ACTA LINGUISTICA LITHUANICA

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XLII (2000)

Rita MILIŪNAITĖ

Інститут литовської мови, Вільнюс

НОВІ МОВНІ ЯВИЩА: ПРИРОДНИЙ І ШТУЧНИЙ ВІДБІР

Літературну мову та суспільство, яке нею послуговується, пов’язують подвійні відносини — ті, що стихійно складаються, і ті, що підтримуються свідомою мовною діяльністю. Ми схильні більше говорити про свідомий бік функціонування літературної мови (далі — лм): розглядаємо принципи нормування, самі норми, загалом питання впорядкування лм, тоді як стихійний бік опинився ніби в тіні. Однак і нерегульоване вживання лм не можна випускати з поля зору, адже саме в ньому кристалізуються норми, «перевіряється» обґрунтованість рекомендацій мовознавців і насамперед виникають нові явища.

За звичайних умов літературна мова, за якою доглядають, зберігає певну рівновагу, тобто не порушується природна схильність живої мови до розвитку і водночас задовольняються потреби мовної спільноти. Чи можемо ми вважати, що наша сучасна літературна мова зберігає таку рівновагу? Насмілюся стверджувати, що цю рівновагу значною мірою порушено, і про це виразно свідчать особливості функціонування нових явищ у сучасному вжитку лм та реакція суспільства на ці явища.

У підручниках з мовознавства є погляд, що мова змінюється поступово, і мовці цього зовсім не помічають: «І без спеціальних соціологічних досліджень зрозуміло, що мовна спільнота вважає, ніби сьогодні вона говорить так само, як учора, а нинішнє покоління — так само, як говорили його батьки» (Karaliūnas 1997: 49). Ба більше, стверджується, що «індивід не усвідомлює ні законів мови», оскільки «мовні явища ніколи не піддаються критиці з боку мовців, і кожен народ загалом задоволений тією мовою, яку він успадкував і якою послуговується» (там само).

Стан нашої сучасної лм і без спеціальних досліджень видається цілком протилежним: мова не поволі еволюціонує, а часом, здається, охоплена гарячкою революції. По-перше, мовна спільнота відчуває мовні зміни й по-різному на них реагує, найчастіше висловлюючи невдоволення через найвідчутніші новації, які руйнують усталені звички й спричиняють плутанину в повсякденному вжитку (наприклад, обурюються напливом нових запозичень, написанням іншомовних власних назв мовою оригіналу, іншомовними інтонаціями в публічному мовленні тощо). По-друге, надто стрімкі мовні зміни посилюють розрив між поколіннями та верствами мовної спільноти й часом загрожують взаєморозумінню. Хіба не так відбувається тепер, коли мовознавцям старшого й навіть середнього поколінь, до яких звертаються за порадою щодо вживання тих чи тих нових слів, доводиться вперше з’ясовувати, що таке, наприклад, діджей, драйв чи сингл, тобто те, що для молоді вже стало звичним і

3

увійшло в її мовлення. Навіть деякі нові запозичення, які спеціально відстежували, відбирали й заносили до списків слів, не рекомендованих до вживання, комусь здаються випадковими й нечуваними. Можна навести й інші приклади, які показують, що зміни, спричинені надмірним напливом новацій, обертаються проти самого суспільства: деякі мовні рівні й сфери вживання стають надмірно варіативними, а мовці, яким доводиться постійно здогадуватися, де, коли і що обирати (до того ж нерідко для того, щоб догодити «тим мовознавцям»), починають не довіряти собі й мові, яку за звичайних умов мали б засвоїти в школі, щоб вона не завдавала їм великих труднощів у подальшому житті.

Отже, наша літературна мова не завжди спроможна безперешкодно виконувати свої найважливіші функції, а свідома мовна діяльність, хоч іноді й зовні активна, усе ж не може врівноважити натиск стихії. Шукаючи способів відновити рівновагу, придивімося докладніше до стихійного виникнення нових явищ та особливостей їх функціонування у вжитку.

Розглядаючи нинішнє десятиліття, можемо помітити такі мовні процеси, які в спокійніші часи були або дуже незначними, або виявлялися лише протягом значно довшого часу. Йдеться і про розширення функцій лм у різних сферах суспільного життя, і про внутрішні зміни самої мови (пор. Rudaitienė, Vitkauskas 1998: 11–29). Наприклад, 10–15 років тому поява якогось нового слова здавалася мало не подією, а тепер на нас щодня лавиною сиплються дресинги, мобінги й роумінги, діпи, чипи й кліпи, степери й степлери... Перегортаючи безнадійно застарілі словники, не знайдемо там навіть таких слів, що вже цілком увійшли в наше життя, як йогурт, макіяж, рейтинг, або таких значень (наприклад, стиліст у настільних словниках — це «письменник, який пише добрим стилем» і «фахівець зі стилістики; редактор стилю, мови», а тепер ще й «модельєр»). На шляху до нового «Словника літературної мови», слід гадати, перебувають підгузки, засоби масової інформації та низка інших невичерпних новотворів.

