LIETUVIŲ KALBOS SINTAKSĖS TYRINĖJIMAI

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXV (1986)

NIJOLĖ SLIŽIENĖ

ВАЛЕНТНІСТЬ ДІЄСЛІВ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ ТА СИНТАКСИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ

1. ОСНОВА СИНТАКСИЧНОЇ КЛАСИФІКАЦІЇ ДІЄСЛІВ — ВАЛЕНТНІСТЬ

Валентнісні властивості дієслів лежать в основі їх традиційного поділу на особові й безособові (залежно від того, чи можливий при їхніх особових формах називний відмінок, чи ні), на перехідні й неперехідні (з огляду на те, чи вимагають вони знахідного відмінка, чи ні). Однак можлива й докладніша класифікація дієслів, заснована на їхніх синтаксичних властивостях, коли враховується весь комплекс форм, яких вимагає дієслово¹.

Останнім часом багато говорять і пишуть не лише про валентність дієслова, а й про валентність інших частин мови (іменника, прикметника), проте щодо багатьох кардинальних питань — наприклад, що вважати валентністю, у чому полягає її сутність, до якого мовного рівня або рівнів вона належить, а також які існують практичні способи визначення валентності, — одностайної думки поки що немає. Не вдаючись докладно до історії дослідження валентності³ і не претендуючи на її вичерпний розгляд, спробуємо пояснити, як валентність розуміється в цій статті, щоб було зрозуміло, на чому ґрунтуватиметься синтаксична класифікація дієслів⁴.

¹ Першу таку спробу в литовському мовознавстві здійснила E. Geniuśienė (1971; Генюшене 1970).

² Питання валентності широко розглядалися на XII Міжнародному конгресі лінгвістів, що відбувся 1977 року у Відні; доповіді опубліковано окремим виданням (Abraham 1978). Трохи раніше вийшла збірка статей, присвячених питанням валентності, підготовлена G. Helbig (Helbig 1971). Про валентність дієслова, мабуть, найбільше писав німецький мовознавець G. Helbigas; його попередні праці з цього питання узагальнено в останньому дослідженні (Helbig 1982). Крім того, варто згадати ще такі важливі й ґрунтовні праці: Bondzio 1969; 1971; 1976; 1977; 1978; Emons 1974; Pasch 1977; Sommerfeldt 1973; 1977; Sommerfeldt – Schreiber 1974; Wotjak 1976; 1978; Апресян 1974, 119–156; Степанова 1973. З семантичною валентністю тісно пов’язані праці Ch. J. Fillmore (1968; 1969 a; 1969 b; 1972; Филлмор 1981).

³ Історію дослідження валентності — від зародження самого поняття в середньовічній схоластиці до початку сімдесятих років нашого століття — докладно висвітлив R. Bräuer (1974); досить широку оглядову працю з цієї теми також подано в Helbig–Schenkel 1975, 12 і далі.

⁴ Порівняно з раніше опублікованими працями авторки (Sližienė 1978; 1980), у цій статті деякі питання, тісно пов’язані з валентністю, інтерпретовано дещо інакше. Передусім це стосується погляду на ситуацію, позначену дієсловом. Авторка відмовилася від погляду Ch. J. Fillmore та багатьох інших мовознавців, згідно з яким ситуація, позначена дієсловом, повністю відповідає ситуації дійсності (критику цього погляду див. Starosta 1978, 508 і далі), і вважає, що дієслово зі своїми валентними супровідниками подає лише певну семантичну оцінку реальної ситуації, яка може збігатися або не збігатися з її психічним відображенням у свідомості людини (докладніше про це див. 1.1.4).

45

1.1. СИНТАКСИЧНА Й СЕМАНТИЧНА ВАЛЕНТНІСТЬ ДІЄСЛІВ

1.1.1. У сучасній лінгвістиці дієслово зазвичай виокремлюють серед інших частин мови як найконструктивніший клас слів. Йому визнають центральну роль у реченні, оскільки його природа й внутрішні властивості визначають склад речення та його характер: які іменники мають супроводжувати дієслово, яким є їхнє відношення до нього, якою є семантична характеристика цих іменників (Чейф 1975, 115; Helbig – Schenkel 1975, 24 tt.; Распопов 1975, 166). «…увесь світ людських понять здавна поділено на дві основні сфери. Одна з них, сфера дієслова, охоплює стани (положення, якість) та події; друга, сфера іменника, охоплює „речі“ (як фізичні об’єкти, так і субстантивовані абстракції). Я вважаю, що центральним серед них є дієслово, а периферійним — іменник», — пише Chafe (Чейф 1975, 114). Саме від дієслова залежить іменник та його характер, а не навпаки (там само, с. 115). Семантичні властивості дієслова значною мірою визначають зміст усього речення (там само, с. 190).

Властивість, зумовлена значенням дієслова, сполучатися з певною кількістю необхідних йому слів певної форми називається його синтаксичною валентністю, а слова, що його супроводжують, і їхні форми — його валентними супровідниками⁵. Напр., дієслову skal потрібні два відмінки іменника — називний і знахідний: vyrai skaldo malkas, duoda вимагає трьох форм — називного, знахідного й давального: mokinys duoda mokytojui sąsiuvinį, дієслову verkia достатньо одного називного: vaikas verkia, а šąla не має жодного супровідника, воно є невалентним. За кількістю наявних супровідників дієслова поділяються на одновалентні, двовалентні, тривалентні й чотиривалентні; окремий клас становлять невалентні дієслова (усі вони безособові). Синтаксичну валентність дієслова відображає синтаксична структура валентності (далі — SinVS) — певна модель його синтаксичного вживання. У ній відповідними символами позначено дієслово та його валентні супровідники, наприклад, duoti SinVS має вигляд Nₙ – Vf – Nₐ – N₆. SinVS кожного дієслова одночасно моделює ядро утвореного з ним дієслівного речення.

1.1.2. Іншим аспектом валентності є семантична валентність дієслова. Її відображає семантична структура валентності дієслова (далі — SemVS).

Значення дієслова зрозуміле лише тоді, коли воно вживається зі своїми валентними супровідниками, якими реалізуються певні його семантичні ознаки. Отже, значення дієслова та його семантичні властивості з’ясовуються з ядра дієслівного речення, а це означає, що SemVS дієслова має збігатися з пропозицією відповідного дієслівного речення, яку зазвичай визначають як значення речення (Palmer 1982, 69), смислову, або семантичну, структуру речення (Арутюнова 1976, 34, 37), глибинну структуру речення (Fillmore 1968; Cook 1978, 296). Отже, те, що стверджують про пропозицію, має стосуватися й SemVS дієслова.

⁵ У лінгвістичній літературі їх називають по-різному: актантами (Tesnière 1959; Helbig 1982; Sommerfeldt – Schreiber 1974), детермінантами (Geniušienė 1971), партнерами (Mitspieler) (Helbig – Schenkel 1975), доповненнями (Ergänzungsbestimmungen) (Erben 1964; 1968) тощо.

⁶ Символи, уживані в цій праці для позначення форм валентних супровідників, пояснено в розділі 2.

46

Propoziciją sudaro dviejų tipų terminai: predikatai ir argumentai (Palmer 1982, 69 tt.; plg. Tekorienė 1982, 135–136), arba kintamieji (Степанов 1980, 312). Predikatai yra reliaciniai terminai ir sakinyje dažniausiai atitinka veiksmažodžius, o argumentai yra priklausomi nuo predikatų ir sakinyje paprastai atitinka daiktavardžius. Tuo būdu sakinio branduolys, arba veiksmažodis su savo palydovais, yra predikatas su tam tikru argumentų rinkiniu, kurie sakinyje yra realizuoti konkrečiais leksiniais vienetais.

Н. Арутюнова визначає пропозицію як семантичну структуру речення, що об’єднує денотативне й сигніфікативне значення, з яких найважливішим є сигніфікативне значення (Арутюнова 1976, 37, plg. 10–11, 45). Для пропозиції, а також ядра речення, характерна семантична неоднорідність компонентів: предикат (і відповідне йому в реченні дієслово) пов’язаний із сигніфікативним рівнем, а аргументи (і відповідні їм іменники) — з денотативним. Предикат — це певна ознака, приписувана аргументу, або відношення між двома чи більше аргументами. Він має значення, але не має референта, тобто не вказує на предмет у реальному світі. Предикатні слова належать до категорії знаків-понять, їхня знакова функція реалізується лише щодо сигніфіката (Арутюнова 1976, 329, 378). Предикат — це зміст, сутність, явище семантики (Степанов 1980, 321). Аргументи відповідають предметам дійсності, їхня функція — ідентифікувальна. Отже, семантична структура речення (а разом із нею і SemVS дієслова) є неоднорідною, і її не можна прирівнювати до значення слова.

1.1.3. Речення іноді (на нашу думку — безпідставно) вважають «складним знаком» — особливою формою номінації, денотатом якої є не предмет, а ціла ситуація (про це див. Москальская 1981, 9–10; Степанов 1980, 320). Це денотативний напрям дослідження семантики речення, який шукає безпосередній зв’язок між реченням і позначуваною ним позамовною ситуацією (див. також Арутюнова 1976, 6–8).

Семантична структура речення відображає певну ситуацію, що постає в нашій свідомості у вигляді предикатних структур⁷, проте це не денотат речення, а лише певна його семантична інтерпретація — сигніфікат. Наприклад, реченням (1) Vyrai iškrovė daiktus iš vežimo описано ситуацію, у якій беруть участь три референти: той, хто розвантажує, речі, які розвантажують, і місце, звідки їх вивантажують. Семантична структура цього речення складається з предиката й трьох актантів⁸ — агенса, пацієнса та вихідного пункту, які цілком відповідають ситуативним ролям референтів; отже, ця семантична структура є безпосереднім відображенням ситуації дійсності. Однак реченням (2) Vyrai iškrovė vežimą ту саму ситуацію описано вже інакше. Предикат тут має лише два актанти — агенса й пацієнса — і вони не відповідають ситуативним ролям референтів. Місце, звідки вивантажують

⁷ Предикати є структурами і мислення, і мови. У першому випадку в них відображаються відношення дійсності між предметами, структура цих відношень; тоді предикати розуміють як інтелектуальну модель денотата. У другому випадку предикати є моделями інформації, передаваної мовними структурами (Семенюк 1977, 112).

⁸ Актанти — це аргументи з визначеною семантичною функцією. Назви семантичних функцій, або семантичних відмінків, їх короткий опис і приклади наведено нижче, див. 1.1.6.

47

Речі в цьому реченні трактуються як пацієнс, завдяки чому їхня актуальність висувається на перший план, тоді як речі, які вантажать, стають цілком неактуальними й не мають жодного відповідника ні в реченні, ні в його семантичній структурі. Порівнюючи семантичні структури цих двох речень із відповідною реальною ситуацією, виявляємо відмінності в їхніх сигніфікативних значеннях: у першому випадку сказано, що робили з речами, а в другому — що робили з возом.

1.1.4. У лінгвістичній літературі семантичну інтерпретацію ситуації, яку дієслово подає, автори розглядають як мовну ситуацію (Храковский 1974, 9), абстрактну ситуацію (Сусов 1973, 22 tt.), ситуацію як складну семантичну одиницю (Сильницкий 1973, 373) тощо; наголошують на її відмінностях від так званої денотативної ситуації. Однак під час конкретного аналізу семантики речення (або семантичної структури дієслова) ці ситуації часто ототожнюють, а ролі референтів із реальної ситуації переносять до позначеної дієсловом ситуації, а відтак і до семантичної структури речення або до SemVS дієслова (див., напр., Апресян 1974, 134 tt.)⁹. Тоді семантичні структури всіх речень, хай навіть дуже різних за будовою, які можна пов’язати з тією самою реальною ситуацією, вважають однаковими й такими, що збігаються з нею як за кількістю актантів, так і за їхнім характером. Напр., семантику таких речень, як Он заливает бак горючим ↔ Он заливает горючее в бак, Ю. Апресян характеризує так: діяч — дія наповнення — ємність — речовина ↔ діяч — дія наповнення — речовина — ємність (Апресян 1967, 58). Як бачимо, семантика речень в обох випадках описується однаково й цілком відповідає реальному стану речей. Автор і сам зазначає, що в обох реченнях (трансформах) описано ситуації того самого класу, а семантичні відмінності між реченнями залежать від того, який елемент ситуації вважають важливішим; його можна назвати раніше за інші, виділити логічним наголосом, унаслідок чого відповідно змінюються синтаксичні позиції слів, що позначають ті самі речі ситуації, у реченні¹⁰.

Подібної думки дотримуються Ch. J. Fillmore та прихильники його теорії (J. Pleines, S. Anderson, W. A. Cook та ін.): семантика речення безпосередньо відображає зовнішню ситуацію. На їхню думку, всі речення, які можна пов’язати з тією самою ситуацією, хоча в них ужито різні дієслова й вони мають різну синтаксичну структуру, мають однакову семантичну структуру, яка цілком відповідає екстралінгвістичній ситуації. Звідси можна зробити припущення, що повна відповідність (1: 1) існує також між граматичною структурою та екстралінгвістичною ситуацією (Starosta 1978, 508–527¹¹; пор. Palmer 1982, 86–87). Щоб з’ясувати семантичні відмінності між цими реченнями, а також те, що вони

⁹ Ототожнення категорій мови та дійсності Н. Арутюнова пояснює тим, що дійсність у семантичних схемах існує не в своєму «необробленому» вигляді, а вже пропущена крізь класифікувальну й абстрагувальну свідомість людини, відображена й перетворена в мові; через це елементи дійсності просто непомітно «підносяться» до рівня мови (Арутюнова 1976, 35).

¹⁰ Подібні й результати досліджень І. Сусова, отримані за допомогою предикатного аналізу; див. Сусов 1973, 51 tt.

¹¹ У цій своїй статті S. Starosta подав ґрунтовну й, здається, переконливу критику цієї концепції.

48

що вони справді існують, ніхто не сумнівається¹², то, як зазначає S. Starosta, доводиться вводити кілька «глибоких, глибших і найглибших рівнів», позиції суб’єкта й об’єкта глибинної структури, у яких залежно від певного аспекту висловлення має перебувати то один, то інший конституент (Starosta 1978, 518, 523). На думку S. Starosta, у таких випадках дослідник цікавиться не лінгвістичними структурами, а насамперед типологією ситуацій і значень, що із синтаксичного погляду не можна виправдати. Тій самій зовнішній ситуації можуть відповідати різні дієслова з різними структурами семантичних відмінків, а це свідчить, що вони описують цю ситуацію по-різному; семантична репрезентація речення охоплює лише певні аспекти зовнішньої ситуації (Starosta 1978, 512–513, 522).

1.1.5. SemVS дієслова можна встановити, маючи перед собою речення, утворені з ним.

Лише в реченні з’ясовується значення дієслова й те, як інтерпретується описувана реальна ситуація. Актантам предиката відповідають лише ті учасники ситуації, які виражені в реченні відповідними залежними від дієслова словоформами. Референти, які не можуть бути виражені в реченні, залишаються поза межами SemVS дієслова як неактуальна частина ситуації, нерелевантна для значення дієслова (див. речення (2))¹³.

Синтаксичними репрезентаціями актантів предиката в реченні є валентні супровідники дієслова. З огляду на їхню граматичну форму та частково на їхнє лексичне значення можна робити висновки про SemVS дієслова, тобто про те, як семантично інтерпретуються ситуативні ролі референтів. Між граматичними відмінками, які є найтиповішими формами супровідників дієслова, і семантичними функціями, або семантичними відмінками, існує певний зв’язок, хоча повної відповідності (1: 1) між ними немає¹⁴. С. Кацнельсон зазначав, що значення відмінків виявляються не в мовленні під впливом контексту, а є фактом мови, її внутрішньої структури. Контекст не породжує значень, а лише зовнішньо їх «виявляє», допомагаючи відрізнити одну функцію відмінка від

¹² E. Moravcsik (1978, 255), pvz., pažymi, kad visi lingvistai (ypač S. Andersonas), tyrinėję anglų k. veiksmažodžius, reiškiančius pripildymą arba ištuštinimą, yra nurodę, kad tokios alternacinės konstrukcijos, kaip John smeared paint on the wall „Džonas tepė dažus ant sienos“ ir John smeared the wall with paint „Džonas tepė sieną dažais“ tikrai semantiškai skiriasi. Tačiau tas skirtumas autorės nurodomas tik sienos atžvilgiu: antrajame sakinyje esą teigiama, kad ji visa apimta veiksmo, o pirmajame to neturima galvoje (plg. Fillmore 1968, 48; 1969 a, 127–128). S. Starosta sakytų, kad pirmajame sakinyje apskritai kalbama ne apie sieną, o apie dažus ir tai, kas su jais daroma (plg. Starosta 1978, 512–513).

¹³ Іноді зміст референта в дуже конкретному вигляді інкорпоровано в лексичне значення дієслова, напр., дієслова uogauti, grybauti, riešutauti інкорпорують предмети, які збирають, а miltuoti, rašaluoti, šukuoti — знаряддя або засіб дії; на ці речі вказує іменникова частина основи дієслова (її дериваційна база), тому в реченні їх не можна виразити окремо. Немає жодних підстав вважати, що SemVS цих дієслів має включати пацієнса чи інструмент, які відповідають інкорпорованим реальним предметам, оскільки значення цих дієслів не вимагають таких актантів.

¹⁴ Plg. Fink 1978, 180. Autorius teigia, kad nors gramatiniai linksniai turi daug funkcijų, tačiau pastebėta, kad tokios reliacinės konstantos, kaip agentas ir instrumentas, kryptis (Direction, Goal) ir kryptinga lokacija (Directional Location), daugelyje kalbų turi labai reguliarias išorines reprezentacijas.

49

kitos (Каценельсон 1972, 42). Vieniems linksniams būdingesnės vienos, kitiems – kitos semantinės funkcijos.

Семантика називного й знахідного відмінків значною мірою залежить від значення дієслова. Наприклад, якщо дієслово означає дію, називний відмінок зазвичай репрезентує суб’єкт дії, яким найчастіше є агент (наприклад, дитина біжить, бабуся пряде льон), а знахідний — об’єкт дії, яким найчастіше є пацієнс (наприклад, заєць гризе моркву), і досить часто — зміст дії (контентив) (наприклад, воїн виконує наказ). Коли дієслово означає стан або процес, називний відмінок зазвичай репрезентує суб’єкт стану, яким найчастіше є пацієнс (наприклад, дитина хворіє, олівець зламався), бенефіцієнт (наприклад, брат має будинок) або перципієнт (наприклад, люди бачать), а знахідний — об’єкт стану, яким найчастіше є зміст стану (наприклад, я чую шум, команда виграла матч), рідше — пацієнс (поряд із бенефіцієнтом, наприклад, вони отримали квартиру, ми маємо сад). Значення інших відмінків є самостійнішими й менше залежать від значення дієслова¹⁵. Наприклад, давальний відмінок репрезентує бенефіцієнта як при дієсловах зі значенням дії, так і при дієсловах зі значенням стану або процесу (пор.: діти допомогли батькам, йому щастить, будинок дістався братові), але перципієнта він репрезентує лише при дієсловах стану (перцепції) (наприклад, дитині хочеться спати).

Отже, знаючи значення дієслова, у реченні можемо передбачити семантичні функції його супровідників і, врахувавши також описувану реальну ситуацію, визначити його SemVS. З іншого боку, знаючи значення дієслова й SemVS, можемо визначити його SinVS (пор. 1.3.1).

W. Bondzio, W. Flämigas, J. Apresianas та інші дослідники, визначаючи семантичну валентність дієслів, за вихідний пункт беруть відоме значення дієслова (докладніше про це див. Sl文žienė 1978, 111–112). За словами W. Bondzio, «мати валентність» передусім означає, що мовний вираз (наприклад, дієслово) на підставі свого абстрактного змісту має вільні місця в сенсі логіки відношень (1969, 234–235). Кількість вільних місць справді залежить від предиката — абстрактного змісту дієслова, але семантичні функції аргументів у цьому разі, коли спираються лише на значення дієслова, можна визначити тільки шляхом аналізу описуваної реальної ситуації; таким чином ситуативні ролі референтів переносяться в SemVS дієслова, і ця структура за кількістю актантів та їхнім характером завжди відповідає складу реальної ситуації.

На нашу думку, семантичні функції аргументів і SemVS дієслова залежать від того, як семантично інтерпретується описувана реальна ситуація та яке загальне сигніфікативне значення має дієслово; це з’ясовується лише в реченні.

SemVS дієслова записується як предикатна структура, у якій позначено семантичні функції аргументів, а замість предиката (ознаки F або відношення R) записано відповідне дієслово або його символ V, наприклад: дати [A, P, B] або V [A, P, B]; отже, значення дієслова дати розуміється як тримісний преди-

¹⁵ Пор. поділ відмінків E. Kurylowicz на граматичні та конкретні. Називний і знахідний — граматичні відмінки, їхня основна функція синтаксична. Основна функція всіх інших відмінків — семантична (Курилович 1962).

