LAIMA NEVINSKAITĖ

Інститут литовської мови

ЗАГРОЗИ МОВІ ТА МОВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ: ПОГЛЯД ЖУРНАЛІСТІВ

У цій статті аналізується ставлення однієї групи користувачів мови — журналістів — до загроз мові та потреби в її регулюванні. Такий об’єкт дослідження мовних установок обрано тому, що загрози мові часто наводять як мотив, який обґрунтовує потребу в мовному регулюванні. Це дослідження має з’ясувати, чи вважають користувачі мови, що мовне регулювання необхідне через усвідомлення ними загроз мові. Поставленої мети досягають шляхом аналізу мотивів мовної політики та розгляду мовної політики Литви в зазначеному аспекті.

Журналісти є цінною для дослідження групою користувачів мови, оскільки мова для них — не лише засіб повсякденного спілкування, а й робочий інструмент. Вони також є важливою цільовою групою мовної політики, адже досвід журналістів дає їм змогу міркувати про потребу в мовній політиці та способи її реалізації.

У статті розглядаються дані якісних інтерв’ю, зібрані в межах проєкту «Балтійська соціолінгвістика (BalSoc): мовна суспільна самосвідомість у Литві та Латвії»¹. Під час дослідження опитували чоловіків — ведучих радіо- й телепрограм та журналістів віком 32–42 роки; загалом було опитано 24 респондентів. Хоча така вибірка обмежує можливість узагальнювати результати щодо всіх працівників медіа, а тим більше суспільства, однорідна вибірка дає змогу виявити якомога ширший спектр думок представників однієї групи незалежно від віку й статі учасників. Більшість працівників радіо й телебачення, які увійшли до вибірки, мають досвід спонтанного мовлення в радіо- чи телеетері.

Вибірку дослідження сформовано за двома критеріями. Першим із них була мовна освіта респондента. За цим критерієм виокремили «професіоналів» — респондентів, яких під час навчання навчали мови та мовлення, і «непрофесіоналів» —

¹ Проєкт у 2009 р. реалізував Інститут литовської мови. Опитування проведено в липні–вересні. Проєкт підтримав Державний фонд науки й освіти.

L. NEVINSKAITĖ. Grėsmės kalbai ir kalbos priežiūra: žurnalistų požiūris

173

не здобувши такої освіти під час навчання. До професійної групи увійшли журналісти й ведучі програм, які мають журналістську або акторську освіту. Другим критерієм була аудиторія, для якої призначалася програма (або програми), у якій працює респондент. За цим критерієм було виокремлено ведучих популярних програм і програм для молоді, а також ведучих суспільно-політичних програм і програм для людей старшого віку. За цими двома критеріями сформували вибірку з чотирьох груп, із кожної групи відібрали по шість респондентів. У цій статті, цитуючи респондентів, характер їхніх програм та освіту не зазначатимемо, оскільки аналіз за цими категоріями не виявив істотних відмінностей у поглядах.

ЗАГРОЗИ МОВІ ЯК МОТИВ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ

Мовну політику найпростіше визначити як чиїсь зусилля, спрямовані на зміну мовної поведінки певної спільноти з певних причин. Ці причини можуть бути різними — від банального усвідомлення, що комусь не подобається, як говорить та чи інша група, до складної ідеї, що спільнота може зберегти свою культуру, зберігаючи мову (Kaplan, Baldauf 1997: 3–4).

Žinome ir dažnai cituojame R. Cooperio (1989) kalbos politikos modelyje priežastys galėtų būti nurodomos kaip tikslai: „Kokie veikėjai siekia paveikti kokią elgseną, kokių žmonių, kokiais tikslais, kokiomis sąlygomis, kokiomis priemonėmis, kaip priimdami sprendimus ir kokių pasiekdami rezultatų?“ Tikslai apibūdina, kokio kalbinio elgesio pokyčio siekiama, tačiau nepaaiškina pasirinkimo priežasčių. Pavyzdžiui, įvairių autorių minimi kalbos politikos tikslai yra kalbos norminimas, rašybos standartizavimas, modernizavimas, kalbos gryninimas, atgaivinimas, kalbos išlaikymas ir kt. (Kaplan, Baldauf 1997; Hornberger 2006). Ir šie, ir kitų autorių įvardijami tikslai nurodo siekiamą kalbos politikos rezultatą, tačiau nepaaiškina, dėl kokių priežasčių apskritai imamasi kalbos politikos, kodėl iškeliami vienokie ar kitokie tikslai. Būtent tai atskleidžia kalbos politikos motyvai: kodėl ir dėl ko siekiama tų pokyčių.

Мотиви мовної політики в теоретичній літературі з мовного планування досліджували значно менше, ніж цілі мовної політики. У згаданій моделі Р. Купера зазначено, що цілі можуть бути відкритими (коли прагнуть змінити поведінку, пов’язану з мовою) і прихованими (коли прагнуть досягти змін, не пов’язаних із мовою, тобто задовольнити певні інтереси, наприклад, зберегти привілеї та владу), однак докладніше їх не розглянуто (Cooper 1989).