Хоч зазвичай визнають, що «слова є наймінливішою і найвідкритішою частиною мовної системи» (Palionis 1985: 212), нові явища помітно виникають і в граматичній системі. Змінився навіть графічний вигляд литовського тексту: для іншомовних власних імен та назв ми дозволили вживати чужі літери, а апостроф порушує письмову цілісність слова (хай навіть запозиченого). Навіть інтонації часом не витримують чужого впливу й утрачають звичні для нас особливості мовного ритму та зміни голосу.

На все нове, що виникає, можна дивитися з кількох поглядів: 1) чи постало воно на ґрунті нашої власної мови, чи з’явилося під впливом інших мов; 2) чи це нове явище склалося стихійно, чи є результатом свідомої мовної діяльності; 3) чи це короткочасна новація, чи така, що має схильність поширюватися. Якщо зважати на літературну мову, яку свідомо впорядковують, підтримують і нормують, найбільше клопоту, безперечно, завдає те, що їй чуже, і те, що складається стихійно; схоже, ці дві особливості новацій нині беруть гору у вжитку. Тому, залишивши осторонь свідомо впроваджувані й підтримувані мовні новації (значну частину яких становитиме цілеспрямовано впорядкована термінологія різних галузей), далі розглянемо, які саме ці стихійні

4

оскільки нові явища, що виникають, є різнорідними, адже саме їхня неоднаковість насамперед і має визначати наше різне ставлення до них.

Загалом усе нове часто викликає підозру, недовіру чи навіть страх. Ось кілька років тому молода письменниця в одному інтерв’ю зізналася, що мала чимало клопоту з редакторкою свого твору, яка викреслювала з тексту все, чого не знаходила узаконеним у нормативних мовних працях, а отже, відкидала й усе нове. Тут, звісно, уже йдеться про крайність, коли не усвідомлюють передусім специфіки художньої мови та загалом природної потреби самої мови постійно оновлюватися, адже незмінна мова, що не розвивається, — це вже мова, яка вмирає.

Отже — до яких новацій ми можемо ставитися спокійно, а яких маємо остерігатися, навіть боронитися від них?

Тимчасові новації та природний добір

За частотністю вживання та поширеністю новації умовно можна поділити на дві групи: 1) тимчасові новації та 2) нові явища, що поширюються у вжитку.

Долю тимчасових новацій визначає природний добір — вони навіть не розвиваються до рівня явища, а лише виконують свою функцію в певному контексті й зникають. Це одноразові, ситуативні (принаймні неактуальні для нашого повсякденного вжитку) запозичення чи новотвори, так звані оказіональні утворення (Paulauskienė 1994: 53), а також різноманітні випадкові або контекстуальні варіанти тощо.

Нове, невідоме слово часто намагаються пояснити, так чи інакше визначити, щоб адресат, уперше зіткнувшись із ним, не опинився в інформаційному глухому куті: Знайомство з вином почалося зі знайомства з someljė — людиною, яка в ресторані радить відвідувачам вибрати вино й поєднати його зі стравами LR 1998 02 13. Mobingas [...] це нове й влучне слово, що походить з англійської мови та означає «напасти, почати когось сварити, лаяти». Сьогодні цим словом описують «психологічний терор на робочому місці» R 1998 11 04 тощо.

Щоб приблизно зрозуміти новотвори, іноді не потрібен навіть мінімальний контекст (наприклад, kultūrpelkė LR 1998 09 08, verslavyris R(Br) 1998 11 21), а іноді їхній зміст з’ясовується лише після того, як зрозумієш ситуацію, про яку йдеться. Наприклад, за словом akiratis утворено ausiratis. Контекст такий: радіожурналіст (спортивний коментатор) запитує: [...] нагадайте, скільки часу ви вже зникли з нашого поля зору, а точніше — ausiračio R 1997 03 10. Іншому авторові знадобилося іронічно назвати неіснуючу істоту — gyvatvabzdį, адже уявити існування такого виду його спонукало граматично й стилістично спотворене речення: «Під час виконання робіт у лісах працівників можуть ужалити змії та інші отруйні комахи». ŠA 1996 08 31. Автор новотвору може й сам докладніше пояснити причини та спосіб появи нового слова. Наприклад, М. Контримайте в повідомленні про «Поетичну осінь Друскінінкая ’98» пише:

Зрештою, останній вечір дедалі більше перетворювався на жейм. Це — створений мною новотвір від жямайтського слова žaimotis — як би це точніше перекласти — приблизно «розвалитися». [...] Так я пропоную

5

гарно й питомо звучно називати всі гепенінги, перформанси та інше постмодерністське флуксування Dvd 1998 11 06.

