LORETA VAIČULYTĖ-SEMĖNIENĖ

Інститут литовської мови

Напрями наукових досліджень: морфосинтаксис, типологія, валентність, семантика.

КОНЦЕПТ ЛЮДСЬКОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ НА ОСНОВІ TAPATUS, -Į ТА ЙОГО ПОХІДНИХ У СУЧАСНІЙ ЛИТОВСЬКОМОВНІЙ ПУБЛІЦИСТИЦІ

Концепт людської ідентичності на основі tapatus, -i та його похідних у сучасній литовській публіцистиці

АНОТАЦІЯ

Об’єктом цієї статті є ідентичність людини на основі прикметника тотожний, -а та його дієслівних і іменникових похідних. Структурний підхід до значення тут поєднано з когнітивним. На матеріалі публіцистики Корпусу сучасної литовської мови (далі — DKT) розглядається, яким є концепт ідентичності людини. Дослідження показало, що за валентними актантами розглянутих слів і предикатами, актантами яких вони самі виступають, ідентичність людини — це своєрідна цілісність особи, яку від народження відчувають, усвідомлюють і (або) творять відповідно до подільності: як близький взаємозв’язок людини з частковими ідентичностями — природною, відповідно неприродною, божественною, відповідно земними. З огляду на це природна ідентичність є стійкішою за неприродну. Мінливість пов’язана з вираженням різними формами тотожності, відповідно ототожнюватися.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: прикметник tapatus, -i, похідне слово, концепт, структурна семантика.

АНОТАЦІЯ

У статті йдеться про людську ідентичність на основі прикметника tapatus, -i та його дієслівних і іменникових похідних. У ній поєднано структурний підхід до значення з когнітивним. Спираючись на дані публіцистичних текстів, що зберігаються в Корпусі сучасної литовської мови (CCL), стаття розробляє концепт людської ідентичності. У

Straipsniai / Articles

105

LORETA VAČIULYTĖ-SEMĖNIENĖ

Дослідження виявило, що з огляду на валентні актанти аналізованих слів і предикати, актантами яких вони самі виступають, людська ідентичність — це своєрідна цілісність особи, яка від народження відчувається, сприймається та/або формується на основі двоїстості: як близький зв’язок особи з частковою — властивою або невластивою, небесною або земною — ідентичністю. З погляду часу властива ідентичність стабільніша за невластиву. Мінливість пов’язана з вираженням різними формами ya tapatus і tapatini(s).

КЛЮЧОВІ СЛОВА: прикметник tapatus, похідне слово, концепт, структурна семантика.

1. ВСТУП. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ

Протягом останнього десятиліття стало модно говорити про ідентичність. Цю тему досліджували з історичних, соціологічних, філософських, соціальних, культурних та інших поглядів чимало литовських авторів; згадати їх усіх тут було б складно, та й зрештою немає такої мети (inter alia Morkūnienė, sud., 2012; Matonytė, Morkevičius 2013; Rubavičius 2014; Grigas 2016 і численна література, цитована там). Останніми роками ідентичність привернула й мовознавчу увагу: її досліджували із соціолінгвістичного (Ramonienė, red., 2016) та етнолінгвістичного (Rutkovska, Smetona, Smetonienė 2017) поглядів.

Ромуальдас Ґріґас каже: «себе [...] я можу пізнати й усвідомити лише спілкуючись із близькими, однодумцями, колегами, загалом — зі світом, що мене оточує. [...] Так само і з народом. [...] Він народжується, формується, утверджується, деградує і зникає лише у стосунку з „іншим“» (Grigas 2016: 18). Або, як було написано в жовтні 2005 року на вебсторінці bernardinai.lt¹: «ідентичність визначає не лише те, як ти сприймаєш себе, а й те, як тебе сприймають інші. Ідентичність багатогранна й складна. Хтось сформулював це так: ми маємо кілька шарів ідентичності — ми наче цибулини».

Проаналізувавши семантику назв восьми цінностей на засадах когнітивної етнолінгвістики, Крістіна Рутковська, Марюс Сметона та Ірена Сметонене (2017) дають змогу «познайомитися» з ідентичністю литовця. Автори монографії, проаналізувавши концепти ВОГОНЬ, ВОДА, ДІМ, СІМ’Я, ПРАЦЯ, ЄВРОПА, СВОБОДА і ЧЕСТЬ відповідно до методології мовної картини світу, розробленої Єжи Бартмінським і його командою (с. 29–35), дійшли висновку, що «взаємодія й вияви сфер концептів, які мають ієрархічну структуру, сприяють самохарактеристиці та самосприйняттю як індивіда, а через індивіда — самовираженню всієї етнічної групи» (с. 260). Виявляється, що мінливі литовські цінності, які вони розглянули

¹ Цитовано за Корпусом текстів сучасної литовської мови, який надає публіцистичні матеріали.

106

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Žmogaus tapatybės konceptas pagal tapatus, -i ir jo vedinius dabartinės lietuvių kalbos publicistikoje

тісно пов’язані з етнічністю, давньою балтійською культурою, «а це пов’язано з високою оцінкою самосвідомості, плеканням мови, вираженням любові до батьківщини» (с. 259).

Лорета Вілкене, трактуючи ідентичність як пошук індивідом постійного саморозуміння та процеси самотворення (Ramonienė, red., 2016: 135, див. також цитовану там літературу), досліджує питання етнічної, мовної та культурної ідентичності литовців, осіб литовського походження й емігрантів, які живуть за кордоном, зв’язки між литовською мовою та ідентичністю емігрантів, з’ясовує, яку роль відіграє литовська мова в усвідомленні ними своєї етнічної ідентичності (с. 117–185). Авторка стверджує, що «мова для литовців є важливим показником етнічної ідентичності» (с. 118, див. також с. 128–129, 132, 152) і, як пише Сімас Каралюнас (1997: 163), виконує ідентифікаційну-об’єднавчу функцію. Так би мовити, етнічна ідентичність найгнучкіше й найкраще виявляється через мову, що перебуває в центрі ідентичності (Bucholtz, Hall 2006: 369), а особи, про яких ідеться, очевидно, ототожнюють себе передусім із литовською мовою (Ramonienė, red., 2015: 152). З іншого боку, «слід визнати й те, що живе ставлення до литовської мови можливе й без знання литовської мови» (с. 132). Інакше, за словами Л. Вілкене, складається ставлення до місця — Литви, яке для етнічної ідентичності емігранта «не надто важливе» (с. 125); точніше кажучи, «відбувається процес „відмісцевлення“ етнічної ідентичності, оскільки з Литвою зберігається радше емоційний, а не територіальний зв’язок» (с. 132). Культурна ідентичність литовців, осіб литовського походження й емігрантів, які живуть за кордоном, тією чи іншою мірою є гібридною, але в ній сильна литовська складова; цінується литовська культурна своєрідність — мова, історія, символи тощо (с. 184).

У цій статті людську ідентичність розглянуто з позицій структурної семантики, точніше, структурний підхід до значення поєднано з когнітивним. Наскільки відомо, з такого погляду людську ідентичність досі не розглядали. Поділяємо думку, що «структурне значення — це експліковане когнітивне значення» (Jakaitienė 1988: 58; пор.: Jakaitienė 2010: 56; Gudavičius 2011: 117). Тут аналізуються взаємозв’язки між словами та з’ясовується, яку інформацію вони передають, тобто яким є концепт людської ідентичності або як він вербалізується як мінлива концептуальна інформація, зміст мислення, стратегія, що міститься у свідомості носіїв мови (пор. Jakaitienė 1988: 42–43, 57–94; 2010: 17–18, 45–46, 50). На цій підставі можна говорити про так звану мовну картину світу як розуміння змісту, зафіксоване в мовних елементах, певну інтерпретацію дійсності в мові (докладніше див. Gudavičius 2007: 10; 2009: 11–17, Rutkovska, Smetona, Smetonienė 2017: 20–22, 29 і цитовану там літературу)³.

² Plg. Rutkovskos, Smetonos, Smetonienės (2017: 22) vartojamą terminą pasaulio vaizdas kalboje.

³ Етнолінгвістичне розуміння концепту спирається також, наприклад, на праці Юрія Степанова (Степанов 1997), Валентини Маслової (Маслова 2001), Світлани Тер-Мінасової (Тер-Минасова 2000), Альгірдаса Рушкіса (2011), Регіни Квашите й Сільвії Папауреліте (2013), Сільвії Папауреліте (2013), Неда Юргаціса (2015) (див. також цитовану там літературу).

Straipsniai / Articles

107

LORETA VAČIULYTĖ-SEMĖNIENĖ

Об’єкт цього дослідження — різні форми прикметника tapatūs, -i та його дієслівних (tapatinti, tapatintis, susitapatinti, sutapatinti) і іменникових (tapatybė, tapatumas) похідних у взаємно-реципрокному значенні, коли принаймні один із їхніх актантів експлікований або імплікований як людина чи група людей, наприклад: Karalius tapatūs valstybei DLKT; Людина починає себе (пор. людину) ототожнювати з спільнотою DLKT; Серіали мають терапевтичний ефект і відображають ідентичність народу, точніше, те, з чим вона сама себе схильна ототожнювати DLKT. Мета — на підставі аналізу прикметника tapatūs, -i та його похідних у публіцистичному реченні⁴ визначити концепт людської ідентичності⁵ як частину картини світу у свідомості людини, певний спосіб сприйняття. Порушується питання, як у вживанні⁶ через розглядувані слова та їхні валентні актанти, тобто формальну структуру, актуалізується (стає видимою) ментальна структура — людська ідентичність як частина концепту ідентичності.

Поставлено такі завдання: не претендуючи на вичерпний огляд літератури, окреслити, що є найхарактернішим для публіцистики (див. розділ 2), як прикметник tapatūs, -i та його похідні визначено у словниках і описано в граматичних працях (див. розділ 3), проаналізувати розглядувані слова в мінімальних фрагментах публіцистики, тобто в реченні, і на підставі аналізу встановити, як постає образ людської ідентичності — концепт, що існує у свідомості носіїв сучасної литовської мови (див. розділ 5). Людську ідентичність визначено індуктивно.

Теоретичною відправною точкою дослідження є погляд представників структурної лінгвістики на мову як на структуровану систему елементів значення, що міститься в головах людей, які розмовляють цією мовою; ці елементи визначаються через взаємозв’язки між ними, тобто важливими є не окремі x та y — елементи, а відношення між ними (inter alia Hjelmslev 1995: 36–51; Greimas 2005: 47, 50; Vykypėl 2005: 11–44)⁸. Для аналізу береться конкретний вияв (вираження) у мовному вжитку — речення в мінімальному (кон)тексті. Наприклад, у реченні Karalius tapatūs valstybei елементи значення

⁴ Plg. Evaldos Jakaitienės (2010: 32t) vartojamą priedėlio termino terminą.

⁵ Докладніше про зміст термінів reikšmė, sąvoka, konceptas ir prasmė та зв’язки між ними див. Gudavičius 2007: 14–23, 2011; пор. Jakaitienė 2010: 46–48.

⁶ Пор.: «Існування людини тотожне її функції в якомусь реченні. Цей варіант зливається з усім модерном і постмодерном, де всесвіт тотожний дискурсам, які його описують. Такі висловлювання є наслідком твердження, що не лише всесвіт, а й людина є матеріальним предметом, складеним із частин, тож його можна скласти й інакше, ніж у певному дискурсі, і навіть відповідно до характеристик, протилежних людській сутності» (Mickūnas 2012: 306).

⁷ Пор.: «Термін-об’єкт сам по собі не має значення. Значення передбачає наявність відношення: відношення між термінами є необхідною умовою значення» (Greimas 2005: 47).

⁸ Когнітивна семантика досліджує зв’язки між досвідом (англ. experience), втіленим пізнанням (англ. embodied cognition) і мовою (Evans, Green 2006: 50); значення трактуються як ментальні структури (Taylor 2006: 569).

108

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Žmogaus tapatybės konceptas gal tapatus, -i ir jo vedinius dabartinės lietuvių kalbos publicistikoje

(лексеми) пов’язані опозиційно: іменники різних форм король, держава пов’язані з тотожний (як актанти vs. предикат); іменник король пов’язаний з держава (суб’єкт vs. об’єкт). Конкретне значення предиката тотожний з’ясовується поряд з іншими лексемами — актантами, позначеними іменниками. У цьому разі лексеми король і держава умовно «створюють», інакше кажучи, актуалізують зміст тотожний (ширше — входять до змісту ідентичності)⁹. Відповідно до композиційного принципу, значення складного виразу як цілого визначається на основі значень його складових частин¹⁰. Структурне значення пов’язане з концептом співвідношенням частини й цілого умовно, тобто воно вербалізує певні мінливі елементи ментального змісту.

Передусім перевіряють, чи вживаються тотожний, -а та його похідні на рівні речення, тобто чи саме це слово виступає предикатом (тотожний, ототожнюватися), або ж чи є одним із валентних актантів предиката (зберегти свою ідентичність). Як уже зазначалося, зважають на те, щоб принаймні один із необхідних актантів тотожний, -а або його похідних позначався словом на позначення людини чи групи людей, а також аналізують лексичне вираження другого актанта — визначають, що ним позначено. З’ясовують, з якими предикатами вживаються іменникові похідні від тотожний, -а, тобто що формує ядро речення в тих випадках, коли похідне від тотожний, -а виступає не предикатом, а актантом. Розглядаються вирази: людина (x) тотожна y, людина ототожнюється з y, усвідомити ідентичність людини тощо; шукають відповідь на питання, які саме тенденції у змісті людської ідентичності простежуються через вираження на рівні речення¹² в публіцистиці сучасної литовської мови.

Основним методом дослідження є описово-аналітичний метод, граматичний і семантичний аналіз.

Під час дослідження вживання сучасної литовської мови використовуються приклади, зібрані в Центрі комп’ютерної лінгвістики Університету Вітовта Великого

⁹ «Значення більшості предикатних слів з’ясовується лише у дво- чи багатокомпонентному словосполученні» (Jakaitienė 2010: 51). З цього питання див. також Cruse (2001: 16). Пор. поняття спорідненості, уживане Луїсом Єльмслевом: «ця спорідненість є певною силою тяжіння, яка притягує певну субстанцію у певній формі; вона існує і в плані вираження, і в плані змісту» (Vykypė 2005: 18).

