ACTA LINGUISTICA LITHUANICA

XLVII (2002), 109–115

Литовське žiaurùs: žvėris

Steven Young

University of Maryland Baltimore County, Baltimore, MD

Литовське žiaurùs ‘жорстокий’ Френкель пов’язує з гніздом слів žiaudùs «жорстокий [часто у Даукантаса]», žiudrùs ‘шорсткий, нерівний’, žiudrėti ‘ставати шорстким, нерівним’; ці слова, своєю чергою, пов’язують або з литовськими žūti ‘загинути’, žūdyti ‘умертвляти’, або з рос. жуда́ ‘жах, біда’. Однак порівняння Френкеля не витримує критики ні фонологічно (походження *žiaur- від *žiaud(r)- неочевидне), ні семантично (основне значення *žiaur- — ‘жорстокий’, а не ‘шорсткий, грубий’). Краще обґрунтоване рішення підказує семантичне співвідношення лат. ferus: ferōx: žiaurùs можна розглядати як утворення ступеня I (*gʰēur-) щодо ступеня II у žvėris (*gʰuēr-). Згідно з цим поясненням, (*gʰēur-) первісно являло собою тематичний прикметник належності, перебудований у литовській мові як основа на u.

Литовське žiaurùs, -ì (основа žiaur-) ‘жорстокий, лютий, брутальний, дикий’ Френкель (1965: 1303) пов’язує з гніздом слів žiaudùs «= žiaurùs (часто у Даукантаса...),» žiàudrùs, žiudrùs ‘шорсткий, нерівний’, žiudrėti ‘ставати шорстким, нерівним’; усі вони, як стверджується, належать або до групи литовських žūti ‘загинути’, žūdyti ‘умертвляти’, латиського zaudēt ‘знищувати, втрачати, псувати’, або до рос. жуда́ ‘жах, біда’ (яке саме може бути пов’язане з групою žūti: Vasmer, Trubačev 1987: 63). У статті žiudrùs (охарактеризованого як «Tiefstufe zu žiaurùs»), Френкель розширює цей фонетично й семантично неоднорідний ряд, включаючи до нього žiubrùs ‘шорсткий, нерівний’, žiūbrinti ‘робити шорстким’, а під nužurdóti, nužurdóti (1962: 514) ‘закатувати до смерті’ читаємо: «На мою думку, слова споріднені з лит. žiaurùs ‘жорстокий, безжальний, дикий, шорсткий’, žiaudùs dass[elbe]...»

Щодо порівняння žiaurùs з žiaudùs та спорідненими формами, важко уявити, як -d- в основі останнього слова (не кажучи вже про -b- у žiubrùs) можна узгодити з -r- у žiaurùs, хіба що вважати джерелом обох слів *žiāu- з факультативним розширенням на -d- (IEW 448 *gʰeu-, *gʰeu-d- ‘зникаючи, гинути’, джерело žūti) разом із суфіксом -r-, наявним у žiudrùs (пор. žiaudùs; пор. також діал. skaudrùs ‘гострий, сердитий’ поряд із skaudùs, Skardžius 1941: 300).

Однак цього напрямку дослідження не обов’язково дотримуватися, оскільки семантичне узгодження žiaurùs і žiaudùs проблематичне. Буга (1959: 327, 688) подає таку семантичну характеристику žiaudùs: ‘суровый, шероховатый, негладкий;... acerbus;... chropawy’. Значення ‘суровый’, здається, типове у вживанні щодо вітру: sziauręs ar kitti žiaudi wieje; ‘ôr’s yra... žiaudùs ir nepatogus’ (Даукантас); NW Жем. žiaudrùs ‘суровый, пронизывающий, острый; шершавый, неровный; hirtus’; NW Жем. žiudrùs (редуцированная ступень žiaudrùs) ‘шершавый, негладкий (šiurkštùs)’, žiudrėti ‘становиться шершавым: nužiudro rankos nù būlvių rinkimo’. До цього можна додати дані Віткаускаса (1976: 453, 458): žiaudrùs, žiudrùs ‘шорсткий, жорсткий’: (приклади наведено в діалектній формі в оригіналі) marškiniai

110 |

STEVEN YOUNG

žiaudri були... мов щітки; pakulinis žiaudrus: дряпав спину; vikšris žudrus: ріже худобі язик; pakulinis дуже žudrus audeklas.

