Acta Linguistica Lithuanica

LV (2006), 55 – 87

З Африки: логфоричні займенники та переказане мовлення у фінській мові й діалектах високої латиської мови

Nicole Nau

Uniwersytet im. Adama Mickiewicza

У цій статті я розгляну властивості логфоричних конструкцій та їхнє місце в типології переказаного мовлення. Дані з фінської мови та латиських діалектів доводять, що це явище не обмежується Африкою, і підтримують висловлену Culy (1994; 1997) та іншими думку, що логфоричні займенники, на відміну від рефлексивів далекої дії, ґрунтуються на переказаному мовленні й не можуть бути пояснені синтаксичними термінами. Твердження Bhat (2004), що їхня основна функція полягає у розрізненні учасників переказаного мовленнєвого акту від фактичного мовця й адресата, протиставляє логфоричні конструкції прямому, а не непрямому мовленню та веде до функціонального пояснення розподілу типів переказаного мовлення.

1. ВСТУП

Логфоричний маркер — це засіб, що використовується в переказаному мовленні для позначення автора слів, які переказуються, тоді як у такому контексті вживання анафоричного займенника третьої особи вказує на іншу особу. Розгляньмо таку мінімальну пару з розмовної фінської мови, наведену за Saukkonen (1967):

(1) Se₁ sano, ettei hän₁ voi tulla.

ЗАЙМ мовити:ТЕП:3 СПОЛ:ЗАП:3 ЛОГ могти прийти:ІНФ

«Він/вона₁ каже, що він/вона₁ не зможе прийти». (переказане висловлювання: «Я не зможу прийти»)

55

Nicole Nau

(2) Se₁ sano, ette(i) se_{(not 1)} voi tulla. PRO say:PRS:3 comp:NEG:3 PRO can come:INF «Він/вона₁ каже, що він/вона_{(not 1)} не зможе прийти». (передане висловлювання: «Він/вона не зможе прийти»)

Феномен логоворності широко обговорюється в лінгвістиці протягом останніх тридцяти років, відколи цей термін запровадив Клод Ажеґе у своїй ґрунтовній статті (Hagège 1974). Огляди подано у працях Roncador (1988; 2006) і Stirling (1994). Дані, які я розгляну в цій статті, підтверджують думку, що вживання логоворних займенників не можна пояснити синтаксичними параметрами чи суто семантичними або прагматичними чинниками. Натомість вони тісно пов’язані з переданим дискурсом. Формальні ознаки, що часто трапляються в конструкціях із логоворними займенниками, випливають із природи переданого мовлення, але не є умовами вживання цих займенників. Так само маркування точки зору не лежить в основі логоворних займенників у фінській мові та високих латвійських діалектах, хоча в деяких їхніх різновидах воно розвинулося як вторинна функція.

Хоча факти про фінську та латвійську мови, наведені тут, давно відомі лінгвістам відповідних країн, за межами їхніх батьківщин їх і досі здебільшого ігнорують, оскільки більшість літератури важкодоступна для тих, хто не є фахівцем із цих мов. Фінські лінгвісти лише нещодавно почали описувати фінський логоворний займенник із загальнішого погляду та публікувати результати англійською мовою (див. передусім Laitinen 2002; 2005). Латвійські дані досі залишаються добре прихованою таємницею, але так більше тривати не повинно. Через брак доступних даних у додатку я наведу два розлогіші приклади. У розділі 2 я коротко прокоментую дані, використані в цій статті.

Більшість обговорень властивостей логоворних конструкцій у лінгвістичній літературі ґрунтується на даних мов Західної та Центральної Африки. Навіть стверджувалося, що цей феномен обмежений цим континентом (Culy 1994: 1059; Roncador 2006: 314)¹. Одна з цілей цієї статті — поставити під сумнів цей погляд, показавши, що у фінських і латвійських діалектах є логоворні займенники, дуже подібні до займенників африканських мов. У розділі 3 я докладно розгляну їхні властивості.

¹ Güldemann (2003) is more cautious, and Kibrik (2001: 1133) explicitly mentions other parts of the world.

56

Logophoric pronouns in Finnish and High Latvian

Передавання мовлення з логоворними займенниками не вписується в традиційний поділ на пряму й непряму мову (пор. Roncador 1988). Оскільки однією з головних ознак, що розрізняють ці два типи переданого дискурсу, є трактування мовця, чиї слова передаються, як особи першої або третьої особи, очевидно, що в разі логоворних займенників маємо справу з третім типом. Крім того, вони дають унікальний спосіб усунути неоднозначність у позначенні осіб, коли теперішній мовець передає слова іншого мовця. Важливо розрізняти два різні типи можливої референційної неоднозначності в переданому мовленні:

(i) відсилання до мовця, чиї слова передаються, на противагу іншому учасникові поточної мовленнєвої ситуації;

(ii) відсилання до мовця, чиї слова передаються, на противагу теперішньому мовцеві.

У мовах на кшталт англійської перший тип неоднозначності трапляється в непрямій мові (як у перекладах (1) і (2)), тоді як другий виникає, коли незрозуміло, чи є повідомлення прямим, чи непрямим, як у реченні She says I know. Той факт, що логоворні займенники дають ефективний спосіб упоратися з цим другим типом неоднозначності, досі не отримав належної уваги. У розділі 4 я докладніше розгляну це питання й розроблю типологію переданого мовлення, засновану на протиставленні логоворних конструкцій як прямій, так і непрямій мові.

Логоворні займенники в розумінні цієї статті слід відрізняти від зворотних та інших займенників, які можуть виконувати логоворну функцію як вторинну. Приклади останніх, найчастіше обговорюваних під назвою «зворотний займенник, не обмежений межею речення» (NCBR) або «далекодійний зворотний займенник» (LDR), трапляються в мовах Східної Азії, зокрема японській, китайській і корейській, а також у Європі; найвідоміший тут приклад — ісландська мова (див. Sells 1987; Stirling 1994; Huang 2002). Важлива відмінність між двома типами займенників полягає в тому, що в мовах, де зворотні займенники мають логоворне вживання, вживання анафоричного займенника в логоворному контексті не виключає кореферентності, а LDR не є однозначним, оскільки він і далі може мати зворотне значення. Мови з такими займенниками іноді називають «змішаними логоворними мовами» (Culy 1994; 1997; Huang 2006: 236). На противагу цьому, коли логоворна функція є первинною функцією займенника, маркування кореферентності в повідомленнях про мовлення є (в ідеалі) однозначним і обов’язковим; воно граматикалізоване. Однак граматикалізація часто має різний ступінь. Логоворність може починатися як вторинна функція, що вживається час від часу, і

57

NICOLE NAU

з часом стати первинними й обов’язковими. З іншого боку, колись «чистий» логфоричний займенник може набути інших вторинних функцій, які, своєю чергою, можуть стати центральними. Тому не слід вважати розмежування між «чистими» та «змішаними» логфоричними мовами таким чітким, як це запропонував Culy (1994) (див. також Güldemann 2003 і Bhat 2004: 69–70 щодо цього питання). Різновиди фінської та латвійської мов демонструють увесь спектр варіацій — від виразно граматикалізованих логфоричних займенників (які розглядатимуться в цій статті) до спорадичного логфоричного вживання займенника, що передусім має анафоричну функцію.

2. ДАНІ

2.1. Займенник hän у фінській мові

Фінський займенник hän, множина he, первісно є анафоричним займенником третьої особи (щодо етимології та споріднених форм в інших фіно-угорських мовах див. Itkonen 1992). Він використовується як логфоричний маркер у всіх діалектах фінської мови, а також у недіалектних розмовних різновидах (Hakulinen et al. 2004: 708, 1368, 1408; Laitinen 2005). Анафоричним займенником третьої особи в цих різновидах є se, множина ne. Ступінь граматикалізації логфоричної функції hän та спектр інших функцій цього займенника різняться. У східних діалектах ця функція, схоже, граматикалізована найбільше (в логфоричній конструкції займенник однозначний і обов’язковий), тоді як у західних і особливо південно-західних діалектах, а також у недіалектному розмовному мовленні його вживання в логфоричному контексті не є обов’язковим, і займенник третьої особи не виключає кореферентності з автором повідомлення. У цих різновидах hän також має ширший спектр функцій. У стандартній фінській мові hän є займенником третьої особи для анафоричного позначення людей, тоді як se є вказівним займенником і використовується для анафоричного позначення неістот. У цій статті я розглядатиму лише діалектні дані й зосереджуся на тих діалектах, у яких логфорична функція найбільш граматикалізована.

