ACTA LINGUISTICA LITHUANICA

XLIX (2003), 51–59

Прояви унормування правопису

Польське й литовське Євангеліє

у виданнях 1647 і 1674 років

MILDA LUČINSKIENĖ

Інститут литовської мови, Вільнюс

У цій статті розглянуто графеміку двох видань (1647 і 1674) «Ewangelie polskie y litewskie» Йонаса Якунавічюса. Відмінності між ними відображають прагнення автора до послідовнішого правопису. Розглядаються такі особливості, як уживання окремих графем, передавання дифтонгоїдів у /m/, /n/, дифтонгів /au/, /uo/, /ai/, /ei/, /ui/, а також уживання надрядкового макрона для позначення поствокального носового звука. Елементи усталеної орфографічної практики простежуються в уживанні «a pochylone», використанні <w> для позначення другого елемента дифтонга /au/ та написанні окремих лексем і власних назв. Безпосередній вплив польського вихідного тексту на ці виправлення не простежується. Новим у виданні 1674 року є вживання носових скорочень ē, ī, ō. Зміни, пов’язані з використанням шрифту, свідчать про втручання коректорів, можливо, самого друкаря. Видання 1679 і 1690 років істотно не відрізняються від видання 1674 року, а внесені в останньому виправлення, очевидно, зберігалися до 1705 року, коли «Ewangelie» було переписано західнолитовським мовним різновидом.

1. ВСТУП

Про використані окремими авторами абетки й правопис писали чимало дослідників давньої литовської писемності; найширший огляд подав Йонас Пальоніс. У цьому огляді йдеться про абетку як систему графем і про принципи правопису, тобто про те, на яких засадах уживалися окремі графеми, хоча ці два аспекти тісно пов’язані (Palionis 1967: 19). Подібно трактують правопис і в останні роки: терміном «правопис» називають графіку й орфографію. Графіка розуміється як система накреслених знаків, уживаних у письмі для позначення фонем мови й звуків мовлення, а орфографія — як принципи та правила використання цих знаків (Michelini 2000: 44). У цій статті розглянуто деякі відмінності графіки й орфографії у виданнях 1647 і 1674 років «Ewangelie polskie y litewskie» Йонаса Якунавічюса Ewangelie polskie y litewskie (далі — Євангелія). Отже, йтиметься про відмінності абетки й правопису, що виникли внаслідок виправлень упорядників або редакторів, коректорів і видавців під час підготовки до друку видання Євангелій 1674 року. Встановлено, що в Євангеліях Якунавічюса (1647, 1674, 1679 і 1690 років), як і в пісеннику Славочинського 1646 року та частково в перекладі катехизму Беларміно, використовувалася абетка Сирвідаса. Правопис голосних переважно спирався на фоне

52 | Milda Lučinskienė

...ним принципом, а приголосні у Сирвидаса (Дауґші, Клейна), отже, й у Якнавічюса, писалися з опорою на морфологічний принцип (Palionis 1995: 28–30). Орфографія цих видань також подібна, однак її неоднорідність зумовлювало те, що ту саму фонему позначали кількома літерами або сполуками літер і, навпаки, та сама літера позначала не одну фонему чи її варіант (Michelini 2000: 44).

2. АНАЛІЗ ВИПРАВЛЕНЬ

2.1. Уживання графеми á у JE₄₇ та JE₇₄

Однією з найчастіших орфографічних відмінностей є заміна a на á (близько 2500 прикладів)¹ і навпаки (близько 100 прикладів):

(i) a → á: JE₄₇ karalíjte _2₁₆ → JE₇₄ Káralíjte _2₂₁; JE₄₇ Pranáßo _4₁₀ → JE₇₄ Pránáßo _4₂₃; JE₄₇ parabíta _4₁₄ → JE₇₄ párábíta _5₃; JE₄₇ paßakie _5₂₀ → JE₇₄ páßakie _{6₁₀–₁₁}; JE₄₇ apßakídámas _7₁₅ → JE₇₄ ápßakídámas _8₈; JE₄₇ wadina _9₃ → JE₇₄ wádiná _10₂; JE₄₇ wáfara _2₁₂ → JE₇₄ wáfárá _2₁₇

Літеру á уживали в Evangelijose, Katekizme Петкявічюса, Postilėje Моркуна (Zinkevičius 1988: 198, 203), у граматиках Клейна, Knygoje nobážnystės (Jakulytė 2001: 73)². Часте використання діакритичного знака акута над á зумовлене впливом польської літери «a pochylone», якою позначали цей голосний звук, на литовський текст. Відомо, що орфографія старих текстів XVI–XVII століть і пізнішого часу не була уніфікована, і кожна друкарня мала власні звички вживання літер. Неуніфіковане позначення голосних «samogłosek pochylonych» ускладнює відокремлення мовних фактів від правопису. У Польщі не було установи, яка могла б вимагати від друкарень дотримання більш уніфікованої орфографії (Birkenmajer 1971: 230). У самій Польщі в XVII столітті побільшало випадків неправильного написання a та á; ця тенденція особливо посилилася в першій половині XVIII століття, коли á почали вживати набагато частіше й без дотримання будь-яких норм, тому те саме слово, та сама форма в одному місці писали з a, а в іншому — з á (Klemensiewicz 1985: 287).

