DAIVA ALIŪKAITĖ

Гуманітарний факультет Вільнюського університету в Каунасі

ERIKA MERKYTĖ-ŠVARCIENĖ

Гуманітарний факультет Вільнюського університету в Каунасі

РЕГІОНИ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ В ПОГЛЯДАХ МОЛОДИХ ЧЛЕНІВ ЛИТОВСЬКОЇ МОВНОЇ СПІЛЬНОТИ: КОМПЕТЕНТНІСТЬ І МОВНІ ОБРАЗИ

КЛЮЧОВІ СЛОВА: літературна мова, регіони літературної мови, пересічний член мовної спільноти, компетентність у літературній мові, образ літературної мови, перцептивна діалектологія.

ВСТУПНІ ЗАУВАЖЕННЯ

Можна стверджувати, що локальна ознака, коли йдеться про користувача літературної мови (bk), є супровідною характеристикою¹. Зазвичай, характеризуючи представника bk, згадують систему чинників, яка охоплює освіту користувача та його соціокультурний досвід. Зрештою, навіть певна професія чи діяльність користувача може чітко вказувати на представника bk². Так чи інакше, локальна ознака не належить до числа значущих чинників³.

Варто зазначити, що, говорячи про bk, не можна цілковито ігнорувати опозицію міста й села, адже зазвичай ця відмінність часто пов’язана зі згаданою вже освітою-

¹ Звісно, таке спостереження не було б доречним щодо стандартних мов тих країн (у нашому випадку — bk), основою яких є мова столиці.

² Зазвичай bk пов’язують із представниками професій, що передбачають публічне мовлення, тобто телебачення, радіо тощо, хоча, як свідчать найновіші соціолінгвістичні дослідження, і в цих сферах мовлення вирізняється більшою різноманітністю насамперед тому, що ролі ведучих телевізійних і радіопрограм виконують не лише особи з профільною (тобто здобутою у цій галузі) освітою (докладніше див. Tamaševičius 2012).

³ Звісно, зважаючи на різні пласти діалектного досвіду мовців і діалект, що лежить в основі bk, можна апріорі припустити, що представники деяких регіонів Литви можуть бути кращими представниками bk, ніж представники інших регіонів, однак без конкретних даних це лише міркування. На відміну від мовлення користувачів регіональних діалектів, мовлення представників bk не виявляє їхнього походження та місця проживання. Безперечно, слід визнати, що це оптимістичний сценарій. Точніше було б сказати, що мовлення представників bk не мало б видавати їхнього походження та місця проживання.

D. ALIŪKAITĖ, E. MERKYTĖ-ŠVARCIENĖ. Bendrinės kalbos regionai jaunųjų lietuvių kalbos bendruomenės narių požiūriu: kompetencija ir vaizdiniai

155

ня (а також соціокультурного досвіду) — чинником, який часто справляє вирішальний вплив на формування навичок користувача стандартної мови насамперед тому, що сфера освіти a priori пов’язана зі стандартною мовою. З огляду на об’єктивні причини (пор. розвинену інфраструктуру, наявність навчальних закладів, різноманітність ринку праці тощо) міста, безперечно, є осередками притягання освічених членів мовної спільноти, отже, спроба насамперед пов’язати носіїв стандартної мови з містом може бути частково правильною. Крім того, і в традиційній діалектології розрізняють місто й село, відповідно до чого носіїв діалектів передусім шукають у селах (пор. критерій NORM⁴), хоча носіїв стандартної мови варто шукати і в містах. Звичайно, було б неточно однозначно вважати освіченого члена мовної спільноти ймовірнішим носієм стандартної мови, а людину з низьким рівнем освіти — ймовірним носієм інших різновидів, найчастіше діалектних кодів або напівдіалектних кодів. Такий погляд надто спрощує розуміння мовної варіативності. З іншого боку, предмет дослідження цієї статті не зобов’язує розглядати точні відповідності між соціолінгвістичним портретом певного користувача та його мовленнєвим кодом. Зважаючи на дуже різні історії становлення й розвитку стандартної мови в різних країнах, традиції її вживання, теоретичні моделі поширення мовних варіантів у суспільстві, які часто пропонують навіть геолінгвісти чи соціолінгвісти (пор. схему трапеції чи трикутника Пітера Традгілла, що зображує систему бар’єрів між регіональними акцентами й соціальними кодами, див. Trudgill 1983: 41), є точними лише частково, тобто придатними для узагальнення ситуації мовної варіативності в конкретній країні, коли соціальна структура суспільства дуже чітка, добре відомі моделі мовного виховання, що застосовуються в цьому суспільстві, тощо. Отже, з викладеного випливає, що дослідники — наприклад, соціолінгвісти, геолінгвісти, представники нормативної лінгвістики тощо — можуть перевірити позначку місця в соціолінгвістичному портреті типового (а може, точніше, стереотипного!) користувача стандартної мови, лише досліджуючи конкретну мовну спільноту (а може, точніше, покоління мовної спільноти).

Теоретики, які приділяють значну увагу поняттю стандартної мови (у нашому випадку — стандартної литовської мови), висловлюють сумніви щодо того, чи взагалі існує усна форма стандарту (про це див. Hilton 2010: 58–69; про теоретичні дискусії щодо стандартної литовської мови також див. Aliūkaitė 2009a: 164–168). Наприклад, за словами Дебори Кемерон, по суті, лише письмо втілює міф стандартної мови (тобто стандартної литовської мови) (цит. за Jafte 2000: 500). Глибше розглянути ці міркування можна було б, маючи такий точ-

⁴ Абревіатура NORM узагальнює такий соціолінгвістичний портрет носія діалекту: nonmobile, older, rural male = малорухливий, старшого віку, сільський kaimo чоловік [виділено нами — D. A. і E. M.- Š.] (див. Chambers, Trudgill 1998: 29).

156

KALBOS KULTŪRA | 85

кість, обравши певну теоретичну перспективу та зібравши дані. Мета цієї статті — поміркувати, чому стандартна литовська мова, на думку пересічних членів мовної спільноти, стає локалізованим кодом, тобто таким різновидом, який пов’язують із певним містом, регіоном тощо.

ТРАДИЦІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ ПЕРЦЕПТИВНОЇ ДІАЛЕКТОЛОГІЇ ЯК МОЖЛИВІСТЬ ВИВЧЕННЯ УЯВЛЕНЬ ПРО СТАНДАРТНУ ЛИТОВСЬКУ МОВУ

Парадигма перцептивної діалектології (англ. perceptual dialectology) (про засади перцептивної діалектології докладніше див. Preston 1988: 373–395; 1989; 1999: xxiii–xl; Long 1999: 198–226; Inoue 1999: 147; Diercks 2002: 51–70; Evans 2002a: 95–97⁵; також див. Aliūkaitė 2006: 88–89; 2007: 52–61), легітимізувавши погляд пересічного члена мовної спільноти⁶ насамперед у діалектологічних дослідженнях, по суті, уможливила появу так званої перспективи мовного чуття (нім. Sprachgefühl)⁷ не лише в дослідженнях, пов’язаних із діалектним дискурсом. Отже, досліджувана проблема — регіони стандартної литовської мови очима молодих членів литовської мовної спільноти — розглядається через вивчення уявлень пересічних членів мовної спільноти про варіанти стандартної мови. Майже об’єктивною проєкцією цих уявлень, яка й стає об’єктом аналізу в цій статті, є мовні установки користувачів мови та оцінювачів щодо правильності, зрозумілості, подібності до стандартної литовської мови й привабливості текстів-стимулів і, звичайно,

⁵ Слід зазначити, що тут наведено лише хрестоматійні праці представників парадигми перцептивної діалектології, у яких методологію в той чи інший спосіб розробляють, уточнюють і доповнюють. Докладніше про дослідження перцептивної діалектології у світі див. HPD1 1999; HPD2 2002; PD 2010.

