LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXVII (1997) LEKSIKOGRAFIJOS IR LEKSIKOLOGIJOS PROBLEMOS

Алоїзас Відугіріс

ДЕЩО ЗІ ЗІСТАВЛЕННЯ ЛЕКСИКИ ГОВІРОК ЛАЗУНІВ І ЗІЄТЕЛИ

Говірками Лазунів і Зієтели називають найвіддаленіші говірки південної окраїни литовської мови: нині в Білорусі, у Гродненській обл., Вороновському р-ні — околицю, або парафію, Лазунів (білор. Lazduny), а також Зієтельський р-н і парафію. Обидві вони, мабуть, по-своєму є найархаїчнішими говірками серед усіх сучасних діалектів литовської мови. Ці говірки мають чимало спільних рис і відмінностей різного характеру (зокрема лексичних), які досі не зіставляли й не порівнювали ані між собою, ані з іншими діалектами.

З дослідженням цих говірок тісно пов’язані видатні литовські мовознавці. Уже 1906 року Йонас Яблонскіс приїздив досліджувати говірку Лазунів, а Казимірас Буга — Зієтели. Вони були й хрещеними батьками цих говірок. До того їх досліджував лише Едуардас Вольтеріс, а говірку Зієтели — також Ян Розвадовський. У роки польської окупації в Лазунах збирав слова й записував фольклор Юргіс Шлапеліс. Юозас Бальчиконіс відвідав ці місця і збирав слова вже в повоєнні роки. Усі ці литовці були мовознавцями епохального значення, які сприяли відновленню незалежності Литви та спільними зусиллями створювали литовську літературну мову як підвалину самостійної держави. Й. Яблонскіс був найвищим авторитетом і творцем літературної мови; медик Й. Шлапеліс усе своє життя присвятив плеканню й утвердженню литовської мови у слов’янізованій Східній Литві; К. Буга підніс литовське мовознавство до світового рівня, а Ю. Бальчиконісу, немов символові тяглості, судилося поєднати три різні епохи й зберегти до наших днів те, що створили попередники.

Між говірками Зієтели й Лазунів ніколи не було безпосередніх зв’язків. Їх розділяють близько 100 км території, заселеної слов’янами, значна смуга лісів і три чималі річки — Маўчедіс, Нямунас і Гауя. Прямих шляхів немає. Щоб із Зієтели дістатися до Лазунів, потрібно їхати через Новогрудок (який зієтельці називають Наугардасом) або через Ліду. Від Вільнюса Лазуни розташовані приблизно за 130 км на південний схід, а Зієтела — за 150 км на південь.

Лексика — досить специфічна ділянка мови. Будучи відкритою до різноманітних впливів, серед усіх мовних рівнів вона найчутливіша й найшвидше зазнає змін. На неї впливають різні внутрішньомовні та позамовні чинники. Вплив цих чинників на говірки Лазунів і Зієтели, які вже давно відокремилися від основного литовського мовного ареалу й оточені слов’янськими мовами, може бути вирішальним. Мовлення тут часом різниться не лише від родини до родини чи від подвір’я до подвір’я, а й від людини до людини та з року в рік. Отже, на говірку, особливо на її лексику, значно впливають місцеві, суб’єктивні й часові чинники. Найкраще литовську мову зберегли ті люди, які жили у своїх рідних місцях-

163

-цях і спілкувалися литовською між собою та із сусідами. Не беручи до уваги жінок, які згодом виїхали заміж, із віком і зміною місця проживання (переїздом до міст до дітей) помітно змінювалося й мовлення самих носіїв говірок, більшало коливань, варіантів та оказіоналізмів.

З іншого боку, під час фіксації діалектного тексту певний домішок можуть залишити й несвідомі психологічні установки самого записувача, поспіх у записуванні нечуваного слова чи форми без достатнього контексту, неусвідомлена схильність порівнювати, «нормувати», почувши неузгоджений відмінок чи рід, недостатньо уважно сприйнявши різні фонетичні явища тощо. Справді, спілкуватися з носіями таких ізольованих говірок нелегко, бо багато літніх людей майже зовсім не розуміють слів літературної мови, а деякі старенькі мають поганий слух.

