JOGILĖ TERESA RAMONAITĖ

Інститут литовської мови

МОВНІ УСТАНОВКИ ТА МОВНА ПОВЕДІНКА: ЧИЙ ВПЛИВ СИЛЬНІШИЙ?

ДОСЛІДЖЕННЯ СИТУАЦІЇ МІЖНАРОДНОГО УСИНОВЛЕННЯ ТА ЗВ’ЯЗОК З ЕМІГРАЦІЄЮ

КЛЮЧОВІ СЛОВА: мовні установки, збереження литовської мови, міжнародне усиновлення, мовна поведінка.

АНОТАЦІЯ

Мовні установки та мовна поведінка є важливими чинниками збереження мови в умовах співіснування двох мов в одному просторі, особливо коли одна з цих мов є домінантною мовою середовища, а інша — мовою меншини або лише домашнього вжитку, наприклад, в еміграції. У статті розглядаються мовні установки в нетипових обставинах — міжнародного усиновлення. Аналізуються дані соціолінгвістичного опитування сімей, які усиновили дітей із Литви до Італії. У досліджуваній ситуації установки не можуть впливати на реальну мовну поведінку, що дає змогу спостерігати, як мова не зберігається і як швидко це відбувається, попри позитивні мовні установки усиновлювачів.

АНОТАЦІЯ

Мовні установки та мовна поведінка є важливими чинниками збереження мови в ситуації співіснування двох мов в одному просторі, особливо коли одна з них є домінантною мовою середовища, а інша — мовою меншини або лише домашньою мовою, наприклад, в умовах еміграції. У статті розглядаються мовні установки в нетиповій ситуації міжнародного усиновлення. Аналізуються дані соціолінгвістичного опитування італійських сімей, які усиновили дітей із Литви. У досліджуваній ситуації установки не можуть впливати на мовну поведінку, що дає змогу спостерігати, як мова не зберігається і наскільки швидко відбувається цей процес, попри позитивні мовні установки усиновлювачів.

BENDRINĖ KALBA 94 (2021)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

JOGILĖ TERESA RAMONAITĖ. Kalbinės nuostatos ir kalbinis elgesys: kieno poveikis stipresnis? | 2

doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.04

ВСТУП

Питання збереження мови після переїзду за кордон розглядають уже давно, особливо впродовж останніх десятиліть у контексті глобалізації, а для литовців воно стало надзвичайно актуальним через винятково великі масштаби еміграції після відновлення Литвою незалежності. Пов’язані з еміграцією мовні питання цікавлять литовських мовознавців; проводять чимало різноманітних досліджень, щоб з’ясувати мовні установки й поведінку литовської діаспори, мовну політику сімей тощо. Два великі проєкти з дослідження діаспори здійснили науковці Вільнюського університету у 2011–2013 та 2015–2017 рр. (Ramonienė 2015, 2019a); досліджували аспекти засвоєння мови в еміграції та питання двомовності (Blažienė 2016; Hilbig 2020; Vaišėtaitė 2020).

Зі згаданих досліджень литовської діаспори та інших джерел (наприклад, засобів масової інформації) видно, що люди, які виїхали з Литви після відновлення незалежності, нерідко принаймні спочатку сприймають литовську мову як щось само собою зрозуміле. Для найновіших емігрантів вона залишається близькою, і вони зазвичай послуговуються нею завдяки технологічним можливостям, які дають змогу не лише часто спілкуватися аудіо- й відеозв’язком із родичами чи друзями, що залишилися в Литві, а й стежити за новинами з Литви, дивитися різноманітні передачі тощо. Отже, для першого покоління емігрантів питання збереження мови зазвичай навіть не постає. Воно стає актуальним, коли йдеться про нове покоління, іншими словами, про малих дітей, які виїхали разом із батьками, або народилися вже в еміграції. Вони живуть за обставин, коли обсяг мовлення мовою оточення зазвичай у багато разів перевищує обсяг мовлення литовською, а такі умови не сприяють засвоєнню чи збереженню литовської мови; на це могли б впливати інші чинники.

Мовознавці, які досліджують збереження мови, погоджуються, що мовні установки особи й спільноти мають велике значення. Вони складаються з кількох компонентів і впливають на мовну поведінку, однак точно визначити, як саме й наскільки, нелегко. У цій статті розглядаються установки окремо від поведінки, інакше кажучи, випадки, коли установки не можуть впливати на поведінку, оскільки люди просто не володіють мовою. Така нетипова ситуація, що навіть нагадує експеримент, виникає у випадку міжнародного усиновлення, коли сім’ї усиновлюють дітей з іншої країни й не знають її мови.

З Литви за кордон уже майже два десятиліття усиновлюють дітей, для яких не вдається знайти сім’ї в самій Литві. Іноземці, які приїжджають познайомитися з дитиною, через емоційну важливість самого усиновлення та

BENDRINĖ KALBA 94 (2021)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

JOGILĖ TERESA RAMONAITĖ. Kalbinės nuostatos ir kalbinis elgesys: kieno poveikis stipresnis? | 3

doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.04

мотиви, а також через процедуру усиновлення, під час якої вони певний час перебувають у Литві, часто стають справжніми шанувальниками Литви й, хоча ніхто їх до цього не зобов’язує, цікавляться литовськими звичаями, історією Литви та іншими питаннями, але, зрозуміло, мови не вивчають. У цій статті аналізуються дані кількісного соціолінгвістичного опитування таких усиновлювачів і з’ясовується, як пов’язані мовні установки усиновлювачів і збереження рідної мови усиновлених дітей. Варто зазначити, що дані, пов’язані з усиновленням, отримати особливо складно, адже таємницю усиновлення охороняє закон. Тому й за кордоном будь-які дослідження, пов’язані з усиновленими дітьми, можливі лише за умови, що осіб, які їх усиновили, запрошують звернутися добровільно — найчастіше через мовні порушення у дітей — або запрошують уже дорослих усиновлених, наприклад, для участі в нейролінгвістичних дослідженнях (пор.: Glennen 2002; Geren ir kt. 2005; Hyltenstam ir kt. 2009; Gauthier, Genesee 2011; Pallier ir kt. 2003; але також див. Schmid 2012¹; DiGregorio 2009²; Vrobel ir kt. 2020³). Емпіричний матеріал, використаний у цій статті, є частиною ширшого соціолінгвістичного дослідження, учасниками якого були батьки, що усиновили дітей із типовим розвитком, без специфічних мовних порушень. Крім того, опитані усиновили дітей порівняно недавно, тому мовний розвиток ще добре пам’ятають.