⁶ Терміном пересічний член мовної спільноти у статті названо тих членів мовної спільноти, які не мають фахових мовних знань. Цього року представники перцептивної діалектології та народної лінгвістики (англ. folk linguistics) на 19-му соціолінгвістичному симпозіумі в Берліні під час однієї із заключних дискусій заходу «Folk linguistics and society: Discussion» обговорювали, який досліджуваний індивід відповідає критерію непрофесійного члена мовної спільноти. Спільної думки так і не дійшли. Дихотомію професійний vs непрофесійний у кожному випадку слід співвідносити з предметом дослідження. Навіть у цьому дослідженні не цілком правильно стверджувати, що учасники не мають фахових знань. У школі учні здобувають знання про стандартну литовську мову, їх навчають нею (на уроках литовської мови); навіть інструментальне мовлення вчителів-предметників часто є стандартною литовською мовою або принаймні вони намагаються говорити нею. З іншого боку, саме такий «ступінь професійності» досліджуваних і надає дослідженню інтриги: чи має школа значний вплив на мовне враження пересічного члена мовної спільноти.

⁷ Докладніше про розрізнення «мовного чуття» та «мовної реальності» (нім. Sprachwirklichkeit), сформульоване Г. Бюльдом 1939 року, див. Goeman 1999: 136.

D. ALIŪKAITĖ, E. MERKYTĖ-ŠVARCIENĖ. Bendrinės kalbos regionai jaunųjų lietuvių kalbos bendruomenės narių požiūriu: kompetencija ir vaizdiniai

157

локалізація текстів-стимулів на так званих ментальних картах (англ. mental map)⁸.

Завдання на оцінювання правильності, зрозумілості, схожості на літературну мову, привабливості текстів-стимулів і складання ментальної карти — це традиційні складові праць дослідників перцептивної діалектології. Під час досліджень з’ясовують, які діалектні коди, на думку членів мовної спільноти, є найправильнішими, найпривабливішими тощо. Завдяки завданню на ментальну карту, у якому досліджувані мають локалізувати на карті почуті діалектні тексти-стимули, визначають уявлення мовців про континуум говірок (і його просторову структуру). Так само включення текстів літературною мовою до перцептивних діалектологічних досліджень дає змогу дослідникові оцінити погляди й переконання пересічного члена мовної спільноти щодо літературної мови, а також значення місця в соціолінгвістичному портреті мовця літературною мовою, тобто визначити, чи пов’язує пересічний член мовної спільноти представника літературної мови з якимось регіоном. Можна стверджувати, що, визначивши параметри місця літературної мови в уявленнях пересічних членів мовної спільноти, певною мірою з’ясовують і перцептивну компетенцію мовців щодо літературної мови. Такий сегмент соціолінгвістичної компетенції важливий, з одного боку, для уточнення орієнтирів навчання рідної мови, а з іншого — має значення для розмови про культурну освіту загалом, невід’ємною частиною якої є (має бути!) також освіта з діалектології. Крім того, система уявлень про літературну мову певною мірою виявляє і компетенцію мовців щодо діалектів, тобто дослідження дає змогу з’ясувати, чи відрізняють діалектний код від недіалектного. Ці знання важливі і для геолінгвістів, і для соціолінгвістів, і для представників нормалізаційної лінгвістики.

Слід зазначити, що під час розроблення інструментарію дослідження, про яке йдеться у цій статті, було вирішено включити тексти-стимули літературною мовою до перцептивного дослідження, спираючись на певну дослідницьку традицію та досвід. Під час дослідження «Сприйняття й оцінювання діалектного мовлення» 2004–2006 рр. дані, отримані для одного з оцінюваних діалектних текстів-стимулів, у якому були реалізовані лише так звані супровідні риси східноаукштайтського анікшчяйського говору, дали змогу зафіксувати неточне уявлення пересічних членів мовної спільноти про літературну мову. Аж 40,63 відсотка всіх респон-

⁸ Greta Willio Dierckso (2002) pasiūlyto mentalinio žemėlapio termino perceptyviosios dialektologijos tyrėjų darbuose vartojamas ir pažintinio, kognityviojo žemėlapio (angl. cognitive map) terminas (pvz., Clopper 2004: 6). Be to, kad kartais tyrėjai panašia reikšme pavartoja ir okazinius terminus (labai tikėtina, kad pačių susikurtus, be aiškios tradicijos), pavyzdžiui, kognityvusis peizažas (angl. cognitive landscape) ir mentalinis peizažas (angl. mental landscape) (žr. Wales 1999, paskaitos medžiaga). Daugiau apie mentalinio žemėlapio užduotis perceptyviosios dialektologijos tyrėjų darbuose žr. Aliūkaitė 2007: 174–182; Aliūkaitė 2009b: 164–179).

158

KALBOS KULTŪRA | 85

денток і 31,92 відсотка всіх респондентів⁹ стверджували, що згаданий діалектний текст не відрізняється від літературної мови (докладніше про це дослідження див. Aliūkaitė 2009a: 160–187). Подібні дані отримано і під час дослідження діалектних установок 2008 року (див. Aliūkaitė, Merkytė 2009: 259–274)¹⁰. Зафіксоване неточне уявлення про літературну мову спонукало продовжити дослідження, щоб з’ясувати й інші пов’язані з нею аспекти. Отже, і в цьому випадку підґрунтям для розгляду проблеми локалізації літературної мови є частина даних комплексного перцептивного діалектологічного дослідження, насамперед присвяченого вивченню сприйняття й оцінювання діалектного мовлення (tk). Дослідження проводилося в листопаді 2009 року, грудні 2010 року та січні 2011 року. У межах перцептивного діалектологічного дослідження з’ясовували апріорні установки щодо оцінювання діалектного мовлення, риси соціолінгвістичного портрета творця дискурсу діалектного мовлення, сприйняття й оцінювання конкретних текстів-стимулів діалектного мовлення за критеріями зрозумілості, правильності, естетичності та схожості на літературну мову; за даними завдання на ментальну карту вивчали орієнтацію пересічних членів мовної спільноти в континуумі говірок. Серед 13 текстів-стимулів, запропонованих досліджуваним для оцінювання, було також три тексти-стимули літературною мовою. Ці три тексти-стимули безсумнівно відповідають нормам літературної мови (на рівні вимови та інших рівнях), оскільки їх було укладено на основі записів із компакт-диска, доданого до книжки Lietuvių kalbos bendrinės tarties (2004). Записи на диску призначалися для навчання правильної вимови журналістів, акторів, педагогів і юристів¹¹. За різноманітністю мовних засобів усі три тексти-стимули літературною мовою рівноцінні — це насичені лексикою, образні фрагменти художнього стилю. Перший текст-стимул читає жінка, другий і третій — чоловік.

Досліджувані оцінювали як тексти-стимули діалектного мовлення, так і тексти-стимули літературною мовою за критеріями правильності, привабливості, зрозумілості та схожості на літературну мову.

⁹ Вибірка дослідження — 548 респондентів віком 13–17 років. У дослідженні взяли участь учні основної школи «Дукстинос» міста Укмерге, середньої школи «Шіло» міста Укмерге, католицької школи «Ажуоло» міста Каунаса, 6-ї середньої школи міста Маріямполе, середньої школи Півашюнай Алітуського району, середньої школи «Бартувос» Скуодаського району, середньої школи Картени Кретингського району та середньої школи Панделіс Рокишкіського району.

¹⁰ У дослідженні взяли участь 46 учнів середньої школи Міліконю міста Каунаса (провести дослідження допомогли вчительки Audronė Babajan і Violeta Sventkauskienė) та 40 учнів середньої школи Вінцаса Грибаса міста Лукшяй (провести дослідження допомогла вчителька Aldona Urbaitienė).

¹¹ Діалектні тексти-стимули обрано з метою відобразити всю діалектну різноманітність Литви. Шість текстів-стимулів належать до аукштайтського діалекту (тобто до західноаукштайтських каунаських (два тексти), західноаукштайтських шауляйських, південноаукштайтських, східноаукштайтських паневежиських і східноаукштайтських ширвінтишських говорів), а чотири — до жемайтського діалекту (тобто до західножемайтських, південножемайтських расейняйських, північножемайтських кретингиських і південножемайтських варняйських говорів). Дев’ять діалектних текстів-стимулів узято з LKTCH (2004), а текст-стимул західноаукштайтського каунаського говору (Шакяйський район) — з LT (2005). У цій статті їхньому аналізу з погляду сприйняття й оцінювання приділено увагу лише тією мірою, якою це потрібно для чіткішого розгляду досліджуваної проблеми.