¹⁰ Пор.: «В основі поняття структурного значення лежать знання мовців про системні зв’язки між словами та правила й норми їх уживання в текстах. [...] Дослідження взаємних відношень між словами і є тією процедурою, що дає змогу розпізнати значення й експлікувати певні дрібніші складові семантичні елементи. Саме тому у структурному аспекті значення можна визначити як організовану (тобто певним чином упорядковану) сукупність семантичних елементів» (Jakaitienė 2010: 56).

¹¹ «Навіть не зовсім правильно говорити про їхню [значення слова і поняття] взаємодію, оскільки взаємодія передбачала б певну окремішність. Адже тут ми маємо справу з одним явищем, яке, однак, будучи дуже складним, має дві форми еманації: більш поверхневу — значення слова, і глибшу, більш внутрішню — когнітивне поняття. Генетично можна визнати первинність поняття щодо значення слова» (Gudavičius 2007: 18; пор. також Jakaitienė 1988: 57–58).

¹² «Описуючи мовне вживання, яке постійно змінюється, а тому його дуже важко встановити (визначити), можна оперувати лише тенденціями» (Vykypė 2005: 20).

Straipsniai / Articles

109

LORETA VAČIULYTĖ-SEMĖNĖ

становить корпус сучасної литовської мови (далі — DKT). У корпусі DKT, який створюється з 1992 року й донині, більшу частину становлять тексти писемного мовлення, часто відредаговані, різних жанрів: публіцистики, художньої, нехудожньої та адміністративної літератури. Частина з них — перекладні. Прикладів усного мовлення в DKT очевидно значно менше. Корпус публіцистичних текстів становить 63,8 відсотка всього матеріалу DKT. Для аналізу відібрано 100 публіцистичних речень¹³, у яких ужито слова, що розглядаються. За потреби враховується також мінімальний контекст речень (300 знаків відповідно до ширини рядка конкордансу DKT).

2. ЧОМУ ПУБЛІЦИСТИКА

Публіцистику обрано джерелом не лише тому, що вона становить більшу частину DKT, а й через її особливості як «посередниці» (пор.: Bitinienė 2007: 17; Župerka 1983: 108).

Традиційно про публіцистику йдеться в контексті стилістики — функціональних стилів¹⁴ (inter alia Pikčilingis 1971; Župerka 1983, 2012; Bitinienė 2007). Відповідно до сфер уживання мови та її основних функцій¹⁵ публіцистичний стиль виокремлюють поряд із повсякденно-побутовим (розмовним), офіційно-діловим, науковим і художньо-белетристичним (Pikčilingis 1971: 286t) або поряд із науковим, адміністративним, побутовим (розмовним, за Župerka 2012: 91) та художнім (Župerka 1983: 12, 99, 101; пор. 2012: 80–97).

Kazimieras Župerka (1983: 99, 101, 108; plg. 2012: 79) kalba apie tai, kad du ryškiausi potilius – laikraštinį¹⁶ (rašytinį) ir oratorinį (s说ytinį) turintis publicistinis stilius esąs meninio ir nemeninio (dalykinio resp. buitinio) stilių, arba kalbos sferų, sandūroje, tiksliau, arčiau nemeninio stiliaus (Župerka 2012:

¹³ Plg.: „Sakinys yra bazinis objektas, kuriame įkūnyta kalbos Semantika“ (Стенанов 1981: 4, cituojama iš Jakaitienė 2010: 42).

¹⁴ «Функціональний стиль — це історично сформований різновид літературної мови, стилістичні особливості й мовні засоби якого зумовлюють сфера вживання мови, зміст і функції» (Župerka 2012: 78; щодо дещо іншої думки пор.: Župerka 1983: 12, 99; Pikčilingis 1971: 277; Gaivenis, Keinys 1990: 67; Ambrazas 1999: 204). «Функціональний стиль — це певні усталені й усвідомлені в колективній свідомості схильності та орієнтири у вживанні мови, доволі абстрактна модель, тоді як усе розмаїття мовного вираження виявляється в тексті, орієнтованому на певний стиль» (Bitinienė 2007: 10).

¹⁵ Докладніше про функції мови, критерії їх розмежування, кількість і взаємозалежність див. Karaliūnas 1997: 113–175 та цитовану там літературу. З цього питання також пор.: Župerka 1983: 99–100; 2012: 79, Marcinkevičienė 2008: 33–77 та цитовану там літературу.

¹⁶ «До газетних жанрів належать інформаційне повідомлення, стаття, фейлетон, репортаж, нарис тощо. Є й проміжні жанри, наукова публіцистика» (Župerka 1983: 101t, див. також с. 108). Докладніше про жанри, зараховувані до публіцистики, їх типологію, критерії класифікації тощо див. Marcinkevičienė 2008.

110

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Žmogaus tapatybės konceptas pagal tapatus, –i ir jo vedinius dabartinės lietuvių kalbos publicistikoje

79). «На відміну від ділових стилів (наукового й адміністративного), характерною ознакою публіцистики є суб’єктивне оцінювання. Отже, публіцистичний текст [...] перебуває ніби посередині між діловим і художнім стилями» (Župerka 1983: 108; пор.: Župerka 2012: 87; Bitinienė 2007: 24; Marcinkevičienė 2008: 91–92). Для цього стилю, мета якого — «не лише викласти факти, а й відповідно налаштувати читача, переконати його», характерне поєднання комунікативної та експресивної (Župerka 1983: 108), або, інакше кажучи, функцій повідомлення (актуальної інформації) та впливу (агітації й експресії). Audronė Bitinienė розуміє публіцистичний стиль вужче — як періодику (газети, журнали) — і стверджує, що «первинне призначення публіцистики — відображати життя суспільства (фіксувати факти, події) і лише потім впливати на нього та керувати ним». Або, як стверджує S. Karaliūnas, цитуючи Grace Andrus de Laguna (1927), «мова є важливим засобом здійснення співпраці між людьми. [...] Люди говорять не лише для того, щоб заспокоїти свої почуття, вилити душу чи висловити свою думку, а й щоб викликати реакцію партнерів, співрозмовників та вплинути на їхні установки, погляди й дії» (Karaliūnas 1997: 108). «Взаємодія та комунікація існують і між такими людьми, які ніколи не зустрічалися і не зустрічаються безпосередньо, але впливають одне на одного через складну систему суспільних інституцій, функціонування якої уможливлює передавання повідомлень на відстань технічними засобами зв’язку. Такий тип взаємодії та комунікації існує, наприклад, [...] між автором статті та широкими верствами читачів газети, яким цей автор повідомляє свою думку» (с. 96; пор. Bitinienė 2007: 12). Нарешті, «оскільки передавання інформації та її циркуляція в суспільстві вважаються комунікацією, то з психосоціального погляду комунікація зрештою є зміною та регулюванням поведінки людей» (Karaliūnas 1997: 107). A. Bitinienė додає з цього приводу: «в адресата [читача] ніби відбирають розмаїття пізнання світу, можливість дивитися на нього власним поглядом: адресат має піддатися впливу адресанта, перейняти його погляд на явища дійсності» (Bitinienė 2007: 20). Саме такі «безвольні», які вміють читати й писати, але некритичні, «становлять понад половину слухачів або читачів».

Отже, з коротко сказаного стає зрозуміло, що призначення текстів, зараховуваних до публіцистики, — інформувати, оцінювати та (с)формувати думку більшості читачів, тобто громадську думку. З огляду на це можна, мабуть, вважати, що концепт людської ідентичності, який виявляється в публіцистичних реченнях DKT, відповідає або подібний до актуально сформованої у свідомості багатьох із нас — активних читачів — інтерпретації ідентичності.

¹⁷ Див. Župerka 2012: 79, 87, 97; пор.: Pikčilingis 1971: 307; Marcinkevičienė 2008: 34–35, 53tt.

¹⁸ «Важливо не те, що люди думають, а те, як вони мають думати» (Bitinienė 2007: 12).

Straipsniai / Articles

111

LORETA VAičIULYTĖ-SEMĖNIENĖ

3. ВИЗНАЧЕННЯ ПРИКМЕТНИКА TAPUS, -I ТА ЙОГО ПОХІДНИХ У СЛОВНИКАХ І ГРАМАТИЧНИХ ПРАЦЯХ

Щоб деталізувати зміст tapus, -i та його похідних, а також з огляду на підхід, згідно з яким загальне значення слова інтуїтивно зрозуміле й абстрактне (Karaliūnas 1997: 277–278), важливо розглянути, як відповідні слова подано у словниках.

Didžiajame Lietuvių kalbos žodyne (toliau – LKŽe) būdvardis tapatus, -i aiškinamas kaip identiškas, tolygus (žr. 1–2 sakinį), Dabartinės lietuvių kalbos žodyne (toliau – DLKŽe) – toks pat¹⁹, identiškas²⁰, tolygus²¹. Atskirai teikiamas daiktavardis tapatumas LKŽe siejamas su tapatus kaip pastarojo vedinys, o būdvardinis tapatybė čia apibrėžiamas kaip turintis dvi reikšmes, kurių viena – ‘objekto lygybė²² pačiam sau arba kitam objektui, tolygumas, vienodumas²³’ – šiame straipsnyje aktuali. DLKŽe būdvardinis priesagas -umas abstraktas tapatumas teikiamas leksografiniame tapatus, -i straipsnyje, o tapatybė – atskirai kaip ‘tapatumas’. Būdvardinis veiksmažodis tapatinti LKŽe apibrėžiamas kaip ‘laikyti tapatų, identifikuoti’, DLKŽe – ‘laikyti tapatų’. Čia aktualu minėti ir paties laikyti reikšmę ‘manyti esant kuo, turint tam tikrų ypatybių’ (DLKŽe)²⁴, suponuojančią subjektą kaip percepientą²⁵, pvz.: Visi [Pc] jį laiko išmintingu (žr. Šlienė 1994: 370). Atsižvelgiant į tai, DLKT pateiktą konstrukciją Su herojais [mes] tapatiname patys, tapatiname visą tautą galima perfrazuoti į Mes manome patys esantys tapatūs su herojais ir visą tautą esantį tapačią jiems arba Mes manome, kad pats esame tapatus herojams ir kad visa tauta tapati jiems (plg. Šlienė 204: 297).

Valingumo pagrindu (Šlienė 1994: 15–57; plg. Jakaitienė 2010: 65–71) aptariami žodžiai, kurie, pagal minėtas leksikografines apibrėžtis, nusako

¹⁹ Пор. DLKŽe: такий самий, така сама займенник. присудк. — такий, як інший.

²⁰ Пор. DLKŽe: ідентичний, -а — 1. рівнозначний, такий самий, тотожний.

²¹ Пор. DLKŽe: рівнозначний, -а — 2. такий, що має спільні риси, такий самий.

²² Пор. DLKŽe: рівний, -а — 2. однаковий за величиною, шириною, якістю тощо: Він мені рівний.

²³ Пор. LKŽe: однаковий, -а — 1. такий, що має майже або цілком однакові властивості, такий самий: Усі пішли однакові Rdn.

²⁴ Пор. LKŽe: laikyti — перех. 20. вважати когось кимось: Ким ти мене вважаєш? J. Jabl. BLKŽe: laikyti — 4. (кого/що ким/чим) вважати, визнавати кимось або якимось: Вважаємо одне одного братами.

²⁵ «Перцепієнт — функція носія психічного стану, властива живим істотам, які сприймають явища дійсності, мають певне ставлення до них і психологічно на них реагують» (Šlienė 1994: 20–21).

112

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Žmogaus tapatybės konceptas pagal tapatus, –i ir jo vedinius dabartinėje lietuvių kalbos publicistikoje

відношення подібності між предметами²⁶ є двовалентними (ідентичний, тотожний, ідентичність тощо) або тривалентними (ототожнювати), тобто їхнє значення передбачає дві або три вільні позиції — місця²⁷, які в реченні займають слова певних значень та їхні форми.

Прикметник tapatus, –i та його похідні (тотожність, ідентичність) є лексичними (інгерентними) взаємними предикатами²⁸, що виражають взаємне (англ. mutual) відношення між щонайменше двома учасниками ситуації (англ. mutant) — x та y. Інгерентно взаємне відношення є симетричним. Зазвичай воно є інверсивним: якщо стверджується, що x є тотожним y, то y є тотожним x. Окрім таких типово симетричних випадків (пор. Ми ототожнюємо себе насамперед і найбільше зі своїм народом DLKT), трапляються випадки, які важче піддаються інверсії, — менш симетричні (англ. semi-symmetric, quasi-symmetrical, sometimes-symmetrical), пор. Ми ототожнюємо себе зі своєю історією DLKT, але: *Історія ототожнює себе з нами. Отже, симетричність має градуальний характер³⁰. У розглядуваному випадку інверсивна симетричність пов’язана зі значенням дієслова ототожнюватися, яке передбачає живий суб’єкт — людину. Іншими словами, за вживання різних форм дієслова ототожнюватися або його похідного (ототожнюваний) точкою відліку може бути людина, пор.: Лише в такому разі можна говорити також про ототожнення окремої людини з певним народом та його культурою DLKT, але:?можна говорити про ототожнення культури з людиною.

Залежно від обраної точки відліку тих самих учасників взаємної ситуації (англ. взаємна ситуація) можна назвати по-різному: окремо або як цілісність. У наведеному нижче реченні 1 точкою відліку обрано окремого учасника взаємної ситуації (x) — підмет король або «ми» у реченні 2, тоді як у реченнях 3–4 — сукупність учасників ситуації (x і y), що називається формою множини іменника.

У взаємній ситуації, вираженій у реченнях 1–3, беруть участь окремі люди або група людей (один або група), у реченнях 4–9 — предмети. Іншими словами

²⁶ Dalijos Tekorienės (1990: 74) nuomone, tapatų formomis reiškiamas lygybės tarp daiktų santykis.

²⁷ За винятком випадків, коли розглядувані слова вживаються у формі множини; тоді вони є одновалентними або двовалентними (пор. речення 3).

²⁸ Пор.: «Лексичні взаємні предикати (також звані алельними предикатами) можна визначити як предикати, що самі по собі виражають взаємну конфігурацію, без обов’язкового граматичного маркування. Вони становлять семантично обмежену групу предикатів, значення яких зазвичай належать до класу соціальних дій і відношень („одружуватися“, „сваритися“, „дружити“), просторових відношень („прилягати“, „поруч із“) та відношень (не)ідентичності („той самий, що“, „відмінний від“, „бути схожим на“)» (Haspelmath 2007: 2090).