50

кат, тобто як відношення між агентом, пацієнсом і бенефіцієнтом. SemVS показує кількість і характер актантів дієслова на абстрактному логіко-семантичному рівні, а водночас указує, скільки валентних супровідників має дієслово на зовнішньому синтаксичному рівні та які семантичні функції мають ці супровідники. Крім того, SemVS дає змогу побачити відмінності в семантиці дієслів, які мають однакові SinVS, і спільність семантики дієслів із різними SinVS; різні SemVS також можуть указувати на неоднакову семантичну інтерпретацію тих самих реальних об’єктів.

1.1.6. Для опису семантичних функцій аргументів уживають такі назви семантичних відмінків¹⁶.

Агент [A] — функція виконавця дії, яку передбачають дієслова акціонального значення. У реченні вона реалізується суб’єктним називним відмінком (за винятком пасивних конструкцій, де її репрезентує родовий відмінок). Розрізняють два підкласи.

1) Агент₁ [A₁] — функція ініціатора й виконавця дії, властива живим істотам, наприклад: птахи літають, дитина читає книжку, донька допомагає матері, гусак побився з півнем, учні розв’язують задачу.

2) Агент₂ [A₂] — функція виконавця дії, властива неживим предметам, стихійним силам та іншим природним і суспільним явищам, різним механізмам, машинам і пристроям, які мають потенціал, певну енергію і завдяки цьому можуть виконувати або спричиняти, викликати дію, але не мають власної ініціативи, наприклад: наближається циклон, машина, потяг; вітер дме у вікна, сонце сходить, орган гуде, дзвінок розбудив мене, плоди нахиляли гілки дерев, приморозок побив огірки, стерня коле ноги, хвороби мучать людей, у країні лютував фашизм, лампа світить, струмок дзюрчить.

Функція агента₂ неоднорідна. За потреби її можна було б поділити щонайменше на три підкласи: природна сила, причина й інструмент.

Інструментальний агент₂ відрізняється від функції інструмента тим, що можливий лише тоді, коли дію можна сприймати як таку, що відбувається без чиєїсь ініціативи; інструмент референційного рівня тоді вважається єдиним виконавцем дії — агентом₂, наприклад: машина збила людину, автобус їде до Шяуляя, небо розтинають літаки. Проте межа між інструментом та інструментальним агентом₂ є досить умовною (пор. Helbig 1977, 84).

¹⁶ Кількість семантичних відмінків у працях різних дослідників дуже неоднакова: вона коливається від шести-семи відмінків до кількох десятків. Сам засновник теорії семантичних відмінків Ch. J. Fillmore не раз змінював у своїх працях їхню кількість і частково назви (докладніше про це див. Арутюнова 1973), пор. Fillmore 1968; 1969a; 1969 b; 1981. Подібно до Fillmore, лише кілька семантичних відмінків виокремлюють W. L. Chafe (Чейф 1975, 121–123), G. Helbig (1977), хоча він для деяких відмінків розрізняє ще по кілька підкласів, S. Starosta (1978, 471), T. Lomtev (Ломтев 1965). Дещо більше їх називають G. Wotjak (1976, 368–369), W. Schenkel (1977, 96–98), V. Bogdanov (Богданов 1977, 52–55), а J. Apresjan наводить список аж із 25 семантичних відмінків (Апресян 1974, 125–126). Що більше відмінків розрізняють, то вужчий їхній семантичний обсяг і то детальніше їх класифікують. Описуючи SemVS дієслів, зручніше використовувати більшу кількість семантичних відмінків.

51

Термін агенс уживається тоді, коли розрізнення агенса₁ й агенса₂ нерелевантне для семантичної характеристики дієслова, наприклад: дівчина / вітер розвіяв листя¹⁷.

Пацієнс [P] — функція стану предмета, властива як живим, так і неживим предметам. Пацієнс має дві властивості. Дієслова акціонального значення передбачають стан предмета, на який фізично або психічно впливають, наприклад: дитина розбила склянку, уламок поранив воїна, холод перетворив воду на лід, чоловіки розвантажили віз, мати налила в глечик молока, вітер підняв повітряну кульку, старий пропив півня, батьки продали корову, робітники будують будинок, дитина читає книжку (книжка перебуває в такому стані, що її читають), собака налякала овець, друзі попередили Юозаса, вона запросила гостя всередину, відшмагав по руках, схопився за палицю. У реченні цей різновид найчастіше реалізується об’єктним знахідним відмінком. Дієслова зі значенням стану та процесу передбачають перебування предмета в певному статичному стані або зміну його стану, наприклад: хліб лежить на столі, дитина лежить у ліжечку, жито не вміщується в засіку, будинок належить братові, болить голова / голову, жито біліє, квіти пахнуть; склянка впала й розбилася, жито біліє, батьки померли, горох зійшов, хата спорожніла, кімната наповнилася димом, у човен сіло людей, батьки мають сад, я знайшов боровик. Цей різновид у реченні найчастіше реалізується суб’єктним називним відмінком, іноді об’єктним знахідним відмінком та іншими формами.

Пацієнс може відповідати різним ситуаційним ролям, тому в багатьох випадках вказує на певну перспективу описуваної ситуації. Пацієнс — це те, на що дивляться як на об’єкт впливу дії, позначеної дієсловом, або як на те, що перебуває в певному стані (статичному чи динамічному) (пор. Starosta 1978, 472).

Перципієнт [Pcp] — функція перцептора, властива живим істотам, які сприймають реалії, мають певне ставлення до них і психологічно на них реагують, наприклад: дитина хоче спати, Томас нічого не знає, я чую шум, зайчик боїться й листка, учень не знає уроку, шуліка побачив здобич, діти не слухаються батьків, йому подобаються книжки, Йонасу важлива робота. Перципієнта передбачають дієслова перцепції. У реченні він найчастіше реалізується суб’єктним називним відмінком, рідше — давальним.

Бенефіцієнт [B] — функція адресата, одержувача, посесора, властива живим істотам, на користь або на шкоду яким щось відбувається, стається чи існує, наприклад: вона дала дівчинці яблуко, син допомагає батькові, я пообіцяв другові книжку, він показав синові лелеку, дирекція нагадала робітникам про їхні зобов’язання, зверніться до директора; корови отримують силос, батьки мають будинок, Ане загубила рукавички, гроші належать тобі, Петрас виграв мотоцикл, нам бракує часу, йому все вдається. Іноді й неживі предмети

¹⁷ Helbigas (1977, 74 tt.) skiria net tris agente funkcijas. Tuo tarpu daugelis tyrinėtojų (Fillmore’as, Chafe’as, Schenkelis, Apresianas) vietoj agento₁ ir agento₂ skiria vieną plačiai suprantamo agento (arba subjekto) funkciją. Iš tikrųjų taip daryti galima būtų tik tuo atveju, jeigu agentu būtų laikoma labai bendra veiksmo funkcija, kaip ir kokia hiperfunkcija, kuri toliau būtų skaidoma į poklasius (plg. Генюшене 1983, 15, kur skiriama subjekto hiperfunkcija, turinti keturis poklasius). Agentą₁ ir agentą₂ laikyti viena semantine funkcija, be kita ko, neleidžia ir ta aplinkybė, kad veiksmažodžio semantinėje struktūroje agentas₁ derinasi prie didesnio skaičiaus kitų semantinių linksnių negu agentas₂. Pvz., su instrumentu eina tik agentas₁ (kaip veiksmo iniciatorius).

52

сприймаються як бенефіцієнт, наприклад: граблям поставили зубці, у піджака бракує ґудзика, куріння шкодить здоров’ю.

В одних випадках бенефіцієнта передбачають дієслова бенефактивної дії, тоді в реченні він реалізується давальним відмінком. В інших випадках його передбачають дієслова зі значенням стану та процесу, і в реченні він реалізується суб’єктним називним або давальним відмінком.

Каузатор [C] — функція ініціатора, властива особі, з чиєї ініціативи хтось інший виконує дію або яка створює умови для виникнення певного стану предмета, сама безпосередньо не виконуючи дії, наприклад: пан наказав вирубати ліс, примусом домігся, щоб висікли кріпака, Она пошила собі нову сукню, батьки одружили сина, сусіди ще дозрівають пшеницю, господиня раніше подала вечерю, батьки дозволили дитині навчатися.

Контрагенс [CA] — функція сили, що діє проти агенса й протистоїть йому; властива живим істотам, а також неживим предметам і явищам природи та суспільства, наприклад: вовк захищався від собак, люди захищалися від голоду й холоду, криголам боровся з кригою та стихією, землероби борються зі шкідниками, селяни повстали проти панів, він мені протистоїть.

Комітатив [Com] — функція другорядного агенса, пацієнса, перципієнта або бенефіцієнта, що з’являється поруч із відповідною основною функцією і в реченні найчастіше реалізується прийменниковою конструкцією з Nₙ, наприклад: батько радився з матір’ю, Юліус товаришує з Вінцасом, він посварив брата із сестрою, батько поділив землю між Йонасом і Антанасом (докладніше див. 1.3.3).

Результат [R] — функція результату, властива предмету, на який перетворюється або в який перетворюють, роблять інший предмет (найчастіше пацієнс), наприклад: вода перетворилася на лід / льодом, відьма перетворила його на камінь, глечик розбився на друзки.

Контентив [Con] — функція змісту дії або стану, властива різноманітним предметам і явищам та реалізована в реченні найрізноманітнішими словоформами й конструкціями, наприклад: я чую голоси, хворий хоче відпочити, діти бояться грому, усі радіють весні, про це всі знають, люди чекають на ясну погоду, йому потрібні гроші, розкажи про подорож; усі вже знали, що сталося; Йонас запевняв, що нічого не знає, діти грають у футбол, команда виграла матч, вона грала лисицю, Андрюс вивчає хімію, донька пішла заміж, син навчається на інженера, він став головою, ми обрали Йонаса головою, те дерево називають дубом, кімната наповнилася (заповнилася) димом, я наповнив глечик молоком, берег заріс вільхами, поля вкрив сніг, сукня сягає землі, гілки торкаються стіни, поля дали добрий урожай, дитина вивихнула ногу.

Джерело [O] — функція джерела дії чи стану, початкового матеріалу (вихідного стану), властива як живим, так і неживим предметам, наприклад: діти випросили в дядька коня, від корови надоїли багато молока, вони отримали позику в банку, він ліпить із глини огорожу, з дітей виростають люди, передай йому від нас вітання.

Мотив [M] — функція мотивування, властива предметам і явищам, які сприймаються як підстава дії або стану, наприклад: за книжку я заплатив два рублі, віддяч йому за роботу, я відпрацював за борг.

53

Інструмент [I] – функція допоміжного засобу, який використовує агент₁; вона властива неживим предметам, наприклад: дитина вкололася голкою, люди телефонували дзвонами, посвітли мені ліхтарем, витріться (з) рушником, дитина їде велосипедом, поклади ніж на камінь, мати витерла руки об фартух, хтось вистрілив із рушниці, у дитинстві я їздив верхи на палиці, дівчата махали хустками. Слова зі значенням інструмента майже завжди можна замінити словосполученням із дієсловом використовувати, пор.: дитина вкололася, використовуючи голку; поклади ніж, використовуючи камінь; я їздив верхи, використовуючи палицю тощо. Найхарактерніша форма реалізації інструмента в реченні — орудний відмінок, самостійно або з прийменником «з». Іноді інструмент виражається також називним відмінком, наприклад: Кинутий кимось камінь розбив вікно (пор. агента₂).

Іноді й живі істоти можуть сприйматися як засоби, що їх використовує агент₁, наприклад: колись орали (з) волами, хтось скакав на коні / верхи на коні.

Компаратив [Comp] – функція основи порівняння, яка супроводжує пацієнс стану й властива предмету, з яким щось порівнюють, узгоджують тощо, наприклад: копія відповідає оригіналу, син виріс і переріс батька, факти відповідають твердженню або суперечать йому, дочка вдалася в матір, діти рівняються на батька, він відрізняється від інших дітей, град зрівняв із землею ячмінь.

Ретрибутив [Rt] – функція винагороди (відплати), властива переважно грошам, якими платять за щось, наприклад: я купив книжку за два рублі, вони продали хату за тисячу рублів, за рубль дають десять яєць.

Фінітив [Fin] – функція мети, властива предметам і явищам, яких прагнуть досягти дією, позначеною дієсловом, наприклад: кінь прагне вівса, кішка чигає на мишу, шукаю ніж, команди змагаються за перше місце, землероби готуються до сівби.

Квантітатив [Q] – кількісна функція, властива різним одиницям виміру та взагалі явищам, якими вимірюють тривалість дії, її просторовий обсяг, вагу предметів, місткість, ціну тощо, наприклад: лекція тривала дві години, я згаяв два дні, він пробув надворі день / цілий день, ліс простягається на кілька кілометрів, хліб важив кілограм, книжка коштує три рублі, у відро вміщується десять літрів, усі канікули дитина пробула в селі.

Локатив [L] – функція, властива предметам, які сприймаються як місце, де щось відбувається або є, куди щось уміщується чи не вміщується тощо, наприклад: Вітаутас панував у Жемайтії, у кімнаті гуркоче, у мене шумить у голові, коні стоять біля воріт, книжка лежить на столі, дрова тримаємо під дахом, у залі вміщується 400 глядачів. У реченні локатив реалізується місцевим відмінком, а також різними прийменниковими конструкціями з локативним значенням, якого вони набувають при дієсловах зі значенням стану та процесу.

Директив [Dir] – функція напряму дії та шляху, яку передбачають дієслова руху. Розрізняють три її підкласи.

1) Початковий пункт [Ab] – функція, властива предмету, який сприймається як початковий пункт, звідки починається дія і від якого віддаляється діяч або предмет, на який спрямована дія, наприклад: Йонас вийшов із дому, бабуся підвелася зі стільця, батько

54

зняв коробку з полиці, чоловіки висипали з мішків картоплю, медсестра зняла з голови пов’язку.

2) Кінцева точка [Ad] — функція, властива предметові, який сприймається як кінцева точка, до якої або біля якої рухається діяч чи об’єкт дії і після досягнення якої дія припиняється, наприклад: учитель ішов до класу, діти піднялися на гору, ми присіли біля річки, щось зачепилося за комір, картоплю зсипали в мішки, шафу поставимо біля стіни.

3) Шлях [Via] — функція, властива предметові, який сам або чиє оточення сприймається як шлях, яким рухається діяч чи об’єкт дії, наприклад: кішка перебігла через дорогу, дитина перелізла через паркан, хтось піднімався сходами, діти бігають коридором / по коридору, крізь стелю просочується вода, хтось висунув голову у вікно, потяг проїхав повз станцію, людина обійшла навколо будинку.

Одні дієслова передбачають лише функцію початкової чи кінцевої точки або лише функцію шляху, наприклад: поклав на стіл, вирвався з в’язниці, виліз із воза, піднявся на гору, увібрався в землю, сперся на камінь, іде слідом за возом, брід переходить через воду. У таких випадках у SemVS позначаються відповідні позиції початкової точки, кінцевої точки або шляху.

Інші дієслова передбачають загальну функцію директива, яка може виявлятися як будь-який із названих підкласів, наприклад: вийшов з дому / до міста / крізь двері; іноді вона реалізується в реченні не однією, а двома чи навіть трьома формами, кожна з яких реалізує різні підкласи директива, наприклад: У хату з кухні крізь закіптюжені дверцята клубочилася пара (Венцл.). У всіх цих випадках у SemVS дієслова позначається одна спільна позиція директива.

1.2. ОБОВ’ЯЗКОВІ Й ФАКУЛЬТАТИВНІ СУПРОВІДНИКИ ДІЄСЛОВА. ВІЛЬНІ ЧЛЕНИ

1.2.1. Одні супровідники дієслова є обов’язковими: їх не можна опустити, щоб речення за нормальних, звичайних умов мовлення («у стані синтаксичного спокою», коли відсутній додатковий вплив з боку ситуації та контексту, див. Адмони 1966, 167) не перестало бути граматичним; інші — факультативні. Обов’язковість супровідників визначається лише в реченні за допомогою трансформації вилучення: опускаючи то один, то інший конституент, встановлюють, які з них обов’язкові, а які факультативні (пор. Helbig – Schenkel 1975, 31 та наст.; Helbig 1982, 24 та наст.). Обов’язкові супровідники виражають ту частину ситуації, яку значення дієслова висуває на передній план як найважливішу, найактуальнішу. Один із висунутих референтів зазвичай трактують як пацієнса або агенса, перципієнта, бенефіцієнта, контентив (виняток становлять лише безособові дієслова) і реалізують суб’єктним називним відмінком, пор.:

(3) Сніг [P] тане.

(4) Клас [P] спорожнів.

(5) Човен [P] набрався людей [Con].

(6) Йонас [A₁] йшов до хати [Dir].

(7) Вандогас [Pcp] побачив здобич [Con].

(8) Батьки [B] мають сад [P].

55

(9) Їй [Pcp] згадалося дитинство [Con].

Обов’язкових супутників буває не більше трьох, однак найчастіше їх буває один або два.

За особливих, специфічних мовних умов обов’язкові супутники можуть опускатися; іноді, наприклад у діалозі, їх опущення навіть необхідне, щоб уникнути надлишку комунікації. Однак речення без обов’язкових супутників, вирване з контексту, зазвичай є неграматичним. Виняток становлять такі речення, як (10)b:

(10) a. Кури [A1] несуть яйця [P].

b. Кури [A1] несуть.

Тут можлива лише одна лексична реалізація пацієнса, якої в реченні може й не бути, а речення все одно залишається граматичним. Знахідний відмінок тут не є факультативним, оскільки, коли йдеться про інших, не свійських, птахів або інших тварин, це дієслово обов’язково вимагає знахідного відмінка, хоча вживається в тому самому значенні, пор.:

(11) Павуки [A1] несуть круглі яйця білуватого або жовтуватого кольору [P].

Такі речення, як (10)b, мабуть, слід вважати еліптичними (пор. Helbig – Schenkel 1975, 54–55).

1.2.2. Факультативні супутники в реченні можна не виражати, і речення все одно залишається граматичним. Факультативними супутниками описується та частина ситуації, яка менш актуальна для значення дієслова. Семантично інтерпретована й ставши складовою частиною SemVS дієслова, вона в дуже узагальненому вигляді імплікована в його значенні й усвідомлюється разом із ним; через це речення без факультативних супутників у загальних рисах означають те саме, що й із ними (пор. Храковский 1974, 9; Helbig 1971, 276; 1977, 65; 1979, 70; Viehweger 1977, 350; Сусов 1973, 42–43)¹⁸. Наприклад, почувши речення (12) Батько [A₁] продав будинок [P], ми вже знаємо, що хтось купив цей будинок і що за нього було сплачено певну суму грошей. Факультативні супутники виражаються в реченні тоді, коли надана ними інформація стає для мовців актуальною і потребує конкретизації; інакше кажучи, їхня поява в реченні залежить від комунікативних завдань висловлювання. Пор.:

(13) Батько продав будинок колгоспу [B].

(14) Батько продав будинок за п’ять тисяч рублів [Rt].

1.2.3. Ту саму ситуацію дійсності можна описувати по-різному, щоразу висуваючи на перший план інших референтів і семантично інтерпретуючи їх інакше. Референти, які висуваються як найзначущіші, виражаються обов’язковими супутниками дієслова; тому вони становлять основу валентної структури й указують на певну перспективу описуваної ситуації дійсності¹⁹. Референти, які вважаються малоакту-

¹⁸ D. Viehweger зауважив, що дієслова зі спеціалізованішим значенням інкорпорують більше аргументів (тобто актантів), і навпаки: що загальніше значення дієслова, то менше аргументів може бути в нього інкорпоровано (Viehweger 1977, 350).

¹⁹ Термін «перспектива» вживають і Ch. J. Fillmore, і S. Starosta. Перший пов’язує його із суб’єктивацією та об’єктивацією актантів, стверджуючи, що до перспективи входять лише ті елементи, які вважаються суб’єктом або прямим об’єктом і утворюють ядро речення, а перспектива — це водночас структура глибинних граматичних відношень і семантичних відмінків (тобто ситуативних ролей) (Филлмор 1981, 499, 522, 529–530). S. Starosta вважає перспективу різними аспектами відображення тієї самої ситуації дійсності, які виявляються, «коли синтаксико-семантичну репрезентацію речення накладають на низку можливих зовнішніх ситуацій» (Starosta 1978, 512).

56

...льними, другорядними, називаються факультативними супровідниками. Отже, ті самі реалії в одному випадку виражаються обов’язковими, а в іншому — факультативними супровідниками. Пор.:

(15)a. Petronė [A₁] зав’язала хустку [P] (на шиї) [Ad].

b. Petronė [A₁] обв’язала шию [P] (хусткою) [Con].

c. Petronė [A₁] пов’язалася хусткою [Con].

У перших двох реченнях висувається на перший план відношення агента₁ і пацієнса, але в одному з них пацієнсом вважається хустка, а в іншому — шия. У третьому реченні висувається на перший план відношення агента₁ до контентиву, а зворотна частка вказує, що дія стосується предмета, вираженого називним відмінком, тобто самого агента (у перших двох реченнях вона вказує на належність частини (шиї) цілому (Petronė) і на те, що дія виконується в інтересах референта — агента). Пор. також:

(16) a. Motina [A₁] взула дитині [B] черевички [P].

b. Motina [A₁] взула дитину [P] (черевичками) [Con].

