ДАЛЯ ПАКАЛНІШКЕНЕ

Клайпедський університет

Напрями наукових досліджень: балтистика, геолінгвістика, історія дієслова.

СІМАС КАРАЛЮНАС

ЕТНОНІМИ БАЛТІВ

Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2015, 620 p.

ISBN 978-609-411-150-1

Класичні етимології назв балтійських племен і народів, які найчастіше пов’язували з гідронімією¹, у другій половині XX століття почали активно перевіряти. Один із найяскравіших «ревізорів» балтійського ономастикону — видатний балтист Сімас Каралюнас², який десятиліттями «сколихував» проблематику етнонімів.

У монографії етноніми балтів розглянуто в широкому історичному порівняльному контексті. Тематика, яку надзвичайно ретельно досліджували багато років і яка відома науковій спільноті Литви та світу завдяки доповідям на конференціях, статтям³, opus magnum «Минуле балтів в історичних джерелах»⁴, тут істот-

¹ Казімерас Буґа, Яніс Ендзелін, Антанас Саліс, Єжи Налепа, Казімерас Кузавініс, Йонас Кабелка, Бронюс Савукінас, Вілюс Пєтерайтіс, Зиґмас Зінкявічюс та інші.

² Про монографію писали, коли шанований автор був ще живий. І сьогодні він живе в пам’яті світової спільноти лінгвістів.

³ Karaliūnas S. Про значення та походження етноніма прусів. – Baltistica, 13(2), 1977, 372–373; Karaliūnas S. Айшти та їхня назва (Критичний огляд лінгвістичних досліджень). – Наука і Литва, 1991, nr. 2(3), 4–12; Karaliūnas S. Походження назви Литви. – Питання литовського мовознавства 35, 1995, 55–99; Каралюнас С. Из проблематики формирования балтийских и славянских этнонимов. – Slavistika Vilnensis [= Kalbotyra 47(2)], 1998, 7–28; Каралюнас С. Этнонимы в т. н. польско-ятвяжском словарике. – Полутропон. К 70-летию Владимира Николаевича Топорова, Москва, 1998, 154–156; Karaliūnas S. Походження етноніма gudai. З історії контактів балто-германського та балто-слов’янського минулого. – Праці і дні 10(19), 1999, 7–54; Karaliūnas S. Етноніми на території Латвії. – Міжнародний конгрес балтистів «Балтійські мови на зламі епох». Тези доповідей. Рига, 2000, 125–129; Karaliūnas S. Про походження та словотвір назви Айсмари. – Проблеми лексикографії та лексикології. До 100-річчя від дня народження Антанаса Саліса. Тези доповідей конференції, Вільнюс, 2002, 7–8; Karaliūnas S. Дайнава. Значення, історія та походження назви. – Baltistica 41(1), 2006, 103–117.

⁴ Karaliūnas S. Минуле балтів в історичних джерелах 1, 2. Вільнюс: Видавництво Інституту литовської мови, 2004, 2005.

Straipsniai / Articles

297

DALIA PAKALNIŠKIENĖ

значно розширена й доповнена новими дослідженнями. У 14 розділах послідовно представлено історіографію етнонімів, ареальний розподіл варіантів, критичний огляд усіх етимологій і запропоновано нові оригінальні гіпотези походження етнонімів.

У першому розділі розглянуто дані про перші згадки балтійських етнонімів у кількох найважливіших історичних джерелах: у «Географії» Клавдія Птолемея (II ст., Γαλίνδαι καὶ Σουδινοί, Βορούσχοι), у «Діяннях архієпископів Гамбурзької церкви» Адама Бременського (XI ст., Churland, Chori, Semland, Sembi vel Pruzzi), у скандинавських джерелах (XI–XIV ст., SæimgaliR, Kūrland, Vitland, Sámland, Ermland, Lifland), у данських джерелах (XII ст., Pruscia, Prycia, Prussia, Samland, Semlandia, Sembi, Kurland, Semigalia), у «Хроніці світу» Альберіка (XIII ст., Prutia, Curlandia, Lethovia, Withlandia et Sambia), у «Початку описів світу» невідомого автора (XIII ст., Pruscia, Prutheni, Jetwisia, Ituesi, Zambia, Curlandia, Samoitia, Lectauia, Lectaui і Nalsani), у «Хроніці Прусської землі» Петра з Дусбурга (XIV ст., Sudowia, Galindia).

