LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, III LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

З історії словника К. ШИРВІДАСА «DICTIONARIUM TRIUM LINGUARUM»

K. PAKALKA

К. Ширвідас — основоположник литовської лексикографії. До появи «Dictionarium trium linguarum» Ширвідаса незначні зародки литовської лексикографії можна побачити в литовських глосах¹, що містяться в нелитовських і перших литовських писемних пам’ятках. Дещо литовських глос² знаходимо в літописах Великого князівства Литовського, в інвентарних книгах маєтків, написаних російською мовою, у творах латинською, а особливо польською мовою. До них можна віднести назви предметів побуту, особові імена, різні фрази, словосполучення, міфологічні імена тощо. Кілька десятків міфологічних імен із поясненнями знаходимо в «Хроніці польській, литовській, жмудській…» М. Стрийковського, виданій 1582 року. І литовські слова та вислови, що збереглися в спотвореному вигляді в нелитовських писемних пам’ятках, важливі для мовознавства.

Багато й різноманітних за своїм характером лексичних глос знаходимо в перекладі Біблії Й. Бреткуна (1579—1590). Прагнення автора дуже ретельно й точно перекласти оригінал зумовило появу глос, які значно збагатили лексику перекладу. Частину глос до рукопису перекладу вписали також священники, які перевіряли роботу перекладача.

За своїм характером глоси в рукописі Й. Бреткуна різноманітні: одні містяться на берегах, інші — у самому тексті; подекуди подано синоніми, в інших місцях запозичення пояснюються литовськими словами, і навпаки. В інших випадках окреме слово пояснюється литовською, а іноді й німецькою фразою; трапляється й навпаки — одна литовська конструкція пояснюється іншою.

Подібні глоси трапляються й у невеликому за обсягом катехізисі 1595 року, перекладеному М. Дауґшею з польської мови. На берегах цього катехізису є близько 190 лексичних глос³.

Глоси Й. Бреткуна та М. Дауґші є елементами перекладного й тлумачного словника.

Спеціальну лексикографічну працю, у якій слова впорядковано за абеткою й подано з поясненнями, уклав видатний представник литовської писемності початку XVII століття, знавець литовської мови К. Ширвідас. Його «Dictionarium trium linguarum» з’явився

¹Глосою вважаємо пояснення автором або редактором незрозумілого слова чи фрази в тексті (здебільшого старовинному), подане на берегах або між рядками.

²Частину уривків із такими глосами опублікував К. Яблонскіс у книзі «Литовські слова в мові канцелярій старої Литви», Каунас, 1941.

³Докладніше про глоси катехізису Дауґші див. у статті Й. Крупаса «Лексичні паралелізми в мові катехізису Дауґші (1595)», що друкується в цьому виданні.

277

1629 року, вже через 82 роки після виходу першої литовської книжки у Східній Пруссії та через 34 роки після катехізису Даукши — першого литовського друкованого видання, що побачило світ у Литві. Словник К. Ширвіда був першою друкованою працею з литовської лексикографії. У Східній Пруссії лише через 101 рік з’явився Ф. В. Гак, який видав значно менший за обсягом словничок німецько-литовської та литовсько-німецької мов для релігійних потреб.

Širvydo žodyno ir „Punktų sakymų“ (1629, 1644) pasirodymas betarpiškai susijęs su Vilniaus jėzuitų akademijos, įsteigtos 1579 m., veikla. Tuo metu vykdoma katalikybės propaganda, nukreipta prieš reformaciją, buvo pagrindinis veiksnys, skatinęs leisti lietuviškas knygas.

Литовській мові, зневаженій у суспільному житті, у Вільнюській академії було надано певні права, її почали підтримувати. «В академії було встановлено, щоб студенти, які знають литовську мову, вправлялися виголошувати проповіді литовською»⁴.

Мабуть, в академії було чимало й литовців, адже з 1620 року там було засновано кафедру литовської мови, якою, ймовірно, завідував Ширвід⁵.

Викладаючи теологію та литовську мову у Вільнюській єзуїтській академії й довгий час виголошуючи проповіді литовською у вільнюських церквах, Ширвід зрозумів, що потрібно видавати праці литовською мовою (серед них і словник литовської мови), якими для поширення релігії могли б користуватися вихованці академії та інші священнослужителі, які недостатньо добре знали литовську. Він знав, що релігійні твори слід писати виразною й експресивною рідною мовою. Частково це видно з латинського шестирядкового вірша на звороті титульної сторінки його «Пунктів проповідей», який починається словами:

«Іди, книго, і натягни жало святого слова, пронижи серця литовців і поляків…»

