LIETUVIŲ AREALINĖS LINGVISTIKOS KLAUSIMAI

LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

V. VITKAUSKAS

ДЕЯКІ МОРФОФОНЕМНІ ДІАЛЕКТИЗМИ ПІВНІЧНО-СХІДНИХ ЖЕМАЙТСЬКИХ ДУНІНІНКІВ

Як відомо, у говірках і діалектах є слова й форми, історія деяких звуків у яких неясна. Під час укладання «Словника північно-східних жемайтських дунінінків»¹ таких випадків виявилося досить багато, і їх довелося розв’язувати тим чи іншим способом.

Ці діалектні слова й форми, які важко співвіднести з відповідниками літературної мови через відмінності у фонетичних законах і неможливість довести, що вони є регулярними діалектними формами, слід називати морфофонемними діалектизмами. Зазвичай вони мають певний формант, що набув функцій словотвірного та лексикологічного розрізнення внаслідок нерегулярної зміни того чи того голосного, приголосного або дифтонга.

Вважаючи, що фонетичний закон має діяти в певній звуковій позиції, відхиленнями від фонетичної системи говірок вважаємо ті випадки, коли певні звуки не можна чітко й переконливо обґрунтувати закономірністю, регулярністю. Найчастіше це пов’язано з іншою кореневою морфемою слова, відмінним словотвірним елементом, появою неетимологічних звуків і навіть із розпадом у говірках колишнього фонетичного закону під впливом певних чинників, аналогій тощо.

I. ДЕЯКІ МОРФОФОНЕМНІ ДІАЛЕКТИЗМИ З ГОЛОСНИМ e

У цих говірках є слова й форми, у яких замість літературного i або i(e) інших жемайтських говірок вимовляється голосний e. Варто докладніше розглянути цю нерегулярну появу голосного e та його чергування з i (e) навіть у тому самому слові. Такий e може траплятися і в коренях слів, і в суфіксах, і в компонентах складних слів. Крім того, його зафіксовано як у власних словах, так і в запозиченнях.

Розглянемо докладніше найважливіші випадки цього явища.

Корінь слова. 1. У коренях деяких слів у цих говірках замість змішаного дифтонга літературної мови il маємо el: smḗltį Drv, Krš, Vrp / smḗltę Vds «пісок» (але smḗltės Pvn, Vkšn), smeltį·nc Drv, Krš, Vrp / smeltį·nc Vds, Užv «піщане місце», kelniúoti / kelniúotę «пересувати», švel·ptį Drv, Krš, Vrp / švel·ptę Vds. До цього випадку, мабуть, належить і дієприкметник vel·kinę / vėlkę·nc «тягнучи», пор. західноаукштайтське шауляйське vil·kins, але у околицях Шакіни й Ґрузджаїв vėlkins || vėl·kens (іноді також vilkins).

¹ Про цей словник і охоплені ним говірки див.: Aut., Šnektų grupės žodyno sudarymo principai, LKK XIII 79–98. Найважливіші населені пункти такі: Dovėnai, Kuršėnai, Pakšteliai, Vārputėnai – Шяуляйський р-н, Užventis, Vidsodis – Кельмеський р-н, Pāvandenė, Viekšniai – Тельшяйський р-н.

7. Užs. Nr. 1026

97

Таке чергування ẽ та į (e) у змішаному дифтонгу з l іноді може свідчити про те, що į (e) у цій позиції схильне до більшого розширення і може навіть цілком перейти у відкрите e (тут це явище можна було б пов’язати також із давнішим переходом i: e, див. далі).

Слово smėlti | smėlte в описуваних говірках, як і smė.lte у східноавкштайтських говірках Дусеті, очевидно, є спільним із латиським відповідником smelte (LV III 959). Імовірно, так само слід пояснювати й наявність e у деяких формах слова švel.pį Drv, Krš | švel.pę Vds (пор. латиське svelpt), тим більше що в цих говірках є ще слово šve.lpti Drv, Krš | šve.lptę Užv, Vds, Vkšn «шепелявити» (пор. також švelpti DŽ¹ 829). З іншого боку, крім цього припущення про спільність слова švelpti з латиською мовою, можна думати й про вплив латиської мови, оскільки на це вказує ареал уживання цього дієслова (Žg, Škn, Vgr, Klk, Akm, Pp, Šiaudinė, Rdn, Vds, але šve.lptę Pvn, Vkšn), тобто місцевості, де є або були латиські садиби чи які мали тісніші зв’язки з Латвією. Важливо й те, що поряд із švelpti тут уживаються слова švilpiniuot Škn, Grz | švilpiniu.tį Drv, Vrp | švelpeņu.te Vds «свистіти», švilpis Škn, Grz | švi.l.pis Krš, Drv | švi.l.pis Rdn, Trš, Akm «свисток; свист», švilpūks Grz | šve.lpōks Rdn, Trš, Pp «свисток» та ін. Щодо дієслова kelnuoti | kelnuotę можна припустити, що воно утворене інакше, ніж lk. kilnoti, тобто без чергування голосних кореня.

2. Дієслово північно-жемайтських (доунінінкських) говірок krečiuote | krečūote «випустити сорочку чи блузку поверх штанів, спідниці» частина описуваних говірок — куршенайці, дирвоненайці та варпутенайці — вимовляє лише з e: krečiuoti (але krę-čiuote Pvn, Užv, Vkšn). Слід гадати, що тут, як і в західноавкштайтських говірках (Юрбаркас, Ваджґірис, пор. LKŽ VI 488)², маємо інший голосний кореня.

3. Замість i, властивого більшості інших діалектів і lk., у цих говірках e має також запозичення klėję- «клей». Форма з голосним e прийшла зі слов’янських мов. Крім описуваних говірок, це слово з голосним e у корені вимовляють також доунінінки поблизу Папіле, Акмене, Рауденай, Тришкіай, Тельшяй, Салантай та ін. Про те, що ця форма не цілком нова, свідчать праці S. Stanevičius, S. Daukantas, A. Juška, див. LKŽ VI 37–38.

Суфікс слова. 1. Деякі слова, що в lk. і діалектах мають суфікс -ilas, у розглядуваних говірках вимовляються із -elas. Це: duobels Vrp | duobels Pvn, Užv «конюшина», ẽrz̃e.ls Pvn, Vkšn «жеребець», kre.tels Drv, Vds | kre.tė.ls Pvn, Vkšn «молотило», sprā.gels Pkš | sprā.ge.ls Pvn, Vkšn «ціп» і spragẽlgā.lve Pvn, Vkšn «головка ціпа», spragẽlkuotis Pvn, Vkšn «держак ціпа», brẽ.gelā Pvn «бризгили» (Чи то через вплив lk., чи то західноавкштайтських говірок, у всьому ареалі цих говірок кажуть лише rā-tils, переважно brizgilā / brẽgelā, а в багатьох місцевостях, особливо поблизу Куршенай, — sprā.gils, kre.-tils, хоча слід нагадати, що поблизу Шакини дехто каже eržels. Взаємодія діалектів тут очевидна).

