WILLIAM R. SCHMALSTIEG

Університет штату Пенсільванія

Галузі досліджень: індоєвропеїстика, балтистика, зокрема давньопрусська мова, слов’янські мови.

Algirdas Sabaliauskas

ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ: 1980–2010 РР.

Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2012, 766 p.

ISBN 978-609-411-084-9¹

У передмові (с. 11) автор пише, що ця книжка є продовженням його попередніх книжок Lietuvių kalbos tyrinėjimo istorija: iki 1940 m. Vilnius: Mokslas, 1979 («Історія дослідження литовської мови до 1940 року») та Lietuvių kalbos tyrinėjimo istorija: 1940–1980 m. Vilnius: Mokslas, 1982 («Історія дослідження литовської мови від 1940 до 1980 року»). Як і раніше, він розглядає дослідження в Литві та за її межами в окремих розділах.

Сабаляускас починає з розділу про великий Академічний словник (Lietuvių kalbos žodynas), який, на його думку, є найважливішим здобутком литовської філології (с. 15). Його укладання розпочалося 1902 року, коли найвидатніший дослідник литовської лексикології Казімерас Буга почав готувати картки, що стали основою цього словника литовської мови. Він доступний онлайн за адресою www.lkz.lt.

Хоча автор не нумерує розділи цієї книжки, другий розділ присвячено іншим лексикографічним працям (Kiti leksikografijos darbai). У 1993 році під редакцією Стасиса Кейниса вийшло третє видання однотомного Dabartinės lietuvių kalbos žodynas («Словника сучасної литовської мови»). Сабаляускас також згадує частотні словники Лайми Грумадене та Віди Жилінскене, видані 1997 року зі словами, упорядкованими за спаданням частотності, а 1998 року — в алфавітному порядку. У цьому розділі Сабаляускас розглядає численні двомовні словники, у всіх яких другою мовою є одна з європейських

¹ Користуючись нагодою, хочу подякувати професорці Віргінії Васіляускене за читання попередньої версії цієї рецензії та цінні зауваження.

Recenzijos / Reviews

153

WILLIAM R. SCHMALSTIEG

мови, за винятком японсько-литовського словника Далії Швамбаріте (Japonų–lietuvių kalbų hieroglifų žodynas) (с. 32).

У розділі 3 (с. 33) описано історію литовської термінологічної роботи. У 1991 році в Інституті литовської мови (Lietuvių kalbos institutas) було створено спеціальний термінологічний відділ. Спочатку його очолював Казіміерас Гайвеніс, а в 2001 році керівництво перейшло до Альбіни Ауксорюте. У 1994 році, головним чином з ініціативи Стасіса Кейніса, термінологічний відділ розпочав видання журналу Terminologija.

Кількість і розмаїття спеціалізованих словників справді вражають. Навіть побіжно розглядаючи їх, Сабаляускас заповнює дві сторінки (36–37) іменами авторів і назвами видань: від Anglų–lietuvių kalbų ekonomikos žodynas Антанаса Бурачаса (англійсько-литовський словник економічних термінів) до Paukščių pavadinimų žodynas Мечисловаса Жалакявічюса та Ірени Жалакявічене (словник назв птахів).

Розділ 4 присвячено академічним граматикам литовської мови (с. 38–43). Lietuvių kalbos gramatika (Вільнюс, 1965–1976, I–III), за редакцією Казіса Улвідаса, залишається найповнішим описом граматичної структури литовської мови. Грамматика литовского языка (Вільнюс: Мокслас, 1985), за редакцією Вітаутаса Амбразаса, була не просто пізнішою версією згаданої вище тритомної праці, а враховувала новіші досягнення у фонології, морфології та синтаксисі. Литовське видання вийшло 1994 року; 2-ге видання — 1996 року; 3-тє видання — 1997 року; 4-те видання — 2005 року. Англійське видання вийшло 1997 року (с. 40).

В Інституті литовської мови група лінгвістів під керівництвом Акселя Холвоета розпочала підготовку нової граматики литовської мови. За словами нових авторів, фундаментальні теорії лінгвістики XX століття — структурна, генеративна й когнітивна — збагатили граматичну теорію багатьма цінними ідеями, які на початку нового тисячоліття жоден граматичний опис не може дозволити собі ігнорувати. Уявлення про ці дослідження можна скласти за чотирма томами праць з граматики литовської мови, виданими за редакцією Акселя Холвоета та інших (с. 42).

