ONA LAIMA GUDZINEVIČIŪTĖ

Шяуляйський університет

ДЕЯКІ ПРОБЛЕМНІ ВИПАДКИ ВЖИВАННЯ ОРФОГРАФІЧНИХ І РОЗДІЛОВИХ ЗНАКІВ

КЛЮЧОВІ СЛОВА: грамотність, орфографічні рекомендації, друк на комп’ютері.

Крім літер і цифр, у тексті вживається багато різноманітних знаків, що надають додаткову інформацію. У писемному мовленні різні функції виконують також розділові знаки.

Мета статті — обговорити вживання рідше вживаних знаків і деякі проблемні випадки вживання орфографічних і розділових знаків.

Багато хто поділяє думку, що «<...> система письмових знаків, як і сама орфографія (способи й правила письма) та пунктуація, є предметом домовленості, зовнішньою оболонкою мови <...>» (Pupkis 2005: 231). На жаль, залишилися або з’явилися нові факти, які свідчать, що й мовознавці не дали чіткого теоретичного визначення та практичних вказівок щодо вживання деяких речей, особливо тих, що стали актуальними через повсюдну комп’ютеризацію. У цій статті випадки правопису й пунктуації розглядаються або згадуються в багатьох нормативних мовних виданнях, однак сьогодні це слід уточнити, адже бракує чітких, конкретних, надійних рекомендацій, які б допомогли зробити текст, набраний на комп’ютері, якіснішим.

РІДШЕ ВЖИВАНІ ЗНАКИ

У правилах обов’язкової та факультативної пунктуації (далі — PPST) перелічено такі розділові знаки, що вживаються в литовській мові: крапка (.), кома (,), крапка з комою (;), двокрапка (:), тире (–), знак питання (?), знак оклику (!), трикрапка (...); дужки: ліва ((), права ()); лапки (відкривальні („), закривальні (“) (PPST 2009: 3). У цьому виданні зазначено, що «кінець рядків і строф позначається косими рисками-

O. L. GUDZINEVIČIŪTĖ. Keli probleminiai rašybos ir skyrybos ženklų vartojimo atvejai

121

niais“ (PPST 2009: 13), tačiau tokio ženklo tarp išvardytų skyrybos ženklų nėra. Juozas Abaravičius yra rašęs, kad skirtukų priskaičiuojama ir daugiau: kablelis ir brūkšnys, apostrofas, išnašų žvaigždutė, pasvirieji brūkšniai, dar tarpelis tarp žodžių, pastraipos įtrauka ir kt. (Abaravičius 2002: 9). Aldonas Pupkis taip pat teigia: „Kartais atskiru ženklu laikomas kablelis ir brūkšnys (, –), o brūkšnys nagrinėjamas kartu su brūkšneliu kaip rašybos dalykas. Be 10 pagrindinių ženklų, kalbama ir apie kitokius skyrybos simbolius: apostrofus, išnašų žvaigždutes, pasviruosius brūkšnelius¹, tarpus tarp žodžių, pastraipų įtraukas ir kt. (jie gali būti laikomi ir rašybos dalykais) <...>“ (Pupkis 2005: 235).

Вживаються також поєднання знаків. У довіднику литовської мови (далі – LKŽin) наведено такі додаткові поєднання:?!?!.!..?.. (LKŽin 1998: 349); зазначається, що деякі знаки, наприклад знак оклику та знак питання, можуть бути в дужках. Йонас Балкявічюс писав: «У кінці питально-окличного речення, крім знака оклику та знака питання², у певних випадках <...> можна поставити ще й трикрапку (додаються ще дві крапки) <...>, напр.: Що тут діється?!.. P Cvir.» (Balkevičius 1963: 429). У виданні Литовський правопис і пунктуація (далі – LKRS) зазначено, що замість трикрапки пишеться лише одна крапка (?!.) (LKRS 1992: 135)³. Коли студентів, школярів та інших авторів запитують, що це за знаки, вони перелічують їх по черзі: знак питання, знак оклику, крапка. Загалом пишуть досить вільно, напр.: А може, Вам не заважають читати міський гомін, шум кав’ярень, гуркіт потяга, шум моря...?⁴ Традиційно в кінці речення мав би стояти знак питання і дві крапки (?..) – аналіз може допомогти зрозуміти і вживання знаків, і зміст речення.

Коли хочуть особливо підкреслити емоційне забарвлення, можна ставити два або три знаки оклику чи знаки питання, напр.: Браво, правильно, погоджуємося, погоджуємося!!! <...>

¹ A. Pupkis mini būtent pasvirąjį brūkšnelį (žr. Pupkis 2005: 234, 235), ne brūkšnį. Kuriuos rašybos atvejus autorius turi omenyje, nepaaiškinta.

² Точніше було б написати «без знака питання і знака оклику». Для тих, хто розуміє, порядок слів не створює проблем. Однак у письмових роботах уже доводилося бачити знаки, записані так (!?).

³ Другу частину видання Литовський правопис і пунктуація, Пунктуація, у 2006 р. оголошено такою, що втратила чинність (див. постанову Державної комісії з литовської мови від 28 вересня 2006 р. № N–5 (106)). Отже, частина питань пунктуації (те, що не охоплено PPST) залишилася чітко не врегульованою. Тому окремі положення цього видання (а також щодо кількох поєднань знаків у кінці речення) наведено і в пізніших виданнях, наприклад LKŽin) – Примітка редактора.