Палоніс звернув увагу на те, що в другій частині PS Сирвидаса вже частіше трапляється «a pochylone» і що «[воно] не має жодного фонологічного чи просодичного значення» (Palionis 1979: 21). Оскільки цю частину PS підготував до друку Якнавічюс, імовірно, що він уживав цю літеру частіше, ніж Сирвидас.

У JE₇₄ голосний a позначається знаком акута в довгому або короткому складі, а іноді навіть усі голосні a у слові. Іноді ті самі слова в JE₇₄ писалися двояко, наприклад, á дуже часто пишеться у присвійних займенниках mano, tavo, savo; написання цих займенників варіюється так: fawo – 98x, fáwo – 62x; mano – 84x, máno – 31x; tawo – 32x,

¹ Порівняльний аналіз текстів JE₄₇ та JE₇₄ стало можливим здійснити завдяки комп’ютерним конкордансам словоформ цих видань. Їх підготували співробітники Інституту литовської мови Мілда Лучинскене та Вітаутас Зінкявічюс (програміст) під керівництвом Шяуляйського Амбразо, відповідно до «Програми використання та розвитку державної мови Литовської Республіки на 1996–2005 роки», що фінансувалася коштом Державної комісії литовської мови при Сеймі Литовської Республіки.

² Докладніше про вживання á у Knygoje nobážnystės пише Д. Якулите.

EWANGELIE POLSKIE Y LITEWSKIE RAŠYBOS NORMINIMAS | 53

távo — 54 випадки. Особливо часто «a pochylone» пишеться у слові tárė — 145 випадків (але поряд є також tare — 83 випадки), irá — 47 випадків (ira — 120 випадків).

Можна припустити, що для редактора JE₄₇ таке вживання літери «a pochylone» здавалося нормативним: суспільство вже схвалило цю літеру (граматики та інші старі писемні пам’ятки), її вважали правильною³ (адже текст Євангелій, так ретельно перевірений, редактор під наглядом єзуїтів міг лише поліпшити й виправити).

(ii) á → a (100 випадків): JE₄₇ atáius 15₂₇ → JE₇₄ atáius 17₁₆; JE₄₇ kád 28₂₀ → JE₇₄ kad 31₁₅; JE₄₇ Tái 31₃ → JE₇₄ Tay 34₃; JE₄₇ wáykieli 10₁₅ → JE₇₄ waykieli 11₁₇.

У JE₄₇ «a pochylone» вжито 286 разів, тоді як укладач JE₇₄ використовував цю літеру майже вдесятеро частіше (2865 разів). Таке зворотне виправлення ілюструє процес стабілізації норми.

2.2. Уживання літер ſ, s і ∫∫

В абетці, уживаній у Великому князівстві Литовському, як і в польській, графема s мала два алографи: s традиційно писали в кінці слова, а ſ — у середині слова. З наведених нижче прикладів видно, як варіювалося написання літер s та ſ, ∫∫ між голосними в Євангеліях Якунавічюса. Найменш усталеним було написання ∫∫.

На відміну від литовських писемних пам’яток Східної Пруссії, на які впливала німецька орфографія, у писемних пам’ятках ВКЛ (переважно католицьких виданнях), як і в тодішніх польських текстах, подвоювали лише ſ. У писемних пам’ятках Східної Пруссії таке подвоєння зазвичай мало позначити короткість голосного перед подвоєним приголосним (Palionis 1995: 31). Вважають, що на подвоєння літер найбільше впливали оригінали (Palionis 1967: 48). Однак принцип послідовності не дотримувався: нерідко в одному й тому самому слові одного видання чергувалися ſ і ∫∫ (род. одн. JE₄₇ wiſſu 77₁₆–₁₇ і JE₄₇ wiſſu 129₁₉).

(i) ∫∫ → ſ (23 випадки): JE₄₇ iźg wiſſo 119₁₁ → JE₇₄ iźg wiſo 125₁₂; JE₄₇ Táſſay 169₁₆–₁₇ → JE₇₄ Taſay 175₁₃; JE₄₇ iźg wiſſu 203₆ → JE₇₄ iźg wiſu 209₁₈; JE₄₇ iſſay 158₁₁ → JE₇₄ iſay 163₃.