²⁹ Пор.: «Несиметричне відношення стає „відношенням, що має принаймні один асиметричний випадок“ (Parte 2008: 4). Наприклад, вони привітали одне одного імплікує, що він привітався з нею або вона привіталася з ним, але не обов’язково навпаки, тобто якщо вона привіталася з ним, це не обов’язково означає, що він привітався з нею.

³⁰ «Взаємні ситуації рідко бувають цілком симетричними» (Haspelmath 2007: 2088; подібну думку див. також Knjazev 2007: 116т). Докладніше про градуальну симетричність алельних предикатів див. Parte 2008.

Straipsniai / Articles

113

LORETA VAČIULYTĖ-SEMĖNĖ

Як уже зазначалося, лексична валентність актантів слова tapatus та його похідних різниться, «регулюється законом семантичної узгодженості» (Jakaitienė 2010: 69; пор. Sližienė 1994: 28–29)³¹. Як пише Evalda Jakaitienė, «аналіз лексичної валентності конкретизує характер загальних компонентів. Це вдається зробити не на підставі одного речення, а маючи більше [...] текстів, які показують уживання (Jakaitienė 2010: 71).»

Далі основну увагу приділено обговоренню речень 1–3: випадкам, коли лексична валентність актантів принаймні одного з розглядуваних слів — це Hum, тобто людина або група людей; такі випадки, як у реченнях 4–9, залишаються поза увагою. Однак враховано речення 10–12, у яких актант предиката, виражений словом на позначення абстрактної сутності, імпліцитно (за значенням) передбачає людину.

Дотримуємося погляду, що кожне слово, яке має власне значення та граматичне вираження і яким у реченні позначено актанта слова tapatus та його похідних, входить до концепту людської ідентичності як частина, співвіднесена з цілим.

1) Король був не лише главою держави; практично він був тотожний державі, бо не було іншої об’єднавчої сили, яка могла б утримати її єдиною.

2) Ми насправді ніколи не будемо ні ментально, ні соціально, ні політично тотожними Західній Європі, тому змусимо і Схід, і Захід серйозно поставитися до нас лише тоді, коли зможемо показати, що ми інші, але ми є.

3) Неможливо, щоб дві людини були майже тотожними.

4) Адже в житті ми не знайдемо двох цілком тотожних листків на дереві або двох тотожних крапель води. На нашій планеті кожна річ індивідуальна.

5) Чи є інтернет-книга тотожною традиційній [книзі]?

6) Ми помилково ототожнюємо колони Аристотеля з античністю.

7) А я ототожнюю час із театром.

8) Малі діти зазвичай ототожнюють поняття часу, простору й руху.

9) Мабуть, уже інстинктивно віленці ототожнюють прикрашання з фольклорним святом «Skamba skamba kankliai».

10) Personažų kalbų ar minčių nederėtų tapatinti su autoriaus požiūriu (plg. personažų tapatinti su autoriumi).

11) Чи можна знайти на сцені таку роль, яка була б тотожною твоєму образу (пор. образом тотожною тобі / твоєму «я»)?

12) На досвід спільноти впливає індивідуальна свідомість, проте ця [індивідуальна свідомість] не є тотожною колективній [свідомості] (пор. індивід не тотожний колективу).

³¹ «Саме лексичне значення слів, що утворюють сполуки, розуміється як інформація, яку слова передають про сприймані людьми реалії та їхні відношення» (Jakaitienė 2010: 62).

114

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Концепт ідентичності людини за словом «тотожний, -а» та його похідними в сучасній литовській публіцистиці

4. ВІДБІР ЕМПІРИЧНОГО МАТЕРІАЛУ

Tyrimų sakiniai su tapatus, –i ir jo veiksmažodiniais ar daiktavardiniais vediniais eiliskumo tvarka atrinkti į DLKT išplėstinės paieškos laukelį įrašius žodžio pradžią, pavyzdžiui, tapat, tapatyb ir pažymėjus varnelę analizuoti tik publicistikos šaltinius. Naudotas paieškos kriterijus prasideda. Paieškos metu pagal tapat užklausą DLKT teikė 1371 pavartojimo atvejį. Čia pateko skirtingos būvardžių tapatus, –i, tapatingas, –a, veiksmažodžio tapatintis), dalyvio tapinamas, –a ir daiktavardžių tapatingumas, tapatumas formos. Kreipiant dėmesį į tai, kad bent vienas aptariamų žodžių aktantas būtų eksplikuojamas arba implikuojamas kaip žmogus, t. y. akto leksinis valentigumas būtų Hum, peiliui iš jų atrinkta 360 pavyzdžių. Pagal su(si)tap ir tapatyb užklausą pateikti 562 ir 2054 pavartojimo atvejai su skirtingomis veiksmažodžio su(si)tapinti ir daiktavardžio tapatybė formomis. Iš eilės atrinkti atitinkamai 314 ir 326 pavyzdžiai. Analizei su minimaliu kontekstu imti sakiniai, kur aptariamieji žodžiai patys eina predikatu (žr. 1–3 sakinius) arba yra kito predikato aktantas (žr. 13–15 sakinius), nuosekliai palikti tokie sakiniai, kuriuose jie eina (ne)derinamaisiais atributais, t. y. žodžių junginio lygmeniu (žr. 4, 16–21 sakinius). Kita vertus, (ne)derinamų atributų daiktavardiname junginyje paisoma tais atvejais, kai jie relevantiški aktantų žyminčios leksėmomis (žr. 22–23 sakinius).

13) Справжній учень — не той, хто вигукує: Господи, Господи!, а той, хто отримав Духа Сина і виконує волю Отця. Від цього залежить наша ідентичність, тож не має значення, який народ чи культура — тоді й сьогодні.

14) Людина набуває своєї ідентичності через зв’язок із предками та тими подіями, які сформували їхні характери.

15) Щоб ми могли надати своєму життю сенсу й розпізнати власну ідентичність, маємо вміти, як сказав Тейлор, бачити своє життя як історію, що змінюється.

16) Можна було б і не згадувати цю чарівну квітку, якби не тотожні найважливіші компоненти обох видінь: юнак-свапінг, чудова квітка й не менш чудова дівчина.

17) Сім’я вчиться розпізнавати ознаки фертильності, притаманні кожній фертильній жінці.

18) Розглядаючи питання особистої ідентичності, він пропонував використовувати мову як засіб самовираження, а не як засіб інтерпретації себе, як це робили інші герменевтично орієнтовані мислителі.

19) Нічого страшного, якщо ідеал нашої ідентичності трохи відрізняється від реальності.

20) Тейлор не вбачає жодної загрози свободі індивіда в тому, що особа стає одним цілим із групою.

Straipsniai / Articles

115

LORETA VAIČIULYTĖ-ŠEMIENĖ

21) Звідси випливає неможливість ототожнювати Я з Іншим — саме через цю відмінність, через дихронію.

22) Територіальна нація є тотожною нації держави.

23) Значна частина населення досі ототожнює себе з радянськими людьми.

5. ІДЕНТИЧНІСТЬ ЛЮДИНИ ЗА ПУБЛІЦИСТИКОЮ ДКТ

5.1. Обравши відправною точкою для розгляду інверсивного відношення ідентичності перспективу людини (англ. personal identity), окремо не розглядають перспективу іншого (англ. enacted identity), тобто того, хто ототожнює себе з людиною (людини очима іншого).

Здається, розмову про ідентичність людини чи людей доцільно почати з її чи їхнього ставлення до себе, а потім перейти до ставлення до іншого. Як людина сприймає саму себе (англ. consciousness of self) — своє Я (англ. individual self): як незалежне Я (англ. independent self) з певним набором особистих якостей, властивим лише їй, чи (і) як взаємозалежне Я (англ. independent self)? Іншими словами, чи складається самосприйняття людини з мовного погляду — усвідомлення того, ким і якою я є, — зі сприйняття індивідуальної (унікальної) ідентичності як набору особистих якостей, чи (і) з формування особистої ідентичності на основі подібності до іншого (пор. Mayers 2008: 57–64). На думку John E. Joseph (2008: 37), в ідентичності насправді переплітаються унікальність людини, інший, самість і подібність³². Отже, можна говорити про більш чи менш реляційну ідентичність людини (Joseph 2008: 81–82) і визначати її за тими чи іншими критеріями, які й утворюють різні взаємопов’язані шари ідентичності людини, за якими людина ототожнює себе із собою чи (і) з іншим.

Виходячи з погляду, що в ідентичності людини переплітаються її своєрідність і подібність, і спираючись на закладений у згаданих дієсловах принцип симетричності та дзеркальності (докладніше див. Mayers 2008: 62 і цитовану там літературу)³³, такі (не)перехідні речення, як Людина тотожна собі. З ким ти себе ототожнюєш? Чому ви ототожнюєте себе з ними? Литовські правителі ототожнювали жемайтів із литовцями тощо., у яких прямий або непрямий додаток є або не є кореферентним

³² «Ідентичність-як-тотожність розпізнається насамперед через контакт із відмінним, тоді як ідентичність-як-унікальність формується переважно на перетині категорій ідентичності-як-тотожності» (Joseph 2008: 37).

³³ Жак Лакан «стверджує, що самоідентифікація індивіда як визнання самого себе невіддільна від визнання іншого; в іншому ми бачимо не іншого, а впізнаємо самих себе» (Lacan 1998; цит. за Kuzmickas 2012: 26).

116

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Žmogaus tapatybės konceptas pagal tapat(us), -i ir jo vedinius dabartinės lietuvių kalbos publicistikoje

разом із суб’єктом розглядаються спільно. З’ясовується, що на підставі лексичної валентності значень обговорюваних слів «видає» своєрідність і подібність людської ідентичності. 5.2. У часовому вимірі людську ідентичність, виражену в реченнях 24–29, можна розуміти як буття тотожності й становлення. Буття тотожності позначається статичним предикатом, становлення — динамічним (бути тотожним resp. ототожнюватися). Становлення в контексті речення 26 додатково підкреслюється прислівником часу сьогодні (пор. з ким ти сьогодні ототожнюєшся). Буття тотожності пов’язане не лише з відносною сталістю (статичністю), а й із цілісністю, тобто, так би мовити, із відчуттям внутрішньої гармонії як узгодженості основних рис особистості (Savicka 2004: 78). Тотожна людина як носій стану, або саме «я» [P], — це цілісна³⁴ людина (пор. речення 24, 27–28)³⁵. Семантична ознака цілісності, як видно з речення 24, пов’язана зі своєрідністю. У випадку, коли йдеться про тотожну людину, у реченні підкреслюється її цілісність як особистості (пор. Йонас — тотожна людина). Семантична ознака цілісності залишається на тлі значення «тотожний» (англ. background), коли за допомогою кореферентного із суб’єктом звороту або звороту «із собою» на передній план (англ. foreground) висувається своєрідність людини, пор.: Йонас — тотожна людина (тобто цілісна); Йонас — людина, тотожна сама собі (тобто своєрідна); Йонас ототожнюється із собою. У реченні Йонас ототожнюється із собою³⁶Йонас, що виконує роль суб’єкта, відповідає і перцепторові, і самому «я»; точніше, він виконує двофункційну ієрархічну функцію ознак перцептора з додатком «я» [Pcp] (докладніше див. Drūteinis 2009), пор.: Йонас [Pcp] вважає, що він [P] є для себе тотожним. Ця двофункційна роль суб’єкта [Pcp] актуалізується, коли людина дивиться на себе ніби збоку. Тоді в реченні вживається форма дієслова ототожнювати, пор.: Йонас [Pcp] ототожнює себе [P] зі своїм образом; Йонас [Pcp] вважає себе [P] тотожним образу. Отже, вживані в реченні бути тотожним (собі) resp. ототожнюватися із собою resp. ототожнювати себе зі своїм образом відповідають і актуалізують у реченні різні семантичні ознаки, закладені у значеннях розглянутих предикатів.

У часі змінюється також буття тотожності. На це вказують форми зв’язки, пор.: людина була тотожною собі (отже, не є тотожною), буде тотожною (отже, ще не є тотожною),

³⁴ Пор. LKŽ: цілісний — 4. з однієї маси, суцільний. || безперервний, неперервний, без перерв: Безперервний дощ. 5. несуперечливий, послідовний: Цілісна особистість.

³⁵ «Характеризуючи людину як індивіда, насамперед слід сказати, що вона є окремою і цілісною, тобто неподільною (лат. individuus — неподільний), але змінюється з часом. Те саме сказано й про ідентичність індивіда, хоча на неї можна дивитися під різними кутами зору, виокремлюючи й розглядаючи кожен аспект окремо. Тому індивід, будучи цілісним у загальному сенсі, водночас є багатогранним і багатовимірним; можна умовно виокремити часткові ідентичності, такі як соціальна, культурна, національна, політична, конфесійна та інші — залежно від того, що шукаємо і на якій підставі це робимо» (Kuzmickas 2011: 65).

³⁶ Прикладів такого типу з DKT немає.

Straipsniai / Articles

117

LORETA VAIČIULYTĖ-SEMĖNĖ

стане тотожним тощо. У часовому вимірі сутність людської ідентичності — це процес (перебіг), пов’язаний, як видно з речення 29, також із самооцінкою людини.

24) У постмодерну або постсуб’єктну епоху суб’єкт не є тотожним собі. Він відокремлюється і відрізняється від того, що йому властиве, що є своєрідним лише для нього.

25) Однак слід сказати, що «тотожність» не означає «бути тотожним», тобто приписувана собі ідентичність не завжди існує актуально.

26) Подумай, у чому полягає твоя мудрість і із ким ти ототожнюєшся, ким стаєш? Оціни, що ти сьогодні асимілюєш і наскільки дисимілюєш, як тобі це вдається робити, — у цьому процесі ти відкриєш свою справжню ідентичність.

27) Фрагментована свідомість, фрагментований образ світу, шизофренічна мова. Людина, яка вже не видається тотожною собі, відчужується й від інших.

28) Бути тотожним собі і бути собою — це основні імперативи, які зберігають скарбницю архетипів, що гарантують ідентичність особи.

29) Отже, я не є тотожним власній цінності.

Людську ідентичність утворюють не лише відносно динамічні стосунки людини із самою собою (є тотожною resp. буде тотожною собі; ототожнюється resp. ототожнюватиметься із собою; пор. аналогічне мовлення), відчужується від себе³⁷), а й стосунки з іншим (ототожнюється з y; ототожнює себе з y). За словами Інґрід Моркюнієне, «індивід не є ізольованим, відокремленим: він утілений, “бере участь” у суб’єктах» (Morkūnienė 2012: 120). Броніслав Кузміцкас стверджує, що «поняття ідентичності розвивається як розширення рефлексованої внутрішності, ядро якої вимальовується як образ “я”, що формується під час розмови та іншого спілкування з іншими особами» (Kuzmickas 2012: 26). Суб’єкти «перебувають у часі, отже, тривають і змінюються, і в цій зміні залишаються тими самими, хоча й не такими самими» (Kuzmickas 2008: 167).