Мета статті — розглянути мовні установки, відокремлені від можливої мовної поведінки, та запропонувати міркування, актуальні не лише для дослідників мови, а й для литовців, які живуть в еміграції. Для цього спершу коротко обговорюються мовні установки й ситуація міжнародного усиновлення загалом, а також конкретне опитування усиновлювачів; далі аналізуються закриті запитання опитування, пов’язані з темою, і розглядаються окремі ситуації, що з’ясовуються з відповідей на відкриті запитання. На завершення подано міркування, актуальні для типових ситуацій діаспори.

¹ Про атрицію L1 за особливих умов.

² Етнографічне дослідження з погляду освітніх наук.

³ Широке міждисциплінарне дослідження ситуації у Сполучених Штатах Америки, переважно з погляду соціальних наук.

BENDRINĖ KALBA 94 (2021) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204

JOGILĖ TERESA RAMONAITĖ. Kalbinės nuostatos ir kalbinis elgesys: kieno poveikis stipresnis? | 4 doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.04

1. МОВНІ НАСТАНОВИ ТА МОВНА ПОВЕДІНКА В СИТУАЦІЯХ ЕМІГРАЦІЇ ТА УСИНОВЛЕННЯ

Мовні настанови, хоча про них часто говорять, досліджувати непросто. Це комплексне явище, яке дослідники намагаються виявити як прямими, так і непрямими методами. На думку дослідників настанов, мовні настанови можна розглядати як систему когнітивного, емоційного та поведінкового компонентів (Garrett ir kt. 2003; Garrett 2010). Когнітивний компонент пов’язаний зі знанням певних істин про реальність, наприклад, що, володіючи мовою, я отримаю кращу роботу. Емоційний компонент пов’язаний із почуттями щодо об’єкта настанов, наприклад, людині подобається слухати пісні цією мовою. Обидва вони можуть впливати на поведінковий компонент: скажімо, під впливом таких стимулів людина вирішує вивчати мову (пор. Garrett ir kt. 2003: 3). Мовну поведінку можна розуміти і як мовну практику, використання мов.

Про збереження рідної мови люди, які живуть в еміграції, зазвичай особливо замислюються тоді, коли народжуються діти або коли вони досягають шкільного віку. Перший момент — народження дитини — важливий для ухвалення рішення, якою мовою розмовлятимуть із дітьми; це особливо актуально в змішаних сім’ях. Другий, шкільний, момент часто пов’язаний із довгостроковою перспективою: інакше кажучи, молода сім’я, яка живе в еміграції, може вирішити повернутися до того, як діти почнуть ходити до школи. В іншому разі сім’я, ймовірно, залишиться в еміграції, доки діти не закінчать школу. Зрозуміло, що життя сімей може складатися по-різному, до того ж упродовж останніх десятиліть мобільність людей значно зросла, однак ці два моменти залишаються важливими. Помічено, що нерідко емігранти починають замислюватися про важливість рідної мови лише після народження дітей.

Зрозуміло, що позитивні настанови щодо певної мови можуть позитивно впливати на її вивчення чи збереження, а негативні — негативно. Однак нелегко визначити, наскільки когнітивний та емоційний компоненти справді впливають на мовну поведінку людей. У цій статті розглядається лише питання збереження мови. На підставі попередніх досліджень, у яких шляхом інтерв’ю опитували людей, що виїхали з Литви після відновлення незалежності, можна скласти уявлення про те, що когнітивний та емоційний компоненти настанов щодо литовської мови є позитивними і що, особливо емоційний компонент, має досить велике значення принаймні для тих людей, які погодилися взяти участь у такому

BENDRINĖ KALBA 94 (2021) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204

JOGILĖ TERESA RAMONAITĖ. Kalbinės nuostatos ir kalbinis elgesys: kieno poveikis stipresnis? | 5 doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.04

дослідженні такого типу. Проте ці два компоненти не обов’язково впливають на мовну поведінку. Інакше кажучи, майже всі литовці, які живуть в еміграції, хотіли б, щоб їхні діти знали литовську мову, однак не всі вживають заходів, а частина навіть не вважає, що має це робити, або їм заважають інші чинники (Jakaitė-Bulbukienė 2015a, b; Ramonienė 2019b; Gudavičienė 2019; Hilbig 2019, 2020).

У цій статті пропонується розглянути цю розбіжність з іншої перспективи. У випадку міжнародного усиновлення прийомні батьки не мають змоги вдаватися до конкретних дій, оскільки не володіють литовською мовою. Однак, як уже згадувалося, під час процесу усиновлення вони знайомляться з Литвою, відчувають із нею зв’язок, адже це батьківщина усиновлених дітей, нерідко навіть стають прихильниками Литви, вивчають кілька литовських слів чи фраз. Вони роблять це як із власного інтересу, так і свідомо, щоб розповісти дітям про Литву, коли ті підростуть і почнуть ставити запитання. Отже, умови для формування когнітивного та емоційного компонентів настанов створюються, однак третій компонент — реальної мовної поведінки — через це не стає можливим. Щоправда, слід згадати, що в деяких випадках можливий певний непрямий контакт, наприклад, підтримання зв’язків із литовцями за кордоном.

2. ОПИТУВАННЯ ПРИЙОМНИХ БАТЬКІВ І ДОСЛІДЖЕННЯ НАСТАНОВ

Факт усиновлення є таємницею, захищеною законом, тому зібрати дані для дослідження непросто. Дані опитування, що аналізуються у статті, збирали, надсилаючи анкету прийомним батькам не безпосередньо, а анонімно, через акредитовані в Литві організації, які представляють їх у процедурах усиновлення. Опитування проводилося у 2010 р. Воно є частиною ширшого дослідження (див. Ramonaite 2011). Було зібрано дані від 74 італійських сімей, які усиновили з Литви 117 дітей. Відповіді оброблено за допомогою програми SPSS. У таблиці 1 наведено дані про усиновлених дітей за віковими групами⁴ та про те, чи була дитина усиновлена сама, чи разом із братами (сестрами).

⁴ Віковий чинник не є предметом цієї статті, тому докладно його не розглядатимемо, проте наведена тут узагальнена інформація про дітей дає змогу побачити загальні дані щодо віку усиновлених дітей, а також те, що кількість дітей у групах є досить подібною.