ſ → ∫∫ (10 випадків): JE₄₇ eſi 61₁ → JE₇₄ eſſi 66₁₀; JE₄₇ wiſas 148₁₃ → JE₇₄ wiſſas 153₁₂; JE₄₇ taſay 166₃ → JE₇₄ taſſay 171₁₉.

∫∫ → s (4x): JE₄₇ knigoſſe 69₁₆ → JE₇₄ knigoſe 75₅; JE₄₇ anaſſay 150₂₆ → JE₇₄ ánásay 155₂₂.

ſs → ſ (2 випадки): JE₄₇ ne tikieſſite 161₂₈ → JE₇₄ ne tikieſites 166₁₆–₁₇.

ſ → ſs (2 випадки): JE₄₇ iſſipildis 2₂₀ → JE₇₄ iſſipildis 3₂–₃.

ſ → s (5 випадків): JE₄₇ aſliciu 53₁₈ → JE₇₄ asliciu 58₁₄; JE₄₇ wiriaujus 17₂₃–₂₄ → JE₇₄ wiriausius 19₁₅.

(ii) s → ſ (5 випадків): JE₄₇ swiečiumu 13₁₁ → JE₇₄ ſwiečimu 14₁₉; JE₄₇ dunguoſe 176₂₂ → JE₇₄ dunguoſe 182₁₉–₂₀.

³Таке розуміння норми подано в книзі Encyklopedia wiedzy o książce, а також у праці дослідника M. Cybulskio, який аналізує мову польських текстів XVII ст. (Cybulski 1992: 17).

54 |

Milda Lučinskienė

(iii) ʃs → ʃʃ (13x): JE₄₇ eʃi 51₂₃ → JE₇₄ eʃʃi 56₉ (6x); JE₄₇ wiʃi 89₂ → JE₇₄ wiʃʃi 94₂₀ (5x); JE₄₇ iʃigando 59₁₁₋₁₂ → JE₇₄ iʃʃigundo 64₁₂.

З аналізу відмінностей між JE₄₇ і JE₇₄, проведеного на основі комп’ютерних даних конкордансів, встановлено, що кількісно графеми ʃ і ʃʃ у цих виданнях розподілилися рівномірно, однак було помічено певні відмінності в принципах їх уживання. У частині перекладу JE₄₇, приписуваній Якубові Яґнєвичу, форма множини родового відмінка iuʃu писалася лише з одним ʃ (46x), а в частині, приписуваній невідомому редакторові, — навпаки, лише з подвоєним ʃʃ (14x). Оскільки, як уже згадувалося, подвоєний приголосний найчастіше писався після короткого голосного, то в цьому випадку редактор JE₇₄ «виправив» непослідовність правопису JE₄₇ і обрав варіант, який тоді міг сприйматися як нормативний, — саме iuʃu. Про спробу редактора «нормувати» текст свідчить також редагування диграфа ʃs у слові eʃi: у JE₄₇ таку форму слова зафіксовано 19x, eʃʃi — лише 1x (102₄), тоді як у JE₇₄ eʃi залишається вже вдвічі менше (9x), а eʃʃi відповідно більшає (8x).

Дослідження вживання ʃ і ʃʃ у польському оригіналі JE₄₇ показало, що диграф ʃʃ у ньому вжито 6x і лише у власних назвах (JE₄₇ Naáʃʃoná 143₁₅; JE₄₇ Ieʃʃego 143₂₂; JE₄₇ Manaʃʃes 144₁₇₋₁₈). Отже, у цьому випадку можна говорити про традицію правопису литовських текстів, на яку безпосередньо не впливав конкретний польський оригінал.

(iv) ʃ → ʒ (12x)⁴: JE₄₇ Pharifeuʃams 69₂₈–₇₀₂, → JE₇₄ Pharizeuʃams 75₁₇₋₁₈ (5x); JE₄₇ Iʃaakas 143₃₋₄ → JE₇₄ Iʒáákas 148 (2x); JE₄₇ Ierʃalem 60₁₀₋₁₁ → JE₇₄ Ieruzalem 65₁₁₋₁₂ (2x); JE₄₇ Ieʃus 53₂₋₃ → JE₇₄ IEʒus 57₁₉ (1x).

З цих виправлень видно, що фонему /z/ у рідкісних випадках у нелитовських власних назвах JE₄₇ позначали графемою ʃ: JE₄₇ Phariʃeuʃas написано 5x, а Phariʒ(ʒ)euʃas — 14x; Ieruʃalem — 2x, Ieruzalem — 8x; Ieʃus у JE₄₇ — 1x, а IEʒus — 192x; Iʃaakas — 2x. Однак у JE₇₄ у цих самих лексемах графема ʃ уже не трапляється — послідовно пишеться графема ʒ. Хоч написання слів Iʃ(ʒ)raelo та Iero(ʒ)olimos у JE₇₄ і виправлено, його не уніфіковано до кінця. Отже, можна говорити про спробу редактора впорядкувати орфографію нелитовських власних назв.

