LIETUVIŲ ONOMASTIKOS TYRINĖJIMAI

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXI (1981)

БОНІФАЦАС СТУНДЖЯ

МНОЖИННІ ОЙКОНІМИ, УТВОРЕНІ ВІД ОСОБОВИХ ІМЕН, ТА ЇХНЄ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ РЕКОНСТРУКЦІЇ СИСТЕМ ВІДМІНЮВАННЯ І НАГОЛОШУВАННЯ

0. Значну частину топонімів литовської мови становлять назви місцевостей особового походження. Тут розглядаються ойконіми, утворені від множини особових імен основ на ā та ē.

0.1. Ойконіми зібрано з «Довідника адміністративно-територіального поділу Литовської РСР» (В., 1976, ч. 2), особові імена¹ — з картотеки прізвищ Інституту литовської мови та літератури АН Литовської РСР і словника литовських прізвищ, що готується². Аналіз зібраних даних пов’язаний із кількома труднощами: 1) прізвища, наявні в картотеці, нерідко записані неспеціалістами, з помилками, іноді навіть без наголосів, тож годі й говорити про визначення акцентного типу; 2) поряд із прізвищами на ā-основу часто трапляються й прізвища на o-основу (Survilà: Survilas), тому неодмінно треба було точніше встановити географію обох варіантів; 3) ми не маємо етимологічного словника литовських прізвищ (його лише готують). Через це не можна було скористатися деякими ойконімами: a) для яких не вдалося встановити основу вихідного особового імені, наприклад: Ašmonai: Ašmona(s), Buzai: Buzà || Būzas, Jovaišai: Jóva iša(s); Meškėliai: Meškėlė || Meškėlis (загалом близько 20 окн); b) етимологія вихідного особового імені (авд) яких сумнівна або неясна (частина з них, мабуть, записана неавтентично): Čiulada, Dubravà (пор. лит. dubravà, -āvas LKŽ II 78, пол. Dubrawa, біл. Дубрава тощо), Kiena, Medekšà (пор. біл. Мадэкша, пол. Medeksza)³, Pažerà [: žėrėti (?)], Šilva [< Šiluvà (?), пор. šilmà < šilumà resp. šilimà], Tūita, Valečkà ← Valentinas (?); Vinča ← Vinca(s)? тощо (загалом близько 25 окн)⁴.

0.2. Загалом знайдено 226 згаданих множинних ойконімів; розглянуто 183 (для географічного аналізу використано дещо більше, див. примітку 4). Більшість відібраних ойконімів (із 183 — 156) утворено від особових імен на ā-основу (від імен на ē-основу — 27 окн).

¹ Особові імена (авд) ідентифіковано на підставі сучасних прізвищ. Термін «особове ім’я» (антропонім) ужито тут тому, що більшість ойконімів давні й виникли значно раніше, ніж сформувалися наші сучасні прізвища.

² Користуючись нагодою, хочу подякувати завідувачеві сектору сучасної литовської літературної мови Інституту литовської мови та літератури, кандидатові філологічних наук А. Ванагасу за допомогу, поради й дозвіл скористатися згаданою картотекою та машинописом першого тому словника прізвищ.

³ Nei M. Biryla (Бирула М. В., 1969, 265), nei J. Bystronis (Bystroń J., 1936, 281) šio avd kilmės nepaaiškina.

⁴ Ойконіми, утворені від деяких із цих останніх особових імен, включено до схеми поширення (див. примітку 11).

185

1.1. Розглядаючи множинні ойконіми, що нас цікавлять, доцільно розрізняти дві їхні моделі (за співвідношенням із одниною основного антропоніма, тобто з його основою або парадигмою): 1) (i)o-основні ойконіми, тобто модель із чергуванням основ, відповідно парадигм (нейтралізацією); 2) ойконіми з основою ā, відповідно ē (проста модель).

1.1.1. Значно продуктивнішою є модель основи (i)o, що охоплює 118 ойконімів (тобто ≈ 64% усіх ойк.)⁵: Barzdai: Barzdā, Bulkai: Bùlka, Juškai: Jùška, Linkai: Linka, Noreikai: Norēikà, Blõžiai: Blõžė, Dirsiai: Dirsė тощо. 104 основні антропоніми цієї моделі мають основу ā, 14 — основу ē.

1.1.2. Парадигму без чергування основ мають 65 ойконімів⁶ (16 із них мають також паралельну модель із чергуванням основ, див. примітку 5), наприклад: Alseikos: Alsēika, Andreikos: Andreikà, Dindos: Dindà, Karéivos: Karēiva; Dailidės: Dailidė, Lāpės: Lāpė.

1.2. Множинні ойконіми першої моделі [з основою (i)o] характеризуються не лише чергуванням відмінювання, а й певним чергуванням акцентних парадигм. Понад дві третини (39 із 55) таких ойконімів мають наголос на закінченні (акцентна парадигма 4), на відміну від баритонної (відповідно суфіксальної) акцентуації в однині основного антропоніма (акцентні парадигми 1, 2): Dìlbai (4): Dìlba (1), Guobai (4): Gúoba (1), Kirkai (4): Kìrka (1), Minelgai (4): Minélga (1), Paurai (4): Páura (1), Šarkai (4): Šárka (1), Varžai (4): Várža (1); Blõžiai (4): Blõžė (2), Dirsiai (4): Dirsė (1), Lapiai (4): Lāpė (2) тощо. Більшість таких антропонімів з основою ā та ē походять від апелятивів (33 із 39). Отже, слід вважати, що в цьому випадку закономірності, простежувані в ономастиці, можуть стати в пригоді для розв’язання проблем історичної морфології та акцентології.⁷

Подібний розподіл акцентних парадигм у деяких діалектах властивий і іншим множинним ойконімам з основою (i)o (без чергування основ). У «Довіднику адміністративно-територіального поділу Литовської РСР» (В., 1976) виявлено понад 200 двоскладових множинних ойконімів антропонімного походження, які мають наголос за 4-ю акцентною парадигмою, на відміну від баритонної, відповідно суфіксальної, акцентуації однини основних антропонімів. Такі ойконіми зосереджені в ареалі західноавкштайтських каунасців (≈ 44%) та в північній і західній частинах Жемайтії (≈ 27%). Менше їх є й в інших місцевостях, зокрема й у периферійних діалектах, наприклад: Banaičiai (4) Šk*: Banáitis; Grigaliūnai (4) Kps, Prn: Grigaliūnas, пор. Grigaliūnai (1) Šr, Švnč; Tūmeliai (4) Šlu: Tūmėlis; Perkūnai (4) Klp: Perkūnas; Jurgeliai (4) Brž: Jurgėlis; Petreliai (4) Viln: Pet- rėlis; Šeštokai (4) Lzd: Šeštõkas тощо.

