LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXXIV (1994) LIETUVIŲ KALBOS TARMĖS IR JŲ TYRINĖJIMAI

Zigmas ZINKEVIČIUS

ЗАСЛУГИ АНТАНАСА САЛІСА ДЛЯ ЛИТУАНІСТИКИ

Один із видатних литовських мовознавців міжвоєнного періоду Антанас Саліс народився 1902 року в Рекете̇, волості Салантай. Його батьки були селянами. Він навчався в початковій школі Салантая та Тельшяйській гімназії, після закінчення якої вступив до Каунаського університету. Там він вивчав литовське й порівняльне індоєвропейське мовознавство. Спілкувався з К. Буга, був секретарем редакції його словника. Відвідував лекції К. Буги, Я. Яблонскіса, А. Сенна та Ф. Бренера. Після смерті Буги 1925 року разом із П. Скарджюсом виїхав продовжити навчання до Лейпцига. Обрав балтистику, а як додаткову спеціальність — славістику й порівняльне індоєвропейське мовознавство. Захистив докторську дисертацію 1929 року.

Після завершення навчання за кордоном, у 1930—1939 роках, Саліс працював доцентом у Каунаському університеті Вітовта Великого. Він організував фонетичну лабораторію. У 1940—1944 роках був доцентом і професором Вільнюського університету, викладав литовську діалектологію, фонетику, лексикологію, ономастику, вступ до балтійського мовознавства, литовську мову, порівняльну граматику індоєвропейських мов, вступ до мовознавства та деякі інші дисципліни. Був членом комісій з термінології, реформи правопису, прізвищ і географічних назв. Один із засновників журналу «Gimtoji kalba», член його редакції. Багато писав для видань «Švietimo darbas», «Lietuva», «Tautos mokykla», «Lietuvos aidas», «Naujoji Romuva», «Tauta ir žodis», «Kalba», «Gimtoji kalba» та інших періодичних видань.

Після заснування Інституту литуаністики у 1939—1941 роках він очолював відділ литовської мови, а у 1941—1944 роках був директором Інституту литовської мови Академії наук.

Наприкінці війни, 1944 року, він виїхав на Захід. До 1946 року викладав у Грайфсвальдському й Тюбінгенському університетах. 1947 року переїхав до США. За допомогою професора А. Сенна він отримав посаду в Пенсильванському університеті у Філадельфії, де спочатку працював доцентом і надзвичайним професором, а від 1956 року — ординарним професором. Читав курси з балтистики та славістики. Його учнем був видатний американський балтист В. Р. Шмалштігас (Шмолстигас). Він долучився до мовознавчого життя країни, був членом різних комісій і товариств, співпрацював із мовознавчими виданнями, редагував відділ мовознавства багатотомної «Литовської енциклопедії», що виходила в еміграції. Помер 1972 року у Філадельфії.

Найбільше А. Саліс зробив для литовської діалектології. До праці в цій галузі його заохотив К. Буга. Особливо багато він досліджував рідну жемайтську говірку. Пішки обійшов значну частину її ареалу, збирав дані й в інших місцевостях Литви, уточнював межі говірок. Користувався анкетним методом збирання даних. 1935 року гектографом було видано конспект його лекцій (за записами Я. Лабока) «Говірки литовської мови». Це був найповніший і найдосконаліший на той час опис наших говірок—

8

опис. Друге, доповнене видання вийшло 1946 року в Тюбінгені, а цілком новий варіант — у XV томі «Литовської енциклопедії» (1968 року). А. Саліс уклав карту литовських говірок, додану до конспекту лекцій і статті в IV томі «Archivum Philologicum».

Klasifikuodamas tarmes A.Salys iš esmės sekė K.Jauniumi. Išskyrė savarankišką vidurio aukštaičių tarmę (aukštaičius viduriečius). Vakarų aukštaičių tarmę (aukštaičius vakarietčius) pagal o, ė tarimą nekirčiuotose galūnėse suskirstė į 3 patarmes: pietinę (pietiečius, kur o, ė išlaikomi sveiki), vidurinę (veliūoniečius, kur verčiami u, i) ir šiaurinę (žiemiečius, kur tariama a, e). Rytų aukštaičius (aukštaičius rytiečius) pagal an tipo junginių ir nosinių balsių ą, ę virtimą suskirstė į pantininkus (tvirtapradžiai sveiki, tvirtagaliai susiaurėję iki o, ę laipsnio)¹, pontininkus (visi susiaurėję)² ir puntininkus (susiaurėję iki u, i laipsnio); pastarųjų plote toliau išskyrė rotininkus (kirčiuotą negalūninį a verčia ɔ); šių plote dadininkus, dab. kupiškėnus), panininkus (vėliau pavadinti žadininkais, kurie vietoj o tebeturi ilgąjį ā) ir žalininkus (tebeturi pusilgį a nekirčiuotoje pozicijoje). Iš Jauniaus laikais už Kauno gubernijos ribų buvusio rytų Lietuvos ploto Salys sudarė atskirą aukštaičių patarmę — dzūkus. Žemaičių plotą, kaip ir ankstesni dialektologai, skirstė pagal bendrinės kalbos uo, ie atliepimus į ūnininkus (ū, ī), donininkus (ọu, ei) ir dounininkus (ō, ē). Pagal jau anksčiau žinotus afrikatų č, dž atliepimus dar išskyrė pajūrio žemaičius (pajūriečius, kurie kaitmeniniuose skiemenyse neturi č, dž) ir žemaičių dzūkus (vietoj č, dž taria c, dz).

