LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, V LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ДІАЛЕКТІВ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ¹

(за матеріалами діалектологічних експедицій 1961 року)

E. GRINAVECKIENĖ

I. ОСОБЛИВОСТІ ДІАЛЕКТІВ БАСЕЙНУ РІЧКИ МУША

Фонетика

1. Наголос

Досліджуючи західну частину діалектів басейну Муші, було помічено поступове посилення відтягування наголосу та скорочення закінчень у міру просування територією діалекту з південного заходу на північний схід.

Так, у пункті Кірбайчяй (Шяуляйський район, Кайряська округа, № 164, дослідниця Г. Галнайтіте), розташованому приблизно за 10 км на схід від Шяуляя, наголос закономірно відтягується лише з короткого закінчення на довгий попередній склад, наприклад: kõrus ~ koriùs², peĩku ~ peikù, rõnka ~ rankà, šaukù ~ šaukìu, drabužė́lus ~ drabužėliùs. Тут наголос також відтягується з короткого закінчення на короткий корінь (gãna, grãžus, šnẽku, tǫšti), однак таке відтягування нерегулярне: поряд із цими прикладами є багато паралельних випадків, коли наголос зберігається в кінці слова (esù, pačiù ~ pačiù, senà, takù, trẽčė ~ trečià; dvarè, galè, miškè), особливо якщо кінець слова закритий (bitès, metùs, miškùs, ratùs, rugùs ~ rugiùs, šakàs, trėnùs). У короткий попередній склад багатоскладових слів наголос

¹ У цій статті розглядається діалектологічний матеріал, зібраний для «Атласу литовської мови» 1961 року на території середніх і східних аукштайтських (басейну річки Муша), а також північно-західних аукштайтських діалектів. Під час експедицій було записано багато важливого й цінного діалектологічного матеріалу, проте через його великий обсяг проаналізувати його весь або принаймні перелічити тут неможливо. У статті розглядається лише та частина зібраного матеріалу, яка або уточнює та доповнює раніше зафіксовані випадки окремих явищ, або є цілком новою.

² Діалектні приклади в статті подано фонетичною транскрипцією, установленою в «Програмі збирання матеріалів для Атласу литовської мови», 2-ге видання, Вільнюс, 1956, с. 105—118; лише напівдовготу наголошених звуків позначено середньою інтонацією. Крім того, тут розрізняються інтонації довгих голосних і дифтонгів ie, uo, пор. E. Grinaveckienė. Зв’язок пом’якшення приголосних зі скороченням закінчень у діалекті Стегвіли (далі — Prieb. mink.), «Питання литовського мовознавства» (далі — LKK), т. 4, Вільнюс, 1961, с. 180. Звук ę тут позначає короткий звук, проміжний між ę та e. ę, що виникло з дифтонга ai наприкінці слова, за своєю якістю не тотожне ę після стверділого l; воно дещо відкрите порівняно з останнім і більше подібне до e, тому у фонетичній транскрипції, як і ę, позначається ę. Звук ǝ тут є проміжним між o та a. Він лише короткий і відкритіший за литовське o.

147

не відтягується, наприклад: batelùs ~ bateliùs, balzgàną, daržėlius ~ daržėliùs, išeidamà, jurgìnis, kepaliùkis ~ kepaliùkis, negalì ~ negalì, pakurà, paliktà, ridikùs, sėnafve, sparneliù ~ sparneliù, tekìni, viščiùkis ~ viščiùkus. Спорадично наголос тут іноді відтягується і з довгого відкритого закінчення з циркумфлексною інтонацією (крім родового відмінка множини), наприклад: gėrè ~ gerai, ląbė ~ labai «дуже», nebòv ~ nebuvau, šakò ~ sakiai; однак у цьому типі прикладів наголос найчастіше все ж стоїть наприкінці слова: gerę, labę, buvò, sakò.

На відстані близько 10 км на північний схід від Кірбайчяй, у пункті Наруѕ̌айчяй (Шяуляйський район, околиця Наруѕ̌айчяй, № 135, дослідниця Б. Гракаускайте), наголос закономірно відтягується з короткого закінчення на попередній короткий склад, наприклад: (на корінь) bàla, dvėjus, kėlis, kròtu, mėtus, mėškus, nàmūs, rātus; (на суфікс) afimėnę, baràkus, kubilòkus ~ kubilìukus, kiaušėnius ~ kiaušiniùs, meščòkė ~ miestùkė, šveikata, sesòtes ~ sesutės, tekėnius ~ tekìnius. Тут наголос так само закономірно відтягується на попередній довгий і короткий склад із довгого відкритого закінчення в таких випадках:

a) у називному відмінку множини, наприклад: arklę ~ arkliai, ežerę ~ ežerai, karę ~ karai, kraštę ~ kraštai, ląnkę ~ lankai, mėškę ~ miškai, vaikę ~ vaikai, žògę ~ žiogai;

b) в першій та другій особі однини, наприклад: bėjà ~ bijau, bòvò ~ buvau, gànò ~ ganiau, gvàldò ~ gvaldau, iširòngò ~ išsirangiau; ištenè ~ ištinai, palòkė ~ palikai, paskàitė ~ paskaitai;

c) у прислівниках із закінченням -ai, наприклад: gèrė ~ gerai, ląbė ~ labai, mažę ~ mažai, retę ~ retai.

У всіх інших випадках у довгому відкритому закінченні наголос зберігається, наприклад: duktė, teš-muò; arklių ~ arklių, trobų ~ trobų, varlių ~ varlių. Тут наголос також зовсім не відтягується із закритого закінчення з циркумфлексною інтонацією, наприклад: arklìs ~ arklỹs, drugìs ~ drugỹs, genìs ~ genỹs, kaplìs ~ kaplỹs, našlìs ~ našlỹs, dėnòs, dėmės, valdžòs ~ valdžiòs, naktìes, žuvìes; alaũs, medaũs; sparnės ~ sparnàis, velnės ~ velniais.

Ще за 10 км на північний схід, у пункті Бейнорайчяй (Пакруойський район, околиця Лигумай, № 107, дослідниця Д. Чеканаускайте), крім усіх раніше зазначених випадків відтягування наголосу, наголос із кінцевого довгого складу з циркумфлексною інтонацією вже в усіх випадках відтягується на попередній склад, наприклад: (із відкритого кінця слова) dòkte ~ duktė, tešmù ~ tešmuò; àkò ~ akių, giẽsmò ~ giesmių, kãpo ~ kapų, švẽčo ~ svečių, šẽšo ~ šešių, vaĩko ~ vaikų, žõlo ~ žolių; (із закритого кінця слова) bòrnos ~ burnõs, õgnės ~ ugnìes, àls || alaũs ~ alaũs, doñgaus ~ dangaũs; arklìs ~ arklỹs, gaidìs ~ gaidỹs-drògìs ~ drugỹs; arklès ~ arkliais, geinès ~ geiniais, õžės ~ ožiais, vakarès ~ vakarais.

У всіх згаданих тут пунктах (Кірбайчяй, Наруѕ̌айчяй, Бейнорайчяй) наголос із закінчення з акутовою інтонацією не відтягується, наприклад: gražòm, mergòm, šakòm (Кірбайчяй); arklėm, ievàm, žmònėm (Наруѕ̌айчяй), vaikàm, žentàm, arklėm (Бейнорайчяй)³.

³ У діалекті басейну річки Муша трапляються випадки, коли в кінці слова в давальному відмінку однини й множини (двоїни) іменників та займенників, на відміну від літературної мови та інших діалектів, вимовляється не акутова, а циркумфлексна інтонація, див. Prieb. minkšt. 180; див. також матеріали «Атласу литовської мови» з Нем. Радвілішкіса, Стегвілай, Гайжюнай, реєстр №№ 429, 603, 678 та ін. Наведений матеріал із пунктів Кірбайчяй, Наруѕ̌айчяй і Бейнорайчяй показує, що тут у цьому випадку вимовляється акутова інтонація, див. матеріали «Атласу литовської мови», реєстр №№ 600, 679, 683.

148

Рухаючись далі на схід від Бейнорайчяй, у пункті Юкнайчяй (Пакруойський район, Вілунайчяйська округа, № 136, досліджувала Д. Бружгайте), крім випадків загального відтягнення наголосу (balta, akìs, vaikė ~ vaikai, šokęs ~ sukiesi, kãktos ~ kaktõs, ãrklis ~ arklys, àls ~ alaus, tẽsmų ~ tẽsmuõ, kãte ~ katė), наголос відтягується також із закінчення давального відмінка множини, наприклад: žõsim dãvę lãsti; tõkiem vaikėm, laũkem, gaĩdžem, pàčom, mar̃žom.

Рухаючись від Юкнайчяй на північ, у пункті Норвайшяй (Пакруойський район, Вілунайчяйська округа, № 108, досліджувала А. Жигіте) наголос відтягується зовсім так само, як у Юкнайчяй, тільки тут зникли всі давні циркумфлексні голосні та дифтонги в кінці слова, наприклад: diẽn ~ dienà, šãk ~ šakà, tvõr ~ tvorà; kãt ~ katė, kãrv ~ karvė, kiẽm ~ kieme, õr ~ õre, vežẽm ~ vežime; mar̃t ~ martì, pàt ~ patì, gẽr ~ gerì, sèn ~ senì; vaik ~ vaikù, sen ~ senù, vẽs ~ visì, per̃k ~ perkì, pẽrk ~ perkù; bẽtės ~ bitės, kẽls ~ kelìas, par̃šoks ~ paršiukùs, vaikẽls ~ vaikelius. Тут також зник циркумфлексний -y у кінці закритого складу: ãrkal̃s ~ arklys, gaĩd̃s ~ gaidỹs, õžs ~ ožỹs; ненаголошений u у відкритому кінці слова < un редукується, наприклад: ãrklo ~ arklių, grūdõ ~ grūdų, šiaudõ ~ šiaudų.Зовсім подібно до Юкнайчяй відбувається відтягнення наголосу та скорочення закінчень і в інших досліджених пунктах басейну Муші: у Гайжунаї (Пакруойський район, № 77, досліджувала Е. Грінавецькене), у Гуостагалісі (Пакруойський район, № 78, досліджувала К. Восилюте), у Гайліоняй (Пакруойський район, Лумбеляйська округа, № 110, досліджувала К. Восилюте).

Увесь наведений тут матеріал підтверджує твердження, що від центру відтягнення наголосу та скорочення закінчень у східноаукштайтських говірках — басейну Муші (Лінкува — Пасваліс)⁴ — відтягнення наголосу та скорочення закінчень, просуваючись із північного сходу на південний захід, поступово й рівномірно слабшають; матеріал наочно це демонструє, розширюючи й доповнюючи твердження конкретними прикладами.

2. Якісні зміни коротких голосних i, u

У говірці північної частини Пакруойського району, колишнього Лінкувського району (округи Гайжунаї, Гуостагаліс, Вашкай, Бардішкяй, Шулайчяй, Пашвітинис, Мегучяй, Лумбеляй)⁵ помітна якісна зміна коротких голосних i, u — окремо та в дифтонгах із l, m, n, r, — їхнє перетворення на інші звуки. Голосний u тут дещо розкривається і переходить у голосний o, проміжний між o та a. Перед твердим приголосним цей o відкритіший, перед м’яким — вужчий. Голосний i перед твердим приголосним розкривається й відсувається назад і, як u, переходить в o, а перед м’яким приголосним лише розкривається й переходить в e — проміжний звук між ė та e. Нові голосні e, o виникають лише з коротких i, u говірки. А короткі голосні i, u в говірці трапляються тільки в таких випадках:

a) Наголошені давнім наголосом у кінцевому складі, наприклад: bòs ~ bùs, dù ~ dù, dvė ~ dvì, įgrs ~ įgrìs, įkròs ~ įkrìs, ilõs ~ ilìs, išõs ~ išsiùs, jòs ~ jìs, lòps ~ lįps, mǫ̀s ~ mùs, nulõs ~ nulùs, nupõs ~ nupùs, nutrõks ~ nutrùks, padarõs ~ padarỹs, pagadõs ~ pagadìnės, pašõs ~ pasiùs, pataisõs ~ pataisỹs, rasõs ~ rasỹs, sakõs ~ sakỹs, sò ~ sù, sugrõs ~ sugrìs, šòks ~ šùks, sukirmõs ~ sukirmỹs (supus), surõks ~ surùgs, tò ~ tù, įrõs ~ trīs.

