Page 1VILIJA SAKALAUSKIENĖ
Інститут литовської мови
Напрями наукових досліджень: лексикографія, лексикологія, етнолінгвістика.
ZOFIA SAWANIEWSKA-MOCHOWA
Інститут славістики Польської академії наук
Напрями наукових досліджень: лексикографія, лексикологія, етнолінгвістика, історія польської мови.
Двомовні словники як тексти культури (на основі словників ксьондза Антанаса Юшки XIX століття)
Перекладні словники як тексти культури (на прикладі словників ксьондза Антанаса Юшки XIX століття)
АНОТАЦІЯ
У статті увагу зосереджено на лексиці литовської та польської мов у двомовному словнику Антанаса Юшки, у якій відображено концептуалізацію ЛЮДИНИ: описано її фізичну зовнішність, психіку, емоції, соціальне становище, вірування та обряди. Порушується питання еквівалентності з метою виявити подібності й відмінності між двома культурами.
У статті аналізується мовний матеріал, відібраний із литовсько-польського та польсько-литовського словників А. Юшки. Авторки ставлять перед собою головне питання: чи можна «прочитати» інформацію про людину з двомовних словників XIX століття, які розглядаються як тексти багатоликої культури Литви.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: Антанас Юшка, перекладні словники, XIX століття, текст культури, етнолінгвістика.
Straipsniai / Articles
89
Page 2VILIJA SAKALAUSKIENĖ, ZOFIA SAWANEWSKA-MOCHOWA
АНОТАЦІЯ
У статті зроблено спробу проаналізувати мовний матеріал, вибраний із лексикографічної спадщини ксьондза Антанаса Юшки. Цей задум добре вписується в парадигму етнолінгвістичних досліджень. Авторки ставлять перед собою фундаментальне питання: чи можна «прочитати» інформацію про людину з перекладних словників XIX століття, якщо розглядати їх як тексти культури багатомовної спільноти в Литві.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: Антанас Юшка, перекладні словники, 19th століття, текст культури, етнолінгвістика.
ВСТУП
Насамперед потрібно визначити, як у статті вживатиметься термін текст культури. У сучасній гуманітарній літературі це поняття застосовують для опису різноманітних творів людської культурної діяльності — не лише усних висловлювань, а й фольклору в широкому семіотичному розумінні, що постає з послідовностей знаків різного типу (Bartmiński, Niebrzegowska-Bartmińska 2009: 72).
Дослідження спирається на двомовні словники, тобто й на словесні висловлювання, важливу структурну основу яких становлять зіставлення й оцінювання мовних систем, а їхніми мовними джерелами є різноманітні культурні коди. Таке визначення культурних словесних висловлювань відповідає словникам ксьондза Антанаса Юшки XIX століття, систематизовані дані яких посідають важливе місце в когнітивних етнолінгвістичних дослідженнях, адже дослідники прагнуть розкрити реалії того періоду та їх оцінювання за допомогою мовних даних. Хоча тексти А. Юшки досі не дістали належної оцінки науковців, з огляду на зіставлення двох (або більше) різних мов вони є важливою частиною литовської та польської культурної спадщини. Двомовний словник зручний також тим, що містить так звану семантичну метамову: значення описуються перифразами, наводяться колокації та синоніми.
Отже, сформульоване завдання дослідження — вказати на відмінності й подібності в тому, як два народи, кожен зі своєю оповіддю про минуле, сприймають та оцінюють світ, — хоч і складне, але здійсненне; утім, лише за умови співпраці литовських і польських дослідників, які вважають, що двомовні словники, попри прагматичний аспект, містять етнолінгвістичну інформацію про сутність колективного суб’єктотворення.
У цій статті увагу зосереджено на лексемах литовської та польської мов у двомовному словнику А. Юшки, за допомогою яких показано концептуалізацію ЛЮДИНИ: описано її фізичну зовнішність, психіку, емоції, соціальне становище, вірування та виконання обрядів. Мета дослідження — визначити, чи відповідають одне одному висловлювання литовською та польською мовами, подані у двомовних словниках, які є
90
Acta Linguistica Lithuanica LXXVI
Page 3Двомовні словники як тексти культури (на матеріалі словників ксьондза Антанаса Юшки XIX ст.)
належать до певної семантичної групи; для них характерна повна еквівалентність значень, приблизна еквівалентність або певна лексична асиметрія значень у двох зіставлюваних мовах.
На конкретних прикладах еквівалентів зі словника А. Юшки прагнемо показати, чи образ людини в литовській і польській мовах є симетричним і однаково деталізованим, чи виявляються певні семантичні, стилістичні або навіть прагматичні відмінності, пов’язані з людиною.
Назви, що категоризують ЛЮДИНУ (з огляду на мету статті, вони представлені іменниками та прикметниками), поділяються на певні семантичні групи. У двомовному литовсько-польському словнику литовським словам відповідають однослівні польські еквіваленти, а також синоніми. Автор нерідко застосовував описовий переклад: перекладав литовські відповідники, спираючись на семантичні зв’язки, можливі колокації або коментарі, що розкривають значення й подаються в дужках поруч з основним іменниковим еквівалентом.
Способи перекладу латиських еквівалентів польською мовою у тримовному латисько-литовсько-польському словнику А. Юшки докладно описала Рената Місевіча-Триллія (2012; 2013: 162–171). Вона наголошує, що словники А. Юшки — це не лише перекладні словники, а й перекладні тлумачні словники, надзвичайно важливі для етнолінгвістів, які прагнуть дослідити категоризацію світу двома народами, що живуть на одній території, зіставляючи дві мови. «Перекладні словники, укладені двомовними особами, є не лише цінними збірниками матеріалу для систематичних досліджень, а й виявляють вплив білінгвізму на мовну систему, коли двомовність автора імплікує культуру двох народів» (Sawaniewska-Mochowa 2014: 131).