Оскільки зіставити всю лексику говірок Зієтели й Лазунів через її величезний і неоднаковий обсяг неможливо, доводиться обмежитися певною її частиною. Механічно зіставляти словниковий текст за певними літерами, словами чи їхніми гніздами також навряд чи можливо через так звані лакуни, етнографізми, які можуть бути в одній говірці й бути відсутніми в іншій. Лексику обох говірок, тобто слова чи їхні гнізда, можна порівнювати вибірково, але й тут слід обмежитися певною кількістю. Тут обрано найлегший шлях — обмежитися лексикою, картографованою в першому томі «Атласу литовської мови», причому не всією. У згаданому лексичному томі «Атласу литовської мови» було картографовано й описано 190 реалій. Відмовившись від вузьких етнографізмів, що трапляються не всюди, та деяких неінформативних відповідей, обмежилися 150 назвами об’єктів, переважно поширеними в діалектах у різних варіантах.

Така чітко визначена й обмежена кількість відібраних відповідей має певні недоліки та переваги. До програми «Атласу литовської мови» було включено переважно назви предметів чи явищ різного значення — іменники, які в різних діалектах мають різне вираження, тобто інший корінь або основу слова. Непропорційно мало до неї потрапило слів інших частин мови. Перевагою є те, що навіть таку, хоч і досить обмежену випадковим добором запитань кількість уже можна розглядати як частину певної лексичної сукупності.

Ті самі об’єкти в діалектах можуть називатися по-різному: одні — власними назвами литовського походження, інші — запозиченнями чи кальками; в зіставлюваних говірках Лазунів і Зієтели одні назви однакові, інші різні. Тому далі ці назви спочатку розглядаються за походженням, а потім за формою.

Лексика литовського походження.

1. Значна частина понять у Лазунській і Зєтельській говірках має однакові литовські назви, хоча іноді поряд можуть бути відомі інші синоніми або варіанти наголошування (їх зазначено в дужках), наприклад: apušė ~ epušė (rt. āpušė Lz) ‘листяне дерево з тремтячим листям, осика’ (LKA I 92*), daigė ‘коса’ (LKA I

* У праці використано карти LKA I — наведено їхні номери та відповідні дані з коментарів.

164

50), draugė ‘сім’я’ (// šeimýna) (LKA I 120), karvėlis ‘голуб’ (LKA I 76), kūgis ‘велика копиця, призначена для’ (LKA I 110), miekočia ‘корито’ (// miekočia Zt) (LKA I 21), pelūdė (pelūdnyčia) ‘частина клуні або прибудова до клуні для зберігання полови’ (LKA I 15), pirkia ‘житлова хата, будинок’ (LKA I 2), priemnė ‘передпокій, ґанок’ (LKA I 5), priėtema (LKA I 106), sunkus Lz: sunkus Zt (LKA I 114), šaudyklė ‘пристрій для вставляння човника під час ткання’ (LKA I 67), vežimas (// rātai) ‘засіб пересування, запряжений кіньми’ (LKA I 34), žagrė ‘плуг’ (// žagrė Lz) (LKA I 45) тощо. Це переважно давні литовські слова або терміни. Трапляються також новіші слова з розширеним значенням або багатозначні слова, які могли виникнути замість колишніх, але вже зниклих термінів, наприклад: dantis ‘зуб борони’ (LKA I 49), duobė ‘топка печі’ (LKA I 8), lenta ‘сидіння ткацького верстата, ослін’ (LKA I 67) тощо. Таких здебільшого цілком тотожних слів литовського походження в Лазунській і Зєтельській говірках за 150 запитаннями налічується 41, або 27,3%.

