Acta baltico-slavica / Archeologia, historia, ethnographia et linguarum scientia/ XXIII. Polska Akademia Nauk, Institut Slawistyki. Warszawa: Slawistyczny Ośrodek Wydawniczy, 1996, 260 с.
Рис. 1. Acta baltico-slavica обкладинка 23-го тому
Кілька років тому у Варшаві вийшов друком 23-й том видання Acta baltico-slavica, у якому як мовознавці, так і різноманітні дослідники культури знайдуть цікаві мовні й історичні матеріали, пов’язані з Литвою та її найближчими сусідами. Відповідним є і склад редакційної комісії: варшавські мовознавці та історики І. Грек-Пабісова /відповідальна редакторка/, Александер Гейштор, Ян Ясканіс, Міхал Кондратюк, Пйотр Лосовський, Антоніна Обрембська-Яблонська, Єжи Окуліч, познанці Міхал Гасюк і Тадеуш Зданцевич, краків’янин Лешек Беднарчук, мінчанин Віктор Мартинов і віленець Вітаутас Мажуліс.
183
Page 2
Чимало статей пов’язано з литовською мовою. Том розпочинається литуаністичними статтями, перші дві з яких написані німецькою. Жанета Маркявічене та Владас Ґрінавецкіс у статті «Erweiterung und Kürzung von manchen Wörtern in den Mundarten der litauischen Sprachen» / «Подовження та скорочення деяких слів у говірках литовської мови» / наводять численні приклади, переважно з аукштайтських говірок, слів різних частин мови: займенників aš ir ašei, ašen, ašeai, ašeinos, tū ir tūjei, tūjen, tūjeinos, mán ir mánen, mánenai; числівників dù, dvi ir dùjen, dùjenai, dùjeno, dùjaino, dvìen, dvìenai, dvìenos, dvìeino; дієслів duóti ir dúoten, dúotenai, dúotien, dúodienai, sùkti ir sùkten, sùktenai, sùktien, sùktienai, éinai ‘eina’, sùkai ‘suka’, mylìai ‘myli’, tùrai ‘turi’, rašydavai, rašydau ‘rašydavo’, sakýdavai ‘sakydavo’; прислівників, прийменників, сполучників і часток: aplink ir aplinkui, aplinkai, aplinkais, aplinkó, aplinkos ap- linkós, aplinkuo, aplinkom, aplinkun, atgal/atgal ir atgalì, atgalìais, atgalìos, atga- lion atgalion, atgalìonai, atgalìom, atgalìaus; dabar ir dabarós, dabarčios, dabarčiaus, dabarčius, dabarčiai, dabarčiu, dabarškčiai, dabartės, dabartėlio, dabartėlios, da- bartėlės, dabarstė, dabarštėlei, dabar̃gu поряд із скороченими формами dár, dar, а також ar ir à dár ir dá, vėl ir vė, kodėl ir kodė, todėl ir todė, kõl, šìol, tõl ir kõlei, šiõlei tõlei, kõlia, šiõlia, tõlia, kõleik, šiõleik, tõleik тощо.
В. Ґрінавецкіс у статті «Zu einem Fall des Infinitivgebrauchs in den Mundarten der litauischen Sprache» / «Про один випадок уживання інфінітива в говірках литовської мови» / розглядає вживання інфінітива, характерне переважно для західної Литви: dūgnas matyti, namai matyti, nieko nematyti, varpai girdėti, gerai išmanyti, aiškiai jausti або jùsti. У Східній Литві замість інфінітива найчастіше вживається зворотна форма 3-ї особи теперішнього часу: dūgnas namai mátos(i), varpai gìrdis(i) тощо.
Більшість інших статей написано польською мовою. До литуаністичних належить і стаття Романа Рошка, який добре володіє литовською мовою. Спираючись на приклади з пу́нської говірки, автор розглядає різні випадки позначення повторюваної дії, точніше — аналізує відтінки значень дієслів минулого багатократного часу / būdavo, eidavo, rašydavo / і минулого одноразового часу / buvo, ėjo, rašė, rašinėjo /. Цією працею автор підтверджує думку, що так званий минулий багатократний час є лише однією з форм минулого одноразового часу.
Один із найвидатніших польських балтистів Войцех Смоцінський розглядає варіанти паралельних артиклів давньопрусської мови stess: steis. Трактуючи написання морфологічно, автор вважає, що флексія артикля спирається на дві основи stes- ir steis-, з яких дифтонгічна основа є новотвором, що виник унаслідок опозиції множини stei-: однини ste-.
Торунська мовознавиця Йоланта Мєдельська публікує характерні вигуки та звуконаслідувальні слова польської культурної мови Віленщини, уживані в польській пресі Литви; значна частина їх є литуанізмами, наприклад: am-am, au-au, apshi ‘apsik’, capt, ciu-ciu, čirkšt, čiuk, dzingul, ga-ga, gurkt, jukš, kar, op(a), paplak, pokšt, put-put, šast, šlep(t), štiš, tarkšt, zur(u) тощо.
184
Page 3
Друга стаття цієї мовознавиці має назву «Польський культурний діалект у Литві після Другої світової війни: мова „старшого покоління“ і „молоді“». Тут також, спираючись на польську пресу Литви, розглядається вплив литовської та російської мов на місцеву польську мову. Зазначається, що в мовленні старшого покоління значно більше білорусизмів. Мова інтелігенції молодшого покоління ближча до норми польської літературної мови. Це підтверджує думку багатьох дослідників, що литовці південно-східних окраїн спершу білорусизувалися (зазнали впливу білоруської мови) і лише потім почали переходити на польську мову.