1.2.4. Суб’єктний називний відмінок не буває факультативним, а об’єктний знахідний — дуже рідко, оскільки ними виражаються найважливіші реалії ситуації. Тавтологічні називні та знахідні відмінки, наприклад: lyja lietus, sninga sniegas, aušta aušra, diegia dieglys; dirbti darbą, vargti vargą, miegoti miegą, keliauti kelią, kovoti kovą, sapnuoti sapną тощо, є надлишковими й не вважаються факультативними супровідниками. У цих випадках лише розгортається значення дієслова, найчастіше з певних стилістичних міркувань (це особливо характерно для мови фольклору) або щоб висунути на перший план якусь особливість дії (процесу), наприклад: sapnuoti blogą sapną, dirbti protinį darbą, lyja šiltas lietus. Ні називний, ні знахідний відмінок не відповідає жодному референтові в описуваній реальній ситуації, оскільки значення самого дієслова подає цілісну картину дії чи явища (пор. Кацнельсон 1972, 59–60; Сусов 1973, 41–42).

Чимало дієслів уживаються з об’єктним знахідним відмінком і без нього, пор.:

(17) Vaikas [A₁] їсть яблуко [P].

(18) Vaikas [A₁] зараз їсть.

(19) Vaikas [P] добре їсть.

Galininkas šiais atvejais neretai laikomas fakultatyviu (žr. Лайонс 1978, 382–383; Апресян 1974, 149; Helbig – Schenkel 1975, 54). Tai susiję su tuo, kad veiksmažodžio SemVS sutapatinama su tikrovės situacija ir todėl manoma, kad visuose šiuose sakiniuose veiksmažodžio reikšmė ir SemVS turi būti ta pati. G. Helbigas vis dėlto pripažįsta, kad šiais atvejais sakiniams su galininku ir be jo būdingi gana subtilūs semantiniai nedentotacinio pobūdžio skirtumai (Helbig 1971, 276; Helbig-Schenkel 1975, 54). Bet juk semantiniai skirtumai kaip tik ir rodo skirtingą tikrovės dalykų interpretavimą, o tai paprastai nesiderina su ta pačia veiksmažodžio SemVS ir SinVS. (17) iškeliamas veikėjo – agento₁ santykis su valgomu daiktu – pacientu, (18) aktualizuojamas tik veikėjo – agento₁, užsiėmimas valgymu (predikatinė struktūra F(x), nes veiksmas suvokiamas kaip vienintelio argumento požymis), o (19) valgantis asmuo traktuojamas kaip pacientas, nes veiksmažodžiu pasakoma tam tikra jo būsena; veiksmažodis savo reikšme šiuo atveju artimas būdvardžiui valgus.

1.2.5. Ті конституенти речення, які не є ні обов’язковими, ні факультативними супровідниками дієслова, — це вільні члени, які Г. Гельбіг називає вільними вказівни-

57

(freie Angaben), у Л. Теньєра — сирконстантами (circonstants), у інших мовознавців — ад’юнктами (Vater 1978), атрибутами (Храковский 1974) тощо.

Вільні члени не детермінуються значенням дієслова й можуть досить вільно додаватися або опускатися в кожному реченні. Утім, їх уживання з дієсловами не є цілком вільним: існують певні обмеження, зумовлені їхнім семантичним узгодженням. Навіть обставини місця, часу, способу й причини, як зазначає H. Vater (1978, 26–27), не вільно сполучаються з кожним дієсловом. Наприклад, із моментальними дієсловами не можуть уживатися слова, що виражають тривалість дії, так само як при дієсловах, що позначають тривалість дії або стану, неможливі обставинні слова staiga, staigiai, netikėtai тощо. Крім того, на відміну від валентних супровідних компонентів, обмеження на вживання вільних членів іноді пов’язані також із граматичним значенням часу дієслів: наприклад, не можна сказати rytoj atėjo, vakar ateis тощо.

У реченні вільні члени подібні до факультативних супровідних компонентів, оскільки і ті, й ті можуть не виражатися або опускатися. Однак між ними є й певна відмінність. Насамперед семантичний зміст факультативних супровідних компонентів вельми узагальнено імплікований у значенні дієслова, тому інформація речення загалом залишається тією самою і тоді, коли факультативні супровідні компоненти не виражені. Натомість інформація, яку надають вільні члени, зникає відразу після їх вилучення з речення (пор. Храковский 1974, 9). Однак головна відмінність вільних членів від факультативних супровідних компонентів полягає в тому, що вони не мають опори у SemVS дієслова. У предикативній структурі речення вільні члени відповідають не аргументам предиката, а окремим предикатам, тому на синтаксичному рівні їх можна трактувати як редуковані речення й замінювати підрядними частинами складних речень, напівдієприслівниковими конструкціями, самостійними реченнями тощо. Наприклад:

(20) Ми відпочиватимемо влітку ← Ми відпочиватимемо, коли буде літо; Ми відпочиватимемо. Це буде влітку.

(21) Чоловіки в хаті вили мотузки ← Чоловіки вили мотузки, коли були в хаті / перебуваючи в хаті; Чоловіки вили мотузки. Вони робили це в хаті; Чоловіки були в хаті й вили мотузки.

(22) Раптом стемніло ← Стемніло. Це сталося раптово.

Те, що вільні члени можна трактувати як редуковані речення, G. Helbig вважає головним критерієм їх виокремлення (Helbig 1982, 24 tt.; Helbig – Schenkel 1975, 31 tt.). Щоправда, цей критерій не цілком досконалий: на певні його недоліки вказали деякі дослідники (Emons 1974, 73–75; Vater 1978, 28–29, 39)²⁰, а дещо відзначив і сам G. Helbig (1982, 26, 29). Однак, попри це, більшість вільних членів можна трактувати як редуковані речення, і це допомагає відрізнити їх від факультативних супровідних компонентів. Зрештою, слід погодитися з G. Helbig, що межі між

²⁰ Особливо песимістично до цього критерію ставиться H. Vater, який доходить висновку, що немає формальних та об’єктивних критеріїв для розрізнення факультативних супровідних компонентів і вільних членів (ад’юнктів). На його думку, усі залежні слова є валентними супровідними компонентами (комплементами) дієслова, розташованими за певною ієрархією — від тих, яких потребує майже кожне дієслово, до тих, які потрібні дуже небагатьом дієсловам (Vater 1978, 39).

58

valentinių palydovų ir laisvųjų narių neblogai nustatomos ir intuityviai (Helbig 1982, 36). Žinoma, toks jų nustatymas negali būti preciziškas.

1.2.6. Статус інструментального орудного відмінка у структурі речення є особливим.

Інструмент є актантом багатьох дієслів зі значенням дії, членом їхньої SemVS; його мовна реалізація — орудний відмінок — у реченні найчастіше вважається факультативним, рідше — обов’язковим супроводом дієслова. Однак, з іншого боку, інструментальний орудний відмінок у багатьох випадках, подібно до вільних членів, можна трактувати як редуковане речення, а на логічному рівні — як окремий предикат, наприклад:

(23) Чоловіки сокирами рубали дерева ← Чоловіки рубали дерева. Це робили сокирами / Для цього користувалися сокирами (використовували сокири); Чоловіки рубали дерева, користуючись сокирами.

Деякі дослідники взагалі сумніваються, чи може семантична валентність дієслів вимагати інструмента, адже він нібито є таким самим модальним відмінком, як час, спосіб, причина, мета тощо (Cook 1978, 299). Подібно А. Друктейніс (1982, 16—17) розглядає інструмент не лише як значення знаряддя, засобу, а й як значення певного способу виконання дії; воно є не об’єктним, а обставинним, або ж це просто самостійна категорія, що охоплює значення знаряддя, засобу та способу виконання дії.

Те, що інструмент має адвербіальний характер, не заважає вважати його актантом дієслів, адже актантами бувають і суто адвербіальні відмінки (місце, напрямок тощо).²¹ Але найважливіше те, що є дієслова, для яких інструментальний орудний відмінок є обов’язковим, наприклад: махає хустками, теліпає ногами, цокає зубами, брязкає горщиками, підперезався ременем, пустив гусака камінчиком тощо. В описуваній ситуації дійсності такий інструмент найчастіше відповідає зазнаваному впливу предметові. Багато дієслів цього типу вживаються також із знахідним відмінком замість орудного; зазнаваний впливу предмет тоді інтерпретується як пацієнс, а загальне сигніфікативне значення дієслів дещо відрізняється, пор.: махає хвостами, теліпає ногами, брязкає горщики, підперезався ремінь, пустив камінчик у гусака тощо. Однак таких дієслів небагато. Найчастіше інструмент у ситуації дійсності відповідає референтові — знаряддю, засобу, за допомогою якого впливають на інший предмет, а сам інструмент сприймається як певна посередницька ланка між живим діячем (агентом₁) і предметом, на який спрямовано дію (пацієнсом). Орудний відмінок, що його репрезентує, у реченні називається рідко, бо найчастіше його семантичний зміст у цілком конкретному вигляді імплікований у значенні дієслова: кожен знає, що нарізають зазвичай ножем, прядуть — на прядці, ткуть — на верстаті, рубають, сокирою — тощо. Оскільки у значенні дієслів імплікується лише семантичний зміст факультативних супроводів, то в цих випадках інструментальний орудний відмінок слід вважати факультативним супроводом. Однак саме в цих випадках його можна трактувати як редуковане речення, що свідчить про його близькість до вільних членів.

²¹ Інструмент вважають семантичним відмінком, якого вимагає дієслово, багато дослідників дієслівної валентності та семантики речення, наприклад G. Helbigas (1977), W. Schenkėlis (1977), S. Starosta (1978), G. Wotjakas (1976), W. L. Chafe'as (1975), Ch. J. Fillmore'as (1968; 1969 a; 1969 b), J. Apresianas (Апресян 1974), V. Bogdanovas (Богданов 1977) та ін.

59

Інструментальний орудний відмінок, для якого можливе одне або майже одне усталене лексичне представлення, у цій праці вважається нерелевантним для синтаксичної класифікації дієслів.

1.2.7. У певних випадках під час семантичної інтерпретації ситуації один референт ніби розщеплюється і в реченні називається двома словами: одним словом називається він увесь, а іншим — лише його частина (або його одяг, упряж, думки, бажання, потреби тощо). В одних випадках розщепленому референтові відповідають два актанти дієслова в SemVS, подібно до випадків, коли вони відповідають двом окремим референтам, пор.:

(24) Дитина _[A1_] підняла голову _[P].

(25) Моряки _[A1_] підняли вітрила _[P].

В інших випадках до SemVS дієслова входить лише семантична інтерпретація однієї частини розщепленого референта, оскільки її цілком достатньо, щоб наситити валентність дієслова. Наприклад:

(26) Мати _[A1_] схопила дитину [P] за руку.

(27) Мати _[A1_] схопила дитину за руку _[P].

З погляду сигніфікативного значення ці два речення різні: у першому наголошено на впливі на весь предмет, а в другому предмета торкаються лише настільки, наскільки зазнає впливу його частина. Різні й відношення дієслова до залежних форм: у реченні (26), крім називного відмінка, валентний супровід має ще й знахідний, а в (27) — прийменникову конструкцію. Та сама прийменникова конструкція в (26) є вільним членом, що виконує уточнювальну функцію, хоча, як бачимо з (27), вона може бути керованою дієсловом (пор.: Мати схопила за кінець мотузки); просто для неї немає вільної позиції у SinVS дієслова. Якби не було названо знахідний відмінок, що позначає весь предмет, прийменникова конструкція стала б валентним супроводом дієслова, однак речення було б неповним і з синтаксичного, і з семантичного погляду. Оскільки до прийменникової конструкції входить іменник, що позначає частину цілого, вона потребує семантичного доповнення, тобто вказівки, до якого цілого належить ця частина, і тому не є семантично самостійною. Цю відсутню інформацію в реченні подано давальним відмінком, як бачимо в (27). Лише тоді, коли дієслово зворотне, а семантичну валентність іменника з партитивним значенням насичує зворотна частка (нею позначається ціле), така прийменникова конструкція може стати супроводом із самостійним значенням, наприклад:

(28) Жінка _[A1_] схопилася за голову _[P].

Позиція давального відмінка в реченні в таких випадках особлива. Дієслово його не вимагає і ним не керує, тому G. Helbigas і W. Schenkelis називають його «вільним давальним» (1975, 46–47). Однак насправді він не цілком вільний. У семантичному плані давальний відмінок залежить від іншого іменника, між ними є посесивне відношення, але ця залежність спеціально синтаксично не виражена. Посесивне відношення зазвичай реалізується родовим відмінком, отже, вживання давального відмінка тут зумовлене відношенням не з іменником, а з дієсловом²². Його зв’язок із дієсловом підтверджують пев-

²²Й. Яблонскіс указував на відчутну мовцем різницю між давальним відмінком у цьому значенні та присвійним родовим відмінком (наприклад, jam kojos dreba – jo kojos dreba): родовим відмінком увиразнюється походження і належність (властивість) когось, а давальним — те, що з кимось відбувається або комусь належить (Jablonskis 1957, 601). По суті, на ту саму різницю значень указують і інші автори (Абозина 1963; Эльзбутас 1967; Пирнян 1974).

60

У деяких випадках можливі трансформації, за яких давальний відмінок замінюється суб’єктним називним, наприклад:

(29) У мене намокли руки ↔ Я намочив руки.

Однак давальний відмінок пов’язаний не безпосередньо з дієсловом, а спільно з іменником партитивного значення та дієсловом²³. Хоча дієслово його не вимагає і його не можна вважати валентним супроводом дієслова, давальний відмінок у реченні є необхідним, оскільки без нього залишається незаповненою семантична валентність іменника партитивного значення. Через це деякі дослідники навіть вважають його валентним супроводом дієслова (див. Erben 1968, 120). Проте насправді для цього немає підстав; у таких випадках давальний відмінок, імовірно, є не SinVS дієслова, а елементом синтаксичної структури речення, що позначає особу або предмет, зацікавлені в дії, з якими щось трапляється (бенефіціанта). З погляду дієслівної валентності його слід вважати вільним членом.

Інша річ — випадки, коли дієслово керує давальним відмінком. Такі дієслова позначають певний фізичний вплив на живу істоту, наприклад: (i)gelti, (i)durti, suduoti, užduoti, (su)drožti, tvoti, smogti, įkasti тощо. Наприклад:

(30) Мене [P] ужалила бджола.

(31) Господар відшмагав коня [P] батогом.

Давальний відмінок позначає потерпілу особу або тварину, але водночас зберігає певний відтінок зацікавленості (бенефіціанта), не властивий знахідному відмінку, який у багатьох випадках може замінювати давальний; пор.:

(32) Комар мене [P] ужалив (LKŽ).

(33) Господар відшмагав коня [P] батогом.

У таких випадках давальний відмінок перебирає функцію пацієнса у керованої прийменникової конструкції, що позначає безпосередньо уражувану частину цілого, і є обов’язковим супроводом дієслова. Однак коли поруч наявна керована прийменникова конструкція, давальний відмінок позначає не пацієнса, а бенефіціанта і є вільним членом, як і в тих випадках, коли дієслово не керує ним безпосередньо (пор. 27), наприклад:

(34) Бджола вжалила мене в обличчя [P].

(35) Господар відшмагав коня по крупу [P].

Прийменникова конструкція, хоч і не має семантичної самостійності, заповнює валентність дієслова, і предикація речення видається повною (пор. Абозина 1963, 33). У цьому можна переконатися, замінивши іменник у прийменниковій конструкції семантично самостійним словом, пор.:

(36) Дощ ударив в обличчя.

(37) Дощ ударив у вікна.

Такі речення, як (36), можуть уживатися, коли з контексту або мовленнєвої ситуації зрозуміло, кому належить частина тіла, якої торкнулася дія.

Таким чином, дієслова, що керують і давальним відмінком, і прийменниковою конструкцією, уживаються відповідно до двох синтаксичних моделей валентності.

²³Докладніше про подвійні зв’язки давального відмінка див.: Абозина 1963; Эльзбуас 1967; Пирьян 1974; Апресян 1974, 153–154.

61

Вільний давальний відмінок пов’язаний посесивним відношенням із досить різноманітними відмінковими формами іменників та прийменниковими конструкціями, наприклад:

(38) Машина зламала батькові руку.

(39) У мене дзвенить у вухах.

(40) Дитина залізла матері на коліна.

(41) Йонові спала на думку гарна думка.

1.3. ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК СИНТАКСИЧНОЇ ТА СЕМАНТИЧНОЇ ВАЛЕНТНОСТІ ДІЄСЛІВ І ДЕЯКІ ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ

1.3.1. Кількість валентних супровідників дієслова зазвичай відповідає кількості актантів у його SemVS. Кількісна невідповідність між ними, на яку вказують деякі дослідники, випливає з того, що семантичну структуру дієслова (або речення) ототожнюють зі структурою відношень між референтами в реальній ситуації. Тоді всі речення, які можна пов’язати з тією самою реальною ситуацією, хоч би як по-різному її було описано (може відрізнятися не лише її семантична інтерпретація, а й обсяг, тобто в одному випадку може описуватися більший, а в іншому — менший фрагмент дійсності), повинні мати однакову семантичну структуру. Але значення речень різні, і шукати ці відмінності слід уже на іншому — синтаксичному — рівні, залучивши поняття глибинного суб’єкта й об’єкта, щоб можна було визначити, який елемент семантичної структури (а насправді — реальної ситуації) висувається на перший план порівняно з іншими.

SemVS, установлена не на основі ситуативних ролей, а на основі загального сигніфікативного значення дієслова, у багатьох випадках сама показує, який елемент ситуації висувається на перший план порівняно з іншими, тобто виявляє певну перспективу описуваної ситуації. Серед інших семантичних актантів тут особливо вирізняється пацієнс, який, залежно від значення дієслова, у реальній ситуації може відповідати досить різноманітним ситуативним ролям референтів, пор.:

(42) Батьки подарували синові годинник.

(43) Природа наділила дитину рідкісними здібностями.

(44) Кімната наповнилася людьми.

(45) Люди вичерпали колодязь.

Лише в (42) пацієнс відповідає ситуативній ролі пацієнса, інтуїтивно приписуваній певному учасникові ситуації, а в (43) він відповідає ролі бенефіціанта, у (44) — місця, у (45) — вихідної точки. Пацієнс ніби перебирає на себе функції глибинного суб’єкта й об’єкта, висуваючи референтів, які виконують ці ситуативні ролі, як важливіших за інших. Водночас він показує певну перспективу описуваної дієсловом реальної ситуації. Висувальну функцію пацієнса часто підтримує і його синтаксична реалізація, яка значною мірою залежить від значення дієслів: при дієсловах зі значенням дії пацієнс найчастіше реалізується знахідним відмінком, який у реченні виступає прямим додатком, а при дієсловах зі значенням стану або процесу — називним відмінком, який у реченні виступає підметом, і лише іноді об’єктним знахідним відмінком (при бенефак-

62

дієслів, пор. 1.1.5)²⁴. Таким чином, пацієнт часто має не лише семантичний, а й синтаксичний характер (водночас певний синтаксичний характер має й сама SemVS, до якої він належить); крім того, як зазначає S. Starosta (1978, 472), його дефініція є радше психологічною, ніж фізичною, оскільки лінгвістичну структуру речення неможливо визначати й аналізувати, спираючись лише на зовнішню дійсність, навіть якщо вона їй відповідає.

Синтаксична реалізація інших актантів SemVS є вільнішою, проте багато з них також мають певні найхарактерніші форми синтаксичного вираження. Напр., агент зазвичай реалізується називним відмінком (за винятком пасивних конструкцій), перципієнт і бенефіціант — називним або давальним відмінком. Найхарактернішою формою реалізації локативу є місцевий відмінок, проте дуже часто він виражається також різними прийменниковими конструкціями, локативне, як і директивне, значення яких виявляється лише при дієсловах із певним значенням. Контентив, як і пацієнт, найчастіше репрезентується знахідним відмінком, проте дуже часто він виражається й іншими словоформами: називним, родовим, орудним відмінками, а також прийменниковими конструкціями — залежно від того, які залежні форми має у своєму розпорядженні дієслово.

1.3.2. У деяких випадках SemVS дієслів (або одного дієслова, уживаного по-різному) є однаковою, а перспективу описуваної ситуації допомагають увиразнити різні SinVS. Під час висування на перший план певного елемента ситуації головну роль відіграє репрезентація відповідного актанта SemVS суб’єктним називним або об’єктним знахідним відмінком, пор.:

(46) a. Vaikai [Pcp] люблять казки [Con].

b. Дітям [Pcp] подобаються pasakos [Con].

(47) a. Факти [P] відповідають teiginį [Comp].

b. Факти [P] не суперечать твердженню [Comp].

(48) a. Krūmai [Con] поросли береги [P].

b. Krantai [P] поросли кущами [Con].

(49) a. Дитина [P] вколола pirštą [Con].

b. Дитина [P] вколола в палець [Con].