2.3. Позначення сполучень ā, ū, ē, i + m, n та o + m

У литовському тексті JE₄₇ скорочених літер було небагато: ā написано 14x, а ū — лише 5x; літери ī, ē, ō взагалі не вживалися. У польському тексті цих Євангелій скорочені літери писалися частіше: ā — 33x, ē — 8x, ō — 7x, ī — лише 1x.

Усередині слова над літерою найчастіше писали хвилясту риску (знак циркумфлекса), а в кінці слова — пряму; нерідко рядок у JE₄₇ закінчувався такою літерою (15x), або слово після скороченої літери переносилося на наступний рядок (7x)⁵. Такі скорочені літери писалися й в інших давніх текстах, наприклад, Wol-

JE₄₇ maʃgot 56₁₂ (1x) → JE₇₄ máʒgot 61₆₋₇.

⁵У слові Evangelija у JE₄₇ скорочена ā не пишеться; починаючи з другого видання (здебільшого в заголовках) таку літеру написано 3x (Ewāgelia), слово скорочено до Ewā 9x.

EWANGELIE POLSKIE Y LITEWSKIE RAŠYBOS NORMINIMAS | 55

fenbüttelio postilėje (1573), kada tekstą reikėdavo sutalpinti riboto formato stačiakampyje (Gelumbekaitė 2000: 184).

Отже, така абревіатурна літера з діакритичним знаком позначала два звуки. Ця традиція позначення походить із рукописних текстів, коли, поспішаючи й заощаджуючи час, намагалися скорочувати слова та окремі склади (Birkenmajer 1971: 2–3).

(i) un, um → ū (16x): JE₄₇ dungaus 86₆ → JE₇₄ dūgaus 91₁₉; JE₄₇ athunkie 116₈–₉ → JE₇₄ atūkė 122₆; JE₄₇ mums 71₂₀ → JE₇₄ mūs 77₁₃; JE₄₇ pardaveiump 154₁₇ → JE₇₄ párdaveiūp 159₁₃; am, an → ā (11x): JE₄₇ mokitiniams 127₁₅ → JE₇₄ mokitinās 133₁₃; JE₄₇ iam 86₁₈–₁₉ → JE₇₄ iā 92₂,₁₃–₁₄; JE₄₇ oran 189₂₂ → JE₇₄ orā 196₁; JE₄₇ Ewangelia 6₁₈–₁₉ → JE₇₄ Ewāgelia 7₉–₁₀; im → ī (3x): JE₄₇ fawimp 121₁₂–₁₃ → JE₇₄ fāwip 127₁₄; JE₄₇ pagimde 143₈ → JE₇₄ pagīde 148₇–₈; om → ō (2x): JE₄₇ dienoms 146₂₂ → JE₇₄ dienōs 151₂₀; en → ē (1x): JE₄₇ talentu 127₁₉ → JE₇₄ talētu 133₁₆–₁₇; (ii) ā → am (10x): JE₄₇ pałkūciaulijā 34₁₀ → JE₇₄ páłkūciauljam 37₁₇–₁₈; JE₄₇ vntrā 58₆ → JE₇₄ vntram 63₅–₆; JE₄₇ iā 25₁ → JE₇₄ iam 27₁₃; JE₄₇ kuriā 61₁ → JE₇₄ kuriam 66₇; JE₄₇ mokitiniams 86₁₈–₁₉ → JE₇₄ mokitinās 92₁₃–₁₄; ū → um, un (4x): JE₄₇ kayčiū 49₃ → JE₇₄ kayčium 53₁₀; JE₄₇ mūs 155₁ → JE₇₄ mums 159₂₄; JE₄₇ dūgui 209₁₃ → JE₇₄ dungui 216₁₀.

Пряма або трохи вигнута лінія над літерами a, e, i, u та o позначала відсутність літер m або n. У Середньовіччі так особливо часто позначали пропущену літеру m у сполуках am, em, um (Cappelli 1967: xxiii–xxiv).

Такими абревіатурними літерами графічно позначали лише носові звуки, хоча загалом у цих Evangelijų виданнях назалізацію графічно не позначено. Аналіз правопису тогочасних текстів свідчить, що «носовими» літерами та диграфами тієї чи іншої форми в багатьох випадках тоді ще позначали справжні носові голосні, тобто їх уживали, спираючись на фонетичний принцип (Palionis 1967: 45). У Evangelijose, як і в текстах Sirvydo, послідовно am, an, em, en трапляються в кількох випадках: em, en мають інфінітиви та їхні похідні тих дієслів, у теперішньому або простому минулому часі яких ці дифтонги зберігаються; an має сполучник idant; am, an, em, en зберігаються в іншомовних власних і загальних назвах (Morkūnas 1967: 140–142).