Як показують матеріали жемайтських говірок³, суфікс -elas, імовірно, існував і досі існує⁴; він виник, можливо, також унаслідок фонетичних процесів — ототожнення e (i) з e.

² У словнику A. Juška та в Rietavas krečiuoti, мабуть, має неправильно транспоноване e з діалектного e. ³ Літературу, а також ширший огляд див. у B. Vanagienė і V. Vitkauskas. Dar dėl kubelo, LKK XIII 222. Пор. також A. Girdenis (rec.), „Baltistica“, IV(1), p. 143; Vl. Grinaveckis, Šiaurės vakarų dūnininkų tarmių fonetinės ypatybės ir jų raida, „Vilniaus Valstybinio pedagoginio instituto Mokslo darbai“, 11, 1960, p. 44; V. Grinaveckis, Pluoštas žemaičių žodžių, „Kalbos kultūra“, 22, 1972, p. 71, 72, 74. ⁴ Див. P. Skardžius, Lietuvių kalbos žodžių daryba, Vilnius, 1943, p. 175.

98

До цих литовських похідних, схоже, пристосовано також деякі запозичення: kā·tels / kā·tē·ls «казан», kūbels / kōbė·ls «діжка»⁵, ē·sē·ls Pvn, Vkšn «осел». Подібно, голосний e виник у словах kūneks kō·neks «священник», gūzeks Dry, Krš, Vrp «ґудзик», mūzeka Vrp «скрипка», mūzekuñ.c Vrp «музикант». У цих випадках, імовірно, відкритий авкштайтський i, жемайтський доунінінкський ė (пор. тельшяйське gō.zeks, mō.zeka) замінено відкритим e. (Слова kunegas, kunegaikštis уживали S. Daukantas, M. Valančius, див. LKŽ VI 891⁶, тому, можливо, тут позначився також вплив писемної мови XIX ст., адже й тепер жемайти цих місцевостей на поминках і поминальних обідах співають слова kunegas, kunegaikštystė зі старих молитовників).

Таке чергування e та į (ę), імовірно, спричинили не лише більше розширення голосного į (ę) у цих словах і специфічне утвердження північно-жемайтського (доунінінкського) голосного ė у північно-східних доунінінках (східних варнішках), а й į: e у випадках такого типу, як, наприклад, šō·bėnė: drū·k̇opė·nis Jdr, Vvr, Šv «той, хто має товстий зад», stuoršobė·nė Pvn. З тієї самої причини могли виникнути й *kūniks | kō·neks: kūnė·gbūvis | kōne·gbūvis «колишній священник», kūnė·kpalaiķis | kōne·kpalaiķis «поганий, нікудишній священник», а за аналогією до останніх — навіть kūnė·gišk s | kōne·gešk s «священницький». Зрештою, узагальнивши все це, могло виникнути й kūneks | kō·neks. Пор. також слово kūbil s, поширеніше в околицях Куршенай, але тільки pūskubėlis⁷ «півдіжки», род. одн. pūs-kubė·lė «півдіжки», dū·nkubėlis «діжа для тіста», род. одн. dū·nkubė·lė «діжі для тіста». Там кажуть і gūziks, але, наприклад, та сама носійка говірки, сказавши цю форму, тут-таки може вжити оказіоналізм guzė·ksegį «та, що застібає ґудзики». Є й інші подібні приклади, наприклад: назва села lį·kšelis Krš, Vrp / lį·kėlis Vds, Užv. lk. Lyǵšilis (šils / šė·ls «верес»), nj. šilımdaržis Krš «теплиця» та šilema Krš, Pkš «тепло» (але šėlėma Pvn, Vds, Užv, Vkšn), čibirs / če·bė·rs «Сибір» і čibė·riškęs (šal.tis) / če·bė·reškęs «сибірський».

Усю цю плутанину голосних e та į (ę), особливо в околицях Куршенай, чи не посилив ще один чинник: через авкштайтизацію цих говірок (найбільше це стосується Куршенай, Дирвоненай, Варпутенай, але помітно й деінде, навіть в околицях Павандене) тут дуже змінилася система голосних. Як показують навіть сучасні факти, голосний i (і u) є новим⁹ і замінив голосний e (і ǝ), який раніше був тут¹⁰. За значної зміни фонетичної системи говірки завжди виникають різні гіперкоректизми та різноманітні форми-дублети. Оскільки артикуляція голосних e та ę дуже близька, то під час переходу ę в i іноді й із e могло виникнути į, і навпаки, з ę — e. На це ніби вказує чимало дублетів такого типу, як, наприклад: skīlā·uda | skēlà·uda і skelā·uda | skelā·uda «скалка; тонкий шмат кори», skijdė·rva | skedē·rva і skedē·rva | skedē·rva «те саме», tikšūoti і tekšūoti Drv, Krš «лежати; плескатися», sukļė·pa і sukļipa Dnv «розклеївся», stiñbirī·s і stiñbė-

⁵Сумніви щодо слов’янського походження цього слова див. у S. Karaliūnas, Dėl keleto lietuvių kalbos skolinių, LKK XII 181–183, пор. також V. Urbutis (rec.), „Baltistica“, VII (2), p. 205.

⁶Див. також Z. Zinkevičius, Reikšmingas žemaitiškas rankraštinis tekstas, LKK XV 181–182, 187.

⁷Регресивна асиміляція голосних?

⁸Див. J. Kazlauskas, Dėl baltų *ei ir *o raidos lietuvių žemaičių tarmėse, „Baltistica“, V (1), p. 32–33; Z. Zinkevičius, Dėl lietuvių kalbos tautosilabinių an tipo junginių pirmojo dėmens siaurėjimo, „Baltistica“, I priedas, 1972, p. 230–231.

⁹Див. Aut., Nauji regresyvinės balsių asimiliacijos faktai Kuršėnų šnektoje, „Kalbotyra“, XXVI (1), p. 81–82, 4 išnaša.

¹⁰Див. A. Girdenis, Kada gi žemaičių tarmė atsiskyrė nuo aukštaičių? „Kalbotyra“, XXII (1), p. 82, 9 išnaša.