D. ALIŪKAITĖ, E. MERKYTĖ-ŠVARCIENĖ. Bendrinės kalbos regionai jaunųjų lietuvių kalbos bendruomenės narių požiūriu: kompetencija ir vaizdiniai

159

Варто зазначити, що під час оцінювання тексту-стимулу BK критерій подібності до BK, на думку дослідника, може здатися надмірним і нелогічним, однак під час укладання дослідницького інструментарію така стратегія є обґрунтованою для пересічного члена мовної спільноти. Мета дослідження — з’ясувати цінність не BK як абстрагованої системи, а уявлення про BK у свідомості пересічного члена мовної спільноти; отже, саме таке завдання (тобто критерій подібності до BK) дає змогу з’ясувати відповідність або невідповідність уявлення про BK, яке має пересічний член мовної спільноти, реалізації BK. Крім того, для вираження оцінки респондентам було запропоновано шкалу семантичного диференціала, яка дала змогу зафіксувати відповідність оцінюваного тексту-стимулу BK (див. рис. 1).

РИС. 1. Шкала оцінювання семантичного диференціала¹²

Для розгляду дослідницької проблеми цієї статті найважливішим є завдання ментальної карти в дослідженні перцептивної діалектології.

У завданні зі створення ментальної карти респондентів просили позначити й записати місцевість, звідки, на їхню думку, походять мовці. У завданні подано карту з позначеними межами та центрами муніципалітетів, зважаючи на те, що респонденти є представниками молодого покоління і їм може бракувати географічних знань. Таке припущення висловлює і творець принципів перцептивної діалектології Денніс Р. Престон (1989).

У статті розглянуто дані дослідження, проведеного в містах Kauno, Klaipėdos, Panevėžio, Šiaulių, Telšių та Alytaus¹³. Анонімне опитування груп респондентів у кожному місті тривало 30–40 хв. Загальна вибірка дослідження — 276 респондентів. Вік респондентів — 14–18 років.

¹² У дослідженнях можуть використовуватися й інші шкали, наприклад на 5, 6 або 9 балів (докладніше див. Al-Hindawe 1996: [1–9]).

¹³ Згадане дослідження проводилося не лише в наведених містах. Загалом було зібрано понад 500 анкет з усієї Литви (наприклад, із Шакяй, Калварії, Картени, Кретинги, Варняй, Радвілішкіса, Рамигали, Варени та ін.), однак у статті вирішено проаналізувати дані респондентів лише з 6 міст із геолінгвістично відмінним мовним середовищем, оскільки в інших пунктах дослідження вибірки респондентів були дуже нерівномірними (від кількох до кількох десятків осіб). Отже, говорити про тенденції, поки не зібрано достатньої кількості рівномірних даних, було б необ’єктивно.

Анкети проведеного дослідження зберігаються на кафедрі литовської філології Kauno гуманітарного факультету Vilniaus університету.

160

KALBOS KULTŪRA | 85

РОЗПІЗНАВАННЯ ТА ЛОКАЛІЗАЦІЯ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ: КОМПЕТЕНТНІСТЬ І УЯВЛЕННЯ

Зазначимо, що в дослідженні взяли участь респонденти з різним мовним оточенням (див. таблицю 1).

ТАБЛИЦЯ 1. Учасники дослідження

Мовне оточення

Місто

Кількість респондентів

Західні аукштайти-кауняни¹⁴

Каунас

35

Західні аукштайти-шауляйці

Шяуляй

40

Східні аукштайти-паневежці

Паневежис

53

Південні аукштайти

Алітус

46

Західні жямайти-клайпедці

Клайпеда

56

Північні жемайтські телшяйці

Тельшяй

46

Хоча в XXI столітті широко розвинувся дискурс про вирівнювання діалектів, їх змішування та зближення з літературною мовою (і, визнаймо, небезпідставно), найновіші геолінгвістичні дослідження в Литві показують, що діалектний код не схильний поступатися всіма доменами¹⁵. На рівні свідомих установок можна говорити навіть про відродження діалектів. Звичайно, слід визнати, що часто доречніше говорити не про традиційний діалект, тобто чіткий, дискретний варіант мовлення, пов’язаний із певним ареалом, а про певний континуум кодів між літературною мовою і діалектом, тобто про регіолект. Регіолект позначає утворення, що відображає певні відносини між літературною мовою та діалектом, їх зближення й нівелювання (напрям: діалект → літературна мова) (докладніше про регіо-

¹⁴ Далі в статті вживаються кодові скорочення груп: VAK – учасники дослідження з середньої школи Milikonių у Каунасі (у проведенні дослідження допомогла вчителька литовської мови Audronė Babajan), VAŠ – гімназії Lieporių у Шяуляї (допомогла Reda Šteimantienė, завідувачка відділу суспільних наук, литовської мови, технологічної, мистецької та фізкультурної освіти), RAp – учасники дослідження із середньої школи „Aušros“ у Паневежисі (допомогла заступниця директора Daina Jasiūnaitė), PA – гімназії Adolfo Ramanausko-Vanago в Алітусі (допомогла заступниця директора Rita Baubonienė), VŽk – гімназії „Ąžuolyno“ у Клайпеді (допомогла заступниця директора Vida Rudokienė), ŠŽt – учасники дослідження із середньої школи „Džiugo“ у Тельшяї (допомогла заступниця директора Janina Šalkauskytė).

¹⁵ Див. вебсайт проєкту «Сучасні геолінгвістичні дослідження в Литві: оптимізація мережі пунктів і інтерактивне поширення діалектної інформації» (код проєкту № VP1-3.1-ŠMM-07-K-01-028, керівниця проф. Danguolė Mikulėnienė) www.tarmes.lt, де наведено дані найновішого дослідження діалектів, тобто короткі фрагменти розмов і монологів з усієї Литви. Опубліковані матеріали показують, що діалектно марковане мовлення властиве представникам різних поколінь.

D. ALIŪKAITĖ, E. MERKYTĖ-ŠVARCIENĖ. Bendrinės kalbos regionai jaunųjų lietuvių kalbos bendruomenės narių požiūriu: kompetencija ir vaizdiniai

161

РИС. 2. Завдання на створення ментальної карти

lektą žr. Hoppenbrouwers 1982: 186–196). Olandų tyrėjo Kornelijaus Antonijaus Johannes[o] Hoppenbrouwerso pasiūlytas regiolekto terminas kai kurių autorių (plg. Bellmann 1998: 23–34) dažnai pasirenkamas ir kelių panašėjančių tarmių dariniui įvardyti.

Під час формування вибірки учасників дослідження насамперед керувалися тим, що вони мають походити з різного мовного середовища; це важливо для аналізу отриманих даних. Хоча, зважаючи на змішування та зближення різних форм мовлення, тобто регіолект, поділ учасників на представників діалектного середовища західних аукштайтів-каунасців, шяуляйців тощо є радше умовним і дещо надто суворим. Однак правильно стверджувати, що учасники дослідження походять із різного мовного середовища. Безперечно, установки учасників різних груп щодо діалекту й літературної мови, а також система образів діалектів і літературної мови залежать від місця їхнього проживання, яке має відбиток особливого мовлення (діалекту, регіолекту тощо — це вже не так важливо). Важливо додати, що навіть у великому місті не зникає можливість чути суто діалектне чи певне діалектно марковане мовлення або принаймні мати уявлення про діалектне мовлення¹⁶. Це, звичайно, пов’язано з відносно пізньою міграцією до міст, а отже, і з досить короткою урбаністичною тради-

¹⁶ Дані учасників проєкту «Міста і мови» свідчать, що мешканці всіх найбільших міст (Вільнюса, Каунаса, Клайпеди) стверджують, що досить добре розрізняють діалекти (див. Kliukienė 2010: 95, 99).

162

KALBOS KULTŪRA | 85

Компетенція. З іншого боку, важливе значення має також щільність так званих соціальних мереж (англ. social network)¹⁷ із родичами чи знайомими в неоднорідному діалектному середовищі; вона визначає принаймні перцептивні навички розпізнавання різних форм мовлення, а отже, може впливати не лише на так звану діалектну компетенцію, а й на компетенцію літературної мови.

