IŠ LIETUVIŲ KALBOTYROS ISTORIJOS

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XX (1980)

A. SABALIAUSKAS

К. БУГА — ЕТИМОЛОГ

Симону Даукантосу слово pyrāgas здавалося похідним від слів pūrai «озима пшениця» та rāgas (адже люди пили з рогів, закушуючи пшеничним хлібом); kalėdās він пов’язував зі словом kálti (бо наприкінці року господар забиває цвях у балку хати), Liepōja, на його думку, походила від дієслова līpti (із моря до цього місця легко вийти)¹. Для Миколаса Акелайтіса sūris, siauras, svīrnas були спорідненими словами. Спільне походження, як йому здавалося, мали також vagā, angā, lāngas. До однієї групи він відносив слова pjáuti, piemuo, píeva². «За допомогою природи я зробив відкриття, досі невідомі лінгвістам. Якщо Бог дасть, оприлюдню їх світові й вкажу правила, за якими, вивчивши одну мову, можна пізнати всі живі й мертві», — писав в одному листі цей діяч нашої культури середини XIX століття³.

Такою є наша «передісторія» етимології. Правду кажучи, вона мало чим відрізняється від перших пояснень походження слів, зафіксованих у писемності латишів, поляків, росіян, німців та багатьох інших народів.

Походження слів литовської мови намагалися пояснювати й такі наші письменники, діячі культури та науки, як Йонас Басанавічюс, Вінцас Пєтаріс, Антанас Шмулкштис (Папароніс). Однак і вони, не маючи спеціальної лінгвістичної освіти, не могли досягти набагато більшого, ніж ті раніше згадані, як образно висловлювався К. Буга, «доморобні етимологи».

Перші визначні литовські дослідники литовської мови також здебільшого були самоучками або людьми з доволі обмеженою спеціальною лінгвістичною освітою. Вони досить часто цікавилися й проблемами етимології.

Вихованець Казанського університету, згодом професор класичної філології цього самого університету Андрюс Моркус Угіанскіс (1816—1870) укладав великий словник литовської мови, у якому мали бути й етимологічні примітки⁴.

Йонас Юшка (1815—1886), який закінчив Харківський університет за спеціальністю класична філологія, заохочений своїм колишнім професором Ізмаїлом Срезневським, намагався написати «Словник коренів литовської мови» («Литовский корнеслов»). Як видно з листів Й. Юшки та надісланих згаданому російському вченому пробних словникових статей, це

¹ Daukantas S. Raštai. V., 1976, t. 1, p. 421, 471, 547; Būga K. Rinktiniai raštai. V., 1958, t. 1, p. 199 (toliau: Būga).

² Akielewicz M. Gramatyka języka litewskiego. Głosowania. Poznań, 1890, p. 48, 57, 65; Kruopas J. M. Akelaitis leksikografas. – LKK, 1970, t. 12, p. 167–168.

³ Janulaitis A. Mikalojus Akelaitis. V., 1969, p. 65.

⁴ Drotvinas V. Andrius Morkus Ugianskis. – Literatūra ir menas, 1970.X.10, p. 13; Drotvinas V. A. Ugianskio 100-sioms mirties metinėms. – Kalbotyra, 1971, t. 23(1), p. 110–112.

37

мав бути порівняльний словник литовської, латиської та давньопрусської мов із відповідниками зі слов’янських мов. В архіві І. Срезневського нещодавно було знайдено укладений Ю. Юшкою словничок відповідників литовської та санскритської мов («Словарь литовско-санскритских соответствий»)⁵.

Жодних рукописів словника А. Угянського не збереглося, тому важко щось сказати про цінність його етимологічних нотаток. Однак навряд чи вони могли вирізнятися серед інших тогочасних спроб литовських мовознавців у цій галузі. Згадані рукописи Ю. Юшки також становлять інтерес лише для історика литовського мовознавства і, загалом, є спробами, що не мають серйозної наукової цінності.

Фрідріх Куршайт і Антанас Баранаускас досягли значних успіхів в окремих галузях литовського мовознавства. Однак етимологією вони майже не цікавилися: їх більше цікавили інші питання литовської мови; до того ж, можливо, вони відчували, що не були достатньо підготовлені до роботи в цій галузі мовознавства.

Проблемами етимології дещо цікавився й мовознавець-самоучка Йонас Спудуліс.