2. Тут слід згадати споріднені за коренем назви литовського походження, які відрізняються в Лазунській і Зєтельській говірках: а) словотвором (суфіксами), наприклад: éras, eráitis ‘ягня, молоде ягня’ Lz: erūkas Zt (LKA I 74), rāgos ‘зимовий дорожній віз на полозах, сани’ Zt: rāgutės Lz (LKA I 43), trainė, trainià ‘частина воза, що з’єднує передок із задком, тренеї’ Lz: trainijà Zt (LKA I 35); б) вокалізмом і консонантизмом кореня або суфікса, наприклад: dilginė, dilgynė ‘лікарська волокниста рослина, стебло й листя якої вкриті пекучими волосками’ Lz: dirgėlė Zt (LKA I 94), kailiniai ‘зимовий одяг із хутра’ Lz: kaliniai Zt (LKA I 72), spragilyčia ‘держак ціпа, молотильного ціпа, spragilinė, siaustuvė’, пор. sprāgilas Lz: spragelyčia, spragelyščius, spragelyštis, пор. sprāgelas Zt (LKA I 56); в) закінченням основи, наприклад: priešvirnis ‘навіс біля комори, прибудова’ Lz: priešvirnė, priešvirnė Zt (LKA I 12); г) наголосом, наприклад: kālvis ‘той, хто займається ковальством’ Zt: kalvỹs Lz (LKA I 107) тощо. Загалом виявлено 9 таких назв, або 6%. Ці слова утворюють ніби перехідну групу назв між поняттями, які в Лазунській і Зєтельській говірках позначаються однаковими словами та словами з різними коренями.

3. Те саме поняття в Лазунській і Зєтельській говірках виражається різними словами (лексемами) литовського походження, наприклад: brauktuvė ‘знаряддя для очищення льону від костриці, терлиця’ Zt: blaškýtuvė Lz (LKA I 59), giria ‘поросле деревами місце, ліс’ Zt: medžias (вимовляють medžias) Lz (LKA I 113), kārtė, kārtis ‘довгий тонкий очищений від гілок стовбур дерева’, пор. kārčių tvorà Zt: sàtrà, пор. satrų tvorà Lz (LKA I 119), kiēmas ‘майданчик біля житлового будинку’ Zt: atšlàimas Lz (LKA I 9), klónis ‘низина, долина’ Zt: lóbās Lz (LKA I 103), pėntis ‘ніжка коси’ Zt: kākłas Lz (LKA I 52), tarpupėdis ‘частина клуні між п’ядами для складання зерна або корму, засік’ Lz: šalis Zt (LKA I 16), vēdaras ‘ковбаса з вареної крупи або товченої картоплі’ Lz: dešrā Zt (LKA I 32), vedegà ‘сокира із зігнутим лезом для видовбування жолобів або корит’ Zt: medžiagėlė Lz (LKA I 33) тощо. Загалом за програмою «Атласу литовської мови» в Лазунській і Зєтельській говірках зафіксовано 10, або 6,6%, назв із різними коренями, що позначають одне поняття.

4. Більше назв уживається змішано. У цих говірках вони відрізняються не

165

лише формою, а й походженням. Якщо в одній із цих двох говірок (найчастіше в Лазунській) уживається литовська назва, то в іншій зазвичай маємо запозичення або гібрид, і навпаки, наприклад: buožė, buoželė ‘головка ціпа’ Lz: bičis, bičius Zt (LKA I 56), ėglẏs, ėglius ‘вічнозелений колючий кущ із чорними ягодами з родини кипарисових, ялівець’ Lz: velauka Zt (LKA I 91), gėlė ‘рослина з гарними квітами або листям’ Lz: kvietką, kvietkas Zt (LKA I 111), jungėlis ‘ремінець, що з’єднує держак ціпа з головкою’ Lz: užikas, vūžas Zt (LKA I 57), kupetà ‘купа згрібаного сіна або соломи’ Lz: kapà Zt (LKA I 110), rátapedis ‘спиця колеса’ Lz: špykis Zt (LKA I 41), sprandagalvis ‘пуголовок’ (// stambagalvis) Lz: galavóčius Zt (LKA I 83), vieversẏs ‘співочий птах із ряду горобцеподібних, жайворонок’ Lz: žāvarankas Zt (LKA I 79), vińkšna ‘поперечина саней — полозина’ Lz: vėzas Zt (LKA I 44) тощо. До литовських назв належить лазунська назва неясного походження žilausis ‘сестра чоловіка, зовиця’ Lz: žaluvyčia Zt (LKA I 117). Загалом таких назв, коли терміну однієї говірки відповідає запозичення з іншої говірки, є 20, або 13,3%. Якщо відкинути сумнівну назву žilausis, відповідно матимемо 19, або 12,7% таких пар.

