P E R S O N A L I J O S

ALGIRDAS SABALIAUSKAS

Інститут литовської мови

ПАМ’ЯТІ КАЗІСА ПАКАЛКИ (1928–2009)

16 вересня 2009 року після тяжкої хвороби нас покинув невтомний лексикограф, видатний дослідник історії литовської лексикографії Казіс Пакалка. Він пішов тихо (тихим був і за життя), без квітів, без прощальних промов, не бажаючи турбувати ні найближчих друзів, ні знайомих. Помер у Вільнюсі, де минула більша частина його життя, а урну з прахом повернули на батьківщину, до батьківської могили на сільському цвинтарі в селі Ґедзюне̇ляй.

Неподалік звідси й рідне село Юодалаукіс (парафія Даугелішкіс, Ігналінський район). За сімейною традицією Казіс Пакалка з’явився на світ саме під час молотьби льону. Однак органіст записав у парафіяльних книгах: 1928 року

A. SABALIAUSKAS. In memoriam Kazys Pakalka

355

1 січня. У ті часи було цілком звичним записати новонародженого молодшим, адже згодом йому доведеться йти до війська.

1941 року Казіс Пакалка почав навчатися у знаменитій Вільнюській гімназії імені Вітаутаса Великого. Покійний часто добрим словом згадував доктора Пранаса Ґерманта (Мешкаускаса), так званого генерального радника з питань освіти за часів німецької окупації¹, який особливо дбав про литовські школи Вільнюського краю. Майбутньому мовознавцеві полегшив шлях до освіти і його дядько — багаторічний настоятель парафії в Марцінконісі Нікодемас Пакалка, якого парафіяни згадують із великою теплотою. Колись він навчався у Швейцарії, у Фрібурзькому університеті, разом із Вінцасом Миколайтісом-Путінасом, а певний час працював і у Вільнюській гімназії імені Вітаутаса Великого. Можна сказати, що Нікодемас Пакалка був дуже гостинним до мовознавців. Професор Юозас Балчиконіс не лише проводив тут літо: неподалік від плебанії затишний прихисток знаходили й бджоли професора. Частими гостями тут були також друзі Казіса Пакалки — Алойзас Відугіріс і Антанас Балашайтіс. Місцеві жителі підозрювали, що ці троє юнаків — семінаристи.

Серед студентів-литуаністів, які восени 1948 року розпочали навчання у Вільнюському університеті, Казіса Пакалки спочатку не було. Він з’явився трохи пізніше, «перейшовши» з факультету лісового господарства. Відмовившись від спеціальності лісівника, бажанішої для сільського хлопця, він, імовірно, завдячує цим не в останню чергу урокам литовської мови вчителя Вітаутаської гімназії Великого Вітаутаса Ліонгінаса Вайтекунаса. А владнати формальності «переходу» колишньому учневі допомогла його вчителька латини, згодом викладачка університету Ядвіґа Тіюне̇літе̇ (Шимкаускене̇).

Однокурсники згадують Казіса Пакалку як надзвичайно працьовитого студента. Він ніколи не складав іспитів, не підготувавшись як слід. Автор цієї статті міг би це впевнено засвідчити, адже зазвичай складав іспити одразу після свого друга. Рідко його можна було зустріти в залах для танців чи інших розваг. Він ніколи не горлав на стадіонах. Щоправда, пригадується кумедний епізод: викладач фізичного виховання, побачивши, як легко його студент підіймається по канату, тут

¹ Pranas Germantas (1903–1945) 1936 m. Leipcigo universitete apgynė disertaciją „Liaudies papročiai lietuvių šeimos gyvenime“. 1941 m. buvo paskirtas Švietimo generaliniu tarėju. 1943 m. suimtas už priešinimąsi nacių politikai, ypač paskelbtai mobilizacijai į SS dalinius. Mirė Štuthofo koncentracijos stovykloje apsikrėtęs šiltine. Lietuviai kaliniai, papirke krematoriumo viršininką, išgavo jo urną ir bėgdami iš stovyklos išsigabeno į Švediją. Vėliau palaidojo vienose Kopenhagos kapinėse. Deja, kapas 1960 m. buvo sunaikintas. P. Germanto brolis, lituanistas mokytojas, įvairių redakcijų darbuotojas, aktyvus Lietuvių kalbos draugijos narys Kastas Meškauskas (1906–1932) nuskendo prie Palangos. Plačiau apie P. Germanto veiklą žr. M a c k o n y t ė B. Vilnius karo karuselėje. – Vilniaus kultūrinis gyvenimas. 1939–1945. Vilnius, 1999, 78–88.