7*

99

ṙ's Drv, Krš «стимбурис», vė·піза | vė·пеза «роззявляка», паукште̇ле̇ліс | паукшті-ле̇ліс і паукште̇ле̇ліс Drv, Krš, Pkš «пташечка», такеле̇ліс | такіліліс і такееле̇ліс Krš «стежечка» тощо.

Отже, морфонологічні діалектизми з голосним e у цих жемайтських дунінінкських говорах виникли з різних причин: a) через інший голосний кореня або суфікса; b) через, очевидно, давніше чергування голосних у похідних словах, від якого залишилися лише релікти (воно могло зумовити й появу e в основному слові); c) через подальше розширення i або навіть заміну колишнього голосного e відкритим e у східних говорах, що розглядаються тут (унаслідок цього утворилися навіть паралельні корені слів і форми з e та i (ė), можливо, навіть гіпернормалізми).

II. МОРФОНОЛОГІЧНІ ДІАЛЕКТИЗМИ З ГОЛОСНИМ u:

Голосний u у цих говорах: a) має таке саме походження, як литовський ū: lū·pa | lū·pa, plū·pti | plū·pte «бити»; b) походить із *ō (>у литовській літературній мові та в аукштайтських говорах — uo): dū·k | dū·k ~ duok, jū·ks ~ juokas; c) в окремих словах відповідає литовському uo, але не відрізняється від u в інших жемайтських підговорах: sū·des | sū·des «сажі»; d) відповідає литовському ą: kū· ~ ką Drv, Krš, Vrp, іноді Užv, Vds, sū·malinis | sū·malinis «салам’яний». В останніх двох випадках саме певні відмінності між словами здебільшого дають підстави вважати їх морфонологічними діалектизмами.

Корінь слова. 1. Порівнявши деякі слова з цих говорів із відповідними словами інших жемайтських говорів, бачимо, що замість литовського uo тут вимовляють u також північні жемайти — дунінінки¹¹. Напр.: sū·des | sū·des | sū·dęs «сажі, кіптява», sū·dinc | sū·denc «закіптюжений», nušisū·dinis | nu·sesū·denes «закіптюжившись» (пор. sū·dęs Trk, Vkš, Jdr, Žr, Tl, Ms, Lk, sū·des Pp, Rdn, Trš, sū·dė·nc Mžk, Klk, Trš, Rdn, Lk, Jdr, nusesū·denes Trš, Rdn, Žr, Jdr, Ms); sū·sti·s | sū·stis «бути дратівливим; рухатися; погано горіти»: kuo tas vaı·ks tā·p sū·sā·s Krš (пор. sū·stėis, sū·sā·s Akm, Pp, Vkš, Sd, Gd — у LKŽ є: у суміжних західноаукштайтських говорах також трапляється sū·stis || sū·sties «рухатися, тертися: sū·ses i sū·ses | сиди, як людина, Škn)¹². Тобто, можливо, це інші корені, адже «жемайтські фонеми ū, ų, ō не обов’язково мали виникнути через ступінь uo, вони могли походити безпосередньо й від ō»¹³.

2. Походження голосного u в цих говорах у деяких запозиченнях неясне¹⁴. Напр.: pū·ks «пух» (а також pū·kinc | pū·kė·nc «пухнастий», pū·kinti | pū·kė·nte «робити пухнастим»), spū·lė | spū·lė «котушка», ū·sta· | ū·stā· «вуса» (а також u·stuofus | u·stuōros «вусань», u·stū·c «вусатий») і у слові ã·ū· | ã·ęū· «дякую»¹⁵.

На підставі вимови кореневого голосного u у дунінінків (південних жемайтів) важко щось сказати про його походження. Дунінінки (північні жемайти) тут зазвичай вимовляють дифтонг ųu:

¹¹ Žr. Z. Zinkevičius, Lietuvių dialektologija (toliau — LD), Vilnius, 1966, p. 85.

¹² Як свідчать діалектні дані, і дієслово літературної литовської мови suosti є словом, характерним для жемайтського діалекту. Наведені С. Каралюнасом факти про те, що suosti вживається в Гегужіне, Вадокляй, Ваясишкісі, Жилінай і Біржаї, цілком ненадійні. Див. S. Karaliūnas, Iš lietuvių kalbos jo-kamieninių veiksmažodžių istorijos, LKK XIV 96—97.

¹³ Див. S. Karaliūnas, зазначена праця, с. 60. Пор. також J. Kazlauskas, зазначена праця, «Baltistica», V(1), с. 29 і далі.

¹⁴ Див. Vl. Grinaveckis, Šiaurės vakarų dūnininkų tarmių fonetinės ypatybės ir jų raida, «Vilniaus Valstybinio pedagoginio instituto Mokslo darbai», XI, 1960, с. 73; V. Grinaveckis, Žemaičių tarmių istorija, Vilnius, 1973, с. 190—191.

¹⁵ Щодо походження цього слова див. V. Urbutis, Dabartinės baltarusių kalbos lituanizmai, «Baltistica», V(1), с. 48—49.

100

põuks Jdr, Vvr, Lk, Trš, Pp, Mžk, Sd, Ms тощо (там само також põukė·nc, nusė-pūkī·nte), špūlė Lk, Jdr, Vvr, Krtn тощо (špōlė || špūlė Trš), õustā· Rdn, Trš, Akm, Pp, Nv, Tl, Jdr, Vvr тощо. Подібно вимовляється і слово ãčū Rdn, Trš, Nv, Tl, Jdr, Vvr тощо (ã·čū Pp, як vā·ku̇). Отже, дунінінкські говірки мають форми, які в літературну мову слід транскрибувати як pu̇ōkas, špūolė, u̇ōstai та ãčiuo.

У донінінкських (західножмудських) говірках записано õ·znā·. ~ u̇ōznai Sg, Prk, «вуса»¹⁶ põ·ks ~ pu̇ōkas Sg, põ·kens ~ pu̇ōkinas Sg; пор. pokens TDr VII 104 (поблизу Клайпеди). Тут також чітко простежуються корені цих слів і закінчення з голосним o·, що відповідає літературному uo. Коливається лише назва котушки: špõ·lė Plik, Krg, Dov, Kin (с. Сакучяй), але špū·lė Prk, Sg, Rmč, Rsn, špū·le Klp, Rsn.¹⁷

Деякі слова сусідні західно- та близькі східноаукштайтські говірки також вимовляють із дифтонгом uo: pu̇ōks Šl, špūola Šl (с. Жувінінкай, за 1 км на схід від міста), Mšk, Jnš, Lnkv, špūolė Grz, Kž та ін.