У четвертому розділі розглянуто атлас литовських діалектів, діалектні тексти, словники й описи (с. 44). В Інституті литовської мови тривала робота над Lietuvių kalbos atlasas. У 1982 році було опубліковано другий том цієї праці, присвячений фонетиці. У томі міститься 112 карт, кожна з яких показує дві або три фонетичні ознаки. Третій том, присвячений морфології, вийшов 1994 року, хоча офіційно датований 1991 роком (с. 46). У 1995 році діалектологи Інституту литовської мови спільно з фахівцями з інформаційних технологій взялися створити вебсайт, на якому опублікували частину праці Зігмаса Зінкявічюса Lietuvių kalbos dialektologija. У 2000 році за фінансової підтримки ЮНЕСКО було видано компакт-диск — том 1 праці Lithuanian dialects. Multimedia Dictionary (с. 49).

154

Acta Linguistica Lithuanica LXVIII

Algirdas Sabaliauskas Lietuvių kalbos tyrinėjimo istorija: 1980–2010 m.

За останні кілька років було опубліковано низку окремих діалектних текстів Владаса Грінавецкіса, Жанети Урбавічюте-Маркявічене, Елени Грінавецкене, Алекса Ґірденіса, Даунґоле Мікуленене та багатьох інших (с. 50). Сабаляускас докладно описує проблеми фіксації мовлення носіїв литовських діалектів, що зникають.

Сабаляускас (розділ 6) пише, що найважливішою працею останніх десятиліть у галузі ономастики є Lietuvių pavardžių žodynas — «Словник литовських прізвищ», перший том якого (A–K) вийшов 1985 року, а другий (L–Ž) — 1989 року (с. 63). Основою цього словника є картотека імен з Інституту литовської мови. Автори поділили Литву приблизно на 280 пунктів, центрами яких є більші населені місця. У словнику зазначено кількість родин з тим чи іншим прізвищем. Цікаво відзначити, що лише близько 21 відсотка литовських прізвищ мають балтійське походження, близько восьми відсотків — німецьке, а 71 відсоток — слов’янське або прізвища, що прийшли через слов’янські мови. Слід також згадати Lietuvių vardų kilmės žodynas Казіса Кузавініса та Бронюса Савукінаса (Вільнюс: Mokslas, 1987), присвячений походженню литовських імен (с. 65).

Очікується, що Lietuvos vietovardžių žodynas — «Словник топонімів Литви» (том I, 2008) — налічуватиме загалом десять томів (с. 66). Сабаляускас пише, що перший том справляє враження, ніби найчисленніший пласт топонімів пов’язаний із назвами дерев: alksnis «вільха», ąžuolas «дуб», beržas «береза» (с. 67).

Стислі біографії видатних литовських мовознавців і мовознавців інших національностей, які працювали в Литві (žymesnieji tyrinėtojai), займають сторінки 74–355. Сам перелік імен цих видатних мовознавців (більшість із яких, якщо не всі, добре відомі балтистам) зайняв би кілька сторінок і мало що додав би до цієї рецензії. У змісті я нарахував 73 імена. До цього числа не входить Сергеюс Темчінас, якому присвячено кілька абзаців на с. 355, але якого немає у змісті. Першим згадано Юозаса Сенкуса (1907–1970), якому присвячено лише один абзац. Проте слід зазначити, що ці стислі біографічні нотатки містять чимало посилань на розлогіші статті, де можна знайти більше відомостей. Зокрема, є посилання на ранішу працю Сабаляускаса Lietuvių kalbos tyrinėjimo istorija: 1940–1980, т. II, Вільнюс, 1982, с. 74, де вже описано більшість згаданих у рецензованій книжці осіб. На мою думку, коротші статті присвячено тим, хто досяг найбільших успіхів до 1980 року. Тому щодо Юозаса Сенкуса (1907–1970) і Йонаса Круопаса (1908–1975) згадано лише посмертні видання їхніх праць, оскільки їхні попередні праці вже були описані у т. II цієї серії. Деяким ученим, як-от Річардасу Міронасу, якому присвячено розділ-

Recenzijos / Reviews

155

WILLIAM R. SCHMALSTIEG

Статті, що займає понад сторінку (с. 48–49) у т. II серії, у т. III приділено лише побіжну увагу (згадано лише раз — на с. 197, 198 і 269 — у зв’язку з іншим ученим). Більші статті присвячено тим, чия діяльність припадає переважно на тридцятирічний період 1980–2010 років. Так, наприклад, Казису Улвідасу присвячено понад дві сторінки (75–77). Лише з першої статті (т. II, с. 49) ми дізнаємося, що він народився 1910 року, і лише з другої статті (т. III, с. 75) — що він помер 1996 року.

