LEKSIKOS TYRINĖJIMAI

LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

ПРИНЦИПИ УКЛАДАННЯ СЛОВНИКА ГРУПИ ГОВІРОК

V. VITKAUSKAS

Зі зміною умов життя, наближенням села до міста, зникненням реалій старого села та посиленням впливу літературної мови багато давніх діалектних слів швидко виходять з ужитку. Стабільна морфологія діалектів і фонетика, яка змінюється повільніше, широко описані й досліджені у фундаментальній праці З. Зінкявічюса «Литовська діалектологія» та в багатьох кандидатських дисертаціях, тоді як лексику зазвичай описують лише настільки, наскільки це потрібно для раніше згаданих галузей. Лексика — найрухливіший елемент мови, який завжди мав і має тенденцію змінюватися разом із життям, що розвивається та змінюється. Особливо це характерно для сучасності. Молоде покоління нашого села активно навчається в школі, зовсім не знає багатьох речей, які раніше були популярними в селі. Тому досить сумнівно, що сучасне молоде покоління перейме від нинішнього старшого покоління села, народженого наприкінці XIX — на початку XX століття й такого, що добре зберегло давню діалектну лексику, весь словник говірок і її лексичну систему. Фіксувати скарбницю слів старшого покоління, що відходить із життя, та принципи творення нових слів стає актуально й необхідно.

Тому виникає потреба укладати діалектні словники, які дають змогу докладно дослідити лексику діалектів, подати її систему або принаймні її частину для потреб мовознавства й практики, виявити справжній стан словникового фонду (функціонування діалектних слів у говірках, їхні зміни, вихід з ужитку, появу нових тощо).

Діалектні словники нині є чи не найактуальнішою справою для лексикографів і діалектологів Радянського Союзу та багатьох країн. Особливо ними опікуються російські мовознавці, які, поряд із 17-томним словником літературної мови, незабаром матимуть багатотомний словник усіх російських діалектів, збірники й дослідження лексики груп говірок майже всіх областей і країв Російської Федерації, а також уже видали ретельно укладений словник лексики навіть одного села¹.

Ознайомившись із кількома десятками різних словників та принципами їх укладання (про це опубліковано розгорнуту статтю «Типи діалектних словників і принципи їх укладання» у «Працях Академії наук», серія А, т. 2(33), с. 153–170), задумано поговорити про словник однієї з груп говірок литовської мови та принципи його укладання.

Для цього слід розглянути такі питання:

1. Територія говірок, спільні ізоглоси, що виявляють спільність і близькість діалектів, їхню належність до одного ареалу.

¹ Словник сучасної російської народної говірки (с. Деуліно Рязанської області). Матеріал зібрали й словник уклали: Г. А. Баринова, Г. С. Коготкова, Е. А. Некрасова, І. А. Оссовецький, В. Б. Сіліна, К. П. Смоліна; за редакцією І. А. Оссовецького. Москва, 1969, 612 с.

79

2. Мета словника — те, чого прагнуть досягти цією працею. Особливу увагу слід звернути на застарілий шар лексики, важливий для історії мови й нині вже не вживаний молодим поколінням.

3. Тип словника, адже від його вибору залежить розташування й збирання матеріалу, а також оцінювання досить строкатої діалектної лексики (тут чітко виділяються кілька шарів: лексика, спільна для всього народу; слова, специфічні для говірки чи групи говірок; запозичення; слова, що нещодавно прийшли в говірку зі шкіл, радіо й телебачення, театру, а також із фахівцями, які прибувають з інших місцевостей Литви).

Саме про всі ці питання й хочемо конкретно поговорити.

Слова з жемайтських говірок (переважно з околиць Куршеная, Ва̄путеная, Дирвоненая та ін.) заохоченням проф. J. Balčikonis почали збирати від 1954 р. За літо записували по кілька сотень слів і передавали до редакції «Словника литовської мови». Після того як 1958 р. почали працювати в Інституті литовської мови та літератури й їздити в експедиції, накопичилися значні масиви лексики південножемайтського (східнодунінінкського) діалекту, що стали основою задуманого діалектного словника. Як гадають, він відобразить не лише словниковий склад одного компактного діалекту, а й дасть уявлення про лексику всіх жемайтів загалом, адже слова цього діалекту часто вживаються в багатьох місцевостях Жемайтії.

Територія групи говірок для такого словника, з якої ми маємо найбільше матеріалу, була б такою: околиці Куршеная та Мицайчяй Шяуляйського району (важливіші населені пункти: Куршенай, Vārputėnai, Пакштеляй²), східна частина околиць Рауденай Шяуляйського району (Dirvōnėnai), околиці Пашиленай та Ужвенчяй Кельмеського району (села, розташовані на захід; Відсодіс, Ужвентіс), південна частина околиць Павандене Тяльшяйського району та південна частина околиць Луоке Тяльшяйського району (Viekšņaliai).

1. Їхні спільні фонетичні особливості:

a) ie, uo > i·, u·:

kī·c, sī·nc, ū·ses, одн. род. відм. dū·bę(PvnR, Užv, Vds, Vkšn), ži·c, ī·vas, ū·ga, мн. наз. відм. ū·les (Dr, Krš, Pkš, Vrp).

b) Каменеві та наголошені закінчення ė, o > ie, uo:

ūōškā, uōškē·lę, viežę, īemā·u (PvnR, Užv, Vds, Vkšn), grūobi, žuolē·li, riek, grieb-lī·s (Dr, Krš, Pkš, Vrp).

c) Загальне відтягування наголосу³.

d) *tj, *dj > t, d перед ā:

jā·utē·, jā·utē·ms, jā·utē·s, але jā·učę || jā·učę (PvnR, Užv, Vds, Vkšn), gaidē·, gai-dē·ms, gaidē·s, але gai·dže (Dr, Krš, Pkš, Vrp).

2. Фонетичні особливості, спільні лише в основі, але різні в нюансах:

a) am, an >

ōm, ōn: ō·mžos, sō·mda, kȯ·nd, dō·ngōs (PvnR, Užv, Vds, Vkšn),

um, un:⁴ krūmta, lūmda, žūnc, guñ·din (Dr, Krš, Pkš, Vrp).

² Це село обрано з таких причин: воно є пунктом Атласу литовської мови, одним із більших сіл у північній частині куршенішків, що належить до Папілеської волості й зазнала більшого впливу латиської мови (тут були латиські садиби).

³ Z. Zinkevičius, Lietuvių dialektologija, Vilnius, 1966, p. 38–39, 447. Pavyzdžių žr. Vyt. Vitkauskas, Kuršėnų tarmės kirtis ir priegaidė, „Lietuvių kalbotyros klausimai“, 3, Vilnius, 1960, p. 62.

80

b) i, u >

ę, ǫ: plėks, žėnãu, žlõks, sǫpò (PvnR, Užv, Vds, Vkšn),

i, u⁴: trĩkti, kišì, lùp, sukãu (Dr, Krš, Pkš, Vrp).

c) ą, e, i, u ~

on, en, in, un: žõnčes, brẽncte, gri:nčk, skũ:ncte (PvnR, Užv, Vds, Vkšn),

un, en, in, un: drùn.čus, sprẽncti, liñ.c, sũn.čti (Dr, Krš, Pkš, Vrp).

d) У західних говірках регресивна асиміляція голосних послідовніша, а в східних вона зачіпає лише голосний e⁵:

siẽnes || siẽnes, miẽdžo || miẽdžo, dìrbę, si˙rksę, sù˙mtes, vaikù.ko, vi.ne, žù.ve (PvnR, Užv, Vds, Vkšn),

sẽnis, mielėnų, žėmų, plėpìs (Dr, Krš, Pkš, Vrp).

3. Взаємні відмінності фонетики цих говірок:

a) Західні говірки подовжують наголошені короткі голосні основи a, e, i, u, а східні — ні:

rã:ste, pė:šte, žė.na, dì.de.les, klõ.va, snũ.kes (PvnR, Užv, Vds, Vkšn),

šàšti, gẽšti, sutìna, žùva (Dr, Krš, Pkš, Vrp).

b) У західних говірках подовжуються перші компоненти наголошених змішаних дифтонгів i, u + l, m, n, r із циркумфлексною інтонацією, а також дифтонга ui, тоді як у східних їх вимовляють коротко:

kẽ˙lpa, pɪ˙nte, kù˙mšes, pɔ˙rptelės || pɔ˙rptelės, khù˙mpes, vaikù˙tes (PvnR, Užv, Vds, Vkšn),

žìrnis, pìlks, mìlkis, klùmpe (Dr, Krš, Pkš, Vrp).

c) У західних говірках em, en > переходять у ęm, ęn, тоді як східні зберігають їх незміненими (можливо, це вплив сусідніх високолитовських говірок⁶, адже нерідко можна почути, як кажуть rìntini˙s, kìntieje, žìntã˙, vartúojini, važù˙sinti тощо):

pė˙mpe, kė˙mšɔ, dė˙ng, mėŋketelì˙s, але sė˙nte, sė˙mte, gi˙vė˙nte (PvnR, Užv, Vds, Vkšn),

kė˙mpɪ, plenɪp, vė˙ng, den.kți (Dr, Krš, Pkš, Vrp).

d) У західних говірках замість lk висхідного наголосу вимовляють переломний наголос (gã˙uda, i˙ed, vaikù˙tes, rì˙te, lù˙št PvnR, Užv, Vds, Vkšn), а східні зберігають висхідний наголос, лише вимовляють його з ледь помітним переломом, подібним до описаного перелому в шакинській говірці західноаукштайтського наріччя⁷ (vì˙rs, bù˙k, plẽsc, kã˙ula, tvã˙iks Dr, Krš, Pkš, Vrp).

e) За вимовою циркумфлекса в дифтонгах і змішаних дифтонгах східні говірки не відрізняються від lk⁸, тоді як західні значно варіюють: у змішаних дифтонгах a, e, i, u + m, n, r наголос циркумфлекса припадає на перший компонент (vã˙rks, skɔ˙mbã˙ls || skɔ˙mbals, kẽ˙rp, plì˙nk, sù˙nt, plù˙nkšt PvnR, Užv, Vds, Vkšn), а в усіх

⁴ Голосні i, u лише трохи відкритіші, ненапружені, але відрізняються від коротких голосних lk i, u.