Добрим прикладом тут може бути й дитяче мовлення: навчаючись говорити та пізнавати можливості мови, дитина створює власні слова, зрозумілі лише в її найближчому оточенні, найчастіше — у сім’ї. Наприклад, без спеціального пояснення навряд чи було б зрозумілим слово sijonė (це не має нічого спільного зі словом sijonas). Просто дитина, знаючи дієслово sijoti, але не знаючи або забувши, як називається предмет, яким виконують цю дію, тобто сито, запитує: Mama, kur padėjai mano sijonę, su kuria vasarą smėlį sijojau? (від дієслова вона утворює іменник із знайомим їй суфіксом -onė, адже у своїй мові вже має dėžionę і чула слово kaponę). Ще кілька дитячих новотворів: paslėpa «схованка», likenos «відходи, залишки», apvilkinys «одяг», darborankiai «робочі інструменти».

Нерідко трапляється, що авторське самовираження обмежують особливості категорії роду іменників (пор. Paulauskienė 1994: 153–165), тому за потреби можуть утворюватися (або приходити через переклади) словоформи, не зафіксовані в нормативних працях. Скажімо, коли потрібна форма жіночого роду від kalvio, утворюється kalvė (наприклад, журналістка про свою роботу каже: esu trumpųjų naujienų reportažų kalvė LA 1998 06 06). До незручного, невідмінюваного міжнародного слова atašė додається суфікс жіночого роду: Ось наша аташіуте культури у Швеції. Гарна, мила дівчина, одружена зі шведом LM 1999 09 11. А ось як обґрунтовується поява форми auklis:

Чи можуть чоловіки бути нянями, секретарками, виховательками? У Франції вони не бояться обирати «немужні» професії. Щоправда, назви професій «помічниця директора», «косметологиня» чи «няня» ще не мають чоловічих відповідників, але це нічого не означає. Мати чоловіка-няню — мрія не одного малюка. Такий «нянь» швидше бігає, а про футбол та автомобілі знає більше за своїх колег R(J) 1997 09 06.

Нікого не здивувало б висловлювання, що попзірка одружилася з фотомоделлю, хоча попзірка — іменник жіночого роду — тут називає особу чоловічої статі, а фотомодель — навпаки, іменник чоловічого роду, але позначає представницю жіночої статі. Порівняймо ще такі речення: Усі моделі почувалися скривдженими R(J) 1994 12 10. Чи дуже супермоделі заздрять одна одній? R(Br) 1995 07 01. Звільнена з в’язниці модель С. Слейтер [...] не приховувала своєї радості LR 1996 10 09. Цю невідповідність узгодження за родом помічає уважний до мови погляд гумориста, і для називання чоловіків від žvaigždės утворюється žvaigždinas — так само, як із katės – katinas. А від modelio, коли йдеться про вихованок дитсадка, які демонструють моду, журналісти природно утворюють modeliukė. Ще кілька подібних утворень: [...] коли вийшов і заспівав — справжній соловей! R(J) 1996 06 29. Недарма [...] поети оспівують жінку, матір, берегиню домашнього вогнища, мудру порадницю [...] і зрештою «громовідвідницю», яка забезпечує рівновагу психоемоційного стану всієї родини R(Br) 1995 09 09. Її так вабила велич, ніби вона народила не матір, а пам’ятницю R(J) 1996 12 21. І, можливо, чоловік не тлумачив би цього досвіду так, як моя персонажка LM 1997 03.

6

Тимчасові новотвори — здебільшого вияв індивідуальності, тому їх більше можна знайти в тих сферах уживання мови, які менше обмежені кодифікованими нормами, — у художній літературі, розмовному мовленні, а також у публіцистиці, — там, де потрібна виразність. Іноді такі одноденні новотвори починають уживати й ширше, але рідко коли вони виходять за межі вжитку невеликого колективу чи соціального прошарку, а навіть якщо й виходять, їх можуть просто не зрозуміти. Так, читач газети обурюється, натрапивши на незрозуміле слово vlaberizmas: «Але цього слова я не знайшов у жодному словнику іншомовних слів чи філософському словнику» D 1996 07 18. Редакції доводиться пояснювати, що це слово на позначення афоризмів, які створює відомий карикатурист Володимир Бересньов, утворене з перших складів імені та прізвища автора (D 1996 07 20).

Якщо такий новотвір стає суспільно доцільним, його «підхоплюють», він може поширитися й стати надбанням загального вжитку. Отже, тимчасові новотвори самі собою не повинні викликати ані страху, ані занепокоєння, хіба що почнуть поширюватися й виявиться, що з погляду мовної системи вони мають певні вади.