Лише одну сторінку (с. 79) присвячено Йонасу Казлаускасу, якого я добре пам’ятаю й досі, хоча востаннє бачив його 1970 року (понад сорок років тому). Пам’ятаю, як він зустрів мене в аеропорту Вільнюса і, поки ми чекали на трамвай, щоб дістатися до міста, почав вибачатися, що не приїхав прочитати лекцію в Університет штату Пенсильванія, куди ми його запросили. Я сказав, що знаю про це, і передав йому ксерокопію відповіді (російською мовою), яку ми отримали від радянської влади в Москві: у ній ішлося, що він надто зайнятий обов’язками у Вільнюському університеті, аби приїхати до Університету штату Пенсильванія. Казлаускас глянув на ксерокопію і сказав, що бачить цей лист уперше. Я не міг пригадати литовського слова на позначення nonsense, тож ужив російське слово ерунда, яке Казлаускас швидко виправив на niekai. Лише зі статті Сабаляускаса я дізнався, що у Вільнюсі є вулиця, названа на честь Казлаускаса. Тут Сабаляускас згадує книжку Baltistikos ąžuolas. Jono Kazlausko gyvenimas ir darbai («Дуб балтістики: життя і праці Йонаса Казлаускаса»), видану Вільнюським університетом і муніципалітетом Бірштонаса. У цій книжці чимало цікавих статей, хоча з формулюванням Алексаса Ґірденіса й Альбертаса Росінаса (с. 29) можна було б не погодитися: Gal per aklai sekdamas Romanu Jakobsonu, Kazlauskas manė, kad baltų priegaidės kontrastavo kaip aukštas ir žemas tonas... («Можливо, надто сліпо наслідуючи Романа Якобсона, Казлаускас вважав, що балтійські інтонації протиставлялися як високий і низький тони...»). Не можу уявити, щоб Казлаускас сліпо наслідував когось.

У розділі під назвою Žymesnieji tyrinėtojai («Відоміші дослідники») (с. 74–355) подано відомості про 73 відомих учених, які працюють у Литві. Серед них — Ґедрюс Субачюс, чиї вагомі праці охоплюють багато галузей мовознавства; у США його, мабуть, найкраще знають завдяки дослідженням литовських елементів у знаменитому американському романі The Jungle Аптона Сінклера.

Наступний розділ під назвою Kiti tyrinėjimai («Інші дослідження») (с. 356–394) поділено на підрозділи Lietuvių kalbos istorija («Історія литовської мови») (с. 356–374), Dabartinė kalba («Сучасна мова») (с. 375–387), Gretinamoji kalbotyra («Зіставне мовознавство») (с. 387–390), Periodiniai leidiniai. Bibliografija. Enciklopediniai leidiniai («Періодичні видання. Бібліографія. Енциклопедичні видання») (с. 391–394).

156

Acta Linguistica Lithuanica LXVIII

Algirdas Sabaliauskas

Lietuvių kalbos tyrinėjimo istorija: 1980–2010 m.

Публікації з історії литовської мови належать переважно молодшим дослідникам, імена яких не було включено до згаданих вище біографічних нарисів. Тут згадано, наприклад, праці Они Алєкнавічене про Postilė Йонаса Бреткунаса, праці Віргінії Васіляускене про розташування родового атрибута в давньолитовській мові тощо. Сабаляускас пише, що за останні десятиліття найважливішою працею, присвяченою проблемам унормування литовської мови, є книжка Ріти Мілюнайте Lietuvių kalbos gramatikos norminimo pagrindai (Вільнюс, 2003). Більшість праць із зіставного мовознавства присвячено литовській та англійській мовам, хоча деякі стосуються німецької та російської. Серед видатних фахівців з англійської мови — Льонґінас Пажусіс і Альбертас Степонавічюс, чиє бездоганне володіння англійською я можу засвідчити особисто.

Коротко описано журнал Baltistica, редакторами якого були Йонас Казлаускас (1965–1970), Вітаутас Мажюліс (1970–1996) і Боніфакас Стунджа (1996 — дотепер). Також згадано (с. 391) Lietuvių kalbotyros klausimai, назву якого 1999 року змінили на Acta Linguistica Lithuanica і який видає Інститут литовської мови (під редакцією видатного сучасного синтаксиста Акселя Гольвоета; з 2010 року — Ґрасілди Блажене). Також згадано Archivum Lithuanicum, присвячений переважно проблемам давніх литовських писемних пам’яток (с. 393). 1999 року Інститут науки й енциклопедій видав Lietuvių kalbos enciklopedija, задуману як узагальнювальну працю не лише про литовську, а й про балтійське мовознавство.

Сторінки 397–728 присвячено дослідженню балтійських мов за кордоном. Розділ починається оглядом діяльності литовців-емігрантів у радянський період. Більшість із них опинилася у США, де я знав їх особисто або зустрічався з ними й листувався.

