LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, II LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

НОВІ ПРАЦІ ПРО ДІАЛЕКТИ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ

A. VIDUGIRIS

Цікавий і цінний матеріал для литовської діалектології дають ізольовані, невеликі й приречені на зникнення острівці діалектів литовської мови на території БРСР, яким радянські мовознавці приділяють багато уваги, адже цей матеріал проливає чимало світла на розвиток діалектів литовської мови та проблему балто-слов’янських мовних відносин. Дещо з цього матеріалу вже оприлюднили наші мовознавці¹; одну статтю та кілька текстів подано в цій збірці статей, а окремі описи цих діалектів готують до друку. Праці про ці діалекти з’являються і за кордоном. Нині хочеться привернути увагу до праць норвезьких мовознавців, професорів і академіків О. Броха та Х. С. Станга.

Професор Університету Осло Х. С. Станг опублікував перші ґрунтовні дослідження литовської мови та її діалектів кілька десятиліть тому². Приблизно в той самий час він збирав матеріали й у селі Засечі нинішнього Зітельського (Дятловського) району БРСР, де тоді ще було чимало людей, які розмовляли литовською. Тепер результати цих досліджень опубліковано.³ Це, можна сказати, перший опис литовського діалекту Зітельського району.

Щоправда, відомості про граматику й фонетику Зітельського діалекту, а також кілька текстів (нині вони мають лише порівняльно-історичну цінність) подав Е. Вольтер, який побував тут ще 1888 року.⁴ Пізніше, приблизно у 1928—1929 роках, цей діалект досліджував естонський мовознавець П. Арумаа, який записав і опублікував добірку діалектних текстів із коментарями та граматичними поясненнями.⁵ Однак граматичні зауваги щодо діалекту П. Арумаа подав безсистемно. Отже, стаття Хр. С. Станга обсягом 30 сторінок, у якій систематично викладено найважливіші фонетичні й морфологічні особливості Зітельського діалекту, має неабияке значення.

¹ Й. Сенкус, Деякі особливості Лазунського діалекту. — «Праці Академії наук Литовської РСР», серія A, 1, 183—194, Вільнюс, 1958.

² Хр. С. Станг, Die Sprache des litauischen katechismus von Mažvydas, Осло, 1929; Г. Герулліс і Хр. Станг, Литовський діалект рибалок у Пруссії, Каунас, 1933.

³ Хр. С. Станг, Die litauische Mundart von Zasėčiai im Gebiet von Wilna. — «Norsk Tidsskrift for Sprogvidenskap», том XVIII, с. 171—201 (1958).

⁴ E. Wolter, Die Litauer im Kreise Slonim, Gouv. Grodno. „Mitteilungen der litauischen litterarischen Gesellschaft“, 4, 166—169, Heidelberg (1899).

⁵ П. Арумаа, Литовські діалектні тексти з околиць Вільнюса, 41—53, 68—75, Дерпт, 1931.

239

Засеці та Пагири Зетелоського району, де й сьогодні можна зустріти людей старшого покоління, які розмовляють литовською, — це найпівденніший литовський острівець за межами кордонів нашої республіки. Його походження вчені пояснюють по-різному. Одні вважають литовців цієї місцевості свідками давньої балтійської етнографічної території на півдні, інші — переселенцями. Наприклад, Е. Вольтер вважав Зетелоський діалект литуанізованим діалектом давніх переселенців-пруссів (ятвягів?). Як і інші автори, Вольтер, обґрунтовуючи свою думку, спирається переважно на вимову звука ž замість лит. ž у словах: ža˙šs ~ žąsis, žver˙is, bazn˙˙ča⁶. Chr. S. Stang заперечує такий погляд. На його думку, звуком, властивим прусській мові, можна вважати ž лише у слові za˙sis, тоді як в інших словах цей звук, найімовірніше, виник під впливом білоруської мови. Отже, Зетелоський діалект є суто литовським і відрізняється від літературної мови так само, як і інші діалекти. За нашими відомостями, звук ž замість лит. ž трапляється і в деяких інших місцевостях. Наприклад, у селі Аша́шинкай (вимовляють Asašnykai) Кабяльської околиці Варенського району (офіційна назва — Другі Кабялі) більшість людей старшого покоління майже завжди вимовляє ž і s замість звуків ž і š: zu˙sis, šitas, žemė, salis, sasį, žuvis, asariukas. J. Otrębskis⁷ також схильний вважати це явище пережитком ятвязького субстрату в литовських діалектах, оскільки згадані місцевості розташовані саме на території колишнього проживання давніх ятвягів⁸.