BENDRINĖ KALBA 94 (2021) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204

JOGILĖ TERESA RAMONAITĖ. Kalbinės nuostatos ir kalbinis elgesys: kieno poveikis stipresnis? | 6

doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.04

ТАБЛИЦЯ 1. Узагальнені дані про усиновлених дітей: вік і групи дітей

Вік

Групи дітей

Усього

Усиновлена одна дитина

Усиновлена разом із братом / сестрою

Усиновлена разом із 2 братами / сестрами

До 4,5 років

12

10

1

23

Від 5 до 6,5 років

8

16

7

31

Від 7 до 8,5 років

9

16

6

31

Від 9 років

10

12

10

32

Усього

39

54

24

117

З даних таблиці 1 видно, що дві третини дітей усиновлено разом із принаймні одним братом або сестрою, отже, вони могли мати співрозмовника рідною мовою. Також видно, що 80 відсотків дітей усиновлено у віці понад п’ять років, а до цього віку мовна система вже практично сформована. Хоча мовний розвиток вихованців закладів опіки, особливо тих, хто зростає там від народження, часто затримується, наближаючись до шкільного віку або досягнувши його, він зазвичай досягає задовільного рівня. Також видно, що близько половини дітей усиновлено шкільного віку, тобто вони вже засвоїли основи письма литовською мовою.

В анкеті було подано як закриті запитання з варіантами відповідей, так і відкриті запитання, відповідаючи на які прийомні батьки могли надати пояснення чи коментарі (анкету складено з дотриманням загальних вимог до розроблення опитувальників, див.: Brown 2001; Milroy, Gordon 2003). Для з’ясування мовних установок і ставлення до литовської мови формулювалися непрямі запитання. Уся анкета складалася з 19 запитань різної тематики й неоднакового обсягу; прийомним батькам її було надано італійською мовою (про інші аспекти див. Ramonaitė 2011, 2013). У цій статті використовуються відповіді на три основні запитання про установки, сформульовані в анкеті так:

Чи важливо, на вашу думку, щоб ваша дитина (діти) володіла іноземними мовами?

A дуже важливо B важливо C не надто важливо D зовсім неважливо

BENDRINĖ KALBA 94 (2021)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

JOGILĖ TERESA RAMONAITĖ. Kalbinės nuostatos ir kalbinis elgesys: kieno poveikis stipresnis? | 7

doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.04

Kodėl?..................................

Чи пробували ви коли-небудь зв’язатися з литовськими родинами / особами, які живуть в Італії, або підтримувати зв’язок із Литвою в якийсь інший спосіб?

A taip B ne Pastabos:...............................

Jei ne, ar būtumėte norėję tai padaryti?.....................................

Чи говорите ви у своїй сім’ї про Литву?

A niekada B kartais C dažnai Pastabos:........................................

Також враховано пару конкретніших запитань, пов’язаних з оцінюванням батьками мовних здібностей дітей. Якщо було усиновлено кількох дітей, про кожну дитину просили надати відповідь окремо. Ці запитання були сформульовані так:

Якщо було усиновлено групу братів / сестер, чи продовжують діти спілкуватися між собою литовською мовою? Якщо ні, то коли перестали?

A taip B ne C kartais D sako kai kuriuos žodžius Pastabos:...................

Чи дитина (діти) ще розмовляє / розуміє литовську мову? (В анкеті це були два окремі запитання)

○ розмовляє / розуміє

○ розмовляє погано / трохи розуміє

○ говорить кілька слів

○ більше не розмовляє / не розуміє

○ невідомо, оскільки нагоди не траплялося

Крім того, запитували про знання та використання іноземних мов самими батьками. Відповіді на ці запитання виявилися такими, що впливають як на мовні установки усиновлювачів, так і на їхню готовність вживати заходів щодо вивчення дітьми мов або збереження литовської мови.

BENDRINĖ KALBA 94 (2021) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204

JOGILĖ TERESA RAMONAITĖ. Kalbinės nuostatos ir kalbinis elgesys: kieno poveikis stipresnis? | 8 doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.04

2.1. Мовні установки та зв’язок із Литвою

З’ясовуючи мовні установки, запитували, чи важливо усиновлювачам, щоб їхня дитина володіла іноземними мовами. Майже всі усиновлювачі (96%) вважали, що знання іноземних мов є дуже важливим або важливим. Лише кілька осіб зазначили, що це не дуже важливо, і ніхто не обрав варіант «зовсім неважливо». Основними названими причинами були те, що мови дають змогу спілкуватися з більшою кількістю людей, потрібні для роботи, пізнання культури чи подорожей, а також те, що потрібно володіти щонайменше двома європейськими мовами. Однак ці позитивні установки щодо мов не обов’язково впливають на реальну поведінку саме стосовно збереження литовської мови, оскільки лише трохи більше третини сімей справді підтримували зв’язок із людьми, які розмовляють литовською. Про чинники, що на це впливають, ітиметься далі.

Було зроблено спробу з’ясувати, чи існують об’єктивні чинники, що впливають на підтримання зв’язків із Литвою або литовцями. Оскільки усиновлювачі не є литовцями, вони не мають родинних зв’язків у Литві (це могло б бути об’єктивним чинником; він часто трапляється в литовській діаспорі), спробували проаналізувати інші наявні дані й виявити можливі кореляції. Установки щодо цінності мов зазвичай пов’язані з власною мовною практикою. Іншими словами, люди, які самі володіють іноземними мовами й користуються ними, вище оцінюють як користь мов, так і вивчення мов і бачать більше сенсу в їх опануванні. Батькам зазвичай важливо передати таке розуміння дітям та/або вжити заходів для їхнього виховання в такому дусі (Dörnyei ir kt. 2006). Тому було зроблено спробу з’ясувати, чи пов’язані практика використання усиновлювачами іноземних мов і підтримання контактів із литовцями. Зіставивши коментарі до запитання про те, у який спосіб усиновлювачі намагалися підтримувати зв’язок із Литвою чи спілкуватися з литовцями, та відповіді на запитання, чи хотіли б вони підтримувати цей зв’язок і спілкуватися, сформували групи відповідей, наведені в таблиці 2: хотіли й спілкувалися; хотіли, але не спілкувалися; хотіли б спілкуватися, але, можливо, робитимуть це в майбутньому; не спілкувалися. До останньої групи зараховано також усиновлювачів, які зазначили, що підтримували зв’язок лише з іншими сім’ями, які усиновили дітей із Литви до Італії.