Сабаляускас починає цей розділ із кількох сторінок про Пранаса Скарджюса, який був надзвичайно плідним ученим, хоча ніколи не обіймав академічної посади у США. Не маю про це безпосередніх відомостей, але друзі розповідали мені, що Альфред Зенн справді запропонував Скарджюсу роботу у Пенсильванському університеті, проте той відмовився, очевидно, через давню суперечку із Зенном у Литві.

Найцікавіше мені було прочитати подробиці про життя мого професора Антанаса Саліса в Європі до його приїзду до США. Наприклад, я не знав, що атрія Рагана глибоко образилася, коли їй запропонували, аби тоді ще молодий студент Саліс відредагував мову її перекладу (с. 411). У Пенсильванському університеті під керівництвом Саліса я вперше познайомився з балтійською мовою: у 1951 році, протягом другого семестру першого року навчання в аспірантурі, я почав вивчати давньопрусську за підручником, укладеним Янісом Ендзелінсом, Altpreussische Grammatik.

Recenzijos / Reviews

157

W I L L I A M R. S C H M A L S T I E G

Обговорюючи Леонардаса Дамбрюнаса (с. 429–435), Сабаляускас згадує написаний у співавторстві Дамбрюнаса, Антанаса Клімаса та мене підручник An Introduction to Modern Lithuanian. Цікавий факт: особисто з Дамбрюнасом я зустрівся лише після виходу нашої спільної праці. Ми співпрацювали виключно поштою США (ще до появи інтернету). Книгу надрукували отці-францисканці в Брукліні, Нью-Йорк, і то лише завдяки щедрому фінансовому гранту від Преосвященного монсеньйора Дж. А. Каралюса. Жоден із нас, авторів, не очікував, що книга матиме такий успіх, і ніхто з нас не сподівався на будь-яку грошову винагороду. Ми просто раділи, що отці-францисканці видали книгу. І лише випадково я дізнався, що Hyperion Press перевидало її. Якось, переглядаючи інтернет, я побачив своє ім’я серед співавторів книги з литовської граматики. Мені, звісно, стало цікаво дізнатися назву цієї книги, про яку я раніше не чув, і подальші пошуки показали, що вона називалася Beginner’s Lithuanian. Ніхто з нас, авторів, які ще живі, — ні Клімас, ні я — не має уявлення, скільки примірників зрештою було продано. Сабаляускас добре описує численні внески Клімаса в балтистику, зокрема його багаторічну роботу редактором журналу Lituanus.

Дослідження литовської мови в зарубіжних країнах — тема заключної частини книги (с. 463–728). Першою розглянуто, цілком природно, Латвію, а першою особою, про яку йдеться, є Рейніс Бертуліс, який написав дисертацію під керівництвом Вінцаса Урбутіса про семантичні відношення між латиськими та литовськими іменниками. Я пам’ятаю Бертуліса як приємну людину, яка багато років тому показувала мені визначні місця Риги. Інший важливий латвійський мовознавець — Петеріс Ванагс (с. 468–471), який відзначився в низці галузей балтійської морфології. Від 1996 року, будучи редактором журналу Baltu filoloģija, він перетворив це періодичне видання на міжнародно визнаний журнал із балтійського мовознавства.

Першою особою, розглянутою в розділі про Росію (с. 482–535), є Володимир Топоров, якого Сабаляускас характеризує (на мою думку, цілком слушно) як ученого з надзвичайно широким колом зацікавлень. Його публікації охоплюють слов’янську літературу (наприклад, Странный Тургенев («Дивний Тургенєв»)), класику (наприклад, Эней – человек судьбы («Еней — людина долі»)) і санскрит (Древне-индийская драма шудраки глиняная повозка («Давньоіндійська драма Шудраки “Маленький глиняний візок”»)). Із багатьох його здобутків у галузі балтистики найважливішим, мабуть, є словник давньопрусської мови Топорова, хоча, на жаль, його так і не було завершено. Сабаляускас зазначає, що Топоров (с. 487) пов’язував ім’я героя Достоєвського з The Double, тобто голядкин, із назвою балтійського народу galindai. Мушу зізнатися, що саме тут я вперше дізнався про цей зв’язок.

Сабаляускас продовжує розповідь описом друга й співробітника Топорова В’ячеслава Іванова — також блискучого вченого з широким колом зацікавлень та оригінальним мисленням. Сабаля-

158

A c t a L i n g u i s t i c a L i t h u a n i c a L X V I I I

Algirdas Sabaliauskas

Lietuvių kalbos tyrinėjimo istorija: 1980–2010 m.