1.3. Основні антропоніми ойконімів обох моделей мають різне походження⁸. Із 183 антропонімів 105 (≈ 57%) пов’язані з литовськими апелятивами, наприклад: Bilda: bilda (:bildėti), Bùrba:

⁵ Шістнадцять таких ойконімів мають також паралельні форми з основою ā (13 ойконімів), відповідно ē (3 ойконіми): Bimbai || Bimbos, Linkai || Linkos, Petrõškai || Petrõškos тощо; Lapiaí || Lāpės, Laumiai || Laũmės, Pėmpiai || Pėmpės. Географія таких паралельних форм різниться.

⁶ Із них 52 ойконіми мають основу ā, а 13 — основу ē.

⁷ Однини — тому, що множина антропонімів, як побачимо далі, може мати як кореневий, відповідно суфіксальний, так і кінцевий наголос.

^* Скорочення назв населених пунктів уживаються так само, як у LKŽ.

⁸ Основні антропоніми окремих моделей ойконімів не мають помітних кількісних відмінностей за походженням. Етимологізацію антропонімів здійснено на підставі таких праць: «Словник литовських прізвищ»,

186

bùrba (:burbėti), Linka (:liñkti), Kimšà (:kimšti), Rimšà (:rimti); Bimba: bimba, Diršė: diršė, Pėmpė: pėmpė, Vaštakà: vaštaka ‘такий птах = лиска’. Серед інших вирізняються 10 двоосновних антропонімів (майже всі давні): Dalgėda, Gerdvilà, Norėikà, Nórgėla, Sangáila, Survilà⁹ тощо. Решта 78 антропонімів утворені або від запозичених апелятивів, або просто запозичені, переважно зі слов’янського іменника (38): Bùlka (пор. пол. Bulka, білор. Булка), Dùdà (пор. пол. Duda, білор. Дуда: пол. duda, білор. dūda > лит. dūdà), Kìrka: kirka (слов.)¹⁰, Šaškà: šaškà (слов.) ‘такий меч’; інші утворені від хрестильних імен (40).

Основи більшості антропонімів, утворених від хрестильних імен, виникли не на ґрунті литовської мови. Це переважно народні форми хрестильних імен східних слов’ян, наприклад: білор. Іваука ← Іван, пол. Iwaszko ← Iwan: похідне ім’я Ivoškà; білор. Юхно ← Евфимий: похідне ім’я Juknà; білор. Сау́ка ← Савва, пол. Sawka ← Sawa: похідне ім’я Sáukà тощо. Лише деякі хрестильні імена могли сформуватися і в литовській мові: Dòmas ← Dominykas: похідне ім’я Domėikà, Razmà ← Erázmas: похідне ім’я Razmà, Valentà ← Valentinas: похідне ім’я Valentà.

Загалом понад дві третини (123) особових імен ā- та ē-основи, від яких утворено множинні ойконіми, пов’язані з апелятивами. Більшість таких антропонімів (85%) утворені від литовських, відповідно балтійських, апелятивів, решта — від запозичених (зазвичай слов’янських).

1.4. Після стислої кількісної, акцентуаційної та етимологічної характеристики досліджуваних даних слід розглянути також їхню географію. Моделі ойконімів, що розглядаються тут, умовно позначмо так: 1. a) Burbai: Bùrba; b) L apiai: Làpė. 2. a) Bùrbos: Bùrba; b) Làpės: Làpė¹¹.

1.4.1. Із схеми видно, що ойконіми першої моделі (із чергуванням основ) зосереджені на території західноаукштайтського каунашського говору¹² (38 ойк.) та в жемайтів (31 ойк.). Ойконіми (i)o-основи трапляються й деінде, наприклад: по 13 ойк. на території західноаукштайтських шауляйського та східноаукштайтського паневежиського говорів, 20 — в інших східноаукштайтських говорах, 5 ойк. у західному куті південноаукштайтського ареалу. Отже, серед інших вирізняються західні аукштайти, жемайти (не

т. 1. A—K (рукопис); Zinkevičius Z. Lietuvių antroponimika. — V., 1977; Vanagas A. Mūsų pavardės. I. — Kn.: Žodžiai ir žmonės. V., 1974, p. 87—152; Vanagas A. Mūsų pavardės. II. — Kn.: Žmonės ir kalba. V., 1977, p. 49—92; Kuzavinis K., Savukynas B. Lietuvių vardų etimologinis žodynas. — Kn.: Vardai ir žodžiai. V., 1971, p. 43—157; Бірыла М. В. Беларускія антрапонімы. — Мінск, 1966, т. 2, 1969; Bystroń J. St. Nazwiska polskie. Lwów, 1936; Słownik staropolskich nazw osobowych. — Wrocław—Warszawa—Kraków, 1965—1979, t. 1—5; Gottschald M. Deutsche Namenkunde. — Berlin, 1954.

⁹ Більшість ойконімів, утворених від цих антропонімів, належить до o-основи (8): Gerdvilai, Noreikai, Survilai тощо.

¹⁰ Антропонім Kirka пов’язаний також із пол. Kirka, білор. Kipko.