⁴ Деякі приклади взято з праць колег, редагованих рукописів або загалом процитовано лише важливу для ілюстрування аналізованої теми частину речення, тому авторство й джерела не зазначаються. Написання авторів (уживання) часто виправляють також редактори видань. У статті акцентується увага на вживанні, звертається увага на проблеми.

122

KALBOS KULTŪRA | 85

(LKRS 1992: 136). Надто часто вживані повторювані знаки можуть утратити виразність. Безперечно, їх уживання залежить і від стилю тексту.

Деякі знаки є парними: дужки, лапки; у разі виділення парними стають і коми, тире. Уживання парних і одиничних знаків у реченні різниться. Наприклад, дужки в реченні можуть писатися з різною метою: у першому випадку дужки вказують на інформацію, в іншому — перелічується: «Прийменники пишуться окремо від словосполучень (a) і від зрощень слів (b), наприклад: a) між іншим, до речі, трохи не <...>; b) до цього часу, до цих пір <...>» (LKRS 1992: 52).

Парних знаків небагато, але й вони можуть бути особливими — це одинарні лапки. У науковій літературі спостерігається різноманітність у поданні в тексті значення слова. Найчастіше пишуть або так: babelis «сум’яття, розлад» (LKRS 1992: 64), або так: ledas ‘замерзла вода’. У LKRS зазначено: «Назви сортів культурних рослин пишуться з великої літери й виділяються одинарними лапками» (LKRS 1992: 64). Пояснюється, що «таке їх написання уніфіковане на міжнародному рівні. Лапок може не бути, коли назву подано іншим шрифтом або зі спеціальною вказівкою на сорт» (LKRS 1992: 64), наведено приклади: ‘Vengrinė’ (сорт сливи), ‘Akuotieji’ (сорт пшениці), ‘Senga Sengana’ тощо. Тут слід звернути увагу на форму відкривальних лапок. До речі, у підручнику Lietuvių kalba (далі — LK I) використовуються інші лапки: полуниця «Senga Sengana» (LK I 1995: 321). Найновіший варіант написання одинарних лапок логічно зрозумілий — по одній литовській лапці (« „). Однак до такого написання важко звикнути, оскільки відкривальна лапка (уживання іменника множини в однині тут стає реальністю) виглядає як кома, лише написана після пробілу; далі вже пишеться слово, наприклад: «наголос — це ніби душа мови»; lo. segmentum,сегмент, відрізок‘ (Stundžia 2009: 12). Тут ужито подвійні й одинарні лапки однакового стилю (графічного оформлення).

Ще одна проблема — чи можна писати подвійні знаки? Наприклад: <...> топоніми також уживаються в символічних назвах, особливо часто — у назвах спортивних команд і клубів, оздоровчих комплексів чи баз відпочинку тощо. У Консультаційному банку Державної комісії з литовської мови (далі — VLKK) зазначено: «Якщо стикаються дві пари лапок чи дужок, пишуть одну пару лапок, одну пару дужок (так само, як у разі зіткнення двох ком чи інших розділових знаків), наприклад: Пиво „Утенос“ Утенос подорожчало. Джерело можна зазначати по-різному (у примітці, у дужках (www.delfi.lt)); важливо, щоб читач отримав потрібну інформацію»; однак далі додано: «Якщо в кінці речення збігаються крапка скорочення (наприклад, скорочення kt.,

O. L. GUDZINEVIČIŪTĖ. Keli probleminiai rašybos ir skyrybos ženklų vartojimo atvejai

123

тощо), а також у кінці речення ставиться лише одна крапка. Іноді задля ясності у складних текстах можна ставити подвійні дужки: ((0,990 – 1,18)/0,12 = −1,6); ...зацікавилися лише у XX ст. (А. Жіґайтіте, опера «Mažvydas» (1987), «Žilvinas ir Eglė» (2002)) тощо». (http://www.vlkk.lt/lit/7696)⁵. Отже, у кінці згаданого речення (<...> також уживаються топоніми <...>) має стояти одна крапка. Проте дужки найчастіше подвоюють, наприклад: Доведеться порушити це питання п е р е д к о м і т е т о м (= комітетові; доведеться запитати комітет (кого)) (KP 2(2) 2003: 87).

У Посібнику з підготовки видань установ Європейського Союзу (далі — ILRV) зазначено, що подвійні дужки можна використовувати, якщо цього вимагає зміст: полі(окси(диметилсилілен)); Цю угоду (Європейського Союзу та Економічного і валютного союзу (ЄВС)) підписано в лютому 1992 р. У цьому виданні рекомендовано одинарні лапки: Член Комісії зазначив, що «виникли суперечки щодо компанії „Microsoft“; стверджується, що «[п]одвійні лапки не рекомендуються, але за потреби їх можна використовувати: Член Комісії зазначив, що «виникли суперечки щодо компанії „Microsoft“» (ILRV 2011: 151–152).

Непросто написати поруч розташовані відкривальні подвійні лапки та відкривальні одинарні лапки, що подають значення (так само й закривальні), цитуючи цитату тощо, однак цитування не є предметом дослідження цієї статті.

Дужки бувають різні, наприклад: () – круглі дужки, або просто дужки; [] – квадратні дужки; { } – фігурні дужки; < > – кутові дужки тощо. Значення знаків або додатково вживані знаки завжди пояснюються, наприклад, у Граматиці сучасної литовської мови (далі – DLKG) написано: «Приклади, записані фонетичною транскрипцією, за потреби подаються у квадратних дужках „[]“ <...>; косі дужки „/ /“ позначають фонологічну транскрипцію, фігурні „{ }“ – морфонологічну або морфологічну» (DLKG 1997: 21).