З цих тлумачень і прикладів очевидно, що центральне значення кореня žiaud(r)-, žiudr- — ‘шорсткий, грубий, різкий’, а не ‘жорстокий, лютий’; отже, немає потреби семантично (так само як і фонологічно) пов’язувати žiaud(r)ùs, žiudrùs з žiaurùs. Поодинокі контексти, у яких значення можуть збігатися (наприклад, коли йдеться про різкий ~ пронизливий ~ жорстокий вітер), не повинні затуляти цей факт.

Щодо литовського žiaurùs, семантичні паралелі на кшталт лат. ferus: ferōx, рос. зверь: зверский ‘брутальний’ і литовського žvėris: žvėriškas радше підказують порівняння з литовським žvėris ‘дика тварина’. Звернімо увагу також на жем. žvėris у значенні ‘той, хто жорстокий’ (Vitkauskas 1976: 462) і на те, що литовське žvėriškas, прозоре похідне від žvėris, у ⁴DŽ визначається як ‘žiaurùs’.¹

З огляду на семантичне зближення žiaurùs: žvėris, далі розглянемо фонетичне співвідношення між цими двома словами. Литовська послідовність š’V-, ž’V- (на письмі šiV-, žiV-), як у žiaurùs, принципово відображає давніші *k’iV-, *g’iV-. Одне з балто-слов’янських джерел таких послідовностей — таутосилабічне *(C)ēu- > (у балтійському вимірі) (C)iāu-: IEW 597 *ḱēu[e]r- ‘північ, північний вітер’ > лит. šiaur-[ė] ‘північ’, IEW 684 *leudʰi- ‘потомство, народ’ > лит. liaúdis, слов. *ljud-². Відповідно, найімовірнішим попередником литовського кореня форми žiaur- було б *gʰeur-. За žiaurùs не можна визначити тон первісної форми (акут чи циркумфлекс), оскільки сучасні прикметники з основою на u зазвичай узагальнюють акцентну парадигму 4, тобто набувають циркумфлексної метатонії: šiaurė ‘північ’: šiaurùs, основа šiaur- ‘північний’ (Stundžia 1995: 94).

Отже, ми приходимо до порівняння пребалтійського *gʰeur- (по суті, ‘звіроподібний’) і *gʰuēr-, IEW 493 ‘дика тварина’, джерела лит. žvėris ‘те саме’. Оскільки це співвідношення — якщо скористатися терміном Еріка Гемпа — є співвідношенням «прикметника належності» *gʰeur- до іменної основи *gʰuēr-, а такі прикметники утворюються тематичною деривацією та додаванням «вокалізму e у першій можливій позиції» (Hamp 1978: 186, 193–94), і, крім того, є окситонними (Hamp 1984: 141), то фактично маємо справу з тематичною основою *gʰeuró-. Голомб (1967: 770) називає процес деривації, задіяний тут, різновидом вриддгі та докладніше пояснює його: «Вриддгі можна визначити як різновид вторинної (відонімної) деривації, що утворює прикметники й поєднує два прийоми: а) суфіксацію (переважно -o/e- та -(i)io/e-); б) чергування голосного в початковому складі базового слова (іменника). Чергування голосного в початковому складі... можна інтерпретувати як результат “додавання” або “вставлення” e до базового вокалізму Ø...»

¹ Ще одну семантичну паралель такого типу дає слов’янське *svьrь/sverępь (наприклад, рос. свирепый), яке зрештою походить від IE *gʰuēr- ‘тварина’ (Holzer 1989: 78–81, у межах його провокативної теорії про слов’янський лексичний фонд, що відображає адстратний вплив [можливо, кіммерійський]).