¹¹ Визначаючи поширення ойконімів, зважали на те, щоб особове ім’я походило з того самого або дуже близького місця, що й утворений від нього ойконім. Тому частину ойконімів (переважно o-основи) не включено до схеми. Використано такі кількості ойконімів окремих моделей: 1) Burbai — 113 ойк., Lapiai — 7 ойк.; 2) Bùrbos — 76 ойк., Làpės — 15 ойк. Примітка. Тут враховано також географічні варіанти того самого ойконіма; наприклад, відомі щонайменше 5 сіл із назвою Dailidės. Загалом однакових ойконімів порівняно небагато.

¹² У цій статті дотримуємося запропонованої А. Girdenis і Z. Zinkevičius класифікації литовських діалектів (див. Kalbotyra, т. 14, с. 139—147).

187

усі, див. схему), північні паневежиські та ін. У цих місцевостях (особливо на території каунишків) о-основні ойконіми досить численні; ойконіми на ā-основу тут рідкісні (див. 1.4.2), за винятком жмудинів, де місцями вони трапляються густіше (наприклад, у Кельмеському районі).

1.4.2. Ойконіми другої моделі зосереджені в діалекті східних аукштайтів-вільнюшків (34 ойк.). В інших місцевостях таких ойконімів менше: вони групками розкидані приблизно по всій Литві, напр.: 12 ойк. на території південних аукштайтів, 21 — у жмудинів (з них 8 — у Кельмеському районі), 4 — на півдні діалекту західних аукштайтів-каунишків (Пренайський район), 16 ойк. розкидані по території східних аукштайтів (без вільнюшків).

1.4.3. Узагальнюючи дані про поширення ойконімів, слід констатувати, що географічний розподіл обох моделей є досить чітким: ойконіми першої моделі (Burbai, Lapiai) зосереджені на території західних аукштайтів (особливо каунишків), у більшій частині жмудинського ареалу та подекуди в східних аукштайтів (північних паневежиських, ширвінтишків); ойконіми другої моделі (Būrbos, Lāpės) зосереджені в ареалі східних аукштайтів-вільнюшків (див. схему).

2.1. Розглянуті моделі ойконімів, безперечно, пов’язані з множиною особових імен на ā-, ē-основу, яка в діалектах також має два варіанти: Burbai, Lapiai відповідно Būrbos, Lāpės¹³. Географія цих варіантів загалом збігається з поширенням розглянутих моделей ойконімів.

2.1.1. Форми з чергуванням основ відповідно закінчень [(i)o-основа] вживає більшість західних аукштайтів і західний кут південних аукштайтів (Lzd, Vs, Kpč, Lp), напр.: Kabelkai: Kabelka, Kalėdai: Kalėda, Švitrai: Švitra, Gerviai: Gėrvė¹⁴. Таке вживання характерне й для багатьох жмудинів (Mžk, Trk, Tl, Slnt, Krtn, Skdv, Šauk, Krš, Varn, Rs), а також деяких східних аукштайтів: південних паневежиських, ширвінтишків, частини утенишків та аникщяйців. Майже в усіх литовських діалектах модель (i)o-основи характерна також для множини особових імен на (i)u-основу, напр.: Butkai: Būt­kus (пор. ойк. Butkai Kš, Klp, Tl, Trg), Kubiliai: Kubilius (пор. ойк. Kubiliai Kš відповідно Kubiliai Brž, Klm, Šk, Ut).

Є говірки, де форми множини особових імен на ā-, ē-основу з чергуванням основ характерні не для всієї парадигми. У околицях Тверечюса (діалект східних аукштайтів-вільнюшків) уживають (або принаймні вживали): Garlai, Garlų, Garlāms, Garlāis, але Gārlas: Gārlą (Otrębski J., 1934, 209 т.). Отже, лише множинний знахідний зберігає основу й наголос однини особового імені.

2.1.2. Майже всі (південні аукштайти (за винятком західного кута) і більша частина східних аукштайтів-вільнюшків, купишкенів, утенишків (Rk, Km, Žb, Ob, Ds, Zr, Krns, Ktk), північні паневежиські (Lnkv, Ps, Jnšk, Pš) вживають форми множини особових імен на ā-, відповідно ē-основу без чергування основ, напр.: Būrbos, Stričkos, Dailīdės. Так найчастіше

¹³ Burbai, Lapiai відповідно Būrbos, Lāpės «родина Бурбів або Лапів (багато родин); люди з такими прізвищами» → «місце, де живуть ці родини, відповідно люди». Це звичний спосіб номінації: ознака якогось предмета, діяча тощо переноситься на місце, пов’язане з цим предметом тощо.

¹⁴ Майже аналогічне чергування основ, імовірно, першим описав у говірці Тверечюса J. Otrembskis (1934, 209 т.). На таке вживання в діалекті Мітувоса (поблизу Юрбаркаса) звернула увагу E. Grinaveckienė (1959, 179; 1960, 161). Докладніше про це писав A. Girdenis (1962, 4 і наст.).

188

Рис. 7. Схема поширення ойконімів у множині, утворених від особових імен з основами на ą- та ė-

189

так само поводяться й литовські говірки вздовж латвійського кордону (очевидно, під впливом латиської мови, яка, здається, має лише такі форми множини згаданих антропонімів).

2.2. Для множини особових імен із чергуванням основ, відповідно парадигм [як і для розглянутих ойконімів на (i)o-основу, див. 1.2], характерний наголос на закінченні (акцентна парадигма 4) порівняно із загалом баритонною парадигмою однини з наголосом на префіксі, наприклад: Baužai (4): Bauža (1), Mažeikiai (4): Mažeikė (1,2); Gerviai (4): Gervė (1), Kateliai (4): Katėlė (2). Там, де вживаються такі форми множини особових імен з основами на ā та ē, множина особових імен з іншими основами також тяжіє до наголошування на закінченні (акцентні парадигми 4, 3): Gailiai (4): Gailius, Sprindžiai (4,3): Sprindis, Kazlauskiai (4,3): Kazlãuskis, Šimkūnai (4,3): Šimkūnas тощо. (Для жмудських і східноаукштайтських говірок характерніша третя акцентна парадигма; четверту акцентну парадигму найкраще репрезентують західноаукштайтські каунаські говірки¹⁵). Згаданої закономірності наголошування, очевидно, дотримуються всі литовські діалекти, що мають множину особових імен з основами на ā та ē із закінченням -(i)ai¹⁶.