Деякі літерні абревіатури за необхідності відмінюються, тоді відмінкові закінчення пишуться «малими літерами після дефіса або апострофа, наприклад TASS-o або TASS’o pranešimas» (LKRS 1992: 74). На думку Стасіса Кейне, ще варто було б обговорити, як писати: «<...> незрозуміло, чому замість апострофа, який уживається (і в деяких інших випадках, наприклад у написанні окремих іншомовних власних назв), потрібно використовувати рідкісне, мабуть, запозичене паралельне написання з дефісом» (Keinys 2005: 189). У LKRS зазначено, що скорочені службові слова, відокремлені від прізвища апострофом, можуть стояти на початку особового-

⁵ ...зацікавилися – тут після трикрапки начебто бракує пробілу (доречно написати <...> і залишити пробіл).

124

KALBOS KULTŪRA | 85

го імені та пишуться з великої літери, наприклад: L’Anžas, O’Henris, D’Abernonas, а всередині особового імені – з малої, наприклад: Žana d’Ark, Marselis l’Erbė (LKRS 1992: 88). Апостроф потрібен і тоді, коли до іншомовних імен додаються литовські закінчення, наприклад: Larousse’as тощо (LKRS 1992: 89). Апостроф – «орфографічний знак – надрядкова кома, що ставиться у верхній частині рядка замість пропущеного голосного, наприклад, фр. „l’homme“⁶ замість „le homme“, після м’якого приголосного у фонетичній транскрипції, перед литовськими закінченнями абревіатур, наприклад TASS’as» (TŽ 1985: 41). У пізніших виданнях уточнено лише завершальну частину визначення: «перед литовськими закінченнями після автентичних власних назв, які закінчуються на невимовний голосний або приголосний, наприклад de Gaulle’is (TŽ 2001: 60), однак стверджується, що апостроф є орфографічним знаком (див. VLE 2001: 664; LKE 2008: 28). У наукових працях, бібліографії, документах іноді подають побуквене передавання іншомовних слів. Так прагнуть за допомогою діакритичних знаків точніше відтворити (транслітерувати) форму мови оригіналу, наприклад: рос. Кузьмина – Kuz’mina⁷ (Ambrazas 2008: 14). У таких випадках апостроф позначає м’якість приголосного. У виданнях немає одноманітності, наприклад: Kacnel’son (Кацнельсон), Koval’ (Коваль), Rol’ [человеческого...] (Роль...), проте Chidekel (Хидекель), Košel (Кошель), Ulman (Ульман), Volf (Вольф) (див. Gudavičius 2009: 239–254). У зв’язному тексті власні назви транскрибують, застосовуючи абетку своєї мови, – пишуть Kuzmina (Кузьмина), Olga (Ольга)⁸ тощо.

ДЕФІС, ТИРЕ, ПРОБІЛИ ТА ІНШЕ

Відмінності у вживанні дефіса й тире в нормативних виданнях литовської мови визначено досить чітко.

Раніше дефіс зараховували до розділових знаків, тепер його вважають орфографічним знаком. Під час друку тексту дефіс між поєднуваними словами або їхніми частинами завжди пишуть без пробілів з обох боків.

Є кілька проблемних випадків уживання, коли доводиться вирішувати, що (тире чи дефіс) друкувати, а також з’ясовувати, друкувати з пробілами з обох боків чи без них.

⁶ Надруковано з пробілом після апострофа.

⁷ У книжці В. Амбразаса написано саме такий апостроф.

⁸ Докладніше див.: Інструкція з транскрипції прізвищ, імен і географічних назв з російської мови литовською та з литовської мови російською, Вільнюс: Mokslas, 1990.

O. L. GUDZINEVIČIŪTĖ. Keli probleminiai rašybos ir skyrybos ženklų vartojimo atvejai

125

У правилах зазначено, що між двома самостійними⁹ прізвищами тієї самої особи, наприклад Kymantaitė-Čiurlionienė, між прізвищем і псевдонімом, наприклад Vincas Mykolaitis-Putinas, пишеться дефіс (виняток становлять два імені, ім’я або прізвище та прізвисько тощо) (докладніше див. http://www.vlkk.lt/nutarimai/rasyba/brukšnelis.html).

С. Кейнис звертає увагу, що «<...> на практиці написання особових імен найчастіше розширюється — і незмінювані або частково незмінювані частини подвійних прізвищ поєднуються дефісом, наприклад: Urniežiūtė-Lambergs, Velskopf-Henrich, Žolio-Kiuri тощо. Було б цілком логічно й обґрунтовано сформулювати це правило ширше, тобто не пов’язувати написання прізвищ зі зміною компонентів, адже це допомогло б відрізняти й невідомі складені прізвища від імені чи імен» (Keinys 2005: 187). Отже, завжди було б зрозуміло, що дефіс розділяє два прізвища однієї особи. На вебсайті VLKK про особові імена написано: «Виходячи заміж, жінка може вибрати й подвійне прізвище, утворене з дошлюбного та післяшлюбного прізвищ; таке прізвище пишеться через дефіс, наприклад: Rūta Simutytė-Gaidienė, Asta Butkė-Jurgaitienė, Jolanta Radzevičienė-Budrė. (Подвійним прізвищем може бути незручно користуватися, бо воно досить довге, а скорочувати прізвище в офіційних документах не можна.)» (http://www.vlkk.lt/lit/nutarimai/asmenvardziai). Застосовуючи правила, зрозуміло, що назви, утворені з прізвищ двох осіб, а не з двох прізвищ однієї особи, слід писати інакше — з тире без пробілів, наприклад: напрям етнолінгвістики Іванова-Топорова, гіпотеза Сепіра-Ворфа тощо. Коли до прізвищ додають імена, на практиці такого правила не дотримуються (пишуть по-різному), наприклад: концепція Александра Потебні — Соломона Кацнельсона (Gudavičius 2009: 59); Fr. Klugės-A. Goetzės, <...> A. Waldės-J. Pokorno <...> словники (Ambrazas 2008: 33¹⁰) тощо.