⁵ Докладніше див.: V. Vitkauskas, Dėl regresyvinės balsių asimiliacijos šiaurės rytų žemaičių dunininkų tarmėse, „Lietuvių kalbotyros klausimai“, 6, Vilnius, 1963, p. 269—273.

⁶ Так висловився проф. д-р J. Kazlauskas 1970 року на другій всесоюзній конференції з балтістики. Пор. його статтю „Dėl baltų *ei ir *ō raidos lietuvių žemaičių tarmėse“, „Baltistica“, V(1), p. 32—33.

⁷ A. Laigonaitė, Про розуміння литовського мовного наголосу та інтонації, „Kalbotyra“, 1, Vilnius, 1958, с. 94; A. Jonaitytė, Наголос та інтонація Шакінського діалекту, „Lietuvių kalbotyros klausimai“, 2, Vilnius, 1959, с. 122.

⁸ K. Būga, Rinktiniai raštai, III, Vilnius, 1961, p. 29.

6. Leksikos tyrinėjimai

81

в інших — про Вєкшняліс; у східній частині околиць Павандене наголос, здається, припадає на обидва компоненти (šã̃ks, vẽikte, drãūd, mõils, skãlptė, sėl̃kė), а біля Ужвентіса й Відсодіса — на другий компонент (sveĩ.k, plãu.p, terãu.nĩ·, plãu.sks «тріска»), хоча іноді й тут тривалий акут розтягується на обидва (vãiks, klãupãs, vẽlk)⁹.

f) У західних говірках довгі склади після наголосу вимовляються з переривчастою інтонацією: в околицях Павандене й Вєкшняліса — майже послідовно (sã·usietė, sãužbė·rõždlė, kūõtrĩ·na ~ Kótryna, bėteni.nkã·ms), а в околицях Відсодіса й Ужвентіса — лише в давніх, не вторинних закінченнях і в деяких суфіксах: aštu·nuolektãs mė·tãs, kalẽkkiems, plãu.tė·, tievunã·tes, але: puo saulėgrõndže, saulėkaita, vẽ·rpals, i·sesã·usiejems тощо. ¹⁰

Важливо й те, що всі ці говірки належать до одного етнографічного регіону, тобто тут однакові будівлі, знаряддя праці, страви, багато звичаїв, забобонів та інших етнографічних явищ¹¹.

Мета словника

Збирання діалектних слів, мабуть, є нескінченною працею. Наявна картотека налічує понад 48 тисяч карток і, здається, мала б охоплювати весь словниковий склад діалекту, однак щоразу, спілкуючись із носіями говірок, можна почути чимало слів, яких раніше не доводилося чути й на які не сподівалися. Наприклад, одна жіночка, характеризуючи залицяльника кучерявої дівчини, вимовила таке речення: tiõks prisišìka garbankrãmis/ uštã·i.si vaĩ.ka. Інші носії діалекту, навіть у віддаленіших місцях, коли їх хитро розпитували про незвичне слово garbankrãmis, повторювали його й розуміли. Це утворення, спершу запідозрене як ситуативний неологізм, оказіоналізм, тепер уже видається й дещо усталенішим словом, легко утвореним за законами діалекту. Таких слів може бути й більше. Це один зі шляхів розширення й збагачення діалектної лексики, адже асоціативне мислення народу та стихійне розуміння закономірностей словотвору дають змогу швидко утворити нове слово для позначення певної властивості. Тут варто згадати слова проф. д-ра Й. Пальоніса: «… Вони (діалектні індивідуалізми. — В. В.), з одного боку, дуже виразно показують процеси природного словотвору, а з другого — завжди мають потенціал перетворитися з оказіоналізмів на узуалізми. Зрештою, не дослідивши всебічно поширення якогось діалектного слова, нелегко встановити, чи це слово справді є діалектним індивідуалізмом, оказіоналізмом, чи вживається ширше»¹².

Інше «джерело» невідомих слів — це слова, які забуваються й виходять з ужитку. Молоде покоління тепер схиляється до літературної мови, чисельність сільського населення зменшується, і багато слів, характерних для діалекту, починають набувати відповідників із літературної мови. Їх уживають дедалі частіше, і старі діалектні слова навіть повністю витісняються¹³. Не-

⁹ На цю тему в книжці «Baltistica» VI(2) надруковано розгорнуту статтю «Про місце наголошеного компонента в дифтонгах (у деяких говірках жмудів)» (с. 167—172).

¹⁰ Про вторинний акут, що трапляється у східній говірці, див.: Vyt. Vitkauskas, Kuršėnų tarmės kirtis ir priegaidė, «Lietuvių kalbotyros klausimai», 3, Vilnius, 1960, p. 67—68.

¹¹ Особливо корисна тут стаття П. Вішинскіса «Антропологічна характеристика жмудів», у якій наведено чимало фактів з околиць Ужвентіса (див.: P. Višinskis, Raštai, Vilnius, 1964, p. 129—234).

¹² J. Palionis (rec.)— «Baltistica», V(2), Vilnius, 1969, p. 202.

¹³ Для цікавості наведемо такий випадок. У Пакуршенісі одній 19-річній дівчині, щоб її подразнити (її коханий чекав у передпокої, аби повести її на танці), бабуся сказала: ai.kltãva prei.kšãs lą·uk. Та, яка майже нічого не знала й не була навчена, відповіла: ne, an.c krĩ·vckis*! Для неї це було не «коханець», а прізвище! Таких випадків дуже багато, і ще кумедніших.

82

вважаються лк, шкільними, старі діалектизми зникають, і лише після тривалої розмови зі старшими представниками говірок віком 70–80 років вони мимохіть вимовляють, уживають слова, що майже вийшли з активного вжитку, які ніби відкопують із забуття. Улітку 1969 р. було записано дуже багато таких прикладів. Напр.: gyventuvė «місце проживання, господарство» Vkšn, pastovai «господарські будівлі» Dr, Pkš, prygnybenti «притиснути, пригнути» PvnR, gramanitas «грудка» Vds, Vkšn, gribišauti «крадькома тягати», grikuzikė «гойдалка» PvnR, Užv, grumõžas «якась побита річ» Dr, grūtis «два зв’язані разом коні» Vkšn, gūmūriuoti «набивати в кошіль» Dr, gurgždas «лісовий дудник» Dr, ištikrai «справді» Krš, įmainais «обмінюючись» Dr, išžiova «ротань» Vkšn, ižti «тріскатися» PvnR, Vkšn, jovalinis «той, що відділяє полову від зерна» (про молотарку)» PvnR, Vkšn, kaitrėti «ставати спекотним» PvnR, Vkšn, фразеологізм kálkais eiti «розбещуватися, розпускатися» Dr, kaslioti «копирсатися» PvnR, Užv, keperėža «такий тригіллястий стовбур для дитячих ігор» PvnR, Užv, kerštyjimas «мстивість» Dr, kybinėtis «потроху дратуватися, дражнитися» Užv, kiltas «тканина з клоччя» Užv, kitūmenė «інші люди» Dr, atsikūnėti «отямитися» Dr, Užv, krūcysta «злодійство» Vds, palūpėti «мати зиск» Dr тощо, і так далі. Іноді з таких записів, із відновлених із забуття фактів можна навіть скласти уявлення про значно ширший ареал деяких жемайтських слів. Напр., у околицях Па̃вандене та Віекшна̃ляй записано слово perėnė «лазня» (нині майже повсюдно вживане слово pirtis); у тих самих околицях і в селі Рекчяй, що на північ від Куршеная, прикметник smagūs означає «важкий»: smagė žõnčės PvnR, vėkė smagė [vėtomi] tuoli-lėk Vkšn, diel parduosa linā-sunkesnį smagės-ni Pkš тощо.

Записати й подати мовознавству якомога більше таких слів, ще донедавна загальновживаних, які через обставини поступово виходять або вже вийшли з ужитку, але збереглися в пам’яті представників старого покоління носіїв діалекту, — одна з цілей цього словника.

Звичайно, ця особливість словника не є головною. Його мета — якомога повніше представити характерну лексику одного діалекту й узагальнити багаторічну працю лексиколога та лексикографа¹⁴.

Мета такого словника групи говірок:

1. Розкрити історію, побут і звичаї місцевих жителів, особливості народної поезії, адже про це свідчать записані майже на кожній картці картотеки словника речення про різні події та звичаї цих околиць (цьому приділено особливо велику увагу), про працю та знаряддя праці, селянські будівлі, довкілля тощо. Крім того, записано чимало пісень, казок, уривків народних оповідей і промов сватів. Більшу частину цього матеріалу намагаються включити до словника.

14 Може виникнути запитання: лексика всіх діалектів, говірок і малих говірок включається до великого «Словника литовської мови», то навіщо ще потрібен словник окремого діалекту? Великий словник має зовсім інші інтереси й цілі, специфічні принципи подання слів; зрештою, увесь матеріал, що туди включається, подається в лк, і там нерідко не уникають перекладу термінологічних форм і заміни їх формами лк (про це згадується в рецензіях, див. K. Vosylutė, Vyt. Vitkauskas, Akademinio Lietuvių kalbos žodyno naujas tomas, „Pergalė“, 1967, Nr. 1, p. 163; Vyt. Būda, Naujas leidimas, „Pergalė“, 1969, Nr. 3, p. 172). Крім того, великий «Словник литовської мови» не може охопити весь певний діалект або говірку; з діалектів там беруть лише те, що цікаве й важливе для мовознавства, корисне для структури словникової статті, її цілісності тощо. Скласти уявлення про лексичну систему якогось одного діалекту дуже складно. До того ж редакція великого словника не може мати у своєму розпорядженні всіх діалектних слів. Зосередивши увагу на окресленій діалектній території, можна докладніше зібрати діалектну лексику й подати її.

6*

83

2. Якомога повніше зіставити лексику діалекту з лк і визначити їхні відмінності. Кожне діалектне слово зіставляється з формами лк, і з’ясовується, чим його вживання та вимова відрізняються від лк (цю відмінність насамперед і фіксує діалектний словник). Зіставлення проводиться не лише зі «Словником сучасної литовської мови», а й з іншими словниками, що встановлюють мовну норму (наприклад, «Словником литовської писемної мови» I–V, Heidelberg, 1932–1968, «Литовсько-латиським словником», Рига, 1964 та ін.), а також із великим «Словником литовської мови» і його картотекою.