Транскрибування цих слів і форм дунінінкських говірок літературною мовою — дуже неясна й складна справа, оскільки походження голосного u· можна трактувати по-різному. На перший погляд голосний u· у цих запозиченнях, хоч і здається спорідненим із ou, o· інших жмудських піддіалектів, утворює спільний ареал із формами південної смуги північно-західних аукштайтських говірок pu·kai, špū·le (форми ū·stai, уживані в околицях Шакинь і Грузджяй, є очевидним запозиченням із куршенішкської форми ū·sta· «вуса»).

На зв’язок закінчення дунінінкських форм ã·čū / ā·čū на -u· із закінченням прислівників -uo вказує ã·čū говірок околиць Расейняй: Rs, Vdk, Nmk (як і pavìežui, pavãndeniui, apsukūi тощо).

Слово ū·sta· / ū·stā·, маючи відповідники лише в дунінінкському õustā· (частково також у донінінкському õ·znā·), можна транскрибувати лише як u̇ōstai (а також uostōrius, uostōtas).

Складніше зі словом špū·lė / špū·lē, яке в дунінінкських говірках уживається на північ від лінії Куртувенай — Вайгува — Гірдішке — Таураге — Вайнютас¹⁸. Цей ареал лише на кілька кілометрів межує (у західних околицях міста Шяуляй) із західноаукштайтським špū·le ~ špūlē, і це в багатьох викликає підозру щодо спільного походження голосного кореня з аукштайтським варіантом цього запозичення. Відмінність наголошення від аукштайтського слова, його спорідненість із дунінінкським špōulie та спільне походження вокалізму всіх жмудських піддіалектів свідчать на користь транскрибування дунінінкської форми špū·lē / špū·lē літературною мовою як špuolė. Голосний u· у донінінкській формі špū·lē / špū·lē може бути зумовлений відповідністю uo (ie) голосними u· / i· у цих говірках¹⁹.

Спільне походження слова pū·kā· із дунінінкським pūukā· та донінінкським pō·kā· (а також західноаукштайтським pu̇ōkai Kž) також давало б змогу транскрибувати й дунінінкські форми puokai (puōkinas, nusipūokinti), хоча тут іще слід уважніше дослідити всю смугу аукштайтських говірок південніше Жмуді.

3. Неясним є також вокалізм кореня допоміжного дієслова liuobėti, liuoba, -ėjo²⁰ (DŽ¹ 347), яке вживають для утворення форм минулого багаторазового часу.

¹⁶ Vl. Grinaveckis, Фонетичні особливості північно-західних дунінінкських говірок та їхній розвиток, с. 73.

¹⁷ Дані про поширення слова špūlē та його варіантів узято з карти, укладеної A. Jonait y tė для лексичного тому «Атласу литовської мови» (у друці).

¹⁸ На південь від цієї лінії вживається форма špulē, спільна із західними аукштайтами, або špū·lį Skdv.

¹⁹ Žr. V. Grinaveckis, Žemaičių tarmių istorija, Vilnius, 1973, p. 195—196.

²⁰ Див. докладніше: J. Aleksandravičius, Дієслово кретингського діалекту, «Наукові праці Вільнюського державного педагогічного інституту», VIII, 1958, с. 113—115; Aut., Минулий багаторазовий час у північно-східних жмудських говірках, LKK IV 157—164.

101

Цей славізм (FrnW 378, 381) вимовляється в жемайтських говірках²¹:

a) У дунінінкських говірках: lo·bėi / lo·b‘ėi / lo·bėti (тут воно, крім функцій допоміжного дієслова, має значення «любити, звикнути»).

b) У доунінінкських говірках: lôub ~ liūoba Krtn, Kal, Kl, Pp, Akm, іноді Rdn; lū·b ~ liūba Mžk, Sd, Tl, Lk, Eig (чи не зазнала ця форма впливу іншого, семантично близького славізму liūbyti); lô·b ~ liūoba Krt, Vvr, Jdr, Ms, Skd. Голосний lô·b o· у формі, ймовірно, виник унаслідок проклізи, а також тому, що це слово не має споріднених слів і фактично виступає в реченнях вставним словом, а такі слова схильні до скорочення й нерегулярних фонетичних змін; пор. rúoc / rūoc < «здається», murúoc / mərúoc < «мені здається». Отже, і замість lôub з часом почали вимовляти lô·b, отже, тут у літературну мову слід транспонувати дифтонг uo. З тієї самої причини виникла й форма lôb ~ liūoba у Векшнях.

c) У говірках північних дунінінків (варнішків)²²: lú·b / lū·b у вокалізмі кореня та сама проблема, що й зі славізмами špuolė, puõkas, uõstai, ãčiūo; крім того, невідомо, чи lú·b / lū·b тут не зазнало такого самого впливу, як форма lô·b у частини доунінінків. Однак, зважаючи на форму liūob у суміжних західноаукштайтських говірках, більшу територію жемайтських доунінінкських говірок із формою lôub (разом із похідними від неї формами lô·b, lôb), можна припустити, що й у дунінінкській формі lú·b / lū·b кореневий u < походить від uo.

Корінь liuob- у жемайтській мові виник унаслідок чинного там закону (для слов’янських запозичень) *ō > ou / u· / o· (пор. põuks / pū·ks / pǝ·ks, õustā· / ū·stā· / ū·sta / ū·stai Rs, Vdk, Trg, Gr / ō·znā). Запозичення lū·bi·ti / lū·bi·te «любити», очевидно, прийшло пізніше, а liuobėti — раніше.

4. У досліджуваних дунінінкських говірках замість короткого літературного u у деяких запозичених словах вимовляють довгий, напружений голосний u·. Напр.: gū·mā Pvn, Užv. Vds, Vkšn «гума» (пор. також gū·ma Grz), rū·sas «русин» (пор. rū·sas Grz, Škn), rū·šišk‘s / rū·šešks «російський», jū·riņc (gagā·riņc) / jū·rē·nc «Юрій» (так, очевидно, зі слов’янських мов виникла й форма brū·c «нечистота; погана людина, потвора», bru·dã·cije «великий негідник»). Тут дещо напружений голосний u літературної та слов’янських мов (принаймні на слух жемайтів і західних аукштайтів, що живуть поблизу Жемайтії) не пристосували до власних досить відкритих голосних u / ǝ, а почали вимовляти довго. (Доунінінки, які у своїй фонетичній системі мають напружений короткий голосний u унаслідок регресивної асиміляції голосних, у цих словах іноді не вимовляють довгого голосного, а пристосували тут власний короткий напружений u: gùmā Trk²³, Mžk, rùsā Klk). У цих досліджуваних говірках довгим u було передано й осмислено наголошений голосний u литовської літературної та слов’янських мов. Так сформувався невеликий комплекс фонетичних діалектизмів, однак повної послідовності немає (пор. grūpi / grǝ·pę, rūškė / rǝškė «росіяни»).

