This is a machine-generated translation of the original document and may contain errors, omissions, or changes in meaning. Do not rely on this translation for quotations, citations, or authoritative references. Please consult and cite the original document.
Preparing document pages…
1 short passage of this translation is shown in the original language because it could not be translated reliably.
Page 1
RIMA BAKŠIENĖ Інститут литовської мови ORCID id: orcid.org/0000-0002-6716-0776 Напрями наукових досліджень: експериментальна фонетика, фонологія, геолінгвістика. DOI: doi.org/10.35321/all88-06
КІЛЬКА ВИПАДКІВ ТРАНСКРИПЦІЇ ЖЕМАЙТСЬКИХ ГОВІРОК ЗНАКАМИ МФА, ЩО ПОТРЕБУЮТЬ УТОЧНЕННЯ
Кілька уточнених випадків транскрипції жемайтських говірок за допомогою символів Міжнародного фонетичного алфавіту
АНОТАЦІЯ
Застосування знаків Міжнародного фонетичного алфавіту (МФА) для транскрипції литовських діалектів діалектологами обговорюється ще з 2017 року, а 2021 року було затверджено також набір МФА для литовської літературної мови. Однак дотепер докладніше досліджувалися можливості транскрипції говірок аукштайтів за допомогою МФА, тоді як жемайтам приділялося значно менше уваги. У статті розглядаються менш аналізовані випадки запису жемайтських говірок знаками МФА, уточнюються деякі питання транскрипції, запропоновані в попередніх публікаціях. У додатку до статті подано приклади транскрипції специфічних жемайтських звуків, переважно дифтонгів, зазначено номери знаків у системі МФА та стандартні коди Unicode символів. Системи вокалізму й особливо просодії жемайтських піддіалектів з погляду транскрипції складніші, ніж системи аукштайтських, а опозиція інтонацій часто виражається іншим комплексом просодичних ознак. Ці відмінності найбільш актуальні під час транскрибування двоголосних складів; через реалізацію інтонацій їм властива особливо виразна варіативність. Тому транскрипції двоголосних складів у статті приділено найбільше уваги. Запропоновані в статті положення не слід вважати остаточними й беззаперечними. Після проведення подальших досліджень, а можливо, і появи пропозицій інших дослідників та нових висновків, деякі питання діалектної транскрипції МФА в майбутньому, найімовірніше, ще уточнюватимуться.
ESMINIAI ŽODŽIAI: fonetika, transkripcija, tarptautinė fonetinė abėcėlė (TFA), lietuvių tarmės, žemaičiai.
126
Acta Linguistica Lithuanica LXXXVIII
Page 2
Деякі випадки транскрипції жемайтських піддіалектів за допомогою знаків Міжнародного фонетичного алфавіту, що потребують уточнення
АНОТАЦІЯ
Діалектологи обговорюють використання символів Міжнародного фонетичного алфавіту (МФА) для транскрипції литовських діалектів із 2017 року; у 2021 році також було затверджено набір МФА для стандартної литовської мови, але дотепер можливості транскрипції аукштайтських піддіалектів розглядалися докладніше, тоді як жемайтським піддіалектам приділялося менше уваги. У статті розглянуто питання транскрипції жемайтських піддіалектів литовської мови символами Міжнародного фонетичного алфавіту (МФА), уточнено окремі символи з попереднього набору символів МФА для звуків литовських діалектів, представленого 2017 року, а також способи транскрипції.
З погляду транскрипції система вокалізму і особливо просодії в жемайтських піддіалектах складніша, ніж в аукштайтських; жемайтські акценти висоти мають інші характеристики. Ці відмінності найбільш важливі під час транскрипції дифтонгів, для яких характерна особливо висока варіативність. У статті наведено багато прикладів транскрипції складів, що містять дифтонги й мають різні акценти висоти. Після проведення в майбутньому ґрунтовніших досліджень діалектної фонології та узагальнення теоретичних праць транскрипцію литовських діалектів символами МФА буде переглянуто.
Останніми роками, зі збільшенням у литовській діалектології праць, заснованих на транскрипції діалектних звуків, переданій знаками Міжнародного фонетичного алфавіту (ТФА, англ. IPA, див. IPA 2023), знову постає потреба повернутися до набору ТФА, запропонованого для литовських діалектів 2017 року (див. Bakšienė, Čepaitienė 2017), і уточнити кілька положень. У науковій пресі вже досить докладно обговорено запис говірок аукштайтів знаками ТФА (узагальнення див. Bakšienė 2022), однак значно складніші звукові системи жемайтів щодо нової транскрипції досі розглянуто мало; їм досі присвячено лише одну публікацію (Bakšienė 2018).
Мета статті полягає в огляді транскрипції ще зовсім не аналізованих або менш досліджених одиниць вокалізму й просодії жемайтів за допомогою ТФА, уточненні кількох раніше запропонованих випадків транскрипції, а також у поданні прикладів жемайтських звуків, записаних за допомогою ТФА (див. додатки 1, 2). Завдання дослідження: 1) узагальнити систему вокалізму жемайтських підговірок, розглянути найпроблемніші з погляду транскрипції ТФА одиниці голосних; 2) оглянути важливіші принципи позначення приголосних жемайтів знаками ТФА; 3) подати можливі способи запису алотонів жемайтських акцентних інтонацій за допомогою ТФА та обговорити можливості транскрипції двоскладових складів, особливо пов’язаних з акцентною інтонацією. Для дослідження використано багато раніше опублікованих
Straipsniai / Articles
127
Page 3
RIMA BAKŠIENĖ
матеріалом праць діалектологів: описами піддіалектів і говірок, текстами, записаними копенгагенською транскрипцією. Застосовано методи аналізу наукової літератури та описовий порівняльний метод.
1. ЖЕМАЙТІЙСЬКА СИСТЕМА ВОКАЛІЗМУ ТА ЇЇ ПОЗНАЧЕННЯ В IPA
Узагальнений вигляд фонем вокалізму жмудських піддіалектів, записаних символами IPA, подано в таблиці 1¹ (детальніше див. Atkočait y tė, Rinkauskienė 2003; LKTCh 2004 та ін.; вокалізм аукштайтських піддіалектів пор. Bakšienė 2022: 168).