3. Виявити, які діалектні слова (вони можуть бути властиві й сусіднім діалектам) увійшли до лк, оскільки дослідження географії деяких слів показало, що лк запозичила чимало слів із цього та сусідніх діалектів, наприклад, alkū́ s «той, хто швидко зголодніє», amžininkas, -ė «той, хто довго витримує, тримається», apyvoka «господарювання», atvejis, audra, augmuo «нарив, пухлина», kaūkas «айтварас, такий домашній дух», márkšytis «миргати», pražūsti «згубити», pūgāls, vežėti та ін. Визначити походження таких слів, що потрапили до лк з окремих діалектів, досить нелегко, бо тут потрібно встановлювати географію слів за різними, часом доволі суперечливими джерелами. Деякі з цих слів, окрім лк, уживають і в багатьох діалектах, тому тут слід бути дуже обережним і включати лише ті слова, ареал яких цілком чіткий (охоплює тільки частину певних діалектів) і які здавна невідомі найважливішим з погляду лк, найбільшим аукштайтським діалектам.

4. Подати багато фразеології народної мови. Тут фразеологізмам приділяють дуже велику увагу; частину їх уже раніше опрацьовано й опубліковано в зошитах «Kalbos kultūra»¹⁶.

5. Допомогти уточнити й зіставити з народною мовою лексику, конструкції та словоформи творів письменників, які походять із цієї або сусідньої території жемайтських діалектів: Žemaitė¹⁷, Lazdynų Pelėda, Šatrijos Ragana, P. Višinskis. Необхідність такого уточнення й зіставлення дуже переконливо показав A. Šešgėlis, досліджуючи текстологічні питання творів Žemaitė¹⁸. Він, наприклад, указує на випадки, коли вжиті Žemaitė слова й конструкції pastyroti, ropštis, užmigęs, ryžintis, iš pažemės, ana vaikas замінювалися, а подекуди й досі замінюються на: pastovėti, lipti, užmigti, vyrintis, iš po žemės, ana vaikos тощо. Такі текстологічні неточності з творів Žemaitė потрапляють навіть до великого «Словника литовської мови», наприклад, būsią¹⁹ (= būsis, тобто вдає, прикидається), kviekšti²⁰ (= kvėkšti) тощо. Те саме būsis неправильно зрозуміли й видавці творів Lazdynų Pelėda²¹. Звичайно, це не якісь принципові проблеми, проте й у цьому діалектний словник зможе допомогти правильніше впорядкувати нашу літературну спадщину.

6. Доповнити «Словник литовської мови» та «Атлас литовської мови». Слова, записані на цій діалектній території, принаймні спочатку, коли ще не планували укладати діалектний словник, передавали до великого «Словника литовської мови». Згодом

¹⁵ Можливо, невипадково першою в лк це слово вжила Žemaitė, див. J. Balčikonis, Žemaitės kalba, „Tiesa“, 1945.VI.12. (Nr. 135).

¹⁶ «Kalbos kultūra», 6, 54–67; «Kalbos kultūra», 9, 67–78; «Kalbos kultūra», 11, 78–90; «Kalbos kultūra», 12, 69–82.

¹⁷ На матеріалі цього словника в статті автора «Кілька зауваг щодо мови творів Žemaitė» (її запропоновано для «Literatūra ir kalba») розглянуто діалектну належність лексики творів Žemaitė.

¹⁸ A. Šešgėlis, Žemaitės raštų tekstologiniai klausimai, Vilnius, 1968, p. 114, 133–135.

¹⁹ Lietuvių kalbos žodynas, I (antras leidimas), Vilnius, 1968, p. 1209.

²⁰ Lietuvių kalbos žodynas, VI, Vilnius, 1962, p. 1084.

²¹ В. Віткаускас, Про одну мовну дрібницю у творах Лаздину Пеледи, «Kalbos kultūra», 8, Вільнюс, 1965, с. 17.

84

Часто частину слів (наприклад, похідні від кореня cidabr-, усі виписані картки тощо) переписували до картотеки великого словника, коли бракувало матеріалу для якогось слова або значення слова. Так у «Словнику литовської мови» з’явилися слова, позначені лише скороченнями цього діалектного словника, наприклад: agrastynė «варення з аґрусу», aižinėti «тріскатися», ančgulu «наполегливо, притулившись», ančkerta «певний спосіб зрізання жита», antiena «качине м’ясо», apolas «круглий», apolbūrnıs «той, хто має кругле обличчя», atškins-talas «розведення», lamargai «гуркотіти, тарахкотіти (про їзду)», lengvinybė «легкість», liurškimas «балаканина», melagystė «брехня», maurynas «місце, де багато ряски», mažkraujystė «недокрів’я», mėginimas «спроба», sumėikimas «здатність», sumėikti «зуміти», meisgalys «шматок м’яса», meisinė «м’ясна крамниця», meisinėti «обробляти м’ясо», meklioti «заїкатися», nūrudiniai «околоржаві» тощо. Крім того, у картотеці цього діалектного словника є слова, яких немає в картотеці великого «Словника литовської мови» (і, звісно, у виданих його томах), наприклад: agūninti «посипати, мастити маком», akyveiza «очевидність», apgaulystė «обман», apyápstis «трохи грубуватий, широкуватий», apyškinstis «рідкуватий», apyžleiba «навпомацки», arklėna (arklėna) «конина», gembininkas «старовинна вішалка для одягу», ginšlinis «висохлий», ginšlinti «іти, слабнути», ginšlys, -ė «той, хто висох», gyvolūtis «тваринка», gromantas «грудка», grybikė «таблетка ліків», grobinis «очищений від кишок», gruilijimas «недбале підстригання», gružybė «крихкість», gurbyti «вбивати», įnumauti «бути наймитом», išdykystė «витівка», išdžiūtrietis «той, хто висох», išžargaus «поспішаючи, широко розставивши ноги (йти)», jovalinūotas «забруднений баландою», kartelýne «чай із гірких трав, молодих пагонів», kirmingas «той, у кого багато черв’яків» тощо.

Упорядники текстів великого «Словника литовської мови» зможуть точніше відновлювати діалектні форми до літературної мови й уникати непослідовностей, які трапляються в ньому нині, коли, наприклад, діалектні ti· (~ tiė), ė·je || ā·je (~ ėjo), turū || torō (~ turū), tujau || (~ tujaū) перетворюються на tę (за східнолитовським ti· ~ tė), ėjo, turiū, tuojau тощо. Можливо, це випадкові огріхи, недогляди, але й у цьому разі не буде зайвим, якщо цей діалектний словник зверне увагу упорядників великого «Словника» на деякі питання відновлення до літературної мови слів і форм цього та сусідніх жмудських діалектів.

Корисний матеріал у цій праці можна знайти й для «Атласу литовської мови», особливо під час підготовки розділів із синтаксису, фонетики та морфології, адже відповіді на запитання програми збирання матеріалів для атласу з тих місцевостей часто неповні через обмежений час експедицій, широкий обсяг запитань програми або їх нерозуміння, недосвідченість молодих збирачів матеріалу тощо. У цьому словнику всі діалектні факти перевірено якнайретельніше: подано лише ті речення, у яких немає суперечностей, непослідовностей чи неправильно почутих звуків.

Отже, слід сподіватися, що цей діалектний словник буде корисним і для науки, і для практики, покаже багатства живої народної мови та допоможе краще познайомитися з лексикою одного з наших не таких уже й малих діалектів.

Про тип цього словника

Словник групи говірок у цьому разі, як стверджується, може бути диференційним. Чому? І. Осовецький писав, що «тип словника визначає той аспект, у якому розглядатиметься й подаватиметься у словнику мовний матеріал»²². Мета цього словника — показати саму

²² И. А. Оссовецкий, О составлении региональных словарей (Некоторые вопросы русской лексикографии), „Вопросы языкознания“, 1961, № 4, p. 77.

85

характерну лексику діалекту, яка насамперед і потрібна мовознавству. Ані досліджуваний нами діалект, ані інші діалекти (принаймні тепер) не можна вважати замкненими мовними одиницями: усі вони тісно пов’язані з літературною мовою та частково із сусідніми діалектами, тому визначити обсяг і межі діалектного словника складно, адже з літературної мови через школу, радіо, телебачення та газети до кожного діалекту стрімко надходить безліч цілком нових слів, які ще донедавна в діалекті зовсім не вживалися.

Обрано таку мету: показати й виокремити той шар балтійської, литовської лексики, який невідомий літературній мові або чимось від неї відрізняється, не розчиняти характерні діалектні слова в загальнонародній лексиці, достатньо повно поданій і поясненій у нормативних словниках литовської мови. Отже, у ньому виокремлено специфічну діалектну лексику. (Не береться до уваги, чи мають інші діалекти, говірки й підговірки таке саме слово, чи ні. Єдиний критерій порівняння — літературна мова.)

Визначивши такий тип словника, відразу постає питання добору слів. Для словника групи говірок з огляду на викладені вище міркування добирають такі діалектні слова.

1. Усі литовські слова, що мають інший корінь, ніж у літературній мові, а також ті, які зазвичай уживаються лише у творах окремих письменників, вихідців із Жмуді, тоді як у нормативних словниках подаються з позначкою «жмудське», тобто кваліфікуються як вузькі діалектизми, характерні для жмудів. Наприклад: aldija (áldija) «просторе приміщення», apvaža «відраза», apvažūs «той, кому не гидко», ármijos «безодня», aržūs «сильний», beñgti «закінчити», blėrbinas «широкий, просторий одяг», cyrulỹs «жайворонок», dėinauti «залицятися до дівчат», dujà «дрібний дощ», dujóti «мрячити», gėžė «сіра чапля», gurlùs «жирний», indėvė «якийсь злий дух», káisti «шкребти», kastinỹs «жмудська страва зі збитої кислої сметани», káupa «поперечина саней, прибита до спиць», kérna «нікчемна людина», krùmė «голова змії, ропухи, оселедця; череп», krùpė (krùpis) «ропуха», krasnà (kresnà) «крижина», kùlỹs «(жорновий) камінь», išlėžti «зів’янувши, полягти», liepėlė «такий гнійник біля нігтя», lyžinties «леститися», maigùs «сонливий», nàgãzis (nàkažis) «якась нікчемна тварина», nážyties «маніритися», niòkti «бігти; гнати, проганяти», pàitvėties «погіршуватися», rabėi «шарудіти», rėis «шрам», stėgti «дбати, турбуватися», vàrštas «літні культури», žiùžis «одяг, скручений для удару» тощо.