Словник фінських субдіалектів (SMS) дає добрий огляд уживання цього займенника, описуючи його функції та наводячи приклади у двох окремих статтях — про однину hän (т. 4, с. 418–423) і множину he (т. 4, с. 1–5). Vilppula (1989) подає огляд уживання

58

Logophoric pronouns in Finnish and High Latvian

hän поза межами прямої мови. Низка фінських науковців досліджувала окремі субдіалекти². Ylikahri (1996) описує субдіалект Сійкайнен у західній Фінляндії, де hän є переважно логфоричним займенником, хоча сфера його вживання може розширюватися. Kuiri (1984) подає монографічне дослідження непрямої мови у двох сусідніх діалектах східної Фінляндії — Кайнуу та північнокарельському, — з окремим розділом про вживання hän. Не використовуючи терміна «логфоричний», вона, імовірно, першою звернула увагу на подібність між фінським hän, японським рефлексивом далекої дії zibun і логфоричним займенником neh у мові mabila. Ikola (1960) досліджує граматичні особливості непрямої мови у фінській мові із синхронічного й діахронічного поглядів. Цікаво, що він прямо не обговорює hän, але його книжка є добрим джерелом прикладів, оскільки в ній наведено матеріали багатьох діалектів.

2.2. Високолатвійське šys

Латвійські діалекти поділяються на три групи: тамський, або лівонський, середній і високий латвійський. На противагу високому латвійському, тамський і середній діалекти, поширені в західній і центральній частинах Латвії, можна об’єднати під назвою низький латвійський³. Високий латвійський діалект поширений у східній частині країни, тобто в Латгалії та деяких прилеглих територіях. Його також називають латгальським. Питання про те, чи є латгальська / високий латвійський діалектом латвійської мови або окремою мовою, викликало суперечки, однак для цієї статті воно не має значення.

У багатьох субдіалектах високого латвійського виявляється граматикалізований логфоричний займенник. Це займенник šys, що походить від вказівного займенника з дейксисом мовця («цей»; щодо етимології та споріднених форм див. Euler 1993). У більшості субдіалектів вказівна функція цього займенника втрачена або зберігається лише там, де він уживається як детермінатив. Звичайним анафоричним займенником третьої особи є jis. Вказівний займенник tys «той» також уживається

² На жаль, дисертації, процитовані в літературі, але не опубліковані, були для мене недоступні

³ Відомості про латвійські діалекти можна знайти в Balode & Holvoet (2001) та Gāters (1977).

59

Nicole Nau

анафорично. Наступний приклад ілюструє вживання jis (третьої особи), tys (вказівного займенника) та šys (логофоричного займенника):

Верхньолатгальський діалект, мовиця Анна (AA 70)

(3) tys₁ Broks₁, так, tys₁ чиѕ̌ pordzeivuojis beja.

DET Broks так PRO дуже страждав:PAP:M.SG AUX:PST

Jis₁ teice, ka šys₁ grybiejs nūšautīs

PRO сказав:PST:3 COMP LOG хотів:PAP:M.SG застрелити:INF:REFL

«цей Broks₁, так, він₁ справді дуже страждав. Він₁ сказав, що він₁ хоче застрелитися»

У деяких піддіалектах верхньолатгальського діалекту, в усіх нижньолатгальських діалектах і в стандартній латиській мові анафоричний займенник jis зник і був замінений на viņš. У стандартній латиській мові viņš вживається лише щодо істот, що мають здатність рухатися, що становить цікаву паралель зі стандартною фінською мовою, де, як зазначалося вище, вживання hän та se також ґрунтується на одушевленості. У стандартній латиській мові та деяких нижньолатгальських піддіалектах šis (нижньолатгальська та стандартна форма займенника) досі використовується як вказівний займенник, але частіше šis вживається як другий, функціонально маркований анафоричний займенник (пор. MLLVG–I, 517). Він також може використовуватися як логофоричний маркер, але в нижньолатгальських діалектах ця функція не граматикалізована так, як у верхньолатгальському діалекті; вживання анафоричного займенника viņš у переказаному мовленні не виключає кореферентності.

Наведені тут дані верхньолатгальського діалекту взято з двох різних джерел. Найціннішим для цього дослідження був запис інтерв’ю з колекції життєвих історій Латвійської усної історії. Оповідачка Анна, народжена 1918 року, походить із села Віляни в Центральній Латгалії. У 1993 році онука бере в неї інтерв’ю про її життя. Для транскрибування фрагментів цього тексту я намагався користуватися новою латгальською стандартною орфографією, не надто унормовуючи слова. Це завдання було б для мене неможливим без допомоги Лідії Лейкуми, діалектологині з Латвійського університету й носійки верхньолатгальського діалекту, якій я висловлюю найщирішу подяку. Іншим типом використаних джерел є діалектні тексти, опубліковані латвійськими діалектологами. Щоб зробити приклади читабельнішими й полегшити редагування цієї статті, я (знову ж таки за люб’язної допомоги Лідії Лейкуми) спростив часто дуже складні фонетичні транскрипції джерел: вилучив позначки висотного наголосу, скоротив різноманітність алофонів голосних і позначав палаталізацію лише там, де

60

Logophoric pronouns in Finnish and High Latvian

це не випливає з позиції приголосного, а напівголосні позначено як <j> та <v>. Я також зверталася до граматичних описів субдіалектів, але, на жаль, у них зазвичай наведено лише дуже короткі приклади поза контекстом, через що важко інтерпретувати конструкцію, або ж прикладів немає зовсім. Однак ці джерела, як і особисте спілкування з Анною Стафецкою та Лідією Лейкумою, переконали мене, що логоворичне вживання šys досить поширене у верхньолатиському діалекті. В оповіді Анни логоворичне šys явно граматикалізоване, а вживання анафоричного jis у повідомленні про мовлення вказує на іншу особу, ніж той, чиє мовлення переказують:

Верхньолатиський діалект, мовиця Анна

(4) Tagad jis₁ suoka runuot, tys bruolāns₁, lai es тепер PRO почати:PST:3 говорити:INF DET двоюрідний COMP 1sg precējus одружитися:PA: F.SG ar з ju₃ PRO:ACC «Тепер він₁, почав говорити, цей двоюрідний брат₁, що мені слід вийти за нього₃ заміж» (не за 1) [= за дядька]» (AA 55)

Більший уривок з оповіді Анни, що демонструє регулярне вживання логоворичного займенника, наведено в додатку.

3. ФОРМАЛЬНІ ВЛАСТИВОСТІ ЛОГОВОРИЧНОГО ПОКАЗНИКА ТА ЛОГОВОРИЧНОЇ КОНСТРУКЦІЇ

У цьому розділі я розгляну формальні особливості логоворичної конструкції у фінській мові та верхньолатиських діалектах. Ці самі особливості розглядалися й для інших логоворичних мов; загалом я спиратимуся на типологію Stirling (1994).

3.1. Формальні властивості логоворичного показника

Логоворичний займенник у фінській мові та верхньолатиському діалекті має ті самі категорії словозміни, що й вказівні займенники та займенники третьої особи у відповідних мовах: у фінській він змінюється за числом і відмінком, а у верхньолатиському діалекті — за числом, відмінком і родом. У позиції підмета він вимагає узгодження в третій особі.

61

Nicole Nau

Схоже, немає обмежень щодо можливих відмінкових форм і синтаксичних функцій. Найчастіше логфоричний займенник уживається як підмет або додаток; він також виступає як генітивний атрибут або доповнення прийменника. Laitinen (2005: 77–78) звертає увагу на те, що фінське hän має дві морфосинтаксичні властивості, спільні з займенниками першої та другої особи однини. По-перше, лише особові займенники (але не se) та питальне kuka ‘хто’ мають особливе закінчення знахідного відмінка. Цікаво, що ця особливість увійшла до стандартної мови зі східних діалектів, де, як зазначалося вище, логфоричне вживання hän граматикалізоване більше, ніж на заході. Друга особливість стосується вживання присвійного суфікса, якого я далі не розглядатиму, оскільки в цій сфері спостерігається значна діалектна варіативність.

Ще разючіша паралель із займенниками першої та другої особи в обох мовах стосується визначення числа, яке не залежить від узгодження з антецедентом. Це стає очевидним у випадках, коли в переказі висловлення одного мовця вживається логфоричний займенник множини, як у наведених нижче прикладах:

Finnish, Siikainen [Western Satakunta; Häme group] (Ylikahri 1996: 186)

(5) Kalle₁ sano että he(incl. 1) otti sen aina veneeseen ko he(incl. 1) lähti, kalastelemaan ni kissa sai ruokaa.