Сегментація суфіксів. Як і в усій Жемайтії (а іноді й у деяких місцевостях західної Аукштайтії), так і в досліджуваних говірках замість літературного дифтонга uo у суфіксах вимовляють -ūklis, -ūlas, -ūlis, -ė (ūlis, -ė), -ūlys, -ūmenė, -ūnė, -ūnis.

Суфікси, напр.: girtū·klis || girtū·klis «п’яничка» (пор. girtū·klis Plt, Tl, Rdn, Pp, Rsn, Sg, Prk, girtū·klis StnŽ 82, girtukle Mž 30; див. наведені в LKŽ III 351 слова girtūklė, girtuklis тощо), svirū·klis «гойдалка» Krš (пор. svi.rū·klis Rdn, Trš); ūobu·ls «яблуко» Pvn, Vkšn (пор. ūobu·ls End, Jdr, Pln; див. LKŽ VIII 990 ōbulas || ōbūlas); ācpiṇdu·lis || ā·cpi.ndū·lis «відображення» (пор. ācpi.ndū·lis Slnt, āc-

²¹ Див. Z. Zinkevičius, LD 357.

²² Південні дунінінкські говірки (частина расейняйських) — Gr, Trg, Erž, Vdk, Stl, Žlp, Nmk, Rs, Kln, Paupys — уживають лише спільні з літературною мовою форми минулого багатократного часу.

²³ Інформація доц. A. Girdenis, але пор. gū·mā, rū·sos Ms, Skd (інформація B. Vanagienė)

102

nindu·lis Žg; див. LKŽ I² 433 ātspindūlis, ā·tli·ku·lis | ā·tli·kū·lis «якась річ, що залишилася», (пор. ā·tli·kū·les Skd; див. LKŽ I² 398 ātlykūlės, ātlykūliai, ātlykūlis; проте невідомо, чи варто було atli·kū·lis Up, Šv відносити до atlykūlis, коли в інших дунінінкських говірках утворено -ūlis), ā·dži·ndu·lis «дитина, яку після припинення годування грудьми знову почали годувати грудьми» Pvn, Vkšn, Vds, Užv (пор. ādži·ndu·lis Slnt, Brs, див. ātžindūlis | atžindulīs LKŽ I² 454), prā·gi·dru·lē Vkšn, Pvn «місце на небі, де прояснилося»; kūndu·līs Pkš, Drv | kóndu·līs Pvn, Vkšn, Vds «ядро» (пор. kóndu·lē Trš, Rdn), uóbu·līs «яблуко» Drv, Krš, Vds (пор. uóobu·līs Rdn, Trš, Pp; див. також LKŽ VIII 990 obu·līs | obūlīs), ži·du·līs Krš, Pvn, Vkšn «квітникар» (пор. ži·du·līs Rdn, židu·līs Pp, Akm; LKT 492 žydūlė); didū·menī | dedū·menę «знать, вельможі» (пор. dedū·menę Trš, Rdn, Ub, Jdr, пор. також LKŽ II² 486 didūmenė), jaunū·menī | jaunū·menę «молодь» (пор. jaunū·menę Jdr, jaunū·menę Trš, Rdn, Pp, Klk; див. також LKŽ IV 313 jaunumėnė | jaunūmenė), karū·menī (давн. karū·minį | karū·menę «військо» (пор. karū·menę Kin, Jdr, End, karū·menę Lk, Trš, Tl, Pp, Klk, karū·mė·nę Sg; див. LKŽ V 288 karūmenė, kariūmeniškas, LKŽ V 349 karūmenė), kitū·menī «інші люди» Drv (пор. LKŽ V 909 kitūmenė | kitūmenė, але там до слова kitūmenė додано форму з Каркленів kitūmenė, реконструйовану з ketū·menę, яку вважали регулярним дунінінкуванням); muómu·nī | muómu·nę «мумія» (пор. muómu·nę Als, Tl, Brs, Pln; див. LKŽ VIII 344 mómūnė, mómūnis; однак від усіх інших жмудських форм вирізняється ужвентська форма mómūone «те саме», хоча вона, як і в усіх жмудів, вимовляється muómu·nę), šėršu·nc | šė·ršū·nc «шершень» (пор. šė·ršū·nis Rsn, Kin, šė·ršū·ns Ms, Slnt, Lkž, Tl, Pkl, Pln та ін.).

Наголошений голосний u· у цих суфіксах, на думку всіх, є іншим суфіксальним голосним, що виник унаслідок чергування голосних, апофонії; щодо ненаголошеного голосного існують різні сумніви. Вважають, що в ненаголошеній позиції цей u· закономірно виник із *ō як у дунінінкських, так і в доунінінкських говірках²⁴.

Уважніше дослідивши різні похідні, помічено й «незакономірні» явища. Напр., rūžūlīs Ms, Lnk, Šts, Skd «ра́жуліс», vōmboulė Šts, Ms, Dr, Pln, Lpl | vāmbolē Krg (донінінки!) | vōmboulīs Trš (с. Даугіні) «гнойовий жук», ā·cpi·ndūlis | ācpi·ndūlis Jdr, End «відблиск», ā·tži·ndūlis | atži·ndūlis Vvr, Jdr, Grg, žī·doulēs ~ žydūolės LKT 69 (Dr)²⁵, šė·ršūnę Vkš | šė·ršūns Trk «шершень», kó·ndūls (kóndoulā) Ms «ядро», pi.nkoulē·lę Plt, Vrd «кісточка з туші», pāki.šou·lis Grg «хабар», ūo·pōpūnę Plt «той, хто дуже боїться болю», kārūnęs Ms, Skd, Jdr «той, хто всюди лазить», lōndūnęs Ms, Jdr, Vvr, Rt «болото», lēžōunēs Ms, Skd, Tv «хвороба, коли пріє шкіра між пальцями ніг» тощо.

Ці факти свідчили б, що закономірності тут, схоже, немає. Відбувалися складні процеси, через які східні доунінінкські говірки, а також деякі донінінки узагальнили в суфіксах u· < *ō. На це особливо вплинула регресивна асиміляція голосних, унаслідок якої *žīdōlijas (*žīdōlīs) > žīdūlis > ži·du·līs | židulīs. (У західних жмудських доунінінкських говірках, яких ця асиміляція не торкнулася, часто наявний суфікс -ōulis). Дифтонг (дифтонгоїд?) uu всередині слова незручно вимовляти, тому він перетворився на u· | u в усіх відмінках, охопивши всю парадигму слова. Отже, тут маємо явище, пов’язане з регресивною асиміляцією голосних і подальшим вирівнюванням відмінкових форм парадигми (особливо коли в доунінінкському діалекті почався процес скорочення довгих голосних перед наголосом). Через складність виникнення голосного u· у цьому випадку до процесу домішалася аналогія.