У другому розділі розглянуто проблему галіндів. За документами Тевтонського ордену та іншими географічними й історичними джерелами, а подекуди й археологічними даними, локалізовано територію їхнього проживання та історичні факти; розглянуто фіксації варіантів назви та їхню достовірність, зв’язки з антропонімами, топонімами й апелятивами, відносини західних і східних галіндів. Відкидаючи наявні етимології як недостатньо обґрунтовані, С. Каралюнас пропонує нову гіпотезу. Передбачається, що давнє значення форм етноніма галіндів *Galindā / *Gelindā, *Galendā / *Gelendā чи *Galandā / *Gelandā, *Gilandā — «мешканці далеких околиць, віддаленого краю як неподільної цілості», звідки постало значення краю «далека околиця, віддалений край». Мотивацію цього топоніма обґрунтовано порівняльно-історичним аналізом назв внутрішніх органів (шлунка, кишок) у балтійських, грецькій і слов’янських мовах, що мають той самий корінь і виявляють семантичну філіацію семем «живіт, шлунок; нутрощі», «внутрішні органи; кишки», «глибоке місце, западина», «глибина, безодня», «дно (посудини, моря тощо)», «земля, ґрунт; фундамент, основа…».

Третій розділ монографії присвячено судувам. Ретельно дослідивши записи в джерелах і відображення назви судувів в ойконімах Пруссії та Литви, а також обговоривши можливі етимології цієї назви, автор знову пропонує нову гіпотезу походження етноніма, реконструюючи балтійський прикметник *sūd̄as «товстий, пишний, родючий; огрядний, округлий (про чоловіка, дитину, дівчину); міцний, цупкий, щільний (про полотно, нитки, уток)» (пор. лит. sūd̄ras / sūd̄rūs) як похідне від дієслова sūd̄yti «солити, робити солоним, консервувати сіллю…» і виводить від нього етнонім та назву краю Sūdava ir Sūduva. Семантичну типологічну паралель такої мотивації автор підтверджує походженням етнонімів інших народів — висловом енців, сибірського народу, спорідненого з ненцями: моду погой незва «мій рід товстий (тобто численний)», давньотюркським іменником türk «союз племен» поряд із прикметником türk «сильний, міцний, могутній; численний».

298

Acta Linguistica Lithuanica LXXV

Simas Karaliūnas. Baltų etnonimai

Також запропоновано інтерпретації походження назв земель судувів Pokima, Kymenov ir Kisrnovia, згаданих Петром з Дусбурга.

У четвертому розділі розглянуто етнонім ятвягів. З невтомною наполегливістю автор інвентаризує всі етимології назви ятвягів, виявляючи їхні слабкі місця. Зв’язок етноніма ятвягів із назвами річок Jatfa, Jotupis, Jotija, Jotūlė відкидається: мовляв, етнонім і гідроніми незалежно утворилися від того самого дієслівного кореня *jā- «рухатися, їхати, їхати верхи». Спираючись на гіпотезу Казимира Буги про спорідненість назви ятвягів з апелятивами рос. ямба́, я́мбо «великий косяк риби», болг. я́мо «юрба, вервечка, натовп», серб.-хорв. jàto «зграя, гурт (риб, птахів); стадо, отара (овець, великої рогатої худоби, коней)», словен. játo, játa «велика зграя, гурт істот одного виду (риб, птахів…), що пливуть або летять», С. Каралюнас реконструює ятв. *jātvā «воїни, загін воїнів», виводячи всі апелятивні іменники з того самого дієслівного кореня, що й гідроніми. На думку вченого, у балтійських мовах від *jā- «рухатися, їхати, їхати верхи» утворилися іменні слова основ i та u *jāti- і *jātu- зі значеннями «зграя, стадо (рухомих живих істот)» і «воїни-вершники, кінне військо». У ятвязькій мові форма основи u *jātu- отримала збірний формант *-ā (< ide. *-aH), а від форми основи u було утворено *jā́tv-ingas «той, хто належить до ятвягів».