Хто (або що) є (залишається) «тим самим» у плині часу, якщо сама людина змінюється, а, зустрічаючись з іншим, змінюється і змінює іншого? Якщо визнати, що люди, яких ми зустрічаємо, впливають на ідентичності кожного з них, навряд чи можливо, щоб двоє людей завжди були тотожними (див. речення 30).

30) Неможливо, щоб двоє людей були майже тотожними. Особливо гостро відчуваємо відмінність партнера, коли починаємо постійно спілкуватися, коли стосунки стають міцними³⁸.

³⁷ Пор. приклади з DLKT: Чи розмовляє він сам із собою, щоб зрозуміти, про що він думає? У житті часто трапляється, що людина, розмовляючи сама із собою, удає, ніби розмовляє з кимось іншим. Те, що є безпосереднім, непережитим, тобто абстрактним, — незалежно від того, чи пов’язане воно з чуттєвим буттям, чи лише з мислимою простотою, — відчужується від себе, а потім із цього відчуження повертається до себе і таким чином лише вперше стає своєю дійсністю та істиною, а водночас є надбанням свідомості.

³⁸ Пор. приклад DLKT, де tapatus вжито атрибутивно: У світі немає двох однакових людей, за винятком однояйцевих близнюків... народжених в одну мить. Усі ми різні. Відрізняються наші цінності, спосіб життя, звички, освіта та інше.

118

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Концепт людської ідентичності на основі tapatus, –i та його похідних у сучасній литовській публіцистиці

З контексту наведених нижче речень 31–35 видно, що, хоча й стверджується ідентичність двох (не)конкретних осіб, вона є частковою — у певному відношенні, тобто за схожим стилем роботи, зовнішністю, внутрішніми якостями тощо. Також із речень 32–35 з’ясовується, що (не)визначена інша особа, з якою хтось ототожнює або з якою ототожнюється, — це не реальна особа (Юозас Стацкявічюс, Роландас Паксас, Еріка Дженнінгс тощо), а певний створений уявний образ іншої особи як «еталон» (успішного дизайнера, невдалого президента, свободи, космополітизму, святості тощо). Такий самий створений образ іншого актуалізується в реченнях 36–41, де людина ототожнює себе або її ототожнюють із персонажем як символом, ідеєю, автором твору. У реченнях 42–46 створений образ іншого постає як невизначений носій певної дієслівної або іменної ознаки — діяч, якого кожен із нас уявляє і який для кожного трохи інший. Інакше кажучи, кожен підліток, ототожнюючи себе в реченні 46 із пожежником, автогонщиком чи іншим діячем, уявляє їх, спираючись на власні знання та/або досвід, трохи інакшими або трохи інакше, ніж інший підліток.

31) Мій імідж такий, хоча я чимось схожий на свого таємного приятеля. Тому він намагається ототожнити себе зі мною. Так він лізе в душу, що хочеться його вбити. Особливо вранці та ввечері, коли ми мчимо удвох і нас ніхто не бачить.

32) Однак він [хлопець] одразу помітив, що багато хто ототожнює його з Юозасом Стацкявічюсом і хвалить його роботи.

33) Захистити себе як особистість, довести, що вона не просто домогосподарка чи додаток до сім’ї. Через це самовідчуття вона, мабуть, якийсь час і ототожнювала себе із Жемайте. Чи стала Р. Меркелене щасливішою після важливого перелому у своєму житті?

34) Навряд чи хтось хоча б ототожнював себе і з Р. Паксасом. Тож нікому й на думку не спаде ототожнювати себе з Ерікою Дженнінгс. Адже це лише емоції — сексуальність, свобода, молодість, космополітизм.

35) Однак більшого твору про нього не з’явилося саме тому, що автор каже, що не наважився ототожнити себе з тією надзвичайно духовно світлою святою людиною. Чи не через подібні обставини уникають розкривати зсередини й характер Міндаугаса?

36) Співачка ототожнила себе із зображуваним персонажем, стала справжньою Жизеллю, переживала її долю, не маючи сил повернутися до реальності.

37) Сучасні діти дедалі частіше ототожнюють себе з вигаданими персонажами й дедалі рідше — з реальними людьми.

38) Але навіть на відстані я відчуваю силу цієї музики. Сьогодні, виконуючи музику А. П’яццолли, я намагаюся осягнути її дух, ототожнити себе з композитором. Так поєднуються два різні менталітети, два різні темпераменти.

Straipsniai / Articles

119

LORETA VAIČIULĖ-ŠEMENĖ

39) У своїй останній книзі ототожнюю себе більш-менш із людиною, яка має досвід світу.

40) Сама письменниця також чітко ототожнює головну героїню із собою: «Я — це Ліза. Як і вона, дитина влади, я могла вільно пустувати на природі».

41) Мате, я завжди ототожнював себе, зливався в одне ціле з Одіссеєм. Мандрівник світу, який зрештою повертається додому... Грек!

42) Я був ототожнився з якимось марксистським пропагандистом (усміхається композитор), який критикував капіталістичний світ.

43) Він уявляв себе уявно з в’язнями полярної ночі в’язнями, і звідси виникала екстатична вдячність за кожен схід сонця і кожну скибку хліба.

44) Я постійно звертаюся до всіх, хто й сьогодні хворіє на проказу: вони й досі мають заступника — отця Дам’яна, який іще до того, як захворів, часто ототожнював себе з хворими, кажучи: «ми, прокажені».

45) Дитина на руках матері, яка стискає склянку горілки (мама Качка — прототип алкоголічки). Не дивно, що дівчатка не хочуть бути схожими на них і ототожнюють себе з творчинями, а хлопчики лякаються таких багатодітних стареньких.

46) Підлітки бувають запеклими гонщиками, бранцями, пілотами, всесильними героями, чарівниками, непереможними бійцями; вони ототожнюють себе з названими персонажами. Медики попереджають, що саме в цьому криються причини, через які молодь подумки любить «літати» на автомобілях.

Із сказаного про речення 31–46 з’ясовується, що той інший, який формує залежну частину або шар людського Я, — не реальна, а самим індивідом створена особа, з якою він себе ототожнює. А що становить незалежне Я людини? Що є справжнім, сталим або найсталішим у людській ідентичності, і чи є воно?

У публікації DLKT людська ідентичність за природою поділяється на дві частини (дух esp. тіло): на внутрішню esp. зовнішню (див. речення 47–49), а також за статтю (чоловік esp. жінка; див. речення 50–51) і віком (молодий esp. старий; речення 52–54). Внутрішню, або інгерентну, частину людської ідентичності неможливо осягнути п’ятьма основними чуттями. Якщо погодитися, що, як стверджується в реченні 48, те, ким ми є, тотожне духовній енергії, що перебуває в нас, і є найсталішим у людській ідентичності, тоді частину ідентичності особи, яку (більше) можна осягнути чуттями, тобто (більш) зовнішню (стать, вік), можна вважати менш інгерентною — більш мінливою або такою, що може змінюватися³⁹. Внутрішню й зовнішню ідентичність людина має від природи, тобто «отримує» при народженні. Природжена ідентичність є справжньою ідентичністю людини

³⁹ Пор.: «У будь-якому разі незмінне поняття субстанції індивіда цілком можна узгодити зі зміною властивостей: це те, що залишається в індивіді, коли змінюються його властивості. [...] [Н]ерідко й сьогодні те, що залишається в індивіді, коли змінюються його властивості, — людську субстанцію — називають душею. Душа — це життєвий принцип, тобто те, що організовує живий організм в єдине ціле. Частини цілого можуть змінюватися,

120

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Žmogaus tapatybės konceptas pagal tapatus, -i ir jo vedinius dabartinės lietuvių kalbos publicistikoje

ідентичність. Невроджена (неінгерентна) ідентичність людини — це створене самою особою для себе Я (ілюзії, мрії тощо) та/або створене для інших Я (образ, маска, ярлик тощо) (див. речення 55–56, а також пор. речення 36–41; Joseph 2004: 4). Створена (сконструйована) частина ідентичності Я — це те, ким людина (не)хоче або (не)може стати, тобто потенційний шар ідентичності людини⁴⁰. Інакше кажучи, можливі частини ідентичності можуть стати справжньою ідентичністю людини, тобто образи (те, ким людина хоче стати, ким мріє бути) мотивують її поведінку, цілі тощо і можуть стати справжнім або справжнішим Я (тим, що людина усвідомлює в собі як більш інгерентне). Потенційні ідентичності змінюються.

47) Один із моїх улюблених мислителів називав «уподібненням собі» стан, коли [людина] духом цілковито ототожнюється з тілом, найчастіше — старим і стражденним тілом. Кожному знайоме відчуття, коли все людське «Я» стає однією лише хворою ниркою.

48) Tai, kas mes esame, yra tapatu mumyse esančiai dvasinei energijai.

49) Якщо поглянути на «я» з іншого боку, побачимо, що, коли ми дуже голодні, цілковито ототожнюємо себе з тілом, розсердившись на когось, відчуємо себе лише клубком холеричних емоцій, а заглибившись у наукову літературу, ототожнюємо себе з розумом. Де серед цих різних граней справжнє Я?

50) У таких сім’ях виростають сини, підлітки, які дорослішають без чітких орієнтирів самозахисту й не мають близької людини, з якою могли б ототожнити себе та свою сексуальність...

51) Нійоле Арбачяускене: Жінки й чоловіки — рівноцінні, але не тотожні.

52) Так само й різниця між особистостями: хоч би якою зрілою була особистість, у молодшому віці вона не може бути тотожною особистості старшого віку.

53) І справжній погляд з’явиться; я буду — чомусь я був у цьому твердо переконаний — якимось іншим. Можливо, навіть частково не тотожним собі, скажімо, двадцятирічному. Але тотожним я залишився. Навіть собі п’ятирічному. Особа нікуди не зникла, жоден досвід — такий чи інший — її не затулив, я все той самий. У п’ять чи тридцять років.

54) Так дитина вчиться віддалятися. Матері теж у цей час треба цього навчитися. Вона має бути трохи зрілішою за дитину. Якщо вона надмірно ототожнилася з нею, їй важко це зробити.

55) Закордонні серіали й люди, що туляться одне до одного біля них, намагаючись ототожнити себе з підсолодженими, гарно забарвленими ілюзіями, а згодом розповідаючи банальні сюжети про «кохання» й «некохання», «щастя» й «нещастя».

але принцип, який їх організує, залишиться тим самим: такою є діалектика властивостей людського індивіда та його душі» (Aleksandričius 2012: 216).

⁴⁰ Докладніше про поняття справжнього та відповідно можливого «я-самого» в психологічному й психосоціальному аспектах див. Markus, Nurius 1986, Oosterwel, Oppenheimer 1993 і цитовану там літературу.

Straipsniai / Articles

121

LORETA VAČIULĖ-ŠEMIENĖ

56) Людина, схильна до театральності, іноді ототожнює себе зі своєю маскою і не спроможна зняти її навіть у колі близьких людей⁴¹.

З того, що досі було сказано на підставі прикладів із DLKT, видно, що про людську ідентичність можна говорити як про стан і становлення. З погляду часу стан ідентичності передбачає відносну сталість, а становлення — динаміку. З семантичного погляду найсталішою є внутрішня, природжена частина людської ідентичності — душа⁴²; граматично її виражають форми теперішнього часу дієслова «бути», ужиті з прикметником «тотожний», пор.: людина тотожна душі, тобто людина є тією самою або такою самою, як душа; людина тотожна зовнішності (тілу, вигляду), тобто людина така сама, як її зовнішність (тіло, вигляд), але: людина є тією самою, що й її зовнішність (тіло, вигляд)⁴⁴; найбільш мінливою є неприроджена людська ідентичність — створена для себе і (або) для іншого частина ідентичності, граматично позначена формами дієприкметників минулого часу зі словом «сам». З погляду часу можна говорити про шари людської ідентичності, які мають різний ступінь мінливості: природжена (внутрішня або зовнішня) чи неприроджена (створена для себе або для іншого) ідентичність особи. Як стверджує Повілас Александравічюс, ідентичність «є і рухом, і тотожністю», тобто тим, що залишається, — «моє “я” чи моя душа, перетворюючи на власну сутність, на мій досвід усе, що так неминуче змінюється» (2012: 214tt; див. також цитовану там літературу; іншу думку див.: Mickūnas 2012: 302; Joseph 2004: 6⁴⁵). Гармонійне поєднання згаданих часткових ідентичностей є основою цілісності й самобутності людини. Крім того, вираження

⁴¹ Пор. DLKT: Наклеювання ярликів, стигматизація та інші переслідувачі не могли вплинути навіть на найсильніших людей. Чимало людей принаймні частково були змушені ототожнювати себе з ярликами «позначених», а розповіді свідчать, що в житті декого з них досі залишилися невирішені переживання від невдалої травми.

⁴² Пор. DLKŽ: душа — 1. рел. нематеріальне, безсмертне начало людини, що дає тілу життя й відокремлюється від нього після смерті. 2. внутрішній світ, психіка: Відкрив свою душу. LKŽ: душа — 1. внутрішній психічний світ людини, її свідомість, почуття, переживання: Важко лікувати тіло, коли страждає душа Pt. 2. релігійне — безсмертне нематеріальне начало людини, що єднає людину з Богом; дух: Моя душа звеличує Господа brš.

⁴³ Пор. DLKŽ: дух — 2. психічні сили людини як рушій діяльності: Піднімати людям дух. 3. перен. справжній зміст, сутність: Дух часу. 4. філ. зосереджена в індивіді суспільна свідомість. BLKŽ: дух — 5. одн. у філософії — творче начало, яке, існуючи саме в собі, усвідомлює себе, не обмежене часом і простором, відкрите буттю: Аналізувати співвідношення духу й матерії. Св. Августин стверджував, що розум перебуває у світлі божественного духу.

⁴⁴ Пор. приклад із DLKT: А це, своєю чергою, означає, що зовнішній складник людини (образ) ототожнюється з внутрішнім складником (ідентичністю). Я є = я маю вигляд.