Видавати литовські книжки спонукав і приклад ровесника Ширвіда — М. Даукши, який видав у Вільнюсі катехізис і постилу. Безперечно, Ширвід знав твори Даукши та його знамениті слова з передмови до постили: «Хоча, правду кажучи, мало хто з нас, особливо знатніших, не знає польської мови й не може читати проповідей, написаних польською, однак, на мою думку, найбільше є таких, хто польської мови не розуміє або знає її зовсім мало. Я знаю, як усі народи цінують, люблять і шанують твори, написані рідною мовою (тому, гадаю, всі народи й узялися перекладати книжки з інших мов на свої), …»⁶

Ці слова М. Даукши, що закликали шанувати рідну мову й написані нею твори та заохочували перекладати книжки з інших мов, знайшли відгук і в діяльності Ширвіда. У польській передмові до «Пунктів проповідей», звертаючись до читача, він міркував дуже подібно: «І латинських, як і книжок іншими мовами, вже безліч, а литовських книжок, таких потрібних для спасіння людських душ, надзвичайно мало»⁷.

Процитовані слова, а також слова з передмови «Ad Studiosam Iuventutem» до «Dictionarium trium linguarum», у яких висловлено думку, що за допомогою словника… мов путівника можна прокласти собі найпряміший шлях до найвищих вершин поезії та красномовства свя-

⁴ Історія Литовської РСР, 1, 298, Вільнюс, 1957.

⁵ J. Lebedys, K. Širvydas. — Література і мистецтво, № 35, 1956.

⁶ Хрестоматія з історії литовської літератури, 65, Вільнюс, 1957.

⁷ K. Szyrwyd, Przedmowa do czytelnika, — Kn., Punkty Kazań, Wilno, MDC XXIX.

278

приховані скарби латинської мови⁸, свідчить, що Ширвида добре розумів велику потребу в литовських книжках, а особливо — у словнику.

Наявні польсько-латинські та латинсько-польські словники не могли задовольнити вихованців Вільнюської академії. Для користування вихованцями академії К. Ширвида 1629 року видає свій славетний «Dictionarium trium linguarum» і тим самим уже на початку XVII століття прокладає шлях литовській лексикографії.

Словник Ширвиди побачив навіть кілька видань. На підставі збережених примірників словника Ширвиди, їхніх титульних сторінок, передмов і свідчень бібліографів установлено, що «Dictionarium trium linguarum»⁹ мав п’ять видань: I — 1629, II — 1631, III — 1642, IV — 1677, V — 1713. До наших днів збереглися примірники всіх видань, крім другого.

Перший бібліограф Ширвиди — історик єзуїтів А. Алегамбе (XVII ст.) у своїй праці «Bibliotheca Scriptorum Societatis Iesu» (1642), а також пізніший історик єзуїтів Ст. Ростовський (XVIII ст.) у своїй праці «Lituanicarum Societatis Iesu Historiarum» (1768) лише згадали словник Ширвиди, але не навели докладніших відомостей про його видання та роки їх виходу. Тому за їхніми даними важко сказати, які видання SzDi були їм відомі (Алегамбе могли бути відомі лише перші три видання, а Ростовському — всі).

Збережений примірник першого видання, що вийшло ще за життя автора, довгий час залишався невідомим. Польський бібліограф Ф. М. Собещанський писав: «З усіх тих видань перше й друге безслідно зникли — і їх немає в жодній з досі відомих бібліотек. Імовірно, невідомий навіть рік друку першого видання»¹⁰. Про перше видання нічого не знав іще один польський бібліограф — М. Станкевич: «Першого видання ми зовсім не знаємо, його не має жодна бібліотека»¹¹. Так само й інші автори, які писали про Ширвиду та його праці (Ю. Крашевський, А. Балінський, Ад. Йохер, Л. Юцевич, Кает. Незабитовський, П. Кепен та інші), знали лише три останні видання, а найчастіше — два. Літератори XIX століття Д. Пошка, С. Валіунас, А. Клементас, а через сто років і Е. Вольтер, не знаючи років виходу перших видань SzDi, плутали видання словника. Польський бібліограф початку XX століття Ст. Естрейхер у своїй бібліографії сказав про оригінал першого видання, що його існування нібито сумнівне¹².

Один досі ніким не згадуваний примірник першого видання SzDi знайшов російський історик літератури А. Орлов у бібліотеці Московської синодальної друкарні. Він писав про це: «… рідкістю вирізняються… польсько-латинсько-литовські словники Ширвиди: 4 примірники третього видання (1642) і 1 примірник другого або першого видання (курсив наш — К. П.)»¹³. Через три роки ці відомості Орлова про перше видання SzDi уточнив і доповнив інший російський історик літератури — В. Погорєлов, за допомогою мовознавців Ф. Фортунатова і В. Порезинсь-

⁸ Constantino Szyrwid, Ad Studiosam Iuventutem, Dictionarium trium linguarum, Tertia editio, Vilnae, MDC XLII.