У розділі фонетики Ch. S. Stang наводить цікаві спостереження з історії звуків. Відкрите e після l переходить в a: kãula˙~kiaulė, kumelã⁹. Дифтонги ie та uo скорочуються в прийменниках prīg, nūg. Привертають увагу фонетичні зміни у словах: jū˙ško, jū˙škodama, rū˙šutai (поряд із ji˙ško, ri˙šutai). Чергування білабіального v з j трапляється у словах: sa sajĩm, sa tajĩm(p), поряд із tavim, savim, tavip та ін.

Набагато докладніше описано морфологію діалекту. Основні риси системи відмінювання слів видно з наведених парадигм відмінювання найважливіших іменних частин мови та дієвідмінювання. Як відомо, Зетелоський діалект зберіг чимало архаїчних відмінкових форм, наприклад: одн. дав. prīg árkli, lig vãndini; одн. адесив katei̇p || kateip, kãulãip, dūkterei̇p || dūkteip, veršip, veršėp, žmogi̇p; одн. алатив namõp, gaidõp; мн. інесив: pūodwosa, veršwosa, gaidwosa. šãniwosa, šuni˙sa (поряд із šunuos), bó bosa, rankosa, aki˙sa; двоїна наз. і знах. dù gaidù, veršù, žmogu, šunù, dvi bóbi, marì, akì, nakti, dùkteri.

⁶ Э. А. Вольтер, Следы древних Прусов и их языка в Гродненской губ. — „Известия отд. русского языка и словесности Имп. Ак. Н.,“ Т. ХУІ, кн.4, 151—160, СПБ, 1912.

⁷ J. Otrębski, Gramatyka języka litewskiego, 1, 24,352—354, Warszawa, 1958.

⁸ Вимова žusis трапляється й в інших місцях, наприклад у Лазунах (пор. J. Otrębski, цит. праця, с. 24) та Велюнах (Дукштський район). Щоправда, у вимові žusis у Велюнах можна було б і сумніватися, оскільки її записали від єдиного представника діалекту, який говорив литовською (інші вже не знали литовської; див. матеріали, зібрані діалектологічною експедицією Вільнюського державного педагогічного інституту 1955 року).

⁹ Приклади наведено переважно в транскрипції «Програми збирання матеріалів для атласу литовської мови». Залишено лише рідкісні варіанти транскрипції, схвалені в коментарях оригіналу, наприклад gaidėi і gaidžėi, bū˙čap, jôčep та ін.

240

Своєрідним є закінчення орудного відмінка однини жіночого роду всіх основ -ai або -ei: sa bõbai, kàulai, dukterái, katèi, marčiai, akái, nakčiai (поряд із nakčà). Шкода, що автор не висловив своєї думки щодо походження цього закінчення.

У відмінюванні іменників є й новіші риси. Новим закінченням слід вважати закінчення давального відмінка множини чоловічого роду всіх основ -mi: púodami, langámi, veršámi, gaidámi, sunámi, bóbomi.

Іменники на -i та деякі іменники з приголосною основою в називному відмінку множини перейшли до основ на -ė: ãkės, nãktės, dãntės, dùkterės, šùnės (поряд із šunẽ, dantẽ).

Цікавою є множина слова žmogus: žmõgai, žmõgų, žmõgámi, žmõgis, žmõgais, žmõguõs (поряд із žmõnės, žmõnų тощо).

Характерним закінченням називного відмінка множини прикметників є -i: laukìni, mõlini. Це свідчить, що воно давніше за лит. закінчення -(i)ai. Шкода лише, що автор не навів аналогічних закінчень займенників, таких частих у говірці села Засеці: katri, kuri, toki, koki, nėkoki «якісь», iti, tì поряд із itie, tie. Для утворення найвищого ступеня прикметників уживаються слов'янські засоби: gãeras, gerãšnis, náigeráusis, áu(k)štas, au(k)štãšnis, náiau(k)štasnis. Так само утворюються ступені й у прислівників: gerãi, gerèst, náigerèst, náigeráusa, náigeráust; dáug, dáug (el)is, dáugèst, náidáugáusa, dáugãust. Форми з -(i)ausia, зафіксовані Chr. S. Stang, сьогодні в говірці Засеці трапляються дуже рідко.