Першим нашим мовознавцем, якого особливо цікавили питання етимології, був Казімерас Яунюс. К. Яунюс також був мовознавцем-самоучкою лише певною мірою, однак за своєю лінгвістичною освітою він випереджав усіх наших попередніх мовознавців. Крім грецької та латинської мов, якими він володів дуже добре, К. Яунюс першим серед литовських мовознавців добре ознайомився з головною мовою індоєвропеїстики того часу — санскритом, а також із давньоєврейською мовою; він самостійно вивчав фінську мову, ґрунтовно опанувавши латиську та давньопрусську. Однак, з іншого боку, К. Яунюс, який навчався в духовних школах, не міг отримати систематичних теоретичних знань із лінгвістики, які вже викладали в найкращих університетах Росії та Західної Європи. Яунюс, хоч і був дуже талановитим самоучкою, не зміг заповнити ці прогалини в освіті. Він формулював не підтверджені фактичним матеріалом закони звукових змін, а семантично близькі, проте досить відмінні за фонетичним складом слова намагався вивести з однієї основної форми.

Проблемами етимології К. Яунюс зацікавив і свого молодого учня Казімераса Бууга. Принципи етимологізування К. Яунюса добре відображені й у першій значній праці К. Бууга «Aistiškuose studijuose» (Петербург, 1908), написаній 1905 року. Як видно з наведених джерел і відповідного списку літератури, автор книги та, безперечно, його вчитель К. Яунюс були ознайомлені з найважливішою тогочасною літературою, присвяченою проблемам етимології індоєвропейських мов. Однак, досліджуючи походження литовських слів, вони запозичували з цієї літератури лише окремі, ізольовані факти, зовсім не зважаючи на застосовану в ній методику дослідження та закони фонетики, які на той час уже були більшою чи меншою мірою встановлені й яких дотримувалися в етимологічних працях. Щоб скласти чіткіше уявлення про етимології К. Яунюса та ранні етимологічні праці К. Бууга, наведемо кілька прикладів із «Aistiškų studijų» (орфографію спрощено).

⁵ Венедиктов Г. К. Материалы к истории литуанистики из архива И. И. Срезневского. — ЛКК, 1975, т. 16, р. 203—224.

38

Лит. arklys < *arv(a)-k(a)lij-: санскр. árvā «швидконогий (Renner)»⁶, давньопрус. arwaykis «молодий кінь» (с. 51).

Лит. gurbas «міцний» < *gu-rabā-: gu- «бик, бугай, корова (βοῦς)» + raba- «дах, дім (tectum)»: гр. ὀροφός «той, що вкриває (deckend)» (с. 52).

Лит. lopšys, lopišys < (š)lop-išys < *slop-išys: гот. slēps «сон (Schlaf)» (с. 52).

Лит. marti < (di)marti < *dam-arty «та, що прийшла в дім»: гр. δάμ-αρ(τ) «господиня (Hausfrau)» (с. 52–53).

Лит. brikas «віз із двома сидіннями» < *dvi-br-ikā від *dvibra-s = гр. δίφρο «віз (Wagen)» (с. 55).

Лит. meleta «picus viridis» < *mélē-ta «сказане язиком (linguata)»: лат. mēle-liežuvis (lingua) < *mēlēm < *mēlām < наз. відм. *mēlā < mālā: molata > mola ta «picus viridis» (с. 65).

Лит. tarnas < tar(u)nai < *teruna-s = осет. thūryn «хлопець (Knabe)»: санскр. taruna-s «молодий, ніжний (jung, zart)», гр. τερίωνης «слабкий, виснажений (schwach aufgerieben)», лат. tener «ніжний, м’який (zart, weich)» (с. 72)⁷.

Лит. kipšas < *kap(ro)-šō-: лат. caper «козел» (с. 102).

Лит. kiškis < *kaškys: *qasqos «сірий (grau)» = лат. cas-cu-s «сивий від старості (altersgrau)»: лат. cānus «сірий, попелястий, сивий, старий (grau, aschgrau)» < *cas-no-s, давньоангл. hasu «сірувато-коричневий (graubraun)» (с. 102).

Ось як образно «пояснюють» і досі викликають багато суперечок походження міста Укмерге.

