ДАЛЯ СВІДЕРСКЕНЕ

Інститут литовської мови

ORCID id: orcid.org/0000-0003-3060-4713

Напрям наукових досліджень: ономастика (дослідження словотвору, номінації, мотивації, семантики власних назв).

DOI: doi.org/10.35321/all88-04

СТРУКТУРА ТОПОНОМАСТИЧНОГО ШАРУ В СОЦІАЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНОМУ ПРОСТОРІ СЕЛА ШЕЙМІНІШКЕЛЯЙ ЗА ДАНИМИ АНКЕТИ ЗЕМЕЛЬНИХ НАЗВ (1935)

Структура топонімічного шару в соціально-географічному просторі села Шеймінішкеляй на основі анкети Land Names (1935)

АНОТАЦІЯ

На основі зібраного в анкеті «Земельні назви» (1935) корпусу власної лексики села Шеймінішкеляй Анікщяйського повіту Утенського округу, що вирізняється топономастичним різноманіттям (97 одиниць), здійснено комплексний аналіз онімів, записаних у межах цього поселення з живої мови, і представлено його в статті. Екстралінгвістична інформація про структуру поселення, деталі ландшафту, зауваження, основані на досвіді місцевих жителів, а також енциклопедичні дані про регіон і його територіальні орієнтири городище Шеймінішкеляй (Во́рута), давнє кладовище Шеймінішкеляй Капаніца, село Шеймінішкі, річки басейну Швянтої Елме, Во́лупіс, а також система номенклатури лінійних об’єктів — доріг, (поперечних) вуличок, інакше — «улитейлів», характерних для вуличного села Аукштайтії, — зафіксовані в стандартизованих аркушах анкети й отримані від інформантів методом опитування. Це дало змогу поглянути на простір населеного місця як «зсередини» (з позиції того, хто дає назву), так і «ззовні», тобто оцінити назви місць з лінгвістичної перспективи, відтворити цілісну ідентичність місцевості та її назв, з’ясувати (інтерпретувати) актуалізований у вживанні представників мовної спільноти зміст просторово-часового континууму, орієнтаційні пріоритети та комунікативні настанови.

Straipsniai / Articles

71

DALIA SVIDERSKIENĖ

КЛЮЧОВІ СЛОВА: значення назв місць у вживанні, мотивація, ономастичні причини називання, психологічні причини називання, експлікація багатошарової топономастичної структури.

АНОТАЦІЯ

На основі топонімічно різноманітної 97-одиничної збірки власних назв села Шеймінішкеляй (Анікщяйський район, Утенський округ), зафіксованої в анкеті Land Names (1935), здійснено комплексний аналіз онімів, зібраних із живої мови на території поселення, і представлено його в статті. Екстралінгвістична інформація про структуру поселення та елементи його ландшафту, зібрана в інформантів під час інтерв’ю й записана в стандартизованих аркушах анкети, а також зауваження, що ґрунтуються на досвіді місцевих жителів, і енциклопедичні дані про регіон та його територіальні орієнтири — городище Шеймінішкеляй (Во́рута), давнє кладовище Шеймінішкеляй Капаніца, село Шеймінішкі, річки басейну Швянтої Елме і Во́лупіс, а також система номенклатури лінійних об’єктів, тобто доріг, (поперечних) вулиць, інакше називаних «улитейлями», так званого вуличного села, типового для регіону Аукштайтія, — дали змогу поглянути на простір населеного поселення як «зсередини» (з позиції інформанта), так і «ззовні», тобто оцінити назви місць з лінгвістичної перспективи, реконструювати цілісну ідентичність місцевості та її назв, інтерпретувати зміст просторово-часового континууму, виражений у мовленні представників мовної спільноти, їхні орієнтаційні пріоритети та комунікативні настанови.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: значення назв місць у мовному вжитку, мотивація, ономастичні причини називання, психологічні причини називання, експлікація багатошарової топонімічної структури.

ВСТУП

У мовознавстві мотивацію зазвичай визначають як зв’язок слова з іншими словами, морфемами тощо, що зумовлюють вибір формального складу слова та визначають його значення (див. Jakaitienė 1980: 26 щодо загальних назв), екстралінгвістичну причину вибору або створення потрібного власного слова для називання певного об’єкта (див. Podołskaja 1978: 87 щодо власних назв). Як засвідчують результати досліджень литовської топоніміки (LOFGN 2019, ред. Grasilda Blažienė, Laimutis Bilkis; Tamulaitienė 2021 та ін.), власна лексика схильна оновлюватися, «використовуючи» наявну мовну сукупність і способи творення назв. Так виниклі похідні, складні, складені назви,

72

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII

Toponomastinio sluoksnio struktūra socialinėje–geografinėje Šeimyniškėlių kaimo erdvėje Žemės vardų anketos (1935) duomenimis

складніші за структурою оніми з прийменниковими компонентами мають у мові опору й є мотивованими. Дослідження номінації та мотивації представників різних семантичних груп (фітонімів, зоонімів, міконімів, особових назв, топонімів)¹ виявили найтиповіші ознаки одиниць загальної та власної лексики, що формують групи, найхарактернішу мотивацію, зумовлену як об’єктивними, так і суб’єктивними причинами². Останнім часом до поля досліджень номінації потрапляють і топографічні одиниці замкнених населених просторів та їхні групи. Veslava Sidaravičienė (2018) дослідила урбаністичний простір Вільнюса з його автентичною багатомовною сукупністю, власну лексику сіл, міст і садівничих товариств досліджували Razumovas 2013; Mezenko 2015; 2017; Mezenko, Vasil’eva, Galkovskaja 2017 та ін. Онімію такого типу позначають окремим терміном для називання згаданих тематичних груп — конлокатонім (лат. conlocationem) ‘назва поселення’. За даними проведених досліджень, називання специфічних топографічних об’єктів у межах поселення характеризується численними особливостями, виявленими на різних рівнях мови — лексико-семантичному, номінативному, структурному, граматичному, лінгвокультурному. Ознаки, що відрізняють лексику однієї групи від іншої, такі: діапазон назв, що відповідає різним принципам номінації, ступінь продуктивності встановлених моделей, кількість і співвідношення структурних (словотвірних) типів назв, набір номенклатурних термінів, орієнтаційні пріоритети мешканців поселень тощо. Проаналізувавши номінати населених місць, стверджують, що перелічені різновиди назв топографічних об’єктів слід вважати автономними категоріями назв, розташованих усередині поселення, які репрезентують сектор конлокацій (див. також Mezenko 2017). Отже, дослідження назв топографічних об’єктів, що функціонують у поселеннях різних типів, має перспективу — використані в порівняльному аспекті, вони дають додатковий матеріал не лише для встановлення відмінностей, а й для визначення спільних тенденцій. Завдяки своїй специфіці сектор конлокацій є особливо придатним об’єктом антропоцентрично орієнтованої лінгвістики, оскільки в межах когнітивного напряму мову досліджують разом з іншими складниками: реакцією індивіда на довкілля, мисленням, спогадами, уявою, що й дає змогу з’ясувати, яку роль відіграють мовні форми, відображаючи специфічні особливості цих процесів і специфіку використання отриманих результатів (пор. Wulf 2000; Blanár 2004; Selivanova 2012; Wenzel 2014: 384–385; Skorupa 2021; Sviderskienė 2022 та ін.). Крім того, у найновіших дослідженнях топонімії змінювалося й розуміння значення мовної одиниці; його трактують як опредметнення певного поняття, інтегральної частини всієї системи понять. Багатошарова система понять, особливості її структури, від яких

¹ Щодо цих досліджень див. також Sviderskienė 2022: 44.

² Щодо цих причин див. Butkus 1995: 25; Wenzel 2014: 188.

Straipsniai / Articles

73

DALIA SVIDERSKIENĖ

особливо залежить і визначення номінації, також дає змогу зрозуміти та пояснити вибір тієї чи іншої мовної одиниці в контексті всього семантичного поля, до якого вона належить.

У литовській топоніміці назви невеликих територіальних одиниць називають земельними назвами^³, їх досліджують у межах регіональних досліджень, однак до поля детальнішого топографічного дослідження територіального сектора земельні назви ще не залучалися. За даними регіональних досліджень, вони мають просторову референцію, розповідають про характер і розвиток поселення та економічне використання території, відображають природні особливості певної площі. Земельні назви дають змогу реконструювати зміст минулого століття, водночас відновлюючи актуалії сільського населення міжвоєнного періоду. Правильне розуміння цих онімів дає багатий матеріал для дослідження ландшафту, господарської діяльності жителів, їхньої етнічної належності тощо. Земельні назви фіксують багато термінів, що формують ці назви місць; їхня нормативна орфографія важлива як для мовознавства, так і для картографії. Крім уже сказаного про причини, що спонукали до дослідження специфічних топографічних об’єктів у межах поселення, слід згадати й небезпеку втрати земельних назв. Загальновизнано, що земельні назви — особливі документи мови та історії для ономастики, мовознавства, історії, географії та інших наукових галузей (Waser 2004: 349; Wenzel 2014: 167).

На основі зібраного в анкеті Земельних назв^⁴ (1935) корпусу власної лексики села Шеймінішкеляй Анікщяйського повіту Утенського округу, що вирізняється топономастичним різноманіттям 97 назв місць, далі в статті описано підпорядковану реконструкції значень частину міжвоєнної спадщини, яка дала інформацію про те, як діє внутрішній механізм мови, розкриваючи взаємодію власних назв, записаних у поселенні, з усім змістом мислення індивіда.

За сучасними енциклопедичними даними, село Шеймінішкеляй розташоване в Анікщяйській сянюнії, за 1,5 кілометра на північ від Анікщяй. Із західного боку воно прилягає до лівого берега річки Швянтої, із північного заходу — до річки Варюс. Через село протікає річка Ел́ме — ліва притока Швянтої, Ве́лпуйс — ліва притока Ел́ме; тут є й місця злиття цих річок. Село Шеймінішкеляй межує із селами Ґо́яус, Паварю, Паелміо, Нау́юляй-Ел́мінінкай та містом Анікщяй. Городище Шеймінішкеляй, що називається Во́рута, розташоване на північній околиці Анікщяй, біля дороги до Рокішкіса, неподалік села Нау́юляй-Ел́мінінкай (див. рис. 1).

³ Щодо обсягу поняття земельної назви див. Sviderskienė 2020. У науковій публікації, спираючись на Інструкцію з укладання литовського земельного реєстру Казіса Алмінаускіса (далі — LŽVI), розкрито обставини виникнення терміна в контексті загального запису топонімів в анкети литовського земельного реєстру 1935–1937 рр.