⁴Пор. V. Grinaveckis, Galūnių trumpėjimas lietuvių kalbos tarmėse, „Vilniaus Valstybinio Pedagoginio instituto mokslo darbai“, т. 8, Vilnius, 1959, с. 101, 103.

⁵Можливо, ареал згаданого явища ширший, ніж зазначено тут. Це покажуть майбутні експедиції в навколишніх районах.

149

Подані голосні могли якісно змінитися через те, що лише в цьому єдиному випадку, будучи наголошеними давнім наголосом, вони залишилися короткими, тоді як в усіх інших випадках подовжилися до напівдовгих (: kišė ~ kišė, muš ~ mušą, ligė ~ ligą, šūk ~ šūk, viso ~ visą, višto ~ vištą, žūv ~ žūvi). Крім того, на їхню якісну зміну міг вплинути асиміляційний вплив твердих кінцевих приголосних слова, що містяться з ними в одному складі; він характерний і для багатьох інших литовських діалектів⁶.

Приклади ilò, išõs, mulõs, mupõs, padarõs, rasõs... свідчать, що їхні i, u перейшли в ǫ порівняно недавно, після скорочення давніх довгих кінцевих голосних слова, оскільки тут i, u < ī, ū.

Голосні i, u, наголошені давнім наголосом, змінюють свою якість і в твердопридиховому дифтонгу, наприклад: ilõnida ~ ilìnido, imõntrõ ~ imìnt rìa «дивну, нечувану», jõni ~ jì, kònka ~ kìnko, kòr ~ kùr, krõnti ~ krìnta, lõnkavõ ~ Lìnkavą, mõrs ~ mìrs, paõnik ~ paùnika, põršto ~ pìršta, sõrk ~ sìrk, smõlkst ~ smìlksta, šõlts ~ šìltas, sõmìs ~ šìmìtas, võršom ~ vìršum; ìžgèrst ~ išgìrsti, kèrvė ~ kìrvis, rėnki ~ rìnkti, svėrpãl ~ svìrpì; bòrbols ~ bùrbulas, drõngans ~ druìngnas, põlks ~ pùlkas, stòlps ~ stùlpas; drõmžlės ~ drumžlės «каламуть», gõli ~ gùlti, gõrklė ~ gùrkliai, kòrčės ~ kùrčias, kòrk ~ kùrkia, šòrkščiõs ~ šiùrkščios.

У цьому випадку твердопочатковий дифтонг зберігає свою якість, наприклад: pìlns ~ pìlnas, dùlkst ~ dùlksta. Звідси зрозуміло, що i, u у твердопридихових дифтонгах могли якісно змінитися також через свою короткість.

b) Наголошені відтяжним наголосом, наприклад: àvǫž ~ avìžų, kõš ~ kišų, kòt ~ kitą, lõno ~ linų, lõg ~ ligą, lõp ~ lipù, mergõčk ~ mergìčkà (дівчина), stipõnė ~ stipinai, tõkrė ~ tikrai, võs ~ visą, võšt ~ vištą, võšts ~ vištas; lõp ~ lupų, mõš ~ mušų, plõt ~ plutą, põt ~ putą, sõk ~ sukì, sõl ~ sulà; kėš ~ kiši, kėi ~ kiti, mėšk ~ miškė, plėk ~ pliki, vės ~ visi; gòl ~ guli, kròt ~ kruti, sõk ~ suki, tòr ~ turi.

І в цьому випадку вирішальне значення для якісної зміни голосних i, u, найімовірніше, мала їхня короткість. Тверді приголосні, що перебувають з ними в одному складі, краще за м’які зберігають цю їхню зміну; особливо це стосується голосного i.

Дифонги i, u+l, m, n, r, наголошені відтяжним наголосом, у діалекті вимовляються з циркумфлексною інтонацією. Їхній перший компонент також короткий і, найімовірніше, саме через це (короткість) змінив свою якість, наприклад: kelõni ~ kelìntą, negėrõng ~ negėrìngą (та, що не може пити алкогольні напої), nukõrst ~ nukìrsta, nusipõrk ~ nusìpirkau, paìlg ~ paìlgą, pèlni ~ pìlni, pèlv ~ pìlvė, pèrtiš ~ pìrtis, rõmtė ~ rìmtai, sõrgã ~ sìrgau, šėrėds ~ šìrdìs; bòrnõs ~ burnõs, čõmp ~ čiùmpa, põrv ~ purvė, sõnk ~ sunkù.

c) Ненаголошені. Не кожний ненаголошений короткий голосний i, u переходить в ė, ǫ. Ненаголошені i, u завжди залишаються незміненими в переднаголошених і відкритих складах, наприклад: apsùkimõs ~ apsùkimas, bičkõrėlė ~ bičkõrėliai, kìtiem, kukìodava ~ kukìodavo, nukùstėję ~ nukùstėjo «пішов», nutùka ~ nutùko, prìkiba ~ prìkibo, prìlipa ~ prìlipo, surìšim ~ surìšim, susilėžùvìot ~ susilėžùvìoti, susisùks ~ susìksus. Ненаголошені i, u у діалекті змінюють свою якість лише тоді, коли стоять перед кінцевим приголосним слова або приголосним на кінці основи й перебувають з ним в одному складі, наприклад: apsùnkõn ~ apsùnkina, àvǫžs ~ àvižas, bùrtinõks ~ bùrtinykas, čìėpõt ~ čìėpyta

⁶ Пор. E. Grinaveckienė, Mituvos upyno tarmės fonetika, LKK, t. 1, Vilnius, 1957, p. 159—161.

150

«щеплений», dėdõn ~ dėdyną «тітка (дружина дядька)», įpõls ~ įpilas «заливний пристрій», kárkọn ~ kárkina, kãjons ~ kãtinas, knìtọn ~ knìtina «кишить», nuskau̇dõn ~ nuskau̇dina, pãlokts ~ pãliktas, ródos ~ ró̇dys, sukirmìdos ~ sukirmýdins «згноїть», švė̇kõk ~ švė̇kink, tėkons ~ tė̇kinas, viršinõks ~ viršinýkas; čiėpėt ~ čiėpyti «щепити», kárkẹn ~ kárkini, knìtẹn ~ knìtini, išnáikėt ~ išnáikinti «знищити», išmókėt ~ išmókyti «навчити»; bė̇rštõls ~ Bė̇ržtulis (струмок), kė̇tǫrs ~ kėtúris «чотири», nedė̇gõls ~ nedė̇gulis, šáutovs ~ šáutuvas.

На перехід у ę, ǫ вказують також приклади bū̇rtinõks, švė̇kõk…, у яких i перейшло в ę, ǫ після ненаголошеного i, що перейшло в.

У цьому випадку якісну зміну голосних i, u зумовили їхня короткість і поява в кінцевому закритому складі внаслідок скорочення закінчення. Закритість складу в цій говірці, можливо, також могла сприяти якісній зміні розглядуваних голосних. У тих випадках, коли ненаголошені короткі i, u стоять у некінцевому відкритому складі, вони, як ми бачили, не переходять в інші звуки.

Однак не в усіх говірках цього краю ненаголошені короткі i, u поводяться так. У говірках околиць Лигумів (пункт Бейнорайчяй) i кожного ненаголошеного складу перейшло в ę; u — у ǫ, наприклад: ãvežas ~ ãvižas, čuõžū ~ čiuožū, didelės ~ didelis, dõkterėla ~ duktėrėlė, gimėnęs ~ giminės, gė̇rdėję ~ girdėjo, ešmóketøy ~ išmókyti, ešnáikė̇t ~ išnáikinti, jė̇mė ~ imti, kętóriem ~ keturiem, kápas ~ kapūs, Lygumõs ~ Lygumus, márškėnõs ~ márškinius, mū̇žėka ~ mūzika, negálo ~ negaliū, nǫvargės ~ nuvargęs, nǫėję ~ nuėjo, ǫžėję ~ užėjo, sǫgávo ~ sugávo, sǫgíde ~ sugýdė, sǫrišim ~ surišim, sǫsėdūrė ~ susidūrė, sǫsėdráške ~ susidraš-kė, sǫsėkė̇rta ~ susikirto, sǫsėtika ~ susitiko, šėštė ~ šešti, trau̇kėnūka ~ traukinūka, ū̇kenėko ~ ūkininką, vė̇šė ~ visi.

Така відмінність у зміні розглядуваних голосних у говірці околиць Лінкуви, з одного боку, і Лигумів — з іншого, можливо, принаймні частково залежить також від різного скорочення закінчень у цих говірках.

Якість першого компонента дифтонгів i, u + l, m, n, r, які через скорочення закінчення опинилися в кінці слова, також змінилася, як і в одноголосних, наприклад: ãžondas ~ ãžindas, avikėrpės ~ avikirpės (мн. знах. — avikirpės), kū̇nongs ~ kūningas «священник», liė̇tongs ~ liėtingas, piñongs ~ pinigas «гроші», šáutovs ~ šáutuvas.

Морфологія

1. Відмінювання

a) Знахідний відмінок двоїни

Досліджуючи говірки басейну річки Муша, було помічено цікаве й рідкісне морфологічне явище. На території Пашвітініс — Немунеліо Радвілішкіс — Біржай — Пасваліс — Йонішкеліс — Пакруойс — Лінкува вперше зафіксовано вживання форм знахідного відмінка двоїни з числівником «три», наприклад: rãdǫ trõs dǫbilėl po kė̇tǫrs lapelės ~ знайшов три маленькі конюшини по чотири листочки; trõs glėbėl malko sukūrėna, kur neiškėps ~ три оберемки дров накидали, де не згорять; sǫdėjǫ trõs šauj apinǫ ~ склав три шауї хмелю; atnešk trõs bačk ~ принеси три бочки; bãts panesėjo trõs dien ~ носив черевики три дні; bìts šiemet láidė trõs spiė̇č ~ бджоли цього року пустили три рої; gavǫ trõs kelmė̇l jurginǫ ~ отримав три кущики жоржин; mūs brigad turi trõs piemen ~ у нашій бригаді є три пастухи; tǫr trõs dėd i trõs tetǫl ~ маю трьох дядьків і трьох тіток;

151

trõs paršõk mažõt šimēt augīn ~ три поросятка, маленькі, цьогорічні, виростили⁷ тощо. Подібні випадки вживання двоїни з числівником «три» трапляються також у латиській мові⁸.

Крім того, на всій зазначеній території знахідний відмінок двоїни вживається лише з числівниками du і trys; випадків уживання знахідного відмінка двоїни з числівниками keturi, penki… тут не помічено.

Кінцевий приголосний знахідного відмінка двоїни іменників o-основи в говірці, як показують приклади, вимовляється твердо: dvę, trõs bačk, diēn, tetõl. Як пояснити це закінчення? Після випадіння кінцевого i < ie⁹ цих форм приголосний, що опинився в кінці слова, спочатку, без сумніву, був м’яким, яким він і досі залишається в багатьох литовських говірках. Пізніше в досліджуваних говірках він затвердів. На ствердіння кінцевого приголосного тут могла вплинути аналогія з іншими відмінками (diēn ~ diēna, diēns ~ diēns…), що вирівняла парадигму. Кінцевий приголосний міг затвердіти також унаслідок давньої тенденції до ствердіння м’яких приголосних у кінці слова в цих говірках¹⁰.