Більше литовської лексики зберегла Лазунська говірка. Із згаданих 20 об’єктів 15 мають безсумнівно литовські відповідники, хоча замість деяких із них також може вживатися запозичення або гібрид, наприклад: jelaučius ar jėlaučius поряд із ėglius Lz, kačelkėlės ‘блоки ткацького верстата’ поряд із ratėliai Lz: katkėlės Zt (“т. п.?”) (LKA I 66), kāčiorius ‘селезень’ поряд із ančiukas Lz: kāčioris Zt (LKA I 73), vėzas поряд із vińkšna Lz, žėvarinka поряд із vieversẏs Lz.

У Зєтельській говірці литовські назви вжито лише в чотирьох із 20 випадків, наприклад: jūosta ‘веселка’ поряд із tenčius Zt: tetėčius Lz (LKA I 105), skylėlė ‘вічко бджолиного вулика’ Zt: liotkà Lz (LKA I 101) та інші кальки (див. нижче).

Крім того, лазунці називали литовськими словами ще три поняття, назв яких жителі Зєтели взагалі не подали, наприклад: kiškis ‘суконний каптан’ (LKA I 30), raudonikīs ‘червоноголовий боровик, красноголовець’ (LKA I 98), stulpėliai ‘стійки, що підтримують колесо прядки, стегна’ (LKA I 62). Отже, загалом у Лазунській говірці литовськими словами називають 77 або 79 понять, тобто 52%, а в Зєтельській говірці з 150 об’єктів — лише 64, тобто 42%.

Кальки.

Поділ лексем на назви литовського й нелитовського походження є досить умовним. І в литовській, і в слов’янських мовах є багато слів, які можна запідозрити в копіюванні або калькуванні одне з одного. Особливо підозрілими можуть бути слова з розширеним значенням, ужиті для позначення спеціальних понять. Назви, що виникли таким чином, можуть бути давніми, і їхнє походження важко збагнути, тоді як інші — новими. Походження останніх видає вузький ареал їх уживання в окремих говірках південно-східних окраїн литовської мови. За формою кальки нічим не відрізняються від литовських слів. Через незвичне значення їх легко прийняти за екзотизми говірки. Нерідко вони мають і семантичну мотивацію, наприклад: arkliūkas ‘коник’ Zt, або namėlis ‘рамковий бджолиний вулик’ Zt. Тому іноді важко сказати

166

чи, наприклад, слово namelis у цьому значенні є калькою (пор. слов. domik), чи литовським словом, ужитим за подібністю, як і лаздунський гібридний відповідник skrynelė (LKA I 100). Адже такі вулики часто називають bičių nameliais і в інших литовських говорах. Тож і зетільське namelį навряд чи слід беззастережно вважати лише калькою. Інша річ — arkliukas, пор. білоруське kónik ‘коник’, не засвідчене в цьому значенні більше ніде. У цьому разі лаздунці найчастіше вживають гібриди kazlaitis, kazlėlis або чисте запозичення kāzlas (пор. LKA I 86). Так само виникла назва lápė, lapáitė ‘жовтий їстівний гриб, лисичка’ Lz: lisýčià, lisicá Zt (LKA I 97). Гарні литовські вислови kėlines apsiauti ar apsimauti, sijoną apsisėgti, apsivilkti перекладають переважно дієсловом uždėt ar užsidėt kėlines, suknelę (пор. білоруське nadziec, російське nadiet) Lz, Zt, рідше kráuti, наприклад, an savė kėlnes kráut (пор. польське nałożyć) Zt (LKA I 115). Такі кальки називають також семантизмами або семантичними кальками (Velakoski 1984: 221–222). Зазвичай таке власне литовське на звучання слово, що має інше, чуже, запозичене значення, стає й іншим словом (лексемою). Тому калькування вважають одним зі способів номінації (Pavel 1983: 74, 83). Однак у словниках із такими словами поводяться по-різному. Іменники зазвичай подають окремо, а дієслова — разом, але з окремим (запозиченим) значенням, наприклад: líšti ‘лізти, підійматися’, lùpti ‘дерти, руйнувати’, riñkti ‘брати’, uždėti ‘одягнути, надягти, підперезати’ та ін. (докладніше див. Vidugiris 1989: 39–54; 1995: 175–180).