Розглядаючи оцінки трьох текстів-стимулів літературної мови, які в анкеті дослідження було закодовано літерами F, I та M (див. рисунок 2, де наведено фрагменти анкет із виконаним завданням на ментальну карту¹⁸), насамперед слід зазначити, що дані дослідження дають підстави говорити про неточний образ літературної мови у представників молодого покоління мовної спільноти.

Було б не зовсім точно й правильно категорично стверджувати, що компетенція сприйняття літературної мови обмежена, адже досліджувані оцінюють усі три тексти-стимули літературної мови дуже високо за критеріями правильності та подібності до літературної мови (за 7-бальною шкалою семантичного диференціала), а отже, чітко відрізняють їх від десяти інших оцінюваних текстів-стимулів діалектного мовлення (див. таблицю 2 і рис. 3)¹⁹.

ТАБЛИЦЯ 2. Оцінки правильності та подібності до літературної мови для текстів-стимулів літературної мови (у балах)

Критерій

Тексти-стимули літературної мови

Група досліджуваних

F

I

M

RAp

Правильність

6,0

5,3

5,8

Подібність до літературної мови

5,9

5,2

5,9

PA

Правильність

6,5

6,2

6,1

Подібність до літературної мови

6,5

6,3

6,3

VAš

Правильність

6,4

6,2

6,2

Подібність до літературної мови

6,3

6,1

6,0

¹⁷ Apie socialinių tinklų sampratą daugiau žr. Milroy, Milroy 1992.

¹⁸ Зауважимо, що тексти-стимули літературної мови асоціюються з великими містами. Ця тенденція є однією з найпоширеніших серед досліджуваних усіх груп; див. далі у статті.

¹⁹ Уже згадувалося, що в цій статті дані оцінювання текстів-стимулів tk не аналізуються — це предмет інших статей. Для порівняння коротко зазначимо, що найвища середня оцінка правильності тексту-стимулу західноаукштайтського кауніського діалекту, який усі групи респондентів оцінили найвищими балами, становить 5,5 бала, а найвища середня оцінка подібності до bk — 5,8 (так оцінюють респонденти групи VŽk); оцінки правильності та подібності до bk інших 9 текстів-стимулів значно нижчі; пор., подібність тексту-стимулу південноаукштайтського діалекту до bk оцінюють у 4,1 бала, правильність — у 3,7 бала (так оцінюють респонденти групи RAp); подібність тексту-стимулу північносамогітського кретінгіського діалекту до bk оцінюють у 3,2 бала, правильність — у 3 бали (так оцінюють респонденти групи PA) тощо.

D. ALIŪKAITĖ, E. MERKYTĖ-ŠVARCIENĖ. Bendrinės kalbos regionai

jaunųjų lietuvių kalbos bendruomenės narių požiūriu: kompetencija ir vaizdiniai

163

Група респондентів | Критерій | Тексти-стимули bk | F | I | M | ШЖт | Правильність | 6,2 | 5,6 | 6,0 | Подібність до bk | 5,6 | 5,9 | 5,7 | VŽk | Правильність | 6,6 | 6,4 | 6,5 | Подібність до bk | 6,6 | 6,5 | 6,4 | VAk | Правильність | 6,3 | 6,1 | 6,3 | Подібність до bk | 6,4 | 6,0 | 6,2

Це загалом спонукає до висновку, що респонденти й справді не вважають їх діалектними текстами. Варто зазначити, що респонденти не надто активно обґрунтовували ті чи інші свої оцінки, проте їхні аргументи, хоч і поодинокі, підтримують цю думку, наприклад: KaunM69²⁰ – говорила правильно, дуже чітко вимовляла всі слова; PanvžV159 – цілком правильно; ŠiaulV201 – справжня литовська мова; ŠiaulV202 – говорить правильно, вимовляючи слова; AlytV238 – бо все правильно, бо тут літературна мова; AlytM270 – цілком правильно; KlaipV448 – майже правильно; KlaipM495 – така сама, як і літературна мова.

Дані діаграми щодо правильності та подібності до bk свідчать, що тексти-стимули bk розпізнано як bk. Отже, оцінюючи уявлення респондентів про bk, можна говорити про різні ступені помилковості.

Оцінки подібності текстів-стимулів до bk дають підстави стверджувати, що сумніватися у здатності розуміти bk можна лише в дуже незначної частини респондентів. Наприклад, у анкеті I респондентки AlytM264 подібність тексту-стимулу до bk оцінено лише у 3 бали, тексту-стимулу M — у 2 бали; респондент TelšV391 подібність тексту-стимулу F до bk оцінює у 3 бали, тексту-стимулу M — у 2 бали; респондент KlaipV458 подібність тексту-стимулу I до bk оцінює лише у 2 бали тощо. Підсумовуючи, зазначимо, що текст-стимул F лише 11,7% усіх респондентів схильні оцінювати як неподібний до bk; текст-стимул I — лише 14,9%; текст-стимул M — лише 13,7%. Оцінки правильності загалом відповідають оцінкам подібності; пор., F

²⁰ У статті вживаються скорочення кодів респондентів: Kaun – респондент середньої школи Milikonių у Kaunas, Šiaul – респондент гімназії Lieporių у Šiauliai, Panvž – респондент середньої школи „Aušros“ у Panevėžys, Alyt – респондент гімназії Adolfo Ramanausko-Vanago в Alytus, Klaip – респондент гімназії „Ąžuolyno“ у Klaipėda, Telš – респондент середньої школи „Džiugo“ у Telšiai. Літера M позначає респондентку, V — респондента; число — номер анкети. Мову коментарів і відповідей не редагували.

164

KALBOS KULTŪRA | 85

РИС. 3. Оцінки правильності та подібності до bk текстів-стимулів bk (у балах)

текст-стимул неправильним вважають лише 10,8% респондентів; текст-стимул I неправильним вважають лише 14,4%; текст-стимул M — лише 13% респондентів.

Дані завдання з ментальною картою дають змогу значно точніше говорити про неточність уявлення молодих членів мовної спільноти про bk. Попри те, що оцінювання більшості респондентів за показниками правильності та подібності до bk свідчило про те, що респонденти розпізнали bk, лише невелика частина респондентів точно назвала її, тобто зазначила, що мовлені тексти є bk (див. рис. 4). Респонденти, які вказали на це, взагалі не позначали тексти на ментальній карті.

Отже, з даних дослідження випливає, що місцевість bk є неважливою лише з наукової перспективи; у таксономії членів мовної спільноти цей код пов’язаний із певними місцями. Локалізація не є стереотипно однозначною й точною, однак певні тенденції простежуються.

Додамо, що респонденти з різним мовним оточенням неоднаково схильні пов’язувати bk з якимось місцем (див. рис. 3). Дані дослідження свідчать, що найточніше уявлення про bk мають респонденти групи PA. Понад половина всіх респондентів групи PA (тобто 54,4%) взагалі не позначили тексти-стимули bk на ментальній карті. Варто наголосити, що респонденти таким чином відокремили всі три тексти-стимули bk.

Інші дані респондентів із мовного оточення PA не є надто репрезентативними й значущими. Важлива сама тенденція до локалізації текстів-стимулів bk, однак

D. ALIŪKAITĖ, E. MERKYTĖ-ŠVARCIENĖ. Bendrinės kalbos regionai165jaunųjų lietuvių kalbos bendruomenės narių požiūriu: kompetencija ir vaizdiniai

4 РИС. Точне називання загальнолітературної мови молодими респондентами

стверджувати, що прояви загальнолітературної мови послідовно пов’язуються з тим чи іншим містом Литви, не можна. У тому чи іншому місті тексти-стимули загальнолітературної мови локалізували лише 2–7% респондентів (тобто 1–3 молоді людини) (пор. у Вільнюсі — 4,3% (тексти-стимули F та I); 6,5% (M); у Каунасі — 6,5 (F); у Тракаї — 2,2% (F, I та M); у Маріямполе — 2,2% (I) тощо).