Варшавські мовознавці Малгожата Острувка, Норберт Островський та Анна Зелінська розглядають «Сучасну польську мовну ситуацію в Латвії / околицях Даугавпілса /», яка й близько не дорівнює становищу поляків Литви. У статті «З проблематики польської освіти в Литві у 1993–1994 рр.» М. Острувка констатує, що в Південно-Східній Литві зросла кількість польських шкіл і польських учнів та поліпшилося їхнє становище.
Вроцлавська дослідниця Стефанія Валасек у першій статті наводить історичні відомості про білоруську гімназію в Клецьку, а в другій — про долю приватної гімназії математичного профілю (реальної гімназії) в Новогрудку (1921–1927), де викладали білоруською та російською мовами.
Ризький філолог Борис Інфантьєв у статті «Росіянин і поляк у латиських піснях» наводить багато прикладів пісенного фольклору, в яких часто трапляються лексеми: krievs «росіянин», krieviņš «росіянець», krieviete «росіянка», polis «поляк», poliete «полячка» тощо. Вважається, що згадки про росіян і поляків у піснях є частиною історичної спадщини й відображають як їхнє тимчасове чи постійне проживання на території Латвії, так і наявні та колишні дружні або ворожі контакти, що тривали багато століть.
Статтю варшав’янина Пйотра Боравського присвячено татарам, які у Великому князівстві Литовському виконували роль козаків.
Мінська дослідниця Світлана Прохорова інформує читачів про XI Міжнародний з’їзд славістів, що відбувся у Братиславі / Словаччина / 30 серпня — 8 вересня 1993 р., та про панівну тут тему «слов’яно-балтійських зв’язків».
У розділі дискусій і полеміки віленець Артурас Дубоніс у статті «Leitis у литовському суспільстві /XIII–XVI ст./» висловлює думку, що згадані в історичних джерелах Литви лейчі були однією з груп селян, безпосередньо підпорядкованих маєтку великого князя, його домену. Однак наведені далі мовознавчі міркування поки що не надто переконливі.
У розділі рецензій Ян Юркевич оглядає третю книгу «Старої литовської літератури» — «Увійшовши у дев’ятнадцяте століття», Вільнюс: Pradai, 1994.
Розділ хроніки складається зі статей, присвячених втраті двох видатних литовських мовознавців — Александра Ванаґаса та Владаса Ґрінавецкіса — і одного з найвидатніших істориків Польщі та Литви Єжи Охманського. Про життя А. Ванаґаса, його найважливіші праці та їхнє значення написав близький друг покійного, польський ономаст Міхал Кондратюк, а життя і праці В. Ґрінавецкіса висвітлив Вітаутас Віт-
185
Page 4
…каускас, а науковий шлях, пройдений Я. Охманським, чудово представив колега покійного Ян Юркевичус.
Алоїзас Відугіріс
Алоїзас ВІДУГІРІС
Інститут литовської мови
вул. Антакальніо, 6
LT-2055 Вільнюс, Литва
Отримано 12.01.2000
IN MEMORIAM ТАТЯНА БУЛИГІНА (1929–2000)
19 квітня 2000 року в Москві після тяжкої хвороби померла Тетяна Булигіна (Шмельова). Ми втратили видатну дослідницю литовської мови, щиру приятельку нашого народу.
Т. Булигіна народилася 16 травня 1929 року в Москві. 1951 року закінчила відділення англійської мови Московського університету. Її найближчими друзями під час навчання були згодом відомі, добре знані й у Литві російські вчені: сходознавиця Тетяна Єлізаренкова, індоєвропеїст В’ячеслав Іванов, а також Володимир Топоров, який того самого року закінчив відділення славістики.
Під керівництвом професора Михайла Петерсона Т. Булигіна написала кандидатську дисертацію про конструкції з родовим відмінком у сучасній літературній литовській мові. Статтю на тему дисертації вона опублікувала також у «Питаннях литовського мовознавства» (1959, 2, с. 90–108). Захистивши дисертацію 1960 року, Т. Булигіна особливо зосередилася на питаннях теорії мовознавства. 1964 року вона опублікувала дослідження про Празьку лінгвістичну школу (у кн.: Osnovnye napravlenija strukturalizma. M., 1964, с. 46–126). 1968 року вийшла друком її праця, присвячена проблемам граматичних опозицій (у кн.: Issledovanija po obščej teorii gramatiki. M., 1968, с. 175–231). Для дослідників литовської мови особливо важлива праця Т. Булигіної «Морфологічна структура слова сучасної літературної литовської мови» (у кн.: Morfologičeskaja struktura slova v indoevropejskich jazykach. M., 1970, с. 7–70), у якій уперше зроблено спробу структурно описати морфологічну будову литовського слова.
1977 року окремою книжкою вийшла найважливіша праця Т. Булигіної «Проблеми теорії морфологічних моделей» (Problemy teorii morfologičeskich modelej. M., 1977). У цій праці основним лінгвістичним матеріалом авторка обрала російську та литовську мови. 1980 року за цю працю Т. Булигіну було удостоєно ступеня доктора філологічних наук.
Т. Булигіна опублікувала цікаві статті з питань семантики речення та семіотики. Разом із сином Олексієм Шмельовим вона переклала російською мовою праці із семіотики