174

KALBOS KULTŪRA | 82

Vieną išsamiausių kalbos politikos motyvų analizų yra pateikęs D. Ageris (2001). Autoriaus teigimu, kalbos politikos motyvaciją (stimulą) sudaro trys elementai: motyvai, susiję su konkrečiu planu ar politika apskritai; politikos veikėjų nuostatos dėl tam tikros kalbos ar jos variantų; konkretesni tikslai, kurių jie nori pasiekti. Taigi D. Ageris atskiria kalbos politikos tikslus ir motyvus: motyvai paaiškina, kokios priežastys lemia kalbos politikos pastangas, tikslai – kokių konkrečių rezultatų siekiama. Pats autorius pateikia tokius apibendrintus galimus kalbos politikos motyvus (Ager 2001):

1. Ідентичність. Традиційно мова є однією з найважливіших ознак визначення національної та етнічної ідентичності, а створення, зміцнення й збереження національної ідентичності та гордість за свою мову часто називають мотивами мовної політики. Наприклад, цей мотив дуже важливий для мовної політики у Франції.

2. Ідеологія. У цьому разі мовну політику визначає ідеологія, що панує в країні щодо стандартної мови та її співвідношення з іншими різновидами мов. Наприклад, цей мотив використовували у Великій Британії, щоб посилити викладання стандартної мови в школах (за рахунок діалектів).

3. Імідж. Цей мотив важливий для заходів мовної політики, спрямованих на популяризацію мови своєї країни у світі, наприклад для діяльності філій Британської ради, французьких культурних центрів та культурних центрів інших країн у різних країнах світу.

4. Невпевненість. Це ситуація, коли заходами мовної політики прагнуть зберегти мову народу або етнічної групи, оскільки вплив інших мов пов’язують із загрозою сформованій ідентичності або культурі загалом. На цьому мотиві ґрунтується весь дискурс лінгвістичної глобалізації (див. Phillipson, Skutnabb-Kangas 1996). Прикладом такої мовної політики, у якій цей мотив чітко виражений, є Франція: побоюються, що нові терміни, запозичені з англійської мови, можуть знищити «французьку культуру, французький спосіб життя, французьку науку чи навіть саму Францію» (Ager 2001: 77). Мотив невпевненості також простежується у вимозі, щоб французьку мову (цитуючи тодішнього міністра культури Франції) не «використовували для другорядних цілей» порівняно з англійською (Ager 1999: 8).

Цей мотив мовної політики тісно пов’язаний із першим — створенням і збереженням національної чи етнічної ідентичності, однак між ними є відмінності. Із пояснень і прикладів, наведених Д. Агером, можна зрозуміти, що ідентичності

L. NEVINSKAITĖ. Grėsmės kalbai ir kalbos priežiūra: žurnalistų požiūris 175

Мотив не завжди пов’язаний із зовнішніми загрозами для мови, хоча формування ідентичності й передбачає прагнення відмежуватися від інших груп. Мотив незахищеності пояснює такі ситуації, коли зовнішні загрози для мови часто є новими або посилюються.

5. Нерівність. Це ситуації, коли за допомогою заходів мовної політики прагнуть зменшити соціальне відчуження та нерівність, що існують з різних причин: етнічної належності, статі, браку формальної влади. У різних країнах провадять таку мовну політику, яка має на меті надати офіційний статус мовам національних меншин та етнічних груп (зміцнення статусу мов корінних народів в Австралії, політика ЄС щодо регіональних мов і мов меншин); у західних країнах застосовують заходи заохочення гендерно нейтральної мови.

6. Інтеграція та інструментальна функція мови. Цей мотив частіше впливає не на політику держави, а на дії меншин, етнічних і мовних спільнот. Ідеться про ситуацію, коли ці спільноти хочуть змінити мовну поведінку або вплинути на мовну політику, щоб досягти економічних, прагматичних цілей (наприклад, кращих можливостей працевлаштування) або інтегруватися в певні групи.

Ці мотиви достатньо всеохопні, щоб їх можна було застосувати в дослідженні. На їхній основі можна аналізувати й мовну політику Литви, а також ставлення мовців до неї.

Мотивацію мовної політики Литви можна розглядати на підставі Керівних принципів державної мовної політики (чинні принципи стосувалися періоду 2003–2008 рр.; проєкт принципів на 2009–2013 рр. уже підготовлено, але ще не затверджено Сеймом) і публічних дискусій. У принципах мотиви мовної політики не названо безпосередньо, однак їх можна виявити в інших положеннях (VKPG 2003; VKPG 2008). Порівняння двох документів не виявило істотних відмінностей щодо мотивів мовної політики, але в статті докладніше аналізується документ, затверджений 2003 року.

Аналіз принципів показує, що мовна політика передусім пов’язана з національною ідентичністю, оскільки перше речення принципів указує на зв’язок мови та ідентичності: «Литовська мова є основою національної та культурної самобутності Литви». У формулюванні головної мети мовної політики («зберегти мовну спадщину та сприяти її розвитку, щоб забезпечити функціональність литовської мови в усіх сферах суспільного життя») можна частково побачити інструментальний мотив — мовна політика має забезпечити здатність мови виконувати свої функції, — а частково й мотив безпеки: щоб литовська мова функціонувала як основна мова

176

KALBOS KULTŪRA | 82

у суспільному житті, щоб її не витіснили інші мови. Формулювання найважливішого завдання мовної політики («щоб суспільство усвідомлювало цінність своєї мови й не розчаровувалося в її можливих») також важко витлумачити однозначно: тут можна розпізнати мотиви національної ідентичності та ідеологічний мотив (цінність мови), а також інструментальний мотив (функціональність мови).