⁴⁵ Пор.: «Our identities, whether group or individual, are not „natural facts“ about us, but are things we construct – fictions, in effect» (Joseph 2004: 6); «Сучасний суб’єкт не має сутності: він творить себе й своє оточення як автономію, і в цьому разі творить і об’єкти, і нові бажання щодо них» (Mic-kūnas 2012: 302).

122

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Žmogaus tapatybės konceptas pagal tapatą, –i ir jo vedinius dabartinės lietuvių kalbos publicistikoje

вибір між «бути тотожним собі» або «ототожнюватися із собою (зі своїми ілюзіями)», або «ототожнювати себе зі своїми ілюзіями» у реченні свідчить і про близький або віддалений погляд людини на саму себе.

Які, крім згаданих, є складниками ідентичності або її шарами, що формують її цілісність, і скільки їх? Здається, більшість із нас мало знає, якою є душа самої людини чи іншої людини, тобто якою вона є або що в неї всередині, — якою є стала частина ідентичності особи (пор. Joseph 2004: 8). Найбільше, що кожен із нас може сказати про іншого, — це, більш-менш пізнавши власну ідентичність, «створити» за власним образом версію ідентичності іншого, яка її «творцеві» видаватиметься справжньою ідентичністю цієї іншої людини. Як мовиться, за принципом дзеркала один через усвідомлення власної ідентичності (ототожнення) бачить ідентичність іншого, а інший через власну тлумачить ідентичність першого.

Бувають випадки, коли, згідно з принципом дуальності людської природи (внутрішнє або зовнішнє) та ідентичності особи (природжена або неприроджена) як єдності (пор. речення 47), дві окремі ідентичності зливаються в одну, тобто два окремі сприйняття людини стають нібито одним (див. речення 61–63, пор. також речення 38), або навпаки: одну людину «розщеплюють» і бачать ніби двох окремих людей (див. речення 64, пор. також речення 53). Злиття двох осіб або розщеплення однієї є частковим (подібно до речень 31–35) і відбувається за певним критерієм: вік (молодий або старий, дитина або дорослий), стать (чоловік або жінка) чи (і) соціальна⁴⁶ — родинна (чоловік або дружина, батьки або діти, брат або сестра). Останнє чітко видно з речень 65–66, а в реченні 67 воно переплітається з критерієм називання.

61) Коли йому виповнюється пів року, батькові варто більше допомагати матері. Адже жінка дуже занурюється у світ дитини. Якщо вона [на мою думку] надто довго ототожнює себе з дитиною, та не вчиться самостійності, стає залежною.

62) Змінює свою долю, починає йти іншим шляхом. — Після весілля ви не радите жінкам змінювати прізвище? — Коли люди кохають одне одного, вони хочуть злитися, ототожнитися, ніби накритися однією ковдрою, стають одним енергетичним вихором.

63) Близнюки значно більше залежать одне від одного, до того ж вони завжди є суперниками. До п’яти років хлопчик просто ототожнював себе із сестрою, вона була його другим «я». І раптом... Причиною втрати може бути випадково сказане вихователем або другом слово, зауваження.

⁴⁶ Соціальна ідентичність — «це ідентичність індивіда як суспільної, спільнотної істоти, адже індивіда ні в реальності, ні в теорії не можна ізолювати від інших індивідів, бо не існує й суспільства як однорідного утворення, натомість існує система зв’язків між індивідами, яку й називають суспільством. У міркуваннях про соціальну ідентичність можна виокремлювати економічну, політичну, національну, культурну, громадянську ідентичність або ідентичність певної групи тощо» (Morkūnienė 2012: 96). «Соціальна ідентичність — це процес, у якому діють особи-індивіди» (с. 121).

Straipsniai / Articles

123

LORETA VAČIULĖ-SEMĖNĖ

64) Пізніше пані Алдона ще довго жила в пам’яті, але так і не змогла ототожнити того великого чоловіка [дорослого] із якимось учнем, що сидів у залі хлопчиною [дитиною]. Пам’ять не може вмістити облич і імен учнів, яких за пів століття випустили в життя.

65) Хлопчик повинен мати чоловіка за взірець. З ним [чоловіком, татом] дитина [хлопчик] могла б не лише дружити, а й ототожнитися. Це означає зміцнити свою гендерну ідентичність.

66) Ніжно поводиться з іграшками, цілує, обіймає... Лише пізніше «відкриває» для себе тата й намагається стати схожим на нього. Від того, як та сама людина ототожнює себе з матір’ю та ототожнює себе з батьком, залежить ставлення до батьківства.

67) Замінити вирішив цей чоловік, бо не хотів бути ототожненим зі своїм братом. Ахремов⁴⁷, якого засуджено до довічного ув’язнення за вбивство журналіста Вітаса Лінгіса.

Ототожнення людини з іншою особою як представником меншої чи більшої групи — групи (родини, партії⁴⁸, еліти, середнього класу тощо), а отже спільноти, суспільства, нації — актуалізується в реченнях 68–74. Соціальний критерій ідентичності людини — її перебування й діяльність окремо, серед інших, разом з іншими (див. речення 75–78) — переплітається з критерієм місця в реченнях 79–80. Ототожнення людини з місцем актуалізується в реченнях 81–89. За ступенем близькості до людини критерій місця можна поділити на близький і віддалений; конкретніше, це місце проживання (де людина народилася та/або живе; див. речення 81–82), регіон (див. речення 83), країна (див. речення 84), держава (див. речення 85–86), континент (див. речення 87–88, також пор. речення 82) і світ (див. речення 89, також пор. речення 82).

68) Але хіба не потреба вирізнитися з натовпу зумовлює успіх подібних експериментів? Коли я був молодим, то завжди хотів із кимось ототожнитися. Я заздрив батькам, що вони могли брати участь у студентському русі 60-х років, що мали мету, що намагалися змінити світ.

69) Підлітки іноді навіть ототожнюють себе з групою — героєм оповіді стає еталон поведінки. Тому групи однолітків відіграють важливу роль у процесі соціалізації підлітка.

⁴⁷ Пор. також речення DKT: Насправді така литуанізація — не що інше, як спотворення прізвищ. Прізвище є частиною ідентичності особи. Тому, спотворюючи ім’я та прізвище людини, ми виявляємо до неї неповагу.

⁴⁸ Пор. приклад DKT: Партія, яка ототожнює себе з одним лідером, приречена на крах, у неї немає майбутнього. Окрім 19 відсотків виборців, які насправді аполітичні й пасивні, 14 відсотків ототожнюють себе з традиційними консерваторами, які представляють інтереси великого бізнесу, парадигму економічного зростання й глобалізації. Сучасні ліберали люблять ототожнювати себе з усім західним суспільством.

124

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Концепт людської ідентичності за словом tapatus, –i та його похідними в сучасній литовській публіцистиці

70) Мені не подобаються люди, які ототожнюють себе з натовпом⁴⁹, поводяться лише так, як заведено, і живуть за певними правилами. Завжди мають власну думку, і мало хто міг би її змінити.

71) «Якщо людина починає ототожнювати себе зі спільнотою, вона потрапляє до кола „обраних“. Ті, хто не погоджується з цими ідеями, опиняються серед „відторгнутих“.

72) Відповіді на запитання, до якого соціального прошарку вони зарахували б себе, нас неабияк здивували: майже 90 відсотків згадали середній клас. Із ним себе ототожнювали і академік, і колишній робітник, який торгує залізом у Гарюнай і вважає себе підприємцем.

73) Переживши грузинську доньку народуРоланда Паксаса знову ототожнює себе з „народом“ і відмежовується від „еліти“. Через цю історію рейтинг президента точно не впаде.

74) А почуття належності до нації залишається досить сильним: абсолютна більшість, 95%, респондентів ототожнюють себе з литовським народом. 75% ототожнюють себе зі своєю спільнотою, 72% — із жителями Європейського Союзу⁵⁰.

75) Згадана людина обмовилася й так захопилася, що усвідомлює себе не як окреме, ізольоване «я», а ототожнює себе зі своєю діяльністю.

76) Чи правда, що в Нерінзі посаду мера ототожнюють з особою мера С. Мікеліса? Так, сказала вона, це правда.

77) Твори В. Кісаускаса драматичні, болісні. А якою він був людиною? Творчість часто ототожнюють із людиною. Вінкас був досить непростим чоловіком, дуже спокійним за вдачею, на все реагував чутливо й тонко.

78) Інформацію про своїх збираємо самі. Люди ототожнюють нас із КДБ.

79) Це не означає, що я намагаюся ототожнювати себе з «Галереєю Домус» чи з якою-небудь іншою компанією.

80) З Литвою та литовським народом більше ототожнюють себе жителі міст, особливо великих. Однак серед містян, за визначенням експертів, каунасці вирізняються «досить негативним ставленням до свого громадянства».

81) Втрачаючи місця, з якими люди ототожнювали себе, які засвідчували їхнє походження та формували відчуття безпеки, люди втрачають орієнтири, можливі лише за наявності нейтральних зв’язків.

⁴⁹ Пор.: «Манія — це люди без культурного стрижня, без вищої освіти [...]. Тому вони не розуміють суспільства в цілому й бояться його» (Morkūnienė 2012: 165).

⁵⁰ Пор. приклад із DKT: Ми ототожнюємо себе передусім і найбільше зі своїм народом. «Про литовський народ, як і про будь-який інший, можна говорити двояко — як про масу окремо взятих мільйона індивідів і як про цілісність, наділену власною своєрідністю, яку, як і будь-яку іншу абстрактну спільність, можна розглядати відсторонено, називаючи поняття ідентичності та відмежовуючи її від інших аналогічних спільностей, наділених іншими особливостями» (Kuzmickas 2008: 168t).

Straipsniai / Articles

125

LORETA VAĊIULYTĖ-SEMĖNĖ

82) Значно зросла самоідентифікація литовців не з Європою чи світом, а з найближчим життєвим середовищем. У 1990 році зі своїм містом або населеним пунктом ототожнювали себе близько 25% людей, а у 2005 році — вже вдвічі більше, або 49%.

83) Литовці південної та північно-східної частин Віленського краю не можуть бути тотожними вже лише тому, що географічно вони не стикаються. Їх розділяє невдалий з погляду національної належності елемент, який утворює середину Віленського краю.

84) Литовці досі ототожнюють себе лише з територією етнографічної Литви⁵¹.

85) Тому що це був незабутній 1988 рік — початок відродження, коли, мабуть, кожен себе, свої надії та сподівання ототожнював із Литвою, думав про неї, відчував її, прагнув зробити бодай щось заради неї.

86) Я литовець, ототожнюю себе з вільною державою. Чи маю я робити щось для інших людей, які не мають цієї умовної свободи?

87) Ми насправді ні ментально, ні соціально, ні політично ніколи не будемо тотожними Західній Європі, тому і Схід, і Захід будуть змушені серйозно поставитися до нас лише тоді, коли ми зуміємо показати, що ми інші, але існуємо.

88) Утім, чи японці ототожнюють себе з Азійським континентом?

89) У 1990 році до Європи зарахували себе 1% опитаних, торік — 3%. Зі світом у 1990 році ототожнювали себе 4%, а у 2005 році — 6% жителів Литви.

Критерій місця охоплює реальну та/або уявну природу чи предмет, з якими людина ототожнює себе або з якими її ототожнюють у реченнях 90–97. Тут точніше було б говорити не стільки про ототожнення людини з конкретним предметом чи явищем природи, скільки зі змістом певних властивостей, що криються за ними, — абстракцією, ідеєю, символом тощо. Це чітко видно з речень 98–100.

90) Граючись словами, спробував би розрізнити, чи він ототожнює людину з природою чи пробуджує природу.

91) Дні коротшають, холодний подих зникнення — наче восени картоплиння. Втомлена природа вчить готуватися до зими. О, якби ми могли сказати: ототожнюю себе з осінню! З цим прозорим, чистим світлом, з останнім теплом, що несподівано лягає на плечі, з такою виразною й болісною тишею, що відлунює.

92) У ліриці J. Degutės, як і в перший день, сонце ототожнює дитину з матір’ю.

93) Простір, засмічений відходами, створює сприятливе середовище для поширення кліщів, шкідливих для здоров’я. Такий ліс чужий людині, небезпечний і непривабливий, а хочеться ототожнити себе з тим, що дає багато можливостей, породжує багату природу

⁵¹ Пор. також DKT: У римлян також не виникало проблем з етнічними землями, тому усиновленого вони ототожнювали не з народом та його землями, а з усією республікою — разом із завойованими територіями інших народів.

126

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Žmogaus tapatybės konceptas gal tapatus, – i ir jo vedinius dabartinės lietuvių kalbos publicistikoje

скарбів, вічно безпечних, могутніх і водночас тих, що зберігають таємниці віків, містичних лісів.

94) Адже ототожнює тебе з про, користується твоїм обличчям і твоїм ремеслом, — каже В. Мартинаїтіс. — Але вони пропонують стільки, і якщо не погоджуєшся, можеш відмовитися.

95) А ототожнювати жінку з комп’ютером (натиснеш кнопку — станеться сексуальна реакція) — дурість...

96) У обіді є щось світле, умовно святкове, наче в ротах символічно застрягли наші спогади. Їжа — це ми, або те, з чим ми зараз ототожнимося⁵².

97) Хто ототожнив себе з багатством або й сам розбагатів, той і в політиці важив дедалі більше.

98) Люди мають ототожнити себе зі знаком, його ідеєю та гаслом, яке він проголошує.

99) То з чим ідентифікуватиметься людина, яка, можливо, й хотіла б ототожнити себе з ідеалом володіння, але вже знає, що ніколи ним не володітиме?

100) З жінкою ототожнюють те, що є найглибшим, найпотаємнішим. І водночас — найповерховішим.

101) Prezidentūros skandalo išauginti žmonės vis labiau ima gręžtis į premjerą Algirdą Brazauską, kurį daugelis tapatina su stabilumo sugrįžimu.

З речень DLKT з’ясовується, що ототожнення людини з місцем, особливо близьким їй, переплітається з мовою (див. речення 102–103) як ознакою самобутності народу (Morkūnienė 2012: 140), громадянством (див. речення 104–105), культурою (мистецтвом, літературою, наукою; див. речення 106–107), історією (див. речення 108–109), конфесією⁵³ (пор. речення 110–112).