² On the development of *eu in both Slavic and Baltic, see Arumaa (1964: 86 ff. and 96 ff.). Arumaa challenges Vaillant’s claim that the change took place only before a soft consonant: “Vaillant... macht den Wechsel slav. u ~ i̯u, balt. au ~ iau vom harten oder weichen Charakter des folgenden Konsonanten abhängig, wofür aber eine sichere Beweisführung unmöglich ist, weil die lautliche Spaltung hier schon in den Urzustand dieser Sprachen zurückzuverlegen ist und wir einer sicheren Kontrolle dafür entbehren.” Shevelov (1965: 273) is more categorical: “Yet an examination of every instance shows that the only phonetic reflex of eu was [Slavic] jū, while all other forms are due to extra-phonetic factors and constitute deviations of a later date”.

LITHUANIAN žiaurùs: žvėris | 111

Отже, наша тематична деривація *gʰeuró- < *gʰu̯er-³ паралельна деривації (субстантивованого) прикметника *deiuó- (Kurylowicz 1968: 303: «himmlisch» > «Gott») від первісної основи *dieu- (у давньоіндійському dyáuḥ, dyoh) через ступінь редукції *diu/diu, за винятком того, що проміжний етап із редукованим ступенем **gʰur- (до *gʰu̯er-) очевидно не засвідчений. Стосовно таких відношень «Schwebeablaut» (які продовжують утворення стану I та II біномних коренів Бенвеніста), Szemerényi (1980: 126) зазначає, що припускати етап із редукованим ступенем немає потреби: «In einigen Fällen (z. B. bei mittlerem R) können Umstellungen stattgefunden haben, d. h. *terp- direkt zu *trep- geworden sein».

Унаслідок фонетичного розвитку *gʰeuró- до впізнаваної балтійської форми *žiau-rà- маємо форму, що виглядає як прикметник із o-ступенем (балтійським a-ступенем). Такі прикметники (переважно девербативні) у балтійських мовах були схильні переходити до окситонних основ на u, первісно утворених від редукованого ступеня: «прикметна риса балтійських мов — поява основ із o-ступенем у -ú-основах: kartùs „гіркий“, gaǰùs „жвавий, енергійний“ тощо; або навіть псевдо-o-ступеня: saldùs „солодкий“» (Hamp 1984: 141; Vanags 1989: 118 пропонує пояснення цього масштабного зсуву). Відповідно, тематичний окситон *žiaurà- було переоформлено як u-основу *žiaurù-.

Підсумовуючи, маємо окситонний тематичний прикметник належності *gʰeuró-, по суті «звірячий», від успадкованої основи *gʰu̯er- «звір», утворений за допомогою дериваційного процесу Schwebeablaut. Унаслідок регулярної фонетичної зміни це дало «псевдо-o-ступінь» žiauró-⁴, який разом з іншими тематичними прикметниками з o-ступенем було переоформлено як u-основу, звідки сучасне žiaurùs «жорстокий, лютий».

Установивши праформу *gʰeuró- для литовського žiaurùs, можна запитати, чи відбивається ця основа також у слов’янських мовах; очікуваним формальним розвитком кореня *gʰeur- у слов’янських мовах було б *žur- через проміжний етап *zi̯ur- із зміною дифтонга -eu-, аналогічною балтійській (щодо слов’янського ž із z палатально-велярного походження плюс i, пор. рос. ёж «їжак» < *egʰio- ≅ лит. ežys). Насправді дієслово žuriti (se) широко засвідчене у слов’янських мовах, але має надзвичайно розгалужений спектр значень, який можна підсумувати так.

Чеське zuřit (лише неперехідне, замінило давніше чеське zuřiti se) має одне недвозначне значення: «лютувати, шаленіти» (Poldauf 1971: 1213); «свирепствовать» (Pavlovič 1989: 808); те саме значення має похідний прикметник zuřivý «розлючений [скажений], лютий, шалений» (Poldauf, loc. cit.).⁵

³ According to Dybo (1981: 40) Lith. žvėris shows apophonic root length which was generalized in this root as early as Indo-European. Others posit a laryngeal base here. As noted above, the original situation is obscured in žiaurùs by a tendency to generalize circumflex stems.