У кожній парі речень описано ту саму ситуацію дійсності, але дещо під іншим кутом зору. У (46) a називним відмінком на перший план висунуто перципієнта, а в (46) b — контентив. У (47) a знахідним відмінком висунуто компаратив, який у цьому реченні вважається вагомішим, ніж у (47) b. У семантичній структурі цих речень пацієнта або взагалі немає, або він, хоч і реалізується однаково синтаксично, не виконує функції висування на перший план. Пацієнта немає також у (48) та (49). У (48) функцію висування на перший план виконує називний відмінок: в одному випадку ним висунуто контентив (a), в іншому — пацієнта (b), а в (49) — знахідний відмінок, яким висунуто контентив (a).

1.3.3. У SemVS дієслова зазвичай не буває двох однакових актантів. Із цим погоджується більшість дослідників²⁵. Однак постає питання щодо значення взаємної дії—

²⁴ У деяких випадках, коли семантичне відношення до дієслова дещо змінюється, називний і знахідний відмінки заступає родовий відмінок неозначеної кількості, пор.: відкусив хліба, наївся м’яса, наламав гілок, а при дієсловах у заперечній формі — родовий відмінок заперечення, напр.: немає грошей (пор. є гроші), не має рукавичок (пор. має рукавички).

²⁵Цю тезу особливо обстоюють у працях Ch. J. Fillmore’o та S. Starostos.

63

деяких рефлексивних та інших дієслів (битися, домовлятися, сперечатися, гніватися, зустрічатися, зливатися; цькувати, підбурювати, знайомити, змішувати (що з чим), з'єднувати, розділяти, ділити тощо), що позначають таку ситуацію дійсності, у якій є два чи кілька референтів, які виконують однакові ролі. Дехто вважає, що СемВС таких дієслів має містити два актанти з однаковою семантикою (див. Апресян 1974, 27, 137; Schenkel 1977, 105–106).

Згадані ситуації можуть мати два семантичні тлумачення, тому дієслова мають дві різні СемВС і відповідні їм СинВС. В одному випадку референти, які виконують однакові ролі, трактуються як один колективний актант (агент, пацієнс, перципієнт, іноді бенефіцієнт). У реченні такий колективний актант реалізується відповідною формою множини іменника, наприклад:

(50) Чоловіки [A₁] розмовляють.

(51) Діти [Pcp] посварилися.

(52) Республіки [P] межують на півночі.

(53) Андрюс розсварив собак [P].

(54) Мати поділила яблуко дітям [B].

Замість форми множини, як її замінник, можуть уживатися дві (або більше) форми того самого відмінка однини, що мають однакову синтаксичну функцію та виступають однорідними членами речення, пор.: Йонас, Петрас і Антанас розмовляють.

В іншому випадку референти, які в ситуації дійсності виконують однакові ролі, семантично тлумачаться по-різному: один із них висувається на перший план, а інший відсувається на другий, так би мовити, стає другорядним. Тому у СемВС дієслова їм відповідають два актанти з різною семантикою, які й у реченні реалізуються різними синтаксичними формами:

(50 a) Йонас [A₁] розмовляє з Петрасом [Com].

(51 a) Юліус [Pcp] посварився з другом [Com].

(52 a) На півночі Литва [P] межує з Латвією [Com].

(53 a) Андрюс розсварив Саргіса [P] з Маргісом [Com].

(54 a) Мати поділила яблуко Йонукасу [B] з Онуте [Com].

Актант, представлений прийменниковою конструкцією (50 a), поруч з агентом трактується як другорядний агент; (51 a) поруч із перципієнтом — як другорядний перципієнт; (52 a) і (53 a) — як другорядний пацієнс; (54 a) — як другорядний бенефіцієнт. Ознака супроводу, другорядності об'єднує всі ці семантичні різновиди й дає змогу вважати їх одним актантом, який у всіх випадках однаково реалізується і в реченні. У цій праці він називається комітативом²⁶.

²⁶ S. Starosta (1978, 469) jį vadina vidiniu lokatyvu (Inner Locative) — labai plačios ir neapibrėžtos semantikos aktantu, kuriuo S. Starostos laikomi labai įvairūs ir skirtingi dalykai, susiję su paciento (taip pat labai plačiai S. Starostos suprantamo) pozicija (1978, 493 tt.). Būdamas labai bendras ir neapibrėžtas, šis aktantas neturi ir kokios nors jam būdingos įprastos sintaksinės realizacijos.

64

Деякі дієслова, наприклад, зустрітися, зійтися, можуть інтерпретувати ту саму ситуацію дійсності дещо інакше, надаючи більшої ваги референтові — комітативу, який тоді реалізується знахідним відмінком, пор.:

(55) a. Йонас [P] зустрівся з Петром [Com].

b. Йонас [P] зустрів Петра [Com].

1.3.4. У семантичній валентній структурі деяких зворотних і окремих незворотних дієслів є два актанти, що відповідають одному референтові ситуації: один — цілому референтові, який трактується як пацієнс, інший — його частині, яка трактується як контентив. Ці дієслова означають мимовільну, ненавмисно здійснену дію — процес (відповідають на запитання що сталося?), наприклад:

(56) Дитина [P] забила ногу [Con].

(57) Кінь [P] забив (вивихнув, зламав) ногу [Con].

(58) Батько [P] забив голову [Con].

У цих випадках знахідний відмінок також виконує уточнювальну функцію: ним конкретизується частина референта — пацієнса, що зазнала ушкодження. Іноді він факультативний, пор.:

(59) Дитина [P] забилася, поранилася, вдарилася.

1.3.5. Синтаксична валентна структура дієслова є лексико-синтаксичною реалізацією його семантичної валентної структури. Синтаксична реалізація семантичної валентної структури залежить не лише від семантичних функцій актантів, а й від можливостей синтаксичного вживання дієслова, тобто від того, з якими словоформами (відмінками, відмінками з прийменниками, інфінітивами, дієприкметниками тощо) це дієслово вживається в реченні. Лексичну реалізацію семантичної валентної структури в найзагальнішому вигляді визначають семантичні функції актантів; наприклад, агенс₁, перципієнс, бенефіцієнс, каузатор зазвичай пов’язані з живою істотою, тому реалізуються конкретними іменниками, що позначають живу істоту; контентив часто пов’язаний з абстрактними предметами й реалізується абстрактними іменниками, підрядними частинами складних речень тощо. Однак багато що тут визначає лексичне значення кожного дієслова та його можливості семантичного сполучення з іншими словами. Тому, наприклад, п’ємо воду, пиво, компот, а суп їмо; обличчя вмиваємо, головою вдаряємо, білизну перемо, а руки миємо або чистимо. Здатність дієслова сполучатися з певними лексемами, або його можливості взаємного семантичного сполучення з іншими словами, зазвичай називають його лексичною валентністю (пор. Jakaitienė 1980, 32—33). Лексична валентність визначає все лексичне оточення дієслова, або його лексичну дистрибуцію, а його валентні супровідники становлять лише її частину: це ті слова та їхні форми, яких дієслово вимагає на підставі свого значення і які утворюють ядро речення. У синтаксичній класифікації дієслів лексична валентність важлива лише тією мірою, якою вона пов’язана з валентними супровідниками дієслів.

1.3.6. Дієслова можуть мати однакову синтаксичну, але різну семантичну валентність, і навпаки: їхня семантична валентність може бути однаковою, а синтаксична — різною. Виокремлюється кілька груп дієслів.

3. 120

65

1) SinVS дієслів однакові. Можливі два випадки:

a) SemVS також однакові. Такі дієслова належать до тієї самої семантичної групи, оскільки мають те саме загальне сигніфікативне значення (їхні індивідуальні лексичні значення, звичайно, можуть відрізнятися, але можуть бути й синонімічними). Пор.:

(60) a. Дитина [A₁] їсть яблуко [P].

b. Батько [A₁] читає газету [P].

c. Господиня [A₁] прибрала (пор. зняла) зі столу [P]. Nₙ – Vf–Nₐ

Усі ці дієслова означають вплив діяча — ініціатора — на предмет.

b) SemVS різні. Загальне сигніфікативне значення дієслів різне, і вони належать до різних семантичних груп, пор.:

(61) a. Вітер [A₂] відчинив вікно [P].

b. Петро [B] має автомобіль [P].

c. Учні [Pcp] поважають учителів [Con]. Nₙ – Vf–Nₐ

Дієслово відчинити означає вплив діяча на предмет, мати означає стан особи — посесора, зумовлений її відношенням до власності, поважати — психічне ставлення особи до предмета.

2) SinVS дієслів різні.

a) SemVS однакові. Такі дієслова належать до різних синтаксичних, але до того самого семантичного класу. Пор.:

(62) a. Nₙ – Vf – Nɡ: Діти бояться вовка.

b. Nₙ – Vf – Nₐ: Я бачу світло.

c. Nₙ – Vf – Nᵢ: Ми радіємо весні.

d. Nₙ – Vf – antNɡ: Батько розсердився на сина. V [Pcp, Con]

Усі ці дієслова означають психічне ставлення особи до предмета.

У випадках, коли описується та сама ситуація, різні SinVS показують, які учасники ситуації висуваються як важливіші за інших, однак значення дієслів мало відрізняються, див. (46) і (47). Дієслова любити і подобатися означають психічне ставлення особи до предмета, а відповідати і не суперечити — порівняння предмета (явища) з іншим предметом. СемВС актанти в цих випадках відповідають ситуативним ролям референтів, і в обох реченнях кожної пари відношення між аргументами предиката є однаковим.

b) СемВС різні. Значення дієслів відрізняються, і вони належать до різних як синтаксичних, так і семантичних класів. Пор.:

(63) a. Nₙ – Vf – nuoNɡ: Йонас [A₁] захищався від собаки [CA].

b. Nₙ – Vf – Nᵈ: Собака [A₁] вкусила Йонаса [P].

c. Nₙ – Vf – Nᵢ: Йонас [Pcp] обурився собакою [Con].

d. Nₙ – Vf: Йонукас [P] розплакався.

Кожне дієслово описує іншу ситуацію дійсності, і їхні значення не мають нічого спільного.

Коли однією (або кількома) дієсловами описується та сама ситуація дійсності, у кожному випадку вона семантично інтерпретується по-іншому, інакшими є відношення між преди-

66

… аргументів (іноді відрізняється й їхня кількість), інше загальне сигніфікативне (а також індивідуальне лексичне) значення. Пор.:

(64) a. Nₙ – Vf – Nₐ – Nᵈ: Йонас [A₁] дав другові [B] [x] [y] книжку [P]. [z]

b. Nₙ – Vf – Nₐ – із Nᵍ: Друг [B] отримав від Йонаса [O] [y] [x] книжку [P]. [z]

(65) a. Nₙ – Vf – Nᵢ: Я [Pcp] радію весні [Con]. [x] [y]

b. Nₙ – Vf – Nₐ: Весна [A₂] мене [P] радує. [y] [x]

(66) a. Nₙ – Vf – Nₐ – із Nᵍ: Хтось [A₁] украв у Йонаса [O] [x] [y] гроші [P]. [z]

b. Nₙ – Vf – Nₐ: Хтось [A₁] пограбував Йонаса [P]. [x] [y]

Такі пари речень, у яких одна й та сама ситуація дійсності описується по-різному і які тому відрізняються з сигніфікативного погляду, називаються перифразами (Степанов 1981, 201 і далі; пор. Москальская 1978, 74–75). Перифрази, предикати яких мають однакову кількість аргументів, зазвичай називаються конверсивними.

1.3.7. Оскільки валентність дієслів залежить від їхнього значення, те саме дієслово, вжите в різних значеннях, може мати різну валентність і належати до різних синтаксичних і семантичних класів. Тому за валентністю дієслова класифікують не як лексеми, а як семеми²⁷. Те саме дієслово в одному випадку може бути двовалентним, в іншому — тривалентним або одновалентним тощо. Між SinVS і SemVS дієслова можливі такі відношення.

1) Різні SinVS дієслова.

a) SemVS також різні. Дієслово належить до різних синтаксичних і семантичних класів. Коли описуються різні ситуації дійсності, індивідуальне лексичне значення дієслова більшою чи меншою мірою відрізняється (можливо, у деяких випадках маємо вже й різні лексеми — омоніми²⁸). Пор.:

(67) a. Nₙ – Vf – Nᵈ – Inf: Учитель [C] дозволив дітям [B] погратися [Con].

b. Nₙ – Vf – Nₐ – Inf: Батьки [C] дозволяють дітям [P] навчатися [Fin].

²⁷ Отже, під час класифікації дієслів за валентністю розрізнення полісемії й омонімії не має вирішального значення.

²⁸ Вважається, що одній лексемі належать лише ті значення, які мають певну семантичну спільність (тобто спільні семантичні елементи — семи) (Jakaitienė 1980, 46; Валеева 1975, 124; Барина 1963, 54). З цього погляду (67) a, b, c ілюстрували б значення однієї лексеми, об’єднані спільним моментом волі особи, тоді як (67) d — іншу лексему.

3*

67

c. Nₙ – Vf – Nₐ – AdvDir: Сусіди [C] випускають коней [P] на пасовище [Dir].

d. Nₙ – Vf – Nₐ – įNₐ: Чоловіки [A₁] спускають сітки [P] в озеро [Ad].

Коли описується та сама ситуація дійсності (або принаймні ситуації дійсності, що частково збігаються), дієслово належить до різних семантичних класів, оскільки має різне загальне сигніфікативне значення (подається різна семантична інтерпретація ситуації), однак його лексичне значення відрізняється значно менше. Пор.:

(68) a. Nₙ – Vf – Nₐ – įNₐ: Дитина [A₁] пустила камінь [P] у ворону [Ad].

b. Nₙ – Vf – Nᵢ – įNₐ: Дитина [A₁] пустила каменем [I] у ворону [Ad].

c. Nₙ – Vf – Nₐ – Nᵢ: Дитина [A₁] пустила ворону [P] каменем [I].

(69) a. Nₙ – Vf – Nₐ – Nᵈ: Ми [A₁] годуємо сіно [P] коровам [B].

b. Nₙ – Vf – Nₐ – Nᵢ: Ми [A₁] годуємо корів [P] сіном [Con].

(70) a. Vfᵢₘₚ – Nᵍ – Nᵢ: У ставку [L] потонуло зілля [P].

b. Nₙ – Vf – Nᵍ: Ставок заріс зіллям [Con].

(71) a. Vfᵢₘₚ – Nᵍ – įNₐ: До подвір’я [Ad] під’їхало гостей [P].

b. Nₙ – Vf – Nᵍ: Подвір’я [P] заповнилося гостями [Con].

(72) a. Nₙ – Vf – išNᵍ: З крана [Ab] капає вода [P].

b. Nₙ – Vf: Кран капає [P].

(73) a. Nₙ – Vf – Nₐ – nuo Nᵍ: Мати [A₁] прибрала посуд [P] зі столу [Ab].

b. Nₙ – Vf – Nₐ: Мати [A₁] прибрала стіл [P].

b) SemVS та сама. Дієслово вживається за двома або кількома синтаксичними моделями валентності, але і його загальне сигніфікативне, і індивідуальне лексичне значення можуть бути по суті однаковими. Можливі лише певні відтінки сигніфікативного значення, які надає висловлюванню винесення одного з акцентів у синтаксичній структурі в позицію називного або знахідного відмінка, без зміни його семантичної функції (див. 48, 49). Таким чином, різні SinVS дієслова в цих випадках функціонують як паралельні моделі. Пор. також такі приклади:

(74) a. Nₙ – Vf – Nₐ: Вона згадала дитинство.

b. Nₙ – Vf – Nᵈ: Їй згадалося дитинство. } V [Pcp, Con]

(75) a. Nₙ – Vf: Сіно намокло від дощу.

b. Vfᵢₘₚ – Nₐ: Сіно намочило дощем. } V [P]

(76) a. Nₙ – Vf – Nᵍ: О́на позбувається нареченого.

b. Nₙ – Vf – Nᵢ: О́на позбулася нареченого.

c. Nₙ – Vf – nuoNᵍ: О́на позбулася нареченого. } V [B, Con]

Однак індивідуальне лексичне значення дієслова в кожному випадку може бути й різним, хоча загальне сигніфікативне значення в усіх випадках однакове. Відмінності значень значною мірою залежать від неоднакового лексичного оточення, або лексичної валентності дієслова. Пор.:

(77) a. Nₙ – Vf – Nₐ – Nᵢ: О́на била валки граблями.

b. Nₙ – Vf – Nᵢ – įNₐ: Батько бив кулаком по столу.

c. Nₙ – Vf – Nₐ – įNₐ: Удар скельцем об камінчик. } V [A₁, P, I]

68

2) У дієслова та сама SinVS.

a) SemVS різні. Дієслово вживається в різних значеннях (можлива також омонімія), і в кожному випадку належить до іншої семантичної групи, але його синтаксична валентність однакова. Пор.:

(78) a. Риби [A₁] метають ікру [P]. b. Бочка [P] воду [Con] пропускає. Nₙ – Vf – Nₐ

(79) a. Мати [A₁] ростить дітей [P]. b. Дріжджі [A₂] піднімають пиріг [P]. c. Діти [A₁] зчиняють галас [Con]. d. Лід [P] піднімає людину [Con]. Nₙ – Vf – Nₐ

(80) a. Діти [A₁] багато рухаються. b. Стіл [P] хитається (стоїть нерівно). Nₙ – Vf

b) SemVS однакові. Хоча і синтаксична, і семантична валентність однакові, дієслово може вживатися в цілком різних значеннях, якщо ним описуються різні ситуації дійсності. Пор.:

(81) a. Люди [A₁] видають книжки [P]. b. Риби [A₁] метають ікру [P]. c. Бджоли [A₁] пускають рої [P]. d. Діти [A₁] пускають мильні бульбашки [P]. Nₙ – Vf – Nₐ

(82) a. Зуби [P] випадають. b. Мороз [P] спадає. c. Худоба [P] падає. Nₙ – Vf

Лише в тих випадках, коли збігається і лексична валентність (супровідні слова належать до тих самих класів і навіть підкласів), можна вважати, що дієслово має те саме індивідуальне лексичне значення, пор.:

(83) a. Коні [P] падають. b. Корови [P] падають. c. Мухи [P] падають. Nₙ – Vf

(84) a. Діти [A₁] затівають сварку [Con]. b. Робітники [A₁] піднімають заколот [Con]. Nₙ – Vf – Nₐ

2. СИНТАКСИЧНІ КЛАСИ ДІЄСЛІВ

Два найбільші синтаксичні класи дієслів — це особові та безособові дієслова, які відрізняються потребою в суб’єктному називному відмінку: особовим дієсловам називний відмінок потрібен, безособовим — ні. Оскільки за валентністю класифікуються семеми дієслів, до безособових дієслів зараховують також особові дієслова, що вживаються безособово (тобто без суб’єктного називного відмінка). Таким чином, те саме дієслово, якщо воно вживається і в особовому, і в безособовому значенні, може належати до обох синтаксичних класів.

За кількістю валентних супутників особові дієслова поділяються на одновалентні, двовалентні, тривалентні й чотиривалентні, а безособові — на одновалентні та двовалентні. Ті безособові дієслова, які в реченні не мають жодного супутника,

69

є невалентними (або авалентними). Ці підкласи особових і безособових дієслів далі поділяються за конкретними синтаксичними моделями валентності (тобто SinVS), які різняться граматичними формами валентних супутників.

Ілюстративний матеріал узято зі «Словника сучасної литовської мови» (В., 1972; скорочено DLKŽ), академічного «Словника литовської мови» I–XII т. (В., 1956–1981; скорочено LKŽ), творів художньої літератури, праць Й. Яблонскіса та з розмовної літературної мови. Найчастіше подано лише дієслово та його валентні супутники, тому джерела не вказуються. Лише в окремих випадках, наприклад, коли подано ціле речення або словосполучення, що рідше трапляється в літературній мові й не є цілком звичним, указується джерело (скорочення джерел такі самі, як у «Словнику литовської мови»).

Синтаксична класифікація дієслів литовської мови та семантична характеристика синтаксичних класів, наведені у статті, імовірно, неповні, оскільки спираються лише на певну частину дієслів; крім того, у наших словниках синтаксичне вживання дієслів відображене недостатньо широко. Мета статті — подати загальну картину синтаксичних класів дієслів литовської мови та приблизну синтаксично-семантичну характеристику цих класів.

Синтаксичні моделі валентності дієслів (або SinVS) позначаються такими символами: Vf — особова форма особового дієслова, Vf_imp — особова форма безособового дієслова, N — іменник, Adj — прикметник, Adv — прислівник, Inf — інфінітив дієслова, Part — дієприкметник, SD — підрядна (найчастіше підрядна частина) складного речення, pN — прийменникова конструкція, AdvLoc — адвербіальний член речення зі значенням місця, AdvDir — адвербіальний член речення зі значенням напрямку руху або шляху, AdvQuant — адвербіальний член речення зі значенням кількості, n — називний відмінок, g — родовий відмінок, d — давальний відмінок, a — знахідний відмінок, i — орудний відмінок, l — місцевий відмінок.