Проміжний випадок існування новотворів — мовні моди, речі «на кілька сезонів», які підхоплюють як актуальні, але з часом вони зникають принаймні з активного вжитку. Так, поряд із військовим терміном mobilizacija у розмовному мовленні (і публіцистиці, що його відображає) тимчасово з’явився омонім з іронічним відтінком, утворений від слова mobilus, -i: телефонна mobilizacija (ŠA 1991 02 06), приблизне значення якого — «загальне забезпечення мобільними телефонами».

Один із найцікавіших прикладів новотворів цього виду — почастішання вживання форм жіночого роду поряд із чоловічим у тих випадках, коли сама форма чоловічого роду й без того може мати узагальнене значення, властиве обом родам. Мовознавчими термінами, формам чоловічого роду властива нейтралізація. Наприклад, кажучи Ця поезія до снаги кожному шанувальнику поезії, словом «шанувальник» ми називаємо загалом людей обох статей, що належать до певної групи. Але ось автентичне речення з літературно-критичної статті: Що поезія, написана рідною мовою, до снаги кожному й кожній шанувальнику(-ці) поезії, досягла й досягає поетичних вершин, довели й наші поетеси та поети [...] Dvd 1995 02 03. Очевидно, що вживання форм жіночого роду тут надлишкове, але його заохочують ідеї фемінізму та підтримує приклад інших мов. Ось уривок із рецензії на виставку іноземного автора:

На завершення — докір кураторам проєкту, які так невдало переклали назву виставки. Думаю, сам автор навіть не здогадується, що твір «Розмальовуй сам» призначений лише для осіб чоловічої статі, тож у контексті сучасних звичаїв і соціально-політичних актуалій така назва є жахливо некоректною. У цивілізованих країнах уже давно всюди вживають обидві форми слів, що змінюються за родами (сам / сама), особливо в таких урочистих випадках LM 1997 04 12.

7

Šitokių žvilgsniu žiūrint, tokia pat „siaubingai nekorektiška“ turėtų atrodyti ir mūsų tautosaka, nebent ir jai suteiktume „civilizuotą“ pavidalą: Ko pats / pati nenori, to kitam / kitai nedaryk ir t. t. Gerai, jei moteriškosios giminės formos iš tiesų tekste atlieka skiriamąją funkciją ir vartojamos tikslingai (pavyzdžiui, skelbimuose, ieškant darbuotojų, tikrai kartais reikia parodyti, kad pageidaujamo asmens lytis nesvarbu: Firmai reikalingas buhalteris arba buhalterė); vien vyriškosios giminės forma buhalteris galėtų kelti neaiškumų, ar moterys gali atsiliepti į tokį skelbimą. Bet primygtinai peršamos perteklinės formos išprovokuoja kad ir tokį skelbimą: Atsakingi asmenys, atsakingos asmenės! Švariai nusiplovę rankas, neišneškime muilo! KD 1998 12 31. Be to, pažiūrėkim, kaip atrodytų, pavyzdžiui, mūsų teisės kodeksai, jei juose be atodairos būtų imta greta vyriškosios giminės formos rašyti ir moteriškąją. Štai koks būtų Baudžiamojo proceso kodekso 265 straipsnis: [...] kaltintojas, -a, teisiamasis, -oji, gynėjas, -a, nukentėjusysis, -ioji ir jo ar jos atstovas, -ė, taip pat civilinis ieškovas, -ė, civilinis atsakovas, -ė ir jų atstovai, -ės turi lygias teises teikti įrodymus [...].

Отже, мода часом бере данину й від мови. Оцінюючи подібні явища, що існують певний час, треба зважати, чи не чинять вони якогось негативного впливу, хай навіть ця мода, можливо, швидко мине. Ось, наприклад, не так давно модна була лამბада. Поки журналісти навчилися правильно ставити в ній наголос, мода вже минула, але ніхто не певен, що колись вона знову не повернеться.

Поширення новацій і штучний добір

Частина новацій з різних причин поширюється. Саме тут нам і слід зосередити найбільше уваги та з’ясувати, як вони поширюються, як пускають коріння на мовному ґрунті, які потрібні нашій мові, а від яких варто відмовитися.

Новації, що поширюються, можуть певний час існувати, а потім так само природно або примусово (через кодифікацію) зникнути з ужитку (наприклад, спонсор і похідні від нього, які досягли піку вживання приблизно 1992–1993 року, після того як наприкінці 1993 року Мовна комісія висловилася з цього приводу, справді майже зникли з публічного простору). В інших випадках новації, що поширюються, закріплюються у вжитку й можуть перейти до структури мови.