Ще один важливий аспект стосується алітуських учасників дослідження: лише учасниця AlytM266 локалізувала текст-стимул загальнолітературної мови (тобто текст-стимул I) в Алітусі. Такі результати свідчать, що учасники PA мають майже точне уявлення про код мовної батьківщини (англ. linguistic homeland²¹). Точніше було б сказати, що молоді алітусці відрізняють код своєї мовної батьківщини від коду загальнолітературної мови. Ці дані є інформативними для геолінгвістики. З результатів сприйняття загальнолітературної мови стає зрозуміло, що в Алітусі функціонують діалектні коди того чи іншого ступеня виразності (діалект, регіолект тощо), і важливо, що ступеня виразності вистачає пересічним членам мовної спільноти, аби відрізнити свій діалектно маркований код від коду користувачів загальнолітературної мови. До речі, учасники групи PA текст-стимул південного аукштайтського діалекту-

²¹ Dėl termino kalbinė gimtinė (angl. linguistic homeland) žr. Diercks 2002: 51.

166

KALBOS KULTŪRA | 85

(у дослідженні це був текст-стимул A, тобто перший оцінюваний діалектний текст-стимул) досить точно розпізнали й локалізували. Аж 65,2% учасників локалізували цей текст-стимул у зоні південного аукштайтського діалекту (переважно поблизу Варени, Лаздія та Алітуса).

На рисунку 4 видно, що іншою групою, частина учасників якої майже розпізнала тексти-стимули загальнолітературної мови, є учасники дослідження з міста Клайпеди. 17,9% учасників вважали, що мовець у тексті-стимулі F є представником загальнолітературної мови; 16,1% респондентів стверджували, що мовці в текстах-стимулах I та M говорять загальнолітературною мовою. До речі, одна учасниця (KlaipM472), оцінюючи текст-стимул M, навіть здивовано коментує: загальнолітературна мова (знову?), отже, імовірно, деякі учасники, не будучи до кінця впевненими, могли й просто вгадати.

Якщо оцінювати лише завдання з ментальною картою, дані учасників групи VŽk справді не є значущими, і, здавалося б, немає підстав говорити про точність уявлення про загальнолітературну мову. Однак компетенція сприйняття текстів-стимулів загальнолітературної мови, тобто оцінки подібності текстів-стимулів до загальнолітературної мови та правильності мовлення (див. таблицю 2 і рис. 2), чітко свідчить, що уявлення молодих клайпедців про загальнолітературну мову майже відповідає самій загальнолітературній мові (невелика похибка за 7-бальною шкалою), а отже, уявлення спотворює лише маркер місця.

Уже в цій групі учасників дослідження виокремлюються дві стереотипні ознаки соціолінгвістичного портрета користувача загальнолітературної мови: 1) користувача загальнолітературної мови частіше пов’язують із великими містами (Вільнюсом або Каунасом), ніж з іншими містами; 2) користувач загальнолітературної мови може бути носієм коду мовної батьківщини учасника дослідження. Отже, такі тенденції свідчать, що код загальнолітературної мови має для учасників дослідження певні конотації винятковості.

Оцінюючи перший текст-стимул загальнолітературної мови в дослідженні (F), найбільше учасників — аж 23,2% — локалізували його у своєму рідному місті Клайпеді. Звісно, не можна виключати, що код мовної батьківщини учасників дослідження справді відповідає загальнолітературній мові, яку вони слухали й оцінювали під час дослідження, однак такі міркування слід обґрунтувати даними емпіричного спостереження. 17,9% учасників дослідження вважали, що такий спосіб мовлення притаманний жителям Вільнюса; 16,1% учасників групи VŽk приписали цей текст загальнолітературної мови Каунасу. Інші позначки на ментальній карті не видаються тенденційними: по 1–2 рази цей текст приписують Алітусу, Расейняю, Шяуляю тощо. Загалом згадано 11 місцевостей Литви.

Другий текст-стимул загальнолітературної мови (I) найчастіше локалізували у Вільнюсі — так вважали аж 41,1% учасників групи VŽk. Другий текст-стимул загальнолітературної мови приписали Клайпеді 7,1% учасників дослідження, а Каунасу — 3,6%. Проте ані Клайпеда, ані Каунас у цьому випадку не вирізняються серед міст. Загалом, міркуючи про те, звідки може бути мовець у тексті-стимулі I, учасники дослідження згадали аж 14 місцевостей Литви.

D. ALIŪKAITĖ, E. MERKYTĖ-ŠVARCIENĖ. Bendrinės kalbos regionai jaunųjų lietuvių kalbos bendruomenės narių požiūriu: kompetencija ir vaizdiniai

167

Третій стимульний текст стандартної литовської мови локалізовано ще менш послідовно. Загалом згадано 22 міста, наприклад, у Каунасі стимульний текст M локалізували 10,7% досліджуваних із групи VŽk; у Вільнюсі — 8,9%; у Паневежисі — 5,4%; у Кедайняй — 5,4% тощо. Імовірно, така непослідовність частково пов’язана і з позицією стимульного тексту в дослідженні. Цей стимульний текст досліджувані слухали останнім. На цей чинник не можна не зважати, однак і перебільшувати його значення не варто, адже за іншими критеріями, пор. нормативність, подібність до стандартної литовської мови, привабливість, цей стимульний текст оцінювали досить послідовно; такий висновок підтверджують і відкриті коментарі.

Отже, підсумовуючи, можна стверджувати, що розуміння стандартної литовської мови досліджуваними з міста Клайпеди радше точне, ніж неточне, проте стереотипне пов’язування стандартної литовської мови з певними містами значно спотворює загальне уявлення про неї із соціолінгвістичного погляду. Одразу зазначимо, що модель уявлення про стандартну литовську мову, притаманна групі VŽk, загалом характерна й для інших груп досліджуваних.

Підсумовуючи дані досліджень ареалів RAp, VAš, VAk і ŠŽt, можна сказати, що досліджувані загалом не схильні стверджувати, що мовці стимульних текстів I, F і M говорять стандартною литовською мовою; таких лише дуже мала частка (див. рис. 3). 7,6% досліджуваних із мовного середовища RAp вважають стимульні тексти F і M прикладами стандартної литовської мови, а 3,8% досліджуваних цієї групи так оцінюють стимульний текст I. 5% респондентів із мовного середовища VAš називають стимульний текст F стандартною литовською мовою, і лише 2,5% досліджуваних так оцінюють стимульні тексти I і M. 4,3% досліджуваних із мовного середовища ŠŽt схильні вважати стимульні тексти F і M стандартною литовською мовою, а 2,2% так оцінюють стимульний текст I. Ще суворіше оцінюють стандартну литовську мову досліджувані з мовного середовища VAk: виразність стимульного тексту F переконала лише 5,7% досліджуваних, а стимульні тексти I і M ніхто не відніс до стандартної литовської мови.

Зазначимо, що досліджувані, які зазвичай стверджують, що прослуханий стимульний текст написаний стандартною литовською мовою, оцінюють його подібність до стандартної литовської мови максимально високо, тобто на шкалі семантичного диференціала ставлять 7 балів. Наприклад, досліджувана PanvžM92, оцінюючи подібність тексту до стандартної литовської мови, ставить стимульному тексту F 7 балів; ŠiaulV219 ставить по 7 балів стимульним текстам F і I; KaunM58 ставить стимульному тексту F 7 балів; TelšM405 ставить по 7 балів усім трьом досліджуваним стимульним текстам стандартної литовської мови тощо.

Отже, у всіх розглянутих групах (RAp, VAš, VAk і ŠŽt) відкрите розпізнавання стандартної литовської мови траплялося лише кілька разів (тобто лише 1–3 досліджувані в кожній групі зазначили, що слухають стандартну литовську мову, і не пов’язували стимульний текст із конкретним місцем у Литві). Отже, у цих випадках можна говорити лише про непогану компетенцію у сприйнятті стандартної литовської мови, про яку свідчать оцінки подібності до стандартної литовської мови та нормативності

168

KALBOS KULTŪRA | 85

(див. табл. 2 і рис. 2). Дані завдання з ментальною картою для цих груп ще більше підтверджують, що молоді члени мовної спільноти сформували неточне уявлення про стандартну литовську мову.