BENDRINĖ KALBA 94 (2021)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

JOGILĖ TERESA RAMONAITĖ. Kalbinės nuostatos ir kalbinis elgesys: kieno poveikis stipresnis? | 9 doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.04

ТАБЛИЦЯ 2. Знання батьками іноземних (тобто неіталійських) мов, їх використання та підтримання зв’язку з литовцями

Спілкування з литовцями | Знання батьками іноземних мов | Жоден не володіє,% | Принаймні один володіє, але не користується,% | Принаймні один володіє та користується,% | Хотіли й спілкувалися | 0 | 43 | 50 | Хотіли, але не спілкувалися | 8 | 16 | 0 | Можливо, пізніше | 8 | 13 | 36 | По суті, ні | 84 | 28 | 14

Як бачимо, батьки, серед яких жоден не володіє жодною іноземною мовою (батьки 12 дітей), найменше схильні підтримувати зв’язки з литовцями (84%). А ті, серед яких принаймні один володіє і часто користується хоча б однією іноземною мовою, найбільше зацікавлені в підтриманні зв’язку (50%). Лише невелика їх частка (14%) не бачить особливої потреби підтримувати зв’язок. Понад третина таких батьків (36%) і майже третина (16 і 13%) батьків, які хоч і володіють іноземною мовою, але не користуються нею, висловили бажання спілкуватися з литовцями або надію зробити це в майбутньому. Отже, існує зв’язок між знанням батьками іноземних мов та їхніми зусиллями підтримувати зв’язки з Литвою та/або литовцями.

Тут варто коротко згадати кілька особливостей, пов’язаних з усиновленням. По-перше, згідно із законом, протягом чотирьох років після усиновлення ситуацію з інтеграцією сім’ї та дитини спостерігають різні фахівці, а до країни походження дитини надсилають звіти зі зворотним зв’язком; однак у цій статті це не вважається підтриманням зв’язків. По-друге, усиновлені діти пережили покинутість батьками, а нерідко й інші травми, тому часто пов’язують усе своє минуле до усиновлення з цим негативним досвідом і через це категорично відмовляються мати будь-які зв’язки з країною походження чи її людьми. Психологічне благополуччя дитини є особливо важливим для нових батьків і фахівців, які спостерігають за дітьми.

BENDRINĖ KALBA 94 (2021) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204

JOGILĖ TERESA RAMONAITĖ. Kalbinės nuostatos ir kalbinis elgesys: kieno poveikis stipresnis? | 10

doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.04

Отже, поки це викликає у дитини сильне занепокоєння, усиновлювачі, навіть дуже бажаючи підтримувати зв’язок із Литвою, свідомо цього не роблять. Це ілюструють такі коментарі⁵:

Діти поки що не хочуть повертатися до своєї рідної країни.

(Вік дітей на момент усиновлення: 6 і 7 років; час після усиновлення: майже 3 роки; зазначили, що не підтримують зв’язків)

Дівчатка й досі не можуть говорити про своє минуле, тому Литва поки що є темою, про яку ми можемо говорити дуже обережно. Ми поважаємо це й дамо їм час.

(вік на момент усиновлення: 6 і 8 років; після усиновлення — 3 роки; зазначили, що не підтримують зв’язків)

[Спілкувалися] Лише одразу після повернення з Литви. Невдовзі дитина відмовилася від будь-яких зв’язків зі своєю країною походження. Ми хотіли б, щоб вона підтримувала зв’язок, особливо з людьми, які їй дуже допомогли, хоча б для того, щоб відчути вдячність. На нашу думку, почуття вдячності важливе. Сподіваємося, що це станеться в майбутньому.

(вік на момент усиновлення — 10,5 року; 1,5 року після усиновлення; зазначили, що підтримують зв’язки)

Ми ніколи не намагалися [підтримувати зв’язки], хоча й маємо таке бажання. У першій фазі адаптації центр підтримки сімей (психологи й лікарі), який допомагав нам, настійливо рекомендував цього не робити; таку пораду дають і щодо інших усиновлених дітей. Щоб дитина не думала, ніби ми хочемо підтримувати неясні зв’язки з колишнім дитячим будинком, і щоб вона могла зосередитися на новому житті та адаптуватися.

(вік на момент усиновлення — 6 років; трохи більше ніж 3 роки після усиновлення; зазначили, що не підтримують зв’язків)

2.2. Співрозмовники литовською мовою

Отже, однією з важливих причин, чому не підтримуються зв’язки з Литвою чи литовцями, є добробут дитини. Це обґрунтована причина, переважно психологічного характеру. Інша важлива причина — брак співрозмовників, які володіють литовською мовою, у середовищі проживання. Міжнародне усиновлення

⁵ Тут і далі переклад авторки статті.

BENDRINĖ KALBA 94 (2021)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

JOGILĖ TERESA RAMONAITĖ. Kalbinės nuostatos ir kalbinis elgesys: kieno poveikis stipresnis? | 11 doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.04

дає унікальну нагоду спостерігати за мовою в ситуації, коли раптово повністю припиняють говорити рідною мовою і починають говорити іншою мовою (Glennen 2002; Pallier і співавт. 2003; Snedeker і співавт. 2007; Hyltenstam і співавт. 2009). Однак чимало дітей було усиновлено разом із братами чи сестрами, тож можна розглянути, чи розмовляють вони між собою литовською (див. таблицю 3).

ТАБЛИЦЯ 3. Частота спілкування литовською мовою між усиновленими разом братами (сестрами)

Діти, усиновлені разом

Чи розмовляють вони між собою литовською?

Так

Ne

Іноді

Кажуть кілька слів

2 брати / сестри

–

48

–

6

3 брати / сестри

3

18

3

–

Із відповідей видно, що лише 2 родини, які усиновили по троє дітей, помітили, як діти розмовляють литовською. Ось їхні коментарі у відповідь на це запитання:

Часто розмовляють литовською, коли сваряться і не хочуть, щоб ми розуміли, що вони кажуть.

(вік на момент усиновлення: 11, 10 і 9 років; через 5 місяців після усиновлення)

Щомісяця дедалі рідше.

(вік на момент усиновлення — 11, 8,5 і 6 років; 9 місяців після усиновлення)

З коментарів цих та інших сімей, які всиновили братів або сестер, можна зробити висновок, що лише група з трьох старших дітей зберігає литовську мову дещо довше. Дуже часто сім’ї називали часом, коли діти перестали розмовляти литовською, пару або кілька місяців. Навіть якщо припустити, що діти ще деякий час розмовляли литовською або частково литовською, коли батьки їх не чули, дані свідчать, що брати або сестри зберігають литовську мову у спілкуванні між собою не довше року. У деяких випадках діти починають розмовляти між собою новою мовою щойно прибувають до Італії — про це повідомляє досить значна частина сімей. Хоча це може звучати дивно і зрозуміло, що на той час діти ще не дуже добре володіють італійською, вони все ж намагаються нею говорити, і, ймовірно, роблять це з тих самих

BENDRINĖ KALBA 94 (2021) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204

JOGILĖ TERESA RAMONAITĖ. Kalbinės nuostatos ir kalbinis elgesys: kieno poveikis stipresnis? | 12 doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.04

психологічних причин і через велике бажання якомога швидше інтегруватися та долучитися до нового життя. Про це свідчать і такі коментарі сімей:

Перестали розмовляти литовською відтоді, як вийшли з літака. Ніхто з родичів (дідусі й бабусі, дядьки, тітки) не чув, щоб вони вимовили хоч слово литовською.