Про поширення новації насамперед свідчить статистика даних уживання, тобто частотність використання та закріплення в різних сферах уживання літературної мови. Інша ознака поширення — розгалуження з погляду мовної системи. Способи такого розгалуження залежать від мовних особливостей явища, насамперед від рівня мови.

З часом лексичні новації обростають похідними словами, наприклад: пилстукас — пилстукинінкас, деѕ̌раїніс — деѕ̌раїнінінкас (приклад із реклами: Ти вже записався до лав деѕ̌раїністів? LR 1998 05 07). Запозичення приносять із собою споріднені слова (музика кантрі — кантрист — кантритека; графіті — графер тощо). Щоб нове слово могло належно функціонувати, з тим самим коренем запозичують або утворюють те, чого найбільше бракує: 1) назву предмета, 2) назву дії, 3) назву виконавця дії,

8

4) назву властивості предмета чи дії тощо: хакер — хакерувати, папараці — папараційний, -а (папараційна фотографія KV 1998 09 25), сервер — серверня, офіс — офісник — офісний, -а (офісна розвага R 1998 05 28). Про своєрідне утвердження неологізму медійна сфера у вжитку свідчать одразу ж утворені переробки брудомедійна сфера (LA 1997 12 07) — представник брудомедійної сфери (R 1998 06 01) тощо.

Сама мова має певні засоби захисту від розгалуження лексичних запозичень. Наприклад, навіть ті, хто користується принтером, не беруться принтити (Klimavičius 1997), бо є питомий дієслівний відповідник друкувати. Але природний добір зазвичай надто слабкий, щоб без свідомого втручання в мові залишилося тільки те, що справді потрібне.

Чуже слово не так важко помітити, одразу обуритися його вживанням чи відкинути його, навіть пожартувати з нього, погратися ним, пошукати несподіваних співзвуч: Поки тисячі людей тупцювали й гойдалися під музику кантрі, сотні присутніх терпляче чекали в чергах до туалетів LR 1998 06 29.

Зміни значень слів і нова фразеологія, мабуть, найтвердіші горішки з погляду унормування. Ці зміни не так легко вловити, адже не завжди просто визначити, чи це результат розвитку власної мови, чи зсув значення під впливом інших мов (пор. Klimavičius 1985: 197–199; Jakaitienė 1997: 5), який можна було б розглядати як прийнятне розширення або перенесення вже наявного значення, чи це справжнісінька калька значення, що не вписується в систему значень якогось слова або семантичної групи.

Наприклад, не так давно дієслово гріти набуло у вжитку значення, не зафіксованого у словниках, яке легко зрозуміти з речення: На концерті перед виступом гості з Нідерландів публіку розігрівала відома наша попгрупа. Звісно, дієслово гріти потрапило в такий контекст не без впливу інших мов, але цілком виправдано, оскільки таке вживання має опору в звичній для нас системі значень цього дієслова.

Складнішою є зміна значення іншого слова — прикметника живий, -а. У вжитку поширюються сполуки жива музика (передача тощо), грати наживо, які означають, що дія відбувається одночасно, тут і тепер виконується і спостерігається — на противагу дії, що сталася раніше й повторюється лише у записі: «Організатори «Євробачення», заощаджуючи кошти, призначені для конкурсу, вирішили, що на концерті «наживо» співатиме тільки вокаліст, а вся інша музика звучатиме із записів R 1999 03 19. ««Молодіжна естрада» — фестиваль фонограмної музики, але гуртам, які дуже прагнуть грати наживо, таку можливість надають KV 1997 02 28. «Вітаю, панове, може, завітаєте? У нас сьогодні ввечері порнографія наживо», — [...] звертається до перехожих стильний довговолосий юнак LR (S) 1998 10 02. Іноді тут уживають також прикметник справжній, -я: Дискотека в цьому клубі відбувається щодня, а щоп’ятниці лунає справжня музика R 1996 10 05. Концерт справжнього звуку із концертної студії LNK KV 1995 10 07. Жива музика передусім означає для нас «бадьору, завзяту, захопливу», а на перетині з новим значенням саме вживання кидає виклик. Прочитаймо рекламу похоронного бюро: ««Лакріма» має три зали для прощання. [...] У найдорожчій звучить жива музика LR 1997 10 04.

9

Чужі значення або цілі фразеологічні сполуки часом так непомітно входять у вжиток, що з ними починають поводитися як із своїми. Тут межі між своїм і чужим одразу зникають, словосполучення переробляються, відкриваються нові контексти й відтінки значень, ними насолоджуються. Так виникає прислів’я Людина людині — спонсор LM 1993 11 13. Жаргонний вислів убити час Юргіс Гімберіс розшифровує так. На запитання Як убити час? він відповідає: Можна й палицею — поки прицілишся, поки влучиш… KD 1997 10 11. Переробивши вислів курчат восени рахують (про це див. Petkevičienė 1995), починають рахувати все: Біжи-ків восени рахують R 1997 09 24; Красунь рахуватимемо восени R 1997 09 18; Курчат рахують восени, а гімназії? Dlg 1998 04 17 тощо.