⁹ Надалі позначатимемо «Dictionarium trium linguarum» скороченням SzDi.

¹⁰ F. M. Sobieszczański, Szyrwid Konstanty, — Encyklopedyja powszechna, 24, 876, Warszawa, 1867.

¹¹ M. Stankiewicz, Bibliografia Litewska, od 1547 do 1701 r., 36, Kraków, 1889.

¹² St. Estreicher, Bibliografia Polska, Część III, Tom XIX, 338, Kraków, 1934.

¹³ Библиотека Московской Синодальной Типографии, часть первая — рукописи, выпуск первый, сборники, описатель Александр Орлов, III, Москва, 1896.

279

ширше поінформований. Він писав: «Також скорочений виклад словника Кнапського — це польсько-латинсько-литовські словники Ширвіда, хоча вони не зовсім подібні до згаданих видань Synonima (Thesaurus Кнапського — K. P.): у бібліотеці є примірники трьох видань цих словників (Ширвіда): 1) Один примірник без початку й титульного аркуша, імовірно, примірник першого видання, яке, наскільки відомо, вийшло 1629 року…»14. Після цих слів у примітці внизу сторінки автор додав ще одну важливу заувагу щодо першого видання: «Здається, це єдиний примірник першого видання, що зберігся. Ці дані про перше видання наводжу за вказівкою Фортунатова і Поржезинського»¹⁵. Очевидно, спираючись на ці дані, укладач «Литовської бібліографії» В. Біржишка згадав 1924 року примірник першого видання¹⁶. Після цього доля примірника першого видання знову залишалася невідомою протягом тривалого часу. Можливо, на нього ніхто не звернув уваги через те, що бібліотекарі, які не знали литовської мови, дали йому оманливу назву: «Лексикон голандско латинский без начала и конца» (пор. рукописний напис угорі аркуша 10 оригіналу словника).

1957 року проф. К. Яблонскіс знайшов згаданий Орловим примірник першого видання в Московському центральному державному архіві давніх актів, до якого потрапили фонди колишньої Московської Синодальної бібліотеки. Фотокопії оригіналу зберігаються у рукописних фондах Інституту литовської мови та літератури Академії наук Литовської РСР і Вільнюського державного університету імені В. Капсукаса.

Про те, що автором цього примірника без титульного аркуша, початку й кінця є Ширвід, свідчать фонетичні, граматичні та лексичні особливості, такі самі, як у третьому, четвертому й п’ятому SzDi та «Пунктах проповідей». Щоправда, обсяг згаданого примірника SzDi менший, ніж обсяг примірника третього видання. Але це пов’язано з тим, що для польської та латинської частин першого й третього видань SzDi використано різні джерела. Для ймовірного першого видання використано частину видання словника Н. Фолькмара 1623—24 років, що вийшло під ім’ям Б. А. Фонтани як «Dictionarii Quadrilinguis Latino germanopolonograeci Editio Quarta Polonicolatina»¹⁷, а для третього видання — «Thesaurus» Г. Кнапського (1621).

Оскільки бракує даних і про друге видання SzDi, а примірник згаданого видання не має титульного аркуша й початку, його не можна остаточно зарахувати до першого видання. Зрозуміло лише, що це один із примірників одного з перших двох видань SzDi. Поки не з’являться якісь нові дані про перші видання, ця бібліографічна проблема залишатиметься нерозв’язаною. Зважаючи на обсяг неповного примірника SzDi, що зберігся, бібліографічну традицію та інші обставини, умовно вважатимемо його примірником першого видання.

Mažai ką galima pasakyti apie antrąjį (1631) leidimą. Apie jo pasirodymą vienintelę žinią randame trečiojo leidimo (1642) pratartyje, kur rašoma: „Šį trijų kalbų žodyną į šviesą išleido 1631 m. Vilniaus akademijos spaustuvė“.

¹⁴ Бібліотека Московської Синодальної друкарні, частина перша — рукописи, випуск другий, збірники та лексикони, описувач Валерій Погорєлов, Москва, 102, 1899.

¹⁵ Там само, 103.

¹⁶ В. Біржишка, Литовська бібліографія, 1, 21, Каунас, 1924.

¹⁷ Детальніше про джерело польсько-латинської частини першого видання SzDi див.: K. Pakalka, Щодо джерела польської частини «Dictionarium trium linguarum» К. Ширвіда. — Праці Академії наук Литовської РСР, A 1 (8), 229—233, Вільнюс, 1960.