⁴ Обережно припущу, що проміжний балтійський етап *žeura- відбито у фінському hirveä «страшний, жахливий, огидний, потворний», етимологія якого відсутня і в SKES 78, і в SSA 167. Фінське h є очікуваним рефлексом балтійського палатального звука; щодо регулярної метатези -ur- > -rv- у фінській мові див. Koivulehto (1991: 34). Прикладом відповідності є фін. karva «волосся» < балтійське *gaura- «те саме».

⁵ Machek безперечно має рацію, трактуючи чеське zuřit (від *žurti) як результат дисиміляції: з одного боку, чеський корінь zur- ізольований (Machek припускає словацьке zuřit, žuřit запозичене з чеської), а з іншого — у чеській мові немає žur-. Давньочеське žeřiti, залучене до розгляду Holub (1952: 440), навряд чи належить до цього ряду.

112 |

STEVEN YOUNG

У польській мові нині архаїчне żurzyć się (лише зворотне) має основне значення «сердитися, обурюватися» або, із вищою інтенсивністю, «лютувати, буремно бушувати» (Doroszewski 1968: 1458: «gniewać się na kogo, oburzać się, srożyć się»), як і в чеській мові. Karlowicz (1927: 726) зазначає додаткові значення kwasić się «ставати озлобленим», być markotnym «бути похмурим, понурим», а також chełpić się «хвалитися, вихвалятися», nadymać się «задаватися».

Lower Sorbian (Mucke 1928: 1161) has both a transitive žuriś ‘sauer machen; übertr. erbitterн, сделать кислым, озлоблять, ожесточать’ and a reflexive with the meaning ‘sauer werden; übertr. sich erbитtern; скисать, озлобляться, гневаться, ожесточаться’, hence essentially the ‘gniewać się’ and ‘kwasić się’ meanings found in Polish.

У східнослов’янських мовах немає значення «сердитися/лютувати». Білоруська й українська мають спільне основне значення «сумувати, бути засмученим» (дієслово) і «засмучений, пригнічений» (прикметник): білоруське журыцца «грустить, печалиться; кручини́ться» (Atraxović 1988: 414); журы́цца док. зажуры́цца «скорбеть, предаваться печали» (Nosovič 1870: 158); українське журити, -ю, -иш «сокрушать, крушить, печалить», журитися, -юся, -ишся «печалиться, грустить, горевать, кручини́ться, крушиться; унывать» (Kiričenko 1953: 505). Крім того, білоруська й українська мають подібні девербативні іменники та відповідні прикметники: біл. журба, журбота (розм.) «грусть, печаль, кручина», журботны «грустный, печальный; скорбный» (Atraxović 1988: 413); укр. журба «печаль, грусть», журливий «печальный, грустный» (Kiričenko loc. cit.). Українська, однак, також має основу, від якої утворено дієслово журити(ся): (Kiričenko 1953: 506, s.v. журба) обл. жура́, редк. жур «печаль, грусть» і відповідний відіменниковий прикметник журний «печальный, грустный; сокрушённый».

Центральне значення російського журить, -рю, -ришь (лише перехідного) — «сварити»: «(розм.) делать лёгкий выговор; слегка бранить» (Ožegov 1989: 199). Слово, схоже, засвідчене не раніше ніж у «Житии» Житие Аввакума (1673). Зворотне журиться, -рюсь, -ришься відоме в діалектах зі значеннями «горевать, печалиться» (південноросійське) і «ворчать, браниться»; останнє значення знову трапляється в похідному журило, журила «буркотун» (SRNG IX: 231). Як і в українській, у російських діалектах також є журный, журной «печальный», хоча основи жур у російській, схоже, немає.