Останніми роками в публічному (!) вжитку дедалі ширше поширюється жаргонний вислів дах їде. Він потрапляє на язик можновладців (На думку голови Сейму [...], через античекістські закони «у декого вже дах їде» PB 1998 07 17; Я хотів узгодити відпустку й роботу. [...] Кажучи по-простому, у мене почав їхати дах LR 1999 02 02), переробляється на час, коли їздять дахи (D 1995 10 12; LR 1998 07 20), шукають зв’язок із буквальним значенням слова «дах»:

За радянських часів те місце не забудували, навпаки, знесли невелику євангелічно-лютеранську церкву, яка дивом уціліла і яку я ще бачила після повернення із Сибіру, щоправда, без даху. Тоді не знайшлося кількох тисяч радянських рублів, щоб полагодити її дах, а тепер, гадаю, у біржайців, мабуть, «дах поїхав», якщо вони не пам’ятають історії свого міста LA 1998 08 26.

І навпаки, самому даху надають значення «голови», «свідомості» (наприклад: «у дах» сильно б’є, особливо в Люрді, куди ми приїжджаємо вночі ŠA 1998 05 16).

Подібним чином підхоплене слово цвях, коли йдеться про найважливішу частину, акцент, кульмінацію якогось заходу, і, не почувши застереження, що «це не наш цвях» (Klimavičius 1992), його роблять віссю всієї статті: один ансамбль на фольклорному фестивалі — вогненний цвях, інші ансамблі — цвяшки, а кульмінація самого свята — справжній укноліс. Отже, межу вже перейдено: цвях для автора статті — наш (ŠA 1998 05 30).

Ще непомітніше й повільніше новації проникають у граматичну систему. Якщо чужа новація не пристосована до граматичної системи, часто довше чи коротше конкурують кілька варіантів. Конкуренція чужих невідмінюваних і відмінюваних іменників (хобі: хобіс) може бути добрим прикладом того, що сама по собі природна селекція безсила відсіяти незручні незмінювані форми, коли їх з’являється особливо багато. Останніми роками почали вживати незмінювані запозичення карі, ківі та інші, які зводять нанівець усталену тенденцію, закріплену й у нормативних працях, відмінювати подібні слова. Знову вживають бренді, бікіні, жалюзі, хоча нормативними визнано бікініс, брендіс, жалюзі (TŽŽ: 1985).

З іншого боку, не можна сказати, що в самому вжитку немає тенденції до відмінювання. Користувачі, які відчувають живу мову, відмінюють навіть слова, визнані незмінюваними: желе́, резюме, спагеті; із невідмінюваного міс виникає місе̇ (оголосила нову трійку міс Литви та віцемістрійку JG 1991, Nr. 9; зможете [...] милуватися, обираючи міс Литви KV 1993 06 04). Відмінюють навіть казі-

10

но (яке, до речі, до війни відмінювала газета «Лієтувос айдас»: Зібрався повний казіно арабів 1937 10 23, цит. за LA 1997 11 14); пор. мовця на сучасному телебаченні: Її син просив її будинки в тому казіне (хоча потім «виправляється»: у тому казино) LTV(P) 1994 01 18.

Залишати нові невідмінювані форми на відкуп природній селекції, тобто вважати, що «сам ужиток покаже», мабуть, недоцільно. Рекомендації мовної комісії щодо відмінювання деяких таких новотворів (євро, карі) є, хоч і частковим, але бодай якимось розв’язанням проблеми (пор. Dobelienė 1997).