Слід згадати про збіг форм родового й знахідного відмінків однини особових займенників: manè, tavè, savè, а також давального й орудного відмінків множини: mùmi, jùmi. Форми називного відмінка третьої особи однини й множини такі: ãnas, anà, ãniės (поряд із ãni's, ãnes). Для значення місцевого відмінка однини автор наводить лише одну форму питального займенника, а саме: kame. Сьогодні поряд із цією формою в тому самому значенні набагато частіше вживається займенник kur?: kùr tù bùsti (gyveni)?, kùr dabàr tavà dùktė? Але для позначення напрямку руху завжди вживається ілатив цього займенника kanà?: kanà tù važiuosi nakčiai?, kanà tù aimi, bù:k ča. Від літературної мови відрізняється також вказівний займенник it-sàik, ìtoi, дуже характерний і для інших сусідніх із Зетелою діалектів, наприклад Лазунського, Родунського, Варанавського та ін.

Числівники відрізняються лише кількома дрібницями; наприклад, замість порядкового числівника antras діалект уживає слово kìtas, а перший корінь зберігся лише у складеному числівнику pusõntro, pusẽntro. Часто вживаються збірні числівники: dvẽitas, trãitas, kãtvertas, penkẽtas, septì-netas.

Дієслову Ch. S. Stang приділяє більше уваги. Походження деяких дієслівних форм автор намагається пояснити історично. Наприклад, впливом аналогії форм інших осіб він пояснює виникнення форм дієслів першої особи однини минулого часу variau, statiau, gaudau, skaldau. Глухий губний звук -b або -p (bùčap, jòčep, aičap, vėsčep), який часто додається до форм першої особи однини умовного способу, автор обережно намагається ототожнити з білоруським b(ы). Однак щодо форм на -pė (aičepė, bučapėgi, gulčepės), які, за його припущенням, суперечать цьому поясненню, він не робить категоричного висновку.

Автор докладно описує наказовий спосіб. У Зетелоському діалекті цей спосіб утворюється за допомогою суфікса -k. Єдиний приклад без суфікса k — a(i)mà (стара атематична форма дійсного способу), яку іноді ще вживають як наказову. Типове закінчення другої особи множини — -t, але часом кажуть і з

241

-те! ідіть, працюйте. Із короткоосновних литовських інфінітивів утворені форми наказового способу вимовляються з подовженими a, e: vėsk, mesk, kašk, rašk. Загалом голосний -i, який усюди вже зник після -k, зберігається перед часткою -g (palaukig) або під наголосом (gulki).

Chr. S. Stangui вдалося записати значно більше й різноманітніших прикладів із напівдієприкметниками, ніж їх уживають тепер у говірці Засетя, наприклад: žmogus numirė dirbdami, dirbdamą (-mõs, mos); berniukas nugrivo nug árklo jodami (jodamõs, jodamà).

Автор записав дуже багато цінного матеріалу щодо зворотних форм. Чимало прикладів зібрано з наголошеною зворотною часткою, а саме: теп. ч. 3-тя ос. sėdasi, stojasi, randasi, stovisi; мин. ч. у всіх особах sėdáus, sėdáís, sėdomės, sėdotės, sėdosi, stojosi, radosi, laidost, gulėsi; майб. ч. stosios, sėsios, rašis, laisis; наказового способу stokis, stokitės, gulki, gulkitės, sėskis, sėskitės; умовного способу gulčapės, šešcapės, juokčapės, skuscčapės, stocapės; інфінітива stotis, sėstis, gultis, rastis, laistis. Щодо голосного закінчення зворотних форм умовного способу, який Chr. S. Stangas у своєму описі всюди позначає знаком ė, слід додати, що в говірці Засетя він вимовляється по-різному: ė, iė, ię, i:.

Окрім кількох уже згаданих зауваг, авторові слід дорікнути також за деякі непослідовності транскрипції (багато з них видно з наведених вище прикладів). Щоправда, частину цих розбіжностей можна пояснити значною варіативністю живого литовського мовлення Зіетели. Інша частина могла виникнути й не з вини автора, наприклад, непослідовне позначення довготи в дифтонгах: ver.šis, vėr.su, bet veršip (с. 183) тощо.