⁴ Носії топономастичних відомостей — Vincas Tuskenis, Anelė Pakštienė, місце народження обох — Шеймінішкеляй. Як зазначено в анкеті, носії відомостей належали до вікової групи 40–60 років (в анкеті вказано віковий інтервал інформантів у роках).

74

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVIII

Toponomastinio sluoksnio struktūra socialinėje–geografinėje Šeimyniškėlių kaimo erdvėje Žemės vardų anketos (1935) duomenimis

РИС. 1. Сучасне територіальне розташування села Шеймінішкеляй і городища Шеймінішкеляй за даними карти Google (переглянуто 2022–09–08)

Городище в 1990–2005 рр. досліджував археолог Gintautas Zabiela⁵. Сьогодні це найґрунтовніше досліджене городище в Литві й одне з найґрунтовніше досліджених у всій Східній Прибалтиці. Ця видовжена гора сідлоподібної форми височіє між двома ярами, розташована посередині четвертої та відокремлена від іншої частини пасма глибокими ровами. Схили городища нині мають лише близько 25 м заввишки, однак вони дуже стрімкі. За даними дендрохронологічних досліджень, городище було облаштоване 1232 року. Його пов’язують із єдиним відомим замком короля Міндовга — Во́рутою⁶. У цьому аспекті вказівка на городище з погляду сьогодення функціонує і як туристична (чи навіть комерційна) атракція — осередок тяжіння в житловій місцевості.

Мета статті — на основі взаємопов’язаних історико-культурних даних про ландшафт і населену місцевість, емпіричного матеріалу, отриманого та записаного методом опитування 1935 року, здійснити детальне дослідження сільської топонімії, зафіксованої в мовленні: проаналізувати вираження назв поселення та прилеглих до нього територій

⁵ Докладніше див. Zabiela 1992; 1992a; 1993.

⁶ Докладніше див. статті VLEe. Доступ в інтернеті: https://www.vle.lt/straipsnis/seimyniskiu-pilia-kalnis/; https://www.vle.lt/straipsnis/voruta/ [переглянуто 2022–09–27].

Straipsniai / Articles

75

DALIA SVIDERSKIENĖ

і значення, інтерпретувати отримані похідні дані лінгвістичного дослідження, пояснити ідентичність місцевості та її назв, описати взаємне розташування й зв’язок (структуру) складових частин населеного місця в просторі.

Для досягнення мети потрібно розв’язати такі завдання: 1) проаналізувати зафіксовану в анкеті інформацію про названі об’єкти; 2) оцінити тогочасні ситуативні дані, записані з мовлення, спираючись на слова або висловлювання інформантів про об’єкти; 3) порівняти їх зі старою та діалектною лексикою, її семантикою, зафіксованою в електронному Словнику литовської мови (далі — LKŽe); 4) ідентифікувати найоб’єктивніші та найсуб’єктивніші причини процесу називання; 5) виявити ознаку (ознаки) називання; 6) пояснити: а) що означали (конотували) топоніми у вжитку, б) яку інформацію про об’єкт передавали, яке поняття (його частину) називали; 7) записати схеми ономастичної номінації, репрезентовані топонімами.

Цінність дослідження: результати дослідження сприятимуть накопиченню, систематизації та залученню мовних даних і їхніх типів та моделей до ширшого поля регіональних досліджень, з’ясуванню різноманітних закономірностей, важливих з етимологічного, етнолінгвістичного, етногеографічного та когнітивного погляду, дадуть знання про історію й просторовий розвиток місцевості та етнографічний регіон Аукштайтія^⁷. Приклад експлікації лінгвістичного ландшафту може бути використаний як методологічний інструмент для дослідження топонімії населених місць більших територіальних одиниць та інших регіонів. Виконане детальне комплексне дослідження допоможе практично застосувати науку топономастику. Використовуючи зафіксовані в анкеті дані про організацію простору земельного поселення, за потреби можна було б уточнити площі земельних ділянок, їхні фізичні межі, складати картосхеми локалізації реєстрових ділянок культурної спадщини на територіях муніципалітетів, продовжуючи таким чином традицію картографування, засвідчену й у період незалежної Литви в анкетах (див. рис. 2). Анкета села Шеймінішкеляй — лише одне з багатьох джерел, придатних і для топографії.

У статті представлено репрезентантів геогенних та антропогенних семантичних груп, записаних у селі Шеймінішкеляй на території анікщяйської говірки східноаукштайтського діалекту. Для їхнього аналізу застосовано науковий метод пізнання (групування онімів у певні групи на основі їхньої подібності або відмінностей за обраними критеріями: названими об’єктами^⁸, частинами мови, лексичним статусом словотвірної (номінаційної) основи, семантичною та формальною структурою, принципами називання тощо), методи внутрішньої реконструкції, компонентного аналізу, прагматичної, когнітивної інтерпретації, описовий методи. Назви місць, записані в анкеті, оцінювали насамперед у контексті топонімічної системи досліджуваної території, за потреби

^⁷ 2023 рік — Рік Аукштайтії.

^⁸ За семантичними групами (далі — SG).

76

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVIII

Toponomastinio sluoksnio struktūra socialinėje–geografinėje Šeimyniškėlių kaimo erdvėje Žemės vardų anketos (1935) duomenimis

порівнювали також із репрезентантами всього мовного ареалу, записаними з живої мови в картотеці топонімів (далі — VK). Під час аналізу назв місць беруть до уваги одиниці загальної та власної лексики, що є основами номінатів, географію, зафіксовану в лексикографічних джерелах, версії пояснення номінації та мотивації, які розглядають у контексті вже здійснених досліджень цієї галузі (щодо всіх джерел див. наприкінці статті), дотримуються тих самих усталених і прийнятих у дослідженнях топонімії критеріїв подання матеріалу^⁹

РИС. 2. Картосхема розташування земельних назв, записаних в анкеті Земельних назв (1935), у поселенні Піктаґаліс Анікщяйського повіту Утенського округу, положення цього села щодо інших сіл повіту та сторін світу (фотокопія картосхеми з архіву Центру досліджень балтійських мов та ономастики LKI)

^⁹ Щодо порядку аналізу та розподілу матеріалу див. також Sviderskienė 2017: 246–247; 2022: 43–45. Скорочення в статті вжито як у джерелах, окремо їх не пояснено.

Straipsniai / Articles

77

DALIA SVIDERSKIENĖ

1. НАЗВИ ЗА ВЛАСТИВОСТЯМИ (ГЕО)ОБ’ЄКТІВ

1.1. Репрезентанти прямої номінації.

1.1.1. Десубстантиви.

1.1.1.1. Вторинні похідні, що виникли шляхом онімізації географічного або іншого номенклатурного терміна (відповідно GNT і NT; далі — (G)NT) унаслідок переходу до класу топонімів. Цей ономастичний процес виражається загальною номінаційною схемою (G)NT ⇒ топонім. Далі в статті пояснюються окремі випадки топонімії досліджуваної території, що виникли за цією схемою: Dirvū́nas ор. з. [рілля], пор. типовіше та периферійне значення апелятива dirvū́nas ‘занедбана, необроблювана, заросла земля’, ‘розораний сінокіс’; під час називання, імовірно, актуалізувалося периферійне значення¹¹; Liū́nas лн. (коливкий мул)¹², пор. лит. liū́nas ‘пориста мохова кірка в болоті, біля заболочених озер або річок’ і ‘трясовина, багнище’. До земельної назви Salà ор. з. в анкеті записано інформацію, що пояснює таке сприйняття названого об’єкта: між трясовинами та річкою Швянтої [...]. Це дало змогу зрозуміти, що значення нз. у вжитку було ділянка ріллі, що піднімається між трясовинами та річкою, пор. периферійне значення лит. salà ‘ділянка орної землі, ґрунту між луками’ || ‘лугова галявина посеред ярового або житнього поля’, також пор. записану в іншій місцевості назву луків Sālos із розширеною вказівкою на об’єкт піщані, оточені річкою Вардува (VK¹³). Зафіксовано дві форми нз. цього типу pluralia tantum: Kapaĩ кл.¹⁴ — місце поховань, пор. типове значення лит. kapai ‘місце, де ховають людей’; Lãnkos л. (4 га; біля річки Швянтої), пор. лит. lankà великий рівний луг, зазвичай біля річки, що під час повені заливається водою¹⁵.

1.1.1.2. Назва об’єкта, що займає невелику площу простору в горизонтальному напрямку, утворена за схемою GNT + –elė ⇒ земельна назва: Brastelė бр. (брідок; 4 метри через річку Елме), пор. brastà ‘мілке місце в річці, через яке можна перейти вбрід або переїхати’¹⁶. Назва об’єкта, що займає невелику площу простору у вертикальному напрямку

¹⁰ Щодо цього терміна див. Podol’skaja 1978: 95–96; TMOI 37, 40, 42, 48 та ін.

¹¹ Щоб краще зрозуміти взаємне розташування та зв’язок названих об’єктів у межах поселення, пор. також назву ріллі площею 1,5 га Didísaı dirvū́nas, записану в анкеті.

¹² Інші дані анкети: занурює льон, є багато риби.

¹³ Анкета «Земельних назв» села Рімолай Седського повіту Маже́йкяйського округу.

¹⁴ За даними анкети, 0,2 га; біля дороги до Анікщяй.

¹⁵ Щоб краще зрозуміти взаємне розташування та зв’язок названих об’єктів у межах поселення, пор. також назву лужка (0,3 га; між гайком Біліунаса та річкою Швянтої) Lankelė (див. 2.1.1.).

¹⁶ Див. також LVŽ I 547–549.

78

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII

Toponomastinio sluoksnio struktūra socialinėje–geografinėje Šeimyniškėlių kaimo erdvėje Žemės vardų anketos (1935) duomenimis

(у значенні заглибини) назва об’єкта, що займає площу, утворена за тією самою схемою: Duobėlė б. (мул; 0,1 га; на північ від села Шеймінішкеляй біля струмка Елме), пор. duobė ‘викопане або природно заглиблене місце в землі; яр, улоговина, западина’¹⁷.

1.1.1.3. Під час називання актуалізувалося те, що є, росте тощо на певній ділянці поселення.

(1) Термінальна група неживої природи TG¹⁸ назва репрезентанта (камінь, діал. kìmsas) + –ynė ⇒ земельна назва: Akmenynė склм. [у Швянтої], пор. лит. akmenynė ‘ґрунт, земля, де багато каміння, кам’яниста ділянка поля’, seklumà ‘мілке місце в річці […]’. Узагальнене значення цієї нз. — мілке місце з кам’янистим дном у Швянтої; Kemšynė (пор. Kimšynė) л. (мул), пор. діал. kimšynė = kemšynė ‘місце, заросле рогозом’; значення нз. — луг, зарослий рогозом. Назва репрезентанта TG рослин (kãrklas) + –ynė ⇒ земельна назва: Karklynė пас., пор. karklynė ‘місце, заросле вербами, вербовий чагарник’¹⁹; значення нз. — місце для випасу, заросле вербами.