¹ ТАБЛИЦЯ. Голосні фонеми жмудських піддіалектів
¹ У таблиці подано лише голосні одиниці, що мають статус фонем; важливіші варіанти фонем розглянуто окремо. У круглих дужках записано так звані «дволикі» фонеми, системно відсутні в жодному з жмудських піддіалектів. Не включено рефлекси загальнолітовських ie, uo північножмудські [eɪ], [oɪ], оскільки багато авторів вважають їх дифтонгами. У статті їхню транскрипцію розглянуто в розділі про двоголосні.
128
Acta Linguistica Lithuanica LXXXVIII
Page 4
Keletas tikslintinų žemaičių patarmių transkripcijos TFA rašmenimis atvejų
Більшість символів IPA, потрібних для запису вокалізму жмудських говірок, збігається з аукштайтськими (див. Bakšienė 2022: 180–182, додаток 1); крім того, найпроблемніші випадки транскрипції жмудського вокалізму вже коротко розглядалися (див. Bakšienė 2018: 107–113), тому тут варто прокоментувати лише кілька питань, пов’язаних із голосними.
Говорячи про групу задніх і близьких до них голосних, ще раз наголосимо, що литовські довгі та короткі голосні відрізняються не лише кількістю, а й якісними ознаками; недарма в працях із литовської фонетики закріпилися подвійні їхні назви: довгі–напружені та короткі–ненапружені голосні (Pakerys 2003: 24–25; пор. Kazlauskienė 2018: 39–41). Тому під час транскрибування слід розрізняти: символи IPA задніх (англ. close) голосних слід уживати для запису жмудських довгих, напівдовгих і, що особливо важливо, повністю скорочених із них голосних², напр.: [ˈuːi̯ːərs] ~ vỹras, [uˈiːrʲe̯i̯ˈlʲiːs] / [uˈi̯rʲi̯e̯lʲiˈs] ~ vyrelis, [ˈnɑktʲi] ~ nãktį, [ˈʃuːnʲi] ~ šunį; [ˈɡruːʔds] ~ grūdas, [ɡruˈlʲdɑːm] / [ɡruˈdɑːm] ~ grūdá̄ms, [ˈmʲeːtu] ~ mė̃tų, [ˈmʲiːəˈnʲe̯sʲu] ~ mėnesių; а символи IPA голосних, близьких до задніх (англ. near-close), — для властиво коротких або розширених коротких (із діакритичним знаком lowered) жмудських голосних, напр.: [ˈʒ́i̯bɑ] / [ˈʒ́i̯bɑ] ~ žība, [ˈbʊvɑ] / [ˈbʊ̯vɑ] ~ būvo. Таке розрізнення здійснювалося і в багатьох попередніх жмудських текстах (див. Girdenis 1996; 2008; 2012; Babickienė, Jasiūnaitė, Pečeliūnaitė, Bagužytė 2007; AAT 2018 та ін.). Хоча під час транскрибування традиційним копенгагенським письмом у всіх випадках писалися однакові символи i, u, однак ті, що походять від довгих, ніде не позначалися як розширені, що характерно для властиво коротких жмудських голосних. В описах транскрипції в не одному джерелі навіть наголошувалося, що вони є більшою або меншою мірою напруженими, високими, навіть помітно закритішими за відповідні короткі голосні нормативної загальнолітовської мови i, u і лише трохи менш напруженими, ніж відповідні довгі голосні (Girdenis 2012: 24–26).
У попередній статті, присвяченій транскрипції жмудської, зовсім не було розглянуто позначення редукованих голосних у закінченнях жмудських говірок. У текстах, записаних копенгагенською транскрипцією, особливо багато жмудських редукованих закінчень, у яких редукцію голосних, принаймні в пізніші, кінця XX — початку XXI ст., роки зазвичай розрізняли за двома ступенями: писалися просто підняті символи літер (для слабшої редукції) та підняті символи в дужках (для сильнішої редукції). У попередніх джерелах у жмудських редукованих закінченнях трапляються також непідняті, лише взяті в дужки голосні — (i), (e), (a) тощо (див. LKA Pr 1956; LKT 1970). Автори текстів як відмінності між сильнішою та слабшою редукцією вказують неоднаковий ступінь звучності голосного та реалізацію складотвірної функції: коли голосний глухий (майже нечутний) і вже не утворює складу, символ голосного подається піднятим у дужках, а коли ще утворює склад — лише піднятим (Girdenis 2008: 24; 2012: 33;
² Щодо позначення наголосів див. далі, розділ 3 статті.
Straipsniai / Articles
129
Page 5
RIMA BAKŠIENĖ
AAT 2018: 49). Під час транскрибування жмудських голосних знаками МФА після деяких із них (середнього піднесення) систематично пишеться діакритичний знак ̯ (англ. lowered), що вказує на більшу відкритість, напр.: [ˈʒ̞ʲɛna] / [ˈʒ̞ʲɛna] ~ žino, [ˈb̞ɔva] / [ˈb̞ɔva] ~ būvo, тому після літери вже не залишається можливості позначати діакритичним знаком нескладовий звук. Отже, у системі МФА для позначення редукованих голосних жмудської говірки в усіх випадках над ними слід писати діакритичний знак ̆ (англ. extra short), що вказує на надзвичайну короткість голосного, напр.: [²ⁿʲɛka] ~ nieko, [¹ˈsʲuːtʲɛ] ~ siūti тощо; ступені редукції голосних не диференціюються.