Походження назв Дайнави та дайнавців представлено в п’ятому розділі. Автор пропонує не пов’язувати фіксації в історичних джерелах із литовськими ойконімами Dainava, Dainiai та відповідними гідронімами, поширеними в балтійському ареалі. Спираючись на вживання та семантику литовських прикметників dieni «та, що має народити, приводить до жеребця, чекає (про кобилу)» і dienė «та, що ось-ось ожеребиться (про кобилу)», а також на відповідності в індоіранських мовах, мовознавець припускає існування балтійського кореня *dēi-n- і реконструює литовські іменники *diena, *dienė «корова», що спираються на первинне, етимологічне значення «та, що ссе, яка годує груддю». Отже, назву мешканців *dainiai «дайнавці» він пов’язує з балтійськими іменниками жіночого роду *dáinē, *dēinā, *dēinē «корова, що телиться; молода дійна корова» та прикметником жіночого роду *dēinī «та, що має народити, приводить до жеребця, чекає (про кобилу)». Суфіксальні форми Dainavà, Dainuvà могли виражати збірне значення цілого племені. Семантичну мотивацію етноніма *dainiai від іменника *dáinē «корова» пояснено значенням «ті, хто належить до корів, пов’язаний із коровами, тобто пастухи, скотарі».

У шостому й сьомому розділах продовжується тема ятвягів: розглянуто мовні релікти, зафіксовані в говірках і ономастиці Південної Литви та Білорусі, особливо в гідронімії. На підставі історичної документації та археологічних даних зроблено спробу локалізувати територію проживання ятвягів і запропоновано нові гіпотези походження назв Полісся та слов’янських етнонімів вельняне, древляне, dregoviči, Pollexiani; проаналізовано назви лівих приток Прип’яті, які свідчать про балтійський характер території від Неману на півночі до Прип’яті та її лівих приток на півдні з найдавніших часів. Оновлено

Recenzijos / Reviews

299

DALIA PAKALNIŠKIENĖ

проблематика балто-слов’янських відносин⁵: питання хронології, прабатьківщини та міграцій слов’янського етносу, до речі, істотно дисонують із новішими археологічними дослідженнями⁶.

Восьмий розділ монографії присвячений проблематиці етноніма прус та назв прусських земель. Тематику Пруссії цілеспрямовано розпочато з фіксацій лексеми прус у старих литовських і латиських словниках, інших писемних джерелах і діалектах, фольклорі. Докладно пояснюється розвиток значення етноніма (від давнього балтського племені до німця зі Східної Пруссії або представника конфесійної належності) та його формальна структура. Після детального аналізу історичних джерел зроблено висновок, що пруси мали бути групою високого соціального престижу, різновидом вітингів, кінними воїнами, пов’язаними з кіньми, їхнім розведенням і дресируванням, але не з якоюсь певною областю чи землею. Гіпотезу підтверджують засвідчені в германських і слов’янських мовах лексеми з коренем prus- зі значенням «прус; кінь, бойовий кінь, жеребець». Критично оцінивши всі тлумачення походження етноніма прусів (навіть своє попереднє⁷), С. Каралюнас увиразнює семантику реконструйованого основного дієслова *prus- «бризкати, плескати, розприскувати; фиркати (про коней)», з яким пов’язують етнонім, особливо зв’язок із ливанням води, відбитий у санскр. pruṣṇóti «він бризкає, розприскує, капає, зволожує», серб.-хорв. prskām, prskati «бризкати», лит. praūšti (–ia, –ė) «обмивати водою, умивати, мити (обличчя); мити (руки, ноги, голову, все тіло), купати; прати, мити (білизну, посуд)» тощо. Спираючись на типологічні паралелі в германських, індоіранських, анатолійських та інших індоєвропейських мовах, учений пропонує нову етимологію: первинне значення етноніма прусів могло бути «ті, хто зволожує, розбризкує, розсіює насіння (semina emittentes)», тобто «чоловіки».