Південнослов’янські мови додають значення «поспішати»: у словенській (архаїчне) žuriti se, -im, а також у сербохорватській журити се; поряд з основним значенням це дієслово також має (у діалектах) значення «скаржитися», яке Petleva (1969: 178) пов’язує зі значеннями «сумувати» та (для незворотних форм) «сварити», засвідченими у східнослов’янських мовах.

Наведений огляд свідчить про послідовне розрізнення між західнослов’янським *žuriti, яке зазвичай є зворотним/неперехідним, не має похідного іменника žurbá і зосереджене навколо поняття «гнів, лють», та рештою слов’янських мов, де спектр значень більш розпорошений, але типовими є «сумувати, завдавати смутку», а поряд із девербативним іменником žurbá наявна, очевидно, непохідна основа žur, žurá.

Among the Slavic etymological dictionaries consulted, Brückner (1957: 668) is alone in linking the Polish żurzyć się with the East and South Slavic forms; curiously, the semantically identical Czech zuřit is not mentioned. Machek (1968: 589 s.v. zuřiti)

Lithuanian ž́iaurùs: žvėrìs

| 113

належним чином об’єднує чеські й польські форми, не згадуючи східнослов’янських і південнослов’янських форм, тоді як Vasmer, Trubačev (1987: 68 s.v. журить), Černyx (1993: 309 s.v. журить) і Mel’nyčuk (1985: 210 s.v. журити, журитися) не згадують західнослов’янських форм; східнослов’янські та південнослов’янські форми порівнюють із давньоіндійським ghóras ‘страшний, жахливий, стрімкий’ і готським gaurs ‘обурений, засмучений’ (IEW 453 *ghou-ro-s ‘furchtbar’, ‘voller Furcht’). Černyx, визнаючи, що корінь етимологічно неясний (із цим погоджується Mel’nyčuk), а значення в сучасних слов’янських мовах досить відмінні, припускає, що давнішим значенням російського слова було ‘завдавати комусь горя’, ‘засмучувати когось’, звідки також ‘мчати’ і ‘тривожитися’. Балтійське *gur- із загальним значенням ‘зубожіння’ також може бути пов’язане з цим (Toporov 1979: 346 ff., s.v. gurìns ‘бідний’). Отже, постає питання про походження західнослов’янських форм.

Для нижньолужицького žuriś ‘робити кислим, übertr. озлоблювати’, žuriś se ‘ставати кислим, übertr. озлоблюватися’ та для рідкісного значення ‘кваситися’ відповідного польського дієслова розв’язання підказує примітка Mucke до формально відповідного прикметника žuriwy (порівнянного з чеським zuřivý) ‘неслухняний; упертий...’: “abg. v. žur”, тобто похідне від поширеного західнослов’янського слова на позначення кислої закваски, яку використовують для супу чи хліба; загальноприйнятим джерелом цього слова є середньоверхньонімецьке sūr ‘кислий’⁶. Дієслово žuriś може бути безпосереднім похідним від нижньолужицького žur; або ж первісне значення дієслова могло розширитися від ‘гніватися’ до ‘бути кислим, гірким’ унаслідок народноетимологічного зближення з žur.

Brückner не пропонує етимології для žurzyć się. Machek вважає, що чеське zuřiti (se) і польське żurzyć się походять від давнішого *vz-juriti (він наводить польське jurzyć się ‘розлютитися’, ‘бути розлюченим, бушувати’ та українське напоритися ‘розсердитися’) через хибний поділ (*v-zjuriti) і ž- із послідовності zj-. Хоча семантика видається переконливою, це зіставлення не витримує перевірки: схоже, слово не має префікса vz- чи v- (у сучасній чеській мові з цим коренем уживаються лише na-, roz-, vy-, za-). Що важливіше, палаталізація z+j на межі префікса й кореня на такому пізньому етапі слов’янської мовної історії не очікується (хоча t+j > č трапляється, наприклад, у російському очутиться < от+ютиться: литовському jaušti, jušti; Vasmer, Trubačev 1987: 179).