Kalle сказати:PRS:3 COMP LOG:PL брати:PST:3 PRO:ACC завжди човен:ILL коли LOG:PL вирушати:PST:3 рибалити:INF:ILL тож кіт отримати:PST:3 їжа:PAR ‘Kalle₁ сказав, що вони (включно з мовцем) завжди брали кота в човен, коли вирушали на риболовлю, тож той отримував їжу.’ (переказане висловлення: “ми завжди беремо кота…”)

Високолатиський діалект, мовиця Anna (AA 99)

(6) jis₁ teice, ka, vot, ši₁ jau ka karuojusi […]

PRO казати:PST:3 COMP PTC LOG:PL PTC коли воювати:PAP:M.PL ‘Він₁ сказав, що, мовляв, коли вони (включно з мовцем) були на війні […]’ (переказане висловлення: “коли ми були на війні”)

Це явище добре відоме з африканських логфоричних мов; зазвичай його описують так: антецедент в однині може «спричинити» вживання логфоричного займенника множини, якщо його референт входить до множини, позначеної займенником, тоді як антецедент у множині ніколи не спричиняє вживання займенника в однині-

62

Logophoric pronouns in Finnish and High Latvian

gular logophor (cf. Sells 1987: 449; Roncador 2006: 313). However, the use of the word ‘trigger’ seems somewhat misleading to me. In my eyes, number assignment simply follows from the functioning of logophoric pronouns within reported discourse and reflects their closeness to first person pronouns: a plural logophor refers to the reported speaker and other persons, just as a first person plural pronoun refers to the current speaker and others. In other words, a plural anaphoric pronoun replaces a ‘we’ of the reported utterance. And while it is natural for a single speaker to speak of himself and others as ‘we’, it would be odd for a group of speakers to refer to one of them as ‘I’.

В обох випадках (займенники першої особи множини та множинні логофоричні займенники) можна семантично розрізняти інклюзивність та ексклюзивність, проте ця відмінність не обов’язково має формально відображатися в мові. Фактично у фінській мові та високих латиських говірках такого розрізнення немає ні в особових, ні в логофоричних займенниках. Обидва наведені вище приклади ілюстрували ексклюзивне «ми» (мовець, про якого повідомляють, і особи, які не беруть участі в повідомлюваному мовленнєвому акті), тоді як наступний приклад демонструє інклюзивне «ми» (мовець, про якого повідомляють, і адресат повідомлюваного висловлення):

High Latvian, Varakļāni (Jokuba uska 1988: 139)

(7) sokeite₍₁₎, nu niu pēc šūs_{(incl. 1)} dzanās pakaļ.

казала:PAP:F.SG PTC тепер після LOG:ACC.M.PL переслідували:PST:3 за

«[вона₁] сказала: тепер [вони] гналися за ними_{(incl. 1)}» (= «за нами, тобою і мною»)

Так само в латиських говірках високого діалекту рід займенника визначається відповідно до статі референта. Унаслідок цього між антецедентом і логофоричним займенником зазвичай узгоджується рід. Якщо антецедентом є одна мовиця, але логофоричний займенник стосується її та принаймні ще однієї особи чоловічої статі, логофоричний займенник має форму множини чоловічого роду (див. приклад (7)). Знову бачимо такий самий тип визначення роду, як і в особових займенниках; водночас мало сенсу говорити, що антецедент жіночого роду «спричиняє» появу логофоричного займенника чоловічого роду.

63

Nicole Nau

3.2. Логофорична конструкція

У науковій літературі використовують різні терміни для опису елементів конструкції, що містить логофоричний займенник. Спробую уніфікувати цю термінологію, не посилюючи плутанини.

Логофорична конструкція — це фрагмент дискурсу, що містить повідомлення про мовлення, у якому, своєю чергою, є логофоричний займенник. Таке широке визначення дає змогу розглядати як логофоричні конструкції не лише речення, а й послідовності незалежних клауз. Елемент, який вводить повідомлення про мовлення, називатимемо відкривачем повідомлення (нім. Redeeinleitung); Stirling (1993; 1994) називає його «логофоричним тригером», але інші дослідники вживають цей термін в іншому значенні. Іменну групу або інший елемент, з яким кореферентний логофоричний займенник, називатимемо антецедентом (Wiesemann 1986, за Hyman & Comrie 1981: «(логофоричний) тригер»; Stirling 1993; 1994: «логоцентрична ІГ»). Частину дискурсу, що містить антецедент і відкривач повідомлення, називатимемо введенням. Услід за Stirling, терміном «логофоричний контекст» позначатиму «синтаксичну та/або дискурсивну область, у якій можливе вживання логофоричного займенника» (Stirling 1994: 2303; подібне визначення подає Roncador (2006: 312); Culy (1994; 1997) використовує термін «логофорична область»). У цій термінології загальна схема логофоричної конструкції має такий вигляд:

Зверніть увагу, що «введення» і «логофоричний контекст» — це не синтаксичні конструкції, а фрагменти дискурсу; схема нічого не передбачає щодо їхньої структури чи формального зв’язку між ними. У канонічній логофоричній конструкції всі елементи схеми містяться в одному реченні: введення є матричною клаузою, а логофоричний контекст — підрядною клаузою. Канонічний відкривач повідомлення складається з дієслова мовленнєвого акту та комплементатора (як в англійському says that). Канонічний антецедент є підметом дієслова мовленнєвого акту.

64

Logophoric pronouns in Finnish and High Latvian

Багато прикладів із фінської мови та високих латвійських діалектів відповідають канонічній конструкції. Однак спостерігається значна варіативність, і хоча повне введення з антецедентом, дієсловом мовленнєвого акту та комплементайзером є поширеним, жоден із цих елементів не є обов’язковим. Тепер я детальніше розгляну ці елементи по черзі.

3.2.1. Вступ до переказу

Дуже часто повідомлення про мовлення вводиться дієсловом мовленнєвого акту. Тут можливі різні дієслова, але в обох мовах одне дієслово — найзагальніше дієслово зі значенням «казати» — уживається набагато частіше за інші. Крім того, і у фінській мові, і у високих латвійських діалектах є тенденція узагальнювати форму теперішнього часу цього дієслова й уживати її як незмінну форму: фінське sano, висок латвійське soka, буквально «каже», також уживаються в контекстах минулого часу (приклади (8), (9), (11)) і для введення непрямих запитань, де семантично доречнішим було б дієслово зі значенням «запитувати» (приклад (8)):

Finnish, Puolanka [Kainu; Savo group] (Kuiri 1984: 118)

(8) se₁ (pappi) tuli iltasella ja sano että PRO (священник) прийти:PST:3 вечір:ADE і казати:PRS:3 COMP etkö sinä hänen₁ kansal lähe, metälle. NEG:2SG:Q 2SG LOG:GEN з ним іти ліс:ALL «Він₁ (священник) прийшов увечері й запитав, чи не піде він/вона з ним₁ до лісу». (буквально: «каже, що хіба ти не йдеш із LOG до лісу»)

У високих латвійських діалектах із найзагальнішого дієслова мовленнєвого акту утворилася стала формула, що вживається для введення переказу: soks, ka soka, буквально «кажучи, що він/вона каже», де soka означає «каже», а soks є дієприкметником теперішнього часу активного стану того самого дієслова (див. приклад (A2) у додатку).

Найпоширеніші комплементайзери, порівнянні з англійським that, — це фінські että та jotta, а також висок латвійські ka та lai. Фінські комплементайзери іноді скорочуються й можуть зливатися з попереднім або наступним елементом. У жодній із мов комплементайзер не є обов’язковим: логогоричний контекст може йти після вступу як структурно незалежне речення:

65

Nicole Nau

Finnish, Suomussalmi [Kainu; Savo group] (Kuiri 1984: 118)

(9) se isä₁ sano, kun minä kyselin siltä₁, niin se₁ sano

DET батько казати:PRS:3 коли 1SG запитувати:PST:1 PRO:ABL отже PRO казати:PRS:3

ei häll₁ oom mittääh hätteeä

NEG:3SG LOG:ADE бути будь-яка:PAR проблема:PAR

«Батько₁ сказав, коли я запитав його₁, він₁ сказав, що в нього₁ не було жодних проблем».

У фінських джерелах також є приклади, у яких переказ починається комплементайзером без дієслова (пор. Laitinen 2005: 85).

У високих латвійських діалектах ще одним елементом, що виконує функцію вступу до переказу, є дискурсивна частка vot, запозичена з російської мови; вона може вживатися разом із комплементайзером або сама (див. приклад (6) вище та (21) нижче).

Хоча більшість повідомлень про мовлення мають той чи інший вступний елемент, іноді його може зовсім не бути. Схоже, найчастіше це трапляється в казках, як у наведеному нижче прикладі:

Finnish, Nurmijärvi [Souther Häme; Häme group] (Ikola 1960: 170, citing Kettunen 1930)

(10) Se₁ otti tulukseks ja iski valkiaa. Koira tuli taas. Hānell₁ on tullutuh halu nähäräp prinsessaa.

PRO взяти:PST:3 кресало та розпалити:PST:3 вогонь:PAR собака прийти:PST:3 знову LOG:ALL AUX:PRS:3 прийти:PAP:SG бажання бачити:INF принцеса:PAR

«Він₁ взяв кресало й креснув вогню. Знову з’явився пес. Він₁ [сказав, що] захотів побачити принцесу».

У цьому прикладі саме логофоричний займенник переважно позначає речення як повідомлення про мовлення. Логофоричний контекст є формально незалежною клаузою.

3.2.2. Антецедент

Антецедент логофоричного займенника семантично є джерелом повідомленого мовлення. Формально це часто підмет дієслова мовленнєвого акту, але він не обов’язково має бути виражений іменною групою або займенником у тій самій клаузі, що й

66

Logophoric pronouns in Finnish and High Latvian

дієслово. Єдине узагальнення, яке можна зробити, полягає в тому, що в обох мовах антецеденти завжди мають третю особу. Тобто логофоричних конструкцій немає, коли мовцем у повідомленні є займенник першої або другої особи — така можливість трапляється в деяких (хоча й небагатьох) логофоричних мовах Африки.