Далі по-новому інтерпретується походження назв прусських земель, перелічених у хроніці Петра з Дусбурга. Для Кульма та Любави, які вважали чужомовними, запропоновано балтійські етимології. Однак пов’язування Любави з лит. liubėti ненадійне, адже це дієслово засвідчене в LKŽ лише одним реченням, реконструйоване з єдиної форми теперішнього часу, а споріднене з ним liūbyti вважають слов’янізмом⁸. На думку С. Каралюнаса, мотивацію назв прусських земель найчастіше визначало заняття, діяльність мешканців (Любава, Вармя, Нотанга, Самбія, Надровія, Барта, Скаловія), рідше — фізико-географічні й топографічні особливості (Кульм, Помезанія, Погезанія). Землю Сасна, згадану в інших джерелах, відкинувши гідронімічне й «заяче» походження,

⁵ Див. докладну й досі актуальну публікацію: Karaliūnas S. Kai kurie baltų ir slavų kalbų seniausiųjų santykių klausimai. – Lietuvių kalbotyros klausimai 10, 1968, 7–100.

⁶ Наприклад, Еугеніюс Йова датує виникнення слов’ян V століттям (Jova E. Aisčiai. Kilmė. Vilnius: Edukologija, 2012, 44–55).

⁷ Каралюнас С. Про значення та походження етноніма прусів. – Baltistica 13(2), 1977, 372–373.

⁸ Fraenkel E. Litauisches Etymologisches Wörterbuch 1. Heidelberg: Winter; Göttingen: Vandenhoec & Ruprecht, 1962, 378.

300

Acta Linguistica Lithuanica LXXV

Simas Karaliūnas. Baltų etnonimai

також тлумачиться по-новому: реконструйована лексема пр. *sasnā «кора дерева; сосна» пов’язується зі сл. *sosna «сосна».

Згадувану в історичних джерелах Вітландію С. Каралюнас пов’язує з назвою вітингів як соціальної групи, яку виводить із *vītā (або vītia- «переслідування, захист, відганяння, проганяння геть…») і суфікса -ing-: вітинги — «ті, хто належать до переслідувачів, переслідувані чоловіки».

У дев’ятому розділі назву Литви та етнонім литовців пояснено з опорою на дослідження історика Артураса Дубоніса про лейчів та їхні соціальні функції, а також на згадані в історичних джерелах факти про ймовірних службовців литовського правителя. Саме ця професійно-соціальна категорія могла дати назву литовцям як етносу. Аргумент Зігмаса Зінкявічюса про різницю інтонацій, яка не дозволяє пов’язати leitį та Литву, Каралюнас відкидає як несуттєвий: мовляв, це регулярне явище апофонії кореневого вокалізму й інтонаційної системи литовської мови, яке не перешкоджає вважати ці назви спорідненими. Наводяться також структурні аналогічні варіанти, пор. vienas, vič-vienas і vič-veinėlis, šiekštas і šeíkštis, príemenė і preímenė, miélas і meīlas тощо.