U(r)k-mergė < *Urk(a)-mergė (дисиміляція двох r) = Vilka-mergė, давньолитовське Wilke-merge 1384 р. Scriptores rer. prus. II 694: vilka- з virka (: дисиміляція r–r > l–r) = urka- «насип», лат. virdze «купа (Haufe)», лат. Virkus–muiža+-mer-gė «околиці (Grenzgebiet, Bezirk)», давньоверхньонім. marka «межа, прикордоння (Grenze, Grenzgebiet)», гот. marka «межа (Grenze)», валлійське bro «околиці, край (Bezirk, Land, Gegend)», лат. margo «край, ребро (Rand)»; Vilka-mergė — «місто, що має у своїх межах насип або замок» (с. 178).

Як відомо, К. Буга суворо розкритикував свої «Аїстичні студії», назвавши їх «невдалою, наскрізь помилковою працею».

Наприкінці 1909 р. К. Буга власним коштом видав автокритику «Аїстичних студій», у якій спростував закони розвитку звуків, створені К. Яунюсом, і зазначив, що його праця «може слугувати лише матеріалом для цілком інших висновків»⁸.

Попри сувору автокритику, «Аїстичні студії» К. Буги увійшли до лінгвістичної літератури; їхнє скорочене позначення часто трапляється і в сучасних найвизначніших працях із балтистики. Тривалу цінність цієї книжки становлять не лише фактичний матеріал, а й цікаві спостереження та порівняння в окремих випадках.

⁶ У дужках наведено тлумачення значень, подані К. Бугою.

⁷ З такою етимологією литовського tarnas і тепер погоджується багато дослідників, однак наведені тут фонетичні зміни литовського слова неможливо пояснити жодними законами.

⁸ Детальніше див.: Zinkevičius Z., Kabelka J. Kazimieras Būga. – У кн.: Būga K. Rinktiniai raštai. V., 1958, т. 1, с. 31.

39

Так, фінський мовознавець В. Кіпарський у дуже цікавій доповіді про хронологію лексичних відносин між фінською та слов’янськими мовами, виголошеній 1958 р. у Москві на IV Міжнародному з’їзді славістів, писав: «Щодо цих трьох слів (ies, kimalainen, hirsi.—A. S.) Калима займає не зовсім ясну позицію: зіставлення hirsi ~ жердь він відхиляє лише через відсутність інших запозичень такої самої давності… Однак відомо, що hirsi, як указав ще 1920 (має бути 1908. — A.S.) року литовський учений Буга (Aistiški studijai I 29 и 189) і як нещодавно підтвердили деякі інші вчені, легко можна пояснити з балтійських мов, де є лит. žardis ‘обгороджена тином із жердин ділянка поля, вигін для коней’ і латис. žurds ‘козли або огорожа з гіллястих жердин’, і де могло бути також *žirdis приблизно в тому самому значенні»⁹.

1911 р., тобто ще не закінчивши університету, К. Буга публікує велику статтю «Baltica», у якій, крім різних питань історичної фонетики, подано також кілька десятків етимологій слів литовської, латиської та давньопрусської мов¹⁰. У студентські роки К. Буга написав іще дві ґрунтовні статті, присвячені переважно проблемам етимології, — «Слов’яно-балтійські етимології»¹¹ та «Lituanica»¹².

Ці статті вже й близько не можна порівнювати з «Aistiškais studijais». Це праці серйозного вченого, який не лише чудово знає надзвичайно багатий фактичний матеріал балтійських мов і різноманітну етимологічну літературу, а й уміє добре застосовувати точну методику дослідження. Щоправда, і в цих статтях подекуди, здається, ще можна помітити певні сліди впливу К. Яунюса, але це, можливо, і сміливість самого К. Буги, так необхідна етимологові. Наприклад, прагнучи пов’язати слова близького значення, він іноді надто сміливо вдається до різних фонетичних змін. Пор.:

«kuilỹs, kūilio = латис. kūilis ‘der Eber’: kūkis ‘боров’, kũkė ‘свинья’ Akielewicz Głosownia 114, kĩkut’ voc. ‘поросёнок’ Дусяты: kiaũ-lė ‘свинья’ из keu-пр. skew-re Voc. 865 ‘Sau’: латис. cūka ‘свинья’ из *k’ū-kā с «м’яким» k из kiau-< keu-» (Būga, I, 296—297).