Однак в огляді сучасного становища, поданому в принципах, дуже виразно проступає мотив незахищеності, названий Д. Агером, адже тут значне місце відведено опису загроз для мови. Три абзаци присвячено глобалізації та англійській мові, а мотив захисту литовської мови від глобалізації знову пов’язано з мотивом національної ідентичності: «Державна мовна політика має створити противагу новим ціннісним орієнтаціям, зумовленим глобалізацією, інакше суспільство знань майбутнього може втратити свою мову й загалом національну ідентичність». До речі, під час розгляду глобалізації критерій функціональності, зазначений у цілях, оцінюється негативно, оскільки через нього мова «відокремлюється від культури та людей, які нею користуються і творять її».

Далі знову виразно проступає мотив незахищеності, тобто пов’язаний із загрозою англійської мови мотив: стверджується, що «не гарантовано право громадян Литви підтримувати трудові відносини й підвищувати кваліфікацію державною мовою»; це обґрунтовується тим, що немає вимоги перекладати державною мовою нормативну й технічну документацію, а у вищих навчальних закладах більшає курсів англійською мовою. В огляді згадано ще одну зовнішню загрозу для мови, пов’язану з мотивом незахищеності, — розвиток інформаційних технологій, який «відбувається значно швидше, ніж роботи з литуанізації електронного середовища».

Підсумовуючи, слід сказати, що в принципах можна розпізнати кілька мотивів мовної політики: зв’язок мови з національною ідентичністю, незахищеність і частково інструментальний мотив. Однак, зважаючи на те, як їх представлено, більшого значення надається утвердженню національної ідентичності та захисту мови.

Дискурс про загрози для мови та національну ідентичність досить виразно простежується і в публічних дискусіях, хоча оцінюють його неоднозначно. Не ставлячи за мету докладно розглянути всі публічні дискусії з цього питання, наведемо лише кілька характерних думок. Наприклад, про загрози для мови можна почути з уст члена Сейму: «Чітко усвідомлюємо, що литовській мові загрожує небезпека. Стара прекрасна мова — на межі зникнення». Загрозу пов’язують передусім з англійською мовою, а раннє навчання іноземних мов оцінюють негативно (цитується членкиня Сейму Даля Тейшерските; Kalbos išlikimas, 2008). В іншій статті загрозу литовській мові також пов’язують з англійською, а в мовленні цитованого діяча вжито очевидні метафори оборони: «Сейм [...] через

L. NEVINSKAITĖ. Grėsmės kalbai ir kalbos priežiūra: žurnalistų požiūris

177

за всі роки відновленої незалежності не спромоглися ухвалити суворий закон, який захищав би литовську мову й був надійною зброєю для охоронців рідної мови, що воюють із модними чужими словами» (Gliožerienė 2004). У таких поглядах часто виразно постає й мотив мови як ключового складника національної ідентичності: наприклад, на думку раніше процитованої політикині, політики мають приділяти литовській мові більше уваги, адже «якщо вона буде занедбаною, хворою — такою буде й Литва, тим паче що литовська мова — велика мова маленької країни» (Kalbos išlikimas, 2008).

Інші заперечують такі погляди. На думку деяких громадських діячів і політиків, елементи інших мов не становлять загрози для мови, а її сила залежить від здатності відображати дійсність: «Я переконаний, що ні вимоги до науковців публікувати статті англійською мовою, ні дурні вивіски на проспекті Laisvės чи проспекті Gedimino не мають нічого спільного з майбутнім нашої мови. [...] Гадаю, мова опиняється під загрозою не через це... Загалом вона завжди опиняється під загрозою тоді, коли перестає розвиватися спонтанно, коли перестає бути найкращим засобом самовираження [...]» (Egidijus Aleksandravičius; Lietuvių kalba Lietuvoje, 2004). Загроз не бачить і заступниця міністра науки й освіти Nerija Putinaitė (Čyvas 2009). Мабуть, найрадикальніше таку позицію висловив журналіст і блогер Andrius Užkalnis, який живе в еміграції: «загроза литовській мові — вигадка користолюбних фундаменталістів» (Užkalnis 2008). Голова Комісії литовської мови Irena Smetonienė в одному з інтерв’ю дотримується поміркованої позиції: вона стверджує, що литовській мові загрожує англійська, але не більше, ніж іншим мовам: «сьогодні наша мова, як і всі інші мови, стикається з так званою lingua franca — англійською мовою та її впливом. Однак цього зазнають усі мови» (Žiugždienė 2008).

ДУМКА ЖУРНАЛІСТІВ ПРО ЗАГРОЗИ ЛИТОВСЬКІЙ МОВІ

Про загрози литовській мові запитували журналістів, опитаних у згаданому дослідженні. У цій статті використано матеріали інтерв’ю з 23 із 24 респондентів (в одному інтерв’ю не йшлося ні про загрози, ні про мовний нагляд). Відповіді подано з мінімальним редагуванням.

Під час бесід, серед багатьох інших запитань, журналістам поставили запитання про загрози литовській мові та її якості: «Як ви вважаєте, чи існують нині

178 KALBOS KULTŪRA | 82

загрози литовській мові, її збереженню та якості? Якщо так, то які це загрози й звідки вони походять?»

