деяких публікацій мовознавців (S. Karaliūno, A. Sabaliausko, A. Vanago, A. Vidugirio та ін.), що стосуються питань етногенезу балтів і слов’ян. Очевидно, до розділу термінології слід було включити й статті V. Skujinios, опубліковані в «Kalbos kultūroje» (Tarptautinių elementų vartojimas latvių terminijoje. 1979. Sąs. 37. P. 57–63; Terminas kontekste. 1983. Sąs. 44. P. 19–26). Не зовсім зрозумілий і принцип добору публікацій за роками. В одному розділі подано публікації від 1950-х років, в іншому — від 1960-х чи 1970-х років тощо.

Згадані зауваження не применшують цінності бібліографії. Бібліографія з латисько-російської двомовності є дуже цінною і потрібною. Безперечно, вона стане настільною книгою не лише для латвійських, а й для литовських мовознавців, адже в покажчику наведено чимало праць, у яких розглядаються різні питання фонетики, морфології, лексики та інших аспектів литовської мови. З іншого боку, цілий розділ присвячено контактам балтійських і слов’янських мов; у ньому знаходимо статті та монографії з питань етногенезу балтів, субстрату, типології балтійських і слов’янських мов, етимології та інших проблем.

Latviešu valodas kontaktu pētījumi/Atb. red. A. Blinkena. Rīga: „Zinātne“, 1987, 276 p.

Мовознавці Інституту мови та літератури імені Андрея Упіта АН Латвійської РСР приділяють чимало уваги проблемам мовних контактів. Можна згадати цінні видання інституту: «Взаимосвязи балтов и прибалтийских финнов» (Рига, 1970; підготовлено спільно з Інститутом історії АН), «Контакты русского языка с языками народов Прибалтики» (Рига, 1984). В останньому чимало місця відведено й контактам російської та литовської мов (автори статей — литовські мовознавці). Нещодавно побачила світ нова книжка з цієї проблематики — «Дослідження контактів латиської мови». Це збірник статей латвійських мовознавців, тематика якого досить різноманітна. Значна частина цих статей безпосередньо пов’язана з литуаністикою. Передусім це можна сказати про перші дві статті, автори яких навчалися і у Вільнюському, і в Ризькому університетах та, мабуть, однаково близько до серця сприймають проблеми як латиської, так і литовської мов.

Л. Балуноде (Balode) у статті «Семантичні відношення між іменниками та дієсловами зі спільним походженням і префіксами в сучасній литовській і латиській мовах» (Kopīmes prefiksālo lietvārdu un darbības vārdu semantikas attieksmes mūsdienu lietuviešu un latviešu valodā, с. 7–38) аналізує 115 іменників із префіксами та 880 дієслів із префіксами, що мають однакове походження в обох мовах. Вона поділяє їх на три групи: до першої належать похідні, що збігаються і за формою, і за семантикою (лит. браслет: лат. aproce, лит. вітчим: лат. patēvs; лит. взути: лат. apaut), до другої — похідні, форма яких збігається, але семантика частково відрізняється (лит. інструмент: лат. ierocis ‘зброя; перен. інструмент’, лит. першовідкривач: лат. atradējs ‘винахідник’, лит. оспівати: лат. apdziedāt ‘оспівати; співати дражливі пісеньки (приповідки)’, до третьої — похідні, форма яких збігається, однак семантика цілком відрізняється (лит. нісенітниця: лат. nesamaņa ‘втрата свідомості, непритомність’, лит. чохол: лат. pārvalks ‘чохол, покривало’; лит. оббігти: лат. apskriet ‘оббігти (навколо), оббігати’). Як і слід було очікувати, третя група найменша: до неї належать 21 відсоток досліджених іменників і 15 відсотків дієслів.

210

У статті R. Bertulio «Взаємозв’язки форми та значення слова (лат. māte: лит. mōté)» (Vārda formas un nozīmes savstarpējās attiecības (lat. māte: liet. mōté), p. 39—62) подано докладний аналіз форми й значення цього давнього індоєвропейського спадкового слова. З цієї нагоди варто згадати й інші чудові дослідження R. Bertulio зі спільної литовської та латиської лексики й закликати автора опублікувати результати своїх досліджень окремою книжкою.

Литуаністам буде цікава стаття A. Blinkenos «Прикметники у словнику J. Langijo» (Adjektīvi J. Langija vārdnīcā, p. 63—85), адже в цій пам’ятці латвійської лексикографії (зазвичай її датують 1685 роком) міститься досить багато литуанізмів, характерних для латиських говірок того часу в Ніці, Барті та Руцаві; пор. лат. atkihls «behd, hurtig, geschwind, mutig» — лит. akylas, лат. budiģs «embsig, fleissig, hurtig, tüchtig» — лит. budintis, лат. ģēdīgs «gebärdig, artig» — лит. žem. gieda, лат. kalts «schuldig, als zur Schuld geschlagen» — лит. kaltas, лат. lakstīgs (lakstains) «frech oder geil» — лит. lakstus, лат. laibs «schwach» — лит. laibas, лат. nohks «bloss, kahl, nacket» — лит. nuogas, лат. nowaks «wachend, munter, it. nüchtern» — лит. nuovokus, лат. padāhrs (derigs) «tauglich, dienlich, bequem», nhepadāhrs «untauglich, untüchtig, was nicht dienet» — лит. padorus, лат. tickris «recht oder Ertz» — лит. tikras та ін. Авторка порівнює прикметники зі словника J. Langijo з прикметниками сучасної латиської мови й показує відмінності у їхньому вживанні. Зазначається, що прикметники, наведені у словнику, дають добре уявлення про форми та значення цієї частини мови триста років тому, а їхнє зіставлення з даними інших словників і писемних пам’яток може вельми прислужитися дослідженню історії латиської мови.