Лит. *leitīs автор виводить з іє. кореня *leit- «іти, вирушати, подорожувати; супроводжувати» (як і гот. ga-leiban «(від)ходити, (від)’їжджати», давньосканд. líða «проходити, вирушати; зникати, щезати, пропадати», давньоангл. (ze)līðan «(від)ходити, (від)’їжджати, вирушати в дорогу; плисти», давньосакс. līthan, līðan «іти, вирушати», давньофриз. lītha «(терпіти) страждати, неохоче дозволяти», давньоверхньонім. ga-līdan «вирушати в дорогу» тощо). Форма лит. *leit-(i)jai в одних литовських діалектах перетворилася на leičiai «службовці правителя, конюхи», в інших — на *liečiai «литовці». В окремих литовських діалектах унаслідок кількісного чергування кореневих голосних утворилося *leit(i)jai > *leit(i)jai, від якого додаванням суфікса -uv- походить лит. Lietuvà як назва спільноти в цілому (пор. bernavà «гурт юнаків, парубків», brolavà, broliavà «братство, брати та їхні діти»).

У десятій частині розглядається проблематика етнонімів латишів і латгалів, поділена на три частини — фіксації в історичних джерелах та інтерпретації засвідчених форм, походження етнонімів і обґрунтування балтійського походження апелятива lata.

Учений дотримується гіпотези про походження етноніма латишів, запропонованої на VII Міжнародному конгресі балтістів у Ризі⁹, яку підтверджують апелятиви лат. lata «межа земельної ділянки; поле, ґрунт», late «частина ґрунту, ріллі, поля». Назва latuvā «латиші», *latā «латиші» етимологічно означала «люди землі». Наводяться типологічні паралелі з того самого ареалу: ест. marahvas «люди своєї землі (die Leute (unseres) Landes)», земгали (zemgali), жмудини (žemaiši).

Одинадцятий розділ починається аналізом локалізації селів, їхньої етнічної належності та даних історичних джерел. Замість традиційного виведення етноніма від відповідних гідронімів запропоновано нову гіпотезу походження, що пов’язує Птолемеєве Σάλοι з апелятивами лит. salà «село», лат. sala «те саме», які, на думку автора,

VII Starptautiskais baltištu kongress 1995. g. 13.–15. jūnijā. Referātu tēzes, Rīga, 1995, 47–49.

Recenzijos / Reviews

301

DALIA PAKALNIŠKIENĖ

могла бути збірною множиною *salā «село як нероздільне ціле», згодом назву перенесено на його мешканців. Згадані апелятиви пов’язують із лит. salà «ділянка суходолу, оточена з усіх боків водою; вища, суха ділянка землі на болоті, у драговині...», лат. solum «земля, ґрунт; підлога, долівка (у кімнаті); підошва (ноги); фундамент; дно; низ», давньоверхньонім. sal masc. «квартира; житло, помешкання; зала», давньослов. selo «ґрунт, поле; пасовище; село, поселення», рос. село «село, церковне село; квартира, житло, помешкання; поселення, сільце; поле, оброблювана земля, земельна ділянка» тощо, що походять від дієслівного іє. кореня *sel- «жити, бути». У численних гідронімах і топонімах Латвії, Литви та Курляндії (Sēlnieki, Sēļi, Sēlietis, Sēļu muiža, Sēļēķi, Sēlis, Sēles, Sēļi, Sēļa purvs, Sēlieši, Sēliškas, Sēlieši, Sēļi, Sēleši, Sēlieši, Sēlaiši, Sēlas, Sēlēki, Sēliupis, Sēliupỹs, Sēlē, Sēliškes) С. Каралюнас не вбачає етноніма селі sėlių, а реконструює балтійський апелятив *sėlā «острів; підвищення, пагорб на болоті; лісова земля; болото, драговина тощо», кількісне чергування голосних кореня пов’язане з лит. *selā, *selio-, *seliā- «село», давньослов. selo «ґрунт, поле; пасовище; село, поселення». На його думку, «етнонім селі з історичних джерел лат. Selones, нім. Sēlen і латвійський ойконім Sēlpils можуть спиратися як на балтійську праформу *sēl(i)iai, утворену, найімовірніше, від *sėlā або *sēl(i)iā «острів; підвищення, пагорб на болоті; болото, драговина тощо» за допомогою суфікса *-(i)ia-, що виражає належність, так і на балтійське *sėlā nom. plur. neutr. «селі як нероздільне ціле».