ускас згадує, що Іванов працював у Московському університеті в 1954–1958 роках, але його звільнили з університету через неприйнятні політичні та суспільні погляди. Я особисто пам’ятаю, як навесні 1973 року Іванов показав мені цей неймовірний (для американця) документ, деякі подробиці якого я пам’ятаю й досі. У документі Іванова звинувачували в тому, що на конференції в Норвегії він підтримав західне структурне мовознавство, відмовився підписати документ із засудженням Doktor Zhivago Бориса Пастернака та організував зустріч Романа Якобсона з Борисом Пастернаком у Передєлкіно. Гадаю, для історії мовознавства було б надзвичайно цікаво, якби Іванов дозволив опублікувати цей документ.

Серед інших важливих російських дослідників, які зробили внесок у балтистику, — Олег Трубачов (с. 504), відомий передусім працями про гідроніми басейну Дніпра; Тетяна Булигіна (с. 509); Юрій Степанов (с. 510), відомий, зокрема, спільною працею Theory of Grammar and Grammatical Theory; Юрій Откупщиков, який, крім спроб розшифрувати Фестський диск, багато зробив у дослідженні балтійсько-слов’янських взаємин (с. 513); Володимир Дибо, блискучий фахівець із балто-слов’янської акцентології (с. 518); Олександр Анікі́н, чудовий фахівець із семантичних досліджень індоєвропейських мов (с. 521); Олексій Андронов, відомий передусім спільним виданням із Лідією Лейкумою Siberian Latvian Songs (с. 524); Марія Зав’ялова, авторка, серед іншого, статті про коротке оповідання Проспера Меріме Lokis (lokys) («Ведмідь») (с. 529).

Єдиним сучасним українським ученим у галузі балтистики був нині покійний Анатолій Непокупний (с. 531), з яким я вперше зустрівся на Другому Всесоюзному з’їзді балтистів у Вільнюсі 1970 року. Моя рецензія на його книгу Areal’nye Aspekty Balto-Slavjanskix Jazykovyx Otno enij (Київ, 1964) вийшла у томі XI (1968) журналу International Journal of Slavic Linguistics and Poetics (с. 173–176), і, схоже, вона йому сподобалася. Мене вразило, що він запам’ятав кілька рядків і повторив їх мені англійською (хоча тоді й під час наступних зустрічей ми здебільшого спілкувалися литовською). Пізніше, на Colloquium Pruthenicum Secundum, організованому Войцехом Смоцінським, мені випала нагода сидіти поруч із Непокупним; тоді він запропонував мені оновити мою книгу Studies in Old Prussian: A Critical Review of the Relevant Literature in the Field since 1945 (University Park і Лондон, 1976). Непокупний відзначився як чудовий фахівець з етимології. Я особисто не можу судити про якість української поезії, але, за словами тих, хто може, Непокупний був також добрим поетом (с. 531).

Розділ про Польщу Сабаляускас починає з Войцеха Смоцінського, якого характеризує як найактивнішого польського балтиста. Я цілком із цим погоджуюся й додав би, що він один із найоригінальніших та найноваторськіших фахівців у галузі балтистики, хоча нерідко можу з ним не погоджуватися. Останніми роками він

Recenzijos / Reviews

159

WILLIAM R. SCHMALSTIEG

застосував ларингальну теорію до низки балтійських і слов’янських явищ. У молодості мене приваблювала ця теорія, і, власне, моя найперша опублікована стаття — «The Phoneme /v/ in Slavic Verbal Suffixes», Word, 12, 1956 [12. 255–259] — була спробою пояснити -v- у слов’янському суфіксі -vati як похідне від третього (лабіалізованого) ларингального *H^w, як запропонував Андре Мартіне у своїй статті «Non-Aphonic O-Vocalism in Indo-European», Word, 1953 [9.254]. На жаль, зі старістю приходить скептицизм щодо переконань юності. Насправді пам’ятаю, як після того, як я пояснив ларингальну теорію студентам, один із них сказав, що, на його думку, індоєвропейська ларингальна теорія має риси deus ex machina. У будь-якому разі я вважаю, що і Смочинський, і його співвітчизник Вітольд Манчак, хоч і дотримуються цілком різних поглядів, заслуговують на захоплення своєю оригінальністю мислення та тим, що в багатьох випадках відмовлялися йти за панівною парадигмою. Сабаляускас також згадує внесок Лешека Беднарчука (с. 546–548), Міхала Кондратюка, Міхала Хасюка, Чеслава Кудзиновського, Романа й Дануту Рошко, Норберта Островського та Кшиштофа Томаша Вітчака. Серед важливих чеських авторів згадані Адольф Ергарт, автор важливих праць про індоєвропейську дієслівну систему (с. 562), і Вацлав Блажек, автор важливих праць із балтійської лексикографії. Сабаляускас також згадує відомого Їржі Марвана, який обіймав академічні посади щонайменше на трьох континентах. Останню академічну посаду в Північній Америці він мав у нашому Університеті штату Пенсильванія. На жаль, коли Університет Монаша в Мельбурні, Австралія, запропонував йому посаду, наша університетська адміністрація не змогла знайти в бюджеті достатньо коштів, щоб залишити Марвана (с. 564) тут, у Пенсильванії. Найважливішим болгарським фахівцем, який займався балтійською лінгвістикою, безперечно був Іван Дуриданов, автор праці Die Beziehungen des Baltischen zu den alten Balkansprachen – Indogermanisch, Slawisch und Baltisch (Мюнхен, 1992). Найважливіший угорський дослідник балтійських студій — Ендре Бойтар, автор книжки Foreword to the Past. A Cultural History of the Baltic People (Будапешт, 1999) (с. 571).