Можна стверджувати, що уявлення про стандартну литовську мову в групах RAp, VAš, VAk і ŠŽt через схильність пов’язувати її з найбільшими містами Литви відповідає уявленню про стандартну литовську мову, властивому групі VŽk, а в деяких групах навіть виразніше (див. рис. 4).

Стимульний текст F відносять до Вільнюса 39,6% досліджуваних групи RAp, 32,6% досліджуваних групи ŠŽt, 22,5% групи VAš і 14,3% групи VAk. Цей текст схильні локалізувати в Каунасі аж 57,5% представників групи VAš; 34,3% молодих каунасців також переконані, що стимульний текст F походить з їхнього мовного середовища; так само вважають 17,4% членів групи ŠŽt, а 13,2% досліджуваних із RAp локалізують у Каунасі перший текст стандартної литовської мови.

Оцінюючи другий і третій стимульні тексти стандартної литовської мови, досліджувані вже не такі послідовні, однак велике місто не зникає із соціолінгвістичного портрета мовця стандартної литовської мови. Хоча розгорнуті дані не всі однаково вагомі (див. рис. 5), можна констатувати основну схильність молодих членів мовної спільноти — пов’язувати стандартну литовську мову з Вільнюсом і Каунасом частіше, ніж з іншими містами Литви.

RAp VAš F I M F I M Вільнюс 39,6 17,0 15,1 22,5 25,0 15,0 Каунас 13,2 18,9 15,1 57,5 15,0 5,0 VAk ŠŽt Вільнюс 14,3 28,6 5,7 32,6 21,7 17,4 Каунас 34,3 17,1 20,0 17,4 21,7 8,7

РИС. 5. Схильність відносити стандартну литовську мову до великих міст

Важливо зазначити, що в групах досліджуваних RAp, VAš і ŠŽt не виявлено схильності пов’язувати стимульні тексти стандартної литовської мови з мовним краєм походження.

У групі RAp стимульний текст F у Паневежисі локалізували лише двоє досліджуваних (PanvžV100 і PanvžV101); стимульний текст I — лише один досліджуваний (PanvžV99); стимульний текст M — лише один досліджуваний (PanvžV84). Із групи VAš лише одна досліджувана (ŠiaulM213) відносить третій стимульний текст стандартної литовської мови (M) до мов-

D. ALIŪKAITĖ, E. MERKYTĖ-ŠVARCIENĖ. Bendrinės kalbos regionai

jaunųjų lietuvių kalbos bendruomenės narių požiūriu: kompetencija ir vaizdiniai

169

ному місцю народження, тобто Шяуляю. Звісно, цілком очікуваний і передбачуваний результат, що жоден учасник дослідження з групи ŠŽt не пов’язав код BK із мовним місцем народження. Варто додати, що такі дані важливі й з геолінгвістичного погляду. Отже, очевидно, що виразний діалектний нашарок уточнює компетенцію щодо BK.

Інші міркування щодо мовного місця народження спонукають оцінки текстів-стимулів BK учасниками дослідження з міста Каунаса (VAk). Можна говорити про автостереотипну настанову молодих каунасців: у Каунасі говорять найправильніше, отже, говорять BK. Литовськість міста Каунаса не ставиться під сумнів, що підтверджують і найновіші дані соціолінгвістів (пор. Ramonienė 2011); у цьому сенсі цілком обґрунтовано, що тексти-стимули BK приписують місту Каунасу. Дослідники зазначають (пор. Milroy 2001: 539), що пересічні члени мовної спільноти часто ототожнюють стандартну мову (у цьому дослідженні — BK) з національною мовою. Можна припустити, що й у цьому випадку абстрактні мовні концепти, тобто BK і національна мова, зливаються. Частина учасників дослідження приписує тексти-стимули, оцінені як найправильніші й найбільш схожі на BK (про що свідчать відповідні оцінки), найбільш литовському місту Литви. Звісно, не можна відкидати й уже згаданий чинник мовного місця народження. Логічна й закономірна схильність пов’язувати найвище оцінений текст із місцем свого проживання. Особливо це стосується випадків, коли оцінювачі почуваються мовно впевнено, а їхній код має явний престиж. Можна припустити, що саме така модель поєднання BK із власним рідним кодом може бути властива деяким молодим каунасцям.

Говорячи про групу учасників дослідження VAk, слід зазначити, що було зафіксовано ще одну тенденцію. Частина учасників дослідження з міста Каунаса схилялася до локалізації текстів-стимулів BK якомога ближче до Каунаса, наприклад: у Кедайняяй (текст-стимул F — 17,1%, текст-стимул I — 5,7%), у Кайшядорисі (текст-стимул I — 8,6%, текст-стимул M — 5,7%). На такі дані міг частково вплинути вже згаданий чинник мовного місця народження — міркування могли ґрунтуватися на моделі: так говорять, якщо вже не в найближчому оточенні, то напевно десь неподалік.

Загалом дані деяких груп учасників дослідження спонукають замислитися про зони BK поблизу великих міст. Дослідження показує, що до зони BK потрапляють Кайшядорис, Кедайняй, Вілкавішкіс, Шакяй і Тракай.

Лише учасники дослідження з групи PA не приписали тексти BK Кайшядорису. У Кедайняяй принаймні один раз і принаймні один із текстів BK локалізували учасники дослідження з усіх груп (уже згадувалося, що серед учасників групи VAk зафіксовано навіть таку тенденцію). У Вілкавішкісі й Шакяї також у кожній групі були учасники дослідження, які приписали цим містам принаймні один із текстів BK.

170

KALBOS KULTŪRA | 85

Можна припустити, що учасники дослідження часто позначають Тракай як зону BK і не відокремлюють його від Вільнюса. Інакше неможливо пояснити, чому Тракай є досить важливою зоною на ментальній карті; пор.: 27,5% учасників групи VAš локалізують у цьому місті текст-стимул I, а 10% — текст-стимул M; 10,9% учасників ŠŽt також приписують Тракаю текст-стимул M; текст-стимул M у Тракаї локалізують і 5,7% учасників групи RAp.

Зазначимо, що дивує той факт, що серед стереотипних міст BK не опиняється Маріямполе²². Тексти-стимули BK приписували цьому місту лише кілька разів: текст-стимул F по одному разу локалізували учасники груп VAš і ŠŽt; текст-стимул I по одному разу приписали учасники груп PA, VAk і VAš; один учасник VŽk приписав Маріямполю текст-стимул M. Такі дані дають підстави вважати, що це цілком можливо. Можливо, для пересічних членів мовної спільноти Маріямполе має більшу геолінгвістичну цінність, тобто більше асоціюється з діалектним мовленням, ніж із BK. З іншого боку, імовірно, що уявлення про BK, неточне саме щодо її виражальних засобів, настільки віддалене від реальної BK, що коди, об’єктивно ближчі до BK, пересічні члени мовної спільноти вже не вважають схожими на BK. Безперечно, це свідчило б про особливо слабку компетенцію пересічних членів мовної спільноти щодо BK. Звісно, маючи лише дані про настанови, було б неправильно робити категоричні узагальнення. Учасників дослідження не запитували, де говорять найправильніше, де говорять BK, де говорять найбільш схоже на BK тощо. Отже, не можна бути впевненими, що якби було поставлено інші запитання й запропоновано інші завдання на сприйняття текстів, Маріямполе оцінювали б так само як марковане місто, пов’язане не з BK, а з tk.