У синтаксичних моделях валентності позначено лише основні форми валентних супутників дієслова. Найчастіше це відмінкові форми іменників і прийменникові конструкції, рідше — прислівники, прикметники, інфінітив дієслова, дієприкметник і підрядні частини складного речення (якщо вони не є замінниками відмінкових форм іменників або прийменникових конструкцій, що виступають супутниками). Основні форми супутників можуть замінюватися різними словосполученнями, наприклад: купив кілограм яблук, десять сирів, половину кавуна (пор. книгу); книги роздали десятьом учням (пор. учням); зібралося багато людей, натовпи людей (пор. люди); я сам (пор. я) цього не знаю, родовий відмінок неозначеної кількості, наприклад: знайшлися сміливці (пор. сміливець), купив цукру та цукерок (пор. капусту), напівдієприслівники та дієприслівникові конструкції, наприклад: чую, як гримить (пор. грім, грозу), чекаємо, поки розвидниться (пор. світанку), було чути, як гримить (пор. грім), побачив, як батько повертається (пор. батька), а також підрядні частини складних речень, наприклад: Бачу, що кішка залазить на горище; Бачу: кішка залазить на горище (пор. бачу кішку). Синтаксичні моделі з такими замінниками валентних супутників окремо не виділяються.

Валентні супутники іноді замінюються вільними членами речення зі значенням місця, способу дії, мети, наприклад: У вугільній шахті (пор. шахті) він віддав усе своє здоров’я

70

те (LKŽ); Вона й у будень гарно (пор. гарний одяг) носить; Але, мабуть, Бог так (пор. того) хотів (Simon); Саліутукові в дитсадку (пор. дитсадок) не сподобалося; Ось як (пор. що) іноді трапляється з людиною! (Balt); Ой послала, послала мене свекруха по зимове сіно, по літній сніг (пор. до лісу) (Jabl). Ці замінники супровідників також не утворюють окремих синтаксичних моделей валентності.

Оскільки дієслова з обов’язковими та факультативними супровідниками подаються разом, у наведених синтаксичних моделях валентності факультативність не позначається. В ілюстративних прикладах факультативні супровідники пишуться в дужках.

Далі подано синтаксичні класи дієслів та їхні підкласи. Найдрібніший підклас — група дієслів, що вживаються відповідно до певної синтаксичної моделі валентності (SinVS). У третій частині праці подано синтаксично-семантичну характеристику одно- та двовалентних особових дієслів.

2.1. ОСОБОВІ ДІЄСЛОВА

2.1.1. Одновалентні дієслова

N_n – Vf: птахи щебечуть, віск тане.

2.1.2. Двовалентні дієслова

N_n – Vf – N_a: діти збирають ягоди;

N_n – Vf – N_g: батько шукає косу;

N_n – Vf – N_d: Йонас допомагає батькам;

N_n – Vf – N_i: мешканці займаються рибальством;

N_n – Vf – pN (з об’єктною pN):

N_n – Vf – antN_g: собака кинувся на мене;

N_n – Vf – beN_g: ми обійдемося без тебе;

N_n – Vf – dėlN_g: вони домовилися (про завтра);

N_n – Vf – išN_g: усі насміхаються з Йонаса;

N_n – Vf – nuoN_g: людина захищалася від собак;

N_n – Vf – prieN_g: тварини пристосовуються до довкілля;

N_n – Vf – užN_g: žagrė užkliuvo už akmens;

N_n – Vf – apieN_a: чоловіки говорили про подію;

N_n – Vf – įN_a: perkūnas trenkė į namą;

N_n – Vf – perN_a: мати відшмагала [дитину] по руках;

N_n – Vf – priešN_a: valstiečiai sukilo (prieš valdžią);

N_n – Vf – užN_a: draugai laiduoja už mane;

N_n – Vf – suN_i: gaidys susipešė su žąsinu;

N_n – Vf – AdvLoc: діжки стоять у коморі | на горищі | уздовж стін | тут;

N_n – Vf – AdvDir: батько пішов до міста | з дому | стежкою | туди;

N_n – Vf – AdvQuant: лекція тривала годину | близько години | довго;

71

N_n – Vf – Adv²⁹: дитина поводиться гарно;

N_n – Vf – Inf: Оні лінь ткати;

N_n – Vf – Inf / Part / SD: він сподівається одужати / що одужає / на те, що одужає;

N_n – Vf – Part / SD: ми радіємо (повернувшись / що повернулися);

N_n – Vf – SD: Я думав, що сходить сонце.

2.1.3. Тривалентні дієслова

Так само, як синтаксична модель валентності одновалентних дієслів N_n – Vf входить до всіх синтаксичних моделей двовалентних дієслів, так і багато моделей двовалентних дієслів входять до синтаксичних моделей тривалентних дієслів. До них додається лише ще один компонент, якого вимагають значення та валентність дієслів.

N_n – Vf – N_a – N_g: він навчає дітей математики;

N_n – Vf – N_a – N_d: бабуся дала дівчинці яблуко;

N_n – Vf – N_a – N_i: мати взула дитину (черевичками);

N_n – Vf – N_a – N_i/ Adj: усі вважають його мудрецем / мудрим;

N_n – Vf – N_a – N_i/ Adj: він зробив мене своїм слугою / нещасним;

Nₙ – Vf – Nₐ – Nᵢ/ Adv: учитель оцінив твір на четвірку / добре;

Nₙ – Vf – Nₐ – Adjₐ: суд визнав його винним;

Nₙ – Vf – Nₐ – pN:

Nₙ – Vf – Nₐ – antNₐ: пастух нацькував собаку на овець;

Nₙ – Vf – Nₐ – išNₐ: Андрюс відібрав у друга іграшку;

Nₙ – Vf – Nₐ – nuoNₐ: господар захистив гостя від собаки;

Nₙ – Vf – Nₐ – užNₐ: батьки видали доньку заміж;

Nₙ – Vf – Nₐ – apieNₐ: вони розпитували мене про зорі;

Nₙ – Vf – Nₐ – įNₐ: мороз перетворив воду на лід;

Nₙ – Vf – Nₐ – priešNₐ: мати заступилася за мене перед батьком;

Nₙ – Vf – Nₐ – užNₐ: друг поставив за мене п'ять рублів;

Nₙ – Vf – Nₐ – su Nᵢ: він порівняв копію з оригіналом;

Nₙ – Vf – Nₐ – AdvLoc: ми зберігаємо яблука в коробках / на полицях / там;

Nₙ – Vf – Nₐ – AdvDir: чоловіки сплавляли плоти Німаном / з Литви / до Пруссії / вниз за течією;

Nₙ – Vf – Nₐ – AdvQuant: влада оцінила хату (у дві тисячі рублів);

Nₙ – Vf – Nₐ – Inf / SD: мати закликала гостей (їсти / щоб вони їли);

Nₙ – Vf – Nₐ – Part / SD: він запевнив нас, що повернеться / що він повернеться;

Nₙ – Vf – Nₐ – SD: Друзі переконували мене, що все було саме так.

Nₙ – Vf – Nᵍ – Nᵍ: подорожній запитав (у дівчинки) дорогу;

Nₙ – Vf – Nᵍ – Nᵈ: я бажаю вам щастя;

Nₙ – Vf – Nᵍ – pN:

²⁹ Ši SinVS kelia rimtų abejonių (plg. Pasch 1977, 21; Helbig 1979, 71). Tokie veiksmažodžiai, kaip elgtis, gyvuoti, gyventi „gyvuoti“, laikytis „t. p.“, būtinai reikalingi būdo reikšmės prieveiksmio arba jo pakaitalo, kuris atskleidžia jų turinį ir kartu apibūdina patį veiksmo ar būsenos subjektą. Sakinio predikatinėje struktūroje prieveiksmis kartu su veiksmažodžiu atitinka predikatą, o ne predikato argumentą.

72

Nₙ – Vf – N𝗀 – išN𝗀: jis reikalauja (iš manęs) pinigų;

Nₙ – Vf – N𝗀 – про Nₐ: друзі розпитували мене про тебе;

Nₙ – Vf – N𝗀 – AdvDir: Йонас налив у чан води;

Nₙ – Vf – N𝗀 – Inf / SD: друзі просили мене почекати / щоб я почекав.

Nₙ – Vf – N𝑑 – Nᵢ: батько (перед усіма) вихвалявся сином;

Nₙ – Vf – N𝑑 – pN:

Nₙ – Vf – N𝑑 – про Nₐ: керівник повідомив (нам) про збори;

Nₙ – Vf – N𝑑 – за Nₐ: ми (вам) поручаємося за Петра;

Nₙ – Vf – N𝑑 – Inf: ти заважаєш мені (працювати);

Nₙ – Vf – N𝑑 – Part / SD: він (їм) зізнався, що взяв / у тому, що взяв гроші;

Nₙ – Vf – N𝑑 – SD: батько (мені) підтвердив, що брат каже правду.

Nₙ – Vf – Nᵢ – pN:

Nₙ – Vf – Nᵢ – у Nₐ: Йонас ударив кулаком по столу;

Nₙ – Vf – Nᵢ – через Nₐ: Стасіс ляснув веслом по воді;

Nₙ – Vf – Nᵢ – з Nᵢ: сестра помінялася з братом одягом;

Nₙ – Vf – Nᵢ – AdvDir: вона провела пальцем по столу;

Nₙ – Vf – Nᵢ – AdvQuant: він за два роки зносив хутряне пальто.

Nₙ – Vf – apieNₐ – išN𝗀: про подію він дізнався (від друзів);

Nₙ – Vf – antN𝗀 – AdvDir: брати (на конях) виїхали (на війну);

Nₙ – Vf – suNᵢ – Adv: пани жорстоко поводилися з кріпаками.

Nₙ – Vf – AdvLoc – AdvQuant: він пробув тут близько року.

2.1.4. Чотиривалентні дієслова

Чотиривалентних дієслів дуже мало, і вони рідко вживаються з усіма чотирма супровідними компонентами. Найчастіше один або два супровідні компоненти є факультативними й залишаються невисловленими.

До синтаксичних моделей валентності цих дієслів входять деякі синтаксичні моделі тривалентних дієслів; до них додається певна прийменникова конструкція або адвербіальний член, якого вимагає дієслово.

Nₙ – Vf – Nₐ – N𝑑 – pN:

Nₙ – Vf – Nₐ – N𝑑 – perNₐ: я передам тобі книжку (через Анеле);

Nₙ – Vf – Nₐ – N𝑑 – užNₐ: батьки продали будинок (колгоспу) (за дві тисячі рублів);

Nₙ – Vf – Nₐ – N𝑑 – nuoN𝗀: ти передай йому (від мене) вітання.

Nₙ – Vf – Nₐ – Nᵢ – AdvDir: Шимтас (човном) перевіз нас через річку.

Nₙ – Vf – Nₐ – išN𝗀 – užNₐ: він купив (у друга) значок (за п’ять копійок);

Nₙ – Vf – Nₐ – antN𝗀 – AdvDir: дитина пливла з іграшковими солдатиками (на трісці) (за течією).

Nₙ – Vf – Nₐ – AdvLoc – AdvQuant: вони протримали Петра у в’язниці два роки.

Nₙ – Vf – N𝑑 – Nᵢ – užNₐ: він віддячив мені (за роботу) (грошима).

Nₙ – Vf – Nᵢ – suNᵢ – užNₐ: я розрахувався з ним (за роботу) (готівкою).

73

2.2. БЕЗОСОБОВІ ДІЄСЛОВА

2.2.1. Невалентні дієслова

Vf_imp: дощить, сніжить, світає, гримить, блискає, туманіє, холодає.

2.2.2. Одновалентні дієслова

Vf_imp – N_g: назбиралося справ;

Vf_imp – N_d: хворому полегшало;

Vf_imp – N_a: мене змочило дощем;

Vf_imp – AdvLoc: у ґрунті | під ногами | тут грузне;

Vf_imp – AdvDir: зі стріхи капає.

2.2.3. Двовалентні дієслова

Vf_imp – N_g – N_d: землі потрібні добрива;

Vf_imp – N_g – N_a: на подвір’я нанесло снігу;

Vf_imp – N_g – AdvLoc: у кімнаті бракує повітря;

Vf_imp – N_g – AdvDir: до школи набралося учнів.

Vf_imp – N_d – nuoN_g: мені перепаде від батька;

Vf_imp – N_d – suNi: йому щастить із хлопцем;

Vf_imp – N_d – Inf: пасажирам довелося зачекати.

Vf_imp – N_a – N_i: дитину обсипало (прищами);

Vf_imp – N_a – AdvDir: мене підкидає в повітря;

Vf_imp – N_a – Inf: Моніку тягнуло погуляти.

Vf_imp – N_i – AdvLoc: тут пахне (квітами);

Vf_imp – N_i – AdvDir: від озера повіяло прохолодою.

3. СИНТАКСИКО-СЕМАНТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОДНОВАЛЕНТНИХ І ДВОВАЛЕНТНИХ ОСОБОВИХ ДІЄСЛІВ

3.1. ОДНОВАЛЕНТНІ ДІЄСЛОВА

N_n– Vf – їхня єдина синтаксична модель валентності. Нею реалізуються такі SemVS:

V [P]: віск тане, хмари розходяться, зернові добре вродили, шов розійшовся, картопля проростає, зернові дорожчають, діти ростуть, хворому кращає, собака сидить, краса в’яне, кінь спіткнувся, порося розпещене, людина зубожіла, донька дівує, ніж пропав, температура піднімається, приходить зима, картини повторюються, мрії збуваються, взуття зносилося, горіхи не лущаться, мухи обгризли себе, собака кусає, дитина вже ходить (тобто вміє ходити), кран тече, горщик пригорає, глечик розлився (перекинувся).

V [A₁]: дихає людина, тварина; бик заревів; щебечуть птахи; озирається людина, кінь; співає людина, півень, соловей; регочуть дівчата, дитина бреше, батько

74

тепер читає (тобто зайнятий читанням), ми вечеряємо, бики бодатимуться, жінки посварилися, діти збирають ягоди.

V [A₂]: годинник дзижчить, молотарка гуде, ліс шумить, буря шаленіє, вітер свистить, мороз дошкуляє, фашизм лютував.

V [Pcp]: люди пишаються «вважають себе великими», уявляють «те саме»; я передумав; дитина розпустилася, пустилася берега; Юозапота збожеволіла, ти помиляєшся, кішка осміліла, кінь розбушувався, діти посварилися.

3.2. ДВОВАЛЕНТНІ ДІЄСЛОВА

Одним супутником двовалентних особових дієслів є називний відмінок іменників або слів, що їх замінюють; він завжди обов’язковий, а другим виступають різні відмінки іменників, прийменникові конструкції, прислівники, інфінітив дієслова, дієприкметники та дієприкметникові конструкції, підрядні частини складних речень; цей супутник може бути обов’язковим або факультативним. Найбільший і найрізноманітніший із семантичного погляду підклас становлять дієслова, що вживаються зі знахідним відмінком (перехідні).

N_n – Vf – N_a

Знахідний відмінок, як і називний, здебільшого є обов’язковим супутником дієслів. У називному та знахідному відмінках реалізуються досить різноманітні семантичні валентнісні структури дієслів.

V [A₁, P]: діти лущать горох, коні їдять конюшину, мисливці застрелили кабана, Йонас одягнув піджак, птах склав крила, діти випробували міцність льоду, павук тче павутину, він створив новий метод, діти дражнили собаку, учень читає книжку, пастух випив чарочку, дочка обшивала всю родину, вони обікрали господаря, хтось пограбував склад, батьки виховують дітей, ти обдурив мене, свині поїдають поросят, собака женеться за кішкою, парубки загнали коней, люди брели крізь багнюку, я обійшов увесь ліс, кури забруднили хату, кінь добіг до маєтку, птахи посідали на паркани, діти оточили дідуся, батько зняв сідло з коня, учні відвідали вчителя, ти причепився до нашого Йозаса (Krėv), діти залишили домівку, кішка перебігла дорогу, ми пройшли повз будинки, людина проїла всі гроші, пастух наповнив мішечок картоплею.

V [A₂, P]: світло засліплює людину, сонце золотить березняки, дощ освіжає землю, очі оживляють обличчя, черевики тиснуть ноги, дерево приголомшило хлопця, пісня розвіює смуток, автоматична лінія подвоїла продуктивність праці, кислоти роз’їдали рану, квіти поширювали приємний аромат, революція започаткувала нову еру, небезпеки лякають людину, нещастя приголомшило його, праця збагачує людину, ти мені заважаєш (дошкуляєш), вітер провітрив хату, сонце нагріло кімнату, чутка дійшла до Йонаса, холод щипає обличчя, блискавка вразила людину, вітер здув обличчя, сонце розігнало імлу.

V [A₁, Con]: чоловіки грають (у футбол), люди співали (гімн), Сіґуте грає (лисицю) (тобто роль лисиці), Она виконує всі домашні справи, він говорить дурниці, я виконав твоє доручення, син дотримав слова, ми пообідали (вечерю), лелека облетів коло.

V [A₂, Con]: літак зробив коло, петлю; польові роботи виконують машини, радіо повідомило прогноз погоди, дзвінок сповіщав про перерву, барометр показує зміну погоди.

75

V [I, P]: ніж нагострив ніж, вуха вловлювали кожен звук, ці прикметники підкреслюють властивість предмета, гостей розважав акордеон, добрий плуг прокладає прямі борозни.

V [Pcp, Con]: діти люблять солодощі, я чую голоси людей, учень знає урок, вона пам’ятає молодість, він цінує гроші, їй снився батько.

V [B, P]: робітники отримали зарплату, людина там експлуатує людину, ярі пшениці сильно виснажують землю, пастух загубив гусеня, я загубив ручку, Йонас придбав автомобіль, вони нажили землю дядька, будинками володів батько, я знайшов олівець, батьки мають будинок, будинок має один вхід, жінки здобули рівні права з чоловіками, батько вівцю друге взуття, учитель носить окуляри.

V [P, Con]: син набув хвороби, темпи будівництва набули великого значення, я завершую вік, дитина має нежить, Земля має форму кулі, команда здобула перевагу, поля дають урожай, пісок вбирає воду, шина пропускає повітря, вікна пропускають холод, ця ділянка доходить (сягає) до Балтійського моря, кінь вивихнув ногу, батько зламав руку.

V [P, Comp]: син переріс батька, горобинка виросла вище за калину, кукурудза переросла бур’яни, Йонас виріс із піджака, копія відповідає оригіналу, овес перевершив ячмінь.

V [P, Com]: Петрас зустрівся з дядьком, батько днями зв’язав коваля.

V [Con, P]: батька охопив сон, мене спіткала хвороба, Марту охопила слабкість, корабель спіткала буря, людину спіткало лихо, молоді робітники поповнили колектив, бур’яни заросли город, прищі обсипали обличчя, хмари закривали місяць, стіни прикрашали картини.

V [Con, Pcp]: мене охопив страх, сестер охопили заздрощі (паніка, лінощі).

Коли контентив реалізується називним відмінком, суб’єкт речення часто виражається знахідним відмінком. Називний відмінок розкриває зміст дієслова, і його лексичне значення тісно з ним пов’язане. (Це властиво й реченням інших синтаксичних моделей, у яких є контентивний називний відмінок.)

V [C, P]: пан вирубав ліс, наглядач велів відшмагати кріпака, батьки видали дочок заміж, діти занапастили собак, недбалий господар висушує худобу (замкнувши її в хліві), сусід іще дозрівав зерно, ти висушив на голові віночок, майстер укоротив чоботи, ми вже вивели курчат, діти провітрили хату (відчиняючи двері), ти нагрієш кімнати (відчинивши вікна).

_{Modelio N}ₐ – Vf – Nₐ семантична інтерпретація та можливості семантичного взаємного узгодження називного й знахідного відмінків відображені в таблиці 1³⁰.

У цій синтаксичній моделі валентності знахідний відмінок дуже рідко буває факультативним. Дещо частіше факультативним буває контентивний знахідний відмінок.

У багатьох випадках знахідний відмінок можна замінити родовим відмінком невизначеної кількості, який виконує ту саму семантичну й синтаксичну функцію, але його об’єктне значення дещо модифіковане: він позначає не весь об’єкт, а лише невизначену його частину, не сукупність об’єктів, а лише невизначену їх кількість. Пор.: знайшов хліб / хліба, поетеса створила вірш / віршів, бачив лелек / лелек. Однак не кожен знахідний відмінок можна замінити родовим. Це залежить і від значення дієслова, і від значення іменника: вони мають узгоджуватися зі значенням невизначеної кількості.

Деякі дієслова з тим самим значенням уживаються також за іншою синтаксичною моделлю валентності, у якій замість знахідного відмінка стоїть родовий, пор.: молодь і

³⁰ Знахідний відмінок із кількісним значенням розглядатиметься разом з іншими формами й конструкціями з таким самим значенням (див. 3.2.8).

76

Таблиця 1

Nₙ | Nₐ | Пацієнт | Контентив | Компаратив | Перципієнт | Комітатив | Агент | + | + | Інструмент | + | Перципієнт | + | Бенефіцієнт | + | Пацієнт | + | + | + | | + | Контентив | + | | | + | Каузатор | +

на колесі / колеса, діти грають у хованки / хованок, син вивчає російську мову / російської мови, батько оглядає будинки / будинків. Сполуки з родовим відмінком відрізняються ледь помітним відтінком значення мети.

