LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, IV

LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

З ІСТОРІЇ ОПТАТИВА

J. KAZLAUSKAS

§ 1. У говірках литовської мови форми оптатива дуже різноманітні. Жодна граматична категорія не має стільки варіантів, скільки оптатив. Нині в литовських говірках ширше вживаються такі форми оптатива:

одн. 1-ша ос. būčiau, būčia, būčio, būč, būčiu, būtųu (būtau), būčiobe, būčiap (būtiap), būčiobi, būtum, būčium;

одн. 2-га ос. būtum, būtumei, būtumi, būtųi (būtai), būtumbe, būtumbei;

мн. 1-ша ос. būtum(e), būtumėm(e), būtumim, būtumiam, būtūm (būtūme), būtum, būtumbe, sukutumbėmės;

мн. 2-га ос. būtut(e), būtumėt(e), būtumit, būtųt (būtūte), būtūl, būtūtbe, sukutumbėtės;

3-тя ос. būtų, būtų, butu, būt, būtum, būtun, būčube, būčubi.

Якщо додати форми оптатива, засвідчені в литовських писемних пам’ятках XVI—XVII ст., картина стає ще строкатішою:

одн. 1-ша ос. būčiau, būčia, būčio, būtumobiau;

2-га ос. būtumbei, būtumbi, būtumei, būtum, būtumb;

мн. 1-ша ос. būtumbim(e), būtum(e), būtumim(e), būtumb;

2-га ос. būtumbit(e), būtumit(e), būtumbo, būtumbet;

3-тя ос. būtų (būtun).

§ 2. Така різноманітність форм оптатива давно привертає увагу дослідників. Оптатив балтійських мов почали досліджувати, можна сказати, від самого виникнення порівняльно-історичного методу. Про нього писали А. Шлейхер¹, Ф. Бопп², А. Беценбергер³, Й. Шмідт⁴, О. Відеман⁵, В. Поржезинський⁶ (його аналіз ґрунтується на багатому діалектному матеріалі та матеріалі давніх

¹ Див. A. Schleicher, Handbuch der litauischen Sprache, 228 і наст., Prag, 1856; Compendium der vergleichenden Grammatik der indogermanischen Sprachen, 841, Weimar, 1866.

² Див. F. Bopp, Vergleichende Grammatik..., 3³, § 685 і наст., 1861.

³ Див. A. Bezenberger, Beiträge zur Geschichte der litauischen Sprache..., 214 і наст., Göttingen, 1877; Lettische Dialekt-Studien, 72 і наст., Göttingen, 1885; Litauische Forschungen, 16 і наст., 39, Göttingen, 1882; Über die Sprache der preussischen Letten, 97 і наст., Göttingen, 1888; BB 26, 175 і наст.

⁴ Див. KZ, 24, 305, 1879.

⁵ Див. O. Wiedemann, Das litauische Präteritum, 184 і наст., Straßburg, 1891; Handbuch der litauischen Sprache, 111, Straßburg, 1897.

⁶ Див. B. K. Поржезинский, Къ исторіи формъ спряженія въ балтійскихъ языкахъ, 56 і наст., Москва, 1901.

73

(матеріал писемних пам’яток), E. Bernekeris⁷, J. Zubatis⁸, K. Brugmanas⁹, F. Špechtas¹⁰, J. Endzelynas¹¹, H. Pedersenas¹², Ch. Stangas¹³, V. Pizanis¹⁴, J. Otrębskis¹⁵. Утворення окремих форм оптатива нерідко пояснюють по-різному. Різних думок із цього питання майже стільки ж, скільки самих форм. Деякі з них застаріли, інші недостатньо обґрунтовані фактами литовської мови. Майже всі автори мали надто мало діалектологічного матеріалу литовської мови й мало знали про поширення цих форм у діалектах.

§ 3. Усі згадані вчені, за винятком F. Bopas і V. Pizanis, не сумніваються, що литовський оптатив утворився із супіна та допоміжного дієслова -bime. Лише E. Bernekeris, цілком обґрунтовано не довіряючи висунутій V. Poržežinskis думці, що один супін міг уживатися в значенні оптатива для всіх трьох осіб, припускає, що до системи оптатива в балтійських мовах було включено форму імператива з *-tōd (давньоіндійське -tād, грецьке -τω, латинське -tod, -to), залишком якої є латвійська форма 3-ї особи suktuo-s, литовська suktu (з коротким -u)¹⁶. F. Bopas¹⁷ і V. Pizanis¹⁸ вважають, що першою складовою частиною литовсько-латвійського оптатива був індоєвропейський імператив із -tu (пор. індоіранське -tu, хетське -du), який у давньоіндійській мові міг уживатися з потенційним значенням.

Щодо другої складової частини оптатива (-bime та ін.) також висловлювалися різні думки. Більшість (F. Bopas, A. Šleicheris, J. Šmitas, V. Poržežinskis, E. Bernekeris, A. Becenbergeris, O. Vydemanas, J. Zubatis) вважає її оптативом дієслова būti «бути». K. Brugmanas беззастережно стверджує, що ця форма — претерит. Ch. Stangas також схиляється до того, щоб вважати її претеритом. J. Endzelynas розглядає її походження альтернативно, не вважаючи другу думку неможливою, хоча ця думка й не пояснює наявності двох основ (-bei та -bime) в одній парадигмі¹⁹.

Особливо багато труднощів дослідникам завдає походження форм 1-ї особи однини būčia, -čio, -čiau. Попри значні зусилля, походження цих форм досі не з’ясовано. Не висунуто гіпотези, яку можна було б вважати достовірною.

§ 4. Наказовий спосіб чи супін? Це питання можна було б і не порушувати, якби останнім часом його не висунув V. Pizanis. Він підтримує висунуту F. Bopas

⁷ Див. E. Berneker, AfslPh, 25, 485, 1903 (рецензія на працю V. Poržežinskis, згадану у примітці 6).

⁸ Див. J. Zubaty, IFA, 16, 55 і наст., 1904. (Рецензія на працю V. Poržežinskis, згадану у примітці 6).

⁹ Див. K. Brugmann, IF, 30, 348 і наст., 1912; Grundriss der vergleichenden Grammatik der indogermanischen Sprachen, 2², 3, 513 і наст. Strassburg, 1916 (далі: Grundriss).

¹⁰ Див. F. Specht, Litauische Mundarten, 2, Leipzig, 1922 (див. далі Optativ).

¹¹ Див. J. Endzelin, Lettische Grammatik, § 695 і наст., Riga, 1922; FBR, 15, 11, 1935; FBR, 17, 166, 1937; Latviešu valodas gramātika, § 695 і наст., Rīga, 1951 (далі: Gramatika).

¹² Див. H. Pedersen, Études lituaniennes, 56, København, 1933.

¹³ Див. Ch. Stang, Das slavische und baltische Verbum, 249 і далі, Oslo, 1942 (далі: Verbum); Die litauische Konjunktion jeib und der lit.-lett. Optativ (Norsk Tidsskrift for Sprogvidenskap, 18, 348 і далі).

¹⁴ Див. V. Pisani, L'ottativo (congiunctivo) baltico e il trattamento di ō in sillaba finale in gotico e baltico. — «Studi Baltici», 9, 34 і далі, 1952.

¹⁵ Див. J. Otrębski, Gramatyka języka litewskiego, 3, 230 і далі, Warszawa, 1956.

¹⁶ Див. AfslPh, 25, 486.

¹⁷ Див. F. Bopp, цит. праця, § 685.

¹⁸ Див. V. Pisani, цит. стаття, 40.

¹⁹ Див. J. Endzelins, Gramatika, § 695.

74

і в усій своїй статті намагається обґрунтувати її фактами литовської та латиської мов. Основою цієї ідеї є неправильне тлумачення форм 3-ї особи однини литовської та латиської мов із -tu (коротким -u). Крім того, утворення багатьох діалектних форм оптатива в литовській та латиській мовах залишається незрозумілим. Твердження, що не схоплюють його суті, переходять із книжки в книжку, зі статті у статтю аж до наших днів.

Коротке -tu виникло тут унаслідок особливого скорочення форм оптатива. Тому не відповідає дійсності й припущення E. Bernekeris, що лит. -tu, лат. -tuos походять від імператива *-tōd. І лит. -tuos (turietō̜s ~ turētuos Vieksniai, suktu̜os Šakyna), і лат. -tuos виникли за аналогією з іншими зворотними формами дієслова, оскільки поряд зі звичайними формами на -u зворотні форми завжди закінчуються на -uos (пор. лит. suku: sukuos, лат. velku: velkuos)²⁰. Щойно закінчення супіна -ty скоротилося до -tu, за аналогією зі зворотними формами інших осіб тут також легко могла виникнути зворотна форма на -tuos.