Дефіс слід писати й у подвійному географічному найменуванні, наприклад, Північний Рейн-Вестфалія (http://www.vlkk.lt/lit/nutarimai/rasyba/brukšnelis.html). У DLKŽ_6e через дефіс наведено такі географічні назви (здебільшого землі, області): Баден-Вюртемберг, Ханти-Мансійський автономний округ, Кабардино-Балкарія, Карачаєво-Черкеська Республіка, Кастилія-Ла-Манча, Кастилія-Леон, Мекленбург-Передня Померанія, Саксонія-Ангальт, Шампань-Арденни, Республіка Північна Осетія — Аланія, Північний Рейн-Вестфалія, Шлезвіг-Гольштейн. Назви країн можуть з’єднуватися сполучником, наприклад, Bos

⁹ Обох відмінюваних прізвищ (LKRS: 56). Незмінювані слова, що становлять прізвище та ім’я, не поєднуються дефісом із відмінюваними словами чи між собою, наприклад: Tallat Kelpsą, Put Puterleckis тощо.

¹⁰ Транскрипція прізвищ П. Скарджюса, наведена автором.

126

KALBOS KULTŪRA | 85

нія і Герцеговина (DLKŽ(_6e). У адаптованих назвах дефіс не пишеться, наприклад, Санкт-Петербург (DLKŽ(_6e). Бувають виняткові випадки, коли потрібно з’ясовувати й уточнювати, що саме мається на увазі: «Здається, назву перекопу Дубиса–Вента слід писати, мабуть, не через дефіс, а через тире <...>, бо тут назви річок позначають межі (отже, перекоп Дубиса–Вента)» (Keinys 2005: 188).

Рекомендується уникати дефіса між загальними іменниками. Коли іменники синтаксично рівноправні, але позначають не одну, а дві назви предметів, їх поєднують не дефісом, а сполучником і, наприклад: культура і освіта (не культура–освіта), доходи і витрати (не доходи–витрати). Родові відмінки таких іменників, що виступають однорідними означеннями, але не виражають поняття одного предмета, також поєднуються не дефісом, а сполучником і (або та), наприклад: відносини балтів і слов’ян (не балто-слов’янські). Те саме стосується поєднання власних іменників, наприклад: договір Литви та Ісландії (не Литви–Ісландії¹¹) (http://www.vlkk.lt/nutarimai/rasyba/bruksnelis.html). Коли пишуть правителі Литви–Республіки Польща (Ambrazas 2008: 12), це має зовсім інше значення.

Про подібні речі йдеться під час розгляду правил написання тире. У «Порадах щодо канцелярської мови» (далі — KancKP¹) написано: «тире ставиться між словами, що позначають двосторонні відносини: Уклали договір купівлі–продажу (хоча краще — торгівлі) договір. Розпочалися переговори Литви–Білорусі¹² (краще — переговори Литви та Білорусі)»; далі уточнюється: «Для позначення двосторонніх дій часто достатньо й одного слова: передавання документів (не передавання–приймання), договір купівлі будинку (не купівлі–продажу). Якщо двосторонні відносини все ж позначаються двома словами, між ними слід писати не дефіс, а тире» (KancKP¹). Юдіта Джежульскене вважає, що в таких випадках тире замінює сполучник і (Cieliešienė, Džežulskienė 2009: 244). Мовцям нелегко визначити двосторонні дії, двосторонні відносини тощо.

Brūkšnys yra skyrybos ženklas (LKRS 1992: 136–137), vartojamas dvejopai: su tarpais ir be jų.

Тире пишеться між двома чи більше словами або цифрами, що позначають межі місця, часу, кількості чи порядку предметів і явищ (наприклад: Поїзд Вільнюс–Каунас вирушить вчасно. Відвідувачів приймають з 12.30 до 16.30. Я буваю в бібліотеці 2–4 рази на тиждень). Про те, що пробіли не потрібні, LKRS

¹¹ Написано дефіс.

¹² Тут — тире, пор. примітку 11.

O. L. GUDZINEVIČIŪTĖ. Keli probleminiai rašybos ir skyrybos ženklų vartojimo atvejai

127

neužsimenama, nors pateikti pavyzdžiai rodo paliktus tarpus (LKRS 1992: 234). LKŽin (1998: 376) parašyta aiškiai: „Tarp ribas žyminčių žodžių ar skaitmenų brūkšnys įterpiamas be jokių tarpelių“. S. Keinys papildo: „Su ribų žymėjimu galima sieti kalbų rašymą verčiamųjų žodynų pavadinimuose, pavyzdžiui, „Latvių–lietuvių kalbų žodynas“ (pirmoje XX a. pusėje ir jo viduryje tie pavadinimai dažniausiai rašyti su brūkšneliu). Iš tikrųjų tokiais atvejais reikia skiriamojo ženklo, ir toks, kaip sakyta, yra brūkšnys“ (Keinys 2005: 185–186).