З наведених прикладів видно схильність редактора JE₇₄ замінювати сполуки am, an, um, un, en, im та om абревіатурами ā, ū, ī, ē, ō (33x), однак зафіксовано й приклади зворотної заміни (14x). Отже, починаючи з JE₇₄ для позначення сполук en, im та om додатково почали вживати абревіатурні літери ē, ī та ō; найчастіше їх писали наприкінці рядка або при перенесенні слова на наступний рядок. Не можна виключати, що складач, набираючи рядок тексту, скорочував його на власний розсуд і тому використав абревіатуру.

2.4. Написання дифтонгів [au], [uo]

В абетці Sirvydo графема u позначала звуки u та ū; v писали для позначення короткого голосного u на початку слова, а подвоєне w — для звука v (Palionis 1967: 36, 40). Хоча JE₄₇ і JE₇₄ спиралися на абетку Sirvydo, уже з наведених прикладів видно, що іноді ці

56 |

MILDA LUČINSKIENĖ

графеми плутали. Звук [u] у JE₄₇ здебільшого позначається графемою v на початку слова (JE₄₇ vbagay 197₁₃; JE₄₇ všveyzdetoias 23₁₅–₁₆; JE₄₇ vlėčiu 89₂₄), лише 1 раз — наприкінці (JE₄₇ ſakaw 183₁₀)⁶, а іноді графемою u (4x) (JE₄₇ uſ/wiro 119₂₀; JE₄₇ unt (2x) 50₁₄, 131₂₃; JE₄₇ uuždangoi 209₄–₅). Графема w у JE₄₇ позначає звук [u] наприкінці слова, за винятком taw і ſaw⁷, лише один раз (JE₄₇ ſakaw 208*₁₉), і в JE₇₄ це вже відредаговано. Досить послідовно графему w ужито для позначення звука [v] на початку слова в обох виданнях Evangelijų.

(i) w, v та u наприкінці слова (рідше — у середині слова): w → u (31x): JE₄₇ taw 43₂ → JE₇₄ tau 46₂₃ (20x); JE₄₇ ſakaw 208₁₉ → JE₇₄ ſakáu 215₁₆; u → w (2x): JE₄₇ aukščiáufiei 61₁₉–₂₀ → JE₇₄ áukščiáwſiei 66₂₂; JE₄₇ bitaw 90₉–₁₀ → JE₇₄ bitaw 96₅.

(ii) w, v та u на початку слова: u → v (13x): JE₄₇ unt 50₁₄ → JE₇₄ vnt 54₂₁ (4x); JE₄₇ ANuo 24₁₃ → JE₇₄ ANVO 26₂₁; v → u (8x): JE₄₇ vnt 37₁₀ → JE₇₄ unt 40₂₂ (3x); JE₄₇ vſždeta 106₁₃ → JE₇₄ uždėtu 112₅–₆; v → w (3x): JE₄₇ Vnt 31₁₇ → JE₇₄ Wnt 34₁₆; JE₄₇ vołakti 113₂₁ → JE₇₄ wotakti 119₁₅; JE₄₇ vogas 99₁₀ → JE₇₄ wuogas 104₂₄.

З наведених відмінностей можна визначити деякі правописні принципи редактора JE₇₄: 1) він прагне відмовитися від графеми w, що позначає короткий голосний [u] у дифтонзі [au], переважно в односкладових словах taw і saw (JE₄₇ taw 42x; JE₄₇ ſaw 3x). У JE₇₄ taw трапляється вже вдвічі рідше — 22x, а ſaw — лише 1x⁸; отже, редактор прагне перейти до стабільнішого й простішого правопису, хоча написання цих слів не цілком уніфіковане; 2) у JE₄₇ і JE₇₄, за винятком зазначених займенників, сполука aw в одному складі не пишеться, за винятком 1x у частині, не приписуваній Jaknavičius (JE₄₇ ſakaw 208₁₉), але в JE₇₄ її вже немає; 3) відредаговано варіанти прийменника ant — unt, vnt і wnt, однак ці виправлення не є суттєвими, оскільки в обох виданнях переважає варіант vnt (JE₇₄ 266x), а два інші можна розглядати як «випадкові» випадки — unt (JE₇₄ 3x), wnt (JE₇₄ 2x); 4) у JE₄₇ перед графемою o, якою позначено дифтонг uo, у всіх випадках додається v (8x; 1x — w). У JE₇₄ таке написання зберігається, лише в кількох випадках редактор замінює додане v на w. Незрозуміло, чи це відображення діалектної вимови (таке додавання v збереглося й нині в південній і значній частині східноаукштайтських говірок (Zinkevičius 1966: 188)), чи лише правописна особливість.