Найбільше статей присвячено проблемам латиської лексики. Це стаття B. Bušmanės «Назви драглистих страв у говірках» (Galertveida ēdienu nosaukumi izloksnēs, p. 86—134), стаття O. Bušo «З історії германізмів (baļļa balģe, baļva)» (No ģermānismu vēstures (baļļa, balģe, baļva), p. 135—148), стаття E. Kagaines «Запозичені з прибалтійсько-фінських мов дієслова мовлення в говірках Північної Відземе» (No Baltijas somu valodām aizgūtie runas verbi Ziemeļvidzemes izloksnēs, p. 149—162), стаття B. Laumanės «Про деякі назви флори й фауни Балтійського моря» (Par dažiem Baltijas jūras floras un faunas nosaukumiem, p. 163—185), стаття тієї самої авторки «Назви ласки в латиській мові» (Zebiekstes nosaukumi latviešu valodā, p. 186—198), стаття A. Stafeckos «Назви предметів побуту в Атласі діалектів латиської мови» (Mājsaimniecības priekšmetu nosaukumi Latviešu valodas dialektu atlantā, p. 199—227), стаття V. Šaudinios «Деякі соціолінгвістичні аспекти запозичення литуанізмів у селонських говірках» (Daži sēlisko izloksņu lituānismu aizgūšanas sociolingvistiskie aspekti, p. 228—235).

Литуаніст, особливо дослідник білінгвізму, знайде цікаві подробиці у згаданій статті V. Šaudinios. Статті B. Laumanės вирізняються надзвичайно багатим фактичним матеріалом. Ця мовознавиця особливо старанно досліджує лексику латиської мови, пов’язану з Балтійським морем. Зокрема, 1974 року їй присудили премію імені J. Endzelyno за чудову книжку «Назви риб у латиській мові» (Zivju nosaukumi latviešu valodā. Rīga, 1973), а 1987 року вона отримала премію імені V. Lacio за книжку «Назви місць рибальства на узбережжі Латвійської РСР» (Zvejvietu nosaukumi Latvijas PSR piekrastē. Rīga, 1987).

211

О. Бушас рецензує книжку естонського академіка П. Арісте «Мовні контакти. Контакти естонської мови з іншими мовами» (Keelekontaktid. Eesti keele kontakte teiste keeltega. Tallinn, 1981). Дз. Барбаре подає бібліографію праць, присвячених контактам латиської мови, опублікованих у 1945—1984 рр.

А. Сабаляускас

Мурзаев Э. М. Словарь народных географических терминов. М.: Мысль, 1984. 654 с.

Це перший у нашій країні словник народних географічних термінів такого роду значного обсягу. Його автор — відомий географ, який цікавиться топонімами й особливо географічною термінологією, доктор географічних наук, заслужений діяч науки РТФСР, професор Едуард Макарович Мурзаєв. Його наукові інтереси найбільше пов’язані з Азією — він брав участь в експедиціях до Північної та Центральної Азії, Монголії, В’єтнаму. До сфери його інтересів належить також чимало проблем географії, топоніміки та географічної термінології багатьох інших країн. 1959 р. видавництво географічної літератури видало «Словник місцевих географічних термінів» Е. і В. Мурзаєвих («Словарь местных географических терминов»). 1973 р. у Москві вийшла книжка Е. Мурзаєва «Популярна топоніміка», 1974 р. — «Нарис топоніміки». Порівняно невеликий за обсягом «Словник місцевих географічних термінів» був дуже популярним і дістав схвальну оцінку в пресі нашої країни та за кордоном. У ньому наведено також деякі терміни з балтійських республік, але, як зауважує сам автор у вступі до рецензованого словника, порівняно з іншими республіками СРСР їх небагато. Тому Е. Мурзаєв іще два десятиліття продовжував працювати, накопичував додатковий матеріал тощо. Результат цієї праці справді вражає — 654 сторінки (59 друк. арк.). У ньому, як і в попередньому словнику, є також географічні терміни балтійських мов (литовської, латиської). Далі говоритимемо переважно лише про них.

Зі вступу до «Словника народних географічних термінів» видно, що автор прагнув якомога рівномірніше подати термінологію всіх республік і регіонів СРСР. Ми не маємо даних про те, наскільки йому це вдалося в масштабах усієї країни, проте балтійські мови в ньому відображені надто скупо — у словнику наведено лише кілька десятків (близько 60) термінів литовської та латиської мов. Саме по собі це число, можливо, не можна було б вважати ані надто малим, ані, звісно, надто великим — усе залежить від співвідношення з термінами інших мов СРСР. Однак і з такого погляду все ж можна сумніватися, чи пропорційно представлено тут литовську та латиську мови. Це по-перше. По-друге, і, мабуть, найважливіше, за такої малої кількості термінів балтійських мов постає питання критеріїв добору: які з тисяч слів необхідно включити до словника? На нашу думку, авторові, мабуть, було досить важко знайти чіткіші критерії добору, тому кілька десятків литовських і латиських слів часто видаються не найважливішими, інколи досить випадковими або й узагалі сумнівними.

Добирати терміни, особливо представникові іншого народу, загалом нелегко: за браком достатньої літератури доводиться керуватися інтуїцією, якої іноземцеві зазвичай бракує. Тому вона мало чим може допомогти у визначенні ієрархії термінів — не лише за важливістю об’єктів, які вони позначають, а й за поширеністю самих термінів, їхньою популярністю тощо.

212