²⁴ Див. Z. Zinkevičius, LD, 86; A. Girdenis, V. Žulys (рец.), «Baltistica», VIII (2), с. 200.

²⁵ Запис Й. Лауцюйте з Дарбеніске

103

Форми із суфіксами -ūklis, -ūlas, -ilis, -ė, -ulys, -ūmenė, -ūnė, -ūnis. слід було б послідовно подавати у словниках.

Відмінності префіксів. 1. Прийменник nu-; префікс nu- (особливо в іменах) має голосний u, як і в усіх жмудських говірках. Незалежно від того, чи цей випадок виник через проклізу²⁶, чи внаслідок чергування голосних, це нерегулярне явище охоплює весь жмудський діалект. Із префіксом nu- утворився цілий ряд діалектизмів, напр.: nùˑbraukas | nùˑbraukas «змахнуте», nùˑlaida | nùˑlaida «звисання даху», nùˑsaika | nùˑsaika «міра; послідовність», nùˑluŋka | nùˑloŋka | nùˑlòŋka «поклін; особа, якій треба вклонитися», nùˑluŋkãˑuti | nùˑloŋkãˑute «постійно поступатися», nùˑšìrdùs | nùˑšẽˑrdòs «щирий», nùˑsaĩˑkùs | nùˑsaĩˑkós «поміркований», nùˑvaĩˑzùs | nùˑvaĩˑzòs «образний, гарний», nùˑdalẽˑ «послідовно; кожен окремо», nuˑkal̃nùˑ «у долину».

В іменах діалектне nu- — (у західних говірках послідовно як в іменах, так і в дієсловах) вимовляється замість літературного та західноавкштайтського nu-, напр.: nuˑbãˑlėlis «той, хто зблід» Pvn, Vkšn, nuˑsìˑgìˑvėˑnėlis | nuˑsìˑgìˑvėˑnėlis «той, хто збіднів», muˑskòˑridėlis «бідняк» Užv, Vds, nùˑmanùs | nùˑmanõs «кмітливий». Це своєрідний тип словотворення в говірках²⁷, який слід виразно відображати у словниках, особливо діалектних.

Проти такого пояснення нерегулярного випадку з префіксом nu- — (і прийменником nu) свідчить лише один факт — доунінінкське nõùšokas «обрізки» (і прикметник nõùšokėnė): LKT 25 (Dr), Krt, Pln (с. Бабрунгени), Rt та ін.²⁸

Ці nõùšokas, як і prẽic (доунінінків) | prẽc (донінінків), не утворюючи навіть ізоглос (це ніби поодинокі факти), наводять на такі міркування. Жмуди могли мати з *nā-, *prei- форми nuo-, prie- (> nõu- | nù- | noˑ; *prẽi- | pri- | prẽ-), однак згодом унаслідок проклізи й регресивної асиміляції голосних узагальнили голосні u, i (тут могла також втрутитися так звана поляризація, коли узагальнюється сильніший, виразніший, зручніший для вимови звук).

Попри ці міркування, тут усе ж замішані аналогія, прокліза та інші явища, які не пояснюються закономірностями, тому похідні з nu- — (і pri-) можна вважати фонетичними діалектизмами (nõùšokas, prẽic | prẽc були б лише винятками, реліктом давнішого розвитку вокалізму).

2. У цих говірках іноді замість літературного префікса sa- вимовляється su-. Оскільки ці говірки належать до групи говірок, що зберегли «носові» голосні, це потребує окремого розгляду.

Відомо, що в цих говірках довгий u у певних випадках вимовляється замість літературного ą. Напр.:

a) У знахідному відмінку однини займенників (послідовно в околицях Куршеная, Дирвененая, Варпутеная, в інших місцях лише зрідка): kūˑ ~ kã, tūˑ, ānū, kātrū тощо.

b) У називному відмінку множини чоловічого роду дієприкметників активного стану східних говірок (завжди): skẽnū «збирають», šnẽkū, dẽdū, dūˑdūˑ ~ duodą, žìnū, māˑtū, sāˑkūˑ (у західних говірках: dūˑdūˑn, žẽnūn), у наголошеному закінченні називного відмінка однини: šnẽkūˑs, dirbūˑs, augūˑs, nẽšūˑs (у західних говірках: šnẽkūˑnc, dẽrbūˑnc, augūˑnc) тощо.

²⁶ Žr. J. Endzelīns, Darbu izlase, I, Rīgā, 1971, p. 429; Z. Zinkevičius, LD 85.

²⁷ Vl. Grinaveckis, «Фонетичні особливості та їхній розвиток у північно-західних дунінінкських говорах», с. 73.

²⁸ Інформація доц. А. Гірденіса.

104

Ці випадки майже не мали б жодного значення для транспонування лексичних форм до літературної мови, однак тут значна подібність виявляється у варіативній вимові похідних із префіксом літературної мови są-: одні форми в усіх говорах уживаються лише з sú-; інші — у східних із sú-, а в західних — із sô·n-; нарешті, у третьому випадку всі розглядувані говори вживають sú·n- / sô·n-. Наприклад:

a) sú·malinis / sû·malinis «сумалінний», sú·muoni / sû·muone «розуміння, усвідомлення» / sôlęg anū: sô·muones кета·п ėše·n Užv /, sû·miež·inc Vds, Užv / sû·miež·inc Pvn, Vkšn «смітник», sû·narì·s «з’єднання ремінців вуздечки», sû·mals / sû·mals «грубий помел», sû·plavas / sû·plavas «помийні води», sû·plavi·nis / sû·plavi·nis «помийний», sû·sūta «нечупара»;

b) sû·sprundis / sô·nçprandis «суміжок», sû·maišis / sô·nmaištis «змішання»;

c) sûncu·ka / sô·nçū·ka «поворот, крива лінія», але sû·suka / sû·soka «засохлий шматочок»; ta sû·suka a neįjedusį Drv, sūncmauga / sô·ncmauga «той, що зім’ятий».

Звідки така неоднорідність? Говори, у яких зберігається n перед s, š, z, ž (так звана зона збереження носових голосних), у цьому випадку, як ми бачили, виявляють значну варіативність. У східних говорах sû·sprundis, sû·maištis, імовірно, u· з’явилося нещодавно, як і у формах tū·, katrū (пор. також Pakštelių с. žū·sis, žū·sū).