2. ПРИМІТКИ ЩОДО ТРАНСКРИПЦІЇ ЖМУДСЬКИХ ПРИГОЛОСНИХ
Система жмудських приголосних з погляду транскрипції простіша, ніж система аукштайтських, оскільки випадків різного ствердіння перед голосними переднього ряду не так багато. Спеціальних знаків МФА для приголосних, які були б потрібні саме для транскрибування жмудських піддіалектів, немає; слід використовувати всі ті самі знаки, що й для аукштайтських приголосних. Тут варто лише нагадати давно відоме діалектологам і докладно описане явище (див. Girdenis 1971: 27; Jasiūnaitė 1994; LKTCh 2004: 258; Babickienė, Jasiūnaitė, Pečeliūnaitė, Bagužytė 2007: 12–13 та ін.): у північних, точніше північно-західних, жмудських говірках, передусім у кретингській зоні, деякі приголосні менше пом’якшуються в непочаткових складах перед голосними типу e, ė. У таких позиціях вони пом’якшуються лише тоді, коли після них далі йде м’який приголосний; в інших випадках вимовляються напівтвердими або цілком твердими. Під час транскрибування таких прикладів із кретингської та інших навколишніх говірок біля приголосних, хоч вони й уживаються перед голосними переднього ряду [ɛ], [ɛː], [e̞], [e̞ː], [en], [ɛm], [el], [er], [e̞l], діакритичний знак ʲ (англ. palatalized), що вказує на м’якість, не позначається, напр.: [ˈrʲɛta] ~ rito, [ˈvɛ̞dɔ] ~ vėdū, [²ˈʒv̞ʲɛnts] ~ šventas, [bɛ¹ˈrɛˀms] ~ birimas, [²ˈvɛ¹ks] ~ vilkas, [¹ˈdɛˀrb] ~ dirba, [¹ˈpɛ¹ns] ~ pienas тощо. За словами діалектологів, які писали про це явище, з групи меншою мірою ствердлих жмудських приголосних найчастіше виокремлюють приголосні k, g, š, ž, l та африкати č, dž, тому їхню м’якість слід позначати в усіх позиціях перед голосними переднього ряду, напр.: [ˈkʲɛːkʲɛ] ~ keikė, [ˈgʲɛːrʲɛ] ~ geri, [²ˈʃʲɛ¹ns] ~ šienas, [vɛ¹ˈʒʲɛˀms] ~ vežimas, [¹ˈɛˀka] ~ liko, [baʒʲˈnʲiːʒʲɛˀlʲɛ] ~ bažnyčėlė, тобто bažnytėlė та ін. Як видно, серед жмудських приголосних, які не ствердлюються, повсюдно згадуються š, ž, тому під час транскрибування в МФА узагальнено слід писати [ʃ], [ʒ], немає потреби різними знаками розрізняти позначення твердих і м’яких
130
Acta Linguistica Lithuanica LXXXVIII
Page 6
Keletas tikslintinų žemaičių patarmių transkripcijos TFA rašmenimis atvejų
пригосних (пор. Kazlauskienė 2018: 51; Bakšienė 2022: 171–172)³. Рухаючись на схід, ця особливість поступово зникає: перед усіма приголосними переднього ряду частіше, як звичайно, уживаються м’які приголосні, тому транскрибувати слід з огляду на те, які звуки вимовляються в конкретному випадку.
3. ПРОЗОДИЧНА СИСТЕМА ЖМУДІВ І ПОЗНАЧЕННЯ ДИФТОНГОВИХ СКЛАДІВ
Чи не найбільше проблем транскрипції спричиняє запис одиниць просодичного рівня литовських діалектів, особливо інтонацій, що розрізняють наголос. Просодична система жмудських говірок, безперечно, найскладніша, оскільки ознаки інтонацій основного наголосу відрізняються від ознак літературної мови, а також широко вживаються другорядні наголоси, що виникли як унаслідок відтягнення наголосу, так і внаслідок його перенесення (докладніше див. LKTCh 2004: 198–200).
Щодо транскрипції жмудських інтонацій у системі МФА слід подати те саме принципове уточнення, що й для аукштайтських піддіалектів. У попередніх публікаціях, присвячених транскрипції жмудських говірок (Bakšienė 2018; 2019), пропонувалося позначати падіння / підйом тону інтонацій діакритичними знаками, однак останнім часом уже усталилося позначення інтонацій усіх діалектів надрядковими цифрами ¹ (акут) і ² (циркумфлекс)⁴. Тому й усі жмудські алотони інтонацій слід позначати так само (див. таблицю 2).
Необхідні цифри інтонацій перед наголошеним складом⁵ пишуться в усіх випадках (у складах з основним, відтягненим і перенесеним наголосом), коли чітко чути акутову або циркумфлексну інтонацію. Коли чіткої інтонації не чути
³ Щоб чіткіше показати відмінність артикуляції твердих і м’яких приголосних цієї групи, можна було б і для жмудів запропонувати різні знаки МФА, рекомендовані для аукштайтів: постальвеолярні [ʃ], [ʒ] — для позначення м’яких, ретрофлексні [ʂ], [ʐ] — твердих приголосних. Проте аналогічної депалаталізації в жмудських говірках немає, а загалом артикуляція жмудських приголосних досі не описана докладно; глибше досліджувалися лише акустичні та аудитивні особливості (див. Kliukienė 2011). Імовірно, артикуляція жмудських твердих приголосних істотно відрізнялася б від артикуляції відповідних аукштайтських, особливо депалаталізованих, звуків. Це ще предмет майбутніх досліджень.
⁴ Цей варіант після тривалих дискусій діалектологів було визнано зручнішим, оскільки він не вказує на тональні ознаки як на чіткі індикатори інтонації, а також на особливо визначений напрямок зміни тону (підйом або падіння), який під час вимови інтонацій може бути дуже різноманітним і найбільше залежить від фразової інтонації та інших чинників (пор. Kazlauskienė 2018: 8, 19; VLKK k-25).
⁵ Межі складів найкраще всюди визначати, керуючись правилом STR: новий склад починається там, де виявляється найбільше скупчення приголосних, що відповідає моделі приголосних на початку слова (Girdenis 2003: 134–141).
Straipsniai / Articles
131
Page 7
RIMA BAKŠIENĖ
(вимовляється так званий середній акцент, який може бути алотоном і акута, і циркумфлекса), цифри не пишуться, лише знаки основного або побічного наголосу.