(вік на момент усиновлення — 6 і 8 років; 3 роки після усиновлення)

Коли ми повернулися до Італії, вони майже відразу перестали [розмовляти литовською], невдовзі вже й між собою розмовляли італійською.

(вік на момент усиновлення — 6,5 і 3,5 року; 4 роки після усиновлення)

Через шість місяців [відповідь на запитання, коли перестали].

(вік на момент усиновлення — 9, 8 і 7 років; майже 2 роки після усиновлення)

Між собою трохи розмовляли литовською — приблизно 2–3 тижні після прибуття до Італії.

(вік на момент усиновлення — 8 і 7 років; трохи більше ніж 1 рік після усиновлення)

Відразу почали говорити італійською, полишивши литовську мову. На жаль, ми не можемо підтримувати з ними розмову литовською.

(вік на момент усиновлення — 7 і 5 років; 3,5 року після усиновлення)

В одній сім’ї, яка усиновила дітей, один із батьків — литовець. Ця сім’я залишила такий коментар: перестали розмовляти литовською між собою приблизно через 6 місяців, але в сім’ї ми зберігаємо мову походження (вік на момент усиновлення — 6 і 5 років; майже рік після усиновлення). Отже, дані показують, що в сім’ях, які усиновили дітей, литовська мова не зберігається навіть у тих випадках, коли в сім’ї є носії литовської мови. Брати або сестри різного віку (зокрема й старші), усиновлені разом і, зрозуміло, розмовляли литовською між собою до усиновлення, досить швидко переходять на домінантну мову оточення також і під час спілкування між собою.

BENDRINĖ KALBA 94 (2021)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

JOGILĖ TERESA RAMONAITĖ. Kalbinės nuostatos ir kalbinis elgesys: kieno poveikis stipresnis? | 13

doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.04

Як уже зазначалося, прийомні батьки зазвичай не знають литовської мови, тому дітям потрібні співрозмовники поза межами сім’ї. Литовські громади в Італії є, але лише у великих центрах або в місцевостях, де живе більше литовців, наприклад, у Мілані, Римі, Тоскані. Сім’ї, які живуть далеко від центрів, в інших місцевостях, не мають можливості брати участь у діяльності цих громад. Однак були й такі, які докладали зусиль, щоб знайти ці громади й привести дітей на організовані ними зустрічі. Наприклад:

Ми є членами литовської громади Мілана й нерідко відвідуємо літовськомовні святі меси.

(вік на момент усиновлення — 6,5 року; майже 5 років після усиновлення)

Відвідуючи школу литовської мови при посольстві держави в Римі, ми познайомилися із сім’єю литовського походження, яка живе в Італії через роботу. Зав’язалися дружні стосунки, а завдяки багаторазовим зустрічам під час різних дитячих вистав і концертів, спільному святкуванню релігійних свят і спільному відпочинку на свіжому повітрі вони ще більше зміцніли.

(вік на момент усиновлення — 8 років; 3 роки після усиновлення)

Не всі зусилля знайти литовців справді допомагають зберегти зв’язок із мовою: наприклад, одні прийомні батьки зазначили, що спілкуються зі змішаною сім’єю, однак литовка-мати в цій сім’ї розмовляє зі своїми дітьми італійською.

2.3. Якщо немає співрозмовників

Отже, зазвичай складається така ситуація: прийомні батьки не можуть розмовляти з дітьми литовською, усиновлена дитина або група братів і сестер через певний час перестає спілкуватися між собою литовською, а співрозмовники поза межами сім’ї недоступні або з ними немає змоги часто контактувати. Хоча сім’ї, які усиновили дітей, начебто й не мали б надто перейматися країною походження дітей, усе ж дуже часто вони відчувають особливий зв’язок із Литвою. Усиновлення докорінно змінює життя не лише дітей, а й батьків, а також усієї родини; воно здійснює давню мрію мати дітей, і звідси постають велика повага та вдячність до країни походження дітей. Звичайно, сім’ї зацікавлені

BENDRINĖ KALBA 94 (2021)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

JOGILĖ TERESA RAMONAITĖ. Kalbinės nuostatos ir kalbinis elgesys: kieno poveikis stipresnis? | 14

doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.04

швидким пристосуванням дітей до нового середовища, дбають про те, щоб вони якнайшвидше вивчили італійську мову й освоїлися, однак нерідко нові батьки відчувають обов’язок хоча б певною мірою підтримувати литовську ідентичність дітей.

За відсутності конкретних співрозмовників батьки вдаються до інших можливих заходів. Наприклад, одна сім’я зазначила, що пропонує дітям молодшого віку подивитися литовські мультфільми. В анкеті було поставлено ще одне непряме запитання, пов’язане зі збереженням литовської ідентичності: «Чи говорять у сім’ї про Литву?». Як видно з рис. 1, понад половина сімей зазначила, що часто говорить про Литву; значна частина сімей іноді розмовляє про країну походження дітей. Литву у своїй сім’ї не згадує лише дуже невелика частина респондентів.

РИС. 1. Відповіді на запитання «Чи говорите ви в сім’ї про Литву?»

У коментарях до цього запитання батьки дуже часто зазначали, що прагнуть таким чином зберегти бодай якийсь зв’язок із Литвою; часто вони згадують час, проведений разом у Литві, або діти розповідають спогади з дитинства. Прийомні батьки спонукають старших усиновлених дітей розповідати про Литву, закликають їх пригадувати слова чи литовські страви. Батьки, які усиновили маленьких дітей, намагаються самі розповідати їм те, що знають про литовські звичаї тощо. Дуже часто родини хочуть поїхати до Литви. Особливо позитивне ставлення до Литви засвідчують такі коментарі:

BENDRINĖ KALBA 94 (2021) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204

JOGILĖ TERESA RAMONAITĖ. Kalbinės nuostatos ir kalbinis elgesys: kieno poveikis stipresnis? | 15

doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.04

Вона залишилася в наших серцях, подарувала нам радість — нашу малечу. Люди доброзичливі й шанобливі. Я пообіцяв дитині, що щойно вона трохи підросте, ми повернемося до Вільнюса (дуже гарного міста).

(вік на момент усиновлення — 2,5 року; майже 4 роки після усиновлення)

Це батьківщина наших дітей, а отже, і наша.

(вік на момент усиновлення — 6 і 4,5 року; 3 роки після усиновлення)

Ми згадуємо Литву, говорячи про різні речі: їжу, спорт, школу, людей — про все, але серце мого сина вже італійське.