Однак у літературі не зазначено, як — з пробілами чи без них — друкувати тире, що позначає межі, між цифрами, які виражають інтервал і до яких додано ще й скорочення або інші слова, наприклад: кінець XIX ст. — початок XX ст.; кін. XIX ст. — поч. XX ст.

У LKRS наведено приклад написання дати: 1984 02 01 – 1984 03 15 був у відрядженні (LKRS 1992: 80). Приклади правил уживання тире для позначення меж предметів і явищ у виданні також записані з пробілами з обох боків тире, наприклад: Дизельний потяг Вільнюс – Клайпеда наближався до портового міста <...> (LKRS 1992: 234). Отже, 20 років тому, коли вийшла книжка, на пробіли не звертали уваги.

В ILRV зазначено, що тире, яке не відокремлюється пробілами від тексту, пишеться «між двома чи кількома самостійними словами або цифрами, що позначають межі місця, часу, кількості, порядку тощо предметів і явищ (інтервал, обсяг): швидкісний потяг Люксембург–Париж, с. 21–23, статті 150–204, 5–8 класи, словник англійської–литовської мов, учні відпочивають у червні–серпні, 2006–2009 рр., 15–22 травня, [далі наведено приклади, що найбільше цікавлять, — O. L. G.] 1 січня 2003 р.–31 грудня 2006 р., 2003 01 01–2006 12 31» (ILRV 2011: 149). Поруч є примітка: «Для ясності тире можна писати з пробілами:

• між скороченим словом і цифрою (або словом), наприклад:

Конференція відбулася 29 листопада – 1 грудня 2010 року.

Навчальний курс планується пройти за три місяці (15 вересня 2010 р. – 15 грудня 2010 р.).

Європа: кінець XIII ст. – початок XIV ст.

• між цифрами, групи яких відокремлені пробілами:

2003 01 01 – 2006 12 31 100 000 000 – 300 000 000.»

128

KALBOS KULTŪRA | 85

Отже, коли є лише два можливі варіанти (тире з пробілами та без них), «для ясності»¹³ можна писати на вибір.

В ILRV розглянуто й інші випадки друкування (недрукування) тире та пробілів: у випадках усталеного правопису тире пишеться без пробілів від тексту: право договорів купівлі–продажу, акт приймання–передачі робіт. Тире не пишеться між самостійними словами, що позначають двосторонні відносини: відносини Литви–Польщі¹⁴ (має бути відносини Литви і Польщі), переговори Литви–Латвії (має бути переговори Литви і Латвії), співпраця ЄС–США (має бути співпраця ЄС і США). Тире не пишеться між словами, пов’язаними відносинами власності (пишеться сполучник і): спільне литовсько-шведське підприємство (не спільне підприємство Литви–Швеції), кордон Литви і Білорусі (не кордон Литви–Білорусі) (ILRV 2011: 149).

LKŽin (1998: 375) nurodoma: „Brūkšniai dedami tarp žodžių, reiškiančių kelių reiškinių ryšį ar seką, pvz.: 1. Iš tautosakos jis meniškai rekonstruo mitologinį žmogaus – gamtos – visatos ryšį. (r.) 2. Atskirų kraštų apžvalgą pateikia pagal schemą: naudingosios iškasenos – pramonė – žemės ūkis – transportas.“ Komentarų, ar rašant brūkšnį reikia tarpų, čia taip pat nėra. O kaip rašyti opoziciją, priešpriešą reiškiančius žodžius – su tarpais ar be jų? Keli skirtingi pavyzdžiai: „<...> į bendrinę kalbą orientuotai vartosenai atriboti be išlygų netinka nei vartojimo sričių, nei rašytinės–sakytinės formos, nei viešumo–privatumo kriterijai. Bene svarbiausiu kriterijumi tampa oficialumas–laisvumas“; „<...> priešprieša sistemiška–nesistemiška atliepia antrojo aspekto priešpriešą normiška–nenormiška“; „<...> sudaro antonimų poras pagal požymį teigiamas/neigiamas, pvz.: džiaugsmas – liūdesys, pasididžiavimas – gėda, kantrybė – nepakantumas ir kt.“; „<...> vartojama sąlygos–pasekmės santykiams reikšti <...>; „<...> skiriamos tarmiškos–netarmiškos struktūros požymis“; „Svarbus požymis yra atmainos kodifikacija–nekodifikacija“ ir kt. Opoziciją, priešpriešą tikriausiai galima vertinti kaip ribas ir rašyti brūkšnį be tarpų iš abiejų pusių. Kai kuriais atvejais, kur aiški alternatyva, tiktų pasvirasis brūkšnys. Jis galėtų būti vartojamas tam tikrai alternatyvai žymėti (atitinka jungtuką arba) (žr. toliau apie pasvirąjį brūkšnį), tačiau mokslinėje literatūroje turėtų atsirasti pastabų, komentarų.

¹³ Apie kabučių vartoseną yra rašiusi Rūta Marcinkevičienė (2006). Šiuo atveju kabutės straipsnyje būtent ir reiškia modalumą.

¹⁴ Пор. виноски 11 і 12.