ТАБЛИЦЯ 2. Алотони жмудських акцентів⁶
Якщо акут реалізується як ламаний акцент, після голосного, що утворює центр складу, слід писати піднятий знак глоткового проривного приголосного МФА ʔ (англ. glottal stop). Цей символ уже пропонувався в попередніх публікаціях, присвячених жмудській мові, однак після повторного вивчення позначення подібних значень в інших мовах (пор.: Basbøll 2005: 37, 82–87; LVG 2013: 25, 105; див. також Girdenis 2003: 282) місце його написання варто прокоментувати дещо ширше. У системі МФА діакритики, написані після певного символу, описують додаткову ознаку звука, що передує діакритику, пор.: позначення різних варіантів приголосного [t]: [tʰ] – аспірований, [tʷ] – лабіалізований, [tʲ] – палаталізований, [tˠ] – фарингалізований, [tʸ] – веляризований (див. HIPA 1999: 15–17; IPA 2023). Ознаки тривалості голосу вважаються більшою мірою
⁶ Значення скорочень і символів, ужитих у таблиці: PK – основний наголос, AK – відтягнутий наголос, NK – перенесений наголос, PŽ – південні жмуди, ŠŽ – північні жмуди, + – властиве; (+) – частково властиве, варіант поширений не в усіх говірках або вживається лише в певних позиціях слова; – – невластиве. Західні жмуди до таблиці не включені, оскільки їхні акценти позначалися б аналогічно, а сама говіркова група у XXI ст. уже майже зникла.
132
Acta Linguistica Lithuanica LXXXVIII
Page 8
Keletas tikslintinų žemaičių patarmių transkripcijos TFA rašmenimis atvejų
невід’ємними, тому точніше писати знак ʔ після символу довготи голосного, напр.: [ˈuːiˀrs] ~ ū́yras, [ˈdɑːkts] ~ dáiktas. Жмудські дифтонгізовані [ie], [uo], як і відповідні дифтонги загальнолітовської мови, зазвичай не розкладаються на компоненти, вважаються голосними фонемами зі змінною артикуляцією, тому в разі ламаного акценту діакритик також пропонується писати після всього центру складу, напр.: [ˈbʲiɛˀɡ] ~ bė́ga, [ˈkuoˀjɛ] ~ kója. Так само слід транскрибувати й жмудські [ɛi], [ɔu], напр.: [ˈpʲɛi̯ns] ~ píenas, [ˈjɔu̯dɐ] ~ júodo⁷.
З погляду транскрипції МФА окремо слід розглянути склади з ламаним акцентом, основою яких є складні дифтонги (якщо вони не монофтонгізуються) та змішані дифтонги. У попередніх хрестоматійних працях з литовської діалектології ознаки ламаного акценту визначалися лише на слух; пізніше з’явилася численна група експериментаторів, які досліджували жмудські акценти, і майже всі автори праць як основну ознаку вказують «злам» голосу, пов’язаний із різкістю зміни основного тону: спочатку тон підвищується, а після досягнення максимуму різко падає, через що на слух сприймаються скрипіння, шипіння тощо. Також зазначається, що під час вимови ламаного акценту голосова щілина дещо звужується (або навіть на короткий час повністю змикається), і через це виникає враження двох звуків, що йдуть один за одним (огляд див. Švageris 2015: 29–36; Bakšienė 2016: 50–52). У працях не визначено чітко, у якій частині центру складу відбувається згаданий «злам», однак із таких описів видно, що він мав би відбуватися у внутрішній частині (коли «злам» реалізується як виразніша глоталізація) або в другій частині (коли більше реалізується скрипінням, шипінням). Хоча дослідники латиської мови, яка має подібний акцент, у всіх випадках позначають знак ʔ після всього центру складу, напр.: [juːʔks] ‘сміх’, [mei̯ʔtɐ] ‘дівчина’, [cerʔt] ‘ловити’, [vaɫʔks] ‘струмок; перевал’ (LVG 2013: 26), усе ж під час транскрибування жмудського ламаного акценту точніше було б писати знак глоталізації після першого компонента дифтонга / дифтонгічного сполучення, оскільки саме тут концентрується енергія акценту, напр.: [ˈʃaːʔtʲɛ] / [ˈʃaːʔtʲɛ] ~ šáuti, [ˈkaːʔɫns] / [ˈkaːɫʔns] ~ kálnas, [ˈdaːʔrps] / [ˈdaːrʔps] ~ dárbas, [ˈdʲɛʔrʲpʲtʲɛ] / [ˈdʲɛʔrʲpʲtʲɛ] ~ dirbti тощо. Аналогічне позначення можна знайти й в описах фонології данської мови, де фіксується просодичний «злам» (дан. stød ‘штовхати’), дуже подібний до жмудського ламаного акценту; у них його позначають саме після тієї частини складу, у якій реалізується згадана просодична одиниця, пор.: [bɔːʔw] ~ bog ‘книга’, [bɑeʔɫ] ~ bag ‘за’, [pʰɛʔːn] ~ pæn ‘чудовий’, [halʔs] ~
⁷ У попередніх жмудських текстах, записаних копенгагенською транскрипцією, зазвичай жоден із цих звуків не розкладався, а подовження їхніх компонентів через акцент не позначалося (див. Girdenis 1996; 2008; 2012; Babickienė, Jasiūnaitė, Pečeliūnaitė, Bagužytė 2007; AAT 2018 та ін.).
Straipsniai / Articles
133
Page 9
RIMA BAKŠIENĖ
hals ‘шия’, [ˈmanʔ] ~ mand ‘чоловік’ (Basbøll 2005: 37, 82–87; 2022; див. також Girdenis 2003: 282)⁸.
Більше прикладів дифтонгічних / дифтонгічних складів, записаних символами МФА, які найчастіше можуть траплятися в жмудських говірках, наведено в додатку 2 до статті. Деякі питання транскрипції з них потребують ширшого коментаря.
У випадках чітко вираженої опозиції акцентів у жмудських говірках перший компонент дифтонга / дифтонгічного сполучення може бути і довгим, і напівдовгим при реалізації дифтонгів як акутового, так і циркумфлексного походження. Тоді опозиція акцентів виражається іншими ознаками, найімовірніше різкістю проти плавності зміни основного тону, а не кількістю. Варто наголосити, що довгота компонентів через тісно злиту артикуляцію не позначається лише у жмудських відповідниках загальнолітовських ie, uo, а також у дифтонгізованих ė, o, напр.: [ˈdovʔnã] ~ dúona, [ˈpʲeɪ̯nã] ~ píeno, [ˈtʲeʒʊs] ~ tėvas, [ˈkuo̯ʒʲeɪ] ~ kója тощо.