2.2.1. Якщо множина особових імен з основами на ā та ē утворюється за основою однини (Dūrbos, Lāpės), парадигма множини особових імен з іншими основами зазвичай має кореневий або префіксальний наголос (акцентні парадигми 1, 2): Sprindžiai, Kazlauskiai тощо. Цього правила, здається, регулярніше дотримуються лише деякі жмуди. Для східноаукштайтів (включно з периферійними говірками за межами Литви), які мають варіант множини особових імен з основами на ā та ē без чергування основ, характерний наголос на закінченні (акцентні парадигми 3, 4; частіша 3): Trinkūnai, Mackoniai, Ūdrai: Ūdras, Bulbieniai (4) Str (пор. bulbieniai (2) ‘картоплиння’) тощо. З огляду на зв’язок між множиною особових імен з основами на ā та ē із чергуванням основ і наголосом на закінченні (див. 2.2), можна припустити, що ці східноаукштайти також мали варіант множини особових імен з основами на ā та ē із закінченням -(i)ai (називний відмінок).

2.2.2. Оскільки форми множини особових імен з основами на (i)o- та (i)u (зазвичай не двоскладові) мають два варіанти наголосу на закінченні — четверту й третю акцентні парадигми, — постає питання, який із них первинний, давніший. Можна обережно припустити, що в цьому разі давнішим є четвертий тип наголошування, оскільки: 1) лише він виявляється у формах множини особових імен з основами на ā та ē із чергуванням основ (див. 2.2); 2) у жмудів, яким властивий рухомий наголос у множині антропонімів з основами на (i)o та (i)u (акцентна парадигма 3), досить часто трапляються ойконіми у множині, утворені від особових імен, що наголошуються за четвертим типом (особливо в західній і північній частинах), наприклад: Skurvydai (4) Als: двн. Skūr vydas, Pakauskiai (4) Tl: двн. Pakāuskis (детальніше див. 1.2); 3) у східноаукштайтів (наприклад, у деяких утенських і вільнюських говірках) особові імена з основами на (i)o та (i)u першої й другої акцентних парадигм та відповідні ойконіми мають дуже виразний побічний наголос у закінченні родового відмінка множини (Šim'kū,nius, Tu'mė,nus, Ru'giė,nius), що, найімовірніше, передбачає тут первісну акцентуацію на закінченні, яка подекуди й виявляється (пор. Bulbienius, Šimkūnius тощо)¹⁷.

2.3.1. Вважається, що множина особових імен з основами на (i)ā та ē із закінченням -(i)ai (Dūdai, Gauliai: Gául ia, Lapiai) виникла шляхом аналогії з продуктивнішими основами на (i)o-

¹⁵У каунаському ареалі зосереджені також окситонні варіанти іменників, див. Petraitienė Z. Dviskiemenių daiktavardžių kirčiavimo variantai lietuvių kalboje. Dipl. darbas. — VVU, 1981.

¹⁶Зрозуміло, якщо усунути наслідки відтягнення наголосу, властиві деяким діалектам.

¹⁷Обсяг статті не дає змоги докладніше проаналізувати цю цікаву проблему.

190

kamienių avd daugiskaitą (Grinaveckienė E., 1960, 161). Kitokių nuomonių, rodos, nėra.

За такого підходу насамперед важко пояснити, чому іменники ā-, ē-основ, які зазвичай мають кореневий або суфіксальний наголос, у множині зі зміною основи схильні переходити до наголосу на закінченні, що не є продуктивнішим за баритонічний або суфіксальний наголос.

2.3.2. Здається, найраціональніше вважати, що розглянуті два варіанти множини особових імен¹⁸ мали різні значення. Розподіл цих варіантів у говорах ще можна виявити (за наявними даними, подекуди поблизу Юрбарка та в інших місцях на окраїнах західноверхньолитовського кауніського говору, місцями в південнопаневежиському діалекті, у західному кутку південноверхньолитовського діалекту)¹⁹. Множина особових імен зі зміною основ (і)/або акцентуаційних парадигм²⁰ у такому разі означає назву сім’ї, роду, утворену від особового імені, — отже, має збірне значення, про що свідчить, зокрема, і вживання: західноверхньолитовські кауніські, деякі говори східноверхньолитовського вільнюського діалекту (в останніх лише факультативно) вживають множину особових імен на -(i)ai із збірними числівниками²¹, наприклад: dvėji, treji … Dūdai, Gudeliai «дві, три… родини Дуде, родина Гуделіса».

Другий варіант множини, утворений за основою та акцентуацією однини, вживається для позначення окремих членів сім’ї або роду, наприклад, брати, двоюрідні брати… Дуда, Дірсе.

Першу множину, що має специфічну окситонічну форму з (i)ai, яка нейтралізує опозицію основ, родів і акцентуаційних парадигм, а також специфічну семантику (позначає неподільну цілісність), пропоную називати збірною множиною; другу — звичайною. Особові імена різних основ могли маніфестувати два варіанти множини, наприклад, так: 1) модель із нейтралізацією опозиції основ, родів і акцентуаційних парадигм у збірній множині:

18 Tokia prielaida atitinka J. Šmidto (1889) išplėtotą tezę apie dvi ide. daugiskaitos funkcijas; be to, žr. Kuryłowicz J., 1964, 204.

19 За особисту інформацію автор статті вдячний кандидатам філологічних наук Й. Паулаускасу, А. Відугірісу, доц. А. Пірочкінасу, Б. Савукінусу та іншим.