2. Слова, уживані в літературній мові, які нормативні словники не вважають діалектизмами й які потрапили до неї переважно з творів Валанчюса, Жемайте, Лаздину Пеледи, Шатриї Рагани та інших письменників, вихідців із того краю. Наприклад: alkùs «той, хто швидко зголоднів», ašvienis «робочий кінь», katėti «кудкудакати, базікати», nùlanka (lk niùolanka) «людина, яка вимагає пошани, поклонів», prãmonė «розвага; вигадка», vešùs «буйний, пишний», žãgas «солома» тощо. Слова цієї групи в літературній мові вживаються порівняно рідко, мають чітку ізоглосу, що охоплює північно-західну частину Литви, тому їх слід включити до діалектного словника.

Однак є чимала група слів, які міцно ввійшли до літературної мови (ймовірно, теж через твори згаданих письменників), але також мають чітку ізоглосу — частину жмудських говірок і ближчі до них місцевості верхньолитовських говірок. Наприклад: atvėjis, ménkė, áudra (у літературній мові найчастіше вживається audrà), ýda (у містах полюбляють спотворювати цей наголос, кажучи ydà), fūgà, skárda, šiáurė²³ тощо. Можливо, бажання включати такі слова до діалектного словника й можна оспорювати, але в цьому діалекті та сусідніх із ним вони вживаються споконвіку, з традиції (а не як запозичені з літератури), і зберегли давній

²³ Apie kai kurių tokių žodžių ginčijamus arealus žr. J. Kazlauskas (rec.), „Baltistica“, VI(2), Vilnius, 1968, p. 326.

86

традиційний наголос, має власну фразеологію тощо. Хоча наведені приклади, за словами Ф. Філіна, є діалектизмами лише за походженням, але не за вживанням²⁴, однак, зважаючи на те, що їх до літературної мови внесли певні говірки, а ареал їх поширення охоплює лише частину литовського мовного простору, вважаємо за потрібне включити такі слова до цього диференційного діалектного словника. Крім того, ці слова більшою чи меншою мірою зберегли окреслені ареали вживання до наших днів (за межами нині відомих ареалів їх уживають лише інтелігенти або представники говірок, які дещо краще володіють літературною мовою), а з погляду літературної мови вони є синонімами слів, що прийшли до неї з інших говірок. Напр.: vėtra – audra (ar audrà), žiūrėti – veiz-(d)ėti, sąmanos – kiminai, pelūnai – mėtelės тощо.²⁵

Якщо географічне поширення якогось слова трохи виходить за межі жмудського діалекту, це не повинно нічого визначати. Взаємодія говірок — звичне явище, що відбувалося не лише вчора чи позавчора. Тому якщо іноді якесь жмудське слово трапляється в Жагаре, Шакіні, Йонішкісі (там можна почути навіть «найтиповіші» жмудські слова kailys «камінь» і krūpis «ропуха») або навіть у говірках Кракіу (тобто на землях колишнього Жмудського князівства), його все одно слід включити до диференційного діалектного словника. Саме так і вчиняють у цьому разі. Іноді через брак матеріалу не вдається встановити цілком точний ареал таких слів, але, включені до цього словника, вони привернуть увагу лексикологів, і спільними зусиллями їхнє географічне поширення можна буде уточнити.

Про включення до диференційного діалектного словника різних діалектизмів, які важко витлумачити, Ф. Філін досить цікаво висловився: «У всіх випадках, коли є сумнів, чи є слово діалектизмом, чи вживається всім народом, або коли важко встановити, що воно є діалектизмом, таке слово слід включати до Словника»²⁶.

3. Діалектні варіанти слів іншомовного походження, що усталилися в літературній мові. Напр.: ablius «рубанок», agurklas «огірок», amatininkas «ремісник», būlbė «картопля», krūopai «крупа», kādrylius «кадриль», kanāpis «коноплі», mörkas «морква», nastürkas «настурція», pūdas «пудас»²⁷, pūndas «пудас», uōstai «вуса» тощо.

Обережно включаються також діалектні форми давніших інтернаціональних слів, що мають власну ізоглосу й уживаються всіма представниками говірки. Найчастіше це назви різних хвороб, частин знарядь, механізмів тощо, наприклад: krūopas «таке захворювання горла, задуха», legulėktorius «частина плуга», mašyna «молотарка» та ін.

4. Специфічні для говірки словотвірні форми, відмінні від форм літературної мови: а) суфіксальні похідні: kiaulėna (kiaulėna) «свинина», ožkėna (ožkėna) «козлятина», blakstėnas «вія», balžėnas «балжєнас», kālvėnė «дружина коваля», karalėnė «королева», grybikė «таблетка ліків», mergikė «дівчинка-підліток», duonynė «страва з подрібненого хліба; хлібна юшка» setinynė «суп із брукви, бруквяний суп», žirnynė «гороховий суп», cūpsena «писк», eisena (ešena) «спосіб ходи, хода», lēksena «біг, біганина», pilvūžas «пілвужас», vėpeza (vėpiza) «роззявлений рот, базіка», jaunystà «молодість», mažystà «дитинство», pākaroklis «повішеник», ātžindoklis «ссавець», vaikūitis «дитинка», žvėrūtis «звірятко», paukštūtis «пташеня», karūmenė «армія», didūmenė «громада», sausūlis «сухий», aguonīnas «посипаний маком», ālinas (alinūotas) «заправлений пивом», smiltīnas (smiltinūotas) «піщаний», žēminas

²⁴ Ф. П. Филин, Проект „Словаря русских народных говоров“, Москва — Ленин-град, 1961, р. 23.

²⁵ Plg. A. Lyberis, Lietuvių kalbos sinonimų žodynas, Kaunas, 1961.

²⁶ Ф. П. Филин, ten pat, р. 139.

²⁷ Скорочено, мабуть, щоб не збігалося зі словом pū̃~puodas.

87

(землений) «землистий», tuštitelės (tuštitelaitis) «цілком порожній», jaunitelės (jaunite-laitis) «зовсім молодий», kastinys «закопаний», mintinys «пом’ятий», aštuoniò-leka «вісімнадцять», šešiòleka «шістнадцять», aštuoniòlektas «вісімнадцятий», šešiò-lektas «шістнадцятий», dùlenti «іти, курявити», kiaušenti «іти, яйцювати», juokuoti «жартувати», mėgenti «пробувати» тощо; б) префіксальні похідні: ántburba «вода, що замерзла на льоду», áṅčgalis «задник», áṅčgalinis «уперто, наполегливо береться до роботи», áṅčvalkas (aṅčvalktis, aṅčvalktys) «покривало», nùšasa «той, хто облисів», nùvalka «волоцюга», nùdarbė «здатність виконати роботу; відпрацювання», nùmonė «розуміння; розум», nùkra-tos «залишки клоччя», nùdarbūs «придатний до роботи», prýduris «місце біля дверей», prýe-dis «переїдання», prýkabe (prykabė) «причіп», prýkletis «прокляття», prýša-kinis «передній», prýštarauti «заперечувати» тощо; в) похідні з іншим формантом: išilguõ (išilgu) «уздовж», padienuõ «поденно», pamėčiuõ «щороку», pa(v)andeniuõ «навесні», dabarčiuo (dabarčiuo) «зараз», dvijuõ «удвох», keliuõ «кількома», kuriuõ «де, як», šiòkie «у звичайний день» тощо; г) форми з іншою словотвірною основою: ausė «вухо», ántė «качка», klėtė «комора», nósė «ніс», išėitė «вихід», kalčià «провина», kerčia «кут», verčia «вартість», jūrė «море», girė «ліс», skrynė (skrynė) «скриня», pietai «обід», ákmenas «камінь», kūrtas «глухий», rūgštas «кислий», sūras «солоний», šviežūs «свіжий», liūdnūs «сумний», lengvū̄s «легкий» тощо; ґ) слова іншого числа: slógos «нежить», šakė «вила», mètas «рік» та ін.

5. Форми з певними фонетичними змінами кореня або основи, які не пояснюються закономірними переходами голосних і приголосних у говірці. Напр.: nèkas «ніхто», nèkšas «несерйозна людина, займається дурницями», nupėpti «намалювати», lytùs «дощ», mýlas «милий», naujynà «новина», prýdas «додаток», prýš «перед»²⁸, numai «будинки», nùmas «будинок», numšargas «людина, яка доглядає за будинком», mùno «мій», muniškis «мій», mùnas, munóji «мій, моя»²⁹, kýbinti «чіпати», akýplėša «нахаба», torà «огорожа», nakóti «ночувати», apolùs (āpolas) «круглий», apártis «оберт», jėibė «витівка», jėibininkas «вигадник», apýrudinis «час близько осені», kóṗti (kóṗti) «прибирати, чистити», gráuti «руйнувати», srūbčioti «сьорбати», rogsóti «стирчати», ginšla «жила», skinstas «рідкий», skinstalas «рідина», kningà «книга», trīnis «три», gunžys «горб», klėbys «оберемок», glegeti «лепетати», kerėbla «незграба», baržà «борода», lizàs «гніздо», bezėti «пускати вітри» тощо.