Розділ про німецьких балтистів Сабаляускас починає з Райнера Екерта, який розпочав професійну кар’єру в мовознавчому підрозділі Академії наук Німецької Демократичної Республіки. Після розпаду цих установ Екерт переніс свою наукову діяльність до Університету Ернста Моріца Арндта в Грайфсвальді (с. 572), де працював до виходу на пенсію у 1996 році. Екерт — дослідник широкого профілю, який опублікував важливі статті на найрізноманітніші теми — від іменників на i-основу до балтійської фразеології. Наступна згадана авторка — Гертруд Бензе, яка переважно цікавиться історією литовської писемності в Малій Литві (с. 582). Одним із найкращих фахівців із європейської гідронімії був Вольфганг Пауль Шмід (с. 583) з Геттінгенського університету. У 1970 році ми з ним були єдиними учасниками з некомуністичних країн на Другому всесоюзному конгресі з балтійської лінгвістики у Віль-

160

Acta Linguistica Lithuanica LXVIII

Algirdas Sabaliauskas

Lietuvių kalbos tyrinėjimo istorija: 1980–2010 m.

нюсі. Між нами були певні наукові розбіжності, і, коли Йонас Казлаускас зустрів мене у Вільнюському аеропорту, я розповів йому про це. Казлаускас сказав, що знає про ці розбіжності, але попросив не хвилюватися, бо Шмід, за словами Казлаускаса, був labai linksmas žmogus. Я переконався, що характеристика Казлаускаса цілком точна, і жоден із нас, іноземних учених, більше не згадував одне одному про наші розбіжності.

Мені пощастило провести 1978–1979 навчальний рік у Фрайбурзькому університеті (i. Br.) — тому самому навчальному закладі, де тоді працював видатний і творчий балтист, а саме Альфред Баммесбергер (с. 588), хоча згодом він переїхав до Айхштетта. Баммесбергер також є видатним фахівцем з англійської мови (до речі, він бездоганно розмовляє англійською, що можу засвідчити я) і запропонував зв’язок між литовським jie) yra та англійським are.

За словами Сабаляускаса (с. 591), Фрідріх Шольц — надзвичайно різнобічний учений, який опублікував багато цінних праць про естонську, латиську, литовську та російську літератури, а також разом зі своїм учнем Йохеном Д. Ранге підготував авторитетні видання перекладів Біблії Бреткунаса. Сабаляускас згадує й багатьох інших німецьких учених, які зробили внесок у балтійські студії.

Мабуть, найпродуктивніший сучасний фінський балтист — Карі Люкконен, який проводить численні цілком переконливі паралелі між балтійськими та фінськими мовами. Єдине питання, яке, на мою думку, досі не розв’язане, — чи є ці подібності запозиченими, чи вони відображають спільну фінно-угорську та індоєвропейську спадщину (с. 616). Естонський мовознавець Лембіт Ваба ґрунтовно досліджував латиські запозичення в естонській мові (с. 622). Шведський учений Ларс Гуннар Ларссон з Уппсальського університету ґрунтовно вивчав балтійські запозичення в балтійсько-фінських мовах, а Торбйорн К. Нільссон також виявляв значний інтерес до зв’язків між балтійськими та фінськими мовами.