280

Не відомо жодного примірника другого видання, і жоден бібліограф його не згадує. Можливо, примірник, який ми умовно віднесли до першого видання, належить до другого. Варто зазначити, що в примітках Л. Рези до «Пісень» згадано примірник видання SzDi 1631 року, зі сторінки 20 якого цитують слово «Bojarzyn. Nobilis inferioris ordinis»¹⁸; поки що ми не маємо підстав вважати його примірником другого видання SzDi, оскільки процитоване слово, можливо, було взято з третього видання SzDi (1642) (у третьому виданні слово «Bojarzyn. Nobilis inferioris ordinis. Baioras» міститься на сторінці 20, у четвертому — на сторінці 14, а в п’ятому — на сторінці 17). Якщо Л. Реза справді не помилився, зазначивши рік видання словника, то згадане ним видання SzDi 1631 року вже мало такий самий обсяг, як SzDi 1642 року.

Таку швидку появу другого видання, можливо, частково можна пояснити тим, що самому авторові перше видання відразу здалося недостатнім за обсягом, або тим, що невеликий наклад першого видання розкупили чи він загинув під час воєн і пожеж. Можна припустити, що Ширвідас міг долучитися до підготовки видання 1631 року, адже він помер того самого року.

Оскільки титульні сторінки першого видання не збереглися, а жодного примірника другого видання не відомо, ми нічого не знаємо про заголовки словника та передмови цих видань.

Prof. J. Balčikonis linkęs manyti, kad Širvydo žodyno pirmasis leidimas (1629) buvęs pavadintas „Clauis linguae Lithuanicae“. Jis savo prielaidą grindžia tuo, kad pavadinimu clauis buvo mada vadinti ne tik gramatikas, bet ir žodynus (pvz., Clauis linguae Latinae Basileae 1716)¹⁹.

Немає підстав вважати назву «Clauis linguae Lithuanicae», яку згадують бібліографи, назвою першого видання словника Ширвідаса, оскільки історики єзуїтів Аллембамбі, Ростовський, а також інші бібліографи, які згодом запозичували в них відомості, окремо перелічують три праці Ширвідаса: «Clauis linguae Lithuanicae», «Dictionarium», «Puncta». Оскільки в предметному покажчику книжки Аллембамбі «Bibliotheca Scriptorum Societatis Iesu» немає окремого розділу словників, він згадує і словник Ширвідаса, і граматику в одному й тому самому розділі «Grammatica».

Історики єзуїтів Аллембамбі та Ростовський називали словник Ширвідаса відповідно до порядку трьох мов у ньому — «Dictionarium trium linguarum». Лише Аллембамбі переносить у заголовку латинську мову з другого місця на перше. У своїй книжці «Bibliotheca Scriptorum Societatis Iesu» (1642 р., с. 84) він називає словник Ширвідаса «Dictionarium—Latino—Polono—Lithuanicum». Можливо, так називалося перше видання SzDi, якщо Аллембамбі тут не помилився. Ростовський у праці «Lithuanicarum Societatis Iesu Historiarum» (1768 р., с. 467) називає словник «Dictionarium Polono—Latino—Lithuanicū».

Невідомо, як сам автор називав перше й друге видання словника. Є підстави вважати, що його назвою було «Dictionarium trium linguarum», оскільки в передмові до третього видання SzDi сказано: «Dictionarium hoc trium linguarum (курсив наш — K. P.) Vilnae Typis Academicis Anno 1631 in lucem proderat...». Отже, можна припустити, що видання 1631 р. (II) також нази-

¹⁸Пісні, або литовські народні пісні, зібрані, перекладені та видані з паралельним оригінальним текстом Л. І. Резою, 310, Кенігсберг, 1825.

¹⁹Й. Балчиконіс, литовські тексти Отрембського. — «Literatūra ir menas», № 15, 1957.

281

називався «Dictionarium trium linguarum». Важко повірити, що назва першого видання того самого автора була іншою, ніж назва другого та наступних.

Оскільки у словнику Ширвіда паралельно пояснювалися слова трьох мов, його й назвали звичним для XV–XVII ст. терміном для тримовних словників — «Dictionarium trium linguarum»²⁰.

Схоже, Ширвід не наслідував тих лексикографів²¹, які у складених ними словниках зазначали також мови, зі слів яких ті були укладені. Ширвід і продовжувачі його праці також не запозичили назву «Thesaurus» Г. Кнапського, хоча третє видання SzDi укладене на основі словника Г. Кнапського.