(2) Кам’янистий, місцями порослий деревами, простягнутий за 0,3 км на північ від села «гірський масив»²⁰ названий Karčkalnis ар. ґ. з. (пісок із глиною; 3 га; кам’янистий²¹), пор. лит. kãrtis ‘ряд, вервечка’, kálnas. З іншого боку, щодо першої частини назви гори karč-, пор. лит. kártis ‘волосся на шиї деяких тварин, грива’, а також інформацію про денотат в анкеті: місцями порослий деревами. Якщо дивитися з перспективи території села на віддалену гору, вершина якої була поросла рідкими деревами, верхівка могла асоціюватися в називальника і з волоссям на шиї тварини. Отже, під час номінації, ймовірно, актуалізувалися особливості вершини кам’яниста [гора] або [гора] з деревами. Номінаційна схема топоніма з мотивувальною лексемою kãrtis (kartis?) – LM + GNT ⇒ топонім (оронім).

Схема з мотивувальною лексемою LM + GNT ⇒ земельна назва (дримонім) показує, що невеликий лісок названо за його призначенням у житті міжвоєнної сільської людини: Pakūrmiškis ліс.²², пор. лит. pãkūros ‘дрова, паливо’. Маркований член словотвірної опозиції (назва дров pãkuros) розкриває, що до цього лісу, який простягався поруч із селом, ходили по тріски, берест для опалювання. Отже, Pakūrmiškis — ліс паливних ресурсів.

17 Див. також LVŽ II 397–403.

18 TG — термінальна група.

19 В анкеті записано й більше інформації, пов’язаної з названим місцем: чорнозем; 0,5 га; на північ від села Шеймінішкеляй; вологе, низинне.

20 Лит. kalnynas ‘гірський ланцюг, сукупність гірських хребтів’.

21 В описі даних про денотат у пізнішій анкеті села Шеймінішкеляй (1961) зазначено, що Karčkalnis — дуже стрімка гора, у давнину оборонна; трохи менша за Воруту, біля самої річки Швянтої.

22 За даними анкети, площею 0,5 га; за 1,5 км на північний схід від села Шеймінішкеляй.

Straipsniai / Articles

79

DALIA SVIDERSKIENĖ

1.1.2. Деад’єктиви.

1.1.2.1. Репрезентант SG оронімів: Dubė гір. Хоча в анкеті є додаткова інформація, пояснювальних даних не знайдено, тому назву височини слід трактувати як похідне із суфіксом –ė. Цю форму нз., імовірно, було обрано для називання місця через його фізичні властивості — заглиблену або ямкувату поверхню, пор. лит. dubùs, –i ^{‘увігнутий, заглиблений, глибокий; ямкуватий, западинуватий’}.

1.1.2.2. Репрезентанти SG агронімів, утворені від означених прикметників. Вони не є однорідними.

(1) Однослівні оніми, у семантиці яких не усунуто референцію до об’єкта (скорочений GNT): Ilgōji л. Додаткова інформація анкети на узліссі струмка Елме пояснює розташування лугу в цій ландшафтній зоні — луг, паралельний прибережній смузі, тому зрозуміло, чому його названо Ilgōji, пор. лит. ilgōji, також пор. ilgas, –a ‘той, що простягається в довжину^{, далеко (у просторі)’}²⁴; Siaurōji л. (чорнозем; 0,5 га; вологе), пор. лит. siaurōji, також пор. siauras, –a ‘який має малу ширину, вузький’.

(2) Двослівні оніми, що відповідають схемі поєднання узгодженого означення ⇔ назва землі: Didisai dirvōnas ор. з. (1,5 га)²⁵, пор. лит. didisai, ще пор. didis, –ė (–ẽ, –ì, didžia) ‘значний за своїм обсягом, великий’, dirvōnas ‘розораний луг’²⁶; ще пор. pakraštys ‘місце вздовж краю; узбережжя’; Ilgasai liūnas бол. (багно; 0,5 га; на захід від с. Шейнишікіляй), пор. лит. ilgasai, пор. ilgas, –a ‘те, що простягається в довжину, далеко (у просторі)’. Отже, значення цього гелоніма — болото, що простяглося на захід від села²⁷.

1.1.3. Девербатив.

Зафіксовано одного представника гідронімів SG, утвореного від дієслова горизонтального переміщення, що позначає цілеспрямований рух elmėti²⁸: Elmė річ.²⁹ (швидка, кам’яниста [річечка]; 9 км; біля с. Шейнишікіляй впадає в річку Швянтойї). Під час називання актуалізувався також звук гідрооб’єкта, що виникає в певній ландшафтній зоні

²³ Див. також LVŽ II 346–353.

²⁴ Див. також LVŽ IV 12–30.

²⁵ За даними анкети, орне поле розташоване на околиці поселення, біля с. Нюроняй і земель державного лісу, у землі Нергяліс; навколо болото; щодо нього див. також LVŽ II 224–242.

²⁶ Для кращого розуміння взаємного розташування та зв’язку названих об’єктів у межах поселення пор. також назву орного поля площею 1 га Dirvōnas: лит. dirvōnas ‘занедбана, необроблювана, заросла земля; розораний луг’.

²⁷ Див. також LVŽ IV 12–30: у живій мові в інший період зафіксовано й іншу споріднену форму цього vv. (варіант наголосу) Ilgasai liūnas, Ilgasai liūnas бол., болот. An.

²⁸ Докладніше про дієслова цього типу див. також Jakulis 2004: 20–21.

²⁹ Про цей гідронім див. також LUEV 39, 100.

80

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII

Структура топонімічного шару в соціально-географічному просторі села Шейнишікіляй за даними анкети Žemės vardų (1935)

звук, що виникає³⁰, пор. лит. elmėti, elma, –ėjo ‘гудіти’, ще пор. almėti ‘бігти, гуркотіти’, garmėti другорядне значення ‘бігти, текти з шумом’³¹. Отже, узагальнене значення гідроніма у вжитку — швидка річка, що тече кам’янистим руслом із шумом³².

1.2. Представники непрямої номінації.

1.2.1. Назви за характером утворень земної поверхні: рельєфним виступом, певним кольором (відтінком), зумовленим якістю ґрунту, габаритністю та іншими просторовими особливостями об’єктів.

(1) У називанні за схемою похідний GNT + –iškis ⇒ назва землі (дрімонім) актуалізовано характер земної поверхні (з підвищеннями): Salūkiškis ліс.³³, пор. лит. salūkė, ще пор. salà у другорядному значенні ‘ділянка трави або інших рослин одного виду, купина’, ілюстративне речення, зафіксоване в локально близькій діалектній зоні Krūmuos plukės kad žydžia salõm – atsižiūrėt negali Ob (LKŽe), що пояснює значення назви лісу у вжитку: місце з підвищеними ділянками земної поверхні, порослими соснами.

Представник сільського (соціального) середовища (куліс) + –iškis ⇒ назва землі: Kūgiškis ор. з. (глина; 3 га) — похідне із суфіксом –iškis, пор. лит. kūgis ‘невелика копиця з нагребаного сіна або ярих культур’. Під час називання площі орної землі поверхня глинистого утворення з невеликими конічними виступами на купі, найімовірніше, стимулювала й зумовила таке сприйняття об’єкта та вибір згаданої лексеми³⁴. Отже, назвою Kūgiškis було позначено поняття ділянка конусоподібних підвищень землі.

Апелятивна назва особи (єврей) із суфіксом –iškiai ⇒ назва землі: назва віддаленої від території села розораної ділянки землі Žydiškiai ор. з. (супісок; 2 га; біля річки Швянтойї). Зафіксовані в анкеті дані дають більше інформації про якість і стан ґрунту, пор. [...] незв’язні, легкі, пухкі чорноземи та супіски (LKŽe, див. priesmėlis). Отже, похідне із суфіксом –iškiai, імовірно, виникло через певні особливості поверхні землі цієї ділянки

³⁰ Річки басейну Швянтойї, як писав єпископ Антанас Баранаускас, наша Анікшта і наша Швянтойї тихі й вузькі, без великих вирів (цит. за Kviklys 1965: 82).

³¹ Найтиповіше значення цього слова — ‘бігти, мчати, рухатися з шумом, гуртом, купами’.

³² Інакше LVŽ II 481: тут гідронім пов’язується з лит. elmėti ‘гудіти’, пор. almėti ‘поволі просочуватися, капати, гноїтися; поволі текти’ і пояснюється як річка, що поволі тече.

³³ За даними анкети, пісок; 3 га; біля державного лісу Нюроняй; ростуть сосни.

³⁴ Пор. ілюстративне речення з LKŽe, записане в цій діалектній зоні Kūgelis šieno Šmn. Ще пор. лит. kūgis у другорядному значенні ‘купка квітів в одному місці, гроно’.

Straipsniai / Articles

81

DALIA SVIDERSKIENĖ

та асоціацій, які вони викликають, — через темні, вузькі, підвищені смужки орної землі, що простягаються в купі на тлі ландшафту^³⁵. У досліджуваній зоні єврейським називають також ‘розтікається чорнильна пляма, шлак’ Dbk (LKŽe)^³⁶. Даних про те, що названий об’єкт належав особі єврейської національності, в анкеті немає.

Атрибутивному значенню цих похідних у вжитку відповідає узагальнена схема ономастичної номінації для називання географічної дійсності Atr. + N суфікс ⇨ назва землі.

(2) Похідне із закінченням -ė Degutė ор. з. (чорнозем; між струмком Елме), записане в анкеті, показує, що називання відбувається не прямо, а через посередника — властивість темряви, назву мастила для коліс, що його виготовляють із березової кори та смолистих пнів, лит. degutas, пор. усталене словосполучення kaip (lyg) degūtas: Juodas kaip degūtas (PŽ 75).

(3) Назви місць порівняльного типу, що репрезентують змішану модель мотивації габаритності–форми (далі — MM): Miestėlis ор. з., с.^³⁷, пор. лит. miestelis, другорядне значення якого — ‘група будівель певного призначення’^³⁸, sala ‘ділянка орної землі, ґрунту між луками’. Невелика ділянка орної землі, що підноситься між болотами порівнюється з групою будівель. Під час називання актуалізовано габаритність утворення земної поверхні, що корелює з формою. Велике за розміром (2 га) утворення земної поверхні названо Starkalizdis ор. з., пор. лит. starkalizdis ‘лелече гніздо’. Під час називання вибір цієї лексеми зумовив не лише показник габаритності орного поля; площа орної землі, ймовірно, була круглої форми, плоска і, можливо, дещо підвищена над звичайним рівнем рельєфу, немовби височіла на тлі ландшафту^³⁹.