У верхньолатиській мові особові дієслова часто вживаються без формальних підметів. У фінській мові ця можливість більш обмежена. У наступному прикладі з верхньолатиської мови антецедент названо в попередньому реченні, яке до того ж належить до іншої репліки, і його знову прямо не виражено перед клаузою з логофоричним займенником. Ця клауза формально та інтонаційно незалежна:

Верхньолатиська мова, мовиця Анна (AA 20)

(11) A tu ar redzēji kodus mežabruoļus₁? [interviewer]

and 2SG also see:PST:2SG some:ACC.PL partizan:ACC.PL

Nu redzēju, redzēju, gondreiž īguojuši beja

PTC see:PST:1SG see:PST:1SG almost come_in:PAP:M.PL aux:PST:3

nakts laikā ustobā,

night:GEN time:LOC house:LOC

pateice īlaist, citaid, soka, slikti byus.

say:PST:3 let_in:INF otherwise say:PRS:3 badly be:FUT:3

Šī₁ zyniši, ka jūs asūt nabadzēigi.

LOG:PL знали:PAP:M.PL COMP 2PL бути:PAI бідними:M.PL

Інтерв’юер: «А партизанівpartizans₁ ви теж бачили?» Анна: «Ну, так, бачила: вони майже вночі зайшли до нашого дому, сказали, щоб ми їх впустили, інакше, казали, буде погано. Вони₁ [сказали, що] знали, що ми (буквально «ви») бідні».

Приклади на кшталт (10) і (11) доводять, що між антецедентом і логоговірним займенником немає формального зв’язку, а є лише семантичний. У тих діалектних текстах, які відтворюють спонтанне усне мовлення, сторонньому спостерігачеві може бути навіть дуже важко визначити, хто з кількох осіб, названих перед логоговірним контекстом, є антецедентом логоговірного займенника (приклад такого складного тексту наведено в додатку (A2)). Однак там, де логоговірний займенник граматикалізований, він однозначно відсилає до автора, чиї слова передаються, — попри всі труднощі, які можуть виникати під час визначення того, хто цей автор.

67

Nicole Nau

3.2.3. Логоговірний контекст

Як уже показано в кількох наведених вище прикладах, логоговірний контекст, або, точніше, підрядне речення, що містить логоговірний займенник, може бути більшою чи меншою мірою вбудованим і більшою чи меншою мірою самостійним. Досить сказати, що залежність не є обов’язковою ознакою логоговірного контексту. Імовірно, займенник статистично частіше трапляється у вбудованих і залежних реченнях, принаймні у фінській мові, але для доведення (або спростування) цієї тези потрібен набагато ґрунтовніший аналіз текстів.

Окрім комплементаторів, які, як було показано, не є обов’язковими, можливим показником залежності є вживання способових і часових форм. Ані у фінській, ані в латиській мові немає умовного способу, який використовувався б для позначення залежності. У фінській мові умовний спосіб іноді вживається в непрямих переказах мовлення, однак значно частіше трапляється дійсний спосіб (пор. Ikola 1960: 187–199). Щодо часу, у фінських діалектах найчастіше зберігається часовий дейксис первісного висловлювання. Відносний час трапляється рідко (Ikola 1960: 167–173).

У всіх латиських діалектах, як і в стандартній латиській мові, для позначення переказаного або почутого від інших знання використовуються спеціальні дієслівні форми. Ці форми розвинулися з дієприкметників, і тут їх називатимемо «репортативним способом», за аналогією з латиським терміном «atstāstījuma izteiksme»⁴. У верхньолатиській мові є шість часових форм репортативного способу — по одній простій і складеній для теперішнього, майбутнього й минулого часу (пор. Cibuls & Leikuma 2003). Часові форми репортативного способу вживаються як у відносному, так і в абсолютному значенні: тобто минулий час репортативного способу може відсилати до минулого як з погляду мовця, чиї слова переказуються, так і з погляду теперішнього мовця; те саме стосується теперішнього й майбутнього часу. Порівняймо такі приклади (скорочені):

Репортативний спосіб верхньолатиської мови, минулий час, відносне вживання (мовець Анна)

(12) teice, ka šys grybiejs nūšautīs

say:PST:3 COMP LOG want:PAP:M.SG shoot:INF:REFL

«сказав, що він хотів застрелитися» < «Я хочу застрелитися»

⁴ In previous publications, I used the term “evidential” for these forms (Nau 1998); other traditional terms are modus relativus / relative mood and modus obliquus / oblique mood. Whether evidentiality should be regarded as belonging to mood is of no importance here. In this article, I gloss reportative verb forms with the labels for the respective participles.

68

Logophoric pronouns in Finnish and High Latvian

Репортатив у верхньолатиській мові, теперішній час, абсолютне вживання (мовець Анна)

(13) pateics, ka nikuo šys nazyns

say:PAP:M.SG COMP nothing:ACC LOG NEG:know:PA:M.SG

«сказав, що він не знав нічого» < «Я не знаю нічого»

High Latvian reportative, future tense, absolute (from Viļāni, Stafecka 1988: 150)

(14) šys teu idūškys viṅu ģimini atmeit

LOG 2SG give:FAP:M.SG one:ACC family:ACC exchange

«він віддав би йому сім’ю в обмін» < «Я дам тобі сім’ю»

У моїх джерелах репортативний спосіб дуже регулярно вживається в логофоричних контекстах, але також і в інших реченнях. Це не показник підрядності, однак він трапляється як у підрядних, так і в самостійних реченнях.

3.2.4. Предикати

У кількох африканських мовах із логофоричними займенниками останні вживаються не лише власне в повідомленнях про мовлення, а й у повідомленнях про думки, почуття, переживання або знання. Було відзначено, що мови й діалекти різняться за цим параметром, а цю варіативність можна описати як ієрархію предикатів, що допускають (або вимагають) уживання логофоричних займенників. Stirling (1993: 259; 1994: 2304) пропонує таку ієрархію⁵:

комунікація > думка > психологічний стан > сприйняття

Culy (2002: 202) proposes a slightly different hierarchy:

мовлення > думка > нефактивне сприйняття > знання > безпосереднє сприйняття

У фінських діалектах також спостерігається варіативність уздовж цієї шкали, хоча мої дані не дають змоги зробити висновок, наскільки далеко праворуч по ієрархії поширюється це вживання, а також скільки діалектів і які саме використовують логофоричні займенники поза власне передаванням мовлення. Є кілька чітких прикладів

⁵ Ієрархія читається так: якщо логофоричні займенники вживаються з одним типом предикатів, то вони також уживаються з предикатами, розташованими ліворуч від нього на шкалі.

69

NICOLE NAU

для канонічних логофоричних конструкцій із дієсловом «думати» або «пам’ятати»:

Jääski-Kirvu [Southern Karelian; Southeastern group]

(Ikola 1960: 169, after Sirelius 1894)

(15) Pekka₁ muist sitt, jott onha hänell₁

Пекка пам’ятати:PST:3 тоді COMP бути:PRS:3:PTC LOG:ADE

toinenkii vel’.

другий:PTC брат

«Тієї миті Пекка₁ згадав, що в нього₁ був ще один брат».

Laitinen (2005: 88–90) claims that Finnish hän is used with predicates denoting various kinds of mental states as well as perception and even cause. Unfortunately, she does not specify the varieties which allow these uses, and her article deals not only with dialects. Her example (22) (Laitinen 2005: 88), with a verb ‘to hear’, seems to be from Standard Finnish. Judging from the examples in SMS, in Finnish dialects only predicates of communication and thought are widespread in logophoric constructions, while predicates further to the right-hand side of the hierarchy are found only in subdialects where the logophoric pronoun is also used in various non-logophoric functions.

У високому латиському діалекті обмеження власне повідомленнями про мовлення виражене ще чіткіше. У моїх джерелах немає прикладів, де предикат, що позначає щось інше, ніж мовленнєвий акт, вводив би логофоричний контекст. Відсутність прикладів, звісно, не доводить, що такі конструкції неможливі. Однак у єдиному реченні, що передає думку в канонічній конструкції, мовиця Anna вживає анафоричний займенник, а не логофоричний:

Високий латиський діалект, мовиця Anna (AA 131)

(16) Ā, jis₁ grybē, jis₁ dūmuo, ka jam₁ īnuokums byus

PTC PRO хотів:PST:3 PRO думав:PST:3 COMP PRO:DAT дохід бути:FUT:3

lyls, ka te is cylvāki, jam₁ moksuos.

великий:M.SG що сюди прийдуть:FUT:3 люди PRO:DAT платитимуть:FUT:3

«А, він₁ хотів, він₁ думав, що він₁ матиме великий дохід, що люди приходитимуть і платитимуть йому₁».