Обидві ці теорії вже апріорі ненадійні хоча б тому, що імперативів із *-tu або *-tōd не збереглося ні в балтійських, ні в близьких до них слов’янських і германських мовах. Крім того, немає такого литовського діалекту, який давав би бодай найменший привід сумніватися в тому, що його форми оптатива утворені на основі супіна.

Правильному розумінню творення оптатива заважає поширена від часів V. Poržežinskis думка, що супін із самого початку міг уживатися як форма оптатива всіх чисел і осіб. E. Bernekeris цілком обґрунтовано висловив у цьому сумнів, адже таку ситуацію важко навіть уявити. Ch. Stangas також вважає, що спочатку формою оптатива всіх осіб і чисел був чистий супін²¹. J. Endzelynas також підтримує думку V. Poržežinskis²². Немає жодної потреби й надалі спиратися на цю думку.

§ 5. Майже в усіх пам’ятках литовської мови XVI—XVII ст. маємо оптатив із -b-. У давніх латиських писемних пам’ятках і діалектах також збереглися форми з -b-. Отже, можна вважати, що в спільний литовсько-латиський період оптатив формувався із супіна та допоміжного дієслова, корінь якого починався на приголосний b-. Це допоміжне дієслово з часом приєдналося до супіна, що стояв перед ним, і утворилися синтетичні форми оптатива. Згодом це допоміжне дієслово як окрема відмінювана форма дієслова зникло, а, злившись із супіном, перетворилося на постпозицію, яка втратила морфологічне значення оптатива й була приречена на зникнення²³. Нівеляцію морфологічного значення цієї постпозиції прискорила також форма 3-ї особи (suktu), яка здавна не мала постпозиції (див. § 16). Зникненню постпозиції сприяла й система дієвідмінювання оптатива, а також значно коротша форма 3-ї особи. Форма 3-ї особи в балтійських мовах є центром дієслова. На її основі і пруси, і литовці, і латиші створили чимало новотворів. Постпозиція оптатива швидше зникала в довгих формах багатоскладових дієслів (pasivaiškėtuombime ir kt.). У східних дзуках, де вживається оптатив із b-, його другий компонент особливо рідко зберігається в багатоскладових дієсловах.

²⁰ Щодо лат. suktuos пор. J. E n d z e l i n s, Gramatika, § 705.

²¹ Ch. S t a n g, Verbum, 251.

²² Див. J. E n d z e l i n s, Gramatika, § 696.

²³ Про зникнення елементів, які втратили морфологічне значення, див. K. B ū g a, Rinktiniai raštai, 1, 578 і далі, упорядкував Z. Zinkevičius, Vilnius, 1958. Подібного висновку, ймовірно, дійшов би й K. Būga, якби завершив тут згадану статтю.

75

У міру зникнення постпозиції оптатива в окремих литовських і латиських говірках мала сформуватися така система дієвідмінювання оптатива:

Перший тип Другий тип одн. 1-ша особа suktumbiau (там, де suktum, він уже сформувався), 2-га особа suktumbei; suktum, 3-тя особа suktų, мн. 1-ша особа suktumbime, suktum, 2-га особа suktumboite. suktum.

Поряд із новими короткими формами, без сумніву, ще деякий час могли вживатися й старі довгі. Сліди другого типу збереглися в литовській мові, пор.: одн. 1-ша особа suktum (Біржай), būčium (Векшняй, контамінація форм būčiu і būtum), 2-га особа suktum (широко поширена), 3-тя особа suktų, мн. 1-ша особа suktum (широко поширена), 2-га особа suktum²⁴, nebutum-te ChB 16¹. žynotum-te ChB 26²⁰.

У латиських говірках другий тип оптатива досить поширений²⁵, лише тут і в 3-й особі запроваджено форму на -tum, оскільки -tum стало нейтральним щодо особи. Це цілком зрозуміло. Такий тип мав бути поширений і в жемайтських говірках та говірках східнопрусських верхніх литовців, пор. форми 3-ї особи neštum < neštum і neštõm < neštumi²⁶, уживані майже на всій території розселення жемайтів, а також форми східнопрусських верхніх литовців paskubin-tum, darytum²⁷. У латиських говірках поряд із suktum вживається також suktu для всіх трьох осіб. Однакова форма suktu для всіх осіб оптатива виникла через уживання suktum у значенні всіх трьох осіб. Адже поряд із новою формою 3-ї особи однини suktum у 3-й особі однини могла вживатися і стара suku, пор. форми східнопрусських верхніх литовців darytum || darytu || daryt²⁸, жемайтів nešto < neštu < neštų і neštūm < neš-tum. За аналогією з suktum форму 3-ї особи однини suktu також почали вживати у значенні всіх осіб; цьому сприяло й те, що форма suktu дуже добре підходила для 1-ї особи однини, співвідносячись із 1-ю особою однини всіх дієслів²⁹. У латиських говірках поряд із формою 1-ї особи однини на -tu вживається також форма 2-ї особи однини на -ti, новоутворена за зразком 2-ї особи однини дієслів на -o- та -a-³⁰.

§ 6. Другий тип оптатива (див. § 5) міг уживатися в усіх говірках литовської та латиської мов: в одних — раніше, в інших — пізніше. Лише латиська мова була

²⁴ Див. A. Schleicher, Handbuch, 229. ²⁵ Див. J. Endzelīns, Gramatika, § 697. ²⁶ neštumi виникло внаслідок додавання до neštum закінчення -i дієслів на i-основу (за аналогією з іншими особами, форми яких збігалися з формами на i-основу), пор. також зворотну форму neštumis>neštomes, що перейшла до ia-основи neštumias. ²⁷ A. Bezzenberger, Litauische Forschungen, 39 і прим. 1. ²⁸ Там само. ²⁹ J. Endzelīns безпідставно пояснює suktu інакше, спираючись на згадану вище думку V. Por-žezinskis, див. J. Endzelīns, Gramatika, § 698. ³⁰ J. Endzelīns безпідставно намагався б пов’язати це -ti з пізнім литовським -tai. Цінним є друге припущення J. Endzelīns, див. Gramatika, 896. Латиське закінчення 2-ї особи однини -tib може бути результатом контамінації -tub і -ti, як вважає J. Endzelīns (896), але, ймовірніше, утворене з -ti та доданого пізніше -b-, пор. форму 2-ї особи множини східних дзуків būtūtėbe і стор. 82 цієї статті.

76

і є толерантнішою до однакових форм різних осіб. Говірки литовської мови, навпаки, не могли терпіти форм, нейтральних щодо особи (за винятком 2-ї особи однини на -tum). Тому другий тип було перебудовано:

одн. 2-га особа suktum, 3-тя особа suktų, мн. 1-ша особа suktum, 2-га особа suktut.

Старі постпозиційні форми оптатива, звісно, не зникли відразу після появи нових коротких форм.

Таке становище, коли поряд із новими формами оптатива вживалися також старі, дуже виразно відображають Кедайняйські видання 1653 р., пор. у «Knigos No-bažnistes» 2-гу особу однини -tumbei (Nepażieystum bey 80) і -tum (noretum 68), у «Sumos» 1-шу особу множини -tum(e)³¹ (apturetume 13) і -tumbim(e) (garbintumbim 8). Подібне становище збереглося й у говірках східних дзуків, пор.:

одн. 2-га особа sùktum || suktum̃ і sùktumbėis, мн. 1-ша особа sùktum || suktum̃ і sùktumbėmės, 2-га особа sùktūt || suktū̃ (новоутворені) і sùktumbėtės³².

Оскільки зі зникненням постпозиції виникли нові форми, позбавлені особових ознак, а литовська мова не могла терпіти такого становища, то внаслідок схрещення нових і старих довгих форм, що вживалися поряд, сформувався ще один новий тип оптатива. У «Maldose Krikščioniškose» та «Sumoje» 1653 р. засвідчено вже й 2-гу особу однини -tumei (būtumei 2), утворену шляхом схрещення -tum і -tumbei; у «Sumoje» вживається і нова форма 1-ї особи множини — tumim(e) (galetumime 9), яка трапляється не рідше, ніж -tum(e) чи -tumbim(e). У працях K. Širvydas уживається лише 2-га особа однини на -tumei, лише 1-ша особа множини на -tum(e) і -tumim(e), 2-га особа множини -tumit(e), але з цих форм виразно видно, що якщо не за життя Širvydas (Širvydas міг уникати форм на -bime, -bite з міркувань нормування), то дещо раніше в говірці Širvydas уживався оптатив на -bei, -bime, -bite.