2.5. Написання дифтонгів [ai], [ei], [ui]

Сполуки JE₄₇ і JE₇₄ [a, e, u + i] позначаються двояко: з i або y у другому компоненті. Аналіз змін і дані зворотного конкордансу словоформ JE₄₇ засвідчили, що графема y у дифтонгах ai, ei, ui в JE₄₇ трапляється майже вшестеро частіше, ніж графема i.

6 У JE₄₇ не виявлено жодного випадку, коли для позначення звука [u] в середині слова вживалася б літера v.

7 На написання taw і ſaw в Evangelijose могли вплинути форми цих займенників в інших відмінках, які пишуться з w (fawi, ſawis, tawi, tawam тощо).

8 Таку форму записано 1 раз у додатково включеному перикопі (JE₇₄ 166–167).

EWANGELIE POLSKIE Y LITEWSKIE RAŠYBOS NORMINIMAS | 57

ai → ay (98x): JE₄₇ vbagai 3₁₉ → JE₇₄ vbagay 4₄; JE₄₇ kurgai 4₁₇ → JE₇₄ kurłay 5₆; JE₄₇ kaip 7₁₈, 64, 105, → JE₇₄ kayp 8₁₂, 69₁₉, 110₁₇; JE₄₇ pálnikais 15₂₃ → JE₇₄ pálnikays 17₁₂; ay → ai (8x): JE₄₇ kurlay 47₇ → JE₇₄ kurlai 51₇; JE₄₇ kieterwiopay 201₉–₁₀ → JE₇₄ kieterwio-pai 207₁₆–₁₇; JE₄₇ priefinikay 205₂₂–₂₃ → JE₇₄ priefinikai 212₈; ei → ey (28x): JE₄₇ funkiei 25₁₇ → JE₇₄ funkiey 28₅; JE₄₇ erškiečiei 35₁₈–₁₉ → JE₇₄ erškiečiey 39₂; JE₄₇ wagiei 209₁₆ → JE₇₄ wagiey 216₁₂; ey → ei (10x): JE₄₇ ištleydis 84₁₅–₁₆ → JE₇₄ ištleidis 90₆; JE₄₇ reykia 187₈ → JE₇₄ reikia 193₁₆; ui → uy (3x): JE₄₇ Diewui 15₂₅ → JE₇₄ Diewuy 17₁₄; uy → ui (1x): JE₄₇ pałkuy 201₂₄ → JE₇₄ páłkui 208₅–₆.

Редактор JE₇₄ також намагався позначати другий компонент цих дифтонгів графемою y. Прикладів зворотної заміни (JE₄₇ a, e, u + y → JE₇₄ a, e, u + i) у шість разів менше, тож можна припустити, що, хоча написання цих графем і не було уніфіковане, принцип орфографії вимальовується: ці дифтонги слід писати з графемою y. Найчастіше редагувалися такі слова: kai(y)p (22x), kursai(y) (20x), tai(y) (8x), tei(y)p (13x). Загалом коротке i замінюється довгим y (ygreku) аж 140x (89x виправлень у кінці слова, 51x — у середині), тоді як зворотних редакторських змін зафіксовано лише 19. На таке написання слів вплинула польська орфографія: на початку слова в польській мові найчастіше писали i (iako A 9), у кінці слова — y (smutney J 3), перед приголосними також послідовно писали графему y (bogoboyney P 12) (Książek-Bryłowa 1976: 341). Отже, сполуки в межах одного складу (з y) позначалися і в JE₄₇, і в JE₇₄.

2.6. Позначення /š/⁹

У системі письма, якою користувався К. Sirvydo, звук [š] позначався літерою ʃ (у текстах, надрукованих латинською антиквою, — ſz і ʃ) та ś (цією літерою також позначався м’який s).

ʃ → ſz (22x): JE₄₇ aufztunt 11₂ → JE₇₄ aufztunt 12₅; JE₄₇ Wieʃpaties 14₁₃–₁₄ → JE₇₄ Wieſzpaties 16₂–₃; JE₄₇ śiefʃtos 30₁ → JE₇₄ Siaſztos 32₂₄; JE₄₇ ʃwëtes 208₂–₃ → JE₇₄ ſzwëtes 215₁; ś → ʃ (7x): JE₄₇ duśios 202₂ → JE₇₄ duʃios 208₁₀–₁₁ (5x); JE₄₇ paraśinetus 8₂₁ → JE₇₄ paraſynetus 9₉; JE₄₇ śiewennis 31₂₈ → JE₇₄ ſiewminos 35₁–₂; ʃ → ś (7x): JE₄₇ ʃwintos 55₁₀ → JE₇₄ śwen tos 60₇ (2x); JE₄₇ ʃvjmuf 95₂₆ → JE₇₄ vʃimuś 101₁₇; JE₄₇ ʃfyrdis 209₁₉ → JE₇₄ śirdis 216₁₅.