Зауважте, що в цьому реченні дієслово стоїть в дійсному способі, а не в переказовому. Цей приклад свідчить, що у високому латиському діалекті використання логоворичних займенників

70

Logophoric pronouns in Finnish and High Latvian

обмежене власне повідомленнями про мовлення, інакше кажучи, думки та психічні стани не трактуються як комунікація. Однак у конструкціях без вступного дієслова не завжди очевидно, чи передається мовлене, а не думки. Розгляньмо такий приклад із казки, де герой сидить самотній у розпачі, бо йому доручили вибрати макове насіння з попелу:

High Latvian, Varakļāni (Jokubauska 1988: 138)

(17) sieš̌ i raudois, kū šys var izlaseit. сидів:PA:M.SG і плакав:PA:M.SG що:ACC LOG міг:PRS:3 вибрати:INF «[Він₁] сидів і плакав, [думаючи/кажучи?], як йому₁ вибрати їх».

Гадаю, що у високому латиському діалекті семантичне розширення логоворичної конструкції на повідомлення про думки чи почуття з’являється лише поза канонічною логоворичною конструкцією або у варіантах, де логоворична функція менш граматикалізована. Тут потрібні подальші дослідження.

Підсумовуючи результати цього розділу, можна зазначити таке. По-перше, типову логоворичну конструкцію характеризують кілька формальних ознак. Однак визначити формально вживання логоворичних займенників у фінській мові та високому латиському діалекті неможливо. Найважливішими в цьому аспекті є узгодження за числом і родом, де логоворичні займенники поводяться як займенники першої особи, їхнє вживання в незалежних реченнях і досить вільний зв’язок з антецедентом. По-друге, формальні й семантичні характеристики логоворичних конструкцій випливають із того, що вони передають повідомлене мовлення: регулярна наявність елемента, що вводить повідомлення (дієслова мовленнєвого акту, схильного застига́ти в одній формі, комплементатора та/або частки), і обмеження предикатами комунікації (у високому латиському діалекті) або комунікації та мислення (у фінській мові). По-третє, формальні властивості логоворичних займенників у фінській мові та високому латиському діалекті не є особливостями лише цих двох мов, а мають паралелі в логоворичних мовах Африки, з якими вони не пов’язані ані генетично, ані географічно. Тому можна впевнено зробити висновок, що це справді характеристики логоворичних конструкцій. Детальніше зіставлення окремих мов може виявити й інші паралелі та відмінності, але це виходить за межі цієї статті. Натомість тепер я перейду до місця логоворичних конструкцій у типології переказаного мовлення.

71

NICOLE NAU

4. ТИПИ ПЕРЕДАЧІ МОВЛЕННЯ ТА ПРИПИСУВАННЯ ОСОБИ

Традиційна бінарна класифікація випадків передачі мовлення на пряму й непряму мову ґрунтується на даних із писемних стандартних різновидів європейських мов, де кілька граматичних і лексичних ознак мають тенденцію групуватися на двох полюсах⁶. Уже давно зазначено, що в усних різновидах, зокрема в розмовному мовленні та діалектах, ці ознаки можуть поєднуватися в дуже різні способи, через що розмежувати пряму й непряму мову буває складно або навіть неможливо (щодо фінських діалектів див. Ikola 1960: 235–237). Як стає очевидним із обговорення в розділі 3, логофоричні конструкції у фінських і високих латвійських діалектах можуть бути ближчими до одного з двох ідеальних типів. У канонічній логофоричній конструкції вони, ймовірно, більше нагадують непряму мову, тоді як у конструкціях із (більш) незалежними реченнями, абсолютним часом, дійсним способом і дискурсивними частками звіт про мовлення з логофоричними займенниками наближається до прямої мови. У таких випадках лише займенник відрізняє логофоричний контекст від прямої мови. Розгляньмо такий приклад, де використання лапок указує на те, як лінгвіст, що транскрибував текст, витлумачив висловлювання:

Urjala [Northern Häme; Häme group] (Ikola 1960: 236, citing Kannisto 1902)

(18) Sano “kyllä te männäs saatte”, kyllä häl lapsen kattoo.

say:PRS:3 PTC 2PL go:INF may:2PL PTC LOG child:ACC look:PRS:3

«[вона₁] сказала: “ви можете йти”, вона₁ доглядала б за дитиною».

Зверніть увагу на точну паралельність двох сурядних речень: обидва містять дискурсивну частку, і жодне з них формально не є залежним. Гадаю, що до лапок у першому реченні, на відміну від другого, спонукало лише використання займенників, а не суттєва відмінність інтонації.

⁶ Існує величезна література про передачу мовлення; ґрунтовну бібліографію див. у Güldemann 2002, а праці про ознаки, пов’язані з розрізненням прямої й непрямої мови, — у збірниках Coulmas (ed.) 1986 та Günthner 2000.

⁷ Переклад за аналогією з німецьким перекладом Ikola: ‘Sagte “ihr könnt schon gehen”, sie werde schon aufs Kind aufpassen’. Цей переклад підтверджує тлумачення логофоричного контексту як непрямої мови. Він також ілюструє проблему перекладу спонтанного усного мовлення: німецький переклад відображає доволі формальний регістр.

72

Logophoric pronouns in Finnish and High Latvian

У тексті діалекту верхньолатиської мови я знайшов таку (майже) мінімальну пару переказаних висловлювань, які відрізняються тим, що первісного мовця позначено відповідно логоворичним займенником і займенником першої особи. У транскрипції обидва висловлювання графічно оформлено як пряму мову:

High Latvian, Varakļāni (Jokuba uska 1988: 138 and 139)

(19) nu i sokute:

част. і казати:PA:F.SG

– чому він залишив тебе працювати цієї ночі?

що:ACC LOG:F.GEN батько 2SG:DAT наказати:PST:3 сьогодні ввечері працювати:INF

‘And [she₁] said: What did LOG₁ father make you do tonight?’

(20) – nu, kū teu aizlyka munc tāus strūduot?

част. що:ACC 2SG:DAT наказати:PST:3 мій:M.SG батько працювати:INF

«Ну то що мій батько змусив тебе робити?»

Спосіб представлення первісного мовця в переказі мовлення можна вважати ключовим для розрізнення різних типів переказаного дискурсу та розуміння природи логоворичних займенників. Цей аспект залишався поза увагою дослідників, зосереджених на протиставленні логоворичних займенників займенникам третьої особи. У таких працях наголошується на тому, що логоворичні займенники як маркери кореферентності усувають неоднозначність референції до третьої особи, яка виникає в переказах непрямої мови, де переказаного мовця трактують як третю особу. Однак, як зазначалося у вступі, існує й інший різновид потенційної неоднозначності, усунути який допомагають логоворичні займенники, а саме неоднозначність між переказаним і фактичним мовцем, на яких обох у прямій мові вказує займенник першої особи. На це прямо вказував Stirling (1993: 257), а також, нещодавно й із особливим наголосом, Bhat (2004: 58–74), чиїй нетрадиційній концепції логоворичності я завдячую натхненням. За Bhat, основна функція логоворичних займенників полягає в розрізненні учасників переказуваного мовленнєвого акту та учасників поточного мовленнєвого акту (у його термінології — ендофоричних і екзофоричних учасників мовленнєвого акту).

Отже, залежно від того, як у переказі мовлення позначено переказаного мовця (S_r), можна розрізнити три основні типи:

(i) S_r позначений займенником першої особи (пряме мовлення),

73

Nicole Nau

(ii) S_r позначається займенником третьої особи (анафоричним) (непряма мова),

(iii) S_r позначається логоворичним займенником, відмінним від (i) та (ii) (логоворичний контекст).

Наскільки мені відомо, лише перший тип трапляється в усіх мовах. Другий і третій типи, отже, є варіантами, що протиставляються прямій мові. У різновидах, де логоворичний займенник є обов’язковим у логоворичному контексті, непряма мова у визначеному тут розумінні виключається. Це може бути аргументом на користь наведеної вище тези Bhat, оскільки і (ii), і (iii) дають змогу розрізнити ендофоричного та екзофоричного мовця. Якщо існує граматикалізований логоворичний займенник, потреби в непрямій мові немає. З іншого боку, там, де чітко розрізняють пряму й непряму мову, як у європейських літературних стандартних мовах, потреби в логоворичних займенниках немає. Натомість у мовах можуть розвиватися засоби для усунення неоднозначності, що виникає між кількома особами третьої особи в непрямій мові. Існують також різновиди, у яких засвідчені всі три типи: тобто, крім прямої мови, про мовця, чиї слова передаються, можна говорити або за допомогою логоворичного займенника (який у цьому разі не є повністю граматикалізованим), або за допомогою займенника третьої особи.