(4) Зафіксовано одну назву місця, що виникла за схемою поєднання неузгодженого означення ⇨ назва землі: Ložoriaus sietuvà глиб. (глибина 3 м; яма в струмку Елме), пор. апелятивну назву особи лит. ložorius ‘інвалід,

35 Пор. лит. rūožas ‘ділянка землі у формі смуги, площа, відрізок’, ще пор. režys, rėžis ‘довга вузька земельна ділянка, що належить селянинові нерозділеного на хутори села’.

36 Мовознавиці, які проаналізували тексти та їхні контексти з іншої території Литви (жемайтської діалектної зони), встановили, що євреям приписують нейтральні стереотипні риси, пов’язані із зовнішністю: темний тип обличчя, високий зріст (докладніше див. Balčiūnienė, Petrošienė 2020: 125).

37 За даними анкети, острівець; чорнозем; 0,5 га; навколо болота, на захід від села на відстані 0,5 га.

38 Найтиповіше значення апелятива miestelis — ‘невелике місто’, пор. лит. miestas ‘великий населений пункт, адміністративний, торговельний, промисловий і культурний центр’. Про лит. miestas див. також Sabaliauskas 1990: 231.

39 Пор. Kiokso ji (trobelė) vidury dirvono kaip gandralizdis Žem (LKŽe). Ще пор. записану в анкеті с. Пасмудяй назву площі орної землі Starkalizdis And, яку описано як горбисту, похилу вперед; 15 га, розташовану між селами Ліжяй, Пеніоняй і Пагойєс; пор. болотну назву Starkalizdis (|| Kauk ā zas) б. Утенського пов. Алантського вл. с. Шунакоджяй 1935 р. (VK).

82

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVIII

Toponomastinio sluoksnio struktūra socialinėje–geografinėje Šeimyniškėlių kaimo erdvėje Žemės vardų anketos (1935) duomenimis

хворий’, антропонім Lõzorius (LVKŽ⁵ 222), sietuvà ‘глибоке, широке місце річки […]’, ще пор. усталене словосполучення kaip lõzorius be kõjų: Vedu berióką – tas eina kap lõzo-rius (інвалід) (PŽ 242), лит. bekõjis, –ė перен. ‘той, хто повільно ходить’. Імовірно, реальна подія могла позначити названий об’єкт, проте не можна залишати поза увагою й інші можливі обставини виникнення цього vv., що характеризуються спільністю похідної семантики глибини / западини та понять «той, хто важко йде, не може ходити / важкопрохідний, непрохідний, неперехідний, невбрідний». Для представників мовної спільноти натяк на добре відому ситуацію з Лазарем⁴⁰, вплив її конотаційного тла, що поєднало відому інформацію про називаний фрагмент дійсності із ситуативним контекстом пізнання, найімовірніше, зумовили формування нового значення, точніше компонента поняття, на основі переосмислення вже вербалізованих знань.

2. НАЗВИ ЗА МІСЦЕМ РОЗТАШУВАННЯ (ГЕО)ОБ’ЄКТІВ НА ТЕРИТОРІЇ СЕЛА ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ

2.1. Представники прямої номінації.

Усі записані одиниці власної лексики — десубстантиви.

2.1.1. Назви із загальних слів.

(1) Біля річки Швянтойї, як написано в анкеті, пасовищне місце було названо Kulys пас. (3 га), пор. лит. kulỹs ‘кут || ‘край, шматок⁴¹. Номінативна схема назви місця, що займало кутову частину сільського простору, (G)NT ⇨ назва землі.

(2) Представники SG агронімів, похідні із суфіксом –el– (–eliai, –elė), утворені за схемою (G)NT + –el– ⇨ назва землі, Kulẽliai пас. (2 га); Lankẽlė луг. (лугова галявина; 0,3 га)⁴². Виникнення похідних із суфіксами –eliai, –elė пояснюється більшими «територіальними сусідами», назви яких — непохідні оніми, пор. назву місця Kulỹs (3 га),

⁴⁰ Про неї докладніше див. статтю VLEe. Доступ в інтернеті: https://www.vle.lt/straipsnis/lozorius/ [переглянуто 2022–10–08]. Про явище апелятивації див. Rutkowski 2007: 29, 60.

⁴¹ Пор. там само, у селі, на прирічковій ділянці, зафіксовано іншу, меншу, назву пасовищного місця Kulẽliai (див. 2.1.1.).

⁴² Додаткові дані анкети про денотат: пісок, супісок; між гайком Білюнаса та річкою Швянтойї; кілька джерел б’ють.

Straipsniai / Articles

83

DALIA SVIDERSKIENĖ

Lañkos (4 га) (щодо них відповідно див. 2.1.1 і 1.1.1.1.). Останні геооб’єкти розташовувалися на тій самій прирічковій ділянці Швянтойї.

(3) Обставини виникнення назви болота Pakrióklis пояснює сказане про об’єкт в анкеті — [болото] біля Швянтойї, на північний захід від села. Імовірно, основою виникнення представника SG гелонімів є лит. krioklė ‘сильний, шумний біг, течія води’. Його номінативна схема pa– + (G)NT ⇒ гелонім.

(4) Зафіксовано гідронім, який у вжитку функціонував як представник вираження належності місця до певної ландшафтної зони. На це вказує його номінативна схема з мотивувальною лексемою võlas – LM + GNT ⇒ гідронім: Võlupis річ.1.⁴³ (струмок завдовжки 4 км, на схід від городища Ворута), пор. лит. võlas ‘земляний насип, земляний вал’. Отже, значення гідроніма — струмок, розташований біля земляного валу. Виникнення насипу біля городища, імовірно, зумовило топографічне положення місця: із боку суходолу, як менш безпечного місця, було насипано землю⁴⁴.

(5) Із похідних апелятивів prūdelis і paupė виникли такі назви місцевості за схемою поєднання неузгодженого означення ⇒ назва землі:

• представники SG агронімів: Paupės daržai город. (біля річки Швянтойї, на захід); Paupės pievos луг., пас. (40 га; біля річки Швянтойї); лит. paupė ‘місце вздовж річки, берег’, daržas другорядне значення ‘невелика земельна ділянка’ (пор. найтиповіше значення цього апелятива ‘земельна ділянка біля садиби для овочів’), pievos.

• годонім: Paupės kėlias дор. (1 км; із с. Шейнишікіляй до Gilią brastą через річку Швянтойї) — дорога, що пролягала вздовж річки;

• оронім і • агронім Prūdelio kalnas гор. (глина, з пнями; 4 га); Prūdelio pievelė луг. (чорнозем; 1 га) виникли від назви розташованого поруч загатованого місця prūdelis, пор. prūdas ‘ставок’.

(6) Із складних слів із прийменником виникли записані в анкеті назви лук і пасовищ , що позначали їхнє проміжне просторове положення відповідно між однотипними геооб’єктами та між однотипними рослинами: Tarpūbalai луг. (багно; біля річки Швянтойї), пор. tarpūbalis ‘місце між болотами’; Tarpūliniai пас. (0,5 га), пор. лит. tarpū, tarp, які позначають перебування чогось у місці, обмеженому іншими об’єктами [...] || пов’язані об’єкти, віддалені на певну відстань, ще пор. tárpas ‘простір, місце, що розділяє речі’; лит. línas ‘волокниста й олійна рослина (Linum)’.

⁴³ Цей гідронім не зафіксований в офіційному реєстрі гідронімів Литви. Помічено, що він зберігся в агронімі, записаному в анкеті с. Шейнишікіляй, пор. назву розташованого поруч лугу Volupėlis, щодо його словотвору й мотивації див. 2.1.2. Про гідроніми іншої території Литви, які доповнили й уточнили наявні дані литовської гідронімії за даними анкет Žemės vardų, і про цінність фактичних та лінгвістичних даних такого типу див. Sviderskienė 2010.

⁴⁴ Більше про типи городищ у Литві див. LE XXII 500.

84

Acta Linguistica LXXXVIII

Toponomastinio sluoksnio struktūra socialinėje–geografinėje Šeimyniškėlių kaimo erdvėje Žemės vardų anketos (1935) duomenimis

2.1.2. Назви з власних слів.

(1) Назви геооб’єктів, основою виникнення яких є назви інших територіальних одиниць — населених місць, розташованих біля села:

• Назва села Šeimyniškėliai с. An утворена із суфіксом –ėliai за схемою назва населеного місця + –ėliai ⇒ ойконім. Суфікс позначає територіальну одиницю зі спільним коренем, що сформувалася пізніше в найближчому оточенні, пор. Šeimyniškiai с. Шмн (ATSŽ II 301)⁴⁵. Ці ойконіми розкривають просторовий розвиток місцевості.

Розташування місць одне щодо одного, їхні просторові зв’язки з іншими населеними пунктами показують назви земель, записані на території села Шейнишікіляй.

• Представники SG агронімів: похідні із суфіксом –iškė, утворені за схемою назва населеного місця + –iškė ⇒ назва землі: Paelm iškė ор. з. (2 км на схід від с. Шейнишікіляй, зливаються поля с. Шейнишікіляй і хут. Паельміс) — від назви хутора Paelmis, не зафіксованої в офіційних джерелах, пор. Paelmis с. An (там само, 210); Vėjeliškė луг. (біля річки Швянтойї), назва місця, імовірно, виникла за тією самою номінативною схемою від назви населеного пункту, пор. Vėjeliškiai с. Шмн (там само, 339).

• Представники SG годонімів: у більшій за площею території села зафіксовано одиниці власної лексики, утворені за схемою поєднання неузгодженого означення ⇒ назва землі: Gōjaus kėlias дор. (із с. Шейнишікіляй на північ): Gōjus с. An (там само, 88)⁴⁶; Stakių kėlias дор. (1 км): Stakės с. An (там само, 288).

• Обставини виникнення назви броду Gylių brasta допомагає зрозуміти сприйняття названого об’єкта, зафіксована розширена вказівка pievos brasta та сказане про локалізацію об’єкта: через річку Швянтойї до с. Gyly. З’ясувалося, що перший складник назви — Gylių [сільські луки], а другий — brasta, пор. назву села Gyliai Шмн (там само, 84), brasta ‘мілке місце в річці, через яке можна перейти вбрід або переїхати; заболочений луг’.

(2) Назви геооб’єктів із гідронімів.