Говорячи про заміну ʃ на ſz, слід звернути увагу на шрифти, вживані в JE₄₇ і JE₇₄. Польський і литовський тексти JE₄₇ набрано готичним швабахером¹⁰, польські заголовки — латинською антиквою, а литовські заголовки та тексти перикоп надруковано-

⁹ Виявлено також такі виправлення: ʃ → sʃ (1x: JE₄₇ wieʃpaties 41₁₃ → JE₇₄ Wiesſpáties 45₅–₆); ſz → ʃ (1x: JE₄₇ Sjitai 4₁₄–₁₅ → JE₇₄ Sſjitai 5₄); ſz → ʃ (1x: JE₄₇ Szwętes 209₂₁ → JE₇₄ śwętes 216₁₇).

¹⁰ Готичний швабахер швидко поширювався і в XVI–XVII ст. використовувався в багатьох країнах. Цікаво, що швабахер найчастіше вживали в текстах, друкованих національними мовами (польською, литовською тощо), тоді як латиномовні тексти переважно набирали антиквою (Kawecka-Gryczowa 1982: 220). У цій статті термін «швабахер» вжито відповідно до енциклопедичного словника книгознавства (Kaunas 1997: 360).

58 |

MILDA LUČINSKIENĖ

подано суміжні варіанти лексем — латинською антиквою курсивом¹¹. JE₇₄ польський текст уже передруковано латинською антиквою, литовський ще набрано готичними літерами, а заголовки перикоп в обох текстах виділено латинською антиквою курсивом. Після аналізу відмінностей помічено, що лігатурний знак ſ замінювався диграфом ſz (22x) JE₇₄ лише в назвах перикоп. З’ясувалося, що лігатуру ſ JE₄₇ набирали тільки готичним швабахером і латинською антиквою курсивом (знака z не було (ſz), лише 3), отже, тільки в литовських заголовках. Тут слід згадати також чотири випадки, коли в паралельних варіантах, набраних латинською антиквою курсивом, графему ž у JE₄₇ замінено на ž у JE₇₄, оскільки вибраний варіант уже набрано готичним швабахером, у якому немає літери ž (JE₄₇vžleios₂₇₁₉ → JE₇₄vžleios₃₀₁₂; JE₄₇ažurawgie₃₀₂₈ → JE₇₄ažuraugie₃₄₁).

Отже, через 27 років після першого видання було не лише змінено шрифт польського тексту й назв перикоп, а й, очевидно, гарнітуру шрифтів друкарні Вільнюської академії¹². Імовірно, саме тому в касі латинської антикви курсивом уже не було лігатурної ſ, тож її замінювали двома літерами ſz.

3. ВИСНОВКИ

Хоча і в царині абетки, і в царині орфографії ще помітні непослідовність і варіативність, уже робляться спроби уніфікувати текст, перейти до усталеніших літер і принципів правопису.

Досить послідовно, наслідуючи традицію друкованих польською мовою текстів, починають уживати діакритичну літеру «a pochylone», яку коректор друкарні міг уже сприймати як нормативний варіант. Про застосування певних усталених правил свідчить також редагування слова iuſu, літери w, що позначає короткий голосний [u] у дифтонгу au, та орфографії деяких власних імен. На ці виправлення безпосередньо не вплинув конкретний польський оригінал.

Отже, в Євангеліях від JE₇₄ для позначення сполучень en, im ir om почали додатково вживати абревіатурні літери ē, ī та ō. Виправлення, пов’язані зі шрифтами, свідчать про те, що до впорядкування тексту долучився коректор друкарні або навіть сам друкар.

Оскільки перевидані у 1679 і 1690 роках Євангелія мало відрізнялися від видання 1674 року (Lučinskienė 2001: 117–128), можна вважати, що ці виправлення зберігалися аж до видання 1705 року, коли ці Євангелія було переписано західним варіантом писемної мови.

¹¹ Латинську антикву, трохи нахилену вправо, називали курсивом або італіком. Такий курсив використовували, щоб виділити в тексті окремі слова або частини тексту, набрані антиквою (Kawecka-Gryczowa 1982: 221).

¹² І. Петраускене зазначає, що 1633–1652 роки були найпродуктивнішим періодом діяльності друкарні Вільнюської академії. «Становище особливо поліпшилося з 1666 року, очевидно, після придбання нових друкарських верстатів і шрифтів» (Petrauskienė 1976: 41). Про те, що єзуїти Вільнюської академії дбали про якість шрифтів, свідчить і розпорядження провінціала литовських єзуїтів М. Ленчицького, видане після 28 серпня 1634 року, щодо друкування видань у друкарні Вільнюської академії та їх розповсюдження. В одному з пунктів зазначено, що з плати за друкування має дещо залишатися «на реставрацію й оновлення шрифтів, які легко стираються, а їх виправлення потребує значних коштів» (Petrauskienė 1992: 251).