Skolinti kalbos vienetai gali leisti šaknis toliau – prasideda vadinamoji kalbų interferencija, kai perimami ne tik patys svetimi vienetai, bet ir žodžių santykiai (Karaliūnas 1997: 345–347). Pavyzdžiui, nusistovėjusius mūsų sakinio sandaros, žodžių tvarkos, net intonavimo ypatumus vis labiau veikia svetimi nelinksniuojami ar hibridiniai pavadinimai – firmų, kolektyvų vardai, ypač kai jie tekste vartojami vieni, be giminių paaiškinamųjų žodžių: Taline „Kalev“ įveikė „Zagreb“ LR 1997 10 23; Prancūzų puolėjai sutrypė „Barcelona“ R 1997 10 18; Po to KamAZ nugalėjo Krasnodaro „Kubane“ R 1997 02 12 ir daugybė kitų pavyzdžių. Būna, kad firmos pavadinime yra lietuviškas linksniuojamas žodis, bet jį tarsi užblokuoja toliau einantis svetimas, ir visas pavadinimas tampa nelinksniuojamas: kreipėsi į „Krantas Shipping“ biurą; Tapkite „Bitė GSM“ bičiuliu; […] Su „Bitė GSM“ kortele jau šiandien Jūs galite naudotis mobiliuoju ryšiu Danijoje LR 1995 11 10; tiesa, vėliau Bitė imta linksniuoti: Su „Bite GSM“ – į Čekiją ir Italiją D 1996 12 02. Ar ne dėl panašių nelinksniuojamų pavadinimų randasi jau ir tokių junginių: netoli „Širvinta“ parduotuvės; virš „Nijolė“ salono (Vaskelaitė 1997: 22–23)? Kažin ar labai toli ir iki pasakymo Eisiu į „Hermis Draudimą“. Įsileisdami į gramatinę sistemą kokią naujovę, turime būti ypač atsargūs, juk kalnų griūčiai kartais irgi užtenka, kad krusteltų vos vienas menkas akmenėlis.

Чинник часу дуже сприяє стихійному утвердженню новацій. Що довше в ужитку функціонує некодифіковане нове явище, то більшою згодом може стати суперечність між реальною та кодифікованою нормою, зважаючи на те, що мовні звички й мовна свідомість нашого суспільства не такі, аби в усіх випадках обирати найдоцільніший варіант (у вжитку спершу з’являються вагнорки, а тоді їх уже силоміць починають замінювати на вагнорелями тощо).

Нові явища поширюються не цілком хаотично — можна помітити ті чи ті закономірності. Але не слід забувати, що в добу інформаційних технологій держава чи народ дедалі більше втрачають замкненість і дедалі менше можуть контролювати, що потрапляє до них ззовні. Отже, можна гадати, що стихійно сформованих явищ не меншатиме. Тому свідома мовна діяльність потребуватиме дедалі більше зусиль, а досягти згаданої на початку рівноваги буде дедалі важче.

Найважливішим стає таке питання: що залишити на самоплив, тобто природній селекції, а де потрібна штучна, тобто свідома селекція новацій. Відповідь на це питання має визначатися вмінням нормувальників мови передбачати можливі наслідки утвердження тієї чи тієї новації. Частково тут може допомогти так званий

11

принцип суспільної доцільності: він «не дозволяє відкидати такі поширені новації, які не руйнують, а розширюють межі мовної системи» (Principai 1997: 2–3). Отже, особливо важливим стає ширший погляд на розвиток літературної мови — його планування. Користувачам необхідно показати і тенденції використання новацій (наприклад, пор. Girčienė 1997, Kupčinskaitė 1997), і напрям розвитку мови, а не обмежуватися оцінюванням окремих нових явищ.

Нормування мовних новацій має складатися з кількох етапів: 1) фіксація новації, спостереження за нею та встановлення зв’язків із подібними явищами; 2) формулювання проблеми; 3) рішення, чи залишити явище природному добору, чи спробувати штучно впливати на його функціонування; 4) рекомендація (якщо неможливо одразу кодифікувати) або чітка позитивна чи негативна кодифікація; 5) запровадження рекомендації у вжиток.

Підсумкові зауваги

Однією із закономірностей розвитку, властивих усім мовам, називають те, що різні позамовні обставини висувають певні вимоги до мови, яка природно розвивається, а «мова, задовольняючи ці вимоги, змінює якісь елементи своєї структури, але змінює так, як диктує її стан, що склався, як дозволяють внутрішні ресурси мови» (Golovinas 1982: 150). Зважаючи на літературну мову останнього десятиліття, ми не могли б сказати, що вона змінюється природно: вплив інших мов дуже сильний. Тому говорити про штучний добір нових явищ тим паче доречно.

Новації поширюються і структурно, і функціонально, тобто розгалужуючись у мовній системі та розширюючи сфери вживання. Говорячи про оцінювання новацій, насамперед слід спиратися на дослідження вжитку: з них мають з’ясуватися час появи новації та особливості її вживання (частотність, поширення в конкретних сферах вжитку, лексичне й граматичне оточення тощо). Важливо шукати зв’язки нововиявленого явища з іншими подібними явищами, інакше кажучи, розглядати новації системно, адже саме це може допомогти передбачити наслідки утвердження новації. Тоді вже можна спробувати відповісти на запитання: чи справді потрібна нам ця новація, чи не витіснить вона звичні засоби вираження, чи не сприятиме появі інших небажаних явищ.