Наукове дослідження розпочинається з визначення методології та понять на матеріалі двомовних польсько-литовських словників А. Юшки. Об’єкт дослідження — лексикографічна спадщина, яка, окрім опублікованої частини, збереглася в різних рукописних редакціях, доповнених і виправлених іншими авторами. Тому матеріал оцінюється критично. Необхідно зважати на лексико-семантичні аспекти висловів, змінені пізнішими редакторами. Матеріал відібрано саме таким чином, оскільки відповідники мають бути наведені і в литовській, і в польській частинах словника.
Припустімо, що двомовні словники становлять особливий тип текстів. Тоді постає питання: яку інформацію можна прочитати з тексту такого історичного словника, якщо розглядати й оцінювати його як цілісність, трактувати як твір певного типу та культурну пам’ятку багатонаціональної спільноти, а не лише як сукупність основних слів і відповідних їм перекладів, створену виключно для практичного використання, наприклад, лише на період вивчення мови.
Straipsniai / Articles
91
Page 4VILIJA SAKALAUSKIENĖ, ZOFIA SAWANEWSKA-MOCHOWA
Твердження, що «словник є типом тексту», імплікує, за словами етнолінгвіста Войцеха Хлебди, кілька основних тез: 1) оскільки словник є типом тексту, то він є і висловлюванням; оскільки словник вважають висловлюванням, то він є частиною спільнотного дискурсу певного місця й часу. Це означає, що словник має свого адресанта, свого адресата та певну реальність, з якою пов’язане висловлювання; 2) оскільки словник є текстом (висловлюванням), то він також є інтерпретаційною оповіддю про певну реальність (зокрема й мовну) (Chlebda 2010: 202).
Тоді постає питання: хто є суб’єктом оповіді двомовного словника Литви XIX століття, якщо Литвою, як і Польщею, у той час правили царі?
Для словників такого типу характерна багатошаровість уявного суб’єкта. Насамперед у них відображено перспективу колективного суб’єкта, яким і є мовно-культурна спільнота, що складається з менших спільнот, наприклад регіональної, місцевої або релігійної (Chlebda 2010: 202).
Говорячи про двомовні словники А. Юшки, ми стикаємося зі співіснуванням мовних колективів двох суб’єктів — литовців і поляків — та світобачень двох суб’єктів. З етнолінгвістичного погляду цікаво розглянути, чи є симетричними ці візії, що оповідають про існування ментальної спільноти мешканців тогочасної Литви (у психолінгвістичній термінології це називають «ментальними картами»). Чи виявляються тут дві різні інтерпретації реальності, представлені різними лексичними й стилістичними формами, стереотипами та культурними образами? Ідеться, однак, не лише про колективний суб’єкт, адже суб’єктність словника визначає також його укладач — лексикограф, тобто автор тексту або висловлювання, адресованого конкретному адресатові з певною метою, у визначений час і в певному місці. Саме він конструює словник; від нього залежать макроструктура, добір відповідників з іншої мови та внесення додаткових пояснень, контекстуальної чи граматичної інформації.
Етнолінгвіст має усвідомлювати, що поряд із колективною уявою у словнику виявляється й індивідуальна уява, представлена самим автором, зокрема й через добір тих чи тих лексем. Лексикографові постійно доводиться ухвалювати безліч рішень як під час відбору матеріалу, так і під час його розташування, адже неможливо створити такий словник, макроструктура якого охоплювала б усі можливі назви, наявні в мові. Зазвичай, укладаючи корпус словника, прагнуть подати такий набір слів, який відображав би концепт світу мовно-культурної спільноти.
А. Юшка був саме таким автором, який амбітно прагнув представити у своїх словниках цілісну картину світу тієї доби. Як двомовний лексикограф, він був не лише уважним спостерігачем і літописцем різних проявів співіснування литовців і поляків, коли перетинаються дві мови й культури, а й, у багатьох випадках, за словами В. Хлебди, інтерпретатором тогочасної дійсності, яку він оцінював об’єктивно, подаючи численні реалії. Він робив це у зрозумілий спосіб, розкриваючи
92
Acta Linguistica Lithuanica LXXVI
Page 5Двомовні словники як тексти культури (на матеріалі словників ксьондза Антанаса Юшки XIX ст.)
dalyko esmę, vengdamas moksliškumo ir enciklopediškumo (Chlebda 1993: 205; Sawaniewska-Mochowa 2014: 135). Jis siekė ne tik suregistruoti lietuvių gyvosios kalbos turtus, bet ir puikiai išmanė lenkų kalbos regioninį variantą (specifinį sociolektą), kuriuo kalbėjo sulenkėję Kauno gubernijos bajorai (Sawaniewska-Mochowa 2002). Pasak Baudouino de Courtenay, A. Juška buvo geriausias to laikotarpio lietuvių gyvenimo žinovas (de Courtenay 1880: 2).
Перекладні словники, укладені двомовними особами, цінні не лише як збірники матеріалу для систематичних досліджень, а й як джерела, що дають змогу розкрити вплив білінгвізму на мовну систему, коли двомовність автора зумовлена культурою двох народів (Sawaniewska-Mochowa 2014: 131). Двомовні словники А. Юшки — надзвичайно цінне джерело для етнолінгвістів, які досліджують дві мовні системи як суб’єктивну оповідь, що категоризує повсякдення того часу, коли вживалися дві різні розмовні мови, на які впливали мовні норми.