Підсумовуючи відповіді на запитання про загрози мові, зазначимо, що восьмеро журналістів назвали те чи інше джерело загрози, а решта (15) заявили, що не бачать жодних загроз литовській мові. Важливо зауважити, що ці числа відображають спонтанні відповіді на це запитання. Коли респондентів далі розпитували про можливі конкретні загрози мові (глобалізацію та англійську мову, інформаційні технології, багатомовність), декілька тих, хто спочатку їх не назвав, погодилися, що згадані чинники можуть певною мірою становити загрозу литовській мові. Однак тут спонтанні відповіді вважаються достовірнішими, адже респондентам іще не підказували можливих відповідей.

Журналісти, які спонтанно назвали загрози мові, пов’язували їх із різними джерелами. Найчастіше висловлювалися про вплив англійської мови; загрози також пов’язували з інформаційними технологіями, еміграцією, загальними тенденціями суспільних (культурних) змін і знеціненням мови. Отже, найбільше респондентів вважали, що литовській мові загрожує англійська:

Мабуть, це єдина така загроза, яку я помічаю: можливо, з часом наша мова надмірно насититься різноманітними англійськими термінами.

Респонденти зазначили, що англійська мова впливає не лише на литовську, а й на інші мови. Говорячи про захист від цієї загрози, за точку відліку беруть мову давніших часів:

Сама англійська мова — це дуже велика загроза. І не лише для литовської, а й для багатьох інших мов. [...] Справді велика небезпека, якщо ми, скажімо, не збережемо ідентичність нашої мови — те, як ми маємо говорити і як, скажімо, говорили наші предки, то... Може статися, що наша мова з часом наповнюватиметься, наповнюватиметься різноманітними інтернаціональними словами, аж поки зрештою ми не перетворимося на якусь мовну мішанину, яку вже не можна буде назвати навіть литовською мовою.

Джерелом загрози, особливо для писемної мови, вважають інформаційні технології:

Поганий приклад — це, скажімо, те, що самі коментатори в інтернеті, які висловлюються в публічному просторі, навіть не використовують литовських літер. Вони користуються лише тими, які є на клавіатурі, і все. І не намагаються писати [литовськими літерами]. З часом це може становити доволі серйозну загрозу для нашої писемної мови — для того, як ми пишемо.

L. NEVINSKAITĖ. Grėsmės kalbai ir kalbos priežiūra: žurnalistų požiūris 179

Дехто пов’язує загрозу із загальними культурними змінами, зауважуючи, що сучасна молодь набагато менше читає книжок, а це збіднює мову:

Інтернет, де інформацію теж хапають — коротку, чітко викладену. [...] Молоді люди менше читають книжок, мабуть, і запас слів, можливо, вичерпується, він уже не такий — та й не вичерпується, головне, якщо його [у них] навіть не було. Словниковий запас не розширюється. Епоха швидкої інформації, коли отримуєш, викидаєш, отримуєш, викидаєш, і ти не розвиваєшся.

Загрозу пов’язують і з еміграцією, коли литовці, які виїхали, більше не зберігають своєї мови:

[Загроза виникає] переважно через міграцію, я думаю. Бо я рідко зустрічав людей із таким талантом забувати свою нормальну литовську говірку. І я дуже злюся на таких людей. У мене в Лондоні є ще деякі справи, тож час від часу доводиться туди їздити, і там зустрічаєш усіх тих литовців, які виїхали. Там, в Америці, я бачив чимало таких, хто виїхав навчатися: проживши пів року в іншій країні, вони вже говорять литовською з акцентом.

Цікаве спостереження одного журналіста про те, як мова пов’язана з ідентичністю — не як наслідок збереження мови, а як його причина. На його думку, замкнутість народу сприяє знеціненню мови, а це не допомагає мові, адже її неможливо підтримувати лише зусиллями мовознавців:

Найбільша загроза полягає в тому, що литовський народ замкнутий, гомофобний. Бо литовську мову почнуть цінувати саме тоді, коли люди розширять свій кругозір. [...] Люди мають самі хотіти говорити чистою, правильною литовською мовою, а не щоб хтось, так би мовити, стояв із батогом і змушував їх говорити. Люди говорили як хочуть і говоритимуть як хочуть. Ніхто не може їх змусити.

Респонденти, які стверджували, що не бачать загроз литовській мові, по-різному пояснювали свою думку: багато хто вважає зміни в мові її природною еволюцією, відмовляючись узагалі говорити про загрози; інші пов’язують збереження мови зі збереженням народу, не вбачаючи загроз для самої мови; недоліки мови вони оцінюють як тимчасові або поодинокі явища, що не справляють істотного впливу на мову, або ж пов’язують загрози лише з надто суворим мовним наглядом.

Передусім можна узагальнити такий аргумент: те, що відбувається зараз, є природною зміною мови, а отже, немає потреби говорити про загрози:

Тут знову-таки, мабуть, усе залежить від того, що вважати стандартом: якщо, скажімо, йдеться про мову Яблонскіса, то, певно, загрози є, але якщо мова — це живий організм, то після

180

KALBOS KULTŪRA | 82

за п’ятдесят років, мабуть, усі говоритимуть якось інакше, і чи є це загрозою зникнення — і чийого зникнення...