Не завжди можливо відразу оцінити нове явище й надати суворі рекомендації. У таких випадках новацію ніби залишають напризволяще, тобто, як люблять казати, дають змогу самим користувачам вирішувати, а потім дивитися, що з цього вийде. Проте, якщо дивитися в майбутнє, слід намагатися чіткіше визначити, що насправді можна залишити самопливу, а де необхідно свідомо й цілеспрямовано втрутитися. Користувачів мови слід заздалегідь орієнтувати й попереджати, отже, новації слід надати принаймні приблизний напрям — до мовних норм чи до мовного смітника, доки не буде ухвалено чіткого рішення.

Отримано 1999 03 19

12

ŠALTINIAI

D – „Diena“

Dlg – „Dialogas“

Dvd – „Dienovidis“

JG – „Jaunimo gretos“

KD – „Kauno diena“

KV – „Kalba Vilnius“

LA – „Lietuvos aidas“

LM – „Literatūra ir menas“

LR – „Lietuvos rytas“

LR (S) – „Lietuvos ryto“ priedas „Stilius“

LTV (P) – Lietuvos televizija (Panorama)

PB – „Panevėžio balsas“

R – „Respublika“

R(Br) – „Respublikos“ priedas „Brigita“

R(J) – „Respublikos“ priedas „Julius“

ŠA – „Šiaurės Atėnai“

Skaitmenys prie pavyzdžių rodo šaltinio leidimo metus, mėnesį, dieną.

LITERATŪRA

Dobelienė R. 1997: Bendra Europos valiuta turėtų būti euras. – Lietuvos rytas, 1997 05 28.

Girčienė J. 1997: Naujosios svetimybės spaudoje. – Kalbos kultūra 69, 64–68.

Golovinas B. 1982: Kalbotyros įvadas, Vilnius: Mokslas.

Jakaitienė E. 1997: Lietuvių kalbos žodžių reikšmių kitimas. – Gimtoji kalba 7, 1–5; 8, 1–4.

Karaliūnas S. 1997: Kalba ir visuomenė, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Klimavičius J. 1985: Semantiniai vertin iai ir motyvacijos pamokos. – Lietuvių kalbotyros klausimai 24, 197–222.

Klimavičius J. 1992: Ne mūsų ta vinis. – Gimtoji kalba 10, 29–30.

Klimavičius J. 1997: Ar visada reikia skolintis, jei yra savas. – Lietuvos rytas, 1997 10 29.

Kupčinskaitė A. 1997: Nelietuviškų kalbos elementų (demenų) vartojimo polinkiai. – Kalbos kultūra 69, 56–61.

Palionis J. 1985: Kalbos mokslo pradmenys, Vilnius: Mokslas.

Paulauskienė A. 1994: Lietuvių kalbos morfologija, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

Petkevičienė R. 1995: Ar gerai sakyti: Viščiukus skaičiuoja rudenį? – Gimtoji kalba 11, 10.

Principai 1997: Lietuvių bendrinės kalbos tvarkybos principai, kodifikacijos kriterijai ir jų taikymas / Patvirtinta Valstybinės lietuvių kalbos komisijos. – Gimtoji kalba 4, 1–3.

Rudaitienė V., Vitkauskas V. 1998: Vakarų kalbų naujieji skoliniai, Vilnius: Enciklopedija.

TŽŽ – Tarptautinių žodžių žodynas, Vilnius: Vyriausioji enciklopedijų redakcija, 1985.

Vaskelaitė R. 1997: Bankas ir kubas. 1997 m. kovo 18 d. / Recenzija. – Gimtoji kalba 4, 22–23.

13

NEW LANGUAGE PHENOMENA: NATURAL AND ARTIFICIAL SELECTION

Summary

During the last decade standard Lithuanian has been rapidly developing. This is due to several reasons. There are remarkable changes not only in the lexis, a layer always likely to change, but also in grammar; there are changes even in the graphicshape of the Lithuanian text.

According to the frequency and distribution of the innovations, they can be divided into the following two groups: 1) transient innovations and 2) phenomena spreading in the language usage. Transient innovations perform their function in their context and become extinct. The statistics of the usage data (frequency and stability of the phenomenon in various spheres of language use) as well as the widening scope of the innovation from the point of view of the language system testify to the spread of the new phenomenon. In course of time the innovations can naturally or via codification become extinct.

Innovations should be subject to adjustment to the language norm at several stages, namely: 1) by recording the innovation, observing it and establishing relations with similar phenomena; 2) by wording the problem; 3) by proposing a solution – either by deciding that the phenomenon should be left to the natural selection or attempting to artificially influence its functioning; 4) by issuing a recommendation (if it is impossible to codify at once) or a clearly negative or positive codification; 5) by establishing the innovation in language use.

Whether the innovation should be left for the natural or artificial, conscious selection, should be decided by the ability of language users to foresee the possible consequences of the innovative usage.

14