У згаданих говірках східних дзуків також уживаються форми, що виникли шляхом схрещення, пор.:

одн. 2-га особа sùktumės поряд із sùktum̃ і sùktumbėis, мн. 1-ша особа sùktumėnės поряд із sùktum̃ і sùktumbėnės, 2-га особа sùktumėnės поряд із sùktumbėtės.

Шляхом схрещення виникла також форма 1-ї особи множини на -tumim, засвідчена в говірках жемайтів-доунинінків, а також досить поширена в тих самих говірках форма 2-ї особи множини на -tumi. У говірках жемайтів-доунинінків форма 1-ї особи множини на -tumiām поширена набагато більше, ніж форма на -tumim, і має ia-основу, як і дієслова на i-основу, які там перейшли до ia-основи (пор. tyliam). У жемайтській говірці за зразком дієслів на i-основу могла сформуватися також форма 1-ї особи однини оптатива, пор. būčiau (Векшняй та ін.).

³¹ -e у 1-й особі множини отримало за зразком einame, nešėme тощо.

³² Значну кількість фактів із говірок східних дзуків авторові надала Й. Кардяліте. Частину взято з дипломних робіт студентів Вільнюського університету, частину автор зібрав сам у околицях Палуше.

77

Унаслідок схрещення saktum ir saktumbei виникла форма одн. 2-ї особи suktumei, яка широко вживається поряд із saktum у жемайтських унінінках і майже в усіх аукштайтських говірках, за винятком дзукійських. Унаслідок схрещення saktum ir saktumbei виникла форма одн. 2-ї особи suktumi³³ (зворотна suktumės), поширена в жемайтських донінінках.

§ 7. Якщо дійсно форма мн. 1-ї особи з -umime виникла шляхом схрещення, то цілком слушно можна запитати, чи не могла й форма -tumėm(e) виникнути внаслідок схрещення -tumbėme ir -vum. Форма мн. 1-ї особи з -tumėm(e) поширена майже на всій території Литовської РСР, за винятком значної частини жемайтських донінінків, дзуків і придзуків. Деколи вживається лише вона, в інших місцевостях поряд із нею вживається форма з -tum (пазанавикські капсаї³⁴, Дотнува, Паломена, Байсогала, Алунта, Купішкіс, Людуокяй, Рагува, Скапішкіс, Сведасай, Трошкунай, Гервайняй та ін.). -tumėm(e) могла бути й новоутворенням, створеним за зразком форми мн. 1-ї особи минулого одноразового часу дієслів на ē-основу, під впливом форми одн. 2-ї особи -tumei, закінчення -ei якої збігалося із закінченням форми 2-ї особи минулого часу³⁵ (пор. § 10). Але є литовські говірки, де одн. 2-га особа має -tum, а мн. 1-ша особа — -tumėm(e) (Алунта, Дусетос, Пашвітинис, Панделіс, Паломена, Біржай та ін.). Звичайно, форма з -tumei могла в них зникнути, як у деяких говірках зникла форма мн. 1-ї особи з -tum, але, можливо, вона й не утворювалася. Тут форма -tumėme, найімовірніше, виникла внаслідок схрещення форм -tum ir -tumbėme.

Те, що -bē- був поширений і в множині, засвідчують форми мн. 1-ї особи celtubem, celtubemes та мн. 2-ї особи butubet³⁶, які трапляються в латиській мові. У говірках східних дзуків уживаються подібні форми оптатива:

одн. 1-ша особа sùktóbė, sùktóbės,

2-га особа sùktumībės,

3-тя особа sùktī,

мн. 1-ша особа sùktumībėmės,

2-га особа sùktumībėtes.

Й. Ендзелінс слушно здогадувався, що литовське būtumēm може походити від būtumbēm, латиське byutumem — від *būtumbēm та būtubēm³⁷, проте пояснював їхню появу неправдоподібною дисиміляцією. Насправді наші форми з -tumėm, як і з -tumim, могли виникнути шляхом схрещення форм -tum ir -tumbėme, що існували поряд. Звичайно, було б помилково вважати, що всюди, де вживаються форми з -tumėm, саме так і

³³ suktumi у тих говірках має вузький -i, що походить від -ī; очевидно, вплинули форми одн. 2-ї особи інших дієслів (на a- та i-основу) із -i ir -ī.<

³⁴ Див. J. Senkus, Lietuvos TSR MA Darbai, Serija A, 2 (5), 133, 1958.

³⁵ Ch. Stang вважав, що в багатьох говірках -tum сприймалося як основа оптатива, до якої почали додавати закінчення теперішнього або минулого часу. Так виникли форми з -tumei, -tumi, -tumėme, -tumime, див. Ch. Stang, Verbum, 250. Але, як показав наведений вище аналіз виникнення -tumime, навряд чи таке явище могло статися, див. § 6. Інакше виникнення -tumėme пояснює Й. Отрембскіс, див. J. Otrębski, Gramatyka języka litewskiego, 3, 233.

³⁶ Пізніше ці форми разом із дієсловами на ē-основу могли перейти до a-основи, пор. sanggathubam, див. J. Endzelīns, Gramatika, § 696. Коротке -u-(celtubem) могло виникнути під впливом форми 3-ї особи celtu, див. там само, J. Endzelīns. Подібним шляхом, тобто на основі форми 3-ї особи, могли виникнути дуже рідкісні форми, що трапляються в «Постилі» Даукши: dariŕubit 499₂₇, estŕubit 499₃₈, giartubit 499₃₈ та ін. У деяких латиських говірках із форм типу celtubem, після зникнення постпозиції внаслідок утрати морфологічного значення, міг виникнути також оптатив celtu (див. також § 5).

³⁷ Див. J. Endzelīns, FBR, 15, 11.

78

atsiradusios. Nereikia pamiršti ir to, kad forma su -tumėm daug kur gali būti atsiradusi ir vietoj formos -tumim(e), kilusios kontaminuojant formas su -tum ir -tumbime. Išlyginant optatyvo asmenavimą, -tumim galėjo būti perdirbta ė-kamieno būtojo laiko formų pavyzdžiu dėl to, kad vns. 2 asm. -tumei (atsiradęs kontaminuojant -tum ir -tumbei) sutapo su ė-kamieno vns. 2 asm. -ei. Be to, kai kur -tumėm gali būti ir atkeliavusi iš gretimų tarmių, plg. dzūkiškų formų su -tau, -tai paplitimą padzūkio kapsų tarmėje, kur jos vartojamos greta formų su -čiau, -tum, -tumėi³⁸.

§ 8. Мажвідас засвідчує ще один тип оптатива, з -bi- не лише в множині, а й в однині:

2-га особа однини butumbi, 3-тя особа butu, 1-ша особа множини butumbim, 2-га особа butumbit.

Форма 2-ї особи однини žemaičių douinininkų suktumi виникла внаслідок змішання suktumbi і suktum (див. § 6).

На те, що в 2-й особі однини Мажвідас мав -bei, вказувала б форма 1-ї особи однини issakiumbiau Mž 521¹⁸.

§ 9. У давніх пам’ятках литовської мови (у творах Б. Вілента, Й. Бреткуна, М. Даукши, С. Вайшнора, М. Петкевичюса, у катехизисі 1605 р. та виданнях Кедайняй 1653 р.) маємо третій тип оптатива:

2-га особа однини būtumbei, 3-тя особа būtų, 1-ша особа множини būtumbime, 2-га особа būtumbite.