Скажімо, [загроза виникає] так само, як і для литовського народу. Тобто ми стаємо частиною світу, і... Ну гаразд, ми можемо говорити про англіцизми й таке інше. І, скажімо, засоби комунікації ще більше прискорюють увесь цей процес. Але я не думаю, що литовська мова має залишатися такою, якою її сформували, там, не знаю, наприкінці XIX століття, і що вона не може змінюватися [...].

Кілька інших журналістів вважають, що збереження мови пов’язане зі збереженням народу, а самій мові нічого не загрожує. Тут також спираються на приклад емігрантів:

Я думаю, що ці загрози невіддільні від загроз, які стосуються нас загалом як Литви... Якщо є щось таке, як литовськість, то це те саме, це пов’язано, це одне й те саме. Поки будуть литовці, буде литовська мова. Поки будуть ті, хто усвідомлює себе литовцями, буде й ця литовська мова. Адже на Свято пісні приїжджають американці, вони вже давно не розмовляють [литовською], але відчувають якусь потребу. Я налаштований оптимістично [...]

Недоліки мови оцінюють і як тимчасове явище; також стверджують, що поодинокі порушення мовних норм загалом не шкодять мові:

Бувають певні хвилі: зараз поширилася така англійська манера говорити, але... Людина досягає певного етапу в житті, коли їй просто соромно розмовляти мовою, повною всілякої нісенітниці. Молоді ж це весело.

Так, за радянських часів це була російська мова, яка становила дуже серйозну загрозу, і таке інше. Тепер — нічого, тепер ми цілком вільні. Зараз литовській мові загрожує те саме, що й французькій, німецькій чи, там, будь-якій англійській мові. Але що [їй загрожує] — не знаю, інтернет... Та ці спільні риси [запозичені з англійської], [...] хочемо ми цього чи ні, але вони точно не поглинуть і не з’їдять мову. Світ не має тенденції до набуття якоїсь однієї спільної мови; [англійська мова] не поглине національних мов усіх національних спільнот.

Нарешті, на думку кількох респондентів, мові може загрожувати хіба що надто суворий нагляд за нею:

Я думаю, що загрозою є саме надто суворий, суворий нагляд, суворий контроль за цією мовою. Іноді це відлякує людей: як я вже згадував, вони починають трохи боятися говорити, згортаються в собі, бо вже почуваються дуже слабкими перед великим монстром — Інспекцією мови [...]

L. NEVINSKAITĖ. Grėsmės kalbai ir kalbos priežiūra: žurnalistų požiūris 181

ДУМКА ЖУРНАЛІСТІВ ПРО ПОТРЕБУ МОВНОГО НАГЛЯДУ

У цьому питанні хотіли з’ясувати ставлення журналістів до необхідності мовної політики. Хоча поняття мовної політики та мовного нагляду не можна ототожнювати, в опитуванні вживали вужче, але, як вважають, зрозуміліше респондентам поняття мовного нагляду. Однак деякі респонденти говорили про ширше розуміння мовної політики, що охоплює більше, ніж мовний нагляд. Запитання було таким: «У суспільстві існують дві думки: що за мовою потрібно наглядати і що її розвиток слід залишити на самоплив. Прихильником якої думки були б Ви?»

Відповіді розподілилися так: п’ятеро респондентів стверджували, що за мовою потрібно наглядати; четверо вважали, що краще залишити її на самоплив; найбільша група (14 респондентів) вважала, що за мовою потрібно або принаймні частково потрібно наглядати, але робити це слід інакше, ніж тепер.

Підтримку мовного нагляду обґрунтовували усвідомленою загрозою для мови (ті, хто цілком підтримував нагляд, також називали загрози для мови). Один респондент стверджував, що досі такого нагляду навіть бракувало:

Наглядати, регулювати — це тут однозначно. [...] Я налаштований доволі вороже, коли вже переходять певну межу, коли вже говорять мало не трьома чи навіть чотирма мовами одночасно, і тоді вже не розумієш, що це таке. [...] І тоді виходить така собі суміш.

Я, так, я вважаю, що наглядати потрібно. [...] За нею потрібно наглядати, тому що, на мою думку, досі за нею нормально не наглядали.

Ті, хто не підтримував мовний нагляд, пояснювали свою думку по-різному: або заперечували його ефективність та ідеологію, або стверджували, що розвиток мови мають регулювати інші важелі, а не мовний нагляд. Як побачимо далі, багато респондентів вважали, що теперішня мовна політика проводиться неналежно, але все ж підтримували її необхідність; кілька журналістів узагалі сумнівалися в доцільності мовного нагляду.

Отже, на думку одного респондента, мову слід залишити на самоплив, адже невідомо, чи ефективний нагляд за нею:

Я вважаю, що [розвиток мови] слід залишити на самоплив, тому що, в принципі, всі зусилля... [...] Я вважаю, ці зусилля мовознавців — ніби, в принципі, вони вже тут урятували литовську мову... Я б поставив дуже великий знак питання: чи справді їм тут вдалося врятувати ту литовську мову. Бо моє запитання таке: а що було б, якби не було зусиль мовознавців? Можливо, нічого страшного не сталося б. Не знаю.