(вік на момент усиновлення — 8,5 року; 3 роки після усиновлення)

Ми розмовляємо, готуємо традиційні страви, уже їздили на короткий відпочинок у ті місця, де вперше зустрілися.

(вік на момент усиновлення — 10 років; 1,5 року після усиновлення)

Ми згадуємо деякі моменти, проведені разом, або розмовляємо, почувши по радіо новини (про спорт чи щось інше), коли згадують Литву. Коли дивимося на карту, спочатку знаходимо Литву й Вільнюс.

(вік на момент усиновлення — 7 і 4 роки; 5 років після усиновлення)

Ми розмовляємо майже щодня, адже теперішнє життя він неминуче пов’язує з минулим і так пригадує звички дитинства, коли жив у різних сім’ях. Багато неприємних спогадів про одну сім’ю, але є й гарні миті з родини іншої опікунки <...>. Каже, що хотів би повернутися й відвідати їх.

(вік на момент усиновлення — 8 років; 3 роки після усиновлення)

Наш син має в Литві сестру, яку дуже любить, ми часто про неї говоримо. Він часто згадує литовські звичаї, іноді й дещо вигадує, порівнює колишнє життя із життям в Італії, де дуже швидко адаптувався.

(вік на момент усиновлення — 7 років; майже 3 роки після усиновлення)

BENDRINĖ KALBA 94 (2021)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

JOGILĖ TERESA RAMONAITĖ. Kalbinės nuostatos ir kalbinis elgesys: kieno poveikis stipresnis? | 16

doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.04

З даних опитування видно, що, можливо, не всі, але безперечно значна частина сімей позитивно ставиться до Литви й намагається прищепити це ставлення також своїм дітям литовського походження. Хоча, як уже згадувалося, у випадку усиновлення трапляються ситуації, коли самі діти не хочуть згадувати країну походження через негативний досвід, сім’ї за допомогою фахівців намагаються допомогти їм поступово прийняти своє коріння, адже це важливо і для психологічного здоров’я дитини.

2.4. Що залишається від литовської мови більш ніж через рік?

Розглянуті досі погляди прийомних батьків на іноземні мови та Литву свідчать про те, що більшість із них налаштовані дуже або радше позитивно. Частина сімей намагається знайти для дітей співрозмовників — носіїв мови або іншим чином сприяє тому, щоб діти підтримували зв’язок із мовою та контакти з Литвою. Зробити це нелегко. Під час обговорення усиновлення груп братів і сестер з’ясувалося, що в новій країні литовською розмовляють у найкращому разі кілька місяців. В анкеті було також запитання про те, як прийомні батьки оцінюють навички дітей говорити литовською та розуміти цю мову. Зрозуміло, що батьки, які не знають мови й, можливо, не мали змоги зустрітися з людьми литовського походження, не можуть точно це оцінити, тому було включено також варіант відповіді «невідомо, бо не було нагоди». Імовірно, ті, хто все ж обрав інші варіанти відповіді, мають для цього підстави. Однак слід наголосити, що йдеться про заявлені мовні навички дітей.

У рисунках 2 і 3, наведених нижче, не включено дані про дітей, усиновлених нещодавно, тобто від моменту усиновлення яких минуло менше року⁶. Дані подано за тими самими віковими групами дітей; це абсолютні числа. Як видно з рис. 2, прийомні батьки лише кількох старших усиновлених дітей зазначили, що більш ніж через рік після усиновлення ті «говорять» литовською (N = 2) або «говорять із труднощами» (N = 3). Абсолютна більшість дітей усіх вікових груп (N = 65) уже не говорить литовською. Імовірно, до них можна зарахувати й тих, хто «каже кілька слів» (N = 17), адже це справді лише кілька найпростіших слів, наприклад, хліб, молоко, чай, які ще в період усиновлення

⁶ За результатами опитування, 18 дітей (із 9 сімей) були усиновлені менш ніж рік тому; 12 із них шкільного віку. Кількісно це не дуже репрезентативні дані, однак зазначено, що приблизно 5 дітей говорять литовською, а приблизно про 6 — що вже не говорять.

BENDRINĖ KALBA 94 (2021)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

JOGILĖ TERESA RAMONAITĖ. Kalbinės nuostatos ir kalbinis elgesys: kieno poveikis stipresnis? | 17 doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.04

якої в Литві навчилися прийомні батьки і яку надалі використовують у сім’ї. Природно, що серед дітей, які знають ці кілька слів, є й старші діти, які добре знали литовську на момент усиновлення.

РИС. 2. Відповіді на запитання «Чи говорить дитина литовською?» (більш ніж через рік після усиновлення, за віковими групами, абсолютні числа)

Оцінку батьків щодо того, наскільки діти розуміють литовську мову, наведено на рис. 3. Батьки оцінюють навички розуміння трохи краще, ніж мовлення, однак загалом оцінки дуже подібні. Абсолютна більшість дітей усіх вікових груп (N = 59) більш ніж через рік після усиновлення вже не розуміє литовської мови. На думку батьків, дещо більше дітей різного віку «розуміють» литовською (N = 10) або «трохи розуміють» (N = 13). Порівняно з продукуванням мовлення, більша частина дітей не мала нагоди перевірити пасивне володіння мовою (N = 17).

BENDRINĖ KALBA 94 (2021) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204

JOGILĖ TERESA RAMONAITĖ. Kalbinės nuostatos ir kalbinis elgesys: kieno poveikis stipresnis? | 18 doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.04

РИС. 3. Відповіді на запитання «Чи розуміє дитина литовську?» (понад рік після усиновлення, за віковими групами, абсолютні числа)

Зрозуміло, що дані опитування відображають думку усиновлювачів, їхню оцінку мовних здібностей дітей, тоді як справжню мовну компетенцію дітей не перевіряли. Проте дуже схожі відповіді надійшли від різних сімей: тих, які усиновили неоднакову кількість дітей; усиновили дітей різного віку; надали відповіді через різний час після усиновлення. Як з’ясовується, суттєві зміни відбуваються протягом перших кількох місяців життя в іншій країні, здебільшого — протягом року. Через рік уже надто пізно вживати заходів, які допомогли б зберегти рідну мову дитини. Це чудово демонструє і така відповідь однієї сім’ї:

Після першого навчального року ми дізналися, що в школі є можливість вивчати рідну мову, а вчителька — литовка. Ми погодилися, але, на жаль, було вже запізно, бо дитина більше нічого не пам’ятає. І досі не пам’ятає <...>. Якби вона почала вивчати литовську з першого року життя в Італії, то, найімовірніше, не забула б усе й сьогодні точно знала б свою рідну мову. Шкода!!! (вік на момент усиновлення — 7 років; майже 3 роки після усиновлення)