Однак ці недоліки порівняно незначні й анітрохи не зменшують цінності всієї праці. Оскільки литовська говірка Зіетели доживає останні дні свого існування, люди з року в рік дедалі більше забувають литовську мову, тому багато форм, записаних Chr. S. Stangom, сьогодні вже неможливо почути. У цьому сенсі праця Ch. S. Stanga — ніби пам’ятка цієї говірки. Шкода лише, що автор не додав текстів, яких, можна припустити, він записав чимало.

* * *

Інша праця, більша за обсягом (усього 71 с.), присвячена литовській дзукській говірці околиць Жирмунів і Бастунів Родунського району Білоруської РСР. Її автор — Olaf Broch, відомий у науковому світі як видатний фонетист, що має великі заслуги перед слов’янською філологією. Тепер праця цього ветерана науки, якому вже понад 90 років, стала доступною й литовським мовознавцям¹⁰.

У своєму описі O. Broch спирається на матеріал, зібраний ним 1895 року, коли весь цей край був значно більш литовськомовним. Автор зазначає, що розмовляв литовською із селянами маєтку Aradnõs (лит. Horodno), які вміли говорити також «по-просту», тобто білоруською, і розуміли російську та польську мови. Змішаною мовою люди розмовляли в сусідньому селі Lapótiškiai. Литовськомовними були також села Grubėnai, Puodžiai, Piaradnys і Zaniūnai. Отже, ці нотатки O. Brocho дуже цінні для пізнання історії населення цього краю. Наприклад, апси-

¹⁰ O. Broch, Zum Litauischen südlich von Vilna. — „Norsk Tidsskrift for Sprogvidenskap“, Bind XIX, S. 1–71 (1958).

242

Ті, хто відвідував цей край понад 60 років тому, тобто в 1957—1958 рр., уже побачать іншу картину. Щоправда, старих людей, які знають литовську, і тепер можна зустріти майже в кожному селі Родунського району. Компактно розташовані литовські села лежать між Родунню та селом Падітвіс (на південь), а дещо білорусизовані литовські села — між Родунню та селом Плікі (околиця Жирмунай — на схід). Пліки також і досі залишаються цілком литовським селом. Але, за винятком цих околиць, скрізь уже переважає білоруська мова, хоча люди часто вважають себе поляками.

Слід сказати, що О. Броха більше цікавила взаємодія литовської та білоруської мов з фонетичного погляду.¹¹ Із цього питання він мав намір написати ґрунтовне дослідження. Однак уже перші кроки дослідження показали авторові, що така праця потребує значно більше часу. Подальшій роботі автора завадили війна та політичні зміни в цьому краї. Як зазначає автор, він не збирався друкувати свої матеріали про цей говір, якби не заохочення й допомога Х. Станга. Попри неповноту й фрагментарність зібраного матеріалу та наявні помилки, опис говірки містить багато дуже цінних відомостей. Насамперед автор дуже добре записав чимало текстів цією говіркою (загалом близько 12 сторінок), що надає описові великої цінності. Інформантами були Йонас Кураускас (із Лапотішків) і Вікентас Юрчіс (Jurczis, місце проживання не зазначено). Тексти складаються з трьох народних казок, двох пісень і кількох фрагментів живого мовлення.

Оскільки автор приділив найбільше уваги фонетиці говірки, тексти транскрибовано з надзвичайною точністю, позначено навіть найменші нюанси. Дещо частіше трапляються варіації у позначенні інтонації. Однак багато сумнівів і неясностей усувають дуже ретельно підготовлені коментарі до текстів.

Після текстів подано найважливіші риси відмінювання іменників і дієслів. Говірка не вирізняється ані архаїчністю форм, ані якимись рідкісними словотвірними засобами. Вона має значно менше тих цікавих особливостей, які, наприклад, знаходимо в говірках Зієтели чи Лаздунай.

Уявлення про систему відмінювання говірки можна скласти з наведених автором найхарактерніших особливостей. Закінчення давального відмінка однини, як і в Зієтелі, без i̇ kraštu, svėčiu. Крім того, у застиглих іменникових сполуках із прийменниками трапляються й приклади давніх закінчень: ik̇_ pačám vākari, ik̇_ abėdi. Слово vōgts уживається з двома коренями: vōg- і vūg-, у яких форми родового й давального відмінків однини збігаються: vōgo arba vūgo. Часто голосний у закінченні місцевого відмінка множини вимовляється твердо, без палаталізації: katėsè, širdzìsè, seserosè, geruosè, gerosà.¹²

До наголошення давального відмінка множини слід ставитися критично: arklām, svėcām, vogām, vagām, su’nām поряд із su’nām, адже, наприклад, у Пліках і поблизу Пелеси частіше можна почути форми arklām, svėcām.