20 Зміна основи тоді передбачає також зміну акцентуаційних парадигм, якщо особове ім’я має баритонічний або суфіксальний наголос (див. 1.2, 2.2). Модель множин, що різняться лише протиставленням акцентуаційних парадигм (Šimkūnai: Šimkūnai), відома подекуди поблизу Юрбарка, але не скрізь. Лише можливість її існування припускає Е. Грінавецькене (1960, 162).

21 У цьому випадку збірні та групові числівники різняться лише тим, що збірна форма є сильним (маркованим) членом опозиції, який зазвичай виражав приблизну кількість (treji metai: trejetas metų). На цей факт звернув увагу автора доц. В. Лабутіс.

22 Такі форми особових імен з основою (i)u не вживаються навіть там, де множина особових імен утворюється за основою та наголосом однини.

Burbai L apiei Barkai Bùrba Lãpė Barkus Bùrbos Lãpės *Bárkūs

191

2) модель із нейтралізацією опозиції акцентуаційних парадигм у збірній множині:

2.3.3. Практично в усіх говірках литовської мови дистрибуцію двох множинних варіантів особових назв було узагальнено на користь того чи іншого члена²³. Переважним є множинний варіант із нейтралізацією опозиції основ і акцентуаційних парадигм, тобто із -(i)ai²⁴. Переважають і множинні ойконіми цієї моделі, утворені від особових назв з основами ā, ē (див. 1.1.1 і схему).

Такі ойконіми трапляються і там (уздовж латвійського кордону, у північних паневежиських і купішкіських говорах, подекуди також в інших східноаукштайтських місцевостях, зокрема й у віленських), де, за наявними даними, невідома множина особових імен з основами на (i)ā, ē із закінченням -(i)ai (див. схему). Оскільки для множинних антропонімних ойконімів характерна збірна семантика (див. примітку 13), їх слід виводити зі збірної множини особових імен, форми якої у згаданих вище говорах витіснила парадигма звичайної множини²⁵.

2.4. Можна висунути гіпотезу, що опозиція звичайної та збірної множини, простежувана в назвах місцевостей, була властива й апелятивам. Цю гіпотезу частково підтверджує те, що більшість особових імен (≈ ⅔), від яких утворені ойконіми множини, мають апелятивне походження (див. відповідні місця цієї статті). Але найважливіше те, що залишки опозиції двох множин можна виявити й у самих апелятивах. Ці залишки, як і в топонімії, бувають двох типів:

1. Звичайна множина протиставлена збірній множині, у якій нейтралізовано опозицію відмінювання та акцентуаційних парадигм²⁶, напр.: liepos, одн. liepa: liepai (4) «липовий гай» Шт (інф. В. Мажюліса), пор. також liepūkai «липовий цвіт» Дкш; pėdos, одн. pėda «нижня частина ноги, лапа; відбиток ноги, ямка» Лп, Дп 178: pėdai (3) «відбитки ніг когось, сліди» Лп, Дп 183, 192, 210 (LKŽ IX 736); plaušos «волокна, пасма якогось волокна» С. Даукант: plaušai «нижній волокнистий шар кори» С. Даукант²⁷.

2. Збірна множина виражається нейтралізацією опозиції акцентуаційних парадигм, тобто наголосом на закінченні, порівняно зі звичайною множиною (відповідно

²³ Змішані множинні парадигми особових імен у деяких говорах (див. 2.1.1) слід вважати наслідком згасання згаданого розподілу (контамінації двох парадигм).

²⁴ Лише варіант збірної множини, мабуть, в усіх литовських говорах узагальнили особові імена з основою на (i)u (див. 2.1.1).

²⁵ Витіснення моделі звичайної множини в одних місцевостях, а збірної — в інших залежало від різних причин, обговорити які тут бракує місця.

²⁶ Кількість прикладів (ілюстрацій) тут і далі доволі обмежена.

²⁷ Пор. такі речення С. Дауканта (LKŽ X 109): [жмудини] з maukny palagus, punes <…> робили, хмелевими стеблами й волокнами та лозинами обмотували й перев’язували || Plaušai [обидва рази курсив мій. — Б. С.] огорнути все дерево тією верхньою корою. Примітка. У LKŽ X 109 значення слова plaušos, наведеного в першому реченні, описано не зовсім точно. Тут мається на увазі не волокнистий шар кори, а окремі волокна цього шару, «нитки».

192

(однини) баритонічна або парадигма з наголосом на префіксі, напр.: úošviai (1), одн. úoš-vis: uošviai (4) «тесть і теща; їхній дім = uošvija»; діал. tėvai (1), одн. tėvas (баритонічну парадигму показує лат. tēvs): tėvai (4) «батько й мати, родители»; váistai (1), одн. váistas «зазвичай якась лікарська рослина»: váistai (4) «лекарство» Dkš (інф. V. Labučio); šimtai (2), šímtas (позначає точну кількість): šimtai (4) — позначає приблизну кількість, «багато» Glv, Nm; úoksai (1), одн. úoksas: okn Uoksāi (4); vartai (2): okn Vartāi (4)²⁸; vókyčiai (1), одн. vóky tis: vokyčiai (3ª) «німецький народ тощо» Trk (інф. A. Girdenio); lietùviai (2), одн. lietùvis: lietuviai (4) «литовський народ тощо» Grv; siuvėjai (1), одн. siuvėjas: siuvėjai (4) «родина кравців» Ldvn, Jrb (інф. J. Kabelkos; Grinaveckienė E., 1960, 162 і наст.)²⁹.

2.4.1. Щоб чіткіше сформулювати тезу, яку тут постулюємо, порівняймо такі речення: Цієї трави добрі ліки і Батькові дали порцію ліків Dkš; Двісті (рублів) і Сотні їх там літають Glv (Morkūnas K., LKK XI 127); Через подвір’я йшли троє німців і Під час війни ті німці наробили багато збитків Trk; За річкою жінки повиходили заміж за литовців і Чотирнадцятого року <…> воювали поляки, литовці Grv (Kardelytė J., 1975, 101, 131); На фабриці працюють кравці, перукарі … і Тут живуть кравці нашого села… «родина кравців» Ldvn.

