Žodžiai, kuriais tuščiažodžiaujame. – Ūkininkas, 1990, nr. 2, 22–23; Ž u p e r k a K. Kalbos glaustumas. – Stilistika, 2001, 104–105; Ž u p e r k a K. Stiliaus kultūra [Kalbos glaustumo trūkumai]. – Stilistikos pratybos, 2005, 29; K o ž e n i a u s k i e n ė R. Ekonomiškumo principas. – Retorika: iškalbos stilistika, 1999, 105; K o ž e n i a u s k i e n ė R. Glaustumas. – Retorika: iškalbos stilistika, 1999, 191–192; V a i č i ū n a s V. S. Stiliaus glaustumas [Tuščiažodžiavimas]. – Pamokslų rengimas ir retorika, Kaunas: Vytauto Didžiojo universiteto leidykla, 2007, 58–60.

¹⁶ J o u l e R o b e r t - V i n c e n t, B e a u v o i s J e a n - L e o n. Manipuliacijos vadovas padoriems piliečiams, Vilnius: Alma littera, 2005.

R. KOŽENIAUSKIENĖ. Apie iškalbos ydą – tuštumą (pagal Antaną Baranauską ir Kazimierą Jaunių)

289

ПРО ПОРОЖНЕЧУ — ВАДУ КРАСНОМОВСТВА

(за Антанасом Баранаускасом і Казимієрасом Яуніусом)

Підсумок

Автори сучасних підручників із риторики та стилістики часто обговорюють вади стислості; вони також згадують недоречне багатослів’я, яке зазвичай розглядають значно вужче — переважно на рівні лексичної семантики й граматики — і яке охоплює плеоназми, тавтології, слова-паразити, надмірне вживання так званих слів-паразитів і вставних фраз, займенників, віддієслівних іменників та дієприкметникових означень. А. Baranauskas і K. Jaunius у своїх працях згадують марнославство стилю; однак воно відрізняється від недоречного багатослів’я. Марнославство стилю — ширше поняття, що охоплює всі рівні мовної культури, серед яких етика посідає далеко не останнє місце. Політики, люди на високих посадах, телеведучі й рекламодавці, які часто вживають абстрактні, але беззмістовні слова та маніпулюють мовою, мають вчитися у перших литовських риторів.

REGINA KOŽENIAUSKIENĖ

Вільнюський університет

вул. Університетська, 5, LT-01513 Вільнюс

[email protected]

290

KALBOS KULTŪRA | 81