• Назва струмка, похідне із суфіксом –elis Volupėlis, що виникла від назви іншого гідроніма Vōlupis (про нього див. 2.1.1.) за схемою гідронім + –elis ⇒ гідронім. Сприйняття названого об’єкта та його співвідношення з іншим гідрооб’єктом, що протікав поруч, пояснює сказане про них в анкеті: у Volupėlis вода буває лише навесні. За даними анкети, з’єднавшись, Vōlupis і Volupėlis впадають в Elmė.

• Агроніми, похідні з префіксом pa, виникають від назви річки, біля якої або трохи далі від неї простягалися названі об’єкти (поле з лукою): Paelmis ор. (6 га; біля струмка Елме); луг. (чорнозем; 2 га; далі від струмка Елме): Elmė річ. An (LUEV 39). Їхня номінативна схема pa- + гідронім ⇒ назва землі.

⁴⁵ Див. також Razmukaitė 1998: 39.

⁴⁶ Див. також LVŽ II 238.

Straipsniai / Articles

85

DALIA SVIDERSKIENĖ

Агроніми, що виникли від назв струмків, які протікали територією села (об’єкти розташовувалися поруч); їхня схема поєднання неузгодженого означення ⇒ назва землі: Kiauliupio pieva луг. (біля землі Kiauliupis): *Kiauliupis струм.⁴⁷; Vėlpupio darželiai ор. з., город. (0,5 га): Vėlpupis струм., darželis, пор. daržas.

(3) Назви геооб’єктів із назв земель.

• Агронім і • гелонім, похідні з префіксом, що виникли за схемою pa- + назва землі ⇒ назва землі: Pakařčkalnė ор., луг. (біля Елме, 0,3 км на північ від села): Karčkalnis ор. з. (див. 2.2.); Pažalčpievis бол. (0,3 км на північ від села): *Žalčpievis луг.⁴⁸. Префіксальні похідні позначають місце розташування одних геооб’єктів поруч з іншими.

• Представник SG годонімів іншої структури, що вказує напрямок руху територією села: Kapaničių kelėlis (‖ Karošo kelėlis) дор. An (1 км на схід від села, до городища); його номінативна схема поєднання неузгодженого означення ⇒ назва землі. Отже, колишнє значення vv. у вжитку — дорога, що веде до старих кладовищ, пор. зафіксовану в анкеті назву місця Kapanicos (див. 2.2.).

• Зафіксовано одного представника описового типу мотивації Galų Dubės ravėlai яр., утвореного з прийменникової конструкції Galų Dubės та похідного терміна ravėlai, що відповідає схемі прийменникове словосполучення + похідний GNT ⇒ гідронім, пор. лит. galū ‘позначаючи місце в кінці якогось предмета або біля кінця’, назву гори Dubė, записану на території цього села; лит. ravėlis, пор. rāvas ‘рів; невеликий струмок’. Дані анкети два рівчаки впадають у Piestupis; течуть лише навесні доповнюють і пояснюють опис названого об’єкта та його мотивацію.

(4) Назви геооб’єктів, основою виникнення яких є культурна споруда (хрест святому). Представники SG агронімів, що виникли через розташування об’єктів щодо хреста Святому Йону: Švęnto Jōno dirvā ор. з. (поблизу хреста Святому Йону біля Piestupis) — з поданої в анкеті інформації про денотат зрозуміло, що у вжитку цей онім скорочували з міркувань мовної економії. Повна передбачувана й інформативніша форма vv. — Švęnto Jōno [krŷžiaus] dirvā ор. з. В анкеті записано ще одну «економну» форму назви місця Švęnto Jōno pieva луг. (Piestupys бере початок із цього болота-луку⁴⁹), ще пор. дані про попередній запис vv. в анкеті біля Piestupis є хрест Святому Йону. Отже, повна форма назви лугу — Švęnto Jōno [krŷžiaus] pieva.

⁴⁷ Про споріднені гідроніми див. також LHEŽ 155. Цей гідронім не зафіксований в офіційному реєстрі вод Литви.

⁴⁸ Агронім не записано в анкеті с. Шейнишікіляй, тому як основа словотвору він подається зі знаком реконструкції.

⁴⁹ Через село Шейнишікіляй протікає Piestupÿs, невелика ліва притока Швянтойї. Струмок тече горбистою місцевістю, глибокою долиною. На ділянці гайка Білюнаса він врізається в досить глибокий рів, порослий соснами [...] (Kviklys 1965: 90). Про цей гідронім див. також LUEV 123; LHEŽ 257.

86

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII

Toponomastinio sluoksnio struktūra socialinėje–geografinėje Šeimyniškėlių kaimo erdvėje Žemės vardų anketos (1935) duomenimis

2.2. Представники непрямої номінації. Випадки топонімічної метонімії^⁵⁰.

Цей спосіб виникнення топонімів особливо характерний для назв земель. У топоніміці його оцінюють як один із видів трансономізації^⁵¹, коли об’єктові, що розташований поблизу, переноситься назва іншого об’єкта, проте її значення залишається незмінним (схема назва місця ⇒ назва місця)^⁵². Далі в статті подано пояснення найтиповіших випадків, що репрезентують цей процес, записаних в анкеті 1935 року.

Для агрооб’єкта перенесено назву дороги, якою гнали худобу: Išvara луг. (1 га; на краю струмка Елме), пор. лит. išvara (išvarà) ‘дорога, якою гнали худобу на пасовище, прогін, шлях для худоби, виганяння’^⁵³; Lydimas ор. з., ліс., пор. lydimas ‘вирубана або випалена ділянка в лісі, вирубка, просіка’, ще пор. пояснення, засноване на людському досвіді Де були пущі, тепер залишилися вирубки (LKŽe). Як показують вказівки на об’єкт в анкеті, цією самою назвою називали і ліс, і орне поле, що простягалися поблизу^⁵⁴; Plėšimas ор. з. (чорний пісок; 6 га; раніше був ліс), пор. plėšimas ‘розораний перелог, цілина, новина’^⁵⁵. Під час називання актуалізовано тогочасне нове призначення земельної ділянки: орна земля на місці колишнього лісу.

В анкеті зафіксовано одну форму назви старих кладовищ у множині, як написано в анкеті, Kapanicos клад. (3,5 га), щодо якої пор. біл. kanaпиця ‘русло річки; стариця, протока; (штучний) канал’ (BRS 377). Належність назви місця та оцінної вказівки на об’єкт старі кладовища⁵⁶, яка не усувається із семантики назви, до різних семантичних груп показує, що ця назва виникла способом метонімічного перенесення. Інший випадок топонімічної метонімії, зафіксований у VK у другій половині минулого століття, підтверджує версію виникнення згаданої назви: Kapanica — кущі біля Sénvagės (старої гілки струмка) (Укмерзький р-н, Жемайткіємський апіл., с. Сісартіс, експедиція 1977 р.). Ще більше даних різних періодів, записаних на картках VK, доводить, що

^⁵⁰ Докладніше про неї див. TMOI 48.

^⁵¹ Transonimizacija — лінгвістичний процес, що показує перехід оніма будь-якого класу в топонім (антропоніма в топонім, одного топоніма в інший топонім) (про цей термін див. Podol’skaja 1978: 152).

^⁵² Див. також TMOI 46–50, 71, 151, 225.

^⁵³ Див. також LVŽ IV 83.

^⁵⁴ В анкеті записано й додаткову інформацію, пов’язану з місцем: пісок; 24 га; ліс, спільно керований жителями села; кам’янистий сосновий ліс.

^⁵⁵ Ще пор. naujiena ‘щойно розорана земля; plėšinys, plėšinỹs ‘щойно розораний перелог; […]’.

^⁵⁶ Пор. kapinės ‘місце поховання померлих, могили’, ще пор. лит. sénkapis ‘стара, занедбана могила’. Про археологічну пам’ятку Šeimyniškėlių sénkapis див. https://www.anykstenai.lt/vietoves/vietove.php?i651 [переглянуто 2022–10–15].

Straipsniai / Articles

87

DALIA SVIDERSKIENĖ

у живій мові функціонували й назви русел річок, стариць, струмків, канав тощо іншого типу, значення яких у вжитку було близьким до значення GNT, що репрезентує позначення об’єкта: Kapanica — суха канава на південь від села (Кайшядорський р-н, околиця Жежмаряй, с. Медіняй Стревінінкай, толока 1986 р.); Kapanica відгалуження в річці Levens, заросле вербами (волость Пушалотас; картка PKk⁵⁷), пор. також гідронім Kapanica канава, струмок Brb, проаналізований у контексті досліджень регіональної топоніміки іншої території, пов’язаний із поль. kopanica ^{‘канава, канал, русло річки’ (SJP II 464)}.

Перенесена на агрооб’єкт назва городища: Piliakalnis || Vóruta ар. ґ. з. (суглинок; 2 га; на ділянках Гріма́шаусків на схід від с. Шеймінішкелі, 1,6 км; Vóruta названо нещодавно, люди називали лише Piliakalnis; видно, що тут було городище, знаходять уламки цегли та обгорілі рештки; ореться⁵⁹). За твердженням Квікліса, при злитті Elmė та Šventoji розташоване городище Шеймінішкелі, нібито між двома ярами, на вузькому виступі; городище від іншої частини виступу відділене ровами. Досі збереглася 4-метрова дамба та інші потужні споруди того часу. Схили заввишки близько 25 м, подекуди здіймаються під кутом *60–70* (Kviklys 1965: 89). З лінгвістичної перспективи щодо назви місця пор. лит. piliakalnis ‘гора, де стоїть або стояв замок, замкова гора’⁶⁰; щодо варіанта цієї назви Vóruta, пор. споріднене за коренем загальновживане лит. слово vórupė ‘старе русло річки, стариця’, назви водних об’єктів із мотивувальною лексемою vóras Vórupė р. Пабайскас, с. Рагува, у оз. Жирнай, (LUEV 200), Vorupis струмок, Маже́йкяйський пов. Маже́йкяйська вол., с. Кірку, 1935 р. (VK), Vórupė р. Расейняйський р-н, Vorupė р. Гамб. Останні гідроніми, спираючись на Вільяма Р. Шмолстиґа, А. Ванагас пов’язував із лит. vóras ‘старий’⁶¹.

Рілля, що була поруч із ямою, названою за її призначенням (лит. mólduobė ‘яма, з якої добувають або добували глину, часто наповнена водою’), зберегла назву останньої: Mólduobė ор. з. (глина; 2 га; кам’яниста).