2.4.2. З розглянутим розподілом акцентуаційних парадигм іменника, імовірно, пов’язаний також подібний розподіл наголосу в дієприкметниках пасивного стану в деяких жемайтських говірках, пор. pristatýta, ištaisýta [pristatìˑtą, ištaisìˑtą] — жіночий рід однини з наголосом на префіксі: pristatytà, ištaisytà [pristatìˑtą, ištaisìˑtą] — так звана форма середнього роду з наголосом на закінченні Lc, Lž, Ktk, Akm, Mžk, Vkš, Kal, Pln. Пор. такі речення: Це м’ясо щоранку буде принесене і Все вранці буде принесене; Твоя крамниця зараз буде полагоджена і Мені здається, що вже полагоджена, дорога прокладена Pln³⁰.

2.5.1. Думка про те, що в литовській мові (і принаймні у східних балтів) існувала збірна множина з -(i)ãi, не є цілком новою. Подібну гіпотезу, хоча й дуже побіжно, висував уже J. Otrebmskis, пояснюючи причини виникнення паралельних форм іменників o- та a-основ. Він стверджував, що під час переходу східнобалтських збірних іменників [nomina collectiva з *-(i)ã] до множини виникла нова (вторинна) форма множини з -(i)ãĩ [≤ *-(i)ã], яка певний час зберігала збірне значення (Otrebski J., 1956, 3, 28).

²⁸ На коливання в акцентуаційних парадигмах давно звернули увагу, напр.: kálnai (1): kalnai (3), krántai (2): krantai (4) тощо (Grinaveckienė E., 1960, 162; Ильич—Свитыч В. М., 1963, 22 і наст.; Kazlauskas J., 1968, 48; Kardelytė J., 1975, 46). Здається, ніхто не зазначав, що значення цих паралельних форм можуть різнитися.

²⁹ Про те, що похідні з тими самими суфіксами нерідко в окремих говорах мають як наголос на префіксі або корені, так і наголос на закінченні (рухомий) (šáutuvai), докладніше писав A. Girdenis (1972, 68 і наст.). Він вважає, що «чимало згаданих прикладів із „кореневим“ або „кінцевим“ наголосом є релік тами, відокремленими від інших похідних не лише своєю формою (наголошенням), а й змістом» [це слово розрядив я. — B. S.], див. Girdenis A., 1972, 69. У розмовах з A. Girdeniu сформувалася й висунута тут теза, що варіанти з наголосом на закінченні, зазвичай баритонічних іменників (пор. vókiečiai: vokiečiai), можуть бути залишками колишньої збірної множини.

³⁰ Цей факт наголошення помітив і повідомив про нього доц. A. Girdenis.

13. 91

193

2.5.2. Ця гіпотеза J. Otrembskio також не цілком оригінальна. Вона спирається на думку J. Šmidto, що балти мали колектив (= neutrum pl.³¹) із закінченням -ai (< *-āi), яке після злиття (збігу) чоловічого та середнього (neutrum) родів іменників було узагальнено в називному відмінку іменників чоловічого роду o-основи. Отже, звичне зіставлення лит. vilkai зі сл. vьlci, гр. λύκοι тощо, за J. Šmidto, нібито неможливе³² (Schmidt J., 1889, 231).

Закінчення (формант) лит. -ai (ežer-ai, ger-ai, t-ai) J. Šmidtas виводив із *-āi (тобто *-ā + i), вважаючи останнє давнім індоєвропейським явищем, одним із варіантів називного відмінка середнього роду множини (= колективу) (поряд із *-ā)³³ (Schmidt J., 1889, 227–233).

Походження -ai від *ā + i J. Šmidtas обґрунтовував також наголосом³⁴. Він зауважив, що однина багатьох литовських іменників o-основи має баритонічний наголос, а множина наголошується на закінченні, напр.: namas (пор. давньоіндійське dámas, гр. δόμος): namai, пор. рос. дома́ (Schmidt J., 1889, 41). Як відомо, такий розподіл акцентуаційних парадигм характерний для середнього роду в однині та множині (= колективу).

2.5.3. Одні мовознавці погодилися з думкою J. Šmidto щодо походження лит. -ai, інші не погодилися³⁵. Згадану гіпотезу розкритикував у спеціальній праці E. Nieminen (1922). Останнім часом, здається, ніхто не вірив, що балти могли мати колектив (точніше — збірну множину, тобто плюралізований колектив) з -(i)ai (Stundžia B., 1978, 113, примітка 8).

2.5.4. Щоб чіткіше побачити зв’язок між концепціями J. Šmidto, J. Otrembskio та висунутою тут концепцією у вживанні термінів, слід бодай побіжно розглянути співвідношення збірної множини іменників із колективом. Немає сумніву, що співвідношення збірної множини з одниною (або звичайною множиною) є флексійним, а не дериваційним. На це вказують специфічна (нейтралізаційна) форма цієї множини [з -(i)ai] та семантика (вона означає сукупність, тобто неподільне ціле). Отже, з огляду на подальшу реконструкцію, збірну множину слід виводити з дериваційної категорії колективу (collectivum, *ā/a-collectivum) і трактувати як плюралізований колектив, тобто як перехідний етап граматикалізації колективу (collectivum > pluralis)³⁶. Відносна хронологія

³¹ J. Šmidtas — автор теорії про те, що ide. neutrum pl. було давнім колективом (*ā-collectivum), який він вважав дериваційною категорією однини жіночого роду (Schmidt J., 1889, 6 et passim). A. Me-jė трактував колектив як форму середнього роду (Meje A., 1938, 30, 330 і наст.). Цікаву гіпотезу висунув Chr. S. Stangas (1970, 16 і наст.), надавши *ā-колективу статус категорії іменникового класу. Про вживання терміна «колектив» див. Valeckienė A., 1978.

³² Ще раніше за J. Šmidtą подібної думки дотримувався інший творець науки про ide. колектив G. H. Malovas (Mahlow G. H., 1879, 81).