Насправді етимологія інакше ізольованого західнослов’янського *žuriti (se), якщо поглянути на неї крізь призму щойно здобутої балтійської перспективи, стає очевидною: це віддієслівне утворення від тієї самої основи, що й литовське žiaurùs ‘жорстокий’, у слов’янському вигляді *gʰeur- > *z̑j̑ur- > *žur-, аблаутна форма Schwebeablaut до *gʰu̯er- ‘дика тварина’. Справді, на цей зв’язок далекоглядно вказав іще Josef Jungmann у своєму виданні Slovník česko-německý 1839 року (1839: 793) у статті zuřivý, де він зазначає: “пор. zvěř”. За своєю словотвірною семантикою західнослов’янське *žur- (< *gʰeur-): žuriti (se) аналогічне російським свирепый: свирепствовать або, якщо взяти ближчу формальну аналогію, використовувати

6

Cf. Brückner (1957: 668): žur – niemiecka nazwa ‘kisielu’; od 15. wieku ogólne, przejęte na całym Zachodzie słowiańskim (u nas, Słowieńców, Czechów, Lużyczan), a od nas na Rusi; z niem. sü̆r (dziś sauer) ‘kishy’. Grinaveckienė (1975: 174–5) treats Br. жyp ‘овсяный кисель’ as a borrowing from the Baltic source of Lith. žiùrė, žiùra and Latv. žūru, žūre, arguing that the Baltic forms have the broader semantic range and are therefore original. But this argument does not take into account the presence of žur in Polish, Upper and Lower Sorbian, Czech, and even Slovene, where it cannot possibly represent a borrowing from Baltic.

114 |

STEVEN YOUNG

дієслово на -umb із зворотним значенням, російське бес: беситься. Поряд із дієсловом *žuriti (sę) західнослов’янські мови, вочевидь, утратили первісну основу, збережену в литовському žiaurùs; таке явище відоме з історії балто-слов’янських мов (наприклад, слов’янське *rǫka ‘рука’: литовське rankà: riñkti ‘збирати’; слов’янське *rьtobъ [рос. ртуть] ‘ртуть’: литовське risti: ritant- ‘котитися’).

REFERENCES

ARUMAA, P. 1964: Urslavische Grammatik 1, Heidelberg: Carl Winter.

ATRAXOVIĆ, K. K. 1988: Белорусско-русский словарь 1, Минск: Белорусская советская энциклопедия.

BRÜCKNER, A. 1957: Słownik etymologiczny języka polskiego, Warszawa: Wiedza Powszechna.

BŪGA, K. 1958, 1959, 1962: Rinktiniai raštai 1–3, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla.

ČERNYX, P. Ja. 1993: Историко-этимологический словарь современного русского языка 1, Москва: Русский язык.

⁴DŽ – Dabartinės lietuvių kalbos žodynas, ed. S. Keinys et al., Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2000.

DOROSZEWSKI, W., ed. 1968: Słownik języka polskiego 10, Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe.

DYBO, V. A. 1981: Славянская акцентология, Москва: Наука.

FRAENKEL, E. 1962–1965: Litauisches etymologisches Wörterbuch 1–2, Heidelberg: Carl Winter.

GOŁĄB, Z. 1967: The Traces of vrьdьhi in Slavic. To Honor Roman Jakobson. Essays on the Occasion of his Seventieth Birthday, The Hague and Paris: Mouton, 770–784.

GRINAVECKIENĖ, E., et al. 1975: Бытовая лексика литовского происхождения в западной Белоруссии. Lietuvių kalbotyros klausimai 16, 163–195.

HAMP, E. 1978: Sound change and the etymological lexicon. Farkas, D. et. al., eds., Chicago Linguistic Society. Papers from the Parasession on the Lexicon, April 14–15, 1978, 184–195.

HAMP, E. 1984: On the development of oxytone o-grade adjectives to u-stems. Baltistica 20 (2), 141–142.

HOLUB, J., KOPEČNÝ, F. 1952: Etymologický slovník jazyka českého, Praha: Státní Nakladatelství Učebnic.