Magazínas ор. з., пор. magazínas ^{іст. ‘склад для зберігання якихось запасів’62}; див. також Kviklys 1965: 89, де написано, що жителі села Шейминішкяй займаються рибальством, заготівлею та сплавлянням плотів і іншими лісовими роботами. Було

⁵⁷ Картка з картотеки PKk. Ця картотека зберігається в Центрі досліджень балтійських мов і ономастики Інституту литовської мови; вона є результатом організованої Комісією прізвищ і топонімів у 1935–1937 рр. та проведеної мовознавцями кампанії зі збору назв населених і ненаселених місць.

⁵⁸ Щодо останнього гідроніма докладніше див. Sviderskienė 2010: 343.

⁵⁹ Щодо культурного шару городища див. також Zabiela 1992; 1992a.

⁶⁰ Щодо городищ у Литві див. також LE XXII 499–504.

⁶¹ Щодо віку литовських городищ див. там само, 504.

⁶² Пор. ілюстративні речення, що пояснюють історичний контекст і записані на досліджуваній території: Усі села на запас у неврожайні роки ще восени засипали до певних комор, званих «магазинами», встановлену кількість зерна всіх видів A. Vien. (LKŽė); Уся волость звозила зерно до магазину Pn (там само).

88

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVIII

Структура топономастичного шару в соціально-географічному просторі села Шейминішкяй за даними анкети назв земель (1935)

облаштовані склади лісоматеріалів. Отже, назва ріллі зберегла назву розташованої поруч будівлі.

Записані в анкеті дані про денотат — 0,5 км [завдовжки]; від державного лісу Нюроніса до річки Šventoji, на північ; раніше відділяв поля парканом, тепер паркану вже немає — пояснюють два об’єкти, названі топонімом Priėtuoris, та послідовність виникнення назви ріллі. Раніше Priėtuoris називав місце біля паркану, де стояв межовий знак села — стіна⁶³; пор. лит. tvorà ‘будь-яка огорожа навколо двору, садиби, городу чи іншої земельної ділянки, prie найтиповіший покажчик уживання для вираження просторових відношень у LKŽe: уживається для вказівки, що щось є або відбувається поруч із предметом || уживається для вказівки, що хтось або щось є, перебуває разом із кимось, пор. також лит. siena у вторинному значенні ‘висока огорожа, перегородка || вертикальна бічна поверхня чогось’.

Годонім перейняв назву гідрооб’єкта: Maciūko ravėlis струм., пор. прізв. Maciūkas (PDBe), лит. ravėlis, пор. rãvas ‘канава’. Агрооб’єкти, що пролягали біля дороги, названо тією самою назвою схилу насипу дороги: Patrašės pakriūta ор. з., наз. (на північ від дороги з Нюроніса та біля дороги), пор. лит. patrasẽ, пор. також trasà ‘лінія, позначена на місцевості [...], що визначає напрямок руху або випрямлення’; фізіографічний термін pakriūta ‘крутий, урвистий, осипний берег або схил гори’.

Загалом в анкеті зафіксовано понад 30 випадків топонімічної метонімії (з повторюваними топонімами). Через обмеження обсягу статті та друкованого видання від опису решти топонімів цієї підгрупи відмовилися.

3. НАЗВИ ЗА ЗВ’ЯЗКОМ ІЗ ОСОБОЮ (ВЛАСНИКОМ ЗЕМЛІ, ДОМУ, НОВОПОСЕЛЕНЦЕМ ТОЩО)

Репрезентанти топонімії простору села Шейминішкяй із посесивним значенням, основою номінації яких є особові назви жителів поселення.

• Репрезентант SG агронімів: утворення за схемою adv. + NT ⇒ назва землі, Šlėndaržis ор. з.⁶⁴: прізв. Šlenys (PDBe), daržas.

Утворення більшого обсягу, складене за схемою сполучення неузгодженого означення ⇒ назва землі: Sapkauškienės laũkas ор. з.: прізв. Sapkauškienė, пор. прізв. Sapkauškas (PDBe), laũkas.

⁶³ За даними VK, siena найчастіше називають дороги або межі, що відокремлюють території населених пунктів одну від одної, ліс від села тощо.

⁶⁴ В анкеті записано й іншу інформацію, пов’язану з названим місцем та його ґрунтом: 1 га; šilžemis, šalt ažemis, пор. лит. šilžemis ‘ґрунт із домішкою піску, білозем, супісок, піщаний ґрунт’, šalt ažemis ‘вологий, такий, що важко прогрівається, переважно неродючий ґрунт із переважанням піску або мулу; добре родять лише льони, не городня земля’.

Straipsniai / Articles

89

DALIA SVIDERSKIENĖ

Так само виникли й ще кілька назв земель цього села:

• гелонім: Šlėnio liūnėlis бол. (мул; 0,1 га; біля річки Šventoji; влітку висихає), пор. прізв. Šlenys (PDBe), лит. liūnėlis, пор. liūnas;

• годонім (стародавня сільська стежка): Karōšo kelelis (‖ Kapanicų kelelis) стеж. (за 1 км на схід від села, до городища): прізв. Karōšas (PDBe), лит. kelėlis, пор. kelias.

• Інші лінійні об’єкти — вулички (ulytėlės⁶⁵). Ці назви також утворені зі сполучень неузгодженого означення, перший компонент яких виражений родовим відмінком особової назви власника садибного місця, через яке лінійний об’єкт проходить (простягається) у просторі міжвоєнного села, другий компонент — назва вулички ūlytėlė, пор. ūlyčia, ūlyčià ‘дорога, вулиця стародавнього села’: Grimašausko ūlytėlė пров.⁶⁶: прізв. Grimašauskas (PDBe); Kanapeckaičios ūlytėlė вул. (вуличка; завдовжки 50 м; із с. Шейминішкяй [веде до городища; на північний схід): особ. назва Kanapeckaičia, пор. прізв. Kanapeckas (PDBe); Navicko ūlytėlė вул. (вуличка; завдовжки 200 м; від села на захід; до околиці річки Šventoji): прізв. Navickas (PDBe).

• Назва культурної споруди: Karōšo kryžius хрест. (біля шляху до Све̄даса⁶⁷), пор. прізв. Karōšas, kryžius.

УЗАГАЛЬНЮВАЛЬНІ ЗАУВАЖЕННЯ

1. Експлікація багатошарової топономастичної структури соціально-географічного простору села Шейминішкяй показала, що ці територіальні оніми — назви земель місцевості — фіксують, зберігають і відображають фізичні, географічні, соціальні, історичні та культурні факти в певному стані суспільства, приносячи до сучасності актуалізовану тематичну інформацію про минуле в різних мовних формах, прочитуваних за допомогою комплексного аналізу назв земель.

1.1. Репрезентанти прямої номінації корелюють із ландшафтом, фізико-географічними особливостями рельєфу, передаючи інформацію за допомогою відповідних географічних номенклатурних термінів у назвах місць Dirvōnas, Liūnas тощо. Назви об’єктів, що займають невеликі ділянки простору села, Brastėlė бр., Duobėlė ям. утворені за допомогою суфікса -ėlė від фізіографічних термінів brastà, duobė. Фізичні властивості об’єктів усередині поселення позначаються на основі простих і займенникових

⁶⁵ Як зазначено в галузевому довіднику, характерним для Aukštaitija типом традиційних поселень є вуличні села, що переважали від XVI до середини XX ст. (LEAE 93). Це підтверджують і дані цієї анкети. Чиїми ділянками проходить ūlytėlė, в анкеті не зазначено.

⁶⁶ В анкеті позначення об’єкта — skersgatvelė.

⁶⁷ Пор. офіційну форму цього топоніма Švedasai містечко (ATSŽ II 296).

90

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII

Toponomastinio sluoksnio struktūra socialinėje–geografinėje Šeimyniškėlių kaimo erdvėje Žemės vardų anketos (1935) duomenimis

прикметників утворюються назви земель. Похідне із закінченням –ė Dubė вказує на заглиблену (яристу) поверхню місцевості. Луг, що простягався паралельно прибережній смузі, названо Ilgōji, болото, що тягнулося на захід від села, — Ilgasis liūnas, помітний своїми розмірами (1,5 га) перелог — Didisai dirvōnas тощо. Дієслово горизонтального переміщення, що позначає спрямований рух, elmėti обрано основою номінації для опису властивостей повноводної річки з кам’янистим руслом, що тече з шумом, El̄mės. Географічні властивості об’єктів: місце в річці з кам’янистим дном, територіальну ділянку зростання, місце, де є купини, відповідно позначають похідні із суфіксом –ynė Akmenynė, Karklynė, Kemsynė.

1.2. В етнолінгвістичному аспекті важливу частину топонімічної мозаїки села становить шар репрезентантів непрямої номінації. Тут властивість геооб’єктів виражається через посередників — найтиповіших представників певної властивості земної поверхні (темності) (єврей, дьоготь), що належать до різних тематичних груп. Це засвідчили похідні із суфіксом –iškiai, що належать до категорії назв носіїв властивості, та похідні із закінченням –ė: Žydiškiai ор. з., Degutė ор. з. Похідні із суфіксом –iškis Kūgiškis, Salūkiškis називають ділянки ріллі з виступами землі — kūgiais — та лісу з підвищеннями, порослими соснами, salukėmis.

1.3. Інші репрезентанти порівняльного типу мотивації Miestėlis ор. з., с., Star̄kalizdis ор. з. також слід оцінювати як вербалізовану людську пізнавальну діяльність, що зберігає зв’язок між різними сутностями світу та виражає ставлення до них у створених змішаних MM назвах: острівець ріллі, що височіє на тлі ландшафту, уподібнюється групі будівель — miestėliui, а великий, круглий, плаский утвір земної поверхні — starkalizdžiui.

1.4. Процес номінації глибокого місця Lōzoriaus sietuvą пов’язаний із виведенням поняття глибини (dubumo) та оцінною категоризацією глибини річки. У вжитку ця назва, ймовірно, означала непридатність місця для людських потреб — непрохідне (неперехідне вбрід) місце в річці.

2. Найбільше результатів дослідження засвідчив шар назв земель зі значенням місця. Ці оніми відображають систему орієнтації у просторі поселення.

2.1. Назви земель зберегли зафіксовану інформацію про розташування одних топооб’єктів щодо інших, передаючи її за допомогою префіксів pa–, prie– (Paėlmis, Pakařčkalnė, Pažalčpievis; Priėtoris) та відповідних похідних термінів (paūpė, prūdėlis) (Paupės daržai, Paupės pievos, Paupės kelias, Prūdėlio kálnas, Prūdėlio pievelė).

2.2. У структурі інших назв земель зафіксовано відомі місцевим жителям топографічні елементи (Kiaūliupis, Vōlupis, Dubė), за якими визначали розташування того чи іншого об’єкта всередині села або на його околицях: Kiaūliupio pieva, Vōlupio darželiai, Galū Dubės ravėliai.