Як пише Vytautas Rubavičius, «усі людські спільноти живуть у певних місцевостях, де й зберігають певну культуру та властиву їй культурну пам’ять. [...] Місцевість породжує і підтримує соціальне середовище людини. [...] Первинним матеріалом для творення власної ідентичності є образи й оповіді про місцевість, образ і звук рідного краю. [...] Наважуся стверджувати, що всілякі соціальні ідентичності, зокрема етнокультурна, етнічна, національна, передусім є місцевими, оскільки їх підтримує співжиття з іншими людьми та з конкретною місцевістю» (Rubavičius 2014: 96). Виходячи з такого погляду (див. також Rubavičius 2014: 94⁵⁴), тобто з пріоритету місця у визначенні ідентичності людини, важливим стає речення 113, де, судячи

⁵² Пор. також речення з DLKT: Ти засвоюєш печінкову ковбасу, потім трохи її розщеплюєш, а усе, що залишається, носиш у собі як істотну частину своєї ідентичності. Ідентичність, перетворившись на масу тіста, ніби обростає цвіллю — деякими думками, почуттями, — так і живеш.

⁵³ Пор.: «Конфесійна належність також може бути чинником, що формує спільну культурну ідентичність індивіда» (Kuzmickas 2012: 15).

⁵⁴ «Культура — це сукупність способів, що історично склалася на основі рідної мови й забезпечує співжиття людей і спільнот, які живуть у певній місцевості, з цією місцевістю, її природою, з

Straipsniai / Articles

127

LORETA VAIČIULYTĖ-ŠEMIENĖ

З погляду розвитку людини (дитини) природним, здавалося б, є насамперед ототожнювати себе з усім оточенням⁵⁵. Іншої думки дотримується Įratė Morkūnienė (див. також: Kuzmickas 2012: 16, 24, Ramonienė, red., 2015: 152). Вона стверджує, що людина, «як соціальна істота, вважається відкритою системою», тому «лише зв’язок із довкіллям, тобто із суспільством і світом, є передумовою її життя та сутності» (Morkūnienė 2012: 100, див. також с. 137). На перше місце вона ставить соціальний критерій. З погляду мови (структури) важливішим видається згадане раніше співвідношення стану і становлення ідентичності, що корелює зі згаданою думкою P. Aleksandravičiaus, тоді як «першість» окремого критерію (місця, соціального чи іншого) пов’язана з його важливістю у комунікації — у реченні.

102) Якщо він лише каже «хліб» і більше нічого не робить, то тільки повідомляє про своє походження, ототожнює себе з краєм, народом, ідентифікує себе зі специфічним колективним досвідом. І нічого більше сам «від себе» не робить.

103) Адже ми зазвичай спілкуємося з іншими лише тоді, коли шукаємо підтвердження своєї (культурної, мовної та іншої) ідентичності, відчуття близькості. Якщо ми не хочемо ототожнювати себе з носіями рідної мови, співвітчизниками, які живуть за кордоном, отже, ми чимось відрізняємося. І навіть дуже. Або непомітно віддалилися, стали чужими одне одному…⁵⁶

104) Громадяни ВКЛ називали себе литовцями. Згідно з феодальним світоглядом, мова не була ознакою народу. Народ ототожнювався з громадянством. Щоправда, під впливом Ренесансу зріс інтерес до власної історії та мови.

105) У державі живуть люди різних національностей, які, будучи громадянами цієї держави, насамперед ототожнюють себе з нею — це описують поняттями громадянської ідентичності або ототожнення себе з політичною нацією.

106) Громадяни, пристосовані до вимог держави, або пов’язані певними зв’язками з етнічною нацією — мають спільну з нею мову, спільні звичаї, ототожнюють себе з її культурою; Литву називають батьківщиною, живуть і керуються подібними цінностями, відчувають історичний зв’язок.

107) І ставлення до живопису відтоді цілком змінилося. – Ви «відпустили»? – Так. Гра зникла — ну, приблизно, щось склалося, якщо не одне, то інше...

свої як спільнота, з її історичною культурною спадщиною та оточенням сусідніх спільнот, племен або народів» (Rubavičius 2014: 94).

⁵⁵ Див. також речення з DLT: Три виміри, у яких перебуває людина: місце перебування, час перебування і спосіб буття. Як би дивно це не звучало, місце є первинною річчю, первинним виміром ідентичності людини. Лише прибувши в одне та інше місце, лише «осівши на місці», можна творити культуру — зміцнювати свою або переймати іншу.

⁵⁶ Див. також приклади з DLT: Римська імперія, наприклад, ніколи не ототожнювалася з народом чи навіть із мовою. Для литовців Вільнюса мова не є ознакою ототожнення з оточенням, адже третина литовців навіть у сім’ї спілкується кількома мовами.

128

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Концепт людської ідентичності на основі tapatus, –i та його похідних у сучасній литовській публіцистиці

Я ототожнився з кимось. Чи знайоме вам відчуття, коли зливаєшся, дивлячись? А тут зливаєшся ще більше, ніж просто дивлячись.

108) Компонент культурної ідентичності може не змінюватися і при житті на території іншого народу; наприклад, багато литовців, які стали американцями, історично ототожнюють себе з Литвою та її історією.

109) Galima nebemokėti kalbos, negyventi savo žemėje, bet išlikti lietuviu, – kol tapatini save su tautos istorija.

110) Хоча практикуючих католиків у Литві навряд чи набереться й 30%, майже 80% і досі ототожнюють себе з Католицькою церквою.

111) В історії були періоди, коли сім’ю було прийнято ототожнювати з державою, Церквою чи наукою. Держава створювала для сім’ї проєкти контролю та соціальних гарантій, Церква опікувалася програмою законодавства.

112) Відвертаючись від решток давньої віри, М. Валанчюс ототожнює католицизм із литовськістю, помічає вже сформовані традиції й намагається їх творити: запроваджує обов’язковий спів «Pulkime ant kelių» перед месою.

113) Якщо на кухні немає небезпечних предметів, дитина в безпеці — нехай собі пересипає крупу, радить Вікторія Грігаліунене. «Я сам». Приблизно до 3 років малюк ототожнює себе з довкіллям і не усвідомлює себе як особистість. Тому каже: «Петрик піде надвір», «Онуте взує черевички».

Як видно з прикладів, соціальний і просторовий критерії часто переплітаються. Інакше кажучи, від народження людина водночас починає формувати свою ідентичність у сім’ї, що живе в певному місці. Отже, важливим стає і часовий критерій. Взаємозв’язок людини й часу (минуле resp. теперішнє resp. майбутнє) або події, що відбулася, відбувається чи відбудеться в певний період, більшою чи меншою мірою тлом переплетений із просторовим критерієм, актуалізується в реченнях 114–120.

114) Правляча партія відповідальна за те, що значна частина молоді, яку ототожнюємо з майбутнім народу, може бути безповоротно втрачена для Литви⁵⁷.

115) Віргіліюс Чепайтіс нарікав, що литовці перетворюються на народ уболівальників «Жальгіріса». З ким тепер ототожнювати себе? З безповоротно зниклим минулим? З дедалі карикатурнішим теперішнім? З майбутнім у світлі Європейського Союзу та НАТО ?

116) Минуле стає головною рушійною силою, що кличе рухатися далі, іти все далі й наближатися до себе, до інших. Це я стаю тим, ким був, ототожнюю себе з усіма історичними й культурними подіями, людьми — тими, хто жив, думав, вірив. І відчуваю, ніби накопичив у собі все це.

⁵⁷ Пор. також приклад DKT: Ототожнювати Вітаутаса Жалакявічюса із сьомим, «відлиги» десятиліттям — чи не надто велика честь для «відлиги».

Straipsniai / Articles

129

LORETA VAIČIULYTĖ-ŠEMIENĖ

117) Не думаю, що нас слід ототожнювати з революціями у театрі — ми не намагаємося нічого змінити, прагнемо лише не відставати від сучасного театру, — сказав режисер вистави «Голий король» [...].

118) Я говорю про людей так званого покоління «відлиги». Ці люди надзвичайно чітко ототожнювали себе з Другою світовою війною.

Нарешті, спираючись на речення 119–123, можна сказати, що окремо згаданий критерій Бога як вічності пов’язаний з усіма раніше згаданими критеріями або охоплює їх: людина як окрема особа (див. речення 119–120), як член меншої чи більшої групи (див. речення 121–122), як істота, що перебуває в певному часі й місці та творить там свою ідентичність (див. речення 123–125). Інакше кажучи, спираючись на речення 126, як людина ототожнює себе з Богом або ототожнюється з ним, так і Бог ототожнює себе з усіма й кожним окремо за всіма згаданими критеріями. За принципом дзеркала кожна окрема людина, будучи тотожною собі, також тотожна Богові, присутньому завжди, скрізь і в усьому.

119) У мить поєднання з ідеєю чистої краси наша душа здійснює можливість ототожнити себе з вічним. Разом із цим наша думка робить це безсмертним у найвищому значенні цього слова.

120) Завдяки здатності дарувати життя жінка ототожнюється з Богом. «У їхній утробі й досі живе та сама первісна сила, незбагненні таємниці життя і перший удар серця кожного, хто приходить у цей світ».

121) Треба вірити. У що? У близькість із ним, адже вона і є Богом, якщо ти цілком віддаєшся йому, їм, ототожнюєш себе з нею.

122) Моя мама завжди поступалася батькові й вважала його наймудрішим. Певною мірою я ототожнював його з Богом, вірячи, що мій батько все знає і все бачить.

123) Загалом немає нічого поганого в тому, щоб ототожнювати Бога-особу з інституціями. Це надає ясності. Але, можливо, краще цього не робити. Просто відчуваєш, що він є. Відчуваєш Бога у повсякденному житті.

124) Ми ототожнюємо себе більше з Богом там, де страждання, де біль, де хрест, ніж із Богом, який може воскреснути; до цього ми буваємо готові рідше.

125) Нічого не вдієш — хоча, плануючи, людина може відчути себе володарем спогадів, ототожнити себе з Богом... Усі «візії майбутнього» спільно об’єднує те, що жодна з них ніколи не була втілена.

126) Щоправда, самі Євангелія суперечать цій доктрині. Ми маємо не лише величну, схематичну історію про Бога, який ототожнює себе з людством.

Із речень 127–133 видно, що крізь усі критерії — окремішності людини, соціальний, просторовий, часовий чи критерій Бога — проходить також ототожнення людини з абстрактним предметом як створеним шаром ідентичності.

130

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Концепт людської ідентичності за tapatus, -i та його похідними в сучасній литовській публіцистиці

127) Людина має відчувати, що живе по-справжньому: осмислено, красиво, добре. Передусім — осмислено. З чим вона має ідентифікуватися, ототожнювати себе як з ідеєю, метою, цінністю, прагненням, щоб це принесло їй відчуття сенсу?

128) Однак постійний самоаналіз прагне нарцисично ототожнювати себе з іншою людиною (пор. з іншими людьми). Схоже, сучасні психологи одностайно погоджуються, що людина найщасливіша тоді, коли забуває про себе.

129) То з чим ідентифікуватися людині, яка може й хоче ототожнити себе з ідеалом володіння багатством (пор. з багатством), але вже знає, що ніколи його не матиме?

130) Працівник ототожнює себе з цінностями процвітаючої фірми (пор. з процвітаючою фірмою), приймає їх як частину себе, і його особистий успіх стає невіддільним від успіху фірми.

131) Його автора ототожнювали з духом архаїчної їжі (пор. з архаїстом, із персонажем).

132) Більшість письменників покоління Б. Сруоги ототожнювали себе з основними імперативами епістеми модерності: критицизмом, ідеєю суб’єктивної самосвідомості.

133) Тут лише слід визнати, що громадяни можуть вільно ототожнювати себе з певними формами спільного блага (пор. з Богом).

¹ РИС. Шари людської ідентичності

Straipsniai / Articles

131

LORETA VAČIULYTĖ-SEMĖNĖ

5.3. Із того, що було сказано на підставі матеріалу DKT, стає зрозуміло, що ідентичність людини твориться ніби складанням з окремих взаємопов’язаних частин (шарів). Її унікальна початкова «деталь» — душа. До неї додаються інші деталі — шари ідентичності людини, які змінюються повільніше чи швидше, є справжніми або можуть стати справжніми.

Ідентичність людини дуальна: була притаманною або не була притаманною. Вона є і станом, і становленням. Сталою є притаманна внутрішня частина ідентичності людини (душа), граматично — форми теперішнього часу būti, що вживаються з tapatus (людина тотожна душі; пор.?людина була / стане / робитиметься тотожною душі, але: людина залишиться тотожною душі); змінною є непритаманна ідентичність людини — частина ідентичності, створена для себе та/або інших, граматично позначена фінітними формами tapatinti(s) (людина ототожнює себе з образом, пор. людина буде тотожною образу). Отже, з погляду динамічності дуальна ідентичність людини корелює з вираженням.

Ідентичність людини, що складається з більшою чи меншою мірою змінних у часі справжнього (природного) і можливого (неприродного) «я», нашаровується за трьома взаємопов’язаними земними критеріями — соціальним, місця та часу, — які охоплює четвертий — Бог⁵⁸. На рисунку 1 попередній показник зображено, а три земні критерії — як кольорові поля, кожне з яких має відповідну розрізнювальну семантичну ознаку: «особа», «місце» або «час». Це відображає ставлення людини до себе й довкілля: як або яким я буваю із собою та іншими в місці й часі перебування.

5.4. Із наявних речень DKT стає зрозуміло, що ідентичність здорової людини — це безперервна зміна, яка починається від моменту народження в певному місці (пор. речення 134–137). Далі доречно розглянути й інші предикати, аргументами яких є іменникові похідні від tapatus. Інакше кажучи, що робить із нею людина, з якою пов’язана і її ідентичність, як вона її відчуває, чи відчуває взагалі тощо?

134) Де народжується європейська ідентичність.

135) Ідентичність змінюється, коли людина втрачає або відмовляється від одних ролей (віддаляючись і від певного способу життя), бере на себе інші ролі та обирає інший спосіб життя.

136) Насправді ідентичність людини ідентичність постійно змінюється і навіть свідомо змінюється. Тепер ідентичність, що постійно трансформується, можна розглядати навіть як певний інструмент конкуренції.

⁵⁸ Пор.: «Ідентичність — це мережа характеристик, які індивід визнає притаманними винятково йому та такими, що становлять його індивідуальну особистість. […] Однак ідентичність не випливає з окремих, ізольовано трактованих внутрішніх властивостей індивіда; вона соціально конструюється і досягається лише за допомогою „інших“» (Morkūnienė 2012: 137); «Зверніть увагу на те, що, незважаючи на дедалі сильніші індивідуалістичні настанови членів суспільства, самосприйняття насамперед відбувається через зарахування себе до певних груп людей, спільнот, тоді як сприйняття себе як самодостатнього й незалежного індивіда є відносно слабким» (Savicka 2008: 189).