А. Саліс багато працював у галузі історичної діалектології. Він прагнув з’ясувати походження діалектних особливостей та їхню хронологію. Важливою є його стаття «Кілька зауваг до історії говірок», опублікована 1933 року в IV томі «Archivum Philologicum». Він досліджував екстралінгвістичну ситуацію минулого. Цій темі присвячена його дисертація («Die žemaitischen Mundarten»), опублікована 1930 року в VI томі «Tauta ir žodis».

Усі ці питання часто неможливо відокремити від історичної граматики, до якої Саліс зробив чимало важливих зауваг і долучив багато міркувань у своїх працях. Особливо слід згадати його статтю про кличний відмінок із закінченням -ai, опубліковану 1952 року англійською мовою в IX томі італійського періодичного видання «Studi Baltici».

Дослідження говірок тісно пов’язане з фонетикою. Саліс був висококваліфікованим фахівцем і в цій галузі, його вважають основоположником сучасної фонетики в Литві. Свої знання та здібності він застосовував на практиці: заклав основи вимови літературної мови.

Ще однією галуззю, у якій Саліс активно працював, особливо під час еміграції, були лексикологія та лексикографія. Раніше він певний час був членом комісії Словника литовської мови. Від 1950 року долучився до укладання великого «Словника литовської писемної мови» (Wörterbuch der litauischen Schriftsprache), що видавався за кордоном. Разом з А. Сенном він підготував III—V томи цього словника (видання якого почалося 1932 року). Він значно збагатив їх народною лексикою, особливо жемайтською, та впорядкував наголоси. Завершив працю 1968 року.

^1,2 Насправді не всі ці звуки і не на всій території вимовляються таким чином.

9

Пізніше він планував підготувати історичний словник литовської мови. З цією метою 1969 р. він приїздив до Литви, збирав дані з картотек та інших джерел. Він обіцяв укласти такий словник, у якому було б висвітлено новотвори кінця XIX — початку XX ст., які лінгвістам зазвичай важко розпізнати, адже вони потрапляють навіть до етимологічних словників (наприклад, E.Fraenkelio) як успадковані слова і цим вводять науковців в оману. Шкода, що раптова смерть завадила підготувати цю вкрай потрібну працю.

Багато зробив A.Salys, досліджуючи власні назви. Вагомими є його студії про давні литовські особові імена (наприклад, Jogáila, Kęstutis, Márgaris, Mindaugas, Žygimantas...), численні хрестильні імена (Jãckus, Jadvyga, Jókimas, Jokūbas, Juõzapas, Jùrgis, Jùslas, Kãsparas, Kazimieras, Klėm consultas, Kristijõnas, Kristupas, Laurynas, Marijà, Onà...), прізвища (Doneláitis, Ivìnskis, Juškà...) і топоніми (Karaliáučius, Kaũnas, Kėdainiai, Klaipėda, Krėtingà, Marijámpolė, Maskvà, Vìlnius, Nėmunas...), опубліковані в енциклопедіях та інших виданнях. Особливо багато Salys зробив для литуанізації ономастикону Литви. Після визволення Вільнюського краю він очолив роботу з установлення автентичних литовських форм топонімів і прізвищ, редагував відповідні словники, друк яких уже розпочався, але його перервали війна й окупації. Він докладав великих зусиль, щоб зберегти давній литовський ономастикон Клайпедського краю та Східної Пруссії, реконструювати погано документовані назви місцевостей. Усюди він виконував цю роботу відповідально й сумлінно, ніде штучно не замінював слов’янські чи німецькі назви литовськими (на жаль, згодом у Східній Пруссії їх безоглядно замінили росіяни й поляки). 1956 р. Salys уклав ономастикон до карти Литви, підготовленої Juozo Andriaus і виданої в JAV.

Історичне дослідження топоніміки закономірно привело до студій минулого давніх балтійських племен, започаткованих K.Būgos. На ці теми Salys писав у литовських і зарубіжних енциклопедіях, торкався їх у багатьох своїх статтях.