6. Слова з іншим наголосом, акцентні варіанти: а) окремі слова, напр.: akėčios (3) — 1k (1), akūotas (3) — 1k (1), aušrà (2) — 1k (4), ganyklà (4) — 1k (2), giltinė (1) — 1k giltinė (3ª), gývybė (1) — 1k gyvybė (1), nèbuvėlis (1) — 1k nebuvėlis (1), pãdegėlis (1) — 1k padėgėlis (1), kelnės (2) — 1k kél nės (1), metinė (metinės) (2) — 1k metinės (1), nykštis (1) — 1k nykštys (3), dauginti — 1k dauginti, kalbinti — 1k kalbinti, telžti — 1k telžti, šokinėti — 1k šokinėti, sproginėti — 1k sproginėti тощо; б) суфіксальні похідні: -ýnas (3) — 1k (1): avėtýnas (3), beržýnas (3), žabarýnas (3), žvyrýnas (3); -ėjas, -ėja (3) — 1k (1): audėja (3), milžėja (3), piovėjas, -à (3), šokėjas, -à (3); -ienà (3) — 1k -iena (1): avižienà (3), kvietienà (3), miežienà (3); від дієслів із двоскладовим коренем із наголосом на першому складі у формах минулого одноразового часу на -ė- та -o-

²⁸ Пор. північножмудські (доунинінкські) говірки Рауденів, Тришків та ін.: lì·tòs, mì·ls, náujì·na, prì·dà, prì·š тощо.

²⁹ Про корінь mun-, num- див.: J. Lebedys, V. Urbutis, Du žemaitiški XVIII a. vidurio laiš-kai, „Baltistica“, IV(2), Vilnius, 1968, p. 301; B. Vanagienė ir V. Vitkauskas, Dėl žemaičių mun- ir num-, „Lietuvių kalbos gramatikos tyrinėjimai“ (Lietuvių kalbotyros klausimai 11), Vilnius, 1969, p. 211–217.

88

них дієслів із коренем із наголосом на першому складі утворені іменники з суфіксом -imas: audimas, augimas, brėžimas, gėlimas, kandimas, milžimas, tėžimas, tėvėrimas, žindymas³⁰ (у литовській літературній мові це іменники другого акцентного типу).

7. Інші слова, що мають значення, характерні лише для говірки. Напр.: brėkšti «смеркати», gerbti «готувати, приводити до ладу», gróbas «кишка», gūdas «східний аукштайт», irklas «човник», išeiga «вихід із дому на розваги», ištisas «довгий», kāblis «частина плуга для зачеплення бранта», kaīmpas «дуга для запрягання коня; дуга кошика», kamštis «солодка маса, загорнута в ганчірочку, щоб дитина смоктала», kiäutas «шкаралупа (горіха)», krōkti «плакати», kroklys «плакса», mūlkis «поперечина ткацького верстата, на якій розкочується тканина», mūšis «удар; бійка», ō «бо», žmogžudys «мучитель людей, людини», žūdyti «мучити» тощо.

Бувають також слова, відомі і в літературній мові, і в говірці, але в літературній мові, порівняно з говіркою, вони не мають усіх її значень. Спираючись на приклад «Словника російських говірок»³¹, у такому разі в цьому словнику подано лише ті значення слова, яких немає в літературній мові. Напр.: alsuoti, -uoja, -avo перех. перен. розповідати, лежачи й опершись на лікті: ànā mūn alsū·|ka alsū·|mūn ne galvūo|ne ū·degūo Krs... apačia ж. р. (3ᵇ) подина хлібопекарської печі: apačė i·kai·ta|kęšk [duoną] kēpk Vds... kelmas ч. р. (3) таке прокляття, дідько: je viōki·eu· padīs atuōma|būs ke·lms Dr; ãik puō kelmūn tiōks mō·ndrōs PvnR... gyvas kelmas «безліч»: jāu kūo kūo|ālė gi·vuolo tərējom gīva ke·lma PvnR... nauda ж. р. (3) урожай: šėltū·sę krāštū·sę dvė nā·udę jē·m PvnR тощо. Слова alsuoti, apačia, kelmas, nauda та ін., звичайно, мають у говірці й інші значення, які збігаються зі значеннями, наведеними у «Словнику сучасної литовської мови» та вживаними майже всіма литовцями, але з огляду на характер цього словника про них не згадується (окрім випадків у покажчику, куди відсилає літера R), а наводяться лише ті значення, які, вочевидь, не властиві літературній мові. У відповідному покажчику буде зазначено, що ці слова мають також спільні з літературною мовою значення.

Не хотіли оминути й випадків, коли в говірці якесь слово вживається у вужчому, конкретнішому значенні, ніж у літературній мові. Напр., прикметники із суфіксом -ėnis позначають лише різновид соломи чи полови: miežieniai, kvietieniai, rugieniai можуть бути полою або соломою, але вислів miežieniai, kvietieniai, rugieniai miltai «ячмінне, пшеничне, житнє борошно» цілком неможливий. Слова, вживані в такому звуженому значенні, включаються до самого словника, бо інакше неможливо виявити нюанси їх уживання.

8. Сучасні неологізми говірки, які постійно вживає більшість її носіїв, тобто слова, використані не випадково, а вже досить міцно увійшли до лексичного складу говірки. Напр.: ārininkas «власник току», kīnininkas (kinininkas) «кіномеханік», elėktrininkas «електромонтажник, електрик», paukštinė «працівниця птахоферми» тощо.

У цьому разі може виникнути питання, чи не є це індивідуальними словами, створеними однією або кількома особами. Керівник «Словника російських говірок» Ф. Філін із цього приводу пише:

³⁰ Про подібне наголошення цих іменників у «Постилі» М. Дауки та в жмудських говірках див.: Pranas Skardžius. Daukšos akcentologija, Kaunas, 1935, p. 71–72.

³¹ «Словарь русских народных говоров», вип. I, склав Ф. П. Филин, Москва – Ленинград, 1965, p. 6–7. Див. також третій випуск того самого словника, слово блин: 1. прісний коржик, підсмажений на незмащеній сковороді…2. Блины мн. Назви деяких обрядів… 3. Нижня пічна заслінка… 4. Те саме, що й блинок (у 4-му знач.).— «Словарь русских народных говоров», вип. III, Ленинград, 1968, p. 24. Там само, с. 35, див. також слово 2 боб, -а, м. Кормовий горошок тощо.

89

«У багатьох записах діалектного мовлення ми нерідко знаходимо ситуаційні, контекстуальні (окказіональні) слова подібного типу, які, не вживані в літературній мові, на перший погляд здаються діалектизмами. Однак ці слова не є діалектизмами, бо не поширені, у говорах уживаються непостійно, а іноді там навіть зовсім невідомі».³² Далі також стверджується: «До диференційного діалектного словника не мають потрапляти слова, утворені пізніше, особливо ті, що походять від міжнародних слів, а також ті, які з’явилися в говірці недавно».³³ Цілком погоджуючись із твердженням, що випадкові слова, які представники говірки вимовляють лише вряди-годи, не слід включати до диференційного діалектного словника (це не має нічого спільного із системою лексики говірки), щодо деяких слів, наведених у цьому словнику, варто поговорити дещо докладніше.

Якщо відмовитися включати нові похідні слова від міжнародних слів, поза словником залишилися б говіркові утворення kynininkas (kinininkas), яке стало звичним, найвідомішим словом не лише на території говірок, охоплених цим словником, а й у жмудів поблизу Лаукюви³⁴, Рауденів, Тришків, Папіле, Юдренаю та ін.; ūrininkas, відоме поблизу Локе, Янаполе (Віржувенай), Варняй; elektrininkas, уживане також у говірках околиць Гірдішке, Рауденів і Тришків. Вони свідчать про життєздатність говірки, її здатність самостійно, без допомоги lk, творити нові слова, які постійно вживаються на досить широкій території. Крім того, деякі з цих слів як діалектні факти потрапили до великого «Словника литовської мови»³⁵. За зразком старих слів arklinis «коняр», kiaulinė «та, що доглядає свиней у маєтку» утворено й слово paukštinė «птахівниця». Це слово також уживають багато представників говірки, навіть фахівці сільського господарства, які закінчили технікуми чи академію. (Слово kiaulinė тепер теж набуло іншого значення — «свинарка».) Такі своєрідні, хоч і нові, але вже «прижиті» й усталені в говірці похідні слова, що мають ізоглосу, потрапляють до цього словника.

Отже, з цього короткого огляду видно, що до словника включають не лише лексичні, словотвірні й акцентуаційні діалектизми (слова з іншими коренями, іменники з іншими суфіксами та префіксами, утворення з видозміненими або збереженими з давнини основами, прислівники й прийменники з діалектними формантами, слова з іншим голосним чи приголосним у корені, варіанти наголосу), а й семантичні діалектизми, тобто слова з іншим значенням, ніж у lk. Якщо ж від lk відрізняється лише якась форма слова (відмінок, особа, час), зазвичай не винесена в заголовне слово, то це буде відображено в покажчику, а до словника такі слова не включатимуть.

До словника не включають:

1. Слова, спільні для всіх литовських діалектів (або принаймні відомі багатьом), що міцно ввійшли до lk і подані в нормативних словниках, наприклад: akis, koja, burnà, stãlas, žõdis, varlė та ін.; також окремі значення слів, уживані всіма, наприклад: kélmas «залишок зрубаного чи зламаного дерева біля кореня», mazginys «посуд для миття», naudà «прибуток» тощо.

2. Слова феодального жаргону, наприклад: čiortas, čierka, ciekavyties, pijõkas, paliecavóti, spãvienė, ukatà, ukãtyti та ін.; очевидні гібриди, наприклад: bobélka, kumélka, giedorkà,

³² Ф. П. Филин, Проект „Словаря русских народных говоров“, Москва — Ленинград, 1961, р. 31—32.

³³ Ф. П. Филин, ten pat, p. 33.

³⁴ Vl. Grinaveckis, Lietuvių kalbos tarmių tyrinėjimas Tarybų valdžios metais, Vilniaus Valstybinio Pedagoginio Instituto Mokslo darbai, 11, 1960, p. 18.

³⁵ Lietuvių kalbos žodynas, V, Vilnius, 1959, p. 811 (kinininkas); Lietuvių kalbos žodynas, I (antras leidimas), 1968, p. 300 (ūrininkas).

90

umāvas, juokavoties, smarkavoti тощо здебільшого не мають ізоглос, відомі більшості литовців, і лише внаслідок їх невключення до загальнолітовської мови ці запозичення стали вживатися тільки в окремих говорах. (Сумнівні, ще неясні запозичення або гібриди включаються до словника, наприклад: bėgsena «спосіб бігу», lūpšena «биття», sprōgsena «здихання; зневажл. смерть»⁽³⁶⁾, krūpmausis «-ė „негідник, поганенький жабеня“ тощо.)