Порівнюючи литовські реєстрові слова у словниках А. Юшки та їхні польські відповідники, можна помітити подібність деяких лексико-семантичних груп, наприклад слів, що характеризують людину, її діяльність тощо. Такі відповідники слів у польсько-литовських і литовсько-польських словниках двомовних користувачів зумовлюють культурну інтерференцію двомовного населення, яка спричинила спільність найменувань атрибутики різних сфер, а також свідомий вибір польської або литовської назви залежно від мовної ситуації (Sawaniewska-Mochowa 2014: 135).
СФЕРА ТІЛЕСНОСТІ,
ФІЗИЧНІ (ЗОВНІШНІ) ОСОБЛИВОСТІ
А. Юшка записував із живої мови все, що йому вдавалося почути, не поділяючи слова селянської мови на пристойні й непристойні. Він уникав грубих і вульгарних слів та висловів, вважаючи їх непридатними для словника й узагалі недоречними для читацької публіки (Tolutienė 1961: 151):
лит. biksuōkis (складне слово biksuos + šichti) = польськ. експресивне sracz do portek «той, хто наробив у штани»¹ (L B² I 15, L B II 26), fajdajacy się do portek (J I 207);
1 Хто це в штани, той і в штанях «той, хто випорожнюється (?), бруднить (?) штани» (J I 207).
2 Принципи подання скорочень у Słownik litewsko–polski: зменшені великі літери після символу L означають, що польський матеріал узято з відповідних литовських розділів від A до Ž; цифри I, II, III указують на послідовність редакцій; скорочення dr позначає видані або перевидані частини словника, L Bug — редакцію К. Бюги; арабські цифри позначають картки, додані до рукопису, або сторінки.
Straipsniai / Articles
93
Page 6VILIJA SAKALAUSKIENĖ, ZOFIA SAWANEWSKA-MOCHOWA
лит. bunõsa (складне слово buka + nosis) ‘кирпоноса людина’ = пол. tęponos (L B I 37, L B II 60, J I 248): Tas buknõsa, kuriõ bukà nosė. За даними LKŽ, зафіксовано у словнику Юргіса Шлапеліса;
лит. dublỹs ‘диплвіс’ = пол. brzuchal (J I 357), у польських говорах уживаються brzu-chal, brzuchal ‘człowiek z dużym brzuchem, grubas / людина з великим животом, товстун’ (центральна й північна Польща); за даними LKŽ, уживається в сучасній східноаукштайтській паневежиській говірці (поблизу Паневежиса), варіант dūblis уживається в Ейшишках, Почюнеляй (Радвілішкський р-н) і Пакруоїсі;
лит. memelis ‘той, хто, говорячи, затинається, заїкається, заїка’ (L M dr 30) // memelis ‘той, хто, говорячи, затинається, заїкається, заїка’ (L M dr 34) = пол. zajękliwy ‘заїкуватий’ ib.; momot ‘заїка (той, хто заїкається)’ (L M II 30); zajękliwy (L M II 30); у польських говорах (Малопольща) таку людину називають momot, zajękal, zajękliwy. У литовських говорах слово досить широко вживане: memelis — у східноаукштайтській паневежиській (поблизу Паневежиса) та східноаукштайтській утенській (Дусетос) говірках, memelis — у західноаукштайтській кауняській говірці (Скірснемуне, Лукшяй);
лит. rukšnà ‘той, хто насуплений, зморщений; похмурий, буркотун’: Kur susiraukęs vis tas rukšnà, варіант rukslà = у польських говорах уживається zmarszczoch (człowiek cały zmarszczony) ‘зморщений (цілком насуплена людина)’ (L R I 25). Назви з формантом -ocha були характерні для давньої Польщі, однак і досі продуктивні в польських говорах як назви виконавців дії або носіїв властивостей, іноді з негативним емоційним відтінком. У литовській мові rukšnà, rukšlà означають ‘людину, яка насуплена, скривила обличчя, зморщилася; буркотуна’. Rukšnà поширене в західноаукштайтських кауняських говірках (поблизу Маріямполе, Вілкавішкіса, Юрбаркаса) та південноаукштайтських (поблизу Алітуса), rukšlà уживається в жемайтських (кретингській, варняйській, расейняйській) говірках;
лит. stìvas, пор. LKŽ stỹvas, нім. діал. stîw, пол. sztywny ‘той, хто випнув губи, прямий’: Kas tiesus, neapsikumpinęs, stačias ir lygus kaip rąstas vienuolinis, tas stìvas (J). ~ пол. prosty jak świeca ‘прямий, як свічка’ (L S I 60); stìvas — за даними LKŽ, зафіксовано в Куршенай. У литовських говорах, особливо в західноаукштайтських кауняських, поширений варіант štyvas, включений до Литовсько-німецького словника Фрідріха Куршайтіса, матеріал для якого зібрано з живої мови литовців Малої Литви та друкованих джерел.