³³ Щодо гіпотези J. Šmidto наразі зауважимо, що автор цієї статті дотримується дещо іншої думки про походження та давність лит. -ai і його зв’язок із середнім родом.

³⁴ Це був один із важливіших аргументів на користь цієї гіпотези, яким послуговувався прихильник J. Šmidto A. Me-jė і якому критики приділили чимало уваги, зокрема J. Endzelynas (Endzelīns J., 1974, 291 і наст., 591 і наст.).

³⁵ Plačiau ir bibliografiją žr. A. Valeckienės straipsnyje (1978, 69, 2 išnaša). Dėl liet. -ai kilmės žr. Mažiulis V., 1970, 170 t. t.

³⁶ Граматикалізація колективу (дериваційної категорії), тобто перетворення його на множину (флективну категорію), є діахронічною універсалією (Kurylowicz J., 1964, 5 et passim). Докладніше про флективні й дериваційні категорії та їхній зв’язок див. там само, с. 35–37.

194

питання, пов’язані з граматикалізацією колективу, походженням закінчення (форманта) збірної множини -(i)ai — уже не завдання цієї статті (до того ж див. примітку 33).

2.6. Замість висновків. Аналіз онімів-поселень у множині, множини особових імен і деяких реліктових апелятивів показує, що в литовській мові (і принаймні у східнобалтійських мовах) протиставлялися два варіанти множини іменника (найімовірніше, і всього імені): звичайна та збірна множина. Особливості збірної множини можна реконструювати так:

1. Специфічна форма з наголосом на закінченні та з -(i)ai (наз.) і специфічна семантика (позначає нерозчленовану цілісність), напр.: liepai ‘липовий гай’: liepa, Burbai ‘родина Бурбів’: Būrba; uošviai ‘тесть і теща; їхній дім = і родина тестя та тещі’: úošvis, lietuviai ‘литовський народ тощо’: lietùvis, lietùviai (позначає лічильну групу людей).

2. Нейтралізація опозицій основ, родів і акцентуаційних парадигм (у парадигмі основ на i)o). Тому цю парадигму множини в опозиції до інших парадигм множини слід вважати слабким (немаркованим) членом.

3. Відношення з одниною (відповідно, зі звичайною множиною) є не флективним, а дериваційним. Отже, збірну множину слід трактувати як проміжний етап граматикалізації дериваційної категорії колективу (*āla-collectivum).

2.6.1. Узагальнюючи, можна реконструювати такі моделі опозиції двох множин:

1) модель із нейтралізацією в збірній множині опозицій відмінювання, акцентуаційних парадигм і родів, напр.:

2) модель із нейтралізацією в збірній множині опозиції акцентуаційних парадигм, напр.:

2.6.2. Уже з цих моделей, наведених для наочності, видно, що концепція двох варіантів множини має значну пояснювальну силу. Якщо припустити модель відмінювання з нейтралізацією в збірній множині опозицій основ, родів і акцентуаційних парадигм [(i)o-основа], стає зрозумілішим змішування не лише парадигм множини, а й однини іменників; прояснюється поширення наголосу на закінченні й загалом зміни акцентуаційних парадигм (особливо в тих випадках, коли балтійський наголос на закінченні протиставлений кореневому наголосу в давньогрецькій та індійській мовах) або навпаки, пор. vilkai: гр. λύκοι, sg. λύκος; с. інд. vṛ́kas, sg. vṛ́kas або dūmai, лат. dūmi: гр. θυμός, с. інд. dhūmās (більше прикладів див. Иллич—Свитич В. М., 1963,

13*

195

(с. 85 і далі). Згадана модель відмінювання дає змогу по-новому поглянути на такі форми, як šūnai, žvėriai, tai тощо; дає змогу пояснити частину паралелей між іменниками з основами o/ā- та io/ē. Головною причиною їх виникнення, вочевидь, була нейтралізація опозиції основ і родів у системі збірної множини, що мала сприяти частому введенню основи o або io також і в однину — особливо в тих словах, у яких збірне вживання переважало. Ця «інвазія» основи o або io не скрізь торкнулася тих самих слів і відбувалася неоднаково, тому в окремих говорах з’явилися паралельні форми однини з основами o/ā або io/ē. Такі форми (слова) можуть траплятися і в тому самому говорі, але зазвичай мають різні значення або одна з них функціонує лише у фразеологізмах та інших усталених сполуках, наприклад: liepa: liepas Trk [ця форма (слово) вживається лише в порівняннях, наприклад aukštas kaip liepas]. Кількість згаданих паралелей, імовірно, особливо зросла внаслідок зникнення множини з нейтралізацією опозиції основ і родів, що виражала збірне значення³⁷. Коли про нього «забули», опозиція двох множин стала непотрібною і зникла на користь одного або другого члена (найдовше ця опозиція зберігалася в периферійних і порівняно спеціалізованих мікросистемах, наприклад у назвах родин, утворених від особових імен, у термінах спорідненості тощо). Ті слова з основами ā- або ē-, у множині яких узагальнився варіант із нейтралізацією основ, в однині перейшли до основи o або io, наприклад plaušai: plauša → plaušas. Слова з основою ā або ē збереглися тоді, коли для їхньої множини узагальнився варіант звичайної множини.

Як бачимо, таким чином пояснюються не всі, а лише ті паралелі між іменниками з основами o/ā- та io/ē, у яких форма з основою ā- або ē є давнішою. Отже, частина згаданих паралелей могла виникнути й з інших причин (див. Stundžia B., 1978, 112 і далі, 118)*.