Іменники чоловічого роду та дієприкметники, основа яких закінчується на приголосний t або d, у знахідному відмінку двоїни поряд зі звичайною формою частіше мають форму без африкати в закінченні, наприклад: dõ, trõs mažõj paršõk, gaid, jaut, med, svēt, perkõnči¹¹ тощо. Такі іменники та дієприкметники здебільшого не мають африкати в кінці слова також у називному, давальному й орудному відмінках однини та знахідному відмінку множини¹¹.

б) Давальний та орудний відмінки двоїни

Skirtingas nuo lk. ir daugelio kitų tarmių šiame plote yra ir daugiskaitos bei dviskaitos naudininkas ir įnagininkas. Daugiskaitos naudininkas nuo dviskaitos naudininko čia visai niekuo nesiskiria. Yra šiuo atveju tik formos su galūniniu -m. Jos greičiausiai, kaip ir latvių kalboje, yra laikytinos dviskaitos naudininkais¹², apibendrintais ir daugiskaitos naudininkams reikšti, pvz.: akīm || akīm, beržēm || beržēm || beržām „beržam“, gaidžēm || gaidžēm || gaidžēm „gaidžiam“, jaučēm || jaučēm „jaučiam“, jaunom || jaunõm || jaunõm „jaunom“, karčēm || karčēm || kartiem „kartiem“, katēm || katēm || katēm „katēm“, lūpom „lūpom“, marčõm || marčõm „marčiom“, mergõm || mergõm „mergom“, naktīm || naktīm „naktim“, pēm- pēm „pempēm“, pardūodõnčēm || pardūodõntēm „parduo­dantiem“, perkõnčēm || perkõntēm „perkantiem“, penkõm || penkõm „penkiom“, piētum || petūm || piē- tēm || pietēm „pietum“, pīrtīm || pīrtīm „pirtim“, saldžēm || saldēm „saldžiem“, sē- nõm || senõm „senom“, stalēm || stalēm || stalām „stalam“, sūnum || sunum || sū- něm || sunēm „sūnum“, švečēm || švečēm || švečēm, šakõm || šakõm „šakom“, vagīm || vagīm || vagēm || vagēm „vagim“, varlēm || varlēm „varlēm“, vežīkem || vežīkam, vī- rēm || vīram; viščiūkem || viščiūkam (galūninio kirčiavimo žodžių kirčio buvimas galūnėje labiau yra būdingas žiemrytinei šio ploto daliai — Biržams, Nemunėlio Radviliškiui, o kitur — lygiagrečiai vartojamos abi formos, nors dažnesnė su atitrauktiniu kirčiu). Šių formų vartojimas geriausiai atsispindi sakinyje: (Gaižū-

⁷ Pavyzdžiai daugiausia imti iš Pakruojo raj. Gaižūnų, Gailionių ir Guostagalio punktų, žr. reg. Nr. Nr. 678, 686, 687.

⁸ Див. J. Endzelynas, Latviešu valodas gramatika (далі — J. Endzelīns, Gr.), Rīgā, 1951, § 314.

⁹ Žr. J. Endzelynas, Baltų kalbų garsai ir formos, Vilnius 1957, § 215.

¹⁰ Пор. Prieb. minkšt., с. 172.

¹¹ Див. Prieb. minkšt., с. 170, 176.

¹² Див. J. Endzelīns, Gr. § 231.

152

най) дай добре добриво тим самим полям, виросте «дай добре добриво тим самим полям, виросте»; таким маленьким дітям батьки дозволяють робити все «таким маленьким дітям батьки дозволяють усе робити», якщо даєш, дай обом дітям «якщо даєш, дай обом дітям»; (Гуостагаліс) якщо на вечерю щось їси, то треба віднести й для лаум «якщо на вечерю щось їси, то треба віднести й лаум»; (Нем. Радвілішкіс) для городів цей дощ теж добрий «для городів цей дощ теж добрий», скільки просять за жито «скільки просять за жито», скільки платять за борошно «скільки платять за борошно», що на сніданок «що на сніданок», молока на два рази «молока на два рази» тощо. Наведені приклади показують, що форми давального відмінка множини й двоїни цілком збігаються.

(i)a — kamienių daiktavardžiu, kaip pavyzdžiai rodo, lygiagrečiai vartojamos dvejopos dgs. (dv.) naud. formos: su galūne -ėm (po kieto priebalsio): daržėm || daržėm; -ėm (po minkšto priebalsio): švėčėm || švėčėm ir tokios kaip lk. (daržām, švėčēm ~ svečiam). Formos, sutampančios su lk., tarmėje retesnės. Galūnę -ėm greta kirčiuotos -iėm turi ir vyr. gim. būdvardžiai, skaitvardžiai, įvardžiai, dalyviai, pvz.: didelėm „dideliam“, mažėsnėm „mažesniam“, karčėm „kartiem“, pačėm „patiem“, pardūodọčėm „pard uodantiem“, stačėm „statiem“, trėčėm „tretiem“ (greta: gyvėm, mažėm, karčėm, pardūodọtėm). Tačiau kaip paaiškinti formų daržėm || daržėm, arklem || arklem, didelėm, plačėm kilme? Visų pirma formos daržėm || daržėm, gaidžėm || gaidžėm… savo kilme negali būti tapatingos su formomis daržām, gaidžēm… jau vien ir dėl to, kad jos abi tarmėje vartojamos greta. Be to, skirtingos šių abiejų formų galūnės nėra ir fonetiškai tapačios: galūniniai -ėm, -ēm šiose tarmėse fonetiškai negali būti išriedėję iš redukuotų -am, -iam, nes žodžio galo -am, -iam, kaip daugumas pavyzdžių rodo (pavyzdžiai daugiausia imti iš šiaurinės Pakruojo rajono dalies — Linkuvos, Gaižūnų, Stegvilių, Guostagalio, Gailionių punktų), redukuodamiesi gali išvirsti tik į -am, -em, pvz.: baltam, didelėm, juodam, naminėm, sōtam, surūgusėm ~ baltām, dideliam, juodam, naminam, sōčiam, surūgusiam (Gaižūnai); aukštam, brangam, drūtam ~ aukštām, brangiam, drūtām (Stegviliai). Iš kitos pusės, garsą ę čia gali atliepti tik lk. ai, o ę — ie, ei, iai, pvz.: sākę ~ sakai, vaikęs ~ vaikais, nešęs ~ nešies, nešeis, sākę ~ sakei. Turėdami tai galvoje, galėtume manyti, kad formų gaidžėm, plačėm ir t. t. galūninis -ėm fonetiškai galėtų būti kilęs ir iš galūnės -iem, būdingos gretimos latvių kalbos dgs. (dvs.) naudininkui ¹², nes toks -iem > ēm šiose tarmėse fonetiškai, kaip matėme, yra įmanomas (dar plg. latvių plašiem, pašiem, tūkstošiem). Tokiu būdu išeitų, kad minima šių formų galūnė (-ėm) galėtų būti aiškinama ir kaip fonetiškai pakitęs latvių kalbos morfologinis skolinys. Tuo atveju ją turėtume laikyti įsigalinu šių tarmių morfologiniu naujadaru, vartojamu šalia įprastinės dgs. (dv.) naudininko galūnės. Galūnė -em, kuriai atitikmenų latvių kalboje nėra, galėtų būti fonetiškai kilusi iš -ien, o tik vėliau sukietėjusi dėl visos a-kamienių daiktavardžių paradigmos išlyginimo (plg. daržs ~ daržas, daržūs; daržę ~ daržai ir pan.). Ar ši prielaida teisinga, parodys tolimesni ir išsamesni šios srities tyrinėjimai.

Такі самі форми, як у давальному відмінку множини (двоїни), найчастіше має в цій місцевості й орудний відмінок множини (двоїни). Так, скажімо, насамперед це стосується іменників основ на (i)o-, ē-, ī-, (i)u- і приголосну, прикметників жіночого роду, числівників, займенників і дієприкметників, наприклад: sų galvōm || galvōm «головами», gėrklėm || gerklėm «горлами», marčōm || marčōm «невістками», žėvėm || žėvėm «корою», ākim || akim, ausīm || ausim «очима», nāktīm || nāktim «ночами», vāgīm || vagīm, sūnum || sunum «синами», gyvōm || gyvōm «живими», frūm, tiem, dešimtīm. Іменники основи (i)a-

153

основи та прикметники, числівники, займенники й дієприкметники чоловічого роду мають форму орудного відмінка лише двоїни, яка повністю збігається з формою давального відмінка множини (і двоїни), вживаною в цих говірках, наприклад: žosūke lāk šo spārnem «гусенята летять із крилами»; šo tieni ākinēm kęp tik artī nemātat «із тими окулярами зблизька зовсім не бачу»; tōi vārga šo tiem dvėim (trīm) telūkėm (bet: ketuores telūkės) «маю клопіт із тими двома (трьома) телятами (але: із чотирма телятами)»; jiė sėdž po tiem dvėim (trīm) beržem, klėvem, medžem, uosem (bet: po tiem || tęs didelės medžes, uoses, klėves, beržes) «вони сидять під тими двома (трьома) березами, кленами, деревами, ясенами (але: під тими великими деревами, ясенами, кленами, березами)»; ān mōtōn šo dvėim (trīm) vaikėm (bet: šo ketuores, ōses vaikės) «мати йде з двома (трьома) дітьми (але: з чотирма, усіма дітьми)». Орудний відмінок множини зазвичай має власні закінчення основи, хоча зрідка поряд із ними вживаються й форми давального відмінка двоїни, наприклад: sėdėję po tiem medžem «сиділи під тими деревами»; labę pavargę šo tęš švėčės «дуже втомився з тими гостями».

Із наведеного матеріалу видно, що форми: galvōm || galvōn, žievēm || ževeri, ākim || akim, sūnum || sunum, dešimtīm, spārnem || sparnēm || sparnām, vaikēm || vaikēm || vaikām тощо є давніми формами давального відмінка двоїни. В орудному відмінку вони могли виникнути тим самим шляхом, що й у латиській мові¹³, або навіть за зразком сусідніх латиських говірок.

c) Займенникові форми

У говірках місцевості Йонішкеліс — Лінкува — Пашвітинис — Лауксодис — Вашкай — Пасваліс прикметники, числівники, займенники та дієприкметники займенникової форми мають відмінні від літературної мови закінчення в окремих відмінках. Це свідчить про те, що розвиток давніх звуків наприкінці слова тут відбувався інакше, ніж в інших литовських говірках. Відмінності в окремих відмінках прикметників, числівників, займенників і дієприкметників займенникової форми найвиразніше виявляються в парадигмі. Її й наведено тут:

Однина

Н. storāšę brāngasę didisę storōj || storō Р. storāję didžōję storōšęs Д. storājēm didžājēm storājė Зн. storāj didžēj storājō Ор. storūoj || storūo didžūo storōj М. storājō

Множина

Н. storēj || storė didie stórāsōs Р. storūjō Д. storiesēm stórāsōm Зн. storūōs Ор. storāisēs stórāsōm

Займенникові прикметники з основами на -a, -u, числівники, займенники та дієприкметники в закінченні називного відмінка однини мають узагальнений формант -asai, наприклад: gerāšę ~ gerāsai, muš tāšę ~ muš tāsai, saldāsę ~ saldāsai «солодкий», а прикметники з основами на -ia

¹³ Див. J. Endzelīns, Gr. §§ 233, 367.

154

-ysai, наприклад: virašnīse ~ vyresnīysai, gerešnīse ~ gerešnīysai. Формант -ysai поряд із -asai іноді мають і прикметники jaunas, mažas, senas, наприклад: jaunīse ~ jaunīysai «молодий», mažīse ~ mažīysai «малий», senīse ~ senīysai «старий». В інших відмінках закінчення всіх основ збігаються. Давні невідмінювані ненаголошені сполучення в кінці слова форм займенникових прикметників -*jā, -*jie, -*juo у говірці здебільшого, як і в латиській мові¹⁴, відпали, наприклад: (одн. наз.) didžō, gerō, virašnō ~ didžōja, gerōja, vyresnijōja; (одн. ор.) didžō, piktō, savō ~ didžōju, piktōju, savōju; (мн. наз.) gerīe, naujīe, savīe ~ gerīeji, naujīeji, savīeji.