2.3. Просторово-часове співвідношення топонімів репрезентують назви сіл Šeimyniškiai Šmn та Šeimyniškėliai An. Взаємне співвідношення об’єктів, що простягалися в прибережній смузі Šventoji, показують назви місць випасу Kul̄ys ir Kulėliai,

Straipsniai / Articles

91

DALIA SVIDERSKIENĖ

назви лук Laṅkos та Lankėlė, назви струмків, що протікали ділянками городища, Vōlupis та Volupėlis. Дистинктивну функцію назв земель розкривають і другі компоненти назв агрооб’єктів Paupės daržai та Vōlupio darželiai, розташованих у різних секторах села (біля Šventoji та біля земельної межі).

2.4. Назви земель, утворені з мотивувальними лексемами kārtis (kartis?), pākūros, vōlas, репрезентують різний зміст, зумовлений різними природними властивостями названих об’єктів: гору Karčkailnis названо за властивостями її вершини (кам’яниста, з деревами, що простягається в просторі села на північ), гай Pakurmiškis — за його призначенням (ліс для заготівлі палива), струмок Vōlupis — за місцем течії (біля вала).

2.5. В анкеті зафіксовано кілька описових назв місць більшого обсягу, що засвідчують мовну економію: Gỿlių [сільська лука] brasta бр., Švęnto Jōno [хреста] dirvà ор. з., Švęnto Jōno [хреста] pieva л. Тут у квадратних дужках позначено невербалізовану в мовленні частину назви; через її пропуск комунікативна функція назв не порушилася.

2.6. Із кількох форм суміжних назв місць, що функціонували в живій мові, можна отримати різну інформацію. Форми назви дороги Karōso kelėlis || Kapaničų kelėlis (можливо, вживані лише в межах села) давали змогу орієнтуватися на різних відрізках лінійного об’єкта: як на садибне місце Karosas, через яке він проходив, так і в напрямку городища.

Слід згадати й інше семантичне призначення суміжних форм, що співіснували в живій мові. Городище Vōruta || Piliākalnis || Šeimyniškėlių piliakalnis називається з метою уточнити характеристики цього об’єкта дійсності. У широкому розумінні суміжні форми можна визначити і як процес зміни (змінювання) в часі назви об’єкта, що має символічне навантаження та є значущим для соціальної групи.

2.7. Відрізок дорожньої смуги, як і відрізок броду, зорієнтований із внутрішнього простору поселення назовні, що показують структурні елементи назв — назви найближчих сіл (Gōjaus kelias, Stakių kelias; Gỿlių brasta).

2.8. Деякі назви земель показали, що простір поселення сам по собі є способом виникнення розташування названих об’єктів. Місце випасу, що займало кутову частину території села біля річкової смуги, названо Kulỹs, а агрооб’єкти, що займали проміжне просторове положення між об’єктами одного виду та між рослинами одного виду (льоном), названо Tarpūbaliai ir Tarpūliniai. За даними анкети, шалтземи — один із видів ґрунту цієї території, тому тут і виростав льон.

3. Посесивні назви земель відображають зв’язок сегментів сільського середовища з людиною. Основа їхньої номінації — особові назви жителів поселення (Karōsas, Šlenỹs тощо, діалектна форма Kanapeckaičia). Ці топоніми найчастіше виникали на основі соціальної власності; вони виражаються за переважною номінаційною схемою сполучення неузгодженого означення ⇒ назва землі.

92

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII

Структура топономастичного шару в соціально-географічному просторі села Шейминішкяй за даними анкети назв земель (1935)

4. Дослідження виявило, що називаються соціально значущі об’єкти сільської інфраструктури. Окрім згаданих ономастичних і психологічних чинників, у процесі номінації важливе місце посідає також соціальний показник. Це зумовила природна властивість аналізованого простору — населене місце.

5. На основі поданих результатів аналізу виявилася ще одна важлива властивість назв земель — вони функціонують як орієнтаційна сполука в соціально-географічному просторі.

ŠALTINIAI

ATSŽ II – Lietuvos TSR administracinio–teritorinio suskirstymo žinynas 2, par. Z. Noreika, V. Stravinskas, Vilnius: Mintis, 1976.

BRS – Белорусско–русский словарь [Belorus­sko–russkij slovar’], Москва: Государственное издательство иностранных и национальных словарей [Moskva: Gosudarstvennoe izdatel’stvo inostrannyh i nacional’nyh slovarej], 1962.

LE IX – Lietuvių enciklopedija 9, vyr. red. J. Girnius, Bostonas: Lietuvių enciklopedijos leidykla, 1956.

LE XXII – Lietuvių enciklopedija 22, vyr. red. J. Girnius, Bostonas: Lietuvių enciklopedijos leidykla, 1960.

LEAE – Lietuvos etnologijos ir antropologijos enciklopedija, sud. V. Savoniakaitė, Vilnius: LII leidykla, 2011.

LHEŽ – Vanagas Aleksandras 1981: Lietuvių hidronimų etimologinis žodynas, Vilnius: Mokslas.

LKŽe – Lietuvių kalbos žodynas 1–20 (1941–2002), red. kolegija G. Naktinienė, J. Paulauskas, R. Petrokienė, V. Vitkauskas, J. Zabarskaitė, vyr. red. G. Naktinienė, e. variantas, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2008 (atnaujinta versija, 2018). Prieiga internete: https://ekalba.lt/lietuviu-kalbos-zodynas/.

LUEV – Lietuvos TSR upių ir ežerų vardynas, atsak. red. E. Grinaveckienė, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla, 1963.

LVKŽ^⁵ – Lietuvių vardų kilmės žodynas, aut. K. Kuzavinis, B. Savukynas, 5-asis patais. ir papild. leidimas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

LVŽ I – Lietuvos vietovardžių žodynas 1 (A–B), red. kolegija L. Balode, V. Blažek, G. Blažienė, V. Kardelis, A. Ragauskaitė, S. Temčinas, J. Udolph, Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla, 2008.

Straipsniai / Articles

93

DALIA SVIDERSKIENĖ

LVŽ II – Lietuvos vietovardžių žodynas 2 (C–F), aut. L. Bilkis, G. Blažienė, M. Norkaitienė, A. Ragauskaitė, M. Razmukaitė, D. Sviderskienė, atsak. red. L. Bilkis, Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla, 2014.

LVŽ III – Lietuvos vietovardžių žodynas 3 (G–H), aut. V. Adamonytė, L. Bilkis, G. Blažienė, D. Kačinaitė-Vrubliauskienė, M. Norkaitienė, A. Ragauskaitė, M. Razmukaitė, D. Sviderskienė, atsak. red. L. Bilkis, Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla, 2018.

LVŽ IV – Lietuvos vietovardžių žodynas 4 (I–J), aut. L. Bilkis, G. Blažienė, A. Ragauskaitė, D. Sviderskienė, atsak. red. L. Bilkis, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2021.

PDBe – Lietuvių kalbos instituto lietuvių kalbos išteklių informacinė sistema „E. kalba“: Pavardžių duomenų bazė. Prieiga internete: http://ekalba.lt/pavardziu-duomenu-baze.

PŽ – Klementina Vosilytė 2014: Palyginimų žodynas, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

SJP II – Słownik języka polskiego 2 (H–M), Warszawa: Nakładem prenumeratorów i Kasy im. Mianowskiego, 1902.

VK – Vietovardžių iš gyvosios kalbos kartoteka, Lietuvių kalbos instituto Baltų kalbų ir vardyno tyrimų centro fondas.

VLEe – Visuotinė lietuvių enciklopedija, e. variantas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras, 2001–2020. Prieiga internete: https://www.vle.lt.

LITERATŪRA

Balčiūnienė Asta, Petrošienė Lina 2020: Stereotipinės žydų ypatybės žemaičių tarmės tekstuose. – Res Humanitariae 28, 102–132.

Blanár Vincent 2004: Pragmalinguistische Methoden der Namenforschung. – Ein Lehrbuch für das Studium der Onomastik, hrsg. A. Brendler, S. Brendler, Hamburg: Verlag Baar, 153–171.

Butkus Alvydas 1995: Lietuvių pravardės. Kaunas: Æsti.

Jakaitienė Evalda 1980: Lietuvių kalbos leksikologija, Vilnius: Mokslas.

Jakulis Erdvilas 2004: Lietuvių kalbos tekėti, teka tipo veiksmažodžiai, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla.

Kviklys Bronius 1965: Mūsų Lietuva. Krašto vietovių istoriniai, geografiniai, etnografiniai bruožai 2, kalbos taisytojas F. Kudirka, žemėlapius braižė A. Karnius, Bostonas: Lietuvių enciklopedijos leidykla.

94

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII

Toponomastinio sluoksnio struktūra socialinėje–geografinėje Šeimyniškėlių kaimo erdvėje Žemės vardų anketos (1935) duomenimis

LOFGN – Litauische Orts-, Flurund Gewässernamen im europäischen Kontext, hrsg. G. Blažienė, L. Bilkis, wiss. Red. H. Bichlmeier, Hamburg: Verlag Baar, 2019.

LŽVI – Lietuvos žemės vardynas. Instrukcija Lietuvos žemės vardynui surašyti, sud. K. Alminauskis, Klaipėda: Akcinė „Ryto“ bendrovė, 1934.

Mezenko Anna M. 2015: Мезенко, Анна М. Хортенсионимы в системе наименований топографических объектов в пределах поселения [Chortensionimy v sisteme naimenovanij topografičeskich objektov v predelach poselenija]. – Этнолингвистика. Ономастика. Этимология [Ėtnolingvistika. Onomastika. Ėtimologija], материалы III Междунар. науч. конф., Екатеринбург, 7–11 сентября 2015 г. [materialy III Meždunar. nauč., konf., Ekaterinburg, 7–11 sentebrja 2015 g.], Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та [Ekaterinburg: Izd-vo Ural. un-ta], 176–178.

Mezenko Anna M. 2017: Мезенко, Анна М. Наименования топографических объектов в пределах поселения: сопоставительный аспект [Naimenovanija topografičeskich objektov]. – Вестник Костромского государственного университета [Vestnik Kostromskogo gosudarstvennogo universiteta] 23(S), 113–116.

Mezenko Anna M., Vasil’eva Tat’jana I., Galkovskaja Julija M. 2017: Мезенко, Анна М., Васильева, Татьяна Ю., Галковская, Юлия М. Белорусское Поозерье: культура – ономастика – социум [Belorusskoe Poozer’e: kul’tura – onomastika – socium], под науч. ред. А. М. Мезенко [pod nauč. red. A. M. Mezenko], Витебск: ВГУ имени П. М. Машерова [Vitebsk: VGU imeni P. M. Mašerova].