3. Жаргонізми, що прийшли з міст або містечок і часом уживаються молодшими представниками говірки (найчастіше «для форсу», задаючись), наприклад: dziūnė «дурень, дурепа», dziūndžė «горілка», dziūdžininkas «п’яниця», papūtną «випадкова машина», sabrānija «зібрання», stiliūga «стиляга» тощо; вони не мають істотного значення для мовознавства й практики та є сміттям у словнику говірки (ці слова забувають самі їхні користувачі, щойно їх вигадали).

4. Перероблені форми міжнародних слів, що вживаються непослідовно й найчастіше є фактами індивідуального мовлення, наприклад: makāninkas || makārnininkas «механік», partagrāfija «фотографія», pamkum binātas «промисловий комбінат», pratikolas «протокол», pendicitas «апендицит», vermāgas «універмаг» тощо. (Подібно вчиняють і автори «Словника російських говірок», відмовляючись включати народні переробки міжнародних слів³⁷, але подаючи слова того самого походження, що давно ввійшли в російські говірки, наприклад: валет, ванель, варган || варгант, воевангелье тощо.³⁸)

5. Слова, що нещодавно прийшли або приходять із загальнолітовської мови та вживаються непослідовно, а в говірці загалом іще не мають традиції вживання. Наприклад: klaida (у говірці paklydimas), tešla (у говірці mink-lė), kiaulidė (у говірці kiaulininkas), tvārtas (у говірці kūtė || kūtė, staldas), žārna (у говірці grōbas), pelė (у говірці žiūrkė) тощо.

6. Топоніми та особові імена, оскільки вони становлять окрему частину лексики говірки й потребують спеціального дослідження.

Реєстр невключених слів

Диференційний словник може охоплювати лише частину лексики говірки. Щоб ознайомити читача й із тією частиною, яку неможливо було до нього включити, та подати якомога повніше уявлення про лексику говірки, вирішено, скориставшись міркуваннями М. Карасіса, додати наприкінці цього словника реєстр слів, які постійно вживаються або ще донедавна активно вживалися старими людьми, але з наведених вище міркувань не потрапили до словника. (До нього не включаються слова, згадані в підрозділі «Не включаються до словника» у пунктах 3, 4 і 5.)

Реєстр показує: 1. які слова є спільними для загальнолітовської мови та говірки; 2. які запозичення має говірка і які з них іще широко вживаються, а які вже забуті (додаються відповідні примітки); 3. яких слів загальнолітовської мови, відомих у багатьох литовських говорах, тут зовсім не вживають. Наприклад, у говірці зовсім не було слів (лише тепер починають розуміти їхнє значення) ariōdas, gardūs, karvėlis, kūōlas, kūrpė, pelė, tvārtas «будівля для утримання худоби» тощо.

Без «Реєстру невключених слів» багато чого залишилося б непоміченим; слова, наведені у словнику, здавалися б єдиними вживаними або ніби вирваними з усієї лексики говірки—

³⁶ Про можливе литовське походження суфікса -šena див.: A. Jonait y tė, Latvijų kalbos poveikis palatvės vakarų aukštaičių šnektų gramatinei sandarai, „Lietuvių kalbos gramatinė sandara“ („Lietuvių kalbotyros klausimai“, 9), Vilnius, 1967, p. 174.

³⁷ Ф. П. Филин, там само, с. 34.

³⁸ Словарь русских народных говоров, вып. IV, Ленинград, 1969, p. 26, 38, 46, 354.

91

... певні приклади. Особливо не було б зрозуміло, яких слів літературної мови говірка зовсім не вживає (наприклад: arūodo старші представники говірки зовсім не розуміють, вважають навіть слов’янськими словами), адже наявність діалектного відповідника певного слова літературної мови ще не свідчить, що говірка не знає цієї літературної лексичної одиниці (говірка ж може мати кілька синонімів, пор.: tėvas і plėnas; nib­rė, pliūškė і vakaruškos; sunkus і smagūs; mėsti і maišyti; pražaisti, prapūlyti і pamėsti; arklys, žirgas і ašvienis тощо). Без цього покажчика читачам також може бути незрозуміло, чи слова, окремі значення яких у говірці відрізняються від літературної мови, мають інші значення, ніж наведені у словнику, чи ні.

За наявності такого реєстру дослідникам лексики говірок і лексикографам буде відомий майже весь лексичний інвентар говірки, тобто всі слова, які вдалося зафіксувати на її території. Отже, фактично це буде вичерпний словник говірки, у якому ту частину лексики, що чимось відрізняється від літературної мови, виділено й подано докладніше, а ту, що не відрізняється, — лише зафіксовано.

Фразеологія

Розглянувши питання добору слів, необхідно поговорити й про добір фразеологізмів для цього словника. Ф. Філін писав із цього приводу: «Принцип добору фразеологізмів відповідає принципу добору слів, прийнятому у словнику»³⁹. Отже, до «Словника російських говірок» включають лише ті фразеологізми, компоненти яких відрізняються від літературної мови або яких вона зовсім не має. У цьому словнику чинять подібно: включають фразеологізми, принаймні один компонент яких чимось відрізняється від літературної мови, наприклад: gerklę išversti — «кричати», laidyti — «галасувати», kaili jėngti — «бити», numų krūkis — «найважливіша людина в домі, наглядач за порядком», numiė būti — «померти», numiė važiuoti — «помирати» тощо. Якби було видано словник фразеологізмів литовської літературної мови й визначено ознаки та вживання фразеологізмів літературної мови, до цього діалектного словника можна було б включати й ті фразеологізми, усі компоненти яких збігаються з літературною мовою, але значення або вживання яких відрізняються від неї (або які вживаються лише в цій говірці). Фразеологізми в нас досліджують нещодавно; ми не маємо опублікованого зібрання фразеологізмів літературної мови, — отже, немає з чим порівнювати фразеологізми говірок. Тому автор словника має підстави в цьому випадку відмовитися від порівняння значень фразеологізмів. Обмежуються лише тими фразеологізмами, форми або одна з форм яких є діалектизмами.

Будова словника

1. Усі слова словника розташовано суворо за абеткою. Заголовне слово подано у відновленій формі літературної мови. Так роблять тому, що фонетична система окремих говірок північно-східних жямайтійських дьєнинінків дещо відрізняється, і якби форми не відновлювали, якесь одне слово довелося б розміщувати в кількох місцях. Крім того, читачі словника мали б знати окремі говірки, інакше не змогли б знайти потрібного слова. Отже, принцип деяких німецьких і польських діалектних словників, що полягає в поданні заголовних слів у діалектній формі, а також фонетичне письмо тут не підходять.

2. а) Іменники, прикметники та інші іменні частини мови, що мають відмінності в основі чи числі, подають окремо. Так само окремо подають слово, яке в якомусь місці говірки має інший кінцевий елемент основи або число, наприклад: augtūvē PvnR і augtūvės Vrp — «місце росту», garinė PvnR, Dr

³⁹ Ф. П. Филин, тен пат, р. 151.

92

і garinis Krš, Vkšn, gimtùvė PvnR і gimtùvės Vds, Vrp, mažýstà Dr, Krš і mažýstė PvnR, Vkšn тощо. В одне гніздо поміщають іменники ia-основи, що закінчуються на -is і -ys, оскільки в усіх інших відмінках ці слова мають однакові закінчення й здебільшого відрізняються наголосом (вони майже тотожні акцентним варіантам), наприклад: ánčvalktis (1) і ančvalktýs (3ª), gyvólis (1) і gyvolýs (3ª), vóky tis (1) і vokýt ys (3ª) тощо. (В одне гніздо поміщають лише акцентні варіанти, наприклад: áldija (1) і áldija (1) «просторе приміщення», kaminšluostis (1) і kaminšluõstis (2) «сажотрус», kiaulėna (1) і kiaulenà (3) «свиняче м’ясо», laukabėgis (2) і laukābėgis (1) «несерйозна людина, що бігає полями», mókesnis (1) і mókesnis (1) «податок» тощо.)

Іноді за зразком LKŽ в одне гніздо поміщають похідні слова з довгим і коротким голосним суфікса. Наприклад: dėdýna «дружина дядька» і dėdina, plónymas «скроня» і plónimas тощо.

b) Займенники з постпозицією -ai (наприклад: ansai «він», patsai «сам, ти», tasai «той») подаються окремо, щоб увиразнити властивий говірці лише в цьому випадку словотвірний тип.

c) Префіксальні дієслова та утворені від них іменники, які не мають особливого, специфічного значення, подаються в одному гнізді (щоб не розширювати працю), навіть без спеціального виділення префікса.

glėgėti, glėga, -ėjo intr. 1. сміятися, реготати: glėgėję kã b žūn.ces uždarítas Dr.; nu-sęglėgėję|nu-sęju-kìes vėsę PvnR…

krūpti, krumpa, -o intr. покриватися висипом, вкриватися прищами: krãu.s neizvarnìe|ir pradėet krūptį [людина] Krš; karpìki pri karpìkis|tãp run.kas apkrūpa Dr; lùpa kažìkuõ nukrūpa Krš.

kūrimas ім. (1) горіння: už daržinìes pakūrima tù-kstunti sumuokėje Krš; tai õg-ni·s nai·kù·rė·ms|kô·r|kô·r|kāp õžgė·nct|tãp õžgė·nct PvnR тощо.

Якщо префіксальне дієслово або утворений від нього віддієслівний іменник має якесь особливе значення, його подають окремо наприкінці статті безпрефіксального дієслова. Наприклад:

greibti, -a, -ė,.5. перен. жваво купувати: grei.bi išgreibi višku Krš.

įgreibti, įgreiba, įgreibė перех. обдурити: vì·na sì·kę i·grė·bę|daugãu napasedú·so PvnR; i·s|greibi vī·rã·tis tū· lau·ka [arams] pasiėmis Pkš.

nėigti, -a -ė перех. зневажати…

apsinėigti, -a, -ė занедбати себе: kuol mergas|kuokel[s] slã·nes|apsižã·ni|apsinė·ig|apsi-lá·už Dr.

lėidimas ім. (1)

pasilėidimas ім. (1) витримування: begali.nęs pasėlė·idemz gė·rtę Vds; dūri diēva[s] žūburi į akes už tuokį pasilė·idimą Krš.