З а п о з и ч е н н я.

Говірки Лазунай і Зєтели здавна оточені слов’янськими (білоруською, польською, нині російською) мовами та зазнають їхнього впливу, тому мають надзвичайно багато по-різному адаптованих запозичень. Їх зіставляють у тому самому порядку, що й слова литовського походження.

1. Більшість запозичень у говірках Лазунай і Зєтели збігаються, наприклад: ābadas ‘обод’ (LKA I 42), buliónas ‘картопляний суп’ (// bùlionas Lz) (LKA I 29), dieškà ‘діжа’ (LKA I 25), káuka ‘галка’ (LKA I 78), krinvčià ‘джерело’ (LKA I 104), õdina ‘змія’ (LKA I 80), plotkà ‘плітка, головень’ (LKA I 82), statývos ‘стегна ткацького верстата’ (LKA I 6), striekà ‘дах’ (dãchas Lz) (LKA I 3), tákas ‘утрамбована долівка клуні або печі, ток’ (LKA I 4) тощо. Більшість цих запозичень не вживається і навіть невідома в основних литовських діалектах. До цього типу запозичень належать і ті, що ввійшли до системи літературної мови, а інші діалекти часто не мають чим їх замінити, наприклад: burõkas ‘буряк’ (LKA I 88), kõšė ‘пюре’ (LKA I 30), norãgas ‘частина плуга або рала з гострим боком, що відрізає пласт землі під час оранки’ (LKA I 46). У говірках Лазунай і Зєтели збігається 46 запозичень, або 30,6%. Додавши до цього числа спільні назви литовського походження, отримаємо загалом 88 (або 58,7%) понять, які однаково називаються в говірках Лазунай і Зєтели.

2. Як і спільнокореневі литовські слова, спільнокореневі запозичення можуть мати подібні відмінності: а) словотвірні, наприклад: karvalãtas, karaulãtas ‘прядка’ Lz: karvalãtas, karaulùtkas Zt (LKA I 60); б) у вокалізмі кореня або основи, наприклад: ãrnas ‘ковальське вогнище, горно’ Lz: hãrunis Zt (LKA I 108),

167

rapukà ‘жаба’ Lz: rapuchà Zt (LKA I 81), švōranas ‘вісь воза’ Lz: švōrinas Zt (LKA I 38); у кінцевій частині основи, наприклад: padnebiėnė (// padnebė) ‘верх, склепіння печі для випікання хліба’ Zt: padnebėnia Lz (LKA I 7) тощо. Таких відповідників є 7, або 4,7%.

3. Те саме поняття виражається різними запозиченнями або гібридами, наприклад: bruška ‘бруква, турнепс’ Zt: kručka Lz (LKA I 89), bul’ba ‘картопля’ Lz: kunodà (рідше kurdūplė) Zt (LKA I 87), chrīstulys, chrūštulys (// mojavinis, mōjinis žūkas) ‘хрущ’ Zt: kārklinis žūkas, lazinis žūkas Lz (LKA I 84), dešėtkas ‘стіг, копиця’ Zt: menðlis Lz (LKA I 109), kalādė ‘маточина колеса’ Lz: kūlbė Zt (LKA I 40), katkėlė ‘шків прядки’ Zt: muterkà Lz (LKA I 63), košys ‘гнилець’ Zt: skrynėlė Lz (LKA I 68), stajėkas, stajōkas ‘причіпок’ Lz: stōpčis, stōpčius Zt (LKA I 58) тощо. Загалом записано 8 таких пар, або 5%.

Зіставлення останніх запозичень показує, що на лексику говірок Лазунай і Зєтели впливали різні слов’янські мови (переважно білоруська, меншою мірою польська) та білоруські говірки. Поки що не можна стверджувати, що якась одна слов’янська мова впливала на одну з говірок сильніше, ніж на іншу.