O. L. GUDZINEVIČIŪTĖ. Keli probleminiai rašybos ir skyrybos ženklų vartojimo atvejai

129

Неоднозначність спричиняє й уживання скісної риски. Цю риску називають по-різному: коса(ий), похила(ий), скісна(ий) риска (slėšas, sliašas — ненормативне запозичення). Риска може бути нахилена ліворуч або праворуч, тому її також називають лівою рискою, правою рискою (в операційних системах вони вказують на різні шляхи).

У PPST пояснено, що під час цитування віршованого тексту закінчення рядків і строф позначають скісними рисками, наприклад: Образи, зіставлені у вірші за принципом контрасту, тонко передають контекст: «Це ти, чи маленька ластівка, / На долоню весни присіла, / Зачірікала радісна, легка — / Відлетіла, змахнувши крильми. // Наші ріки глибокі й тихі, / Гілля дерев зелене й низьке — / притулися до рідної землі. / Прикрашеної молодими садами» (PPST 2009: 13).

У Консультаційному банку VLKK наведено ще три випадки вживання скісної (похилої) риски¹⁵. На практиці першого правила дотримуються непослідовно, тому слід пам’ятати: «1. Скісна (похила) риска зазвичай уживається для позначення певної альтернативи (відповідає сполучнику або). Наприклад, між скороченнями слів “телефон” і “факс”, якщо номер у них однаковий, можна писати: Tel. / faks. 212 65 75; між альтернативними граматичними формами чи конструкціями, які можуть замінювати одна одну: Він позбувся настирливого співрозмовника / настирливим співрозмовником / від настирливого співрозмовника; між написами кількома мовами, наприклад у меню: Sriuba / Soup». Зверніть увагу: коли скісну риску вживають між словами або їхніми скороченнями, з обох боків риски ставлять пробіли. У друкованих виданнях в аналогічних прикладах часто пробілу немає, наприклад: tel./faks. (телефон і телефакс) (KancKP 1998: 279), але він є у прикладах: форми імені та / або прізвища, поточний / розрахунковий рахунок, районні / міські ради (KancKP 1998: 62); Tel./faks. (Vladarskienė 2003: 13); tel./faks. (Celiešienė, Džežulskienė 2009: 250) тощо.

Два інші правила написання скісної риски, наведені в Консультаційному банку VLKK, зазвичай не спричиняють плутанини:

«2. Скісна риска вживається для позначення певних розмірностей, коли потрібно вказати співвідношення певної фізичної величини з основними величинами обраної системи одиниць, наприклад, Вітер 6–8 м/с (метрів за секунду). Не слід писати 0,53 ct/kWh, якщо потрібно сказати, що один кіловат-година коштує 0,53 ct; натомість слід писати так: 1 kWh – 0,53 ct; за 1 kWh 0,53 ct; 0,53 ct за 1 kWh.

¹⁵ Уживання скісної (похилої) риски розглядали Nijolė Sližienė (Gimtoji kalba, 1999, Nr. 3, p. 16), Dana Vainauskienė (Kalbos kultūra, 2000, Nr. 73, p. 109–112).

130

KALBOS KULTŪRA | 85

3. Косою рискою відокремлюють певну частину інформації в індексах документів, комп’ютерних програмах, бібліографічних описах, наприклад: rašto Nr. 35/509; Europos Tarybos direktyva 76/308/EEB; www.vlkk.lt/ naujienos.“

У виданнях трапляються різні варіанти. J. Džežulskienė стверджує: «Коли вживається коса риска — зазвичай між словами, що стоять поруч і позначають паралельні поняття, — між словами мають бути пробіли, наприклад, atidaroma einamoji / atsiskaitomoji sąskaita, але між числами й скороченнями вони не потрібні, наприклад: 120/80; m/s <...>» (Celiešienė, Džežulskienė 2009: 250). Aušrinė Rinkevičienė наводить випадки вживання косої риски, але не звертає уваги на пробіли, хоча далі у виданні пише: пробіли залишають «<...> між словом і косою рискою або між двома косими рисками (наприклад: Такого слова немає // Šiaulių naujienos. – 1991, rugs. 21; ir / ar)», а не залишають «<...> між числами чи скороченнями та косою рискою (наприклад: tel./faks.; Nr. 28/95)» (Rinkevičienė 2003: 62–63).

У Консультаційному банку VLKK зазначено, що «<...> у зв’язному тексті для вираження альтернативи насамперед слід використовувати мовні засоби — сполучники ar, arba, наприклад, Вам кави чи чаю?; із розділових знаків — передусім дужки, наприклад, Контроль великовантажних та (або) великогабаритних транспортних засобів у жовтні... У таких випадках коса риска недоречна, зокрема й тоді, коли потрібно подати форми обох родів, — <...> доречні дужки, наприклад: Потрібні офіціанти (–ки).

У літературі рідко згадується специфічна риска — тильда (~), знак транскрипції та лексикографії. Стверджується, що тильда й хвилястий знак наголосу фактично є одним і тим самим знаком, лише вживаються по-різному: у литовському тексті (над літерою) як знак наголосу, а в інших випадках — як самостійний знак без чіткого призначення. У мовознавстві тильду використовують як знак контекстуальних замін і підстановок. У записі телефонних номерів, наприклад (8 ~ 21) 579285, знак (~) означає, що потрібно дочекатися тонального сигналу готовності станції¹⁶.