Оскільки в жмудській мові реалізація обох фонологічних акцентів здебільшого концентрується на першому компоненті, у дифтонзі au, уживаному після твердого приголосного, коартикуляція з другим компонентом (лабіалізація) виражена порівняно слабко, значно слабше, ніж у литовському високогірському ареалі (особливо у східних говірках). Тому найчастіше перший компонент слід позначати символом нелабіалізованого голосного [ɑ], напр.: [ˈgɑʷtʲė] / [ˈgɑʷtʲė] ~ gáuti, [ˈlɑʷks] / [ˈlɑʷks] ~ laũkas. Символ лабіалізованого нижнього голосного [ɒ] слід писати лише в рідкісних випадках, коли акцент вимовляється нечітко або в ненаголошеному дифтонзі au.
Ширшого коментаря потребує вживання та позначення дифтонга au у позиції після м’якого приголосного. У текстах загальнолітовської мови та деяких високогірських говірок, принаймні південній частині західновисокогірських говірок, прийнято вважати, що в таких випадках відбувається повне переднє зміщення першого компонента, який перетворюється на голосний e. У МФА пропонувалося позначати його як [ɛ], напр.: [ˈkʲɛʊ̯ras] ~ kiaūras, [ˈkʲɛʊ̯lʲe] ~ kiaulė, [kʲɛʊ̯lʲes] ~ kiaulės тощо. Однак у транскрибуванні жмудських текстів існує традиція вважати, що переднє зміщення дуже незначне; найчастіше в таких випадках пишуть a. У попередніх працях діалектологів першої половини XX ст. (див. Gerullis 1930; Jonikas 1939) переднє зміщення a в такій позиції частіше позначалося крапкою зверху – ȧ, іноді кружечком додатково позначалася лабіалізація, спричинена другим компонентом, – å, напр.: bjaũrė ~ bjaũriai, ẫmž̌iaus ~ amžiaus (Gerullis 1930: 18). Однак у пізніших жмудських текстах (Girdenis 1996; 2008; 2012; Babickienė,
⁸ У тих випадках, коли чіткого «гортанного змикання» не чути, а акцент реалізується більше скрипінням голосу, шипінням тощо, після голосного в центрі складу або другого компонента дифтонга / дифтонгічного сполучення можна було б писати й діакритик МФА ˤ, що позначає скрипучий голос (англ. creaky voice). Однак систематично це незручно, оскільки в жмудських говірках багато голосних, коли після літери пишеться діакритик з іншим призначенням, наприклад такий, що позначає дещо відкритіший звук; тоді вже неможливо вживати два діакритики після однієї літери (докладніше див. Bakšienė 2019: 18, прим. 11).
134
Acta Linguistica Lithuanica LXXXVIII
Page 10
Keletas tikslintinų žemaičių patar-mių transkripcijos TFA rašmenimis atvejų
Jasiūnaitė, Pečeliūnaitė, Bagužytė 2007; AAT 2018) частіше після м’якого приголосного просто писали au, напр.: muokėjau ~ mokėjau, vieliau ~ vėliau та ін.⁹. Непередньоязиковий au у жмудських текстах знаходимо також у багатьох рукописних зошитах, записаних у середині XX ст. найвизначнішими дослідниками того періоду: Birutės Rokaitės (1961 m. Paluknė, LKA 38), Zuzanos Jonikaitės (1954 m. Skirpsčiai, LKA 95), Elenos Grinaviečienės (1960 m. Judrėnai, LKA 286), Irenos Erm antytės (1962 m. Darbėnai, LKA 91), Aldonos Jonai tytės (1964 m. Skliaustė, LKA 13), Alekso Girdenio (1973 m. Barstyčiai, LKA 42) та інших, напр.: grâužtė ~ graužti, apsesâutosi ~ apsisâutusi тощо. Приклади з передньоязиковим eu / æu трапляються набагато рідше; систематичніше так позначено у Alberto Ružės з телшяйської території (1963 m. Viekšniai, LKA 34) та Alberto Rosino з варняйської території (1960 m. Šaukėnai, LKA 194): kẽu,šẽ ~ kiaušiai, тобто kiaušiniai, kẽu,rã ~ kiaurai, áu,dẽu ~ áudžiau та ін. В описі A. Rosino зазначено, що після м’якого приголосного au > eu, напр.: pjėuti ~ pjuáuti, keũli ~ kiaulė. Очевидно, що для оцінювання ступеня передньоязиковості цього звука в жмудських і аукштайтських говірках у майбутньому ще потрібні додаткові дослідження, особливо засновані на методах інструментальної фонетики, однак під час транскрибування жмудських текстів символами TFA доцільно дотримуватися переважної традиції й у дифтонзі au після м’якого приголосного позначати [ɑ], напр.: [¹kʲɑːʋr̥s] / [¹kʲɑʋr̥s], [¹grʲɑːʋr̥jẽ] / [¹grʲɑʋr̥jẽ], [¹ɑʋʑ dʲɑʋs] / [¹ɑʋs¹ dʲɑʋs], [¹pʲɑʋtʲ] / [¹pʲɑʋtʲ], [¹ʒm̥¹j zʲɑʋs] / [¹ʒm̥¹j zʲɑʋs], [²kʲɑʋlʲ] / [²kʲɑʋlʲ], [²bʲɑʋrʲẽ] / [²bʲɑʋrʲẽ], [²¹kʲɑʋs¹ rʲẽʔ] / [²¹kʲɑʋs¹ rʲẽʔ], [ˈu̯iẽ²¹ɑʋs], [apˈsʲe̯ʃˈsʲɑʋotęsʲ] / [apˈsʲe̯ʃˈsʲɑʋotęsʲ] тощо.¹⁰
Так само і в дифтонзі ai (якщо він не монофтонгізується), а також у дифтонгах змішаного типу al, ar, an, am (якщо останні два не звужуються) у жмудських говірках за обох чітко реалізованих інтонацій (як у складах з основним, так і з відтягнутим та перенесеним наголосом) найчастіше вимовлятиметься чіткий a, подовжений до довгого або напівдовгого. Його також усюди слід позначати символом TFA [ɑ], напр.: [ɑ¹nɑːʔ] / [ɑ¹nɑʔ] ~ anái, тобто jai, [²¹uɑʲkʲũ] / [²¹uɑʲkʲũ] ~ vaĩkų, тобто vaikinų, [¹ʃɑɫtɑ] / [¹ʃɑːɫtɑ] ~ šáltą, [²¹kɑrtɑ] / [²¹kɑːrtɑ] ~ kar̃tą, [¹nuɔ¹rɑːm] / [¹nuɔ¹rɑm] ~ nórime та ін. Лише за відсутності чітко диференційованої інтонації і в цих дифтонгах може траплятися слабший, дещо редукований перший компонент; у таких випадках його слід позначати символом TFA [ɐ]. Однак загалом для жмудів така редукція першого компонента не характерна: порівняно з аукштайтськими говірками голосний a частіше залишається виразнішим навіть у ненаголошеному складі.