РИСИ ХАРАКТЕРУ
Лит. akýplėša (складне слово akìs + plėšti) ‘зухвала, груба, неввічлива людина: Vālo agintas vājkas tāp akýplėša, t. y. žėdam akis draska. Kas akis plėšia, priešinas, tas akyplėša (J I 7) = пол. експресивне okdzior (складне слово drzeć + oko), drapieżny ‘хижий’ (L A II 8, L A III 4, J I 7). Л. Івінскіс перекладає drapieżny як plėšans, –nčia (I
94
Acta Linguistica Lithuanica LXXVI
Page 7Dvikalbiai žodynai kaip kultūros tekstai (XIX a. kun. Antano Juškos žodynų pagrindu)
54). Уживається в литовських говорах (західноаукштайтських кауняських, північножемайтських кретингських) і увійшло до літературної мови;
лит. jumperis ‘той, хто причепився, приєднався’ ~ пол. przywiązany jak kleszcz ‘прилиплий, як кліщ’ (L ı I 5); у частині, відредагованій Йонасом Яблонскісом, подано jumperė, -ės (пор. нім. Jungferchen) ‘панночка (пол. panienka)’ (кажуть зневажливо): Ta motriška jo (keleiviai) jumperė, t.y. prijunta prie jo, kaip erkė įsirta (sc. «впивається») (J II 687). Jumpere gasuės vaikščiojo (J II 687), пор. jumperis, -ė, зафіксоване в LKŽ за словником А. Юшки. Також пор. jumprovą ‘панянка’ (пор. нім. Jungfrau), яке також має негативний відтінок: jumprova nemoka nei kokio darbelio; зафіксоване у Литовсько-німецькому та німецько-литовському словнику Пилипа Руїгіса Lietuvių–vokiečių ir vokiečių–lietuvių kalbų žodyne, у піснях прусських литовців Вілюса Калвайтіса Prūsijos lietuvių dainose (Kalvaitis 1905: 123), у читанці та словнику Августа Шлейхера Litauisches Lesebuch und Glossar (Schleicher 1857: 172), часто трапляється в записаних А. Юшкою піснях, а також у збірниках пісень Людвіка Рези (1935, 1937) та Августа Леськіна й Карла Бругмана (Leskien, Brugmann 1882: 65), уживав його Крістіонас Донелайтіс;
лит. gerùlis = пол. dobruti (L g I 19), Ø rozkosznik (‘зніжений’) (L g II 34), dobry człowiek (цей відповідник подано Я. Яблонскісом, і там же зазначено, що вжите Юшкою palainintas rozkosznik означає ‘той, хто віддався розпусті’) (J II 429). Пор. Swil, як і у словнику Л. Івінскіса (I 460), означає ‘ласун, хтивець, пустун’, пов’язане з gosus ‘хтивий, пожадливий’ і raškanas ‘пустотливий, веселий’. Імовірно, А. Юшка хотів надати цій назві іншого відтінку значення — ‘такий, що приносить іншим благословення’. У LKŽ це слово означає ‘добра людина, добряк’: Iš šelmio gerulio nepadarysi (Валкінінкай, Варенський р-н). dobruti у Л. Івінскіса — прикметник, перекладений як gerutis, geručia (Girėnūtis, -ūčia I 46);
лит. minkštaútis — зневажливо про невдалого, розм’яклого чоловіка; pačiužį означає ‘м’яке яйце’ = пол. експресивне miękaja ‘człowiek uległy / покірна людина’ (L m II 48v, L m dr 45. L m II 48v, L m dr 45). У литовській мові це означає слабку, покірну людину, на яку легко впливають інші; також пор. лит. minkšprótis (L m II 49), minkšprótis (L m dr 45) = пол. słabomyślny;
лит. kiršlys. Значення цього слова А. Юшка пояснює ілюстративним прикладом: Kurš kiršina, erzina kitus žmones, tas kiršlys ~ пол. експресивне rozuzyciel ‘призвідник сварки, той, хто дратує’ (L K I 41, J III 129). Подібне пояснення дає Ф. Куршайтіс у своєму словнику: kiršintojas: Kiršintojas – kurs kiršina (K I 67). Ця назва характеризує людину, яка дратує, злить і цькує інших. Л. Івінскіс перекладає прикметник rozuzy як įbūgęs (= įutęs), patrakęs, įdūkęs, įšėlęs (I 456).
Без контексту з польського відповідника важко відновити точне значення. Слово rozuzyciel не вживається ані в сучасній літературній мові, ані в говорах, але такі структури, в основу яких покладено історичну модель польської продуктивної деривації з формантом -iciel / -yciel, могли існувати в тодішньому вжитку. У польському матеріалі словника А. Юшки є утворення з nomen agentis значенням (пор.
Straipsniai / Articles
95
Page 8VILIJA SAKALAUSKIENĖ, ZOFIA SAWANIEWSKA-MOCHOWA
grabiel, gryiziel, nagiel, strasziel, zvodziciel) таких прикладів досить багато. Також можливо, що А. Юшка, прагнучи симетричності перекладу, створив таку назву виконавця дії від видових пар дієслів: rožusýti недок. – rožusaz док. ‘довести до сказу, розлютити’ або rožusyȯ ся недок. – rožusaž ся док. ‘розлютитися, розсердитися, гніватися на когось з якоїсь причини’.
Пор. також похідні складні слова із симетричною структурою: лит. arėkergis = пол. wodkopój, girtuo-klis (L A II 106): Ten arėkergėj, užsidarė į urzdinė, gėra (J I 107); у словнику Івінскіса зафіксовано girtūklis ‘п’яниця’ (I 279).
В основі значень багатьох згаданих слів лежить негативне емоційне ставлення мовця до того, що називається. Це його думка про цінність певної людини, і ця думка подається не як логічний висновок, а як досвід чи почуття мовця. У цих словах зафіксовано негативну оцінку.
СВІТСЬКІ ЗВИЧАЇ, СПОСІБ ЖИТТЯ, ДІЯЛЬНІСТЬ
Лит. baldõšius чол. р., baldõšė жін. р.: Kas par naktis bãldos, tas baldõšius (J I 186) ~ пол. tluk (L B I 3); wąsęjący się, tłuczący się ‘той, хто тиняється’. А. Юшка подає також синонім pabalda.