132

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Žmogaus tapatybės konceptas pagal tapatą, –i ir jo vedinius dabartinės lietuvių kalbos publicistikoje

137) За кордоном я влаштувався на роботу в одній телекомунікаційній компанії. З’явилися нові друзі, відкрилося інше життя. Однак у моїй ідентичності нічого не змінилося. Я загруз у глибокому болоті депресії.

Із 138–150 речень, у яких іменникові похідні від тотожний виступають додатками при дієсловах сприйняття, видно, що людина як об’єкт сприйняття відчуває, усвідомлює, переживає свою ідентичність, знає про неї, пізнає її і, знайомлячись із власною чи чужою ідентичністю, може сумніватися в ній і (не)бажати її, сумувати за нею чи не соромитися її, забути її або зректися її.

138) Але ми відходимо від теми. Особистість технократичної культури, яка намагається відчути свою ідентичність з певною групою людей, не має життєвої історії, не чує, як вона торкається переказів батьків чи предків.

139) – А як [ви почуваєтеся] зі своєю ідентичністю? Почуваєтеся каунасцем, митцем із Литви чи просто космополітом?

140) Останні, особливо генеральні, у «ферментації» католицької інтелігенції були чудовим каталізатором, що спонукав нас краще збагнути свою ідентичність⁵⁹.

141) Католицька Церква в Литві заохочує шукати живого контакту, допомагає поглиблювати екуменічні погляди, водночас переживаючи свою християнську ідентичність, щоб Рух Повного Євангелія знову не замкнувся у вузько витлумаченому конфесіоналізмі, який гальмує дозрівання самих громад.

142) Інтелігенції неодмінно потрібно знайти справжнього чи уявного ворога, щоб визначити себе через нього й відчути свою групову ідентичність.

143) Щоб ми могли надати сенсу своєму життю й розпізнати свою ідентичність, маємо, як сказав Тейлор, бути здатними побачити своє життя як історію, що розгортається (unfolding story⁶⁰).

144) Лише тоді ми пізнаємо свою ідентичність і нас більше не лякатиме розгул поганих ідеологій⁶¹.

145) У такій ситуації не дивно, що сім’я переживає кризу: ні чоловік, ні жінка вже не знають своєї ідентичності, постійно тривожаться і тонуть у турботах, діти почуваються розгубленими й не мають можливості емоційно дорослішати.

146) Лише наважившись засумніватися у власній ідентичності, ми наберемося сил її творити. Це батьки дали нам коріння. Але дали й крила!

59 Пор. також приклад із DLKT: Виховувати освічену особистість, яка усвідомлює свою релігійну, національну й громадянську ідентичність.

60 Див. також приклади з DLKT: «Я» розпізнає свою ідентичність, стає повноцінним лише в сім’ї. Особа розпізнає свою ідентичність, перебуваючи навпроти іншого, тобто відмінного (інакшого) у самій глибині тих дарованих обмінів, єдиним джерелом яких і є «особа».

61 Пор. речення з DLKT: Подорож зміцнила мене як людину, яка пізнала свою ідентичність, – яким потрібним я буду.

Straipsniai / Articles

133

LORETA VAIČIULYTĖ-SEMĖNĖ

147) Ненавиджу це зображення. І фарби, і пензель — знищу, зафарбую, не залишивши жодних слідів, які могли б ще щось мені нагадати. Не хочу цієї ідентичності, тому так намагаюся звільнитися. Вдається.

148) Найважливіше не соромитися своєї ідентичності і жити за власними принципами у світі нагетсів і «Макдональдсу», а якщо цих принципів не маєш, то й глобалізація не потрібна, щоб успішно скотитися вниз.

149) З ним зв’язується представник «Моссаду» Ефраїм (Geoffrey Rush) і просить залишити вагітну дружину, зректися своєї ідентичності і піти в підпілля.

150) Адам і Єва забувають про свою ідентичність (хто з них Адам, а хто — Єва), «однак кожен гравець знає свої емпіричні вподобання».

У випадках, коли похідні від слова «ідентичний» виступають об’єктами дієслів дії, ідентичність людини як виконавця та ініціатора дії (іншими словами, агента) можна приховувати, зраджувати й від неї відмовлятися, її можна розкривати, виражати та захищати (зміцнювати, (від)творювати, плекати), втілювати, її можна шукати й оберігати, зберігати; її можна перевіряти, встановлювати тощо (див. речення 151–162).

151) Однак до бідніших селян вимог KDP не висувають, тож вони змушені приховувати свою ідентичність — або емігрують до західних міст Туреччини.

152) Коли відкрите протистояння А. Бразаускаса й Андрюса Кубілюса вщухло, філософ стверджував, що якби це сталося, соціал-демократи остаточно зрадили б свою ідентичність.

153) Ризикують, бо переважна більшість працює нелегально. Відмовляються від частини своєї ідентичності, уникаючи публічних стосунків.

154) Можна припустити, що почуття, які виникають у поетичній творчості, розкривають досі приховану особистісну ідентичність Лорки.

155) Людина виражає свою ідентичність через ролі (матері, сина, чоловіка), професійну компетентність, освіту, релігійні почуття чи політичні погляди та інші цінності.

156) Вони братимуть участь не лише в національних об’єднаннях, а й у всіх політичних партіях і громадських рухах; за їхньої допомоги плекатимуть національну ідентичність, а з іншого боку, захищатимуть інші свої інтереси як повноправні громадяни країни.

157) З цією метою пропонувалося заснувати також Європейський інститут, який досліджував би помилки минулого, розширював спільне розуміння європейської історії, зміцнював європейську ідентичність і повагу до прав людини.

158) Вони відчувають і сприймають культурну атмосферу (замість того, щоб вважати її чимось само собою зрозумілим), знають, що насправді не могли б без неї жити й реалізувати свою ідентичність. Висока (писемна) культура, у якій їх виховували, стала для багатьох людей тим середовищем, що формувало їх, ядром їхньої ідентичності.

134

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Концепт людської ідентичності за словом tapatus, –i та його похідними в сучасній литовській публіцистиці

159) Ніби литовців узагалі не було. Цей маленький народ лише дивом зберіг свою ідентичність. Він не мав права жити, зберігати свою мову.

160) Але, дякувати Богові, ми все ще живемо в рідній країні, на своїй Батьківщині, ще можемо шукати свою ідентичність, своє коріння, зв’язки з поколіннями людей, які жили в минулому.

161) Лікар зобов’язаний перевірити особу того, хто прийшов, — чи справді саме ця людина заповнила заяву про внесення до списку донорів.

162) Lankytojui asmens tapatumą buvo būtina nustatyti, nes praėjusiais metais automobilių turgaus prieigose žmiai padaugėjo kriminalinių veiksmų.

Крім того, людину можна розуміти як отримувача вигоди чи шкоди, адресата, володаря — бенефіціара (див. Slžienė 1994: 21). Тоді вона втрачає або відкриває для себе власну ідентичність, повертає її, отримує (набуває); вона може зникнути, бути знищеною (вирваною, зруйнованою) кимось іншим або викраденою (див. речення 163–171).

163) Одна за одною вони квапилися створити сім’ї. Усім заздрили, і цілком успішно. Виходячи заміж, вони втратили свою ідентичність, адже вже після року подружнього життя почали казати: «Ми вже ходимо», «Ми вже їмо», «Ми ходимо на огляд до лікаря», навіть — «Ми випорожнюємося».

164) Тому позашлюбні зв’язки вносять у життя людей багато сум’яття. Скажімо, чоловік, який знався з багатьма жінками, втрачає свою ідентичність, бо його дух уже перебував у союзі з багатьма жінками.

165) Мабуть, завдяки хворобі митець повертає собі частину своєї ідентичності, яку так легко втратити під поривами світових вітрів.

166) [Історична культура], за словами Anthony D. Smith, так чи інакше виявляється в конкретному поколінні через певні національні ідеали, і людина набуває своєї ідентичності через зв’язок із предками та тими подіями, які сформували їхні характери.

167) По суті, це процес манкуртизації, адже в четвертому чи п’ятому поколінні власна ідентичність може цілковито зникнути. У четвертому поколінні людина вже каже, що не знає, хто вона така, а ще пізніше вже «знає», бо нічого не пам’ятає.

168) Це один із головних способів, до яких вдається китайська влада, щоб із корінням вирвати національну ідентичність і всю націю.

169) Знищити закарбовану в менталітеті литовця ідентичність. Постійне культурне прагнення замінити постійним культурним комплексом меншовартості.

170) Отже, по суті, і Бовуар, стверджуючи норму, що визволяє жінку, говорить про те, що Левінас називає ситуацією насильства й війни, коли руйнується сама ідентичність.

171) Змінити прізвище буде складно, але не складніше, ніж те, що доводиться переживати зараз. Як їй крадуть ідентичність? Крадіжка ідентичності (коли хтось

Straipsniai / Articles

135

LORETA VAIČIULYTĖ-ŠEMENĖ

користується ім’ям та прізвищем іншої особи, номером соціального страхування та іншою інформацією на чеках і відкритих кредитних картках).

Що б не сталося з людиною, вона завжди має можливість змінити тотожність: оживити її наново, створити чи відновити й «приміряти» (див. речення 172–178). Отже, спираючись на предикати, одним з аргументів яких виступає іменниковий похідний відповідник tapatus ve-ndys, можна стверджувати, що людська тотожність — це постійне перетворення. Інакше кажучи, людська тотожність як цілість — це не лише те, що людина «має» протягом усього життя, status quo, а й те, що вона створює за життя як реальне й можливе, відчуваючи й усвідомлюючи себе. Усе, що відбувається у межах суб’єктивного (власного), більшою чи меншою мірою близького взаємного зв’язку із собою та/або з іншою людиною, місцем, часом і Богом, обґрунтовує своєрідність кожної особи. Через різні способи самоототожнення виявляється унікальність кожного. З усього сказаного стає зрозуміло, що своєрідність людини формують і її вроджена, особливо внутрішня — дарована Богом — тотожність, і тотожність, яку вона сама суб’єктивно відчуває та створює (пор. речення 179).

172) Наприклад, у книжці Енн Кессіді «Ішент Джей Джей» дівчина, якій щойно виповнилося сімнадцять років, мусить цілковито змінити свою тотожність, щонайменше десять років не спілкуватися з жодною людиною, яку знала раніше, і це не безглузда примха, а захід безпеки.

173) Аналітики спостерігають так званий процес ретрайбалізації впливових суспільних груп, коли відроджується кланово-племінна тотожність, у межах якої людина шукає і безпеку, і засоби до існування в групах, об’єднаних родинними зв’язками.

174) Щоб історично закріпитися саме як інтелектуали, вони змушені наново створити і моральну, і культурну тотожність мас.

175) Вийшовши на волю, спершу варто відкинути властивий новітній добі стиль мислення — переконання, що тотожність можна бодай трохи заздалегідь спроєктувати.

176) Якби громадяни почали конструювати свою моральну тотожність, спираючись на твердження Бентама, що спільноти не існує, то швидко втратили б будь-яке чітке моральне розуміння речей.

177) Наші найпопулярніші історики Альфредас Бумблаускас і Едуардас Гудавічюс уже не перше десятиліття намагаються формувати сучасну литовську тотожність, не дивитися на минуле Литви лише крізь парадигму, створену істориком Адольфасом Шапокою й по-своєму адаптовану за радянських часів.

178) Розповідаючи історії, яким сам не вірить і яких не розуміє, Безіменний «приміряє» різні тотожності, аж поки не переконується, що це не має сенсу.

179) Ідентичності батьків, чоловіка, литовця тощо діють як кілька складових частин, але вони не є сутністю. Вертикаль до Бога ставить усі концепції, парадигми, ідентичності на свої місця, відводячи їм допоміжну роль. Коли людина втратила власну вертикаль? Приблизно 200 років тому. Про вісь, вертикаль та ідентичність.

136

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Žmogaus tapatybės konceptas pagal tapatus, -i ir jo vedinius dabartinės lietuvių kalbos publicistikoje

Ідентичність, або ідентичність, є збігом із власною сутністю, спільною для всіх. Це також збіг із сутністю іншого. Ця сутність — Бог, про якого ти говориш, вертикаль.

6. УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА ВИСНОВКИ

У реченнях публіцистики DLKT, у яких уживаються різні форми прикметника tapatus, -i та його дієслівних (tapatinti, tapatintis) і іменникових (tapatybė, tapatumas) похідних, крізь суб’єктивне ототожнення із собою та іншим проступає узагальнений образ людини, тотожної собі. У реченнях сама людина актуалізується як пацієнс і (або) перципієнт, агенс чи бенефіцієнс. Тут, у публіцистиці, важливо, що контекст або текст, який дає змогу «почути» думку автора, тобто те, що і як він хотів сказати про себе чи довкілля, хоча й залишає читачеві більше свободи для оцінювання та суб’єктивного розуміння, усе ж нав’язує читачеві авторське усвідомлення людської ідентичності (пор. Очевидно, що оповідь не може відбуватися в тиші. Для цього потрібна мова. Наша ідентичність — це наша мовна артикуляція DLKT). Опосередковано комунікуючи, автор не лише репрезентує себе, тобто «вписує в текст» власне розуміння ідентичності, — комунікуючи, він впливає на ідентичність читача, формує, творить або змінює її⁶². Отже, подібну цілісну концепцію людської ідентичності, мабуть, має кожен активніший читач публіцистики; в індивідуальній концепції ідентичності, що існує у свідомості окремої людини, проступають риси групової концепції.

У зібраних для дослідження реченнях публіцистики DLKT людська ідентичність «розгорнулася» як своєрідна цілісність особи, яку від народження відчувають, усвідомлюють і (або) творять на основі дуальності: як більш або менш близькі взаємини людини з частковими ідентичностями (природженою відповідно неприродженою, божественною відповідно земною). Справжня внутрішня ідентичність людини — душа — «дарується» Богом при народженні. Вона є сталою частиною людської ідентичності. За подобою, тобто принципом дзеркала, та земними критеріями (інша особа, місце, час) людина створила, створює або ще створить найбільш мінливі шари неприродженої ідентичності. Зовнішній шар ідентичності, отриманий від народження (стать, загальні зовнішні ознаки), міститься між природженим внутрішнім і неприродженим шарами ідентичності. У часовому вимірі природжений шар ідентичності є сталішим за неприроджений. Мінливість пов’язана з вираженням у різних формах yra tapatus відповідно tapatinti(s). Вибір вираження būti tapačiam відповідно tapatintis відповідно tapatinti

⁶² Пор.: «Ідентичність постійно інтерактивно конструюється на мікрорівні, де ідентичність індивіда заявляється, оспорюється та реконструюється у взаємодії й у стосунках з іншими учасниками» (Norris 2007: 657).