Podol’skaja Natal’ja V. 1978: Подольская, Наталья В. Словарь русской ономастической терминологии [Slovar’ russkoj onomastičeskoj terminologii], отв. ред. А. В. Суперанская [otv. red. A. V. Superanskaja], Москва: Наука [Moskva: Nauka].

Razmukaitė Marija 1998: Lietuvos priesaginiai oikonimai: daktaro disertacija, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, Vytauto Didžiojo universitetas.

Razumov Roman V. 2013: Разумов, Роман В. Особенности современных российских систем виконимов (на примере Некouzского, Первомайского, Рыбинского, Тутаевского районов Ярославской области) [Osobennosti sovremennych rossijskih sistem vikonimov (na primere Nekouzskogo, Pervomajskogo, Rybinskogo, Tutaevskogo rajonov Jaroslavskoj oblasti)]. – Ярославский педагогический вестник [Jaroslavskij pedagogičeskij vestnik] 1, 145–149.

Rutkowski Mariusz 2007: Nazwy własne w strukturze metafory i metonimii. Proces deonimizacji, Olsztyn: Wydawnictwo UWM.

Sabaliauskas Algirdas 1990: Lietuvių kalbos leksika, Vilnius: Mokslas.

Straipsniai / Articles

95

DALIA SVIDERSKIENĖ

Savukynas Bronys 1963: Kilmininkiniai lietuvių vietovardžiai. – Lietuvių kalbotyros klausimai 6, 235–246.

Selivanova Elena A. 2012: Селиванова, Елена А. Номинация и когниция: новая типология мотивации языковых единиц [Nominacija į kognicija: novaja tipologija motyvacii jazykovych edinic]. – Когниция, коммуникация, дискурс [Kognicija, kommunikacija, diskurs] 3, 64–85.

Sidaravičienė Veslava 2018: Multilingualism and unofficial urban place names of Vilnius in the languages of Lithuanian and Polish youth. – Onomastica Uralica 10, 85–96.

Skorupa Pavel 2021: Vilnius County Toponyms as Signs of National and Cultural Identity, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Sviderskienė Dalia 2010: Dėl kelių Marijampolės apskrities vandenvardžių, papildžiusių ir patikslinusių esamus hidronimijos duomenis. – Baltistica 45(2), 341–353.

Sviderskienė Dalia 2017: Sudėtinių Marijampolės apskrities helonimų motyvacija. – Acta Linguistica Lituanica 77, 243–273.

Sviderskienė Dalia 2020: Termino žemėvardis klausimu. – Acta Linguistica Lituanica 83, 310–328.

Sviderskienė Dalia 2022: Utenos apskrities Anykščių valsčiaus (1935–1937) helonimų motyvacija. – Lituanistica, t. 68, Nr. 1(127), 43–65.

Tamулaitienė Dovilė 2021: Pasvarstymai dėl kelių lietuvių upių ir ežerų vardų kilmės. – Acta Linguistica Lituanica 85, 200–218.

ТМОИ – Теория и методика ономастических исследований [Teorija į metodika onomastičeskich issledovanij], авт. текста А. В. Суперанская, В. Э. Сталтмане, Н. В. Подольская, А. Х. Султанов, отв. ред. А. П. Непокупный [avt. teksta A. V. Superanskaja, V. Ė. Staltmane, N. V. Podolʹskaja, A. X. Sultanov, otv. red. A. P. Nepokuрnyj], Москва: Наука [Moskva: Nauka], 1986.

Vanagas Aleksandras 1981: Lietuvių hidronimų semantika. – Lietuvių kalbotyros klausimai 21, 4–153.

Waser Erika 2004: Flurnamen. – Ein Lehrbuch für das Studium der Onomastik, hrsg. A. Brendler, S. Brendler, Hamburg: Verlag Baar, 349–380.

Wenzel Walter 2014: Namen und Geschichte. Ortsund Personennamen im deutsch-westslawischen Sprachkontakttraum als Historische Zeugnisse, hrsg. A. Brendler, S. Brendler, Hamburg: Verlag Baar.

96

Acta Linguistica LXXXVII

Toponomastinio sluoksnio struktūra socialinėje–geografinėje Šeimyniškėlių kaimo erdvėje Žemės vardų anketos (1935) duomenimis

Wulf Christine 2000: Toponomastik und Sprachkontakt: Eine Untersuchung der slawischen und slawisch–deutschen Toponyme in Schleswig-Holstein, Neumünster: Wachholtz.

Zabiela Gintautas 1992: Šeimyniškėlių piliakalnio ir papėdės gyvenvietės tyrinėjimai. – Archeologiniai tyrinėjimai Lietuvoje 1990 ir 1991 metais 1, 57–60.

Zabiela Gintautas 1992a: Šeimyniškėlių senkapio tyrinėjimai. – Archeologiniai tyrinėjimai Lietuvoje 1990 ir 1991 metais 2, 87–88.

Zabiela Gintautas 1993: Kur stovėjo Vorutos pilis. – Lietuvos istorijos metraštis: 1991 metai, vyr. red. V. Merkys, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 5–22.

The Structure of Toponymic Layer in the Social-Geographic Space of Šeimyniškėliai Village Based on Land Names Questionnaire (1935)

SUMMARY

To reconstruct the organization of space in the interwar village and the peculiarities of its perception, the article creates a complex analysis algorithm. Referring to the data of proper names recorded in the form of a questionnaire-based survey in 1935 and the information sources confirming the settlement’s infrastructure, landscape and historical period, the article reveals how land names are motivated by the fact of functioning and usage alone. The complex study of the space of Šeimyniškėliai village (and its surroundings) enabled us to understand the configuration of the constituent elements of the toponyms collected in the questionnaire and their relationship (composition) and to interpret the data obtained.

1. One layer of place names was attested to by the secondary representatives of direct naming correlating with relief and directly revealing the physical-geographical landscape properties. It is revealed by the derivatives with the suffix -ynė, such as Akmenynė, Karklynė, Kemsynė, which point to the type of land surface, i.e., places covered with stones, hillocks, willows; the land names based on simple and pronominal adjectives, such as meadow names Ilgōji, Siaurōji, Didisai dirvōnas, etc., describing the segments of the settlement characterized by different properties; the river name Ėlmė which derives from the directional horizontal movement verb elmėti underlining the properties of a rapid river flowing noisily over a stony bed across the village, etc.

Straipsniai / Articles

97

DALIA SVIDERSKIENĖ

2. The layer of the representatives of indirect naming constitutes an ethnolinguistically important piece in the toponymic puzzle of the village. In this case, the properties of geo-objects are expressed through intermediaries as the most typical expressers of certain properties (form and darkness respectively), such as kūgis, salūkė (cf. salà) and degūtas, žydas, which belong to different thematic groups and bear the suffixes attributable to the category of property bearers –iškis, –iškiai and the ending –ė: Kūgiškis arable land, Salūkiškis forest, Žydiškiai arable land, Degūtė arable land. Other indirect-naming mixed-motivation model representatives of comparative motivation type, such as Miestėlis arable land, island, Starkalizdis arable land, should also be interpreted as a verbalized human cognitive activity maintaining a connection between different entities of the world and expressing the relationship with them through the given names. The process of naming the depth as Lõzoriaus sietuvà is related to the deduction of the concept of depth (hollowness) and the evaluative categorization of the river depth. In language usage, this name could possibly mean the inappropriateness of the place for human needs, i.e., the impassable (unwaddle) place of the river.

3. The layer of land names expressing the meaning of place is most commonly attested to in research findings. These land names reflect the system of orientation in the space of the settlement: a) there is information on the position of certain topo-objects in respect of others conveyed by means of the prefixes pa-, prie- (Paėlmis, Pakařkalnė, Pažalčpievіs; Priėtvoris); b) the land names formed with motivational lexemes kārtis (kārtis?), pākūros, vôlas represent a different content determined by the different natural properties of the named objects: the hill Karčkalnis is named on the basis of the properties of its top; the forest Pakūrmiškis is named with regard to its purpose, whereas the river Vôlupis is named after the place where it flows; c) the names of pastures Kulỹs and Kulėliai, meadows Larĩkos and Lankėlė, rivers Vôlupis and Volupėlis flowing by the hillfort show the relationship of the objects situated by the Šventõji River; d) certain land names revealed that the space of the settlement is by itself a way for the position of the named objects to emerge (Kulỹs, Tarpūbaliai, Tarpūliniai); e) the topographic elements known to local people were identified in the structure of other land names (Kiaũliupis, Vôlupis, Dubė); these elements were used as a reference point in establishing the position of one or another object inside the village or in its vicinity: Kiaũliupio pieva, Vôlupio darželiai, Galù Dubės ravėliai; f) roads, just like a segment of a ford, are oriented from the inside towards the outside of the settlement; it reveals in their structural elements, i.e., the names of villages situated in the nearest vicinity (Gõjaus kelias, Stakių kelias; Gylių brasta); g) the adjacent forms of the hillfort name Vóruta || Piliãkalnis || Šeimyniškėlių piliakalnis can be defined as the process of change (transformation) of the name of the object carrying a symbolic charge and important to a social group in time.

4. The layer of place names of possessive meaning reflects the relationship between the agrarian segments of the village environment and the person on the basis of social possession (Šlėndaržis, Sapkauskienės laukas, etc.).

98

Acta Linguistica Lithuanica LXXXVII

Toponomastinio sluoksnio struktūra socialinėje-geografinėje Šeimyniškėlių kaimo erdvėje Žemės vardų anketos (1935) duomenimis

Hence, the study revealed yet another important property of land names – they function as a reference point in the social-geographic space. It was determined by the inherent property of the space under analysis as an inhabited place.

The place names which are not attested to in contemporary official sources came to the fore in the research: single-homestead settlement name Paėlmìs and three river names (*Kiaũliupis, Vőlupis, Volupėlìs). One of them was reconstructed from the meadow name Kiaũliupio pìeva, which is described in the questionnaire as [a meadow] near Kiauliupis land; according to the questionnaire, there was water in the river Volupėlìs in spring only; after the rivers Vőlupis and Volupėlìs join together, they flow into the river El̃mė.

Whereas toponyms are associated with a conserving function, the research demonstrated a collection of interwar nomenclature terms: išvara, lydymas, pakriūta, patrašė, plėšimas, etc.

Įteikta 2023 m. sausio 28 d.

D A L I A S V I D E R S K I E N Ė

Lietuvių kalbos institutas Petro Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius, Lietuva [email protected]

Straipsniai / Articles

99