⁹ Без будь-якої передньоязиковості дифтонг au після м’якого приголосного позначено також у записаних Antano Baranausko жмудських текстах (див. Specht 1920), напр.: t jau ~ tuojau, teisiau ~ tiesiau та ін.
¹⁰ Виразнішу передньоязиковість першого компонента в окремих випадках можна фіксувати також, додатково записуючи після [ɑ] діакритичний знак ̟ (англ. advanced), напр.: [¹kʲɑ̟ʋr̥s], [²¹kʲɑʋl̟].
Straipsniai / Articles
135
Page 11
RIMA BAKŠIENĖ
У більшій частині жмудської території (за винятком південних жмудів-расейнішкісів та найближчих до них говірок в інших підговірках) дифтонги змішаного типу am, an звужуються. Під час транскрибування звужених звуків їхній перший компонент, залежно від ступеня звуження, слід транскрибувати символами TFA [o] (ширший) або [u] (вужчий), напр.: [ˈkɔːn̪d̪ō] / [ˈkɔːn̪d̪ō] ~ kándu, [ˈkuːn̪d̪ī] / [ˈkuːn̪d̪ī] ~ kándi, [ˈsoːm̪t̪ʲis] / [ˈsoːm̪t̪ʲis], [ˈsuːm̪t̪ʲis] / [ˈsuːm̪t̪ʲis] ~ sámtis. Варто звернути увагу, що в північножмудських говірках, переважно на телшяйській території, головним чином через асиміляцію голосних сильніше звужені компоненти дифтонгів мають тенденцію бути значно більш закритими й напруженими, більше нагадуючи ознаки довгого голосного, тому їх слід транскрибувати символом TFA закритого заднього голосного [u]. А на північному сході території південних жмудів-варняйців, поблизу Užventis, Šaukėnai, Kuršėnai, ці звуки зазвичай діалектологи вважають відкритішими й неподовженими, тому тут слід писати символ TFA голосного, близького до закритого, [ʊ]; за дещо більшого ступеня відкритості можливий також діакритик ̞, напр.: [ˈlʊŋks] / [ˈlʊŋks] ~ lán-gas, [ˈsʊm̪t̪ʲis] / [ˈsʊm̪t̪ʲis] ~ sámtis.
У дифтонзі ei (якщо він не монофтонгізується) та в дифтонгах змішаного типу el, er, en, em (якщо останні два не звужуються) у жмудських текстах прийнято позначати більш закритий e (особливо в дифтонзі ei, де відчувається сильний вплив другого компонента вищого піднесення), тому і в складах як акутового, так і циркумфлексного походження тут слід писати символ TFA середнього більш відкритого голосного [ɛ], напр.: [ˈɛi̯t̪ẽ] / [ˈɛi̯t̪ẽ] ~ eiti, [n̪ɛˈlɛi̯d̪o] / [n̪ɛˈlɛi̯d̪o] ~ neleido, [m̪ɛrˈgʲɛlʲkʊ] / [m̪ɛrˈgʲɛlʲkʊ] ~ mergėlkų, тобто merginų, тощо. Відкритий [æ] міг би траплятися лише в рідкісних виняткових випадках. Якщо в говірках перші компоненти дифтонгів en, em звужуються, вони змінюються симетрично до перших компонентів аналогічних дифтонгів заднього ряду. Звужені компоненти відповідно слід транскрибувати символами TFA [e] / [i] / [ɪ] / [ɪ̞], напр.: [ˈm̪e̯ʔn̪ʲkʊ] / [ˈm̪e̯ʔn̪ʲkʊ], [ˈm̪i̯ʔn̪ʲkʊ] / [ˈm̪i̯ʔn̪ʲkʊ], [ˈm̪ɪn̪ʲkʊ] / [ˈm̪ɪn̪ʲkʊ] ~ ménkių.
У дифтонзі ui та в дифтонгах змішаного типу il, ir, in, im, ul, ur, un, um подовжені перші компоненти в різних жмудських говірках можуть бути лабіалізованими або нелабіалізованими залежно від фонологічної системи підговірки. Їхня якість найбільше залежить від того, чи наявна асиміляція голосних, а якщо наявна — на якій основі асимілюються голосні, які трапляються винятки тощо. У разі лабіалізації компоненти, підкреслені інтонацією, як і окремі розширені голосні, слід позначати символами TFA [ę], [o̞], напр.: [ˈzɔɪ̯kʲʊs] / [ˈzɔɪ̯kʲʊs] ~ zuíkis, [ˈsʲpʲe̯ʔrʲt̪ʲe̯] / [ˈsʲpʲe̯ʔrʲt̪ʲe̯] ~ spírti, [ˈu̯e̯ʔlks] / [ˈu̯e̯ʔlks] ~ vīlkas, [ˈd̪oʔlʲkʲe̯] / [ˈd̪oʔlʲkʲe̯] ~ dūlkė тощо. У разі нелабіалізації подовжені під інтонацією компоненти дифтонгів також набувають ознаки довгого голосного; тоді їх слід позначати закритими [i], [u] TFA, напр.: [ˈrʲimkʊs] / [ˈrʲimkʊs] ~ Rìmkus, [ˈmʲiːn̪s] / [ˈmʲiːn̪s]¹¹ ~ mìns, [ˈduːm̪pʲl̪ɛs] / [ˈduːm̪pʲl̪ɛs] ~ dùmplės.
У жмудських говірках у всіх формах майбутнього часу зберігається акутова інтонація.