§ 10. З-поміж трьох останніх типів найдавнішим є останній, оскільки він зберіг чергування голосних старого індоєвропейського атематичного оптатива: у однині ступінь *-(i)jē, у множині ступінь -ī-; пор. давньолат. siēm, siēs, siēt, sīmus, sītis, sint. *-bīme, *-bīte скоротилося до -bime, -bite або через енклітичне становище, або під впливом дієслів на i-основу³⁹. Думка Ч. Станга, що būtumbei, būtumbiau утворилися за зразком дієслів на ē-основу⁴⁰, цілком непереконлива вже з тієї причини, що форма būtumbei поширена майже в усіх давніх пам’ятках, а відмінювання оптатива не могло мати нічого спільного з дієсловами на ē-основу (радше на нього впливали б теперішні форми дієслів на i-основу), якщо дотримуватися погляду Ч. Станга, що -bime — давній претерит. Крім того, за такого припущення незрозуміло, чому закінчення ē-основ перейняли лише 2-га й 1-ша особи однини, тоді як множина залишилася незачепленою їхнім впливом. Найбільше сумнівів у тому, що -bime має оптативне походження, виникає через те, що литовська мова, усунувши чергування голосних у відмінюванні атематичних дієслів, навряд чи могла зберегти давнє індоєвропейське чергування голосних у відмінюванні оптатива дієслова -bi-. Але початок формування нашого нового оптатива сягає давніх часів — ще доби спільної литовсько-латиської мови. Слід гадати разом із Й. Ендзеліном, що оптатив формувався тоді, коли кінцеве *-m ще не перетворилося

³⁸ Див. J. Senkus, зазнач. праця, 133.

³⁹ Див. J. Endzelīns, Gramatika, § 683; Ch. Stang, Verbum, 198.

⁴⁰ Див. Ch. Stang, Verbum, 250.

79

в -n, оскільки, навпаки, -un- мало б перейти в ū- (пор. top <*tanpa), і ми не мали б латиських діалектних форм sukum (див. § 5). І прусські, і литовські пам’ятки зафіксували мову лише XVI ст. — досить пізнього періоду, і все ж у них іще трапляються сліди давнього чергування, пор. esti та дієприкметник santyji, eiti «йде» та дієприкметник множини, називний відмінок entis, напівдієприкметник enti < *jent (пор. давньоіндійське yant⁴¹). Див. також § 14.

Звичайно, навряд чи можна було б припускати, що в деяких литовських і латиських діалектах в оптативі вирівнялося чергування голосних у той час, коли b- ще не злився із супіном (пор. давньоіндійські форми множини syāma, dadhyāma, гр. εἴημεν замість εἴμεν, лат. sim замість siēm). На це вказує також порівняння даних литовських діалектів XVI ст. з даними сучасних діалектів (у давніх пам’ятках маємо форми з -tumbim(e), -tumbit(e); -tumim(e), -tumit(e), тоді як нині в литовських діалектах найширше поширені форми з -tumėm, -tumėt). Отже, вирівнювання системи особових закінчень оптатива та її пристосування до системи дієслівного відмінювання відбувалися досить пізно. В одних діалектах це сталося ще до зникнення постпозиції, пор. у Мажвідаса однину 2-ї особи būtumbi, у східних дзукійців множину 1-ї особи suktumbėmės (і лат. celtubem), в інших — уже після зникнення постпозиції та утворення контамінаційних форм. Процес вирівнювання дієвідмінювання оптатива в діалектах відбувався у двох напрямках: в одних його основою були форми множини, що збігалися з відповідними формами теперішнього часу дієслів на i-основу (būtumb-ime=tyl-ime), в інших — форма однини 2-ї особи, що збіглася з відповідною формою минулого часу дієслів на ē-основу (būtumb-ei ar būtum-ei=kel-ei). В одних діалектах за зразком дієвідмінювання теперішнього часу дієслів на i-основу виникла також форма однини 2-ї особи būtumbi, в інших діалектах за зразком дієвідмінювання минулого часу дієслів на ē-основу виникли множина 1-ї особи suktumbėmės, 2-ї особи suktumbėtės, множина 1-ї особи būtumėm, 2-ї особи būtumėt.

Отже, постпозиція оптатива мала перетворитися на форми оптатива давньої основи bhū-: *bh(ų)īē->*bjē->*bē та *bh(ų)ī->*bi-. Ті, хто вважає, що тут ідеться про претерит, а не про оптатив, спираються на bi(i) «був» у пам’ятках і діалектах давньої литовської мови та лат. biju «я був», оскільки зміну значення оптатив → претерит нібито важче пояснити, ніж претерит → оптатив. Але перетворення оптатива bi- у литовській і латиській мовах на претерит легко зрозуміти. Адже відмінювання в однині оптатива *bhū- мало збігатися з bē- претерита; пор. відмінювання nābe (Lit. Mundarten I 154), прус. be, bei (розширене на -i), давньослов. bē (аорист, уживаний у значенні імперфекта). Тому, коли давній оптатив зникав, основа bi- також могла легко набути значення претерита. Пізніше форма однини 3-ї особи цього дієслова могла отримати закінчення 3-ї особи теперішнього часу атематичних дієслів -ti⁴², оскільки потрібно було уникнути односкладової форми, а в балтійських мовах зникла відмінність між «первинними» і «вторинними» особовими закінченнями. У латиській мові bi- було розширено вторинним -jā.

§ 11. Найімовірніше, претеритне *bē- збереглося в сполучнику bet та займеннику bet kas, східнолит. bēt kas (K. Būga Aist. stud. 56). Форма однини 3-ї особи *bē, kaip ir *bi, могла бути розширена закінченням теперішнього часу -ti. Про те, що тут маємо залишок *bēti, свідчать такі речення:

Було кому тут кланятися! «йому не треба було кланятися, навіщо тут будь-кому кланятися!»;

⁴¹ Див. E. Fraenkel, Sprachliche, besonders syntaktische Untersuchung des kalvinistinio litauischen Katekismus des Malcher Pietkiewicz von 1598, 28, Göttingen, 1947.

⁴² Див. Ch. Stang, Verbum, 198; E. Fraenkel, ZfSlPh, 20, § 61, 1950.

80

Було чого тут просити! «не треба було його просити, навіщо тут просити будь-чого?» (Бірштонас, Палюшє).

Сполуки buvo kam, buvo ko у наведених реченнях ніби на шляху до значення займенника bet kas. Сполучник nes у деяких діалектах уживається у значенні bet⁴³, пор.: būdamas išsitužęs lapumus netiktai kitą, nes nie savęs nebalgėję pa-glemžti nu gōslibės DB 237. Загалом відтінки значень nes і bet близькі. Етимологію сполучника nes з’ясував J. Endzelynas⁴⁴: nes походить від *neest(i) (пор. слов. je greta jestb), що вживається як запитання, на яке очікуємо ствердної відповіді; пор. фр. n’est-ce pas? Якщо nes < походить від *neest(i), то bet може походити від *bēti. Перебуваючи в проклітичній позиції, *bēti скоротилося до bet, а в східноаукштайтських діалектах довге ē у займеннику bēt kas збереглося тому, що bet зберегло наголос⁴⁵.

Отже, ми також мали аорист *bē- поряд з аористом bū⁴⁶, пор. давньоіндійське abhūt, гр. ἔφυ, давньослов. by; так само слов’яни поряд з аористом bē мають аорист by.

Якщо bet kas виникло лише щойно описаним способом, то можна серйозно сумніватися, чи перший компонент займенника by kas — by — запозичений з польської мови⁴⁷. Він міг утворитися подібним способом, як і bet kas, від оптатива кореня *bhū- (можливо, уже вживаного також у значенні претерита), ще до того, як *bī перетворилося на bi. На те, що оптатив також міг бути першим компонентом згаданого займенника, вказують такі речення:

Було б допомогти тут! «не треба допомагати, навіщо будь-кому допомагати!»;

Було б чого тут просити! «не треба просити, навіщо просити будь-чого» (Бірштонас).

Лише būt тут є двозначним: у цьому діалекті воно може походити і від būtų, і від būta; пор. Būta ko čia prašyt! (Палюшє). Це питання потребує окремого дослідження.

§ 12. Найдовше збереглися форми 3-ї особи оптатива основи *bhū- be і bi. be < *bē (пор. у східних дзуків форму 2-ї особи однини praustumbe і praustumbės) є формою 3-ї особи однини оптатива основи *bhū-, а bi може бути його формою 3-ї особи множини: bi < *bī < bint (пор. в Апсе вживані поруч із тією самою метою -be і -bi, див. нижче). Як модальні частки вони могли вживатися ще досить довго. За допомогою модальної частки be, що надає дії відтінку нереальності, ми утворили так званий складений початковий теперішній час: я вже був збиратися виходити з дому, але прийшли гості, і я залишився вдома; і я вже був збиратися виходити з дому, але почалася сильна злива, і мені довелося залишитися вдома; вже було збиратися взяти той ніж, але дивишся — черв’як і поповз⁴⁸. Пізніше частка be втратила такий модальний відтінок і перетворилася на звичайний префікс be-, пор. Ми вже були посіяли, але почався дощ — і ми кинули сіяти⁴⁹.