Можна сказати, що під час завдання з ментальною картою учасники дослідження загалом позначили 41 населений пункт (місто чи містечко) (у таблиці 3 показано, скільки різних міст згадано в кожному випадку). Деякі міста (населені пункти) вже починають набувати статусу прототипового міста (населеного пункту) BK (про те, що місто Вільнюс оцінюють саме так, див. Čičirkaitė, Vaicekauskienė 2011: 57–76). Це, звісно,

²² Пор.: варто згадати суб’єктивне оцінювання мови, досліджене Лаймою Грумадене соціолінгвістичними методами 1980 року. Отримані дослідницею дані свідчили про інші настанови, що існували тоді. У дослідженні брали участь 45 учнів старших класів із вільнюських шкіл. 44% опитаних стверджували, що нормативною мовою говорять мешканці міста Вільнюса. Майже стільки ж учнів зазначили, що літературною (тобто BK) мовою говорять у Сувалкії та Капсукасі (нині Маріямполе) (по 42%); 31% становили відповіді, у яких нормативною вважалася мова мешканців Каунаса, 24% — східних аукштайтів. Коли в анкеті попросили відповісти, чия мова більше схожа на літературну — вільнюсців чи сувалкійців, 56% опитаних указали на сувалкійців, 27% — на вільнюсців, решта не відповіли на запитання. Коли попросили порівняти мову маріямпольців і каунасців, 49% учнів вище оцінили мову маріямпольців, а 22% — каунасців (докладніше див. Grumadienė 1980: 91–93).

D. ALIŪKAITĖ, E. MERKYTĖ-ŠVARCIENĖ. Bendrinės kalbos regionai 171 jaunųjų lietuvių kalbos bendruomenės narių požiūriu: kompetencija ir vaizdiniai

є речами рівня настанов і переконань. Соціолінгвістичне розуміння bk, що виокремлює стандартну мову в системі варіантів, не є зрозумілим для досліджуваних. З іншого боку, лише системні дослідження спостереження за кодами забезпечили б дані мовної дійсності (нім. Sprachwirklichkeit) (про розрізнення Г. Буйльда між мовною дійсністю та мовним чуттям докладніше див. Goeman 1999: 136) і стали б підставою говорити про точний чи неточний образ bk, однак це вже мета інших досліджень.

ТАБЛИЦЯ 3. Кількість міст і містечок, названих на ментальній мапі

Tiriamųjų grupėPaminėta miestų ir miesteliųF tekstas-stimulasI tekstas-stimulasM tekstas-stimulasRap 16 16 20PA 9 10 8Vaš 7 13 17ŠŽt 14 12 16VŽk 11 14 22Vak 11 15 15

ВИСНОВКИ ТА ПРИПУЩЕННЯ

Відповідаючи на дослідницьке запитання — чому, на думку пересічних членів мовної спільноти, bk стає локалізованим кодом, — слід назвати два найважливіші аспекти. Дані перцептивного дослідження оцінювалися як діагностичні. З одного боку, виявляється народна таксономія per se, з іншого — завдяки цьому окреслюються прикладні, практичні напрями діяльності дослідників мови, уточнюються орієнтири мовного виховання тощо.

Добра компетентність молодих членів мовної спільноти щодо розуміння bk спонукає до висновку, що bk безперечно функціонує у сфері освіти; з іншого боку, завдання з ментальною мапою виявляє, що цей код чітко не концептуалізований, тобто в процесі мовного виховання його належним чином не відокремлюють від регіональних, соціальних варіантів тощо. Результати дослідження очевидно свідчать, що поняття bk, представлене в парадигмах нормативної лінгвістики та соціолінгвістики, маловідоме досліджуваним, і в їхній свідомості bk стає локалізованим кодом, а отже, майже потрапляє до системи регіональних варіантів. Звісно, стверджувати, що bk є членом системи регіональних варіантів, по суті

172

KALBOS KULTŪRA | 85

є хибним. Однак така парадоксальна схема розуміння bk побутує серед користувачів і, як можна припустити, навіть може впливати на мовний смак і мовні уподобання користувачів.

Помітна тенденція асоціювати bk із Вільнюсом і Каунасом свідчить про те, що члени мовної спільноти молодого покоління мають змішані уявлення про осередки соціокультурного тяжіння та мовні ідеали. Таку локалізацію bk можна пояснити своєрідним комплексом столиці й великого міста загалом. Звісно, якщо йдеться про пересічного оцінювача мовлення, це цілком закономірно й природно. Велике місто є соціальною метою, а отже, стає і мовною метою. Тому код bk, на думку пересічного оцінювача, є радше кодом великого міста, а не якогось іншого міста. Ситуація, коли конкурентні відносини виявляються саме між Вільнюсом і Каунасом, цілком очікувана: Вільнюс завдячує цим згаданому статусу столиці, Каунас — образу найбільш литовського міста. Представники перцептивної діалектології з дуже різних країн²³ отримують подібні дані, тобто місцевості з позитивними культурними й соціальними конотаціями зазвичай отримують позитивні оцінки на ментальних мапах мовних варіантів, складених оцінювачами. Те саме можна сказати й загалом про образ мовної батьківщини на ментальних мапах (у цьому дослідженні щодо bk слід згадати лише Клайпеду й Каунас). Отже, жодним чином не слід знецінювати переконання й уявлення пересічних членів мовної спільноти.

Неточний образ у пересічного члена мовної спільноти не можна вважати неправильним. Просто потрібно чітко розрізняти погляди дослідника й користувача. З погляду дослідника було б неправильно стверджувати, що bk є локалізованим кодом, адже він спирається на наукове визначення bk та дані його концептуалізації загалом. З погляду користувача, тобто пересічного члена мовної спільноти, правильно стверджувати, що bk є локалізованим кодом, оскільки користувач спирається на міцно вкорінені²⁴ або дуже ефемерні стереотипи, настанови, мовний смак тощо, тобто на ті величини, до яких загалом не можна застосувати критерій помилки, адже в такому разі пересічний член мовної спільноти відразу опинився б на рівні експертів. Отже, дві системи знань — професіонала й аматора — були б змішані, а це вже когнітивні питання, яких необхідно дотримуватися. Безсумнівно, неточні образи bk у пересічних членів мовної спільноти є окремим і досить важливим об’єктом дослідження.

²³ Pavyzdžiui, tirti prancūzų kalbos variantai Kanadoje Kvebeke (žr. Evans 2002b: 83–86), Turkijos dialektai (žr. Demirci, Kleiner 1999: 263—282), olandų bk ir tarmės Olandijoje (žr. Bezooijen 2002: 13–30) ir kt.

²⁴ Слід визнати, що деякі твердження навіть мають реальне підґрунтя — пор. Каунас — найбільш литовське місто, то де ж іще можуть бути користувачі bk?

D. ALIŪKAITĖ, E. MERKYTĖ-ŠVARCIENĖ. Bendrinės kalbos regionai

173

jaunųjų lietuvių kalbos bendruomenės narių požiūriu: kompetencija ir vaizdiniai

LITERATŪRA

Ali-Hindawe J. 1996: Considerations when Constructing a Semantic Differential Scale. – La Trobe Papers in Linguistics 9, [1–9].

Aliūkaitė D. 2006: Perceptyvinės dialektologijos tyrimai: dialekto vaizdinys. – Valoda dažādu kultūru kontekstā. Zinātnisko rakstu krājums 16, Daugavpils: Saule, 87–95.

Aliūkaitė D. 2007: Tarminis kalbėjimas ir bendrinė kalba: objektyviųjų ir subjektyviųjų skirtumų kultūrinė vertė. Daktaro disertacija, Vilniaus universitetas.

Aliūkaitė D. 2009a: Bendrinės kalbos vaizdiniai: kvazistandarto problema. – Respectus Philologicus 16 (21), 160–187.

Aliūkaitė D. 2009b: Perceptyviniai dialektų tyrimai: mentalinis žemėlapis. – Respectus Philologicus 15 (20), 164–179.

Aliūkaitė D., Merkytė E. 2009: Sociolingvistinis tarminių kodų taisyklingumo tyrimas. – Kalbos kultūra 82, 259–274.

Bellmann G. 1998: Between Base Dialect and Standard Language. – Folia Linguistica XXXII 1–2, 23–34.

Chambers J. K., Trudgill P. 1998: Dialectology. Second Edition. Cambridge: Cambridge University Press.

Clopper C. G. 2004: Linguistic Experience and the Perceptual Classification of Dialect Variation. Dissertation, Stanford.

Čičirkaitė R., Vaicekauskienė L. 2011: Vilniaus klausimas bendrinės lietuvių kalbos sampratose: metalingvistinių vilniečių komentarų tyrimas. – Darbai ir dienos 56, 57–76.

Demirci M., Kleiner B. 1999: The Perception of Turkish Dialects. – Handbook of Perceptual Dialectology 1. Ed. by D. R. Preston. Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 263–282.