136
Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII
Page 12
Keletas tikslintinų žemaičių patarmių transkripcijos TFA rašmenimis atvejų
Лише в говірках південних жемайтів-расейнішкісів і деяких окраїнних варнішкісів розширення згаданих компонентів не таке виразне, тому їх слід позначати як [ɪ], [ʊ], напр.: [ˈdʲɪrʲpʲtʲɪ] ~ dirbti, [ˈkʊrʲmʲɪˌs] ~ kūrmis тощо. У разі тяглого наголосу жемайти-расейнішкіси можуть розширювати обидва компоненти дифтонга ui, тоді обидва компоненти слід транскрибувати як напівдовгі, з діакритиками зниженого голосного, напр.: [ˈzʊ̞ʲkʲɪ̯s] ~ zuikis. За нечіткої реалізації тяглого наголосу компонент може залишатися і нерозширеним.
У традиційній копенгагенській транскрипції знак так званого середнього наголосу в жемайтських підговірках найчастіше позначали в складах із відтягнутим наголосом (хоча він може траплятися й в інших позиціях), коли чіткої диференціації наголосів немає. Транскрибуючи такі приклади системою TFA, якщо в складі з відтягнутим наголосом не чути чіткого наголосу, перед наголошеним складом не записують цифр, що позначають наголоси, а лише знак наголосу складу, напр.: [ˈpʲɪ̯tʲa] ~ plytą, [ˈgalʊ̯a] ~ galvą тощо. У тих випадках, коли середній наголос можна було б зрозуміти як чіткий алотон акута або циркумфлекса, цифри наголосів перед наголошеним складом слід позначати (приклади системи верхньолитовських говірок див. Bakšienė 2022: 182–183, додаток 2).
УЗАГАЛЬНЕННЯ
Оглянувши узагальнену картину жемайтського вокалізму, а також найважливіші елементи консонантизму й просодії, у статті розглянуто співвідношення діалектних звуків із системою символів TFA та встановлено можливі відповідники TFA для специфічних звукових одиниць жемайтських підговірок, переважно дифтонгічних звуків. Із попереднього набору знаків TFA 2017 року, призначеного для литовських діалектів, уточнено позначення жемайтських довгих (скорочених) і коротких (подовжених) не-низьких голосних у TFA, розглянуто можливості транскрипції жемайтських редукованих голосних, подано зауваження щодо запису жемайтських приголосних у TFA, а найбільше уваги приділено транскрипції двоскладових складів та їхніх варіантів, що виникають унаслідок реалізації жемайтських наголосів.
Аналіз показав, що більшість одиниць вокалізму й консонантизму жемайтських підговірок не є проблемними з погляду транскрипції TFA, а знаки TFA (самі або з додатковими діакритиками) досить точно передають особливості жемайтських звуків, проте під час транскрибування слід особливо зважати на особливості їхнього вживання в окремих підговірках (наприклад, на якість довгих, скорочених, коротких і редукованих голосних, кореляцію твердих і м’яких приголосних із голосними переднього ряду тощо). Систему жемайтських приголосних можна вважати навіть простішою, ніж верхньолитовську.
Однак докладний огляд позначення жемайтських наголосів та їхніх алотонів ще раз підтвердив складність цього просодичного явища з погляду транскрипції
Straipsniai / Articles
137
Page 13
RIMA BAKŠIENĖ
і, хоча останнім часом пропонуються рішення щодо його позначення системою TFA в литовських діалектах, можливо, що в майбутньому, з появою нових спостережень, їх ще уточнюватимуть.
LITERATŪRA
AAT – Akmenės apylinkių tekstai, sud. L. Murinienė, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2018.
Atkočait ytė Daiva, Rinkauskienė Regina 2003: Lietuvių kalbos tarmių fonetika: mokomoji knyga, Vilnius: Vilniaus pedagoginis universitetas.
Babickienė Zofija, Jasiūnaitė Birutė, Pečeliūnaitė Angelė, Bagužytė Rūta 2007: Centrinė šiaurės žemaičių kretingiškių tarmė: tarmės tekstai su komentarais ir žodynėliu, Vilnius: Baltos lankos.
Bakšienė Rima 2016: Vakarų aukštaičių kauniškių priegaidės: Marijampolės šnekta, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.
Bakšienė Rima 2018: Žemaičių patarmių transkripcija TFA simboliais: sudėtingesni atvejai. – Kalbos istorijos ir dialektologijos problemos 5, sud. R. Bakšienė, N. Morozova, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 102–118.
Bakšienė Rima 2019: Dėl lietuvių tarmių priegaidžių žymėjimo TFA simboliais. – Linguistica Lettica 27, 7–26. Prieiga internete: http://lavi.lu.lv/wp-content/uploads/2021/03/Linguistica_Lettica_27.pdf.
Bakšienė Rima 2022: Dar kartą dėl aukštaičių patarmių transkripcijos tarptautinės fonetinės abėcėlės rašmenimis (keletas tikslintinų atvejų). – Acta Linguistica Lithuanica 86, 165–183. Prieiga internete: https://journals.lki.lt/actalinguisticalithuanica/article/view/2163/2282.
Bakšienė Rima, Čepaitienė Agnė 2017: Tarptautinės fonetinės abėcėlės taikymo lietuvių tarmių garsams galimybės. – Baltistica 52(1), 105–135. Prieiga internete: http://www.baltistica.lt/index.php/baltistica/article/view/2303/2270.
Basbøll Hans 2005: The phonology of Danish, Oxford, New York: Oxford University Press.
Basbøll Hans 2022: Danish stød in the light of Morae, the Weight Law and sonority (Strength): a personal view. – Linguistic Preferences. Trends in Linguistics. Studies and Monographs, vol. 358, eds. P. Noël Aziz Hanna, L. C. Smith, Berlin: De Gruyter, 143–170. DOI: 10.1515/9783110721461-006.
Keletas tikslintinų žemaičių patarmių transkripcijos TFA rašmenimis atvejų
Girdenis Aleksas 1971: Mažeikių tarmės fonologinės sistemos apžvalga. – Baltistica 7(1), 21–31. Prieiga internete: http://www.baltistica.lt/index.php/baltistica/article/view/1768/1681.
Girdenis Aleksas 1996: Taip šneka tirkšliškiai: Šiaurės žemaičių telšiškių tarmės tekstai su komentarais, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.