BENDRINĖ KALBA 94 (2021) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204

JOGILĖ TERESA RAMONAITĖ. Kalbinės nuostatos ir kalbinis elgesys: kieno poveikis stipresnis? | 19

doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.04

ПІДСУМОК І ДИСКУСІЯ

Результати опитування батьків, які усиновили дітей із Литви, свідчать, що когнітивний компонент мовних установок загалом діє — майже всі сім’ї вважають знання мови важливим. Діє й емоційний чинник: установки усиновлювачів щодо литовської мови дуже позитивні. Як показують коментарі до непрямих запитань, емоційний компонент навіть надзвичайно сильний: сім’ї, які усиновили дітей, нерозривно пов’язані з Литвою, відчувають повагу й вдячність до цієї країни. Компонент мовної поведінки у випадку міжнародного усиновлення не може діяти, інакше кажучи, усиновлювачі не можуть розмовляти з усиновленими дітьми мовою їхнього походження. Однак видно, що перші два компоненти — когнітивний та емоційний — настільки сильні, що в деяких випадках сім’ї вдаються до певних заходів, аби підтримувати мову походження дитини: шукають громади або литовців у місцях свого проживання, старших дітей заохочують пам’ятати Литву й литовські слова, а молодшим самі розповідають про Литву. Загалом до цього більше схильні батьки, які знають і використовують інші іноземні мови.

Однак, попри добрі наміри й зусилля, діти забувають мову менш ніж за рік. Навіть якщо вони мають співрозмовника, здатного говорити литовською, тобто усиновлені разом із братами чи сестрами, то відразу або через кілька місяців перестають розмовляти між собою литовською. Нерідко діти відмовляються мати будь-що спільне з країною походження, а отже, і з литовською мовою, що зумовлено психологічними травмами, пережитими в минулому. Імовірно, після того як вони нарешті опиняються в спокійному сімейному середовищі й отримують необхідну допомогу фахівців, травми можна принаймні частково подолати, однак це триває не один рік, і за цей час мовні навички повністю втрачаються.

Результати цього опитування мають певні спільні риси із ситуацією дітей литовців, які живуть у діаспорі. Тут аналізувалися дані про дітей, які виїжджали з Литви, уже володіючи литовською мовою (мовний розвиток кількох молодших дітей не відповідав віковій нормі); приблизно половину з них навіть навчили писати литовською. Отже, йшлося переважно про збереження набутих мовних навичок, але, як виявляється, в оточенні іншої мови вони зберігаються дуже недовго. Дослідження литовської діаспори свідчать, що навіть у моноетнічних литовських сім’ях, які живуть за кордоном, брати й сестри нерідко починають розмовляти між собою мовою оточення, хоча в сім’ї й говорять литовською (Hilbig 2020). Отже, виїжджаючи жити

BENDRINĖ KALBA 94 (2021)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

JOGILĖ TERESA RAMONAITĖ. Kalbinės nuostatos ir kalbinis elgesys: kieno poveikis stipresnis? | 20 doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.04

за кордон, варто замислитися й про умови та мовну політику сім’ї, навіть якщо діти шкільного віку, щоб допомогти їм зберегти мову, якщо цього прагнуть.

Самої лише прихильності батьків до литовської мови чи мов загалом, тобто позитивної дії когнітивного й емоційного компонентів установок, недостатньо. Навіть якщо батьки цінують практичну користь володіння мовами, розуміють важливість збереження рідної мови для формування ідентичності дитини, дуже позитивно ставляться до Литви й литовської мови та навіть уживають певних заходів для підтримання зв’язку з литовцями, але не впливають на мову дітей своєю поведінкою (у випадку міжнародного усиновлення вони не знають цієї мови), зберегти мову неможливо. Навіть мовна компетенція дітей старшого шкільного віку, для яких литовська є рідною, в оточенні іншої мови майже повністю зникає протягом року. Саме компонент мовної поведінки є необхідним, щоб сім’ї, які живуть за кордоном — як моноетнічні, так і змішані, — могли подарувати дитині можливість говорити литовською і бути двомовною, а не одномовною, розмовляючи мовою, відмінною від рідної мови батьків.

LITERATŪRA

Blažienė Agnė 2016: Lietuvių kalbos gramatinių ypatybių įsisavinimo anglų kalbos aplinkoje sunkumai. – Bendrinė kalba 89. Prieiga internete: http://journals.lki.lt/bendrinekalba/article/view/176/193.

Brown James Dean 2001: Using Surveys in Language Programs, Cambridge: Cambridge University Press.

DiGregorio Daniela 2009: The Phenomenon of International Adoption with a Focus on Second Language Acquisition: A Case Study of Internationally Adopted Children and Adolescents from Russia: PhD thesis, Indiana University of Pennsylvania.

Dörnyei Zoltán, Csizér Kata, Németh Nóra 2006: Motivation, Language Attitudes and Globalisation: A Hungarian Perspective, Bristol, Blue Ridge Summit: Multilingual Matters.

Garrett Peter 2010: Attitudes to Language, Cambridge: Cambridge University Press.

Garrett Peter, Nikolas Coupland, Angie Williams 2003: Investigating Language Attitudes, Cardiff: University of Wales Press.

BENDRINĖ KALBA 94 (2021)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

JOGILĖ TERESIA RAMONAITĖ. Kalbinės nuostatos ir kalbinis elgesys: kieno poveikis stipresnis? | 21

doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.04

Gauthier Karin, Genesee Fred 2011: Language Development in Internationally Adopted Children: AA Special Case of Early Second Language Learning. – Child Development 82(3), 887–901.

Geren Joy, Snedeker Jesse, Ax Laura 2005: Starting Over: A Preliminary Study of Early Lexical and Syntactic Development in Internationally Adopted Preschoolers. – Seminars in Speech and Language 26(1), 44–53.

Glennen Sharon 2002: Language Development and Delay in Internationally Adopted Infants and Toddlers. A Review – American Journal of Speech-Language Pathology 11, 333–339.

Gudavičienė Eglė 2019: Oslo lietuvių kalbų mokėjimas ir kalbinis elgesys. – Emigrantai: kalba ir tapatybė II, sud. M. Ramonienė, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla, 149–182.

Hilbig Inga 2019: Dvikalbystė Oslo lietuvių šeimose. – Emigrantai: kalba ir tapatybė II, sud. M. Ramonienė, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla, 183–241.

Hilbig Inga 2020: Nedarnioji vaikų dvikalbystė mišriose emigrantų šeimose. – Taikomoji kalbotyra 14, 1–20. DOI: https://doi.org/10.15388/T.