HOLZER, G. 1989: Entlehnungen aus einer bisher unbekannten indogermanischen Sprache im Urslavischen und Urbaltischen, Wien: Verlag der Österreichischen Akademie der Wissenschaften.

IEW – Indogermanisches etymologisches Wörterbuch, ed. J. Pokorny, Bern: Francke, 1959.

JUNGMANN, J. 1839: Slovník česko-německý 5, Praha: V Knížecí Arcibiskupské Knih tiskárně.

KARŁOWICZ, J., et al. 1927: Słownik języka polskiego 8, Warszawa: Wydawnictwo Kasy im. Mianowskiego.

KIRIČENKO, I. I. 1953: Украинско-русский словарь 1, Киев: Издательство Академии наук Украинской ССР.

KOIVULEHTO, J. 1991: Uralische Evidenz für die Laryngaltheorie, Wien: Verlag der Österreichischen Akademie der Wissenschaften.

KURYŁOWICZ, J. 1968: Indogermanische Grammatik 2, Heidelberg: Carl Winter.

MACHEK, V. 1968: Etymologický slovník jazyka českého, ed. 2, Praha: Academia – Nakladatelství Československé Akademie Věd.

MEL’nyčuk, O. S. 1985: Етимологічний словник української мови 2, Київ: Наукова думка.

MUCKE, E. 1928: Wörterbuch der nieder-wendischen Sprache und ihrer Dialekte 2, Prag: Verlag der Böhmischen Akademie für Wissenschaften und Kunst.

NOSOVIČ, I. I. 1870: Словарь белорусского наречия, Санкт-Петербург: Типография Императорской Академии наук.

OŽEGOV, S. I. 1989: Словарь русского языка, изд. 21-ое, Москва: Русский язык.

PAVLOVIĆ, A. I. 1989: Чешско-русский словарь, изд. 8-ое, Москва: Русский язык.

PETLEVA, I. P. 1969: Дополнительные ресурсы для реконструкции праславянской лексики (на материале сербохорватского языка). Этимология 1967, 173–179.

LITHUANIAN žiaurùs: žvėris | 115

POLDAUF, I., et al. 1971: Anglicko-český a česko-anglický slovník, Praha: Státní Pedagogické Nakladatelství.

SHEVELOV, G. Y. 1965: A Prehistory of Common Slavic, New York: Columbia University Press.

SKARDŽIUS, P. 1941: Lietuvių kalbos žodžių daryba, Vilnius: Lietuvos mokslų akademija.

SKES – Suomen kielen etymologinen sanakirja, ed. Y. Toivonen, Helsinki: Suomalais-ugrilainen seura, 1955.

SRNG – Словарь русских народных говоров, ред. Ф. П. Филин et al., Москва-Ленинград: Наука, 1965-.

SSA – Suomen sanojen alkuperä 1, ed. E. Itkonen, et al., Helsinki: Suomalaisen kirjallisuuden seura kotimaisten kielten tutkimuskeskus, 1992.

STUNDŽIA, B. 1995: Lietuvių bendrinės kalbos kirčiavimo sistema, Vilnius: Vilniaus universitetas, Baltų kalbų katedra.

SZEMERÉNYI, O., 1980: Einführung in die vergleichende Sprachwissenschaft, 2nd ed., Darmstadt: Wissenschaftliche Buchgesellschaft.

TOPOROV, V. N. 1979: Прусский язык. Словарь Е-Н, Москва: Наука.

VANAGS, P. 1989: On the History of Baltic u-Stem Adjectives. Baltistica 25 (2), 113–122.

VASMER [ФАСМЕР], M., TRUBAČËV, O. N. 1987: Этимологический словарь русского языка. Перевод с немецкого и дополнения О. Н. Трубачева, изд. 2-ое, Москва: Прогресс.

VITKAUSKAS, V. 1976: Šiaurės rytų dünininkų šnektų žodynas, Vilnius: Mokslas.

Steven Young Department of Modern Languages University of Maryland Baltimore County 1000 Hilltop Circle Baltimore, MD 21250, USA [email protected]

Gauta 2002 11 24