Під час набору тексту виникають сумніви щодо перенесення різних знаків. Логічно й зрозуміло, як переносити на наступний рядок два слова, з’єднані дефісом: «<...> дефіс пишеться і в кінці одного рядка, і на початку наступного рядка про-

¹⁶ Телефонні та факсимільні номери записують відповідно до вимог, установлених Рекомендаціями щодо запису національних і міжнародних номерів телефонного зв’язку, затвердженими наказом директора Служби регулювання зв’язку Литовської Республіки від 2005-12-23 № 1V-1162 (Žin., 2005, Nr. 152-5628; 2006, Nr. 88-3502).

O. L. GUDZINEVIČIŪTĖ. Keli probleminiai rašybos ir skyrybos ženklų vartojimo atvejai 131

žioje, pvz.: lopšelis /–darželis“ (LKRS 1992: 73). Praktikoje tokių pavyzdžių nėra tekę matyti. S. Keinys papildo: „Nors taisyklėse nepasakyta, prireikus taip kelti reikėtų ir su brūkšneliu rašomus tikrinius vardus bei sutrumpinimus, pvz.: m-kla, un-tas“ (Keinys 2005: 188). Apie keliamą brūkšnį LKRS rašoma: „Brūkšnys gali būti keliamas į kitą eilutę, kai vartojamas ne tiesioginės kalbos skyrybai, pvz.: Dėk grūdą prie grūdo / – pripilsi aruodą“ (LKRS 1992: 73). Problemiška, kaip kelti žodžių ar santrumpų grupes su pasviruoju brūkšniu, pvz., tel. / faks. Taigi taisyklėse rašoma, kad ženklai gali būti keliami į kitą eilutę. Tačiau, skaitant tekstą, akys mato ženklus į priekį, ir eilutės gale parašytas, o ne perkeltas į kitą, pavyzdžiui, brūkšnys, padeda suprasti mintį, sakinio sandarą, pasirinkti skaitymo intonaciją, padaryti pauzę ir pan. Brūkšnį prijungti iš kairės pusės arba sujungti iš abiejų pusių padeda jungiamasis tarpas¹⁷, grupę spausdinant kompiuteriu pasidaro neskaidoma, nekeliama.

ВИСНОВКИ

1. У тексті, написаному письмовим приладдям (ручкою, олівцем тощо), на око важко відрізнити дефіс (знак правопису) від тире (розділового знака), і не так важливо, чи залишено пробіл, чи ні. Під час набору тексту на комп’ютері потрібно дотримуватися додаткових указівок. Сьогодні це конкретні вимоги до комп’ютерної грамотності.

2. У наукових і нормативних виданнях нечітке визначення вживання деяких орфографічних і пунктуаційних конструкцій та самих знаків спричиняє чимало плутанини серед користувачів мови й породжує непотрібні дискусії. Більшість людей, які набирають тексти на комп’ютері, насамперед керуються логікою. Розуміючи, як і чому має бути саме так, користувачі мови легше застосовують теорію на практиці. Коли невідомо, як має бути, люди вдаються до самодіяльності, ухиляються — пишуть інакше, змінюють шрифт тощо. Це ускладнює комунікацію, починає утверджуватися вільне, спрощене вживання (і спрощена мова), яке тепер можна спостерігати в електронному середовищі.

¹⁷ Комп’ютерники вживають пробіл (не пробельчик), нерозривний пробіл — див. Dagienė V., Grigas G., Jevsikova T. Enciklopedinis kompiuterijos žodynas <http://www.likit.lt/term/enc.html>. Термін нерозривний пробіл наведено також у Банку термінів Литовської Республіки <http://www3.lrs.lt:10001/pls/tb/tb.search>.

132

KALBOS KULTŪRA | 85

3. Уживання деяких орфографічних і пунктуаційних знаків має відповідати потребам сучасного комп’ютеризованого суспільства. Приклади, наведені у статті з мовознавчих видань, підтверджують, що проблемні випадки, які розглядаються, не мають конкретного й чіткого теоретичного визначення, тому дискусії з цього питання могли б прискорити появу практичних рекомендацій.

LITERATŪRA

Abaravičius J. 2002: Skyrybos stilistika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Ambrazas V. 2008: Svetimų tikrinių vardų rašymas, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Balkevičius J. 1963: Dabartinės lietuvių kalbos sintaksė, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla.

Celiešienė V., Džežulskienė J. 2009: Profesinės kalbos pagrindai, Kaunas: Technologija.

Dagienė V., Grigas G., Jevsikova T. 2008: Enciklopedinis kompiuterijos žodynas, antras pataisytas leidimas. Prieiga per internetą: <http://www.likit.lt/term/enc.html>.

DLKG 1997: Dabartinė lietuvių kalbos gramatika. Red. V. Ambrazas. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

DLKŽ_6e – Dabartinės lietuvių kalbos žodynas. Šeštas (trečias elektroninis) leidimas, su kompaktine plokštele. Redaktorių kolegija: Stasys Keinys (vyr. redaktorius), Laimutis Bilkis, Jonas Paulauskas, Vytautas Vitkauskas. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2006. Prieiga per internetą: <http://dz.lki.lt>.

Gudavičius A. 2009: Etnolingvistika (Tauta kalboje), Šiauliai: VŠĮ Šiaulių universiteto leidykla.

ILRV 2011: Institucijų leidinių rengimo vadovas, Liuksemburgas: Europos Sąjungos leidinių biuras. Prieiga per internetą: <http://publications.europa.eu/code>.

Keinys S. 2005: Brūkšnio ir brūkšnelio vartojimas. – Kalbos kultūra 78, 183–190.