При дієсловах, що позначають відчуття, почуття, сприйняття, знання, мовлення, а також при дієсловах знайти, схопити, спіймати, застати, зустріти, залишити та деяких інших, позицію знахідного відмінка може займати знахідний відмінок із напівдієприкметником або сам напівдієприкметник, наприклад: відчуваю, як дме вітер, усі розуміють, що вона бреше, знайшов сестричку, яка стоїть, зустрів батька, коли він виходив, почув грім, побачив блискавку, а також підрядна частина складнопідрядного речення, наприклад: Відчуваю, що дме вітер; Усі зрозуміли, що вона бреше.

Особливе місце посідають такі речення, як: У кошеняти… ніжки зламалися (Jabl); А може, дитина… зламала собі шийку (Simon); Син бруднулі… зламав собі шию (там само), у семантичній структурі яких є два актанти, що в реальній ситуації відповідають одному референтові (як ціле та його частина; пор. 1.3.4.). Дієслова, що їх утворюють, зазвичай вважають неперехідними й уживають без знахідного відмінка. Ці речення є лише певними трансформами відповідних речень із присвійним давальним (пор. 1.2.7); звичайне значення цих дієслів не передбачає такої SemVS. Тут дієслова лише вжито перехідно, і таке вживання стилістично марковане. Однак є дієслова, які вільно вживаються і як неперехідні, і як перехідні, пор.: підвернув ногу — підвернув собі ногу, руки намокли — намочив руки.

3.2.2. Nₙ – Vₗ – N₉

Дієслова, що вимагають називного й родового відмінків, поділяються на два типи. Одні з них сполучаються з родовим відмінком лише з префіксами at-, per-, pri-, які надають їм значення інтенсивності дії (наприклад: наївся грибів, переїв конюшини, назбирав ягід), або з pa-, pra-, už-, іноді at-, які надають значення малої кількості дії (наприклад: відламав трохи гілок, трохи проварив каші, трохи поїв м’яса, відламав трохи хліба); усі вони вимагають неозначеної кількості родового відмінка

77

³¹. Інші дієслова керують родовим відмінком і без цих префіксів; це власне дієслова з родовим відмінком, наприклад: боятися, хотіти, сумувати за, жаліти(ся), уникати, шукати тощо.

Родовий відмінок частіше, ніж знахідний, є факультативним супроводом дієслова.

І називним, і родовим відмінками виражаються різноманітні семантичні функції. Для родового відмінка найхарактернішою є функція контентиву.

V [A₁, P]: жінки назбирали хмизу, діти нарубали дров, дівчата наплели вінків, потопельник і за соломинку хапається, чоловіки взялися за коси, старий ухопився за поручні, дитина тримається за материнську спідницю, Jonas обіперся на паркан, притулився до стіни, старий сперся на палицю, він доторкнувся до моєї руки.

V [A₂, P]: машини розсипали на дорозі сливи, вітер наламав гілок, дощ наробив калюж.

V [A₁, Con]: діти грають (у хованки), люди взялися до роботи, він вивчає (математику), малеча слухає казку, сім’я наїлася (кукурудзи), корова переїла (конюшини), свині наїлися портулаку, поганих людей остерігайся здалеку, він уникав усіх, лев остерігається змій, батько відмовився від роботи.

V [A₂, Con]: повінь завдала шкоди.

V [A₁, Fin]: мати шукає голку, Kazys шукав саму себе, кішка підстерігає мишу, молодь прагне знань, кінь прагне вівса, мати дбає про порядок, чоловіки турбуються про закуску, ми шукаємо виходу, жінка кликала на допомогу.

V [A₁, CA]: я ледве відбився від собак.

V [Pcp, Con]: ми сподіваємося на ясну погоду, батьки скучили за дитиною, Петро скучив за батьківщиною, він шкодував за кошеням, дитина хоче спати, сім’я не любить цієї страви (пор. valgium), Она сумує за (батьком), сама уникала сварок, він зрікся своїх поглядів, діти слухають (батьків), він послухався моєї поради, ми дотримуємося законів, вівці бояться собаки, він боїться тебе (пор. tavimi), батько злякався великих відсотків, дитина злякалася собаки.

V [P, Con]: мої руки бояться холоду, мати знепритомніла, луки втратили зелень, річка тримається старого русла, пташенята тримаються гнізда, гілки торкалися скла, плуг зачепився за корінь, одяг просяк пилом, очі засипало піском, корабель підійшов до води, купив тютюну (диму), човен наповнився людьми, площа була заставлена возами, луг заріс деревами, ліс кишів повстанцями, машина потребує догляду.

V [B, Con]: дехто мав нестачу хліба, нам забракло грошей, навряд чи нам вистачить корму, старий позбувся пасербиці (пор. podukra), вони зреклися покидьків, діти втратили батька.

V [Con, Pcp]: на тебе чекає сюрприз (успіх, неприємності), на вас чатують великі небезпеки.

³¹ За винятком дієслів із префіксами at-, per-, що виражають багаторазовість дії, інші дієслова можуть уживатися також із знахідним відмінком слова зі значенням кількості або з незакінченим словом зі значенням кількості, яке вживається в його позиції та керує родовим відмінком неозначеної кількості, пор.: pirinko кошик ягід, наламав трохи гілок, з’їв трохи м’яса, відкусив шматочок хліба. Отже, це не справжні дієслова з родовим відмінком (пор. Grenda 1979, 34).

78

Семантичну інтерпретацію моделі N_n – Vf – N_g та можливості семантичного взаємного узгодження називного й родового відмінків представлено в таблиці 2. При деяких дієсловах, наприклад: klausyti(s), laukti, bijoti(s), tykoti, tikėtis та ін., у позиції контентивного та інших родових відмінків може вживатися дієприслівник або дієприслівникова конструкція (родовий або знахідний відмінок із дієприслівником), наприклад: ми чекаємо на

Таблиця 2

Nn | Ng: Пацієнт | Контентив | Фінітний | Контрагент | Перципієнт Агент₁ | + | + | + | + | Агент₂ | + | + | | | Перципієнт | | + | | | Пацієнт | | + | | | Бенефіцієнт | | + | | | Контентив | | | | | +

коли йшов дощ, усі сподівалися, що стане прохолодніше; вечорами вона слухала спів солов’я, кішка чатувала на мишу, щоб та вилізла, чекаю, коли відчинять двері, я сподівався, що брат повернеться, вона боялася, що батько скоро помре. У позиції родового відмінка при цих та деяких інших дієсловах також може стояти підрядна частина складнопідрядного речення, наприклад: Вечорами я слухав, як співає соловей; Чекаємо, коли прийде весна; Бережися, щоб не вкусила змія.

3.2.3. N_n – Vf – N_d

Давальний відмінок як супровідник дієслів трапляється нечасто, однак ним реалізуються досить різноманітні семантичні функції, найхарактернішою з яких є функція бенефіціанта.

V [A₁, B]: син допомагає батькам, Она обслуговує гостей, він дорікає мені, навпроти нас гримується, солістка вклонилася (публіці), Йонас підтримав Петра, дочко, втішаєшся матері, вона з’явилася лікареві, собака лестить (господареві), Йонас залицяється до Оні, я провинився (перед старенькою матусею), вона всім подобається, (йому) відгукнулися інші вовки (Vien).

V [A₂, B]: твоя порада (нам) допомогла, та скарга дуже зашкодила їм.

V [A₁, P]: у дитини здох кінь, здох гусак; бджола вжалила собаку.

V [A₂, P]: куріння шкодить (здоров’ю), (коневі) робота не шкодить, чай із материнки допомагає (голові), заморозки пошкодили овочі, стерня (мене) коле, їй подряпала гілка.

V [A₁, CA]: мешканці чинили опір окупантам, син опирався батькам, вона протистояла своїй долі, Йонас не піддається другові, він вічно всім заперечував, я (тобі) ніколи не заперечуватиму.

V [A₁, Fin]: люди готувалися до сівби, повільний підготувався до стрибка, він підготувався до довгої розмови.

79

_{V [Pcp, B]: сини підкорилися батькові, Юозас поступився (дружині), мати пробачила синові, вона пожертвувала собою заради сім’ї.}

V [Pcp, Fin]: Лаурінас віддався мистецтву, він присвятив себе (віддався) науці.

V [Pcp, Con]: мешканці легко піддалися паніці, батьки не схвалили такого кроку сина.

V [P, B]: яблуко дісталося Мариті, гроші стають у пригоді (людині), (мені) трапилася гарна книжка, земля залишилася синові, Йонас наймитував (Паугаї), він представляв наш клас, ми (нікому) не служитимемо, хустка їй личить, старій хатині пасує солом’яний дах, (невістці) народився хлопчик (LKŽ), двері (миші) не заважають.

V [P, Fin]: конюшина годиться на корм, ця ланка пасувала б тобі й для персня (Jabl), такий підручник стає в пригоді для самоосвіти, батьківський заробіток ішов на їжу. У позиції давального відмінка може вживатися давальний відмінок із інфінітивом, наприклад: такий пастух годиться лише для випасання гусей.

V [P, Comp]: žmogiškas trumpintelis amžis žydinčioms ir krintančioms prilygsta žolelėms (Donel), faktai prieštarauja teiginiui; O ar gal ereliui žvirblis glūps prisilygint? (Donel).

V [P, Con]: деревина чинить опір статичному згинанню, залізо піддається корозії.

V [Con, B]: батьківщині загрожує небезпека, подорож (йому) окупилася, в Онуте не росте рута (LKŽ), у нього не ладнається робота (дієслово sektis часто вживається й без називного відмінка, тобто безособово; тоді позначувана ним ситуація дещо інша).

V [Con, Pcp]: йому подобається Веруте, старим набридла зима, ті розмови мені остогидли, матері небайдужі діти, йому щось привиділося, синові наснилася мати, довга робота (всім) набридає, йому й невинна пташка заважає (LKŽ), їй згадався жереб Уртес (Simon), Жолі дуже полюбив мову Петру (Žem), мені стала огидною його мова (LKŽ).

Семантичну інтерпретацію моделі Nₙ – Vf – Nᵈ та можливості семантичного взаємного узгодження називного й давального відмінків відображено в таблиці 3.

Таблиця 3

Nₙ | Nᵈ: Бенефіціант | Пацієнс | Контрагент | Фінітив | Контентив | Компаратив | Перципієнт; Агент₁: + | + | + | +; Агент₂: + | +; Перципієнт: + | + | +; Пацієнс: + | + | + | +; Контентив: + | +

У позиції називного відмінка може вживатися дієприслівник або дієприслівникова конструкція, пор.: їй набридло чекати, мені вже не віриться, що вона прийде; Буткене тепер лише пожвавішала від кохання, почавши зітхати (Vaižg), а також підрядна частина складнопідрядного речення, пор.: Мені вже не віриться, що він прийде.

80

3.2.4. Nₙ – Vf – Nᵢ

Орудному відмінку властиві як об’єктні, так і адвербіальні (місця, шляху, кількості) значення. Оскільки ті самі адвербіальні значення паралельно виражаються й іншими формами, особливо прийменниковими конструкціями, орудні відмінка з цими значеннями, як і місцеві відмінки, включаються до зведених моделей з AdvLoc, AdvDir, AdvQuant і розглядатимуться разом з іншими альтернаційними формами (див. 3.2.6; 3.2.7; 3.2.8).

Орудний відмінок (самостійно або з прийменником su) є основним виразником інструмента, однак йому властиві й інші семантичні функції. Для чималої групи дієслів орудний відмінок є факультативним супроводжувачем.

V [A₁, I]: сестра дзижчить за ткацьким верстатом, птахи тріпочуть крилами, чоловіки махали мечами, вартовий задзвенів ключами; вона клацнула зубком, зблиснула оком (Vaižg); діти обливаються водою, Jonas підперезався поясом, старий сперся на палицю, Petras грав (на гармоніці).

V [A₁, Pl]: дівчатка поділилися яблуком (пор. яблуко), хлопці обмінялися (atsi-mainė, apmainė, pasmainė) шапками, він скористався машиною дядька.

V [A₁, Con]: вони заробляють рибальством, чоловіки грали (у карти), жителі займаються упорядкуванням довкілля, діти йдуть за батьками, вона взяла собі чуже прізвище, він проголосив себе королем, Jonas навчається на агронома, воїн ризикував (життям), ми харчувалися лише корінцями, вони торгують (зерном), батьки дбають про дітей (одягають їх, годують тощо).

V [A₁, R]: чорт перетворився на собаку (пор. на собаку).

V [A₁, CA]: Якби не кіт, не оборонився б від щурів (LKŽ).

V [Pcp, Con]: Vilius дуже пишається (кіньми) (Simon), усі дивувалися його мудрості, він цікавиться мистецтвом, усі дивуються твоєму вчинку, вони не довіряють мені, я сумніваюся в тих обіцянках, батьки раділи (своїм дітям), ти переконаєшся в правильності мого слова, вона розчарувалася у своїй подрузі, усі ним (пор. його) гидують, ми й досі боїмося тепла (пор. тепла), посмакуй ягодами, він спокусився легким заробітком, ми вдовольнилися другим місцем, дбаймо про чужі біди, батьки пишалися синами.

V [B, Con]: ми ледве позбулися непроханих гостей (пор. гостей), пан привласнює собі шлях (Žem), ми обійдемося тими грошима.

V [P, Con]: вона носила старовинну картату хустку, він і в будень ходить у чоботях, батько вкриває кожухом, дитина заразилася на кір, усі перехворіли на той грип, він отруївся (рибою), узвар віддає (димом), її обличчя дихало ласкою, життя тут вирізняється великою різноманітністю, їхня опіка обмежується лише передаванням професійних навичок, це слово виступає додатком, каша йде грудками, голуби живляться зерном, рослини живляться мінеральними речовинами.

Пацієнтом часто вважають місце, у якому щось так чи інакше проявляється, виникає, покриває або наповнює його, виходить із нього або проходить ним і водночас спричиняє певний його стан (саме місце не є джерелом стану), наприклад: луки зацвіли (купальницями), берег озера осяявся (вогнищами), небо мерехтить (зорями), ліс дзвенів птахами, город палає маками, стіна рябіла паперами, очі налилися сльозами, яма наповнилася водою, бригада поповнилася молодими робітниками, дах укрився мохом, берег заріс вільхами, серце спливає кров’ю, обличчя пашіло здоров’ям, піч пашить жаром, там річки течуть молоком. Речення такого типу в багатьох випадках є реченнями з ati-

81

відповідними адвербіальними компонентами — певні, найчастіше стилістично марковані, трансформи, пор.: Луки вкрилися квітами калюжниці ← На луках зацвіли калюжниці; Серце спливає кров’ю ← Кров тече із серця. Звичне значення цих дієслів не передбачає такої SemVS.

V [P, R]: кінь знову перетворився на людину, сама ялина стала, село розділилося на хутори (пор. на хутори), горщики розсипалися черепками, біль обернувся на радість.

_{Modelio N}ⁿ – Vf – Nⁱ семантичну інтерпретацію та те, як семантично узгоджуються між собою називний відмінок і об’єктний орудний відмінок, показано в таблиці 4.

Таблиця 4

_Nⁿ | Nⁱ Інструмент | Пацієнс | Контент | Результат | Контрагент Агент₁ | + | + | + | + | + Перцепієнт | | | + | | Бенефіцієнт | | | + | | Пацієнс | | | + | + |

3.2.5. Nⁿ – Vf – pN (з об’єктними pN)

При дієсловах уживаються двоякі прийменникові конструкції (pN): об’єктні та адвербіальні. Адвербіальні pN розглядатимуться далі разом з іншими адвербіальними супровідниками (AdvLoc, AdvDir, AdvQuant).

Дієслова сполучаються з тією чи іншою об’єктною pN, кожна з яких має спеціальне значення і цим відрізняється від адвербіальних pN, які з тим самим адвербіальним значенням часто вживаються паралельно з іншими формами, пор.: пастух ухопився за гілку [P] – пастух пішов за дерево / під дерево / до дерева [Dir].

3.2.5.1. позиція pN — родовий відмінок із прийменниками ant, be, dėl, iš, nuo, prie, už.

_Nⁿ – Vf – antN^g.

V [A₁, P]: собака напала на змію, усі накинулися на мене, батько свариться (на дітей).

V [Pcp, Con]: я розсердився (на тебе), Йонас посилає (на мене).

_Nⁿ – Vf – beN^g.

V [B, Con]: людина тижнями обходиться без їжі, я обійдуся і без тебе, сяк-так ми дали собі раду без допомоги.

_Nⁿ – Vf – dėlN^g.

V [A₁, Con]: чоловіки домовилися (про подорож), батьки порадилися (щодо одруження сина).

V [Pcp, Con]: мати занепокоїлася (про сина) (пор. сином).

_Nⁿ – Vf – išN^g.

V [P, Con]: метали складаються з кристалів, їхня квартира складається з трьох кімнат.

V [P, O]: з тієї палиці ручки не вийде, з тих лебедів виходять дівчата (LKŽ), комуністична партія виросла з марксистських гуртків, з орла стала людина.

82

V [P, Comp]: Юкукас вирізняється серед усіх учнів.

V [B, Con]: вони живляться полюванням, ми живемо з роботи на танках.

V [Pcp, Con]: усі дивуються з мене (DLKŽ) (пор. мною), він радіє з твого нещастя (DLKŽ) (пор. нещастям), панове глузують із бідних, усі сміються з нього.

N_n – Vf – від N_g.

V [A₁, CA]: жмудини захищалися від хрестоносців, боягуз тікає і (від зайця), він сховався (від натовпу), я ледве врятувався (від смерті).

V [A₁, Con]: він відмовився від подорожі (пор. подорожі), вони застрахувалися (від травмування).

V [P, Con]: життєві процеси залежать від сонячного тепла й світла, вони залежать від власника фабрики.

V [P, Comp]: день не відрізнявся від ночі.

V [Pcp, Con]: він відвик від роботи, від їжі не відвикає (LKŽ), я вже відлучений від материнського молока (Gud-Guz), теля вже відлучили від корови.

N_n – Vf – при N_g.

V [A₁, P]: він чіпляється до мене, дівчина причепилася до Йонаса.

V [A₁, Con]: вона дуже залицяється до чоловіка, Йонас залицяється до Они, він підлещується (до мене), звір пристосовується до довкілля, до нашої пісні долучилися й дівчата.

V [P, Con]: мова належить до суспільних явищ, біла сукня пасує до темного волосся.

V [Pcp, Con]: собака звикла до нового господаря, він пристосувався до нового місця.

N_n – Vf – за N_g.

V [A₁, P]: я вхопився за гілку (пор. гілкою), ніхто не хапається за палаючий кінець, не хапайся за гаряче залізо.

V [A₁, Con]: донька вийшла заміж за агронома, О на вийшла за Йонаса.

V [P, Con]: плуг зачепився за камінь.

3.2.5.2. У позиції pN — знахідний відмінок із прийменниками apie, į, prieš, už.

N_n – Vf – apieN_a.

V [A₁, Con]: вони говорили про нову книжку, він прихильно відгукнувся про фільм.

V [A₁, P]: жінка тільки про дім і дбає (LKŽ), та готується до господарства (J), дівчата крутилися навколо сніданку (Žem).

V [Pcp, Con]: він думає про помсту, дівчина мріяла (про своє майбутнє).

N_n – Vf – įN_a.

V [A₁, P]: хтось стукає у двері, навіть спанга не чіпляється за вудку (LKŽ), дитина чіпляється за материнську спідницю.

V [A₁, I]: свиня чухається об кіл.

V [A₂, P]: грім ударив у будинок, той кілок дряпає скло (LKŽ), дощові краплі забарабанили по вікнах.

V [A₁, B]: учень звернувся до вчителя.

V [A₁, M]: він не відгукнувся на наше прохання (на його слова), ніхто не озвався на мій крик, директор зважив на побажання робітників.

V [P, R]: вони перетворилися на каміння (пор. камінням), наші діти вже виросли й стали чоловіками, горщик розбився (на черепки), жито йде в осот (DLKŽ).

83

V [P, Con]: картопля йде в листя, курка вийшла в поле, мама йде в гості, він убив собі в голову (LKŽ), капіталізм переріс у найвищий ступінь свого розвитку (LKŽ).

V [P, Comp]: дитина вдалася в діда, він пішов у батька, література дедалі більше стає схожою на науку.

Nₙ – Vf – priešNₙ.

V [A₁, CA]: селяни повстали (проти панів), Петрикас накинувся на господиню, вони йдуть (борються) проти влади.

V [A₁, B]: я добре показав себе перед друзями.

V [A₁, Con]: вони протестували проти рішення судді.

Nₙ – Vf – užNₐ.

V [A₁, B]: друзі поручилися за мене, він іде за мене (DLKŽ).

V [A₁, Con]: вони голосуватимуть за свого кандидата, ми голосуватимемо за процвітання батьківщини.

V [A₁, M]: він відпрацював за борг, ми відпрацювали за п’ятницю.

V [Pcp, Con]: кожен відповідає за свою роботу.

3.2.5.3. У позиції pN — орудний відмінок із прийменником su.

Nₙ – Vf – suNᵢ.