Займенникова форма жіночого роду множини знахідного відмінка збігається з формою чоловічого роду множини знахідного відмінка, наприклад: išvalś storuōsś žārns «я вичистив товсті кишки», išrōnkō geruōsś sėkls «я вибрав добрі зерна». Так само закінчення storuōsś, geruōsś, -uos мають також займенники ta, jī, ana, у множині знахідного відмінка, наприклад: tuōs dōrs «ті двері», tuōs gīrns «ті жорна», tuōs kāts «тих кішок», tuōs mergōcks «тих дівчат»; juōs vōss «їх усіх» тощо.

Наявність короткого a у закінченні першого компонента займенникових форм (одн. знах.: stōraj «товстого»; stōrājō «товсту»; одн. місц.: stōrājō «у товстій»; мн. наз.: stōrasōs «товсті»; мн. дав., ор.: stōrasōm «товстим, товстими»), безперечно, також є результатом неоднакового фонетичного розвитку та скорочення кінцевих складів у цих говірках. У деяких із наведених тут відмінкових форм коротке a вимовляється також у сусідніх латиських говірках¹⁵.

2. Словотвір

Пестливі суфікси

1. -aičia. Утворюється від основ прізвищ батьків усіх типів і вживається для позначення прізвищ дорослих незаміжніх дочок (дівчат), наприклад: báikaič ~ Báikaiťia (Байкайтіте < Байка), beinōraič ~ Beinōraičia (Бейнорайтіте < Бейнорас), krivickaič ~ Krivickaičia (Кривіцкайтіте < Кривіцкас), lapšaič ~ Lapšaičia (Лапшайтіте < Лапшас), lingaič ~ Lingaičia (Лінгіте < Лінгіс), monkūnaič ~ Mankūnaičia (Манкунайтіте < Манкунас), murauckaič ~ Murauskaičia (Мураускайтіте < Мураускас), poželaič ~ Poželaičia (Пожелайтіте < Пожеле), šimelūnaič ~ Šimelūnaičia (Шимелунайтіте < Шимелунас).

Прізвища з коренями й основами з твердим наголосом, отримавши цей суфікс, зберігають наголос на попередньому місці; в усіх інших випадках наголошується суфікс. Цей суфікс у говірці не дуже поширений. Ширше він уживається лише старшим поколінням. Замість нього тут набуває поширення частіше вживаний суфікс -iukė, див. с. 158. Окремі похідні з цим суфіксом є іменниками зі звичайним зневажливим значенням, наприклад: plērpaič ~ plērpaīčia «та, що прославляється своїм сміхом».

2. -aitis, -aitė. Похідні рідкісні, наприклад: kumelaitė ~ kumelaitė, mergaitė ~ mergaitė, obelaitė ~ obelaitė, ponaitis ~ ponaitis (має також значення «чорт»). Наголошується суфікс, інтонація — твердопадна. Слово žemaitis ~ žemaitis тут вимовляється з твердопадною інтонацією і не має пестливого значення.

3. -ėkas. Похідні рідкісні, мають також зневажливе значення, наприклад: pužbernēks ~ pus-bernēkas «підліток».

4. -elis, -elė. Похідні дуже поширені, наприклад: ašēla ~ ašēlė, begēls ~ begēlis «непоси́да», brūkšnēls ~ brūkšnēlis «маленький батіг», brōlāls ~ brōlēlis, dēnēla ~ dienēlė,

¹⁴ Пор. J. Endzelīns, Gr. § 321.

¹⁵ Пор. J. Endzelīns, Gr. §§ 321, 322.

155

galvėla ~ galvėlė, genėls ~ genėlis, glebėls ~ glebėlis, gerėls ~ gerėlis «ягня», grudėls ~ grūdėlis, gronėla ~ grandėlė «залізне колечко, застібка», gurklėls ~ gurklėlis, kalnėls ~ kalnėlis, kelāls ~ kelėlis, klugėlė ~ kliugėlai «прутики», kresnėla ~ kresnėlė «черешенька», kripšāls ~ kripšėlis «крихта», kuinėls ~ kuinėlis, lingėla ~ lingėlė, lonėlta ~ lentėlė, ligėla ~ ligėlė, medėls ~ medėlis «тріска», mojėla ~ mojėlė «матінка, матуся < moja», paukštėlė ~ paukštėliai, pedėls ~ pedėlis, plumkšnėles ~ plumkšnėlės, rėbėls ~ rėbėlis «плетена клітка для лову горобців», roštėla ~ ruoštėlė «приготування», ropikėla ~ rankėlė, saulāla ~ saulėlė, senėls ~ senėlis, senėla ~ senelė, skarėla ~ skarelė, skiltėla ~ skiltelė, slonkšnėls ~ slenksnėlis «поріжок», sprōndėls ~ sprandelis, šakėla ~ šakelė, ōrelā ~ uorėlė «візочок», upėls ~ upėlis, tačkėls ~ tačkėlis «крапочка», vadėles ~ vadėlės, virvēla ~ virvelė, žabėlė ~ žabėliai, žaunėla ~ žiaunelė.

Є утворення з цим суфіксом, що позначають предмети, об'єкти тощо спеціального призначення, наприклад: avėla ~ avėlė «вівця», daržēls ~ daržēlis «квітник», enėlės ~ ienėlės «ніжки прядки», karvēls ~ karvēlis «голуб», ōžēls ~ ōžēlis «козлик Перкунаса, коник», panēlēs ~ panēlēs «стрижні прядки», sesēla ~ sesēlė «сестра», žmogēls ~ žmogēlis «чоловік, господар», žvirblāls ~ žvirblēlis «маленьке коліщатко в кільці ланцюга, щоб ланцюг не перекручувався», varlāla ~ varlēlė «два перехрещені кілки, покладені на жердину. Під час гри — завдання збити палицею жабку».

Із цим суфіксом утворюються також назви місцевостей та особові імена, наприклад: kirvėls ~ Kirvėlis (ставок у селі Гайжюнай), plikėlė ~ Plikėliai (село в Пакруойському районі, Гайжюнайське староство), pūdels ~ Pūdelis (кличка собаки), šilāla ~ Šilėlė (чагарники в селі Гайжюнай), trakēlė ~ Trakēliai (чагарники на краю села Діржяй), trakēlų miškas ~ Trakēlių miškas (ліс площею 50 га на сході села Гайжюнай), tīrels ~ Tȳrelis (трясовинне болото в лісі Кукай), dūčo tīrels ~ Dūčių Tȳrelis (болото площею 170 га на півдні села Гайжюнай). Похідні з цим суфіксом найчастіше належать до II акцентної парадигми.

5. -ėlis, -ėlė. У діалекті похідних із цим суфіксом дуже багато. Вони трапляються не лише в піснях, а й у повсякденному мовленні. Суфікс додається до простих і складних слів, наприклад: ančakėlė «брівки», apsukēls ~ apsukēlis «невелика кругла ділянка», daržinēla ~ daržinēlė, grēžinēls ~ griežinēlis «скибочка хліба від кута буханця з верхньою та нижньою скоринками», grōžgalvēla ~ gražgalvėlė «така пташечка, що крутить головою, ґражгалве», jōdumēla ~ juodumėlė, kirstojēls ~ kirstojėlis «маленький лісоруб», košvirēls ~ košvirēlis «глиняна горнятко з товстими стінками», kuliņēlė ~ kūlyņēliai «кущики», nabašnikēls ~ nabašnikēlis «покійник», padaikšēlė ~ padaikšēliai «пагінці», patinēls ~ patinēlis, pevokšnēls ~ pevokšnēlis «галявинка», pušmergēla ~ pušmergēlė, ronkenēlas ~ rankenēlės, samanēlas ~ samanēlės, seniukēls ~ seniukēlis «дідусь», vaikeseēls ~ vaikeseēlis «хлопчик, наймит, вайкесас», velanēls ~ velenēlis, verdēnēla ~ verdenēlė «джерельце», vidurēlė ~ vidurēliai, virbalēls ~ virbalēlis, viršunēla ~ viršunēlė, vognēla ~ vagonēlė «дерев'яна посудина з рівними боками й кришкою, у яку кладуть їжу пастухові, коли він іде в поле, вагончик», žaburēlė ~ žaburēliai «дрібні відгалуження хмизу».

Є похідні з цим суфіксом, що мають спеціальне призначення, позначають предмети й об'єкти, наділені лише певними властивостями (схоже, пестливого значення вони не мають), наприклад: ašarēla ~ ašarēlė «рожевенька квітка, що цвіте ранньою весною», bitinēla ~ bitinēlė «бджолина матка», bruzdukēls ~ bruzdukēlis «коліщатко для підняття або опускання жорен», dagilēla ~ dagilēliai «такі колючі

156

трави та такі строкаті маленькі пташки», dilginėla ~ dilgynėlė «пекуча кропива», motinėla ~ motinėlė «бджолина матка», paminėlas ~ paminėlės «підставки прядки», statinėls ~ statinėlis «палиця, до якої прив'язаний кужіль», šakumēla ~ šakumėlė «вилочка на косі для жнив», voverėla ~ voverėlė «лисичка».

Деякі поодинокі похідні з цим суфіксом мають зменшувально-зневажливе значення, наприклад: kabalėla ~ kabalėlė «крива», keraužėls ~ keriaužėlis «чоловічок низького зросту й непоказної зовнішності».

Похідні із суфіксом -ėlis, -ėlė іноді можуть також мати значення зменшеної кількості, указуючи, що предмет або об'єкт має дуже мало згаданих властивостей, наприклад: tie ėbole dar so kartumėł, dar neprinokę ~ ці яблука ще з гірчинкою, ще не достигли.

У діалекті небагато похідних із цим суфіксом — прикметників, наприклад: bičkorėlė ~ bičkorėliai «той, що закручений, як комірка стільника»; mažukėlis, -la ~ mažiukėlis, -lė «малюсінький: mažukėls vaikels»; tvorinėla ~ tvorinėlė «огорожний: galu lauka daržinėla ir ta pat tvorinėla (l. d.)»; jodberėls ~ juodberėlis: vai ėre ėre, mana mielas ėre: vienu širmu žirgu, ontru jodberėliu (l. d.).

Є похідні з цим суфіксом — іменники обох родів, утворені від форми минулого одноразового часу префіксальних дієприкметників. Такі похідні позначають осіб, діячів, найчастіше наділених ознаками зневажливого значення. Сам суфікс, схоже, у цьому разі зневажливого значення не має; воно зазвичай криється в лексичному значенні самого дієслова, тому не всі дієслівні похідні з цим суфіксом є зневажливими, наприклад: padėgėls ėžols ~ Padėgėlis ąžuolas (обгорілий стовбур дуба в лісі Стегвілі у Стуку, на якому пастухи під час Зелених свят пили пиво), pali̇̀nkėls beržėls ~ Palinkėlis beržėlis (похилена берізка, що росте у Стуку; біля неї пастухи розпалювали вогонь під час нічної варти), apsiminėls -la ~ apsimynėlis, -ė «неохайна людина», prasikaltėls ~ prasikaltėlis, padūkėls, -la ~ padūkėlis, -lė, pajūodėls, -la ~ pajūodėlis, -lė, išvirkėls, -la ~ išvirkėlis, -lė, nusprógėls, -la ~ nusprógėlis, -lė «висохлий, худий».

6. -ėsė. Похідні рідкісні, мають зневажливе значення, наприклад: mergėsė ~ mergėsė «дівчинка: tę mergęsė palika nāms ~ цій дівчинці залишили дім».