¹¹ Пор. O. Broch, Über einen weißrussischen Dialekt aus der Gegend südlich von Vilna. — „Zeitschr. f. sl. Phil.“, Bd. XXVI, S. 1—46.

¹² Транскрипція цих прикладів, якою користується автор, не збігається з нашою. Автор позначає м’якість приголосних перед голосними всюди, навіть перед голосними переднього ряду. Знак æ у його транскрипції в цьому випадку відповідає нашому a; пор. форми, записані під час експедиції Інституту литовської мови та літератури: rūguosà, žeirosa (у жаріях).

243

Старе закінчення іменників із приголосною основою збереглося в родовому відмінку однини та в називному відмінку множини деяких іменників: dukterės, akmenės, piemenės (поряд із akmenė, piemenė), seserės, šunės, dukteres, seseres, šunes.

Двоїні форми трапляються рідко: du kraštu, bet dvi dukteres.

Відмінювання прикметників майже таке саме, як і в інших говорах, за винятком орудного відмінка однини, де замість закінчення -u іноді трапляється -um, наприклад: gerum, gerim, поряд із saldù, didelù.

Родовий відмінок однини особових займенників відрізняється від знахідного інтонацією: nuk, tavī, savī, manī ir manì, tavì, savì, а давальний відмінок множини від орудного — переважно місцем наголосу: mūmi, jūmi ir mumì(m), jumì(m).

Закінчення орудного відмінка однини вказівних, а частково й питальних і відносних займенників у чоловічому роді — -uom: tuom, jitiom, juom, huom, а в жіночому роді — -uoi: tuoi, jitiuoi, juoi.

Дуже часто вживаються скорочені форми родового відмінка однини присвійних займенників: mā, tā, sā поряд із māno, tāvo, sāvo.

Числівники мало відрізняються від числівників інших говорів. Для говірки характерні прислівниковізовані форми місцевого відмінка числівників: penkuose, septiņuose, aštuoniuose, dešimcet, vienuolikos, dvi-likoi. Як зауважує автор, їх уживають у значенні називного відмінка як самостійно, так і в узгодженні з іменниками, наприклад: penkuose žmonių.

Дієслово також має деякі архаїчні особливості. На відміну від літературної мови, умовний спосіб утворюється так: suktāu, suktum arba suktai, suktū, verstāu, verstāi arba veršt, verstūm, verstūt, mi·lbūt або mi·lb·tūr¹³.

Зафіксовано такі атематичні та контаміновані форми дієслів: jėdmi, liekmi, liekmi, liekma, miegmù, miegmì, niēšt. На увагу заслуговує дієслово sēc, яке автор вважає інфінітивом, що з'явився в його записах унаслідок орфографічної помилки замість sėdėti (вимовляється sėdėc). Однак уживання цього слова свідчить, що це форма 3-ї особи теперішнього часу, яка, найімовірніше, виникла внаслідок скорочення слова sėdzi. Прикладів уживання sēc у цьому значенні в районах Родунє, Варанава, Юротишки чимало: ānas sėdės ir sēc prie langēlo (с. Пліки); an kèlmo sēc ir lāuka (с. Падитвис) Ānas sėdàs ir sēc ir nė sù kuoj nēi.tarija (Лазунай).

Наведено багато прикладів інфінітивів із закінченням er: dži·ce, jėsce, dzi·gce, aukce, bėkce, likce, mī·kce.

Як уже зазначалося, O. Brochas приділяє особливо багато уваги фонетиці говірки. Він описує кожен звук говірки, коротко характеризує його й показує його варіанти, нерідко торкаючись навіть фізіологічного аспекту утворення фонем. Отже, у цьому сенсі опис литовської дзукійської говірки східної частини району Родунє, зроблений O. Brocho, корисний не лише діалектологам, а й усім, хто цікавиться фонетикою литовської мови.