Diercks W. 2002: Mental Maps. Linguistic-Geographic Concepts. – Handbook of Perceptual Dialectology 2. Ed. by D. Long, D. R. Preston. Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 51–70.

Evans B. 2002a: An Acoustic and Perceptual Analysis of Imitation. – Handbook of Perceptual Dialectology 2. Ed. by D. Long, D. R. Preston. Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 95–112.

Evans B. 2002b: Attitudes of Montreal Students towards Varieties of French. – Handbook of Perceptual Dialectology 2. Ed. by D. Long, D. R. Preston. Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 71–93.

Goeman A. C. M. 1999: Dialects and the Subjective Judgments of Speakers: Remarks and Controversial Methods. – Handbook of Perceptual Dialectology 1. Ed. by D. R. Preston. Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 135–146.

174

KALBOS KULTŪRA | 85

Grumadienė L. 1980: Subjektyvycis kalbos vertinimas. – Kalbos kultūra 39, 91–93.

Hilton N. H. 2010: Regional Dialect Levelling and Language Standards: Changes in the Hønefoss Dialect. PhD thesis, University of York.

Hoppenbrouwers C. A. J. 1982: Language change: A Study of Phonemic and Analogical Change with Particular Reference to S.E. Dutch Dialects, Meppel: Knips Repro.

HPD1 1999: Handbook of Perceptual Dialectology 1. Ed. by D. R. Preston. Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins Publishing Company.

HPD2 2002: Handbook of Perceptual Dialectology 2. Ed. by D. Long, D. R. Preston. Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins Publishing Company.

Inoue F. 1999: Classification of Dialects by Image: English and Japanese. – Handbook of Perceptual Dialectology 1. Ed. by D. R. Preston. Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 147–160.

Jafte A. 2000: Introduction: Non-standard Orthography and Non-standard Speech. – Journal of Sociolinguistics 4/4, 497–513.

Kliukienė R. 2010: Tarmės mieste: mokėjimas, vartojimas ir kalbinės nuostatos. – Miestai ir kalbos, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla, 91–105.

LKTCH 2004: Lietuvių kalbos tarmių chrestomatija (su kompaktine plokštele). Sudarytojai R. Bacevičiūtė, A. Ivanauskienė, A. Leskauskaitė, E. Trumpa. Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla.

Long D. 1999: Mapping Nonlinguists’ Evaluations of Japanese Language Variation. – Handbook of Perceptual Dialectology 1. Ed. by D. R. Preston. Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 198–226.

LT 2005: Lietuvių tarmės, 2 dalis. Sudarytojai R. Bacevičiūtė, K. Juškevičius, A. Leskauskaitė, K. Morkūnas, D. Mikulėnienė, E. Ožeraitis, L. Telksnys, D. Vaišnienė, A. Vidugiris ir kt. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, Matematikos ir informatikos institutas.

Milroy J. 2001: Languages Ideologies and the Consequences of Standardization. – Journal of Sociolinguistics 5/4, 530–555.

Milroy L., Milroy J. 1992: Social Network and Social Class: Toward an Integrated Sociolinguistic Model. – Language in Society 21, 1–26.

Pakerys A., Pupkis A. 2004: Lietuvių kalbos bendrinė tartis (su kompaktine plokštele), Vilnius: Gimtasis žodis.

PD 2010: Perceptual Dialectology: Neue Wege der Dialektologie. Ed. by Ch. A. Anders, M. Hundt, A. Lasch. Berlin, New York: De Gruyter.

Preston D. R. 1988: Methods in the Study of Dialect Perceptions. – Methods in Dialectology. Ed. by A. R. Thomas. Clevedon: Multilingual Matters, 373—395.

D. ALIŪKAITĖ, E. MERKYTĖ-ŠVARCIENĖ. Bendrinės kalbos regionai jaunųjų lietuvių kalbos bendruomenės narių požiūriu: kompetencija ir vaizdiniai

175

Preston D. R. 1989: Perceptual Dialectology: Nonlinguists’ Views of Areal Linguistics, Dordrecht: Foris.

Preston D. R. 1999: Introduction. — Handbook of Perceptual Dialectology 1. Ed. by D. R. Preston. Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, xxiii–xl.

Ramonienė M. 2011: Kalbų vartojimas darbe didžiuosiuose Lietuvos miestuose. – Lietuvių kalba 5, [1–15].

Tamaševičius G. 2012: Žiniasklaidos lyderių lingvistinė kompetencija visuomenės transformacijų kontekste. Daktaro disertacija, Vytauto Didžiojo universitetas. Lietuvių kalbos institutas.

Trudgill P. 1983: Sociolinguistics: an Introduction to Language and Society. London: Penguin Books.

Van Bezooijen R. 2002: Aesthetic Evaluation of Dutch. – Handbook of Perceptual Dialectology 2. Ed. by D. Long, D. R. Preston. Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 13–30.

Wales K. 1999: North and South: A Linguistic Divide? – Inaugural Lecture, June 10.

Gauta 2012 11 05

REGIONS OF THE STANDARD LANGUAGE FROM THE POINT OF VIEW OF YOUNG MEMBERS OF THE LITHUANIAN LANGUAGE COMMUNITY: COMPETENCE AND IMAGES

Summary

System of factors which is referred to when modelling a representative of a standard language includes education as well as social and cultural experience of a user. User’s profession or activity could also become a clear reference to the potential representative of the standard language speakers. From a theoretical perspective location mark is not one of the important factors, though theoretical models not always precisely correspond to the system of user’s attitudes and beliefs.

The aim of this article is to discuss why the standard language becomes a localized code in the point of view of the young members of the language community. The researched problem – regions of the standard language from the point of view of the young members of the Lithuanian language community – is being discussed researching the images of the standard language variants prevalent in this group of users. Linguistic attitudes of the language users and estimators towards correctness, intelligibility, similitude to the standard language and appeal of text-

176

KALBOS KULTŪRA | 85

stimuli and localization of text-stimuli in so-called mental maps provide more or less an objective projection of these images.

The investigation of the standard language localization issue is based on a part of the data collected during a complex research of perceptual dialectology carried out in November 2009, December 2010 and January 2011.

A task of mental map of perceptual dialectology is the most important for the research of this issue. The research was carried out in schools and gymnasiums of Kaunas, Klaipėda, Panevėžys, Šiauliai, Telšiai and Alytus. A total sample of the research included 276 respondents at the age of 14–18.

The research data shows that the standard language is unlocalized only in scientific perspective. In the taxonomy of the members of the language community this code is associated with particular places. The place marker is not stereotypically unambiguous and accurate, but certain trends can be established.

Two clear markers of the sociolinguistic portrait of the standard language user can be brought out: more frequently the standard language user is associated with major cities of Lithuania (Vilnius or Kaunas) rather than other towns and the standard language user can be the user of the respondent’s linguistic homeland code.

Data from some of researched groups suggests an idea about the standard language zones near the cities or major towns. The research shows that Kaišiadorys, Kėdainiai, Vilkaviškis, Šakiai and Trakai could be included into such zones.

During the task of mental mapping the participants of the research marked 41 places (large or small towns) in total. Some of these places start gaining the value of prototypic standard language place. This is the matter of attitudes and views and the respondents are not aware of the sociolinguistic concept of standard language. Only systemic research of the code observation would ensure “linguistic reality” of the data and become the basis for talking about the precise image of the standard language.

KEYWORDS: standard language, regions of the standard language, ordinary member of the language community, standard language competence, standard language image, perceptual dialectology.

DAIVA ALIŪKAITĖ

Vilniaus universiteto Kauno humanitarinis fakultetas

Muitinės g. 8, LT-44280 Kaunas

[email protected]

ERIKA MERKYTĖ-ŠVARCIENĖ

Vilniaus universiteto Kauno humanitarinis fakultetas

Muitinės g. 8, LT-44280 Kaunas

[email protected]

D. ALIŪKAITĖ, E. MERKYTĖ-ŠVARCIENĖ. Bendrinės kalbos regionai jaunųjų lietuvių kalbos bendruomenės narių požiūriu: kompetencija ir vaizdiniai

177