Розгляд проблематики селі завершується коротеньким підрозділом про залишки сельської мови, загалом уже відомі з інших досліджень.

Дванадцята частина монографії розглядає походження етноніма земгалів. Дослідник вважає, що етимологічним відповідником назви земгальського краю може бути ойконім Žemýgala в околицях Расейняй; отже, назва земгальського краю складається зі слів лит. žẽmė, лат. zeme і gãlas, лат. gals «область, край», — земгали «люди землі». Через подібне звучання слів лит. žẽmė, лат. zeme та лит. žiemiai «північ», лат. ziemeļi «північ», які в мовців асоціювалися й злилися у свідомості, назва племені й краю земгалів могла бути переосмислена як «розташований серед зимів, на півночі». Як типологічні паралелі наведено етноніми žemaitis, *latuvā, *latā bei *talavā, які могли утворитися за тією самою семантичною моделлю — від загальних слів žẽmė, *lat(av)ā, *talavā, що позначають землю (ґрунт, поле).

Досить докладно розглянуто рефлекси земгальської мови в говорах і власних назвах: анаптиксу, долю таутосилабічних сполук із n, продовження балтійських š, ž, м’яких k, g тощо.

У тринадцятому розділі представлено проблематику останнього балтійського етноніма — куршів. Етнонім пов’язують з апелятивом *kuršā-, пор. лит. kuršas «гак (Haken)». Значення гіпотетичного вихідного слова kuršas «клин, гак», «кіл, жердина; стовп» виводяться зі значення дієслівного кореня «розколювати; розколюватися», отже, kuršas — «те, що відкололося, відщепилося», «те, що відгалузилося». Таке значення могло стати підґрунтям для виникнення значень «група людей, загін», «рід, плем’я»,

302

Acta Linguistica Lithuanica LXXV

Simas Karaliūnas. Baltų etnonimai

«покоління (людей)», «плем’я». Від балтійського *Kuršā «плем’я куршів як нероздільне ціле» (реконструюється за такими фіксаціями, як Kursa у Дуніці, у народних піснях; тамнієцьким Kuorsa «край куршів (Kurland)») могли бути утворені назви мешканців лит. kuršiai, kuršai, лат. kursi. Нову етимологію (надзвичайно) широко проілюстровано типологічними семасіологічними паралелями з індоєвропейських і фінських мов, які пояснюють зв’язок значень «розщеплений, гак», «кіл, жердина; стовп» і «група людей, загін», «рід, плем’я, покоління (людей)», «плем’я». Крім того, оригінально поєднано гіпотези Йонаса Казлаускаса й Макса Фасмера: стверджується, що лит. kuršas «гак» і сл. *kъrchъ (< іє. *ḱr̥so-) «зігнутий, викривлений» (> «лівий, лівобічний») є словами спільного кореня.

Заново етимологізовано назви двох куршських земель — Ceklis ir Vannenia.