ДОДАТКОВІ СКОРОЧЕННЯ

a.p. — акцентна парадигма

avd — особове ім’я (антропонім)

dpv. — сучасне (литовське) прізвище

inf. — інформація

okn — ойконім

p. — південь

r. — схід

š. — північ

v. — захід

³⁷ Подібним чином паралелі між іменниками з основами o/ā пояснював і J. Otrembskis. Він стверджував: оскільки закінчення вторинної множини «парадигми на -ai» (див. 2.5.1) певний час приєднувалися не лише до іменників з основою o, а й з основою ā, могли існувати такі паралелі, як laža: мн. lažai. «Там, де забули про збірне значення форм на -ai і де ці форми стали лише формами множини іменників з основою o, за ними утворили відповідні форми однини, а саме з -as (наз.). Отже, поряд із формами жіночого роду (vyža, laža, spūrga) з’явилися форми чоловічого роду — vyžas, lažas, spūrga[s]» (Otręb ski J., 1956, 28). Звідси випливало б, що форми з основою ā давніші за форми з основою o. Але так не може бути в усіх випадках (див. Stundžia B., 1978, 118).

*Автор вдячний доц. V. Čekmanui, доц. A. Girdeniui, проф. V. Mažiuliui та канд. філол. наук A. Vanagui, які прочитали рукопис цієї статті й поліпшили його цінними зауваженнями.

196

LITERATŪRA

Bystron J. Nazwiska polskie. – Lwów–Warszawa, 1936.

Endzelīns J. Darbu izlase. – Rīga, 1974, t. 2.

Girdenis A. Tirkšių tarmės morfologija. – V., 1962 (rankraštis).

Girdenis A. Lietuvių kalbos vardažodžio priesagų kirčio susiformavimas. – Kn.: Baltistica. V. 1972, 1 priedas.

Grinaveckienė E. Būdingesnieji giminės, skaičiaus ir linksnio vartojimo atvejai Mituvos upyno tarmėje. – Kn.: Lietuvių kalbotyros klausimai. V., 1959, t. 2.

Grinaveckienė E. Mituvos upyno tarmės daiktavardis. – Kn.: Lietuvių kalbotyros klausimai. V., 1960, t. 3.

Kardelytė J. Gervėčių tarmė. – V., 1975.

Kazlauskas J. Lietuvių kalbos istorinė gramatika. – V., 1968.

Kuryłowicz J. The Inflectional Categories of Indo-European. – Heidelberg, 1964.

Mahlow G. H. Die langen Vocale AEO in den europäischen Sprachen. – Berlin, 1879.

Mažiulis V. Baltų ir kitų indoeuropiečių kalbų santykiai. Deklinacija. – V., 1970.

Nieminen E. Der urindogermanische Ausgang -āi des Nominativ-Akkusativ Pluralis des Neutrums im Baltischen. – Helsinki, 1922.

Otrębski J. Wschodniolitewskie narzecze twereckie. – Kraków, 1934. Cz. 1. Gramatyka.

Otrębski J. Gramatyka języka litewskiego. – Warszawa, 1956, t. 3.

Schmidt J. Die Pluralbildungen der indogermanischen Neutra. – Weimar, 1889.

Stang Chr. S. Zum indoeuropäischen Kollektivum. – In: Stang Chr. S. Opuscula linguistica. Oslo, Bergen, Tromsö, 1970.

Stundžia B. Dėl baltų ó-/ā-kamienių daiktavardžių gretybių. – Baltistica. V., 1978, t. 14(2).

Valeckienė A. Lietuvių kalbos bevardės giminės įvardžių kilmė. – Kn.: Gramatinės kategorijos ir jų raida (Lietuvių kalbotyros klausimai, t. 18). V., 1978.

Бырыла М. В. Беларуская антрапонімія. – Мінск, 1966, т. 1; 1969, т. 2.

Ильич-Свитыч В. М. Именная акцентуация в балтийском и славянском. – М., 1963.

Мейе А. Введение в сравнительное изучение индоевропейских языков. – М.–Л., 1938.

ПЛЮРАЛЬНЫЕ АНТРОПОЙКОНИМЫ И ИХ ЗНАЧЕНИЕ ДЛЯ РЕКОНСТРУКЦИИ СИСТЕМЫ СКЛОНЕНИЯ И АКЦЕНТУАЦИИ

Резюме

На основании анализа плюральных антропойконимов и некоторых реликтовых апеллятивных форм делается попытка обосновать возможность существования в восточнобалтийских языках противопоставления двух вариантов множественного числа: простого и собирательного. Реконструируются следующие особенности собирательного множественного числа:

1. Специфическая окситонная (4 а. п.) форма на -(i)ai в им. п. и специфическая семантика (значение неразложимого целого), напр.: liepai ‘липняк’: liepa ‘липа’, Burbai ‘семья Бурбы’: Burba ‘Бурба (антропоним); tėvai ‘родители’: tėvas, tėvai ‘отцы’.

2. Нейтрализация в парадигме (i)o-основы: а) оппозиции основ, рода и акцентуационных парадигм, напр.: liepai: liepa, мн. ч. liepos; sūnai ‘сыновья’: sūnūs, мн. ч. sūnūs ‘сыны’; б) оппозиции акцентуационных парадигм: tėvai (4): tėvas (1), lietuviai (4): lietuvis (2) и т. д.

3. Не флективное, а деривационное отношение к единственному (resp. простому множественному) числу; при этом собирательное множественное число относится к типу плюрализованного коллектива, т. е. представляет собой промежуточный этап грамматикализации деривационной категории коллектива (*āja-collectivum).

197

Существование модели деклинации с нейтрализацией оппозиций основ, рода и акцентуационных парадигм в системе собирательного множественного числа делает более понятным процесс смешения парадигм существительного не только во множественном, но и в единственном числе; проясняется также распространение окситонной акцентуации и вообще изменения в акцентуационных парадигмах (особенно в тех случаях, когда „конечное“ ударение балтийских языков противоречит „корневому“ ударению древнегреческого и индийского языков или наоборот, ср. vilkai: др.-гр. lýkoi, др.-инд. vṛkás или dā́tai, латыш. dāti: др.-гр. ὀψός, др.-инд. dhūmās). Эта модель позволяет заново взглянуть на такие формы как debesiai ‘облака’, žvėriai ‘звери’, tai ‘это’ и подобные, и дает ключ к объяснению части дублетных форм (слов) с о/ā- и i̯o/e̯-основами, напр.: plaušas || plaušà, dalgis || dalgė.