Або ось без жодних застережень зіставляються литовські слова: kui-nas, kui-kė, ku-m-ėlė, kū-žis, kužiukas (с. 297). Лит. pūka ‘квітка’, як питомо литовське слово, пов’язується з латис. puķe ‘квітка’, лит. pokštė (слово зі словника Ф. Несельмана, мало б бути puokštė — A. S.), санскр. pūš-pa- ‘квітка’ (с. 300). Лит. karštas, як слово питомого походження, пов’язується з латис. šķirsts ‘скриня, домовина’, санскр. kartā- ‘яма, печера, отвір (Grube, Loch)’, що, на думку К. Буги, відповідало б пралитовській формі *kartas ‘корито (корыто)’, від якої походить фін. kartta ‘діжа, корито (der Trog)’: лит. pra-kartas ‘діжа, корито; ясла’.

⁹ Кипарский В. О хронологии славяно-финских лексических отношений. — Scando-Slavica, 1958, т. 4, р. 128.

¹⁰ Буга К. К. Baltica. — РФВ, 1911, 65, с. 302—326; 1911, 66, с. 218—255; atskiru leidiniu — Варшава, 1911; Būga, t 1, p. 273—322.

¹¹ Буга К. К. Славяно-балтийские этимологии. — РФВ, 1912, 67, с. 232—250; Būga, t. 1, p. 323—338.

¹² Буга К. К. Lituanica. — Известия Отделения русского языка и словесности Императорской академии наук, 1912, 17 (1), с. 1—49; atskiru leidiniu — СПб., 1912; Būga, t. 1, p. 339—383.

40

(Būga, I, 308). Запозичення з білоруської мови aršūs К. Буга, як власне слово, пов’язує з гр. ἔρχομαι «іду», санскр. rèčhāti «влучаю, досягаю (trifft, erreicht)» (Būga, I, 355).

Від частини подібних етимологій пізніше відмовився сам К. Буга.

Значна частина опублікованих у цих статтях етимологій К. Буги витримала випробування часом і сьогодні наводиться в етимологічній літературі як переконливі зіставлення; особливо це стосується матеріалу балтійських і слов’янських мов. Серед таких етимологій можна, наприклад, назвати:

Лит. aukšlė «така риба»; рос. уклея (Būga, I, 274). Цю етимологію Буга розглядав і в пізніших працях (Būga, I, 490; II, 643). Як така, що не викликає жодних сумнівів, вона увійшла до основних праць з етимології балтійських і слов’янських мов (Trautmann, 18; Fraenkel, 26; Machek, 668; Фасмер, IV, 156).

Лит. būrýs «дощовий або сніговий шквал, узагалі хвиля якогось повітря» А. Брюкнер і Е. Бернекер вважали запозиченням зі слов’янських мов (пор. рос. буря «буря» тощо). К. Буга досить переконливо довів, що лит. lietaũs būrýs невіддільне від žmonių (pauǩščių, avių) būrýs, а з вислову lietaũs būrýs виникло й нове значення слова būrýs (Būga, I, 306).

Лит. glusnùs «слухняний, покірний» К. Буга пов’язував зі слов’ян. глухъ «глухий», зіставляючи з огляду на семантику жмудське klūsas «тугуватий на вухо»: лит. klausýti (Būga, I, 306–307). Цю етимологію К. Буги наведено у словниках Р. Траутмана (Trautmann, 91) і М. Фасмера (Фасмер, I, 417).

Лит. godóti «думати, мріяти», яке Е. Бернекер вважав слов’янізмом, К. Буга довів, що це власне слово (Būga, I, 307). Пізніші етимологи також не сумніваються в такому походженні цього слова (Fraenkel, 159–160; Фасмер, I, 381).

Мабуть, уперше в етимологічній літературі К. Буга докладно розглянув співвідношення лит. lópa «лапа» зі слов’ян. лапа (пор. рос. лапа) (Būga, I, 312–313; пор. також Fraenkel, 339–340; Trautmann, 160; Фасмер, II, 458).

К. Буга дуже вдало пояснює походження лит. umedė, пов’язуючи перший компонент назви цього гриба з лит. ūmas «зелений, вологий, невисушений», ūmùs, а другий — з лит. ėsti; семантичною паралеллю він називає рос. сыроежка «умеде̇» (Būga, I, 382–383; пор. також Fraenkel, 1162; Фасмер III, 819).

Лит. žiáunos К. Буга, мабуть, першим пов’язав із болг. ჟуна «губа, рот» (Būga, I, 383; пор. також Trautmann, 372; Fraenkel, 1302–1303; Фасмер, II, 39–40).