Наступний крок до типології передавання мовлення за цими принципами — розглянути доступні варіанти позначення адресата висловлювання, що передається (A_r). Тут картина стає складнішою, хоча певні чіткі вподобання простежуються. У логоворичних конструкціях фінської та верхньолатвійських говірок адресата мовленнєвого акту, що передається, найчастіше позначають займенником другої особи, як і в прямій мові. Про те саме явище в логоворичних конструкціях африканських мов повідомляє Roncador (1988: 290). На мою думку, особливо примітно те, що, як і в типовій прямій мові, у логоворичному контексті дейксис первісного повідомлення часто переважає над дейксисом актуального повідомлення: згадана особа другої особи залишається особою другої особи, навіть коли стосується теперішнього мовця або включає його⁸. У наступному прикладі з верхньолатвійської говірки мовець передає висловлювання, звернене до неї:

⁸ Однак у випадках, коли адресат висловлювання, що передається, є (або включає) тією самою особою, що й актуальний мовець, можна також ужити займенник першої особи.

74

Logophoric pronouns in Finnish and High Latvian

Верхньолатвійська говірка, мовець Anna (AA 35)

(21) […] reitā atit tāvs i muote, i jau tur

ранок:LOC приходити:PRS.3 батько і мати і PTC там

taida lauku

такий:F.SG край

vecine it leidza jai, nu i atnas

жінки йти.PRS.3 з pro:DAT.F PTC і нести.PRS:3

mozu bārnu

малий:ACC дитина:ACC

i līk _man₂, ka lai

і дозволяти:PRS:3 1SG:DAT COMP COMP

– vot ši atmazuši bruoleiti _tev₂.

PTC LOG:PL bring:PAP:PL brother:DIM:ACC 2SG:DAT

«вранці приходять батько й мати, а з ними йде якась стара сільська жінка, [вона/вони] несе/несуть маленьку дитину й дозволяє/дозволяють мені₂ — [перебиває] — ось, LOG приніс/принесли тобі₂ маленького братика».

В англійському перекладі цього останнього підрядного речення доводиться обирати між моделями прямої та непрямої мови: «ми принесли тобі маленького братика» або «вони принесли мені маленького братика». Наступний приклад із фінської демонструє той самий принцип:

Finnish, Ristijärvi [Kainu; Savo group] (Kuiri 1984: 119)

(22) (_mies₁) sano jotta _hän₁ ei lähe jotta

чоловік сказав:PRS:3 COMP LOG NEG:3 піти COMP

sinä ossoat ite

2SG могти:PRS:2SG сам

«(чоловік₁) сказав, що він₁ не піде, що я₂ можу зробити це сам» або: «(чоловік₁) сказав: “Я₁ не піду, ти₂ можеш зробити це сам”».

Є ще два способи позначити адресата переказаного мовлення в логофоричному контексті. По-перше, як і в непрямій мові, його можна позначити третьою

⁹ Неясно, хто є переказаним мовцем у цьому тексті та суб’єктом дієслів «нести» й «дозволяти»: мати, сільська жінка чи група з трьох дорослих.

75

NICOLE NAU

особовий займенник. У наведеному нижче прикладі цей варіант обрано в першій частині, тоді як у другій частині використано займенник другої особи. Отже, цей приклад демонструє перемикання між двома моделями визначення особи (такі перемикання трапляються доволі часто).

High Latvian, Varakļāni (Jokuba uska 1988: 138)

(23) lai COMP jis₂ PRO izlosa pick_out:PRS:3 par nakti, for night:ACC a and ka if nē, not teu₂ 2SG:DAT reitā morning:LOC golva head byus be:FUT:3 nūst. вниз ‘[вони₁ сказали], що він₂ має вибрати [макове насіння] за ніч, а якщо ні — вранці він₂ (буквально «ти втратиш») втратить [свою] голову’

У моїх джерелах адресат у переказаному мовленні в логофоричному контексті позначається займенником третьої особи лише тоді, коли цей адресат не позначається логофоричним займенником, тобто коли або опущено вказівку на мовця (як у прикладі (23)), або переказаний мовець збігається з фактичним мовцем і тому позначається займенником першої особи.

По-друге, у деяких субдіалектах і недіалектних різновидах фінської та латиської мов логофоричний займенник (hän, šys) можна також використовувати для позначення адресата переказаного мовлення. Цей варіант я називатиму «конструкцією логофоричного адресата». Розгляньмо такі приклади:

Фінська, Лавансаарі [Південнокарельський; південно-східна група] (SMS sub hän)

(24) Mie 1SG mänen go:PRS:1SG sanomaa say:INF:ILL Annil Anni:ALL jos if hänel LOG:ADE olliis be:CND aikaa time:PAR tulla come:INF meil 1PL:ALL kohvil. coffee:ALL «Я₁ збираюся запитати Анні₂, чи мала б вона₂ час прийти до нас на каву».

Фінська, Віхті [Західна Уусімаа; південно-західна група] (SMS sub hän)

(25) se₁ PRO kysyi ask:PST:3 isält₂ father:ABL sit then osaak know:Q här₂ LOG₂ ruattii. Swedish «Тоді він₁ запитав батька₂, чи знає той₂ шведську».

76

Logophoric pronouns in Finnish and High Latvian

Може здатися дивним, що той самий маркер можна використовувати у двох різних значеннях — позначаючи або джерело, або адресата мовленнєвого акту. Однак є кілька чинників, які усувають неоднозначність. По-перше, у прикладі (24) повідомлений мовець — це особа першої особи, а повідомлений адресат є єдиним можливим антецедентом логофоричного займенника. По-друге, найчастіше логофоричне маркування адресата трапляється тоді, коли повідомлений мовленнєвий акт є запитанням або наказом, тобто в контексті, де адресат важливіший для мовленнєвого акту, ніж у твердженнях. Крім того, мовцеві не властиво запитувати когось іншого про себе — наприклад, у (25) мовець напевно знає, чи говорить він сам шведською! По-третє, ця можливість, як і позначення повідомленого адресата займенником третьої особи, очевидно, доступна лише тоді, коли в тому самому підрядному реченні немає згадки про повідомленого мовця або коли первісний мовець тотожний теперішньому мовцеві й позначений займенником першої особи. Це означає, що такий спосіб уживається в контекстах, де потрібно розрізняти лише ендофоричного й екзофоричного адресата, тоді як проблеми неоднозначності між повідомленим і фактичним мовцем немає. Знову ж таки, це можна вважати аргументом на користь погляду, що основна функція логофоричних займенників полягає в усуненні неоднозначності такого типу.

Я не впевнений щодо поширеності конструкції з логофоричним адресатом у двох мовах, які розглядаються, але вона безперечно трапляється значно рідше, ніж уживання hän і šys для позначення повідомленого мовця, і передбачає це вживання. Kuiri (1984: 122-123) зазначає, що таке явище не трапляється в діалектах, які вона досліджувала (Кайнуу та Північнокарельському, обидва у Східній Фінляндії). У високолаотгальських говірках я виявив його лише в різновидах, де вживання šys для позначення повідомленого мовця ще не повністю граматикалізувалося.

Отже, три способи позначення повідомленого адресата (A_r) (друга особа, третя особа або логофоричний спосіб) залежать від позначення повідомленого мовця (S_r) та його співвідношення з фактичним мовцем (S_a). З огляду на це дані фінської та високолаотгальських говірок можна підсумувати так:

(i) A_r позначається займенником другої особи,

якщо S_r позначено як першу особу (пряма мова),

або якщо S_r позначено логофоричним займенником (логофорична конструкція),

або якщо S_r не виражено;

(ii) A_r позначається займенником третьої особи,

якщо S_r позначено як третю особу (непряма мова),

77

NICOLE NAU

або S_r маркується як перша особа, а S_r = S_a, або S_r не виражено;

(iii) A_r позначається логфоричним займенником (конструкція з логфоричним адресатом), якщо S_r маркується як перша особа, а S_r = S_a, або S_r не виражено.

Як видно, перший варіант є найменш обмеженим і водночас значно найчастотнішим у діалектах із логфоричним займенником. Він також засвідчений у кількох логфоричних мовах Африки.

Я лише коротко прокоментую інші типи маркування особи в переказаному мовленні, у яких використовуються логфоричні займенники. По-перше, у деяких мовах поєднання логфорів із займенниками третьої особи менш обмежене: у бабунго переказаного адресата можна позначити третьою особою, коли на переказаного мовця вказує логфоричний займенник (Heath 2004: 1006); у перо логфоричне позначення переказаного адресата сумісне з позначенням переказаного мовця третьою особою (Bhat 2004: 65). По-друге, відомо про кілька мов, у яких є два типи логфоричних займенників, що розрізняють переказаного мовця (LOG-S) і переказаного адресата (LOG-A). Прикладом є мупун (Culy 1997: 855).

З огляду на ці дані можна вивести таку типологію переказаного мовлення, засновану на маркуванні переказаного мовця та переказаного адресата. Оскільки для кожного переказаного учасника є три варіанти, логічно можливі дев’ять типів. Із них три добре засвідчені, три маргінальні, а три, ймовірно, неможливі.