Практичними питаннями літературної мови Salys зацікавився ще під час навчання в Тельшяйській гімназії, як він сам згодом казав, під впливом свого вчителя литовської мови Mato Untulio. Зацікавлення посилилося під час навчання в університеті, де він слухав лекції J.Jablonskio. Згодом саме життя залучило його до роботи з плекання літературної мови. Як фахівцеві, йому довелося брати участь у різних комісіях, діяльності товариства литовської мови та роботі редакції «Gimtosios kalbos». З питань розвитку літературної мови він написав безліч статей. Долучався й до інших поточних праць: створив частини I—II «Vargo mokyklos», був одним із редакторів «Kalbos patarėjo» (1939 р.) тощо.

Salys самовіддано стежив за розвитком літературної мови. Він швидко реагував на виявлені в практиці недоліки, які слід було виправити. Багато зробив, щоб невдало утворені слова замінювалися правильнішими. Він мав тонке мовне чуття й умів створювати вдалі новотвори, утворювати їх за моделлю народної мови. Більшість запропонованих ним нових слів прижилася, і сьогодні нелегко відрізнити їх від давніх успадкованих слів. Це такі слова, як póbūdis, póžiūris, rankininkas, senatis, slaigmenà «сюрприз» (включене до словника Fraenkelio!), šviesómatis, tarmėtyra, laršà, tolìmatis та ін. Особливо збагатив термінологію різних галузей. Для цього пристосовував і народні слова, наприклад, grūdalas «загартувальний розчин», núospaudas «прес для відтискання», slogūtis «кошмар» та ін. Йому приписують—

10

ані терміни мовознавства: balsynas «вокалізм», priebalsynas «консонантизм», garsų perkaita «нім. Lautverschiebung», įgarsis «Anglitt», išgarsis «Abglitt», jungmė «англ. liaison, злиття кінцевого приголосного з початковим голосним наступного слова», perilgì garsai «довші за довгі», pertrumpi garsai «коротші за короткі», pilnãgarsis «рос. полногласие», prãtaras «нім. Einsatz» тощо.

Наукова спадщина A.Salio та його доробок у практиці мови багаті й надзвичайно цінні. Розпорошені в різних литовських і зарубіжних виданнях та важкодоступні його статті завдяки турботі й коштам дружини S.Salienės та Литовської католицької академії наук були видані в Римі чотирма великими томами «Raštų», до друку які підготував Petras Jonikas. До першого тому (1979 р.) увійшли праці з різних питань літературної мови, другий том (1983) присвячений ономастикону, третій (1985) — різним іншим статтям, четвертий (1992) — діалектології. Цим було зроблено велику послугу науці литуаністиці й мовознавству загалом.

ВНЕСОК АНТАНАСА САЛІСА В ЛИТОВСЬКЕ МОВОЗНАВСТВО

Підсумок

Одним із найвидатніших литовських мовознавців періоду між Першою та Другою світовими війнами є Антанас Саліс, який зробив значний внесок у литовську діалектологію. Його монографія «Литовські діалекти» (Lietuvių kalbos tarmės) залишається одним із найґрунтовніших і найяскравіших досліджень литовських діалектів. Він є автором першої карти діалектів. А. Саліс також зробив внесок в історичну діалектологію, особливо завдяки дослідженням позамовної ситуації жемайтів (самогітів) у XIII—XVI століттях. Його праці з діалектології охоплюють як історичну граматику, так і фонологію. Цього вченого цілком справедливо можна вважати батьком сучасної фонології в Литві.

Іншими галузями, у яких А. Саліс досяг значних успіхів, були лексикологія та лексикографія. Разом з А. Сеном він уклав 3-й і 4-й томи великого «Словника литовської писемної мови» (Wörterbuch der litauischen Schriftsprache), до якого ввійшли слова й словосполучення так званої сільської литовської говірки, особливо лексика жемайтського діалекту, а також було систематизовано литовський наголос. На жаль, у нього не залишилося часу укласти історичний словник литовської мови — словник, який він обіцяв написати. У цьому словнику А. Саліс мав намір витлумачити неологізми кінця XIX — початку XX століття. Багато таких неологізмів часто плутали зі старими литовськими словами й навіть включали до етимологічних словників. А. Саліс також відомий своїми дослідженнями з ономастики, а також вивченням давніх балтійських племен та їхньої мови.

На окрему згадку заслуговують його спроби унормувати й удосконалити стандартну литовську мову. Він є автором багатьох неологізмів, які згодом стали частиною стандартної литовської мови.

Завдяки публікації чотирьох томів його праць у 1979—1992 роках мовознавці тепер мають доступ до наукових і практичних праць ученого, які мають велику цінність та становлять значний інтерес для сучасного мовознавства.

11