Очевидно, що литовська форма слова описує людину, яка вештається, тиняється вночі, тобто naktibalda. Водночас польські відповідники, радше, мають загальне значення ‘швендяє, łazi, łaźę’ < зворотного дієслова tłuc się ‘мандрувати кудись без мети, бути невідомо де, блукати, тинятися, вештатися’; у малопольському діалекті tłuk ‘людина, яка любить вештатися’; також уживається в діалекті як прізвисько, коли йдеться про звичку надокучати, особливо стосовно жінок;
Лит. laidotùvininkas (L L II 4, L Bug Als) ~ пол. pogrzebnik (Sw) навпроти ‘той, хто займається похоронами, влаштовує похорон’. Подібно й у словнику Л. Івінскіса pogrzebnik перекладається як laidojas ‘той, хто ховає померлого’, būdininkas (?) (I 296). Здається, А. Юшка розумів польський відповідник pogrzebnik як учасника похорону. Саме в такому значенні ця назва вживається у Сілезії та Кашубії. У LKŽ також подано таке значення слова «той, хто бере участь у похороні». Тут є й речення А. Юшки: Laidotùvininkai grįžta iš kapų, у якому laidotùvininkai, найімовірніше, також означає ‘учасники похорону’;
лит. prągininkas = пол. porżnik ‘той, хто пече й продає пироги’ (L P I 83); за SWi, ‘той, хто готує пироги, продає їх або їсть’, пор. лит. pyrãgininkas ‘кондитер, пекар пирогів’. Ця назва зафіксована у словнику Йоганна Генріха Кунмана (який ми називаємо словником Краузе); її вніс до свого словника також Ф. Куршайтіс; вона згадується і в Біблії Бреткуна, уживається
96
Acta Linguistica Lithuanica LXXVI
Page 9Двомовні словники як культурні тексти (на матеріалі словників ксьондза Антанаса Юшки XIX ст.)
у говірках: східноаукштайтських паневежиських (у Гружяй, Пасвальський р-н) і південно-жемайтських расениських (поблизу Таураге).
СОЦІАЛЬНИЙ СТАТУС (ДИХОТОМІЧНИЙ ПОДІЛ СПІЛЬНОТИ НА ПАНІВ, ШЛЯХТИЧІВ І СЕЛЯН)
Дуже численну групу назв у литовській мові становлять утворення з основним словом дворянин, наприклад: лит. дворянин, –я (L₁ I 2, L₁ II 3, J I 183) «привілейований землевласник, приблизно середній поміщик; людина привілейованого походження, шляхтич: Я з Лауде³ дворянин, а ти — з Карчюотаса⁴. Відрізняється селянин від дворянина, тобто вирізняється. Вона дворянка від народження і після шлюбу дворянка (J I 183–184). У литовській мові XIX ст. конотація цього слова нейтральна, позитивна. Тому можна поставити знак рівності: = польські відповідники bójar «дворянин», szlachcic «дворянин». У рукописі А. Юшка записав rycerz «лицар» (L₁ I 2), bohatyr «герой» (L₁ II 3). Однак у друкованій версії вже лише szlachcic (J I 184); лит. дворянка = польськ. «дама або панна зі шляхетного роду, дочка шляхтича» (J I 183); лит. дворянинчик = польськ. 1. зменшувальна назва зі значенням «(малий) син шляхтича»; 2. «бідний шляхтич»; 3. (із відтінком жалю) «шляхтичок» (L₁ III 4); у друкованому варіанті: syn szlachcica; biedny szlachcic; szlachcina (J I 184); у LKŽe друге й третє значення не зафіксовано; лит. дворяновод: Дворянський вождь є проводирем дворян (J I 184) «провідник бояр» ~ польськ. діал. marszałek «провідник, знавець церемоніалу; найвище французьке військове звання за часів Наполеона I та III; староста; старший учасник весілля тощо» (Pol I 443). Литовське maršalka маршал має статус керівної особи: 1. «особа, яка адмініструє та керує в державному апараті феодальної держави; вождь дворян; 2. особа, яка керує урочистостями; 3. сват; 4. учасник весільного почту». Маршалек (пор. середньовічне верхньонімецьке marschalk «слуга королівської родини») — це історичний термін: «XV–XVII ст. — перший міністр, державний службовець,
Liudė — назва історичного регіону, що охоплює шляхетські села на правому березі Невежиса, здебільшого в околицях ділянки Поцюнейляй—Дотнува. Про шляхту Литви чимало відомостей містять акти земельного суду Расейняй кінця XVI ст., купчі та інші документи (LE XIV 501–502).
Karčiuotas «неохайний, із занедбаним волоссям».
Straipsniai / Articles
97
Page 10VILIJA SAKALAUSKIENĖ, ZOFIA SAWANEWSKA-MOCHOWA
який мав широкі повноваження. А. Юшка не наділяє цю назву функцією державного службовця, яку маршал виконував у сеймі Речі Посполитої, проте, найімовірніше, він мав на увазі придатність до посади маршалка, якого обирали на шляхетських зібраннях. Маршалок керував діяльністю сеймиків різного типу. Однак ця назва не є еквівалентом литовського відповідника, який є складним словом, оскільки польська назва є історико-правовим терміном;
лит. didikas = пол. mocarz, pan (wielki) «володар, пан (великий)» (L D I 18), (J I 321). Варто зауважити, що А. Юшка, хоча й мав широкий вибір польських лексем на позначення людини з високим фінансовим і соціальним становищем (wielmoża, możnowładca, arystokrata, magnat, właściciel ziemski), уживає аксіологічно (у значенні оцінки) важливу назву pan, доповнену єдиним епітетом wielki (великий). До didiko належать синоніми didžulis «пихатий, чванливий, гонористий»: Kurs didžiuojas, tas didžulis (J I 322), kryvis «давній литовський священнослужитель, жрець», galūnas «вельможа, вельможний пан»; останнє слово в цьому значенні вживали Антанас Баранаускас і Костянтин Сірвідас;
лит. didikas у литовській мові означає людину високого походження, пор. похідні лит. didūne, пол. zbior wielkich (panów), arystokracya (зібрання вельмож (панів)): Čė didūne, o tenajs visūme susirinko (L D I 18), (J I 321); państwo, zbior wielkich panów (вельможі, зібрання вельмож) (L D II 46).