За допомогою такої модальної частки be або bi східні дзукійці утворили також оптатив, уживаний поряд з оптативом давнього творення; пор.:

⁴³ Див. E. Fraenkel, KZ, 60, 237 і далі, 1933.

⁴⁴ Див. J. Endzelīns, IMM, 2, 122, 1927. Його підтримав F. Specht, див. KZ, 57, 281, а також E. Frenkel, див. KZ, 60, 237, 1933.

⁴⁵ E. Frenkel безпідставно вважає, що bēt має довге ē під впливом by, див. ZfslPh, 20, § 60.

⁴⁶ Щодо bū див. F. Specht, KZ, 59, 58; 62, 142.

⁴⁷ Так вважає E. Frenkel, див. E. Fraenkel, Litauisches etymologisches Wörterbuch, 42, Göttingen, 1955 і далі.

⁴⁸ Див. J. Jablonskis, Rinktiniai raštai, 1, 311, 316, упорядкував J. Palionis, Vilnius, 1957.

⁴⁹ Див. там само, 316.

6, Kalbotyros klausimai, IV.

81

одн. 1-ша особа sùkčōbe, 2-га особа sùktùmbe || sùktùmbeis, 3-тя особа sùktūbe, мн. 1-ша особа sùktùmbe || sùktùmbėmės, 2-га особа sùktūbe || sùktūbėtės.

Очевидно, у східних дзуків, коли зникав постпозиційний елемент -bėme…, нові форми оптатива (пор. 2-гу особу sùktum) виявилися недостатньо виразно позначеними як оптативні, і для підкреслення їхньої форми було використано модальну частку be. У деяких говорах цю функцію виконує частка bi, пор. praustùžbi, eitùbi (Лазунаї). Ще в деяких говорах для позначення оптатива використовували обидві частки — be і bi, пор. одн. 3-тя особа būtùbe ir papraustùbi (Апсас)⁵⁰. Унаслідок скорочення постпозиційної частки виникли форми одн. 1-ї особи nemiegóčiap, užgírščiap (Апсас)⁵¹, gyventup (Лазунаї) та ін. Унаслідок скорочення такої модальної частки виникли й форми оптатива в давніх писемних пам’ятках:

одн. 2-га особа peržegnotumb K1M 147; мн. 1-ша особа atneštumb K1M 142, užmigtumb K1M 186, atsigautumb K1M 185⁵².

Нарешті, і в латиській мові є сліди подібних форм, пор. одн. 1-ша особа kolpotub, одн. 2-га особа bywutùb, sacytùb; duib, sistìb⁵³ (див. § 5, примітку 28).

Паралельні явища маємо у слов’янських мовах. У старослов’янській мові bimb ще відмінюється за особами, пізніше він зазнав впливу форм аориста bychb і зрештою був ними витіснений. Ще пізніше bychb перестав відмінюватися за особами, і для всіх трьох осіб оптатива було узагальнено форму 1-ї та 2-ї особи однини by, яка вже перетворилася на модальну частку.

§ 13. Якщо литовський оптатив утворений від оптатива *bhū-, а не від минулого часу, то слід було б вважати, що слов’янський оптатив утворений так само. E. Frenkel вважає, що слов’янське bi походить від форми оптатива *būi і пов’язує його з литовським bui «будь», мн. buite, яке Волтеріс навів із Лінкменаса⁵⁴. Але в Лінкменасі є būj, мн. 2-га особа būjite, а ці форми виникли недавно. На це вказує система наказового способу цього говору⁵⁵, пор.:

1. bū, būn, būj; griū, griūn, griūj; 2. griau, griaun; mau, maun; 3. šluo, šluoj; atsista, atsistoj; 4. šìžau, šìžaun; riešutai, riešutaun; 5. knáisioj, láipoj; 6. didėį, mažėį; 7. blogin, gerin.

Як виникла така різноманітність форм? В усіх індоєвропейських мовах форма 2-ї особи однини кореневого імператива була чистою основою. Найімовірніше, такий імператив

⁵⁰ Див. E. Ginaveckienė, Lietuvos TSR MA Darbai, серія A, 2 (9), 180, 1960. ⁵¹ Див. E. Ginaveckienė, Lietuvos TSR MA Darbai, серія A, 2 (9), 180, 1960. ⁵² Див. також Pirmoji lietuvių kalbos gramatika, 87; A. Bezzenberger, BGLS, 214, 7. ⁵³ Див. J. Endzelīns, Gramatika, 894 і далі. ⁵⁴ Див. E. Fraenkel, Sprachliche, besonders syntaktische Untersuchungen..., 33. ⁵⁵ Див. J. Kardelytė, Lietuvių kalbotyros klausimai, 1, 184, Vilnius, 1957.

82

Залишками оптатива в балтійських мовах є duo, išěi, nèj, лат. ej⁵⁶. Деякі його форми в литовській мові збіглися з основою інфінітива дієслова (пор. duo і duo-ti), який і почали вживати у значенні наказового способу. Так виникли bū, griū, šluo, šūkau тощо. Що їхнє виникнення не є новим, свідчить перехід гострої інтонації в циркумфлексну або її скорочення, пор. griau < *griau, riešutau < *riešutau, atsista < *atsistā.

У говірці Лінкменай, як і в інших говірках східних дзуків, у значенні наказового способу вживаються також давні форми оптатива, які нерідко збігаються з формами 2-ї особи теперішнього часу, пор. žālgai, ródai, žadĭes, barĭes тощо. Через це між формами теперішнього часу та наказового способу виник тісний зв’язок⁵⁷. Форми 2-ї особи теперішнього часу вплинули на форми імператива: поряд із bū, riešutau тощо за зразком 2-ї особи būnĭ, riešutāuni тощо виникли būn, riešutaūn, šluo, atsistoj, knáisjoj, láipioj тощо. Поряд із šluoj, stoj тощо могли легко виникнути й būj, grī̄j з bū, griū. Як бачимо, литовського оптатива *bui не могло бути.

§ 14. Форми 1-ї особи однини būčiau, būčia тощо через особливість форми (-t-j- і відсутність -b-) — справжня загадка. Обґрунтовано відкидаючи пояснення В. Поржезінського, Е. Бернекер припускав, що sukčiau утворилося внаслідок схрещення форм suktumčiau і *suktu (пор. лат. suktu); sukčia і sukčio Е. Бернекер не наважився пояснювати («vor sukcza und sukczo muss ich die Waffen strecken»)⁵⁸. Ч. Станг, вважаючи походження цієї форми одним із найскладніших питань литовської історичної граматики, форму на -čia трактує як називний відмінок однини іменників дієслівних ējā-основ і визнає, що залишається незрозумілим, чому саме цей називний став формою 1-ї особи оптатива⁵⁹. З усіх висунутих дотепер гіпотез щодо цього питання найімовірнішою є згадана гіпотеза Ч. Станга⁶⁰, хоча й вона навряд чи відповідає дійсності. Отже, форма незрозуміла.

Нині в литовських говірках найширше поширені форми 1-ї особи однини на -čiau, -čia, які вживаються поряд у багатьох західноаукштайтських і східноаукштайтських говірках. Поряд із ними нерідко вживаються також форми на -č (у говірці Велюона та в деяких східноаукштайтських говірках). Є говірки, де вживаються обидві форми: на -čiau і на -č (говірка литовських рибалок, Біржай, Молетай, Утена, Паграмантіс, Гервайняй, Немакщяй тощо). Є говірки, де -č трапляється поряд із -čia (Алунта, Кукцішкес, Дусетос, Пасвалис тощо). Нарешті, у деяких говірках вживається лише -čiau (Дотнува тощо), в інших — лише -čia (Жасляй тощо), а в третіх — лише -č (Дебейкяй тощо). У жемайтських донінінкських говірках вживається форма -čio.

Що -č виникла внаслідок скорочення, сумнівів немає. Важко, з огляду на її поширення в говірках, сказати, від якої форми (-čiau чи -čia) вона скоротилася. Одне зрозуміло — таке скорочення не є закономірним фонетичним скороченням. Нелегко сказати, яка форма давніша: -čiau, -čia чи -čio. Щоправда, у східноаукштайтських говірках трапляється зворотна форма на -čias або -čios (Сведасай, Алунта, Па-

⁵⁶ Див. F. Specht, KZ, 55, 182; E. Fraenkel, Balticoslavica, 2, 41; IF, 55, 85.