V [A₁, Com]: півень б’ється з гусаком, Йонас посварився з братом, діти ганяються з собаками, батько напився з гостем, хлопці дражнилися з дівчатами, я попрощався з другом, сусід розлучився з дружиною.

V [A₁, P]: родина працювала із сіном, каральники розправилися з мешканцями, з крадієм ми самі впораємося.

V [A₁, CA]: хворий боровся зі смертю.

V [Pcp, Com]: мати побачилася із синами, вона не ладнає з чоловіком, Йонукас посварився з друзями, син товаришував із дочкою наймита.

V [Pcp, Con]: свекруха звикла до невістки, з такою пропозицією всі погодилися, він мириться з теперішнім становищем, дідусь важко розбирається з цими числами.

V [B, Con]: якось дамо собі раду з кормом (DLKŽ), я обійдуся п’ятьма рублями, він у грошах помилився з рахунком (DLKŽ).

V [P, Com]: на півночі Литва межує з Латвією, біля дверей я зіткнувся з гостем, він зблизився із сільською молоддю, ми породичалися з Пошками, теорія пов’язана з практикою, шум моря зливається з шелестом сосен.

V [P, Con]: очі звикли до темряви.

V [P, Comp]: дубок зрівнявся з ясеном.

Прийменникова конструкція suNᵢ, що має функцію інструмента, є альтернантом інструментального орудного відмінка (див. 3.2.4).

3.2.6. Nₙ – Vf – AdvLoc

У позиції AdvLoc виступає місцевий відмінок, прийменникові конструкції, прислівники місця, іноді орудний відмінок. Їхнє значення не є спеціалізованим, і вони вільно замінюють одне одного. AdvLoc зазвичай позначає місце, де хтось чи щось є, з’являється, відбувається, куди щось поміщається чи не поміщається тощо. Локативне значення іноді супроводжується відтінками інших значень, які навіть переважають його, наприклад: ми зареєструвалися у чергового [L-A₁], сусід опинився в біді [L-Con], вони живуть у достатку [L-Con], усі брали участь у святі [L-Con].

84

У позиції AdvLoc виступають різні pN: antN₉, anapusN₉, artiN₉, gretaN₉, prieN₉, šaliaN₉, tarpN₉, užN₉, virš(um)N₉, apieNₐ, aplinkNₐ, pasNₐ, pagalNₐ, prieš(ais)Nₐ; poNᵢ, tiesNᵢ та ін.

Більшість дієслів, яким властива ця SinVS, означають стан предмета або зміну стану, а деякі — ненапрямлений рух (наприклад: бігати, літати, бігати, побігувати тощо).

Моделлю Nₙ – Vf – AdvLoc реалізуються такі SemVS:

V [A₁, L]: діти брели по калюжі, птахи літають (у повітрі | над стогом), гусак бродить біля хат | уздовж ячменю, свині бігають біля хліва | у загоні, на столі бігають мухи, він ходив поміж людьми, Jonas простягся на землі, цигани зупинялися в вільховому гаю | біля вільхового гаю | неподалік села, люди зупинилися на узбіччях | узбіччями.

V [A₂, L]: погляд зупинився на фотографії, у містечку ширилися чутки.

V [P, L]: Jonas живе в місті | за містом | біля річки, у сітці був казан (Balc), заєць лежить у борозні, вони заночували в селі, усе опинилося у вогні, мама сиділа за верстатом | на лаві, у хворої розірвалася рана, корови брели у воді, не стій під дощем, вода затримується в глині, усі врожаї повернуться до клуні, верби ростуть на болотах, уздовж межі | на межах стояли діжки, довкола стоїть вода, біля стіни стоїть ліжко, крапля капає під носом, наймит ночував під мостом, над головою висить лампа, усі повернемося за стіл | до застілля, на стіл посипалися карти, у мене гостював товариш.

3.2.7. Nₙ – Vf – AdvDir

У позиції AdvDir виступають різноманітні прийменникові конструкції (паралельно з конструкцією iNₐ іноді вживається також ілатив: į mišką | mišk an), прислівники та орудний відмінок.

Дієслова, яким властива ця SinVS, найчастіше означають рух предмета в одному напрямку, рідше — у різних напрямках (наприклад, діти бігають коридором | коридором туди-сюди); деякі з них позначають певне розташування предмета у просторі (наприклад, ліс підходить до річки³²). Одні з них потребують указівки лише на початкову чи кінцеву точку або шлях, інші передбачають загальну директивну функцію, і їхню валентність задовольняє будь-яка форма чи конструкція з директивним значенням або навіть дві чи три конструкції (наприклад: іде стежкою до озера, з Клайпеди до Вільнюса ми повернулися через Каунас).

Початкову точку позначають конструкції išN₉ і nuoN₉, кінцеву точку — antN₉, iki/ligiN₉, prieN₉, užN₉, įNₐ, pasNₐ, poNᵢ та ін., а також прислівники; шлях — perNₐ, proNₐ, poNₐ, apie/aplinkNₐ та ін., а також орудний відмінок і прислівники. З одними дієсловами (найчастіше такими, що мають відповідні префікси) вживаються спеціальні pN, наприклад: спустився з горища, заліз на дерево, виліз на коня, переліз через паркан; інші дієслова вживаються з будь-якою pN, прислівником чи орудним відмінком, що виражають потрібне значення, наприклад: він пішов до кімнати | до дверей | за двері | під дах | туди [Ad], машини їдуть шосе | через поле | повз місто | навколо міста [Via].

У деяких дієслів, особливо тих, значення яких мало пов’язане з рухом, директивні pN дуже близькі до об’єктних, наприклад: він сперся на стіну, павутиння причепилося до дерев, дитина тулилася до мами, він підступився до начальства,

³² Подібно до дієслів руху вживаються також такі дієслова, як (pa)žvelgti, (pa)žiūrėti, наприклад: я глянув на сонце | у вікно | зблизька.

85

ми бігли від дощу, горобець вирвався з пазурів кота, дівчинка відстала від батьків, Йонас приєднався до нас, а іноді директиву властивий виразний відтінок контентивного значення, наприклад: він вплутався в неприємну історію, батьки дедалі глибше загрузали в боргах, ми дійшли висновку, Йонас заглиблюється в суть справи, твір наблизився до народного епосу, вони вибралися з біди.

Моделлю Nₙ – Vf – AdvDir реалізуються такі SemVS:

V [A₁, Ab]: вершник зліз із коня, теля вискочило із загороди, полонений вирвався з неволі, його викреслили зі списку.

V [A₂, Ab]: літак відірвався від землі.

V [P, Ab]: палиця стирчить із води, зі бруньок виступить смола (Tilv), уся солодкість із воску вийшла (LKŽ), письменник походить із селянської родини.

V [A₁, Ad]: рибалка зайшов у воду, усі підбігли до вікна, він сів у віз, півень залетів на дах, курчата залізли під квочку, не штовхайся (біля мене), він зайшов за дерево, біля самих ніг ти приробив (LKŽ), я зайду до тебе / у кімнату.

V [A₂, Ad]: корабель сів на мілину, машина під’їхала до дверей / аж до дверей, потяг наближався (до станції), сонце зайшло за хмари.

V [P, Ad]: на воді утворилася крига, шапка насувається на вуха, наші луки підходять до озера, вода всмокталася в землю, коса вдарилася об камінь, увесь овес перейшов у мішок, скалка залізла під ніготь, ніж встромився нижче ліктя / у лікоть / біля ліктя, дитина потрапила під машину / у машину, квасолина виросла до / аж до неба.

V [A₁, Via]: хлопчина перестрибнув через паркан, вона перейшла через кладку, заєць пробіг повз мене, дитина пролізла б крізь ту щілину, він обійшов навколо хати, собака йде слідом за пастухом / позаду, Йонас протиснувся крізь людей, діти бігають подвір’ям / стежкою.

V [A₂, Via]: вогонь перескочив через рів, крізь затулені вікна світло ледь проходить, подвір’ям / повз проїхали сани, (вулицями) їздять тролейбуси.

V [P, Via]: статечна крізь двері не проходить, батіг обвився навколо шиї, деревце обросло навколо всієї криниці (LKŽ).

V [Con, Via]: По жилах усниці пробігло тремтіння (Tilv), по тілу пробігали дрижаки (LKŽ), гірка усмішка пробігла її обличчям (LKŽ).

V [A₁, Dir]: корови заходять у воду / переходять струмок / з одного берега на інший / з води на берег, собаки прибігли (за слідами зайця / до нас / до нас), Йонас повернувся з полювання / додому, ми спустилися з гори / у долину, діти вибігли з хати / у двір / крізь двері, він пішов путівцем / далі / до озера / повз, ми подорожуємо (до моря / Литвою / по Литві / здалеку).

V [A₂, Dir]: літак летить (із Вільнюса / до Москви / низько над землею), потяг прибуває (з Тракая / до Вільнюса), (верхівками жита / з полів) прибігав вітер, ось уже їде автобус (до Гаргждая (LKŽ) / через Гаргждай / із Гаргждая).

V [P, Dir]: дорога проходить через ліс / лісом / повз ліс / у ліс / з лісу, сльози котилися (по щоках / щоками / з очей / на руки), дим ішов (із димаря / крізь щілину / до хати), борошно сиплеться (з мішка / у мішок / крізь дірку), листя опадає (з дерев / на землю), щось упало (зі столу / на стіл), хмари пливуть (небом / із заходу / на захід).

86

3.2.8. Nₙ – Vf – AdvQuant

У позиції AdvQuant виступає знахідний відмінок, прийменникові конструкції iki/ligi N₉, apie Nₐ, arti N₉, netoli N₉ та ін., кількісні прислівники daug, mažai, ilgai, trumpai та ін., рідше — орудний відмінок. Іноді в позиції AdvQuant виступають дві сполучені прийменникові групи, наприклад: лекція тривала від третьої до п’ятої години, ліс простягався від берегів Узубалів до берегів Швянтої (Vien).

Значення часу AdvQuant зазвичай пов’язане з дієсловами з префіксами iš-, pra- та ін. (наприклад: išbūti, prabūti), просторові значення — з дієсловами, що означають просторовий стан, іноді дію (наприклад: siekti, tęstis, nusitęsti тощо), значення ваги — з дієсловом sverti, ціни — з дієсловами kainuoti, atsieiti тощо, кількості — з дієсловом skaičiuoti та ін. Кількісний супровідник мають також дієслова, що означають здатність особи (іноді предмета) щось зробити, наприклад: він піднімає цілий центнер, я за раз випиваю літр.

У моделі Nₙ – Vf – AdvQuant реалізуються такі SemVS:

V [A₁, Q]: діти пробігали весь день | до вечора | близько години, молоді спеціалісти відпрацьовують призначений термін, Йонас відпрацював близько двох тижнів | майже два тижні | до осені, початок усю весну; учень стрибнув на три метри | майже на три метри | до паркану; дитина порахувала до ста.

V [A₂, Q]: буря тривала всю ніч, радіо замовкло на весь день | до вечора.

V [P, Q]: його щастя тривало недовго, лекція тривала дві години | близько двох годин | до другої години, те гноблення тривало століттями | дуже довго, вона хворіла всю зиму | до весни, я простояв майже годину, батько прожив дев’яносто років | до дев’яноста років | дуже довго; цей ліс простягається на десятки | десятки кілометрів, лука тягнеться (простягається) до Нямунаса, довжина тіла сягає трьох метрів, сонце піднялося лише на п’ядь | зовсім трохи; вовна важить кілограм | мало | багато; ліфт піднімає (тобто може підняти) п’ятьох людей; книжка коштує два рублі | недорого; наклад сягає п’яти тисяч примірників.

V [Pcp, Q]: дівчинка мріяла всю ніч | до світанку.

3.2.9. Nₙ – Vf – Adv

Для дієслів поводитися, існувати, жити «існувати», триматися та ін. обов’язково потрібен прислівник способу дії, який характеризує позначену дієсловом дію, розкриваючи її зміст. Прислівник може замінюватися порівняльним зворотом, іноді прийменниковою конструкцією, пор. ти повівся по-чоловічому | як чоловік | згідно із законом.

V [A₁, Con]: учень поводився зразково, і вовк так не вчинив би.

V [P, Con]: родина тримається добре, ми живемо абияк; Як ви живете? Пор. дні минають довше.

3.2.10. Nₙ – Vf – Inf

Дієслова, що виражають певне ставлення особи до дії або готовність її виконати (наприклад: любити, боятися, зазвичай, погодитися, готуватися, наважитися, схаменутися, відмовитися, лінуватися, шкодувати та ін.), а також надмірну або недостатню кількість дії чи її виконання невчасно (наприклад: перебільшити, зменшити, пришвидшити, відкласти та ін.),

87

без називного відмінка вимагають інфінітива, який розкриває їхній зміст³³. Суб’єкт дії інфінітива завжди той самий, що й у особової форми дієслова.

V [A₁, Con]: ми відмовляємося співпрацювати з вами, він погодився нам допомогти, гість зібрався піти.

V [Pcp, Con]: Оні ліньки задихатися, я боюся туди йти, батько наважився поговорити із сином, вона не здогадалася запитати, Йонас любить грати на скрипці, ми звикли рано вставати.

V [C, Con]: він нікому не видасть зайвої порції (LKŽ), я трохи прискорив прихід (LKŽ), не зменшуй кількість звареної каші (LKŽ).

3.2.11. Nₙ – Vf – Inf / Part / SD

Дієслова, що виражають перспективу реалізації дії (наприклад: очікувати, сподіватися, мріяти, вважати, вирішити, постановити, домовитися, мати намір, гадати, іноді боятися тощо), вимагають або інфінітива, або дієприкметника активного стану майбутнього часу 1-ї особи, або підрядної частини складного речення, що заступає їх. Ці альтернативи в кожному випадку можуть замінювати одна одну, наприклад: він сподівається одужати | що одужає | що одужає. Називний відмінок із дієприкметником утворює специфічні конструкції (nominativus cum participio), властиві ширшому колу дієслів (про них див. Ambrazas 1978; 1979, 96 tt.).

У цій синтаксичній моделі реалізуються лише дві SemVS:

V [Pcp, Con]: ми боїмося запізнитися | що запізнимося | що запізнимося; я вважаю, що встигну | що встигну | що встигну; він сподівається отримати | що отримає | що отримає кращу роботу.

V [A₁, Con]: він узявся це зробити | що зробить | що це зробить; домовмося поки що не розповідати про цей інцидент (Myk-Put) (пор. не розповідатимемо…); [вони] домовилися в неділю подати оголошення (Žem).

3.2.12. Nₙ – Vf – Part / SD

Ця SinVS властива дієсловам фразового керування, що позначають фізичне й психічне сприйняття та психічну діяльність (наприклад: бачити, видіти, відчувати, відчути, вважати, гадати, знати, розуміти, схаменутися, згадати, забути, переконатися, сумніватися тощо), інформацію (наприклад: казати, згадувати, свідчити, оголошувати, стверджувати, говорити, писати, захищатися, виправдовуватися тощо), емоційний і удаваний стан (наприклад: радіти, боятися, жахатися, турбуватися, сумувати, шкодувати, плакати, соромитися, удавати, вдавати, прикидатися, приховувати, гадати, бути тощо); з пасивними дієприкметниками також уживаються дієслова, що виражають бажання чи небажання, намагання чи уникнення, страх, прохання,

³³ Фазові дієслова (наприклад: почати, взятися, закінчити тощо) і деякі модальні дієслова (наприклад: могти, мати, бути зобов’язаним, бути спроможним, уміти тощо) лише модифікують значення дії, позначеної інфінітивом, тому інфінітив не є їхнім валентним супроводом, а разом із особовою формою дієслова утворює вербальний центр речення (пор. Helbig–Schenkel 1975, 57–58).

Інфінітив деяких дієслів іноді вживається субстантивно, тобто замість іменників, наприклад: незабаром з’явилися їжа й напої (пор. страв і напоїв), матір внесли вмитися (пор. миску з водою), господиня поставила на стіл їсти (пор. страви), дядько дав йому закурити (пор. цигарку). У цих випадках інфінітив уживається в позиції відповідного відмінка і є його замінником.

88

звичку (наприклад: хотіти, любити, чекати, опиратися, спрощувати, терпіти, боятися тощо)³⁴. Дієприкметники найчастіше вживаються з рефлексивними дієсловами (рефлексивна частка функціонує як граматичний показник, що позначає тотожність суб’єкта дії цих дієслів і дієприкметника; див. Ambrazas 1978, 58). При нерефлексивних дієсловах у цій позиції частіше трапляється підрядна частина складнопідрядного речення; остання може замінити конструкцію з активним дієприкметником лише за умови, що суб’єкт дії головної та підрядної частин той самий, наприклад: він зрозумів, що зробив помилку. Пор. з пасивним дієприкметником: кішка хоче, щоб її погладили | щоб її було погладжено (суб’єкти дій різні).

Семантична характеристика цих дієслів також не відзначається різноманітністю.

V [Pcp, Con]: він думає, що бачить сон | що бачить сон; вони бачили, що нічого не виграють | що нічого не виграють; я зрозумів, що помилився | що я помилився; лисиця раділа, що матиме | що матиме смачний сніданок; мати вдала, що нічого не помітила | що нічого не помітила; сподіваюся, що мене виправдають | що мене буде виправдано | що мене виправдають; кінь боїться, що його битимуть | щоб його не били | щоб його не били по морді.

V [A₁, Con]: він каже, що все знає | що все знає; купець підписався віддати (пор. що віддасть) усе своє майно (BsRP); Антан заприсягнувся, що не бачив (Žem) / що не бачив; стара відмовлялася пити / що не питиме горілки; тоді не опирався, коли йому нав’язували (Žem) / щоб йому не нав’язували.

3.2.13. Nₙ – Vf – SD

У позиції підрядної частини (SD) найчастіше виступає підрядна частина складнопідрядного речення, рідше — залежна частина безсполучникового речення (наприклад: А я думав — сонце сходить). Загалом SD найчастіше займає позицію відмінкових і прийменникових конструкцій та має таку саму семантичну функцію, тобто вживається як замінник цих супровідних компонентів, пор.: бачив схід сонця [Con] / як сходить сонце [Con]; думав про майбутню роботу [Con] / як працюватиму [Con]. Лише в тих випадках, коли SD має іншу семантичну функцію, її можна вважати спеціальним супровідним компонентом дієслова й елементом його SinVS, наприклад: Вони досліджують, які скарби приховані на морському дні [Con], пор. вони досліджують морське дно [P]; Усі читали, що там було написано [Con], пор. усі читали оголошення [P]; Ти порахуй, скільки людей у залі [Con], пор. ти порахуй людей [P].

Іноді SD не може бути замінена ані відмінковою формою іменника чи прийменниковою конструкцією, ані інфінітивом або дієприкметником (останні два не можуть замінити SD через те, що суб’єкти дії головної та підрядної частин різні), наприклад: Я думав, що сталося щось погане. У цих випадках SD може замінити лише питальний або заперечний займенник, наприклад: Що ти думав?; Я нічого не думав, а також конструкція з акузативом і дієприслівником (про неї див. Ambrazas 1968; 1974, 265–270), наприклад: думав, що сталося щось погане.

Семантична характеристика цієї синтаксичної моделі подібна до характеристик двох попередніх моделей, які також містять SD (див. 3.2.11; 3.2.12).

³⁴ У цій статті використано список дієслів, які керують цими конструкціями, та їхній поділ на групи, запропоновані В. Амбразасом (1978, 8–9).

Дієприкметники не виступають валентними супровідними компонентами при фазових дієсловах перестати, закінчити, припинити, які не позначають окремої дії, а лише надають дії дієприкметника фазової характеристики завершеності, наприклад, перестав (припинив) лити (пор. Ambrazas 1978, 12).

89

V [Pcp, Con]: Каршинцюс вирішив, що в неї все перевернулося всередині (Cvir); Григене з усіх сил намагалася, щоб чоловік цього не помітив (Krėv); Він не орієнтувався, куди треба їхати; Юстукас здогадався, що цим плотом можна скористатися замість човна (Maš).

V [A₁, Con]: Можливо, люди лише брехали, що є якась влада (Krėv).

3.2.14. Окремо слід згадати ті дієслова, які в граматиках зазвичай вважаються (несправжніми) зв’язками. Вони мають певне лексичне значення, але водночас також указують на існування ознаки, вираженої іменною частиною присудка; цим вони близькі до зв’язки бути, яка лексичного значення не має (тому немає підстав говорити і про її валентність). Усі ці дієслова керують орудним відмінком із контентивним або результативним значенням, проте, як і зв’язка бути, вживаються також із предикативним іменником або прикметником у називному відмінку (а також із формами, що їх замінюють: прийменниковими конструкціями, порівняльними зворотами тощо).

Одні з них частіше вживаються з орудним відмінком, інші — з називним. Їхні SinVS і SemVS у багатьох випадках не відповідають предикативній структурі речення (пор. сумнів щодо моделі Nₙ — Vf — Adv, наведений у примітці 29). Можна виокремити дві групи цих дієслів: 1) Nₙ — Vf — Nₗ /Nₙ/Adjₙ (прикидатися, удавати, ставати, став, став, залишився, перетворився), наприклад: він прикидається королем / король / сердитий (пор. той, хто не знає); 2) Nₙ — Vf — Nₗ / Nₙ / Adjₙ/Adv (почуватися, здаватися), наприклад: він почувається людиною / людина / здоровий (пор. здоровим) / непогано. Називний відмінок іменників і прикметників або прислівник можуть з’являтися також у SinVS інших (тривалентних, безособових) дієслів.