Straipsniai / Articles

137

LORETA VAIČIULYTĖ-SEMĖNIENĖ

у реченні висуває на передній план різне (близьке відповідно далеке) ставлення самої людини до себе чи іншого (пор. būti tapačiam sau / kitam відповідно tapantitis su savimi / su savo iliuzijomis / su kitu відповідно tapantinti save su savo iliuzijomis / su kitu).

Уживання іменникових похідних tapatūs, які виступають актантами предикатів сприйняття та дії, дає змогу стверджувати, що людина по-своєму відчуває, усвідомлює та створює або перестворює власну ідентичність. Це обґрунтовує своєрідність ідентичності кожної людини.

З огляду на те, що прикметник tapatūs має дві різні семантичні ознаки — «подібний» і «своєрідний», спільні словам такий самий, рівнозначний і інший, своєрідний, оригінальний, словникове визначення tapatūs, мабуть, потребує уточнення. Незважаючи на те, що людина, говорячи (пишучи) про тотожність, часто шукає, знаходить і наголошує в реченні подібність між собою та іншим або між двома іншими, ця подібність завжди часткова й більшою чи меншою мірою мінлива. За своєю суттю кожна людина, з усіма своїми актуальними й можливими подібностями, є своєрідною (tapatūs sau) — відмінною від усіх, на кого вона була, є або буде певною мірою схожа.

ŠALTINIAI

BLKŽe – Bendrinės lietuvių kalbos žodynas: elektroninis variantas, vyr. red. Danutė Liutkevičienė. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2015. Prieiga per internetą: http://bkz.lki.lt.

DLKT – Dabartinės lietuvių kalbos tekstynas, sud. Kauno Vytauto Didžiojo universiteto Kompiuterinės lingvistikos centras. Prieiga per internetą: http://donelaitis.vdu.lt.

DLKŽe – Dabartinės lietuvių kalbos žodynas: elektroninis variantas. 7-asis patais. ir papild. leid. Vyr. redaktorius Stasys Keinys. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2015: Prieiga per internetą: lkiis.lki.lt.

LKŽe – Lietuvių kalbos žodynas 1–20, 1941–2002: elektroninis variantas, red. kolegija: Gertrūda Naktinienė (vyr. redaktorė), Jonas Paulauskas, Ritutė Petrokienė, Vytautas Vitkauskas, Jolanta Zabarskaitė. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2008. Prieiga per internetą: www.lkz.lt.

138

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Žmogaus tapatybės konceptas pagal tapatus, -i ir jo vedinius dabartinės lietuvių kalbos publicistikoje

LITERATŪRA

Aleksandravičius Povilas 2012: Žmogaus tapatumo ontologija: tarp substancijos ir asmens. – Individo tapatumas, sud. Jūratė Morkūnienė. Vilnius: Mykolo Romerio universitetas, 189–274.

Ambrazas Vytautas 1999: Funkcinis stilius. – Lietuvių kalbos enciklopedija, par. Kazys Morkūnas. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 204–205.

Bitinienė Audronė 2007: Publicistinis stilius. Vilnius: Vilniaus pedagoginis universitetas.

Bucholtz Marry, Hall Kira 2006: Language and identity. – A companion to the philosophy of education, ed. by Randall Curren. Cornwall: Blackwell Publishing, 369–394.

Cruse David Alan 2001: Lexical semantics. Cambridge: Cambridge University Press.

De Laguna Grace A. 1927: Speech. Its function and development. New Haven: Yale University Press.

Drukteinis Albinas 2009: Semantinės sakinių struktūros su sinkretinės reikšmės predikatais. – Res Humanitariae 6, 24–41.

Evans Vyvyan, Green Melanie 2006: Cognitive linguistics: An introduction. Edinburgh: Edinburgh University press.

Gaivenis Kazimieras, Keinys Stasys 1990: Kalbotyros terminų žodynas. Kaunas: Šviesa.

Greimas Algirdas Julius 2005: Struktūrinė semantika. Vilnius: Baltos lankos.

Grigas Romualdas 2016: Lietuvių tapatybė ir Europa. Istoriosofinis aspektas. Vilnius: Versmė.

Gudavičius Aloyzas 2007: Gretinamoji semantika. Šiauliai: Bibliotheca actorum humanitaricorum universitatis Saulensis.

Gudavičius Aloyzas 2009: Etnolingvistika (Tauta kalboje). Šiauliai: Bibliotheca actorum humanitaricorum universitatis Saulensis.

Gudavičius Aloyzas 2011: Reikšmė, sąvoka, konceptas ir prasmė. – Res Humanitariae 10, 108–119.

Haspelmath Martin 2007: Further remarks on reciprocal constructions. – Reciprocal Construction 4, ed. by Nedjalkov Vladimir P. John Benjamins Publishing Company: Amsterdam, Philadelphia, 2087–2116.

Hjelmslev Louis 1995: Kalba. Įvadas. Vilnius: Baltos lankos.

Jakaitienė Evalda 2010: Leksikologija. Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla.

Straipsniai / Articles

139

LORETA VAIČIULYTĖ-SEMĖNIENĖ

Joseph John E. 2004: Language and identity: national, ethnic, religious. Basingstoke: Palgrave Macmillan.

Jurgaitis Nedas 2015: Krizės konceptas lietuvių ir vokiečių kalbose. Daktaro disertacija. Šiauliai.

Karaliūnas Simas 1997: Kalba ir visuomenė (Psichologiniai ir komunikaciniai kalbos vartojimo bruožai). Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Knjazev Jurij P. 2007: Lexical reciprocals as a means of expressing reciprocal situations. – Reciprocal Construction 1, ed. by Nedjalkov, Vladimir P. John Benjamins Publishing Company: Amsterdam/Philadelphia, 115–146.

Kuzmickas Bronislovas 2008: Lietuviškasis tapatumas: kultūra ir valstybė. – Nacionalinio tapatumo tęstinumas ir savikūra eurointegracijos sąlygomis, sud. Antanas Andrijauskas, Vytautas Rubavičius. Vilnius: Kronta, 166–183.

Kuzmickas Bronislovas 2011: Individo kultūrinis tapatumas. – Problemos 80, 65–74.

Kuzmickas Bronislovas 2012: Individo kultūrinio tapatumo sklaida (tarp tradicijos ir inovacijos). – Individo tapatumas, sud. Jūratė Morkūnienė. Vilnius: Mykolo Romerio universitetas, 11–94.

Kvašytė Regina, Papaurelėtytė Silvija 2013: Kai kurie koncepto liga bruožai Lietuvos viešajame diskurse. – Filologija 18, 107–117.

Mayers David G. 2008: Socialinė psichologija. Vilnius: Poligrafija ir informatika.

Marcinkevičienė Rūta 2008: Žanro ribos ir paribiai. Spaudos patirtys. Vilnius: Versus aureus.

Markus Hasel Rose, Nurius P. 1986: Possible selves. – American Psychologist 41, 954–969.

Matonytė Irmina, Morkevičius Vaidas 2013: Elitų Europa: tapatybių ir interesų kaleidoskopas. Vilnius: Firidas.

Mickūnas Algis 2012: Globalizacija ir modernus subjektas. – Individo tapatumas, sud. Jūratė Morkūnienė. Vilnius: Mykolo Romerio universitetas, 291–311.

Morkūnienė Jūratė 2012: Socialinis tapatumas: prielaidos, pokyčiai, destrukcijos. – Individo tapatumas, sud. Jūratė Morkūnienė. Vilnius: Mykolo Romerio universitetas, 95–188.

Morkūnienė Jūratė, sud., 2012: Individo tapatumas. Vilnius: Mykolo Romerio universitetas.

140

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Žmogaus tapatybės konceptas pagal tapatus, -i ir jo vedinius dabartinės lietuvių kalbos publicistikoje

Norris Sigrid 2007: The Micropolitics of personal national and ethnicity identity. – Discourse and Society 18(5), 653–674.

Oosterwegel Annerikie, Oppenheimer Louis 1993: The self-system: Developmental changes between and within self-concepts. Hillsdale, NJ, US: Lawrence Erlbaum Associates, Inc.

Papaurel y tė Silvija 2013: Kai kurie koncepto laisvė bruožai lietuvių kalbos pasaulėvaizdyje. – Acta humanitarica universitatis Saulensis 16, 222–231.

Partee Barbara H. 2008. Symmetry and symmetrical predicates. – Computational Linguistics and Intellectual Technologies: Papers from the International Conference „DIALOGUE“, ed. by Kibrik Aleksandr E. et. al. Moscow: Institut Problem Informatiki, 606–611. Prieiga internete: https://udrive.oit.umass.edu/partee/Semantics_Readings/SymmetryHandoutPentusSeminarCorrectedPlusNotes.pdf.

Pikčilingis Juozas 1971: Lietuvių kalbos stilistika 1. Vilnius: Mintis.

Ramonienė Meilutė, red., 2016: Emigrantai: kalba ir tapatybė. Vilnius: Vilniaus universitetas.

Rubavičius Vytautas 2014: Vėluojanti savastis. Studijos ir straipsniai. Vilnius: Lietuvos rašytojų sąjungos leidykla.

Ruškys Algirdas 2011: Konceptas žemė lietuvių frazeologijoje. – Res Humanitariae 10, 120–140.

Rutkovska Kristina, Smetonienė Irena, Smetona Marius 2017: Vertybės lietuvio pasaulėvaizdyje. Vilnius: Akademinė leidykla.

Savicka Aida 2004: Asmens tapatybė permainų metu: tarp lemties ir pasirinkimo. – Kultūrologija 11, 77–94.

Savicka Aida 2008: Globalios tikrovės iššūkiai asmens tapatybei. – Nacionalinio tapatumo testinumas ir savikūra eurointegracijos sąlygomis, sud. Antanas Andrijauskas, Vytautas Rubavičius. Vilnius: Kronta, 184–195.

Sližienė Nijolė 1994: Lietuvių kalbos veiksmažodžių junglumo žodynas 1. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

Sližienė Nijolė 2004: Lietuvių kalbos veiksmažodžių junglumo žodynas 2 (2). Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla.

Taylor John R. 2006: Cognitive Semantics. – Encyclopedia of Language and Linguistics, ed. by Brown Keith. Oxford: Elsevier, 569–582.

Tekorienė Dalija 1990: Bevardės giminės būdvardžiai. Vilnius: Mokslas.

Straipsniai / Articles

141

LORETA VAIČIULYTĖ-SEMĖNIENĖ

Vykypėl Bohumil 2005: Hjelmslevo glose matika ir baltų kalbų fonologija. Vilnius: Sapnų sala.

Župerka Kazimieras 1983: Lietuvių kalbos stilistika. Vilnius: Mokslas.

Župerka Kazimieras 2012: Stilistika. Šiauliai: Šiaulių universiteto biblioteka.

Лакан Жак 1998: Семинары. Книга 1. Москва: Гнозис, Логос.

Маслова Валентина А. 2001: Лингвокультурология. Москва.

Степанов Юрий С. 1981: Имена. Предикаты. Предложения. Москва: Наука.

Степанов Юрий С. 1997: Константы: словарь русской культуры. Москва.

Тер-Минасова Светлана Г. 2000; Язык и межкультурная коммуникация. Москва.

Concept of Human Identity on the Basis of tapatus, -i and Its Derivatives in Contemporary Lithuanian Opinion Journalism

SUMMARY

The article addresses the content of human identity on the basis of the adjective tapatus and its verbal (tapatinti, tapatintis) and nominal derivatives (tapatybė, tapatumas). It combines structural and cognitive approaches to meaning. A human being is the starting point of the study. It refers to the material collected from the Corpus of Contemporary Lithuanian Language developed at the Centre of Computational Linguistics of Kaunas Vytautas Magnus University.

The material of opinion journalism available at the CCLL enables us to recognise and see the image of an identical human being shared by every more active reader of opinion journalism through the subjective identification with oneself and another human being. The features of the group concept can be seen on the basis of the peculiar concept of identity existing in the consciousness of an individual human being.

In the sentences in question a human being is actualised as the patient and/or percipient, agent or beneficiary.

The research revealed that human identity is a peculiar entirety of the person which is sensed, perceived and/or created on the basis of duality right from birth: as a more or less

142

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Žmogaus tapatybės konceptas pagal tapatus, -i ir jo vedinius dabartinės lietuvių kalbos publicistikoje

close relationship between a human being and partial identities (inherent or non-inherent, heavenly or earthly). The true inner human identity – the soul – is “received” from God at birth. It is the stable part (layer) of human identity. By similarity (the mirror principle) and earthly (another person’s, place, time) criteria a human being created, creates or will create the most variable layers of non-inherent identity. The outer layer of identity received at birth (gender, general external traits) is between the inherent inner layer and the non-inherent identity layer. From a temporal perspective, inherent identity is more stable than non-inherent. Variability (dynamism) correlates with expression by different forms of yra tapatus and tapatinti(s).

The usage of the nominal derivatives of tapatus used as the actants of perceptual and action predicates leads to the conclusion that a human being feels, perceives and (re)creates his or her identity in his or her own way. It substantiates the peculiarity of everyone’s identity.

Considering that the adjective tapatus has two different semantic features – “similar” and “peculiar” – which are also shared by the words toks pat, tolygus and kitoks, savitas, originalus respectively, the dictionary definition of tapatus should apparently be updated. Notwithstanding the fact that when speaking (writing) about identity a human being often tries to find and finds the identity of oneself, another human being or other two human beings as similarity, which he or she brings to the foreground in the sentence, this similarity is always partial and variable. In essence, a human being with all of his or her relevant and/or potential similarities (i.e. partial identity with oneself or another human being) is peculiar – different from everyone with whom he or she was, is or will be similar in some aspect.

Įteikta 2018 m. birželio 8 d.

LORETA VAIČIULYTĖ-SEMĖNIENĖ

Lietuvių kalbos institutas

Petro Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius, Lietuva

[email protected]

Straipsniai / Articles

143