Із 4 запитань, що залишилися (2,7%), мешканці Зєтели не назвали 3 (2%) понять, а мешканці Лазунай — 1 (0,7%).

Загалом у говірках Зєтели й Лазунай є 54 назви, що не збігаються, як литовські, так і слов’янські, або 36,4%. Із цієї кількості різних литовських назв — 19 (34,5% або 12,7% від загальної кількості), змішаних — 19 (35,7% або 12,7%), лише запозичених — 16 (29% або 10,7%); окремо в говірках: тільки в говірці Лазунай не збігаються 34 литовські назви (61,8% або 22,6% від загальної кількості), у говірці Зєтели — 23 (41,8% або 15,3%); запозичень, що не збігаються, у говірці Лазунай — 20 (37,4% або 13,3% від загальної кількості), а в Зєтели — 32 (58,2% або 21,3%). Це свідчить про те, що говірки Лазунай і Зєтели формувалися в різному середовищі й незалежно одна від одної.

Загальна кількість литовських назв лише в говірці Лазунай перевищує половину їх загальної кількості й становить 79 (із словом žilausis — 80), або 52,7% (53,3%), тоді як у говірці Зєтели їх 65, або 43,4%, — менше половини. Це пояснюється тим, що ізоляція говірки Лазунай від основного литовського мовного ареалу почалася пізніше, ніж говірки Зєтели. Відкинувши по 2 явні кальки, отримаємо відповідно 77 (51,3%) слів литовського походження в говірці Лазунай і 63 (42,4%) — у говірці Зєтели.

Не враховуючи 6 запитань без відповіді в говірці Зєтели й 1 у говірці Лазунай, усі решта назв є запозиченнями. У говірці Лазунай налічується 70 чистих запозичень (46,7%), а з безсумнівними кальками — 72 (48,4%); у говірці Зєтели — 80 (53,3%) або 82 (54,7%). Залишається втішатися тим, що наведені тут числа й відсотки досить умовні, оскільки переважно йдеться про назви дрібних специфічних об’єктів. Запозичення в цих говірках значно перевищують не лише частку запозичень в основних діалектах — 16%–30%, а й середній показник для віленських говірок — 27%–40% (Zinkevičius 1978: 147–151). Під час збирання матеріалів «Атласу литовської мови» багато говірок південно-східної окраїни вже занепадали. Абсолютна більшість дрібних говірок цієї території, серед них такі уні-

168

Для таких діалектів, як Зетелоський і Лазунський, це згасання за радянських часів завершилося смертю. Незабаром зовсім не залишиться тих, хто говорить литовською мовою поблизу Браслава, Постав, у всій величезній східній частині Варанавського району, на північному боці Гродненського району та деінде. Тепер можна лише здогадуватися, яка кількість запозичень є смертельною для говірки. Для говірок, не підтримуваних культурою власного народу й усіляко нищених, мабуть, будь-яка кількість є вирішальною. Згасання, ймовірно, починається тоді, коли рідна мова втрачає принаймні третину власної лексики. Своєрідною рекордсменкою є Зетелоська говірка, у якій запозичення становлять близько двох третин усієї лексики. У цьому випадку вирішальними є екстралінгвістичні умови.

Утім, литовська лексика є найважливішою не лише для діалекту чи говірки, а й для мовознавства. Вона може сказати науці про мову набагато більше, ніж запозичення. Більшість литовських назв свідчить, що Лазунська й Зетелоська говірки належать до того самого литовського мовного стовбура та вказують на давнє литовське (балтійське) минуле цих територій. За поширенням одних спільних слів видно, що Лазунська й Зетелоська говірки разом із південними аукштайтами пов’язані зі східними аукштайтами-вільнюками, наприклад: apušė, dalgė, niekočia, pirkià, stõvai, а за поширенням інших слів, наприклад eráitis, éras, erùkas, kiẽmas, sprãgilas чи sprãgelas, vežìmas, разом із південними аукштайтами вони тяжіють до західних аукштайтів та ін.