Дієслово або віддієслівний іменник, уживаний у говірці лише з префіксом, подається як безпрефіксальний із дефісом на початку. Після двокрапки, поставленої після певних винесених форм, наводиться інфінітив префіксального дієслова або іменник із префіксом. Наприклад:

-gęsti, -ta, gęnto:

загаснути intr. породичатися: ãnùos labā· sōgė·ntosęs|kāp siėserės Vkšn; lėk į lėk pri muoti·nas (anytos)|susigėn.ta|kad bā·imes Krš.

-туга ім. (1):

туга ім. (1) тужіння: pàbù·n [vaikas] svėtur į neptūr pasiilgima Dr.

93

d) Прислівники й прийменники з формантами -u та -uo (наприклад, iš ilgų і išilgų || išilguo) подаються окремо, оскільки це інші словотвірні варіанти. Прислівники, утворені від прикметників за допомогою форманта -(i)ai, подаються у статті прикметника, наприклад: įkypūs, -i прикм. (4) косий, похилий… įkypiai присл.: ne statė/alė į ki pe dūri Krš тощо.

e) Прийменники, скорочені внаслідок енклізи, nu, pri, priš подаються в одній статті з формами, що зберегли довгий голосний, nū, pry, pryš (ці прийменники з короткими голосними переважно вживаються в околицях Куршеная, у Дирвоненай, Пауક્શтелю та Варпетах, хоча найстарші представники цих говірок ще зовсім недавно вимовляли, а подекуди вимовляють і тепер, із довгими голосними i, u).

f) Звуконаслідувальні слова, вимовлювані з коротким і довгим голосним кореня, подаються окремо, оскільки в таких випадках вони мають інше значення або відтінок значення (іншу інтенсивність). Наприклад, kirkšt вигук для позначення слабкого, незначного скрипу… kyrkšt вигук для позначення сильного скрипу… lūpt вигук для позначення швидкої, але невдалої ходи дитини… lūpt вигук для позначення швидкої, важкої ходи… тощо.

g) Слова, реконструкція яких у 1k є сумнівною, а в деяких словниках подається по-різному, записуються двічі: один раз лише наводиться відсилання до варіанта, який ми вважаємо надійнішим, а вдруге подається повна стаття. Наприклад: angūs, -i прикм. (4) див. (v)angus (v)angūs, -i прикм. (4) лінивий, спокійний: un.gūs pri darbą/kuol prīvārā/prā•kaic išmūš Dr; onge•m gērā/nēpavārkst Vds… || перен.: tīok[s] sē•nvaikis/un.gūs pri žanā•tvis Vrp. anduō ім. (3ª) див. (v) anduo. (v)anduō ім. (3ª) рідина річок, озер і морів: ūndenc pārnešk/liešti vē•rdu Pkš; ūndini išpī•li krūpis Dr; agō•rklā• vī•ne ūndū Vds… тощо. Похідні слова від таких форм подаються лише один раз, тобто лише у формі, яку ми вважаємо надійнішою реконструкцією, наприклад: (v)angstyties, (v)angštos, (v)angštės «ухилятися від роботи», (v)andėnė «скупчення води в організмі», (v)andėnnešis, -ė «водоносець» тощо. («У словнику російських народних говірок» деякі слова, реконструкція яких у 1k ускладнена або невідомо, як їх реконструювати, також подаються кілька разів⁴⁰). Таких прикладів небагато, і вони не порушать системи цього словника — подавати кожне слово окремо.

Структура словникової статті подібна до структури словникової статті у великому «Словнику литовської мови» (відрізняється лише редагування дієслів, яке подібне до редагування у «Словнику сучасної литовської мови»). Слід нагадати лише кілька речей.

1. Граматична характеристика слів така сама, як і у великому «Словнику литовської мови», тобто використовуються скорочення латинських слів.

2. Значення слів позначаються цифрами, а відтінки значень відокремлюються двома паралельними рисками (||). Наприклад: māma sf. (2) мати: mō.na mā•ma ženūoje [спосіб лікування] Vds. || dvī•lekas mē•tu/tikrā mā•ma (дуже велика) Krš. milžti, mėlža, -o… 2. перен. спокушати: gūdrī kā•p lā•pi/mīlšti išmīlža višku į[š] sē•nis Krš. || тягнути, вимагати: išmīlš iš tāvīs višų gīlūs (під час гри в карти) Krš. grybikė sf. (2) таблетка ліків:… || отрута: uždūk tuokė•m pā•dla• gri•bikis kā•p šūni/nūskrīps kur pātuorīe Krš…

3. Походження слів докладно не розглядається; обмежуються лише посиланнями на лат. сл., герм., гібр., шв. (у цьому разі конкретно невідомо, з якої саме мови) тощо. Від етимологій слів іншомовного походження відмовилися з таких причин: по-перше, походження більшості запозичених з інших мов слів, включених до цього словника, давно з’ясовано (наприклад, в етимологічному словнику Е. Френкеля, у працях К. Буги та ін.), і немає потреби повторювати ці відомості-

⁴⁰ Словарь русских народных говоров, вып. I (сост. Ф. П. Филин), р. 8–9.

94

по-перше, по-друге, щоб уникнути розбіжностей, як, наприклад, у «Словнику російських говірок», де одні слова етимологізуються (арда, ы, ж… карельськ. род. п. ардо, венск, ард → жердь, на которой просушивается невод⁴¹ тощо), а інші, також іншомовного походження, — ні (наприклад: арды мн. … Вешала для просушки льна⁴² …, битник, а м. Совладелец пчелиного улья, пасеки. Йонав. Лит. ССР, 1961⁴³ тощо).

4. У речення, подані у фонетичній транскрипції, пояснювальні, імпліцитні, але не вимовлені мовцем слова вставляються у дужках звичайним правописом.

5. Прислів’я, образні та дотепні вислови подаються після значка даху (⌃) наприкінці ілюстрацій. Наприклад: gėrimas см. (1)… ⌃ ví·ra·rū·ki·ma gėrima nepamet|búobas li·žùve lá·di·ma|tuòkes tuokė·les pri mú·sa Pkš. nėlaimė sf. (1)… ⌃ sená·m smė·tiz dùriesi|jauná·m nė·laimie Krš. тощо.

6. Фразеологізми подаються в кінці словникової статті після ромба (◇), тобто їх не поділяють на ідіоми та метафоричні фразеологізми, оскільки в багатьох випадках важко визначити, «до якого виду фразеологізмів віднести той чи інший фразеологізм»⁴⁴. Поділ на ідіоми та фразеологізми часто буває дуже суб’єктивним і стає предметом нескінченних суперечок, тому вирішено всі фразеологізми подавати в одному місці, наприкінці словникової статті. Напр.: базікати, -ає, -ав перех. 1.…2. …◇ базікати язиком плескати язиком, балакати: sė·ne vai·kòs vė·iz |uo jaunúoje lá·ksta li·žòvį makalu·dama Vds. ніс імен. (1)… 5. ◇ ан[т]носі дуже швидко: krikšti·nas u[n] niósis Krš… ніс підіймається кращий настрій: pagi·ri|pakila mú[n] niósi Dr. ніс опускається сумує, втрачає бажання: pí·li|dirba|alė káp nieka negáva|i nukne·ba niósi Krš. тощо.

7. Там, де це чітко відомо, подаються стилістичні характеристики, наприклад: arch. (= архаїзм), psn. (= застаріле слово, слово зі застарілим значенням), iron. (= іронічне слово або вислів), prk. (= переносне значення), vlg. (= вульгаризм) тощо; позначається інтенсивність уживання, наприклад: ret. (= рідко), reč. (= рідше), dzn. (= частіше) та ін.

8. Тлумачення значень різноманітні. a) Слова, корені або суфікси яких відрізняються від lk, тлумачаться відповідниками lk, тобто синонімічно (рідко — описово). Наприклад: naržyties, -os, -ės кривлятися, манірничати: nà·rži·t·s tuokóms jaunóms a·t·b gà·l PvnR… nėrykła sf. (2) в’язальня: šaùlù·s i·r niéri·klà|priner nėrtiņi· Dr. neršta sf. (4) гнів: òžėin kūòkė nė·rštvà|pagà·tą u[s] sɔplėšti·tę pà·čę|vaikòs PvnR. nėšinas, -à^3b adj. несучи… тощо. b) Слова, які в говірці мають лише інший наголос або не мають відповідника lk, тлумачаться описово. Наприклад: nėbuvėlis, -ė smob. (1) той, хто довго десь не був: …kamė tà[s] sù·rė[s] sopòvėlės|atė·je svėrti·s nė·bovėlės PvnR. nykštis sm. (1) перший палець руки або ноги… nagai s sm. pl. (4) 1. такий пристрій, яким витягують із криниці відра, що впали: kur nagà|viedra niòru ištráukti Dr. 2. такий пристрій для обробки льону: su tuokė·s nagàs [linų] gálvas nutráuka Vrp. narinis, -ė adj. складений із певних частин, членів: narinė· žùmbrė· [buvo]|par vidùrį širàls à·je Dr тощо. c) Стійкіші відтінки значень тлумачаться так само, як і значення слів, наприклад: númonė sf. (1) 1. розуміння: …|| погляд: ka vėšė tuokóos nu·mùonez bū·to|nebū·to bà·mo Vds. 2 numiškis, -ė adj. (2) свій, який живе в тому самому домі: numiškis vai·kis tàs Krš. || звиклий до того дому: ta nomė·škę várna|veščù·ko neòskabė·n Vds; tų· pažįnctu|tas numiškis žvìrbļs|beur·degis Dr. тощо. e) Фразеологізми тлумачаться відповідниками слів lk-

⁴¹ Словарь русских народных говоров, вып. I. p. 271.

⁴² Там само, p. 272.

⁴³ Словарь русских народных говоров, вып. II, p. 298.

⁴⁴ Lietuvių kalbos žodynas, I (antras leidimas), Vilnius, 1968, p. XII.