Коротенький чотирнадцятий підрозділ присвячено балтійським сусідам — лівам. Етноніми й назви краю лівськ. līva, lība, ест. liivi, liivilane «ліви», фін. liivi, Liivinmaa «край лівів», liiviläinen «ліви» пов’язують з апелятивами ест. liiv, фін. liiva «пісок; мул, багно» та ін., які в етимологічному словнику фінської мови вважаються балтизмами¹⁰, пор. лат. glūve «зелений слиз на воді, мул; колір» (ME I 628) і лит. glyvas (без наголосу) «слиз?» (LKŽ III 428). Через фонотактичні правила фінських мов приголосний збіг gl змінився на l. До цього підрозділу пасувала б іще одна етимологія, згадана в розділі про куршів, яка пов’язує етнонім лівів з апелятивами лат. līvis (līve, līvens) «тягнена сітка, волокуша для риболовлі на мілководді (ein Stossnetz); трикутна верша, ятір (eine dreieckige Garnreuse); чотирикутна сітка» (ME II 491), slīvo «також» (Рауна — ME II 937), лит. nu-leiŏvėti, su-lei-vėti (-lėvi, -ėjo) «ослабнути, занепасти, розм’якнути» (< *«зігнутися, схилитися») (LKŽ VII 297), (iš-)làiveti (-ėja, -ėjo) «розкидати, повалити (про жито); полягти, повалитися», iš-laivoti (-ója, -ójo) «робити вигини (Biegungen machen)» (LKŽ VII 74), рос. діал. ливый «пологий, похилий, спадистий», давньослов. левъ «лівий, лівобічний», лат. laevus «лівий, лівобічний» (а також «кривий, зігнутий, нахилений донизу»), гр. λαίός «лівий, лівобічний». Автор вважає, що ест. līv «сітка» може бути запозиченням з латиської мови (так само як лит. діал. lyvas «поєднання кількох волокуш (сіток, прикріплених до жердини) для риболовлі на мілководді» (LKŽ VII 631)), яке стало основою для виникнення лівськ. līva, lība, ест. liivi та реконструйованої А. Брейдаком назви західнофінського племені на північному сході Латвії leivi.

Підсумовуючи власну методологію й практику етимологізування балтійських етнонімів, С. Каралюнас спирається на теорію культурного капіталізму відомого французького соціолога П’єра Бурдьє, що дає змогу пояснити функціональні й структурні зв’язки етнонімів: «Капіталом, яким володіла первісна патріархальна спільнота, була її земля, земля-мати, земля-годувальниця, яку різні балтійські спільноти називали по-різному. Габітус таких спільнот habitą

Suomen sanojen alkuperä. Etymologinen sanakirja 2. Helsinki, 1995, 75, 76.

Recenzijos / Reviews

303

DALIA PAKALNIŠKIENĖ

їх формувала земля, якою вони володіли, та її характер. Цей габітус розширювали й поглиблювали відносини власності в племінній спільноті, а також відносини в родині та з іншими родинами, культура (релігія) і мова як засіб взаємного спілкування та обміну інформацією; слово, що позначало підвладну землю або патримоній, у багатьох випадках ставало й назвою племені». Однак далеко не всі балтійські етноніми, розглянуті в монографії, відображають цю модель.

Академічна спільнота Литви давно відчувала потребу у вичерпному зводі балтійських етнонімів. Гіпотези про походження етнонімів, наведені у вступах до балтійських мов і підручниках із мовознавства, а також розпорошені в статтях і тезах доповідей зауваги не дають цілісної картини й не дозволяють оцінити надійність окремих етимологій. У монографії С. Каралюна ретельно зібрано й перевірено всі дослідження. Велика кількість бібліографічних джерел і джерел свідчить про всебічність і глибину дослідження. Приділяючи значну увагу внутрішній реконструкції та спираючись на широкий історико-порівняльний контекст і типологію, учений пропонує нові сміливі етимології, відкидаючи домінантну модель гідронімічного походження етнонімів: «<...> за наявними даними, немає жодного балтійського етноніма гідронімічного походження». Науковій спільноті й широкій громадськості вирішувати — прийняти чи відкинути нові етимології.

Ця монографія, безперечно, стане одним із габітусів суспільства, що впливатиме на поле нашої культури. За це хочеться щиро подякувати шановному авторові Сімасу Каралюнасу.

Подано 30 вересня 2016 р.

DALIA PAKALNIŠKIENĖ

Клайпедський університет

вул. Саломеї Неріс, 5, LT-92227 Клайпеда

[email protected]

304

Acta Linguistica Lithuanica LXXV