182

KALBOS KULTŪRA | 82

Інший журналіст (який має філологічну освіту) обґрунтовує свою думку теоретичними поняттями мовної політики, демонструючи своє ставлення до них:

[...] у мовознавстві це так: є прескриптивна граматика і дескриптивна граматика. Таких, як литовська, у світі дуже мало — скільки країн її мають? Загалом у світі всюди дескриптивна граматика. Я за дескриптивну, не потрібно наглядати, якби треба було пояснити методологічно [пояснити].

На думку інших, належний розвиток мови мають визначати інші причини, а не зусилля з її підтримки. Це може бути престижна мова, збережена в певних суспільних верствах і така, що слугує прикладом для суспільства, або певний «природний добір», коли в мові самі собою зберігаються потрібні, найкращі речі:

Я уявляю, що суспільство, [...] норми престижу або, скажімо, певні планки й щаблі природно розставляють усе на свої місця. І це так само, як [...] хтось має змогу носити, вдягати якісніший одяг, — так само природно й мова відсіює, скажімо. І певна суспільна верства завжди плекатиме ті цінності, які вважає важливими. Тож не думаю, що нас слід якимось штучним чином, так би мовити, пригальмовувати.

[Розвиток мови слід залишити] на самоплив, без жодного сумніву, адже живе випробування все-таки найефективніше. Має або відпасти те, що непотрібне чи нав’язане, або... А щось має якось природно прижитися.

Зрештою, найбільша частина респондентів (15 осіб) вважала, що мовний нагляд потрібен, але він має бути не таким, як тепер: або він потрібен лише частково, не таким суворим, як зараз; або його слід здійснювати іншими засобами, більше зважаючи на вживання мови, і він має бути гнучкішим.

Отже, були й ті, хто лише частково підтримував мовний нагляд. Вони хотіли б бачити певну «золоту середину» або «ліберальний авторитаризм». На думку одного респондента, нагляд потрібен для того, щоб ідеальна мова зберігалася як стандарт для порівняння в певних сферах:

Я думаю, що слід залишити все на самоплив і трохи наглядати [сміється]. Трохи. Щоб була якась точка відліку, скажімо, щоб вона десь не зникла, — гарна мова, наголошування, до яких ми вже звикли. Щоб, увімкнувши телевізор і певні передачі — скажімо, не якісь комедійні чи ще якісь, а певні серйозні, нормальні передачі, — ти міг почути, як звучить ця загальноприйнята нормативна литовська мова.

L. NEVINSKAITĖ. Grėsmės kalbai ir kalbos priežiūra: žurnalistų požiūris

183

Журналісти, які підтримують мовний нагляд, але критикують його, найчастіше негативно відгукувалися про заходи мовної політики. На їхню думку, мовна політика не повинна обмежуватися мовним наглядом; він має бути не контролювальним, а виховним — слід використовувати привабливі для суспільства засоби поширення інформації, не викликаючи реакції «відторгнення». Як позитивний приклад таких заходів наводять національний диктант:

Треба її [нагляд] здійснювати дуже-дуже обдумано й набагато хитріше, використовуючи всі найновіші технології зв’язків із громадськістю, усі рекламні інструменти, до яких тільки можна дістатися. Але я думаю, що наша влада, виходить, пішла найлегшим шляхом — заснувала наглядову службу, яка просто накладає штрафи. Це, виходить, радянське дурнувате мислення, яке нікуди не приведе.

Я думаю, що можна все впустити. Це знову ж таки такий вічний знак проблеми литовського менталітету: ми думаємо, що треба берегти, не дозволяти, забороняти, відгороджуватися замість того, щоб думати, як зацікавити, запалити, надихнути. Ось я бачу в цьому шлях. [...] Я б сказав, що треба зацікавлювати людей природно. Ось, наприклад, національний диктант, на мою думку, одна з найчудовіших ідей за останні, скільки там, десятиліття. [...] [Бо] що в нас є, крім баскетболу? Нічого. Але баскетбол, спорт нам цілком зрозумілий. От і влаштували змагання — хто кращий. Диктант литовської мови — хто кращий. І добре, якщо народ розуміє лише такі способи, [...] нехай. Нехай так, це теж шлях, але це вже позитивний, творчий підхід до справи, і ось погляньте, яка популярність.

Нагляд має бути не моралізаторським, а радше рекомендаційного характеру:

Скажімо, заради себе я готовий отримувати зауваження, якщо справді роблю щось дуже погано. Я справді готовий. Але, скажімо, це не повинно бути якимось повчальним, таким учительським тоном. По суті, це просто рекомендація, без жодного сумніву.

Із пропозицій щодо того, яким має бути нагляд, також випливає, що слід більше зважати на узус і гнучкість мови:

Я був би прихильником золотої середини між мовним наглядом і наданням мові розвиватися самопливом, адже, з одного боку, мова — це живий організм, який має розвиватися так, як він розвивається, а з іншого боку, звісно, має бути хтось, хто трохи регулює цей процес, але... але не тягне ковдру на себе, на свій бік, так би мовити... Мовознавець, боронь Боже, справді не повинен встановлювати чи вигадувати правило, яке не підтвердилося, бо, скажімо, якщо ніхто так не наголошує, то чому треба починати наголошувати?