Тут же автор наводить чимало прикладів вокалізму й консонантизму, за якими можна визначити місце описуваної говірки в системі литовських говорів. Литовські звуки ą, ę у говірці перейшли в u’, i’: krāštu, kāti, žū’sis, ti·šù, tu·soū, gri·žù, а змішані дифтонги am, en збереглися: žvāngęs, pāšraṅgou, vānc.

¹³ Не можна погодитися з автором у тому, що ē після твердого l цілком затемнюється до ō. Наскільки відомо, у цій говірці ē після l переходить лише в голосний середнього ряду e: kalbēk, ci·lēk (Пліки).

244

Дифтонги au з циркумфлексним наголосом (а також ненаголошені) у говірці переходять в ou: roudóna, poũkštė, groũsmas gradžou. На початку слова е в інших говірках відповідає au цієї говірки: ágłb, ãžeras, alkū’nė, arãlis, akė̃s, ãina.

Твердий i (транскрибується як ł) у говірці трапляється замість u у префіксах nbł-, žbł-, sbł (nbłvedė, žbłman’, žbłspirė, sbłsmušė), замість ė після l (in žolb’s, dairgėlb’s, dukrãlb’s, mi’lól’c’) та у словах слов’янського походження: šłubkas, mùslijo. Крім приголосного l, говірка також стверджує r: turù, nórus, rãtas (retas), ragė̃.

Автор зауважує, що в говірці відбувається дзюкування, тобто приголосні t і d перед i та ie переходять в африкати c, dz: nakės, ci’l’c’, širždžis, cieh, džiėdas. Але перед новопосталим i’ цього переходу немає, наприклад, štiedži (з’їв).

Чимало місця О. Brochas присвячує також наголосу й інтонації говірки. Автор слушно зауважує, що носії говірки часто не розрізняють у своїй вимові циркумфлексної та акутової інтонацій, оскільки наголошений склад вимовляють рівно, без підвищення чи зниження голосу. Трапляються випадки, коли носії говірки замість акутової інтонації вимовляють циркумфлексну, через що й у записах самого збирача, тобто автора, за 1895 р. трапляються позначення інтонації, що не збігаються з lk., а також у тих самих словах говірки, наприклад: viezdėk, gĩvas, džĩksta, parãijo, parãia, parãj, tõi, tõi, saldžói, Li tõi (28—29 с.), tõm, saldžõm, gerõm, gerõm (26 с.), žmogùm, su’nùm, su’nãm,su’nãm (22—23 с.), dukterim (24 с.).

Крім згаданих коливань наголосу, в описі є також чимало інших розбіжностей у транскрипції. Наприклад, для позначення ступеня редукції ненаголошеного o автор використовує кілька знаків: ɔe, oe, ə, ǝ: negalė́jǝ, pàłkǝ (55 с.), ãrkło (20 с.), поряд із ãrkło, pàłkǝ. Тому цілком природно, що таке прагнення автора зафіксувати всі коливання живої мови та нюанси вимови (за що автора слід високо цінувати) привело його до складної системи транскрипції, яка не завжди для нас ясна й зрозуміла. Отже, цією працею слід користуватися обережно й вдумливо.

Однак, незважаючи на згадані та інші недоліки, праця О. Brocho про говірку південних дзуків є значним і цінним внеском у литовську діалектологічну науку.

НОВІ ПРАЦІ ПРО ЛИТОВСЬКІ ГОВІРКИ

А. Ю. ВИДУГИРИС

Резюме

У цій інформації подано огляд двох праць відомих норвезьких мовознавців, професорів і академіків О. Броха та Х. С. Станга, присвячених говорам литовської мови.

Насамперед подано характеристику статті Х. С. Станга „Die litauische Mundart von Zasėčiai im Gebiet von Wilna“, надрукованої в норвезькому мовознавчому журналі „Norsk Tidsskrift for Sprogvidenskap“, т. XVIII, с. 171–201. Нині згадана місцевість входить до складу Дятловського (Зетельського) району Гродненської області Білоруської РСР.

245

Далі переказано другу працю „Zum Litauischen südlich von Vilna“ О. Броха, надруковану там само, т. XIX, с. 1—71; у ній описано говір південних литовців (дзуків), які проживають у Радунському районі Гродненської області Білоруської РСР.

Оскільки останнім часом литовська мова в згаданих місцевостях досить помітно асимілюється білоруською, описи цих говорів становлять великий інтерес для литовської діалектології та порівняльного мовознавства.