⁵⁷ У деяких говірках (Дівенішкес, Апсе) форма 2-ї особи однини теперішнього часу почала вживатися у значенні наказового способу.

⁵⁸ Див. AfslPh, 25, 488.

⁵⁹ Див. Ch. Stang, Verbum, 252 і далі.

⁶⁰ Цю форму зовсім неправдоподібно пояснює J. Otrembskis, див. J. Otrębski, Gramatyka języka litewskiego, 3, 233 і далі; V. Pizani схильний вважати *-tjau «девтеротетичним» запозиченням, див. Studia Baltici, 9, 41, 1952.

83

Іуше, Тверечюс, Куктишкес та ін.). Вона ніби свідчить, що -čia < *-tjá, але це може бути оманливим.

Розібратися в такому скрутному становищі тут дещо допомагають факти зі старих пам’яток литовської мови. Мажвідас уживає форми з -čia (negalėčia 10₁₈). Б. Вілентас має -cžia і -cʒo, Й. Бреткунас — -cžia, -cʒau і -cʒo, М. Дауґша — -cʒe і -cʒio, К. Ширвідас — -čia і -čio, видання 1653 р. — -čia і -čio, Д. Клейнас — -čiau. Як видно, форма з -čio, яка нині, здається, трапляється лише в жемайтських говірках доунінінків, раніше була значно ширше поширена й уживалася поряд із -čia. Ця форма, безперечно, мала виникнути наново за аналогією зі зворотними формами. Поряд із простою формою на -čia було утворено зворотну форму на -čiás(i), оскільки там, де проста форма дієслів має -a, зворотна має -ās, пор. множ. 1-шу ос. prausiama і prausiamos та ін. Вона утворена так само, як поряд із формою 3-ї ос. turėtu — зворотна turėtuos (див. § 4), або поряд із новотвором 1-ї ос. одн. turėčiu — зворотна turėčiuos (Векшняй). У деяких говірках (у жемайтських доунінінків, у деяких старих пам’ятках) за зразком зворотних форм виникла й проста форма -čio⁶¹, пор. новотвори того самого типу patrepšėmo, pašokėmo (TŽ III 433), Купішкіс та ін. Крім того, жемайтські форми 1-ї та 2-ї ос. одн. sakāu, sakāi; darāu, darēi також виникли зі зворотних форм sakāusi, sakāisi; dariāusi, darēisi замість давніших sakāu, sakāi тощо. Інакше не пояснити гострий наголос у кінці жемайтських слів. Можна припустити, що зворотна форма -čiás(i) могла виникнути наново поряд із простою -čia, а -čio походить зі зворотної форми. Коли до такої форми приєдналося модальне слово be, виникла також форма 1-ї ос. одн. sūkčiōbe, властива деяким східним дзукійським говіркам.

Тепер залишається з’ясувати співвідношення між -čiau та -čia. -čia може походити від *-tjáu. *-tjáu могло скоротитися до *-tjá разом з іншими довгими кінцевими голосними й дифтонгами ie, uo з гострим наголосом. Якщо наголошене -áu в абсолютному кінці слова й мало б переходити в -āu (пор. sakāu), то тут, у формі оптатива, воно могло скоротитися нерегулярно. Адже для форм оптатива характерне нерегулярне скорочення. У 3-й ос. оптатива -tų у дзукійських і середньолитовських, а також східноавкштайтських говірках скоротилося до -t. У багатьох говірках, де кінцеві склади не скорочуються, уживається скорочена форма 1-ї ос. одн. būč. Крім того, пор. 1-шу ос. одн. šākčia, bēgčia || šōkčia, bēgčia; 2-гу ос. šāktum || šōktum; 3-тю ос. šākt || šōrt (Лінкменис) та ін. Таке нерегулярне скорочення характерне також для форм наказового способу й майбутнього часу (пор. 1-шу ос. одн. būs, eīs у говірках, де кінцеві склади не скорочуються).

На те, що áu може скорочуватися до -a, вказує palā < palāuk.

Пізніше, опинившись ізольованою в системі дієвідмінювання, форма на -čia у говірках могла знову перетворитися на -čiau (за зразком sakiau).

Наголос dėčia, būčia, що трапляється в говірках і в «Постилі» Дауґші, міг виникнути пізніше під впливом наголосу на закінченні форм 3-ї особи на -tų.

Отже, в основі всіх діалектних варіантів може лежати форма на -čia < -*tjáu. Формі 1-ї ос. одн. здавна властиве оптативне значення. У старих пам’ятках литовської мови немає прикладів, де вона мала б постпозицію b-. Форма 1-ї ос. одн., утворена від супіна та -biau, у старих пам’ятках трапляється дуже рідко (лише nusidetumbi-au (1 раз, катехизис 1605 р.) і išsakitumbi-au Mž 52₁₈).

⁶¹ Пор. Ch. Stang, Verbum, 251.

84

Усе це свідчить про архаїчність форми оптатива одн. 1-ї особи та її давнє оптативне значення. Вважаючи, що її основою є віддієслівний іменник, ми стикаємося з кількома обставинами, які явно суперечать її іменниковому походженню. Якщо це іменник, то чому він не має форманта -b-? Чому в однині 1-ї особи знадобилося ввести іменник, а не супін? На це не дано відповіді, і навряд чи на це взагалі можна відповісти.

Наш давній оптатив перетворився на пермісив і наказовий спосіб. Зі зміною значення давнього оптатива, його переходом у наказовий спосіб пов’язане також перенесення супіна до системи оптатива (див. § 16). У литовських говорах збереглися залишки форм усіх осіб давнього оптатива: одн. 2-га особа sākai, 3-тя особа tesākai, мн. 1-ша особа sāk aime, мн. 2-га особа sākaite. Досі не знайдено лише залишків форми однини 1-ї особи. Через значення наказового способу ця форма не могла перейти до системи наказового способу. Якщо вона не могла набути значення наказового способу, то могла зберегтися, увійти до системи нового оптатива як форма 1-ї особи.

Однина 1-ша особа атематичного дієслівного оптатива мала бути такою: *likjęm ‘я залишився б’, *migjęm ‘я спав би’ (пор. санскр. iyām, давньолат. siēm тощо). Із занепадом «вторинних» закінчень, замінених закінченнями тематичних дієслів, виникло *lik-jēd або *likjēuo, яке мало розвинутися в *likjau (пор. виникнення sakiau). Вона могла залишитися й у системі нового оптатива, пор.:

одн. 1-ша особа likčiau,

2-га особа likt umbei,

3-тя особа liktum тощо.

Коли в балтійських мовах було вирівняно форми дієслова щодо чергування голосних, однина 1-ша особа оптатива майже всіх атематичних дієслів була однаковою, пор. *duojau, *dėjau тощо.

Із форм інших осіб до 1-ї особи через системні причини могло потрапити t, звідси виникли: *liktjau, *duotjau тощо. Згодом звукове сполучення un у формі одн. 3-ї особи було витлумачене як закінчення, і закінчення 1-ї особи -jau почали додавати до основи супіна daryt-, miegot- тощо. *-tjau могло додаватися й безпосередньо до основи інфінітива, пор. творення майбутнього часу. Латиське -tjau мало перетворитися на -šu і збігтися з формою одн. 1-ї особи майбутнього часу. Не дивно, що тут поширилася форма атематичних дієслів. Подібні явища трапляються й в інших мовах. У деяких слов’янських мовах (сербській, словенській) закінчення -mi, властиве лише кільком атематичним дієсловам, уже в історичні часи поширилося на всі дієслова.

Можна запитати, чому поширилася форма атематичних дієслів, а не тематичних. Це сталося з цілком зрозумілих причин: однина 1-ша особа тематичних дієслів (*sākam, *vežėm, *tylīm) добре пасувала, коли 3-тя особа мала форму давнього оптатива. Але через таку варіативність форм вона зовсім не пасувала до системи нового оптатива, у якій форми дієслів усіх основ однакові. Найкраще новій системі відповідала форма однини 1-ї особи атематичних дієслів, яка й поширилася як форма однини 1-ї особи оптатива.

Таке походження форми однини 1-ї особи лише підтверджує, що постпозиції оптатива -bei, -bime, -bite мають оптативне походження (див. § 10).

§ 15. Південні дзукі мають своєрідний оптатив, утворення якого досі також не цілком зрозуміле:

85

одн. 1-ша ос. būtáu, 2-га ос. būtái, 3-тя ос. būtų. мн. 1-ша ос. būtūm (būtūmė), 2-га ос. būtūt (būtūtė).