Однак незрозумілою залишається перша група, де всі описані говори вживають лише sû-. Можливо, тут колись сформувався префікс sû- як варіант префікса są- (san-, sam-) унаслідок чергування голосних? Таку думку, схоже, підтверджують певні дані.

1. У жемайтських говорах, не лише описаних тут, незалежно від того, як у них вимовляється літературний голосний ą, у таких словах вимовляють u·: sû·soka «sąsūka» Pkl, Lc, Mžk, Žeml, Trk, Lž — «Kalbotyra» IX 71, sû·sū·ka «sąsūka» Kal, Šts, Gršl, sû·và·rgis «тягар», sû·và·rta «дві звалені докупи борозни» Slnt, sû·tiemis «сутінки» Sd, sû·kala «те, що сковано», sû·gruva Skdv, sû·malenis «сумалінний» Lkv (тут частіше sô·nmalenes), Šv, Jdr, множ. наз. sû·našas «наноси», sû·nešà·ls «те, що зноситься докупи» Grg, Šts, sû·grõ·n-das «те, що зішкребли» Brs, Vgr, sû·mūone «розуміння, усвідомлення» Ms, присл. sû·groužà·s «повертаючись» Šts, sû·sokekle· «розпірки (у плузі)» Pp та ін. (пор. також sûvaržà «мотузка для плуга» Ldv).

2. Чимало таких утворень уживають деякі говори західно- та середньоаукштайтського діалекту (за новою класифікацією — каунські та шауляйські): sû·trauko·s «ті, що зібралися» LKT 200 (Plv), sû·nari·s Kps (с. Tursučiai), Plv, sû·naris Gs «суглоб», sû·varža «частина борони» Ldvn, Gž, Šn, Gs, Žvr, Nm (LKT 194), Prn, Brb, Brt (пор. sû·varža «те саме» Plv), sû·varà «залізо, що скріплює воза» Ldvn, sû·vara Brb: ji kap sû·vara «дуже висока, худа», (пор. sûvara Arm), sû·vė·la «той, хто сплутався» Plv, Dkš, Brb, Klvr, Alk, sû·našo·s «наноси» Dkš, sû·linkis «поворот» Žg, Škn, sû·tema Kt, Pun, (-ū·-) Ldvn, (-à) Kps (с. Tursučiai), пор. також sû·tema з Knv, Eiš, Prl, Rod, sûotema Pšš, Lnkv, Rm, Trs²⁹, sû·tė·mini·s «сутінки» Dkš, sû·malini·s «помел» Dkš (А. Юшка записав у Велюоні sūspanda «scisk») тощо. Пор. також речення з твору Й. Бреткунаса: «…dassiliteia ghis Sussilenkimo (viršuje sunari) ia Strenu» BB 1 Moz32, 25.

Оскільки в західноаукштайтських (каунських) говорах не можна припускати закономірність «носового» ą~u·, слід вважати, що існував префікс sû-, релікти якого законсервувалися в деяких говорах, зазвичай не утворюючи навіть суцільного ареалу. Ці аукштайтські префікси

²⁹ Дані про поширення слова sūtemà та його варіантів узято з карти, укладеної Б. Ванагене для лексичного тому «Атласу литовської мови» (у друці).

105

Відношення su- і sū- santykis (sumalti ir sūmalinys, sutemti ir sūteminys, sumęsti ir sūmetinys Dks) свідчить, що так само могли співвідноситися й sutemti — sū-tema, suvėrti — sū-vara, sulinkti — sū-linkis тощо. (У деяких говірках утворився також префікс suo-, наприклад, šuomaistis Bsg, šuopratis «розуміння, здогад» Škn, Grz, жамойти só-: šuo-malin is «сумалініс» Ms, Skd, šuomizinis Ms («сумежинас»).

Тому виникає думка, що й жемайти могли мати префікс su-, особливо в тих випадках, коли майже жодна говірка, яка загалом зберегла так звані носові голосні в словах типу žąsis, lįsti, у цьому префіксі зовсім не має n. Очевидно, у цьому випадку жемайти мали варіанти префікса są- sū-, so-, що збереглися в окремих словах, бо нові похідні від них уже не утворюються.

У говірках східних аукштайтів і західних дзуків (південних аукштайтів), де литовські ą і ū збіглися, важко визначити, який префікс має та чи інша похідна. Однак західні аукштайти мають виразні похідні з префіксом sū-, який зберігся лише в окремих місцевостях. А це, можливо, ще краще свідчить про давніший стан, оскільки «згідно з принципами ареальної лінгвістики, мовне явище або факт, що існує в маргінальних ареалах чи в ареалах, віддалених один від одного, є давнішим за те мовне явище або факт, який поширений у центральному чи суцільному ареалі»³⁰. Хоча цю думку, висунуту В. Пізані³¹, не можна абсолютизувати, у цьому випадку давніше існування варіантів префікса są- sū-, suo-, so- є очевидним. Через нечисленність похідних, взаємодію діалектів і вплив литовської літературної мови тут багато що змішалося й змінилося, але діалектизми sū-, suo-, so- потрібно фіксувати в діалектних словниках.

Отже, слова першої групи (a) описуваних жемайтських говірок, імовірно, мають варіант префікса su-. Можливо, не всі ці слова мали його споконвіку; можливо, тут відбулося узагальнення (а що воно відбувалося, свідчить і розглядуване тут східне sū·sprundis поряд із західним sô·nçprondis), але, хоча вони й віддалилися від системи, їх слід вважати похідними від варіанта префікса sū-.

Варіант префікса sū-, імовірно, міститься в іменниках типу nesūtaika Prn (LKŽ VIII 700, запис К. Бюги), складова частина Gs. Форми nesūdera «людина, з якою не можна домовитися» Dglš, Vdš (LKŽ VIII 698), nesūdrau da «відсутність дисципліни; той, кого неможливо втихомирити» Dglš (LKŽ VIII 698); nesūklausa «незгода» Dv (LKŽ VIII 698), nesūprata «той, хто не розуміє» Dglš (LKŽ VIII 699), nesūtaika «ворожнеча» В. Пєтаріс, nesūteika «ворожнеча» Dglš, Smn (LKŽ VIII 700), чи не є помилковим перенесенням форм літературної мови. Як показують форми nesūtaika з Прєная та Гейстарая, картотека LKŽ nesūteika із Сімна, nesūklausa із Девенішкес (це говірки, у яких короткі наголошені голосні не подовжуються), про префікс su- у цих формах не може бути й мови. Довгий u· вимовляється в усіх згаданих говірках східних дзуків (вільнюських аукштайтів), де носії говірок легко розрізняють форму nesū·teika ~ nesūteika Dglš, Vdš і tū·ri ~ tūri. Форми LKŽ nesūdrau da, nesūteika з’явилися через припущення лексикографів, що тут відбулося звичайне подовження коротких голосних, однак такій думці суперечать географія цих слів, ізоглоса подовження голосних і сама вимова довгого u·. Нарешті, дані картотеки LKŽ свідчать, що тут наявні похідні від варіанта префікса sū- (форма В. Пєтаріса nesūtaika — лише питання правопису).