Trečiojo leidimo (1642) egzemplioriai yra taip pat reti ir ilgai nebuvo žinomi. Apie vieną defektuotą trečiojo leidimo egzempliorių laikraštyje „Виленский Вестник“ (1861) buvo rašoma, kad ligi šiol bibliografams buvęs žinomas tik ketvirtasis ir penktasis SzDi leidimo egzempliorius. Pirmųjų trijų leidimų originalai tuo metu nebuvę rasti nei Rusijoje (Peterburgo dvasinėje akademijoje, kuriai atitekusios buvusios Vilniaus jėzuitų akademijos biblioteka, nei Kijevo universiteto lenkiškų leidinių labai turtingoje bibliotekoje, nei Charkovo, kur pervežta Vilniaus universiteto bibliotekos dalis, nei pagaliau Karaliaučiuje, kur visada klestėjęs lietuvių kalbos studijavimas), nei užsienio bibliotekose. Tik paskiau Peterburgo viešojoje imperatorinėje bibliotekoje, be ketvirtojo ir penktojo leidimo, pavykę surasti defektuotą (trečiojo leidimo) egzempliorių, kurį iš karto buvę sunku identifikuoti. Pagaliau iš Oksfordo Bodlėjaus bibliotekos spausdinto katalogo pavykę sužinoti, kad ten esąs egzempliorius yra 1642 m. leidimo, t. y. trečiojo leidimo. Gavus iš Oksfordo detalių šio egzemplioriaus aprašymą, buvę nustatyta, kad Peterburge esantis žodynas yra trečiojo leidimo egzempliorius²². Šis Peterburgo viešosios imperatorinės bibliotekos egzempliorius Orlovui nebuvo žinomas. (Jis Maskvos sinodalinės tipografijos bibliotekoje surado keturis trečiojo leidimo egzempliorius.)²³

Нині в Центральному державному архіві історичних і давніх актів у Москві, до якого надійшли книги бібліотеки колишньої Московської синодальної друкарні, досі знайдено лише три примірники третього видання SzDi. Один із цих примірників Московський центральний державний архів історичних і давніх актів нещодавно передав до Центрального архіву Литовської РСР. Один примірник третього видання SzDi, що перебував у бібліотеці Московської синодальної друкарні, досі не знайдено (можливо, він потрапив до відділу дефектних книг, каталогізацію та ідентифікацію яких в архіві ще не завершено).

Крім того, в «Історії старих литовських книг» згадано ще два примірники третього видання, один із яких, як стверджується, зберігається в Англії, у Бодлеанській бібліотеці Оксфорда-

²⁰ Словники з такою та подібною назвою були популярними, наприклад: Dictionarium trium linguarum Cracoviae, 1550; Dictionarium trium linguarum Joanis Murmeli Cracoviae apud haered Iac. Siebeneycher, 1615.

²¹ «Dictionarium Trilinguae Tripatitum Ad Discendam Linguam Latinam Polonicam Et Germanicam accommodatum...» Ніколао Волкамара, MDXCVI; інший автор назвав свій словник «Dictionarius trium linguarum: Latine, Teutonice et Polonice, petiora vocabula continens» (1528, 1541, 1592).

²² Нотатки про найдавніші віленські видання литовською мовою, «Віленський вісник», № 60, 1861.

²³ Бібліотека Московської Синодальної друкарні, частина перша — рукописи, випуск перший, збірники, описувач Олександр Орлов, III, Москва, 1896.

282

ці, інший 1930 року був знайдений у Фінляндії, у бібліотеці Гельсінського університету²⁴.

Širvydo žodyno ketvirtasis (1677) ir penktasis (1713) leidimas daugeliui bibliografų buvo gerai žinomi, išlikusių egzempliorių yra daugiau ir dabar²⁵. Tikriausiai, paskutiniai leidimai buvo leidžiami didesniu tiražu.

Третє, четверте й п’яте видання SzDi були надруковані вже завдяки зусиллям продовжувачів праці Ширвіда. Вони ніде не вказали себе як видавців.

Заголовки й титульні сторінки трьох останніх видань (III — V) однакові. Після заголовка словника «Dictionarium trium linguarum» ідуть слова «In usum Studiosae Iuventutis» (Для користування учнівською молоддю). Цими словами стисло виражено призначення словника, докладніше сформульоване в передмові до словника «Ad Studiosam Iuventutem» (До учнівської молоді).