7. -ička. Похідні рідкісні, мають, можливо, дещо зневажливий відтінок, наприклад: mergõčk ~ mergičkà «підлітка».

8. -ylis, -ylė. Похідні з цим суфіксом — прикметники — у діалекті рідкісні; їх утворюють від прикметників і вживають у виокремлювальному значенні, як займенникові прикметники, наприклад: jaunīls, -la ~ jaunýlis, -lė, mažīls, -la ~ mažýlis, -lė. Пестливе значення цих похідних, імовірно, закладене в лексичному значенні їхніх коренів.

9. -inis. Похідні трапляються вкрай рідко. Це, імовірно, запозичення з латиської мови, наприклад: tėvinš ~ tēvinis «татку».

10. -iokas, -iokė. Похідні з цим суфіксом у діалекті рідкісні; їх утворюють від прізвищ батьків із різними основами й ними називають підлітків у сім'ях — синів і дочок, наприклад: baikščioks, -ė ~ Baikščiokas, -ė (< Baikštys), klušõks, -e ~ Klusiokas, -ė (< Klusas), lapšiõks, -e ~ Lapšiokas, -ė (< Lapšys), lopečõks, -e ~ Lopečiokas, -ė (< Lopeta), požėlõks, -e ~ Požėliokas, -ė (< Požėlė).

Є й поодинокі пестливі похідні з цим суфіксом, утворені від загальних іменників, наприклад: kačiõks ~ kačiokas «кошенятко», senõke ~ seniõkė «бабуся», virõks ~ vyrõkas «чоловічок».

11. -ytis, -ytė. З цим суфіксом у говірці найчастіше утворюються пестливі похідні жіночого роду, але суфікс не надто продуктивний, наприклад: avitė ~ avytė,

157

ausitės ~ ausytės, akitės ~ akytės, dulkitė ~ dulkytė, lupitės ~ lūpytės, mergitė ~ mergytė, mojitė ~ mojytė, tutitė ~ tutytė (< tutė «тітка»), višitės ~ vi štytės. Похідні чоловічого роду значно рідші, наприклад: kripšlitis ~ kripšlytis «кристалик», ragįs ~ ragytis «ріжок», žosįts ~ žasytis. Значно частіше замість них уживаються похідні із суфіксом -elis, пор. с. 155—156.

Декілька похідних із цим суфіксом трапляються в назвах місцевостей, наприклад: viršis ~ Viršytis (струмок, що впадає в Beržtulį).

Рідкісні також прикметникові похідні від нього, наприклад: mažītė, -ė ~ mažytis, -ė, trumpītis, -ė ~ trumpytis, -ė.

Суфікс -ytis, -ytė додається також до похідних іменників, які вже мають зменшувально-пестливе значення. У цьому разі значення нового похідного слова набуває ще виразнішого відтінку малості, пестливості, дрібності, наприклад: butelītės ~ butelytės, dulkelītė ~ dulkelýtė «порошинка», kutelītė ~ kūtelýtė «хлівчик», laždelītė ~ laždelýtė «паличка», mažutītis, -ė ~ mažutytis, -ė «малюсінький», muselītė ~ muselytė, senelītė ~ senelytė, šaudelītis ~ šaudelytis, žmonelītė ~ žmonelytė «жіночка».

12. -okšnis. Похідні зовсім рідкісні, наприклад: upokšnis ~ upokšnis «струмочок».

13. -uiītis, -uiītė. Суфікс додається лише до коренів, що позначають дитинчат тварин, наприклад: gegutiītis ~ gegutiītis «дитинча зозулі», karveliūtis ~ karveliūtis «дитинча голуба», kregždžiūtė ~ kregždžiūtiai «ластів’ята», kumeliītis ~ kumeliūtis «лошатко», pečlindžiūtė ~ pečlindžiūtiai «діти pečlindos», pempuītis ~ pempuītis «пташеня кульона», pūzgegutuītis ~ pūšgegutuītis «підліток-зозуля», silkūtės ~ silkūtės «оселедчики», siratuītis ~ siratuītis «сирота», starkūčė ~ starkūčiai «лелеченята», špokūčė ~ špokūčiai «шпаценята», varnūītis ~ varnūītis «вороненя», žurkūčė ~ žiurkūčiai, žvirblūtis ~ žvirblūtis «горобеня».

Похідні мають постійний наголос, інтонація — гостра.

14. -(i)ukas, -(i)ukė. Суфікс у говірці продуктивний і частотний. Його похідні:

a) Зменшувально-пестливі загальні іменники, наприклад: akmenūks ~ akmeniūkas, avinūkė ~ aviniūkai, burbulūks ~ burbuliūkas, beržūks ~ beržiūkas, daržūks ~ daržiūkas, dončiūkė ~ dančiūkai, dobilūks ~ dobiliūkai, gėrūkę ~ geriūkai «ягнята», kailinūkė ~ kailiniūkai, kūilūks ~ kūiliūkas, muilūks ~ muiliūkas, oškūkė ~ ožkiūkai, ožolūks ~ ąžuoliūkas, paukščūkis ~ paukščiūkas, paršūks ~ paršiūkas, pilvūks ~ pilviūkas, seniūks ~ seniūkas, snapūks ~ snapiūkas, telūks ~ teliūkas, ošūks ~ uosiūkas, varlūks ~ varliūkas, velnūks ~ velniūkas, viščiūks ~ viščiūkas, žosūks ~ žąsiūkas, žvirblūks ~ žvirbliūkas.

b) Загальні іменники з виокремленим специфічним значенням, наприклад: kapstūks ~ kapstūkas «мотика для прополювання городів», kvečiūkė ~ kviečiūkai «яра пшениця», smakūkė ~ smakiūkai «лев’ячі зіви, такі квіти».

c) Зменшувальні дитячі прізвища, утворені від усіх основ батьківських прізвищ, наприклад: bajelūks, -e ~ Bajeliūkas, -ė (< Bajelis), beinorūks, -e ~ Beinoriūkas, -ė (< Beinoras), baikščiūks, -e ~ Baikščiūkas, -ė (< Baikštys), balčiūnūks, -e ~ Balčiūniūkas, -ė (< Balčiūnas) dulevčiūks, -e ~ Dulevičiūkas, -ė (< Dulevičia), dumbrūks, -e ~ Dumbriūkas, -ė (< Dumbra), gaigalūks, -e ~ Gaigaliūkas, -ė (< Gaigalas), klušūks, -e ~ Klusiūkas, -ė (< Klusas), lapšiūks, -e ~ Lapšiūkas, -ė (< Lapsas), pakalnūks, -e ~ Pakalniūkas, -ė (< Pakalnis), peželiūks, -e ~ Peželiūkas, -ė (< Peželis), poželiūks, -e ~ Poželiūkas, -ė (< Poželė), šiliūks, -e ~ Šiliūkas, -ė (< Šilka). У прізвищах молоді суфікс -iukas, -iukė особливо продуктивний, поступово утверджуючись у говірці.

158

замість суфіксів -aičia, -iokas, -iokė, див. с. 155. Також помічено, що поряд із суфіксами -iukas, -iukė у прізвищах молоді дедалі частіше поступово починають утверджуватися також уживані в літературній мові -aitis, -aitė, -ytis, -ytė… суфікси (хоча вони ще не властиві говірці).

Трапляються похідні з цим суфіксом і в місцевих назвах та прізвиськах говірки, наприклад: martinaitis našliuks ~ Martinaitis Našliūkas, tirele kelūks ~ Týrelio keliūkas (дорога з Гайжюнай до Дучяйського Тиреля).

Суфікс -iukas, -iukė у говірці додається також до похідних іменників, які вже мають зменшувально-пестливе значення, наприклад: lapelūke ~ lapeliūkai, nagelūke ~ nageliūkai, virbalūke ~ virbaliūkai.

Окремі, рідше вживані похідні з цим суфіксом є прикметниками, що, як і означені прикметники, мають видільне значення, наприклад: graičūke žirne ~ greičiu-kai žirniai «ранній горох», mėlyniūke žirne ~ mėlyniūkai žirniai «синій горох», juodžūke vōšt ~ juodžiūkė višta, raudžiūke kārve ~ raudžiūkė kārvė, žalūke kārve ~ žalūke kārvė, jaunužūke kāune ~ jaunužiūkė kiāunė.

15. -iūkštis, -iūkštė. Похідні рідкісні, наприклад: berniākštis ~ berniākštis, vočiūkšte ~ vočiūkštė «маленький човник».

16. -ulis, -ulė. Похідні рідкісні, наприклад: pundūla ~ pundūlė «старовинний глиняний горщик, обмотаний берестом, для зберігання пір’я», tetūla ~ tetūlė «сестра батька», tātula ~ Tātulė (долина в с. Стегвілі), pirmula ~ Pirmulė (кличка корови), krigūls ~ krigulis «звивина», skridūls ~ skridulis «коло»: obole skridūls, dubūls ~ Dubūlis (струмок, що впадає в Берзтулі).

17. -ušis, -ušė. Похідні рідкісні, трапляються в народних піснях, наприклад: tetūš ~ tetūšis «батечко: raši mani jāuno tetūše dvareli».

18. -utis, -utė. Суфікс найчастіше додається до прикметників, наприклад: jaunūtis, -e ~ jaunūtis, -ė, laibūtis, -e ~ laibūtis, -ė, mažūtis, -e ~ mažūtis, -ė, nedidūtis, -e ~ nedidūtis, -ė, neaukštūtis, -e ~ neaukštūtis, -ė.

Деякі з цих зменшувальних прикметників у говірці субстантивуються, наприклад: bērūtė ~ Bērūtė (Бе̇роя), gerūtė ~ Gerūtė (кличка корови), rainūtis ~ Rainiūtis (кличка кота).

Цей суфікс дещо рідше трапляється в зменшувально-пестливих іменниках, наприклад: galvūtė ~ galvūtė, gegūtė ~ gegūtė, bačkūtė ~ bačkūtė, alūtis ~ alūtis, nagūtė ~ nagūčiai, slegūtis ~ slėgūtis «невеличкий тягар».

За допомогою цього суфікса утворюються також місцеві назви та особові імена, наприклад: gedūčo mińks ~ Gedūčių miškas (ліс, що доходить до села Гедучяй), lapūte ~ Lapūtė (кличка корови), šilūte ~ Šilūtė (болото площею 3 га в селі Гайжюнай).

Синтаксис

1. Вираження уявної дії

У складнопідрядних реченнях уявна дія в цих говорах частіше виражається не формами третьої особи умовного способу, а формами третьої особи теперішнього часу, наприклад: (підрядні підметові речення) мене турбує, що не мчить; коли він добре штовхає, боюся, що віз не перекине черева; тільки боюся, що вітер хати не переверне; (підрядні додаткові речення) боялися, що їх не задушить; дивися, щоб петля тільки не вислизнула; боявся, що він, загубивши це, не збреше; боявся, що зовсім не засне; хто може знати: така стара людина, що не помре; дивися, щоб ягоди не попадали; дивися, щоб у темряві не перечепився об те скло; іде в поле, іде в поле: боюся, що голову

159

не розіб’є; (підрядні речення часу) ледь він ударив би, я б не промовчав; щойно я побачив, одразу почав плакати, щойно випив склянку пива й відригнув; (підрядні речення причини) ходив із вівцями в хату: боявся, що чорти почнуть водити; я поспішав іти, щоб той шофер мене не обігнав; ми слухали, щоб не зрізати насіннєву борозну; побігли за ним, щоб не посковзнутися; їжмо оселедець, щоб він не вивітрився; дивися, упорядкуй, щоб у тебе нічого не пропало; треба загасити, щоб не зайнялося; замкни двері, щоб не випало; обернися до моря, щоб ніхто не визирав у вікно; я поспішав увечері, щоб не запізнитися на вечерю, і: підмітай підлогу мітлою, щоб пилу не було; допоможи теслі, щоб око не примружилося; ходив за сіячем, щоб не побачити, як худоба; (підрядні речення умови) якби в мене були люди, то було б не так важко; якби не йшов дощ, могли б піти в ліс; якби хотів, то мав би; якби не пив, то добре б жив; якби не був ледарем, був би багатим селянином.