KancKP 1998: Kanceliarinės kalbos patarimai. Parengė Pranas Kniūkšta. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

KancKP_i 2007: Kanceliarinės kalbos patarimai. Internetinis leidimas. Sudarytojas P. Kniūkšta, vyr. red. R. Vladarskienė, programuotojas E. Ožeraitis. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. Prieiga per internetą: <http://kanceliariniai-patarimai.lki.lt>.

O. L. GUDZINEVIČIŪTĖ. Keli probleminiai rašybos ir skyrybos ženklų vartojimo atvejai

133

KP 2(2) 2003: Kalbos patarimai. Kn. 2: Sintaksė: 2. Prielinksnių ir polinksnių vartojimas. Sud. R. Miliūnaitė. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

LK I 1995: Lietuvių kalba 1: Leksikologija, fonetika, akcentologija, dialektologija, rašyba. Parengė J. Barauskaitė, G. Čepaitienė, D. Mikulėnienė ir kt., sudaryt. ir atsak. red. K. Župerka. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

LKE 2008: Lietuvių kalbos enciklopedija. Parengė V. Ambrazas, A. Girdenis, K. Morkūnas ir kt., sud. K. Morkūnas. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

LKRS 1989: Lietuvių kalbos rašyba ir skyryba. Antras leidimas. Parengė N. Sližienė, A. Valeckienė; atsak. red. A. Valeckienė. Vilnius: Mokslas.

LKRS 1992: Lietuvių kalbos rašyba ir skyryba. Antras fotografuotinis leidimas. Parengė N. Sližienė (atsak. red.), A. Valeckienė. Vilnius: Mokslas.

LKŽin 1998: Lietuvių kalbos žinynas. Parengė B. Dobrovolskis, P. Kniūkšta (sud.). Kaunas: Šviesa.

Lietuvos Respublikos terminų bankas. Prieiga per internetą: <http://www3.lrs.lt:10001/pls/tb/tb.search>.

Marcinkevičienė R. 2006: Motyvuota ir nemotyvuota kabučių vartosena periodinėje spaudoje. – Kalbos kultūra 79, 209–216.

PPST 2009: Privalomosios ir pasirenkamosios skyrybos taisyklės. Valstybinės lietuvių kalbos komisijos 2006 m. rugsėjo 28 d. nutarimai Nr. N–2 (103) ir Nr. N–3 (104). Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Pupkis A. 2005: Kalbos kultūros studijos, Vilnius: Gimtasis žodis.

Rinkevičienė A. 2003: Oficialiųjų ir kitų raštų rengimas, Šiauliai: VšĮ Šiaulių universiteto leidykla.

Stundžia B. 2009: Bendrinės lietuvių kalbos akcentologija. Vadovėlis aukštosioms mokykloms. Vilnius: VU leidykla.

TŽ 1985: Tarptautinių žodžių žodynas. Atsak. red. V. Kvietkauskas. Vilnius: Vyriausioji enciklopedijų redakcija.

TŽ 2001: Tarptautinių žodžių žodynas. Sudarė A. Bendorienė, V. Bogušienė, E. Dagytė ir kt., atsak. red. A. Kinderys. Vilnius: Alma littera.

Vladarskienė R. 2003: Dokumentų tekstai, Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla.

VLE 2001: Visuotinė lietuvių enciklopedija 1, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

VLKK – Valstybinė lietuvių kalbos komisija. Prieiga per internetą: <http://www.vlkk.lt>.

Gauta 2012 09 15

134

KALBOS KULTŪRA | 85

SOME PROBLEMATIC CASES OF THE USAGE OF ORTHOGRAPHY AND PUNCTUATION MARKS

Summary

In addition to letters and figures there are various symbols used in texts which provide additional information. Punctuation marks have different functions in the written language as well.

The aim of this article is to discuss a few problematic cases of orthography and punctuation and the usage of some less frequently used symbols such as paired, repeated, double and single marks, apostrophes, the variety of brackets, tildes, syllable hyphens, dashes and hyphens, slashes, spaces between characters, etc.

Linguists have not sufficiently clearly defined theoretically or suggested practically how to use some characters which were brought up-to-date by the computerization of the society. This article deals with cases of orthography and punctuation which have been discussed or mentioned in many publications of language codification, although there is a lack of precise, specific and authoritative recommendations which would help to achieve a better quality of text prepared on the computer.

In handwritten text it is quite difficult to distinguish by eye a hyphen (orthographic mark) and a dash (punctuation mark) and it doesn’t matter much how big the space between words is. When typing a text on the computer there are additional instructions according to the requirements of computer literacy.

Scientific and codifying publications do not define precisely some cases of orthography and punctuation as well as the usage of particular signs which sometimes causes confusion and provokes unnecessary discussions. Many computer specialists first of all follow the logic which is the basis of science. Users of the language ought to know how it should be and why it should be that way; then they would be able to put the theory for which the specialists are responsible into practice more easily. A lack of knowledge brings amateurish and evasive solutions, for instance changing font style instead of using quotation marks. This is not such an evil, but it complicates communication and a free, simplified usage (and simplified language) becomes established most obviously in the electronic media.

KEYWORDS: literacy, orthography recommendations, text typing on the computer.

ONA LAIMA GUDZINEVIČIŪTĖ

Šiaulių universitetas

P. Višinskio g. 38, Šiauliai LT-76352

[email protected]

O. L. GUDZINEVIČIŪTĖ. Keli probleminiai rašybos ir skyrybos ženklų vartojimo atvejai

135