Ім’я, прізвище й титул автора зазначені повністю: «Auctore Constantino Szyrw id e Societate Iesu» (Автор Костянтин Ширвід — член Товариства Ісуса). У четвертому й п’ятому виданнях видавці додали до прізвища автора великі літери R. P. Їхнє значення — «Reverendi Patris» (Високоповажного отця). Це дає підстави припускати, що Ширвід, мабуть, іще долучився до підготовки третього видання SzDi, адже інакше згадані літери були б і в третьому виданні. Після прізвища автора в центрі титульної сторінки розміщено знак єзуїтської друкарні. Знак друкарні третього видання SzDi має форму прямокутника, в еліпсі якого зображений якір. Якір завершується у формі хреста з літерами X і P. Унизу руки, що виступають із хмар, тримають якір. Над руками праворуч — місяць, ліворуч — сонце. В еліпсі написано «Concordia fida» (Надійна згода). На гаку якоря також є напис «Anchora Sacra Deus» (Святий якір Бога). Знак друкарні четвертого видання майже такий самий, як у третього. Знак друкарні п’ятого видання також має прямокутну форму: усередині нього, в овалі, написані літери IHS; з обох боків овалу — гравюра із зображенням уклінних ангелів. Унизу знака друкарні згаданих видань міститься апробація, що дозволяє друк: «Cum Superiorum permissu editum» (Видано з дозволу начальства). Після апробації йдуть слова «Tertia editio recognita et aucta» (Третє переглянуте й доповнене видання), «Quarta editio recognita et aucta» (Четверте переглянуте й доповнене видання), «Quinta editio recognita et aucta» (П’яте переглянуте й доповнене видання). Унизу титульних сторінок зазначено місце друку (Vilnae), друкарню (Typis Academicis Societatis Iesu) і рік (Anno Domini M. DC. XLII., M.DC.LXXVII, M.DCC.XIII). На звороті другого титульного аркуша більшим шрифтом надруковано своєрідну апробацію латинською мовою під назвою «Summa privilegii». Ця «Summa privilegii» надавала ректорові Віленської єзуїтської академії монопольне право друкувати й продавати словник. Український переклад «Summa privilegii» такий: «Ніхто нехай не друкує, не продає, не намагається продавати й друкувати цей словник двома або трьома мовами, посилаючись на будь-який привід, без згоди високоповажного отця-ректора Товариства Ісуса у Вільні —»

²⁴ В. Біржишка, Історія старих литовських книг, 1, 180, Чикаго, 1953.

²⁵ Лише у відділі рідкісних видань Центральної бібліотеки АН Литовської РСР є 12 примірників п’ятого видання, а в рукописному відділі наукової бібліотеки Вільнюського державного університету імені В. Капсукаса — 6 примірників.

283

году. Інакше — його буде покарано на підставі привілеїв, наданих священною королівською величністю». «Summa privilegii» усіх трьох останніх видань однакова.

Коротка анотація словника SzDi²⁶ міститься на титульних сторінках, однак усе це докладніше розкрито в стислому латинському вступі до словника «Ad Studiosam Iuventutem» (До учнівської молоді). Він становить другий аркуш SzDi. Вступи до третього, четвертого й п’ятого видань SzDi майже однакові. Ось переклад вступу до третього видання:

«Цей тримовний словник побачив світ 1631 року у друкарні Віленської академії. Але коли всі його примірники вже розійшлися, вам, хто потомився між стінами граматики й прагне витонченої літератури, більше ніде було зручно знайти латинські слова-зразки для своїх тутешніх висловів. Саме ваша потреба й змусила надрукувати його знову (словник — K.P.). Тому довелося поступитися цій справедливій і почесній потребі. І цей такий необхідний твір, наново підготовлений за згодою Високоповажного отця-ректора, покровителя цієї Академії, пропонується вам для користування. А наскільки це останнє видання перевершує попереднє, ви відчуєте завдяки виправленню й доповненню багатьох слів і висловів, а надто — завдяки більшому зібранню синонімів».

Отже, користуйтеся, старанні юнаки, цим твором, надзвичайно придатним для ваших граматичних вправ, хоча й укладеним майже з самих звичайних слів: немов дороговказом, він прокладе вам найрівніший шлях до скарбів латинської мови, прихованих у найвеличніших святилищах поезії та красномовства. Будьте здорові!»

Причини перевидання SzDi були різними. Про це свідчать вступи. Важливу роль відігравали тодішні політичні обставини, кількість студентів єзуїтської академії, практичний характер словника тощо. У вступах згадано політичні причини перевидань, однак не сказано чітко, які саме. У вступі до третього видання написано, що його перевидали тому, що «... всі його (словника 1631 року — K.P.) примірники вже розійшлися,...»; у вступах до четвертого й п’ятого видань зазначено, що їх перевидали «через гніт часу та бурі війни» (verum cum omnia exemplaria eius injuria temporum ac tempestate bellica interierint). Вступи до четвертого й п’ятого видань SzDi відрізняються від вступу до третього лише словами «injuria temporum ac tempestate bellica interierint». У вступах до третього, четвертого й п’ятого видань зазначено дату виходу відповідного попереднього видання SzDi: у третьому — 1631, у четвертому — 1642, у п’ятому — 1677.