Із прикладів видно, що уявна дія в підрядному реченні виражається теперішнім часом лише тоді, коли присудком головного речення є форми дійсного або наказового способу і коли дія виконується третьою особою (трапляються випадки, коли дія виконується й іншими особами, наприклад: мені доведеться напружитися, щоб мене вони не обігнали).

Подібні синтаксичні конструкції дуже поширені в латиській мові, наприклад: я боюся, що він не приїде; я боюся, що він не помре, пор.: я боюся, що вони не приїдуть; я боюся, що вони не помруть «я боюся, що він не приїде; я боюся, що він не помре».

Наші говірки басейну річки, особливо їхня північна частина, перебуваючи на південно-східному кордоні латиської мови, найімовірніше, і запозичили цю особливість латиської мови.

2. Про вживання відмінків і прийменників

У цих говорах помічено також випадки вживання відмінків і прийменників, відмінні від літературної мови. Скажімо, замість знахідного відмінка з прийменником už у літературній мові дієслово платити тут завжди вимагає називного відмінка, наприклад: сімсот було сплачено за рушницю; скільки платиш за корову; скільки платиш за такий піджак. Дієслово вірити у мові старих людей тут послідовно вимагає родового відмінка, наприклад: він тому повірив, однак поряд із родовим відмінком молодші представники говірки (найімовірніше, під впливом літературної мови) вживають знахідний відмінок із прийменником ing, наприклад: я в Бога і в чорта не вірю. Знахідний відмінок прямого додатка з дієприслівником тут дуже поширений, наприклад: візьми, що дістанеш; просимо їсти, що бачимо; несли, що знайшли. Прийменник до в однині тут вимагає лише орудного відмінка, наприклад: до заходу сонця працюють; до третьої години прокинулися; щоразу відпочиває до часу, тоді добре спить; підійшов до води; зайшов у воду по шию; підійшов до болю по груди, а в множині — лише родового відмінка, наприклад: м’ясо доходить до крові; наші штани — до коліна. Сполука kas per завжди вимагає знахідного відмінка, наприклад: що тобі за клопіт, «що тобі за клопіт», що за турбота, «що за турбота», що за питво, «що за напій», що за птах, «що за птах», що за гра, «що за гра» тощо. Найімовірніше, за зразком латиської мови тут широко вживається давальний відмінок ознаки замість родового: наприклад: голова вкрита волоссям, як у кішки, ноги в нього здерті, дзьобик викривлений ~ голова, вкрита волоссям, як у кішки, ноги в нього здерті, дзьобик викривлений тощо

160

II. ОСОБЛИВОСТІ ДІАЛЕКТІВ ПІВНІЧНО-ЗАХІДНОЇ АУКШТАЙТІЇ

Фонетика

1. Наголос

У говорах північно-західної аукштайтської говірки в околицях Лупайчяй (Шяуляйський р-н, волость Мешкучяй, № 106, досліджувала J. Keliotytė), Валдомай (Шяуляйський р-н, волость Грузджяй, № 104, досліджували Ž. Urbanavičiūtė і P. Katinaitė), Бридай (Шяуляйський р-н, № 105, досліджували Ž. Urbanavičiūtė і P. Katinaitė), на території, що належить до зони загального відтягування наголосу, як і в жемайтських говорах, після відтягування наголосу в кінці слова виразно чути також кінцевий наголос. Особливо виразний він у довгому кінцевому складі та в кінці другого компонента складних слів, наприклад: dėrmės juosta «веселка», našlės ~ našlýs, rùduõ ~ ruduõ, rùgū̃ ~ rugiũ, sakãu ~ sakãu, vaikũ ~ vaikũ, varškė ~ varškė, vėžys ~ vėžỹs, žaltis ~ žaltys, žinai ~ žinai, Nōrupis ~ Norupỹs (струмок), vienakart, vōrtinklis ~ vōrtinklys. Старий наголос слабше чути в короткому кінцевому складі mãžà, pùti, rùsà, šakà. Майже зовсім він непомітний у тих випадках, коли наголос відтягується з короткого закінчення на попередній довгий склад juõda ~ juodà, rankà ~ rankà, trumpùs ~ trumpùs.

Цією особливістю згадані північно-західні аукштайтські говори наближаються до жемайтських говорів.

Зібраний діалектний матеріал із північно-західних аукштайтських говорів насамперед уточнює ізоглоси сполук le, lė. Останнім часом сполука lė (за винятком форм дієприкметників) спорадично ствердіває і на схід від лінії: Скайстгіріс (Жагарський р-н, № 22, досліджувала A. Jonaitytė), Кібуряй, Тальочяй (Йонішський р-н, волость Тальочяй, № 50, досліджувала A. Jonaitytė), Валдомай, Бридай, Шапнаґяй (Шяуляйський р-н, волость Ґінкунай, № 134, досліджувала I. Ermantė), наприклад: klė́tis || klėtis, lė́kti || lėkti ~ lė́kti, plė́šti || plėšti ~ plėšti, pelės || pelės, kaũlas ~ kiaũlės, avėlas ~ avėlės, vaĩla ~ varlė, jerubėla ~ jerubėlė. На схід за цією лінією твердне також сполука lė у запозичених словах, наприклад: blėka, kalėdas, kalėjims. Звідси можна зробити висновок, що тут ствердіння сполуки lė — порівняно нове явище, яке поширюється зі сходу на захід.

Сполука le на схід від згаданої лінії також спорадично вимовляється твердо, наприклад: lãda || lėda ~ ledà, lắk || lėk ~ lėkia, lãs || lės ~ lesa, lạšt || lėst ~ lėsti, nusiláide || nusilėide ~ nusilėidė. Сполука le (< *lē) у корені та (< *lē ~ lē) у ненаголошеному кінці слова спорадично твердне в західній частині північно-західного аукштайтського ареалу аж до Жагаре (№ 7, досліджувала A. Jonaitytė), Ділбінів (Жагарський р-н, № 21, досліджувала A. Jonaitytė), Дамеляй, Юшкайчяй, Тальочяй. Тут, наприклад, кажуть: laišė || lėišė, laš || lėst ~ lėsti, laigvas ~ lengvas, lạc || lėc ~ ledas, lañta ~ lentà; kumėlė ~ kumėlė, mergėla ~ mergėlė, sáula ~ sáulė, kañlem ~ kiaulėm, kaũlas ~ kiaũlės, але: išlėkė, lėlė, negalėje, tilėje.

Поданий матеріал свідчить, що характерна для середніх аукштайтських говорів особливість — хвиля ствердіння сполук le, lė — просунулася на захід і поширилася в північній частині ареалу північно-західних аукштайтських говорів.

2. Вимова дифтонгів ei, ou (au)

У північно-західному аукштайтському говорі, в околицях Смалінінкая Юрбаркського району, у корені слова, за винятком зменшувально-пестливих суфіксів -ėlis, -ėlė (motinėlė ~ motynėlė, kepurėlė ~ kepurėlė, šileinėlei ~ Šilenėliai (назва села), vainikėlis), зовсім

11. Lietuvių kalbotyros klausimai, V

161

не трапляються голосні ė, o літературної мови. Замість них тут закономірно вимовляються дифтонги ei, ou, наприклад (під наголосом) bėiga ~ bėga, dėive ~ dėvia „дослівно: носить“, gėirims ~ gėrimas, išėida ~ išėda, kėilau ~ kėliau, meisa || mėsa ~ mėsa, pusėt inai ~ pusėtinai, sėiklas ~ sėklas, apsiėridės ~ apsirėdės, šėinis ~ šėnis „полоз“, žėibe ~ žėbė „картопля, зварена в шкірці“, žėibiti ~ žėibinti „варити в шкірці, неочищеним“, apžėlė ~ apžėlė; bėiris ~ Bėris (кличка коня), galbrastėine ~ galbrastėnė (із Галбрастів), lubėinai ~ Lubėnai (назва села), šilėinai ~ Šilėnai (назва села), trapėingiris ~ Trapėngiris (назва лісу); brōškštas ~ brōkštas, dvėjōpū ~ dvėjōpų, kōsuli ~ kōšulė, kōušė ~ kōšė, nōuksta ~ nōksta, žōubris ~ žiōbris „така риба“, dōuyidiene ~ Dōvydienė (дружина Довида), dvīlōuje ~ Dvylōja (кличка корови), Dōuvas ~ Dōvas (ім’я), Oūbras ~ Obras (ім’я), šventōuje ~ Šventōja (назва річки); ненаголошені: leikīks ~ lėkikas „літак“, meinītis ~ mėnutis „місяць“, meisa ~ mėsa, seīdėisu ~ sedėsiu, sākėiva ~ sākėva „ми з тобою сказали“, švėirėjis ~ svėrėjas, teivīne ~ tēvynė „батьківщина“, teivū ~ tēvų, veisūms ~ vėsūmas; beigūne ~ Bėgūnė (кличка корови), milkėirūks ~ Milkėriūkas (син Мілкеріса); atōduogei ~ atōdogiai „озимі жита“, boubāusei ~ bobāusiai, koupūštai ~ kopūštai, šōkinėk ~ šōkinėk, īriobū ~ triobū, žmounā ~ žmōnā, soukācėi ~ Sokāčiai.

Як видно з прикладів, дифтонги ei, ou замість голосних ė, o в корені слова тут вимовляються не лише в наголошеному складі з висхідною інтонацією, як стверджувалося досі, а й у складі з нисхідною інтонацією або ненаголошеному, перед наголосом і після нього.

Дифтонги ei, ou у корені слова замість літературних ė, o трапляються порівняно рідко. Як відомо, це явище властиве не лише досліджуваному говору. Приклади такого переходу, щоправда нечисленні, зафіксовано в нині зниклому стриуцькому говорі, сусідньому з говором Смалінінкая, а також поблизу Вєшвіле¹⁶. В інших місцевостях такого переходу не засвідчено, хоча зрідка поблизу Юрбарка (північно-західні аукштайти) і Сударга, Кідуляй (велюнське наріччя) трапляються окремі приклади, де замість звичайного o вимовляється ou (au), наприклад: bauboužis || baubažiš ~ baubōžis, broukštėlis || braukštėlis „маслоробка“, koupūštai || kaupūštai ~ kopūštai, toūli ~ toli, saukācėi ~ Sokāčiai.

У дуже рідкісних випадках дифтонг ou замість o вимовляється також у литовському говорі Зієтелі¹⁷.

Появу дифтонгів ei, ou замість ė, o, імовірно, можна пояснити подальшим розвитком голосних ė, o у цих говорах.

І в наголошених, і в ненаголошених дифтонгах ei, ou обидва компоненти чітко чутні. На слух перший компонент дифтонга ou видається менш напруженим, ніж літературне o, і більш відкритим та широким. За своїм тембром він ніби наближається до голосного a. Тому іноді складається враження, що дифтонг ou більше схожий на au, ніж на ou. Це найвиразніше чути, зокрема, у таких словах, як barzdōuts ~ barzdōtas, kōuts ~ kōtas, oulā ~ olā, ōura ~ ōro, skoulā ~ skolā, vīžōuc ~ vīžōtas та ін., де після дифтонга йде твердий приголосний.

Дифтонг ei (< ė) зазвичай у вимові нічим не відрізняється від літературного ei, однак перед напівголосним j він дещо вужчий і звучить менш чітко, наприклад: nou-rėjėi ~ norėjai, pašisnėkėjom ~ pasišnekėjome, sėijims ~ sėjimas, sėjau ~ sėjau,

¹⁶ Пор. Lietuvių žvejų tarmė Prūsuose, surašė J. Gerulis ir Chr. Stangas (toliau — LŽTP), Kaunas, 1933.