Форми множини 1-ї та 2-ї особи, безперечно, нові. Їх утворено за формою 3-ї особи būtų, пристосувавши давніші форми būtum, būtut, які ще трапляються в цьому діалекті: закінчення 3-ї особи -ų перенесено до форм усіх осіб⁶².

Форми однини 1-ї та 2-ї особи також утворено заново за зразком відмінювання дієслів на -a. Так само як поряд із формою 3-ї особи bėgo існують форми однини 1-ї особи bėgau, 2-ї особи bėgai, так поряд із būtų постали форми однини 1-ї особи būtau, 2-ї особи būtai. Висхідний наголос у кінці слова пояснюється тим, що під впливом наголосу būtų наголос тут перемістився на кінець тоді, коли ще виразно розрізнявся післянаголошений висхідний тон.

§ 16. К. Бругман геніально здогадався, що слов’янські мови, які мають оптатив, утворений із дієприкметника та допоміжного дієслова, зберегли архаїчніший стан, ніж балтійські мови, де дієприкметник замінив супін⁶³. Ще раніше А. Лескін на підставі «Постилії» Бреткуна виокремив такий тип ірреальних умовних речень, у яких сполучник jeib уживається лише з дієприкметником, проте вважав це випадковим явищем⁶⁴. Ч. Станг у чудовій статті⁶⁵ наводить такий тип речень у творах М. Мажвідаса й М. Даукши, пор.:

jeib Pons Diews mums nepagelbas... Ir nepretelu neramdas Jau butumbim praszuwe Mž 337;

якби нам хлопчик не народився || увесь світ загинув би Mž 192.

Спираючись на ці речення, Ч. Станг зробив сміливий і цілком обґрунтований висновок, що приголосний b у сполучнику jeib має дієслівне походження (таке саме, як і в оптативних формах -bime, -bite), а конструкції jeib mums bernelis negimęs, jeib Pons... mums nepagelbas свідчать, що литовці також мали тип ašė bi bylo.

Цей чудовий висновок Ч. Станга підтверджує і мій рідний діалект (Бірштонас), де ще вживається сполучник jép < jeib, наприклад:

1. якби він не прийшов, невідомо, що б ти робив; якби не замерзло, ти б упорався; якби любив, добре б жив; 2. якби він прийшов, ти б поїхав; якби я знав, що він мене підведе, я б не був живий.

У реченнях другого типу форми дієслова теперішнього часу вживаються замість дієприкметника теперішнього часу, оскільки в цьому діалекті називний відмінок дієприкметника теперішнього часу зник. Це заміна дієприкметника — того, який трапляється у творах Мажвідаса.

Слід погодитися з Ч. Стангом, що ми мали перифрастичний оптатив теперішнього й минулого часу.

Мені здається, що залишком такого оптатива в литовській і латиській мовах є також переказовий спосіб. Його значення влучно охарактеризував Й. Яблонскіс: «Людина, яка переказною мовою щось описує або розповідає, здається собі сама тією справою

⁶² Пор. J. Otrębski, Gramatyka, 232. ⁶³ Див. K. Brugmann, IF, 30, 349; Grundriss..., 2. 2³, 513. ⁶⁴ A. Leskien, IF, 14, 103, 1903. ⁶⁵ Див. Ch. Stang, Die litauische Konjunktion jeib und der lit.-lett. Optativ.— „Norsk Tidsskrift for Sprogvidenskap“, 18, 348—356.

86

Не дослідивши, той, хто напевно не знає, здається, говорив лише так, як сам десь чув або знайшов. Цією «непрямою», переказною мовою найчастіше користуються «прямі», відверті, обережні люди — ті, хто, якщо чогось сам напевно не знає, то, розповідаючи, так і кажуть, що цього напевно не знають»⁶⁶. Таке значення могло виражатися оптативом. Oratio obliqua і в інших індоєвропейських мовах (германській, грецькій, італійській) виражається оптативом. Пізніше в такому перифрастичному оптативі носій оптативного значення було перенесено на дієприкметник, а частка bi чи be, що залишилася без значення, могла зникнути.

Отже, у литовській мові збереглися залишки давнішого перифрастичного оптатива, які переносять нас у ті часи, коли для вираження оптатива ще не вживалося супіно.

Постає питання, чому і як дієприкметник тут було замінено супіном?

Поява супіна в системі оптатива пов’язана зі зміною значення давнього оптатива. 3-тя особа давнього оптатива набула пермісивного значення, а 2-га особа — значення наказового способу. Про те, що оптатив давно змінив своє попереднє значення, свідчать не лише діалекти східних аукштайтів, де оптатив утворює всю систему наказового способу, а й більшість наших говірок, у яких і досі трапляються збережені форми оптатива зі значенням наказового способу, пор. kláusai (слухай) Linkuva, tylý (мовчи) Svedasai, imý, bėgý, nešý (бери, біжи, неси) Kretinga⁶⁷. Лише згодом у багатьох діалектах форми оптатива, очевидно, були замінені новоутвореним наказовим способом із суфіксом -ki. У латиській мові також маємо сліди вживання оптатива у значенні наказового способу.

Яке значення мали презентний і претеритний оптативи, утворені за допомогою дієприкметника, ми не знаємо, так само як не знаємо, яку роль оптатив узагалі відігравав у підрядних реченнях. Про те, що він там був, свідчать такі речення: nėr kas valgai (немає того, хто їсть), atsiras kas darai, nėr kas dirbie (dirbų)⁶⁸.

Раніше цитовані речення⁶⁹ свідчать, що й презентний оптатив уживається у претеритному значенні, цілком такому самому, як претеритний оптатив, пор. jép ateina (той, хто приходить), būtum išvažinėję. Про те, що такий оптатив презентного утворення справді міг мати претеритне значення, свідчить і таке речення: Kad tasai ne būtų ėssąs piktadėja, ne išdavę būtumbime io taw DP 163.

Слід гадати, що і презентний, і претеритний оптативи, утворені за допомогою дієприкметника, мали претеритне значення. Очевидно, у литовській мові, як і в інших індоєвропейських мовах (германській, авестійській, латинській), було новоутворено претерит оптатива. У литовській мові його утворено від оптатива дієслова * bhū- та дієприкметника теперішнього або минулого часу.

Коли давні форми оптатива перетворювалися на імператив, перифрастичні форми оптатива через своє претеритне значення не могли замінити форми простого оптатива. Тут дієприкметник мала замінити дієслівна форма, нейтральна щодо часу. Формами, нейтральними щодо часу, є і інфінітив, і супін. Чому дієприкметник замінив не інфінітив, а супін?

⁶⁶ Див. J. Jablonskis, Rinktiniai raštai, 1, 524, упорядкував J. Palionis, Vilnius, 1957. ⁶⁷ Див. E. Grinaveckienė, Lietuvos TSR MA Mokslo darbai, серія A, 2 (9), 181, 1906; J. Aleksandravičius, Vilniaus Valstybinio pedagoginio instituto Mokslo darbai (Lietuvių kalba ir literatūra), 8, 117, 1959. ⁶⁸ Див. J. Jablonskis, Rinktiniai raštai, 1, 460. ⁶⁹ Див. с. 86.

87

Значення супіна мало тісніше пов’язуватися з оптативом, ніж із інфінітивом. У деяких підрядних реченнях мети, де головне речення мало verbum movendi, здавна міг уживатися супін, пор. Nuvejo turgun, kad žirnių nusipirkt (nusipirktų). Išėjo, kad arklių parvest (parvestų). Nuvejo pas kaimyną, kad pieno parsneštų (Palūšė).

В інших реченнях подібного типу, де в головному реченні не було verbum movendi, міг уживатися оптатив, наприклад, *pirksim duonos, kad jie valgai. У міру ослаблення давнього значення оптатива тут оптатив через аналогію з первинними реченнями легко міг поступитися місцем супіну. У реченнях подібного типу супін і міг набути відтінку оптативного значення.

Можливо, саме тому форма 3-ї особи нового оптатива здавна є чистим супіном. Щоправда, Ч. Станг вважає, що й супін 3-ї особи мав bi, але його вживали при сполучнику; з часом через свою коротку форму він став енклітикою, злився зі сполучником, отже, якийсь час казали: jeib žinotų: jei žinotumbime, доки зрештою jeib не перетворився на сполучник⁷⁰. Таке могло бути.