184 KALBOS KULTŪRA | 82

Інший респондент, який підтримує поміркований нагляд, називає ще одну причину, пов’язану з найзагальнішими функціями мови, — ефективність комунікації:

Я думаю, що... А проміжний варіант може бути? Отже, я за проміжний варіант. Безперечно, думаю, що цей стандарт хоч-не-хоч має бути, бо як ми інакше спілкуватимемося? Якщо вже можна говорити як завгодно, то тоді теж... ну, просто не порозуміємося. Але цей стандарт міг би бути змінним, чи... Якось мені принаймні хотілося б, щоб він усе-таки був відкритішим, адже мова — це живий організм [...].

УЗАГАЛЬНЮВАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Аналізуючи мовну політику, розрізняють її мотиви (причини, що спонукають до здійснення мовної політики та визначають її характер) і цілі (результати, яких прагнуть досягти). У найповнішій моделі, представленій у теоретичній літературі, виокремлено такі мотиви мовної політики: зв’язок мови з національною (етнічною) ідентичністю; мовна ідеологія, що заохочує вивчення одних різновидів мови, а не інших; поліпшення зовнішнього іміджу країни шляхом активізації поширення її мови та її вивчення у світі; відчуття незахищеності, що спонукає захищати мову від зовнішніх загроз; зменшення нерівності через зміну статусу мови або мов; мова як засіб інтеграції до певних спільнот і досягнення економічних цілей.

Проаналізувавши відповідно до цієї класифікації мотивів один із головних документів мовної політики Литви — Настанови з державної мовної політики, можна побачити, що найсильнішими мотивами мовної політики є незахищеність і зв’язок мови з національною ідентичністю. Ці мотиви відображають і публічно висловлювані думки про мовну політику, хоча тут їх оцінюють по-різному.

Аналізуючи дані дослідження радіо- й телевізійних журналістів, представленого у статті, прагнули з’ясувати, чи вбачають журналісти загрози литовській мові та як їхні погляди на загрози пов’язані з підтримкою мовного догляду. Так прагнули визначити їхнє ставлення до одного з поширених у Литві мотивів мовної політики. Інтерв’ю виявили різні погляди на загрози мові та мовний догляд: більша частина опитаних журналістів не бачила загроз мові, однак більшість принаймні частково підтримувала мовний догляд. Аналіз за профілями журналістів (для якої аудиторії глядачів чи слухачів вони працюють та який мають рівень освіти) істотних відмінностей не виявив.

L. NEVINSKAITĖ. Grėsmės kalbai ir kalbos priežiūra: žurnalistų požiūris

185

Узагальнюючи погляди респондентів на досліджені питання, можна помітити послідовність установок: ті, хто бачить загрози мові, принаймні частково підтримують і мовний догляд (8 респондентів); ті, хто не підтримує мовний догляд, не бачать і загроз (5 респондентів). Найцікавіше, що була група респондентів (10), які принаймні частково підтримували мовний догляд, хоча й не зазначали, що бачать загрози мові. Отже, усвідомлення загроз мові є одним із мотивів мовного догляду, однак підтримка мовного догляду ґрунтується не лише на усвідомлених загрозах.

Такі висновки важливі для роздумів про сприйняття мовної політики її цільовими групами. Вони свідчать, що для заохочення користувачів мови до більшої підтримки мовної політики недостатньо спиратися лише на загрози як мотив захисту мови. На жаль, у цьому дослідженні докладніше не з’ясовували, які саме мотиви респонденти вважають основними для обґрунтування потреби в мовному догляді. Однак із натяків у відповідях на порушені тут та інші питання можна зробити висновок, що доречнішими були б позитивні мотиви (догляд заради чогось, який щось надає; всебічна мовна політика, що не обмежується мовним доглядом), на відміну від негативних мотивів незахищеності (догляд, спрямований на захист від чогось). Аналогічно оцінюють і заходи мовної політики: позитивно сприймають творчі, такі, що заохочують активність і сприяють розвитку заходи (наприклад, національний диктант), а не консервативні, контрольні та регулятивні заходи.

З іншого боку, дані інтерв’ю свідчать і про іншу можливу альтернативу. Якщо ж творці мовної політики вважають, що загрози мові дуже великі, а суспільство недостатньо їх усвідомлює, то дискусії на цю тему мають висувати докладніші аргументи (наприклад, про шкідливий вплив певних явищ чи мовних мод на систему мови), а не вважати це само собою зрозумілим. Важливо, що результати дослідження були прихильними до мовної політики: її підтримують. Однак слід зважати на те, що вже не перше дослідження користувачів мови виявляє критику заходів мовної політики (пор. Nevinskaitė 2008).

Оцінюючи значення наведених даних, необхідно розуміти, що тут досліджено думку лише однієї групи користувачів мови. Дослідження можна продовжити, ставлячи подібні запитання іншим вибіркам, а також докладніше вивчаючи мотиви суспільної підтримки мовної політики.