Дуже докладно й переконливо розглянуто походження лит. žlùgtas «замочений для прання одяг, білизна; цебер для білизни» (: лит. žlùgti, žlūginti, žlūgsóti «бути мокрим», žliūgė «така рослина родини гвоздикових» тощо). Тут Буга також звернув увагу, що білорус. жлукто «цебер для білизни; той, хто багато п’є і їсть (много пьющий и обжора)», польськ. żłukto «цебер для білизни» — запозичення з литовської мови (Būga, I, 320–321; пор. також Fraenkel, 1318; Фасмер, II, 58).

Стаття про лит. taūras — слов’ян. туро́ вирізняється багатим фактичним матеріалом — як лінгвістичним, так і історичним (Būga, I, 375–378).

Цікавою є спроба К. Буги пояснити походження лит. laĩvas. Він намагався пов’язати це слово з лит. lovýs, luõtas (Būga, I, 309–311). Щоправда, походження лит. laĩvas і досі остаточно не з’ясоване (можливо, це запозичення з прибалтійсько-фінських мов), проте зв’язок між лит. laĩvas і lovýs цілком імовірний і з погляду значення, і з фонетичного боку.

41

Ще в студентські роки К. Буга написав дуже цінну працю про литовські особові імена¹³, у якій також часто порушуються проблеми етимології.

Важливою етимологічною працею К. Буги було дослідження «Слов’яно-балтійські етимології»¹⁴, опубліковане в 1913—1916 рр. у журналі „Русский филологический вестник“. У цьому дослідженні К. Буга подає етимології спільних для балтійських і слов’янських мов слів (усього 325). Частина цих етимологій — це певні доповнення та виправлення до «Етимологічного словника слов’янських мов» Е. Бернекера („Slavisches etymologisches Wörterbuch“. Heidelberg, 1908—1913).

Серед найцікавіших етимологій К. Буги, опублікованих тут, можна згадати:

Для слов’янського слова duda (пор. рос. діал. dyda ‘дудка’ та ін.) К. Буга вказав точний литовський відповідник *dauda, пор. зменшувальну форму daudýtė ‘дудочка’: лит. dudénti ‘стукати, неголосно гриміти, говорити’ (Būga, I, 327, 437; пор. також Fraenkel, 84; Trautmann, 46—47; Фасмер, I, 550).

Лит. dailė ‘мистецтво’, dailùs К. Буга пов’язав зі слов’ян. dělo (рос. дело ‘справа, річ, підприємство’ та ін.). Ця етимологія викликає багато суперечок і досі. Славісти з нею не погоджуються (пор. Būga, I, 436—437; Фасмер, I, 496—497; Sławski, I, 190; Trautmann, 48). Останнім часом цю етимологію К. Буги відродив Б. Єгеріс¹⁵.

У цій праці висловлено думку про спорідненість лит. piētūs зі слов’ян. pirō (пор. рос. пуп ‘бенкет’ та ін.), piti (пор. рос. numь ‘пити’ та ін.). Це також дуже дискусійна, але можлива етимологія (Būga, I, 473; Fraenkel, 587—588).

Для слов’ян. razь (пор. рос. раз ‘раз’ та ін.) К. Буга вказав точний литовський відповідник rūožas (Būga, I, 476; пор. також Trautmann, 245; Фасмер, III, 432—433).

Докладно розглянуто співвідношення лит. slaugýti, слов’ян. sluga (пор. рос. слуга ‘слуга’ та ін.) і слов’ян. slu žiti (пор. рос. служить ‘служити’ та ін.) (Būga, I, 484; пор. також Trautmann, 268; Фасмер, III, 676). На співвідношення цих слів К. Буга звертав увагу вже й у своїй попередній праці (Būga, I, 316—317).

Для слов’ян. stryjb (пор. польськ. stryj ‘дядько (брат батька)’ та ін.) у старих писемних пам’ятках К. Буга знайшов точний відповідник — лит. strùjus ‘дід’ (Būga, I, 486; пор. також Trautmann, 290; Фасмер, III, 780; Трубачев, 79—81).

Пояснюється походження лит. talkà (: telkti), наводяться відповідники цього слова у слов’янських мовах (Būga, I, 488; пор. також Fraenkel, 1053—1954; Trautmann, 322; Фасмер, IV, 73).

Говорячи про співвідношення лит. vénteris ‘така сітка для ловлі риби’ з відповідними назвами в слов’янських мовах, що мають цей корінь (рос. вятерь, польськ. wiecierz та ін.), К. Буга, мабуть, першим висловив думку, що слов’янські слова можуть бути запозиченнями з балтійських мов (Būga, I, 491; пор. також Fraenkel, 1223—1224; Фасмер, I, 292, 376).