Серед сучасних норвезьких мовознавців, мабуть, перше місце посідає Тер’є Матіассен, який нещодавно, на жаль, помер (9 січня 1999 року). Окрім важливих теоретичних публікацій, він відомий своїми навчальними працями A Short Grammar of Lithuanian (Колумбус, Огайо, 1996) та A Short Grammar of Latvian (Колумбус, Огайо, 1997). Його чудовий підручник Old Prussian (Осло, 2010) був виданий посмертно завдяки допомозі редактора Джона Оле Аскедала, дружини покійного автора Анн-Марі Матіассен, Петера Лохера та інших (с. 631). Імовірно, наступний за значущістю норвезький балтист — Гельге Даґфінн Рінгольм, який навчався в Університеті Індіани у Сполучених Штатах, де захистив дисертацію Toward the Semantic Features of Lithuanian Prepositions and Preverbs: An Invariant Component Analysis (Університет Індіани, 1980). Останнім часом Данія (с. 634) збагатила балтійські студії працями двох учених — Єнса Елмегарда Расмуссена та Томаса Оландера, кожен із яких зробив свій внесок

Recenzijos / Reviews

161

WILLIAM R. SCHMALSTIEG

у дослідження з балто-слов’янської акцентології. Єдиний ісландський учений, який серйозно займався балтійськими студіями, — Йорундюр Гільмарссон (1946–1992), який також здобув ґрунтовну підготовку з тохаристики під керівництвом відомого фахівця Вернера Вінтера в Кільському університеті (с. 637). Останніми роками Голландія дала нам блискучого Фредеріка Кортландта та його талановитого учня Ріка Дерксена, які зробили значний внесок у дослідження балтійської акцентуації (с. 645).

Відзначивши видатну історію балтійських студій в Італії, представлену такими вченими, як Джакомо Девото й Карло Альберто Мастреллі, Сабаляускас зауважує, що, хоча є й інші сильні дослідники, зокрема Алессандро Паренті, який працював над двомовним італійсько-литовським словником (Dizionario italiano–lituano, lituano–italiano. Vallardi, 1994) і багато писав про балтійський означений прикметник (с. 677–678), нині найактивнішими є Марія Тереза Адемолло Гальяно, Гвідо Мікеліні та П’єтро Умберто Діні. Адемолло Гальяно зосереджується передусім на дослідженні лексики. Хоча Мікеліні відзначився в низці галузей, найбільше мене вразила його монографія 1981 року La linguistica testuale e l’indoeuropeo: il passivo, Brescia: Editrice La Scuola. У ній він писав (с. 54): „Costruzioni di questo tipo [i. e., jo būta – WRS] sono, piú probabilmente, dovute ad ‘analogia’ sulle costruzioni passive corrispondente ad attive con verbo ‘transitivo’“. Раніше я, як і інші, припускав, що це первісно були присвійні конструкції, але монографія Мікеліні переконала мене, що ця поширена думка помилкова.

Третій згаданий надзвичайно плідний італійський учений, П’єтро Умберто Діні, має надзвичайно широкі знання. На мою думку, його праця Le lingue baltiche (Флоренція, 1997), переклади якої опубліковано латиською, литовською (2000) та російською (2002) мовами, а англійський переклад має незабаром вийти, є найкращим загальним вступом до балтійських мов для іноземних студентів. У своїй нещодавній книжці ALILETOESCVR: linguistica baltica delle origini; teorie e contesti linguistici nel Cinquecento (Ліворно, Books & Co., 2010) Діні стверджує, що ранню історію балтійського мовознавства майже не досліджували, а згадки про балтійські мови трапляються в несподіваних місцях. Справді, назву цієї книжки, Aliletoescvr, вигадав Леонгард Турнайссер у своєму Onomasticum (1583), щоб показати мовне розмаїття східного узбережжя Балтійського моря. Це слово означає: 1. лівонська (Liuiβch); 2. латиська (Letiβch); 3. естонська (Oeβ[t]niβch); 4. куршська (Curiβch). Не згадано лише балтійську мову — прусську.

Найпліднішим сучасним французьким балтистом, безперечно, є Даніель Петі (с. 683), також класично освічений фахівець, який зробив вагомий внесок у балтійське мовознавство, зокрема в галузі дієслівної морфології та аблаута. Гідним продовжувачем швейцарської традиції Альфреда Сенна, Макса Нідермана й Фердинанда де Соссюра є Ян Петер Лохер, який разом зі своїми учнями Сімоном Крістеном,

162

Acta Linguistica Lithuanica LXVIII

Algirdas Sabaliauskas

Lietuvių kalbos tyrinėjimo istorija: 1980–2010 m.

Бернгард Вельхлі та Маркус Родунер зробили внесок у різні галузі балтійського мовознавства (с. 690).

Іспанський учений (с. 694) Франсіско Вільяр використовує литовські мовні дані у своїх працях з індоєвропейського мовознавства, а Мігель Вільянуева Свенссон здебільшого займався проблемами історії балтійського дієслова. Дві ізраїльські дослідниці, які цікавляться балтійськими студіями, — Недда Каменецкайте та Леа Савицька; остання навчалася литовської мови в мене в Університеті штату Пенсильванія протягом одного семестру за радянських часів, коли емігрантці не залишали логічного вибору — Литву (с. 695).