У вступі «Ad Studiosam Iuventutem» зазначено, що словник призначений для вихованців академії. Отже, передусім SzDi призначався для користування вихованцями академії, а також для нелитовського духовенства Великого князівства Литовського — «тих, хто краще знав польську або латинську, ніж литовську…»²⁷ У короткому вступі йдеться про характер і обсяг словника. У вступах до третього, четвертого й п’ятого видань однаково сказано, що нове видання

²⁶ Такі анотації, довгі заголовки книжок, граматик і словників тривалий час були модними. Пор. катехізис М. Мажвідаса, граматику Д. Клейна, назви словників Й. Бродовського, Ф. В. Гака, П. Ругіса та ін.

²⁷ Б. А. Ларін, Короткий історичний огляд литовської лексикографії. «Лексикографічний збірник», вип. II, 119, Москва, 1957.

284

за обсягом перевершивши попереднє видання, нібито виправлене й доповнене більшою кількістю слів, прислів’їв і особливо синонімів. Насправді це стосується лише третього видання, адже четверте й п’яте видання майже нічим не відрізняються від третього.

Окрім п’яти перелічених видань Ширвида «Dictionarium», польський письменник J. Kraśevskis у своїй праці «Wilno»²⁸ згадує видання словника Ширвида 1712 року. Переконливе пояснення цієї згадки про видання SzDi 1712 року знаходимо в згаданій статті «Заметки о древнейших Виленских изданиях на Литовском языке», де сказано: «Зауважимо, що деяких згаданих бібліографами видань, наприклад, гаданого видання словника К. Ширвида 1712 року, згаданого Kraśevskis, не існувало. Зрозуміло, що покладатися на Kraśevskis ненадійно, бо помилка виникла через те, що бібліографи мали перед очима примірник п’ятого видання (1713), у якому остання риска римського числа MDCCXIII з якоїсь випадкової причини стерлася або була нерозбірливою. Нам і самим довелося бачити такий примірник, що нині належить місцевій (петербурзькій — K. P.) Римо-католицькій академії: на ньому останню риску числа XIII повністю закриває печатка колишньої Віленської єзуїтської академії; цілком можливо, що саме цей примірник і спричинив згадану бібліографічну помилку».

Польський бібліограф F. M. Sobieščiankis²⁹ згадує видання Ширвида 1718 року. Цю звістку повторює S. Baltramaitis у своїй праці «Сборник библиографических материалов…»³⁰ St. Estreicher також згадує видання SzDi 1718 року й називає його «editio sexta»³¹. На доказ він навів навіть відповідники з того видання, які свідчать, що Estreicher, не знаючи литовської мови, прийняв латиський словник Elgerio 1718 року за видання словника Ширвида 1718 року.

Отже, видань 1712 і 1718 років не існувало. Якби вони вийшли, ми мали б надійніші відомості про них. Крім того, якби існувало видання 1712 року, про нього було б згадано в передмові до видання 1713 року. Та навіщо було б видавати SzDi у 1713 році, якби насправді існувало видання 1712 року?

Окрім «Dictionarium trium linguarum», до наших днів збереглася інша лексикографічна праця Ширвида — «Dictionarium Polonolatinum»³², видана 1641 року у Варшаві.

На титульній сторінці зазначено, що «Dictionarium Polonolatinum» було призначене для польських єзуїтських шкіл. Це той самий тримовний словник Ширвида, лише без литовської частини. Назву «Editio nova» його, можливо, тому, що це було інше видання, ніж «Dictionarium trium linguarum». З’ясування історії словника «Dictionarium Polonolatinum» ускладнює те, що його видано без передмови.

²⁸ Wilno od początków jego do roku 1750 przez J. I. Kraszewskiego, IV, 228, Wilno, 1842.

²⁹ F. M. Sobieszczanski, Szyrwid Konstanty, — Encyklopedyja powszechna, 24, 876, Warszawa, 1867.

³⁰ Сборник библиографических материалов для географии, истории, истории права, статистики и этнографии Литвы, составил С. Балtramайтнс, 396, С — Петербург, 1904.

³¹ St. Estreicher, Bibliografia Polska, Tom XXX, 359, Kraków, 1934.

³² Повний заголовок: Dictionarium Polonolatinum In usum Studiosa Iuventutis Polona Auctore Constantino Szyrwid e Societate Iesu: Editio Nova. Varsaviae Apud Ionem Trelpinski, SRM, Typogr., Anno Domini 1641. Український переклад заголовка був би таким: K. Ширвида, члена Товариства Ісуса, польсько-латинський словник, призначений для польської студентської молоді. Нове видання, надруковане у Варшаві в друкарні Трелпінського, 1641 року.