¹⁷ Див. A. Vidugiris, Kai kurios Zietelos tarmės ypatybės (toliau — Ziet. t. yp.), LKK, t. 2, Vilnius, 1959, p. 198.

162

véjie ~ vėjo, vėja. У цьому випадку виразніше вимовляється лише його звужений перший склад, а другий ніби зливається з j.

Іноді дифтонг ei вимовляється також замість лит. e (переважно у словах іншомовного походження), наприклад: adeile ~ Adėlė (Adelė), amėirika ~ Amėrika (Amerika), pakėita ~ pakėtą «paketą», sibėrijė ~ Sibėrija (Sibiras), štakėtai ~ štakėtai «tokia tvora»; ėisam ~ ėsame «esame».

Дифтонги ei, ou у корені слова вимовляються також замість ненаголошених лит. ie, uo, наприклад: deigėlei ~ diegėliai, geidoujims ~ giedojimas, keimėlis ~ kiemėlis «kaimelis», keimūs ~ kiemūs «kaimus», pasileiktū ~ pasiliektū, šėinavė ~ šienavė, veináip ~ vienaip, veinókuei ~ vienókie, žėiminei ~ žieminiai, leibgirei ~ Leipgiriai (назва села), leipalóta ~ Leipalóta (луг), vitkeimei ~ Vitkiemiai (назва села); dounūtė ~ duonūtė, noudai ~ nuodai, noudū ~ nuodų.

Таке відображення згаданих дифтонгів могло бути дуже давнім.

Дифтонги ei, au (у цьому випадку не ou, а виразно чутне au) у цій говірці вимовляються також замість давніх *an, *en у корені слова, що походять із твердого акутового наголосу й у литовській літературній мові відповідають ę та en (останній перед d, t), наприклад: áužuols ~ ą́žuolas, aužuolū ~ ą́žuolų, aužuolijė ~ Ąžuoliją (село), įkáus ~ įkãs¹⁸, spáustai ~ spą́stai, sáunarūs ~ są́narius; gabėiti ~ gabėnti, gabėis ~ gabéns, givėidava ~ gyvėndavo, givėiti ~ gyvėnti, givėikie ~ gyvėnkie, givėikite ~ gyvėnkite, kūrėis ~ kūréns, kūrėiti ~ kūrėnti, mekėiti ~ mekėnti.

Перехід давнього дифтонга an із твердим акутовим наголосом у цій говірці в au зафіксовано вперше. Такого переходу в говірках литовської мови досі не констатували. Дотепер, крім ą, був відомий лише його перехід в ai¹⁹. Дані сучасних досліджень свідчать про ще один новий варіант переходу давнього an в au, важливий для історії мови та діалектології.

Перехід давнього дифтонга en із твердим акутовим наголосом в ei також є порівняно рідкісним явищем діалектної фонетики, яке тепер майже ніде не трапляється²⁰.

Такі відповідники давніх дифтонгів an, en у корені слова, найімовірніше, виникли під час зникнення другого складника дифтонгів an, en і збереглися до наших днів.

У кінці слова an, en із твердим акутовим наголосом, як і в лит. літературній мові, в усіх випадках перейшли в короткі a, e, наприклад: su rankà, su kárve, šakàs, pelès.

Давній дифтонг an із циркумфлексним наголосом у корені слова перейшов у ā (ą), як і в лит. літературній мові, а в кінці слова в ненаголошеній позиції — скоротився до короткого a, наприклад: anādien ~ anādien, tāšik ~ tāšyk, žāsū ~ žąsų; bālta ~ bāltą, vaika ~ vaiką, vīra ~ vyrą.

Давній дифтонг en із циркумфлексним наголосом у ненаголошеному кінці слова в цій говірці має три відповідники. Зазвичай давній en у ненаголошеному кінці слова тут перейшов у короткий e, наприклад: kāte ~ kātę, kārve ~ kārvę, medine ~ medinę; проте у відкритому кінці слова дієприкметників він перейшов у дифтонг ie: būvie ~ būvę, apāugie ~ apāugę, rādie ~ rādę, turėjie ~ turėję, apžėlie ~ apžėlę, а в закритому — у голосний e: ārės ~ āręs, āugės ~ āugęs, dirbės ~ dirbęs, givėnės ~ gyvėnęs, išsimokūnės ~ išsimokęs, pėrsitikridavęs ~ pėrsitikrindavęs. Вузьке e також вимовляється в закінченні родового відмінка однини зворотного та особових займенників: manės || manės || monės «manęs», tavės «tavęs», savės «savęs».

¹⁸ У III особі майбутнього часу дієслів метатонії інтонацій не помічено.

¹⁹ Див. LŽTP, с. 11; Žiet. tr. yp. с. 198, примітку 7.

²⁰ Див. LŽTP, с. 9.

163

Перехід давнього циркумфлексного дифтонга en, що стоїть у нескороченому відкритому кінці слова, у дифтонг ie, а в закритому — в ė, також досі не був описаний. Під час діалектологічних експедицій 1959 року в Шилутському районі було вперше зафіксовано його перехід у ei²¹, а дослідження діалектів цього року дають ще два нові варіанти відповідників цього дифтонга. Імовірно, це також результат зникнення другого компонента дифтонга en.

Морфологія

1. Минулий багатократний час

На території діалектів між Брідаями, Валдомами, Лупайчяєм, Нарушайчяєм і Кирбайчяєм зафіксовано незмінювану форму минулого багатократного часу дієслів із суфіксом -davai (зворотна форма -davaisis), наприклад: (Брідаї) kas megėjės, gaudavai izgėrį; į briką sudėdavai friždėšimt įris gūbas; aš šėnberniu skaičau, ale toks virūks nėka būdavai; nōns į nepatogūs būdavai tie sijōnai, ale ka māda, tai i grāžu; męs pasigaudavai žōgą i sakīdavai: žōgai žōgai, dūk degūta, kat nedūosi sūksim rāga; (Валдомаи) mūdu su vīru dainūodavai: aš viena pūnkta, jis kita; mergaites māni vaišīdavai; mūsu senūte nusakīdavai apė lāžus; jie māni mīldavai; ateidavai lig to klōjima, pastōv pastōv švėsikes; (Лупайчяй) sūknės pirmą nepakėldavai: pākulnė iššausdavai i dėvėdavai, vilkdavāsis sijōnai: kat išėdavai rugū rišt, nepērībdavai par pēda; (Нарушайчяй) jie būlbu nepļaudavęs; žuvies sugāudavę daugenibė; kė jaunī būvam, šōkdavę, gērdavę, balavōdavę; (Кирбайчяй) aš kāda nueidavę, tāda i veikdavę; kė pradėdavę čir, niēks neprīžiūrėdavę tū vaikū; nēšdavę i skarūtė bātus susirišę.

Суфікс -davai (зворотна форма -davaisis), імовірно, утворюють суфікс минулого багатократного часу -dav- і постпозиція -ai(-aisis). Такий складний незмінюваний суфікс, як видно з прикладів, додається до всіх осіб однини й множини минулого багатократного часу. На вказаній території постпозиція -ai може додаватися також до основи минулого одноразового часу, наприклад jam nerūpėjėi ritėlį kėlti, žirgėlį šėrti тощо (Брідаї). У сусідніх жмудських діалектах (Кельмеський район) та інших північно-західних аукштайтських діалектах (південна частина Шяуляйського району) постпозиція -ai часто додається до основ усіх форм теперішнього часу, наприклад: (Пакапе, Шяуляйський район, № 196, дослідниця Д. Скуркайте) giestai «співає», išbirnai «висипається», nenūrai «не хоче», pākėlai «піднімає», sūrisai «сирить», stūovai «стоїть», tūrai «має»²². У північно-західному аукштайтському діалекті поблизу Шакини й Жагаре постпозиція -ai може додаватися до всіх змінюваних і незмінюваних частин мови²³.

Синтаксис²⁴

1. Місце присудка в реченні

У говірці околиць Смалінінкаю, на відміну від літературної мови та інших діалектів, присудок у розповідних реченнях має постійне місце в кінці речення. Особливо це стосується поєднання складених і похідних присудків, наприклад: māna darbai atlikti irā; viskas išārdita tāpo; jau

²¹ Див. E. Grinaveckienė, Tarmių medžiagos rinkimas lietuvių kalbos atlasui, LKK, t. 3, Vilnius, 1960, p. 195—196.

²² Див. також LKK, t. 3, Vilnius, 1960, p. 198.

²³ Див. A. Jonaitytė, Šakynos tarmė, kand. disert., Vilnius, 1962 (rankraštis), p. 266—268.

²⁴ У розділі про синтаксис наведено лише деякі характерні синтаксичні конструкції діалектів Смалінінкаю (Юрбаркський район).

164

тепер усе інакше стало; ялина вже з лісу вийшла; ця казка з давніх часів; береза дуже пухнаста:

Таке постійне місце присудка, найімовірніше, виникло під впливом німецької мови, яка для мешканців цих місць упродовж тривалого часу була офіційною. А для німецької мови якраз характерний такий невільний порядок слів у присудку.

Крім того, у цій говірці майже завжди вживається зв’язка теперішнього часу є, яку в літературній мові та інших говірках зазвичай опускають, наприклад: strážas „strazdas“ keloũnės paukštis irà: rudenì prapúola, pavasarì acirandà.

2. Знахідний відмінок при запереченні

У цій говірці зовсім не вживається родовий відмінок при запереченні. У всіх випадках його тут замінює знахідний відмінок при запереченні, наприклад: nė viena dantì netùrė; aš mašinà visái nematčau; mātà, kad parašìta, tik nišmàna tuos žoudžius; negalėję išpildėt tà nūra.

І це, безперечно, також виникло під впливом німецької мови.

3. Орудний відмінок непрямого додатка з прийменником

Замість орудного відмінка непрямого додатка тут дуже часто за зразком німецької мови вживається орудний відмінок непрямого додатка з прийменником su, наприклад: viskas apáugie su medùkais; tie kalnai su didelòms puikòms giroms apáugie; kūrmis vãbalus gãudàs ir su vabalais mintàs.

4. Сполучник o

Для поєднання однорідних членів речення тут широко вживається сполучник o замість сполучника ir, наприклад: jie gėire ou linkšminousi; lakštingãlas mažas ou pilks; vakar bùva apšùkusi ou veisi; pėrnai ou šìmet jis pas ją gyvenà; tas ant laũka dirbà ou valga pietùs; meškinis (degtinė su medumi) susided į galvà ou į kóujes.

5. Прийменник prim

Прийменник prim уживається у часовому значенні замість прийменника prieš. Він вимагає родового відмінка і часто трапляється в говірці, наприклад: tas prim tūkstančė metų bùva; jie isigėrs prim pinigų dalinimà; prim toũ važáva vienc bagoũc poũnc.

6. Ką замість kiek

Замість займенника kiek тут уживається знахідний відмінок питального займенника kas — ką, наприклад: ką kaštùo svārs cūkraus; ką prékeva rugėi turguj; ką sveikàtas mana ištraukė tie darbai.

7. Прийменник į зі знахідним відмінком

Замість внутрішнього місцевого відмінка тут часто, найімовірніше за зразком німецької мови, вживається прийменник į зі знахідним відмінком, наприклад: senóuvė gėrdava paščiūkų (пива другого ґатунку) į šilumà; kóujes šiltas bùdava į višas.

ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ГОВІРОК ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ

(На основі матеріалів, зібраних діалектологічними експедиціями 1961 року)

Е. ГРІНАВЕЦКЕНЕ

Резюме

Діалектологічні матеріали для «Литовського лінгвістичного атласу» 1962 року збиралися в говірках східних, середніх і північно-західних аукштайтів. Зібрані матеріали дають змогу краще висвітлити окремі раніше констатовані явища й уточнити межі їх поширення. Деякі особливості згаданих вище говірок виявлено вперше.