РЕЛІГІЙНІСТЬ, ВІРУВАННЯ, ОБРЯДИ
Лит. богомолець = польськ. богомолець (P Ł 4v), архаїчне богомолець (друга половина XVI ст.); богомолець включено до словника Домініка Суткевича (Sut), а варіант богомолець ‘той, хто є побожним’ знаходимо у словнику К. Сирвіда. У словнику Л. Івінскіса записано богомолець і пояснено Молиться Богові; синонім богомолець, -ця (I 20);
лит. богобоязний ‘побожний’ = польськ. chwalibog (побожність) (L D I 16), у польських говірках (південна Малопольща) chwalibóg уживається в іншому значенні — ‘людина, яка любить хвалитися, хвалько’ (SGP PAN IV 152); за даними LKŽ, богобоязний із цим значенням зафіксовано у рукописному словничку Сільвестра Ґімжаускаса (близько 1879–1881 рр.);
Лит. maldininkas «побожна людина, та, що багато молиться» ~ пол. nabożniś (L M II 8v): Kurs nuolat meldžias, tas maldininkas. Литовська форма нейтральна, польський вислів уживається з іронічним відтінком: так називають надмірно релігійну людину, яка дуже пишається своєю релігійністю;
nabożniś «побожний»; так називають świętoszek (dewotka), dewot (dewotka), bigot (dewotka). Литовська відповідна форма має зневажливий відтінок і означає «надмірно побожна людина (переважно про жінок)».
98
Acta Linguistica Lithuanica LXXVI
Page 11Двомовні словники як культурні тексти (на матеріалі словників ксьондза Антанаса Юшки XIX ст.)
У словнику А. Юшки людину характеризують як побожну, але не таку, що молиться надмірно багато; водночас їй не чуже вірування в духовний світ і існування чортів, оскільки у словнику є такі слова, наприклад:
lie. ãjt̄aras // ãjč̄aras = le. ajtwar = latawiec ~ zły duch ‘piktoji dvasia (Lₐ I 3, Lₐ II 6, Lₐ II 4, J I 6).
До словника Л. Івінскіса також увійшло ãjt̄aras – Latawiec «казкова істота, що існує для людей» (I 131). У литовській та балтійській міфології aitvaras — це істота, що приносить матеріальні цінності. Іноді її вважають доброю, іноді — злою. Вона діє потай, незвичайна. Людина часто навіть не здогадується, що має aitvarą. Вона опікується добрими, скривдженими іншими, не жадібними людьми, приносить їм усілякі багатства. Вважають, що багатства, принесені aitvaro, не віщують нічого доброго. Її зображують у подобі півня, вогняної змії, вужа, вихору, вогняного або чорного птаха (Džigol 2004: 17).
У словнику А. Юшки наведено такі ілюстративні речення: Aitvaras drieksi kad su pinigais, tai ugninas. Aičūras kaip pilas – mėlynas, kaip dykas – šviesus menga, t. y. leka (J I 6).
Литовські ãit(i)varas, ãič̄aras, eit(i)varas (Fraenkel I 4) або їхні діалектні відповідники, уживані на північному сході Польщі, позначають хатнього духа, який приносить гроші, раніше зібрані для іншого господаря, коли падають зорі: місц. ajtwaras (SGP PAN I 63), ajwar (SGP PAN I 60), atwor (SGP PAN I 182).
В околицях Паневежиса 1926 року Гелена Шейковська зафіксувала відомості, що ajtwaras означає «назву чорта»: Aitvaras, tai toks velnias, kas jam siela parduos, tas visą gyvenimą turės pinų, pieno, sūrio, sviesto, o kam greitai dingsta (...), тобто: aitvaras iš jo viską ima, o kitam duoda⁵.
Своєю чергою, польський відповідник latawiec у Помор’ї та Мазовії означає «хатнього чорта, який мав би вдень…»; його зображують як летючий вогняний стовп, пляму, кулю з довгим вогняним хвостом, вогняного птаха, змію, дракона, а в південній Польщі так називають зовсім інший дух диявольської природи — шкідливого, недоношеного немовляти, що має вигляд птаха (Džigol 2004: 17).
Запозичене з литовської форми ajtwar значення польського latawiec є близьким до литовського, а це означає, що тодішні мешканці Литви наближали до себе (це ще належить довести на основі ґрунтовніших досліджень) спільний образ хатніх демонічних істот або, можливо, навіть запозичували способи концептуалізації світу.
⁵ «З повіту Паневежиса походить така інформація, записана Геленою Шейковською 1926 року, що ajtwaras — це “назва чорта”: ajtwaras to taki d’ abł, któremuś sprzeda, to on psa ca życ’a nos’i pieniązy, m’leka, syru, masła, i akkumuzafśyk’im naspna [prędko wychodzi mle’cүwa, тобто: ajtwaras od niego odbiera, a drugiemu daji“ (Nitsch 1968: 368, SGP PAN I 63, Džigol 2004: 26–27). Переклала Вілія Сакалаускене.