285

Для історії тримовного словника Ширвідаса найбільше матеріалу дають передмови до трьох останніх видань (1642, 1677, 1713) та нечисленні примітки бібліографів. Через брак бібліографічних даних деякі питання історії словника поки що неможливо остаточно з’ясувати. Це завдання подальших досліджень.

На початку XVII ст. поява SzDi як книги світського змісту була великою і важливою подією в історії культури Литви. Цей словник був першим друкованим словником, який менш ніж за століття витримав цілих п’ять видань. Після Ширвідаса в Литві майже на два століття припинилася праця з литовської лексикографії. У словнику Ширвідаса литовську мову вперше було поставлено нарівні з польською та латинською мовами, що на той час утвердилися в суспільному житті. Від самої появи й до наших днів SzDi був широко відомим і використовувався, оскільки його литовська частина містила значний обсяг лексики литовської мови.

Словник Ширвідаса значною мірою сприяв збагаченню й унормуванню літературної мови. Він є важливою пам’яткою історії литовської мови, і його всебічне дослідження може дати багато матеріалу для науки литуаністики.

З ІСТОРІЇ СЛОВНИКА К. ШИРВІДАСА

„DICTIONARIUM TRIUM LINGUARUM“

К. М. ПАКАЛКА

Резюме

Засновником литовської лексикографії є відомий письменник початку XVII ст. К. Ширвідас. До появи його словника „Dictionarium trium linguarum“ (1629) трапляються лише незначні лексикографічні нотатки у формі глос, які виявляються в деяких литовських книгах або перекладних виданнях, рукописах, а також у різних пам’ятках писемності, написаних російською, польською та латинською мовами.

Перший литовський словник К. Ширвідаса „Dictionarium trium linguarum“ мав п’ять видань: I — 1629 р., II — 1631 р., III — 1642 р., IV — 1677 р., V — 1713 р. До наших днів від першого або другого видання зберігся лише один дефектний примірник. Перші повідомлення про це видання знаходимо у книзі російського літературознавця А. С. Орлова: „Библиотека Московской Синодальной Типографии“, I — Рукописи, вип. I, Збірники, описувач Александр Орлов, Москва, 1896 р.“. В. Погорелов, посилаючись на вказівки Ф. Ф. Фортунатова і В. К. Поржезинського, доповнив інформацію А. С. Орлова про перше видання „Dictionarium trium linguarum“ достовірнішими відомостями. У 1957 році дефектний примірник одного з двох перших видань „Dictionarium“ виявив акад. К. Яблонскіс у Московському Центральному державному архіві давніх актів (його було отримано з колишньої бібліотеки Московської синодальної друкарні).

286

Лише з передмови „Ad Studiosam Iuventutem“ до третього видання відомий і рік виходу другого видання (1631 р.).

Один дефектний примірник третього доповненого видання було виявлено 1861 р. у колишній Імператорській публічній бібліотеці в Петербурзі. Чотири примірники третього видання знайшов акад. А. С. Орлов у бібліотеці Московської синодальної друкарні. Один із двох примірників, що збереглися в Московському центральному державному архіві давніх актів, було передано до центрального архіву Литовської РСР.

Від четвертого (1677 р.) і п’ятого (1713 р.) видань збереглося більше примірників.

Крім згаданих видань „Dictionarium trium linguarum“, надрукованих у Вільнюсі, 1641 р. у Варшаві було видано словник Ширвідаса „Dictionarium Polonolatinum“.

Вказівки польських бібліографів І. Крашевського, Ф. М. Собешанського, Ст. Естрейхера та інших щодо видань словника „Dictionarium trium linguarum“ 1712 і 1718 рр. є помилковими, оскільки таких видань насправді не було.

Словник К. Ширвідаса за традицією тримовних словників XV—XVII ст. було названо „Dictionarium trium linguarum“. У передмовах „Ad Studiosam Iuventutem“ до третього, четвертого і п’ятого видань коротко викладено причини нового видання, характер і призначення словника. Словник укладено виключно з практичною метою і призначено для студентів Вільнюської єзуїтської академії.

Багато цінного матеріалу для історії литовської лексикографії містить згадана вище передмова, у якій зазначено, що третє видання було перевидано: „Verum cum omnia exemplaria eius iam distracta essent“; четверте і п’яте: „Verum cum omnia exemplaria eius injuria temporum ac tempestate bellica interierint“. Лише наведеними словами передмова третього видання відрізняється від передмов четвертого і п’ятого видань.