Фрагмент із довгої-довгої поеми «Нашвидкуруч»

Коли звичного світу не залишається, Свідомість відступає до останньої цитаделі — Мовної реальності — Там, Де словом «рука» Все ще можна Погладити слово «кіт», Словом «Бог» — Приборкати слово «нісенітниця», Словом «люби» піти провідати померлих.

Римвідас Станкявічюс

Шановні Acta Linguistica Lituanica читачі!

Пощастило 90-му ювілейному тому журналу. Вірний служитель мови, талановитий поет Римвідас Станкявічюс подарував кілька ще не опублікованих рядків, пов’язаних зі словами. Ніколи не думала, що цей подарунок, який свідчить і про відданість рідній мові, змусить знову погладити власні слова й порадіти, що в мені чудово уживаються жемайтське наріччя та єдина рідна литовська мова, хоча обрана для студіювання німецька мова була ключем не лише до поезії Р. М. Рільке, а й до ширшого світу написаної німецькою філософії або безлічі нечуваних і небачених книжок, перекладених цією мовою.

Чому науковці пишуть і друкують книжки, статті та твори інших жанрів і характеру, читають і перекладають складні рукописи? Цікавість, бажання осягнути початок багатьох явищ і подій, оприлюднити його, щоб читачі зрозуміли: до них уже існували пласти писемності, і їх поспішали зберегти для історії. Часто це можна назвати вірним служінням історії, а можливо, й опорою в житті науковця. Складно сказати, який бік науки ми бачимо: той, що підраховує бали, чи той, без якого життя не мало б затишку, відчуття радості відкриття й усвідомлення, що ми чекаємо, коли настане мир. Постійно згадуються миті, коли, знайшовши в архіві підтвердження власної істини, якого так довго шукали, навряд чи можна було описати внутрішній стан. Наука допомагає осмислити минуле, теперішнє й майбутнє, відчути тепло та спокій щодо майбутнього власних думок і їхнього життя з іншими людьми.

90-й том журналу розпочинається дослідженням Тевтонського ордену в Пруссії. За допомогою підписів нотаріусів ідентифікуються анонімні документи. Автор Dieter’is Heckmann’as, дуже досвідчений архівіст, справді розповідає про суттєві аспекти проблематики ідентифікації. Погляд професорки Marie-Luise’es Heckmann звертається до ще давніших писемних джерел, до IX–X століть. Авторка подає аналіз рукопису короля Отона I. У томі багато публікацій, присвячених ономастиці. Поспішає писати найстарший автор журналу Jürgen’as Udolph’as, продовжуючи пошуки свого життя щодо назви міста Leipcigo. Автор, який має, мабуть, найбільшу особисту ономастичну картотеку, знову подає свої міркування щодо походження назви Leipcigo та її зв’язку з германським пересувом приголосних. Також розглядаються витоки ойконіма Ginučiai. Увагу приділено й тенденціям надання балтійських імен в еміграції у 1991–2020 роках у Сполученому Королівстві. Такі теми, найімовірніше, ставатимуть частішими, хоча хотілося б почути й про швидше повернення емігрантів на Батьківщину, яка мала б чекати на своїх людей, адже нас надто мало, а ми повинні бути сильними. Молодий докторант Симонас Норейкіс із Гельсінського університету дискутує з корифеєм литовської гідронімії Александрусом Ванагасом, чиє 90-річчя ми відзначатимемо цього року, щодо водних назв фінно-угорського походження. У томі знову обговорюється двоїна в рукописних проповідях Юргіса Амбразієяуса, повертаються до образу радянської Литви в текстовому корпусі ідеологічного наративу «Модерної ідентичності», адже, щоб осягнути сучасність, потрібно відчути й чужість минулого. Погляди зарубіжних авторів звертаються до універсальності семантичної динаміки — від «тіла» до «особи», «самості», «душі», до семічної композиційної модуляції кількісних показників в англійських фразах. У нас досі не траплялося дослідження — аналізу шкали AIC англійських замкнених сполук (складних слів). Отже, українські та німецькі автори кидають погляд на lingua franca. Остання стаття ґрунтується на асоціативному експерименті, проведеному українськими та словацькими авторами, які досліджували заздрість як психологічне й когнітивне явище в українській і словацькій мовній свідомості. Отже, війна не здатна порушити наукову думку, не відчувається відштовхування й відчуження. А те, що написано й надруковано, не зникне безслідно. У своїх міркуваннях Даріус Антанавічюс ще раз уточнює опубліковану в журналі гіпотезу щодо року смерті Миколая Даукші. У 90-му томі Acta Linguistica Lithuanica є також дві рецензії.

Не знаю, чи покаже ювілейний том журналу Acta Linguistica Lithuanica шлях наукового життя, але сподіваюся, що він породить думки та ідеї й не дозволить віддалитися від світу науки. А міркування, що виникають, нехай дарують радість і злагоду думок.

Бажаючи авторам, читачам і рецензентам знайти найкраще, головна редакторка Грасилда Блажене

8

Acta Linguistica Lithuanica XC