Але, по-перше, у згаданому раніше діалекті, де вживається сполучник jėp = jeib, ніхто не скаже *jep žinotų, ateitų, а лише jei žinotų, ateitų. Ця конструкція архаїчна. По-друге, залишається незрозумілим, чому в інших особах -bime, -bite опинилися в енклітичній позиції. Адже оптатив дієслова *bhū- мав займати вільне місце в реченні, подібно до того, як він займав його у слов’янських мовах.

Очевидно, у давнину в 3-й особі вживався чистий супін. Згодом, за зразком інших осіб, і супін 3-ї особи подекуди почав уживатися з оптативом bi або be. Але оскільки тут він був непотрібний, то міг невдовзі злитися зі сполучником.

Отже, найімовірніше, спочатку ми мали:

* якби ми знали, і * якби знали ми, * якби ви знали, і * якби знали ви. * якби ти знав.

Згодом подекуди могло з’явитися:

* якби ми знали, і * якби знали ми, * якби ви знали, і *якби знали ви, * якби ти знав. * якби ти знав.

Ще пізніше оптативне значення *bime слабшало, і супін мав перебирати дедалі більшу його частку. Для третьої особи закінчення було непотрібне, оскільки й інші дієслівні форми 3-ї особи не мали закінчення. Через вимогу мови розрізняти особові закінчення в інших особах було узагальнено енклітичну позицію оптатива bhū-, і супін злився з ним в одну форму. Форма третьої особи be, bi злилася зі сполучником.

Скорочення

Архів слов’янської філології, Берлін, від 1876 р.

BB — Внески до вивчення індоєвропейських мов, Геттінген, 1877—1906.

⁷⁰ Див. Ch. Stang, згадана праця, с. 353.

88

BGLS — A. Bezzenberger, Внески до історії литовської мови... Геттінген, 1885.

ChB — Литовська Біблія Хилінського. Новий Завіт. Том II, видали Чеслав Кудзиновський—Ян Отрембський, Познань, 1958.

DP — Postilla Catholica... Per Kuniga Mikolai D a v k s z a. Wilniui 1599. Naudotasi 1926 m. fotografuotiniu leidimu.

FBR — Праці філологічного товариства, Рига, від 1921 р.

IF — Індоєвропейські дослідження, Страсбург, від 1892 р.

IFA — Вісник індоєвропейського мовознавства та старожитностей, додаток до «Індоєвропейських досліджень», Страсбург, від 1892 р.

IMM — Щомісячник Міністерства освіти.

KIM — D. Klein, Naujos Labbay priwalingos.... Maldu knygeles.... Karalauczuje, 1704.

KZ — Журнал порівняльного мовознавства в галузі індоєвропейських мов, від 1852 р.

Mž — M. Mažvydas, Найдавніші пам’ятки литовської мови до 1570 року, Каунас, 1922.

ZfslPh — Журнал слов’янської філології.

З ІСТОРІЇ ОПТАТИВА

И. И. КАЗЛАУСКАС

Резюме

Утворення литовсько-латиського оптатива досі не з’ясоване. Спірним є питання, чим є другий компонент форм оптатива — оптативом чи претеритом основи *bhū-. Не цілком зрозуміло, чим є перший компонент — супіном чи імперативом (після появи статті В. Пізані). Неясно, як і чому супін міг бути втягнутий у систему оптатива. Розходяться думки вчених і щодо походження окремих діалектних форм оптатива. Особливо неясне походження форми 1-ї особи однини (на -čiau, -čia). Цим питанням і присвячено цю статтю.

У статті доведено, що немає підстав сумніватися в тому, що першим компонентом оптатива є супін. Другим компонентом форм оптатива є оптатив, а не претерит основи *bhū-, тому що: 1) на це вказують значення постпозиції оптатива та чергування голосних (-bei: -bime), яке інакше неможливо пояснити без натяжки, та й немає потреби це робити, оскільки в своєрідному відмінюванні оптатива це чергування могло зберігатися до пізнього часу; 2) оптативна основа *bi- (<*bī-) могла легко набути значення претерита, адже форми однини цієї основи (*bē<*bjē) збіглися з тими самими формами претерита bē-, пор. лит. діал. niabē ‘не був’, прус. be, bei, ст.-слов. bē. Модальну частку -be< -*bē, за допомогою якої в східнодзуцьких говорах мо-

89

же утворюватися оптатив, слід вважати залишком форми 3-ї особи однини оптатива основи *bhū-, а частку -bi, яку в деяких говорах використовують із тією самою метою поряд із -be, — мабуть, залишком форми 3-ї особи множини (-bi<*-bi<*-bint).

Оптатив основи *bhū- мав злитися із супіном в одне слово не пізніше литовсько-латиської епохи. Усі відомі авторові діалектні форми 2-ї особи обох чисел і 1-ї особи множини оптатива литовської мови походять від цієї складної форми.

Під впливом форми 3-ї особи (būtų), яка ніколи не мала постпозиції, постпозиція, на яку перетворився оптатив основи *bhū-, утратила морфологічне значення й почала зникати. Так поряд із довгими постпозиційними формами з’явилися й короткі (пор. діал. 2-га особа однини sùktū̃ || sùktū̃beis, 1-ша особа множини sùktū̃ || sùktū̃bėmės). Цей новий тип оптатива на -tum уживається в діалектах латиської мови (тут і 3-тя особа має форму на -tum, оскільки вона стала індиферентною щодо особи). Виразні залишки й сліди його збереглися в литовських говорах (пор., наприклад: 1-ша особа однини suktum, 2-га особа однини suktum, 1-ша особа множини suktum, 2-га особа множини suktum або suktut (новотвір замість suktum під впливом інших форм 2-ї особи дієслова), 3-тя особа suktų, suktum). У латиській літературній мові вживана для всіх осіб форма suktu за походженням може бути формою 3-ї особи, яку почали вживати для всіх осіб за аналогією з suktum (або виникла з suktubem... у зв’язку зі зникненням постпозиції -bem... з морфологічних причин).

Під впливом системи закінчень дієвідмінювання в багатьох литовських говорах шляхом схрещення скорочених і довгих постпозиційних форм сформувався ще один тип оптатива, наприклад: 2-га особа однини -tumei (від уживаних поряд -tumbei і -tum), -tumi (від -tumbi і -tum), 1-ша особа множини -tumim (від -tumbim і -tum), -tumėm (від -tumbėm і -tum) тощо. На такий шлях схрещення виразно вказують кедайняйські видання 1653 р.; пор. одночасно вживані тут форми 1-ї особи множини на -tum(e), -tumbim(e) і -tumim(e).

Вирівнювання системи закінчень оптатива в литовських говорах відбувалося у двох напрямках: в одних вона вирівнювалася на основі 2-ї особи однини за зразком дієвідмінювання дієслівних основ на -ė, в інших — на основі форм множини за зразком дієвідмінювання основ на -i.

Південно-дзукський оптатив būtai, būtái... утворено заново. Акутоване закінчення пояснюється тим, що наголос під впливом būtų переміщувався на кінець слова тоді, коли акутована інтонація ненаголошених складів чітко вимовлялася.

Варіанти форми 1-ї особи однини на -č, -čio, -čiau пояснюються як новотвори, що походять від -čia. -čia могло виникнути з *-tjàu, яке могло скоротитися до *-tja разом з іншими довгими звуками з акутованою інтонацією, оскільки формам оптатива властиве неправомірне скорочення (пор. būt<būči, būč<būčia тощо). Форма на *-tjàu

90

пояснюється як перетворена форма атематичного оптатива (пор. дав.-інд. iyām, дав.-лат. siēm та ін.), тобто *likjēm>*likjēō (*likjēuo)>*likjau «залишився б». Добре узгоджуючись із системою дієвідмінювання нового оптатива, вона поширилася на всі дієслова. Під впливом форм інших осіб (liktumbei тощо) вона отримала -t-, тобто *likjau>*liktjau. Про можливе оптативне походження форми на -č- свідчить і те, що до неї не приєднався оптатив основи *bhū-.

Поява супіна в системі оптатива тісно пов’язана зі зміною значення давнього оптатива. Судячи з даних давніх пам’яток і деяких говірок литовської мови, у литовсько-латиській, як і в деяких інших індоєвропейських мовах, міг існувати складний претерит оптатива, утворений із дієприкметника та основи оптатива *bhū-. Коли значення давнього оптатива змінилося, ці претеритні форми через своє претеритне значення не могли його замінити. Тому дієприкметник у цих формах міг бути замінений супіном — дієслівною формою, нейтральною щодо часу. Супін міг набути оптативного значення в деяких підрядних реченнях.