Значна частина думок К. Буги, висловлених у цьому дослідженні, знайшла відгук у пізнішій етимологічній літературі; особливо часто на нього спираються Е. Френкель, Р. Траутман,

¹³ Būga K. Apie lietuvių asmens vardus. — Lietuvių tauta, 1911, t. 2, p. 1—50; atskiru leidiniu — Vilnius, 1911; Būga, t. I, p. 201—269.

¹⁴ Буга К. К. Славяно-балтийские этимологии. — РФВ, 1912, 67, с. 232—250; 1913, 70, с. 100—108, 248—256; 1914, 71, с. 50—60, 464—471; 1914, 72, с. 187—202; 1915, 73, с. 335—343; 1916, 75, с. 141—156; Būga, t. I, p. 323—338, 433—495.

¹⁵ Jēgers B. Verwandte Bedeutungsverwandtschaften baltischer Wörter. — KZ, 1966, B. 80, p. 81—87.

42

У словниках М. Фасмера. Навіть не погоджуючись з етимологіями К. Бюги, пізніші дослідники часто використовували цінний фактичний матеріал литовської мови, який, як сам К. Бюга зазначив у листі до редакції журналу „Русский филологический вестник“, здебільшого було зібрано «з живого розмовного мовлення» (Būga, I, 433).

Особливо багато етимологічних проблем К. Бюга розглянув у своїй праці «Мова і давнина» (К., 1922). У цій праці опубліковано такі відомі його статті, як «Суспільні відносини литовців з германцями», «Моря і морські води», цілу серію статей «Родичі наших слів» та ін.

Серед цікавіших етимологій К. Бюги, надрукованих у «Мові і давнині», варто вказати:

Лит. kūdikis: лат. kūdīt «збуджувати, спонукати», пор. семантичну паралель vaikas: veikus «швидкий», vikrūs, veikti, vykti (Būga, II, 43; Fraenkel, 304, 1214).

Лит. rambùs «млявий, тобто такий, якого треба вдарити батогом (рубнути)», rėmbėti, rùmbėti «отримувати рубці, покриватися рубцями, гоїтися», rìmbas «батожина, якою б’ють коня», лат. rùmba «ступиця, тобто дерев’яний обрубок», слов. rąbiti та ін. (Būga, II, 111; Fraenkel, 696).

Лит. gãtvė, лат. gatva, первісним значенням яких було «загін, огорожа для перегону худоби на пасовище», вважаються запозиченням з готської або північногерманської мови gatwō. Якби лит. gãtvė було питомим словом, то сьогодні воно вимовлялося б *gadve» (Būga, II, 136—139; Fraenkel, 139—140).

Лит. õras «повітря, простір під відкритим небом», на думку К. Бюги, первісно означало «рілля», «орне поле»; отже, це слово пов’язане з дієсловом árti (Būga, II, 256—257; Fraenkel, 17, 518). Цю думку К. Бюга частково висловлював уже й у «Аїстичних студіях» (пор. с. 97, 207).

Лит. našlė: лат. nex «убивство», necare «убивати», nocēre «шкодити», санскр. našati «зникає, гине», авест. nasu- «труп», гр. νέκυς, νεκρός «труп, покійник» (Būga, II, 299; Fraenkel, 486). Цікаво, що пізніше таку етимологію опублікував і американський мовознавець Ф. Р. Преведен. Автором цієї етимології його названо також у словнику індоєвропейських мовних синонімів К. Д. Бака (Buck C. D. A Dictionary of Selected Synonyms in the Principal Indoeuropean Languages. Chicago, 1949). Відомий радянський етимолог О. Трубачов писав із цього приводу: «справедливость требует указать, что на самом деле эта интересная этимология впервые была предложена К. Бугой, умершим в 1924 г. В печатном виде эта этимология фигурировала в достаточно известном труде К. Буги (turima galvoje „Kalba ir senovė“. — A. S.) (Трубачев, 114).»

Лит. spãnguolė: лит. spãngas «той, у кого запливли очі, сліпий» та інші слова з коренем speng- «сяяти, блищати» (Būga, II, 310; Fraenkel, 860).