Слова з різними коренями відрізняють Зетелоську й Лазунську говірки одну від одної та вказують на їхню іншу діалектну належність. До східних аукштайтів-вільнюків Лазунську говірку відносять слова atšláimas (// kiẽmas), jáuja, lóbãs ‘долина’, medžiagėlė ‘ведега’, viñkšna та ін. Однак інші слова свідчать, що Лазунська говірка була тісно пов’язана з південними аукштайтами (так званими західними дзуками), наприклад: gréndymas, krėsłas ‘верхня поперечина передка воза’ (LKA I 37), šãtrà, а особливо з їхньою східною частиною, наприклад: blaškýtuvė ‘брукуве̇’, mėdžias ‘ліс’, rãtapėdis ‘спиця’, tarpūpėdis ‘шалине̇’ та ін. Тим часом до південних, а особливо до південно-західних аукштайтів тяжіють такі назви (іноді й об’єкти) Зетелоської говірки: duobė ‘певний тип землянки з піччю для сушіння льону’ (LKA I 20), girià ‘ліс’, kártis, klónis ‘долина, улоговина’, vedegà та ін.

Чимало елементів, характерних для західних балтів, що збереглися в Зетелоській говірці та часто трапляються в діалекті південних аукштайтів, дають підстави вважати, що колись на значній території південної Литви, нині поділеній між Литвою, Гудзією (Білоруссю) та Польщею, жило близьке до литовців племінне об’єднання судувів (ятвягів) (Būga 1961: 126–156; 601–602; Zinkevičius 1987: 40–46; Vidugiris 1996: 1–2).

LITERATŪRA

B ū g a K.: Lietuvių tauta ir kalba bei jos artimieji giminaičiai. – Būga K. Rinktiniai raštai 3, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla, 128–156; Jotvingų žemės upių vardų galūnė -da. – Ten pat, 601–602.

LKA I – Lietuvių kalbos atlasas 1, Leksika, Vilnius: Mokslas, 1977.

P a v e l V. K. 1983: Leksicėskaja nominacija, Kišinev: Stiinča.

V e l o k o s k i H. 1984: O kal'kach po nemeckoj modeli v russkom jazyke. – Studia slavica

169

Finlandensia 1, Helsinki, 221–232.

V i d u g i r i s A. 1995: Iš veiksmažodžio rinkti semantikos lietuvių ir baltarusių paribio šnektose. – Lietuvių kalbotyros klausimai 28.

V i d u g i r i s A. 1995: Vlijanije jazykovich kontaktov na razvitije leksičeskoj semantiki. – Badania dialektów onomastyki na pograniczu polsko-vschodniosłowiańskim, Białystok, 175–180.

V i d u g i r i s A. 1996: Sūduviai (jotvingiai) ir jų gyventos teritorijos. – Voruta 12(246).

Z i n k e v i č i u s Z. 1978: Mintys pasirodžius Lietuvos kalbos atlaso I tomui. – Baltistica 14(2), Vilnius: Mokslas, 147–151.

Z i n k e v i č i u s Z. 1987: Lietuvių kalbos istorija 2, Vilnius: Mokslas.

ON THE COMPARISON OF THE VOCABULARY OF THE LAZŪNAI AND ZIETELA SUBDIALECTS

Summary

The vocabulary of the two furthest south–east removed Lithuanian subdialects – Lazūnai and Zietela – locations which are now part of the Gardinas region, Bielorussia, are compared. The comparison is based on the vocabulary of ‘Lietuvių kalbos atlasas’ (The Atlas of the Lithuanian Language) – 150 names of objects which are compared according to their origin, coincidence or non-coincidence of their forms in the two subdialects. The Lazūnai subdialect has retained more vocabulary of Lithuanian origin (53%), which is outbalanced in the Zietela subdialect by loanwords (54%). The spread of Lithuanian origin names shows that the Lazūnai subdialect is a typical east-aukštaitish Vilnius subdialect with certain peculiarities of the southern and, sometimes, western aukštaitish subdialects, while the Zietela subdialect, despite a number of common features with southern and eastern aukštaitish, is closer to the southern-western aukštaitish.

170