186

KALBOS KULTŪRA | 82

ŠALTINIAI

Čyvas T. Švietimo viceministrė: lietuvių kalbai grėsmės nėra. 2009 m. birželio 2 d. – Balsas.lt. Prieiga per internetą: http://www.balsas.lt/naujiena/294125/svietimo-viceministre-lietuviu-kalbai-gresmes-nera-video/rubrika:naujienos-lietuva-politika

Gliožerienė A. Perspėja apie pavojų kalbai. 2004 m. balandžio 28 d. – Klaipėda.lt. Prieiga per internetą: http://klaipeda.diena.lt/dienrastis/lietuva/perspeja-apie-pavoju-kalbai-175467

Kalbos išlikimas – ne grėsmė, o realybė. 2008 m. rugsėjo 20 d. – Balsas.lt. Prieiga per internetą: http://www.balsas.lt/naujiena/214654/kalbos-islikimas-ne-gresme-o-realybe/rubrika:naujienos-kultura-literaturairmenas

Lietuvių kalba Lietuvoje: dukra ar podukra [apie diskusiją VDU]. – Universitas Vytauti Magni, 2004, nr. 5. Prieiga per internetą: http://uvm.vdu.lt/Universitas%20Vytauti%20Magni/2004%20m.%20Nr.5/FOV4-0003DE24/

Užkalnis A. Gresme lietuvių kalbai – savanaudžių fundamentalistų prasimanymas. 2008 m. gegužės 17 d. – Lrytas.lt. Prieiga per internetą: http://www.lrytas.lt/-12109570541210756175-p1-Komentarai-Gr%C4%97sm%C4%97-lietuv%C5%B3-kalbai-savanaud%C5%BEi%C5%B3-fundamentalist%C5%B3-prasimanymas.htm

Žiugždienė J. Irena Smetonienė. Jaunimas nori taisyklingos lietuvių kalbos. 2008 m. vasario 21 d. – Bernardinai.lt. Prieiga per internetą: http://www.bernardinai.lt/straipsnis/2008-02-21-irena-smetoniene-jaunimas-nori-taisyklingos-lietuviu-kalbos/29498

LITERATŪRA

Ager D. E. 1999: Identity, insecurity and image: France and language, Clevedon, UK: Multilingual Matters Ltd.

Ager D. E. 2001: Motivation in language planning and language policy, Tonawanda, NY: Multilingual Matters Ltd.

Cooper R. L. 1989: Language planning and social change, New York: Cambridge University Press.

Hornberger N. 2006: Frameworks and models in language policy and planning. – T. Ricento (ed.). An introduction to language policy: Theory and method, Malden, USA: Blackwell Publishing, 24–41.

Kaplan R. B., Baldauf R. B. Jr. 1997: Language planning: from practice to theory, Clevedon-Philadelphia et. al: Multilingual Matters Ltd.

Nevinskaitė L. 2008: Kalbos politikos vertinimas interneto komentaruose. – Kalbos kultūra 81, 245–265.

L. NEVINSKAITĖ. Grėsmės kalbai ir kalbos priežiūra: žurnalistų požiūris 187

Phillipson R., Skutnabb-Kangas T. 1996: English Only Worldwide or Language Ecology? – TESOL Quarterly 30, 429–452. Prieiga per internetą: https://www.twu.ca/Library/tqd_2008/VOL_30_3.PDF#page=36

VKPG 2003: Valstybinės kalbos politikos 2003–2008 m. gairės. – Valstybės žinios, 2003 06 13, 57–2537.

VKPG 2008: Valstybinės kalbos politikos 2009–2013 m. gairės [projektas]. Paskelbta 2008 06 09. Prieiga per internetą: http://www.vlkk.lt/lit/10110

Gauta 2009 11 27

THREATS TO LANGUAGE AND LANGUAGE SUPERVISION: A JOURNALISTIC APPROACH

Summary

The paper analyses the attitude of journalists as a group of language users towards threats to language and a need to supervise it. The object of investigation has been chosen due to the fact that threats to language are often given as grounds for language policy. The analysis of the guidelines of the state language policy in Lithuania has shown that insecurity about the preservation of language and identity is given as an important aspect of the situation in language policy.

Within the project Baltic Sociolinguistics (BalSoc): Linguistic Awareness and Orientation in Lithuania and Latvia (Institute of the Lithuanian Language, supported by the Lithuanian State Science and Studies Foundation) there were 23 interviews with journalists collected. Most journalists are of an opinion that language is not exposed to any threats since the present situation has resulted from the natural language development, any evils are a matter of fashion and tend to pass, the preservation of language is more related to the preservation of the nation rather than language change; some consider tough language regulation as a major threat.

Some journalists tend to partially support language supervision; however, the majority of them are in favour of a different approach to it. Current language policy is mostly criticised for inappropriate measures: the respondents would prefer an educational approach, more attractive forms to the existing control. The language policy, according to them, should be more flexible and more usage-oriented.

Summarising the approaches of the respondents to the above issues, there has been a remarkable consistency noticed: those who see threats to language also, at least partially, approve of its supervision; those who disprove of its supervision do not see any threats. A large group of the respondents in favour of the language supervision have pointed out that they do not see threats. Therefore, the awareness

188

KALBOS KULTŪRA | 82

of language threats works as a factor for language supervision; on the other hand, the approval of language supervision is not necessarily based solely on the threats. Such conclusions might be relevant for discussing language policy in target groups. The conclusions are indicative that to encourage language users to support the currently implemented language policy, the (sole) factor of threats and language security is insufficient.

LAIMA NEVINSKAITĖ

Lietuvių kalbos institutas

P. Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius

[email protected]

L. NEVINSKAITĖ. Grėsmės kalbai ir kalbos priežiūra: žurnalistų požiūris 189