Отже, морфофонемні діалектизми в розглядуваних жемайтських говірках утворилися: а) через інший голосний кореня та суфікса; б) через формування префікса nu- (і прийменника nu’), а також варіанта префікса są- su-.

³⁰ S. Karaliūnas, Kai kurie baltų ir slavų kalbų seniausiųjų santykių klausimai, LKK X 56.

³¹ Б. Пизани, Общее и индоевропейское языкознание, — Общее и индоевропейское языкознание (Образ литературы), Москва, 1956, р. 112—114.

106

В. ВИТКАУСКАС

ДЕЯКІ МОРФОФОНЕМАТИЧНІ ДІАЛЕКТИЗМИ В ГОВІРКАХ ПІВНІЧНО-СХІДНИХ ЖЕМАЙТІВ-ДУНІНІНКІВ

Резюме

У діалектах і говірках існують слова та форми, історія окремих звуків у яких неясна. Такі діалектні слова, які важко співвіднести з відповідними словами й формами літературної мови через відмінність фонетичних законів і неможливість довести їхню належність до регулярних діалектних форм, слід називати морфофонематичними діалектизмами, підкреслюючи цим їхній певний зв’язок із морфофонематичною системою говірок.

I. МОРФОФОНЕМАТИЧНІ ДІАЛЕКТИЗМИ З ГОЛОСНИМ e

Певні слова й граматичні форми, яким у західноаукштайтському діалекті, у більшій частині жемайтських говірок, а також у літературній мові властивий голосний i, у говірках північно-східних дунінінків вимовляються з голосним e.

У питомо литовських словах таке e трапляється: 1) у корені слова, наприклад: smė́lṭi | smė́lte «пісок», пор. західноаукштайтське smiltis; švél.pṭi «свистіти», пор. švilpti літературної мови; krė́čuóti «носити блузку або сорочку навипуск», пор. дунінінкське krė́čuóte; 2) у суфіксі, наприклад: diobels / diobels «конюшина», пор. dóbilas літературної мови; krė́tels / krė́t’els «гуркіт», пор. krėtilas літературної мови.

Іноді воно трапляється і в запозиченнях, наприклад: kātels / kāˈtēˈls «казан», пор. kātilas літературної мови; ėˈsēˈls «осел», пор. asilas літературної мови; kǫneks / kǫˈneks «ксендз», пор. kunigas літературної мови; muzyka (Варпутенай) «музика», пор. mūzika літературної мови.

Це явище пояснюється: 1) припустимим сильним зсувом голосного i у бік більш відкритого ненапруженого e; в окремих випадках — навіть повним переходом у відкритий ненапружений голосний e; 2) очевидно, колись наявним чергуванням голосних e: i (e) у похідних словах, яке дійшло до наших днів лише у вигляді реліктів; 3) утворенням гіпернормалізмів унаслідок переходу голосного e у Куршенській, Дірвоненській і Варпутенській говірках у i (під впливом західноаукштайтського діалекту).

II. МОРФОФОНЕМАТИЧНІ ДІАЛЕКТИЗМИ З ГОЛОСНИМ u

Цей голосний виник у досліджуваних говорах нерегулярно в кількох випадках. Це вокалізм іншого кореня у словах sūˈdes | sūˈdes «сажа»; sūˈstiˈs | sūˈstiˈs «бути дратівливим» та ін.

У суфіксах -āklis, -āklē, -īlas, -ūlis, -ūlys, -ūmene, -ūnē, -ūnis ці говори мають u замість голосного літературної мови uo. Про нерегулярність появи цього голосного свідчить увесь матеріал жемайтських (іноді й західноаукштайтських) говорів, оскільки всі ці суфікси більшою чи меншою мірою вимовляються з голосним u в усіх піддіалектах.

Наголошені суфікси (girtūˈklis «п’яниця»; didūˈmenį | dedūˈmenę «знати»), безперечно, мають інший твірний голосний. Голосний у ненаголошеній позиції викликає різні сумніви, оскільки вважається, що в ненаголошеному положенні він закономірно виник із *o в усіх жемайтських говорах. Однак у говорах дунінінків (особливо західних) у цих випадках є чимало ніби винятків, адже вимовляється дифтонг ou: rǫu̯ǫulis «потягування» (Моседіс, Шатес); žīˈdūles «пустоцвіти» (Дарбенай); pàkiˈšūlis «хабар» (Гаргждай, але там само rātazgūˈle «щось вузлувате») та ін.

Отже, закономірності тут може й не бути. Причиною цього, мабуть, є регресивна асиміляція голосних: *žīdǫlis (*žīdōlis) > *žīdul̄is > žīˈduˈlis | žīˈdul̄is. Дифтонг ǫu у середині слова дуже незручний для вимови, він перетворився на u/u і згодом став вимовлятися у відмінках, яких ця асиміляція не торкнулася. Отже, тут маємо справу не з чітким закономірним явищем, а з дією аналогії.

107

Як і в усіх жемайтських говорах, так і тут прийменник літературної мови пио і префікс пио- вимовляються як пи / пи, пи́- / пи́-. Є лише один виняток — пюйокаѕ «очистки», який не має навіть суцільного ареалу. Виникнення цього пи- (пи-) / пи з *по є нерегулярним через проклізу, можливо, через наявність регресивної асиміляції і, мабуть, поляризації.

Префікс sę- у досліджуваних говорах вимовляється як sūn- / sōn-, sū- / sī-, і цей останній варіант не відповідає законам говорів, оскільки тут так звані «носові» голосні вимовляються з n. З’ясовується, що sę- літературної мови в деяких словах вимовляється як sū- майже в усіх жемайтських і в багатьох західноаукштайтських говорах (трапляється навіть у працях Бреткунаса). У цьому випадку sū- є варіантом префікса sę- (так само як і suo-, so-). Тут не можна писати й коротке u, оскільки, наприклад, nesūteika «розбрат» (Симнас); nesūklausa «непослух» (Деянишкес) жодним чином не свідчать про подовження короткого голосного.