78

Logophoric pronouns in Finnish and High Latvian

Таблиця 1. Маркування переказаного мовця (S_r) і переказаного адресата (A_r) (у випадках, коли обидва відрізняються від фактичного мовця та фактичного адресата)

Переважні типи (засвідчені в кількох неспоріднених мовах)

Тип

Маркування

Схематичний приклад

(1)

S_r = 1-ша особа, A_r = 2-га особа Пряма мова

Він₁ сказав їй₂: Я₁ кохаю тебе₂.

(2)

S_r = 3-тя особа, A_r = 3-тя особа Непряма мова

Він₁ сказав їй₂, що він₁ кохає її₂.

(3)

S_r = LOG, A_r = 2-га особа Логфорична конструкція

Він₁ сказав їй₂ (що) LOG₁ кохає тебе₂.

Периферійні типи: Варіації логофоричної конструкції

(4)

S_r = LOG-S, A_r = LOG-A (Mupun)

Він₁ сказав їй₂ (що) LOG-S₁ кохає LOG-A₂.

(5)

S_r = LOG, A_r = 3-тя особа (Babungo)

Він₁ сказав їй₂ (що) LOG₁ кохає її₂.

(6)

S_r = 3-тя особа, A_r = LOG (Pero)

Він₁ сказав їй₂ (що) він₁ кохає LOG₂.

Малоймовірні типи, можливо, неможливі

(7)

S_r = 1-ша особа, A_r = LOG

Він₁ сказав їй₂ (що) я₁ кохаю LOG₂.

(8)

S_r = 1-ша особа, A_r = 3-тя особа

Він₁ сказав їй₂ (що) я₁ кохаю її₂

(9)

S_r = 3-тя особа, A_r = 2-га особа

Він₁ сказав їй₂ (що) він₁ кохає тебе₂

Функціональне пояснення розподілу цих типів знайти нескладно. Якщо виходити з того, що перший тип — пряма мова — є базовим, то всі інші типи можна розглядати як такі, що розв’язують проблему референції, яку вона порушує, а саме розрізнення між учасниками мовленнєвого акту в переказаному (ендофоричному) та реальному (екзофоричному) мовленні. У цьому відношенні типи (2) і (3) є водночас успішними й простими, тоді як (4) можна вважати надлишковим. Типи (7), (8) і (9) не усувають неоднозначності, а радше посилюють її.

79

Nicole Nau

5. ВИСНОВКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

У цій статті я поставив собі за мету поглибити аналіз логфоричних займенників двома способами. По-перше, представити нові дані з двох європейських мов, тоді як у попередніх обговореннях розглядалися майже виключно мови Африки. По-друге, розвинути ідею, висловлену Bhat (2004), згідно з якою основне призначення логфоричних займенників — розрізняти учасників мовленнєвого акту в переказі й фактичного мовленнєвого акту, тоді як попередні підходи зосереджувалися на розрізненні мовця в переказі та інших осіб, які не є учасниками поточного мовленнєвого акту. Показано, що логфоричні конструкції у фінській мові та високих латвійських діалектах по суті такі самі, як в африканських мовах, а їхні властивості зумовлені тим, що вони передають переказане мовлення. Логфоричні конструкції становлять третій тип переказаного мовлення, протиставлений прямій мові тим, що вони вказують на неідентичність мовця в переказі та фактичного мовця.

Логфоричні займенники є дуже ефективним засобом усунення неоднозначності у позначенні осіб у переказаному мовленні. Тоді можна запитати, чому вони не поширеніші серед мов світу. Можлива відповідь полягає в тому, що існує багато інших способів позначити, що певний фрагмент дискурсу відтворює текст іншої особи, тож зосередження на займенниках — лише один, доволі особливий варіант маркування переказаного мовлення. З іншого боку, поширеність логфоричних займенників могла бути недооцінена досі: сам факт, що їх іще можна було «відкрити» у варіантах порівняно добре описаних європейських мов, має викликати підозру.

Упродовж цієї статті я не коментував паралель між фінською мовою та високою латвійською, двома генетично неспорідненими мовами, які, однак, належать до однієї ареальної зони. Безпосереднє запозичення можна виключити, оскільки фінська та висока латвійська ніколи не перебували в безпосередньому контакті, а мови, що їх поєднують, — естонська та низька латвійська — не мають логфоричних займенників. Проте докладніше вивчення ареального контексту було б корисним для подальших досліджень, які, сподіваюся, принесуть нові знання про діахронічний розвиток логфоричних займенників і відхід від них.

80

Logophoric pronouns in Finnish and High Latvian

ПОДЯКИ

Я вдячний Bernhard Wälchli та Geoffrey Haig за коментарі до попередніх версій цієї статті, а також Anna Stafecka, Lidija Leikuma, Paula Jääsalmi-Krüger та Pirkko Luomo за допомогу з даними.

СКОРОЧЕННЯ

1, 2, 3 перша, друга, третя особа

ABL аблатив

ACC акузатив

ADE адесив

ALL алатив

AUX допоміжне дієслово

CND умовний спосіб

COMP комплементайзер

DAT давальний відмінок

DET детермінатив

F жіночий рід

FAP майбутній активний дієприкметник

FUT майбутній час

GEN родовий відмінок

ILL ілатив

INF інфінітив

LOC місцевий відмінок

LOG логоворичний займенник

M чоловічий рід

NEG заперечення (у фінському дієслові)

PA теперішній активний дієприкметник

PAI незмінюваний теперішній активний дієприкметник

PAP минулий активний дієприкметник

PAR партитив

PL множина

PRS теперішній час

PST минулий час

PRO (анафоричний або вказівний) займенник

81

Nicole Nau

PTC дискурсивна частка

Q питальна частка або афікс

REFL зворотний (займенник)

SG однина

BIBLIOGRAPHY

Bhat, D.N.S. 2004: Pronouns. Oxford: Oxford University Press.

Balode, L. & A. Holvoet 2001: The Latvian language and its dialects. In: Ö. Dahl, & M. Koptjevskaja-Tamm, eds., Circum-Baltic Languages. Vol. I Past and Present. Amsterdam: Benjamins (Studies in Language Companion Series 54), 3–40.

Cibuls, J. & L. Leikuma 2003: Latgaliešu valodas macība. Rīga: n.i.m.s.

Coulmas, F., ed., 1986: Direct and indirect speech. Berlin: Mouton de Gruyter.

Culy, Chr. 1994: Aspects of logophoric marking. Linguistics 32, 1055–1094.

Culy, Chr. 1997: Logophoric pronouns and point of view. Linguistics 35: 845–859.

Culy, Chr. 2002: The logophoric hierarchy and variation in Dogon. In: Guldemann & von Roncador, eds., 2002, 201–210.

Euler, W. 1993: Ein nahdeiktisches Demonstrativum in den nördlichen indogermanischen Sprachen – seine voreinzelsprachlichen Grundlagen. Linguistica Baltica 2, 15–29.

Gāters, A. 1977: Die lettische Sprache und ihre Dialekte. The Hague: Mouton.

Guldemann, T. 2003: Logophoricity in Africa: an attempt to explain and evaluate the significance of its modern distribution. Sprachtypologie und Universalienforschung 56 (4), 366–387.

Guldemann, T. & M. von Roncador, eds., 2002: Reported discourse. A meeting ground for different linguistic domains. Amsterdam: Benjamins.

Güldemann, T., M. von Roncador & W. van der Wurff 2002: A comprehensive bibliography of reported discourse. In: Güldemann & von Roncador, eds., 2002, 363–415.

82

Logophoric pronouns in Finnish and High Latvian

Gunthner, S. 2000: Zwischen direkter und indirekter Rede. Zeitschrift für Germanistische Linguistik 28, 1–22.

Hagège, C. 1974: Les pronoms logophoriques. Bulletin de la Société de Linguistique de Paris 69, 287–310.

Hakulinen, A. et al. 2004: Iso suomen kielioppi. Helsinki: SKS.

Huang, Y. 2002: Logophoric marking in East Asian languages. In: Guldemann & von Roncador, eds., 2002, 211–224..

Huang, Y. 2006: Anaphora, Cataphora, Exophora, Logophoricity. In: K. Brown, ed. in chief, Encyclopedia of Language and Linguistics. Second edition. Vol. 1. Amsterdam: Elsevier, 213–237.

Hyman, L. & B. Comrie 1981: Logophoric reference in Gokana. Journal of African Languages and Linguistics 3, 19–37.

Ikola, O. 1960: Das Referat in der finnischen Sprache. Syntaktisch-stilistische Untersuchungen. Helsinki. (Suomalaisen Tiedeakatemian Toimituksia. Sarja B Nide 121.)

Itkonen, E., ed. in chief, 1992: Suomen sanojen alkupera. Helsinki: SKS.

Jokubauska, N/1988: Varakļānu izlokšne. In: N. Jokubauska, ed., Augšzemnieku dialektu teksti. Latgaliskās izloksnes. Riga: Zinātne, 138–146.

Kannisto, A. 1902: Lauseopillisia havaintoja läntisen Etelä-Hämeen kielimurteesta. Suomi III (20).

Kettunen, L. 1930: Suomen murteet. I. Murrenäytteitä. Helsinki: SKS.