Хоча Ерік Гемп передусім є кельтологом, він зробив для балтійських студій більше, ніж пересічний балтист (с. 704). Сабаляускас зараховує Беньяміна Єгерса до американських балтистів, оскільки більшу частину професійного життя той провів у Сполучених Штатах, де викладав німецьку мову й літературу в Кентуккі та Іллінойсі. Ми з ним підготували англійське видання праці Яніса Ендзелінса Baltu valodu skaņas un formas. Іншим американським балтистом латиського походження був Валдіс Зепс, автор праць Latvian and Finnic linguistic converences (Гаага, 1962) та The place names of Latgala (Медісон, 1984). Зепс разом зі Стівеном К. Макклескі запросив мене взяти участь у першій публікації базельського епіграматичного напису (General Linguistics 1975 (15: 159–165). Мій друг Девід Робінсон, як і я, колишній учень Альфреда Сенна й Антанаса Саліса, є автором Lithuanian Reverse Dictionary, Огайо, 1976 — першого словника такого типу, який будь-коли було видано. Стівен Янг, учень Еріка Гемпа та Білла Дардена (професора Чиказького університету, який цікавиться балтійською акцентологією), серед іншого зробив вагомий внесок у дослідження балтійської акцентуації. Ще під час студентського обміну у Вільнюському університеті в 1981–1982 роках Янг помітив, що наголос у повсякденному вжитку не завжди відповідає нормам, установленим у граматиках; це спонукало його опублікувати докторську дисертацію The prosodic structure of Lithuanian (Нью-Йорк, Лондон, 1991). Професор Каліфорнійського університету, фахівець зі слов’янських мов Геннінг Андерсен зробив багато вагомих внесків у балтійські студії. Однією з перших, безперечно, була його доповідь The dative of subordination in Baltic and Slavic, виголошена на конференції з балтійського мовознавства в Університеті штату Пенсильванія 1968 року, а згодом опублікована (с. 1–9 у збірнику Baltic Linguistics за редакцією Томаса Ф. Магнера та Вільяма Р. Шмальштіга (1970, Юніверсіті-Парк і Лондон, Видавництво Університету штату Пенсильванія). Джулс Левін написав у Берклі дисертацію під назвою The Slavic Element in the Old Prussian Elbing Vocabulary in Old Prussian (Берклі, Лос-Анджелес, Лондон, 1974) і відтоді опублікував багато вагомих статей.

Лише останніми роками японські мовознавці зацікавилися балтійськими мовами (с. 721), і Сабаляускас пише, що першим і найважливішим

Recenzijos / Reviews

163

WILLIAM R. SCHMALSTIEG

Японським фахівцем із литуаністики є Ікуо Мурата, який популяризував литовську літературу, переклавши японською багато творів, зокрема й книжку колишнього президента Валдаса Адамкуса Likimo vardas – Lietuva. Професор Університету іноземних мов Кобе Тосікадзу Іноуе опублікував багато цінних досліджень старопрусської та латиської мов, наприклад, Латышский перевод лютеранского малого катехизиса 1586 года, Кобе, 2002. Ейко Сакурай є авторкою першої педагогічної граматики литовської мови японською. Найважливішим японським фахівцем із латиської мови є, мабуть, Кендзі Танака, який навчався у Стокгольмі й переклав японською працю Велти Руке-Дравіні The standardization process in Latvian – 16th century to the present (Стокгольм, 1977).

Найвизначнішим австралійським балтистом, безперечно, є Тревор Феннелл, який спеціалізувався переважно на латиській мові. У 1980 році Феннелл і уродженець Латвії Генрі Гельсен опублікували A grammar of modern Latvian (Гаага, Париж, Нью-Йорк: Мутон). Феннелл також підготував дослідження багатьох пам’яток старолатиської літератури, наприклад, Adolphi’s Latvian grammar (Мельбурн, 1993), Lettico-Germanicum 1–2 (Рига, 2001) тощо.

Підсумовуючи, ця книжка надто об’ємна й насичена інформацією, щоб уміститися в такому поверховому огляді, як цей. Я надзвичайно вражений ерудицією автора та його здатністю вмістити значний обсяг інформації в кількох абзацах. Він написав новаторську й захопливу книжку, з чим його слід привітати.

Подано 31 травня 2013 р.

WILLIAM R. SCHMALSTIEG

The Pennsylvania State University

University Park, Pa. 16802

[email protected]

164

Acta Linguistica Lithuanica LXVIII