356

KALBOS KULTŪRA | 82

Сам перевірив його м’язи й наполегливо запрошував відвідувати тренування з боксу. Однак такі пропозиції зовсім не приваблювали працьовитого литуаніста. Казис Пакалка, як і інші студенти, що походили з Віленського краю, у дитинстві зазнавши національного гноблення, мабуть, був значно більш литовським, ніж ми, які приїхали до університету з інших куточків Литви, і чутливіше реагував на кожен задум чужинців.

Невдовзі Казис Пакалка став активним збирачем слів для академічного Литовського словника. Ми, однокурсники, часом, мабуть, із легкою заздрістю спостерігали, як професор Юозас Бальчиконіс під час лекції вручав своєму студентові рахунок і пояснював, що за принесені слова той одержить трохи грошей в Антакальнісі. А слів для словника за своє життя Казис Пакалка записав, мабуть, понад 20 тисяч. Найбільше слів він, імовірно, записав зі слів матері, Анеле Пакалькене (Ціцєнайте). Пакалькене дуже добре знала рідний діалект, її мова вирізнялася рідкісною образністю та багатством слів. Варто нагадати, що Казис Пакалка безмежно любив свою матір. Дружина автора цієї статті, якій як лікарці довелося спілкуватися з Пакалькене, розповідала, що в житті не зустрічала іншої людини, яка б так дбала про свою матір, як Казис Пакалка.

Ще змолоду майбутній мовознавець долучився й до досліджень історії литовської лексикографії. Під керівництвом професора Йонаса Пальоніса він написав цінну дипломну роботу про рукописний словник Діонізаса Пошки².

Закінчивши університет у 1953 році, Казис Пакалка кілька років викладав у Вільнюському педагогічному інституті. Однак уся його подальша наукова діяльність була пов’язана переважно з Інститутом литовської мови. Тут, в аспірантурі, він написав дисертацію «Перший словник литовської мови» («Dictionarium trium linguarum» Костянтина Ширвида,³ 1629 р.). Науковим керівником був доцент Йонас Круопас. Офіційний опонент дисертації, професор Юозас Бальчиконіс, завершив свій відгук такими словами: «виконана праця з лишком заслуговує на те, щоб Наукова рада погодилася присудити К. Пакалці ступінь кандидата філологічних наук». Особливе враження і на професора Юозаса Бальчиконіса, і на членів Наукової ради справила друга частина дисертації — реєстр литовських слів на 917 сторінках. «Зрозуміло, — сказав Й. Бальчиконіс, — щоб укласти такий великий реєстр, треба було докласти страхітливо багато праці. Його слід негайно видати. Інакше,

² Див.: P a k a l k a K. Генеза та доля словника Д. Пошки. – Питання литовського мовознавства 29, 1991, 113–117.

³ У той час працівники Інституту литовської мови та літератури мусили вживати саме таку форму прізвища нашого лексикографа.

A. SABALIAUSKAS. In memoriam Kazys Pakalka

357

капітал було б закопано в землю».⁴ На думку професора Костаса Корсакаса, писати дисертації такого обсягу взагалі слід було б заборонити.

Можна сказати, що з захистом дисертації робота над цією пам’яткою литовської лексикографії лише розпочалася. Казис Пакалка опублікував безліч статей про словник і його автора, встановив джерела польської частини словника, уточнив дату першого видання словника, дослідив новотвори. Звісно, найважливіше — він підготував факсимільні видання так званого першого (близько 1620 р.) і третього (1631 р.) видань — нові, ошатні й тепер доступні всім, із вступними дослідженнями та покажчиками литовських слів (Перший словник литовської мови, 1979; Старий словник Костянтина Ширвида, 1997).

Можна сказати, що Костянтин Ширвида був великою дослідницькою любов’ю Казиса Пакалки, яка супроводжувала його до останніх днів життя.

Ще однією галуззю литовського мовознавства, у якій покійний також багато зробив, був академічний Литовський словник. До цієї найважливішої праці нашої лексикографії, яку, можна сказати, литовський народ укладав рівно сто років, Казис Пакалка долучився ще студентом, а активно працював над нею майже чотири десятиліття. За цю працю 1996 року йому разом з іншими лексикографами присудили наукову премію Литовської Республіки.

Казиса Пакалку також цікавили історія окремих литовських слів, питання дослідження литовської мови, культура мови та діалект його рідного Даугялішкіса.

Колеги по науковій і трудовій діяльності пам’ятають Казиса Пакалку як надзвичайно чуйного, завжди зосередженого й щирого чоловіка.

Любий Друже, спочивай спокійно навіки, повернувшись у найдорожчий для Твого серця куточок нашої землі.

⁴ Бальчиконіс Й. Вибрані твори. Т. 1. Вільнюс, 1978, 367–370.

358 KALBOS KULTŪRA | 82