EWANGELIE POLSKIE Y LITEWSKIE RAŠYBOS NORMINIMAS | 59

СКОРОЧЕННЯ

JE₄₇ – [Jonas Jaknavičius] ПОЛЬСЬКІ Й ЛИТОВСЬКІ ЄВАНГЕЛІЯ, як недільних, так і всіх свят, які в Католицькій церкві за римським обрядом читають упродовж усього року. Видано з дозволу старших у ВІЛЬНІ. У друкарні Академії Товариства Ісуса. Року 1647.

JE₄ – [Jonas Jaknavičius] ПОЛЬСЬКІ Й ЛИТОВСЬКІ ЄВАНГЕЛІЯ. Як недільних, так і ВСІХ СВЯТ, які в Католицькій церкві за римським обрядом читають упродовж усього року. У ВІЛЬНІ. У друкарні Академії Товариства Ісуса. 1674.

PS – [Konstantinas Sirvydas,] пункти проповідей на Великий піст литовською мовою, укладені преподобним отцем Константином Ширвидом, богословом Товариства Ісуса. А з литовської перекладені польською мовою й обома мовами видані друком. З дозволу старших. У Вільні, у друкарні Академії Товариства Ісуса. Року Господнього 1644.

LITERATÚRA

BIRKENMAJER, A., KOCOWSKI, B., TRZYNADLOWSKI, J., red., 1971: Encyklopedia wiedzy o książce, Wrocław, Warszawa, Kraków: Zakład Narodowy im. Ossolińskich.

CAPPELLI, A. 1967: Dizionario di abbrevia ture latine ed italiane. Ristampa, Milano: OFSA-Casarile.

CYBULSKI, M. 1992: Norma języka literackiego wobec normy rękopiśmiennych tekstów urzędowych z XVII wieku. Odmiany polszczyzny XVII wieku, Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Skłodowskiej.

GELUMBECKAITĖ, J. 2000: [Rec.] Wolfenbüttelio postilė. Archivum Lithuanicum 2, 173–194.

JAKULYTĖ, D. 2001: „Knygos nob ažnystės“ kalba. Knyga nob ažnystės krikščioniškos (1653) – XVII a. Lietuvos kultūros paminklas, Kėdainiai: Kėdainių krašto muziejus.

KAUNAS, D. 1997: Knygotyra. Enciklopedinis žodynas, Vilnius: Alma littera.

KAWECKA-GRYCZOWA, A. 1982: Współczesne polskie drukarstwo i grafika książki. Mały słownik encyklopedyczny, Wrocław etc.: Zakład Narodowy im. Ossolińskich.

KLEMENSIEWICZ, Z. 1985: Historia języka polskiego, Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe.

KSIĄŻEK-BRYŁOWA, W. 1976: O języku druków lubelskich z XVII wieku. Annales Universitatis Mariae Curie-Skłodowska, vol. XXXI, 19, Lublin–Polonia.

LUČINSKIENĖ, M. 2001: Ryšytvebių redagavimas Jono Jaknavičiaus Evangelie polskie y litewskie 1674 metų leidime. Archivum Lithuanicum 3, 117–128.

MICHELINI, G. 2000: Martyno Mažvydo raštai ir jų šaltiniai, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

MORKŪNAS, K. 1967: Mišrieji dvigarsiai am, an, em, en ir balsiai ą, ę K. Širvydo raštuose. Lietuvių kalbotyros klausimai 9, 139–146.

PALIONIS, J. 1967: Lietuvių literatūrinė kalba XVI–XVII a., Vilnius: Mintis.

PALIONIS, J. 1979: Lietuvių literatūrinės kalbos istorija, Vilnius: Mokslas.

PALIONIS, J. 1995: Lietuvių rašomosios kalbos istorija, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

PETRAUSKIENĖ, I. 1976: Vilniaus akademijos spaustuvė 1575–1773, Vilnius: Mokslas.

PETRAUSKIENĖ, I. 1992: Vilniaus akademijos spaustuvės šaltiniai XVI–XIX a., Vilnius: Mokslas.

URBAŃCZYK, S., red., 1978: Encyklopedia wiedzy o języku polskim, Wrocław, Warszawa, Kraków, Gdańsk: Zakład Narodowy im. Ossolińskich.

ZINKEVIČIUS, Z. 1966: Lietuvių dialektologija, Vilnius: Mintis.

ZINKEVIČIUS, Z. 1988: Lietuvių kalbos istorija 3. Senųjų raštų kalba, Vilnius: Mokslas.

Milda Lučinskienė Lietuvių kalbos institutas P. Vileišio g. 5, 10308 Vilnius, Lietuva [email protected]

Gauta 2003 11 22