1. а) Під час вивчення говірок східних і середніх аукштайтів, розташованих у Пакруойському та Шяуляйському районах, встановлено, що на зазначеній території з південного заходу на північний схід поступово посилюються відтягнення наголосу та скорочення закінчень. Найвиразніше ці явища виявляються в Пакруойському районі, в околицях містечка Лінкува. Наведений у статті матеріал свідчить на користь думки, що ці місця є осередками виникнення згаданих вище фонетичних особливостей та їх подальшого поширення на території литовської мови.

У північній частині Пакруойського району виявлено деякі якісні зміни голосних звуків i, u. Зазначено, що якісних змін зазнають голосні звуки i, u лише будучи короткими й у дифтонгічних сполученнях у ненаголошеній позиції або під наголосом із висхідною інтонацією. Їхні якісні зміни залежать також від місця у слові: якщо такий i (окремо або в дифтонгічному сполученні) здавна перебуває в останньому складі або в складі, за яким іде (або йшов) склад із голосним заднього ряду (a, o, u), він завжди переходить у голосний звук o, проміжний між голосними a і o, наприклад: fròs, літ. мова tris «три, трьох», rašòs, літ. мова rašỹs «буде, будуть писати», ilȯnda, літ. мова ilindo «вліз, -ла, -ли», šȯlts, літ. мова šiltas «теплий», lõpo, літ. мова linū «льон», võsts, літ. мова vištas «кури», nusipirko, літ. мова nusipirkau «я купив, -ла»; якщо такий i перебуває у складі, за яким іде (або йшов) звук переднього ряду (i, y, e), він завжди переходить у голосний звук e, проміжний між голосними e і ė, наприклад: mėšk, літ. мова miškė «у лісі», plėk, літ. мова plikì «голі», vėš, літ. мова viši «усі», šėrdas, літ. мова širdàls «серце», pėrìs, літ. мова pirtis «лазня», šmòkėi, літ. мова išmokyti «вивчити». Короткий голосний u за умов якісних змін завжди переходить у голосний звук o, наприклад: nulõs, літ. мова nulùs «відколеться, -ються», põlks, літ. мова pulkas «полк», gõlt, літ. мова gulti «лягати», põt, літ. мова putà «пень», sõk, літ. мова suki «ти крутиш», bõrnos, літ. мова burnõs «рота», põrvì, літ. мова purvė «у багнюці», kėtõrs, літ. мова kėtūris «чотири».

У статті висловлено припущення, що згадана якісна зміна коротких голосних i, u — явище досить пізнє, яке відбулося в досліджуваних говірках після скорочення ненаголошених давніх довгих ī, ū.

166

б) У Пакруойському, Пасвальському та Біржайському районах, на території між Пашвітінісом—Нямуняле Радвілішкісом—Біржаєм—Пасвалісом—Йонішкелісом—Пакруойсом—Линкувою, вперше зафіксовано вживання форм двоїни знахідного відмінка з числівником «три», напр.: mús brigãd tùf fròš piemẽn, літ. мова múšu brigadã tùri tris piemenis «у нашій бригаді три пастухи». Подібні випадки вживання форм двоїни знахідного відмінка засвідчено й у латиській мові.

На цій самій території форми давального відмінка множини збігаються з формами давального відмінка двоїни. На підставі зіставлення із сусідньою латиською мовою у статті висловлено припущення, що на зазначеній території вживані форми давального відмінка множини походять від відповідних форм двоїни, узагальнених у значенні обох чисел. Іменники з основами на a, ia, усі прикметники, числівники, займенники та дієприкметники чоловічого роду в давальному відмінку множини й двоїни, поряд зі звичайним закінченням, частіше мають також форми із закінченнями -ėm (після твердого приголосного) та -ęm (після м’якого приголосного), напр.: daržėm, літ. мова daržam «городам», svėčėm, літ. мова svečiam «гостям», karčėm, літ. мова kartiem «гірким», pãčėm, літ. мова patiem «самим», trėčėm, літ. мова tretiem «третім», pardūodopn-čėm, літ. мова pardūodantiem «тим, хто продає».

У статті висловлено думку, що згадані закінчення могли розвинутися фонетично із закінчення -iem, як і в сусідніх латиських говорах.

Форми, вживані в досліджуваних говорах у давальному відмінку множини, використовуються також у орудному відмінку множини й двоїни; лише іменники з основами на a, ia зберігають ці форми тут тільки в двоїні, а в множині частіше мають такі форми, як у літературній мові.

Займенникові прикметники відрізняються від літературної мови своїми формами, а також походженням і частково наближаються до форм займенникових прикметників латиської мови.

У досліджуваних говорах зафіксовано 18 суфіксів зі зменшувально-пестливим значенням. Частина цих суфіксів не трапляється в литовській літературній мові або вживається в інших значеннях. Серед прикладів для кожного суфікса наведено не лише загальні іменники говірок, а й власні назви: імена людей і тварин, прізвища та прізвиська, географічні назви й назви водойм тощо.

в) У складнопідрядних реченнях уявна дія тут найчастіше виражається не умовним способом, як у літературній мові, а теперішнім часом дійсного способу, як і в сусідній латиській мові, напр.: mãn baisu, kad kárve neparšpìr viėdra, літ. мова: mãn baisu, kad kárve neparšpirtų viėdro «мені страшно, щоб корова не вдарила відро». Тут відзначено й деякі відмінності у вживанні відмінків і прийменників: дієслово tikėti «вірити» тут найчастіше вимагає родового відмінка (jōn tū bùrto tīk, літ. мова: jì tiki burtais «вона вірить у чаклунство»,

167

прийменник ligi «до» в однині вимагає орудного відмінка, а в множині — родового) atėję vandu lig tvorõ, літ. мова atėjo vanduõ ligi tvorõ «вода дійшла до огорожі»; įbrõd ing vánden lig kėlių, літ. мова įbridai į vándeni ligi kėlių «зайшов у воду по коліна» та ін.

II. а) У говорах північно-західних аукштайтів, розташованих у північно-західній частині Шяуляйського району, тобто в зоні повного відтягування наголосу, встановлено, що під час відтягування наголосу із закінчення на попередні склади, крім основного ретракційного наголосу, наприкінці слова вимовляється також побічний кінцевий наголос, як і в сусідніх жемайтських говорах. Особливо виразно він звучить у довгому кінцевому складі та в закінченні другого компонента складних слів, напр.: žáltis, літ. мова žaltys «вуж», võftãklis, літ. мова vorãtinklis «павутиння».

Зібраний експедиціями матеріал у Шяуляйському, Йонішкіському та Жагарському районах уточнює також ізоглосу ствердіння сполучень le, lė. Ствердіння сполучень le, lė, як відомо, є характерною рисою говорів середніх аукштайтів. Нині численні зібрані матеріали показують, що сполучення lė спорадично вимовляється твердо й на території північно-західних аукштайтів, на захід до лінії Скайстгирис (Жагарський р-н)—Кибуряй—Толечяй (Йонішкіський р-н)—Валдомай—Бридай—Шапнагяй (Шяуляйський р-н); а ізоглоса ствердіння сполучення le просунулася ще далі на захід і доходить до лінії Жагаре—Дилбінай—Дамяляй—Юшкайчяй—Толечяй. Просування хвилі ствердіння сполучень le, lė на захід на території північно-західних аукштайтів — явище, вперше встановлене нами.

У говорах північно-західних аукштайтів, що зберігають місце наголосу літературної мови (у Юрбаркському районі, поблизу міста Смалінінкай), в основі слова (за винятком суфіксів) не трапляються голосні звуки літ. мови ė, o. Замість них закономірно виступають дифтонги ei, ou, напр.: béiga, літ. мова bėga «біжить, біжать», mėita, літ. мова mėta «м’яту», kõušė, літ. мова kõšė «каша», žõubris, літ. мова žióbris «рибець», teivine, літ. мова tėvynė «батьківщина», žmounà, літ. мова žmona «дружина», Trapėingiris, літ. мова Trapėngiris «ліс поблизу Трапеная», Õbras, літ. мова Obras «чоловіче ім’я», Beigūnė, літ. мова Bėgūnė «ім’я корови».

З наведених прикладів видно, що голосні ė, o тут перетворюються на дифтонги ei, ou не лише під наголосом із низхідною інтонацією, як було зафіксовано в деяких зниклих сусідніх литовських говорах, а й під наголосом із висхідною інтонацією та в ненаголошеній позиції.

Вимова дифтонгів ei, ou замість ė, o літературної мови — явище дуже рідкісне. Найімовірніше, його можна пояснити подальшим розвитком голосних звуків ė, o в цих говорах.

Дифтонги ei, ou в основі слова трапляються також замість ненаголошених дифтонгів ie, uo, напр.: keimài, літ. мова kiemai «села, двори», dounùtė, літ. мова duonìtė «хлібець», noudài, літ. мова nuodai «отрута», Vitkeimei, літ. мова Vitkiemiai «назва села». Така відповідність зазначених дифтонгів може бути й дуже давньою.

Дифтонги au, ei у досліджуваній говірці вимовляються замість давніх сильно початкових дифтонгічних сполучень án, én (у літературній мові q; en перед

168

t, d), наприклад: āžuols, літ. мова āžuolas «дуб», aužolijė, літ. мова Ąžuoliją «назва села»; įkāus, літ. мова įkās «вкусити», givėikie, літ. мова gyvėntkie «живи», kūrėiti, літ. мова kūrėnti «топити». Перетворення давнього дифтонгічного сполучення з сильним початковим компонентом an на au констатовано нами вперше. У статті висловлено припущення, що таке перетворення зазначених дифтонгічних сполучень могло відбутися під час зникнення їхнього другого компонента і в такому вигляді збереглося до наших днів.

Давнє дифтонгічне сполучення en (літ. мова ę) наприкінці слова в досліджуваних говорах зазвичай перетворюється на короткий e, але в дієприкметниках, на відміну від літературної мови, спостерігається інше явище: у відкритому кінці слова воно перетворюється на дифтонгічне сполучення ie, а в закритому — на вузький монофтонг ė, наприклад: bùvie, літ. мова bùvę «колишні», bùvės, літ. мова bùvęs «колишній». Це явище також зафіксовано вперше. У статті його пояснено як результат зникнення другого компонента, відмінного від того, що відбувається в літературній мові.

б) У говорах Шяуляйського району, що займають територію між Бридай—Валдомай—Лупайчяй—Нарушайчяй—Кирбайчяй, дієслова минулого багаторазового часу, на відміну від літературної мови та інших литовських говорів, уживаються в незмінюваній формі із суфіксом -davai (зворотна форма -davaisis), наприклад pākulnė išāusdavai i dėvėdavai, vilkdavaisis žemė sijonai: kat išėdavai rugių rišti, nepėrlibdavai per pėda, пор. літ. мова pākulinio išāusdavo ir dėvėdavo, vilkdavosi žemė sijonai: kad išėdavo rugių rišti, nepėrlipdavo per pėdą «полотняне полотно ткали й носили, спідниці волочилися по землі: коли виходили в’язати жито, неможливо було переступити через сніп».

в) У говірці Юрбаркського району, поширеній в околицях Смалининкая, на відміну від літературної мови та інших говорів присудок зазвичай ставиться в кінці речення, наприклад: tà pāsaka nou senóvės laikù irà пор. літ. мова tà pāsaka vrė senóvės laikù «ця казка давніх часів». Найімовірніше, це залежить від впливу німецької мови.

Тут відзначаються й деякі інші синтаксичні особливості. Для виділення однорідних членів речення замість сполучника ir «і» широко вживається сполучник o «а», наприклад: jiė gėrė ou liūksminosi пор. літ. мова jiė gėrė ir liūksminosi «вони пили й веселилися» та ін.