4. ПІДСУМКОВІ ЗАУВАГИ

Викладені у статті думки та міркування, а також їх практичне застосування можна стисло підсумувати такими положеннями:

1. Найдетальніша синтаксична класифікація дієслів ґрунтується на їхніх валентних властивостях. За валентністю дієслова поділяють на особові й безособові, одновалентні, двовалентні, тривалентні, чотиривалентні та невалентні. Далі їх групують за синтаксичною структурою валентності, тобто за конкретними синтаксичними моделями валентності. Нарешті, з огляду на їхню семантичну валентність дієслова поділяють на синтаксично-семантичні групи.

2. Для такої класифікації дієслів потрібно знати їхню синтаксичну й семантичну валентність. Синтаксична валентність — це зумовлена значенням дієслова потреба поєднуватися з певною кількістю слів певної форми — валентних супровідників. Синтаксичну валентність дієслова відображає синтаксична структура валентності (SinVS). Семантична валентність — це певна семантична інтерпретація ситуації дійсності, описуваної дієсловом, зафіксована як відповідний набір семантичних функцій (актантів, або семантичних відмінків); інакше кажучи, це загальне сигніфікативне значення дієслова, яке воно має в реченні як предикат. Семантичну валентність дієслова відображає семантична структура валентності (SemVS).

3. Кількість валентних супровідників дієслова відповідає кількості актантів у його SemVS. У багатьох випадках існує також певна відповідність між граматичною формою супровідників і семантичними функціями актантів.

4. Як семантичну, так і синтаксичну валентність дієслова слід визначати, аналізуючи речення, утворені з цим дієсловом, оскільки лише в реченні з’ясовуються загальне сигніфікативне значення дієслова та його синтаксичне поєдн-

90

можливості відтворення. Коли SemVS дієслова визначається лише на підставі його лексичного значення, вона повністю відповідає описуваній ситуації дійсності як за кількістю актантів, так і за їхнім характером, оскільки до неї безпосередньо переносяться всі ситуаційні ролі референтів. Тоді ігнорується загальне сигніфікативне значення дієслова (а також речення), і всі речення, які можна співвіднести з тією самою ситуацією дійсності, вважаються семантично тотожними, звідки можна зробити висновок, що повна відповідність існує також між граматичною структурою та екстралінгвістичною ситуацією.

5. Дієслова класифікуються на підставі їхнього загального сигніфікативного значення; в одному випадку дієслово може бути двовалентним, в іншому — тривалентним або одновалентним тощо. В одних випадках окремі значення дієслова пов’язані з різними ситуаціями дійсності, в інших — та сама ситуація дійсності по-різному семантично інтерпретується дієсловом. Окремі сигніфікативні значення увиразнюють різні перспективи опису тієї самої ситуації: на перший план висуваються інші референти, і вони семантично інтерпретуються по-іншому. У таких випадках синтаксична валентність дієслова також різниться.

За такої класифікації дієслів відсутність чітких меж між полісемією та омонімією не має вирішального значення.

6. Супутники дієслів є обов’язковими або факультативними. Цю їхню відмінність визначають на зовнішньому синтаксичному рівні, однак для синтаксичної класифікації дієслів вона нерелевантна. Дієслово зараховують до певного синтаксичного класу з огляду на кількість або форму його супутників, незалежно від того, обов’язкові вони чи факультативні. Факультативність супутників властива окремим дієсловам, а не їхнім синтаксичним класам: до того самого класу належать дієслова як з обов’язковими, так і з факультативними супутниками. Факультативність супутників важлива під час дослідження валентності окремих дієслів, укладання словників дієслівної валентності, а також дослідження структури дієслівних речень.

LITERATŪRA

[Abraham W. (ed.)] Valence, Semantic Case and Grammatical Relations. Papers Prepared for the Working Group “Valence and Semantic Case“. 12th International Congress of Linguists. University of Vienna, Austria, August 29 to September 3, 1977. – Amsterdam, 1978.

Ambrazas V. Galininkas su padalyviu senuosiuose lietuvių kalbos paminkluose. – Baltistica, 1968, t. 4(2), p. 195–209.

Ambrazas V. Lietuvių kalbos vardininko su dalyviu (nominativus cum participio) struktūra ir raida. – Kn.: Lietuvių kalbotyros klausimai, 1978, t. 18, p. 7–67.

Ambrazas V. Lietuvių kalbos dalyvių istorinė sintaksė. – V., 1979.

Bondzio W. Das Wesen der Valenz und ihre Stellung im Rahmen der Satzstruktur. – Wissenschaftliche Zeitschrift der Humboldt-Universität zu Berlin. Ges.-Sprachwiss. Reihe. 1969, Jg. 18, H. 2, S. 233–240.

Bondzio W. Valenz, Bedeutung und Satzmodelle. – In: Beiträge zur Valenztheorie. Halle (Saale), 1971, S. 85–103.

Bondzio W. Abriß der semantischen Valenztheorie als Grundlage der Syntax. – Zeitschrift für Phonetik, Sprachwissenschaft und Kommunikationsforschung, 1976, Bd. 29, H. 4, S. 354–363 (T. 1); 1977, Bd. 30, H. 1, S. 261–273 (T. 2); 1978, Bd. 31, H. 1, S. 21–33 (T. 3).

Bräuer R. Die Valenztheorie. Ihre Geschichte, ihr aktueller Stand und ihre Möglichkeiten. – Wissenschaftliche Zeitschrift der Humboldt-Universität zu Berlin. Ges.-Sprachwiss. Reihe. 1974, Jg. 23, H. 3/4, S. 267–280.

91

Cook W. A. A Case Grammar Matrix Model (And Its Application to a Hemingway Text). – In: Abraham (ed.) 1978, p. 295–309.

Drukteinis A. Objekto sąvoka ir kai kurie požymiai. – Kalbotyra, 1982, t. 33 (1), p. 15–20.

Emons R. Valenzen englischer Prädikatsverben. – Tübingen, 1974 (6) (Linguistische Arbeiten, 22).

Erben J. Abriß der deutschen Grammatik. – Berlin, 1964.

Erben J. Deutsche Grammatik. – Frankfurt am Main, 1968.

Fillmore Ch. J. The Case for Case. – In: Universals in Linguistic Theory. New York, 1968, p. 1–88.

Fillmore Ch. J. Types of Lexical Information. – In: Studies in Syntax and Semantics. Dordrecht – Holland, 1969(a), p. 109–137.

Fillmore Ch. J. Toward a Modern Theory of Case. – In: Modern Studies in English. Readings in Transformational Grammar. New Jersey, 1969(b), p. 361–376.

Fillmore Ch. J. Subjects, Speakers and Roles. – In: Semantics of Natural Language. Dordrecht – Holland, 1972, p. 1–24.

Fink S. R. Case Grammar and Valence Theory at a Stalemate? The Relevance for Semantic Memory. – In: Abraham (ed.) 1978, p. 177–190.

Flämig W. Valenztheorie und Schulgrammatik. – In: Beiträge zur Valenztheorie. Halle (Saale), 1971, S. 105–121.

Geniuṡienė E. Lietuvių kalbos veiksmažodžių sintaksinė klasifikacija. – Kalbotyra, 1971, t. 23 (1), p. 7–16.

Geniuṡienė E. Dabartinės lietuvių kalbos konversiniai sangrąžiniai veiksmažodžiai. – Baltistica. II priedas, 1977, p. 63–69.

Grenda Č. Apibrėžtumo/neapibrėžtumo požymių opozicija veiksmažodžių konstrukcijose su daiktavardžiu. – Kalbotyra, 1979, t. 30 (1), p. 32–38.

[Helbig G. (Hrsg.)] Beiträge zur Valenztheorie. – Halle (Saale), 1971.

Helbig G. Zur semantischen Charakteristik der Argumente des Prädikats. – In: Probleme der Bedeutung und Kombinierbarkeit im Deutschen. Leipzig, 1977, S. 40–92.

Helbig G. Zum Status der Valenz und der semantischen Kasus. – Deutsch als Fremdsprache, 1979, H. 2, S. 65–78.

Helbig G. Valenz – Satzglieder – Semantische Kasus – Satzmodelle. – Leipzig, 1982.

Helbig G., Schenkel W. Wörterbuch zur Valenz und Distribution deutscher Verben. – Leipzig, 1975.

Jablonskis J. Rinktiniai raštai. – V., 1957, t. 1.

Jakaitienė E. Lietuvių kalbos leksikologija. – V., 1980.

Moravcsik E. A. Case Marking of Objects. – In: Universals of Human Language. Vol. 4. Syntax. Stanford, California, 1978, p. 251–289.

Palmer F. R. Semantics. – M., 1982.

Pasch R. Zum Status der Valenz. – Linguistische Studien. Reihe A/42, Berlin, 1977, S. 1–50.

Schenkel W. Zur semantischen Kombinierbarkeit deutscher Verben mit Substantiven. – In: Probleme der Bedeutung und Kombinierbarkeit im Deutschen. Leipzig, 1977, S. 93–115.

Sližienė N. Veiksmažodžių valentingumo klausimu. – Kn.: Lietuvių kalbotyros klausimai, 1978, t. 18, p. 107–123.

Sližienė N. Subjektinimo ir objektinimo vaidmuo nustatant lietuvių kalbos veiksmažodžių sintaksinį valentingumą. – Lietuvos TSR Mokslų Akademijos darbai. A serija, 1980, t. 1(70), p. 93–105.

Sommerfeldt K. E. Zur Besetzung der Leerstellen von Valenzträgern. – Deutsch als Fremdsprache, 1973, H. 2, S. 95–101.

Sommerfeldt K. E. Bedeutungsanalyse und Valenztheorie im Dienste der Konfrontation. – Zeitschrift für Phonetik, Sprachwissenschaft und Kommunikationsforschung, 1977, Bd. 30, H. 3, S. 251–260.

92

Sommerfeldt K. E., Schreiber H. Wörterbuch zur Valenz und Distribution deutscher Adjektive. – Leipzig, 1974.

Starosta S. The One Per Cent Solution. – In: Abraham 1978, p. 459–575.

Tekorienė D. Sintaksinė semantika, jos nagrinėjimo metodai ir žodžių junginių semantikos problemos. – Kalbotyra, 1982, t. 33 (1), p. 132–139.

Tesnière L. Éléments de syntaxe structurale. – Paris, 1959.

Vater H. On the Possibility of Distinguishing between Complements and Adjuncts. – In: Abraham 1978, p. 21–45.

Viehweger D. u. a. Probleme der semantischen Analyse, als: Studia Grammatica XV. – Berlin, 1977.

Wotjak G. Kontrastive Verb­beschreibung und Valenzanalyse. – Zeitschrift für Phonetik, Sprachwissenschaft und Kommunikationsforschung, 1976, Bd. 29, H. 4, S. 364–374.

Wotjak G. Einige Überlegungen zur Valenztheorie und Kasusgrammatik. – Deutsch als Fremdsprache, 1978, H. 3, S. 177–181.

Абозина Н. М. Дательный с двойной синтаксической соотнесенностью в современном немецком языке. – Уч. зап. ЛГПИ. Л., 1963, т. 255, с. 23–36.

Адмони В. Г. Структурный каркас элементарного предложения в современных германских языках. – В кн.: Структурно-типологическое описание современных германских языков. М., 1966, с. 165–197.

Апресян Ю. Д. Экспериментальное исследование семантики русского глагола. – М., 1967.

Апресян Ю. Д. Лексическая семантика. – М., 1974.

Арутюнова Н. Д. Проблемы синтаксиса и семантики в работах Ч. Филлмора. – ВЯ, 1973, N 1, с. 117–124.

Арутюнова Н. Д. Предложение и его смысл. – М., 1976.

Богданов В. В. Семантико-синтаксическая организация предложения. – Л., 1977.

Валнева И. М. Особенности структуры предложения, связанные с семантикой и валентностью глагола. – В кн.: Структура предложения и классы слов в романо-германских языках. Калинин, 1975, с. 119–125.

Варина В. Г. Проблема денотата и вопросы языкового значения. – Иностранные языки в высшей школе, 1963, вып. 2, с. 38–54.

Гак В. Г. Высказывание и ситуация. – В кн.: Проблемы структурной лингвистики – 1972. М., 1973, с. 349–372.

Генюшене Э. Ш. Валентностные классы литовского глагола и система синтаксических структур. – В кн.: Синтагматика, парадигматика и их взаимодействие на уровне синтаксиса. Матер. конф. Рига, 1970, с. 58–60.

Генюшене Э. Ш. Рефлексивные глаголы в балтийских языках и типология рефлексивов. – Вильнюс, 1983.

Кацнельсон С. Д. Типология языка и речевое мышление. – Л., 1972.

Курилович Е. Очерки по лингвистике. – М., 1962.

Лайонз Д. Введение в теоретическую лингвистику. – М., 1978.

Ломтев Т. П. Описание структуры предложения на основе его функционального представления. – Slavia, 1965, N 34, fasc. 3, с. 422–430.

Москальская О. И. Синтаксическая парадигматика и синтаксическая деривация. – В кн.: Проблемы общего и германского языкознания. М., 1978, с. 71–78.

Пирья Э. М. Дательный падеж и его стилистическое использование в немецком языке. – В кн.: Вопросы грамматического строя германских языков. Омск, 1974, с. 74–81.

Расопов И. П. Сказуемое как конструктивный центр предложения. – В кн.: Теоретические проблемы синтаксиса современных индоевропейских языков. Л., 1975, с. 162–168.

Семенюк М. П. Уровни исследования валентности. – В кн.: Лексико-грамматическая сочетаемость в германских языках. Челябинск, 1977, с. 111–116.

93

Сильницкий Г. Г. Семантические типы ситуаций и семантические классы глаголов. — В кн.: Проблемы структурной лингвистики — 1972. М., 1973, с. 373—391.

Степанов Ю. С. К универсальной классификации предикатов. — Изв. АН СССР. Сер. лит.-ры и яз. 1980, т. 39, N 4, с. 311—323.

Степанов Ю. С. Имена. Предикаты. Предложения. — М., 1981.

Степанова М. Д. Теория валентности и валентный анализ. — М., 1973.

Сусов И. П. Ситуация как означаемое предложения на реляционном уровне. — В кн.: Вопросы английской и французской филологии. Тула, 1972, с. 25—48.

Сусов И. П. Семантическая структура предложения. — Тула, 1973.

Филлмор Ч. Дело о падеже открывается вновь. — В кн.: Новое в зарубежной лингвистике. М., 1981, вып. 10, с. 496—530.

Храковский В. С. Пассивные конструкции. — В кн.: Типология пассивных конструкций. Диатезы и залоги. Л., 1974, с. 5—45.

Храковский В. С. Исчисление диатез. — В кн.: Диатезы и залоги: Тез. конф. „Структурнотипологические методы в синтаксисе разноструктурных языков“. Л., 1975, с. 34—51.

Чейф У. Л. Значение и структура языка. — М., 1975.

Шмелев Д. Н. Синтаксическая членимость высказывания в современном русском языке. — М. 1976.

Эльзбутас Ю. В. Дательный заинтересованного лица в современном русском и литовском языках. — Филол. науки, 1967, N 3, с. 3—13.

Н. СЛИЖЕНЕ

ВАЛЕНТНОСТЬ И СИНТАКСИЧЕСКАЯ КЛАССИФИКАЦИЯ ГЛАГОЛОВ ЛИТОВСКОГО ЯЗЫКА

Резюме

В статье излагается взгляд автора на глагольную валентность и раскрываются возможности ее применения в синтаксической классификации глаголов. Рассматриваются две стороны валентности глагола: семантическая и синтаксическая, на основе которых глаголы делятся на синтаксические классы и синтактико-семантические группы.

Под семантической валентностью глагола автором понимается определенная семантическая интерпретация обозначаемой глаголом ситуации, которая фиксируется как некий набор семантических функций (актантов, или семантических падежей). (В статье представлен список семантических падежей, которыми пользуется автор, и их краткие характеристики.)

Автор придерживается мнения, что между реальной ситуацией и представляемой глаголом ее семантической интерпретацией прямого соответствия нет. Одна и та же ситуация может получить различные интерпретации; на первый план выдвигаются каждый раз иные референты, меняется их семантическая оценка и перспектива представления ситуации. Один и тот же глагол данную ситуацию может обозначать по-разному, каждый раз у него иное общее сигнификативное значение и иная семантическая валентность. Поэтому глаголы классифицируются как семемы: в одном случае тот же глагол может быть двухвалентным, в другом — трех- или одновалентным и т.п. Вследствие того для синтаксической классификации не имеет решающего значения отсутствие четких границ между явлениями полисемии и омонимии.

Семантическая валентность глаголов изображается в виде семантических структур, которые в основном соответствуют семантической структуре (или пропозиции) образованных с данными глаголами предложений.

Синтаксическая валентность — это потребность глагола в определенном наборе словоформ — валентных партнеров, обусловленная его значением. Число валентных партнере-

94

ров соответствует числу актантов в семантической структуре валентности глагола. Партнеры — это синтаксические репрезентации актантов. Во многих случаях некоторое соответствие наблюдается также между грамматической формой партнеров и семантическими функциями актантов. Синтаксическая валентность глагола изображается в виде синтаксических структур, или синтаксических моделей, которые в свою очередь моделируют синтаксическое ядро предложения, образованного с данным глаголом.

И семантическая, и синтаксическая структура валентности глагола, по мнению автора, должна устанавливаться при анализе образованных с данным глаголом предложений, так как только в предложении выясняются общее сигнификативное значение глагола и его сочетательные возможности. Если семантическая валентность глагола устанавливается исключительно на основе его лексического значения, семантическая структура валентности неизбежно отождествляется с положением вещей в реальной ситуации, образ которой содержится в человеческом сознании. Ситуативные роли референтов переносятся в семантическую структуру валентности глагола, и она полностью соответствует составу реальной ситуации по отношению к числу и характеру актантов. Поэтому всем предложениям, которые можно соотносить с одной и той же реальной ситуацией, приписывается одинаковая семантическая структура, несмотря на различия в обозначении ими данной ситуации и в синтаксической структуре.

Валентные партнеры глаголов являются обязательными или факультативными. Данное различие устанавливается на поверхностном синтаксическом уровне (т.е. в предложении) но для синтаксической классификации глаголов оно нерелевантно. Отнесение глагола к определенному синтаксическому классу не зависит от того, являются ли его партнеры обязательными или факультативными. Факультативность партнеров является приметой отдельных глаголов, а не всего синтаксического класса. Она актуальна при исследовании валентности отдельных глаголов, при составлении валентностных словарей, а также при изучении синтаксической структуры глагольных предложений.

В литовском языке по отношению к валентности глаголы делятся на личные и безличные, на одно-, двух-, трех-, четырехвалентные и авалентные (с нулевой валентностью). Более мелкие классы образуют глаголы с формально одинаковой конкретной синтаксической структурой валентности. Наконец, на основе семантической валентности глаголы подразделяются на синтактико-семантические группы.

N. SLĖŽIENĖ

THE VALENCE AND THE SYNTACTIC CLASSIFICATION OF LITHUANIAN VERBS

Summary

The most detailed syntactic classification of verbs is possible to make on the ground of their valence. This paper concerns itself with the syntactic and semantic valence of Lithuanian verbs and its practical application in their syntactic classification.

The semantic valence of verb is considered a certain semantic interpretation of the situation given by the verb, the interpretation being fixed as a complex of semantic functions (or semantic cases). It seems plausible to assume that there is no direct correspondence between the external situation and its semantic interpretation provided by the verb. The same situation can be interpreted by various verbs as well as by the same single verb differently from the semantic point of view, and in every case the significance and the semantic valence (as well as the syntactic valence) of verb is different. Consequently the verbs with respect to their valence are classified as sememes: every sememe provides a different perspective of the same situation which is represented by the semantic valence of verb in terms of different semantic cases (actants). The semantic valence of verb is represented as a semantic valence structure, which virtually corresponds to the semantic structure (or proposition) of the sentence containing this verb.

95

The syntactic valence of verb is considered to be a verbal potence to take certain complex of word forms (complements), determined by its meaning. The number of complements corresponds to the quantity of actants in the semantic structure. Complements are the syntactical representatives of actants. Some associative link (but not the correspondence one-to-one) is seen also between the semantic functions and grammatical forms of complements. The syntactic valence of verb is represented as a syntactic valence structure, which in the main fashions the nuclear pattern of the sentence containing this verb.

The distinction between obligatory and optional complements seems to be irrelevant to the syntactic classification of verbs. The optionality of complements is peculiar to separate verbs, not to whole syntactic class of verbs.

With respect to their valence verbs are divided foremost into personal and impersonal verbs, then according to the number of their complements into avalent, monovalent, divalent, trivalent and tetravalent verbs. Furthermore verbs are subclassified after the fashion of their specific syntactic valence structures and, lastly, the syntactic-semantic groups of verbs are divided according to their semantic valence structure.