Kibrik, A. A. 2001: Reference maintenance in discourse. In: M. Haspelmath et al., eds., Language Typology and Language Universals. Vol. 2. Berlin: Mouton de Gruyter (Handbücher zur Sprach- und Kommunikationswissenschaft 20.2.), 1123–1141.

Kuiri, K. 1984: Referointi Kainuun ja Pohjois-Karjalan murteissa. (Abstract: Reported speech in the Finnish dialects of Kainuu and North Karelia). Helsinki: SKS.

83

Nicole Nau

Laitinen, L. 2002: From logophoric pronoun to discourse particle. A case study of Finnish and Saami. In: I. Wischer & G. Diewald, eds., New Reflections on Grammaticalization. Amsterdam: Benjamins, 327–344.

Laitinen, L. 2005: Hän, the third speech act pronoun in Finnish. In: R. Laury, ed., Minimal Reference: The Use of Pronouns in Finnish and Estonian Discourse. Helsinki: Suomalaisen Kirjallisuuden Seura, 75–106.

MLLVG-I. 1959: Mūsdienu latviešu literārās valodas gramatika. I Fonētika un morfoloģija. Rīga: Zinātne.

Nau, N. 1998: Latvian. München: LINCOM. (Languages of the World / Materials 217.)

Roncador, M. von 1988: Zwischen direkter und indirekter Rede. Nichtwörtliche direkte Rede, erlebte Rede, logophorische Konstruktionen und Verwandtes. Tübingen: Niemeyer. (Linguistische Arbeiten, 192.)

Roncador, M. von 2006: Logophoric pronouns. In: K. Brown, ed. in chief, Encyclopedia of Language and Linguistics. Second edition. Vol. 7. Amsterdam: Elsevier, 312–315.

Saukkonen, P. 1967: Persoonapronominien hän: se, he: ne distinktiivi oppositio. (Zusammenfassung: Die distinktive Opposition der Personalpronomina hän: se, he: ne). Virittäjä 71, 286–291.

Sells, P. 1987: Aspects of logophoricity. Linguistic Inquiry 18, 445–479.

Sirelius, U.T. 1894: Lauseopillinen tutkimus Jääsken ja Kirvun kielimurteesta. Suomi III (10: 2).

SMS = Tuomi, Tuomi et al., eds. 1994. Suomen murteiden sanakirja. Vol. 4. Helsinki: Kotimaisten kielten tutkimuskeskus.

Stafecka, A. 1988: Viļānu izloksne. In: N. Jokubauska, ed., Augšzemnieku dialektu teksti: Latgaliskās izloksnes. Rīga: Zinātne, 147–151.

Stirling, L. 1993: Switch-reference and discourse representation. Cambridge: Cambridge University Press.

84

Logophoric pronouns in Finnish and High Latvian

STIRLING, L. 1994: Logophoricity and long-distance reflexives. In: R. E. ASHER, ed. in chief, The Encyclopedia of Language and Linguistics. Vol. 4. Oxford: Pergamon, 2302–2306.

VILPPULA, M. 1989: Havaintoja hän- ja he-pronominien käytöstä suomen murteissa. (Abstract: On the use of the 3rd person pronouns in Finnish dialects). Virittäjä 93: 389–400.

WIESEMANN, U. 1986: Grammaticalized coreference. In: U. Wiesemann, ed., Pronominal systems. Tübingen: Narr, 437–463.

YLIKAHRi, K. 1996: Referoinnin laajentunnat hän-, he-, ja se-, ne- pronominien käytössä siikaisten murteessa (Abstract: The use of hän, he and se, ne pronouns in extensions of reported discourse in the siikainen dialect). Virittäjä 100: 182–203.

APPENDIX: FRAGMENTS OF HIGH LATVIAN DIALECT TEXTS

(A1) Speaker Anna, born 1918 (text recorded in 1993) (AA 18)

This fragment illustrates the regular use of the logophoric pronoun šys as opposed to the third person pronoun jis in a longer stretch of discourse. Both pronouns are used in three different case forms:

PRO LOG NOM jis šys ACC jū šuo DAT jam šam

The fragment also shows that the use of šys is motivated only by reported speech; it does not signal any change of perspective or point of view.

Nu Preilim jis aizguo. Aizguoja iz Daugoupili, from Preili;_{DAT PRO} leave._PST:3 leave._PST:3 to Daugavpils:_ACC pizateice. announce._PST:3

Nu tur jū beja pajāmūši, padauziejuši i paturiejuši, there _PRO:ACC AUX._PST:3 take:_PAP:M.PL beat:_PAP:M.PL and keep:_PAP:M.PL

85

Nicole Nau

a jis vīnīs vuordūs pateic, ka šys Vuocējā tik bejs i nikuo šys nazyns nikur. Nu tod paturiejuši, palaiduši jau jü prūjom. Tikai jis prasijeis, ka dūt šam – nu, dokumentu kaidu. Lai šuo naizturūt ceļā. Nu jis i atguo kuojom, nu i tod jis prasijeis, lai dūdūt šam dorbu. Tod ideve Jersikā jam par mežsorgu. and PRO one:LOC.PL word:LOC.PL say:PAP.M.SG COMP LOG Germany:LOC just be:PAP.M.SG and nothing:ACC LOG NEG:know:PA.M.S nowhere PTC then keep:PAP:M.PL let:PAP:M.PL PTC PRO:ACC away only PRO ask:PAP:M.SG COMP give:INF LOG:DAT PTC document:ACC some:ACC COMP LOG:ACC NEG.detain:PAI way:LOC PTC PRO and come:PST:3 on_foot PTC and then PRO ask:PAP:M.SG COMP give:PAI LOG:DAT work then give:PST:3 Jersika:LOC PRO:DAT as forester:ACC

‘He (pro) left Preili and went to Daugavpils, announced himself. Well, there they took him (pro), beat [him] and arrested [him], but he (pro) told them simply that he (log) had only been to Germany and that he (log) didn't know anything. Well, so they kept [him] for a while and then set him (pro) free. He (pro) only asked that they give him (log) – well, some kind of document, so that he (log) wouldn’t be detained on his way. So then he (pro) came here on foot, and then he (pro) asked that they give him (log) work. So they gave him (pro) [a job] as a forester in Jersika.’

(A2) Speaker Jēkabs Stafeckis, born 1907 (text recorded in 1981) (Stafecka 1988: 150)

This text shows the different kinds of functions of the logophoric pronoun and the demonstrative pronouns. The demonstrative itys, discontinuous form tys … ite, is used for reference tracking, to distinguish one referent from the other. The logophoric šys, on the other hand, is not a reference tracking device. It is not used to show coreference with one of the noun phrases as such, but indicates coreference to the reported speaker – exactly which of the two gentlemen this speaker is, is not indicated at all, the listener infers this only through the logic of the story.

86

Logophoric pronouns in Finnish and High Latvian

The text tells the family legend of how the Stafecki family had come from Poland to Latgalia. It was recorded and transcribed by the narrator’s daughter-in-law, dialectologist Anna Stafecka, who also kindly helped me to understand this intricate passage, for which I am very grateful.

Masaļski beja tepat tāvaļnc sacē, ka senejūs laikūs,

Masaļski was right here father say:PST:3 COMP old:LOC.PL time:LOC.PL

ka tys kunks ite₂, vot, ir beis, adbraucs i

COMP DET lord here PTC AUX:PRS:3 be:PAP.M.SG come:PAP.M.SG PTC

nu Pūlejsys viñc kunks₁ iz itū kungu₂.

from Poland:GEN one lord to DET:ACC lord:ACC

a itam kungam₂ beis suņc, lops beis.

and DET:DAT lord:DAT be:PAP dog good be:PAP.M.SG

soks, ka soka, atdūt šam₁ tū suņi,

say:PA.M.SG COMP say:PRS:3 give:INF LOG:DAT DET:ACC dog:ACC

šys₁ teu₂ idūškys viñu gimini atmeit,

LOG 2SG give:FAP:M.SG one:ACC family:ACC exchange

i tys₂ ar mīru. to, vot, atvec tū suņi,

and PRO with peace:ACC PTC PTC bring:PAP:M.SG DET:ACC dog:ACC

addeus,

give:PAP:M.SG

acsyuties viñu gimini, to Stapecki beiši.

sent:PAP:M.SG one:ACC family:ACC PTC Stafeckis:PL be:PAP:M.PL

‘Masaļski (a manor) was right here. My father said, in the old times, that this gentleman here₂, well, a gentleman₁ had come from Poland to this gentleman₂ (= of Masaļski). And this gentleman₂ had a dog, a good one. Now [he₁ (= the guest from Poland)] said that [the other] should give him₁ this dog, he₁ would give him₂ a family (of bondsmen) in exchange, and he₂ agreed. So, [he₁] brought the dog, gave it [to him₂], sent a family, and these were the Stafeckis.’

Nicole Nau

Uniwersytet im. Adama Mickiewicza

Zakład Bałtologii

al. Niepodległości 4, PL 61-876 Poznań, Polska

[email protected]

87