Загалом слід сказати, що К. Бюга торкається етимологічних проблем майже в кожній своїй статті; особливо багато цінного матеріалу для етимологічного словника литовської мови можна знайти в його дослідженні «Походження суфікса -ūnas і дифтонга uo» (Būga, II, 331—376) та в опублікованій після його смерті праці про метатонію в литовській і латиській мовах — «Die Metatonie im Litauischen und Lettischen» (Būga, II, 386—483). Багато етимологічних приміток є також у виданих зошитах «Словника литовської мови» (Būga, III, 9—480).

43

Велику етимологічну працю Бюги було опубліковано через тридцять п’ять років після смерті автора — це примітки й доповнення до етимологічного словника російської мови А. Преображенського — «Замечания и дополнения к этимологическому словарю русского языка А. Преображенского» (Būga, II, 499—688). Ця незавершена праця складається з 413 таких приміток і доповнень, які іноді в кілька, а то й у кільканадцять разів перевищують за обсягом статті самого словника А. Преображенського.

У цій праці К. Бюга наводить чимало цікавих лексичних відповідників у балтійських і слов’янських мовах; новий фактичний матеріал доповнює його попередні етимології, указує на неточності щодо балтійських мов у словнику А. Преображенського, а також пропонує цілком нові етимології литовських слів. Дуже шкода, що таке чудове дослідження К. Бюги було опубліковано так пізно й М. Фасмер не міг скористатися ним, укладаючи свій етимологічний словник російської мови.

Як надзвичайно важливий внесок К. Бюги в етимологію балтійських мов слід згадати його роботу над «Словником балтійсько-слов’янських мов» Р. Траутмана («Baltisch-Slavisches Wörterbuch». Göttingen, 1923). Праця німецького мовознавця, видана понад пів століття тому, не втратила своєї актуальності й сьогодні. До неї з різних нагод повертаються дослідники давніх зв’язків балтійських і слов’янських мов (пор. праці Chr. S. Stang, A. Nepokupno, J. Safarevičiaus, F. Slavskio та ін.).

Мабуть, в історії мовознавства знайдеться не так багато прикладів, коли вчений допомагав своєму колезі так, як К. Бюга допомагав Р. Траутману. Як відомо, К. Бюга суцільно читав коректури цієї праці й надсилав авторові свої зауваження, записані на окремих клаптиках паперу. Тому в словнику Р. Траутмана, крім численних посилань на праці К. Бюги, знайдемо чимало скорочень B. або Būga, що позначають коректурні зауваження нашого мовознавця.

Будучи сумлінним ученим, Р. Траутман присвятив свій словник «К. Бюзі, видатному знавцеві своєї рідної литовської мови», а в передмові так схарактеризував допомогу К. Бюги: «Насамперед я маю бути вдячний К. Бюзі, якому, бажаючи висловити щиру подяку, присвятив книжку: з надзвичайною ретельністю він разом зі мною читав виснажливі коректури, спираючись на свої величезні знання, де було потрібно виправляв балтійські слова і з рідкісною щедрістю надавав мені матеріал зі своїх невичерпних зібрань» (p. VII).

Оскільки через спротив видавця Р. Траутман не міг урахувати всіх зауважень, К. Бюга задумав написати певне доповнення до цього словника й опублікувати його в періодичному виданні «Tauta ir žodis» (пор. Būga, III, 779—781).

Талант К. Бюги як етимолога особливо яскраво розкрився в його працях з ономастики, але це вже тема окремої статті.

На жаль, К. Бюзі не судилося здійснити свою найважливішу етимологічну працю: після його смерті залишилася картотека етимологічного словника литовської мови — близько двадцяти тисяч карток, що накопичувалися протягом кількох десятиліть. Це виписки з основних етимологічних праць того часу, різноманітних лінгвістичних досліджень, які в той чи інший спосіб можуть бути пов’язані з походженням литовських слів, фактичного матеріалу з литовських і латиських діалектів та пам’яток давніх балтійських мов, часто з відповідними авторськими примітками.

К. Бюга не належав до мовознавців, яких дуже цікавили б теорія мовознавства та методика досліджень; він ніде не сформулював своїх лінгвістичних поглядів. Отже, К. Бюга

44

не був схожий на свого великого вчителя Яна Бодуена де Куртене. К. Буга був практичним дослідником. Найближчою йому була методика дослідження младограматиків. У цьому відношенні праці К. Буги особливо нагадують нам праці його видатних друзів Яніса Ендзелінса та Макса Фасмера.