95

…ками, рідше описовим способом (у такому разі компоненти фразеологізму зазвичай відрізняються від lk лише наголосом або основою, або ж їх не можна пояснити одним словом). Напр.: dindėri (dindas) бити лінуватися…, numėn eiti помирати…, audras kelti бешкетувати, шаленіти…, baudais nueiti залишитися самими обіцянками…, dõvis prieš dõvi як ти мені, так і я тобі…, gėrklę išversti дуже горлати… тощо. f) Різні варіанти слова не пояснюються, а відсилаються до характернішого, частіше вживаного в діалекті слова. Напр.: girteláitis, -ė прикм. (1) див. girtite-lys…, grįžtis ім. ж. р. (4) див. grįžčia…, gvìlbyti, gvìlbo, gvìlbė див. gvalbyti…, gvìlbti, -a, -ė див. gvelbti…, įkandine присл. див. 1 įkandin…, lùpšena ім. ж. р. (1) див. lupsena… тощо. g) Віддієслівні іменники відсилаються до дієслів. Напр.: greibìmas ім. ч. р. (2)→greibti…, gróvimas ім. ч. р. (1)→grauti…, grùlijimas ім. ч. р. (1)→grūlyti… тощо. Якщо дієслово не увійшло до цього словника, а утворений від нього іменник подано через відмінність у наголосі, то таке слово пояснюється описовим способом. Напр.: grėbimas ім. ч. р. (1) стягування граблями в одне місце…, griežimas ім. ч. р. (1) обчищання, обрізання (про овочі)…, gróbimas ім. ч. р. (1) хапання, схоплювання… тощо. h) Назви рослин, тварин і хвороб пояснюються відповідниками в lk (якщо інший корінь або словотвір) і описовим способом (якщо відрізняється наголос), із зазначенням у дужках їхньої латинської назви. Напр.: lėgerst́va ім. ж. р. (1) осот овочевий (Circium oleraceum)…; lėndrė ім. ж. р. (1) очерет (Phragmites communis)…, gėžė ім. ж. р. (1) сіра чапля, gešė (Ardea cinerea)…, girgdžėlė ім. ж. р. (3°)…2. такий птах, деркач (Crex crex)…, 2 kruõpas (сх.) ім. ч. р. (2) таке захворювання горла, круп (Laryngitis cruposa)… тощо.

Фонетична транскрипція

У цій праці вжито дещо спрощену фонетичну транскрипцію, прийняту нині діалектологами.

Слід звернути увагу на такі моменти:

1. Довгота голосних позначається крапкою біля літери (над довгими голосними, під короткими) у всіх випадках, незалежно від того, чи наголошений голосний. (Відмова деяких діалектологів позначати довготу голосного, коли він наголошений, тут неприйнятна, оскільки частина говорів західної частини діалекту вимовляє коротко перші компоненти дифтонгів il, im, in, ir, ul, um, un, ur і дифтонга ui з твердим акутовим наголосом, а другі компоненти дифтонгів m, r із циркумфлексним наголосом також не подовжуються. Напр.: ìlks, išvìrsiau, sùmtis, žūnc, kūila, vaikùtis, vàrks, žūmbris Krš, Vrp, Dr, Pkš тощо.⁴⁵

2. Короткі голосні i, u в західній частині діалекту дещо розширені. Їх пишуть із рискою внизу. Напр.: prasišvi·p|senūtis uo senūtis Krž; brūkni|tūr uogūma… Dr; nìbri|vìsi šuok|uo tù škandà·la kėli Pkš; kū· tù padarì·si|nusmùkelni Vrp тощо.

3. М’якість приголосних позначається дужкою над літерою, щоб риска (˘), яку багато діалектологів почали вживати у своїх працях, не плуталася зі знаком твердого акутового наголосу. М’якість приголосних перед голосними переднього ряду та в групі приголосних не позначається, оскільки тут діалект не відрізняється від lk. Напр.: nùliemiem tūs mī·žūs pasieti… Dr; mà·s lù·bam jū·kti·s iš tuókū· dìtpā·pū Krš; mi·žė· sù àku·tā·s|be àku·tū·n|ì·r veì·slo vēšuokū· Vds; tā·p i·sebaisėjā·u|di·vā·lā·u Užv тощо.

⁴⁵ Детальніше про це див.: Vyt. Vitkauskas, Kuršėnų tarmės kirtis ir priegaidė, Lietuvių kalbotyros klausimai, 3, Vilnius, 1960, p. 71.

96

4. Енкліза позначається лише тоді, коли наголос із основного слова переноситься на прийменник або частку. Напр.: lù·b mùni ùškvi·s| į dvì savá·iti prì_ anũ· įžbù·su Pkš тощо.

5. Оскільки великі літери взагалі не вживаються, після власної назви трохи вище останньої літери слова ставиться зірочка (щоб читачам було зрозуміло). Напр.: blì·nda* bõ·va lù·kėškęs | lù·kie* ãnuõ tievìnę Vds; tarnavá·u lù·duo-rù·s* pri tuõ mùžika Vrp; parmaká·sji ju iš daugìelù* Vrp; apì·apstė· dalìkis* tì·druo-bùžė Krš тощо.

Усюди намагаються писати так, як почули у вимові, хоча іноді виникає досить незвичний вигляд кінцевих приголосних слів. У мовленнєвому потоці, коли стикаються кінцеві приголосні одного слова і початкові приголосні наступного, у говірці найчастіше відбувається асиміляція приголосних. Напр.: tù·okez bùva vá·išęs Krš; numal̃ši vi·rus|siet kã·[p] pabučì·ti Dr.; vėt karã· łauz dùkterį pri mã·r|kat smáks prarì·tu (пс.) Dr. тощо. Якщо кінцевий приголосний одного слова повністю зливається з початковим приголосним наступного слова, перший пишеться в дужках, щоб значення слова було зрозумілим. Напр.: sėjūonc margì·nes|kìoje[s] soskėrdoses PvnR; põ·tras tõrė õstė·ktė vėsą·[m] mė·tũ· Vds; kã·[p] par lìngą vé·izi|mãškuõ pavá·saris… Dr; duovenìok jũ·zapu* o[ž] skuõla Užv. тощо.

Після кожного речення, поданого говірковою фонетичною транскрипцією, пишеться скорочення назви місцевості та ставиться крапка з комою (після останнього речення — крапка).

У реєстрі слова подаються так:

a) Слова, які повністю збігаються з лк за формою та значеннями (мається на увазі «Словник сучасної литовської мови»), мають таке саме позначення, як у лк.

b) Біля слів, що збігаються з лк за формою, але не мають усіх властивих йому значень, зазначається, які значення, наведені в DŽ, вони мають. Напр.: alkūnė sf. (1) DŽ 1, 3 зн. (Отже, у говірці це слово має лише значення, наведені в DŽ: 1. суглоб кісток руки посередині руки… 3. перен. вигин, закрут дороги чи річки…)

c) Вульгарні слова, уживані в багатьох литовських говірках, тобто такі, що не мають ізоглос, але з зрозумілих причин не включаються до нормативних словників, не тлумачаться; зазначається лише: як і в інших говірках.

d) Слова іншомовного походження, не вживані й не рекомендовані до вживання в лк, пишуться у квадратних дужках із наведенням їхнього значення. Напр.: [aprubė (сл.) sf. (3ᵇ) хутір]

e) Якщо певне слово лк або запозичення має лише частина говірок, це намагаються зазначити. Напр.: apvártis sm. (1) як у лк.: Krš, Pkš, Vrp (інші говірки мають форму apárтис); aušrà sf. (4) як у лк.: Dr, Krš, Pkš, Vrp, Vkšn, Užv (PvnR, Vds aušrà другої акцентної парадигми); [stalõdas (герм.) sm. (2) хлів: PvnR, Užv, Vds, Vkšn] (інші говірки вживають слово kùtė || kùtė тощо.

ПРИНЦИПИ СКЛАДАННЯ СЛОВНИКА ГРУПИ ГОВІРОК

В. ВІТКАУСКАС

Матеріал для словника групи говірок (зібрано 48 000 карток) збирали в північно-східних дзукінінкських говірках (Куршенай, Дірвоненай, Пакштеляй, Варпутенай Шяуляйського району, Відсодіс, Ужвянтіс Кяльмеського району, Павандяне, Векинналяй Тяльшяйського району).

7. Leksikos tyrinėjimai

97

Основна мета словника — якомога послідовніше показати, чим лексика досліджуваних говірок відрізняється від лексики літературної мови, з’ясувати, які діалектні слова увійшли до літературної мови та мови художньої літератури, а також якнайширше представити фразеологію живого народного мовлення. Словник також уточнить і полегшить дослідження мови тих литовських письменників, які народилися або довго жили на території цих говірок чи неподалік від неї (Жемайте, Лаздину Пяледа, Шатрійос Рагана, П. Вішинскіс). Крім того, словник поповнить матеріали академічного словника й атласу литовської мови.

Словник групи говірок за своєю суттю може бути диференційним словником. На перше місце в ньому висувається той пласт балтійської, литовської лексики, який або взагалі невідомий літературній литовській мові, або певними особливостями від неї відрізняється. Критерій порівняння один — літературна мова. Для словника відібрано лексичні, словотвірні, акцентуаційні та семантичні діалектизми.

Щоб читач міг ознайомитися також із тим пластом лексики, який є спільним і для досліджуваних говірок, і для літературної мови, до словника додається реєстр, у якому наведено слова, спільні з літературною мовою. Та частина лексики досліджуваних говірок, яка чимось відрізняється від літературної мови, подається у словнику докладніше, з реченнями, а решта лише фіксується в реєстрі. Таким чином, словник загалом охоплює всю систему цього ареалу говірок.

СКОРОЧЕННЯ

Dr = Дірвоненай (Юозапава), Шяуляйський р-н.

Krš = Куршенай, Шяуляйський р-н.

Pkš = Пакштеляй, Шяуляйський р-н.

PvnR = Павандене (східна частина околиці), Кельмесько-Тяльшяйський р-н.

Rdn = Рауденай, Шяуляйський р-н (порівняння).

Užv = Ужвянтіс, Кельмеський р-н.

Vds = Відсодіс, Кельмеський р-н.

Vkšn = Векшналяй, Тяльшяйський р-н.

Vrp = Варпутенай, Шяуляйський р-н.

Інші скорочення, як у «Словнику литовської мови»