Straipsniai / Articles
99
Page 12VILIJA SAKALAUSKIENĖ, ZOFIA SAWANIEWSKA-MOCHOWA
ВИСНОВКИ
Поки що не проведено повного аналізу мовного матеріалу двомовних словників А. Юшки XIX ст., у якому відображено концептуалізацію сприйняття ЛЮДИНИ в розмовній литовській мові та польському мовному варіанті, який називаємо соціолектом дрібної каунаської шляхти. У цій статті розглянуто дієслівні форми литовської та польської мов. Безперечно, це дуже багата частина словника, що розкриває всебічний образ людини через її діяльність, фізичний і психічний стан.
Після проведення цього попереднього порівняльного аналізу дійшли кількох висновків, важливих для етнолінгвіста, який цікавиться двомовними словниками:
1. З огляду на діяльність людини (яка особливо відрізняється від норм, прийнятих у цій країні) можна говорити про існування асиметрії литовських і польських мовних форм, зафіксованих у словнику XIX ст. Використані у словнику литовські мовні одиниці мають таке значення, настільки детально описують і оцінюють людину та її оточення, що в польській мові немає адекватних однослівних відповідників.
2. Щоб зберегти семантичне розмаїття литовських назв, А. Юшка намагається компенсувати ці недоліки описами. Варто звернути увагу, що в макроструктурі словника А. Юшки з’являються й полонізми, але це вже інше питання, відповідь на яке, можливо, шукатимуть у майбутньому.
Однак не можна робити категоричних висновків щодо існування чіткої дихотомії світогляду в литовській і польській мовах тодішніх мешканців Литви. В інтерпретації навколишнього світу наявна значна конвергенція. Розглядуваний стиль концептуалізації реальності, близький до людського, у двомовному словнику виявляється в тому, що литовським термінам і назвам живої мови відповідають еквівалентні польські діалектизми й архаїзми, які збереглися в соціолекті польської мови дрібної шляхти. У матеріалі як литовської, так і польської мов дуже виразно простежується вживання назв, стилістично нейтральних або експресивних, а іноді й цілком недвозначних.
УМОВНІ ПОЗНАЧЕННЯ
Для опису порівнюваних одиниць литовської та польської мов використовуються символи:
= повна еквівалентність,
~ приблизна еквівалентність,
Ø відсутність еквівалентності.
100
Acta Linguistica Lithuanica LXXVI
Page 13Двомовні словники як тексти культури
(на основі словників ксьондза Антанаса Юшки XIX ст.)
ŠALTINIAI
I – Lauryno Ivinskio lenkų–lietuvių kalbų žodynas, par. Ona Kažukauskaitė. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2010.
J – Литовскій словарь А. Юшкевича съ толкованіемъ словъ на русскомъ польскомъ языкѣ, том 1, вып. 1, Санктпетербург 1897; вып. 2, Санктпетербург 1904; вып. 3 (тома II-го вып. 1). Петроград, 1922.
K – Litauisch-deutsches Wörterbuch von Fridrich Kurschat. Halle a. S. 1883.
L – Słownik litewsko-polski (Lietuvių–lenkų kalbos žodynas). Juška Antanas, sygn. od F1–2163 do F1–2174.
L II – Słownik litewsko-polski A. Juskiewicza, druga redakcja haseł na M, rękopis w zbiorach LTIMBR, sygn. F1–2175, 74 arkusze in folio.
LE – Lietuvių enciklopedija 14, red. Juozas Girnius. Boston: Lietuvių enciklopedijos leidykla, 1958.
LKŽe – Lietuvių kalbos žodynas 1–20, 1941–2002, elektroninis variantas, red. kolegija: Gertrūda Naktinienė (vyr. redaktorė), Jonas Paulauskas, Ritūtė Petrokienė, Vytautas Vitkauskas, Jolanta Zabarskaitė. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2005; atnaujinta versija, 2008. Prieiga internete: www.lkz.lt.
LTIMBR – Lietuvių literatūros ir tautosakos instituto mokslinės bibliotekos rankraštis.
PL – A. Juška, Słownik Polsko-Litewski A–Z (Lenkų–lietuvių kalbos žodynas), rękopis w zbiorach LTIMBR, sygn. F1–2178, 137 kart.
PolŽ I – Kregždys Rolandas 2016: Lietuvių kalbos polonizmų žodynas 1. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.
RD – Ludo Rezos dainos. Pirmojo lietuviško dainyno II leidimas. M. Biržiškos spaudai parengta. I ir II dalis. Kaunas, 1935, 1937.
SG PAN – Słownik gwar polskich, 1977–2015, Źródła, t. I, red. M. Karaś, J. Reichan, t. II–V, red. J. Reichan, S. Urbańczyk, t. VI, red. J. Okoniowa, J. Reichan, t. VII i VIII, z. 1, red. J. Okoniowa, J. Reichan, B. Grabka, t. VIII, z. 2–4, t. IX, z. 1, red. J. Okoniowa; t. IX, z. 2, red. R. Kucharzyk; t. I–II, Wrocław: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1997–1991, t. IV–IX. Kraków: Instytut Języka Polskiego PAN, 1992–2015.
Sirvydas – Pirmasis lietuvių kalbos žodynas. Konstantinas Sirvydas, Dictionarium trium linguarum, par. Kazys Pakalka. Vilnius: Mokslas, 1979.
St – Słownik Litewsko-Żmudzko-Polski, ułożony przez Księdza Dominika Sutkiewicza [...] Datur Rossiensis 1835, rękopis.
Straipsniai / Articles
101
Page 14VILIJA SAKALAUSKIENĖ, ZOFIA SAWANIEWSKA-MOCHOWA
Swil – Słownik języka polskiego [tzw. Słownik wileński], I. A–O; II. P–Z. Wilno: Wydany staraniem i kosztem Maurycego Orgelbranda, 1861.