Ніде К. Буга спеціально не розглядав і методики своїх етимологічних досліджень. Щоправда, іноді побіжно торкався й цих питань. «Литовець, якому заманулося з’ясувати походження якогось слова, повинен негайно, щойно витягне зі словника якесь слівце, без жодного зв’язку з іншими, помчати аж до далекої індійської, грецької і (сьогодні це дуже модно) навіть вірменської землі. Передусім для слова, яке етимологізуємо, шукаємо пояснення у словнику литовської мови. Розібравшись зі словником рідної мови, вирушаємо до братніх мов — латиської та прусської. Звідти прямуємо до слов’янської землі. І лише впоравшись із цим, дістаємо право зазирнути також до словників санскриту, грецької, латинської, германських, кельтських та інших споріднених мов», — писав К. Буга в рецензії на «Індоєвропейську граматику» Г. Гірта (“Indogermanische Grammatik“. Heidelberg, 1921, T. 2) (Būga, II, 260).

Читаючи етимологічні праці К. Буги, насамперед впадає у вічі незвичайне багатство фактичного матеріалу з живої мови та старих писемних пам’яток. Щоправда, матеріалом зі старих писемних пам’яток литовської мови широко користувалися й інші етимологи (наприклад, Е. Френкель). Однак у фактах живої мови та діалектів із ним не зрівняється ніхто. Досліджуючи походження окремих слів, К. Буга приділяв значну увагу й історії самих реалій; пор. пояснення лит. taūras (Būga, I, 375—378), лит. karštas (Būga, II, 192—195). У цьому відношенні його праці часом нагадують дослідження етимологів напряму «Слова і речі» (“Wörter und Sachen“).

За останні десятиліття радянське литовське мовознавство досягло багатьох значних успіхів у різних галузях науки про литовську мову, зокрема й в етимології. Однак Казімерас Буга й сьогодні, більш ніж через пів століття після його смерті, залишається найвидатнішим литовським етимологом.

Можна радіти, що завдяки зразковому виданню «Вибраних творів» К. Буги (упорядкував З. Зінкявічюс) етимологічні дослідження нашого великого мовознавця стали доступними широкому колу фахівців. Слід гадати, що вони разом з «Етимологічним словником литовської мови» Е. Френкеля (“Litauisches etymologisches Wörterbuch”) та академічним «Словником литовської мови» утворять міцну основу для майбутнього етимологічного словника литовської мови, подібні до яких останнім часом видають народи наших сусідів (поляки, білоруси, українці).

Скорочення літературних джерел:

Бюга — Būga K. Rinktiniai raštai. V., 1958—1961, t. 1—3. Френкель — Fraenkel E. Litauisches etymologisches Wörterbuch. Heidelberg — Göttingen, 1955—1966. K Z — Zeitschrift für vergleichende Sprachforschung auf dem Gebiete der indogermanischen Sprachen. Berlin, 1852. LKK — Питання литовського мовознавства. V., 1957. Махек — Machek V. Etymologický slovník jazyka českého. Praha, 1968. Славський — Sławski F. Słownik etymologiczny języka polskiego. Kraków, 1952—1969, t. 1—3.

45

Trautmann — Trautmann R. Baltisch-Slavisches Wörterbuch. Göttingen, 1923.

РФБ — Російський філологічний вісник. Варшава, 1879—1918.

Трубачев — Трубачев О. Історія слов’янських термінів спорідненості та деяких найдавніших термінів суспільного устрою. М., 1959.

Фасмер — Фасмер М. Етимологічний словник російської мови. Переклад з німецької та доповнення О. Н. Трубачева. М., 1964—1973, т. 1—4.

А. САБАЛЯЎСКАС

К. БУГА — ЕТИМОЛОГ

Р е з ю м е

Видатний дослідник литовської мови К. Буга першим серед литовських мовознавців почав вивчати проблеми етимології, застосовуючи суворий науковий метод.

У ранніх етимологічних дослідженнях К. Буги ще помітний вплив хибної методики його вчителя К. Яунюса, але вже 1911 р. він публікує кілька праць, які характеризують автора як чудового фахівця. Питаннями етимології К. Буга займався впродовж усієї своєї наукової діяльності. Багато відкриттів К. Буги увійшли до етимологічних словників Е. Френкеля, Р. Траутмана, М. Фасмера, Ф. Славського, В. Махека та ін. К. Буга мав намір написати етимологічний словник литовської мови. Для цього він зібрав велику картотеку, але розпочату роботу перервала раптова смерть (у 1924 р.).