Hyltenstam Kenneth, Bylund Emanuel, Abrahamsson Niclas 2009: Dominant-language Replacement: The Case of International adoptees. – Bilingualism: Language and Cognition 12(2), 121–140.

Jakaitė-Bulbukienė Kristina 2015a: Lietuvių kalbos išlaikymą emigrantų šeimoje lemiantys veiksniai: JAV atvejis. – Taikomoji kalbotyra 7. Prieiga internete: https://www.zurnalai.vu.lt/taikomojikalbotyra/article/view/17495.

Jakaitė-Bulbukienė Kristina 2015b: Šeimos kalbų politika ir vadyba. – Emigrantai: kalba ir tapatybė, sud. M. Ramonienė, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla, 67–114.

Milroy Lesley, Gordon Matthew 2003: Sociolinguistics: Method and Interpretation, Oxford: Blackwell Publishing.

Pallier Christophe, Dehaene Stanislas, Poline Jean-Baptiste, LeBihan Denis, Argenti Anne Marie, Dupoux Emmanuel, Mahler Jacques 2003: Brain Imaging of Language Plasticity in Adopted Adults: Can A Second Language Replace the First? – Cerebral Cortex 13, 155–161.

BENDRINĖ KALBA 94 (2021)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

JOGILĖ TERESA RAMONAITĖ. Kalbinės nuostatos ir kalbinis elgesys: kieno poveikis stipresnis? | 22

doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.04

Ramonaitė Jogilė Teresa 2011: Į Italiją įvaikintų vaikų kalba įtėvių žvilgsniu. – Kalbotyra 63(3), 40–58.

Ramonaitė Jogilė Teresa 2013: Antrosios kalbos įsisavinimas natūralioje aplinkoje: įvaikinimo Italijoje atvejis. – Taikomoji kalbotyra 2. Prieiga internete: https://www.zurnalai.vu.lt/taikomojikalbotyra/article/view/17262/16428.

Ramonienė Meilutė (sud.) 2015: Emigrantai: kalba ir tapatybė, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla.

Ramonienė Meilutė (sud.) 2019a: Emigrantai: kalba ir tapatybė. II, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla.

Ramonienė Meilutė 2019b: Family and the Maintenance of the Heritage Language: The Case of Lithuanian Diaspora. – Politique Linguistique familiale/Family Language Policy. Enjeux dynamiques de la transmission linguistique dans un contexte migratoire. Dynamics in Language Transmission Under a Migratory Context, sud. Sh. Haque, F. Le Lièvre, Munich: LINCOM, 135–158.

Schmid Monika S. 2012: The Impact of Age and Exposure on Bilingual Development in International Adoptees and Family Migrants: A Perspective from Holocaust Survivors. – Linguistic Approaches to Bilingualism 2(2), 177–208. DOI: https://doi.org/10.1075/lab.2.2.03sch.

Snedeker Jesse, Geren Joy, Shafto Carissa L. 2007: Starting Over: International Adoption As Anatural Experiment in Language Development. – Psychological Science 18(1), 79–87.

Vaisėtaitė Eglė 2020: Airijos lietuvių gimtosios kalbos žodyno dydis ir atricijos požymiai. – Taikomoji kalbotyra 14, 116–132. DOI: https://doi.org/10.15388/Taikalbot.2020.14.9.

Vrobel Gretchen Miller, Emily Helder, Elisha Marr (eds.) 2020: The Routledge Handbook of Adoption, Abingdon, Oxon–New York, NY: Routledge.

Gauta 2021 04 19

Priimta 2021 09 07

BENDRINĖ KALBA 94 (2021)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

JOGILĖ TERESA RAMONAITĖ. Kalbinės nuostatos ir kalbinis elgesys: kieno poveikis stipresnis? | 23 doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.04

LANGUAGE ATTITUDE AND LANGUAGE BEHAVIOUR: THE IMPACT OF WHICH IS STRONGER?

STUDY OF INTERNATIONAL ADOPTION SITUATION AND LINKS WITH EMIGRATION

Summary

Language attitudes that are considered to be an important factor in language maintenance as they impact language behaviour. The paper analyses language attitudes in a particular setting of international adoption and this gives an opportunity to separate the cognitive and affective components of language attitudes from the behavioural component as the adoptive parents do not know the mother-tongue of their children. The data is taken from a sociolinguistic survey to the adoptive Italian parents of Lithuanian children. The respondents are 74 families and the information provided concerns 117 children adopted from Lithuania at different ages, the great majority over the age of 5, therefore with fully developed first language skills, about half also literate in their L1. Two thirds of the children were adopted together with at least one sibling.

The paper analyses the declared language attitudes, the language practices (knowledge and use of foreign languages) of the adoptive parents and the relation to efforts of maintaining some kind of link to Lithuanian. The results show that families where at least one parent knows and uses at least one foreign language are more likely to take initiative in maintaining links. However, in the situation of adoption, i. e. children with experience of abandonment trauma, this is sometimes postponed due to psychological well-being of the child.

Another aspect that is considered is the maintenance of Lithuanian in groups of siblings. The data shows that only groups of three siblings of older age (about 10 years old) maintain Lithuanian speaking among themselves for longer than a couple of months after the arrival to the country of the new life. In this case when no interlocutors in the mother-tongue are available for the children within the family, the adoptive parents put other efforts to maintain at least some links. For instance, contacting local Lithuanian communities or at least talking to the children about Lithuania. The open questions of the survey reveal greatly positive attitudes of the adoptive

BENDRINĖ KALBA 94 (2021) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204

JOGILĖ TERESA RAMONAITĖ. Kalbinės nuostatos ir kalbinis elgesys: kieno poveikis stipresnis? | 24

doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.04

parents towards Lithuania, they consider this country to be of great importance in their lives via adoption.

Despite the general very positive language attitudes of the adoptive parents both towards languages in general and towards Lithuanian and Lithuania as they hold it particularly dear, the children do not maintain the Lithuanian language. This shows in a very evident way how the cognitive and affective components of language attitudes, no matter how strong and positive they might be, when separated from the behavioural component, i. e. not speaking the language to the children, result in complete language loss within a such short period of time as one year. The situations described have resemblance with some language situations in case of emigration, a topic of great importance for Lithuanians in the recent decades, baring exactly this difference that the emigrated Lithuanian parents do have the ability to speak their mother-tongue to the children but sometimes are reluctant to do so or give up trying.

KEYWORDS: language attitudes, maintenance of Lithuanian, international adoption, language behaviour.

JOGILĖ TERESA RAMONAITĖ

Lietuvių kalbos institutas

Petro Vile išio g. 5, LT-10308 Vilnius

[email protected]

BENDRINĖ KALBA 94 (2021)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204