LITERATŪRA
Bartmiński Jerzy, Niebrzegowska-Bartmińska Stanisława 2009: Tekstologia. Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN.
Chlebda Wojciech 1993: Słownik a „dwuczłonowe” postrzeganie świata. – O definicjach i definiowaniu, red. J. Bartmiński, R. Tokarski. Lublin: Wydawnictwo UMCS, 195–205.
Chlebda Wojciech 2010: W jakim zakresie słownik dwujęzyczny może być źródłem informacji etnolingwistycznej. – Etnolingwistyka i leksykografia. Tom poświęcony Profesorowi Jerzemu Bartmińskiemu, red. naukowa W. Chlebda. Opole: Wydawnictwo Uniwersytetu Opolskiego, 201–208.
de Courtenay Baudouin, Niecislaw Jan 1880: Ksiądz Antoni Juszkiewicz. – Nowiny (przed nr. 329), 2–4. Przedruk: J. N. Baudouin de Courtenay 1983: Dzieła wybrane 6, red. Z. Jakubowski, J. Kulczycka-Saloni. Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 35–39.
Dźwigł Renata 2004: Polskie ludowe słownictwo mitologiczne. Kraków: Wydawnictwo Naukowe Akademii Pedagogicznej.
Fraenkel I–II – Fraenkel Ernst 1962–1965: Litauisches etymologisches Wörterbuch. Heidelberg: Winter.
Kalvaitis Vilius 1905: Prusijos Lietuvių Dainos. Surinko [...] Vilius Kalvaitis. Tilžė.
Kemėnski Andrej Maria 1993: Słownik mitologii ludów indoeuropejskich. Warszawa: Kantor Wydawniczy SAW.
Leskien August, Brugmann Karl 1882: Litauische Volkslieder und Märchen aus dem preussischen und dem russischen Litauen. Strasburg: K. J. Trübner.
Miseviča-Triliča Renata 2012: Lauku dzīves atainojums Antana Juškas latviešu–lietuviešu–poļu vārdnīcā. – Balu filoloģija 21(2), 43–62
Miseviča-Triliča Renata 2013: Poļu ekvivalenti Antana Juškas latviešu–lietuviešu–poļu manuskriptā. – Vārds un tā pētišanas aspekti 17(1), 162–171.
Nitsch Kazimierz 1968: Wybór polskich tekstów gwarowych, red. Z. Stamirowska. Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe.
Ruhig Philipp 1747: Littauisch–Deutsches und Deutsch–Littauisches Lexicon. Königsberg.
102
Acta Linguistica Lithuanica LXXVI
Page 15Dvikalbiai žodynai kaip kultūros tekstai (XIX a. kun. Antano Juškos žodynų pagrindu)
Sawaniewska-Mochowa Zofia 2002: Ze studiów nad socjolektem drobnej szlachty kobieńskiej XIX wieku (na postawie słowników przekładowych Antoniego Juszkiewicza). Bydgoszcz: Wydawnictwo Akademii Bydgoskiej im. Kazimierza Wielkiego.
Sawaniewska-Mochowa Zofia 2014: Lietuviški XIX amžiaus verstiniai žodynai – regioninės lenkų kalbos tyrimų šaltiniai. – Lekiskografija ir leksikologija 4, 123–138.
Schleicher August 1857: Litauisches Lesebuch und Glossar. Prag: J. G. Calve’sche Verlagsbuchhandlung.
Tolutienė Birutė 1961: Antanas Juška leksikografas. – Literatūra ir kalba 5, 87–377.
Translational Dictionaries as Texts of Culture (On the Example of the Nineteenth-Century Dictionaries by Rev. Antanas Juška)
SUMMARY
The analysis in this article concentrates on the nineteenth century Polish-Lithuanian and Lithuanian-Polish translational dictionaries by Rev. Antanas Juška, which we interpret as a kind of texts of culture. These types of sources provide valuable ethnolinguistic information for both Lithuanians and researchers of the Polish language. For ethnolinguists bilingual dictionary is a place of coexistence of two visions of the world: individual – the perspective of lexicographer, and collective – the perspective of collective entities/ linguistic-cultural communities.
Taking into account the view that the translational dictionaries form the textual genre and narration about the world, we strive to find answers to two questions:
1. To what extent could the Lithuanian and Polish vocabulary, contained in the macro- and microstructures of these dictionaries, reconstruct a common mentality of the then inhabitants of Lithuania?
2. To what extent does the material disclosed in the dictionaries indicate image of the world of the lexicographer himself and, at the same time, present the distinct visions of the world embraced by Lithuanians and Poles, that are expressed by the other pragmatic and stylistic means, and cultural patterns?
We can interpret more accurately those Lithuanian and Polish components in the structure of the dictionaries by Rev. Juška, that reflect conceptualization of HUMAN BEING
Straipsniai / Articles
103
Page 16VILIJA SAKALAUSKIENĖ, ZOFIA SAWANIEWSKA-MOCHOWA
with reference to his/her physicality, psyche and mentality, express of emotions, relation to other/alien, practicing religion and rituals.
Įteikta 2017 m. balandžio 4 d.
VILIJA SAKALAUSKIENĖ
Lietuvių kalbos institutas
Petro Vileišio g. 5, LT–10308 Vilnius, Lietuva
[email protected]
ZOFIA SAWANIEWSKA-MOCHOWA
Institute of Slavic Studies, Polish Academy of Sciences
J. Bartoszewicza g. 1B/17, 00-337 Warszawa, Polska
[email protected]
104
Acta Linguistica Lithuanica LXXVI