Girdenis Aleksas 2003: Teoriniai lietuvių fonologijos pagrindai, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.
Girdenis Aleksas 2008: Žemaičių džūkai: tekstai su komentarais, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.
Girdenis Aleksas 2012: Šiaurės žemaičių Skuodo zona: tekstai su komentarais, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla.
HIPA – Handbook of the International Phonetic Association. A Guide to the Use of the International Phonetic Alphabet, Cambridge: Cambridge University Press, 1999.
IPA – International Phonetic Alphabet, 2023. Prieiga internete: https://www.internationalphoneticalphabet.org/.
Jasiūnaitė Birutė 1994: Tembrinė koreliacija uteniškių ir pietinių kretingiškių tarmėse. – Baltistica 27(2), 68–76. Prieiga internete: http://www.baltistica.lt/index.php/baltistica/article/view/213/172.
Jonikas Petras 1939: Pagramančio tarmė, Kaunas: Spindulys.
Kazlauskienė Asta 2018: Bendrinės lietuvių kalbos fonetikos ir fonologijos pagrindai, Kaunas: Vytauto Didžiojo universitetas. Prieiga internete: http://ebooks.vdu.lt/eb/1691/bendrines-lietuviu-kalbos-fonetikos-ir-fonologijos-pagrindai/.
Kliukienė Regina 2011: Šiaurės žemaičių tarmės konsonantizmas: akustinės ir audicinės ypatybės, Vilnius: Vilniaus universitetas.
LKA Pr – Lietuvių kalbos atlaso medžiagos rinkimo programa, ats. red. J. Senkus, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla, 1956.
LKT – Lietuvių kalbos tarmės. Chrestomatija, red. E. Grinaveckienė, K. Morkūnas, Vilnius: Mintis, 1970.
LKTCh – Lietuvių kalbos tarmių chrestomatija, sud. R. Bacevičiūtė, A. Ivanauskienė, A. Leskauskaitė, E. Trumpa, Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla, 2004.
LVG – Latviešu valodas gramatika, aut. I. Auziņa, I. Brenķe, J. Grigorjevs, I. Indričāne, B. Ivulāne, A. Kalnača, L. Lauze, I. Lokmane, D. Markus, D. Nītiņa, G. Smiltniece, B. Valkovska, A. Vulāne, Rīga: Latvijas universitātes Latviešu valodas institūts, 2013.
Straipsniai / Articles
139
Page 15
RIMA BAKŠIENĖ
Pakerys Antanas 2003: Lietuvių bendrinės kalbos fonetika, 3-asis leidimas, Vilnius: Enciklopedija.
Specht Franz 1920: Litauische Mundarten gesammelt von A. Baranowski 1. Texte, Leipzig: Verlag von K. F. Koehler.
Švageris Evaldas 2015: Lietuvių ir latvių tarmių monoftongų priegaidžių akustiniai požymiai: lyginamoji analizė: daktaro disertacija, Vilnius: Vilniaus universitetas.
VLKK k-25 – Rekomendacija dėl tarptautinės fonetinės abėcėlės pritaikymo bendrinės lietuvių kalbos garsiniams vienetams žymėti. Prieiga internete: http://www.vlkk.lt/vlkk-nutarimai/protokoliniai-nutarimai/rekomendacija-del-tarptautines-fonetines-abeleles-pritaikymo-bendrines-lietuviu-kalbos-garsiniams-vienetams-zymeti.
Several Clarified Cases in the Transcription of Žemaitian Subdialects by IPA Symbols
SUMMARY
The article addresses the questions of transcribing the Žemaitian subdialects of the Lithuanian language by the symbols of the International Phonetic Alphabet (IPA), revises certain symbols from the earlier set of the IPA symbols for the sounds of Lithuanian dialects presented in 2017 and ways of transcribing.
The first part of the article presents the generalized Žemaitian system of vocalism, discusses the transcription of phonemes and their variants by the IPA symbols. It highlights those Žemaitian vowel elements, which are most troublesome in terms of transcribing. The article discusses the possible IPA symbols to be used for the transcription of Žemaitian long, short and reduced vowels.
The second part of the article contains some comments on the transcription of Žemaitian consonants by the IPA symbols.
The third part is dedicated to discuss the transcription of Žemaitian pitch accents and their allotones by the IPA symbols. It also reviews the transcription of the syllables containing diphthongs and gives some transcribed examples. Due to the inconsistencies in the utterance of pitch accents, the syllables of this group have an especially high number of positional variants.
140
Acta Linguistica Lithuanica LXXXVIII
Page 16
1 PRIEDAS. Žemaičių patarimų garsams siūlomi TFA rašmenys¹²
Кілька випадків транскрипції жемайтських підговірок знаками TFA, які потребують уточнення
¹ (перед складом) + (після центра складу, через який проходить голос, або після першого компонента дифтонга / дифтонгічного звука)
² Підготовлено на основі рекомендації щодо транскрипції літературної мови знаками TFA (див. VLK K-25). Для жемайтських підговірок ми читаємо в додатку лише ті знаки транскрипції, які відрізняються від верхньолитовських звуків. Із символами транскрипції верхньолитовських звуків та їхніх ознак можна ознайомитися в джерелі: 2022: 180–182 (додаток 1).
Straipsniai / Articles
141
Page 17
RIMA BAKŠIENĖ
2 ДОДАТОК.
Приклади транскрипції основних позиційних варіантів жемайтських дифтонгів / звукосполучень, пов’язаних із просодичними одиницями.¹³
³ У таблиці наведено лише несингармонізовані варіанти дифтонгів, а також жемайтські відповідники голосних e, o літературної мови — ie, uo. Сингармонізовані відповідники дифтонгів літературної мови (наприклад: [ai] > [eː], [ei] > [eː] тощо) транскрибуються так само, як відповідні голосні; див. приклади в 1-му розділі статті (там само докладніше див. про транскрипцію жемайтських дифтоноїдів). Проілюстровано лише найсистемніші випадки транскрипції звукосполучень; само собою зрозуміло, що в жемайтському говорі можуть траплятися й інші варіанти вимови, пов’язані з інтонаціями.
142
Acta Linguistica Lithuanica LXXXVIII
Page 18
Кілька випадків транскрипції жемайтських підговірок символами TFA, що потребують уточнення
